Ім'я файлу: Класи небезпек. Медикаментозне отруєння.doc
Розширення: doc
Розмір: 366кб.
Дата: 09.10.2020
скачати
Розширення: doc
Розмір: 366кб.
Дата: 09.10.2020
скачати
ЗМІСТ
Вступ 3
1. Класифікація небезпек та їх системний аналіз 4
2. Основні джерела небезпеки 5
3. Характеристика класів небезпеки. Дія на організм людини 8
4. Медикаментозне отруєння 13
Висновки 18
Список використаної літератури 19
Вступ
Згідно з аксіомою про потенційну небезпеку будь-яка діяльність людини характеризується певною імовірністю прояви небезпеки, тобто абсолютної безпеки не існує. Кожен з нас вже не раз мав змогу переконатись в достовірності цього твердження. В процесі життєдіяльності людину постійно супроводжують ті чи інші небезпеки. Тому вивчення їх особливостей, умов прояву, наслідки впливу – одне з основних завдань БЖД.
Небезпека (danger) – це явища, процеси, об’єкти, які здатні за певних умов завдавати шкоди здоров’ю людини як відразу, так і в майбутньому, тобто викликати небажані наслідки.
Оскільки номенклатура небезпек, які можуть мати місце в процесі життєдіяльності людини нараховує понад 150 назв, то виникла необхідність у створенні їх класифікації. На сьогодні чіткого поділу небезпек за відповідними ознаками ще не існує, тому в загальному їх класифікують:
– за сферою (джерелом) походження: природна, техногенна, соціальна та ін.;
– за часом прояву: імпульсні, кумулятивні;
– за локалізацією: пов’язані з космосом, атмо-, гідро-, літосферою;
– за наслідками: захворювання, травми, смертельні випадки, аварії, пожежі;
– за збитками: соціальні, екологічні, технічні та ін.;
– за сферою прояву: побутова, виробнича, спортивна тощо;
– за структурою: прості, складні, похідні;
– за характером дії на людину: активні та пасивні (останні активізуються за рахунок енергії, носієм якої є сама людина, що наражається на гострі, ріжучі нерухомі елементи, ями, ухили, нерівності поверхні тощо).
Отруєння, або інтоксика́ція — порушення функцій чи ушкодження органів внаслідок дії отрут чи токсинів, що проникли в організм чи утворилися в ньому.
Основними причинами медикаментозних отруєнь є недостатня обізнаність лікарів щодо побічних, токсичних ефектів лікарських засобів, помилки в призначенні та дозуванні препаратів, одночасний прийом хворими несумісних засобів, випадковий прийом ліків (особливо дітьми), а також свідоме їх застосування з метою самогубства.
1. Класифікація небезпек та їх системний аналіз
Небезпеки класифікують за локалізацією (літосфера, гідросфера, атмосфера, космос - клас природних небезпек), за наслідками (стомлення, стрес, отруєння, аварія, катастрофа, захворювання, смерть - клас антропогенних небезпек), за шкодою (соціальна, технічна, екологічна - соціокультурні небезпеки), за сферами діяльності (побутова, виробнича, спортивна, дорожньо-транспортна, військова), за структурою (прості, складні, похідні), за характером дії (активні, пасивні). Це типи небезпек, що складають класи, групи.
Серед класу небезпек можна виділити групи небезпек - латентні або скриті та явні - легко проявляються, наприклад насильницькі - повстання, економічне, психічне насилля. Групи небезпек складаються з їх родів, які утворюють укрупнені цілі - екологічні, соціальні, державно-політичні. Роди небезпек складаються з видів небезпек, для яких характерна певна ціль. Наприклад, в класі природних небезпек можна виділити категорію явних небезпек - отруєння довкілля. Категорію складають роди, види екологічних небезпек (наприклад, загроза сукупності тварин, рослин) Можна ідентифікувати вид - небезпека загибелі певному виду тварин. Вид складають підвиди небезпек. Наприклад, голод через зменшення поголів'я тварин [6].
Отже, можна навести схему аналізу небезпек. Наприклад, біогенетична небезпека - тип, який може мати підтип - конкретна небезпека для певного виду тварин або рослин. Цей підтип містить клас небезпеки - наприклад природний, який можуть складати категорії - відкриті або скриті загрози (навмисне знищення рослин, тварин або їх занесення до Червоної книги). Півид цієї категорії - продовольча криза від порушення гармонії взаємозв'язків у системі "Природа (грунти, води), технології, техніка, людина".
