Ім'я файлу: Контрольні запитання.docx
Розширення: docx
Розмір: 23кб.
Дата: 25.03.2022
скачати
Пов'язані файли:
Відстані в просторі Відстанню між двома точкамиАіВ називається д
Розширення: docx
Розмір: 23кб.
Дата: 25.03.2022
скачати
Пов'язані файли:
Відстані в просторі Відстанню між двома точкамиАіВ називається д
Контрольні запитання
1. Назвати найважливіші причини Національно - визвольної війни 1648 - 1657 рр. під проводом Б. Хмельницького.
2. Які мали наслідки для України Березневі статті 1654 р., Гадяцький договір 1658 р., Переяславські статті 1659 р., Московські статті 1663 р. та Андрусівське перемир`я 1667 р.?
3. Охарактеризуйте постать П. Дорошенка. Вкажіть на причини складення ним гетьманської булави у 1676 р.
4. Які були причини та наслідки руїни в Україні?
5. Порівняйте політику гетьманів І. Брюховецького, Д. Многогрішного та І. Самойловича.
6. Розкрийте історичне значення та причини поразки Національно-визвольної революції 1648–1676 рр. в Україні.
1. Назвати найважливіші причини Національно - визвольної війни 1648 - 1657 рр. під проводом Б. Хмельницького.
fПричини Національно-визвольної війни (1648-1657 рр.):
козацтво зазнавало постійних утисків: магнати відбирали в них хутори, луки, ставки, млини, примушували платити десятину, за будь-яку непокору козаків кидали до в'язниць і мордували; більш того - багатьох козаків перетворено на кріпаків;
Усе це робило неминучим вибух народного гніву. Наприкінці 1647 року по всій Україні запалали народні повстання. На чолі повсталих став тала¬новитий державний діяч і полководець Богдан Хмельницький.
Періодизація Національно-визвольної війни українського народу
проти Речі Посполитої(1648-1657 рр.)
2. Які мали наслідки для України Березневі статті 1654 р., Гадяцький договір 1658 р., Переяславські статті 1659 р., Московські статті 1663 р. та Андрусівське перемир`я 1667 р.?
БЕРЕЗНЕВІ СТАТТІ 1654 – усталена в історіографії назва комплексу документів, якими було юридично оформлено укр.- рос. договір 1654. Вони називалися ще "Переяславським договором", "Договором Богдана Хмельницького" тощо. Оригінали документів договору не збереглися. Відомі тільки їхні копії та чернетки. Укр. Б. с. складаються з кількох документів: ухвалених рос. царем Олексієм Михайловичем "Статей Богдана Хмельницького" від 2 квітня (23 берез.), "Жалуваної грамоти" царя гетьманові й Війську Запороз. від 6 квітня (27 берез.) й "Жалуваної грамоти" шляхті від 6 квітня (27 берез.). Укр. сторона подала свої умови у формі прохань-чолобитних до царя. Акти царського уряду мали форму "пожалувань" з боку царя.
За Б. с. передбачалося збереження в Україні форми урядування й устрою Укр. козац. д-ви, її тер., адм.-тер. устрою, суду й судочинства, фінансової та фіскальної систем, а також соціальної структури сусп-ва і соціально-екон. відносин, що склалися в ході національної революції 1648–1676. Правова невизначеність у Б. с. відносин між Укр. козац. й Рос. д-вами спричинила різні оцінки цих статей з боку дослідників. Одні з них вбачали у цьому договорі унію, другі – військ. союз, треті – протекторат, четверті – васалітет, п'яті – неповне включення до складу Рос. д-ви, шості – приєднання України до Росії, сьомі – "возз'єднання" України з Росією.
Гадяцький договір
Гадяцький договір — угода, укладена 16 вересня 1658 року під містом Гадяч за ініціативою гетьмана Івана Виговського між Річчю Посполитою і Гетьманщиною, що передбачала входження останньої до складу Речі Посполитої під назвою «Великого Князівства Руського» як третього рівноправного члена двосторонньої унії Польщі і Литви.
У жовтні 1659 р. Виговський зрікся гетьманської булави, передав її новому гетьманові Ю. Хмельницькому і виїхав до Польщі. Згодом, у 1664 р., І. Виговський був розстріляний за наказом тодішнього гетьмана П. Тетері.
