Ім'я файлу: bestreferat-112885.docx
Розширення: docx
Розмір: 57кб.
Дата: 26.04.2021
скачати
Пов'язані файли:
proektuvannya_bazi_danih (1).ppt
Розширення: docx
Розмір: 57кб.
Дата: 26.04.2021
скачати
Пов'язані файли:
proektuvannya_bazi_danih (1).ppt
Зміст
1. Типи гіпсокартонних плит
1.1 Типи гіпсокартонних плит «Кнауф»
1.2 Гіпсокартонні плити і панелі
1.3 Пакування, транспортування, зберігання і складування ГКП
1.4 Обробка гіпсокартонних плит
2. Каркаси гіпсокартонних систем
2.1 Види каркасів гіпсокартонних систем
2.2 Монтаж каркасів гіпсокартонних систем
2.3 Монтаж дерев'яних каркасів перегородок
2.4 Монтаж каркасів підвісних стель
3. Облицювання стін ГКП
3.1 Суха штукатурка
3.2 Облицювання димоходів, санвузлів, підвальних приміщень
3.3 Основні заходи щодо підготовки приміщень до сухого оштукатурювання стін
3.4 Звуко- і теплоізоляція огороджувальних конструкцій при сухому оштукатурюванні
3.5 Облицювання стій з використанням металевого каркаса (комплектна система W 623)
1. Типи гіпсокартонних плит
1.1 Типи гіпсокартонних плит «Кнауф»
Розвальцована в процесі виготовлення на конвеєрі гіпсокартонна стрічка в картонній оболонці після розрізання перетворюється на окремі плити певної довжини. Кожна така плита після зняття з конвеєра має чотири грані – дві оброблені і дві необроблені (не закриті картоном). Картонна оболонка ГКП міцно приклеєна до гіпсового осердя. Типи гіпсокартонних плит і вимоги, яким вони повинні відповідати, регламентуються відповідними нормами і стандартами.
Асортимент ГКП, що випускає підприємство «Кнауф», визначається умовами їхньої роботи, галуззю застосування й технологією виготовлення.
ГКП, що виготовляються за конвеєрною (прокатною) технологією, поділяють на такі типи: гіпсокартонні будівельні плити ГКП (за німецьким скороченням GKB) і гіпсокартонні будівельні плити вогнестійкі ГКПО. Обидва типи ГКП складаються в основному з будівельного гіпсу, а їхні поверхні та продольні кромки обклеєні міцним картоном. У склад гіпсового тіста, з якого виготовлено осердя плити, можуть бути додані різні наповнювачі. Наприклад, для підвищення стійкості гіпсового осердя під час пожежі, до гіпсового тіста додають мінеральні або скляні волокна, які не дають змоги осердю розділятися на окремі частини в результаті сильного нагрівання та зневоднення. Завдяки цьому осердя перетворюється на вогнезахисний ізоляційний шар.
Ці два типи ГКП мають свої галузі застосування. ГКП призначені для облицювання різних плоских поверхонь замість звичайної штукатурки і для виготовлення комбінованих гіпсокартонних панелей. їх можна також використовувати для обшиття каркасів стель і стін, каркасів підвісних стель і виготовлення збірних перегородок. ГКПО використовуються для облицювання і обшиття каркасів стін і стель, міжкімнатних перегородок у приміщеннях з підвищеною пожежною небезпекою.
ГКП, вироблені на підприємствах «Кнауф», уніфіковані за допусками.
Дія нормативних вимог (ДСТУ, ТУ, ГОСТ) поширюється на виготовлення ще двох типів ГКП, які призначені для облицювання або обшиття стін і стель у приміщеннях з високою вологістю (понад 75%), а також у приміщеннях з високою вологістю і підвищеними вимогами до вогнестійкості будівельних конструкцій. Лицьова картонна поверхня і гіпсове осердя таких плит просочені спеціальними розчинами для зменшення поглинання вологи. До таких просочених (імпрегнованих) типів ГКП належать плити з підвищеною вологостійкістю типу ГКПВ, з підвищеною волого – та вогнестійкістю типу ГКПВО. Окрім відповідного гідрофобного просочування, в осердя таких плит ще додані мінеральні або скляні волокна. Галузь їхнього застосування поширюється на опорядження огороджувальних конструкцій в приміщеннях з підвищеними вологістю і пожежною небезпекою.