Головним об'єктом і метою безпеки є: особистість група людей (S2), суспільство (S3), нація (S4), цивілізація (SS). Поняття "Нація" - ієрархічна система, яка складається з таких елементів, підсистем, як "держава" - підсистема управління, "суспільство" - соціальна підсистема, "матеріально-технічна база" держави, "природно-географічне середовище".
До складу будь якої системи входять і взаємозв'язки між всіма елементами системи. Нехай стан системи - S, тоді S1= f(82;83), S2= f(81;83), S3= f(S1;82). Зміст символів S1, S2, S3, S4, SS - полягає у ступені забезпечення колективної безпеки, відповідно - індивідуальної, колективної, всього суспільства, цивілізації.
Вирішуючи питання безпеки необхідно знайти комплексне вирішення проблеми, орієнтуючись не на окремий елемент, а на забезпечення стабільності всієї системи, враховуючи надійність зв'язків між її елементами. Для цього застосовують методи оцінки ризику здійснення несприятливої події - теорію вірогідності, принципи системного аналізу, яких виділяють чотири. Перший - процес прийняття рішення залежить від чіткого формулювання кінцевої мети. Другий - наявна проблема являє собою єдине ціле - систему, в якій необхідно виявити взаємозв'язки, щоб отримати конкретне рішення. Третій - аналіз всіх можливих альтернативних шляхів досягнення мети. Четвертий - цілі безпеки окремих елементів не повинні суперечити цілям безпеки всієї системи.
Системний підхід виконує евристичні функції, фіксуючи недостатність старих, традиційних методів дослідження та дозволяє створювати нові. Його застосовують для підготовки рішень складних проблем військового, політичного, соціального, економічного, наукового, технічного напрямків з метою знаходження шляхів їх альтернативного вирішення. Системний аналіз базується на теоріях дослідження операцій та черговості, методах експертних оцінок. Його технічною основою є обчислювальні машини, інформаційні системи. Коли існує одна чітка мета, ступінь досягнення якої можна оцінити на основі одного критерію, використовують методи математичного програмування.
Перші методологічні принципи такого підходу до загальної теорії систем були запропоновані Л. Берталанфі. У 1972 р. у Лаксенбурзі, поблизу Відня, був створений міжнародний інститут прикладного системного аналізу (ІІАБА), який веде наукові дослідження в галузі міжнародного співробітництва, охорони довкілля, освоєння ресурсів Світового океану.
Системний підхід в аналізі безпеки людини полягає у виявленні причин, що викликають небажані результати, дозволяє передбачити наслідки дії небезпечних і шкідливих чинників у різноманітних сферах діяльності. У будь-якій діяльності формуються дві основні сфери - гомосфера та ноксосфера. Суміщення цих сфер неприпустимо, бо це різко підвищує кількість нещасних випадків - травм, аварій, катастроф. Їх необхідно обов'язково розділити у часі і просторі за допомогою дистанційного управління процесами - автоматизації, роботизації, певними позначками, умовними знаками. Це дозволяє виключити або, принаймні, зменшити дію небезпечного чинника на людину.
Основна властивість небезпеки - потенційність, тобто скритість, можливість проявитися за певних умов. Проявлення небезпеки - актуалізація, яка частіше всього є результатом незнання, необізнаності, недисциплінованості, невихованості. Саме з-за цього люди, знаючи про небезпеку діють невірно, актуалізуючи її, тобто створюють умови для прояву травм, професійних захворювань.
2. Основні джерела небезпеки
Науково-технічний прогрес та пов’язані з ним механізація і автоматизація, впровадження інформаційних технологій, застосування нових матеріалів, збільшення швидкості машин, потужності установок, використання більш ефективних джерел енергії, привносить в сучасний процес життєдіяльності низку переваг та зручностей, робить працю більш продуктивною та з меншими фізичними навантаженнями. В той же час виникають нові небезпеки, які за своїм впливом та наслідками значно переважають попередні. Це обумовлено:
– впровадженням принципово нових технологій та видів техніки, розвитком атомної енергетики, освоєнням космічного простору та ін.;
– зростанням споживання всіх видів енергії та природних ресурсів;
– глобальними змінами природного середовища (“парниковий” ефект, озонові діри, кислотні дощі тощо);
– збільшенням концентрації та виникненням нових забруднювачів навколишнього середовища (природного і виробничого), зокрема високотоксичних хімічних сполук, мутагенних та канцерогенних органічних речовин та ін.;
– посиленням інформаційного тиску на психіку людини, що спричинює значну кількість психічних розладів;
– появою нових захворювань (наркоманії, СНІДу та ін.);
– посиленням військового протистояння в локальних та міжнаціональних конфліктах, поширенням тероризму, загостренням криміногенної обстановки.
