Ім'я файлу: 3411.doc
Розширення: doc
Розмір: 125кб.
Дата: 11.12.2022
скачати
Пов'язані файли:
25 цілей людського життя.docx
Розширення: doc
Розмір: 125кб.
Дата: 11.12.2022
скачати
Пов'язані файли:
25 цілей людського життя.docx
Розміщено на http://allreferat.com.ua/
План
План 2
1. Різні погляди на аналіз структури творчого процесу 3
2. Психологічні теорії творчості 13
3. Інтелектуальна і творча обдарованість 17
1. Різні погляди на аналіз структури творчого процесу
Творчість не є якийсь поодинокий акт, не просто якесь осяяння. Творчість - це складний діалектичний процес, що має відповідні етапи і свій механізм. Творчість не можна зводити або лише до неусві-домленого, мимовільного явища, або тільки до дискурсивного, тобто логічного акта; це - єдність інтуїтивного і дискурсивного. Природні нахили є лише однією з можливостей творчого характеру діяльності людини. Поза соціальним середовищем ці нахили не можуть розвиватися і, більш того, реалізуватися. Існує багато різних точок зору на характер творчості. Інтуїтивістська - за якою творчість розглядається як самоплинне явище, що здійснюється посередництвом інтуїції. Інтуїція ж розуміється, як раптове містичне осяяння у сфері неусвідомленого, нові ідеї тільки потім проникають в сферу свідомості, де перевіряються і одержують статус нового відкриття. Така точка зору характерна для метафізично мислячих філософів і дослідників природи.
Діалектична точка зору розглядає творчість як процес, рух до відшукуваного результату в умовах відсутності алгоритму пошуку. Цей процес не можна заздалегідь визначити і формується у ході самого пошуку. Такої точки зору дотримується більшість вітчизняних і закордонних філософів, не заперечуючи ролі інтуїтивного пізнання і взагалі ролі неусвідомленого.
Незважаючи на відсутність алгоритму і оригінальність шляхів, способів одержання результату, в творчості, як складному процесі, можна виділити основні процеси і відповідну структуру творчого процесу. Структура творчої діяльності багатогранна, знаходить своє вираження в наявності різних стадій, фаз як специфічних елементів творчості. Однозначного вирішення питання немає. Один з найпоширеніших варіантів, відповідно з яким творчість у своєму розвитку проходить чотири етапи: виникнення (постановка) і усвідомлення творчої проблеми; пошук шляхів, принципу вирішення проблеми; наукове відкриття, «народження» наукової ідеї, створення ідеальної моделі відкритого вченими явища, розробка задуму; верифікація, тобто практична перевірка гіпотези і реалізація результату творчого акту.
На етапі виникнення і усвідомлення творчої проблеми виявляється один з найчіткіших критеріїв активності свідомості, творчого потенціалу особистості - здібність постановки проблеми. Знаходження проблеми, відмічав Дж. Бернал, є найвищим показником творчості. Проблемні ситуації, що вимагають творчості, відрізняються від буденних своєю нестандартністю, відсутністю «накатаних» шляхів вирішення. Проблема - форма пошуку, це вісь, навколо якої розгортаються всі розумові процеси. Проблема може породжуватись різними об'єктивними факторами, зокрема, самим ходом саморозвитку науки, потребою удосконалення технології, знарядь праці, еволюцією мистецтва тощо. Логіка виникнення проблеми, що вимагає творчого вирішення, може повністю усвідомлюватися-, але іноді саме виявлення проблеми є своєрідним відкриттям і залежить від ступеня обдарованості дослідника.
В ході постановки проблеми дослідник обґрунтовує висновок про те, що вибране для дослідження питання дійсно не вирішене у світовій науці або запропоновані рішення незадовільні. Такий висновок є суттєвою умовою і етапом наукової постановки проблеми. Важливе місце у постановці проблеми займає обґрунтування її актуальності. Чим гостріша проблема, що вимагає свого вирішення, тим вище актуальність пошуку засобів її вирішення.
Глибокий аналіз проблемних ситуацій, продуманість визначення проблеми є необхідними умовами оптимізації творчого дослідження.
Одним з головних є другий етап, на якому здійснюється пошук найбільш раціональних, а нерідко і оригінальних шляхів вирішення творчої проблеми. Пошук починається з аналізу наявної інформації, зокрема тієї, що закладена у пам'яті і завершується висуванням якихось гіпотез, що вказують на можливі шляхи вирішення творчої проблеми. Гіпотеза - головна форма пошуку вирішення проблеми, центральний механізм творчості, може бути або припущенням про властивості і структуру речі (об'єкта, системи), що вирішує суперечності, або пропозицією про способи (програму) діяльності, що вирішує. Гіпотеза необхідна тому, що, як вважають філософи Володимир Бажан і Павло Дигильовий, думка є єдиним засобом проникнути туди, де кінчається «поле зору» органів чуття, а гіпотеза - єдиний спосіб представити те, що могло відбутися. Етапами розвитку гіпотези є здогад, робоча гіпотеза, наукова гіпотеза. Робоча гіпотеза в міру обґрунтування переростає в наукову.
