1. Поняття господарської діяльності

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 30

Ім'я файлу: Хоз право конспект лекцій 28.06.09.doc
Розширення: doc
Розмір: 2047кб.
Дата: 29.11.2020
скачати

ЗМІСТ

Вступ	5
Змістовний модуль І. Загальні положення господарського права	6
Тема 1. Поняття господарської діяльності	6
Тема 2. Поняття господарського права	12
Тема 3. Господарські правовідносини	26
Тема 4. Загальна характеристика суб'єктів господарювання	40
Тема 5. Правові засади створення суб'єктів господарювання та порядок їх державної реєстрації	49
Тема 6. Правове регулювання ліцензування господарської діяльності	79
Тема 7. Правове регулювання патентування господарської діяльності	99
Тема 8. Правове регулювання стандартизації та сертифікації	111
Тема 9. Правове становище господарських товариств	126
Тема 10. Поняття, ознаки та принципи діяльності виробничого кооперативу	146
Тема 11. Правове становище підприємств та їх об’єднань	157
Тема 12. Загальна характеристика припинення господарської діяльності	170
Тема 13. Особливості ліквідації суб'єкта господарювання у зв’язку з банкрутством	178
Змістовний модуль ІІ. Основні напрями правового регулювання господарської діяльності в Україні	193
Тема 14. Правове регулювання обмеження монополізму та захисту суб'єктів господарювання від недобросовісної конкуренції	193
Тема 15. Правове регулювання ціноутворення	218
Тема 16. Правове забезпечення захисту прав споживачів	230
Тема 17. Загальна характеристика господарських зобов’язань	243
Тема 18. Особливості господарських договорів про передачу майна у власність та користування	264
Тема 19. Особливості господарських договорів про виконання робіт	294
Тема 20. Особливості господарських договорів про надання послуг	304
Тема 21. Правове регулювання торговельної діяльності	317
Тема 22. Правове регулювання інвестиційної діяльності	333
Тема 23. Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності	353
Тема 24. Правові основи біржової діяльності в Україні	378
Тема 25. Правове регулювання ринку фінансових послуг	397
Тема 26. Контроль за здійсненням господарської діяльності	420
Тема 27. Відповідальність у господарському праві	434
Список рекомендованої літератури	449

Змістовний модуль 1Загальні положення господарського права

Тема 1. Поняття господарської діяльності

Поняття, ознаки та види господарської діяльності

Поняття господарської діяльності визначені в Господарському кодексі України (ГКУ) та в інших нормативно-правових актах. Так, згідно із ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України, господарська діяльність – це діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Закон України від 16 квітня 1991 р. «Про зовнішньоекономічну діяльність» під господарською діяльністю розуміє будь-яку діяльність, у тому числі й підприємницьку, пов’язану з виробництвом та обміном матеріальних і нематеріальних благ, що виступають у сфері товару. У Законі України від 1 червня 2000 р. „Про ліцензування певних видів господарської діяльності” під господарською діяльністю мається на увазі будь-яка, в тому числі підприємницька діяльність юридичних осіб, а також фізичних осіб-суб’єктів підприємницької діяльності, пов’язана з вироб-ництвом (виготовленням) продукції, торгівлею, наданням послуг, вико-нанням робіт.

Таким чином, Господарський кодекс дає більш повне визначення господарської діяльності та її ознак.

Ознаками господарської діяльності є:

особливий суб’єктний склад (господарську діяльність здійснюють суб’єкти господарювання);

особлива сфера здійснення господарської діяльності – сфера суспільного виробництва;

вартісний характер результатів господарської діяльності, що мають цінову визначеність.

Отже, господарська діяльність розглядається як суспільно-корисна діяльність членів суспільства, їх спілок щодо виготовлення продукції, надання послуг, виконання робіт.

Така суспільно корисна господарська діяльність має наступні ознаки:

1) полягає у виробництві продукції, виконанні робіт, наданні послуг не для власних потреб виробництва, а для задоволення потреб інших осіб;

2) виконується на професійних засадах;

3) результати такої діяльності мають вартісний характер, вони реалізуються за плату, тобто функціонують як товар;

4) поєднує як приватні інтереси виробника, так і публічні інтереси (держави, суспільства тощо).

Залежно від мети і способу організації та здійснення господарської діяльності в ч. 2 ст. 3. Господарського кодексу виділяють два її види – господарську комерційну діяльність і некомерційну господарську діяльність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення еконо-мічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб’єкти такої діяльності – підприємцями.

Господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Господарська комерційна діяльність (підприємництво) є самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господар-ською діяльністю, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 ГКУ).

