Ім'я файлу: Костриба 204 г. СІД семінар 4.odt
Розширення: odt
Розмір: 27кб.
Дата: 17.09.2022
скачати

Семінар 4

План

1. Основні види писемних джерел.

2. Загальні прийоми та методи дослідження історичних джерел

a)    поняття методики історичного джерелознавства.

b)    етапи роботи з джерелами 

c)    методика пошуку та виявлення джерел

d)    застосування методів історичної бібліографії.

e)    відбір джерел з теми дослідження. Залежність принципів відбору від мети і дослідницьких завдань.

f)     суцільне і вибіркове вивчення джерел

3. Аналітична критика історичних джерел

a)    поняття джерелознавчої критики, її структура і завдання.

b)    основні завдання аналітичної критики.

c)    синтетична критика джерел.

d)    методика використання масових джерел.

1.До писемних джерел належать будь-які написи на будь-якій поверхні, що збереглися (на стінах, камінні, монетах, посуді тощо), літописи, книги, грамоти, документи, спогади (мемуари), листи, художні твори тощо

2.Завдання джерелознавства, як спеціальної історичної дисципліни, полягає в тому, щоб дати методику вивчення, аналізу й використання джерел. Завдання зводиться до виявлення і класифікації джерел, критики їх походження, вірогідності й практичної цінності, спеціального дослідження окремих видів джерел і разом з тим всієї їх сукупності, тобто до синтетичного вивчення комплексу джерел в усій їх різноманітності, в їхньому зв’язку і взаємозалежності.

Завдання джерелознавства полягає також в тому, щоб розкрити специфічні особливості відбиття дійсності різними видами джерел і накреслити шляхи їх вивчення. Глибоке вивчення джерел допоможе подолати їх обмеженість і дістати з них факти адекватні тим, що відбувалися в житті.

Аналіз джерел передбачає зовнішню і внутрішню критику.

Здійснення завдань зовнішньої критики, критики походження джерела, вимагає, насамперед, проведення таких джерелознавчих робіт:

– встановлення часу й місця виникнення джерела;

– з’ясування обставин, за яких виникло це джерело;

– виділення з первинного тексту нашарувань, тобто авторських, редакторських і цензурних виправлень;

– розшифрування неясних місць, позначень, термінів;

– встановлення і виправлення помилок в тексті;

– вивчення зовнішніх ознак джерел;

– розв’язання питання про оригінальність, виявлення підробок.

Внутрішня критика включає в себе:

1) вивчення змісту джерела;

2) його інтерпретацію (тлумачення);

3) встановлення вірогідності джерела;

4) визначення точку зору автора джерела, з’ясування ідейного задуму, розкриття його політичної тенденції.

Внутрішня критика встановлює фактичну цінність, вірогідність фактів, викладених у документі, тобто відповідність змісту джерела реальній історичній дійсності. Вона встановлює повноту джерела, виявляє намір замовчування і перекручення, причини і мету неповноти відомостей і невірогідність повідомлень.

А.Методика джерелознавства — це система методів, тобто прийомів, засобів та правил здійснення всього комплексу робіт, пов'язаних з пошуком, виявленням, відбором джерел, їх всебічним критичним аналізом, встановленням достовірності та інформативної цінності джерела, а також наступним його використанням з метою отримання науково перевіреної інформації про минуле людського суспільства в усіх його проявах.

В.   Вроботі історика над джерелами можна виділити такі найважливіші етапи:

  • пошук, виявлення і попередній відбір джерел для наступної праці з ними;

  • класифікація джерел 

  • дослідження джерел, їх аналітична критика;

  • синтетична критика та наукове використання досліджених джерел.

С. Для роботи історика велике значення має повнота і якість джерела, яким він користується. Тому пошук джерел є дуже важливим етапом. Починати потрібно з опублікованих джерел. Цей процес включає:

- Ознайомлення з прікніжной бібліографією в ході обробки наукової літератури по темі дослідження;

- Роботу з каталогами;

- Перегляд Бібліографічно покажчиків.

