1. Сутність понять: лідер, лідерство, гендер 4

Ім'я файлу: ГЕНДЕРНІ ОСОБЛИВОСТІ АСПЕКТІВ ЛІДЕРСТВА 2022.docx
Розширення: docx
Розмір: 55кб.
Дата: 26.06.2022
скачати
Пов'язані файли:
Курсова зоомагазин.docx
Стадії психосексуального розвитку за З.docx
реферат на тему 10 ( Гайдай К., ЕП-18-1).docx
задачи.doc
Ек.та_орг.__нновац_йно__д_ял._Курс.роб..doc
сучасн__мови_3.doc
ВІЛ.docx
Абразивный инструмент методичка.doc
Курсовий Проєкт Кириліна УФКС-317 (1).docx
03101830_34_gostr_porush_mozk_krov.ppt
pm_60271454.docx
urmov798.doc
Fraktali-i-fraktalni-strukturi-v-prirodi.pptx
реферат люмінесценція.docx
План-конспект-лекцій.docx

ЗМІСТ

ВСТУП 2

1. Сутність понять: лідер, лідерство, гендер 4

2. Дослідження лідерства чоловіків та жінок. Гендерні теорії лідерства 10

3. Дослідження стилів лідерства та основні перешкоди для жінок у розвитку лідерства 14

ВИСНОВКИ 19

Список використаної літератури: 20

ВСТУП

Будь-яка соціальна група характеризується наявністю певної ієрархічної структури. Так влаштоване життя, і не тільки у суспільстві, адже і в живій природі ми можемо спостерігати численні приклади складних взаємодій: одні – активні, інші – пасивні, хтось керує, а хтось виступає у ролі підлеглого. Здатність одних осіб впливати на інших завжди викликала інтерес.

Відповідно, у багатьох науках це закріпилося у понятті ―лідерство. Так, дослідженням лідерства займаються філософи, політологи, соціологи, етологи, і, звичайно, психологи.

Тонка психічна організація лідера, весь комплекс дій, пов’язаних із його діяльністю, складає одну з актуальних проблем, що закріпилася у понятті лідерства, і до якої досить активно долучилися представники психологічної науки. Існує низка підходів, у яких відображено різні концепції лідерства, від розуміння його як вродженого (теорії вроджених якостей), до сучасних підходів, у яких розглядається можливість формування і розвитку лідерства (теорії розвитку емоційного інтелекту).

Актуальність дослідження гендерних аспектів лідерства зумовлене існуючим протиріччями між наявними уявленнями про моделі лідерської поведінки чоловіків та жінок та існуючими запитами щодо поведінки лідерів жінок і лідерів чоловіків.

У різних сферах управлінської, політичної діяльності та бізнесу за останні роки значно зросла частка жінок, які займають керівні посади. Жінки активно беруть участь у роботі органів виконавчої та законодавчої влади, у процесі прийняття управлінських та політичних рішень.

Сьогодні жінки переважають не тільки кількісно, вони також домінують, складаючи половину працюючого населення. Кількісна перевага жінок помітна у таких сферах, як медицина та охорона здоров'я, освіта, соціальна робота, гуманітарні науки, культура, сфера послуг та інформації. Однак, як і раніше, жінки складають меншість на середній і вищій ланках управління.

Метою даної роботи є створення комплексного уявлення щодо існуючих теоретичних підходів, у яких представлено гендерний аспект лідерства.

1. Сутність понять: лідер, лідерство, гендер

До кінця ХІХ ст. – початку ХХ ст. у науковій літературі поняття «лідер» і «лідерство» розглядалися з точки зору політики й економіки [7; 12], і лише в 1930-х рр. вони отримали поширення в соціальній психології після опублікування досліджень, здійснених у США К.Левіним і його послідовниками щодо теорії конфліктів.

Згідно з довідниковими виданнями лідер (від англ. leader – ведучий) – це особистість, яка користується найбільшим авторитетом, впливом у будь-якому колективі [20, с.154]; особа, яка посідає провідне місце серед інших, подібних [4; 8].

Різні науки мають власний погляд на тлумачення поняття «лідер», що зумовлено специфікою кожної окремої науки.

Так, у філософській літературі термін «лідер» розглядається дуже рідко, однобічно і поверхово. Лідером визнається найбільш авторитетний член організації або соціальної групи. Його особистісний вплив дозволяє йому відігравати головну роль у різних політичних, моральних і соціальних ситуаціях. Водночас учені (І. Коротець, Л. Штомпель, О. Штомпель) зазначають, що авторитет лідера має неформальний характер і виникає стихійно [15].

Соціологія й економіка вбачають у лідері члена групи, який користується великим авторитетом, впливом у будь-якому колективі, здатний очолити групу; людина, яка завдяки своїм особистим якостям має значний вплив на членів соціальної групи [107; 14].

Політологія визначає лідера як особу, яка очолює політичну партію або іншу суспільно-політичну організацію [12; 4; 8; 18; 19].

