Оглавление
1. Визначення поняття «недоношеність». Класифікація недоношених дітей за показником «маса тіла при народженні» та співвідношенням фізичного розвитку та гестаційного віку. ........................ 2 2.Причини затримки внутрішньоутробного розвитку плода. Особливості адаптації дітей зі ЗВУР та принципи виходжування. ..................................................................................................................... 3 3.Оцінка морфологічної та нейро-функціональної зрілості недоношених дітей (за шкалою Балард).
............................................................................................................................................................... 5 4.Особливості терморегуляції недоношених дітей, методи профілактики гіпотермії. ...................... 6 5..Профілактика та лікування гіпоглікемії у недоношених дітей........................................................ 8 6.Механізми розвитку гіпербілірубіннемії недоношених, можливі наслідки. Тактика ведення. ...... 8 7.Невідкладна допомога при апное у недоношених дітей. Показання до застосування штучної вентиляції легень. Ускладнення тривалої ШВЛ: бронхолегенева дисплазія, ретинопатія недоношених дітей. .............................................................................................................................. 9 8. Етапи виходжування недоношених дітей. Принципи транспортування. Критерії виписки зі стаціонару. ...........................................................................................................................................10 9.Особливості диспансерного спостереження за недоношеними дітьми в поліклініці. Профілактика анемії, лактазної недостатності, дисбактеріозу, рахіту. .....................................................................10 10.Принципи вигодовування недоношених новонароджених. Вибір засобу годування в залежності від гестаційного віку та стану дитини. Рекомендовані об'єми ентерального харчування. ................12 11.Етіологічні, клінічні та лабораторні критерії діагнозу «асфіксії новонародженого». ...................12 12.Сучасні уявлення про патогенез асфіксії. Компенсаторні механізми організму плода у відповідь на гіпоксію. ..........................................................................................................................................13 13.Критерії ступеню важкості асфіксії в залежності від оцінки за шкалою Апгар, показників рН та ознак дисфункції органів та систем. ...................................................................................................15 14.Алгоритм надання невідкладної допомоги дитині у стані асфіксії при народженні в залежності від наявності або відсутності ознак меконіальної аспірації. ...............................................................15 15.Визначення терміну «пологова травма» та чинники її розвитку. ..................................................18 16.Пологові травми м'яких тканин. Адипонекроз. Пошкодження грудинно-ключично- соскоподібного м'язу. Диференціальний діагноз пологової пухлини та кефалогематоми. ................18 17.Пологова травма спинного мозку та плечового сплетення. Парези і паралічі Дюшена-Ерба,
Дежерш-Клюмпке. Пологові травми спинного мозку та плечового сплетіння..........................19 18.Диференціальна діагностика внутрішньочерепних крововиливів гіпоксичного та травматичного ґенезу у новонароджених. .....................................................................................20 19.Поняття про сурфактантну систему легень. Чинники розвитку СДР у новонароджених.
Механізм розвитку гіалінових мембран. Методи антенатальної профілактики. ...............................21 20.Оцінка ступеня тяжкості дихальної недостатності при синдромі дихальних розладів за допомогою шкали Сільвермана та Довнеса. ...................................................................................21 21.Методи антенатального прогнозування та постнатальної діагностики СДР. Рентгенологічні ознаки СДР. ..........................................................................................................................................23 22. Принципи лікування СДР у новонароджених. Респіраторна підтримка. Сурфактантзамісна терапія. .................................................................................................................................................23 23.Класифікація пневмоній новонароджених в залежності від шляху та терміну інфікування.