Починаючи пошуково-бібліографічну роботу, необхідно мати на увазі про тип, вид і форми видання документів. За формою і способом видання документів їх можна розділити на такі групи:

- Корпус (звід) документів; - Серія доккументов; - Збірник документів;

- Моноиздания (книга присвячена одному джерелу); - Альбом; - Плакат;

- Публікація в періодичних виданнях; - Публікації в додатках до наукових або науково-популярним працям; - Публікації в тексті наукової або науково-популярної роботи.

Для бібліографічного пошуку джерел, опублікованих у вигляді окремих видань, використовують каталоги бібліографічні покажчики. У каталогах кожна книга реєструється за певними ознаками: алфавітному, систематичному.

Після ретельного пошуку опублікованих джерел, можна перейти до пошуку необпублікованних джерел в архівах і ін. Документосховищі. Питаннями методики архівних пошуків займається спеціальна історична дисципліна - архівна евристика.

Щоб оптимально організувати пошук архівних матеріалів, слід дотримуватися ряду обов'язкових умов:

- Перед звернення до архіву, необхідно вивчити їх мережу їх, щоб точно знати адресу пошуку;

- Освоїти систему науково-довідкового апарату архівів;

- Ознайомитися з адміністративною структурою держави, системою держ. управління в досліджуваний період. Ці дані є у відповідних довідниках;

- На підставі вивченої структури і функції закладів, зміни їх назв, шляхів проходження документації в різний час визначити коло фондів, в яких можуть зберігатися документи.

В Україні профіль кожного архіву чітко визначений. Дуже велике для істориків значення має науково-довідковий апарат архівів (НСА) - комплекс архівних довідників, які забезпечують облік і класифікацію документальних матеріалів. Основними видами НАС, які використовуються в Україні, є путівники, описи, архівні довідники, каталоги. Щоб дізнатися про наявність архівних документів з певної теми, доцільно ширше використовувати огляду, підготовлені фахівцями, які добре знають архівні джерела за відповідною проблеми.

Тому, першим етапом джерельній роботи дослідника є пошук і виявлення джерел. Джерельна методика виробила систему способів і прийомів, яка дає можливість оперативно зорієнтуватися в інформаційному потоці, виявити місце зберігання джерела.

D. Бібліографічний метод, як спосіб перетворення документального матеріалу на бібліографічну інформацію (БІ), охоплює операції, відомі в сучасному бібліографознавстві як методи бібліографування. Узагальнювальне поняття "бібліографічний метод" об'єднує в собі конкретні прийоми (способи, операції) вивчення системи документальних комунікацій (головним чином, документів та споживачів інформації) з метою її відображення у бібліографічній інформації, які застосовують у практичній бібліографічній діяльності.

Бібліографічний метод дає можливість так званого "згортання інформації": на підставі бібліографічного вивчення інформації, яка існує у вигляді документів (книг), створюють нову, вторинну щодо першої, інформацію про документи та інформацію, що міститься у них. Отже, бібліографічний метод — це метод бібліографічного згортання інформації. Його конкретними складовими є: бібліографічне виявлення, бібліографічний відбір, бібліографічна характеристика, бібліографічне групування та інші методи (операції) бібліографування.

Бібліографічний метод найбільш яскраво виявляється у процесі бібліографування. Але не тільки бібліографування, а й бібліографічне обслуговування також здійснюється на підставі саме бібліографічного методу, який застосовують у будь-яких процесах довідково-бібліографічного обслуговування, бібліографічного інформування споживачів або рекомендаційно-бібліографічного обслуговування.

Е.

пошук, виявлення і попередній відбір джерел для наступної праці з ними;

класифікація джерел;

дослідження джерел, їх аналітична критика;

синтетична критика та наукове використання досліджених джерел.

Якість і результативність будь-якої праці історика вирішальною мірою залежать від повноти і якості джерел, які він використав. Тому професійним обов’язком історика є знання джерельної бази дослідження. Як зазначалося вище, джерельна база дослідження складається з джерел, уже введених до наукового обігу (тобто надрукованих), і тих, які ще не використовувалися у наукових працях. Обов’язковим правилом пошуку джерел є те, що його слід починати з опублікованих джерел по темі, тобто з вивчення бібліографії. Цей процес включає:

Починаючи роботу над темою, дослідник звертається насамперед до публікацій своїх попередників (якщо вони є), а також до узагальнюючих праць, які можуть стати вихідною точкою дослідження проблеми. Вже в ході цієї роботи історик дістає перші уявлення про коло джерел, які можуть його зацікавити. Проте основну масу опублікованих джерел можна виявити лише на основі цілеспрямованого бібліографічного пошуку, роботи з каталогами, а також із поточними і ретроспективними бібліографічними покажчиками про опубліковані книги.