Серед джерел небезпеки виділяють три групи чинників: природні, техногенні, соціальні.
Група чинників небезпеки, що належать до природної сфери (екологічних чинників) характеризує несприятливий вплив на людину та всі інші живі організми природного середовища. До цієї групи відносяться кліматичні, ґрунтові, геоморфологічні, біотичні чинники.
Кліматичні чинники небезпеки залежать від надходження сонячної радіації до поверхні Землі, переміщення повітряних мас, коливання атмосферного тиску, розподілу тепла та вологи, які викликають різкі похолодання та настання спеки, проливні дощі, бурі, урагани, шторми та ін.
Ґрунтові чинники небезпеки визначаються особливостями різних типів ґрунтів, можливостями виникнення ерозії, зсувів, обвалів, утворення ярів. Руйнування ґрунтів може створити загрозу для сільського господарства, шляхів сполучення, водопостачання, житлових та виробничих будівель тощо.
Геоморфологічні чинники небезпеки викликані особливостями будови геологічних структур надр Землі, рельєфом, схильністю до землетрусів, вулканічної діяльності та ін.
Біотичні чинники небезпеки враховують вплив на людину рослин, тварин, вірусів, мікробів. До них можна віднести загрозу здоров’ю та життю людини з боку хижих звірів, птахів, отруйних рослин та тварин, перенесення інфекцій комахами та хворими тваринами, а також опосередкований вплив живих організмів, наприклад, через хімічні виділення (екскременти) та залишки тварин, що не розклалися до кінця [2].
До чинників небезпеки в техногенній сфері відносяться технічні, санітарно-гігієнічні, організаційні та психофізіологічні.
Технічні чинники небезпеки визначаються рівнем надійності та ступенем ергономіцності устаткування, застосуванням в його конструкції захисних загороджень, запобіжних пристроїв, засобів сигналізації та блокування, досконалістю технологічних процесів, правильною послідовністю виконуваних операцій тощо.
Санітарно-гігієнічні чинники небезпеки виникають при: підвищеному вмісті в повітрі робочих зон шкідливих речовин, недостатньому чи нераціональному освітленні, підвищеному рівні шуму, вібрації, незадовільних мікрокліматичних умовах, наявності різноманітних випромінювань вищедопустимих значень, порушенні правил особистої гігієни та ін.
Організаційні чинники небезпеки характеризують структуру виробничих взаємозв’язків; систему правил, норм, інструкцій, стандартів стосовно виконання робіт; планово-попереджувального ремонту устаткування; організацію нагляду за небезпечними роботами; використанням устаткування, механізмів та інструменту за призначенням тощо.
Психофізіологічні чинники небезпеки визначаються втомою працівника через надмірну важкість і напруженість роботи, монотонність праці, хворобливим станом людини, її необережністю, неуважністю, недосвідченістю, невідповідністю психофізіологічних чи антропометричних даних працівника, використовуваній техніці чи виконуваній роботі.
До чинників небезпеки в соціальній сфері відносяться державно-правові, етносоціальні, інформаційні, психологічні.
Державно-правові чинники небезпеки обумовлені відсутністю або ж недостатньою проробкою законодавчо-правової бази, загальнообов’язкових норм поведінки, що встановлені чи санкціоновані державою, а також слабкою державною гарантією охорони правопорядку. Це призводить до зростання протиправних дій, тероризму, злочинності та криміналізації суспільства, виступів окремих верств суспільства на захист своїх прав.
Етносоціальні чинники небезпеки залежать від особливостей побуту, звичаїв, культури, релігії етнічної спільності людей, що історично склалася. Недостатня увага, утиски, обмеження в проживанні та діяльності окремих народностей, націй можуть сприяти виникненню міжнаціональних конфліктів, що становлять небезпеку не лише для життя окремих людей, але й цілісності держави [4].
Інформаційні чинники небезпеки визначаються надмірним інформаційним тиском на суспільство, психологічними закономірностями створення, передачі та сприйняття інформації, а також ефектами, що виникають у суспільстві в результаті її розповсюдження. Цей чинник небезпеки почав проявлятись особливо сильно останнім часом, коли засоби масової інформації досягли високого рівня розвитку.
Психологічні чинники небезпеки проявляються в порушеннях правил поведінки і діяльності людей, а також їх психологічних характеристик. Поява психічно неврівноважених людей, маніяків, терористів, сект, антисоціальних угруповань створює небезпеку для нормальної життєдіяльності суспільства.
