1. Початок Людської цивілізації.
Історія України бере свій початок з появи перших людей на її території. Науково доведено, що первісні люди з’явились 1 млн р. тому. кам’яний вік – палеоліт, мезоліт. Палеоліт поділяється на ранній, середній та пізній. Ранній - Архантропи, лише коли вони були одним стадом вони могли вижити, по іншому не дозволяли умови. Середній - кліматичні умови змінились, навчилися полювати, добування вогню, прихід неандертальців. Пізній - з'явилась родова община, розвивався духовний стан людини.
2. Давні слов’яни та їхні сусіди в першій половині першого тисячоліття.
У Ш-УІІ ст. н. е. відбувались процеси, названі істориками «Великим переселенням народів». Це були масові переміщення германських, слов'янських, сарматських та інших племен і їх вторгнення на територію Римської імперії.
«Велике переселення народів» поклало початок утворенню сучасних народів на землях, де вони проживають донині. Цей період вважають межею між історією Стародавнього світу і середніх віків. Сусідами слов'ян були германці та фракійці.
3. Походження слов’ян та їх розселення на території України.
Сучасні українці є однією з гілок історичного слов'янства, походження та етногенез якого до сьогодні остаточно не з'ясовано. Значна частина науковців схиляється до думки, що свої початки слов'янський світ бере ще у бронзовому і ранньозалізному віках (II—І тис. до Н. X.). Вперше про слов'ян згадують римські автори І—II ст. після Н. X., а з VI ст. про них дещо ширше говорять візантійські історики. Готський хроніст Йордан повідомляє, що слов'яни походять від одного кореня і відомі під трьома назвами: венетів, антів і склавинів. Тобто на межі нової ери слов'яни сформувалися як самостійна етнічна спільнота. Вони займали райони Вісли, Дністра, Прип'ятського Полісся, сягали Верхнього Подніпров'я. На початку нової ери завершився поділ слов'янської спільноти на дві групи: східну і західну. У V—IX ст. частина слов'ян переселилася на Балкан
4. Господарство та суспільний устрій східних слов’ян.
Східні слов'яни, що жили на землях сучасної України, на поч. І тис. об'єдналися в Антське державне утворення, яке займало територію між Дністром і Дніпром. У антів панував демократичний лад і всі справи вони вирішували спільно, а за часів загальної небезпеки обирали правителя. Маючи добру військову організацію, здійснювали успішні воєнні походи на сусідів. Основу господарської діяльності східнослов'янських племен становило орне землеробство. Із зернових сіяли просо, пшеницю, жито, ячмінь. Знали бобові, ріпу, льон, гречку. Переважала перелогова система, використовувалися дво- і трипілля.
Традиційним для праукраїнців було тваринництво. Розводили переважно велику рогату худобу і свиней, рідше овець, кіз, коней.
Значну роль у господарстві відігравали ремесла, які поступово зосереджувалися у городищах, що переростали в міста.
5. Трипільська культура.
Трипільська культура — археологічна культура часів енеоліту, назва якої походить від назви села Трипілля на Київщині, у зазначеній «розширеній» назві культури присутня ще й назва румунського села Кукутень.
Трипільська культура набула найбільшого розквіту між 5500 та 2750 роками до н. е., розташовувалась між Карпатами та Дніпром на територіях сучасних України, Молдови та Румунії загальною площею понад 350 тис. км². У часи розквіту культури їй належали найбільші за розміром поселення у Європі: кількість мешканців деяких з них перевищувала 15 тис. осіб. Трипільська культура є однією з основних давньоземлеробських культур мідної доби.
6. Побут та суспільний устрій скіфських племен.
Скіфи - давній народ, який у VII - III ст. до н.е мешкав у Північному Причорномор’ї. Належали до іраномовних племен і за мовою були близькі до сарматів. Самі скіфи називали себе саками – від іранського слова «олень» або сколотами – етимологія цієї самоназви невідома. На території України скіфи з'явилися у першій половині VII ст. до н. е., перекочувавши зі степів Прикубання й Північного Кавказу.
7. Античні міста Північного Причорномор’я.
Велику роль в історії України відіграли античні міста-держави Північного Причорномор'я. Як органічна частина античної цивілізації, вони утворились і розвивалися у тісній взаємодії з місцевим причорноморським населенням. Останнє впродовж цілого тисячоліття відчувало на собі вплив високої античної культури, що знайшло свій вияв у прискоренні їх соціально-економічного та культурного розвитку. У процесі античної колонізації у Північному Причорномор'ї утворилися чотири основних осередки.