  • ознайомлення з прикнижковою бібліографією в ході опрацювання наукової літератури з теми дослідження;

  • роботу з каталогами бібліотек;

  • перегляд бібліографічних покажчиків.

3. Сучасні дослідники дають таке визначення джерелознавчої критики: «Джерелознавча критика (аналіз) – вирішальна стадія дослідницької роботи над документами. Її мета – визначити міру повноти і достовірності фактичного змісту джерела і створити передумови для вилучення з нього достовірної інформації».

Відповідно до сучасних уявлень про методику джерелознавчого аналізу окремо взятого джерела, вона включає шість основних етапів: «Визначення зовнішніх особливостей пам’ятки; доведення її автентичності (справжності); прочитання тексту джерела; встановлення часу, місця, авторства, обставин та мотивів походження; тлумачення тексту; визначення вірогідності джерела, його надійності, наукової значущості».

А. По-перше, джерело не можна досліджувати у відриві від тієї конкретно-історичної реальності, в якій воно виникло. На всіх джерелах лежить відбиток свого часу, тієї епохи, в яку вони створені. Кожне з джерел покликане до життя певними умовами, мотивами, причинами, завданнями, цілями. Одна й та ж людина за різних обставин може створити документи або твори, які суттєво відрізняються один від одного не тільки формою, а й оцінками. До того ж джерела виникали у різний щодо подій час: у момент здійснення події, по її гарячих слідах або через багато років. І все це відбивається на інформаційній якості та рівні достовірності джерел.

По-друге, важливо знати історію тексту джерела, обставини його створення, адже у процесі роботи над ним може виявитися багато списків, варіантів, редакцій. Тому доречно вивчити історію публікацій джерела (якщо вони були), з'ясувати, зокрема, ким, коли і для чого вони здійснювалися, чи призначалося джерело відразу для друку, скільки видань воно має, які зміни вносилися в кожне із них і т. ін. Слід брати до уваги й той факт, що в історії України було багато періодів, коли вся інформація підлягала цензурі. Це негативно відбивалося на джерелах, нерідко призводило до вихолощування з них первісного змісту.

По-третє, у процесі роботи над джерелом необхідно вивчити не лише його походження і текст, а й присвячену йому критичну літературу. Насамперед це стосується найдавніших джерел, наприклад літописів, а також джерел особового походження.

По-четверте, слід обов'язково враховувати ступінь наукового вивчення джерела попередніми дослідниками. До того ж деякі з джерел дуже складні для опанування, нерідко потребують спеціальних джерелознавчих досліджень, реставрації, доведення пам'ятки до придатного стану для використання істориками. Так, усесвітньо відомі історичні пам'ятки "Повість временних літ", "Руська Правда" були об'єктом джерелознавчого аналізу фахівців багатьох поколінь, які по-різному з'ясовували їх походження, встановлювали рівень автентичності, надійності як джерела. Використовуючи ці, на перший погляд, добре вивчені джерела, сучасний історик може дати їм свою інтерпретацію, помітити в них ще не виявлені інформаційні можливості, адже кожен дослідник, виходячи зі свого задуму, вилучає з джерела й аналізує той матеріал, який його цікавить, застосовуючи новітні засоби і методи дослідження.

По-п’яте, не можна знижувати вимоги до критики історичних джерел навіть тоді, коли їх кількість з певної теми або періоду обмежена. Дійсно, джерела далеко неповно відображають історичний процес, особливо в давні періоди. Але збої у фіксуванні історичних подій у джерелах спостерігаються навіть в історії найновішого часу. Це пояснюється багатьма причинами. В Україні, наприклад, велика кількість архівних джерел була знищена під час численних воєн, окупацій, соціальних і природних катаклізмів.

