Ім'я файлу: моральне виховання.docx
Розширення: docx
Розмір: 73кб.
Дата: 11.11.2020
скачати
Пов'язані файли:
Правове регулювання діяльності банків в Україні.docx
Розширення: docx
Розмір: 73кб.
Дата: 11.11.2020
скачати
Пов'язані файли:
Правове регулювання діяльності банків в Україні.docx
ЗМІСТ
Вступ………………………………………………………………………………….3
Розділ 1. Загальна характеристика морального виховання в сучасні педагогічній літературі
1.1. Поняття, зміст та функції морального виховання………………………6
1.2. Моральне виховання у вченні видатних українських педагогів……...10
Розділ 2. Впровадження та поширення морального виховання в сучасній українській школі
2.1. Сучасні концепції морального виховання……………………………..17
2.2. Аналіз педагогічних заходів направлених на формування моральної вихованості в сучасній школі………………………………………………………22
2.3. Модель підвищення рівня моральної вихованості школярів………………………………………………………………………….....25
Висновки ……………………………………………………………………………36
Список використаних джерел та літератури………………………………………39
ВСТУП
Актуальність дослідження. Розвиток моральності у школярів пов’язаний з певними змінами у формуванні та інтеграції їх моральних цінностей. Сформована цілісна інтегративна система моральних цінностей реалізується у власних моральних потребах, мотивах, поведінці, діяльності. Вона є основою для організації подальшого морального виховання. Моральне виховання школярів у сучасних умовах має бути тісно пов’язане з новими процесами розвитку суспільства. Соціально необхідним стає формування високоморальної, ціннісно зорієнтованої особистості школяра.
Феномен „мораль” є складним комплексним утворенням, яке наявне не лише тільки у пізнанні, але й у процесах соціального життя та культури, у світогляді людини, що необхідно враховувати при формуванні моральної особистості.
Проблема морального виховання молоді була актуальною на різних етапах розвитку людського суспільства. Сьогодні передбачається формування широкого кола моральних якостей, які випливають із загальнолюдських уявлень про мораль, до яких відносимо людську гідність, доброзичливість, справедливість, непримиренність до антигуманних учинків, чесність, людяність, безкорисливість, співчуття, порядність та інші чесноти.
Акцентування уваги на проблемі морального виховання школярів продиктовано складними суспільними умовами, в яких зараз знаходиться учнівська молодь. Моральний стан суспільства чутливий до змін в оточуючому та залежить від соціальних умов. Спрямувати розв’язання проблем, які виникли в результаті конфлікту загальнолюдських моральних цінностей та соціально-групових напрямів розвитку можна за допомогою гармонізації духовної і практичної життєдіяльності людини. Застосування досягнень теорії і практики минулого важливе не тільки тому, що вони інформують про позитивні здобутки, але й дають уяву про наслідки неправомірних підходів до морального буття. На велике значення морального виховання у всебічному та гармонійному розвитку особистості вказували видатні педагоги минулого та сучасності. Визначний український педагог-просвітник XVIII століття Г. Сковорода, представник етико-гуманістичного напряму, головним у моральному вихованні визначав формування патріотизму, працелюбства, людяності, дружби, чесності, скромності.
Розробкою даної проблеми займалося багато науковців, представники різних галузей науки. Значення для людини та суспільства загальнолюдських моральних цінностей, методологічні засади системного підходу до вдосконалення морального виховання молоді знайшли відображення у працях І. Беха, В. Бутенка, Г. Довженок, досліджували О. Апраксіна, О. Васильєва, П. Ігнатенко, М. Калашник, Л. Котикова, О. Михайличенко, М. Левківський, М. Плохова, Н. Прокоф’єва, Ю. Руденко, Н. Сивачук, Т. Тюльпа та інші.
Необхідність удосконалення системи морального виховання змушує науковців і практиків все частіше звертатися до здобутків педагогічної теорії і практики. Але потрібно відмітити, що конкретизації позитивних і негативних тенденцій морального виховання учнівської молоді означеного періоду ще не було зроблено.
Але, незважаючи на це, сьогодні існує потреба у дослідженні, яке б узагальнило, систематизувало існуючі відомості з даної проблеми.
Враховуючи все вищесказане, нами і була обрана тема курсової роботи:
"Моральне виховання школярів".
Об’єкт дослідження – Сучасний стан морального виховання в українських школах.
Предмет – процес здійснення морального виховання.
