ЗМІСТ
ВСТУП .....................................................................................................................3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ІНСТИТУТУ АРЕШТУ МАЙНА У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ.
1.1. Сутність арешту майна у кримінальному провадженні ..............................5
1.2. Порядок накладення арешту на майно у кримінальному провадженні.... 9
РОЗДІЛ 2. ПОРЯДОК НАКЛАДЕННЯ АРЕШТУ НА МАЙНО В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ.
2.1. Підстави для арешту майна у кримінальному провадженні .....................15
2.2. Розгляд та вирішення питання про арешт майна .......................................16
РОЗДІЛ 3. ПОРЯДОК ВИКОНАННЯ УХВАЛИ ПРО АРЕШТ МАЙНА ТА СКАСУВАННЯ АРЕШТУ МАЙНА.
3.1. Виконання ухвали про арешт майна ............................................................18
3.2. Скасування арешту майна ............................................................................20
ВИСНОВКИ ..........................................................................................................23
СПИСОК ДЖЕРЕЛ ..............................................................................................25
ВСТУП
Актуальність теми. Недоторканність права власності забезпечується у всіх сферах життєдіяльності, зокрема й під час кримінального провадження. Проте в інтересах суспільства використання права власності може бути обмежене, а саме, наприклад, для виконання завдань кримінального провадження, де в разі виникнення конкуренції між приватними і суспільними інтересами, Кримінальний процесуальний кодекс України передбачає можливість позбавлення чи обмеження такого права шляхом арешту майна.
Вивченням питання щодо обмеження права власності під час кримінального провадження в різні періоди часу, займалося багато вчених-процесуалістів, а саме: Нескороджена Л. Л., Крилов І. Ф., Безлєпкін Б. Т., Бобров В. К, Бажанов М. І., Баулін Ю. В., Брильов О. А., Волеводз О. Г., Гуторова Н. М., Грабовський Л. А., Дьомін Ю. М., Кузнецов А. В., Кузьменко С. Г., Друзін А. І., Панов М. І., Піскун І. І., Фойницький І. Я., Пшонка В. П., Омельяненко М. І., Ігнатенко В. В.
Водночас, незважаючи на проведені цими вченими дослідження, слід вказати на те, що більшість напрацювань по даному інституту права були зроблені ще за часів дії на території України Кримінального процесуального кодексу України в редакції 1960 року, тоді як на даний момент діє в нашій державі Кримінальний процесуальний кодекс України редакції 2012 року, що дещо змінив порядок кримінальної процесуальної діяльності, в тому числі й стосовно арешту майна. Це і обумовлює важливість обраної теми для опрацювання.
Об’єктом дослідження в роботі є правовідносини пов’язані із застосуванням арешту майна у кримінальному провадженні.
Предметом дослідження в роботі є сутність арешту майна у кримінальному провадженні.
Метою роботи є дослідження підстав та порядку застосування арешту майна у кримінальному провадженні.
Для досягнення мети поставлені наступні завдання:
1.Охарактеризувати сутність арешту майна у кримінальному провадженні.
2.Описати порядок та підстави накладення арешту майна у кримінальному провадженні.
3.Дослідити сутність виконання ухвали про арешт майна.
4.Описати процедуру скасування арешту майна.
Методи дослідження: теоретичний аналіз наукових джерел із досліджуваної проблеми: аналіз, порівняння, узагальнення та систематизація емпіричних і теоретичних даних; порівняльний аналіз результатів дослідження.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ІНСТИТУТУ АРЕШТУ МАЙНА У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ.
1.1. Сутність арешту майна у кримінальному провадженні
Кримінальне судочинство є такою сферою державної діяльності, у якій права громадян може бути порушено найбільше, причому з боку держави та її органів. Учасниками кримінально-процесуальної діяльності є не лише особи, притягнуті до кримінальної відповідальності, фактично винні в учиненні кримінально-караних дій, а й особи, які постраждали від цих злочинів, та інші громадяни. Права зазначених осіб має бути забезпечено належним чином, причому особливої уваги потребує проблема забезпечення особистих прав у досудовій стадії процесу, оскільки саме там заходи процесуального примусу застосовуються особливо часто. Важливими передумовами вжиття примусових заходів є законність та обґрунтованість їх здійснення [1, c. 3]. Застосування примусу з боку держави задля задоволення суспільних та особистих інтересів, які не можуть бути досягнуті без відповідного примусу, не є і не можуть бути добровільними відносно громадян. З огляду на зазначене, актуалізуються питання кримінальної процесуальної регламентації питань арешту майна на стадії досудового розслідування як примусового заходу, спрямованого на забезпечення кримінального провадження.