Завершення творчого процесу, у власному розумінні слова, проходить на третьому етапі, оскільки підсумком є вирішення творчої проблеми, тобто одержання конкретного результату. Творчий акт набуває різних форм, але головними серед них є: відкриття, винахід, раціоналізація, висування нової ідеї, розробка задуму, нової методики тощо.
Одержані на третьому етапі дані корегуються і оформлюються в логічно струнку систему.
Заключний етап - це перевірка істинності одержаного результату і здійснення реалізації. Головним критерієм істинності творчого акту є практика, але використовуються і логічні засоби обгрунтування отриманих результатів. Суттєвим моментом перевірки гіпотез є критика, за допомогою якої виявляються хибні підходи до дійсності, неспроможність планів, необґрунтованість висновків. Гіпотеза, істинність якої доведено, стає достовірним теоретичним знанням, теорією або її часткою. Чим менше минає часу між народженням творчої ідеї і її втіленням, тим більша ефективність творчого акту. Творчий процес, особливо в сфері наукового пізнання, настільки складний і багатоманітний, що його здійснення неможливе, якщо суб'єкт творчості не введе в дію всі матеріальні і духовні засоби пізнання, якими володіє. Вся багатоманітність матеріальних і духовних засобів пізнання і становить зміст механізму творчості.
Уявлення
На кожному з етапів творчості широко використовуються формально-логічні і інтуїтивно-евристичні засоби. Безумовно, в процесі наукової творчості широко використовуються методи індукції і дедукції, аналізу і синтезу, абстрагування і узагальнення, аналогії і моделювання тощо. Форми наукового пізнання, тобто наукові факти, наукова проблема, гіпотеза і наукова теорія, будучи наслідком творчості, виступають разом з тим і важливими її засобами. Але процес творчості передбачає вихід за межі того, що безпосередньо логічно випливає з теоретичних положень, що мають місце, і даного досвіду, відбувається вихід за рамки правил логічного висновку. Саме тому особливе місце в творчому процесі займають інтуїтивно-евристичні засоби, основою яких є уявлення.
Уявлення - це психічна діяльність, що полягає у створенні уяв і ситуацій мислення, які в цілому ніколи не сприймалися людиною в дійсності. В уявленні відбивається не тільки і не стільки сучасне і минуле, скільки переважно майбутнє, опосередковане соціальним досвідом, де відбиваються тенденції розвитку об'єктів. Уявлення -це відображення дійсності як можливості. Головна функція уявлення - ідеальне уявлення результату діяльності до того, як досягається реально, передбачення того, що ще існує. Велику роль уявлення відіграє у формуванні гіпотези. Уявлення комбінує асоціації, поєднує різнопорядкові враження, ідеї, почуття, закликає до життя нові образи. Гіпотези ж прокладають шляхи руху знання до істини.
Розрізняють відтворююче і творче уявлення. Відтворююче уявлення полягає у створенні образів, які раніше не сприймалися, у відповідності з їх описанням або уявленням. Творче уявлення полягає в самостійному створенні нових образів, які втілюють оригінальні продукти наукової, технічної і художньої діяльності. На основі творчого уявлення виникають і є його різними видами такі засоби творчості, як інтуїція, фантазія, мрія, здогадка.
Інтуїція
Інтуїція (лат. - уважно дивлюся) - здібність пізнання істини шляхом її прямого передбачення без обґрунтування за допомогою доказів. Основною ознакою інтуїції є:
По-перше. Неусвідомленість. Проблема інтуїції - це проблема її співвідношення з логікою. Сучасна філософія виходить з того, що інтуїція виступає, насамперед, як одна із форм неусвідомленого відображення, зв'язаного з проявами діяльності мислення суб'єкта, розглядається як неусвідомлена людиною діяльність мислення по переробці і узагальненню раніше набутої актуальної інформації. Актуальна інформація тісно зв'язана з потребами людини і актуальною ситуацією, можливо, і є «пусковим механізмом» інтуїтивної діяльності. Як співвідноситься інтуїтивне і логічне в процесі пізнання? Логічне (дискурсивне) передує інтуїтивному, виступає обов'язковою умовою формування і прояву інтуїції в сфері свідомості. Логічне як розумове має місце і на рівні підсвідомого і включається в механізм самого інтуїтивного процесу. Дискурсивне повинно доповнювати інтуїцію, що відбувається, йти за нею, оскільки інтуїція завжди має імовірний характер. Інтуїція буває достатньою для істини, але її не досить, щоб переконати в цій істині інших і самого себе. Необхідний доказ, що включає або звернення до чуттєвих сприймань, або до логічних міркувань, аргументів.
