1. У державному архіві Миколаївської області зберігаються документи, які розповідають про трагічний період 1946-1947 років. У більшості районів Миколаївщини, що постраждали від посухи, врожай зернових культур у 1946 році склав у середньому від 1,9 до 3 центнерів з одного гектару, а чимало колгоспів отримали ще більш низькі врожаї. Незважаючи на недорід, кампанія здачі хліба на Миколаївщині розпочалася як завжди. Вже 12 липня 1946 року була прийнята постанова виконавчого комітету Миколаївської обласної Ради депутатів трудящих та Миколаївського КП(б)У № 5758 (із грифом «Таємно») «Про п’ятиденний графік здачі хліба державі з врожаю 1946 року колгоспами та радгоспами області», відповідно до котрої колгоспам області було необхідно здати у липні 26127 т хлібу, у серпні 1946 р. – 122797 т, у вересні 1946 р. – 112346 т, річний план хлібозаготівлі радгоспам становив 42529 т (а саме: у липні 1946 р. – 9350 т, у серпні – 19425 т, у вересні – 13754 т) . У постанові виконавчого комітету Миколаївської обласної Ради депутатів трудящих та Миколаївського КП(б)У від 01 серпня 1946 р. № 5868-116 (з грифом «Таємно») «Про затвердження п’ятиденних завдань по здачі хліба державі колгоспами та радгоспами області» йшлося про збільшення плану зернопостачання по районах Миколаївської області відповідно до постанови Ради Міністрів СРСР та ЦК ВКП(б) від 19 липня 1946 р. та Ради Міністрів УРСР та ЦК КП(б)У від 22 липня 1946 р. .
Незважаючи на всі зусилля командної системи, план хлібозаготівель не був виконаний. Становище колгоспників було вкрай тяжким, у багатьох колгоспах зерно було вилучено майже все, включаючи фураж, через що нічим було оплатити трудодні колгоспникам, збільшились випадки звернення колгоспників до районних організацій з проханням надати допомогу продуктами харчування, у першу чергу хлібом. Мали місце випадки розкрадання зерна з ланів, стали масовими крадіжки хліба з токів та комор колгоспів. Так звані «крадії колгоспного хліба» часто від голодного відчаю змушені були робити подібний крок. Велику кількість колгоспників і робочих радгоспів було притягнуто до карної відповідальності. Слідчими області в період хлібоздачи було порушено 136 кримінальних справ з залученням 215 осіб до кримінальної відповідальності. Винні були засуджені до різних термінів позбавлення волі від одного до восьми років. Основна кількість справ за крадіжки хліба знаходилася в провадженні органів міліції, де за період з 1 вересня по 15 жовтня 1946 р. було порушено 141 справу з залученням 221 особи до відповідальності та вилучено 31396 кг хлібу. Крім того, прокуратурою області були надано санкції на притягнення до кримінальної відповідальності 51 голову колгоспів, 1 директора радгоспу, 1 головного агронома та 1 бухгалтера радгоспу за надання колгоспникам та працівникам радгоспу авансів на суму понад 15 відсотків обмолоченого зерна та зрив хлібопоставок .
Виконуючи рішення ЦК ВКП(б) від 27 вересня 1946 р., у Миколаївській області була проведена значна робота з економії витрати борошна щомісячно на 988 тонн, був скорочений картковий контингент на отримання хлібу на 115203 особи, з котрих утриманці становили 45828, діти – 42449, таким чином, частина утриманців та дітей робітників, які працювали у м. Миколаїв, а проживали у приміських селах, залишилися без хлібних карток. При видачі хлібних карток на жовтень 1946 р., виконуючи вказівки Ради Міністрів та ЦК ВКП(б)У, у Миколаївській області були зняті з постачання всі непрацюючі утриманці молодше 50 років для жінок та молодше 55 років для чоловіків, жінки, які мали дітей старше 4-х років. Видача хлібних карток утриманцям зменшилася у жовтні 1946 р. порівняно з вереснем того ж року на 5016 карток та становила 39225 .
Але жодні репресивні заходи не могли вирішити проблему нестачі хліба та продовольства для населення не тільки у сільських районах Миколаївщини, а й у самому обласному центрі. Внаслідок голоду у Миколаївській області збільшилась смертність населення та різко зросла кількість хворих на дистрофію серед дітей та дорослих: на 10 лютого 1947 року хворих на дистрофію та виснажених від недоїдання дітей нараховувалося 56200, дорослого населення - 1500 осіб, у тому числі по м. Миколаїв дітей – 2000, дорослих – 124. . У квітні 1947 р. обласним відділом з охорони здоров’я було розгорнуто додатково 600 ліжок для госпіталізації хворих на дистрофію у містах та селищах Миколаївщини . З кінця 1946 року на вокзалах, вулицях, базарах міст матері залишали своїх голодних дітей в надії, що вони потраплять до дитячих будинків і отримають хоч якесь харчування.
