1.СУТНІСТЬ, ОЗНАКИ ТА ТИПИ СОЦІАЛЬНИХ ВІДХИЛЕНЬ. ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ ДЕВІАЦІЙ.
Заборона, яка покладається на ті чи інші варіанти поведінки, випливає з негативної оцінки цих варіантів громадською свідомістю, тобто являє собою об'єктивоване відображення громадської свідомості. Сукупність заборон, які впливають на свободу вибору варіанта поведінки, — це система соціальних норм у найширшому розумінні цього поняття. Соціальна норма визначає край, інтервал допустимої (дозволеної або обов'язкової) поведінки, діяльності людей, соціальних груп, соціальних організацій, які історично склались у конкретному суспільстві. Соціальна норма поведінки містить характеристику таких явищ, становищ і процесів, які закономірні для даної суспільної системи, типові і корисні для неї за даних історичних умов, відображають її соціальну природу. Можна сказати, що норма — це міра корисного, суспільне необхідного функціонування суспільства та його соціальних інститутів, поведінки малих соціальних груп і окремих індивідів.
Під девіантною (соціальна поведінка, що відхиляється) поведінкою розуміється: а) вчинок, дії людини, які не відповідають офіційно встановленим або фактично сформованим, визнаним у даному суспільстві нормам (шаблонам, стандартам); б) соціальне явище, яке виражає в масових формах людську діяльність, що не відповідає офіційно встановленим або фактично сформованим, визнаним у даному суспільстві нормам (шаблонам, стандартам).
У першому значенні девіантна поведінка — переважно предмет психології, педагогіки, психіатрії, у другому — предмет соціології та соціальної психології (звичайно, це відносний розподіл).
Суспільно-негативні процеси та явища, що реалізуються у поведінці людей, вивчає спеціальна соціологічна теорія — соціологія девіантної поведінки.
Соціальні відхилення є властивістю кожної соціальної системи. Розглядаючи їх як деяке цілісне динамічне утворення (процес), можна виділити з усього різноманіття взаємозв'язків цього утворення з суспільним життям у цілому чотири важливі компоненти: соціальні цінності, соціальні інститути, соціальні норми і соціальні відносини.
Типологія соціальних відхилень та форми девіантної поведінки
Класифікація типів девіантної поведінки пов'язана з труднощами, оскільки будь-яку поведінку такого роду (здійснення аборту, пристрасть до спиртних напоїв або вживання свинини тощо) можна вважати як девіантною, так і недевіантною, — все визначається стандартами, на основі яких вона оцінюється.
Соціальні відхилення можуть бути класифіковані кількома способами. Найважливішим є розподіл відхилень за різними видами залежно від типу норми, що порушується (право, мораль, правила спілкування та ін.). При цьому негативні відхилення поділяють на злочини, інші правопорушення (адміністративні, цивільні, трудові, фінансові та ін.), аморальні вчинки і т. ін.
Практичне значення даної класифікації пов'язано з тим, що від неї залежить різниця санкцій, які застосовуються, а також процедур вияву та покарання винних.
За характером норм, що порушуються, можна також виділити відхилення у національному та міжнародному масштабах.
Йдеться про нормативні засади поділу: чимало видів поведінки являють собою порушення норм права, моралі, звичаїв, які існують у даній країні; деякі види пов'язані з порушенням загальновживаних норм і принципів міжнародного права і моралі (агресивні війни, расова дискримінація, геноцид, міжнародний тероризм та ін.).
Можлива класифікація залежно від прийняття чи заперечення людиною цілей суспільства та соціальна схвалених засобів їх досягнення (як це робить Р. Мертон). Відповідно до цієї класифікації можна виділити: інновацію, ритуалізм, ретритизм, бунт.