Етіологія. .............................................................................................................................................26 24.Фактори ризику розвитку пневмоній у новонароджених. Патогенез. ...................................27 25.Особливості перебігу пневмоній у новонароджених в залежності від шляху інфікування та етіології. ...............................................................................................................................................27 26.Принципи діагностики та лікування пневмоній у новонароджених. Особливості етіотропної терапії.............................................................................................................................28 27.Еритроцитарні антигенні системи крові людини. Етіологія, патогенез ГХН. ..............................28 28. Класифіїоція ГХН. Клініко-лабораторні критерії анемічної, жовтяничної та набрякової форм
ГХН. Класифікація ГХН ......................................................................................................................29
29.Критерії ступеню важкості ГХН. Стадії перебігу білірубінової енцефалопатії. ..........................29 30.Методи антенатальної діагностики та профілактики гемолітичної хвороби плода......................29 31.Показання до проведення операції замінного переливання крові. Техніка операції та її можливі ускладнення. ........................................................................................................................................31 32.Методи консервативної терапії ГХН. Механізм дії фототерапії. .............................................33 33.Особливості системи гемостазу у новонароджених. Чинники розвитку геморагічної хвороби. Клінічні особливості ранньої, класичної та пізньої форм геморагічної хвороби. .....33 34.Диференційна діагностика геморагічної хвороби та синдрому «заковтнутої крові». Невідкладна допомога при шлунково-кишкової кровотечі. Лікування та профілактика геморагічної хвороби. ..35 35.Визначення терміну «ТОRСН-інфекції». Фактори ризику розвитку ВУІ. ....................................35 36.Характер ураженні при ВУІ в залежності від терміну та шляху інфікування плода.....................36 37.Методи ранньої діагностики та профілактики ВУІ. Діагностика ВУІ грунтується на: ...........37 38.Клінічні прояви ВУІ в залежності від етіології (вроджений токсоплазмоз, краснуха, неонатальна герпетична та цитомегаловірусна інфекція). ......................................................................................38 39.Методи лабораторної діагностики ВІЛ-інфекцій у дітей народжених ВІЛ-інфікованими матерями. Методика обстеження пацієнта на ВІЛ методом експрес-діагностики ............................39 40. Ведення дітей, народжених ВІЛ-інфікованими матерями. ...........................................................39 41.Вигодовування дітей народжених ВІЛ-інфікованими матерями. .................................................41 42.Принципи лікування ВУІ. Етіотропна та імунотерапія. ................................................................41 43.Омфаліт. Етіологія. Патогенез. Класифікація. Діагностика. Профілактика та лікування. ...........42 44.Везикулопустульоз, пухирчатка новонародженого, ексфоліативний дерматит Ріттера.
Етіологія, клініка, лікування. Профілактика. ....................................................................................44 45.Визначення терміну «неонатальний сепсис». Чинники розвитку . ...............................................46 46.Класифікація та етіологія неонатального сепсису. .........................................................................47 47.Клініко-лабораторні критерії неонатального сепсису. ..................................................................47 48. Принципи лікування та профілактики неонатального сепсису. Лікування .................................49
1. Визначення поняття «недоношеність». Класифікація
недоношених дітей за показником «маса тіла при народженні» та
співвідношенням фізичного розвитку та гестаційного віку.
Недоношена новонароджена дитина – дитина, яка народилася у термін вагітності з 22-го повного до
37 повного тижня (154-259 повних діб, рахуючи від першого дня останнього нормального менструального циклу) незалежно від маси тіла та зросту дитини при народженні.
В даний час у всьому світі, а в Україні з 1996 року, недоношеною вважається дитина, що народилась при терміні гестації 37 тижнів і менше. Ступінь недоношеності визначається гестаційним віком:
Недоношеніст ь І ступеня –
35-37 тижнів; ІІ ступеня – 32-
34 тижні;
ІІІ ступеня – 29-31 тиждень (глибоконедоношені);
ІV ступеня – 28 тижнів і менше (екстремально недоношені).
Діти з ІV ступенем недоношеності в перші 7 днів життя вважаються плодом і лише довівши свою життєздатність, стають дітьми після першого тижня життя.
Маса тіла недоношеної дитини є допоміжним критерієм в оцінці внутрішньоутробного розвитку.
В нормі певному терміну гестації відповідає певна маса тіла при народженні.
Залежність маси тіла від терміну гестації:
35-37 тижнів – 2001-2500 г;
32-34 тижні – 1501-2000 г;
29-31 тиждень – 1001-1500 г;
26 тижнів і менше – менше 1000 г.
