ТЕМА 1 ПОНЯТТЯ ПРО ТЕРМІНАЛЬНІ СТАНИ. РАПТОВА СМЕРТЬ ТА ПРИНЦИПИ БАЗОВОЇ
РЕАНІМАЦІЇ.
Термінальний стан – остання стадія життя, коли внаслідок дії різних патологічних процесів відбувається різке пригнічення збалансованої діяльності життєвих функцій органів і систем, що підтримують гомеостаз. Виокремлюють такі етапи вмирання організму: передагонію, термінальну паузу, агонію та клінічну смерть.
Передагонія- початковий етап вмирання організму, що характеризу••
ється різким пригнічення функцій центральної нервової системи, дихання та кровообігу з ймовірним розвитком коми. Характерними проявами передагонії є різка артеріальна гіпотензія (зниження систолічного AT менше 60 мм рт. ст.), частий пульс слабкого наповнення і напруження, неадекватне поверхневе дихання, блідість та ціанотичність шкірних покривів. Цей стан може тривати від декількох годин до декількох діб.
Термінальна пауза – перехідний період між передагонією та агонією, що проявляється різким прискоренням дихання з його подальшою зупинкою, зниженням АТ до нуля та тимчасовим згасанням функції кори головного мозку.
Термінальна пауза буває не завжди, здебільшого її спостерігають у разі гострої масивної крововтрати.
Агонія – короткотривалий (декілька хвилин) період, що характеризується активацією ретикулярної формації і вегетативних центрів довгастого мозку
(напруження захисно-компенсаторних механізмів, які втратили свою доцільність).
Агонія є останнім етапом життя організму, що помирає, і клінічно проявляється глибокими рідкими неефективними дихальними рухами, нетривалим підвищенням систолічного артеріального тиску до 90 мм рт. ст., відновленням свідомості. При цьому AT дуже швидко знижується до 20 мм рт. ст., і на тлі наростання гіпоксемії, гіпоксії та декомпенсованого метаболічного ацидозу настає клінічна смерть.
Клінічна смерть- перехідний патологічний стан організму, що проявляється відсутністю зовнішніх ознак життєдіяльності (функції ЦНС, дихання та кровообігу) без настання у них незворотних змін, зокрема в тканинах головного мозку.
Клінічна смерть, що зазвичай не перевищує 4-5 хв, є останньою ланкою термінального стану. Незворотні зміни розвиваються насамперед у корі головного мозку. Внаслідок гіпоксії й гліколізу поступово виснажуються резерви глікогену, знижується вміст глюкози, АТФ, АДФ, що призводить до зменшення активності каліє-натрієвої помпи. Внаслідок цього в тканинах зростає вміст натрію і, відповідно, зменшується рівень калію, накопичується велика кількість молочної кислоти (кінцевий продукт гліколізу) і розвивається метаболічний ацидоз.
Високий осмотичний тиск у клітині через надлишок Na і недоокислених продуктів, а також підвищену проникність клітинної мембрани за умов гіпоксії й ацидозу, призводить до надмірного надходження води до клітини і розвитку набряку мозку. Одночасно відбувається порушення проникності клітинних і внутрішньоклітинних (органел) мембран та активація лізосомних ферментів, що призводить до автолізу і морфологічних змін у нервовій клітині, це означає неможливе подальше відновлення її функцій.
Незважаючи на те, що практично в усіх інших тканинах організму незворотні зміни настають значно пізніше, оживлення людини має сенс лише тоді, коли є можливість відновлення нормальної функції всіх його тканин і органів, насамперед кори головного мозку.
Основні ознаки клінічної смерті:
– відсутність пульсації над магістральними артеріями (сонною та стегновою);
– вузькі (10–20 с з моменту зупинки кровообігу) або розширені зіниці з відсутністю фотореакції;
– відсутність самостійного дихання.
Допоміжні ознаки клінічної смерті:
– зміна кольору шкіри (земляниста чи синюшна),
– відсутність рефлексів та втрата м'язового тонусу (арефлексія, атонія),
– відсутність притомності,
– клоніко-тонічні судоми (можуть виникати відразу після припинення кровообігу і тривати 20-30 с).