Пошкодження картонної оболонки ГКП грибками після їхнього зволоження унеможливлюється завдяки спеціальному просочуванню в заводських умовах фунгіцидами.
Відрізнити різні типи ГКП один від одного допомагають кольори їхньої картонної оболонки і маркувальні позначення на зворотному боці, що наносяться ще на заводі для забезпечення правильності монтажу плит на будівельному майданчику. На лицьовій частині ГКП позначені точки їх кріплення до каркасу цвяхами або шурупами, що розміщені на відстані 25 см одна від одної.
Відповідно до чинних стандартів передбачено різне забарвлення картонної оболонки з лицьового і зворотного боків, а також маркування (надписів) на зворотному боці ГКП.
ГКП випускаються з різними за формою поздовжніми кромками, обклеєними картоном, які визначають спосіб і якість шпарування стиків між сусідніми ГКП.
Поперечні кромки ГКП, що утворюються в результаті заводського розрізання гіпсокартонних стрічок, обробляються або на заводі, або на місці їх використання за допомогою рубанків косої обрізки та рашпілів для формування кромок ГКП.
Для ГКП, що мають обрізані кромки з усіх боків під прямим кутом, припустиме відхилення по довжині кромки повинно бути не більше ±0,15% номінального розміру. Відхилення таких плит від прямого кута не повинно перевищувати 0,2% довжини відповідної кромки.
Скошена (обтиснута), витончена кромка, призначена для обклеювання армованою стрічкою і шпаклювання швів
Прямокутна поздовжня кромка для монтажу насухо без шпарування стиків
Поздовжня кромка з фаскою, призначена для утворення видимих поздовжніх рисунків (монтаж насухо без шпарування швів)
Заокруглена поздовжня кромка, призначена для шпаклювання стиків сухої штукатурки без армованих стрічок
Напівкругла, скошена по довжині (витончена) кромка, призначена для обклеювання армованою стрічкою і шпаклювання швів
Напівкругла поздовжня кромка, призначена для шпаклювання швів без армованих стрічок
Поперечна обрізна кромка ГКП, що не обклеєна картоном
Поперечна обрізна кромка, призначена для шпаклювання швів без армованих стрічок з відкритим гіпсовим осердям
1.2 Гіпсокартонні плити і панелі
ГКП, що виготовляються на заводському конвеєрі за прокатною технологією, можуть бути використані в заводських умовах для отримання: листів з обрізаними з усіх боків кромками; гіпсокартонних касет, нарізаних у вигляді квадратів; перфорованих та шліцьованих гіпсокартонних плит (ГКП) з наскрізними отворами – круглими або у вигляді прорізів, що утворюють рисунок на їх поверхні.
Перфоровані (або шліцьовані) ГКП залежно від діаметра отворів і відстані між ними позначаються як 8/18 (отвори діаметром 8 мм з кроком 18 мм); 8–12/36 (отвори діаметрами 8 і 12 мм просвердлюють почергово з кроком 36 мм). Прорізи в шліцьованих плитах утворюють дисковою пилкою, тому довжина шліців на лицьовому боці відрізняється від довжини на зворотному боці тим більше, чим більша товщина плити. Перфоровані і шліцьовані плити використовують для отримання звукопоглинальних поверхонь підвісних стель. Якщо ГКП не мають перфорації, то вони використовуються для виготовлення акустичних поверхонь у приміщеннях з обмеженими вимогами до звукопоглинання. В приміщеннях з такими стелями досягають найкращого звучання джерела звуку (голосу людини, музичних інструментів).
Гіпсокартонні плити також використовують для утворення гіпсокартонних оздоблювальних панелей для декоративного облицювання стін. Ці панелі мають спеціальні покриття з полівінілхлоридної декоративної оздоблювальної плівки «Ізоплен» або «Девілон» на паперовій основі, декоративного матеріалу «Плетекс», з фольги алюмінію як пароізоляції, литого свинцю проти рентгенівського випромінювання.
Для підвищення теплоізоляції стін, стель, покрівлі випускають гіпсокартонні панелі з пінополістирольним утеплювачем – гіпсокартонні комбіновані панелі. Вони являють собою двошаровий будівельний виріб – ГКП з приклеєною до нього з тильного боку пінополістирольною (типу PS) або пінополіуретановою плитою.
