Ім'я файлу: ІР.docx
Розширення: docx
Розмір: 32кб.
Дата: 13.09.2022
скачати



ЗМІСТ

ВСТУП

1.ПОНЯТТЯ Й ВИДИ ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ЖИТТЯ ТА ЗДОРОВ'Я ОСОБИ

2.ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ЖИТТЯ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Право на життя — універсальне, загальновизнане при­родне право людини і громадянина, яке закріплено в міжна­родно-правових актах та у конституціях багатьох країн світу.

Актуальність вивчення даної теми зумовлена тим, що право на життя — універсальне, загальновизнане при­родне право людини і громадянина, яке закріплено в міжна­родно-правових актах та у конституціях багатьох країн світу.

У Конституції України це право відповідно до ст. 3 За­гальної декларації прав людини 1948 р. здобуло своє закріп­лення у статтях 3 і 27 Основного Закону. Згідно зі ст. 3 Кон­ституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою цінністю. Тому саме держава відповідає перед людиною за забезпечення цього права, прийнявши на себе обов'язок за­хищати життя людини

Відповідно до цієї статті кожна людина має невід'ємне право на життя. Гарантією цього є те, що ніхто не може бути свавільно позбавлений життя.

Тому злочини проти життя становлять велику суспільну небезпеку. До них Кримінальний Кодекс України (КК) відносить різні види умисних вбивств, вбивство через необережність, доведення до самогубства, погрозу вбивством.

До злочинів проти здоров'я відносяться: різні види тілесних ушкоджень, побої і мордування, катування, спеціальні види тілесних ушкоджень: зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншою невиліковною інфекційною хворобою, зараження венеричною хворобою.

1.Поняття й види злочинів проти життя та здоров'я особи

Конституція України (ст. 3) проголошує, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Злочини, які посягають на життя і здоров'я особи, визнаються одними з найнебезпечні-ших. Відповідальність за них передбачена розділом II Особливої частини КК, який називається «Злочини проти життя та здоров'я особи». Цим розділом охоплюється три види злочинних пося­гань: 1) злочини проти життя особи; б) злочини проти здоров'я особи; в) злочини, що ставлять у небезпеку життя та здоров'я особи.

Кожен вид зазначених злочинів може бути відповідним чином класифікований.

Злочини проти життя особи поділяються на вбивства (стат­ті 115-119) та доведення до самогубства (ст. 120).

У свою чергу, вбивства поділяються на: а) просте умисне вбив­ство (ч. 1 ст. 115), б) умисне вбивство при обтяжуючих обставинах (кваліфіковані види вбивства) (ч. 2 ст. 115), в) умисне вбивство при пом'якшуючих обставинах (привілейовані види вбивства) вчинене в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116), матір'ю своєї новонародженої дитини (ст. 117), при перевищенні меж не­обхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118), г) вбивство через необережність (ст. 119).

Злочини проти здоров'я є трьох видів: 1) тілесні ушкодження;

2) завдання фізичних або моральних страждань; 3) зараження соці­альними хворобами.

Тілесні ушкодження поділяються на: умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121), умисне середньої тяжкості тілесне ушко­дження (ст. 122), умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання (ст. 123), умисне заподі­яння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необ­хідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 124), умисне легке тілесне ушкодження (ст. 125), необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушко­дження (ст. 128).

До злочинів, які полягають у завданні фізичних або моральних страждань, належать: побої і мордування (ст. 126), катування (ст. 127), погроза вбивством (ст. 129).

Зараження соціальними хворобами охоплює: зараження віру­сом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хво­роби (ст. 130), зараження венеричною хворобою (ст. 133).

Злочини, що ставлять у небезпеку життя та здоров'я особи, поділяються на: такі злочини в медичній сфері діяльності та інші злочини.

До злочинів у медичній сфері діяльності, що ставлять у небез­пеку життя та здоров'я особи належать: неналежне виконання професійних обов'язків, що спричинило зараження особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 131), розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 132), незаконна ліку­вальна діяльність (ст. 138), ненадання допомоги хворому медич­ним працівником (ст. 139), неналежне виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником (ст. 140), порушення прав пацієнта (ст. 141), незаконне проведення дослідів над людиною (ст. 142), порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини (ст. 143), насильницьке донорство (ст. 144), незаконне розголошення лікарської таємниці (ст. 145).

Іншими злочинами, що ставлять у небезпеку життя та здо­ров'я особи, є: незаконне проведення аборту (ст. 134), залишення в небезпеці (ст. 135), ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані (ст. 136), неналежне виконання обов'язків щодо охорони життя та здоров'я дітей (ст. 137).

Усі зазначені злочини посягають на життя чи здоров'я особи або ставлять ці найважливіші соціальні цінності в небезпеку. На­звані цінності і є родовим об'єктом цих злочинів.