Мета роботи: дослідити основні аспекти морального виховання школярів. Відповідно до мети були визначені наступні завдання:
1) вивчити поняття, зміст та функції морального виховання;
2) виділити сучасні концепції морального виховання;
3) провести аналіз педагогічних заходів направлених на формування моральної вихованості в сучасній школі;
4) охарактеризувати методи підвищення підвищення рівня моральної вихованості школярів.
Для розв’язання поставлених завдань нами були використані такі методи дослідження: теоретико-критичний аналіз літератури з теми дослідження; зіставлення, узагальнення і синтезування здобутої інформації тощо.
Робота може бути використана студентами ВНЗ для підготовки до семінарських занять, також може бути використана викладачами для проведення лекції, практик тощо.
Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, що містить 25 найменувань. Повний обсяг роботи: 37 сторінок.
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА МОРАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ В СУЧАСНІ ПЕДАГОГІЧНІЙ ЛІТЕРАТУРІ
1.1. Поняття, зміст та функції морального виховання
Моральне виховання — це виховний вплив школи, сім'ї, громадськості, що має на меті формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі та практичної діяльності.
Моральне виховання — дуже важка робота для вчителя, тому що не завжди збігаються вимоги школи і сім'ї, у суспільстві відбувається багато негативного, нелегко скласти програму виховної роботи, усе в ній передбачити і виконати. Крім того, виховання має внутрішні суперечності: не спрацьовує відразу зворотний зв'язок (результатів виховної роботи відразу не побачиш), виховання потрібно здійснювати за багатьма напрямами (розумовим, моральним, трудовим, естетичним, екологічним, правовим, статевим, фізичним тощо). І все це потрібно зробити вчителю [17, c. 45].
Методологічною основою морального виховання є етика — наука про мораль, її природу, структуру і особливості походження. Мораль — це система принципів, норм і правил, які регулюють поведінку людини в суспільстві, роблять її правильною. Поняття "моральний", "моральність" використовують, коли мова йде про конкретний вчинок, практичну сторону стосунків. Отже, мораль, етику і моральність не можна вважати синонімами.
Зміст морального виховання в національній школі дається в концепціях національного виховання (1996 р.), позакласної виховної роботи (1994 р.), української національної школи-родини (1994 р.), безперервної системи національного виховання (1994 р.) та в інших нормативних документах. Він включає в себе формування національної свідомості, виховання любові до розбудови національної державності; патріотизм; участь молоді в практичних справах розбудови нашої держави; формування в учнів почуття гідності, гордості за свою Батьківщину, вірності Україні. У зміцненні патріотичних почуттів велику роль відіграє героїчне виховання — формування бойового морально-психологічного духу, виховання глибокого розуміння громадянського обов'язку, готовності захищати Батьківщину, оволодіння військовими знаннями, вивчення бойових традицій та героїчних сторінок історії українського народу, його збройних сил,
Проблема морально-естетичного виховання досліджувалась і продовжує розроблятися представниками різних наук: філософії (Б.Ананьєв, В.Асмус, А.Буров, Л.Виготський, І.Зязюн, М.Каган); педагогіки та психології (Ш.Амонашвілі, Д.Водзенський, В.Крет, В.Лабунець, А.Пінт, В.Сухомлинський, С.Якобсон). Сучасні вчені ( І. Бех, В. Дряпика, О. Олексюк, О. Рудницька, А. Щуркова) відзначають, що частиною глобальної духовної кризи, яку переживає людство сьогодні, є криза в галузі теорії і практики виховання. Питання педагогічних принципів, методів морального виховання є важливим аспектом шкільного навчально-виховного процесу. Тому цілком логічно, що аналіз сьогоденної практики засвідчує підвищений інтерес до особистісних якостей, змісту, методів і форм їх виховання у молодших школярів [8, c. 55].