Перераховані вище чинники підтверджують об’єктивні умови існування широкого спектра небезпек, різноманітних за походженням та сферою прояву. Теперішній час характеризується розвитком процесу наростання небезпек.
3. Характеристика класів небезпеки. Дія на організм людини
Мета нормативів якості – забезпечити науково обґрунтоване поєднання екологічних і економічних інтересів як основи суспільного прогресу. Це свого роду вимушений компроміс, що дозволяє розвивати господарство, охороняти життя і благополуччя людини. В основі нормативів якості лежать три показники: медичний, технологічний, науково-технічний.
Гранично допустимі концентрації шкідливих речовин
Для послаблення впливу шкідливих речовин на організм людини, для визначення ступеня забрудненості довкілля та впливу на рослинні та тваринні організми, проведення екологічних експертиз стану навколишнього середовища або окремих об’єктів чи районів нині в усьому світі користуються таким поняттям, як якість природного середовища. Нормативи якості виражаються у гранично допустимих концентраціях (ГДК) шкідливих речовин (полютантів), гранично допустимих викидах (ГДВ), гранично допустимих екологічних навантаженнях (ГДЕН), максимально допустимому рівні (МДР), тимчасово погоджених викидах (ТПВ) та орієнтовно безпечних рівнях впливу (ОБРВ) забруднюючих речовин у різних середовищах.
Медичний показник установлює граничний рівень загрози здоров’ю людини [6].
Технологічний показник оцінює рівень встановлених меж техногенного впливу на людину і середовище існування.
Науково-технічний показник оцінює можливість науково-технічних засобів контролювати дотримання меж впливу за всіма необхідними характеристиками.
Гранично допустимі концентрації (ГДК) належать до показників якості навколишнього середовища стосовно здоров’я людини. ГДК змісту шкідливих речовин, а також шкідливих мікроорганізмів та інших біологічних речовин належать до нормативів санітарно-гігієнічного характеру.
Цей вид нормування охоплює не тільки екологічну, але й виробничу, житлово-побутову сфери життя людини.
Гранично допустима концентрація (ГДК) (норматив) – кількість шкідливої речовини в навколишньому середовищі, яка при постійному контакті або взаємодії за певний проміжок часу не впливає на здоров’я людини і не викликає небажаних наслідків у майбутніх поколінь.
Гранично допустимі концентрації встановлюються головними санітарними інспекціями у законодавчому порядку або рекомендуються відповідними установами, комісіями на основі результатів комплексних наукових досліджень, лабораторних експериментів, а також відомостей, одержаних під час і після різних аварій на виробництвах, воєнних дій, природних катастроф з використанням тривалих медичних обстежень людей на шкідливих виробництвах (хімічні виробництва, АЕС, шахти, кар’єри, ливарні цехи) [3].
В Україні стан довкілля контролюється кількома відомствами. Основний контроль здійснюють Міністерство охорони здоров’я - санітарно-епідеміологічні служби; республіканська гідрометеослужба та її відділи в районах та областях.
Допоміжний екоконтроль здійснюється службами міністерств комунального господарства, рибнагляду, геології, товариства охорони природи, “зеленими службами” Управління екологічного моніторингу Міністерства охорони навколишнього природного середовища.
В основу нормування всіх забруднювачів у нормативах різних країн покладено визначення ГДК у різних середовищах. За основу приймають найнижчий рівень забруднення, що ґрунтується на санітарно-гігієнічних нормах.
Хімічна зброя
Одним із видів зброї масового ураження є хімічна зброя. Її дія базується на використанні бойових токсичних хімічних речовин, до яких відносять отруйні речовини і токсини, що уражають людей, тваринні та рослинні організми. Вони мають високу токсичність і можуть викликати як тяжкі, так і смертельні ураження. Для отруйних речовин і токсинів характерним є проникнення у приміщення, споруди, сховища і ураження усього живе. Іноді з визначенням факту застосування цього виду зброї та визначенням її типу виникають труднощі. Застосування ж хімічної зброї може призвести до важких екологічних і генетичних наслідків [5].
Вперше хімічну зброю було використано німецькими військами ще у 1915 році проти французів, використовуючи сприятливий напрямок вітру, щоб скерувати отруйний газ на позиції противника. Саме з цього і почалося використання отруйних речовин у вигляді хімічної зброї.
Основою хімічної зброї є отруйні речовини.
Свинець (Pb) – це важкий метал сірого кольору, надзвичайно пластичний під час оброблення. Використовується для виготовлення хімічної апаратури, свинцевих пігментів, у типографській справі, фармацевтичній галузі. Потрапляє в організм людини в основному через дихальну систему, а також через шкіру, травний тракт [7].