Якщо маса тіла дитини не відповідає терміну гестації, це вказує на вроджену гіпотрофію чи вроджену паратрофію (макросомію) і вимагає тієї чи іншої корекції у виходжуванні цієї групи дітей. Визначення ступеня недоношеності по масі тіла вважається некваліфікованим.
Гестаційний вік дитини визначається не тільки акушерами-гінекологами (по останній менструації,
по першим рухам плода, за даними УЗД, по висоті стояння дна матки в динаміці).
Неонатолог також може оцінити гестаційний вік дитини за допомогою шкали Дубовица, розробленої в
1970 році. Шкала постнатальної оцінки гестаційного віку базується на 10 неврологічних і 11 соматичних ознаках. Кожна з ознак, що входять в цю шкалу, оцінюється в балах від 0 до 2-5, загальна сума балів може коливатись від 0 до 70. Соматичні ознаки включають в себе зовнішній вигляд і колір шкіри, її прозорість, пушок на спині, набряк м’яких тканин, розмір молочних залоз, форму і твердість вуха, зовнішні статеві органи.
Неврологічні ознаки оцінюють позу дитини, згинання стопи, кисті, підколінний кут, положення голівки при спробі підняти дитину тощо. Чим менша сума балів, тим менший термін гестації. Зокрема, 0-9 балів відповідає 26 тижням, 21-24 бали – 30 тижням, 40-43 бали – 35 тижням, 51-54 бали – 38 тижням, 59-62 бали – 40 тижням, 66-69 балів – 42 тижням.
Зовнішній вигляд недоношеної дитини своєрідний. Тілолобудова непропорційна, нижні кінцівки і шия короткі, голова відносно велика, мозковий череп переважає над лицьовим. Пупкове кільце зміщено до лона. Череп більш круглий, ніж у доношених дітей, кістки його податливі, шви та мале тім’ячко відкриті. Вушні раковини м’які, щільно притиснуті до голови. У глибоконедоношених зіниці затягнуті зіничною оболонкою. Шкіра тонка, зморшкувата, в ділянці спини, плечей, на лобі, щоках і бедрах – густий першородний пушок (лануго). Підшкірний жировий шар витончений чи відсутній, зберігаючись лише в ділянці щік. Нігті нерідко не доходять до кінчиків пальців, нігтьові пластинки м’які. Статева щілина у дівчаток відкрита, оскільки великі статеві губи не прикривають малі. Яєчка у хлопчиків не опущені в калитку. Ні одна із зовнішніх ознак недоношеності не вважається безумовною ознакою недоношеності. Враховується лише їх сукупність.
Маса тіла є серйозним критерієм в оцінці шансів дитини на виживання. Саме тому недоношених називають немовлятами з малою масою тіла при народженні. Немовлята з малою масою при народженні поділяються на:
1. Мала маса при народженні – менше 2500 г;
2. Дуже мала маса при народженні – менше 1500 г;
3. Екстремально (надзвичайно) маса при народженні – менше 1000 г;
4. “Мікроновонароджені” – менше 800 г.
Діагностичними критеріями недоношених дітей вважаються наступні:
1. Відповідний термін гестації, маса тіла у більшості дітей від 1000 до 2500 г, довжина 38-47 см, окружкність голови 26-34 см, грудей – 24-33 см;
2. Функціональна та морфологічна незрість організму: ЦНС, легеневої, серцево-судинної систем
(гіпотонія м’язів, гіпорефлексія, гіпотермія, первинне недостатнє розправлення легень та ін.);
3. Зниження співвідношення лецитин/сфінгомієлін у навколоплідних водах, бронхіальному і шлунковому аспіратах;
4. Зовнішні ознаки незрілості;
5. Функціональна недостатність процесів саморегуляції і гомеостазу;
6. Високі показники фетопротеїну;
7. Пізній старт дозрівання захисних морфофункціональних структур;
8. Висока частота набрякового синдрому в перші дні життя (40 %), СДР (60-70 %), внутрішньочерепних крововиливів, вираженої і тривалої гіпербілірубінемїї.
2.Причини затримки внутрішньоутробного розвитку плода.
Особливості адаптації дітей зі ЗВУР та принципи виходжування.