У психолого-педагогічній науці поняття «лідер» розглядається достатньо широко: це член групи, який у значимих ситуаціях здатний здійснювати особливий вплив на поведінку інших учасників [11]; член групи з найвищим статусом, за яким визнається право приймати рішення у значущих для групи ситуаціях [16]; людина, яка завдяки своїм особистим якостям здатна виявляти ініціативу, має значний вплив на членів соціальної групи [17, с. 51]; член групи, за яким група визнає право ухвалювати відповідальні рішення у значущих для неї ситуаціях, тобто найавторитетніша особистість, яка реально відіграє центральну роль в організації спільної діяльності і регулюванні взаємостосунків [10].

Ототожнювати поняття «лідер» з поняттями «керівник», «вождь», «вожак» методологічно неправомірно [15; 11; 23], оскільки вони мають різне смислове навантаження. Визначення «лідер» і «керівник» перегукуються за змістом із, відповідно, неформальним і формальним лідерством [23]. Керівник може бути лідером, однак лідер не обов’язково є формально визнаним керівником [15, с. 195-196].

Б. Д. Паригіним визначені такі відмінності між лідером і керівником: 1. Керівник назначається офіційно, а лідер висувається неофіційно. 2. Керівнику законом надані певні права й уповноваження. Лідер не має систему встановлених законом санкцій, використовуючи яку він міг би впливати на інших людей. 3. Керівник представляє свою групу у зовнішній організації та розв’язує питання, пов’язані з її стосунками з іншими групами, а лідер обмежений у сфері своєї діяльності переважно межами внутрішньо групових стосунків. 4. Керівник перед законом несе відповідальність за стан справ у групі і результати її діяльності. Лідер ніякої персональної відповідальності за незадовільну роботу групи або за те, що в ній відбувається, не несе [11, с.176].

Лідер може бути офіційним, формальним керівником групи, який наділений необхідними повноваженнями, або неформальним лідером – рядовим членом групи, «вожаком», особистісні якості та авторитет якого надають йому змогу справляти значний вплив на поведінку й настрій людей, вести їх за собою [13].

Як і поняття «лідер», термін «лідерство» має різні трактування. Так, у довідниковій літературі лідерство – це становище, обов’язки, діяльність лідера; першість у чому-небудь [4, с. 489]; процес психологічного впливу однієї людини на інших у їх спільній життєдіяльності, який здійснюється на основі сприйняття, наслідування, навіювання, розуміння один одного [14, с. 92].

Соціологія вбачає в лідерстві, з одного боку, соціальні відношення домінування і підкорення у групі, організації, суспільстві, що базуються на здатності лідерів приймати рішення і здійснювати вплив, а з іншого – функції, які виконуються лідерами у групі, плануюча, координуюча і контролююча діяльність, що здійснюється вищими членами групи [13].

Учені-політологи (С. Кузнєцова, А. Пахарєв, М. Школяр) розглядають лідерство не тільки як набір неординарних якостей і здібностей лідера, а й особливий вид міжособистісних взаємин. Його вплив є цілеспрямованим і передбачуваним, характеризується тривалістю часу та динамічністю [9, с.7].

У психолого-педагогічній літературі лідерство – це типова для лідера (керівника) система прийомів впливу на підлеглих [17, с.51]; соціально-психологічний феномен, що належить до динамічних процесів у малій групі; поняття, що характеризує відношення домінування і підкорення у групі.

Лідерство є результатом дії як об’єктивних факторів (мети і завдань групи в конкретній ситуації), так і суб’єктивних (інтереси, потреби, індивідуально-типологічні особливості членів групи), а також дій лідера як ініціатора й організатора групової діяльності [11].

Починаючи з 1930-х рр. у соціальній психології цьому феномену приділялося багато уваги. У ході досліджень виявлені стилі лідерства, сформульовані різні теорії лідерства. Найбільш відомими з них є: теорія лідерських ролей, теорія рис, інтерактивна теорія, ситуаційна теорія та «синтетична» теорія.

Автор теорії лідерських ролей, американський дослідник Р. Бейлз, стверджує, що лідерство – це прийняття особливої ролі. Існують дві лідерські ролі, які значно відрізняються одна від одної. Одна – роль професіонала, яка призначена для розв’язання проблем і виявляється у пропозиціях, думках, що висловлюються лідером стосовно роботи, яка виконується. Друга – роль «соціально-емоційного спеціаліста», пов’язана з розв’язанням проблем людських стосунків. Для того, щоб діяльність групи була ефективною, у ній мають бути представлені обидві форми.

Теорія рис – це підхід, прибічники якого висувають ідею про те, що основною детермінантою лідерства є володіння унікальними лідерськими якостями. Дослідження, що проводилися в межах цієї теорії, концентрували увагу на вроджених якостях, які надані деяким людям як «благодать» (звідси інша назва цієї теорії – «харизматична») і зі самого народження визначають їх як лідерів. Згідно з цією теорією, лідером не може бути будь-яка людина.

