1. Вчитель у контексті інформаційного параметра спілкування.
Сфера педагогічної праці відноситься до такого виду професійної діяльності, в якому провідну роль відіграє
спілкування. Спілкування є основним засобом, через який здійснюється реалізація завдань навчання і виховання.
Професійно-педагогічне спілкування є системою способів та прийомів соціально-психологічної взаємодії педагога і
вихованців, змістом якої є обмін інформацією, здійснення виховного впливу, організація взаємовідносин.
Причому, педагог виступає як ініціатор цього процесу, організує його і керує ним.
Педагогічне спілкування – професійне спілкування вчителя з учнем, яке має ряд функцій і спрямоване на створення сприятливого психологічного клімату в системі “учитель – учень” і “учень – учень”.
Підкреслюючи значимість навчально-виховних функцій педагогічного спілкування, О.О.Леонтьєв відзначає, що
“оптимальне педагогічне спілкування — таке спілкування вчителя (і ширше — педагогічного колективу) із школярами в процесі навчання, яке створює найкращі умови для розвитку мотивації учнів і творчого характеру навчальної
діяльності, для формування особистості школяра, забезпечує сприятливий емоційний клімат навчання (зокрема,
перешкоджає виникненню психологічного бар’єру), забезпечує управління соціально-психологічними процесами в дитячому колективі і дозволяє максимально використовувати в навчальному процесі особистісні властивості вчителя”.
Педагогічне спілкування передбачає виконання системи важливих функцій:
· обмін інформацією між педагогом та учнями,
· міжособистісне пізнання,
· організація та регуляція взаємостосунків і спільної діяльності,
· здійснення виховного впливу,
· педагогічно доцільна самопрезентація педагога.
Педагог у своїй діяльності прагне реалізувати всі функції спілкування: бути і джерелом інформації, і людиною, що пізнає іншу людину або групу людей, і організатором колективної діяльності та взаємовідносин.
Структура педагогічного спілкування
Структуру процесу професійно-педагогічного спілкування складають такі чотири етапи:
1. Моделювання педагогом майбутнього спілкування (прогностичний етап). У цей час окреслюються контури майбутньої взаємодії: планування й прогнозування змісту, структури, засобів спілкування. Змістом спілкування є
формування мети взаємодії (для чого?), аналіз стану співрозмовника (чому він такий?) та ситуації (що сталося?). Тоді
ж передбачають можливі способи комунікації, прогнозують сприймання співрозмовником змісту взаємодії. Цільова установка вчителя має вирішальне значення. Передусім він повинен подбати про залучення учня до взаємодії,
створення творчої атмосфери, відкрити простір для його індивідуальності. Це вимагає від нього вміння сприймати й відповідно оцінювати людину.
2. «Комунікативна атака» — завоювання ініціативи, встановлення емоційного і ділового контакту. Педагогові важливо володіти технікою швидкого входження у взаємодію, прийомами динамічного впливу.
До найефективніших механізмів впливу належать:
· зараження (підсвідомий емоційний відгук у взаємодії з іншими людьми на підставі співпереживання з ними. Має
невербальний характер);
· навіювання (цільове свідоме «зараження» однією людиною інших мотиваціями певних дій, змістом чи емоціями в основному за допомогою мовленнєвого впливу на основі некритичного сприйняття інформації);
· переконання (усвідомлений аргументований і вмотивований валив на систему поглядів індивіда);
· наслідування (засвоєння форм поведінки іншої людини на основі підсвідомої і свідомої ідентифікації себе з нею).
3. Керування спілкуванням — свідома і цілеспрямована організація взаємодії з коригуванням процесу спілкування відповідно до його мети. На цьому етапі відбувається обмін інформацією, оцінками інформації, взаємооцінка співрозмовників. Важливою є атмосфера доброзичливості, в якій учень зміг би вільно виявляти своє «Я», відчувати позитивні емоції від спілкування. Уступаючи учневі ініціативу, педагог делегує йому право й необхідність самостійного аналізу подій» фактів. Він мусить виявляти інтерес до учня, сприймати інформацію від нього (активно слухати),
висловлювати судження, передаючи учневі свій оптимізм і впевненість в успіху, ставити перед ним яскраві цілі,
окреслювати шляхи їх досягнення.
Головне на початку взаємодії вчителя з учнями — встановити цілісний контакт з ними, привернути їх увагу. Методи завоювання уваги аудиторії поділяють на пасивні й агресивні. Пасивні методи полягають у тому, що вчитель фокусує
увагу аудиторії на своїй особистості, послідовно організуючи її. Агресивні методи використовують сильні, впевнені в собі експресивні педагоги, миттєво привертаючи до себе увагу аудиторії, неначе гіпнотизуючи її. Такий стан аудиторії
вони утримують стільки, скільки потрібно для вирішення педагогічного завдання. Нерідко використовують темпоритми і
педагогічну монотонність, за допомогою яких педагог ніби «пробивається» у свідомість слухачів, присипляючи, а потім напружуючи її, доводячи до кульмінації почуттєвих переживань.