Найчастіше для їх виробництва використовують ГКП таких розмірів: довжина – 2500 ± 8, ширина – 600; 1200; 1250 мм. ГКП виготовляють з такими товщинами шарів, мм:
| Товщина ГКП, мм | 10,0 | 12,0 | 12,5 | 13,0 | 14,0 |
| Товщина теплоізоляційного шару з плит полістирольних, мм | 20,0 | 30,0 | 40,0 | 50,0 | 60,0 |
Гіпсокартонні комбіновані панелі використовують для облицювання внутрішніх поверхонь зовнішніх стін, а також для оздоблювання стель приміщень житлових і цивільних будинків.
Використання ефективного утеплювача (пінополістиролу) у будівництві та реконструкції будівель дає змогу:
економити теплову енергію на опалення;
скоротити витрати на опалювальне обладнання;
збільшити корисну площу будинку за рахунок зменшення конструктивної товщини стін;
скоротити витрати матеріалів на фундаменти за рахунок зменшення маси будівлі;
підвищити температурний комфорт у приміщенні;
скоротити шкідливі викиди в атмосферу в зв'язку зі скороченням витрат енергії на опалення.
1.3 Пакування, транспортування, зберігання і складування ГКП
Після виходу з конвеєра ГКП одразу пакетують штабелюванням у пакети по 50–60 плит з пакуванням у поліетиленову плівку. Пакети обов'язково комплектують з ГКП одного типу і розміру та укладають у пакет плиском. Пакет треба розміщувати на підкладках однакової висоти з деревини або зі смуг гіпсокартону. Підкладки слід розміщувати на відстані 0,3 м одна від одної. їх має бути не менше шести. Загальна висота пакету ГКП, підготовленого до транспортування, не повинна перевищувати 0,75 м (рис. 3.7). ГКП можна перевозити будь-яким транспортом.
При перевезенні пакети ГКП можна формувати в штабелі. Висота штабеля визначається габаритами транспортного засобу та несівної здатності його підлоги. При підійманні, опусканні, транспортуванні та ручному перенесенні ГКП слід звертати особливу увагу на зберігання кромок і кутів ГКП. Спеціальні пристрої (ручки і пояси) для перенесення ГКП до робочих місць, а також візки для їхнього перевезення у вертикальному положенні полегшують транспортування і зберігають ГКП від пошкоджень.
ГКП слід зберігати в закритих сухих приміщеннях при температурі не нижче +5 °С, на відстані не менше 1,5 м від опалювальних пристроїв на рівних, плоских основах.
Якщо виникає необхідність штабелювання ГКП, які були зволожені, то подальше їхнє використання можливе тільки після повного висушування.
Не можна складувати ГКП у вертикальному положенні, оскільки це може призвести до пошкодження їхніх кромок та інших деформацій. Складування плит в пакетах і штабелях слід здійснювати, не допускаючи їхнього деформування, пошкодження осердя та провисання.
1.4 Обробка гіпсокартонних плит
Гіпсокартонні плити всіх типів легко піддаються обробці, особливо при наявності спеціальних інструментів «Кнауф» для різання, шліфування, стругання кромок, випилювання отворів.
Залежно від вимог до точності виконання робіт із розкроювання і обрізання ГКП можливі такі способи робіт:
просте розкроювання за допомогою лінійки, метра, металевого трикутника і різання ГКП на столі з рівною поверхнею ножем для різання ГКП або за допомогою спеціальних пристосувань – різака малого (для відрізання смуг завширшки до 120 мм) або різака великого (для відрізання смуг більшої ширини, до 630 мм);
точне розкроювання ГКП, наприклад, при різанні перфорованих, шліцьованих або комбінованих гіпсокартонних панелей з використанням ножовки з вузьким полотном та дрібними зубцями або ручною дисковою електропилкою.
При простому розкроюванні різання картону ГКП здійснюють з лицьового боку спеціальним (шевським) ножем. Надрізаний ГКП укладають на край столу і здійснюють надлам нерозрізаного гіпсового осердя. Після цього ножем для різання ГКП розрізають картон на зворотному боці плити. Утворена кромка підлягає обробці обдирним рубанком так, щоб кромка була рівною і не мала зламів.