Наявність хоча б двох абсолютних ознак клінічної смерті вимагають негайного початку серцево-легеневої та мозкової реанімації (СЛМР).
СЕРЦЕВО-ЛЕГЕНЕВА РЕАНІМАЦІЯ (СЛР, англ. – CPR) – це комплекс невідкладних медичних заходів, спрямованих на відновлення та стабілізацію життєвих функцій постраждалого, виведення його з стану клінічної смерті.
Клінічна смерть – зворотний етап вмирання.
У цьому стані, при наявності зовнішніх ознак смерті (відсутність серцебиття, спонтанного (самостійного) дихання, будь-яких нервово-рефлекторних реакцій на зовнішні подразники – зорові, больові, ін.), зберігається потенційна можливість відновлення життєвих функцій за допомогою методів реанімації.
ОЗНАКИ:
Відсутність пульсації магістральних (сонні, стегнові) артерій.
+ Відсутність спонтанного (самостійного) дихання.
+ Відсутність реакції зіниць на світло.
ВІДСУТНІСТЬ ЛИШЕ САМОСТІЙНОГО ДИХАННЯ ЧИ РЕАКЦІЇ ЗІНИЦЬ НА
СВІТЛО НЕ Є ОЗНАКАМИ КЛІНІЧНОЇ СМЕРТІ
Серцево-легенева реанімація включає: непрямий масаж серця ((НМС) стискання грудної клітки – ЗАВЖДИ!); штучну вентиляцію легень ((ШВЛ) штучне дихання (ШД) – НЕ завжди!).
КОЛИ СЛР НЕ ПРОВОДИТЬСЯ:
У разі відсутності тактичної можливості (рятувальнику загрожує небезпека).
При травмах, несумісних з життям.
При не зупиненій критичній кровотечі з кінцівки.
У разі наявності ознак біологічної смерті.
ОСОБЛИВОСТІ ПРОВЕДЕННЯ:
Розпочинати СЛР слід з непрямого масажу серця.
Якщо ви не маєте відповідних навичок в проведенні штучного дихання або не маєте для цього засобів індивідуального захисту і не виключаєте можливість зараження від постраждалого – можете його не виконувати; значно важливішим є непрямий масаж серця («hands only»).
Якщо рятувальників є кілька – необхідно періодично змінювати один одного. Це повинно відбуватися миттєво і після завершення циклу СЛР
(дивись нижче за текстом).
Методика СЛР
Покладіть постраждалого на відносно рівну тверду поверхню.
Станьте навколішки збоку на рівні його грудної клітки (зручніше справа).
Визначте місце натискання (межа між середньою та нижньою третинами грудини).
Станьте в «позу реаніматора» (основа кисті опорної руки у точці натискання, пальці підняті й розташовані паралельно ребрам; кисть іншої руки розташуйте як вам зручно. Тулуб нахилений вперед так, щоб
горизонтальна вісь ваших плечей співпадала з віссю грудини постраждалого. Руки прямі.
Розпочніть натискання на грудну клітку (частота 100-120 / 1 хвилину, глибина – 5-6 см).
Особливості: натискання проводяться за рахунок рухів корпусу реаніматора, руки в ліктьових суглобах не згинаються; необхідно давати можливість грудній клітці повністю розправитися, проте руки відривати не можна.
У разі поєднання НМС та ШВЛ завжди проводьте їх в співвідношенні 30:2
((30 натискань: 2 вдихи = 1 цикл) (не залежно 1 рятувальник, чи кілька)).
Основною проблемою, яка виникає в осіб без свідомості, є обтурація
(закупорка) дихальних шляхів коренем язика та надгортанником внаслідок розвитку м’язової атонії (слабкості). Обтурація може виникнути при будь- якому положенні постраждалого (навіть на животі), а при значному нахилі голови (підборіддя до грудей) – настає практично у 100 % випадків.
Відновлення прохідності ВДШ:
«Золотим стандартом» відновлення прохідності верхніх дихальних шляхів при западанні язика є «потрійний прийом Сафара» з наступним застосуванням, в разі потреби того чи іншого методу підтримання їх прохідності.