Переяславські статті (1659)
Перея́славські статті́ — козацько-московська міждержавна угода, укладена 17 жовтня 1659 року в Переяславі. Статті означали розрив Гадяцької угоди 1658 року з Річчю Посполитою й суттєво звужували автономію козацької України в складі Московської держави. Підписані гетьманом Юрієм Хмельницьким та представниками московського уряду на чолі з князем Олексієм Трубецьким.
Трубецькой прийняв посольство, але запросив Хмельницького на особисті переговори. Гетьман побоювався пастки, однак, урешті-решт, поїхав до Переяслава із малим супроводом. 27 жовтня 1659 року, в Переяславі, Трубецькой організував Генеральну військову раду. На ній були відсутні правобережні полковники, а основну масу становила старшина промосковської орієнтації з Лівобережжя. Сама рада проходила в оточенні 40-тисячного московського війська. На раді Хмельницького знову обрали гетьманом, після чого Трубецькой змусив підписати його сфальсифікований московською стороною текст Березневих статей 1654 року. Пізніше цей довільно редагований текст увійде до Зводу законів Російської імперії під назвою «Статей Богдана Хмельницького».
Московські статті (1665)
Московські статті 1665 року — міждержавний договір підписаний у Москві 11(21) жовтня 1665 року, за іншими даними, 12(22) жовтня між гетьманом Іваном Брюховецьким, котрий у вересні прибув з великим почтом до Москви, і московським урядом.
Україна і Андрусівське перемир’я 1667 р.
Українські землі, починаючи з другої половини 50-х рр.. XVII ст.. стали місцем, де зіткнулись інтереси багатьох іноземних держав, в тому числі Московської держави та Речі Посполитої. Після їхнього протистояння протягом 1663-1665 р., коли гетьмани Правобережжя та Лівобережжя обмінялись походами на іншу сторону Дніпра використовуючи підтримку чи то польського короля, чи російського царя, відносини між двома державами лише загострились. Проте обоє монархів розуміли можливі згубні наслідки обопільного протистояння, а тому в 1667 р. пішли на налагодження відносин. В результаті чого було підписано Андрусівський договір. Тому важливим є висвітлення умов даного договору та його наслідків для реконструкції цілісної картини, що склалася в Україні в 1667 р.
Отже, договір відображав компроміс між двома державами, що стався за рахунок розподілу козацької України і мав надзвичайно трагічні наслідки для долі українського народу. Ситуація, що склалася, створювала незборимі труднощі на шляху консолідації українських земель у межах національної держави. На тривалий час, як засвідчили подальші події, загальмувався й деформувався процес розвою нації, її політичної свідомості, культури тощо [7, с. 333-334
3. Охарактеризуйте постать П. Дорошенка. Вкажіть на причини складення ним гетьманської булави у 1676 р.
Петро́ Дороше́нко (1627, Чигирин — 19 листопада 1698, с. Ярополче, Московія) — визначний український військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького Правобережної України (1665—1676), очільник Гетьманщини (1668—1670). Козацький полковник, учасник Хмельниччини та московсько-української війни. Гетьманування, котре припало на добу Руїни, провів у постійних війнах, як із зовнішніми, так і з внутрішніми супротивниками.
Зречення булави
Правобережна Україна знову перейшла під владу Дорошенка, проте ситуація на Правобережжі була складною. Роки виснажливої війни перетворили українські міста й села на правому березі Дніпра на суцільну руїну. Османські залоги, закріпившись у стратегічно важливих містах, вимагали сплати данини османському султанові, руйнували церкви або перетворювали їх на мечеті, грабували та захоплювали в полон місцеве населення. Жителі цілих сіл були змушені тікати на лівий берег Дніпра, сподіваючись знайти там безпечні умови для життя. Авторитет Петра Дорошенка впав серед місцевого населення. Розчарований політикою Османської імперії, він вирішив зректися булави.
4. Які були причини та наслідки руїни в Україні?
Руїна — період в історії України, який розпочався після смерті Б. Хмельницького і характеризується боротьбою за владу між представниками козацької верхівки, поділом України та втручанням у її внутрішні справи іноземних держав (Московії, Речі Посполитої, Туреччини).
Причини Руїни:
• втручання інших держав у протистояння козацьких угрупувань у боротьбі за гетьманську булаву;
• Україна стала ареною боротьби геополітичних інтересів Московської держави, Туреччини, Кримського ханства, Речі Посполитої.