Опинившись у загрозливій ситуації, керівництво республіки намагалося зменшити рівень катастрофи за рахунок західних областей, неодноразово зверталося до уряду СРСР, особисто до Й.Сталіна, повідомляючи про важку ситуацію в Україні. Керівництво республіки, й особисто М.Хрущов, намагалися якось полегшити становище голодуючих. Була організована закупівля зерна у західних областях республіки, що менше постраждали від посухи, певну допомогу надав союзний уряд, виділивши у продовольчу позику. Миколаївським облвиконкомом разом з обкомом партії був прийнятий ряд важливих постанов, в яких вказувалося на необхідність організації у містах та селах області пунктів щоденного одноразового гарячого харчування для дітей та дорослих. Так, на харчування 30000 дітей на період з 01 січня по 01 лютого 1947 р. та на харчування 20000 гостропотребуючих осіб на березень – квітень 1947 року з союзного бюджету було виділено 6500 тис. крб. та додатково – 1820 тис. крб., всього – 8320 тис. крб. .
Виконуючи постанову Ради Міністрів УРСР від 4 грудня 1946 р. № 2018-123 та постанову Миколаївського облвиконкому від 23 грудня 1946 р № 6878-140 «Про заходи з надання допомоги дітям у районах області, постраждалим від посухи» всі райони Миколаївської області наприкінці грудня 1946 р. розпочали підготовчу роботу з організації пунктів харчування для дітей шкільного та дошкільного віку. У більшості районів пункти розпочали готувати їжу вже 2–7 січня 1947 р., у окремих районах – 13 січня (Єланецький, Володимирівський). На 25 січня 1947 р. працювали 470 пунктів харчування, що охоплювали 18000 дітей шкільного віку та 8000 дітей дошкільного віку (пункти відкривалися при школах та дитячих садах). Постачання продуктами харчових пунктів йшло через Миколаївську обласну базу споживспілки, а окремі продукти, такі як м’ясо, овочі – за рахунок заготівель на місцях. До 11 лютого 1947 р. було відправлено у райони області: суп-концентрат та бобові – 102,8 т, жири – 8786 т, повидло – 50975 т, фруктово-овочеві соки – 9166 т, дріжджі – 7082 т. Миколаївським облфінвідділом було перераховано районам до 1 січня 1947 р. з метою розрахунків за продукти для пунктів харчування 3000000 крб. . На 8 березня 1947 р. були встановлені наступні норми витрачання продуктів у цих пунктах, які складали на 1 особу в день:
1.Суп концентрат і шрот – 50 грам;
2. Жири – 5 грам;
Картопля – 200 грам;
Пульпа фруктова – 50 грам .
Для надання допомоги дітям ясельного віку (до 4-х років) планувалося організувати додатково до існуючих ясел 100 тимчасових при колгоспах на 4000 дітей. На 1 квітня 1947 р. також планувалося розширити мережу їдалень, що мали обслуговувати гарячим харчуванням 60000 осіб, з такою мінімальною закладкою на одне гаряче блюдо: м’яса – 25 г, картоплі та овочів – 100 г, крупи – 25 г, видачу порції хлібу планувалося довести до 200 г .
Приблизний раціон одноразового гарячого харчування дітей на місяць становив: суп гороховий (кількість блюд на місяць – 9), розсольник (кількість блюд на місяць – 9), квасоля тушкована – 9 (кількість блюд на місяць – 9), котлети м’ясні з квасолею (кількість блюд на місяць – 4). Середня калорійність харчування на день, враховуючі хліб, повидло та риб’ячий жир становила 640 калорій .