Сама інтуїція не зводила ні до чуттєвого, ні до логічного пізнання. В ній мають місце і ті, й інші форми пізнання. Так, французький математик і фізик Анрі Пуанкаре підкреслив, що неусвідомлена діяльність можлива або, крайньою мірою, плідна, якщо їй передує і за нею слідує період свідомої роботи. Але в інтуїції є і дещо, що виходить за ці рамки і не дозволяє редукувати її ні до тої, ні до іншої форми, дає нове знання, яке неможливо досягти іншими засобами. Неусвідомленість характеризує інтуїцію як процес.
Дві інші ознаки — безпосередність і раптовість - характеризують інтуїцію як результат.
По-друге. Безпосередність. В інтуїтивному акті присутній так званий «перескок», перерва в ланцюгу міркувань, мовби раптове «осяяння», безпосереднє «передбачення» нового знання. Проте раптовість тут удавана, бо мислення було прямо чи побічно опосередковане настановою, спрямоване всією сукупною діяльністю суб'єкта на рішення проблеми. «Стрибок» через логіку є не що інше, як вихід за межі наявної системи знань. Відкриття мовби підготовлено сукупністю буття, потребами епохи, практики, виробництва, розвитком пізнання. «Випадок» мовби замикає необхідний ланцюг зв'язків. Здібність думкою скорочувати довгі шляхи руху до істини, минати в уявленні різного роду «проміжні станції» і є суть істинного пізнання. Саме ця ознака інтуїції говорить про те, що процес інтуїтивного пізнання неможливо формалізувати, для нього неможливо виробити певну логічну формулу. Всі ланки процесу мислення мовби зливаються в одне.
По-третє. Раптовість, несподіванка. Це стрибкоподібний перехід до нового знання, перерва неперервності в русі мислення. Раптовість інтуїтивного мислення зв'язана з характерною властивістю такого мислення - одночасним, миттєвим врахуванням множини даних і факторів актуальної ситуації. Раптовість інтуїтивного висновку є результатом синтетичної діяльності мислення, внутрішні процеси якого часто не усвідомлюються суб'єктом, хоча завдяки їм і здійснюється одночасний аналіз множини факторів. Нова інформація, одержана інтуїтивним шляхом, усвідомлюється суб'єктом як дещо раптове і несподіване, оскільки відсутній видимий зв'язок результату з попередньою неусвідомленою інтелектуальною діяльністю. Раптовість виступає як форма, в якій виражається результат попереднього складного процесу діяльності мислення. Розумові процеси, що приводять до несподіваних рішень, здогадок, називаються евристичними, а наука, що досліджує закономірність подібних процесів - евристикою.
Основними умовами формування і прояву інтуїції є: висока професійна підготовка суб'єкта, глибоке знання проблеми; пошукова ситуація, стан проблемності; дія у суб'єкта пошукової домінанти (пануючої ідеї) на основі неперервних спроб вирішити проблему; напружені зусилля щодо ЇЇ вирішення; наявність підказки, «пускового» механізму інтуїції. Розглядаючи інтуїцію як елемент творчості, мається на увазі лише один із різновидів інтуїції - евристичний. Але інтуїція може бути і стандартизованою, результатом якої є репродуктивні, а не нові оригінальні знання.
Отже, суть і роль інтуїтивного пізнання полягає в тому, що творчий акт залучає до своєї орбіти все мислення. Для рішення складної задачі, звичайно, мало одних лише «ближніх» знань, що виступають в даний момент в актуалізованій формі. Необхідна мобілізація прихованих ресурсів пізнання. «Оглядини» таких ресурсів і здійснює механізм інтуїції, коли одержує від свідомості настанову на пошук. Якщо ж в арсеналах мислення збирається достатня кількість фактів і відомостей, і вони засвоєні мозком, виникає рішення. Особливим видом творчого уявлення є мрія, тобто створення образів бажаного майбутнього, що не втілюються безпосередньо в ті чи інші продукти діяльності. Мрія є одним із стимуляторів активності людини.
Фантазія діння, що виступають як мимовільні уявлення, хоча і вони можуть бути визначені заданою у стані неспання метою. Близьким до поняття «уявлення» є фантазія. Мрія, сновидіння, фантазія виступають як сторони (аспекти) пізнавального процесу, надаючи йому різні смислові відтінки. В гносеологічному розумінні вони розрізняються у ставленні до об'єктивного світу. Уявлення тісно зв'язане з дійсністю. Це її переосмислення, перетворення. Фантазія мовби йде від дійсності, створює неадекватні образи. Проте добре відомо, що наукова фантазія відіграє велику роль у стимулюванні творчої діяльності. Розумна фантазія, що контролюється, не лише відокремлює від дійсності, але є могутнім засобом проникнення в її приховані таємниці, важливим засобом створення нових гіпотез.