Прихильники інтерактивної теорії розвивають думку про те, що можна передбачити, хто візьме на себе лідерство в певній групі. Для з’ясування цього до відома треба взяти характеристики членів групи, її структуру, ситуацію, що склалася, завдання, що виконується, а також індивідуальні особливості кандидата в лідери.

Прибічники ситуаційної теорії (або груподинамічного підходу) стверджують, що лідерство – продукт ситуації, що склалась у групі. Одним із прибічників цієї теорії був американський дослідник Ф. Фідлер. Згідно з його поглядами, відносна ефективність лідерства, що «орієнтоване на завдання» або «орієнтоване на людей», залежить від обставин, що склалась у групі. У ситуаціях, які дуже сприятливі або не дуже сприятливі для здійснення лідерських функцій, лідер, котрий орієнтується на розв’язання завдань, досягає більших успіхів, аніж той, хто орієнтується на людей. За сприятливої ситуації більш успішним є той лідер, який орієнтується на людей.

Послідовники синтетичної (або комплексної) теорії лідерства стверджують, що лідерство – це процес організації міжособистісних стосунків, а лідер – суб’єкт управління цим процесом. Лідерство – функція групи, і вивчати його треба з урахуванням групових цілей і завдань. Синтетична модель робить акцент на трьох основних складових цього процесу – лідерах, послідовниках (відомих) і ситуаціях, в умовах яких здійснюється лідерство.

До 1960-х рр. у західній соціальній психології найбільшою популярністю серед теоретичних концепцій лідерства користувалися теорія рис, ситуаційна теорія і трактовка лідерства як функції групи. На початку 1960-х рр. домінуючою стала синтетична концепція лідерства [11, с. 177].
Введення поняття гендеру стало одним із найбільших досягнень сучасної науки. Більшість дослідників сходяться у тому, що поняття «гендер» у науковий обіг уперше було введено в 1968 р. американським психоаналітиком Робертом Столлером у праці «Стать та гендер: про розвиток мужності та жіночості». У 1963 він виступив на конгресі психоаналітиків в Стокгольмі, зробивши доповідь про поняття соціостатевого (гендерного) самоусвідомлення. Він встановив залежність між розумінням чоловічих і жіночих ролей, позиціями, рисами характеру та особливостями суспільного розвитку. «Гендер» Р. Столлер розглядав як поняття, що виражає психологічні, соціальні, культурні особливості, незалежні від тих, що тлумачать біологічну стать. Він дійшов висновку, що легше хірургічним шляхом змінити стать людини, ніж психологічним – її гендерну ідентичність. З цього моменту було здійснено історично першу спробу диференціації понять «стать / секс» і «стать / гендер» на основі діалектики співвіднесення «природного–соціального». Пропозиція Р.Столлера щодо розвинення біологічної та культурної складових у вивченні питань, по-в'язаних зі статтю, і дало поштовх формуванню особливого напряму в сучасному гуманітарному знанні - гендерних досліджень.

Американська дослідниця Дж. Скотт в середині 1980-х рр. продовжила дослідження з поняттям гендеру, яке хоч і не завоювало загального визнання, але, у всякому разі, отримало вельми широку популярність. На відміну від терміну «стать», що визначає суто біологічні відмінності чоловіків і жінок, і терміну «рід», що позначає граматичне явище, термін «гендер», в розумінні Дж. Скотт, не знімаючи і не заперечуючи статевих відмінностей, акцентує увагу на ті соціальні особливості чоловіків і жінок, які виникають у них в результаті їх громадської діяльності та які, в кінцевому рахунку, визначають своєрідність їх соціальної поведінки. Використовуючи це поняття, можна докладніше і детальніше висвітлити співіснування чоловіків і жінок в суспільстві, показати співвідношення «чоловічого» і «жіночого» в економіці і політиці, в суспільному та приватному житті [6].

Гендер – це сукупність уявлень про особистісні та поведінкові особливості чоловіків та жінок [6]. Ці особливості, взяті окремо, визначають жіночність (фемінність) і мужність (маскулінність). Термін «гендер» на відміну від терміна «стать» є амбівалентним і найточніше може бути переведений як «соціальна стать». В даному випадку «соціальна стать» на відміну від статі біологічної є результатом виховання певної статеворольової поведінки, яка відповідає певній культурі. Іншими словами, він акцентує увагу на соціальних відмінностях між статтю. Крім біологічних відмінностей між чоловіками і жінка-ми існує диференціація соціальних ролей, форм діяльності, відмінності в поведінці, психології, мисленні, сприйнятті навколишньої дійсності.

Гендер – спектр характеристик, що відносяться до маскулінності і фемінності [3]. Залежно від контексту, під такими характеристиками можуть матися на увазі соціальні структури (зокрема, гендерні та інші соціальні ролі) або гендерна ідентичність. У деяких випадках поняття «гендер» використовується як синонім поняття «стать», хоча спочатку термін «гендер» був введений як доповнення поняття «стать» і був протиставлений йому.