«Потрійний прийом Сафара» включає: закидання голови, відкриття рота та виведення нижньої щелепи вперед. Під час проведення даного прийому відбувається натягнення передніх м’язів шиї, внаслідок чого язик виводиться вперед, підіймається над задньою стінкою глотки та відкриває вхід до трахеї.
УВАГА! У тих випадках, коли є підозра на травму шийного відділу хребта
(розповім про них в одній з наступних статей, яка буде присвячена травмам), розгинати голову не можна! Слід обмежитися лише виведенням нижньої щелепи!
Якщо це не допомогло відновити прохідність дихальних шляхів – не втрачайте час (!!!) – продовжуйте ефективний штучний масаж серця.
ТЕМА 2 НЕВІДКЛАДНІ СТАНИ ЕКЗОГЕННОГО ҐЕНЕЗУ: УТОПЛЕННЯ, УДУШЕННЯ,ЕЛЕКТРОТРАВМА,
ХІМІЧНІ ОПІКИ, ТЕПЛОВА І ХОЛОДОВА ТРАВМА.
Утоплення
Діагностичні критерії:
1. З'ясувати (по можливості) обставини випадка (скільки часу знаходився у воді, механізм утоплення, властивості води на догоспитальному етапі практичного значення не мають).
2. При справжньому втопленні (аспірація рідини в легені) спостерігається ціаноз шкіри і слизових оболонок, набрякання шийних і великих підшкірних вен, виділення з ротової порожнини пінистої рідини.
3. При сінкопальному виді утоплення (рефлекторна зупинка серцевої діяльності і подиху при швидкому зануренні у воду) - шкіра бліда, виділень з носу і ротоглотки немає.
4. При асфіктичному утопленні (спочатку виникає ларінгоспазм
із гіпоксією і гіперкапнією) - клініка подібна до справжнього втоплення; при цьому велика кількість води попадає в шлунок.
5. Термінова оцінка стану подиху і серцевої діяльності.
Медична допомога:
1. Покласти дитину, що потонула, через стегно своєї ноги лицем вниз і видалити воду з ротоглотки, дихальних шляхів і шлунка; очистити ротову порожнину від стороннього вмісту.
Розпочніть натискання на грудну клітку (частота 100-120 / 1 хвилину, глибина – 5-6 см).
Особливості: натискання проводяться за рахунок рухів корпусу реаніматора, руки в ліктьових суглобах не згинаються; необхідно давати можливість грудній клітці повністю розправитися, проте руки відривати не можна.
У разі поєднання НМС та ШВЛ завжди проводьте їх в співвідношенні 30:2
((30 натискань: 2 вдихи = 1 цикл) (не залежно 1 рятувальник, чи кілька)).
Основною проблемою, яка виникає в осіб без свідомості, є обтурація
(закупорка) дихальних шляхів коренем язика та надгортанником внаслідок розвитку м’язової атонії (слабкості). Обтурація може виникнути при будь- якому положенні постраждалого (навіть на животі), а при значному нахилі голови (підборіддя до грудей) – настає практично у 100 % випадків.
Відновлення прохідності ВДШ:
«Золотим стандартом» відновлення прохідності верхніх дихальних шляхів при западанні язика є «потрійний прийом Сафара» з наступним застосуванням, в разі потреби того чи іншого методу підтримання їх прохідності.
«Потрійний прийом Сафара» включає: закидання голови, відкриття рота та виведення нижньої щелепи вперед. Під час проведення даного прийому відбувається натягнення передніх м’язів шиї, внаслідок чого язик виводиться вперед, підіймається над задньою стінкою глотки та відкриває вхід до трахеї.
УВАГА! У тих випадках, коли є підозра на травму шийного відділу хребта
(розповім про них в одній з наступних статей, яка буде присвячена травмам), розгинати голову не можна! Слід обмежитися лише виведенням нижньої щелепи!
Якщо це не допомогло відновити прохідність дихальних шляхів – не втрачайте час (!!!) – продовжуйте ефективний штучний масаж серця.
ТЕМА 2 НЕВІДКЛАДНІ СТАНИ ЕКЗОГЕННОГО ҐЕНЕЗУ: УТОПЛЕННЯ, УДУШЕННЯ,ЕЛЕКТРОТРАВМА,
ХІМІЧНІ ОПІКИ, ТЕПЛОВА І ХОЛОДОВА ТРАВМА.