Проблема морального виховання особистості розглядається сучасними вченими різнопланово, у таких аспектах, як: а) структура моральної свідомості (В. Зибковець, І. Мар’єнко); б)виховання моральної культури особистості (Т. Гуменникова, В. Бачінін); в) формування моральної активності учнів (І. Зайцева, Л. Крайнова); г)класифікація емоцій і почуттів учнів молодших класів(Є. Богданов, Б. Додонов, А. Запорожець, К. Платонов, К. Ушинський, О. Чебикін); д)роль почуттів у процесі морального виховання учнів (В. Блюмкін, Г.Гумницький, І.Свадковський, М.Стельманович, В. Сухомлинський )
Особливе місце у процесі формування особистості молодшого школяра, зазначають вчені, займають питання розвитку моральних якостей, що складають основу поведінки учня. У цьому віці дитина не тільки пізнає сутність моральних категорій, але й вчиться оцінювати знання у вчинках і діях навколишніх, власних вчинках. На підставі праць відомих педагогів та психологів можемо виділити чотири типи моральних якостей, які мають найбільш чітко виражений моральний зміст: а) почуття солідарності і товариськості, усвідомлення обов’язку і відповідальності; б) гуманістичні якості (людяність, доброзичливість, благородство, чуйність, делікатність, свідомість, почуття власної гідності, гордість, скромність ); в)комплексні якості, які характеризують здійснення особою основних цілей морального регулювання у їх єдності та взаємозв’язку (моральна активність, справедливість); г) якості, пов’язані з особливостями морального регулювання поведінки (почуття честі, сорому, чесність, порядність, принциповість, щирість, моральна чистота ).
Аналіз наукових праць сучасних українських педагогів дозволяє виявити різні підходи до морального виховання молодших школярів. Частина науковців акцентує увагу на гуманістичних і педоцентричних аспектах морального виховання, наголошуючи, що в цьому процесі в центрі виховних зусиль педагога має бути дитина з її потенціалом та інтересами. З початку 90-х років XX століття в Україні почала формуватись група педагогів-учених та вчителів-практиків, які закликають повернутись до перевірених вітчизняним та світовим досвідом християнських моральних цінностей, які є основою загальнолюдських цінностей, повинні стати підґрунтям для морально-етичного виховання молодого покоління незалежної України [3, c .16].
Також для вітчизняної теорії і практики морального виховання важливе значення має їх збагачення позитивним педагогічним досвідом, набутим за рубежем, адже наші сучасні науковці мало обізнані з теоріями й технологіями, що мають поширення в різних країнах світу, зокрема у США. Американський досвід морального виховання є важливим для української школи тому, що вона, як і суспільство в цілому, опинившись в умовах глобалізації, має справу з проблемами, які були притаманні американській школі на різних етапах її розвитку й у розв’язанні яких вона набула чималого досвіду. Аналіз здобутків морального виховання у школах США дає можливість уникнути багатьох помилок у розробці методологічних та теоретичних засад виховного процесу і зробити відповідні висновки щодо вдосконалення морального виховання в школах України.
Отже, проведений нами аналіз наукових досліджень та публікацій показав, що проблема морального виховання молодших школярів знайшла висвітлення в багатьох джерелах, однак слід зазначити, що більшість з названих науковців поглиблено досліджують один із аспектів морального виховання школярів.
О. Вишневський виділяє три етапи розвитку національної свідомості дитини.
І. Етап етнічного самоусвідомлення з раннього дитинства — це формування культу рідного дому, сім'ї, предків, рідного села, міста. У процесі етнізації велике значення має рідна мова, казки, народні пісні, звичаї, обряди, творчість [12 ,c .58].
ІІ. Етап національно-політичного самоусвідомлення в підлітковому віці — це відновлення історичної пам'яті, формування почуття національної гідності.
ІІІ. Етап громадсько-державного самоусвідомлення — це формування правильного розуміння понять "патріотизм", "націоналізм", "інтернаціоналізм", прищеплення почуття національної, расової, конфесійної толерантності. Моральні цінності поділяються на такі групи: о загальнолюдські, абсолютно вічні, які мають необмежену сферу застосування (гуманізм, доброта, чесність, правда, гідність, мудрість, справедливість, відчуття прекрасного тощо);
національні — значущі для одного народу (патріотизм, почуття національної гідності, історична пам'ять тощо);
громадянські — це визнання прав і свобод людини, обов'язку перед іншими людьми, поваги до закону, державних символів, уряду, до ідеї соціальної гармонії тощо;
сімейні — моральні основи життя сім'ї, стосунки поколінь, закони подружньої вірності, піклування про дітей, старших, пам'ять про предків, взаємоповага в сім'ї;
цінності особистого життя — девіз, за яким живе людина, орієнтири поведінки, цілі, прагнення. Вони визначають риси її характеру, поведінку, успіхи, стиль особистого життя.
Закони лицарської честі, кодекс лицарських звитяг розкриває козацька педагогіка [4 ,c .22].