Це політропна отрута, яка впливає практично на всі органи і системи. Зрушення переважно реєструються у системі крові, ЦНС, серцево-судинній системі, органах травлення.
Хронічні отруєння свинцем (сатурнізм) перебігають у формах:
- початкова форма (малосимптомна, мають місце зміни показників периферійної крові);
- легка форма (астеновегетативний синдром, полі невропатії, зміни периферійної крові);
- виражена форма: анемія (до 90-100 г/ л), ураження травного тракту, печінки та серцево-судинної системи, енцефалопатія, а також подальше прогресування поліневропатії (парези, паралічі розгиначів кисті і пальців рук) та проявів астеновегетативного синдрому (депресивні та астенічні психічні розлади).
Найтиповішим ураженням органів травлення слід вважати розвиток диспепсичних явищ та появу так званої свинцової кишкової кольки (переймистий інтенсивний біль у черевній порожнині, який не піддається дії знеболювальних лікарських засобів) та свинцевої сірувато-лілової облямівки на яснах. Для ураження печінки найхарактернішим є розвиток токсичного гепатиту.
Профілактика полягає в запроваджені технологічних (автоматизація та механізація технологічних процесів), санітарно-технічних (витяжна вентиляція) і лікувально-профілактичних заходів (особиста гігієна, проведення медоглядів не менше одного разу на рік), а також застосування засобів індивідуального захисту органів дихання. ГДК свинцю у повітрі робочої зони становить
0,01 мг /м куб.
Ртуть (Hg) – сріблясто-білий рідкий важкий метал, що використовується у приладобудуванні, електротехніці та фармпромисловості, у стоматологічній справі для виготовлення амальгам. Ртуть – сильна протоплазматична отрута. Пари ртуті (а саме вони є найнебезпечнішими) проникають в основному через органи дихання. Деякі сполуки – через шкіру. Інтоксикації ртуттю можуть мати як гострий, так і хронічний характер.
Гострі інтоксикації можуть виникати внаслідок аварій, що супроводжуються великими викидами ртуті у повітря робочої зони, під час чистки котлів і печей на ртутних заводах тощо. Симптоми гострого отруєння спостерігаються через 8-24 год: з'являються загальна слабкість і головний біль, підвищується температура тіла; згодом – біль у животі, диспепсія, хвороби ясен.
Хронічні інтоксикації ртуттю (меркуріалізм) виникають у працівників в умовах тривалого контакту із ртутними сполуками. Ознаками отруєння є: зниження працездатності, швидка стомлюваність, ослаблення пам'яті та головний біль; в окремих випадках можливі катаральні прояви з боку верхніх дихальних шляхів, кровотечі з ясен, легке тремтіння рук та розлади шлунково-кишкового тракту. Тривалий час ніяких ознак може й не бути, але потім поступово наростають стомлюваність, слабкість, сонливість; з'являються головний біль, апатія й емоційна нестійкість; порушується мовлення, тремтять руки, повіки, а у тяжких випадках – ноги і все тіло. Ртуть уражає нервову систему, а її тривалий вплив спричинює навіть божевілля. У разі попадання до організму людини через органи дихання ртуть акумулюється і залишається там на все життя.
Профілактика отруєнь спрямована насамперед на запровадження технологічних рішень, які передбачають заміну ртуті в ході виробничих процесів не менш шкідливі речовини. Крім того, надзвичайно ефективним є проведення заходів, спрямованих на демеркуризацію промислових приміщень шляхом застосування засобів механічної очистки предметів прці та виробів з використанням розчину заліза. Обов'язковим є використання спецодягу та проведення не менше одного разу на рік медичних оглядів. ГДК ртуті у повітрі робочої зони становить 0,01 мг/ м куб.
Якщо у приміщенні розбито ртутний термометр, необхідно:
- вивести із приміщення всіх людей, перш за все дітей, інвалідів, осіб похилого віку;
- розчинити усі вікна;
- максимально ізолювати від людей забруднене приміщення, щільно зачинити всі двері;
- захистити органи дихання хоча б вологою марлевою пов'язкою;
- негайно зібрати ртуть: великі кульки – гумовою грушею і відразу кинути їх у склянку з розчином (2 г калію перманганату на 1 л води), дрібніші – щіточкою на папір і теж кинути в банку. Банку щільно закрити кришкою. Використання пилососа забороняється;
- вимити забруднені місця мильно-содовим розчином (400 г мила і 500 г кальцинованої соди на 10 л води) або розчином калію перманганату (20 г на 10 л води);
- зачинити приміщення після обробки так, щоб не було сполучення з іншими приміщеннями, і провітрювати протягом 3-х діб;
- утримувати у приміщенні, по можливості, температуру повітря не нижче 18-20*С для скорочення термінів обробки протягом проведення всіх робіт;
- вичистити та промити міцним, майже чорним розчином калію перманганату підошви взуття, якщо наступили на ртуть;
- негайно повідомити у СЕС.