Якщо обрізні кромки повинні утворити шов, то їх слід підготувати до шпаклювання одним з таких двох способів:
а) для шпаклювання з армувальною стрічкою (шпаклівкою «Фугенфюллер») рубанком кромочним зняти фаску під кутом боку ГКП шевським ножем 45° на 1/3 товщини ГКП і видалити картон уздовж кромки в місцях укладання стрічки;
б) для шпаклювання без армувальної стрічки з використанням шпаклівки «Уніфлотт» рубанком треба зняти фаску під кутом 22,5° на 2/3 товщини ГКП. Після зняття фасок необхідно краї картону зачистити шліфувальним рашпілем або наждачним папером.
При обшиванні стін і перегородок з віконними і дверними прорізами ГКП попередньо розмічають на столі з рівною поверхнею. Потім здійснюють їх розкроювання ножем, ножовкою або дисковою пилкою з утворенням отворів потрібних розмірів. Канти отворів обробляють шліфувальним рашпілем або наждачним папером. Якщо використовують ГКП з кромкою типу ПЛУК у зоні дверної коробки не слід розміщувати обтиснуту (стоншену) кромку. її треба обрізати, оскільки, в протилежному випадку, не можна буде щільно перекрити наличником дверну коробку, що призведе до погіршення звукоізоляції приміщення. Для вимикачів, розпаячних коробок і розеток прихованої електропроводки в ГКП вирізають круглі отвори за допомогою дриля зі змінною насадкою.
Опуклі й ввігнуті криволінійні поверхні малого радіуса обшивають спеціально обробленими ГКП потрібних розмірів. Для цього в картонній оболонці ГКП роблять поперечні надрізи з кроком 2–3 см (для опуклої поверхні лицьового боку, для ввігнутої з тильного)
Заготовку з надрізаною картонною оболонкою або V-подібними прорізами загинають у потрібному напрямку, в результаті чого отримують гіпсокартонний елемент потрібної форми.
Криволінійну поверхню радіусом 150–200 мм можна отримати іншим способом (без поперечних надрізів), наприклад, попереднім намочуванням ГКП завтовшки 9,5 або 12,5 мм.
Для цього заготовку ГКП укладають на кружала, накривають її мокрим рядном на 10–12 год, після чого вона легко піддається деформації. Цей процес можна активізувати, якщо майбутню ввігнуту поверхню попередньо обробити валиком з шипами (рис. 6) для утворення на ній макропор. Потім цей бік ГКП обробляють губкою, змоченою у воді, до припинення її поглинання ГКП. Кінці заготовки можна закріпити для отримання бажаної конфігурації.
При цьому слід зазначити, що вигинанню піддаються ГКП, які перебувають як у вологому, так і у сухому стані. Мінімальні радіуси гнуття ГКП у вологому стані слід брати для ГКП завтовшки 6,5 – 300 мм; 9,5 – 500 мм і 12,5 – 1000 мм. Цим товщинам ГКП, що перебувають у сухому стані, відповідають радіуси гнуття відповідно 1000; 2000; 2750 мм.
Необхідну довжину ГКП при відомому радіусі (г) гнуття визначають за формулами:
при центральному куті а = 90°
L = гкІ2; при а = 180°
L = гп; при будь-якому куті а
L = агл/180°.
Зазначимо, що вищевказані радіуси гнуття ГКП надані без необхідності попередньої перфорації або надрізання картону. Слід лише пам'ятати, що ГКП завжди треба згинати по довжині, а не по ширині, оскільки гнуття ГКП повинно виконуватися поперек волокон картонної оболонки.
2. Каркаси гіпсокартонних систем
2.1 Види каркасів гіпсокартонних систем
Каркас – це плоска або об'ємна конструкція з шарнірним або жорстким з'єднанням елементів, що входять до його складу (балок, ригелів, стояків). За призначенням каркаси гіпсокартонних систем поділяють на стельові, перегородкові, пристінні; за матеріалом – на металеві й дерев'яні. Каркаси можуть виготовлятися з розташуванням елементів в одній площині (одному рівні) або в двох площинах (двохрівнях). У складі каркаса можна виділити основні і несівні елементи. Основні елементи прикріплюють до несівної основи (стіни, стелі), а несівні прикріплюють до основних. До несівних елементів прикріплюють ГКП. Отже, дворівневі каркаси – це конструкції, що мають два ряди дерев'яних брусків або металевих профілів, розташованих перпендикулярно один до одного. Якщо елементи каркаса розташовані в один ряд, то вони утворюють рамну конструкцію.