Слід зазначити, що в інших розділах Особливої частини КК також є багато статей, які передбачають відповідальність за злочини, пов'язані із заподіянням шкоди життю та здоров'ю особи. Але у таких випадках шкода вказаним об'єктам заподіюється у зв'язку з посяганням на інші суспільні відносини, які становлять основний об'єкт посягання, а життя та здоров'я особи виступають як додат­кові об'єкти, без яких посягання на основний об'єкт неможливе. Наприклад, розбій (ст. 187) має основним безпосереднім об'єктом власність, а додатковим об'єктом - життя та здоров'я потерпілої особи. При цьому додатковий характер об'єктів аж ніяк не знижує їх цінності і важливості кримінально-правової охорони.

2.Злочини проти життя

Вбивством визнається умисне або необережне протиправне заподіяння смерті (позбавлення життя) іншій людині. І Протиправність заподіяння смерті відрізняє вбивство від випадків правомірного позбавлення життя людини (в процесі необ­хідної оборони, під час бою з противником тощо) або в результаті невинного заподіяння смерті - випадку (казусу).

Вказівка на заподіяння смерті іншій особі означає, що самогуб­ство (замах на самогубство) не є злочином. Водночас доведення іншої особи до самогубства є злочином проти життя (ст. 120).

Вбивство є найтяжчим злочином, адже саме життя людини становить найвищу соціальну цінність. Життя є найважливішим благом, яке, у разі смерті людини, не може бути відновлено.

Конституція України закріплює положення: «Кожна людина має невід'ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавле­ний життя. Обов'язок держави - захищати життя людини» (ст. 27).

Безпосереднім об'єктом кожного із злочинів проти життя осо­би є життя людини. Кримінально-правовій охороні підлягає життя будь-якої людини, незалежно від її соціальних, демографічних і медичних показників. За кримінальним правом України, вбивст­вом буде й позбавлення життя потерпілої особи на її прохання.

Моментом початку життя вважається початок фізіологічних пологів.

Кінцем життя людини вважається її біологічна (незворотна) смерть. Вона пов'язана з початком незворотного розпаду клітин вищої нервової системи, тобто з припиненням функціонування го­ловного мозку. Від біологічної смерті треба відрізняти клінічну смерть, пов'язану із зупинкою роботи серця, після якої життєздат­ність людини зберігається ще протягом 5-8 хвилин і її можна, за певних обставин, шляхом надання медичної допомоги повернути до життя.

Посягання на життя людини з самого початку пологів і до на­стання біологічної смерті має розглядатися як вбивство (замах на вбивство). Ці «граничні межі» набувають у даний час особливого значення у зв'язку з поширенням використання людських органів або тканин для трансплантації.

Знищення плода до початку фізіологічних пологів за певних умов може розглядатися як незаконне проведення аборту (ст. 134).

З об'єктивної сторони всі злочини проти життя є злочини з матеріальними складами, оскільки вважаються закінченими з мо­менту настання суспільне небезпечного наслідку - смерті людини, а при доведенні до самогубства (ст. 120) - наслідку у виді само­губства або замаху на нього. Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цього складу злочину є наявність причинового зв'язку між діянням і наслідком.

Вбивство може бути вчинено як шляхом дії (що буває в пере­важній більшості випадків), так і шляхом бездіяльності, коли осо­ба повинна та може запобігти смерті, але не робить цього (лікар, маючи намір позбавити життя хворого, не лікує його; мати з цією ж метою не годує немовля тощо).

Суб'єктом злочинів проти життя є осудна фізична особа, яка досягла 14-ти (статті 115-117) або 16-ти років (статті 118-120).

Суб'єктивна сторона злочинів проти життя може характери­зуватися: умисною виною (статті 115-118); необережною виною (ст. 119); умисною чи необережною виною (ст. 120).

Мотив і мета, а також емоційний стан винного у ряді випадків є обов'язковими ознаками складу вбивства: вони роблять його кваліфікованим (пункти 6, 7, 8, 9, 11 ч. 2 ст. 115) або навпаки привілейованим (ст. 116).

Склад умисного вбивства може бути простим (ч. 1 ст. 115), кваліфікованим (ч. 2 ст. 115) та привілейованим (статті 116-118).

Простим складом вбивства (ч. 1 ст. 115) є вбивство, вчинення якого не супроводжується наявністю ні обтяжуючих, ні пом'як­шуючих обставин: вбивство в обопільній сварці чи бійці або вбивство з помсти, ревнощів, інших мотивів, викликаних особистими стосунками винного з потерпілим, тощо.

