1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17
Ім'я файлу: Гігієна 2019-2020.docx
Розширення: docx
Розмір: 2006кб.
Дата: 18.03.2020
скачати

Файл підготувала «Банда гЫгЫенистов»

1. Профілактична медицина її значення та зв'язок з лікувальною медициною.

Медицина - це система наукових знань і практичної діяльності, метою якої є зміцнення і збереження здоров'я, продовження життя людей, профілактика і лікування хворих.

Медицина поділяється на дві галузі: лікувальну і профілактичну. Лікувальна медицина - хвора людина, мета – лікування і зміцнення здоров'я, або полегшення страждань хворого, дослідження і встановлення діагнозу, призначення і контроль за лікуванням. Профілактична медицина - це колективна медицина, або гігієна. Об'єктом вивчення-практично здорові люди. Гігієна займається здоров'ям здорових людей (індивідуальним здоров'ям), здоров'ям колективів практично здорових людей, населення країни (громадським здоров'ям), популяції. Завдання профілактичної медицини (гігієни) виконують лікарі й середні медичні працівники: гігієністи, санітарні лікарі, помічники санітарних лікарів з певних розділів гігієни.

2. Профілактика, її різновиди та роль в діяльності лікаря.

Профілактика – широка система державних, громадських та медичних заходів, що направлена на збереження і зміцнення здоров’я людей, виховання здорового покоління, підвищення працездатності та продовження активного життя.

Різновиди профілактики:

1. Індивідуальна (особиста) та суспільна

2. Первинна (направлена на уникнення захворюваності), вторинна (направлена на уникнення ускладнень та переходу в хронічну форму) і третинна (направлена на підтримання високої якості життя хворого населення

Значення: знання у галузі профілактики дозволяє лікарям будь якого профілю правильно планувати і втілювати у життя профілактичні заходи серед обслуговуваних ними контингентів населення. Знаючи характер впливу чинників середовища на людину, лікар може вірно вирішити питання про причини захворювання і прийняти необхідні міри для наступного лікування. Знання гігієни як фундаментальної профілактичної науки необхідні лікарю для правильної індивідуалізації гігієнічного режиму хворого (лікувальне харчування, режим дня, фізичні навантаження та ін.), без якого не буде повноцінної реконвалесценції, для розвитку вміння повноцінно оцінювати вплив факторів навколишнього середовища не лише для попередження хвороби, але і, навіть, постановки діагнозу, для правильного і раціонального проведення своєї діяльності тощо.

3. Гігієна як наукова дисципліна, її мета, завдання, об`єкти вивчення.

Гігієна – галузь медичних знань, наука про збереження та зміцнення суспільного та індивідуального здоров’я шляхом здійснення профілактичних заходів.

Мета: збереження і зміцнення здоров’я як окремої людини, так і колективу, популяції, суспільства в цілому.

Завдання: 1. Вивчення закономірностей впливу чинників навколишнього середовища і соціальних умов на організм людини.

2.Вивчення стану навколишнього середовища з огляду на його потенціальну та реальну небезпеку як для здоров’я населення, так і для об’єктів навколишнього середовища.

3.Наукове обґрунтування оптимальних і гранично допустимих параметрів чинників навколишнього середовища на підставі відомостей про їх якісну, кількісну характеристику та закономірності впливу на організм людини.

4.Впровадження гігієнічних нормативів і рекомендацій у практику, перевірка їх ефективності і подальше вдосконалення

5. Науково обґрунтоване прогнозування санітарної ситуації з урахуванням найближчої та найвіддаленішої перспективи розвитку окремих регіонів чи країни в цілому.

Об’єкти вивчення: колективне та індивідуальне здоров’я людей.

4. Санітарія. Визначення поняття, види санітарії та їх характеристика.

Санітарія – це практичне застосування розроблених гігієнічною наукою нормативів, правил та рекомендацій, що забезпечують оптимізацію умов навчання, виховання, побуту, праці, відпочинку того з метою зміцнення їх здоров’я. Санітарія впроваджує у життя вимоги та норми, що їх обґрунтовує гігієна.

