1. Міжнародна торгівля ліцензіями і ноу-хау
Як і будь-які міжнародні торговельні операції, ліцензійна торгівля на світовому ринку здійснюється шляхом укладання угод. Ліцензійна угода — це договір між двома сторонами про умови передачі й експлуатації науково-технічних, економічних або будь-яких інших знань, які мають, або не мають правового захисту.
Ліцензійні угоди відбивають специфіку об'єкта ліцензії яким можуть бути: патенти; промислові моделі і зразки; товарні знаки і торгові марки; незахищені ноу-хау.
Вперше термін "ноу-хау" був використаний у практиці укладання договорів у США й Англії. Згодом він став широко вико-1 ристовуватися і в інших країнах. Спочатку цей термін використовували на позначення інформації, необхідної для реалізації винаходу, спеціально опущеної заявником у патентному описі й розуміли під терміном "ноу-хау" "знати, як застосувати патент". Сьогодні під ноу-хау в міжнародній торгівлі ліцензіями розуміють конструктивні, технологічні, управлінські, комерційні або фінансові секрети виробництва, які не забезпечені патентним захистом.
Ліцензійне співробітництво здійснюється, як правило, на платній основі, а винагорода у більшості випадків виплачується в грошовій формі. В угоді фіксуються обмеження на використання, експлуатацію, встановлюється вид прав на використання, та період, на який вони передаються (частіше усього 5—10 років). Нерідко обумовлюються можливості й умови продовження договору.
Розрізняють договір про уступку права на патент і ліцензійну угоду. У першому випадку право власності на винахід або інший об'єкт промислової власності переходить до нового патентовласника (відбувається зміна патентовласника). У другому випадку право власності на продукти інтелектуальної діяльності (у тому числі винаходи, товарні знаки, ноу-хау і т. п.) зберігається за її власником. Покупець ліцензії одержує лише дозвіл на право використання об'єкта ліцензії за плату, на певний строк і у визначених межах. На практиці використовуються такі види ліцензій:
патентні ліцензії — ліцензії на використання науково-технічної або іншої інтелектуальної продукції, що мають правову охорону (захищені патентами винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки);
безпатентні ліцензії — ліцензії на використання науково-технічної або іншої інтелектуальної продукції, що не має правової охорони;
повна ліцензія — це патентна ліцензія, відповідно до якої в повному обсязі передаються права на винахід на весь термін дії патенту. В наш час практично не використовуються, оскільки за своєю суттю вона практично збігається з відступленням прав на патент;
виключна ліцензія характеризується наданням ліцензіа-*У виключних прав використовувати об'єкт ліцензії у межах, обумовлених в угоді. При цьому ліцензіар не має права на території дії цієї угоди одноосібно використовувати об'єкт ліцензії і видавати ліцензії третім особам.
невиключна (проста) ліцензія дозволяє ліцензіату використовувати об'єкт ліцензії, але не захищає його від конкурентів, оскільки в цьому випадку ліцензіар зберігає за собою право видавати аналогічні ліцензії третім особам, а також право самому використовувати об'єкт ліцензії на тій самій території;
чиста ліцензія — ліцензія, предметом угоди якої є передача невтілених знань (хоча вони можуть супроводжуватися зразками продукції);
супутня ліцензія — ліцензія, що надається при укладанні договорів про постачання устаткування, виробничої або іншої продукції, без якої реалізація цієї продукції приведе до порушення права власності постачальника;
субліцензія — ліцензія, надана третій особі ліцензіатом, що володіє повною або винятковою ліцензією, на підставі права, наданого йому ліцензіаром. За обсягом прав субліцензія відповідає простій ліцензії, винагорода за неї розподіляється між ліцензіаром і ліцензіатом;
поворотна ліцензія характеризується наданням ліцензі-ару права використовувати удосконалення об'єкта ліцензії, здійснені ліцензіатом;
примусова ліцензія — дозвіл компетентного органа зацікавленій особі використовувати запатентований винахід без згоди патентовласника в тому випадку, якщо протягом установленого законодавством терміну патентовласник не використовує винахід;
крос-ліцензія — взаємне надання (обмін) прав на використання об'єктів інтелектуальної власності. Практикується тоді, коли сторони не можуть здійснювати свою діяльність, взаємно не порушуючи прав.
Укладання ліцензійної угоди має певні позитивні та негативні наслідки для її сторін. Так, продавець ліцензії за її допомогою може вийти на такий ринок, куди іншим способом не можна проникнути через високе ввізне мито або наявність імпортних квот, заборон, занадто великі транспортні витрати чи сильну конкуренцію з боку інших фірм. При продажу ліцензій має місце економія на капітальних витратах і мінімізація комерційних ризиків. Продавець ліцензії може також скористатися торговельною мережею покупця і наявною клієнтурою (покупцями).
Недоліком продажу ліцензії з погляду продавця є можлива конкуренція з боку її покупця. Коли мине термін ліцензійної угоди, власник ліцензії отримує собі конкурента в особі покупця ліцензії. Крім того, покупець ліцензії, якщо навіть він до-сяг погодженого мінімуму її комерційного використання, не завжди може заповнити ринок, залишаючи ніші для конкурентів. Тим самим власник ліцензії неминуче втрачає контроль над операціями на цьому ринку. Контроль якості товару, що виробляється за ліцензією, також ускладнений, а ліцензійна винагорода звичайно менша від прибутку, який продавець міг би отримати, самостійно використовуючи об'єкт ліцензії. На додачу часто виникають суперечки з покупцем ліцензії з приводу її використання, навіть якщо угода була укладена з усіма застереженнями.