Існує точка зору, за якою освіченість ніби гальмує творчість. Прихильники такої точки зору посилаються на конкретні приклади. Відомо, що Мерфі Фарадей, талановитий винахідник, але не мав формальної освіти. Відомо, що більшість представників численної кількості раціоналізаторів і винахідників також не мали освіти. Така особливість творчості добре відбивається в такому виразі: «Нове в науці робиться так: всі знають, що зробити це неможливо. Потім приходить неук, який цього не знає. Він і робить відкриття». В дійсності це не так. Інтуїція - доля знаючих. Австрійський фізіолог О. Леві відмітив, що інтуїтивне відкриття - це результат підсвідомого протікання синтезу накопичених раніше знань, фактичних відомостей, досвіду. Слова ж «неук, який не знає», слід розуміти не в прямому, а в переносному розумінні. Мова йде про людей, які не вдавалися до подробиць різних точок зору з того чи іншого питання, а не про те, що суб'єкт не володіє професійними знаннями. Відтак, освіченість необхідна, але її недостатньо для продуктивної творчості. Однією з головних умов творчої діяльності є талант.
Ще Арістотель вважав, що талант - це природний дар, природна здібність людини до геніальність успішного виконання якоїсь справи. Один громадянин, обмірковував Арістотель, більш придатний до військової справи, другий - до науки, третій - до ремесла, четвертий - до мистецтва. Без таланту неможливо творчо працювати, але сам талант ще не забезпечує повного успіху: природні здібності треба розвивати, відточувати. Така позиція по праву одержала статус «здорового глузду», «розсудливості». Правда, Арістотель обминув питання про натхнення і залишив осторонь проблему «дивацтва», складнощів таланту і творчого процесу. Ці прогалини заповнені Платоном. Одним з перших Платон звернув увагу на актуальність натхнення, виявив роль інтуїції в художній творчості, хоча і пояснив її гіпотезу в дусі містичного ідеалізму. Інтуїція, натхнення, талант, за Платоном, - дар Божий, божественного еросу. Поети творять ніби уві сні, не усвідомлюючи, що роблять. Більшість філософів виходять з того, що талант, геніальність - це здібнісні характеристики особистості, які визначають міру освоєння деякої сукупності діяльності. Під мірою освоєння розуміють швидкість і легкість реалізації певного роду діяльності, глибину і міцність засвоєння її способів тощо.
Талант (грец. - вага, міра, рівень здібностей) - така сукупність здібностей, яка дозволяє отримати продукт діяльності, що відрізняється оригінальністю і новизною, високою досконалістю і суспільною значимістю.
Геніальність (лат. - дух) - високий ступінь розвитку таланту, що дозволяє здійснити принципові зрушення в тій чи іншій сфері творчості, «створити епоху». Як відмічав Георг Гегель, це характеристика людини, яка співпадає із своєю суттю.
Обидві ці якості - здібності завжди безпосередньо зв'язані з творчою діяльністю. За словами німецького філософа Артура Шопенга-уера, талант попадає в ціль, яку ніхто не бачить. Свою точку зору на співвідношення таланту і геніальності висловив Олександр Матюш-кін. На питання: «Скільки у нас геніїв? Чи правда, що народжується один на 100 років?» Олександр Матюшкін відповів: - «Та ні, народжуються генії значно частіше. Приблизно 2% людей володіють дуже високою обдарованістю відразу в декількох сферах - саме їх звуть геніальними. Талант - це висока обдарованість в чомусь одному -музиці, живопису, математиці тощо. Таких людей більше - близько 15%. Але скільком вдається розвинути свої здібності - невідомо. Ще 20% людей обдаровані талантом, який може реалізуватися у найвищій професійній майстерності за умов доброго навчання». Існують і інші точки зору, але всі сходяться на тому, що талант має визначені складові, а саме: особливо організовану психіку, одним з найважливіших факторів якої є продуктивна інтуїція; здатність до натхненної праці; майстерність (що розуміється в дусі органічної синтетичності форми і змісту). Талант - явище соціальне, але це не означає, що відкидаються такі біологічні фактори, як, по-перше, спадкові дані; по-друге, наявність мінімуму фізіологічних даних. Людина, позбавлена рук, не зможе займатися ліпленням, різьбярством, невеликий розмір кисті руки заважає розвитку виконавчої майстерності піаніста. Талант - явище соціальне в тому розумінні, що природні нахили залишаються на рівні можливості до тої пори, доки не виникають відповідні соціальні умови, насамперед соціальне замовлення на той чи інший творчий результат. Механізм взаємодії прихованої ще обдарованості і заклику суспільства чудово висловлений Олександром Пушкіним у вірші «Поет». Заклик суспільства зображений у вигляді образу Аполлона:
Пока не требует поэта
К священной жертве Аполлон,
В заботах суетного света
Он малодушно погружен;
Молчит его святая лира;
Душа вкушает хладный сон...