У кримінальному провадженні примус поширюється на фізичну свободу громадян, можливість вибору їх місця проживання, вибір обстановки спілкування. Окремі напрями примусу спрямовані на обмеження майнових прав або інший вплив на сферу майнових відносин громадян та юридичних осіб. Цей напрям є майновим примусом і виражається в цільовому впливі на майнові права учасників кримінального судочинства та інших осіб, який обумовлений необхідністю встановлення належного порядку кримінального провадження та забезпечення прав зацікавлених осіб. Майнове примусове виконання здійснюється через застосування конкретних примусових заходів, тобто визначених законом обмежень майнових прав, заснованих на трансформованому цивільно-правовому зобов’язанні осіб, залучених у сферу кримінально-процесуальних відносин, у порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законом [2].
Одним із завдань кримінального судочинства є захист прав і законних інтересів осіб та організацій, потерпілих від злочинів. Захист прав і законних інтересів потерпілих від злочинних посягань забезпечується шляхом кримінального переслідування осіб, які вчинили злочин, виявлення розмірів шкоди, заподіяної злочином, а також ужиття заходів щодо забезпечення її відшкодування та справедливого покарання винних осіб.
Накладення арешту на майно є фактично єдиним заходом, здатним забезпечити виконання вимог за заявленим цивільним позовом у межах розглянутого кримінального провадження за відсутності добровільного погашення.
Накладення арешту на майно – це захід процесуального примусу, що полягає в адресованій власнику майна забороні розпоряджатися і в деяких випадках користуватися ним, а також у фактичному вилученні майна та передачі його на зберігання [3, c. 8].
Накладення арешту на майно посідає чільне місце серед засобів забезпечення відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, оскільки він завершує діяльність щодо розшуку майна, набутого злочинним шляхом, і слугує основним засобом забезпечення звернення до нього в подальшому [4, c. 54]. Накладення арешту на майно – це захід процесуального примусу, суть якого полягає в забороні власника майна розпоряджатися або користуватися ним, а також у виключенні майна з обігу та передачі його на зберігання. Арештоване майно не може бути продане, подароване, обмінене, знищене, здане або закладене. Ціль накладення арешту на майно – встановлення перешкод його можливого відчуження або приховування [4, c. 31].
На думку В. Б. Іскандірова, накладення арешту на майно – це процесуальна примусова дія, яка має подвійну процедурну природу, що здійснюється як за ініціативою слідчого, так і за дорученням інших учасників кримінального судочинства, що має на меті забезпечити виконання судового рішення, заборонити відчуження та укриття майна від зборів та (або) можливої конфіскації майна, що полягає у встановленні заборони власнику майна розпоряджатися і в необхідних випадках користуватися ним, або в примусовому вилученні майна з передачею на зберігання його власнику чи іншій особі, а також спрямоване на збирання, перевірку й оцінку доказової інформації [5, c. 35-39].
Арешт, який накладається на майно, полягає в забороні власнику розпоряджатися майном, забороні операцій з грошовими коштами або іншими цінностями, що знаходяться на зберіганні, рахунку або вкладі в кредитних організаціях в межах, в яких накладається арешт.
Накладення арешту на майно як захід кримінальнопроцесуального примусу є правоохоронним заходом, за якого юридичні обмеження мають суто майновий характер. Особа, на майно якої накладено арешт, позбавляється права розпоряджатися, а в окремих випадках - і правом користуватися своїм майном. Вона зберігає лише право володіння та не втрачає право власності на своє майно – до винесення остаточного рішення судом, який і визначає остаточну долю заарештованого майна [6, c. 61]. Водночас у теорії та в судовій практиці зазначено, що ці обмеження мають тимчасовий характер. Власне факт накладення арешту на майно не пов’язаний з позбавленням власника прав на майно, а також з їх переходом до іншої особи чи держави. Встановлені в цьому випадку обмеження правомочності власності, користування та розпорядження майном мають тимчасовий характер [7, c. 91].
Питання законодавчого забезпечення арешту майна в кримінальному провадженні на стадії досудового розслідування є досить динамічними. У вказаній сфері постійно виникають нові проблеми.