Класифікація соціальних відхилень можлива і залежно від елементів внутрішньої структури. Якщо додержуватися характеристики девіантної поведінки за допомогою чотирьох елементів, що їх використовують у юриспруденції (суб'єкт, об'єкт, об'єктивна та суб'єктивна сторони), то до головних типів соціальних відхилень слід віднести такі:
за суб'єктом поведінки виділяють поведінку індивідуума, що відхиляється від норми:
громадян, посадових осіб;
діяльність трудових колективів та їх органів;
діяльність неформальних соціальних груп;
за об'єктом девіантна поведінка може бути, по-перше, віднесена до різних сфер суспільного життя; по-друге, розглянута під кутом зору різної соціальної спрямованості (проти інтересів особистості, соціальної групи чи суспільства взагалі); по-третє, можуть бути виявлені конкретні цінності та інтереси правопорушень або аморальних вчинків (життя, здоров'я особистості, майно та ін.);
за об'єктивною стороною виділяють соціальні відхилення, які виникають внаслідок діяльності або бездіяльності; спричинюють конкретні шкідливі наслідки або створюють небезпеку їх виникнення тощо;
за суб'єктивною стороною девіантна поведінка характеризується різною мотивацією, різними цілями, різним ступенем передбачення та бажання можливих наслідків.
Кожна форма девіантної поведінки має свою специфіку та особливості дослідження.
Злочинність - в Україні на стан злочинності великий вплив справляє перехід до ринкових відносин, що характеризується появою таких феноменів, як конкуренція, безробіття.
Алкоголізм - ця соціокультурна традиція дорого коштує суспільству. Як свідчить статистика, 90% випадків хуліганства, 90% зґвалтування за обтяжуючих обставин, майже 40% інших злочинів пов'язані з пияцтвом. Убивства, пограбування, розбійницькі напади, заподіяння тяжких ушкоджень тіла у 70% випадків відбуваються особами у нетверезому стані; близько 50% усіх розлучень також пов'язані з пияцтвом.
Наркоманія як соціальне явище характеризується ступенем поширення споживання наркотиків або речовин, які до них прирівнюються, і включає зловживання наркотиками і хворобливе (звичне) споживання їх.
Суїцид — намір позбавити себе життя, підвищений ризик здійснення самогубства. Ця форма девіантної поведінки пасивного типу є способом відійти від невирішених життєвих проблем, від самого життя.
Отже, соціальні відхилення можна визначити як порушення соціальних норм, які характеризуються певною масовістю, стійкістю та поширеністю за схожих умов.
2. СОЦІАЛЬНІ НОРМИ І СОЦІАЛЬНИЙ КОНТРОЛЬ ЯК МЕХАНІЗМ СОЦІАЛЬНОЇ РЕГУЛЯЦІЇ ПОВЕДІНКИ ЛЮДЕЙ.
Суспільство в значній мірі визначає життєдіяльність людини. Такий вплив соціуму носить не тільки формальний, але й психологічний сенс. Виховуючись в певних умовах, в певному соціальному середовищі, людина засвоює з самого дитинства певні шаблони поведінки, людина формує особисті цілі і цінності, тим самим орієнтується на оточуючий її соціум. Навіть в разі, коли людина заперечує соціальні норми, вона все рівно орієнтується на них. Отже, взаємовідносини людини з суспільством регулюються за допомогою механізмів соціального контролю.
Під соціальним контролем розуміють сукупність спеціальних механізмів, котрі свідомо використовуються суспільством в цілому з метою організації та дотримання певних норм масової соціальної поведінки, що забезпечує сталість, однаковість соціальної життєдіяльності, тим самим упорядковуючи взаємовідносини між людьми.
Соціальні цінності і норми є інструментом соціального регулювання в соціумі, а також посередником, який пов’язує поведінку людини і найважливіші соціальні інститути. Прищеплення суспільних цінностей і норм своїм членам шляхом виховання певних зразків поведінки. Тому соціальний контроль реалізує свої функції шляхом формування звичок, традицій, правових і моральних норм і відповідних санкцій.
Соціальний контроль включає: експектації; норми; санкції.
Експектації – вимоги оточуючих до певної людини у вигляді очікувань, тобто це не прямі, а опосередковані вимоги. Знаючи очікування батьків, дитина прагне їх виправдати, тим самим прагне до соціально прийнятної поведінки.