Елементи металевих каркасів з'єднуються поміж собою сталевими кріпильними елементами: шурупами, заклепками, ви-штамповкою. Елементи дерев'яних каркасів з'єднують за допомогою шипогніздових, шпонкових, шпунтових кріплень, а також за допомогою цвяхів, шурупів, скоб, з використанням клею.
Стикові з'єднання металевих і дерев'яних елементів каркаса повинні розміщуватися врозгін. Стики ГКП не повинні співпадати зі стиками каркаса як з точки зору забезпечення максимальної міцності й технологічності всієї системи в цілому, так і пожежної безпеки, оскільки у протилежному випадку вогнезахисний ефект гіпсокартонного облицювання значно знижується.
Якісно змонтований каркас не тільки забезпечує надійність усієї системи в цілому, а й дає гарантію отримання рівної основи і, отже, рівної лицьової поверхні обшивки та нормального стикання гіпсокартонних плит і панелей. При цьому слід мати на увазі, що помилки, припущені при збиранні каркасів, у більшості випадків не піддаються виправленню ні при обшиванні ГКП, ні в результаті шпаклювання швів між ними. Тому монтаж каркасів треба здійснювати з обов'язковим дотриманням таких умов:
каркас повинен мати необхідну ступінь жорсткості, що визначає призначення відстаней, з одного боку, між точками його кріплення до несучих конструкцій будівлі, а з другого – між основними і несівними елементами;
елементи каркаса мають бути недеформованими і рівними (погнуті металеві елементи непридатні для використання в каркасі), дерев'яні бруски (рейки) не можна виготовляти з навкісшарової деревини або з брусків, що мають послаблені перерізи. Крім того, дерев'яні елементи каркаса повинні мати достатні розміри для забезпечення мінімальної площі обпирання на них ГКП;
якщо є необхідність підвішування до каркасів обладнання, меблів, освітлювачів, то вони повинні бути підсилені допоміжними елементами, спареними профілями стояків з належною орієнтацією поміж собою.
Завдяки використанню каркасів гіпсокартонні системи набувають підвищення жорсткості, міцності, зниження деформативності. Вони уможливлюють досягти потрібного рівня звуко- і теплоізоляції огороджувальних конструкцій, приховати комунікації в приміщеннях, підвищити рівень вогнестійкості будівельних конструкцій.
З появою можливості кріплення ГКП до металевих каркасів шурупами без попереднього просвердлювання отворів їм стали надавати перевагу у зв'язку з їхньою легкістю, міцністю, зручністю монтажу, вогнестійкістю і довговічністю.
Підприємства «Кнауф» випускають каркасні металеві елементи методом холодного прокату з оцинкованої сталевої стрічки завтовшки 0,6–2,25 мм. Пересічно товщина профілю становить 0,6; 0,7; 1 мм. Елементи каркаса облямівок отворів в огороджувальних конструкціях (двері, вікна) виконують із підсилених профілів завтовшки 2 мм. Для типових конструкцій міжкімнатних перегородок, стінових каркасів і каркасів підшивних і підвісних стель здебільшого використовують металеві профілі завтовшки 0,6 мм.
В особливих випадках, у разі значної висоти перегородок, товщину металевих профілів можна брати більшою.
Профілі «Кнауф» випускають з U-подібним і С-подібним перерізами. У більшості випадків жорстіксть С-подібних профілів збільшують гофруванням їхньої поверхні під час холодної прокатки. Основні види металевих профілів: профіль напрямний (UW), U-подібний (рис. 10, а); профіль стояковий (CW), С-подібний (рис. 10, б); профіль стельовий (CD), профіль кутовий (LW)
Профілі CW щільно без зазорів входять у верхні та нижні напрямні. Напрямні профілі можуть мати в стінці отвори, призначені для їхнього кріплення дюбелями до перекриття і підлоги. Якщо таких отворів у напрямних профілях немає, то їх можна утворити на місці за допомогою дриля й армованих свердел.
Профілі типу CW мають загнуті всередину кромки. В їхніх стінках можуть бути Н-подібні просічки. При вигині частини стінки профілю в межах просічки утворюються отвори для пропускання інженерних комунікацій (кабелів, труб). Для відвернення надмірного послаблення профілю відстань між сусідніми просічками не повинна бути меншою за 50 см.