У вихованні свідомої дисципліни, почуття обов'язку і відповідальності важливою є спільна робота вчителів і вихователів, спрямована на засвоєння учнями правил поведінки в школі, їх прав та обов'язків, формування в них потреби постійно дотримуватися їх, створення оптимальних умов для свідомої діяльності, а головне — постійний тактовний контроль за поведінкою учнів, чіткі та безкомпромісні вимоги.
Вимогливість і суворість учителя мають бути доброзичливі. Він повинен розуміти, що учень може робити помилки через брак життєвого досвіду або з інших причин. Тому педагог має вміти прощати помилки, допомагати дітям знаходити оптимальні рішення у складних життєвих ситуаціях.
1.2. Моральне виховання у вченні видатних українських педагогів
Обґрунтування ідеалу національної освіти належить К.Д.Ушинському, де важливе місце займають питання виховання, у яких він спирався на ідею гармонійного розвитку особистості. Гармонійно розвинутою він вважав людину, у якої поєднанні розумова зрілість, моральна досконалість, фізична і естетична розвиненість. Головним, К.Д. Ушинський, вважав моральне виховання: „Ми сміливо висловлюємо переконання, що вплив моральний складає головне завдання виховання, більш важливе, ніж розвиток розуму і наповнення голови знаннями.” [5 ,c.78].
Українська система виховання належить до давніх педагогічних традицій нашого народу. Проблемам морального виховання присвячені праці таких видатних українських педагогів, як Г. Ващенко, А. Макаренко, В. Сухомлинський, О. Духнович.
У своїх працях "Виховний ідеал", "Виховання любові до Батьківщини", "Виховання волі і характеру", "Тіловиховання як виховання волі і характеру", "Виховна роль мистецтва", "Основи естетичного виховання" та ін. Г. Ващенко, зокрема, обґрунтував власну педагогічну систему. В основу виховання української молоді професор Г. Ващенко ставить загальнолюдські й національні цінності, виплекані народом протягом віків.
Принципово важливими в українській педагогічній науці були положення, сформульовані А.Макаренком та В.Сухомлинським.
В педагогічних ідеях А.Макаренка багато уваги приділялося принципові виховання колективу й через колектив. На думку педагога, намагання уникнути конфліктних ситуацій, надмірне обмеження активності самодіяльності, намагання захистити їх від боротьби з труднощами життя, з тим, щоб зробити процес виховання зовні благополучним, чреваті небезпекою одержання негативних результатів [19 ,c .23].
О.В.Духнович одним з головних принципів у вихованні молоді називав принцип народності. Оскільки на соціальне виховання дитини значний вплив здійснює її оточення та побут. Поряд з принципом народності, велику увагу в своїх працях педагог приділяв принципу природовідповідності. Ці фактори перебувають у тісній взаємозалежності і визначають суспільне та індивідуальне обличчя людини.
Актуальними залишаються і на теперішній час педагогічні погляди видатного українського педагога В. Сухомлинського. Він, продовжуючи розвивати й поглиблювати ідеї А. Макаренка, підкреслював, що шлях від морального поняття до морального переконання ”проходить через єдність моральної звички і моральної свідомості. Далі йде тривалий, складний процес формування особистих моральних переконань. Особисті моральні переконання – це кінцевий результат морального виховання, головний показник, який характеризує духовне обличчя людини, єдність думки і вчинку, слова і діла в її поведінці.
Логічне продовження і розвиток ідеї морального виховання знайшли в працях сучасних українських вчених.
І.А. Зязюн вважає, що „ідеал українського національного виховання – це гармонійно і всебічно розвинена особа українця з інтелектуально-творчими, духовно-моральними цінностями”.
Так Н.Є.Щуркова підкреслює, що аналізуючи моральні якості, необхідно враховувати їхні функції в поведінці суб'єкта, їхню взаємодію і здатність до взаємодоповнення і взаємозбагачення.
Автори „Примірного змісту виховання ” вбачають моральну вихованість особистості у наявності таких моральних якостей, як активність, самостійність, ініціативність. І.С. Мар’янко головними показниками вважає сумлінність, дружбу, взаємодопомогу, Н.І. Монахов – повагу до інших, доброту, чесність.
Представники діяльнісного підходу І.Д. Бех, В.В. Семенов, О.А. Леонтьєв та ін. вважають, що моральне самопізнання можливе лише через спілкування в процесі моральної діяльності, через самоспостереження, рефлексію, інтуїцію. Включення особистості у моральну діяльність передбачає оволодіння теоретичними знаннями морального спрямування, найпослідовніше це може бути досягнуто в ситуації практичної дії. Тому пізнавальна діяльність морального спрямування сприяє підвищенню мотивації до моральної діяльності, моральному розвитку і становленню особистості [17, c .10].