За ч. 1 ст. 115 слід кваліфікувати також вбивство із заздро­сті (скажімо, у зв'язку із вищим рівнем добробуту потерпілого), з боягузтва (наприклад, під загрозою власної смерті, якщо не було обставин, що виключають злочинність діяння), на прохання по­терпілого. з жалю над ним.

У певних випадках зазначені обставини все ж можуть бути ознакою, яка не дає підстав відносити вбивство до простого. Так, вбивство з помсти у зв'язку з виконанням особою службового або громадського обов'язку необхідно визнавати кваліфікованим, а діям винного давати правову оцінку за п. 8 ч. 2 ст. 115.

Кваліфіковані склади вбивства передбачені пунктами 1-13 ; ч.2 ст. 115 КК. Визнаючи їх найбільш небезпечними видами вбивств, закон встановлює за їх вчинення найбільш суворе з існуючих в Україні покарань - довічне позбавлення волі. Якщо діяння і, передбачено одночасно двома або більше пунктами ч. 2 ст. 115, І особа засуджується за всіма цими пунктами, причому покарання за ( кожним пунктом зазначеної статті окремо не призначається.

Умисне вбивство двох або більше осіб (п. 1 ч. 2 ст. 115) має місце тоді, коли умисне протиправне позбавлення життя кількох осіб охоплювалось єдиним умислом (наміром) винного. Для такої кваліфікації не має значення, яким мотивом керувався винний і чи був він однаковим при позбавленні життя кожного з потерпілих. Якщо ці мотиви передбачені як кваліфікуючі ознаки, дії винного додатково кваліфікуються і за відповідними пунктами ч. 2 ст. 115 (наприклад, за п. 7 ч. 2 ст. 115 - вбивство з хуліганських мотивів).

Розрив у часі при реалізації єдиного умислу на вбивство двох або більше осіб на його кваліфікацію за п. 1 ч. 2 ст. 115 не впливає (п. 5 Постанови ПВСУ від 7 лютого 2003 р. № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи»).

Умисне вбивство малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного перебувала в стані вагітності (п. 2 ч. 2 ст. 115). Під ; убивством малолітньої дитини розуміється умисне позбавлення , життя особи, якій не виповнилося 14 років. Ця кваліфікуюча ознака наявна тоді, коли винний достовірно знав, що потерпіла особа є І малолітньою, або припускав це, або за обставинами справи повинен був і міг це усвідомлювати (п. 6 згаданої постанови). Умисне вбивство жінки, яка перебувала у стані вагітності, за п. 2 ч. 2 ст. 115 кваліфікується за умови, що винний завідомо знав про такий стан потерпілої (там само).

Відповідальність за умисне вбивство заручника (п. З ч. 2 ст. 115) настає за умови, що потерпілий був заручником (тобто особою, яка була захоплена чи трималася з метою спонукати її ро­дичів, державну або іншу установу, підприємство чи організацію, фізичну або службову особу до вчинення чи утримання від вчи­нення будь-якої дії як умови звільнення), і винна особа це усвідом­лювала.

Дії кваліфікуються як умисне вбивство заручника незалежно від того, чи була винна особа причетною до вчинення злочину, пе­редбаченого ст. 147 (захоплення заручника). Водночас, мотив такого вбивства повинен мати зв'язок із даним злочином (це мо­жуть бути бажання спонукати зазначених у ст. 147 осіб, установу, підприємство, організацію до вчинення чи утримання від вчинення певних дій, помста за невиконання висунутих вимог, прагнення приховати захоплення чи тримання заручника або інший злочин, вчинений під час їх здійснення, тощо).

Дії особи, яка вчинила злочин, передбачений ст. 147, і умисно вбила заручника, мають кваліфікуватися за ч. 2 цієї статті, за ознакою спричинення тяжких наслідків і за п. З ч. 2 ст. 115 (п. 7 постанови).

Умисне вбивство, вчинене з особливою жорстокістю (п. 4 ч. 2 ст. 115), має місце тоді, коли винний, позбавляючи потерпі­лого життя, усвідомлював, що завдає йому особливих фізичних (шляхом заподіяння великої кількості тілесних ушкоджень, тор­тур, мордування, мучення, в тому числі з використанням вогню, струму, кислоти, лугу, радіоактивних речовин, отрути, яка завдає нестерпного болю, тощо), психічних чи моральних (шляхом зганьблення честі, приниження гідності, заподіяння тяжких ду­шевних переживань, глумління тощо) страждань, а також, якщо воно було поєднане із глумлінням над трупом або вчинювалося в присутності близьких потерпілому осіб і винний усвідомлював, що такими діями завдає останнім особливих психічних чи мо­ральних страждань.

Не можна кваліфікувати умисне вбивство за п. 4 ч. 2 ст. 115 на тій підставі, що винна особа в подальшому з метою приховання цього злочину знищила або розчленувала труп (п. 8 постанови).