Новонароджена дитина з затримкою внутрішньоутробного розвитку - дитина, яка народилась у термін вагітності від 37 повних тижнів вагітності (259 повної доби ) і має показники фізичного розвитку менші за відповідні для даного гестаційного віку (< 10 перцентиля за перцентильними таблицями).
Недоношена новонароджена дитина з затримкою внутрішньоутробного розвитку - дитина, яка народилась передчасно у термін вагітності до 37 повного тижня (154- 259 доби) та має показники фізичного розвитку менші, за відповідні для даного гестаційного віку (<10 перцентиля за перцентильними таблицями).
Серед дітей з малою масою при народженні виділяють 3 групи:
І - недоношені масою тіла,що відповідає гестаційному віку;
ІІ-недоношені з масою тіла меншою, ніж має бути за строком вагітності;
ІІІ- доношені ,що народились після закінчення 37 тижня вагітності, або переношені,що народились на 42-му тижню вагітності і пізніше, мають масу тіла нижче 10% центиля для даного строка гестаційного віку.
Етіологія. Виділяють 4 групи факторів ризику:
І група- з боку матері: дефекти харчування ( різкий дефіцит білків та вітамінів, цинку, селену та інших мікроелементів), гіпоглікемія, гіпертонічна хвороба, захворювання серцево-судинної системи, хронічні захворювання нирок та легень, гемоглобінопатії, цукровий діабет І типу з судинними ускладненнями, ожиріння, захворювання сполучної тканини, тривалий безплідний період, викидні, мертвонародження в анамнезі, народження попередніх дітей у сім’ї з низькою масою, гестози, шкідливі звички матері: куріння, алкоголізм, наркоманія, прийом деяких медикаментів (наприклад, антиметаболіти, бета- блокатори, дифенін, оральні антикоагулянти та ін.)
ІІ група– з боку плаценти: мала маса та поверхня плаценти (менше 8% маси тіла новонародженого), аномалії плаценти ( інфаркти, кальциноз, фіброз, гемангіома, єдина артерія пуповини, тромбози судин, плацентіт та ін) та часткове відшарування, а також аномальне прикріплення (низьке розміщення плаценти, передлежання та ін.), вади розвитку плаценти.
ІІІ група – соціально-біологічні - низький соціально - економічний рівень та освіта матері, підлітковий вік, мешкання у високогірній місцевості,професійні шкідливості у матері (робота в гарячому цеху, вібрація, проникаюча радіація, хімічні фактори).
ІY група – з боку плода – багатоплідна вагітність, хромосомні хвороби, аномалії обміну
Неонатолог також може оцінити гестаційний вік дитини за допомогою шкали Дубовица, розробленої в
1970 році. Шкала постнатальної оцінки гестаційного віку базується на 10 неврологічних і 11 соматичних ознаках. Кожна з ознак, що входять в цю шкалу, оцінюється в балах від 0 до 2-5, загальна сума балів може коливатись від 0 до 70. Соматичні ознаки включають в себе зовнішній вигляд і колір шкіри, її прозорість, пушок на спині, набряк м’яких тканин, розмір молочних залоз, форму і твердість вуха, зовнішні статеві органи.
Неврологічні ознаки оцінюють позу дитини, згинання стопи, кисті, підколінний кут, положення голівки при спробі підняти дитину тощо. Чим менша сума балів, тим менший термін гестації. Зокрема, 0-9 балів відповідає 26 тижням, 21-24 бали – 30 тижням, 40-43 бали – 35 тижням, 51-54 бали – 38 тижням, 59-62 бали – 40 тижням, 66-69 балів – 42 тижням.
Зовнішній вигляд недоношеної дитини своєрідний. Тілолобудова непропорційна, нижні кінцівки і шия короткі, голова відносно велика, мозковий череп переважає над лицьовим. Пупкове кільце зміщено до лона. Череп більш круглий, ніж у доношених дітей, кістки його податливі, шви та мале тім’ячко відкриті. Вушні раковини м’які, щільно притиснуті до голови. У глибоконедоношених зіниці затягнуті зіничною оболонкою. Шкіра тонка, зморшкувата, в ділянці спини, плечей, на лобі, щоках і бедрах – густий першородний пушок (лануго). Підшкірний жировий шар витончений чи відсутній, зберігаючись лише в ділянці щік. Нігті нерідко не доходять до кінчиків пальців, нігтьові пластинки м’які. Статева щілина у дівчаток відкрита, оскільки великі статеві губи не прикривають малі. Яєчка у хлопчиків не опущені в калитку. Ні одна із зовнішніх ознак недоношеності не вважається безумовною ознакою недоношеності. Враховується лише їх сукупність.