Наприклад, Законом України від 18 лютого 2016 року «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо виконання рекомендацій, які містяться у шостій доповіді Європейської комісії про стан виконання Україною Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України, стосовно вдосконалення процедури арешту майна та інституту спеціальної конфіскації» КПК України доповнено ст. 642 «Третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт» та внесені зміни до п. 25, 26 ч. 1 ст. 3, ч. 4 ст. 20, гл. 17, ч. 1 ст. 393 КПК України [8].
У ч . 4 ст. 170 КПК України зазначено, що в випадку, передбаченому п. 2 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених КК України. Арешт накладається на майно третьої особи, якщо вона набула його безоплатно або за вищу (нижчу) ринкову вартість і знала (мала знати), що таке майно відповідає будь-якій з ознак, зазначених у п. 1-4 ч. 1 ст. 962 КПК України.
Системний аналіз ч. 1-4 ст. 170 КПК України дає змогу дійти висновку, що арешт на майно третьої особи може бути накладений у двох випадках: по-перше, з метою збереження речових доказів; по-друге, - забезпечення спеціальної конфіскації. Залежно від цього матеріально-правовими (фактичними) підставами арешту майна вищезазначених осіб у конкретному кримінальному провадженні можуть бути достатні підстави вважати, що:
1) речі, документи, гроші є знаряддям учинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, у тому числі предмети, що були об’єктом кримінально-протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально-протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок учинення кримінального правопорушення, тобто відповідають критеріям, які ставляться до речових доказів[9];
2) майно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених КК України, зокрема гроші, цінності та інше майно, що одержані внаслідок учинення злочину та (або) які є доходами від такого майна, призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення злочину, фінансування та (або) матеріального забезпечення злочину або винагороди за його вчинення; були предметом злочину, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), а в разі, коли його не встановлено, – переходять у власність держави; були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення злочину, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання (абз. 1 ч. 4 ст. 170 КПК Україна, ч. 1 ст. 962 КК Україна) [10, c. 21].
У ч. 1 ст. 64 КПК України зазначено, що третьою особою, щодо майна якої вирішується питання про арешт, може бути будь-яка фізична або юридична особи. Оскільки вимоги до таких осіб чітко не визначено, на практиці такий підхід означає, що фактично відповідні примусові заходи у вигляді арешту майна можуть бути застосовані до будь-якої особи. Попри те, що в ч. 3 вказаної статті визначено, що третя особа, відносно майна якої вирішується питання про арешт, має права та обов’язки, передбачені КПК України для підозрюваного, обвинуваченого, у частині, що стосуються арешту майна, фактично ці особи є досить вразливими учасниками кримінального процесу та існує низка ризиків порушення їх прав.
1.2 Порядок накладення арешту на майно у кримінальному провадженні
Майно, на яке накладено арешт, описується і може бути передане на зберігання представникам підприємств, установ, організацій або членам родини обвинуваченого чи іншим особам. Особи, яким передано майно, попереджаються під розписку про кримінальну відповідальність за його незбереження[9, ст. 388].
Якщо виникає необхідність проникнення до житла громадянина для накладення арешту на майно, названа процесуальна дія проводиться одночасно з обшуком. Процесуальний порядок проведення обшуку визначається статтею 234 і проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб.
Стягнення за виконавчими документами не може бути звернено на таке майно, що належить боржникові - фізичній особі на праві власності або є його часткою у спільній власності, необхідне для боржника, членів його сім’ї та осіб, які перебувають на його утриманні (крім майна та речей, що належать до предметів мистецтва, колекціонування та антикваріату, дорогоцінних металів та дорогоцінного, напівдорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення в сировині, необробленому та обробленому вигляді (виробах):
1. Предмети щоденного побутового особистого вжитку для задоволення щоденних фізіологічних та гігієнічних потреб (посуд, постільна білизна, засоби гігієни), речі індивідуального користування (одяг, взуття, всі дитячі речі).
2. Лікарські засоби, окуляри та інші вироби медичного призначення, необхідні боржникові, членам його сім’ї та особам, які перебувають на його утриманні, за медичними показаннями.
3. Меблі - по одному ліжку та стільцю на кожну особу, один стіл, одна шафа на сім’ю.
4. Один холодильник на сім’ю.
5. Один телевізор, персональний комп’ютер на сім’ю, один мобільний телефон - на кожну особу.