Но лишь божественный глагол
До слуха чуткого коснется,
Душа поэта встрепенется,
Как пробудившийся орел.
Олександр Пушкін підкреслює, що вирішальним фактором, який перетворює можливість в дійсність, що пробуджує природний талант, є соціальний. На думку спеціалістів, щоб мати від людини максимальну віддачу, необхідно, щоб профіль її обдарування був встановлений уже до 10 років. Спеціалізація, що розпочинається рано, раннє захоплення своєю справою, до якої у людини є здібності, приводить до того, що розвинеться більш широко і всебічно, аніж у людей, що вибрали роботу наосліп і яка не відповідає профілю їх здібностей. Необхідно прогнозувати і такі явища, коли талановиті діти швидко і рано розвиваються, але рано у своєму розвитку і зупиняються. Буває, що одну і ту ж задачу один вирішує, коли йому 7 років, а інший -лише в 10 років, але натомість в майбутньому здібний піти далі в розвитку своїх творчих здібностей. Геній нерідко випереджує свій час, але дистанція випередження історично обмежена тією сумою знань, яку до того накопичено людством. Мислителі давнини, наприклад, не змогли висунути гіпотезу трьох великих відкриттів першої половини XIX ст., не говорячи вже про гіпотези, що привели до відкрить наприкінці XIX ст. - на початку XX ст. і в інші періоди.
Велику роль у творчості відіграє натхнення. Натхнення - це особливий стан людської психіки, що передбачає підвищену творчу активність індивіда, високу інтенсивність процесу мислення. Іноді акт натхнення нагадує стан сп'яніння - тільки це, як говорили філософи в старовину, духовне сп'яніння. При всій мимовільності, як це вважається, натхнення визначене. Умовою натхнення є усвідомлення суспільної значимості рішення задачі, захоплення ідеєю, що розробляється. Передумовою натхнення є попередня завзята праця, довгі роздуми. Результатом натхнення є виникнення або реалізація задуму та ідеї твору науки, мистецтва, техніки.
Аналіз механізму і закономірностей творчості пбказує, що всі якості людини, необхідні для творчості, розвиваються в процесі навчання і творчої діяльності. Отже, якості, необхідні для творчості, доступні кожній людині, що має нормальну психіку і необхідні фізичні дані.
Творчість - родова властивість життєдіяльності людини і людства, але в різні історичні епохи реалізується по-різному. В сучасних умовах наукова творчість набуває якісно іншого характеру завдяки евристичній можливості моделювання і обчислювального експерименту на базі ЕОМ. Незважаючи на різноманітні перепони, вдачі і невдачі, творчі можливості людства зростають щоденно. Людський розум є єдиною силою, здібною пізнати і загнуздати всі інші сили природи. їм людство протиставляє своє надбання, плід своєї творчості - культуру. Обнадійливі перспективи відкриваються для творчої діяльності людей з моменту «зняття» відчуження людини як суб'єкта праці і життя.
2. Психологічні теорії творчості
Психологія творчості має важливе значення для інших наук: філософії, соціології, інформатики і штучного інтелекту, інженерінга і теорії проектування, менеджменту, педагогіки, мистецтвознавства.
Треба пам'ятати, що інтелект, по суті, є здібність людини до адаптації. Адаптірованность людини повною мірою виявляється лише за умови свободи вибору. Можна скільки завгодно перевіряти рівень адаптірованності школяра або студента до реальної професійної діяльності за допомогою підручників і заснованих на них тестових завдань, де він повинен показати знання відомих, загальноприйнятих і соціально схвалюваних рішень (наприклад, як в тесті Амтхауера). Проте це ілюзія, насправді таким чином він зможе лише показати обізнаність, можливо – винахідливість в рамках конвергентного або дивергентного мислення. Але по-справжньому проявити свій інтелект, свою професійну адаптірованность і здібність до творчості він зможе лише в умовах вільного вибору, коли він вимушений не просто самостійно вирішувати завдання, але, в першу чергу, ставити їх перед собою. У зв'язку з цим спроби зміряти інтелект лише за допомогою тестів, які обмежують можливості випробовуваного проявитьь інтелект стандартними, штучними завданнями-рамками, не допускаючи ситуації свободи вибору, представляються помилковими.