2. Міжнародний лізинг та його види
Специфічною формою кредитного обслуговування зовнішньоекономічних зв'язків є лізингові операції — підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування лізингоодержувачу на визначений строк майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержува-чем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізинго-одержувачем періодичних лізингових платежів.
Об'єктом лізингу може бути будь-яке нерухоме і рухоме майно, яке може бути віднесене до основних фондів. Суб'єктами лізингу можуть бути:
лізингодавець — суб'єкт підприємницької діяльності, у тому числі банківська або небанківська фінансова установа, який передає в користування об'єкти лізингу за договором лізингу;
лізингоодержувач — підприємство, яке одержує в користування об'єкти лізингу за договором лізингу;
продавець лізингового майна — підприємство, що виготовляє майно (машини, устаткування тощо) та/або продає власне майно, яке є об'єктом лізингу.
Розрізняють такі види лізингу.
Фінансовий лізинг — це договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, не менший строку, за який амортизується 60 % вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору. Сума відшкодування вартості об'єкта лізингу в складі лізингових платежів за період дії договору фінансового лізингу має включати не менше 60 % вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору. Після закінчення строку договору фінансового лізингу об'єкт лізингу, переданий лізингоодержувачу згідно з договором, переходить у власність лізингоодержувача або викуповується ним за залишковою вартістю.
Оперативний лізинг — це договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, менший строку, за який амортизується 90 % вартості об'єкта лізингу, визначеної на день укладення договору. Після закінчення строку договору оперативного лізингу він може бути продовжений або об'єкт лізингу підлягає поверненню лізинго-давцю і може бути повторно переданий у користування іншому лізингоодержувачу за договором лізингу.
Є різні форми лізингу.
Зворотний лізинг — це договір лізингу, який передбачає набуття лізингодавцем майна у власника і передачу цього майна йому у лізинг.
Пайовий лізинг — це здійснення лізингу за участю суб'єктів лізингу на основі укладення багатостороннього договору та залучення одного або кількох кредиторів, які беруть участь у здійсненні лізингу, інвестуючи свої кошти. При цьому сума інвестованих кредиторами коштів не може становити більше 80 % від вартості набутого для лізингу майна.
Міжнародний лізинг — це договір лізингу, що здійснюється суб'єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або в разі, якщо майно чи платежі перетинають державні кордони.
Експортний лізинг — угода, за якою лізингова компанія купує об'єкт лізингу в національної компанії і передає його закордонному лізингоодержувачу.
Імпортний лізинг — лізингодавець купує предмет лізингу в іноземного підприємства і надає його вітчизняному лізингоодержувачу.
Сублізинг — операція, у якій беруть участь основний лізингодавець, зареєстрований в одній країні, і посередник іншої країни, що передає об'єкт лізингу лізингоодержувачу.
Істотними умовами договору лізингу є:
найменування сторін;
об'єкт лізингу (перелік і вартість майна), умови та строки його поставки;
строк, на який укладається договір лізингу;
розмір, структура та графік сплати лізингових платежів, умови їх перегляду;
умови переоцінки вартості об'єкта лізингу згідно з чинним законодавством;
умови повернення об'єкта лізингу в разі банкрутства лізингоодержувача;
умови страхування об'єкта лізингу;
умови експлуатації та технічного обслуговування, модернізації об'єкта лізингу та надання інформації щодо його технічного стану;
умови реєстрації об'єкта лізингу;
умови повернення об'єкта лізингу чи його викуплення після закінчення дії договору;
умови дострокового розірвання договору лізингу;
умови надання відомостей про фінансовий стан лізингоодержувача;
відповідальність сторін;
дата і місце укладення договору.
На відміну від традиційної оренди об'єкт лізингової угоди обирається лізингоодержувачем, а лізингодавець купує устаткування за свій рахунок. Термін лізингу коротший за термін фізичного зносу устаткування. Після закінчення терміну лізингу клієнт може продовжувати оренду на пільгових умовах або купити майно за залишковою вартістю. У світовій практиці лізингодавцем звичайно є лізингова компанія, а не комерційний банк.
Сьогодні лізинг є одним із основних фінансових інструментів, що дозволяє здійснювати великомасштабні капітальні інвестиції в розвиток матеріально-технічної бази будь-якого виробництва. Порівняно з іншими способами придбання устаткування (оплата за фактом постачання, покупка з відстрочкою оплати, банківський кредит тощо) лізинг має низку істотних переваг:
Лізинг дає можливість підприємству-орендарю розширити виробництво і налагодити обслуговування устаткування без значних одноразових витрат і необхідності залучення позичкових коштів.
Пом'якшується проблема обмеженості ліквідних коштів, витрати на придбання устаткування рівномірно розподіляються на весь термін дії договору. Звільняються кошти для вкладення в інші види активів.