Маса тіла є серйозним критерієм в оцінці шансів дитини на виживання. Саме тому недоношених називають немовлятами з малою масою тіла при народженні. Немовлята з малою масою при народженні поділяються на:
1. Мала маса при народженні – менше 2500 г;
2. Дуже мала маса при народженні – менше 1500 г;
3. Екстремально (надзвичайно) маса при народженні – менше 1000 г;
4. “Мікроновонароджені” – менше 800 г.
Діагностичними критеріями недоношених дітей вважаються наступні:
1. Відповідний термін гестації, маса тіла у більшості дітей від 1000 до 2500 г, довжина 38-47 см, окружкність голови 26-34 см, грудей – 24-33 см;
2. Функціональна та морфологічна незрість організму: ЦНС, легеневої, серцево-судинної систем
(гіпотонія м’язів, гіпорефлексія, гіпотермія, первинне недостатнє розправлення легень та ін.);
3. Зниження співвідношення лецитин/сфінгомієлін у навколоплідних водах, бронхіальному і шлунковому аспіратах;
4. Зовнішні ознаки незрілості;
5. Функціональна недостатність процесів саморегуляції і гомеостазу;
6. Високі показники фетопротеїну;
7. Пізній старт дозрівання захисних морфофункціональних структур;
8. Висока частота набрякового синдрому в перші дні життя (40 %), СДР (60-70 %), внутрішньочерепних крововиливів, вираженої і тривалої гіпербілірубінемїї.
2.Причини затримки внутрішньоутробного розвитку плода.
Особливості адаптації дітей зі ЗВУР та принципи виходжування.
Новонароджена дитина з затримкою внутрішньоутробного розвитку - дитина, яка народилась у термін вагітності від 37 повних тижнів вагітності (259 повної доби ) і має показники фізичного розвитку менші за відповідні для даного гестаційного віку (< 10 перцентиля за перцентильними таблицями).
Недоношена новонароджена дитина з затримкою внутрішньоутробного розвитку - дитина, яка народилась передчасно у термін вагітності до 37 повного тижня (154- 259 доби) та має показники фізичного розвитку менші, за відповідні для даного гестаційного віку (<10 перцентиля за перцентильними таблицями).
Серед дітей з малою масою при народженні виділяють 3 групи:
І - недоношені масою тіла,що відповідає гестаційному віку;
ІІ-недоношені з масою тіла меншою, ніж має бути за строком вагітності;
ІІІ- доношені ,що народились після закінчення 37 тижня вагітності, або переношені,що народились на 42-му тижню вагітності і пізніше, мають масу тіла нижче 10% центиля для даного строка гестаційного віку.
Етіологія. Виділяють 4 групи факторів ризику:
І група- з боку матері: дефекти харчування ( різкий дефіцит білків та вітамінів, цинку, селену та інших мікроелементів), гіпоглікемія, гіпертонічна хвороба, захворювання серцево-судинної системи, хронічні захворювання нирок та легень, гемоглобінопатії, цукровий діабет І типу з судинними ускладненнями, ожиріння, захворювання сполучної тканини, тривалий безплідний період, викидні, мертвонародження в анамнезі, народження попередніх дітей у сім’ї з низькою масою, гестози, шкідливі звички матері: куріння, алкоголізм, наркоманія, прийом деяких медикаментів (наприклад, антиметаболіти, бета- блокатори, дифенін, оральні антикоагулянти та ін.)
ІІ група– з боку плаценти: мала маса та поверхня плаценти (менше 8% маси тіла новонародженого), аномалії плаценти ( інфаркти, кальциноз, фіброз, гемангіома, єдина артерія пуповини, тромбози судин, плацентіт та ін) та часткове відшарування, а також аномальне прикріплення (низьке розміщення плаценти, передлежання та ін.), вади розвитку плаценти.