Джерело поведінки, яка відхиляється, Т. Парсонс вбачає в невідповідності дій індивіда очікуванням оточуючих його людей. Будь-яке відхилення може трактуватися як нечітке, невірне або ілюзорне уявлення особистості про зразки та стандарти. Виправлення уявлень, які відхиляються можливо шляхом винагород або санкцій.
Якщо людина порушує соціальні норми, то група чи суспільство прагне то дого, щоб примусити її виконувати їх. В кожному соціумі існують засоби або процедури, за допомогою яких окремі групи або соціум намагається привести поведінку до норми. Тобто всі процедури, за допомогою яких поведінка людини повертається до норм соціальної групи, називають санкціями.
Соціальна санкція – це міра впливу і найважливіший засіб соцконтролю.Види санкцій:
Формальні – накладаються офіційними, державними органами.
Неформальні – передбачають реакцію членів групи, друзів, співробітників, рідних і близьких, знайомих.
Позитивні – спрямовані на підтримку та схвалення людини.
Негативні – спрямовані прити людини, яка відступає від соціальних норм.
Позитивні санції, зазвичай, є більш впливовішими за негативні, оскільки вони є стимулюючими порівняно з негативними. Санції є ефективними тоді, коли існує згода з приводу їх застосування та використання та авторитету тих, хто їх застосовує.
Розглянемо форми соціального контролю, які впливають на всіх без винятку суб’єктів суспільного життя. Під формами соціального контролю розуміють всі різноманітні засоби регулювання життєдіяльності людини в соціумі, які обумовлені різноманітними суспільними або груповими процесами і пов’язані з інтегративними психологічними явищами, які відбуваються в малих або великих соціальних групах. Форми соціального контролю можна також розглядати як формальні та неформальні. Найбільш розповсюдженими формами соціального контролю є: закон, табу, звичаї, традиції, мораль і нрави, совість, манери, звички і ін.
Закон – найбільш формальна форма соціального контролю,який є сукупністю нормативних актів, правових норм, які мають юридичну силу і регулюють формальні відносини людей в масштабах держави. Зневаження суб’єктом правових норм може приводити до негативних соціально-психологічних наслідків. Закон є активною і дієвою формою контролю і в разі його явного порушення призводить до обмеження свободи людини.
Одною із найдавніших форм соціального контролю, яка передувала появленню законів є табу. Табу включає систему заборонів на здійснення будь-яких дій і думок людини. В первісному суспільстві табу регулювало всі важливі сторони життєдіяльності людини. В сучасному суспільстві на рівні сучасної індивідуваної свідомості табу зазвичай пов’язане із забобонами.
Достатньо широко соціальний контроль відбувається через способи поведінки людей, які повторюються і є звичними для більшості людей та є розповсюдженими в даному суспільстві – це звичаї. Вони встановлюються з дитинства і мають характер суспільної звички. Головна ознака звичаїв – їх розповсюдженність. Вони визначаються умовами суспільства в даний момент і тим відрізняються від традицій, які мають позачасовий характер і існують достатньо довго, передаючись із покоління в покоління.
Під традиціями розуміютьтакі звичаї, по-перше, склалися історично в звязку з культурою доного етносу; по-друге, передаються із покоління в покоління; по-третє, визначаються менталітетом (духовним складом) народу. Оскільки традиції мають глибокі корені, то їх важко змінити або переробити, тому вони є найбільш консервативною формою неформального соціального контролю.
Існують особливі звичаї, які мають моральне значення і пов’язані із розумінням добра та зла в данній соціальній групі або суспільстві – мораль. Мораль регулює неформальні відносини в соціумі і зазвичай протиставляється закону як регулятору формальних відносин. Мораль визначає те, що люди собі традиційно дозволяють або не дозволяють в зв’язку із уявленнями про те, що є гарним чи поганим. Принципи моралі переважно є універсальними, оскільки несуть в собі абсолютні цінності буття.