Не залучається позиковий капітал, і в балансі підприємства підтримується оптимальне співвідношення власного і позикового капіталів.
Поряд з тим лізинг має й певні недоліки:
операції, пов'язані з лізингом, відрізняються значною складністю як щодо розробки прийнятної схеми, формулювання умов угоди, так і щодо документального її оформлення;
лізингодавець повинен мати значний початковий капітал або мати стабільне джерело коштів;
лізингоодержувач програє на підвищенні залишкової вартості лізингового майна, зокрема через інфляцію;
вартість лізингу вища, ніж ціна покупки, позички (банківського кредиту), оскільки ризики зносу (морального старіння) об'єкта лізингу несе лізингодавець, який закладає їх у вартість лізингу.
Лізингова операція відрізняється досить складною організацією. Угода часто складається як мінімум з трьох контрактів:
— між орендарем і орендодавцем;
— між постачальником і орендодавцем;
— між орендодавцем і його банком.
Звичайно перед укладанням угоди справа клієнта ретельно аналізується. Цей аналіз включає:
оцінку спроможності клієнта виплатити орендні платежі і його попередніх прибутків від використання орендованого устаткування;
оцінку товарів (попит на них з позицій можливого перепродажу).
Якщо це міжнародний лізинг, то особливої ваги набувають: вибір валюти контракту, оцінка ризику зміни курсу валюти, митний режим орендаря, рівень податків, що накладаються на орендодавця, наявність угод про уникнення подвійного оподатковування між країнами, захист права власності іноземного орендодавця в країні орендаря.
При лізингу з додатковим залученням коштів особливо гостро постають питання заставного права, страхування, різних гарантій. Важливі також питання надання технічних гарантій виробником.
Важливим моментом при укладанні контракту є розрахунок і обґрунтування лізингових платежів, які лізингоодержу-вач вносить за користування об'єктом лізингу. Величина періоду, за який вноситься лізинговий платіж, встановлюється за договором лізингу і може бути нерівномірною. Лізингові платежі включають:
суму, яка відшкодовує при кожному платежі частину вартості об'єкта лізингу, що амортизується за строк, за який вноситься лізинговий платіж;
суму, що сплачується лізингодавцю як процент за залучений ним кредит для придбання майна за договором лізингу;
платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;
відшкодування страхових платежів за договором страхування об'єкта лізингу, якщо об'єкт застрахований лізингодавцем;
інші витрати лізингодавця, передбачені договором лізингу.
Розміри, спосіб, форма і строки внесення лізингових платежів та умови їх перегляду визначаються у договорі лізингу за домовленістю сторін. Ці платежі можуть бути одноразовими і періодичними, пропорційними і прогресивними. Вибір принципової моделі платежів залежить від форми лізингу. Лізингові платежі відповідно до законодавства України відносяться на валові витрати виробництва та обігу лізингоодержувача.
Погашення лізингових зобов'язань може відбуватися як у грошовій, так і в іншій формі. Так, при лізингу в країнах, що розвиваються, часто використовуються елементи бартерної угоди. В рахунок орендних платежів приймається товар, вироблений орендарем.
Лізингові угоди можуть передбачати зобов'язання орендодавця здійснювати ремонт і технологічне обслуговування устаткування. Це особливо важливо при лізингу складного устаткування, що вимагає залучення висококваліфікованого персоналу для пусконалагоджувальних робіт, ремонту й обслуговування. Практично на умовах лізингу можна одержати об'єкт "під ключ", передавши здійснення усіх формальностей лізинговій компанії, і завдяки цьому сконцентрувати зусилля на вирішенні інших питань. Лізинг дозволяє орендарю періодично оновлювати устаткування, що морально старіє.
Лізинг широко поширений у США, Італії, Великій Британії, Німеччині, Японії. Кожна країна по-своєму використовує лізинг у розвитку національної економіки і міжнародної діяльності. Переважна частина лізингових операцій в країнах — членах Європейської асоціації лізингових компаній припадає на угоди з рухомим майном. Однак в останні роки намітилася тенденція до збільшення частки лізингу нерухомого майна. Збільшення обсягу орендних операцій у міжнародній торгівлі потребує залучення значних фінансових коштів. Тому невипадково великі комерційні банки багатьох країн активно беруть участь у фінансуванні лізингових компаній, що потім переходять часто в їхню власність.
3. Міжнародні інжинірингові та консультаційні послуги.
Інжиніринг – сфера діяльності, що включає проробку (розробку) питань створення об'єктів промисловості, інфраструктури тощо у формі надання на комерційній основі різних інженерно-консультаційних послуг з використання науково-технічних, технологічних та управлінських розробок.
У цьому полягає його відмінність від ліцензійної торгівлі, де об'єктом купівлі-продажу є сама технологія в широкому розумінні. Тобто інжиніринг – це опосередкована форма передачі технології, оскільки надаються послуги з використання технологічних та інших науково-технічних розробок. Сторонами контракту при купівлі-продажу інжинірингових послуг виступають замовник і виконавець.
У міжнародній практиці до інжинірингу належать різноманітні види інтелектуальної діяльності, що спрямовані на отримання найкращих (оптимальних) результатів від капіталовкладень або інших витрат, пов'язаних з реалізацією проектів різного призначення, за рахунок найраціональнішого підбору та ефективного використання наявних ресурсів, а також методів організації та управління, на основі новітніх науково-технічних досягнень та з урахуванням конкретних умов і чинників, що впливають на здійснення проектів.