Умисне вбивство кваліфікується як вчинене способом, небезпеч­ним для життя багатьох осіб (п. 5 ч. 2 ст. 115), за умови, що винний, здійснюючи умисел на позбавлення життя певної особи, усвідомлював, що застосовує такий спосіб вбивства, який є небез­печним для життя не тільки цієї особи, а й інших людей. При цьо­му небезпека для життя інших людей має бути реальною.

Якщо при умисному вбивстві, вчиненому небезпечним для ба­гатьох осіб способом, позбавлено життя й іншу особу (інших осіб), злочин кваліфікується за пунктами 1 і 5 ч. 2 ст. 115, а якщо заподі­яно шкоду її (їх) здоров'ю - за п. 5 ч. 2 ст. 115 та відповідними статтями КК, що передбачають відповідальність за умисне заподі­яння тілесних ушкоджень (п. 9 постанови).

Умисне вбивство з корисливих мотивів (п. 6 ч. 2 ст. 115) має місце тоді, коли винний, позбавляючи життя потерпілого, бажав одержати у зв'язку з цим матеріальні блага для себе або інших осіб (заволодіти грошима, коштовностями, цінними паперами, майном тощо), одержати чи зберегти певні майнові права, уникнути матері­альних витрат чи обов'язків (одержати спадщину, позбавитися бор­гу, звільнитися від платежу тощо) або досягти іншої матеріальної вигоди. При цьому не має значення, чи одержав винний ту вигоду, яку бажав одержати внаслідок вбивства, а також коли виник корис­ливий мотив - до початку чи під час вчинення цього злочину.

Як учинене з корисливих мотивів слід кваліфікувати й умисне вбивство з метою подальшого використання органів чи тканин людини в певних корисливих цілях (для трансплантації, незакон­ної торгівлі тощо).

У разі вчинення умисного вбивства під час розбійного нападу, вимагання, незаконного заволодіння транспортним засобом, дії винного кваліфікуються за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК і статтею, якою пе­редбачена відповідальність за злочинне заволодіння майном (ч. 4 ст. 187, ч. 4 ст. 189, ч. З ст. 262, ч. З ст. 308, ч. З ст. 312, ч. З ст. 313, ч. З ст. 289 КК) (п. 10 постанови).

Умисне вбивство з хуліганських мотивів (п. 7 ч. 2 ст. 115) - це умисне позбавлення іншої особи життя внаслідок явної неповаги до суспільства, нехтування загальнолюдськими правилами спів­життя і нормами моралі, а так само без будь-якої причини з вико­ристанням малозначного приводу.

Не можна кваліфікувати як вчинене з хуліганських мотивів умисне вбивство під час сварки чи бійки, яку розпочав сам потер­пілий, а так само з ревнощів, помсти чи інших мотивів, що виник­ли на Ґрунті особистих стосунків, навіть якщо при цьому було по­рушено громадський порядок (п. 11 постанови).

Умисне вбивство особи чи її близького родича у зв'язку з вико­нанням цією особою службового або громадського обов'язку (п. 8 ч. 2 ст. 115) має місце у випадку, якщо злочин вчинено з метою не допустити чи перепинити правомірну діяльність потерпілого у зв'язку з виконанням ним зазначеного обов'язку, змінити характер останньої, а так само з мотивів помсти за неї незалежно від часу, що минув з моменту виконання потерпілим своїх обов'язків до вбивства.

Виконання службового обов'язку - це діяльність особи, яка входить до кола її повноважень, а громадського обов'язку - здійс­нення спеціально покладених на особу громадських повноважень чи вчинення інших дій в інтересах суспільства або окремих гро­мадян (наприклад, перепинення правопорушення, повідомлення органів влади про злочин або про готування до нього).

Хуліганство й наступне вбивство особи, яка перепиняла ці дії, належить кваліфікувати за відповідною частиною ст. 296 і п. 8 ч. 2 ст. 115 (п. 12 постанови).

Умисне вбивство з метою приховати інший злочин або полег­шити його виконання (п. 9 ч. 2 ст. 115). Для кваліфікації умисного вбивства як такого, що вчинене з метою приховати інший злочин, не має значення чи був винний причетним до злочину, який при­ховується. Якщо він вчинив умисне вбивство з метою приховати раніше вчинений ним злочин, його дії кваліфікуються за тією стат­тею КК, якою передбачена відповідальність за приховуваний зло­чин, та за п. 9 ч. 2 ст. 115.

Дії винного, який вчинив умисне вбивство з метою приховати злочин іншої особи, додатково кваліфікувати ще й за ст. 396 не потрібно. Якщо вбивство з метою приховання іншого злочину, вчиненого іншою особою, було заздалегідь обіцяне, відповідаль­ність настає за п. 9 ч. 2 ст. 115 і за пособництво в тому злочині, який приховувався.