Некомерційна господарська діяльність здійснюється з метою задоволення певних суспільних потреб незалежно від прибутковості такої діяльності: отримання прибутку від такої діяльності відіграє другорядну роль (такою є діяльність частини казенних, експериментальних та інших планово-збиткових підприємств, які фінансуються за рахунок держави).

Згідно з ч. 1 ст. 52 ГК некомерційне господарювання – це самостійна систематична господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку.

Некомерційна господарська діяльність здійснюється суб’єктами господарювання державного або комунального секторів економіки у галузях (видах діяльності), в яких відповідно до ст. 12 ГК забороняється підприємництво, на основі рішення відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування. Некомерційна господарська діяльність може здійснюватися також іншими суб'єктами господарювання, яким здійснен-ня господарської діяльності у формі підприємництва забороняється за-коном (ч. 2 ст. 52 ГК).

У разі якщо господарська діяльність громадян або юридичної особи, зареєстрованої як суб’єкт некомерційного господарювання, набуває характеру підприємницької діяльності, до неї застосовуються положення ГК та інших законів, якими регулюється підприємництво (ч. З ст. 53 ГК).

На суб’єктів господарювання, які здійснюють некомерційну госпо-дарську діяльність, поширюються загальні вимоги щодо регулювання господарської діяльності з урахуванням особливостей її здійснення різними суб’єктами господарювання, які визначаються ГКУ та іншими законо-давчими актами (ч. 1 ст. 54 ГКУ).

Господарський кодекс вперше закріпив таке поняття, як «господарче забезпечення діяльності негосподарюючих суб’єктів». Відповідно до ч. З ст. З ГКУ, це діяльність негосподарюючих суб'єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб'єктів господарювання, наприклад, ремонт гуртожитків університету як за допомогою залучених ремонтно-будівельних організацій, так і власними силами; закупівля обладнання, устаткування, підручників, меблів тощо для їх використання в навчальній та науково-дослідній роботі.

Підприємництво: поняття, ознаки та мета

Підприємництво є основним видом господарської діяльності. Основні положення щодо здійснення підприємництва встановлені нормами глави 4 ГКУ (ст. 42 – 51).

Так, згідно з ч. 1 ст. 43 ГКУ «Свобода підприємницької діяльності» підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Особливості здійснення окремих видів підприємництва встановлю-ються законодавчими актами (ч. 2 ст. 43 ГКУ).

Разом з тим ч. 3 ст. 43 ГКУ встановлює обмеження у здійсненні підприємницької діяльності, що полягають:

а) у забороні здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлює Закон України від 1 червня 2000 р. «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» без спеціального дозволу (ліцензії);

б) у встановленні законом переліку видів діяльності, підприєм-ництво в яких забороняється.

Ч. 4 ст. 43 ГКУ встановлює загальне правило, відповідно до якого здійснення підприємницької діяльності забороняється органам державної влади та органам місцевого самоврядування.

Законом обмежується підприємницька діяльність посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самовряду-вання.

Ознаки підприємницької діяльності (підприємництва):

1. Підприємництвом вважається безпосередня діяльність із вироб-ництва продукції, виконання робіт, надання послуг. Це означає, що суб'єкт підприємницької діяльності активно діє на ринку товарів, робіт та послуг – від свого імені укладає угоди, виробляє продукцію, набуває майнових та немайнових прав тощо.

2 Підприємництво є самостійною діяльністю. Це означає, що, по-перше, підприємництво в Україні може здійснюватися в будь-яких організаційних формах, визначених законами України, на вибір підприємця. Також фізичні особи мають можливість зареєструватись як громадяни – суб'єкти підприємницької діяльності – і провадити таким чином діяльність без створення жодної організаційно-правової форми. По-друге, згідно зі ст. 43 ГКУ підприємці мають право без обмежень ухвалювати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству. Тобто вони мають право здійснювати самостійно будь-яку діяльність відповідно до потреб ринку, на власний розсуд ухвалювати відповідні рішення. Ознака самостійності тісно пов'язана із ознакою безпосередності і передбачає провадження незалежної діяльності своїми власними силами і за своєю ініціативою.

3. Підприємництво є систематичною діяльністю. Проте чітких кількісних критеріїв систематичності (тобто скільки разів потрібно зайнятися діяльністю для того, щоб вона вважалася підприємницькою) законодавством не встановлено.

4. Підприємництво є діяльністю на власний ризик. Це означає, що за порушення договірних зобов'язань, кредитно-розрахункової і по-даткової дисципліни, вимог до якості продукції та інших правил здій-снення господарської діяльності підприємство та приватний підприє-мець самостійно несуть відповідальність, передбачену законодавством України. Тобто суб'єкт підприємницької діяльності бере на себе як позитивні, так і негативні наслідки підприємницької діяльності.