Сучасний інжиніринг грунтується на сукупності принципів, що забезпечують заінтересованість замовника у послугах інжинірингової фірми, а останньої – у сталих прибутках. Основними з цих принципів є:
системний, комплексний, міждисциплінарний підхід до здійснення проектів (виконання завдань замовника);
багатоваріантність технічних, технологічних та економічних проробок (варіантів виконання проекту), їх фінансової та маркетингової оцінки з вибором оптимального для замовника варіанта;
розробка проектів з урахуванням можливості застосування прогресивних технологій, обладнання, конструкцій і матеріалів з різних альтернативних джерел, що найкращим чином відповідають конкретним умовам та особливим вимогам замовників;
використання сучасних методів організації та управління всіма стадіями здійснення проектів.
Інжиніринг як особлива форма виробничої діяльності має специфічні особливості, які полягають у такому:
інжинірингові послуги мають виробничий характер внаслідок того, що спрямовані на створення об'єктів (як виробничих, так і невиробничих), поліпшення їх використання, збільшення обсягів реалізації продукції тощо;
послуги типу «інжиніринг» мають комерційний характер, тобто стають об'єктом купівлі-продажу з усіма особливостями та характерними рисами цього процесу;
інжинірингові послуги втілюються не в матеріальній формі продукту, а в певному корисному ефекті, який може мати матеріальний носій (документи, креслення, розрахунки тощо), а може не мати матеріального носія (управління процесом будівництва, навчання спеціалістів тощо);
інжинірингові послуги можуть відтворюватися, тобто тиражуватися на відміну від ліцензій і ноу-хау (на ринку інжинірингових послуг діють сотні операторів, що пропонують аналогічні послуги, а ціна на них визначається суспільне необхідними витратами часу на їх надання).
Внаслідок своєї універсальності інжиніринг застосовується при реалізації проектів найрізноманітнішого характеру: науково-дослідних, проектно-будівельних, виробничих, збутових тощо. Однак найбільше поширення послуги типу «інжиніринг» набули в проектах капітального будівництва, де основною метою є оптимізація інвестицій.
Усю сукупність інжинірингових послуг можна поділити на дві групи.
До інжинірингу, пов'язаного з підготовкою виробництва, належать передпроектні, проектні, післяпроектні і спеціальні послуги. Перед проектні послуги включають підготовку техніко-економічних обґрунтувань; проведення комплексних досліджень ринку, топографічних зйомок, ослідження грунтів; розробку планів забудівлі регіонів і планів розвитку (створення) інфраструктури, а також консультації та нагляд за проведенням зазначених робіт.
Сутністю проектного інжинірингу є підготовка генерального плану, супутніх схем, рекомендацій та обгрунтувань; попередня оцінка вартості проекту, калькуляція витрат на його створення та експлуатацію; розробка зведеного архітектурного плану, робочих креслень, технічних специфікацій, а також нагляд і консультації зі проведення цих робіт. Післяпроектні інжинірингові послуги включають підготовку контрактної документації; організацію торгів (тендерів), оцінку пропозицій, визначення переможця; нагляд за проведенням робіт, управління будівництва, проведення випробувань після здачі об'єкта в експлуатацію, складання заключного акта на об'єкт, підготовку інженерно-технічного персоналу. Спеціальні послуги можуть надаватися інжиніринговою фірмою в разі виникнення специфічних проблем створення об'єкта, таких як необхідність утилізації відходів, забезпечення екологічної безпеки функціонування, врахування вимог місцевого законодавства тощо.
До другої групи інжинірингових послуг належать роботи, пов'язані з оптимізацією процесів експлуатації, управління підприємством та реалізацією його продукції, в тому числі послуги з огляду та випробування обладнання, матеріально-технічного постачання, підбору та підготовки кадрів, а також консультації з оцінки доходів і витрат та рекомендації з їх оптимізації, рекомендації щодо фінансової політики, маркетингові дослідження, послуги з впровадження інформаційних систем тощо. Значна частина робіт цієї групи в останні десятиріччя відокремилась в специфічну сферу діяльності – консалтинг. Причому консалтингові послуги надаються не тільки об'єктам, що створюються, а й функціонуючим підприємствам, фірмам.
Консалтинг – це діяльність з консультування продуцентів, продавців і покупців з широкого кола питань економічної діяльності, в т. ч. у зовнішньоекономічній сфері. Консалтингові фірми надають послуги з дослідження та прогнозування товарних і регіональних ринків, цін світових ринків, оцінки торговельно-політичних умов країн і регіонів, проведення експортно-імпортних операцій. За класифікацією Європейського довідника консультантів, існує 6 груп та 84 види консультаційних послуг, серед яких управління в різних сферах діяльності, оцінка бізнесу, фінансове управління, маркетинг тощо.
Особливістю міжнародної торгівлі консультаційними послугами є те, що в одних випадках «корисний ефект» послуги експортується шляхом передачі відповідного матеріального носія (документації), а в інших експорт здійснюється шляхом тимчасового переміщення (міграції) в країну імпортера самого виробника даної послуги (експерта, консультанта), що зумовлено природними властивостями даного типу послуг, момент споживання яких збігається з моментом їх виробництва та реалізації.