У найширшому розумінні гендер можна визначити так: гендер – це змодельована суспільством та підтримувана соціальними інститутами система цінностей, норм і характеристик чоловічої й жіночої поведінки, стилю життя та способу мислення, ролей та відносин жінок і чоловіків, набутих ними як особистостями в процесі соціалізації, що насамперед визначається соціальним, політичним, економічним і культурним контекстами буття й фіксує уявлення про жінку та чолові-ка залежно від їх статі.

Поняття «гендер» набуло поширення завдяки розвитку феміністської теорії і гендерних досліджень. Воно базується на теорії соціального конструктивізму, яка ставить під сумнів природне походження відмінностей між людьми і пояснює їх соціальними процесами.

Гендер – це складний соціальний конструкт: відмінності в ролях, поведінці, ментальних і емоційних характеристиках між чоловіками та жінками, які конструюються суспільством [22]. Це модель соціальних відносин між статями, яка не тільки характеризує їх міжособистісне спілкування і взаємодію, але й зумовлює їх відносини в основних інститутах суспільства.

Гендер – досить складне поняття, оскільки розкриває багатоаспектний зміст явища. У науковій літературі воно вживається в кількох значеннях:

гендер як соціально-рольова й культурна інтерпретація рис особистості та моделей поведінки чоловіка і жінки, на відміну від біологічної;

гендер як набуття соціальності індивідами, що народилися в біологічних категоріях жіночої або чоловічої статей;

гендер як політика рівних прав і можливостей чоловіків та жінок, а також діяльність зі створення механізмів щодо її реалізації.

Гендер є одним з базових вимірів соціальної структури суспільства, яка поряд з іншими параметрами утворює соціальну систему. Це дозволяє розглядати гендер як один з найважливіших показників соціальної структури суспільства, що обумовлює впорядкованість всієї соціальної системи. Усвідомлення гендерної приналежності – це основ-ний конструктивний елемент суспільства, заснований на генерованих суспільством відмінностей між статями.

2. Дослідження лідерства чоловіків та жінок. Гендерні теорії лідерства

Ще нещодавно (до середини ХХ століття) традиційне лідерство як соціально-психологічний феномен досліджувалося без врахування соціальних, психологічних, культурних відмінностей між жінками та чоловіками. Проте стрімкий розвиток суспільства в останні десятиліття і посилення участі жінок у суспільному житті стало сильним мотиватором у науковому середовищі для вивчення проблем гендерного аспекту лідерства.

Умовно можна виділити чотири підходи до вивчення лідерства та гендеру. Перший підхід ґрунтується на тому, що лідерство біологічно детерміноване, тобто, вроджене, і може спостерігатися тільки у чоловіків. Другий підхід визнає роль соціалізації в цьому процесі та досліджує поняття гендерної ролі, як одного з визначальних чинників лідерства. Третій підхід включає цілу низку факторів, серед яких і ідентифікація, що формує гендерну роль та впливає на ефективність керівництва. Четвертий підхід визначає відмінності у тому, як саме чоловіки і жінки досягають лідерства [24].

Перші дослідження в області гендерних аспектів лідерства були проведені в США. Активно гендерна психологія лідерства, як науковий напрям, почала розвиватися з 70-х років XX ст. Її розвиток відбувався під впливом феміністичної психології на перехресті соціальної психології, психології статевих відмінностей, психології жінки, соціальної психології взаємовідносин між статями. Головні представники цього напряму –Дж. Роузнер, Е. Іглі, Ш. Бьорн, Я. Джорстед. У сучасних російських та українських соціально-психологічних дослідженнях ці питання досліджують А. Чірікова, О. Здравомислова, Т. Бендас, О. Кочарян.

Напрямки досліджень в області гендерних аспектів лідерства можна розділити на три області [2]:

1. Гендерний фактор вважається головним;

2. Перевага надається лідерським якостям;

3. Обидва аспекти розглядаються, як рівноправні.

До першої області відносять наступні концепції:

Концепція гендерного потоку, висунута Б. Гутек, яка вважала фактор статі домінуючим. Відповідно до цієї концепції, сприйняття лідера підлеглими залежить, насамперед, від його та їх статі.

Теорія гендерного відбору лідерів, розроблена Дж. Боуменом та С. Суттон з припущення, що люди і в організаціях, і в приватному житті висувають різні вимоги до лідерів різної статі. По відношенню до жінок ці вимоги наступні: щоб отримати керівну посаду, жінка повинна продемонструвати набагато більшу компетентність. Оскільки це важко, визнаних жінок-лідерів менше.

У концепції токенізму Р. Кентер припускає, що на групову динаміку значний вплив здійснює пропорція представників різних категорій (у нашому випадку – за статевою ознакою)у групі. Члени групи, що є більшістю, були названі домінантами, а меншість - «токенами» (символами). Токени помітніші через свою нечисельність, їх характеристики перебільшуються, вони сприймаються стереотипніше [1]. Описані в концепції токенізму механізми заважають жінці зайняти рівну позицію з іншими домінантами організації, ускладнюють її плідну діяльність. Е. Джоунс, Р. Лайден і Т. Мітчелл запропонували методи інграціації, як способи подолання негативних побічних явищ, пов'язаних зі стереотипністю і перебільшенням в сприйнятті ділових і особистісних якостей токенів.