ІІІ група – соціально-біологічні - низький соціально - економічний рівень та освіта матері, підлітковий вік, мешкання у високогірній місцевості,професійні шкідливості у матері (робота в гарячому цеху, вібрація, проникаюча радіація, хімічні фактори).
ІY група – з боку плода – багатоплідна вагітність, хромосомні хвороби, аномалії обміну
речовин, вроджені вади розвитку, генералізовані внутрішньоутробні інфекції.
Клінічна картина.
За клінічно – антропометричним параметром ЗВУР ділиться на два варіанти. До першого варіанту належать діти, які народжуються із значним дефіцитом маси тіла, зросту, обводу голови, симптоми зниженого живлення виражені помірно, і зовні немовлята нагадують недоношених. В даному випадку відставання плоду в розвитку відмічається з другого триместру.
Другий варіант пренатальної гіпотрофії характерезується значним дефіцитом маси тіла, нормальним ростом і обводом голови. У них відзначаються сухість, лущення, звисання складок шкіри, зниження тургору м’ яких тканин, стоншення підшкірно – жирової основи. Дія несприятливих факторів, що затримують розвиток плоду в даному випадку тривала останній триместр.
Для дітей із затримкою внутрішньоутробного розвитку характерні гіпотонія, знижені фізіологічні рефлекси, погіршення апетиту, порушення терморегуляції, схильність до гіпоглікемії, пізнє відпадання пуповинного залишку з в’ ялим заживанням пуповинної ранки, тривала транзиторна жовтяниця, зригування, нестійкі випорожнення.
І ступінь – легкий, характеризується зменшенням маси новонародженого на 10-20% від маси здорової доношеної дитини того ж гестаційного віку.
ІІ ступінь – середній, виставляється при відставанні маси тіла до 30%. Такі діти відстають також в рості на 1-1,5см у порівнянні із здоровими новонародженими.
ІІІ ступінь – тяжка форма. Дефіцит маси складає більше 30%, має місце дефіцит довжини тіла на 2-4см в порівнянні із здоровими новонародженими.
Лікування. Необхідно вірно організувати вигодовування та догляд за новонародженим. При відсутності смоктального рефлексу – годувати через зонд материнським грудним молоком 7-8 разів на добу, при покращені стану та апетиту – прикладати до грудей 8-10 разів на добу. Розрахунок потреби необхідно проводити так само, як і для недоношеного немовляти. Діти із ЗВУР потребують постійного зігрівання, пильного догляду за пупковою раною та шкірою. У комплекс лікування повинні бути включені вітамін С – по 100 мг на день, через рот; В1 – по 10-15 мг через рот, вітамін В6 – по 15-20 мг внутрішньом’язево через день з вітаміном В12 – по 50 мкг почергово , вітамін Е - по 20 мг/кг. Із метою покращення процесів гідролізу і всмоктування в травному каналі призначають шлунковий сік, панкреатин, пепсидил, фестал та
інші ферментні препарати протягом 2-3 тижнів. Залежно від характеру і ступеня дизбактеріозу, використовують бактерійні препарати (біфідумбактерін, лактобактерін, лінекс, хілак та інші), тривалими курсами (протягом усього періоду наявності дизбактеріозу плюс два тижні після нормалізації мікрофлори товстої кишки).
Для стабілізації знижених обмінних процесів, резервних можливостей організму, підвищення тонусу регуляторних систем призначають на першому етапі захворювання необхідні легкодіючі курси терапії апілаком (маточне бджолине молочко) у свічках по 0,0025 г 2-3 рази на добу. Проводиться контроль і корекція електролітних порушень.
При наявності синдрому відміни призначається фенобарбітал – 6, потім 8 мг/кг на добу; седуксен –
0,1-0,2 мг/кг кожні 12 годин довенно.При покращенні стану дози препаратів зменшуються. Необхідно наглядати за новонародженим після відміни медикаментозного лікування, так як спостерігаються рецидиви симптоматики синдрому відміни.