Утоплення
Діагностичні критерії:
1. З'ясувати (по можливості) обставини випадка (скільки часу знаходився у воді, механізм утоплення, властивості води на догоспитальному етапі практичного значення не мають).
2. При справжньому втопленні (аспірація рідини в легені) спостерігається ціаноз шкіри і слизових оболонок, набрякання шийних і великих підшкірних вен, виділення з ротової порожнини пінистої рідини.
3. При сінкопальному виді утоплення (рефлекторна зупинка серцевої діяльності і подиху при швидкому зануренні у воду) - шкіра бліда, виділень з носу і ротоглотки немає.
4. При асфіктичному утопленні (спочатку виникає ларінгоспазм
із гіпоксією і гіперкапнією) - клініка подібна до справжнього втоплення; при цьому велика кількість води попадає в шлунок.
5. Термінова оцінка стану подиху і серцевої діяльності.
Медична допомога:
1. Покласти дитину, що потонула, через стегно своєї ноги лицем вниз і видалити воду з ротоглотки, дихальних шляхів і шлунка; очистити ротову порожнину від стороннього вмісту.
2. Провести реанімаційні заходи по загальним принципам
(див. прот. - клінічна смерть).
3. При збереженому або відновленому подиху - інгаляція 100% кисню в кількості 10-12 л/хв; після попередньої премедикації 0,1% атропіну сульфату 0,1 мл/рік життя (не більш 0,5 мл) внутрівенно, рання інтубація трахеї, ШВЛ.
4. Додати потерпілому положення Тренделенбурга (з піднятим ножним кінцем), зігріти пацієнта.
5. Дренування шлунка через зонд.
6. Термінова госпіталізація до ВІТ.
7. При підозрі на травму шийного відділу хребта:
7.1. Уникати зсуву голови стосовно корпуса, підтримувати голову і шию потерпілого на одному рівні зі спиною.
7.2. Укласти потерпілого на дошку і зафіксувати до неї
(простирадлом, ковдрою, ременями і т.п.).
7.3. Накласти комір Шанца.
7.4. При проведенні реанімації - шию не розгинати.
Електротравма
Поразки електричним струмом
Діагностичні критерії:
1. Поразки електрострумом можливі при безпосередньому контакті з провідником електроструму, через електродугу, від "крокової напруги", що виникає при зіткненні ділянок тіла з землею поблизу лежачого на ґрунті електропроводу.
2. Вражаюча дія електроструму залежить від його фізичних характеристик (сили і напруги, виду і частоти), умов контакту і стану організму.
3. При поразці електрострумом виникають специфічний і неспецифічний його вплив на організм: специфічне виявляється в біологічному, електрохімічному, тепловому і механічному ефектах.
4. Біологічний ефект виявляється порушенням функції зовнішнього подиху, фібриляцієй шлуночків, артеріальною гіпертензією; електрохімічний - виникненням коагуляційного і калікваційного некрозу тканин у місці входу і виходу петель струму; тепловий - электроопіком (аж до обвуглювання тканин); механічний - розшаруванням і розривом тканин.
5. Неспецифічна дія електроструму виявляється впливом світлового випромінювання на органи зору (опіки роговиці, електроофтальмія і т.д.), поразкою органа слуху (розриви барабанної перетинки) при виникненні вибуху від вольтової дуги.
Поразки атмосферною електрикою
1. Виникають при поразці блискавкою, при яких впливають електрострум надвисокої напруги, ударна хвиля, надсильний світловий і звуковий імпульси.
2. Розрізняють чотири ступені тяжкості поразки блискавкою:
- I ступінь - короткочасні судорожні скорочення м'язів без утрати свідомості
- II ступінь - судороги з утратою свідомості при збереженому подиху і серцевій діяльності
- III ступінь - утрата свідомості, порушення подиху і серцевої діяльності;
- IV ступінь - блискавична смерть.
Електричні опіки
1. Розрізняють контактні ушкодження (справжні електроопіки),
опіки спалахом вольтової дуги, вторинні термічні опіки, змішані і комбіновані поразки.