5. Метою підприємницької діяльності є отримання прибутку. Якщо метою тієї чи іншої діяльності не є отримання прибутку, вона не може бути віднесена до підприємницької. Ця мета, як правило, знаходить своє відображення в установчих документах суб'єкта підприємницької діяльності і простежується, виходячи з характеру його діяльності. За цією ж ознакою підприємницька діяльність відмежовується від суміжно-го поняття господарської діяльності.

6. підприємницька діяльність провадиться фізичними та юридич-ними особами, зареєстрованими як суб’єкти підприємницької діяльності в порядку, встановленому законодавством. Це означає, що підприєм-ницькою діяльністю можуть займатися як юридичні, так і фізичні особи, які набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності за правилами ст. 42 – 51 ГКУ та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців».

Принципи підприємницької діяльності, тобто основні засади, на яких базується підприємництво, законодавчо закріплені в статті 44 ГКУ. До них належать:

а) вільний вибір підприємцем видів підприємницької діяльності;

б) самостійне формування підприємцем програми діяльності, вибір постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежене законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;

в) вільне наймання підприємцем працівників;

г) комерційний розрахунок та власний комерційний ризик;

д) вільне розпорядження прибутком, що залишається в підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;

е) самостійне здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяль-ності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Важливим чинником активізації підприємництва в умовах побудови ринкової економіки є державна підтримка підприємництва.

1.3. Принципи господарювання та їх зміст

Господарська діяльність (господарювання) здійснюється на загальних принципах, перелік яких встановлено в ст. 6 ГК. До них відносяться:

забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою всіх суб’єктів господарювання;

свобода підприємницької діяльності в межах, визначених законом;

вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України;

обмеження державного регулювання економічних процесів у зв’язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, доб-росовісної конкуренції в підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства й держави;

захист національного товаровиробника;

заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

Тема 2. Поняття господарського права

2.1. Господарське право: поняття, предмет,метод та принципи регулювання

Наприкінці 80-х років у колишньому СРСР почалися зміни в системі господарювання. У цей час держава надає можливість громадянам об’єднуватися в кооперативи, створювати мали підприємства (Постанова Ради Міністрів Української РСР "Про заходи, щодо створення і розвитку малих підприємств" від 22.09.1990 р.), акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю (Постановление Совета Министров СССР от 19 июня 1990 г. № 590 "Об утверждении Положения об акционерных обществах и обществах с ограниченной ответственностью и Положения о ценных бумагах") для здійснення господарської діяльності шляхом виробництва товарів та надання послуг населенню. Але, відповідно до Конституції СРСР та Конституції УРСР, яка фактично дублювала Конституцію СРСР, державній формі власності надавалася перевага порівняно з колективною, а тим паче особистою формою власності, що стримувало розвиток нових відносин.

Перехід до ринкових відносин вимагав прийняття нових правил для заняття господарською діяльністю, особливо після отримання Україною незалежності та самостійності.

Закони України „Про економічну самостійність України” від 03.08.1990 р.; „Про власність” від 07.02.1991 р. (зараз втратив чинність); „Про підприємництво” від 07.02.1991 р. (зараз втратив чинність крім ст. 4); „Про підприємства в Україні” від 27.03.1991 р. (зараз втратив чинність), "Про господарські товариства" від 19.09.1991 р. та інші стали першими нормативно-правовими актами, які регулювали господарську діяльність.

На жаль, цього було дуже мало. Світовий досвід і те, що тривало в Україні у 1992 – 2000 роки, показав, що без державного втручання у механізм ринку неможливо забезпечити економічну стабільність на тривалий термін.

Тому вивчення дисципліни „Господарське право” („Підприємницьке право”, „Господарське законодавство”) є життєвою необхідністю для студентів економічних спеціальностей.

У процесі ознайомлення з дисципліною потрібно визначитися, що є її об’єктом, предметом, методом, які завдання та мета стоять перед ними.

Філософія дає таке поняття об’єкта – це те що протистоїть суб’єкту у його предметно-практичній та пізнавальній діяльності. Об’єкт не просто тотожний об’єктивної реальності, а виступає як така її частка, яка перебуває у взаємодії із суб’єктом, причому саме виде-лення об’єкта пізнання здійснюється за допомогою форм практичної та пізнавальної діяльності, які вироблені суспільством і відображають властивість об’єктивної реальності [93].

Предмет – це категорія, що позначає деяку цілісність, що виділена зі світу об’єктів у процесі людської діяльності та пізнання. Іноді поняття предмета ототожнюється з поняттям об’єкта [93].