Одним з найскладніших питань, що узгоджується між замовником і виконавцем (консультантом) на стадії укладання договору, є розрахунок вартості інжинірингових послуг. Це зумовлено які різноманітністю послуг, що надаються, так і їх нестандартністю, неможливістю попередньо встановити остаточний обсяг необхідних робіт і загальну суму витрат, пов'язаних з їх виконанням, Тому вартість послуг, що була визначена на стадії укладання контракту, може бути скоригована згідно із фактичними витратами по закінченні робіт. У світовій практиці використовуються такі основні методи розрахунку винагороди за надані інженерно-консультаційні послуги:
за витраченим часом;
за фактичними витратами плюс фіксована винагорода («кост плас»);
за відсотковою часткою від вартості об'єкта.
Перший метод – за витраченим часом – застосовується при визначенні вартості таких послуг, як попередні техніко-економічні дослідження, технічний контроль за монтажем обладнання і виконанням будівельно-монтажних робіт, консультації та складання висновків з питань, що не потребують виконання проектних робіт і креслення, а також за інші види робіт, реалізація яких потребує невеликої кількості консультантів. При застосуванні методу за витраченим часом розмір винагороди залежить від двох змінних: фактично витраченого часу на виконання робіт і рівня основної заробітної плати робітників інжинірингової фірми і консультантів, що залучаються для виконання цієї роботи. Денні ставки фахівців, на базі яких розраховується винагорода, коливаються в широких межах залежно від їх категорії та необхідної кваліфікації, а також від стану ринку, рівня оплати праці такий фахівців у країні. При цьому розміри ставок узгоджуються на такому рівні, щоб розрахована на їх основі винагорода повністю компенсувала витрати інженерно-консультаційної фірми із заробітної плати, а також прямі та інші витрати, забезпечувала прийнятний рівень прибутку. Час, що витрачається на виконанні конкретного доручення, найчастіше фіксується в робочих днях, а в разі тривалого контракту при безперервному виконанні робіт – в тижнях або місяцях.
Розрахунок винагороди за методом «кост плас» – за фактичними витратами плюс фіксована винагорода – застосовується в тих випадках, коли неможливо достатньо точно розрахувати обсяг майбутніх робіт і тривалість їх виконання. У даному разі роз рахунок вартості інженерно-консультаційних послуг складається з двох етапів: попереднього та остаточного. На першому етап робиться попередній розрахунок витрат на інжинірингові послуги (за заробітною платою та прямими і накладними витратами) та розрахунок фінансової винагороди у вигляді відсотка від суми попереднього розрахунку.
Розмір відсоткової частки, як показує практика, коливається в межах від 10% (при вартості об'єкта понад 100 млн дол. США) до 25% по об'єктах меншої вартості. Розрахована таким чином фіксована винагорода виплачується замовником у вигляді авансу на покриття витрат інженерно-консультаційної фірми, пов'язаних з мобілізаційним періодом, виплатою банківських відсотків, а також так званою готовністю надавати послуги (забезпечення мінімального прибутку, страхування ризику залишитися без замовлень на певний час, компенсація специфічних витрат – відвідування клієнтів, ведення переговорів тощо). Остаточний розрахунок між замовником і консультантом відбувається після виконання зазначених у контракті робіт на основі суми попереднього розрахунку з урахуванням виплаченої фіксованої винагороди та фактичних витрат консультанта.
Розрахунок винагороди консультантів за відсотковою часткою від вартості об'єкта застосовується при розробці стандартизованих проектів різноманітних споруд, об'єктів інфраструктури і промислових підприємств.
На практиці вже склались приблизні співвідношення вартості інженерно-консультаційних послуг і вартості будівництва. Тому асоціації інжинірингових фірм та інші подібні організації і спілки розробляють спеціальні таблиці та графіки для визначення розміру винагороди за базові інженерно-консультаційні послуги залежно від вартості будівництва об'єкта. Такі таблиці враховують також складність запланованого об'єкта. При цьому існує така залежність: для складніших об'єктів відсоткова частка вища (на 1–2%), а при збільшенні вартості будівництва об'єкта відсоткова частка винагороди консультанта зменшується. Крім того, таблиці можуть містити і категорії інжинірингових послуг, що дає можливість ретельніше робити розрахунки винагороди.
Міжнародний досвід свідчить, що вартість консультаційних послуг перебуває на рівні 3–10% вартості об'єкта, що споруджується (залежно від галузевої належності, технічної та технологічної складності, місця будівництва, новизни робіт). Якщо ж інженерно-консультаційна фірма бере на себе за контрактом відповідальність за весь цикл (комплекс) інженерно-консультаційних робіт, то його вартість може перевищувати 15% вартості об'єкта (будівництво атомних електростанцій, складних промислових підприємств тощо). Розміри винагороди на базі відсотка від вартості будівництва є, як правило, основою для переговорів; у процесі яких остаточно узгоджується вартість послуг. При розрахунках суми винагороди консультантам фахівці вважають за доцільне використання кількох методів у поєднанні з підвищенням рівня обґрунтованості ціни інжинірингових послуг.