Види: шкільна, житлово-комунальна, виробнича, харчова. Шкільна – система контрою за дотриманням санітарних норм, правил та гігієнічних вимог по відношенню до фізичного розвитку та стану здоров’я дітей та підлітків, їх режиму дня, організації навчання, праці, відпочинку, фізичної культури, проектуванню, створенню та експлуатації приміщень, меблів, обладнання в дитячих дошкільних та підліткових закладах. Житлово-комунальна забезпечує контроль за проведенням заходів по санітарній охороні атм повітря, води та грунту від забруднення, здійсненням раціонального науково обгрунтованого планування озелення, забудови, санітарного благоустрою та сан стану населених місць, житлових та громадських будівель, установ просвіти, культури, охорони здоров’я, споруд для спорту та фіз культури. Виробнича – комплекс заходів контролю за дотриманням гігієнічних нормативів факторів виробничого середовища, що забезпечують сприятливі умови праці та попереджують можливість виникнення професійних захворювань. Харчова – комлекс заходів контрою за дотриманням гігієнічних вимог при проектуванні, будівництві та експлуатації харчових підприємств і установ, матеріалів та обладнання для них, при розробці рецептури та технології харчових продувтів, при виробництві, консервуванні, транспортуванні, зберіганні та реалізації харчових продуктів, при проведенні заходів по попередженню аліментарних захворювань.

5. Становлення та досягнення емпіричної гігієни у країнах Стародавнього Сходу, Риму.

Емпірична гігієна – період використання різних профілактичних приписів, що грунтувались на спостереженнях і життєвому досвіді людей

У законодавчих документах Ассіро-Вавілонської держави містилися записи медичного характеру, що мали відношення до особистої та суспільної гігієни, ізоляції заразних хворих та ін. У містах цієї держави знайдено залишки бруківки і водопровідно-каналізаційних споруд. Чіткі уявлення про провідну роль профілактичних сформувалися в Древньому Китаї, де особливу увагу приділяли раціональній дієті, запобіганню надмірностям, режиму відпочинку, сну, загартовуючим вправам, масажу. В Древньому Китаї була відома варіоляція, існували санітарні вимоги до розміщення та планування населених місць, житла і їх санітарно-технічного благоустрою (деякі житлові будинки опалювалися системою внутрішньостінних труб-каналів).Широко відображені вимоги і до особистої гігієни (гігієна ротової порожнини, догляд за тілом, одягом тощо), використання гімнастичних вправ у древньоіндійських законах Ману і Аюрведі («Книга життя», 1000—500 років до н. е.). В них підкреслювалась також користь від уживання молока, меду, свіжої рослинної їжі, фізичної праці. В Древній Індії надавалось великого значення впливу на здоров'я людини клімату і погоди, пори року; погодні умови враховувались під час призначення лікарських засобів.

Значного розвитку набули гігієнічні знання у Древньому Римі, чому сприяв загальний розквіт культури, розвиток техніки, матеріалістичні погляди багатьох древньогрецьких філософів (зокрема, Демокріта і Арістотеля) та вчених на динамічний зв'язок між здоров'ям і середовищем існування. Демокріту належить крилатий вираз: «Гігієна — супутниця (друг) здоров'я. У цей період з'явилися перші медичні твори, які дійшли до наших днів і мали вплив на подальший розвиток профілактичного мислення в медицині. В трактатах («Про повітря, води і місцевості», «Про здоровий спосіб життя» та ін.), написаних видатним лікарем древності Гіппократом, містяться матеріалістичні міркування відносно здоров'я людини і навколишнього середовища. Видатним пам'ятником будівельної техніки Древнього Риму е знамениті римські водопроводи та каналізація. Водопроводи Риму забезпечували місто гірською джерельною водою (в середньому 500—1000 л на одну людину). Стічні води збирались у великий каналізаційний колектор і спускались у річку Тібр. Частково ці води використовувались для зрошування сільськогосподарських угідь. У Древньому Римі було видано ряд законодавчих документів, які регламентували санітарні вимоги до будівництва («Будівельний статут» імператора Нерона), продажу харчових продуктів, харчування військових, використання води з Тібру, поховання померлих. За дотриманням цих та інших санітарних вимог слідкували спеціальні міські чиновники.

6. Санітарна культура Київської Русі на емпіричному етапі розвитку гігієни.