2. Вчитель у контексті перцептивного параметра спілкування.
Перцептивна функція – виявляється в сприйняті і пізнанні партнер
Перцептивний аспект культури педагогічного спілкування характеризує здатність учителя адекватно, неупереджено і
точно сприймати особистісні властивості та конкретні вчинки учнів, тонко відчувати їх мотиви і переживання, розуміти
індивідуальні й вікові особливості школярів. Інтерактивна складова комунікативної культури вчителя проявляється у способах і прийомах виховного впливу на учнів, стратегіях і тактиках організації педагогічної взаємодії. Комунікативний аспект культури педагогічного спілкування характеризує інформаційно-смислову сторону педагогічної взаємодії,
здатність учителя чітко, зрозуміло і грамотно висловлювати свої думки й почуття, володіти лексичним багатством мови, вербальними і невербальними засобами інформаційного впливу на учнів.
Зрозуміло, що така диференціація має відносний характер. Так, сприймання і розуміння вчителем індивідуальних властивостей учнів (соціальна перцепція) безпосередньо впливають на вибір відповідних способів їхнього виховання
(інтерація). У свою чергу, вибрані способи і прийоми педагогічного впливу вимагають адекватного мовленнєвого втілення (комунікація). Усі сторони культури педагогічного спілкування тісно взаємопов’язані.
Культура педагогічного спілкування проявляється не тільки в тому, наскільки точно і неупереджено вчитель сприймає
учнів, розуміє їхні почуття й індивідуальні особливості, а й у способах і прийомах, які він використовує для організації
педагогічної взаємодії, здійснення виховного впливу на школярів. У спілкуванні з ними педагогом можуть застосовуватися різні способи виховного впливу: покарання, зауваження, осуд, крик, погрози, дорікання, натяки,
прохання, поради, заохочення, допомога тощо.
3. Вчитель у контексті інтеракційного параметра спілкування.
Спілкування — це не тільки обмін інформацією, знаками, а й організація спільних дій. Воно завжди припускає
досягнення деякого результату.
Інтерактивна сторона спілкування — це та його сторона, яка фіксує не тільки обмін інформацією, а й організацію сумісних дій, які дозволяють реалізувати деяку загальну для партнерів діяльність. У дослідженні цієї сторони спілкування використовують поняття "інтеракція", "взаємодія", "соціальна взаємодія".
Взаємодія - це універсальна властивість усього існуючого світу речей і явищ в їх взаємній зміні, впливові одного на
інших.
І от в такі інтерактивні стосунки ми можемо простежити на прикладі педагогічного спілкування вчителя і учня.
Інтерактивна функція педагогічного спілкування полягає насамперед в організації взаємодії між учителем і учнями,
тобто в обміні не тільки знаннями й ідеями, але й діями. І згідно з цим визначення виділяє такі етапи педагогічного спілкування запропоновані В. Кан-Каликом:
1.
1.
1. Етап моделювання. Мета етапу: моделювання педагогом майбутнього спілкування з учнями чи студентами у процесі підготовки до заняття та забезпечення відповідної мотивації. Це перший етап, у якому закладається образ майбутньої взаємодії викладача зі студентами: планування й прогнозування змісту,
структури, засобів спілкування. Зміст його – визначення мети взаємодії під час лекції, на практичному занятті;
аналіз стану готовності учнів до спілкування, їхніх емоційних станів, аналіз ситуації. Формується цільова установка на взаємодію: плануються можливі способи й тональність комунікації, прогнозується сприймання студентами змісту взаємодії. Саме на цьому етапі має бути визначальною зосередженість на спільній діяльності зі студентами. Педагог повинен продумати, як залучити їх до взаємодії, зацікавити їх, створити позитивне емоційне тло, які методи мотивації до спілкування застосувати, як створити творчу атмосферу, щоб виявити індивідуальність кожного студента та групи в цілому. Для цього педагогові потрібна розвинута уява,
здатність сприймати та адекватно оцінювати ситуацію, учасників взаємодії. Важливим для педагога є
продумування власної системи способів та прийомів комунікації з конкретної групою студентів, що передбачає
врахування таких моментів: з яким виразом обличчя найдоцільніше ввійти До аудиторії; як забезпечити толерантність і, водночас, вимогливість у голосі, міміці, жестах у перші хвилини заняття; коли краще здійснити психологічну розрядку та яким способом (наприклад, продемонструвати цікаву наочність, навести цікаві цитати й факти). Отже, на даному етапі комунікативні та дидактичні задачі поєднуються в єдине ціле.