Метод – це засіб побудови та обґрунтовування системи філософського знання; сукупність прийомів і операцій практичного та теоретичного освоєння дійсності [93].

Завдання – це те, що повинна вирішити для себе будь-яка наука для оволодіння нею.

Мета – один із елементів поведінки та свідомої діяльності людини, яка характеризує передбачення в мисленні та шляхи її реалізації за допомогою певних засобів [93].

Галузі права розрізняються між собою, в першу чергу, за предметом та методом. Предметом усіх галузей права є суспільні відносини, які регулюються нормами цієї галузі права, а метод – це прийоми, засоби регулювання суспільних відносин.

Предметом господарського права є господарські відносини, які виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання (ст. 1 Господарського кодексу України (далі ГКУ)).

Виходячи з наведеного вище, господарське право регулює різні групи відносин за змістом: а) відносини, які виникають у процесі організації господарської діяльності; б) відносини, які виникають у процесі здійснення господарської діяльності.

Під господарською діяльністю мається на увазі діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (ст. 3 ГКУ).

Саме ця діяльність, власне відносини, які виникають під час цієї діяльності, потребують регулювання з боку держави, вимагають правової регламентації. При цьому заборонене незаконне втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини (ст. 6 ГКУ).

Необхідно чітко уявляти, що в процесі господарської діяльності різні учасники в різних господарських відносинах мають різні приватні інтереси, які, як правило, не збігаються (інтереси суспільства і держави, товаровиробників (власників підприємств) і трудових колек-тивів, підприємців і споживачів та інші). Тому держава повинна їх узгоджувати шляхом встановлення, зміни або припинення правових норм, які регулюють відносини у суспільстві.

Законодавством здійснюється класифікація господарської діяль-ності за критерієм її спрямованості на два види (ч. 2 ст. 3 ГКУ):

господарська діяльність, яка здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів і з метою отримання прибутку, є підприємницькою діяльністю (підприємництвом), а суб’єкти підприєм-ництва – підприємцями;
господарська діяльність, яка здійснюється без мети отримання прибутку, – господарська некомерційна діяльність.

Стаття 42 ГКУ описує поняття підприємництва як самостійну, ініціативну, систематичну, на власний ризик господарську діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Некомерційне господарювання (ст. 52 ГКУ) – це самостійна систематична господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку.

Більш детально комерційна (підприємницька) та некомерційна господарська діяльність буде розкрита далі.

Господарське право (як і будь-яку іншу галузь права) можна розглядати як галузь права, як галузь законодавства, як науку і як навчальну дисципліну. Серед науковців-цивілістів не існує розбіжностей, що стосується визначення господарського законо-давства, науки господарського права і навчальної дисципліни, але питання про господарське право як галузь права і зараз залишається дискусійним.

Традиційно юристи право поділяють на публічне право та приватне право. Такий поділ був застосований ще в Римському праві, де публічне право – це норми права, які регулюють відносини між громадянами та органами держави, а норми приватного права регулюють відносини, які складаються між громадянами.

Виходячи з цього ряд науковців-цивілістів вважає, що господар-ського права як галузі права не існує, а є комплексна галузь законодавства і відносини регулюються нормами права, які належать до різних галузей права, таких як: цивільне, адміністративне, фінансове, трудове та інших. Цю думку висловлює Ю.К. Толстой, В.К. Мамутов та інші.

Деякі вчені стверджують, що перехід від планово-адмініст-ративних до ринкових відносин призвів до того, що господарська діяльність стала діяльністю підприємницькою і зміст господарського права перетворюється в право підприємницької діяльності (В.В. Лаптев).

Тобто існує підміна понять „підприємницька діяльність” і „господарська діяльність”, але це не збігається з ч. 2 ст. 3 ГКУ, де господарська діяльність класифікується за критерієм її напрямку на два види: 1) комерційна діяльність (підприємництво); 2) некомерційна діяльність.

Науковці, які вважають господарське право самостійною галуззю права, визначають предмет господарського права – господарські відносини, які поділяють на три види: 1) господарсько-виробничі; 2) організаційно-господарські; 3) внутрішньогосподарські.

Такий самий поділ закріплює законодавець у ст. 3 ГКУ, де:

1) господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання в процесі безпосереднього здійснення господарської діяльності;

2) організаційно-господарськими відносинами в цьому Кодексі вважаються відносини, що складаються між суб'єктами господарю-вання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю;

3) внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються між структурними підрозділами суб'єкта господарювання, та відносини суб'єкта господарювання з його структурними підрозділами.

Як вказано вище, метод – це сукупність прийомів, засобів, за допомогою яких регулюються правові відносини.