В «Історії» Геродота містяться відомості про те, що в ній були відомі парові лазні, милоподібні речовини, використання з дезінфекційною метою сірки, техніка бальзамування. У рукописних та інших джерелах, що дійшли до наших днів і в яких описаний побут населення Древньої Русі, відзначається увага, яку приділяли питанням гігієни. Онучці Володимира Мономаха Євпраксії (XII ст.) належить медичний трактат, який містив 29 розділів (у тому числі «Про спосіб життя в різні пори року», «Про їжу, питво, сон і спокій», «Про лазню» тощо). В XI—XV ст. у Києві, Суздалі, Новгороді та інших містах були дерев'яні бруківки, в деяких монастирях (Троїцько-Сергіївському, Києво-Печерському, Соловецькому та ін.) і містах (Новгород, Псков) діяли водопроводи. В «Житії Феодосія Печерського» (автором якого вважається Нестор-літописець) є свідчення того, що вже в XIXII ст. при Києво-Печерському монастирі у Києві існувала одна з перших лікарень (лікарня Феодосія). В цьому ж документі вказується на те, що поряд з наданням медичної допомоги ченцями монастиря приділялась велика увага санітарним питанням повсякденного побуту, харчування, використанню питної води, видаленню покидьків тощо. До наших часів у ближніх печерах збереглася мумія одного з найвідоміших і шанованих ченців-медиків Києво-Печерського монастиря преподобного Агапіта (початок XII ст.).

7. Становлення науково-експериментальної гігієни, розвиток гігієнічної науки в Україні.

Розвиток гігієнічної науки на території України бере свій початок ще з часів Київської Русі(див.пит.7). Згодом зародження санітарно-епідеміологічного нагляду відбулося у м.Василькові (Київщина), де розташовувалася одна з перших карантинних установ. Починаючи з другої половини XIX століття організовується земська і міська медицина, одним з елементів якої стають громадські санітарні організації. Санітарна організація Херсонського земства, заснована М. Уваровим., стала ініціатором багатьох санітарних починів - досліджень умов праці та побуту сільськогосподарських робітників, організації лікувально-продовольчих пунктів, вивчення захворюваності та сільськогосподарського травматизму. Саме в цій губернії, починаючи з 1887 року, вперше в Росії санітарний лікар був у кожному повіті. З часом професором В. Суботіним була запропонована цілісна система санітарного нагляду за містами, зокрема, як приклад, для Києва. \ Вже 1883 року організовується Київське санітарно-статистичне бюро, а в 1891 році - міська санітарна станція та хіміко-бактеріологічний кабінет.Незабаром міські санітарні організації створюються також у Херсоні (1878 р.), Житомирі (1881р.), Одесі (1892 р.), Полтаві (1883 р.), Катеринославі (1884р.), Миколаєві (1885р.), Ялті (1886р.), Чернігові (1886 р.) та Сімферополі (1890 р.).

Із проголошенням самостійної Української Народної Республіки 7 листопада 1917 року, санітарно-гігієнічна безпека молодої держави розглядається як пріоритетний напрямок медичної галузі. Основою подальшого зміцнення санітарно-епідеміологічної служби стало прийняття 1963 року постанови "Про державний санітарний нагляд у СРСР" та створення у центральному апараті МОЗ України Головного санітарно-епідеміологічного управління. Водночас, було введено посади головних санітарних лікарів усіх рівнів. Таким чином, 40 років тому відбулось формування структури санітарно-епідеміологічної служби в тому вигляді, якому вона діє і нині

8. Становлення та розвиток кафедри гігієни та екології в Національному медичному університеті.

Першу кафедру гігієни очолив В.А, Субботін(комунальна, гігієна харчування,фізіології праці)У 1883р-В.Д.-Орлов(гігієні житла). Діяльність гігієнічних кафедр Київського медичного інституту була перервана Великою Вітчизняною війною. Лише кафедра загальної гігієни, очолювана професором П.ї. Баранником, проводила викладання на лікувальному факультеті. З 1968- Р.Д. Габович. Після нього певний період кафедрою керували доцент Г.О. Степаненко (1979-1981), професор М.І. Омельянець (1981-1986), зараз -професор В.Г. Бардов.

9. Сонячна радіація та її гігієнічне значення, основні складові елементи сонячної радіації.

Сонячна радіація – це інтегральний потік корпускулярних частинок (протони, альфа-частинки,електрони, нейтрони, нейтрино) та електромагнітного (фотонного) випромінювання (інфрачервоного, видимого, УФ, рентгенівського, гамма).