Якщо об’єм розлитої ртуті більше, ніж у термометрі, необхідно:
- зберігати спокій, уникати паніки;
- вивести з приміщення всіх людей, надати допомогу дітям, інвалідам та особам похилого віку (вони підлягають евакуації в першу чергу);
- захистити органи дихання хоча б вологою марлевою пов'язкою;
- розчинити усі вікна;
- максимально ізолювати забруднене приміщення, щільно зачинити усі двері;
- швидко зібрати документи, цінності, ліки, продукти та інші необхідні речі;
- вимкнути електрику, газ, загасити вогонь у грубах перед виходом з будинку;
- негайно викликати фахівців через місцевий відділ з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення райдержадміністрації або за телефоном 2101". У крайньому разі зателефонувати в міліцію.
Боротьба з наслідками розлиття великої кількості труті та її парів дуже складна. Фахівці-хіміки називають її демеркуризацією. Демеркуризація проводиться двома способами [4]:
1) хіміко-механічним – механічне збирання кульок ртуті з подальшою обробкою забрудненої поверхні хімічними реагентами (після обробки приміщення потребує посиленого провітрювання);
2) механічним – механічне збирання кульок ртуті з поверхні з наступною заміною підлоги, штукатурки або капітальним ремонтом будівлі (цей спосіб може застосовуватися разом із хіміко-механічним).
Марганець (Mn)– це твердий, але водночас досить крихкий метал, що має темно-сірий колір з червонуватим блиском. Використовується в металургії для розкислення та видалення сірки зі сталі та інших сплавів, як легувальна добавка під час виробництва чавуну і сталі тощо.
В організм людини марганець (манган) надходить переважно інгаляційним шляхом у вигляді аерозолів конденсації і дезінтеграції.
У промислових умовах найчастіше трапляються хронічні форми отруєнь у працівників зі стажем роботи понад 2-5 років. Однак відомі випадки отруєнь, які спостерігалися уже через кілька місяців після початку професійної діяльності. Виділяють 3 стадії хронічної інтоксикації марганцем.
Перша стадія малосимптомна і характеризується проявами астеновегетативного синдрому та змінами у стані травного тракту (гастрит, гастроентерит).
На другій стадії приєднуютья початкові явища енцефалопатії.
Третя стадія характеризується розвитком явищ марганцевого паркінсонізму та манганоконіозу.
Профілактикамає здійснюватися шляхом заміни марганцю як складової технологічних процесів на менш токсичні сполуки. За наявності імовірного запилення робочої зони – використання індивідуальних засобів захисту органів дихання (протигази, респіратори). Медичні огляди – не менш ніж 1 раз на півроку або на рік. ГДК марганцю у повітрі робочої зони становить 0,05 мг /м куб.
Оксид вуглецю (СО) –це газ без кольору і запаху, який входить до складу як гримучого (до 60%), так і багатьох виробничих газів (доменного, генераторного). В організм людини оксид вуглецю надходить інгаляційним шляхом. При цьому в крові утворюється карбоксигемоглобін (СОНb), який вирізняється надзвичайно стійким зв’язком з гемоглобіном крові, а отже, зумовлює виникнення таких станів, як гіпоксемія та гіпоксія, порушення тканинного дихання [8].
Отруєння як на виробництві, так і в побуті можуть мати гострий та хронічний характер.
У промислових умовах переважно трапляються гострі отруєння. Так, легка форма гострого отруєння СО (рівень СОНb не досягає 20%) характеризується головним болем, слабкістю, нудотою та явищами артеріальної гіпотензії. Отруєння середнього ступеня тяжкості (рівень СОНb 20-30%) супроводжується непритомністю. Тяжка форма (рівень СОНb – понад 30%) характеризується розвитком коматозного стану.
Для перебігу хронічної інтоксикації СО влатива наявність двох основних стадій. Для першої (початкової) стадії хронічної інтоксикації характерна поява вегетативних розладів з ознаками ангіодистонічного синдрому, для другої стадії (що трапляється рідко) – явища енцефалопатії.