Соціальні норми – це певні вимоги, які суспільство висуває до людини. Будучи продуктом соціуму, норми є зовнішніми по відношенню до людини суспільними вимогами, які висуваються до неї в тих чи інших ситуаціях. Таким чином, сама по собі норма не регулює поведінку людини. Поведінка людини спрямовується сформованою системою внутрішніх механізмів та структур. Поведінка спрямовується самою людиною. Тому соціальний контроль реалізується тільки в тому випадку, коли в процесі соціалізації людина засвоює соціальні норми і цінності завдяки механізму інтеріорізації, тобто переводу їх із зовнішніх для людини у внутрішні. І саме це гарантує виконання людиною рольових вимог і очікувань.
В процесі інтеріорізації відбувається не тільки засвоєння знань, умінь, ролей, норм, але й відбуваються певні зміни в самосвідомості людини. Таким чином, соціальний контроль – це система пристосування та взаємодії певних структур, які стають регулятоами поведінки, а механізм соціального контролю – це двохсторонній процес взаємодії взаємопов’язаних елементів, структур, хоч і різних за своєю природою (як зовнішні, так і внутрішні структури).
Самоконтроль (внутрішній контроль) стає вищим і найбільш ефективним рівнем регуляції поведінки людини. Також самоконтроль – це можливість самої людини контролювати свої психічні явища, процеси, стани таким чином, що в кінці кінців це стає її властивістю, особистісною рисою. А також обов’язковою частиною всіх видів діяльності і поведінки людини.
Інтерналізовані норми не відчуваються людиною як примусові. Вони зливаються в єдине ціле з її правилами і нормами. В такому сенсі вони становлять внутрішній імператив, який прийнятий людиною і утворює її установку.
Соціальні норми і цінності поступово засвоюються людиною в процесі її соціального розвитку. Перехід зовнішньої регуляції у внутрішню відбувається у всіх формах соціального контролю. Але засвоєння саме моралі на індивідуально-психологічному рівні сприяє розвитку та формуванню такої інтегральної психологічної та духовної риси людини як совість – це моральна свідомість людини, внутрішнє розуміння, усвідомлення добра і зла, сховище душі, в якому виникає схвалення або засудження кожного вчинку людини. Близькою до категорії моралі є категорія нравів, яка слугує для позначення звичаїв. Які мають моральне значення і характеризують всі форми поведінки в будь-якому прошарку соціуму. Нрави пов’язані із поведінкою в певних соціальних групах відповідно до соціальної стратифікації. Тобто мораль може бути одна, а нрави різні.
На індивідуальному рівні нрави виявляються в манерах людини, особливостях її поведінки. Манери включають в себе сукупність звичок поведінки саме даної людини або певної групи. Це зовнішні форми поведінки, способи щось робити, що характеризує певний соціальний тип. Звички складаються під впливом найближчого оточення і, перш за все, сімейного виховання.
Таким чином, відповідно до психологічних закономірностей, норми присутні в індивідуальній свідомості у вигляді соціально-психологічних установок. Соціальні установки переживаються людиною як особистісне ставлення до будь-чого, як значення об’єкта (явища) для даної особистості – його особистісний сенс. Установки відтворюють зв'язок між об’єктом і його оцінкой, тим самим формує готовність людини до певного виду соціальної поведінки.
В концепції регуляції соціальної поведінки В.А. Ядова виділяються 4 рівня соціальних установок (диспозицій):
- найпростіші ситуативні поведінкові установки;
- соціальні установки, які діють на рівні малих груп і в звичних для людини ситуаціях;
- диспозиції, в яких фіксується загальна спрямованість інтересів людини відповідно до конкретної соціальної активності;
- система вищих ціннісних орієнтацій особистсоті, яка регулює цілісність її соціальної поведінки і діяльності.
Соціальні норми створюють установки особистості, які в свою чергу формують диспозиційну поведінку.
3.СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ КОНФЛІКТ: ДЖЕРЕЛА, ВИДИ, ДИНАМІКА.