Запропонована теорія творчості і методика дослідження в корені міняють склад існуючих батарей тестів для психодіагностики і профотбора, оскільки показують неспроможність стандартних методик при діагностиці в умовах вільного вибору. Фактично нова теорія розбиває психодіагностичну процедуру на дві складові: дослідження в рамках скованого вибору і за умов вільного, що неймовірно важливе для успішної психодіагностики і профотбора.
По суті, основне практичне застосування психодіагностики – це відбір людей за принципом можливостей адаптації, тобто виявлення, наскільки адаптовані або можуть адаптуватися випробовувані до тієї або іншої діяльності. Для цього формуються батареї тестів, але без використання запропонованої нами методики неможливо адекватно досліджувати і прогнозувати поведінку людини в реальних життєвих і професійних ситуаціях, оскільки для прогнозу нам необхідно перш за все з'ясувати, чи здатна людина ставити перед собою завдання самостійно і намагатися її вирішити, або він компілюватиме з можливих відомих йому шляхів рішення і форм поведінки в рамках відомих, стандартних завдань, або ж він використовуватиме конвергентну заготівку. Наприклад, оператор атомної енергостанції при свободі вибору діятиме конвергентно (чітко по інструкції), дивергентний, по правилах, або творчо. Чи потрібний нам творчо мислячий оператор – це, звичайно, питання, оскільки в ситуації вільного вибора він видасть непрогнозовану реакцію. Безумовно, повсякденна діяльність в рамках ряду професій має на увазі конкретне виконання конкретних завдань в заданих рамках, відповідно, здатність мислити творчо може бути обмежуючим чинником при профотборе. З іншого боку, для ряду професій творче мислення є бажаним або необхідним критерієм, наприклад, для слідчих, top -менеджеров, дизайнерів, політтехнологів, деяких військових фахівців і т.д., оскільки здатність мислити творчо означає адекватні дії за умов, що змінилися або нестандартних, коли поставлені стандартні завдання і рішення раптово застарівають, і необхідно самостійно ставити нові завдання і вирішувати їх.
Запропонована нами методика направлена на виявлення двох основних психологічних якостей: переважаючого типу мислення (конвергентне, дивергентне або творче) і здатності самостійно ставити собі адекватні завдання і адекватно вирішувати їх (конвергентно, дивергентний або творчо). Ця здатність може бути окремим, самостійним критерієм при психологічному відборі для ряду професій. Таким чином, Проектний тест на творче мислення практично можна використовувати зокрема для експрес-діагностики переважаючого типу мислення (наприклад, в умовах обмеженого часу, недостатнього для проведення батареї тестів).
Запропонована нами теорія творчості міняє також існуючі уявлення про методи розвитку творчих здібностей, зокрема в рамках викладання в школах. До цих пір педагоги намагалися розвинути творчі здібності за допомогою завдань, які, по суті, розвивають конвергентне або дивергентне мислення, підвищують обізнаність, ерудованість і здатність діяти в рамках заданої системи, що заздалегідь протіворечит природі творчості, оскільки має на увазі відсутність ситуації вільного вибору і роботу без можливості виходу за рамки системи.
Після декількох лекцій про творчість до мене поводилися з питанням, як можна розвинути свої здібності, і я на основі запропонованої пілотажної батареї тестів розробив тренінг (груповий і індивідуальний варіанти). Ми пропонуємо проводити тренінг в 2 етапи, кожен з яких, залежно від кількості учасників, може зайняти від 3 годин. Між двома етапами необхідно зробити часовий проміжок, оптимально – ніч. Перший етап включає проведення пілотажної батареї тестів і подальше групове і індивідуальне опрацьовування завдань; також в ході роботи зачитується лекція, за основу якої можна узяти короткий виклад книги. Перший етап закінчується катарсичеськой реакцією випробовуваних при усвідомленні парадоксу свободи вибору. Далі йде домашнє завдання, згідно якому кожному учасникові належить випробувати пілотажну батарею тестів на декількох випробовуваних. Другий етап починається з розбору і обговорення специфіки домашнього завдання. Далі група переходить до виконання Проектного тіста по дослідженню творчості (який в даному випадку використовується як повчальне завдання) з урахуванням натренованих навиків, закінчується обговоренням результатів, порівнянням їх з першим етапом і релаксуючим інсайтом.
3. Інтелектуальна і творча обдарованість
Творчий пізнавальний процес, спирається на пошуково-дослідницьку активність, що забезпечує виявлення проблем, розкриття їх суті, прогнозування невідомого і способів його досягнення, оцінку наявних відомостей і одержуваних результатів з погляду тих, що коштують цілей. Перевірка гіпотез і припущень, що приводить до перетворення уявлення про початкову ситуацію за рахунок нового знання, що залучається при цьому, забезпечує саморегуляцію процесу. (Г.Д.Чистякова).