На 1 січня 1947 р. планувалося відкрити додатково для дітей-сиріт 4 дитячих будинки на 500 місць у таких районах області: Жовтневий район: с. Калинівка на 125 місць, Очаківський район: м. Очаків – 175 місць, Снігурівський район: с. Василівка – 100 місць та Березнегуватський район: с. Березнегувате – 100 місць. . Але на 20 березня 1947 р. у районах Миколаївської області кількість дітей, котрі потребували влаштування у дитячі будинки, становило 2300 осіб. У результаті цього діти Казанківського, Новобузького, Привільнянського, Баштанського та інших районів вирушали на потягах до м. Миколаїв, сподіваючись, що у місті легше пережити голод, і таким чином збільшували безпритульність . Забезпечення дитячих будинків продуктами харчування проводилося з затримками, частина продуктів не надходила зовсім. Так, до Братського дитячого будинку у січні – лютому 1947 р. не надходили рибні продукти, були недоотримані 96 кг макаронних виробів, хліб дітям видавався лише ячмінний або кукурудзяний, Привільнянський дитячий будинок за цей період не отримав 1500 шт. яєць, 78 кг крупи, Тилигуло-Березанський не отримав у січні 1947 р. 11 кг масла, 60 кг крупи та зовсім не отримав молока, більшість дитячих домів не забезпечувалися овочами та картоплею .
Відповідно до постанови Миколаївського облвиконкому від 01 квітня 1947 р № 7401-89 «Про продаж колгоспам, які отримали продовольчу позику, соняшникової макухи» планувалося надати для продажу колгоспам 126 т соняшникової макухи та 48 т солі як домішку до хлібу, що випікався з борошна, отриманого як продовольча позика .
Тільки восени 1947 року на території Миколаївської області склалися передумови для нормалізації стану з продовольством і почалася підготовча робота по скасуванню карткової системи.
Голод 1946-1947 років – не історична минувшина, а незагоєна рана нашого народу, яку неможливо викреслити ні з пам’яті, ні з нашого серця.
3. На квітневому (1985 р.) пленумі ЦК КПРС вперше зроблено акцент на потребі докорінних змін в економіці СРСР. Концепція прискорення набула свого подальшого розвитку і конкретизації на XXVII з'їзді КПРС, що в 1986 р. прийняв документ «Основні напрямки економічного і соціального розвитку СРСР на 1986–1990 рр. і на період до 2000 р.». Однак дане рішення не реалізовано. В той же час в ХІІ п'ятирічці здійснено заходи щодо прискорення науково-технічного прогресу. В 1986 р. зареєстровано 14 наукових відкриттів, використано понад 23 тис. винаходів і 4 млн. раціоналізаторських пропозицій, в т.ч. по області більше 19 тис. винаходів та раціоналізаторських пропозицій. У промисловості освоєно виробництво і розпочато випуск 48 видів продукції. Створено 14 зразків нових типів машин, устаткування, приладів і засобів автоматизації. На комплексну механізацію та автоматизацію переведено 65 дільниць, цехів, виробництв, встановлено 63 механізованих потокових, автоматизованих і роторних ліній, 46 промислових роботів. Створено 775 автоматизованих систем управління технологічними процесами. Питома вага промислової продукції вищої категорії якості в загальному обсязі по області склала 19,5%. За рахунок проведення науково-технічних заходів у промисловості умовно вивільнено в розрахунку на рік 4500 осіб, економія від зниження собівартості продукції склала 17 млн крб.
Продуктивність праці в промисловості в 1986 р. по області зросла на 8,7%. За рахунок підвищення продуктивності праці отримано 97% приросту виробництва промислової продукції. У той же час по області з планом з реалізації продукції не впоралися 14 промислових підприємств або 8,4% їх загальної кількості. 15 промислових підприємств в 1986 р. не виконали план по продуктивності праці, 26 колективів – зобов'язання з постачання. Не забезпечено виконання планових завдань по основним техніко-економічним показникам промисловістю Вознесенська, Первомайська, Веселинівського, Жовтневого, Казанківського, Миколаївського, Новобузького районів.
З січня 1987 р. в промисловості області на повному розрахунку і самофінансуванні працювали шість підприємств, підпорядкованих Міністерству легкої промисловості УРСР, з січня 1988 р. – 55 підприємств різних міністерств, на частку яких припадала майже третина обсягу промислової продукції. На підприємствах, які працюють в умовах госпрозрахунку і самофінансування, впроваджуються принципи самоуправління, обрано ради трудових колективів. У ряді випадків почали використовувати принцип виборності керівників. Підприємства самостійно розробляють і утверджують плани. Підвищена матеріальна зацікавленість колективів у досягненні високих кінцевих результатів.