Лікування гіпотрофії потребує виключної настирливості й терпіння, індивідуального підходу.
Покращення загального стану, апетиту, поява інтересу до оточуючого при відсутності збільшення ваги дитини з ІІІ ступенем недостатності харчування розцінюються як позитивна динаміка і надія на видужання.
Клінічна картина.
За клінічно – антропометричним параметром ЗВУР ділиться на два варіанти. До першого варіанту належать діти, які народжуються із значним дефіцитом маси тіла, зросту, обводу голови, симптоми зниженого живлення виражені помірно, і зовні немовлята нагадують недоношених. В даному випадку відставання плоду в розвитку відмічається з другого триместру.
Другий варіант пренатальної гіпотрофії характерезується значним дефіцитом маси тіла, нормальним ростом і обводом голови. У них відзначаються сухість, лущення, звисання складок шкіри, зниження тургору м’ яких тканин, стоншення підшкірно – жирової основи. Дія несприятливих факторів, що затримують розвиток плоду в даному випадку тривала останній триместр.
Для дітей із затримкою внутрішньоутробного розвитку характерні гіпотонія, знижені фізіологічні рефлекси, погіршення апетиту, порушення терморегуляції, схильність до гіпоглікемії, пізнє відпадання пуповинного залишку з в’ ялим заживанням пуповинної ранки, тривала транзиторна жовтяниця, зригування, нестійкі випорожнення.
І ступінь – легкий, характеризується зменшенням маси новонародженого на 10-20% від маси здорової доношеної дитини того ж гестаційного віку.
ІІ ступінь – середній, виставляється при відставанні маси тіла до 30%. Такі діти відстають також в рості на 1-1,5см у порівнянні із здоровими новонародженими.
ІІІ ступінь – тяжка форма. Дефіцит маси складає більше 30%, має місце дефіцит довжини тіла на 2-4см в порівнянні із здоровими новонародженими.
Лікування. Необхідно вірно організувати вигодовування та догляд за новонародженим. При відсутності смоктального рефлексу – годувати через зонд материнським грудним молоком 7-8 разів на добу, при покращені стану та апетиту – прикладати до грудей 8-10 разів на добу. Розрахунок потреби необхідно проводити так само, як і для недоношеного немовляти. Діти із ЗВУР потребують постійного зігрівання, пильного догляду за пупковою раною та шкірою. У комплекс лікування повинні бути включені вітамін С – по 100 мг на день, через рот; В1 – по 10-15 мг через рот, вітамін В6 – по 15-20 мг внутрішньом’язево через день з вітаміном В12 – по 50 мкг почергово , вітамін Е - по 20 мг/кг. Із метою покращення процесів гідролізу і всмоктування в травному каналі призначають шлунковий сік, панкреатин, пепсидил, фестал та
інші ферментні препарати протягом 2-3 тижнів. Залежно від характеру і ступеня дизбактеріозу, використовують бактерійні препарати (біфідумбактерін, лактобактерін, лінекс, хілак та інші), тривалими курсами (протягом усього періоду наявності дизбактеріозу плюс два тижні після нормалізації мікрофлори товстої кишки).
Для стабілізації знижених обмінних процесів, резервних можливостей організму, підвищення тонусу регуляторних систем призначають на першому етапі захворювання необхідні легкодіючі курси терапії апілаком (маточне бджолине молочко) у свічках по 0,0025 г 2-3 рази на добу. Проводиться контроль і корекція електролітних порушень.
При наявності синдрому відміни призначається фенобарбітал – 6, потім 8 мг/кг на добу; седуксен –
0,1-0,2 мг/кг кожні 12 годин довенно.При покращенні стану дози препаратів зменшуються. Необхідно наглядати за новонародженим після відміни медикаментозного лікування, так як спостерігаються рецидиви симптоматики синдрому відміни.
Лікування гіпотрофії потребує виключної настирливості й терпіння, індивідуального підходу.
Покращення загального стану, апетиту, поява інтересу до оточуючого при відсутності збільшення ваги дитини з ІІІ ступенем недостатності харчування розцінюються як позитивна динаміка і надія на видужання.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10