Рішення проблеми виникає при виявленні істотних для даної проблемної ситуації відносин між її елементами, але не граючих такої ролі в інших, звичних ситуаціях, що створюють бар'єри минулого досвіду. У зв'язку з цим особливе значення в творчому процесі придбаває образне представлення ситуації, що спирається на уяву і даюче почало інтуїтивним припущенням і гіпотезам, не усвідомлюваним до певного моменту рішенням. Асоціації і аналогії, що використовуються уявою, приводять до породження нових оригінальних комбінацій і поєднань, що лягають в основу відкриттів і винаходів. Можливість породження безлічі різних ідей з даного джерела інформації, названа Дж. Гілфордом дивергентним мисленням, розглядається як ведуча біса творчого процесу. З неї витікають такі прояви творчості, як здатність розглядати проблему під різними кутами, вводити її в різні контексти. Відповідно до цього творче мислення оцінюється по гнучкості і легкості породження пов'язаних з проблемою ідей залежно від різноманітності і кількості цих ідей.
Разом з тим дівергентність мислення усилює значення оцінних компонентів в творчому процесі, що забезпечують вибір відповідаючої умови задачі рішення. Необхідність вибору рішення приводить до такої характеристики творчості, як точність, варіантами прояву якої виступають розробленість ідеї і переформулювання проблеми. Творчий результат характеризується новизною, або оригінальністю, і відповідністю поставленим проблемою цілям.
Творчий процес починається з появи проблеми. Можливість виявлення проблем, як і продуктивний шлях їх рішення, залежить від внутрішньої мотивації особи.
Як показують дослідження в області психології творчості, досягнення творчих результатів пов'язано з проявом певних властивостей мислення, які сприймаються як характерні риси творчої особи.
Однієї з провідних рис, вслід за До. Роджерсом, признається відвертість, готовність до сприйняття нового і прагнення до дослідження проблеми і пошуку рішення. Закритість накладає обмеження на процес творчості: незвичайні ідеї відкидаються як неможливі. Відвертість дозволяє більш повно використовувати інформацію, що є в розпорядженні, розширюючи область пошуку рішення. Вона пов'язана також з гнучкістю мислення, що забезпечує свободу в перенесенні досвіду і знань в нові ситуації.
Важливою межею є можливість діяти в умовах невизначеності. Гіпотезам і припущенням властива частка невизначеності, яка усувається у міру їх розробки, приводячи до перевизначення проблеми. Для творчої особи характерне також прагнення докопуватися до суті проблеми, з'ясовувати істинні причини явищ.
Загальним виразом творчої обдарованості в дитячому віці служить випереджаюче розвиток.
Істотна роль в творчому пізнавальному розвитку належить процесу розуміння. В ході розуміння здійснюється пошук зв'язку між елементами матеріалу. Усвідомлення понятого складає те, що веде ланку в саморегуляції творчого процесу.
У своїх дослідженнях розуміння в творчому розвитку Г.Д. Чистякова виділила три типи розуміння. Що вчаться, показали найглибше і адекватне розуміння, мали 1 тип. У них спостерігався розгорнений пошук смислових зв'язків в матеріалі, високі можливості в прогнозуванні і прагнення до цілісного сприйняття інформації. Їх найвідміннішою рисою з'явилися можливості в прогнозуванні, що дозволяли подолати неповноту інформації.
Творчий, інтелектуальний потенціал людей є рушієм прогресу суспільства, тому обдарованість необхідно своєчасно виявити і розвивати. Дослідники стверджують, що багато надзвичайно обдарованих людей не реалізували своїх можливостей через несприятливе виховання в дитинстві. Американські психологи, вивчивши життєвий шлях 400 видатних людей, виявили, що 60 % з них мали в школі значні труднощі, важко пристосовувалися до умов навчання, орієнтованого на середній рівень знань. Нерідко інтелектуально обдарована дитина не знаходить розуміння ні педагогів, ні однолітків.
Вивчення виявів обдарованості тривалий час було спрямоване переважно на інтелектуальні здібності. Дослідження проводили на основі тестів інтелекту, орієнтуючись на коефіцієнт інтелекту «IQ» (ай-кью) як довгостроковий показник інтелектуальної діяльності індивіда. Однак американський дослідник П. Торренс дійшов висновку, що у вирішенні складних проблем найуспішніші не ті діти, які добре вчаться, і навіть не ті, у кого високий коефіцієнт інтелекту, тобто ці показники не визначають обдарованості. Психологи розглядають обдарованість як складне психологічне явище, невіддільне від особистості, як наявність здібностей, їх своєрідне поєднання, від якого залежить можливість успішної діяльності.
Обдарована дитина — дитина, яка вирізняється яскравими, очевидними, інколи визначними досягненнями або має внутрішні задатки для таких досягнень у певному виді діяльності.