У 1987 р. на підприємствах, які працюють в умовах повного госпрозрахунку і самофінансування, впроваджено 553 науково-технічні заходи. Зокрема, п’ять маловідходних, безвідходних та ресурсозберігаючих технологій, у результаті чого прибуток зріс на 1,4 млн крб. У тому числі за рахунок економії від зниження собівартості продукції – на 0,9 млн. Головним критерієм оцінки господарської діяльності підприємств в умовах повного госпрозрахунку є виконання договірних зобов’язань. У 1987 р. цей показник дорівнював 99,8%. Однак в 1988 р. становище погіршилось: серед боржників опинилися Вознесенське шкіряне об'єднання, заводи «Миколаївсільмаш», «Поліграфмаш», мастильних систем. Не сталося докорінного поліпшення в роботі по ресурсозбереженню і використанню вторинних ресурсів. Питома вага продукції, що відповідає світовому технічному рівню, в обсязі найважливіших видів виробів становить 31,5%. Це менше від планового завдання на 6,8%. Промисловими підприємствами, які працюють в умовах повного госпрозрахунку і самофінансування, за 1987 р. одержано 44% всього прибутку промисловості області. Однак четверта частина підприємств не виконала план з фінансових показників і недоодержала прибутку майже на 4 млн крб. Заводи Миколаївський шкіряний та дослідно-експериментальний пористих наповнювачів – збиткові. 34% прибутку, одержаного підприємствами, залишено у розпорядженні колективів і направлено на розширення виробництва, матеріальне стимулювання і розвиток соціальної сфери. 7% прибутку перераховано міністерствам на утворення централізованих фондів і резервів, 46% направлено у держбюджет. Надмірне вилучення прибутку в централізовані фонди і резерви міністерств знижує госпрозрахункову зацікавленість підприємств у підвищенні ефективності господарювання. Так, у Первомайському і Олександрівському гранітних кар’єрах тресту «Запоріжнерудпром» Міністерства будматеріалів УРСР, які випускають однорідну продукцію, нормативи відрахування у бюджет становлять 43,3% та 64,6%, відповідно з одночасним вилученням прибутку в централізовані фонди 31 і 18,5%.
В ряді галузей господарства, на підприємствах допускаються збої, порушується ритм, зростають борги перед державою, позначаються прорахунки в плануванні, матеріальнотехнічному забезпеченні, організації праці і виробництва. План реалізації промислової продукції з урахуванням зобов’язань з поставок за січень-липень виконано на 99,1%. Недопостачання продукції за номенклатурою договорів становить 11,7 млн крб. і збільшилася в порівнянні з 1986 р. Не забезпечили договірних зобов’язань 26 об'єднань і підприємств. Особливо низький рівень їх виконання в Олександрівському кар’єрі, на заводах «Миколаївсільмаш», «Дормашина», підйомнотранспортного устаткування. Значний борг мають виробниче об’єднання мастильних систем, заводи імені 25 Жовтня, Олександрівський силікатний, Вознесенське шкірооб'єднання, Очаківський промкомбінат. Обсяг товарної продукції порівняно з планом січня-липня 1986 р. збільшився на 1,7% при запланованому прирості на цей період 2,5%, а проти фактичного обсягу – зменшився. План продуктивності праці за січень-липень 1987 р. не виконали 10 районів, 27 підприємств. Через це втрачено продукції на 10,5 млн крб. Не виконали плану будівельно-монтажних робіт трест-майданчик «Атомгідроенергобуд», трест «Миколаївводбуд», об'єднання «Миколаївоблагробуд», управління будівництва Південноукраїнської АЕС та «Дніпробугводбуд»
На 1988 р. в Миколаєві зареєстровано 250 кооперативів, які виробили продукції і надали послуг більш як на 4 млн крб. Експорт товарів з області в 1988 р. Склав 32,2 млн крб. Протягом 1989 р. він збільшився вдвічі. За кордон область поставляла океанські рудовози, дорожні машини, косметичні вироби . У 1989 р. в Миколаєві під егідою галузевого інституту економіки суднобудівної промисловості створили міський центр профорієнтації «Румб», спираючись на досвід і методичні розробки лабораторії професійної орієнтації . Почалося створення перших комерційних банківських структур: 1 серпня 1989 р. почав кредитно-розрахункову діяльність «Николаевкоопбанк» , у 1990 р. – акціонерно-комерційний «Агропромбанк» , основним напрямком діяльності яких стає обслуговування зовнішньоекономічної діяльності підприємств області. В 1989 р. створена Миколаївська обласна Спілка кооператорів – вільне демократичне об'єднання працівників, зайнятих індивідуальною діяльністю . Тільки протягом одного 1989 р. кількість кооперативів збільшилася в 3,3 рази і склала 225 чол. , надходження до обласного бюджету склали 900 тис. крб. .