2. Справжні електроопіки розташовуються в місцях входу і виходу петель струму, що позначаються як "знаки струму", в основному вони глибокі.
3. Опіки спалахом вольтової дуги виявляються електроофтальмією.
4. Вторинні термічні опіки виникають при загоранні одягу, оточуючих предметів.
Медична допомога:
1. Звільнити потерпілого від впливу електроструму, дотримуючись правил особистої безпеки.
2. У випадках клінічної смерті - реанімаційні заходи.
3. ЕКГ-контроль для верифікації порушень ритму серцевої діяльності.
4. Аналгезія: трамадол 1-2 мг/кг або ренальган 0,5-5,0 мл, або 50% анальгін 0,3-0,5 мг/кг із діазепамом (седуксеном)
0,2-0,3 мг/кг внутрім'язово; при великих опіках - промедол
0,01 мг/кг внутрівенно з діазепамом.
5. При наявності опіків - асептичні пов'язки.
6. Госпіталізація до опікового відділення або ВІТ.
Теплова травма
Діагностичні критерії:
1. Тривалий вплив теплового фактора на організм дитини може викликати загальне перегрівання і/або тепловий удар.
2. При загальному перегріванні скарги на слабість, головний біль; шкірні покриви вологі, підвищення температури тіла, тахікардія, ортостатична гіпертензія. У важких випадках спостерігаються нестабільність АТ, аритмії серцевої діяльності, мігренеподібні і міньероподібні пароксизми, астенія, уповільнення зорово-моторних реакцій.
3. При тепловому ударі розрізняють 4 ступеню тяжкості стану:
* тепловий удар легкого ступеню - слабість, головний біль, запаморочення, спрага, нудота; температура нормальна або субфебрільна, рясне потовідділення; тахікардія;
* тепловий удар середньої тяжкості - пульсуючий головний біль, нудота, блювота; температура тіла підвищена до
38-39 град. С, шкіра гіперемірована, рясне потовідділення; дратівливість, немотивований гнів; гіперрефлексія, порушення координації рухів; виражена тахікардія;
* тепловий удар важкого ступеню - сильний головний біль, запаморочення, порушення зору, багаторазова блювота; психомоторне порушення, дезорієнтація, порушення свідомості; гіперрефлексія, тонічні і клонічні судороги, патологічні рефлекси, парези і паралічі; температура тіла підвищена до 40-41 град. С, виражена тахікардія, аритмія серцевої діяльності; може розвиватися мозкова кома;
* тепловий удар украй важкого ступеня - клінічна смерть.
Медична допомога:
1. Ізолювати потерпілого в прохолодне місце. Холодна вода або лід (у целофанових мішках) на шию, у пахвові западини, на пахові області. Жаропонижуючі ліки недоцільні.
2. Інгаляція 100% кисню в кількості 10-12 л/хв.
3. Бензодіазепіни (седуксен, реланіум, діазепам, сибазон) у
2. Справжні електроопіки розташовуються в місцях входу і виходу петель струму, що позначаються як "знаки струму", в основному вони глибокі.
3. Опіки спалахом вольтової дуги виявляються електроофтальмією.
4. Вторинні термічні опіки виникають при загоранні одягу, оточуючих предметів.
Медична допомога:
1. Звільнити потерпілого від впливу електроструму, дотримуючись правил особистої безпеки.
2. У випадках клінічної смерті - реанімаційні заходи.
3. ЕКГ-контроль для верифікації порушень ритму серцевої діяльності.
4. Аналгезія: трамадол 1-2 мг/кг або ренальган 0,5-5,0 мл, або 50% анальгін 0,3-0,5 мг/кг із діазепамом (седуксеном)
0,2-0,3 мг/кг внутрім'язово; при великих опіках - промедол
0,01 мг/кг внутрівенно з діазепамом.
5. При наявності опіків - асептичні пов'язки.
6. Госпіталізація до опікового відділення або ВІТ.
Теплова травма
Діагностичні критерії:
1. Тривалий вплив теплового фактора на організм дитини може викликати загальне перегрівання і/або тепловий удар.