Застосовуваний у господарському праві метод регулювання від-носин характеризується складним поєднанням двох способів впливу на поведінку суб'єктів, що дало підставу стверджувати, що в господ-дарському праві існує не один, а декілька методів правового регу-лювання.

Під час реалізації директивних актів застосовуються директивні приписи (наприклад, припис антимонопольних органів). Однак унаслідок переходу до переважно економічних методів регулювання економіки владні приписи в ряді випадків трансформуються в диспозитивні, або рекомендаційні, або реалізуються на основі договору. Крім того, власний, але некомпетентний припис може бути оскаржений в господарському суді.

В умовах ринку поведінка учасників правовідносин регулюється, головним чином, шляхом надання суб'єктам права самостійно визначати взаємовідносини з іншими учасниками економічного обороту, використовувати виробничі фонди, здійснювати господарську діяль-ність.

Посилення самостійності усіх суб'єктів господарства різко підвищило обсяг застосування таких способів регулювання. Втручання в господарську або іншу діяльність організацій, що посідало в колишніх умовах господарювання провідне місце в роботі вищих органів, нині не допускається. Виняток становить тільки контроль, передбачений законодавством для захисту публічних інтересів суспільства.

Способи регулювання, застосовувані у сфері економіки, взаємо-залежні та становлять нерозривну єдність. Посилення однієї риси регулювання за рахунок іншої не руйнує цієї єдності. Широкий дозвіл самостійності дій суб'єктів господарювання замість дрібної їхньої регламентації й застосування диспозитивних основ у виборі повод-ження не усуває владних імпульсів держави там, де публічний інтерес робить необхідним його владний вплив. Права й свободи учасників господарського обороту сполучені, тому необхідно витримувати у встановлених випадках квоти, брати ліцензії для певних видів діяль-ності, не допускати монополістичної діяльності і т. ін.

Взаємозв'язок свободи у процесі реалізації приватних інтересів з державним владним впливом там, де це диктується інтересами держави і суспільства – характерна риса господарсько-правового ме-тоду регулювання.

Для характеристики методу господарського права прийнято іноді називати застосування рекомендацій при впливі на поведінку суб'єктів і необхідності узгодженні відповідних дій при реалізації прав. Ці способи не є самостійними рисами методу господарського права, а є ніби проміжними між двома взаємозалежними сторонами єдиного методу та пояснюються складністю господарських відносин, у регулюванні яких частка обов'язкового і автономного методу можуть бути різними.

Принципи господарського права

Загальні принципи господарювання в Україні сформульовані у ст. 6 ГКУ, яка закріплює:

забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб'єктів господарювання;

свободу підприємницької діяльності у межах, визначених зако-ном;

вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України;

обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості еконо-міки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави;

захист національного товаровиробника;

заборону незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

Багато з принципів знайшли своє закріплення у Конституції України (КУ). Так, ст. 15 КУ закріплює принцип економічного різноманіття, а ст. 42 КУ – право на підприємницьку діяльність, не заборонену законом. Інші принципи також ґрунтуються на положеннях Конституції України або випливають із них.

Принцип свободи підприємницької діяльності у межах, визначених законом, означає, неприпустимість втручання у господар-ську діяльність інших суб’єктів господарювання, державних органів, а також свободу вибору самої діяльності.

Вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України означає, що суб’єкти господарювання мають право реалізовувати свої товари та послуги на всій території України і не підлягає обмеженню цих дій з боку державної влади, органів місцевого самоврядування або забороняти ними доступ до певних територіальних ринків, крім випадків, встановлених законами України.

Принцип захисту національного товаровиробника розкривається як у нормах Господарського кодексу, так і в законах України (ЗУ), таких як: ЗУ "Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприєм-ницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження"; ЗУ "Про захист національного товаро-виробника від демпінгового імпорту"; ЗУ "Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту"; ЗУ "Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україні" та інші.

Даний принцип спрямований на захист конкурентоспроможності національного товаровиробника від суб’єктів підприємницької діяльності, створених за участю іноземного капіталу або іноземного походження.

Ч. 5 ст. 19 ГКУ дублює принцип заборони незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини, а також конкретизується у нормах ГКУ, таких як: ч. 3 ст. 18; ст. 31 та інші. Необхідно зазначити, що цей принцип пов’язаний зі ст. 56 КУ, яка закріплює, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої не закон-ними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Усі принципи взаємопов’язані і, як правило, не діють один без іншого.

2.2. Місце господарського права в системі права України

Як зазначалося вище, галузі права відрізняються між собою за предметом та методом правового регулювання. Але потрібно заува-жити, що, як правило, галузі не існують одна без іншої, а доповнюють одна одну.