Дії винного кваліфікуються як умисне вбивство з метою по­легшити вчинення іншого злочину незалежно від того, був цей злочин вчинений чи ні (п. 13 постанови).

Умисне вбивство кваліфікується як поєднане із зґвалтуванням або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприрод­ним способом (п. 10 ч. 2 ст. 115), тоді, коли воно мало місце в про­цесі вчинення зазначених злочинів чи одразу після них. При цьому злочинні дії кваліфікуються і за ч. 4 ст. 152 чи ч. З ст. 153, або ще й за відповідною частиною ст. 15.

Умисне вбивство з метою задовольнити статеву пристрасть із трупом також тягне відповідальність за п. 10 ч. 2 ст. 115.

У випадках, коли особу було умисно вбито через певний час після її зґвалтування чи насильницького задоволення з нею стате­вої пристрасті неприродним способом з метою їх приховання, дії винного кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами ст. 152 або ст. 153 та п. 9 ч. 2 ст. 115 (п. 14 постанови).

Умисне вбивство, вчинене на замовлення (п. 11 ч. 2 ст. 115),- це умисне позбавлення життя потерпілого, здійснене особою (вико­навцем) за дорученням іншої особи (замовника). Таке доручення може мати форму наказу, розпорядження, а також угоди, відповід­но до якої виконавець зобов'язується позбавити потерпілого жит­тя, а замовник - вчинити в інтересах виконавця певні дії матері­ального чи нематеріального характеру або ж не виконувати їх.

До дій матеріального характеру, зокрема, належать сплата ви­конавцеві винагороди за вчинення вбивства, передача чи збере­ження прав на майно, звільнення від майнових зобов'язань тощо. Під діяннями нематеріального характеру розуміються будь-які дії, вчинення чи не вчинення яких безпосередньо не пов'язане з матеріальними інтересами виконавця вбивства.

У випадках, коли умисне вбивство на замовлення вчинюється з метою одержання від замовника грошей, матеріальних цінностей чи інших вигод матеріального характеру (тобто з корисливих мо­тивів), дії виконавця кваліфікуються за пунктами 6 і 11 ч. 2 ст. 115.

Замовник умисного вбивства, залежно від конкретних обставин справи, повинен визнаватись або підбурювачем, або організатором злочину (якщо тільки він не є його співвиконавцем). Його дії нале­жить кваліфікувати за відповідною частиною ст. 27, п. 11 ч. 2 ст. 115, а за наявності до того підстав - і за іншими пунктами цієї статті (на­приклад, за п. 6 - якщо виконавець позбавив особу життя з метою одержання вигод матеріального характеру, за п. 12 - коли вбивство було замовлене групі осіб). Дії замовника умисного вбивства, який одночасно був і співвиконавцем цього злочину, кваліфікуються за пунктами 11 і 12 ч. 2 ст. 115 як умисне вбивство, вчинене на замов­лення за попередньою змовою групою осіб, а за наявності до того підстав - і за іншими пунктами цієї статті (п. 15 постанови).

Умисне вбивство, вчинене за попередньою змовою групою осіб (п. 12 ч. 2 ст. 115), має місце тоді, коли в позбавленні потерпілого життя брали участь декілька осіб (дві і більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його виконання.

За цей злочин несуть відповідальність і ті особи, котрі хоча і не вчинювали дій, якими безпосередньо була заподіяна смерть по­терпілому, але, будучи об'єднаними з іншими співвиконавцями вбивства єдиним умислом, спрямованим на позбавлення потерпі­лого життя, виконали хоча б частину того обсягу дій, який група вважала необхідним для реалізації цього умислу.

Умисне вбивство, вчинене організованою групою, також ква­ліфікується за п. 12 ч. 2 ст. 115. У разі, коли група осіб, яка вчинила за попередньою змовою умисне вбивство, являла собою злочинну організацію, озброєну банду, терористичну групу чи терористичну організацію, не передбачене законом воєнізоване або збройне формування, організовану групу, створену з метою тероризування у виправних установах засуджених чи нападу на адміністрацію цих установ, відповідальність учасників групи настає за п. 12 ч. 2 ст. 115 та відповідно за ч. 1 ст. 255, ст. 257, ч. З або ч. 4 ст. 258, ч. 5 ст. 260, ст. 392 КК (п. 16 постанови).

Умисне вбивство, вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, за винятком вбивства, передбаченого статтями 116—118 (п. 13 ч. 2 ст. 115). Відповідальність за повторне умисне вбивство настає незалежно від того, чи була винна особа раніше засуджена за перший злочин, вчинила вона закінчене вбивство чи готування до нього, або замах на нього, була вона виконавцем чи іншим співучасником злочину.