2. При загальному перегріванні скарги на слабість, головний біль; шкірні покриви вологі, підвищення температури тіла, тахікардія, ортостатична гіпертензія. У важких випадках спостерігаються нестабільність АТ, аритмії серцевої діяльності, мігренеподібні і міньероподібні пароксизми, астенія, уповільнення зорово-моторних реакцій.
3. При тепловому ударі розрізняють 4 ступеню тяжкості стану:
* тепловий удар легкого ступеню - слабість, головний біль, запаморочення, спрага, нудота; температура нормальна або субфебрільна, рясне потовідділення; тахікардія;
* тепловий удар середньої тяжкості - пульсуючий головний біль, нудота, блювота; температура тіла підвищена до
38-39 град. С, шкіра гіперемірована, рясне потовідділення; дратівливість, немотивований гнів; гіперрефлексія, порушення координації рухів; виражена тахікардія;
* тепловий удар важкого ступеню - сильний головний біль, запаморочення, порушення зору, багаторазова блювота; психомоторне порушення, дезорієнтація, порушення свідомості; гіперрефлексія, тонічні і клонічні судороги, патологічні рефлекси, парези і паралічі; температура тіла підвищена до 40-41 град. С, виражена тахікардія, аритмія серцевої діяльності; може розвиватися мозкова кома;
* тепловий удар украй важкого ступеня - клінічна смерть.
Медична допомога:
1. Ізолювати потерпілого в прохолодне місце. Холодна вода або лід (у целофанових мішках) на шию, у пахвові западини, на пахові області. Жаропонижуючі ліки недоцільні.
2. Інгаляція 100% кисню в кількості 10-12 л/хв.
3. Бензодіазепіни (седуксен, реланіум, діазепам, сибазон) у
дозі 0,2-0,5 мг/кг внутрім'язово.
4. Глюкокортикоїди в дозі 2-3 мг/кг (по преднізолону) внутрім'язово.
5. При судомах - бензодіазепіни 0,5 мг/кг внутрівенно або 1% гексенал 5-7 мг/кг, при відсутності ефекту - інтубація трахеї
(без премедикації атропіном) і переведення на ШВЛ.
6. Інфузія 0,9% NaCl з 5% розчином глюкози в співвідношенні
1:1 у дозі 20 мл/кг/година.
7. При необхідності - СЛЦР.
8. Госпіталізація до соматичного стаціонару, у важких випадках - до ВІТ.
Холодова травма
Діагностичні критерії:
1. При впливі низьких температур на організм дитини можуть виникати місцеві (локальні) ушкодження у вигляді відморожень і/або загального переохолодження організму.
2. З'ясувати час перебування на холоді, можливість вживання алкоголю.
3. Враховувати, що в механізмі загального переохолодження ведучу роль має не стільки температура навколишнього середовища, скільки його підвищена вологість.
4. При локальних відмороженнях розрізняють 4 ступеню ушкодження тканин:
I ступінь - шкіра бліда, оніміла, "задубілі" кінцівки,
II ступінь - міхури із серозно-геморрагічним умістом,
III ступінь - повний некроз шкіри,
IV ступінь - некроз сухожиль і м'язів.
5. При загальному переохолодженні розрізняють 4 ступеню важкості стану:
* перший ступінь - температура тіла в межах 36-37 град. С за рахунок збільшеної теплопродукції, біль різної інтенсивності, гіпо- або анестезія шкіри;
* другий ступінь - температура знижується до 35-34 град. С, бліда і холодна шкіра, помірна тахікардія, артеріальна гіпертензія, легке психічне порушення;
* третій ступінь - температура тіла знижується до
34-30 град. С, м'язовий тремор переходить у задубіння, зникнення больового відчуття; свідомість поплутана, тахікардія змінюється брадикардією і аритмією, артеріальна гіпотензія;
* четвертий ступінь - холодовий шок.
Медична допомога:
1. При відмороженнях - зігрівання уражених ділянок грілками, пластиковими мішками з теплою водою; заборонено розтирати снігом або льодом. Помістити потерпілого в тепле приміщення.
2. Накладення на відморожені ділянки сухих асептичних пов'язок.
3. При загальному важкому замерзанні - реанімаційні заходи.