Ідея андрогенії пояснює відсутність відмінностей між лідерами різних статей. Дж. Спенс розглядає андрогінність, як поєднання показників високої маскулінності і високої фемінності. С. Бем представляє андрогінність, як баланс між маскулінністю та фемінністю. Однак, дані теорії мають значні обмеження.

Так, у суспільстві маскулінність має більшу перевагу, ніж фемінність, тому багато жінок прагнуть демонструвати саме маскулінну поведінку. А наявність і маскулінних, і фемінних рис може провокувати внутрішній конфлікт.

Фрейдизм пов'язує жіноче лідерство з ненатураль-ною маскулінною гендерною роллю. Він розглядає жіноче прагнення до лідерства, як прояв неповноцінності жінки, як заздрість чоловікові. Останнім часом погляди дещо змінилися. Так, Я. Джорстад виявив тенденцію до нарцисизму як у чоловіків, так і у жінок-лідерів. За даними його досліджень, значна частина лідерів організацій демонстрували ознаки нарцисичної тривоги.

Другий напрямок у гендерному аспекті лідерства представлений такими підходами:

Ситуаційно-посадовий підхід (Р. Хауз, Дж. Хант) на перше місце ставить не стать, а посаду, яку займає люди-на в організації. Чоловіки і жінки, які займають подібні посади та успішно виконують подібні лідерські ролі, не повинні значно відрізнятися один від одного ні за поведінкою, ні за факторами ефективності.

Статусна теорія, розроблена Дж. Бергером, ототожнює сприйняття людини групою зі статусом цієї людини у суспільстві. Так, якщо статус чоловіків у суспільстві в цілому вищий, ніж жінок, то і первинне сприйняття жінки групою нижче, а чоловіка - вище. Тому жінці доводиться витрачати набагато більше зусиль для кар'єрного зросту у досягненні рівних з чоловіком успіхів.

Імовірнісна модель лідерства, запропонована Ф. Фідлером та К. Шнейєром передбачає, що жінки і чоловіки будуть відрізнятися лідерською ефективністю лише у тому випадку, коли будуть демонструвати різний лідерський стиль. Однак, за результатами досліджень К. Шнейєр, у лідерів не виявилося стильових гендерних відмінностей. Ці дослідження виявили тільки більшу орієнтованість керівників (як жінок, так і чоловіків) на виконання завдань у порівнянні з пересічними членами групи.

У межах третього напрямку велика кількість досліджень присвячена вивченню впливу стереотипів у сприйнятті ролі лідерів як чоловічої, так і жіночої статі [28].

Е. Іглі та Б. Джонсон провели ряд важливих досліджень з гендерних питань та стилю керівництва, виявивши наявність негативних установок у суспільстві щодо жінок-керівників [27]. У результаті цього, Е. Іглі розробила соціально-рольову теорію гендерних відмінностей лідерів: щоб досягти успіху у суспільстві, чоловіки і жінки-лідери мають відповідати ґендерному стереотипові. З іншого боку, роль лідера також висуває свої вимоги до індивіда. Оскільки, згідно зі стереотипом, ця роль є маскулінною, то жінки-лідери відчуватимуть конфлікт між гендерною і лідерською ролями. Такий рольовий конфлікт знижує самооцінку у жінок-лідерів, породжує невпевненість у собі. Наслідок – зниження продуктивності праці. Отже, чоловіки в ролі лідера, порівняно з жінками, мають істотні переваги [28].

Інша концепція - «гендерного менеджменту» розглядає, які захисні стратегії і техніки, пов’язані з нестачею влади та дефіциту лідерства, використовують жінки у процесі здійснення лідерства.

3. Дослідження стилів лідерства та основні перешкоди для жінок у розвитку лідерства

За К. Левіним, існують три стилі лідерства: авторитарний, анархічний (ліберальний), демократичний [13; 11].

Авторитарним (директивним, владним) називають стиль лідерства, при якому лідер відносно підлеглих діє владно, директивно, жорстко розподіляючи ролі між членами групи, не дозволяючи виходити за їх межі і ретельно контролюючи в усіх деталях їх роботу.

Протилежні авторитарному стилю лідерства характеристики має демократичний (колегіальний, колективний) стиль лідерства. Він визначається як такий, при якому лідер прагне керувати групою спільно з підлеглими, надаючи їм достатню свободу дій, дозволяючи обговорювати свої рішення, підтримуючи ініціативу, що вони виявляють, у різних групових справах.

Ліберальний (анархічний, стиль потурання) стиль лідерства – форма керівництва, при якій лідер практично усувається від активного управління групою і поводиться так, немов він є рядовим учасником групи, дозволяє учасникам групи робити все, що їм заманеться, надаючи їм повну свободу дій.