4. Туристичні послуги на світовому ринку
Розвиток туризму став можливий завдяки науково-технічному та соціально-економічному прогресу суспільства, тобто створенню інфраструктури туризму. Розширення автомобільних, повітряних перевезень сприяло розвитку масового туризму. Розширюється мережа готелів, ресторанів, з'являються автопрокатні фірми. Все більше і більше країн пропонують поїздки на виставки, ярмарки, конгреси, відводячи під це великі території. Розвитку туризму сприяє реклама, політика уряду, загальні економічні умови, курси валют, конкурентоздатність та інші фактори.
Сьогодні туризм займає значне місце у міжнародних відносинах. Близько 650 млн. чоловік щорічно відвідують іноземні країни в туристичних цілях. Міжнародний туризм є не тільки популярним видом відпочинку, а й сферою світової економіки, що активно розвивається. Проте, поняття "туризм" має дещо невизначений характер.
По-перше, туризмом вважається тимчасове переміщення людей із місць, де вони звичайно мешкають і працюють, в інші місця. По-друге, згідно з міжнародною статисткою, до іноземних туристів відносяться особи, що відвідують іншу країну з будь-якою метою, крім фахової діяльності, що оплачується в цій країні. В 1993 році Статистична комісія ООН прийняла більш широке визначення туризму:
Туризм - це діяльність осіб, які подорожують і здійснюють перебування в місцях, які знаходяться за межами їх звичайного середовища, протягом періоду, що не перевищує одного року, з метою відпочинку, діловими та іншими цілями. Якщо дати коротке визначення, то туризм - це взаємодія явищ, що виникають в процесі подорожей. Всі ці характеристики відображають різні боки цієї складної системи.
Туристична послуга - це комплекс послуг індустрії гостинності (що включає в себе готельні, рекреаційні, транспортні, страхові, екскурсійні послуги та ін.), який надається окремій особі чи групі осіб для задоволення їх потреб, пов'язаних із переміщенням з місця постійного проживання до іншого на певний проміжок часу з метою відпочинку, оздоровлення, навчання та ін.
З економічної точки зору, туристична послуга - це продукт, що виробляється і реалізується в процесі взаємозв'язку і взаємодії різних організацій, які володіють туристичними ресурсами. Під останніми розуміються ліцензії на здійснення діяльності з формування та продажу туристичних пакетів, страхування туристів, приміщення для розміщення подорожуючих, можливості з забезпечення харчування, заклади оздоровлення, транспортні засоби для переміщення туристів і т.д.
До особливостей міжнародного туризму як виду економічної діяльності відносяться наступні:
1) Надання міжнародних туристичних послуг є особливим видом діяльності. Порівняння його з міжнародною торгівлею товарами дозволяє зробити цікаві висновки. В результаті традиційної міжнародної товарної торгівлі відбувається рух товарів з однієї країни до іншої. Туристичні послуги як товар не є мобільними. Міжнародний туризм є переміщенням споживачів цих послуг, тобто туристів.
2) Заслуговують на увагу особливості розрахунку прибутку від міжнародного туризму. В економічній теорії він визначається як різниця між доходами та витратами від певного виду діяльності. Прибуток від міжнародного туризму доцільно розраховувати як різницю між надходженнями від туризму та міжнародними туристичними витратами. Відповідно до даних Всесвітньої туристичної організації в світі налічується 15 країн, що спеціалізуються на туристичних послугах, у яких надходження від туризму перевищують прибутки від експорту, нерідко у багато разів.
3) Туристична галузь є доволі прибутковою як для держави, так і для економічних суб'єктів на мікрорівні. Турбізнес є досить вигідним видом вкладання капіталу, що дає прямий і швидкий економічний ефект (. При цьому важливо враховувати, що туристичні послуги не вичерпуються, відтворюються безперервно, існує можливість їх постійного удосконалення, вони реалізуються за готівку у твердій валюті, а не надаються в кредит.
4) Туристичний бізнес є сферою економіки, яка потребує участі значної кількості робочої сили. Це зумовлено специфікою процесу надання туристичної послуги, який включає цілий комплекс послуг, що надаються туристам протягом відпочинку. За даними американських спеціалістів, індустрія туризму (включаючи внутрішній) є найбільшою з числа зайнятих робочих місць у більшості країн і забезпечує роботою понад 100 млн. чоловік.
5) Витрати, які здійснюються іноземними туристами в країні перебування, мають потрійний вплив на економіку цієї країни. Він проявляється у:
- збільшенні прибутків туристичних фірм;
- підвищенні попиту з боку туристичного сектору економіки на товари і послуги постачальників, що у свою чергу сприяє підвищенню попиту на товари і послуги своїх постачальників і, як наслідок, зростанню доходів у всіх секторах економіки;
- збільшенні особистих прибутків населення, прямо або побічно пов'язаного з туристичним бізнесом, що викликає зростання споживчого попиту.
6) Туризм як вид економічної діяльності є джерелом надходження валюти. Проте поряд з одержанням прибутку можливий і значний відплив валюти.
Країни, що розвиваються, змушені імпортувати значну кількість продуктів і товарів для туристів, а також необхідне устаткування для індустрії туризму. Також існує імпорт, обумовлений впливом "демонстраційного ефекту". Туристи, приїжджаючи з промислово розвинутих країн, демонструють товари кращої якості і розширеного асортименту, що є "живою" рекламою і сприяє імпорту іноземних споживчих товарів.