Гігієнічне значення:

Біогенний вплив: Еритемна дія (загально стимулююча), D-вітаміноутв. Дія, Пігментоутв.

Абіогенний вплив: Бактерицидна дія, Канцерогенна дія, опіки, фотодерматоз, фототоксикоз, фотоалергія, фото кератит, катаракта, кератоконюнктивіт

10. Спектральний склад сонячної радіації, спектральний склад ультрафіолетової частини сонячної

радіації.

Діапазон радіочастот(>100000 нм)

Далека інфрачервона ділянка (100000-10000 нм)

інфрачервона діл.(10000-760 нм), теплова дія, покращує обмін речовин в шкірі, посилює дію ультрафіолетового випромінювання;

видиме В.(760 – 400 нм), теплова, слабка фотохімічна Д., дає відчуття світла, тонізує;

Ультрафіолетова ділянка (400-120 нм)

Крайня УФ-діл. (120-10 нм)

М’яке рентгенівське випр. (10-0,1 нм)

Жорстке рентгенівське випр.(<0,1 нм)

Ультрафіолетове В.:

а) область А(400-315 нм), фотохімічна дія, слабка стимулююча дія, пігментотуворення; б)область Б(315-280), фотохім., сильна стимулююча , слабка бактерицидна дія, синтез холекальциферолу;

в )область С(280 – 10 нм), фотохімічна, загальностимулююча, сильна бактерицидна дія, синтез холекальциферолу.

11. Основні види біологічної (біогенної) дії УФР та її особливості для кожної області спектрального

складу УФР.

А) Загальностимулююча (еритемна) – л(довжина хвилі)=250-320, max при 250 і 297, min 280 км. Ця дія проявл. в фотолізі білків шкіри при проникн. променів в шкіру на глибину 3-4км з утв-ям прод. фотолізу гістаміну, холіну, аденозину, піримідинових сполук, інші, які всмокт.в кров, обмін реч. в організмі.

Б) Д-вітаміноутворююча (антирахітна) – властива для діапазону 280-297 км. Дія полягає у розщепленні кальцеферолів із ергостерину (7,8-дегідрохолестерину) в шкір.салі (в сальних залозах) під впливом УФР завдяки розщепленню бензольного кільця утв-ся віт.Д2àД3, а з провітаміну 2,L-дегідроергостерину віт.Д4.

В) Пігментоутворююча – для діапазону абс. А, В обл. і л=280-340 км. З max при 320-330 км та 240-260 км. Вона обумовлена перетворенням активного тирозину, діоксифенілаланіну, прод.розпаду адреналіну під впливом УФР і тирозиназа (фермент) у пігменті меланін (захист від УФР).

12. Основні види біологічної (абіогенної) дії УФР та її особливості для кожної області спектрального

складу УФР.

а)Бактерицидна (абіотична) – в обл. С і В та охоплює діапазон від 300-180 км з max 254км. Під впливом УФР спочатку виникає подразнення бактерій, тобто активізація їх життєдіяльності ,втрачається здатність до багаторазового відновлення, формування колоній внаслідок порушення обміну НК (бактеріостатична дія) і, нарешті, коагуляція білків, що призводить до загибелі бактерій.

Б) Фотоофтальмологічна УФР (запалення слиз.об.очей) – проявляється високо в горах, та як профілактика індивідуальна у електрозварюванні,фізіотерапії, які працюють зі штучним джерелом УФВ.

В) Канцерогенна дія УФР – проявляється в умовах жаркого тропічного клімату та на виробництві з підвищенним рівнем і тривалою дією технічних джерел УФР.

13. Поняття еритемної, фізіологічної, профілактичної дози УФО.

Еритемна доза – визначення за доп. біодозиметра Горбачова. Біодоза – найменший термін УФО не засмаглої шкіри у хвилинах, після якого через 15-20 год.з’являється почервоніння шкіри ( еритема).

Фізіологічна доза (оптимальна) – 1/2-1/4 від еритемної дози.

Профілактична доза – 1/8 від еритемної. Найменша доза УФВ, яка забезпечує профілактику порушень фосфорно-кальцієвого обміну, гіповітамінозу Д та ін.симптомів світлового голодування.


  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17

скачати

© Усі права захищені
написати до нас