Перший - це побережжя Дніпро-Бузького та Березанського лиманів. Другий центр античної цивілізації Півдня України склався в районі Дністровського лиману, де розташувалися міста Ніконій і Тіра. Третій центр сформувався в Південно-Західному Криму. Головне місто тут - Херсонес Таврійський. Четвертий центр античної культури в Північному Причорномор'ї виник на Керченському й Таманському півостровах. Тут були побудовані міста Пантікапей, Феодосія, Фанагорія.
8. Теорії походження Київської Русі.
Вона заснована на матеріалах «Повісті минулих літ» Нестора Літописця. «Повість минулих літ» розповідає, що заснували державність на східнослов’янських землях нормани (варяги), яких звали русь. Їх запросили «княжити і володіти» ними деякі східнослов’янські племена. Відгукнувшись на їхнє запрошення, три брати Рюрик, Синеус, Трувер спочатку прийшли до словен, де заснували м. Ладогу, залишивши в ньому старшого брата Рюрика. Синеус оселився на Білім Озері, а Трувер в Ізборську. Через два роки Синеус і Трувер померли, а всю владу перебрав Рюрик. Прийшовши на озеро Ільмень, він заснував Новгород і сів княжити. У Рюрика були двоє воєночальників не його племені – Аскольд і Дир, які відпросившись до Царгорода зі своїм родом рушили по Дніпру. По дорозі вони осіли у Києві і почали володіти полянською землею.
9. Політика перших київських князів( Олега, Ігоря, Ольги, Святослава).
Князь Олег (882 - 912)
Об'єднав північні та південні руські землі;
Підпорядкував Києву полян, деревлян, сіверян, радимичів, словенів і кривичів;
Посилив князівську владу
Установив язичництво як державну релігію.
907 рік - похід на Візантію, перемога, надзвичайно вигідна угода: Візантія мала сплатити кожному воїну по 12 гривень, данину руському князеві, руські купці не сплачували мита.
911 р. - новий похід на Константинополь, умови угоди уточнені.
У 1912 році помер за загадкових обставин (літописна легенда оповідає, що смерть сталася від укусу змії, яка виповзла з черепа його померлого коня).
Князь Ігор (912 - 945)
Приєднує деревлян, уличів
Накладає збільшені податки
915 р. - на кордонах Русі вперше з'являються печеніги, з ними укладено мир.
941 р. - похід на Візантію, поразка ("Грецький вогонь")
944 р. - ще один похід на Візантію, укладено договір: сплата руськими купцями мита, надання воєнної допомоги Візантії від нападів печенігів і хозарів.
944 р. - похід на Кавказ
945 р. - його вбито під час повторного збору данини з деревлян (організований князем Малом виступ на захист прав Деревлянського племінного княжіння)
Княгиня Ольга (945 - 964)
Мститься деревлянам - підпорядковує їх землі безпосередньо Києву
Проводить адміністративну реформу: встановлює норми податків і повинностей (устави, уроки, оброки).
Встановлює місця збору данини - погости
Ліквідовує місцеве княжіння у деревлян
Установила дипломатичні відносини з Німеччиною.
946 р. - візит в Константинополь, прийняття християнства.
959 р. - надіслала посольство до імператора Оттона I
Намагається впровадити християнство на Русі: церква Св. Миколи (на могилі Аскольда)
961 р. - християнська місія єпископа Адальберта.
Князь Святослав (964 - 972). Князь-воїн
"Чистий запорожець на Київському столі"
Посадив своїх синів намісниками в землях, які намагалися відокремитися від Києва
Заклав принцип управління державою одноосібним монархом - представником династії Рюриковичів
964 р. - похід на Оку і Волгу: приєднав землі в'ятичів, розгромив Волзьку Булгарію.
965 р. - розгромив Хозарський каганат (столиць м. Ітіль на Волзі)
967-968 рр. - 2 балканські походи в союзі з Візантією проти Болгарії: розгром болгар під Доростолом, зайняв 80 міст. Хотів перенести столицю з Києва до Переяслава
970 р. - похід проти Візантії, поразка.
972 р. - загинув разом з дружиною на порогах Дніпраэ
10. Київська Русь в період правління князя Володимира Великого.
Князювання Володимира Великого (980-1015) вважається початком розквіту
Київської Русі. З його приходом до влади почалася нова епоха в історії Київської Русі. Варязькі князі вже не дивилися на Київську Русь як на країну, яку можна і надалі грабувати, а як на сильну могутню і державу. Володимиром було запроваджено новий підхід в управлінні державою. На відміну від попередників, Володимир в першу чергу звертав увагу на добробут, а не на загарбання нових володінь і збір данини. За князювання Володимира Русь почала розвиватися вже як цілісна держава.