Територія господарського права – це відтворювальні відносини в економіці, але не всі вони регулюються господарським правом.

Господарське право відрізняється від цивільного тим, що спожи-вання виробленого продукту (невиробниче споживання) здійснюється в рамках цивільного права, регулювання якого спрямоване на задоволення майнових, особистих немайнових інтересів поза власне виробничою діяльністю. У реальному житті споживання й обслуговче його регулювання щодо придбання громадянами товарів, робіт і послуг відірвані від безпосередніх відтворювальних процесів, є самостійною сферою, у яку переміщуються результати виробництва. Сам же процес задоволення потреб громадян має особливий зміст і, відповідно, специфічне регулювання. У цьому сенсі господарський оборот як сукупність усіх актів діяльності в процесі виробництва, розподілу, обміну є самостійною сферою, в якій взаємодіють виробники. Цивільний же оборот – це сукупність угод щодо задоволенню персона-льних потреб, і тут взаємодіють виробники й громадяни, громадяни між собою, укладаючи угоди з метою задоволення інтересів споживання.

Глухої стіни між цивільним і господарським правом немає, але відмінність цих галузей проглядається досить виразно.

Навіть у прикордонній зоні переміщення результатів виробництва для задоволення потреб громадян видно, що з одного боку діють виробники, для яких реалізація товарів, робіт, послуг – необхідна частина відтворювального кругообігу, з іншого – діють споживачі товарів, робіт, послуг. У цій прикордонній зоні конкретні угоди громадян – територія цивільного права. Сукупна ж діяльність вироб-ників (на кінцевій стадії в цій прикордонній зоні діють торговельні організації, організації побутового обслуговування, перевізники й інші суб’єкти, які взаємодіють з громадянами) становить для них звичайну професійну господарську діяльність з виробництва й реалізації това-рів, що підпадає під дію господарського права.

Організація роботи магазинів, завезення, зберігання товарів, застосування норм природних втрат, фінансові результати торгівлі – все це територія діяльності господарського права. Угода із громадянином регулюється цивільним правом. Але сукупність (сума) угод – це вже обсяг товарообігу, прибутку, які підпадають під дію господарського регулювання. Розмежування господарського й цивільного права в цій прикордонній зоні можна провести досить чітко. За цими ж ознаками (професійної діяльності комерсанта) проводиться межа між цивільним і торговельним правом у закордонних дуалістич-них системах, що обслуговують оборот на основі цих двох галузей права.

У сфері господарського права є й деякі немайнові відносини, пов'язані із веденням підприємницької діяльності (право на фірму-найменування, право на товарний знак, знак обслуговування). Вони відрізняються від відповідних немайнових відносин цивільного права тісним зв'язком з господарською діяльністю, поза якою ці права не реалізуються й позбавлені якого-небудь змісту.

Однак при регулюванні господарських відносин іноді зустрічаються в Господарському кодексі посилання на Цивільний кодекс для їх урегулювання (договір купівлі-продажу та інші).

Від адміністративного права господарське право відрізняється тим, що до предмета адміністративного права віднесена виконавчо-розпорядницька діяльність адміністрації, тобто відносини у сфері влади й підпорядкування. Такі відносини реалізуються там, де діють суб'єкти цієї діяльності, тобто органи управління, окремі посадові особи, що реалізують владу й управління, що підкоряють своєму директивному впливу органи нижчого підпорядкування й посадові особи. Це характерна сфера суспільних відносин адміністративного права.

У господарських відносинах немає виконавчо-розпорядницької діяльності. Органи управління й окремі посадові особи в господарстві не виступають. Тут у відносинах щодо здійснення управлінської діяльності виступають органи держави від її імені. Ці акти господар-ського управління не є простими актами виконання законів або розпоряджень щодо їхнього виконання. Діяльність з управління еконо-мікою досить багатофакторна й неоднозначна, а тому її неможливо здійснити шляхом розпоряджень на основі влади й підпорядкування. Одна справа – ухвалити рішення щодо приводу призначення пенсії, постановки на облік тих, хто потребує забезпечення житлоплощею й зовсім інша справа – вирішення економічних завдань організації виробництва, розгляд і вирішення проблем подолання монополізму, встановлення цін, нормативів, інших питань організації й регулювання економіки.

Економічне управління держави на сьогодні все більше відділяється від актів виконавчо-розпорядницької діяльності, втрачає характер наказів-директив, "економізується". Застосування економічних важелів (податків, пільг, економічних санкцій, дотацій, субсидій) посідає у сфері відносин управління все більш значне місце, а відносини, засновані на "владі й підпорядкуванні", характерні для адміністративного права, поступаються місцем впливу на інтерес і за допомогою інтересу.