В.Аналітична критика пов'язана з роботою історика над конкретним джерелом. Вона включає комплекс обов'язкових елементів, серед яких можна назвати такі:

• визначення зовнішніх особливостей пам'ятки;

• доведення її автентичності (справжності);

• прочитання тексту джерела;

• встановлення часу, місця, авторства, обставин та мотивів походження;

• тлумачення тексту;

• визначення вірогідності джерела, його надійності, наукової значущості.

Праця з джерелами починається із зовнішньої критики, або вивчення зовнішніх особливостей кожного з них. Важливо встановити, що перед вами – оригінал документа, перший примірник, чи копія. Останні теж мають різний характер (не завірені, ксерокопії, авторизовані, завірені установою, копія з копії тощо), різняться вони і за часом створення. У XVII – XVIII ст. в Україні копії документів підтверджувалися військовою канцелярією Війська Запорізького. В наш час поширені нотаріально завірені копії документів, ксерокопії. Незавірені копії і поширені нині ксерокопії вимагають від дослідника особливої обережності й прискіпливості, оскільки сучасні технічні засоби дають можливість скомпонувати будь-який текст. Найбільшу цінність для історика становлять першоджерела – оригінальні документи, в яких відображена первісна інформація.

Знайомлячись з матеріалом, на якому відтворений документ, історик вивчає його зовнішні особливості: водяні знаки, печатки, відтворені в тексті або додані до документів, помітки та вставки до тексту (інтерполяції). Виявлення зовнішніх особливостей документа іноді дає підстави зробити попередні висновки про час його створення, автентичність або, навпаки, про його фальсифікацію.

Важливим етапом роботи з джерелом є прочитання його тексту. Складність цієї роботи залежить від багатьох чинників: віку документа, його фізичного стану, особливостей почерку автора чи переписувача та інших. Чим старший за віком документ, тим складніше, як правило, його прочитати. А читання писемних джерел з історії України XI–XVIII ст. вимагає спеціальної мовної та палеографічної підготовки, оскільки передбачає знання давньоукраїнської і церковнослов'янської мов, уставного, напівуставного та скорописного письма, врахування таких особливостей тексту, як відсутність поділу на речення і слова, наявність скорочень, виносних букв тощо.

С. Аналітична критика кожного окремого джерела є лише етапом його джерелознавчого дослідження, вона органічно переростає в синтетичну критику, мета якої полягає у формуванні сукупності науково перевіреної інформації. Адже факти перетворюються у знання лише тоді, коли між ними встановлюються зв'язки, коли вони вибудовуються в певну причинно-наслідкову систему. Випадково підібрані й використані факти навіть з перевірених джерел породжують ілюстративність, описовість, ведуть до спроб механічного підтвердження заздалегідь заготовлених схем й упереджених висновків дослідника.

Мета дослідника в роботі з джерелами – отримання сукупності фактів, а для цього потрібне використання не поодиноких джерел, а оптимальної їх кількості – сукупності, комплексу. Це передбачає встановлення істориком об'єктивних зв'язків між окремими джерелами, що входять до комплексу, систематизацію джерельної інформації, в ході якої кожне джерело зіставляється з іншими й дістає відповідну рейтингову оцінку. Такий підхід дає змогу уникнути переоцінки значення деяких джерел, об'єктивно визначити місце і роль кожного з них. Іншими словами, не можна обмежуватися в роботі з джерелами лише аналітичною критикою, яка має об'єктом окремі з них, а метою – добування окремих фактів. Треба рухатися далі – до синтетичної критики, що має своїм об'єктом комплекс джерел, а метою – отримання сукупності фактів. Синтетична критика дає можливість оцінити весь комплекс джерел з певної теми в їх взаємозв'язку, взаємообумовленості, відтворити цілісність не лише окремого джерела, а й комплексу джерел, як своєрідного феномена культури відповідного часу.

Комплекс джерел має відповідати певним вимогам. Синтезованим виразом цих вимог є поняття «надійність джерел». На думку А. Тартаковського, це «синтетичне, інтегруюче поняття, яке характеризує собою всю сукупність інформаційних потенцій джерел, що залучаються з теми даного дослідження».