Головним обов’язком учителів і вихователів у контексті проблеми морального виховання є утвердження у школярів принципів загальнолюдської моралі; виховання в них поваги до батьків, старших за віком, до народних традицій та звичаїв, національних і культурних цінностей України, її державного й соціального устрою; підготовка їх до свідомого життя в дусі взаєморозуміння, миру, злагоди тощо. Але в сучасній школі серед дітей чимала кількість із досить стійкими негативними й нездоровими нахилами, що віднаходять своє проявлення у різних негативних вчинках та діях, зокрема в явно умисних порушеннях норм та правил поведінки, в ігноруванні обов’язкових вимог вчителя тощо. Провідне місце у педагогічній спадщині В. Сухомлинського займає ідея гуманізму, людяності та доброзичливості. Про моральну досконалість педагог говорив як про складову всебічно розвиненої особисті.
Добро, толерантність, радість, зло, ненависть, насильство – моральні категорії, за допомогою яких оцінюються поведінка і вчинки людей, життєві явища та події. Вочевидь нині назріла нагальна потреба у виокремленні спеціальної педагогічної галузі – педагогіки Добра, витоки якої чітко простежуються у спадщині В. Сухомлинського. Про це свідчать назви окремих статей і розділів монографічних творів видатного педагога: «Радість і доброта», «Розуміння життя, добра і зла в ньому», «Будьте доброзичливими», «Не можна прожити і дня без тривоги за людину», «Про радість праці» та інші, в яких добро є моральним кредо і стрижнем виховання маленьких громадян [13 ,c .47].
В. Сухомлинський вважав найважливішим завданням виховання вплив на пробудження і розвиток у дітей кращих моральних, інтелектуальних і естетичних почуттів. На його думку, «... почуття – це кров, плоть і серце моральної переконаності, принциповості, сили духу; без почуттів моральність перетворюється на сухі безбарвні слова, що здатні виховати лицемірів. Ось чому, образно висловлюючись, стежка від морального поняття до морального переконання починається із вчинка, із звички, насичених глибокими почуттями, особистим ставленням до того, що дитина робить, що робиться навколо неї».
В. Сухомлинський визнавав пріоритет морального виховання учнів в багатогранній діяльності педагогічного колективу школи. Цілком зрозуміло, що розумове, трудове і фізичне виховання повинні бути підпорядковані головному – вихованню в дитині людяності, тобто гуманного ставлення до природи, до суспільства, до інших людей і до самої себе. Щоб дитина засвоїла на рівні світоглядних переконань золоте правило етики: необхідно ставитись до інших людей так, як би ти хотів, щоб вони ставилися до тебе. Педагог наголошує: «Перевіряйте свої вчинки свідомістю: чи не завдаєте зла, неприємності, незручності людям своїми вчинками. Робіть так, щоб людям, які оточують вас, було добре» [21, c .16].
Процес морального виховання є не що інше, як передача підростаючому поколінню всього того цінного досвіду людства, яке воно нагромадило за всю історію свого розвитку. Цей досвід закріплений в діяльності, поведінці людей старшого покоління, звичаях і традиціях народу, в моральних знаннях, у теорії моралі, в етиці як науці. Отже, засвоєння моральних знань є важливою умовою морального виховання. Лише через знання можна зрозуміти сутність людини, людських відносин, сенсу та мети життя [7,c .35].
Нормам моральності В. Сухомлинський присвячував спеціальні бесіди, через які намагався не лише передати дітям моральні знання, а і вплинути на їхні почуття, емоції, цим самим спонукати їх до правильних хороших вчинків. Це те, що він називав азами елементарної моральної культури.
По-перше, вважав педагог, що діти повинні зрозуміти ту просту істину, що кожен їхній вчинок, кожне бажання, кожна дія позначається на інших людях, і дитина завжди повинна думати над тим, чи не завдає вона незручностей, прикростей, зла іншим людям своїми вчинками, своєю поведінкою.
По-друге, треба завжди бути вдячним старшому поколінню за те, що воно створило необхідні умови для дітей, їх навчання, виховання. Не випадково у багатьох народів світу існує культ батьків, людей старшого покоління. Почуття вдячності людям виховує в дітей відповідальність перед іншими людьми, що в той же час формує в дітей почуття обов’язку і громадянської гідності, коли людина готова робити добро для людей за велінням свого серця і своєї совісті.