6. Запас питної води, продукти харчування, необхідні для особистого споживання боржникові, членам його сім’ї та особам, які перебувають на його утриманні, - з розрахунку на три місяці або гроші, необхідні для придбання запасів питної води та продуктів харчування для боржника, членів його сім’ї та осіб, які перебувають на його утриманні, - з розрахунку трикратного розміру мінімальної заробітної плати, що діє на день звернення стягнення, на кожну особу.
7. Майно, необхідне для відправлення релігійних культів та ритуальних обрядів боржником, членами його сім’ї та особами, які перебувають на його утриманні, професійних занять боржника, членів його сім’ї та осіб, які перебувають на його утриманні, якщо воно є єдиним джерелом доходу таких осіб, знаряддя особистої кустарної і ремісничої праці, книги.
8. Паливо, необхідне боржникові, членам його сім’ї та особам, які перебувають на його утриманні, для приготування щоденної їжі та опалення (протягом опалювального сезону) житлового приміщення.
9. Використовувані для цілей, не пов’язаних із провадженням підприємницької діяльності, племінна, молочна і робоча худоба (по одній одиниці), кролики (дві пари), птиця (п’ять штук), корми, необхідні для їхнього утримання до вигону на пасовища.
10. Насіння, необхідне для чергового посіву, та незібраний урожай - в осіб, які займаються індивідуальним сільським господарством (крім земельних ділянок, на які накладено стягнення).
11. Сільськогосподарський інвентар - в осіб, які займаються індивідуальним сільським господарством.
12. Технічні та інші засоби реабілітації, що забезпечують компенсацію або усунення стійких обмежень життєдіяльності людей з інвалідністю та інших категорій осіб, автомобіль, яким відповідно до закону за медичними показаннями забезпечена людина з інвалідністю безоплатно або на пільгових умовах.
13. Призи, державні нагороди, почесні та пам’ятні знаки, якими нагороджений боржник.[11]
При накладанні арешту на майно обов'язкова присутність не менше двох понятих, а також особи, в якої находиться майно, на яке накладається арешт, або повнолітніх членів сім'ї. Названі особи наділяються правом бути присутніми при всіх діях слідчого при накладенні арешту на майно і робити заяви з приводу цього, що підлягають занесенню до протоколу[12, с. 574].
Арешт майна і передача його на зберігання оформляються протоколом, який підписується особою, що проводила опис, понятими й особою, яка прийняла майно на зберігання. До протоколу додається:
Підписаний цими особами опис переданого на зберігання майна. Вказані особи несуть кримінальну відповідальність за розтрату майна, на яке накладено арешт[9].
Підписують даний протокол всі особи, які брали участь при проведенні арешту майна. Так, для встановлення вартості описаного майна в необхідних випадках запрошується спеціаліст, який також підписує протокол і опис майна з його оцінкою.
Накладення арешту на майно скасовується постановою слідчого, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба[9].
Пленум Верховного Суду України в постанові №3 від 31 березня 1989 року зі змінами, внесеними Постановою ПВС України №13 від 25.12.92 та №12 від 3.12.97 «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна», дає такі роз'яснення: «При відданні обвинуваченого до суду необхідно з'ясувати, чи вжито заходів до забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної злочином, і чи заявлено цивільний позов. Якщо особа, що провадить дізнання, або слідчий не вжили зазначених заходів, суддя при попередньому розгляді справи приймає рішення про накладення арешту на майно обвинуваченого і виконання його доручають судовому виконавцеві. У разі, коли заходи по відшуканню й арешту майна обвинуваченого не можуть бути вжиті безпосередньо судом, суддя вправі зобов'язати відповідні органи вжити належних заходів до такого забезпечення»[13].
Зауважимо, що арешт може бути накладений тільки на майно обвинуваченого, підозрюваного або осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за їх дії (батьки, опікуни, піклувальники, організації - власники джерел підвищеної небезпеки тощо). Питання про те, чи належить майно обвинуваченому, підозрюваному або відповідачеві, вирішується відповідно до норм цивільного законодавства, положень шлюбного контракту та Кодексу про шлюб та сім'ю:
1)майно, нажите чоловіком та дружиною під час шлюбу, є їх
спільною сумісною власністю з рівними правами щодо володіння;
2)майно, яке належало чоловіку або дружині до вступу в шлюб, а
також отримане ними під час шлюбу в порядку дарування, спадкування, - особиста власність чоловіка або дружини. До особистої власності належать гонорари, премії та виграші[14,с. 147].