7) Туризм є дуже мінливою сферою економіки, що зазнає впливу багатьох чинників. Він залежить від політичної й економічної ситуації, а також від моди і реклами, що, впливаючи на потреби й інтереси людей та їхній настрій, визначають попит. Отже основною характеристикою туристичного ринку є постійні коливання попиту і пропозиції послуг.
5. Факторинг. Суть та види. Файнтрейдинг
Одним із найперспективніших видів банківських послуг є факторинг — ризикований, але високоприбутковий бізнес, ефективне знаряддя фінансового маркетингу, одна з форм інтегрування банківських операцій, що найбільше пристосована до сучасних процесів розвитку економіки. Проте, незважаючи на те, що факторингові операції є основним інструментом управління дебіторською заборгованістю, обмеженість його використання обумовлена їх високою ризикованістю. Зрозуміло, що це стримує банки використовувати цей перспективний напрямок отримання додаткових доходів. Тому розроблення методики аналізу факторингових операцій, яка всебічно допомагає зважити їх позитивні та негативні сторони, є, безумовно, актуальним і необхідним завданням.
Термін «факторинг» походить від англійського «посередник, агент». В основі факторингових операцій лежить купівля банком розрахункових документів постачальника на відвантажену продукцію і передання постачальником банку права вимоги боргу платника зобов’язань за продукцію. Іншими словами, факторинг є різновидом посередницької діяльності, за допомогою якої посередник (факторинговий відділ банку) за певну плату одержує від підприємства право стягнути і зарахувати на його рахунок належні йому від покупців суми грошей (право інкасувати дебіторську заборгованість). Одночасно з цим посередник кредитує оборотний капітал клієнта і бере на себе його кредитний і валютний ризики. Класичний факторинг передбачає наявність комерційного кредиту, що надається в товарному вигляді продавцями покупцям у вигляді відстрочення платежу за продані товари, які оформляються відкритим рахунком.
В операції факторингу звичайно беруть участь три особи: фактор-банк — покупець вимоги, початковий кредитор (клієнт) і боржник, що одержав від клієнта товари з відстроченням платежу.
Операція факторингу полягає в тому, що факторинговий відділ банку купує боргові вимоги (рахунки-фактури) клієнта на умовах негайної оплати 70—90 % вартості відфактурованих поставок і сплати іншої частини за відрахуванням процента за кредит та комісійних платежів, у строго обумовлені терміни незалежно від надходження виторгу від дебіторів. 10—30 %, що лишились, банк утримує як компенсацію ризику до погашення боргу. Після погашення боргу банк повертає утриману суму клієнтові. Утримані банком 10—30 % від суми боргу є також заходом стимулювання клієнта до належного виконання обов’язків щодо поставки. Якщо боржник не оплачує в термін рахунку факторингу, то виплати замість цього здійснює факторинговий відділ.
Головною метою факторингових операцій є:
забезпечити постачальникові своєчасну оплату відвантажених товарів;
управління платіжною дисципліною позичальника;
підвищення ефективності розрахунків між клієнтами;
ліквідація виникнення дебіторської заборгованості у позичальника.
Факторингові операції банків класифікуються як:
внутрішні, якщо постачальник і його клієнт, тобто сторони за договором купівлі-продажу, а також факторингова компанія перебувають в одній і тій самій країні;
міжнародні, якщо суб’єкти факторингової операції перебувають у різних країнах.
Відкритий факторинг (конвенційний) — це форма факторингової послуги, за якої боржник сповіщений про те, що постачальник переуступає рахунок-фактуру факторинговій компанії.
Закритий, або конфіденційний, факторинг служить прихованим джерелом засобів для кредитування продажу постачальником товарів, тому що ніхто з контрагентів клієнта не інформований про переуступлення рахунків-фактур факторинговій компанії. У даному випадку платник веде розрахунки із самим постачальником, який після одержання платежу повинен перерахувати відповідну частину факторинговій компанії для погашення кредиту.
Факторинг з правом регресу, тобто правом оберненої вимоги до постачальника відшкодувати сплачену суму, або без права регресу. Ці умови пов’язані з ризиками, що виникають у разі відмови платника від виконання своїх зобов’язань, тобто кредитними ризиками. Укладаючи угоду з правом регресу, постачальник продовжує нести визначений кредитний ризик за борговими вимогами, проданими ним факторинговій компанії. Остання може скористатися правом регресу і за бажання продати постачальникові будь-яку неоплачену боргову вимогу у випадку відмови клієнта від платежу (його неплатоспроможності). Дана умова передбачається, якщо постачальники впевнені, що в них не можуть з’явитися сумнівні зобов’язання, або через те, що вони не враховують недостатню кредитоспроможність своїх клієнтів. І в першому, і в другому випадку постачальник не вважає потрібним оплачувати послуги щодо страхування кредитного ризику, проте гарантований для постачальника і своєчасний приплив коштів може забезпечуватись тільки у разі укладення угоди без права регресу.