11. Піднесення та розквіт Київської Русі за князя Ярослава Мудрого.
За роки князювання Ярослава держава досягла найвищого рівня розквіту, відбулося посилення єдності і могутності держави, її зв'язків з Європою, всебічний розвиток культури
Значну увагу великий князь приділяв безпеці країни, зміцненню її кордонів, зводилися "змійові вали" з фортецями для захисту від кочовиків. Це дозволило йому у 1036 р. отримати остаточну перемогу над печенізькими ордами. Донедавна вважалося, що саме на честь такої події Ярослав збудував Собор святої Софії. Втім зараз з'ясували, що цю перлину середньовічної культової архітектури почали будувати ще на чверть століття раніше.
12. Київська Русь за правління Ярославичів.
Після смерті Ярослава Мудрого його троє синів - Ізяслав, Святослав та Всеволод - утворили своєрідний тріумвірат. Впродовж двох десятиліть вони проводили спільну політику, підтримуючи єдність держави. Ярославичі разом обороняли країну від агресивних половців, протистояли сепаратистським тенденціям молодших князів. Але після невдалої для Русі битви з половцями на Переяславщині та повстання киян незабаром у тріумвіраті почалися розбіжності. Відновити колишню єдність не вдалося навіть на з'їзді братів у Вишгороді, де було прийнято "Правду Ярославичів", що значно розширювало "Руську Правду". Уже в 1073 р. Святослав з допомогою Всеволода посів київський престол, а Ізяслав змушений був утекти до Польщі, а далі до Німеччини. З того часу Ярославичі по черзі княжили у Києві.
13. Причини і наслідки політичної роздробленості Київської Русі.
Для багатьох держав Європи в Х-ХІІІ ст. був характерним процес політичної роздробленості. Зміцнення позицій удільних володарів спонукало їх до виходу з-під політичної влади центрального правителя.
Ярослав Мудрий першим відчував, що Русь зазнає роздроблення. Він намагався запобігти цьому процесу, надавши кожному з п'яти синів уділ та поставивши главою держави старшого сина Ізяслава. В 1064 р. стався перший конфлікт за уділ між Ярославичами та їхнім племінником Ростиславом Володимировичем. Пізніше конфлікти між князями стали постійними.
Серед причин, які призвели до політичної роздрібненості Київської Русі, можна виділити такі:
1) Прагнення окремих князівств до самостійності.
2) Великі простори держави та етнічна неоднорідність населення. 3)Відсутність чіткого незмінного механізму спадкоємництва князівської влади.
4) Занепад торгівлі.
5) Геополітичне розташування Київської Русі
14. Культура Київської Русі.
Культура Київської Русі – яскраве явище європейської середньовічної культури. Київська Русь залишила помітний слід у світовій історії. Вона проіснувала з IX до середини XIIІ ст. То була одна з найбільших монархій раннього Середньовіччя, яку можна порівняти хіба що з імперією Карла Великого. В часи свого найвищого розквіту вона простягалася від Чорного до Балтійського моря і Льодовитого океану, від Закарпаття до Північного Передуралля та Волго-Окського межиріччя. Складність вивчення культури Київської Русі, особливо її ранніх етапів, пояснюється браком писемних джерел. Античні автори, які добре знали Середземномор'я, щонайбільше лише згадували про наших далеких предків, про місцевості і народи, які жили на північ від Дунаю і Чорного моря.
15. Історичне значення утвердження християнства на українських землях.
Запровадження християнства на Русі сприяло зміцненню державності, поширенню писемності, створенню визначних пам'яток літератури. Під його впливом розвивалися живопис, кам'яна архітектура, музичне мистецтво, розширювалися і зміцнювалися культурні зв'язки Русі з Візантією, Болгарією, країнами Західної Європи. Є кілька причин, які спонукали князя Володимира Великого хрестити Русь. Головною з них стало бажання київського князя об’єднати слов’янські землі, щоб зміцнити державу. Він знав, що для цього потрібна єдина релігія. Разом з тим, прийняття християнства, як релігії було закономірним для розвитку давньоруського суспільства.
16. Утворення Галицько-Волинської держави.
Князь Роман Мстиславович Об'єднанню Галицького і Волинського князівств значною мірою сприяли тісні економічні та культурні відносини, які здавна підтримувалися між ними, незважаючи на міжусобні війни між окремими князями. До єдності спонукала також необхідність; спільної боротьби двох князівств проти агресії з боку Польщі та Угорщини, а згодом — монголо-татар. Уже невдовзі по смерті Ярослава Осмомисла волинський князь Роман Мстиславич на запрошення галицьких бояр зайняв Галич, але не зміг там закріпитися. Лише в 1199 р., після кончини князя Володимира, останнього представника династії Ростиславичів, він зміг повернутися в Галичину та силою об'єднати її з Волинню.