2.
2.
2. Початковий етап спілкування. Його мета – встановлення емоційного й ділового контакту в педагогічній взаємодії на початку лекційного або практичного заняття. Кан-Калик називає цей етап комунікативною атакою. Основним завданням його для педагога є завоювати ініціативу й цілісну комунікативну перевагу, які забезпечують можливість у подальшому керуванні спілкуванням. Педагогові необхідно оволодіти технікою самопрезентації, швидкого включення у взаємодію та організацію динамічного впливу на студентів.
Важливою є самопрезентація педагога групі, яка визначає його стратегію самоподачі у процесі взаємодії.
Самопрезентація – це демонстрація власних професійних якостей, компетентності, психологічних навичок викладання; вміння переконувати, привертати до себе увагу студентської аудиторії (зовнішній вигляд, голосові
характеристики, перші слова, інтонація, вираз обличчя, артистизм тощо). Вона спрямована на прояв творчої
активності педагога; передбачає здатність викликати до себе, до навчальної дисципліни стабільну прихильність і симпатію студентів; забезпечує встановленню контактів із ними.
3.
4.
5. З метою організації комунікативної атаки на початку лекції доцільно використовувати такі прийоми, як: ефектна цитата, незвичайна дія, цікаве запитання, розповідь притчі, наведення прикладів. Водночас, доцільно звернути увагу на гучність, тональність, а також темп мовлення. Важливе значення для організації комунікативної атаки мають такі засоби невербального спілкування, як: виразність міміки, доцільне використання жестів, продумані
рухи в аудиторії. На початку практичного заняття педагогу важливо виявити особисте зацікавлення у спільній діяльності зі студентами; тут доцільно застосовувати такі прийоми: звернення до аудиторії з цікавою
інформацією, пов'язаною з інтересами студентів; наведення прикладів, яскравих фактів, життєвих ситуацій;
використання епітетів, порівнянь і аналогів; ілюстрація положень науки подіями сучасності та їх практичного застосування; динамічна подача засобів наочності з використанням усіх типів сприйняття інформації
(візуального, аудіального, кінестетичного типів та їх комбінацій). Ініціативу педагога у спілкуванні забезпечує
єдність комунікативних і дидактичних прийомів:
1.
• оперативність у переході від організаційних процедур до ділової комунікації;
2.
• відсутність проміжних зон між організаційними та змістовими аспектами початку взаємодії;
3.
• оперативність у досягненні соціально-психологічної єдності з групою;
4.
• включення особистісних аспектів у взаємодію з учнями (студентами);
5.
• подолання стереотипних і ситуативних негативних установок щодо суб'єктів навчально-пізнавальної
діяльності;
6.
• організація цілісного контакту з усією групою;
7.
• забезпечення зовнішнього комунікативного вигляду вчителя (підтягнутість, зібраність, охайність);
8.
• скорочення заборонних педагогічних вимог і розширення позитивно орієнтованих;
9.
• реалізація вербальних і невербальних засобів комунікації;
10.
• виявлення особистої прихильності до студентів;
11.
• розуміння ситуативної внутрішньої налаштованоеті студентів і врахування її у процесі комунікації:
передавання студентам цього розуміння;
12.
• введення на початковому етапі взаємодії завдань і запитань, які вже з перших хвилин здатні
мобілізувати аудиторію; формулювання яскравих, привабливих цілей діяльності.
13.
3. Керування спілкуванням. Цей етап є найбільш тривалим і найбільш складним у процесі розвитку педагогічної взаємодії. Його завдання – закріпити педагогічну ініціативу, підтримати й поглибити сприятливу психологічну атмосферу, створити умови для самовираження і творчих пошуків студентів. На цьому етапі
здійснюється обмін інформацією, оцінками цієї інформації, взаємооцінювання співрозмовників; створюється атмосфера доброзичливості, щоб дати студентові змогу вільно виявляти своє "Я", отримувати задоволення від спілкування. Передаючи ініціативу студенту, педагог подає матеріал для аналізу, щоб роздуми, оцінювання фактів суб'єкт навчально-пізнавальної діяльності здійснював самостійно. Саме тут педагог повинен уміти виявляти інтерес до студента; сприймати інформацію від нього (активно слухати); висловлювати судження з того чи іншого приводу; транслювати студентам свій оптимізм і спокійну впевненість в успіху, ставити перед ними яскраві цілі та вказувати на шляхи їх досягнення. Складність взаємодії на даному етапі зумовлюється багатьма факторами: по-перше, керування спілкуванням відбувається в умовах динамічної зміни ситуації (під час проведенння заняття необхідно враховувати його етапи: наприклад, бліц-опитування, пояснення нового матеріалу, виконання завдань, закріплення метеріалу), що вимагає динамічної адекватної перебудови педагога; по-друге, викладач не може обмежитися тільки реалізацією попередніх комунікативно-дидактичних прийомів, а й змушений оперативно реагувати на нові ситуації, що раптово виникають на занятті (чи під час
індивідуально-консультативної роботи), тобто вирішувати нові комунікативні задачі.