По-третє, вважає педагог, коренем моральності є праця. «Усі блага й радощі життя створюються працею і тільки працею. Без праці не можна чесно жити... Моральний сенс праці якраз і полягає в тому, що людина здобуває найкращу радість оптимістичного світосприймання – радість творення. Це, по суті, і є самовиховання». Праця, на думку педагога, стає розвиваючою, виховною для школяра лише тоді, коли вона вимагає напруження духовних і фізичних сил, подолання труднощів, коли вона загартовує волю і головне – є джерелом пізнання світу і формування світогляду.
Серцевиною морального виховання В. Сухомлинський вважав формування в дитини людяності, гуманізму. До людей треба бути добрими, чуйними, не робити їм зла і, в міру можливостей, допомагати слабким і беззахисним.
Моральне виховання має здійснюватись у нерозривній єдності з розумовим вихованням дитини. «Розумове виховання, – пише В. Сухомлинський, – завжди було і буде однією з головних ланок навчально-виховного процесу» [10 ,c. 23].
На думку педагога зародження в дитячих душах високих моральних, гуманістичних почуттів – любові до своїх батьків, рідних, поваги до людей похилого віку, милосердя до немічних і нещасних сприяють художні твори-мініатюри. На основі художніх творів він радив у початкових класах проводити уроки доброти і людяності. Звертаючись до аналізу багатовікового педагогічного досвіду та досвіду своїх колег, освітянин послідовно розвиває гуманістичну ідею величі, цінності людини. Він обґрунтовує, якими мають бути почуття – до батьків, рідних, близьких, до інших людей та обов’язок перед ними; любов до Батьківщини, розуміння життя, добра і зла у ньому; виховання високих моральних якостей і норм поведінки, любові до знань, школи, учителя; дружба, любов, сім’я; ставлення до краси в природі, суспільстві.
У працях «Павлиська середня школа», «Методика виховання колективу» В. Сухомлинський рекомендує дбати про те, щоб для дітей дорогими людьми стали мати, батько, бабуся, дідусь, щоб у їхньому духовному житті утвердився культ матері. Виховання дітей 6–10 років він називав «школою сердечності», радив педагогам і батькам вчити дітей добру, любові, милосердю. Дитина не повинна виростати байдужою, черствою, вона має зростати у постійному піклуванні про навколишній світ рослин, тварин, людей, доглядати і допомагати їм.
Важливим засобом морального виховання дітей Василь Олександрович вважав слово, а мовну культуру людини – дзеркалом духовної культури. Слово – не тільки носій інформації, зазначав він, воно іскра, від якої розгорається полум’я інтересу, вікно в незвідане, тому має бути яскравим, образним, барвистим і точним. Слово в руках учителя – найтонший і найголовніший його інструмент. Він неодноразово наголошував, що багато шкільних конфліктів, які нерідко закінчуються великою бідою, починаються з невміння учителя спілкувалися з учнями. Наголошуючи на високій мовній культурі кожного педагога, Василь Олександрович зазначав, що педагог має вибирати з мовної скарбниці саме ті слова, що відкривають шлях до людського серця, неповторного, не схожого на інші. Щоб виховувати словами, треба розвивати у вихованців сприйнятливість до слова [11 ,c .45].
Праці, над якими він працював до останнього дня – «Як виховати справжню людину» (1989), «Хрестоматія з етики» (1990), присвячені формуванню духовності як визначальної, провідної якості особистості через морально-етичне виховання, прищеплення цінностей. В. Сухомлинський ввів етику в структуру педагогічної науки, наповнив її педагогічним змістом, культовими засадами як на основі соціальних реалій, так і народної та класичної культури. Він вибудовує виховний процес як прищеплення «культури почуттів», «культури бажань» краси і любові, створює «філософію для дітей», основою яких виступають написані ним художні мініатюри, а педагогічна аргументація закладається в моральних повчаннях книги «Як виховати справжню людину».
«Людина народжується не для того, щоб зникнути безвісною, нікому невідомою пилинкою. Людина народжується для того, щоб залишити по собі слід вічний», – говорить В.О.Сухомлинський. І це так. Хорошу пам’ять про себе може залишити людина у порядних дітях, добрих вчинках, наполегливій праці. Адже людським рукам дано творити чудеса.
1 2 3