Однак адміністративні норми встановлюють захист господарських правовідносин від порушень з боку винних осіб (наприклад, в Кодексі України про адміністративні правопорушення глава 12 адміністративні правопорушення в галузі торгівлі, громадського харчування, сфері послуг, в галузі фінансів і підприємницької діяльності).

Від трудового права господарське право відрізняється тим, що впливає не на відносини окремих осіб, що найнялися на роботу й підкоряються правилам внутрішнього трудового розпорядку, встановленому режиму роботи й інших відносин наймання, а на підприємницькі відносини підприємств і їхніх підрозділів у цілому як господарських утворень.

Наявність організаційно-майнового відокремлення, господарського договору є ознакою господарських відносин, що дозволяють відмежувати їх від трудових відносин.

До трудового права варто віднести регулювання відносин за колективним договором, діяльності трудових колективів, їхніх рад у тій частині, що адресована правам окремих працівників. У тій же частині, де трудовий колектив підприємства реалізує свою волю в господарському обороті, визначає умови контракту з керівником, ухвалює рішення щодо перетворення підрозділу підприємства, його діяльність, яка виникає внаслідок цього відношення, підпадає під гос-подарсько-правове регулювання.

Від фінансового права господарське право відрізняється тим, що регулювання бюджету (державного плану формування й реалізації доходів держави) є предметом фінансового права.

Регулювання ж джерел доходів підприємств і їхнє використання у відтворювальному кругообігу становить предмет господарського права. Господарська діяльність неможлива поза утворенням за певними правилами доходів і їхньої реалізації. Вона передбачає належне формування підприємством собівартості, точне визначення доходів і прибутку. Тому в частині руху грошових коштів суб'єктів господарювання регулювання здійснюється нормами господарського права. У частині ж утворення державних доходів на основі податків, напрямку руху бюджетних коштів відносини становлять предмет фінансового права.

Це питання не викликає особливих складностей. Сам об'єкт – земля й пов'язані з нею відносини – навіть із приводу залучення її в оборот на основі передачі у власність, через особливу важливість даного об'єкта становить предмет земельного права. Те ж саме слід сказати про водні, гірські, лісові природоохоронні відносини. Для господарської діяльності земельні й інші природоресурсні відносини є, хоча й важливими, але не головними, а супутніми. Тому вони господарсько-правовим регулюванням не охоплюються.

Конституційні положення, що визначають державний устрій республіки, розмежування предметів ведення вищих органів влади й управління республіки й областей, положення інших законів у частині, що забезпечує реалізацію державного устрою й повноваження органів влади й управління у сфері економіки, становлять предмет державного права (конституційного права).

Що стосується питань установлення прав і обов'язків держави в цілому, окремих областей з окремими підприємцями, вони регулюють-ся нормами господарського права.

Ці межі чітко проглядаються в реальній тканині взаємодії держави та (або) адміністративно-територіальних одиниць з господарськими утвореннями, коли акти державних органів спрямовані на встановлення, зміну або припинення господарських правовідносин. Так, акти про створення або припинення суб'єктів господарської діяль-ності, про захист ринку від монополістичної діяльності окремих суб'єктів, установлення пріоритетів і пільг для суб'єктів господарювання реалі-зуються за допомогою норм господарського права.

Діяльність державних органів поза економічною сферою або навіть у сфері економіки, яка не зачіпає відносин конкретних суб'єктів у галузі господарювання, є предметом державного права. Діяльність держави (її органів) у сфері економіки, що зачіпає права та інтереси суб'єктів господарювання, – предмет господарського права.

У будь-якій галузі народного господарства регулювання відносин має свої галузеві особливості. Є вони й у галузі сільського господарства, що функціонує у складі агропромислового комплексу країни.

В останні роки висунута концепція самостійності сільськогос-подарського права, що забезпечує регулювання всіх суспільних відносин, які виникають у ході виробництва й реалізації сільськогосподарської продукції, її переробки в рамках діяльності агропромислового комплексу.

По суті, відносини організацій сільськогосподарського виробництва та обслуговуючих організацій, які взаємодіють з ними, тобто організації промисловості, торгівлі, кооперації є тими ж господарськими відносинами, що виникають у зв'язку із професійним виробництвом товарів. Та частина сільськогосподарського права, що забезпечує регулювання даних відносин, є підгалуззю господарського права.

2.3. Джерела господарського права та їх класифікація

Джерела права – це зовнішня форма вираження норм, правил поведінки, яким держава надає загальнообов’язкового характеру.