Якщо винний не був засуджений за раніше вчинене вбивство чи готування до нього, або замах на нього, ці його дії підлягають самостійній кваліфікації, а повторно вчинене вбивство кваліфікує­ться за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК. Окремої кваліфікації потребує діяння й у випадках, коли спочатку було вчинено закінчене умисне вбив­ство, а потім - готування до такого ж злочину чи замах на нього.

При вчиненні декількох умисних вбивств за обтяжуючих об­ставин, передбачених різними пунктами ч. 2 ст. 115 КК, дії винно­го кваліфікуються за цими пунктами та за п. 13 ч. 2 зазначеної статті з урахуванням повторності.

Під раніше вчиненим умисним вбивством розуміються не тіль­ки вбивства, кваліфіковані за ст. 115 КК 2001 р. чи статтями 93 і 94 КК 1960 р., а й убивства, відповідальність за які передбачена ін­шими статтями КК (статті 112, 348, 379, 400, ч. 4 ст. 404, ст. 443 КК 2001 р. чи відповідні статті КК 1960 р.).

При співучасті в убивстві така кваліфікуюча ознака цього зло­чину, як вчинення його особою, що раніше вчинила умисне вбивс­тво, повинна враховуватися при кваліфікації дій тільки тих спів­учасників, яких ця ознака стосується (п. 17 постанови).

Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хви­лювання (ст. 116). Привілейованість даного виду вбивства обумов­лена тим, що своєю поведінкою потерпілий приводить винного у стан сильного душевного хвилювання, у якому й вчиняється злочин.

Отже, для кваліфікації вбивства за ст. 116 треба встановити, що во­но: а) вчинене в стані сильного душевного хвилювання; б) це хвилю­вання виникло раптово; в) воно виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку по­терпілого - за наявності причинового зв'язку між зазначеною пове­дінкою потерпілого й викликаним цією поведінкою його вбивством.

Сильне душевне хвилювання (фізіологічний афект) є таким пси­хічним станом людини, який характеризується короткочасним і бурхливим розвитком, сильним і глибоким негативним емоційним переживанням, яке викликає звуження свідомості й значною мі­рою знижує здатність особи усвідомлювати свої дії або керувати ними. На відміну від патологічного афекту, вказаний стан не ви­ключає осудності.

Для наявності даного складу злочину необхідно, щоб сильне душевне хвилювання виникло раптово через відповідну поведінку потерпілого, і зразу ж потягло за собою реалізацію умислу на його вбивство (як правило, розрив у часі між протиправною поведінкою потерпілого і вбивством не перевищує кількох хвилин).

Насильство, знущання та тяжка образа з боку потерпілого мо­жуть стосуватися як суб'єкта злочину, так й інших осіб.

Потерпілим від злочину може бути тільки особа, яка своєю поведінкою викликала стан сильного душевного хвилювання у суб'єкта злочину.

Насильство може бути як фізичним (заподіяння тілесних і ушкоджень, завдання побоїв, незаконне позбавлення волі тощо), так і психічним (наприклад, погроза завдати фізичної, моральної чи майнової шкоди). До тяжкої образи слід відносити явно непристойну поведінку потерпілого, що особливо принижує гідність і чи ганьбить честь винного або близьких йому осіб. Систематичне знущання - це вчинення не менше трьох разів дій, кожна з яких принижує честь і гідність особи, заподіює їй моральні або психічні страждання (цькування, безпідставне звинувачення в аморальній поведінці, глузування над особою тощо).

У випадках, коли вбивство вчинено після того, як стан сильно­го душевного хвилювання минув, дії винного не можуть бути ква­ліфіковані за ст. 116.

За наявності одночасно кваліфікуючих ознак вбивства (з особ­ливою жорстокістю, двох або більше осіб тощо) і сильного душев­ного хвилювання, характерного для ст. 116, кваліфікація вчинено­го має здійснюватися за ст. 116 (аналогічно вирішується питання про кваліфікацію вбивства за наявності обтяжуючих ознак та пом'якшуючих, передбачених статтями 117 і 118).

З суб'єктивної сторони розглядуване діяння може бути вчине­не як з прямим, так і з непрямим умислом. Обов'язковою її озна­кою є емоційний стан винного, який значною мірою знижує його здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними.

Умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини

(ст. 117). Діяння може бути кваліфіковане за ст. 117 тільки-то­ді, коли воно вчинене породіллею у певний час - під час по­логів (тобто до остаточного відділення плода) або відразу після пологів. Вчинення вбивства новонародженої дитини її матір'ю через деякий час після пологів, має кваліфікуватися за п. 2 ч. 2 ст. 115. Так само мають кваліфікуватися дії співучасника тако­го вбивства.

З суб'єктивної сторони злочин характеризується прямим або непрямим умислом.

Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118). Особливістю цього виду вбивства є те, що винний під час вчинення злочину перебуває в стані необхідної оборони чи вживає заходів, необхідних для затримання злочинця. Вживаючи заходів по обороні від суспільне небезпечного пося­гання чи для затримання злочинця, він діє у передбачений законом спосіб, який дозволяє йому навіть позбавити життя особу, що по­сягає, чи злочинця, який ухиляється від затримання. Злочинного характеру таке позбавлення життя набуває тоді, коли вжиті осо­бою заходи були явно не адекватними вчиненому посяганню чи обстановці затримання злочинця. Тобто тоді, коли особа переви­щила межі необхідної оборони чи перевищила заходи, необхідні для затримання злочинця.

Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту (ч. З ст. 36), а пе­ревищенням заходів, необхідних для затримання злочинця, умисне заподіяння особі, що вчинила злочин, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці затри­мання злочинця(ч. 2 ст.38).

Щоб установити наявність або відсутність ознак перевищення меж необхідної оборони, необхідно враховувати не лише відповід­ність чи невідповідність знарядь захисту й нападу, а й характер небезпеки, що загрожувала особі, яка захищалась, та обставини, що могли вплинути на реальне співвідношення сил, зокрема: місце і час нападу, його раптовість, неготовність до його відбиття, кіль­кість нападників і тих, хто захищався, їхні фізичні дані (вік, стать, стан здоров'я) та інші обставини. Аналогічні чинники (тяжкість злочину, наявність у того, кого затримують, зброї тощо) треба вра­ховувати при вирішенні питання про перевищення заходів, необ­хідних для затримання злочинця.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим або непрямим умислом. Завдання смерті з необережності при переви­щенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, не­обхідних для затримання злочинця, не утворює складу злочину.

Постанова ПВСУ від 26 квітня 2002 р. № 1 «Про судову практику у справах про необхідну оборону» (п. 5).

Вбивство через необережність (ст. 119). Як вбивство через необережність слід розглядати діяння особи, яка, позбавляючи по­терпілого життя, передбачала можливість настання шкідливих на­слідків своїх дій чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення (злочинна самовпевненість), або ж не передбача­ла можливості настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити (злочинна недбалість)

Коли смерть потерпілого настала від ушкодження, одержаного при падінні від поштовху чи удару, якщо винний не бажав або сві­домо не допускав настання таких наслідків, такі дії, залежно від змісту суб'єктивної сторони складу злочину, можуть кваліфікува­тися як убивство через необережність чи як умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.

Кваліфікованим видом цього злочину (ч. 2 ст. 119) є вбив­ство двох або більше осіб, вчинене через необережність. Йдеться про те, що смерть вказаних осіб є наслідком одного діяння, яке в цілому становить одиничний злочин.

Доведення до самогубства (ст. 120). Об'єктивна сторона злочину полягає у:

1) жорстокому поводженні з потерпілою особою (яка досягла повноліття), або у шантажуванні її, або у примусі до протиправних дій, або в систематичному приниженні її людської гідності (мож­лива наявність одночасно декількох цих чинників);

2) настанні суспільне небезпечних наслідків вказаних дій у ви­гляді самогубства особи або замаху на самогубство (але не готу­вання до самогубства);

3) причиновому зв'язку між зазначеним діянням і наслідком.

Жорстоке поводження - це безжалісні, грубі дії особи, які спричиняють потерпілому фізичні чи психічні страждання (неод­норазове нанесення побоїв, мордування, позбавлення їжі, води, одягу, житла тощо).

Шантаж полягає в погрозі розголошення відомостей (правди­вих чи брехливих), які загрожують потерпілому суттєвими негатив­ними наслідками.

Примус до протиправних дій передбачає фізичний чи психіч­ний вплив на потерпілого з метою принудити його до суттєвого порушення норм права (вчинити злочин, перестати надавати до­помогу непрацездатним батькам тощо).

Систематичне приниження людської гідності — це тривале при­низливе ставлення до потерпілого (постійні прилюдні образи, глум над релігійними, національними та іншими почуттями людини тощо).

Суб'єкт злочину, передбаченого частинами 1 і 3 ст. 120,- за­гальний, а ч. 2 ст. 120 - спеціальний (ним є особа, від якої потерпі­лий перебуває у матеріальній або іншій залежності).

Суб'єктивна сторона характеризується умисно або необе­режною формою вини.

Кваліфікуючими ознаками доведення до самогубства (ч. 2 ст. 120) є вчинення його щодо особи, яка перебувала в матеріаль­ній або іншій залежності від винного, або щодо двох або біль­ше осіб.

Матеріальна залежність передбачає ситуацію, за якої забез­печення життя і здоров'я потерпілого повністю або значною мірою залежить від винного. Здебільшого така залежність виникає у сімей­но-родинних стосунках (неповнолітні діти, непрацюючі члени ро­дини тощо), але це можуть бути й інші особи (які проживають у житлі винного, його боржники тощо).