• соціальна неоднорідність українського народу, його небажання коритися шляхетсько-старшинській верхівці;
• розкол серед правлячої верстви українського суспільства (козацької старшини) з питань внутрішньої і зовнішньої політики (щоб зберегти свої привілеї та ввести кріпацтво, частина української шляхти орієнтувалася на допомогу Московії, інша — Речі Посполитої);
• поглиблення розбіжностей між прихильниками різних зовнішньополітичних орієнтацій, між лівобережними та правобережними полками.
Хронологічні рамки Руїни: Руїна поширилася як на Лівобережжя, так і Правобережжя, почалася після смерті Б. Хмельницького, і закінчилася з початком гетьманування І. Мазепи, тобто тривала протягом 30 років (1657-1687 рр.).
5. Порівняйте політику гетьманів І. Брюховецького, Д. Многогрішного та І. Самойловича.
Іван Брюховецький (1663-1668 рр.) - яскравий представник доби Руїни. Він був добрим промовцем, умів впливати на маси, був типовим демагогом. В політичних поглядах був палким прихильником Москви.
Треба підкреслити, що І. Брюховецький усіма силами захищав інтереси козацької старшини, сприяв посиленню експлуатації селян, міщан, рядових козаків. Оскільки це викликало незадоволення мас, гетьман для укріплення своєї влади вирішив міцніше спертися на царський уряд. З цією метою у 1665 р. він з групою старшини поїхав до Москви і підписав там з царським урядом нові "Московські статті", за якими залишилися тільки станові права козаків.
Д. Многогрішний намагався встановити порядок і спокій. Він приборкував повстання, боровся зі старшинською олігархією, сам призначав та змінював полковників, сотників, без суду їх карав, накладав податки на старшину, духівництво. Характеризуючи правління гетьмана, історик І. Холмський писав: "Завдяки йому Гетьманщина скінчила часи Руїни і ввійшла в новий період миру й добробуту".
Іван Самойлович (1672–1687 рр.). Після обрання І. Самойловича гетьманом (17 червня 1672 р.) були підтверджені Глухівські статті, а також були прийняті нові "Конотопські статті", кількістю 10, за якими посилювався вплив старшини на гетьмана та поглиблювалася автономія України.
Важливо зазначити, що І. Самойлович був людиною освіченою, з широким світоглядом, талановитим політиком і, безперечно, патріотом, що прагнув незалежної України, але в той же час умів добре ладити з Москвою. Він намагався повністю підпорядкувати своїй владі Запоріжжя.
6. Розкрийте історичне значення та причини поразки Національно-визвольної революції 1648–1676 рр. в Україні.
Довготривала виснажлива боротьба українського суспільства, у ході якої Україна понесла демографічні, політичні, матеріальні, територіальні й моральні втрати, закінчилася поразкою. У результаті національно-визвольних змагань так і не було створено соборної держави в етнічних межах України, не була відстояна незалежність Української держави, країна була позбавлена можливості рівноправно ввійти в коло європейських держав через відсутність у багатьох гетьманів і полковників державницького мислення, нерозвинутість державно-національної філософії, психологію меншовартості й підданства, а не відчуття володарів. Патріотичний дух у суспільстві був пройнятий не раціонально-державними проблемами, а православ’ям, при цьому інтереси мас та еліти були почасти діаметрально протилежними.
Україна, перебуваючи в центрі інтересів кількох великих держав (причому — «другого ешелону» політичних гравців Європи), мала невеликі шанси на досягнення незалежності. Козаки, будучи вправними воїнами, на жаль, за рівнем організації, військової стратегії й тактики поступалися збройним силам Польщі, Росії, Туреччини, Криму.
Українська революція мала чимало спільного з Німецькою, Нідерландською та Англійською революціями XVI — XVII ст. Зокрема, типологічно найближче вона стояла до Нідерландської революції (1566 — 1609 pp.), оскільки була спрямована на виборювання національної незалежності й установлення буржуазних відносин. Українська та Нідерландська держави утворилися не в межах усіх етнічних територій, а лише на окремих їх частинах, унаслідок чого кордони встановлювалися не за національно-мовним, а за географічним поділом. В історії обох революцій надзвичайно важливу й не завжди позитивну роль відігравав геополітичний чинник.
Після поразки революції ще понад сто років продовжувала існувати автономія українського Лівобережжя, що сприяло кристалізації нової інтелігенції, національної самосвідомості та національно-державницької ідеї.