17. Князювання Данила Галицького.
У 1238 р. син Романа Данило Галицький захоплює м. Галич та стає правителем Галицько-Волинського князівства (1238-1264). Повернувшись у Галич, він одружився з дочкою тодішнього князя і після його смерті сам зайняв престол.
У 1245 р. відбувається битва під Ярославом і Данило остаточно перемагає боярську опозицію. Данило Галицький укріпив свою владу у Галицько-Волинському князівстві. Він відновив стосунки з Угорщиною та Польщею, а також зруйновані монголо-татарами міста, звів нові могутні фортеці – Кременець і Холм, що став столицею князівства.
18. Галицько Волинська держава за наступників Данила Галицького.
Після смерті князя Данила в 1264 р. з правління його наступників почався
поступовий занепад Галицько-Волинського князівства. За правління синів Данила – Шварно, Лева і Мстислава князівство при формальному збереженні єдності фактично розпалося на три частини. Галицько-волинські князі, визнаючи формальну залежність від Золотої Орди, фактично вели самостійну зовнішню політику. Вони підтримували міцні зв'язки з Тевтонським орденом та Литвою і таким чином відстоювали свою незалежність від агресивних зазіхань Польщі та Угорщини, контактували з Австрією, Німеччиною, Польщею, Угорщиною, Римською курією.
19. Культура Галицько-Волинської держави.
Культура Галицько-Волинського князівства є складовою частиною культури Русі. При тому вона відчутно відрізняється від культури інших земель. Навіть після монголо-татарської навали у продовж століття Галицько-Волинська Русь не відставала у своєму культурному розвитку від сусідніх держав, а в ряді випадків стала батьківщиною творчих імпульсів, що збагатили всю тогочасну східноєвропейську культуру. Культура Галицько-Волинського князівства була відкритою для впливів західної і східної культур, але при цьому вона не втрачала свою східнослов'янську специфіку. Великий вплив на культуру регіону мала православна церква, яка, попри політичні негаразди, зберігала основні культурні традиції. Культура Галицько-Волинського князівства стала однією зі складових формування української культури.
20. Монголо-татарські напади на українські землі, їх причини та наслідки.
У 1206 р. у Азії утворилася монгольська держава.
Причини войовничості монголо-татар :
а) економіка монголо-татар розвивалася у формі кочового скотарства, що постійно потребувало нових земель і пасовищ;
б) монголо-татари в XIII ст. перебували на стадії ранньофеодальної державності, якій відповідає войовнича агресивність стосовно сусідів, що базується на прекрасній військовій організації й найжорстокішій дисципліні
в) об'єктом агресії монголо-татар стали, насамперед, землеробські народи, що перебували на стадії феодальної роздробленості.
Монголо-татарська навала мала дуже тяжкі наслідки для руських земель. Від багатьох міст та селищ залишилися лише назви у літописах. значну частину населення монголо-татари винищили або взяли у полон. Найбільш спустошені були міста-центри економічного, політичного та культурного життя давньоруських земель.
21. Особливості розвитку українських земель в складі ВКЛ.
Можна виділити такі особливості статусу українських земель у складі ВКЛ:
• приєднання відбувалося переважно мирним шляхом через бажання князівств позбутися монгольського ярма;
• система управління залишалася незмінною: руські князі сплачували щорічну данину та надавали збройну допомогу;
• руська мова стала державною;
• православна церква зберігала панівне становище;
• збереглося руське законодавство;
• литовці приєднувалися династичними шлюбами з українцями;
• панувала українська культура.
До середини XIV ст. Велике князівство Литовське цілком сформувалося, як держава та значно розширило свою територію. Це розширення відбувалося, в основному, за рахунок входження до складу ВКЛ білоруських та українських князівств.
22. Особливості розвитку українських земель у складі Польщі.
Новостворена Польська держава обіцяла надати українцям широкі автономні права, але цієї обіцянки не дотримала. Натомість вона вживала заходів, унаслідок яких:
• були ліквідовані всі демократичні інституції ЗУНР;
• категорично заборонялося вживати назви «Західна Україна», «Східна Галичина»;
• забороненими стали слова «українець», «український», замість них реанімувався давній термін «русин», «русинський»;
• зусиллями міністра освіти С. Грабовського українські школи були перетворені на польсько-українські з перевагою польської мови;
• українців та представників тих національних меншин, які підтримували Західноукраїнську Народну Республіку, звільнено з керівних посад і державних закладів.
1 2 3 4