Заяви осіб про звільнення майна від арешту (виключення з опису) являють собою цивільно-правовий спір і розглядаються за правилами цивільно-процесуального законодавства. В такому випадку заявник доводить сам своє право власності на ту або іншу річ (надає шлюбний контракт, заповіт або інші юридичні документи та докази) [15].
Накладення арешту на вклади. Для з'ясування наявності вкладів обвинуваченого в банківських установах слідчий має право запроси ти від керівника банківської установи відомості про це.
Згідно зі статтею 62 Закону України"Про банки і банківську діяльність"інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками на письмову вимогу суду або за рішенням суду, а також органам прокуратури, внутрішніх справ, Служби безпеки, Державної податкової служби України на їх письмову вимогу стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності [16].
Вимога на отримання інформації, яка містить банківську таємницю, повинна:
- бути викладена на бланку державного органу встановленої форми;
- бути надана за підписом керівника державного органу (чи його
заступника), скріплена гербовою печаткою;
- містити посилання на підстави та норми закону, відповідно до
яких державний орган має право на отримання такої інформації. Таке правило слушне щодо органу дізнання. Постанови слідчого мають юридичну силу з моменту прийняття їх слідчим і затвердженню керівниками поліції непідлягають. Інформація про вклади має негайно і беззаперечно надаватись попершій вимозі слідчого [14, с. 146].
У разі накладення арешту на грошові вклади провадження будь-яких операцій по них припиняється.
Накладення арешту на кошти та інші цінності фізичних чиюридичних осіб, що знаходяться в банку, згідно зі статтею 59 Закону України «Про банки і банківську діяльність» здійснюється виключно за санкціонованою прокурором постановою слідчого. Така постанова слідчого обов'язкова для виконання. В необхідних випадках слідчий може скласти протокол попередження про кримінальну відповідальність за розтрату майна, на яке накладено арешт.
Таким чином, підводячи підсумки по даному питанню слід зазначити, що арешт майна являє собою процесуальну дію, метою проведення якої є забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна.
Особами, у власності яких перебуває майно, на яке накладається арешт можуть бути: обвинувачений; підозрюваний; особи, які несуть за законом матеріальну відповідальність за їх дії.
Арешт на майно може бути накладений по мотивованій поставі органу дізнання, слідчого, прокурора або суду, в якій зазнається підстави арешту і мета його проведення.
Арешт майна і передача його на зберігання оформляються протоколом.
РОЗДІЛ 2. ПОРЯДОК НАКЛАДЕННЯ АРЕШТУ НА МАЙНО В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ.
2.1. Підстави для арешту майна у кримінальному провадженні
Арешт може бути накладено на майно підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану кримінально-протиправними діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Особами, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, можуть бути: батьки (усиновлювачі) або опікуни малолітньої особи чи інші фізичні особи, які на правових підставах здійснюють виховання малолітньої особи; батьки (усиновлювачі) або піклувальники неповнолітньої особи; опікуни або заклади, які зобов'язані здійснювати нагляд за недієздатною фізичною особою; юридична або фізична особа за шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків; особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє джерелом підвищеної небезпеки [15]. Цивільним відповідачем у кримінальному провадженні ці особи можуть бути, якщо до них пред'явлено цивільний позов під час кримінального провадження до початку судового розгляду у порядку, встановленому ст. 128 КПК.
Арешт майна застосовується з метою забезпечення виконання вироку в частині цивільного позову чи можливої конфіскації майна в провадженні щодо кримінальних правопорушень, за які може бути застосовано додаткове покарання у вигляді конфіскації майна [18]. Арешт може бути накладено також на майно у вигляді речей, документів, грошей, якщо вони:
1) підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди;
2) надані особі з метою схилити її до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та (або) матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи як винагорода за його вчинення;
3) є предметом кримінального правопорушення, пов'язаного з їх незаконним обігом;
4) набуті в результаті вчинення кримінального правопорушення, доходи від них, або на які було спрямоване кримінальне правопорушення.
2.2. Розгляд та вирішення питання про арешт майна
Клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею, судом не пізніше двох днів з дня його надходження до суду. Існує два порядки розгляду слідчим суддею, судом клопотання про арешт майна. Перший полягає у тому, що клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею, судом за участі слідчого та/або прокурора, цивільного позивача, якщо клопотання подано ним, підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, і за наявності - також захисника, законного представника. Неприбуття цих осіб у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання. Другий варіант полягає у розгляді клопотання про арешт майна, яке не було тимчасово вилучене, без повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна. Така необхідність може обумовлюватися наявністю обґрунтованої підозри вважати, що в разі повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна про наміри накласти арешт на їхнє майно, вони можуть його сховати, знищити, пошкодити тощо.