Політичні конфлікти як соціальне явище охоплюють всю політичну сферу, внутрішню і зовнішню політику, держава, політичні партії та громадські рухи, соціальні та етнічні групи, міждержавні і міжнародні відносини.
Враховуючи складність і багатовимірність політичної сфери, класифікація властивих їй конфліктів теж має багатовимірний характер. Традиційно розрізняють конфлікти: За характером і сфері проявів: внутрішньополітичні і зовнішньополітичні (міжнародні); Охопленням соціального простору і наслідків: локальні, регіональні, міжрегіональні, глобальні; Характером нормативного регулювання: інституалізовані і неінституціоналізованих; Організаційному рівню: внутрішньопартійні, міжпартійні, всередині державно-адміністративного апарату, міжінституційні, наприклад між владою (урядом) і опозицією, між центральними, регіональними та місцевими органами державного управління; Можливості регулювання: з нульовою (що не мають варіантів регулювання) і з ненульовою сумою;
Тимчасової тривалості: коротко-, середньо- і довгострокові;
Функціональної спрямованості: конструктивні і деструктивні;
Характеру і способу дій конфліктуючих сторін: мирні і збройні (із застосуванням насильства);
Ступеня інтенсивності: сутички (що не представляють серйозної загрози), зіткнення (серія безперервних зіткнень, пов'язаних з розширенням кола причин, що викликають конфлікт, зменшенням бажання співпрацювати з іншою стороною і т.д.), кризи (постійні і неминучі зіткнення, в результаті чого створюється так звана тупикова ситуація, коли опоненти остаточно переривають відносини);
Ступеня публічності: відкриті і приховані (латентні);
Числу учасників: двосторонні і багатосторонні;
Джерелу конфлікту: конфлікт інтересів, конфлікт цінностей.
Конфлікт інтересів має раціональну природу. Він пов'язаний з боротьбою учасників конфлікту за володіння громадськими ресурсами: владою, багатством, статусом, цінностям. У політиці влада є універсальною цінністю, яку можна обмін на інші цінності, тому боротьба за неї найчастіше виступає в якості первинного джерела конфліктів.
Конфлікт цінностей може мати раціональну та ірраціональну природу. Тому його складніше регулювати в силу наявності в ньому сильної афективної складової. Конфлікт цінностей викликаний розбіжністю на суб'єктивному рівні систем вірувань, цінностей і переконань. Джерела таких конфліктів кореняться в соціальних ідеалах, релігійних та ідеологічних цінностях. Вони можуть мати форму конфлікту політичних культур, тобто виявляти різні політичні цінності і уявлення про цілі розвитку. Ціннісний компонент є найважливішою складовою частиною міжетнічних і конфесійних конфліктів сучасного світу.
Внутрішньополітичні конфлікти регулюються нормами суверенної держави, на території якого вони відбуваються. Міжнародні конфлікти регулюються нормами міжнародного права. Вони, зокрема, забороняють надавати протиборчим сторонам матеріальну або військову допомогу, але дозволяють надавати гуманітарну допомогу учасникам конфлікту.
Внутрішні конфлікти можуть переростати в громадянську війну, в яку можуть бути втягнуті, наприклад, сусідні держави. У цьому випадку внутрішній конфлікт набуває тин внутрішньо-інтернаціонального, або внутрішнього з міжнародною участю.
Внутрішні конфлікти також діляться на позиційні (горизонтальні) і опозиційні (вертикальні). У позиційному конфлікті його учасники знаходяться на одному ієрархічному рівні, в опозиційному - на різних.
Незважаючи на різноманіття типів політичних конфліктів, більшість з них розвивається за певним алгоритмом, надаючи йому ту чи іншу форму та інтенсивність.
Конфлікт - динамічне явище. Розвиток конфлікту в часі позначається терміном "динаміка конфлікту".
За принципом динаміки — стихійні, заплановані, спровоковані, ініціативні, короткочасні, тривалі, затяжні, керовані, некеровані,ті, що спонтанно припиняються; припиняються під дією засобів, віднайдених протиборствуючими сторонами; вирішуються за втручання зовнішніх сил.