Наука теорій держави і права дає наступні види джерел права:

1) правовий звичай – це правило поведінки, яке склалось у суспільстві в результаті багаторазового повторення і якому держава надає обов’язкового характеру;

2) юридичний прецедент – буває адміністративний або судовий – це конкретне рішення за конкретною справою, яке надалі використовується при вирішенні аналогічних справ. В Україні це джерело, як правило, не застосовується;

3) правовий договір – це угода між двома та більше сторонами з приводу виникнення, зміни, припинення прав та обов’язків;

4) нормативно-правовий акт – це офіційний документ, виражений у письмовій формі, який прийнятий компетентними органами держави в установленому законом порядку, що охороняється та забезпечується державою.

Нормативно-правовий акт буває двох видів: закони та підзаконні нормативно-правові акти.

Закон – це документ, нормативно-правовий акт, який ухвалюється законодавчими органами в установленому порядку та регулює найбільш важливі питання в суспільстві.

Підзаконні нормативно-правові акти – це документи, які ухва-люються компетентними органами держави, в установленому законом порядку з метою виконання положень, встановлених законом.

У господарському праві, як правило, застосовуються нормативно-правові акти, в яких закріплюється господарсько-правові норми.

Потрібно зауважити, що сукупність нормативно-правових актів, в яких об’єктивуються внутрішні, змістові та структурні характеристики господарського права, становить систему господарського законодавства.

Система господарського законодавства складається в результаті видання правових норм, закріплення їх в офіційних актах, а також систематизації цих актів.

За юридичною силою нормативно-правові акти можна та треба викласти наступним чином:

І. Закони:

1. Конституція України.

2. Господарський кодекс України.

3. Закони України: "Про господарські товариства"; "Про ліцензування окремих видів господарської діяльності"; "Про патентування деяких видів господарської діяльності" та інші.

4. Декрети Кабінету Міністрів України (ухвалювалися в період 1992 – 1993 р.р. за згодою Верховної Ради у зв’язку з необхідністю приведення нормативно-правової бази до суспільних відносин, які складалися у той час у суспільстві): "Про довірчі товариства", "Про прибутковий податок з громадян", "Про управління майном, що є у загальнодержавній власності" та інші.

ІІ. Підзаконні нормативно-правові акти:

Постанови Верховної Ради України.
Укази та розпорядження Президента України: "Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії"; "Положення про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації" та інші.
Постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України: "Положення про створення (реєстрацію), реорганізацію та ліквідацію промислово-фінансових груп"; "Про перетворення державних підприємств у казенні" та інші.
Накази, рішення центральних органів державної виконавчої влади (міністерств, відомств, служб, комітетів та ін.): "Про затвердження Порядку конкурсного відбору інвестиційних проектів підприємств суднобудівної промисловості" (наказ Міністерства промислової політики України); "Положення про матеріальне стимулювання колективів і окремих працівників підприємств, організацій та установ за економію паливно-енергетичних ресурсів у суспільному виробництві" (наказ національного агентства України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів Міністерства економіки України) та інші.
Рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
Накази Ради Міністрів АРК.
Розпорядження голови обласної державної адміністрації.
Накази управлінь, відділів обласної державної адміністрації.
Рішення обласних рад депутатів.
Розпорядження голови районної державної адміністрації.
Накази управлінь, відділів районної державної адміністрації.
Рішення районних рад депутатів.
Рішення міських, сільських та селищних рад депутатів.
Розпорядження голови міських, сільських та селищних рад депутатів.
Рішення виконавчих комітетів міських, сільських та селищних рад депутатів.
Накази управлінь, відділів міських, сільських та селищних рад депутатів.
Локальні нормативно-правові акти, які діють на підприємствах, установах та організаціях відповідно до законодавства.

Потрібно зауважити, що коли відбувається колізія у господарському законодавстві, тобто одні й ті ж суспільні правовід-носини регулюються декількома нормативно-правовими актами, слід використовувати нормативно-правовий акт, який має вищу юридичну силу. Якщо нормативно-правові акти мають однакову юридичну силу, то спеціальний нормативно-правовий акт має більш вищу юридичну силу, ніж загальний (наприклад, Законом України "Про господарські товариства" встановлено, що статутний фонд акціонерного товариства становить 1250 мінімальних заробітних плат, а Закон України "Про банки і банківську діяльність" вказує, що банки утворюються в організаційно-правовій формі відкритого акціонерного товариства або кооператив-ного банку і повинні мати мінімальний розмір статутного капіталу на момент реєстрації банку не менше 10 мільйонів євро. Тому в даному випадку, під час створення банку, потрібно використовувати спеціальну норму Закону України "Про банки і банківську діяльність").

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 30

скачати