Інша залежність передбачає стосунки підлеглого й начальника (роботодавця), учня й викладача, спортсмена і тренера, артиста і продюсера, обвинуваченого і слідчого тощо. Але у всіх випадках ця залежність має бути реальною, такою, що за бажанням винного може бути використана на шкоду потерпілої особи.

Особливо кваліфікуючою ознакою діяння, передбаченого час­тиною першою або другою цієї статті, є вчинення його щодо не­повнолітнього (ч. З ст. 120).

Перевищення службовою особою влади або службових повно­важень, що було причиною доведення особи до самогубства або до замаху на самогубство, має кваліфікуватися за ч. З ст. 365.

Висновки:

Отже, з вищесказаного можна зробити наступні висновки:

Життя людини в сучасному суспільстві визнається найвищою соціальною цінністю. Тому злочини проти життя становлять велику суспільну небезпеку. До них Кримінальний Кодекс України відносить різні види умисних вбивств, вбивство через необережність, доведення до самогубства, погрозу вбивством .

Кримінальний закон, пеpедбачаючи вiдповiдальнiсть за вбивство, охоpоняє вiд пpотипpавних посягань на життя будь-якої людини, незалежно вiд її гpомадянства, стану здоpов’я, вiку, становища, яке вона займає в суспiльствi, моpальних якостей тощо

Загальне поняття вбивства може бути визначене як умисне або необережне заподіяння смерті іншій людині. Заподіяння смерті іншій людині — це позбавлення її життя.

Об’єктом вбивства є життя людини. Початком життя при цьому слід вважати початок фізіологічних пологів. Посягання на плід людини до початку родового процесу не є посяганням на життя і може призвести до відповідальності за незаконне проведення аборту. Кінцевим моментом життя є біологічна смерть.

Закон рівною мірою охороняє життя будь-якої людини, незалежно від її життєздатності, віку, моральних якостей тощо.

Вбивство — це позбавлення життя іншої людини. Самогубство або замах на самогубство злочином не вважається.

За суб’єктивною стороною розрізняють вбивства умисні і вбивства через необережність. У свою чергу умисні вбивства розрізняються за ступенем своєї суспільної небезпеки (тяжкості) на три види: так зване просте вбивство, тобто вчинене без обтяжуючих чи пом’якшуючих обставин; вчинене за обтяжуючих обставин, так зване кваліфіковане вбивство і вчинене за пом’якшуючих обставин, так зване привілейоване вбивство.умисні вбивства розрізняються за ступенем своєї суспільної небезпеки (тяжкості) на три види: так зване просте вбивство, тобто вчинене без обтяжуючих чи пом’якшуючих обставин; вчинене за обтяжуючих обставин, так зване кваліфіковане вбивство і вчинене за пом’якшуючих обставин, так зване привілейоване вбивство.

Цей розподіл має дуже важливе практичне значення, оскільки у разі вчинення умисного вбивства за наявності як обтяжуючих, так і пом’якшуючих обставин, вчинення належить кваліфікувати як вбивство за пом’якшуючих обставин.

Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілого, — карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

Умисне вбивство, вчинене при перевищенні меж необхідної оборони, а також у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця,— карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до двох років.

Література.

  1. Кримінальний кодекс України вiд 05.04.2001 № 2341-III: Відомості Верховної Ради України. 2001. № 25. 26. 131 с.:

2. Вартилецька І.А., Плутагир В.С. Кримінальне право України.альбом схем: навч. посібник / За заг. ред. В.Я. Горбачовського.- К.: Атіка, 2003.- 208с.

3. Коржанський М. Й. Кримінальне право і законодавство України: Частина Загальна: Курс лекцій. — К.: Атіка, 2001. — 432 с.

4. Коржанський М. Й. Кримінальне право і законодавство України: Частина Особлива: Курс лекцій. — К.: Атіка, 2001. — 544 с.

5. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник. (Ю. В. Александров, В. І. Антипов, М.В. Володько та ін.) Вид. 3-тє, переробл. та допов./ За заг. ред. М. І. Мельника, В.А. Клименка.- К.: Юридична думка, 2004.- 352 с.

6. Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник. (Ю. В. Александров, В. І. Антипов, М.В. Володько та ін.) Вид. 3-тє, переробл. та допов./ За заг. ред. М. І. Мельника, В.А. Клименка.- К.: Юридична думка, 2004.- 656 с.

7. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студ. юрид. спец. вищ. закладів освіти / За ред. М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. — Київ—Харків: Юрінком Ін-тер—Право, 2001. — 416 с
скачати

© Усі права захищені
написати до нас