Слідчий суддя, суд повертає клопотання прокурору, цивільному позивачу для усунення недоліків, якщо клопотання про арешт майна подано без додержання вимог ст. 171 КПК, а саме: не зазначено підстави, у зв'язку з якими потрібно здійснити арешт майна; перелік і види майна, що належить арештувати; документи, що підтверджують право власності на майно, що належить арештувати; не додано оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.
Під час розгляду питання про застосування майна сторони повинні надати слідчому судді, суду докази обставин, на які вони посилаються. Обов'язок доказування обставин, які визначені в ст. 91 КПК (подія кримінального правопорушення, винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням) покладається на слідчого, прокурора. Якщо клопотання подає цивільний позивач, то він має вказати докази факту завдання шкоди і розміру цієї шкоди.[15]
Слідчий суддя, суд зобов'язані на основі всебічного, повного й обєктивного дослідження обставин кримінального провадження з'ясувати характер і розмір шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням, наявність причинного зв'язку між вчиненим і шкодою, що настала, роль і ступінь участі кожного в її заподіянні та чи відшкодовано шкоду повністю або частково.[19]
Під час розгляду клопотання про арешт майна слідчий суддя має право дослідити будь-які матеріали, що мають значення для вирішення питання про арешт майна (показання, речові докази, документи, висновки експертів), або заслухати будь-якого свідка.[20]
РОЗДІЛ 3. ПОРЯДОК ВИКОНАННЯ УХВАЛИ ПРО АРЕШТ МАЙНА ТА СКАСУВАННЯ АРЕШТУ МАЙНА.
3.1. Виконання ухвали про арешт майна
Ухвала слідчого судді або суду про арешт майна виконується слідчим, прокурором негайно в порядку, визначеному в цій ухвалі. Умови і порядок виконання рішень судів, що підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено в Законі України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 р.[21]
Властивості, якими наділено деяке майно, певним чином впливають на специфіку процедури накладення арешту. Це стосується накладення арешту на нерухоме майно, грошові кошти, що знаходяться у банках чи кредитних установах, цінні папери.
Порядок виконання арешту нерухомого майна визначений у Законі України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 1 липня 2004 p., де зазначено, що державна реєстрація обтяження (заборона розпоряджатися та/або користуватися нерухомим майном) проводиться на підставі заяви органу або посадової особи, якою встановлюється заборона на розпорядження нерухомим майном за наявності рішення органів досудового провадження [22]. Однією з підстав внесення до Реєстру заборон відомостей про накладення заборони та арештів на об'єкти нерухомого майна є заява про реєстрацію обтяження об'єкта нерухомого майна, що подається у зв'язку з накладенням арешту на об'єкти нерухомого майна. Органи та посадові особи в день накладення заборони (арешту) надсилають реєстратору заяву встановленого зразка.[23]
Накладення арешту на грошові вклади означає вилучення цих грошових коштів з цивільного обігу на певний період, заборону відповідній особі реалізувати своє право на розпорядження цими грошовими коштами. Частина 2 ст. 59 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначає, що зупинення видаткових операцій здійснюється в межах суми, на яку накладено арешт, крім випадків, коли арешт накладено без встановлення такої суми. Арешт на вклади тягне за собою припинення банком будь-яких витратних операцій по рахунку в межах суми, визначеної в рішенні слідчого судді чи суду. Порядок інформування банківських установ визначений у п. 28 Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду від 27 серпня 2010 p., де зазначено, що слідчий, прокурор надсилають відповідним банківським установам судові рішення про накладення арешту на внески і заощадження інших видів, внесені в банківські установи. Арешт не може бути накладений на кореспондентські рахунки банку. Порядок інформування банківських установ, що знаходяться за межами України, про вилучення банківських Документів, про наявність коштів у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України, визначається відповідними міжнародними угодами.[24]
В ч. 8 ст. 57 Закону України "Про виконавче провадження" зазначається, що арешт на цінні папери накладається в порядку, встановленому встановленому законодавством про депозитарну систему України. Арешт на цінні папери або інше обмеження прав на цінні папери конкретного власника (далі - обмеження стосовно конкретного власника) накладається (встановлюється) та скасовується (знімається) в порядку, встановленому цією статтею, на підставі судового рішення або рішення уповноваженого законом органу чи його посадовою особою.