Виділяють також факторингові операції з умовою кредитування постачальника у формі оплати вимог до визначеної дати або попередньої оплати. У першому випадку клієнт факторингової компанії, відвантаживши продукцію, пред’являє рахунок своєму покупцеві за посередництвом компанії, завдання якої — одержати на користь клієнта платіж у терміни відповідно до господарського договору (звичайно від 30 до 120 днів). Сума переданих боргових вимог (за мінусом витрат) перераховується постачальникові на певну дату або після закінчення визначеного часу.
У випадку попередньої оплати факторингова компанія купує рахунок-фактуру в клієнта на умовах негайної оплати 80—90 % вартості відвантаження, тобто авансує оборотний капітал свого клієнта (дисконтування рахунків-фактур). Резервні 10—20 % вартості відвантаження клієнтові не виплачуються, а бронюються на окремому рахунку на випадок претензій на його адресу від покупця щодо якості продукції, її ціни тощо. Одержання такої послуги найбільш повно відповідає потребам функціонуючих підприємств, оскільки дає їм змогу за допомогою факторингу перетворити продаж із відстроченням платежу в продаж із негайною оплатою й у такий спосіб прискорити оборот свого капіталу.
За способом обліку рахунків-фактур факторингових операцій, коли можуть бути партії товарів, на які проводиться відкритий облік рахунків-фактур, і платники переказують фактору всі платежі, призначені постачальникові, і агентського типу, коли дисконтуються продажі окремим покупцям, а кредит забезпечується факторинговою компанією з відкриттям спеціальних рахунків під конкретні операції.
За видом обслуговування операцій факторинг може бути простим і вексельним, коли розрахунок з постачальником проводиться векселем, а факторингова компанія здійснює облік цих векселів.
Факторинг відносять до нетрадиційних для вітчизняної практики операцій, їх частка в загальній сумі активів банку незначна, що спричинено відсутністю економічних умов для їх розвитку. Основними факторами розвитку факторингових операцій є зро-
стання обсягів виробництва, зміцнення загальної платоспроможності контрагентів ринкових відносин, зниження темпів інфляції, удосконалення ресурсної бази.
Слід зауважити, що факторингові операції не здійснюються:
за борговими зобов’язаннями приватних осіб;
за вимогами, що виставляються бюджетним організаціям;
за зобов’язаннями підприємств та організацій, що визнані неплатоспроможними;
за зобов’язаннями філій та структурних підрозділів підприємств та організацій.
Головною метою аналізу факторингових операцій є визначення невикористаних резервів з підвищення рівня їх ефективності.
Крім того, в процесі аналізу факторингових операцій необхідно визначити:
рівень купівлі дебіторської заборгованості;
значимість факторингу в діяльності банку;
дохідність і прибутковість факторингових операцій;
доцільність проведення факторингових операцій.
Фандре́йзинг або збір коштів (англ. fundraising) — процес залучення грошових коштів та інших ресурсів (людських, матеріальних, інформаційних тощо), які організація не може забезпечити самостійно, та які є необхідними для реалізації певного проєкту або своєї діяльності в цілому.
Таким чином, пошук фінансових ресурсів займає в цьому процесі важливе, але не єдине місце. Крім того, фандрейзинг — це також наука про успішне переконання інших у тому, що діяльність вашої організації заслуговує уваги (і підтримки). У центрі фандрейзингу стоїть людина — Фандрейзер або менеджер з Фандрейзингу. Успішність залучення коштів багато в чому залежить від того, наскільки він володіє професійними навичками і вірить сам у те, у чому намагається переконати інших.
Завданнями, що стоять перед проектним колективом у процесі фандрейзингу є:
пошук потенційних донорів;
обґрунтування потреб організації відповідно до інтересів потенційних донорів та рівнем їх розуміння наших проблем;
постійна робота з потенційними донорами (формування, підтримка і розвиток зв'язків);
формування громадської думки на користь підтримки діяльності організації чи колективу, збір листів підтримки, придбання авторитету.
Можливими джерелами залучення ресурсів є:
Компанії;
Приватні особи;
Фонди;
Державні органи.
Кожне з цих джерел може виступати як:
Фінансовий спонсор;
Спонсор на умовах бартеру;
Інвестор;
Грантодаюча організація;
Меценат;
Донор.
Різниця між донорами, меценатами та спонсорами полягає в наступному:
Донори — це організації, в місії яких передбачено надання фінансової допомоги на конкурсній основі.
Меценати — це благодійна допомога фізичних осіб на добровільній основі.
Спонсори — це конкретна допомога юридичних та фізичних осіб на певних взаємовигідних умовах.
Спонсорство
Важливим аспектом складення спонсорської пропозиції є виділення певних спонсорських пакетів з різними умовами співпраці та привілеями — для генерального спонсора, ексклюзивного спонсора, медійного партнера тощо. Вартість спонсорського пакету може досягати 10-20 млн грн. в залежності від масштабу проекту, географії та цільової аудиторії.
Фандрайзинг в Україні
Фандрайзинг, як термін, ще не є широко поширеним в України. В більшості випадків це поняття асоціюється з філантропією та соціальними проектами, проте важливо розуміти, що крім цього залучення ресурсів для комерційних проектів, пошук фінансового спонсора, спонсора на умовах бартеру, інвестора також є фандрайзингом.
1 2