4. При загальному замерзанні - не змінювати різко положення тіла (можливе виникнення фібриляції, а при заледенінні - травми).
5. При виникненні фібриляції - дефібриляція, при відсутності ефекту - продовжити зігрівання і повторна дефібриляція при температурі тіла не менш 35 град. С.
6. При загрозливих порушеннях подиху - після попередньої премедикації 0,1% атропіну сульфату 0,1 мл/рік життя (не більш
4. Глюкокортикоїди в дозі 2-3 мг/кг (по преднізолону) внутрім'язово.
5. При судомах - бензодіазепіни 0,5 мг/кг внутрівенно або 1% гексенал 5-7 мг/кг, при відсутності ефекту - інтубація трахеї
(без премедикації атропіном) і переведення на ШВЛ.
6. Інфузія 0,9% NaCl з 5% розчином глюкози в співвідношенні
1:1 у дозі 20 мл/кг/година.
7. При необхідності - СЛЦР.
8. Госпіталізація до соматичного стаціонару, у важких випадках - до ВІТ.
Холодова травма
Діагностичні критерії:
1. При впливі низьких температур на організм дитини можуть виникати місцеві (локальні) ушкодження у вигляді відморожень і/або загального переохолодження організму.
2. З'ясувати час перебування на холоді, можливість вживання алкоголю.
3. Враховувати, що в механізмі загального переохолодження ведучу роль має не стільки температура навколишнього середовища, скільки його підвищена вологість.
4. При локальних відмороженнях розрізняють 4 ступеню ушкодження тканин:
I ступінь - шкіра бліда, оніміла, "задубілі" кінцівки,
II ступінь - міхури із серозно-геморрагічним умістом,
III ступінь - повний некроз шкіри,
IV ступінь - некроз сухожиль і м'язів.
5. При загальному переохолодженні розрізняють 4 ступеню важкості стану:
* перший ступінь - температура тіла в межах 36-37 град. С за рахунок збільшеної теплопродукції, біль різної інтенсивності, гіпо- або анестезія шкіри;
* другий ступінь - температура знижується до 35-34 град. С, бліда і холодна шкіра, помірна тахікардія, артеріальна гіпертензія, легке психічне порушення;
* третій ступінь - температура тіла знижується до
34-30 град. С, м'язовий тремор переходить у задубіння, зникнення больового відчуття; свідомість поплутана, тахікардія змінюється брадикардією і аритмією, артеріальна гіпотензія;
* четвертий ступінь - холодовий шок.
Медична допомога:
1. При відмороженнях - зігрівання уражених ділянок грілками, пластиковими мішками з теплою водою; заборонено розтирати снігом або льодом. Помістити потерпілого в тепле приміщення.
2. Накладення на відморожені ділянки сухих асептичних пов'язок.
3. При загальному важкому замерзанні - реанімаційні заходи.
4. При загальному замерзанні - не змінювати різко положення тіла (можливе виникнення фібриляції, а при заледенінні - травми).
5. При виникненні фібриляції - дефібриляція, при відсутності ефекту - продовжити зігрівання і повторна дефібриляція при температурі тіла не менш 35 град. С.
6. При загрозливих порушеннях подиху - після попередньої премедикації 0,1% атропіну сульфату 0,1 мл/рік життя (не більш
0,5 мл), введення внутрівенно, кетаміну в дозі 5 мг/кг і проведення інтубації трахеї і переведення хворого на ШВЛ теплою киснево-повітряною сумішшю, при неможливості інтубації - крікоконікотомія.
7. При явищах холодового шоку - катетеризація магістральних судин, інфузія теплого (38-40 град. С) ізотонічного розчину натрію хлориду в кількості 10-20 мл/кг за годину.
8. Аналгезія: трамадол 1-2 мг/кг або ренальган 0,5-5,0 мл, або 50% анальгін 0,3-0,5 мг/кг із діазепамом (седуксеном)
0,2-0,3 мг/кг внутрім'язово або промедол 0,01 мг/кг внутрівенно з діазепамом.
10. Госпіталізація: при легких ступенях відмороження - доставка до травматологічного пункту, при средньоважких і важких - до опікового відділення; при холодовому шоці - до ВІТ.
1 2 3