У разі встановлення або зняття обмеження стосовно конкретного власника суд або уповноважений законом орган чи його посадова особа зобов’язані подати відповідне рішення депозитарній установі, в якій відкрито рахунок у цінних паперах або цьому власнику, або номінальному утримувачу, на рахунках якого обліковуються права на належні власнику цінні папери.[17]
3.2. Скасування арешту майна
Арешт майна має бути скасованим, якщо відпали підстави його застосування, або арешт було накладено необгрунтовано. Питання про скасування арешту майна розглядається на підставі клопотання підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника, законного представника, інших власників або володільців майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна. Неприбуття вказаних осіб у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання, а питання про майно, яке було вилучене, може розглядатися без повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна [9]
Необхідність скасування накладення арешту майна можуть обумовити такі обставини: відшкодування підозрюваним, обвинуваченим завданої ним шкоди, з метою забезпечення відшкодування якої був накладений арешт; зміна кваліфікації дій підозрюваного, обвинуваченого на статтю Кримінального кодексу, санкція якої не передбачає додаткового виду покарання у вигляді конфіскації майна, якщо арешт майна був накладений саме з метою її забезпечення; встановлення обставин, які свідчать, що майно, на яке накладено арешт, не відповідає критеріям, зазначеним у ч. 2 ст. 167 КПК; помилкове накладення арешту на майно осіб, які не мають статусу підозрюваного або обвинуваченого та не несуть за законом матеріальну відповідальність за їх дії.[9]
Клопотання про скасування арешту майна має бути розглянуто під час Досудового розслідування слідчим суддею, а під час судового провадження -судом у строк не пізніше трьох днів після його надходження. Особа, яка заявилаклопотання, та особа, за клопотанням якої було арештовано майно, повідомляється про час та місце розгляду. Зміст повідомлення має відповідати вимогам, визначеним у ст. 112 КПК.
Рішення про скасування арешту майна може прийняти прокурор при закритті кримінального провадження повністю або в тій частині обвинувачення, в межах якого був накладений арешт на майно. Підстави закриття кримінального провадження визначені в ст. 284 КПК. Ураховуючи те, що рішення прокурора про закриття кримінального провадження можуть бути оскаржені заявником, потерпілим, підозрюваним протягом 10 днів з моменту прийняття цього рішення, то рішення про скасування арешту майна має бути виконано після вступу в силу рішення про закриття провадження, тобто по закінченні 10-денного строку з моменту винесення постанови про закриття кримінального провадження і повідомлення про це зацікавлених осіб.
Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, непризначення судом покарання у вигляді конфіскації майна, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові. Суд відмовляє в цивільному позові у разі встановлення відсутності події кримінального правопорушення. Цивільний позов залишається без розгляду у разі виправдання обвинуваченого за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення або його непричетності до вчинення кримінального правопорушення; якщо в судове засідання не прибув цивільний позивач чи його представник. Якщо цивільний позов залишено без розгляду, то особа має право пред'явити його в порядку цивільного судочинства. У таких випадках питання про арешт майна вирішується в порядку цивільного судочинства.[25]
Арешт може бути скасовано як повністю, так і стосовно конкретного майна (його певної частини). Для цього за наявності певних підстав можливо виділити частину майна з арешту (наприклад, суму відшкодованої шкоди, завданої кримінальним правопорушенням). У разі скасування арешту на окремі види майна (нерухомість, автотранспортні засоби, цінні папери, банківські вклади) копію ухвали слідчого судді чи суду про скасування арешту необхідно направляти у відповідні органи і установи, що інформувались про арешт цього майна. Повернення майна, звільненого від арешту, доцільно оформляти протоколом повернення майна, який варто складати у трьох примірниках, один з яких вручати власнику майна, другий - особі, що здійснювала зберігання майна, третій - долучати до матеріалів кримінального провадження.[9]
ВИСНОВКИ
1. Таким чином, на сьогодні арешт майна є одним із найбільш поширених заходів обмеження майнових прав осіб у кримінальному процесі на етапі досудового дослідження. Подальші наукові дослідження в цій сфері передбачають розроблення проблем правового регулювання у вказаній сфері. Наприклад, ідеться про забезпечення прав третіх осіб, щодо майна яких вирішується питання про арешт. Проблеми виникають і в разі арешту цінних паперів, що передбачає створення дієвого механізму контролю за їх обігом. Варта уваги також можливість накладення арешту на майно, тобто кошти у вигляді так званої криптовалюти, статус якої як об’єкта цивільноправових відносин на сьогодні чітко не визначено, а його кримінальний процесуальний статус і поготів.