Обдарованість дитини іноді важко відрізнити від навченості, яка є результатом підвищеної уваги батьків і педагогів до розвитку дитини. Це особливо яскраво виявляється при порівнянні рівня розвитку дітей із сімей з високим соціальним та освітнім статусом і дітей з родин, які не приділяють належної уваги розвитку дитини.
Слід розрізняти також обдарованість і прискорення темпів розвитку дитини, яке може виявитися тимчасовим. Така «талановитість» швидко згасає, оскільки відсутній прояв творчого компонента або його розвиток був несвоєчасним. Іноді дитина є носієм «прихованої обдарованості» (відсутність яскраво виражених ознак талановитості), що може бути спричинене негативним ставленням дорослих до успіхів дитини або її побоюванням бути неправильно зрозумілою. Тому в дошкільному дитинстві складно спрогнозувати талановитість, оскільки ознаки обдарованості можуть насправді бути ознаками швидкого темпу розвитку дитини.
До ранніх виявів обдарованості дитини належать: потужна енергійність, значна фізична, розумова і пізнавальна активність, порівняно низькі втомлюваність і потреба у відпочинку; раннє навчання ходьби та інших рухів; інтенсивний розвиток мовлення; допитливість, прагнення до експериментування; легке і швидке засвоювання та використання нової інформації; ранній інтерес до читання, часто — самостійне опанування його.
За даними московських психологів, складовими ранньої обдарованості є домінуюча роль пізнавальної мотивації; дослідницька творча активність, яка полягає у виявленні нового під час формулювання і розв'язання проблем; уміння знайти оригінальні рішення; здатність до прогнозування; створення ідеальних еталонів, що забезпечують високі естетичні, моральні, інтелектуальні оцінки.
Обдаровані діти наділені високим творчим потенціалом і високим рівнем розвитку здібностей. Здебільшого найважливішими характеристиками обдарованих дітей вважають:
— надзвичайно ранній вияв високої пізнавальної активності й допитливості;
— швидкість і точність виконання розумових операцій, що зумовлене стійкістю уваги та оперативною пам'яттю;
— сформованість навичок логічного мислення;
— багатство активного словника;
— швидкість і оригінальність вербальних (словесних) асоціацій;
— виражена установка на творче виконання завдань;
— розвиток логічного мислення й уяви;
— володіння основними компонентами уміння вчитися. Важливою характеристикою обдарованості є креативність — здатність до творчості. Згідно із психологічними дослідженнями основою обдарованості є закладений від народження творчий потенціал, який розвивається впродовж усього життя людини. Він не залежить безпосередньо від рівня розумових здібностей, оскільки діти з високим рівнем інтелектуального розвитку іноді володіють незначним творчим потенціалом.
Обдаровані діти часто є оригінальними у поведінці та спілкуванні. Вони використовують особливі способи спілкування з дорослими й однолітками, чутливі до ситуації спілкування, виявляють уміння спілкуватися не лише словесно, а й за допомогою невербальних засобів (міміки, жестів, інтонації тощо), легко вступають у контакт з однолітками, прагнуть до лідерства у спільній діяльності. Обдаровані діти частіше за своїх однолітків обирають роль дорослого в творчих іграх, змагаються з іншими дітьми. Не уникають вони відповідальності, пред'являють високі вимоги до себе, самокритичні; не люблять, коли до них ставляться із захопленням, обговорюють їхню винятковість, талановитість. Ці діти випереджають однолітків у моральному розвитку, активно прагнуть добра, справедливості, правди, виявляють інтерес до всіх духовних цінностей.
Обдарованість типологізують за різними критеріями. Наприклад, український психолог Юрій Гільбух на основі аналізу пізнавальних особливостей дитини виокремлює такі типи обдарованості:
— природничі теоретики (спрямованість пізнавального інтересу на осмислення абстрактних ідей, схильність до природничих знань);
— природничі прикладники (спрямованість пізнавального інтересу на розв'язання складних конструкторсько-технічних завдань, моделювання);
— гуманітарії (спрямованість пізнавального інтересу на мови, суспільні науки, літературу).
У результаті досліджень російських психологів під керівництвом Леоніда Венгера (1925—1992) зафіксовано такі здібності обдарованих дітей:
— уміння самостійно аналізувати ситуацію (виявляти наочні засоби, суттєві для вирішення завдань);
— розвиток децентрації (здатності змінювати власну точку відліку при вирішенні завдань, уміння ставити себе на місце іншої людини під час спілкування);
— розвиток задумів (уміння створювати ідею майбутнього продукту і план її реалізації).
Ці ідеї дослідники реалізували у програмах виховання і навчання дітей дошкільного віку «Розвиток» ( М., 1994) та «Обдарована дитина» (М., 1995).