3.
4.
5. З метою організації комунікативної атаки на початку лекції доцільно використовувати такі прийоми, як: ефектна цитата, незвичайна дія, цікаве запитання, розповідь притчі, наведення прикладів. Водночас, доцільно звернути увагу на гучність, тональність, а також темп мовлення. Важливе значення для організації комунікативної атаки мають такі засоби невербального спілкування, як: виразність міміки, доцільне використання жестів, продумані
рухи в аудиторії. На початку практичного заняття педагогу важливо виявити особисте зацікавлення у спільній діяльності зі студентами; тут доцільно застосовувати такі прийоми: звернення до аудиторії з цікавою
інформацією, пов'язаною з інтересами студентів; наведення прикладів, яскравих фактів, життєвих ситуацій;
використання епітетів, порівнянь і аналогів; ілюстрація положень науки подіями сучасності та їх практичного застосування; динамічна подача засобів наочності з використанням усіх типів сприйняття інформації
(візуального, аудіального, кінестетичного типів та їх комбінацій). Ініціативу педагога у спілкуванні забезпечує
єдність комунікативних і дидактичних прийомів:
1.
• оперативність у переході від організаційних процедур до ділової комунікації;
2.
• відсутність проміжних зон між організаційними та змістовими аспектами початку взаємодії;
3.
• оперативність у досягненні соціально-психологічної єдності з групою;
4.
• включення особистісних аспектів у взаємодію з учнями (студентами);
5.
• подолання стереотипних і ситуативних негативних установок щодо суб'єктів навчально-пізнавальної
діяльності;
6.
• організація цілісного контакту з усією групою;
7.
• забезпечення зовнішнього комунікативного вигляду вчителя (підтягнутість, зібраність, охайність);
8.
• скорочення заборонних педагогічних вимог і розширення позитивно орієнтованих;
9.
• реалізація вербальних і невербальних засобів комунікації;
10.
• виявлення особистої прихильності до студентів;
11.
• розуміння ситуативної внутрішньої налаштованоеті студентів і врахування її у процесі комунікації:
передавання студентам цього розуміння;
12.
• введення на початковому етапі взаємодії завдань і запитань, які вже з перших хвилин здатні
мобілізувати аудиторію; формулювання яскравих, привабливих цілей діяльності.
13.
3. Керування спілкуванням. Цей етап є найбільш тривалим і найбільш складним у процесі розвитку педагогічної взаємодії. Його завдання – закріпити педагогічну ініціативу, підтримати й поглибити сприятливу психологічну атмосферу, створити умови для самовираження і творчих пошуків студентів. На цьому етапі
здійснюється обмін інформацією, оцінками цієї інформації, взаємооцінювання співрозмовників; створюється атмосфера доброзичливості, щоб дати студентові змогу вільно виявляти своє "Я", отримувати задоволення від спілкування. Передаючи ініціативу студенту, педагог подає матеріал для аналізу, щоб роздуми, оцінювання фактів суб'єкт навчально-пізнавальної діяльності здійснював самостійно. Саме тут педагог повинен уміти виявляти інтерес до студента; сприймати інформацію від нього (активно слухати); висловлювати судження з того чи іншого приводу; транслювати студентам свій оптимізм і спокійну впевненість в успіху, ставити перед ними яскраві цілі та вказувати на шляхи їх досягнення. Складність взаємодії на даному етапі зумовлюється багатьма факторами: по-перше, керування спілкуванням відбувається в умовах динамічної зміни ситуації (під час проведенння заняття необхідно враховувати його етапи: наприклад, бліц-опитування, пояснення нового матеріалу, виконання завдань, закріплення метеріалу), що вимагає динамічної адекватної перебудови педагога; по-друге, викладач не може обмежитися тільки реалізацією попередніх комунікативно-дидактичних прийомів, а й змушений оперативно реагувати на нові ситуації, що раптово виникають на занятті (чи під час
індивідуально-консультативної роботи), тобто вирішувати нові комунікативні задачі.