2. Фактичною підставою накладення арешту на майно є сукупність фактичних даних, що вказують на завдання злочином шкоди чи можливість пред’явлення майнових стягнень, а також конфіскації майна за вироком суду. З клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову - також цивільний позивач.
У клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1)підстави, у зв 'язку з якими потрібно здійснити арешт майна;2) перелік і види майна, що належить арештувати;3)документи, що підтверджують право власності на майно, що належить арештувати.
У клопотанні цивільного позивача, слідчого, прокурора про арешт майна підозрюваного, обвинуваченого, іншої особи для забезпечення цивільного позову повинно бути зазначено:1)розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням;2) докази факту завдання шкоди і розміру цієї шкоди.
Вартість майна, яке належить арештувати з метою забезпечення цивільного позову, повинна бути співмірною із розміром шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
3. Клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею, судом не пізніше двох днів з дня його надходження до суду, за участю слідчого та(або) прокурора, цивільного позивача, якщо клопотання подано ним, підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, і за наявності - також захисника, законного представника.
При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати:1)правову підставу для арешту майна;достатність доказів, що вказують на вчинення особою кримінального правопорушення;2)розмір можливої конфіскації майна, можливий розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та цивільного позову;3)наслідки арешту майна для інших осіб;4)розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
4. Підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. може бути скасоване під час досудового розслідування чи під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.Клопотання про скасування арешту майна розглядає слідчий суддя, суд не пізніше трьох днів після його надходження до суду.Прокурор одночасно з винесенням постанови про закриття кримінального провадження скасовує арешт майна.Суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Іскандіров В. Б. Накладення арешту на майно в кримінальному процесі: автореф. дис. 2012.
2. Петрікін В. Ю. Забезпечення майнових прав громадян при застосуванні заходів кримінально-процесуального примусу: автореф. дис. 2007
3. Синенко С. А. Забезпечення прав і законних інтересів потерпілого в кримінальному судочинстві: теоретичні, законодавчі та правозастосовні проблеми: дис. 2014.
4. Іонов В. А. Накладення арешту на майно при провадженні досудового розслідування у кримінальних справах про економічні злочини: монографія 2012.
5. Іскандіров В. Б. Історичний аспект розвитку та становлення накладення арешту на майно 2010.
6. Ханов Т. А. Деякі проблеми, пов'язані з накладенням арешту на майно, що перебуває в інших осіб 2008.
7. Крівощенков Н. В. Накладення арешту на майно як основна міра забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної злочином 2014
8. Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо виконання рекомендацій, які містяться у шостій доповіді Європейської комісії про стан виконання Україною Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України, стосовно удосконалення процедури арешту майна та інституту спеціальної конфіскації: Закон України від 18 лют. 2016 р. № 1019-VIII. Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1019-19.
9..Кримінально-процесуальний кодекс України
10. Верхогляд-Герасименко О. В. До питання накладення арешту на майно третіх осіб у кримінальному провадженні 2011.
11.Додаток до Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 року №1404-VIII
12.Лобойко Л. М. Кримінально-процесуальне право: Курс лекцій: Навч. посібник. - К.: Істина, 2005.
13.Пленум Верховного Суду України в постанові №3 від 31 березня
1989 року зі змінами, внесеними Постановою ПВС України №13 від
25.12.92 та №12 від 03.12.97 «Про практику застосування судами
України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди,
заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна».
14. Тертишника В.М Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України. 2009.
15.Цивільно-процесуальний кодекс України
16.Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000
17. Закон України "Про депозитарну систему України від 06.06.2012 року №5178-VII
18. Кримінальний кодекс України
19.Михеєнко М. М., Нор В. Т., Шибіко В. П. Кримінальний процес
України: Підручник 1999.
20. Коваленко Є. Г .,Кримінальний процес України: Підручник. , 2009.
21.Закон України «Про виконавче провадження» від 02.04.1999року
22.Законі України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 pоку.
23. Положення про Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 09.06.1999 року.
24.Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду
25.Тертишник В. М. Кримінально - процесуальне право України
Підручник. 2009.