Профілактика отруєнь Со полягає у герметизації технологічних процесів; улаштуванні ефективної загально обмінної природної і припливно-витяжної локальної штучної вентиляції. ГДК СО у повітрі робочої зони становить 20 мг /м куб.
Амідо- і нітросполуки (NH3, NO2, NO3)використовуються у миловарній промисловості та виробництві парфумів, органічному синтезі, у виробництві штучних смол та анілінових барвників, як вибухові матеріали (тринітротолуол), а також у медичній та фармацевтичній галузях.
Надходять в організм нітро- та аміносполуки переважно через дихальні шляхи та неушкоджену шкіру (особливо у спекотну пору року), досить імовірним є – надходження чрез органи травлення внаслідок ковтання пилу. До основних різновидів шкідливого впливу на організм людини відносять метгемоглобін утворювальний, гемолітичний, гепатотропний, загально токсичний та алергенний ефекти.
Азотовмісні сполуки вирізняються наявністю виражених кумулятивних властивостей і таким чином створюють своєрідне депо у підшкірній жировій клітковині, у паренхіматозних органах і насамперед у печінці.
Перші симптоми гострих інтоксикацій амідо- та нітросполуками, як правило, з'являються через 3-5 год після початку контакту працівників з азотовмісними токсичними речовинами.
Основними клінічними проявами є запаморочення, слабкість, серцебиття, нудота, блювання, ціаноз шкіри і слизових оболонок, які можуть набувати жовтого або брудно-зеленуватого відтінку. У тяжких випадках спостерігаються непритомність і смерть від паралічу дихального та судинорухового центрів.
Для хронічних інтоксикацій амідо- та нітросполуками характерні жовте забарвлення долонь, крил носа та нігтів, коричнево-жовте забарвлення волосся, розвиток гастриту, гепатиту та астеновегетативного синдрому, у жінок досить часто розвиваються порушення менструально-оваріального циклу.
Профілактика передбачаєорганізацію безперевного технологічного процесу, вентиляцію і герметизацію обладнання, а також проведення санітарної очистки технологічних і вентиляційних викидів. ГДК аніліну в повітрі робочої зони становить 0,1 мг/м куб, ГДК тринітротолуолу – 0,5 мг/м куб [2].
Повітряне середовище багатьох лікувально-профілактичних закладів різного профілю і особливо стаціонарних відділень, операційних блоків, а також аптечних закладів, патологоанатомічних відділень, як правило, забруднене великою кількістю шкідливих хімічних речовин та їх сполук унаслідок використання анестетиків і наркотичних препаратів, парів ефірів, спиртів, а також мийних та дезінфекційних засобів.
Отже, належна гігієнічна регламентація і проведення комплексу науково-обгрунтованих заходів запобіжного змісту є обов’язковим компонентом забезпечення оптимальних умов для продуктивної й безпечної діяльності працівників медичної та фармацевтичної галузей.
4. Медикаментозне отруєння
Відомо, що медикаментозні препарати (рис 1), що приймаються людиною за певних обставин у відповідних дозах мають лікувальну дію В той же час завищені дози таких препаратів часто спричинюють гострі отруєння Таким чином один і той же медикаментозний препарат може бути ліками і отрутою
Даний вид отруєння зустрічається частіше у дітей, які з'їдають залишені без нагляду ліки в доступних для них місцях Частими є випадки медикаментозного отруєння снодійними та заспокійливими препаратами При тривалому лікуванні людині здається, що прийнята доза вже не діє і вона самовільно збільшує її, що може викликати отруєння Це так зване неумисне отруєння ліками . Іноді трапляються також навмисні отруєння медикаментозними препаратами з метою самогубства
Рис.1. Рис.2.
Невдовзі після того, як хворий прийняв більшу дозу снодійного в нього появляється слабкість, сонливість, почуття важкості в голові, а у декого, навпаки – психічне збудження, подібне до алкогольного сп'яніння . Потім наступає сон, який може перейти у втрату свідомості У хворого дихання, яке було спочатку частим та з шумом, стає нечастим та поверхневим, пульс не прощупується . Якщо отруєння легке, то людина не втрачає свідомості, однак тривалий час знаходиться в стані глибокого сну
Для отруєння заспокійливими препаратами характерні дві фази В першій відзначається збудження, хворий поривається бігти, рухи його хаотичні, шкіра бліда, пульс частий, дихання з шумом В другій фазі отруєння настає втрата свідомості Отруєння снодійними та заспокійливими ліками небезпечне для життя людини Тому при підозрі такого отруєння потрібно негайно викликати швидку допомогу і по можливості надати допомогу потерпілому
Для профілактики медикаментозних отруєнь у дітей необхідно всі медикаменти зберігати у недоступному для них місці, бажано під замком Не допустимо зберігати ліки без етикеток, в іншій упаковці або посуді з-під напоїв В домашній аптечці повинні знаходитись лише засоби для надання першої допомоги та ліки, призначені для лікування хвороби, наявної в даний омент часу
При отруєнні лікарськими засобами наступає сонливість, яка переходить до втрати свідомості, якщо потерпілий не втратив ще свідомість, необхідно викликати блювання При втраті свідомості, зупинці дихання проводять штучне дихання до прибуття "швидкої допомоги" (рис .2) .