Зовнішню поверхню полиць профілів типу CW покривають насічкою, що запобігає зісковзуванню вістря шурупа під час кріплення до них ГКП. Профілі типу CD використовують для улаштування підвісних стель. Вони виготовляються з полицями, які мають загнуті всередину кромки для зручності кріплення до них елементів підвісок ГКП.
Профіль LW використовують для захисту від сколів зовнішніх кутів перегородок з гіпсокартонним облицюванням та їх одночасного опорядження. Вони також підсилюють каркаси та надають їм додаткової жорсткості при розташуванні у внутрішніх кутах перегородок.
Для якісного опорядження зовнішніх кутів поверхонь, облицьованих ГКП, випускають спеціальні профілі у вигляді перфорованих кутиків з оцинкованої сталі. Вони використовуються для надання точних геометричних форм зовнішнім кутам та їх захисту від сколів при ударній дії.
Для полегшення і зручності виконання штукатурних робіт, а також для отримання їхньої високої якості використовують маячкові Т-подібні профілі, виготовлені з оцинкованої сталевої стрічки. Вони забезпечують економію часу на штукатурні роботи і рівну поверхню штукатурки.
Для облямівки зовнішніх поверхонь отворів доцільно використовувати сітчастий кутик для опорядження кутів. Профілі постачають у пакетах, на упаковці яких нанесено маркування. Наприклад, профіль стояків каркаса з висотою стінки 50 мм і товщиною профілю 0,6 мм маркують CW 50/0,6. Найбільш ходові профілі різної товщини маркують
фарбою різних кольорів: профілі завтовшки 0,6 мм – блакитною; профілі завтовшки 0,7 мм – червоною; профілі завтовшки 1,0 мм – зеленою.
С-подібні і U-подібні профілі вкладають один у другий і оклеюють липкою стрічкою. Пакет сталевих профілів здебільшого складається з 10 рядів по чотири профілі в кожному. При складуванні пакети профілів можна укладати в штабелі (заввишки не більше трьох пакетів) на підкладках з дерев'яних брусків. При складуванні елементів каркаса слід враховувати припустиме навантаження на перекриття. Металеві профілі треба зберігати в сухому закритому приміщенні.
Дерев'яні каркаси гіпсокартонних систем використовують у приміщеннях зі зниженими вимогами до пожежної безпеки. Елементи дерев'яних каркасів заготовляють з рейок, брусків, дощок та брусу.
Деревина, яка йде на виготовлення каркасів, повинна відповідати сорту II А.
Для виготовлення дерев'яних каркасів зазвичай використовують решітняк.
Для спорудження каркасів можна використовувати тільки високоякісну деревину без дефектів і деформацій. Дефектами деревини, які знижують її технічну цінність є навкісшаруватість, тріщини, відмерлі сучки, гнилизна.
У разі потреби заготовки елементів дерев'яних каркасів можна піддавати додатковій обробці (струганню, виборці пазів, свердлінню) для закріплення підвісок, фіксаторів та інших пристосувань.
Для виготовлення дерев'яних каркасів слід використовувати тільки суху деревину. У нещодавно зрубаному дереві міститься приблизно 60% води (хвойний ліс). При висушуванні дерева на повітрі в штабелях частина природної вологи втрачається, і до моменту його розпилювання, дерево перебуває в напівсухому стані (містить 20–30% вологи).
Після розпилювання дерева і зберігання пиломатеріалів у сухих і провітрюваних приміщеннях отримують повітряно-сухі пиломатеріали, що містять 10–15% вологи. Для «сухого» будівництва слід використовувати сухий матеріал із вологістю не більше 15%.
У сирих приміщеннях деревина розбухає. Тому перед кріпленням до каркаса повинен минути час, необхідний для адаптації деревини до мікроклімату приміщення. Слід пам'ятати, що у разі зміни вологості на 1% відбуваються зміни у поздовжніх розмірах елементів до 0,01ѕ), а в поперечних – до 0,24%.
Всі деталі дерев'яного каркаса повинні бути захищені від ураження грибками і точильниками просочуванням антисептиками. Вогнестійкість деревини можна підвищити фарбуванням її поверхні антипіренами. Якість усіх засобів, що використовують для захисту деревини, має бути підтверджена відповідними сертифікатами. Дерев'яний матеріал, з якого роблять дерев'яні каркаси, необхідно зберігати в акуратних штабелях на підкладках для його постійного провітрювання в сухих, закритих приміщеннях.
1 2 3