Важливо відзначити, що для груп і колективів різного рівня розвитку оптимальними стилями лідерства, що забезпечують найбільшу ефективність діяльності, є різні стилі лідерства [11], їх комбінування і взаємодоповнення.

Дослідженнями відмінностей стилів лідерства чоловіків та жінок, за даними мета-аналізу, займались Е. Іглі, М. Джонсен-Шмідт, В. Енген. Можна констатувати схильність жінок до трансформаційного лідерства, а чоловіків – до транзакційного. Транзакційне лідерство передбачає раціональну взаємодію, ділові відносини в межах посадових обов’язків, свого роду угоду. Трансформаційне лідерство ґрунтується на емоційному впливі і спрямоване на зміну внутрішніх установок послідовників. Транзакційне і трансформаційне керівництво не слід розглядати як два діаметрально протилежних підходи до діяльності лідера, оскільки другий стиль можна створити тільки на основі першого. Трансформаційне керівництво набагато більшою мірою, порівняно з транзакційним, сприяє зменшенню плинності кадрів, підвищенню продуктивності праці і більш високій задоволеності співробітників своєю роботою.

Лідерство, яке втілює ідею конгруентності, називається трансформаційним. Воно пов’язане з індивідуальним підходом, турботою про розвиток, мотивацією, увагою до потреб інших, має елементи жіночого лідерства, хоча його називають частіше андрогінним. Люди з андрогінними якостями більш схильні до трансформації. Жінки частіше сприймаються як трасформаційні лідери, ніж чоловіки. Одним з пояснень того, чому трансформаційне лідерство частіше зустрічається серед жінок, є те, що цей стиль включає стосунки. Поєднання проактивності та комунікативності вигідне лідерам обох статей, однак відсутність андрогінності для лідерів-жінок є більш небезпечним. Трансформаційне лідерство заохочує завершення завдання, підтримуючи стереотипи жіночності, що обумовлює високий рівень гендерної конгруентності. Окрім того, в стереотип жіночого виховання добре вписується властивий трасформаційному лідерству індивідуальний підхід та інтелектуальна стимуляція. Навпаки, надихаюча стимуляція більше пов’язана зі сприйняттям лідера-чоловіка. Як бачимо, жінкам може бути вигідно поєднати надихаючу мотивацію з більш гендерно конгруентним трасформаційним лідерством, щоб виправдати очікування ефективного лідерства.

Незважаючи на те, що зі зміною економічних і соціальних умов в промислово розвинених країнах спостерігаються тенденції до позитивного сприйняття жінок у ролі лідерів, подібності в чоловічому та жіночому стилях управління, їхньої готовності до різкої зміни ролей, окремі дослідження не заперечують наявності певних стереотипних переконань, що стосуються ролі жінок на керівних посадах, які зумовлені культурними традиціями. Незаперечним є той факт, що у деяких країнах для жінок на шляху розвитку своєї кар'єри все ж ставляться серйозні бар'єри. Метафорично бар’єри, з якими зіштовхуються жінки у спробі досягнути керівних посад, називають ''скляною стелею'' [30]. Серед об'єктивних чинників, що перешкоджають успіху жінок-лідерів, називають такі, як позбавлення їх доступу до інформації, а також менша, порівняно з чоловіками, можливість повчитися у менеджерів своєї статі, що займають більш високі посади, – вважається, що процес наставництва протікає успішніше при подібності його учасників. Але головна перешкода полягає у відношенні оточуючих. Незважаючи на те, що за своїми якостями жінки-лідери не відрізняються від своїх колег-чоловіків, уявлення про їх непридатність для лідерської ролі є стійким [25].

Окремі дослідження були зосереджені на вивченні індивідуальних відмінностей, що сприяють появі потенційних і реальних жінок-лідерів. Виявилося, що жінки-лідери для свого розвитку витрачають більше часу та енергії, порівняно з їх однолітками чоловічої статі [26].

Посилаючись на інші дослідження, Елісон Кук звертає увагу на прагнення жінок-лідерів переймати чоловічі захоплення, що дозволить їм успішно орієнтуватися у чоловічому корпоративному світі.

Аналіз змін генеральних директорів компаній, які входять у рейтинг 500 найбільш успішних компаній США показав, що інтеграція жінок у радах директорів значно збільшує ймовірність того, що жінка буде призначена генеральним директором. З іншого боку, ради директорів, які складаються переважно з чоловіків, мають тенденцію призначати на керівні посади тільки чоловіків [26].

Інші дослідження, присвячені питанням гендерного менеджменту, свідчать про те, що кардинальних відмінностей між чоловіками і жінками з точки зору ефективності керівництва немає, проте в одних ситуаціях і ролях ефективніші чоловіки, в інших – жінки [29; 5]. В управлінні жінкам притаманний переважно демократичний і ліберальний стиль, в той час як чоловікам – демократичний і авторитарний. Для реалізації прийнятих рішень жінкам характерний чіткий розподіл функцій ви конання, вміння надавати допомогу. При організації контролю за ходом виконання рішень переважає поетапна форма у вигляді регулярних поточних перевірок, недопущення затягування небажаної ситуації [5].