Надійність комплексу джерел означає, по-перше, що він включає достовірні, перевірені в процесі критичного аналізу джерела; по-друге, містить джерела в обсязі, оптимальному для отримання сукупності всіх наукових фактів без будь-якого винятку; по-третє, охоплює джерела, які дають можливість встановити структурні, генетичні й трансформаційні зв'язки фактів, що мають відношення до предмета, який вивчається.

Репрезентативність комплексу джерел залежить від характеру історичних подій, які вони відображають. Якщо для одномоментних актів історії репрезентативними можуть бути навіть поодинокі джерела, то для характеристики великих подій і процесів необхідно використовувати різнорідні джерела. Коли йдеться про тривалі історичні процеси, обов'язково слід залучати ще й масові джерела з обробкою їх сучасними методами. Таким чином, вибір оптимального обсягу джерел, необхідних для об'єктивного висвітлення подій, залежить насамперед від характеру і масштабів цих подій.

D. Характерною рисою розвитку історичної науки останнього десятиріччя є широке залучення у дослідженнях масових джерел з соціально-економічної, політичної історії та духовного життя суспільства, що вимагає більшої уваги до розробки методичних основ їх використання.

Масовими називаються комплекси джерел з певної проблеми або періоду історії, які мають суттєві однакові властивості й ознаки (ординарність походження, однорідність змісту, однотипність форми), але відрізняються одне від одного за кількісними показниками.

Ординарність, тобто однаковість обставин виникнення джерел, зумовлюється тим, що комплекси масових документів з'являються унаслідок заздалегідь спланованих масових акцій: проведення переписів, обстежень, соціологічних досліджень, анкетування й опитування учасників різного роду масових заходів.

Друга характерна риса масових джерел – однорідність, повторюваність змісту. Якщо, наприклад, проводилося обстеження селянських господарств, то всі матеріали змістовно будуть присвячені саме цій проблемі.

Третя риса масових джерел – однотипність їхньої форми. Переписи, обстеження, анкетування тощо проводяться за формулярами (переписними листами, анкетами тощо), що мають чітко визначену структуру. Іноді за стандартним формуляром проводяться через певний час багаторазові обстеження. Однотипність формулярів значно спрощує наступну обробку отриманої інформації, її аналіз, порівняння даних, отриманих в різний час.

Методика роботи з масовими джерелами має свою специфіку. Вчені-джерелознавці вважають, що створити єдину методику вивчення всіх видів цих джерел неможливо, оскільки кожен із них має свої особливості кодування інформації, межі інформативності. До того ж кожен історик, працюючи з масовими джерелами, ставить перед собою конкретні цілі, що випливають з його задумів. Проте деякі аспекти методики роботи з масовими джерелами мають загальнозначущий характер. У роботі з ними зокрема слід поетапно вирішити кілька завдань:

приступаючи до роботи, варто окреслити коло кожного комплексу масових джерел з теми дослідження, з метою з'ясування ступеня їхньої репрезентативності, вірогідності, можливості порівняння даних;

• вивчити походження, призначення та історію формуляру, на основі якого виникли ті чи інші масові джерела. Наприклад, переписи населення в Радянському Союзі проводилися за переписним листом, який поступово удосконалювався відповідно до вимог математичної обробки та зростання вимог до інформації, зберігаючи при цьому свою основну структуру. Ще виразнішу "електронну" спрямованість мав Всеукраїнський перепис населення України у 2001 p.;

визначити специфічні методи обробки інформації залежно від мети дослідження, обсягу масових джерел, специфіки кодування в них інформації. Ця робота виконується, як правило, істориком разом із фахівцями з математики, тому більшість сучасних джерелознавчих праць, присвячених масовим джерелам, написана істориками у співавторстві з математиками.

Специфіка роботи з масовими джерелами викликала необхідність розробки спеціальної методики їх аналізу, що спонукало істориків звернутися до кількісних (математичних) методів. На відміну від описових, ці методи дають можливість визначити кількісні параметри певних властивостей або рис історичних явищ. Більше того, звернення до математичних методів дало змогу перенести центр ваги з вивчення окремих історичних подій та процесів на дослідження історико-типологічних структур (етнічно-національна, соціальна структура суспільства, майнові, аграрні відносини в різні часи тощо), а також на розкриття (через статистичні тенденції) закономірностей масових суспільних явиш.
скачати

© Усі права захищені
написати до нас