В управлінні персоналом жінка-керівник більше уваги приділяє відносинам між членами колективу, її більше хвилює сфера міжособистісних відносин, ніж керівника-чоловіка. Жінка більш тонко реагує на морально -психологічний клімат у колективі. У взаєминах із зовнішнім середовищем жіночий стиль управління відрізняється гнучкістю, ситуативністю, умінням адаптуватися до обставин. Діяльність жінки-менеджера спрямована на послідовні, поступові перетворення без орієнтації на миттєвий результат [21].

Безумовно, відмінності між жінками і чоловіками в лідерських можливостях існують, але вони не виступають чинником, який повністю закриває можливість для жінки лідирувати в справі або у політиці, а лише підтверджують необхідність пошуку жінками тих моделей лідирування, які руйнують статеворольові стереотипи, з одного боку, а з іншого, – забезпечують успіх початої справи. У цьому випадку жіноче лідерство вимагає значно більше зусиль порівняно з чоловічим.

З психологічної точки зору, основними перешкодами для жінок у розвитку лідерства в будь-якій сфері є стереотипи жіночого лідерства та несприятливі умови навчання. Перша і найбільш значна перешкода – це неймовірно стійкий негативний стереотип жіночого лідерства, яким стверджується нездатність жінок управляти людьми. З’ясовано, що стереотип є настільки непроникним для сприйняття жіночого успіху, що успішні жінки виявляються в більшій ізоляції в організаціях, ніж неуспішні. Самі жінки, які досягли кар’єрного успіху, є носіями упередженості і не схильні допомагати іншим жінкам у кар’єрі. Друга перешкода має об’єктивний характер – це відсутність у жінок можливості навчатися та ідентифікуватися з топ-лідерами своєї статі. Ряд досліджень доводить, що процес наставництва є більш ефективним, якщо його суб’єкти за багатьма параметрами є схожими. Наслідки відстороненості жінок від лідерства, управління та влади фіксуються на рівні особистості жінки, її стосунків та суспільства в цілому.

ВИСНОВКИ

Лідер – це найавторитетніша особистість у групі, яка завдяки своїм особистим якостям відіграє головну роль у різних моральних, соціальних та інших ситуаціях, спільній діяльності членів групи має значний вплив на них, приймає рішення у значущих для групи ситуаціях і несе за них відповідальність. У свою чергу, лідерство передбачає використання різних прийомів впливу лідера (завдяки його якостям та здібностям) на інших членів групи з метою планування, координації та контролю їх спільної діяльності.

Проаналізувавши існуючі підходи до дослідження гендерного аспекту лідерства – ті, в яких гендерний фактор вважається головним, ті, в яких перевага надається лідерським якостям, теорії, в яких обидва аспекти розглядаються як рівноправні, слід зазначити наступне:

гендерна нерівність у лідерстві пояснюється в основному наявністю гендерних та культурних стереотипів, і тому від жінки-лідера вимагають більшої компетентності, у порівнянні з лідером-чоловіком;

у групах, де домінують жінки, перевага надається чоловікам (іноді тільки за статевою ознакою);

у «маскулінному суспільстві» жінка з маскулінними рисами може стати приреченою на внутрішній конфлікт, що робить її діяльність менш ефективною;

прагнення до лідерства у жінки може розцінюватись, як долання власної «неповноцінності»;

оскільки статус чоловіків у загальному у суспільстві вищий, первинне сприйняття чоловіка-лідера буде вищим.

Список використаної літератури:

Бендас Т. В. Гендерные исследования лидерства / Т. В. Бендас // Вопросы психологии. – 2000. – № 1. – С. 87-95.
Бендас Т. В. Психология лидерства: Учебное пособие / Т. В. Бендас. – СПб. : Питер, 2009. – 448 с.: ил. – (Серия «Учебное пособие»).
Білинська М.М. Гендерна політика в системі державного управління : підручник / М. М. Білинська. – Запоріжжя: Друкарський світ, 2014. – 132 с.
Великий тлумачний словник сучасної української мови / [укл. і гол. ред. В. Т. Бусел]. – К., Ірпінь : ВТФ «Перун», 2002. – 1440 с.
Вержибок Г. В. Лидерство в социальном и образовательном пространстве: учеб.-метод. пособие / Г. В. Вержибок, В. И. Шупляк. – Минск: РИВШ, 2012. – 362 с.
Гончар Ю. Посібник пресової практики з ген-дерної перспективи / Ю.Гончар, Т. Кузнєцова, О. Погорєлов, С. Штрухецький. – Рівне: видавець О. Зень, 2015. – 200 с.
Горецький П. Словник термінів педагогіки, психології та шкільного адміністрування (проект) / П. Горецький. – К. : Державне видавництво України, 1928. – 112 с.
Загнітко А. П. Великий тлумачний словник. Сучасна українська мова від А до Я / А. П. Загнітко, І. А. Щукіна. – Донецьк : ТОВ ВКФ «БАО», 2008. – 704 с.
Пахарєв А. Д. Політичне лідерство: історико-політологічний контекст і сучасне становлення : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня докт. політ. наук : спец. 23.00.02 «Політичні інститути та процеси» / А. Д. Пахарєв. – К., 2003. – 32 с.
Полонский В. М. Словарь по образованию и педагогике / В. М. Полонский. – М. : Высшая школа, 2004. – 512 с.
Психологический словарь / [В. В. Давыдов, А. В. Запорожец, В. П. Зинченко, Б. Ф. Ломов, А. Р. Лурия, А. М. Матюшкин, А. В. Петровский] ; под ред. В. В. Давыдова, А. В. Запорожца, Б. Ф. Ломова и др. – М. : Педагогика, 1983. – 448 с.
Словарь исторический и социально-политический / Под ред. В. В. Битнера. – Санкт-Петербург : «Вестник знаний», 1906. – 1248 стлб.
Словарь социологических терминов. Л, М, Н / [ред.кол.: А. Михайлова, А. Кречмар, А. Ясинска-Каня, Р. Ружичка, З. Т. Голенкова и др.]. – Варшава : Польская Академия Наук, Институт Философии и социологии, 1991. – 92 с.
Словарь экономических терминов / [С. П. Калинина, Н. Г. Шпундра, О. В. Бугаев, Л. Д. Гуменюк, А. В. Середа и др.] ; под ред. Н. Г. Шпундры. – Донецк: ДонНУ, 2012. – 158 с.
Словарь-справочник «Человек и общество» (Философия) / [авт.-сост. И. Д. Коротец, Л. А. Штомпель, О. М. Штомпель]. – Ростов-на-Дону : Изд-во «Феникс», 1996. – 544 с.
Словарь-справочник по педагогике / [авт.-сост. В. А. Мижериков] ; под общ. ред. П. И. Пидкасистого. – М. : ТЦ Сфера, 2004. – 448 с.
Словник-довідник педагогічних і психологічних термінів / [В. М. Глазиріна, Т. М. Десятов, А. І. Кузьмінський, Л. І. Прокопенко] ; за ред. А. І. Кузьмінського. – Черкаси : Вид-во ЧДУ ім. Б. Хмельницького, 2002. – 112 с.
Сучасний тлумачний словник української мови / [укл. Л. П. Олексієнко, О. Л. Шумейло]. – К. : Кобза, 2002. – 544 с.
Тлумачний словник української мови / [укл. Т. В. Ковальова, Л. П. Коврига]. – Х. : Синтекс, 2002. – 672 с.
Толковый словарь современного русского языка / [сост. Д. А. Романов]. – Донецк : ООО ПКФ «БАО», 2003. – 384 с.
Чирикова А. Е. Личностные предпосылки успешности деятельности российских предпринимателей / А. Е. Чирикова // Психологический журнал. – 1999. – № 3. – С. 81 – 92.
Шевченко Л.О. Гендер у психологічних та соціальних дослідженнях: навчальний посібник / Л.О. Шевченко, Ю.В. Кобікова. – К.: 2015. – 148 с.
Школяр М. В. Технологічність процесу політичного лідерства : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук: спец. 23.00.02 «Політичні інститути та процеси» / М. В. Школяр. – Львів, 2005. – 20 с.
Appelbaum S. Gender and leadership? Leadership and gender? A journey through the landscape of theories / Steven H. Appelbaum, Lynda Audet, Joanne C. Miller // Leadership & Organization Development Journal. – 2003. – P. 43-51.
Ayman R. Leadership. Why Gender and Culture Mat-ter / Roya Ayman, Karen Korabik // American Psychologist. – April, Vol. 65, No. 3. – 2010. – P. 157–170.
Cook A. Women and Top Leadership Positions: To-wards an Institutional Analysis / Alison Cook and Christy Glass // Gender, Work and Organization – Vol. 21 – No. 1 – January, 2014.
Denmark F. L. Women, Leadership, and Empowerment / Florence L. Denmark // Psychology of Women Quarter-ly. – 17 (1993). – P. 343-356. – (on-line version available at: http://pwq.sagepub.com/content/17/3/343 .
Eagly A. H. Sex differences in social behavior: A social-role interpretation / Eagly A. H. – Hillsdale, NJ: Erlbaum, 1987. – P. 305.
Scott K. Female first, leader second? Gender bias in the encoding of leadership behavior / Kristyn A. Scott, Douglas J. Brown // Organizational Behavior and Human Decision Processes. – № 101. – 2006. – P. 230–242.
Stedham, Y.E. Measuring national culture: does gender matter / Stedham Y. E., Yamamura J. H. // Women in Manage-ment Review, Vol. 19. – 2009. – P. 233-243.

скачати