Основними причинами медикаментозних отруєнь є недостатня обізнаність лікарів щодо побічних, токсичних ефектів лікарських засобів, помилки в призначенні та дозуванні препаратів, одночасний прийом хворими несумісних засобів, випадковий прийом ліків (особливо дітьми), а також свідоме їх застосування з метою самогубства.
Програма невідкладної допомоги при отруєннях включає наступні заходи:
Екстрена детоксикація
Специфічна антидотна терапія
Патогенетична (симптоматична) терапія
Призупинення подальшого надходження отрути в організм
При отруєннях, пов’язаних з вдиханням отрут, потерпілого необхідно винести з небезпечного приміщення у кімнату, що добре провітрюється. З нього потрібно зняти верхній одяг, на якому може адсорбуватись отрута. Якщо отрута є на шкірі чи слизових оболонках, її треба змити великою кількістю проточної води. У разі ін’єкційного введення отрути (підшкірно чи внутрішньом’язово) вживають заходів для обмеження їх всмоктування: на уражене місце накладають міхур з льодом на 6-8 год, роблять циркулярні новокаїнові блокади (0,3-0,5 мл 0,1 % розчину адреналіну гідрохлориду з 2-3 мл 0,5 % розчину новокаїну). У разі проникнення отрути в організм перш за все необхідно запобігти її всмоктуванню в кров.
Запобігання всмоктуванню отрути в кров із травного каналу
Промивання шлунка за допомогою зонда проводять усім хворим, незалежно від загального стану і часу отруєння. При отруєнні припікальними речовинами (кислотами і основами) перед промиванням потерпілому необхідно ввести підшкірно 1 мл 1 % розчину промедолу, а зонд змастити вазеліновим маслом.
Якщо невідомо, яка отруйна речовина потрапила в організм, шлунок слід промити 0,01-0,1 % розчином калію перманганату, 0,5-2 % розчином таніну чи перевареною водою.
Якщо отруйна речовина відома, можна провести хімічну інактивацію отрути в шлунку (застосувати антидоти отрут):
при отруєнні морфіном — промивання розчином калію перманганату (окислення морфіну);
при отруєнні срібла нітратом — промивання гіпертонічним розчином натрію хлориду (реакція осаду);
при отруєнні оксалатами, цитратами — промивання розчином кальцію хлориду (реакція осаду);
при отруєнні барію хлоридом — промивання розчином натрію сульфату (реакція осаду);
при отруєнні кислотами — всередину дають магнію оксид (реакція нейтралізації);
при отруєнні основами — промивання 1 % розчином лимонної, оцтової, молочної кислот (реакція нейтралізації);
при отруєнні фосфором — промивання розчином міді сульфату;
при отруєнні важкими металами — вживання збитих яєчних білків, молока.
Можливе застосування блювотних препаратів (якщо потерпілий знаходиться у свідомості);
Введення адсорбівних засобів можна проводити до і після промивання шлунка. З цією метою слід застосовувати активоване вугілля (20-30 г, або 2-3 столові ложки на 1 склянку води у формі суспензії) [6].
Введення сольових проносних з метою припинення всмоктування отрути в кров із кишок. Застосовують магнію сульфат або натрію сульфат (20-30 г на 1/2 склянки води всередину, запиваючи 2 склянками води).
Не можна використовувати сольові проносні при отруєннях кислотами або основами!
Сифонні клізми слід робити при будь-яких пероральних отруєннях, видаляючи при цьому отруту з товстої кишки.
Виведення отрути з організму після її всмоктування в кров
— Метод форсованого діурезу застосовують з метою прискорення виведення отрути з організму через нирки. Для цього хворому внутрішньовенно крапельно вводять 1-1,5 л ізотонічного розчину натрію хлориду або ізотонічного розчину глюкози одночасно з сечогінними препаратами швидкої дії (фуросемід, лазикс);
— метод гемосорбції застосовують з метою очищення крові від отрути за допомогою перфузії крові через спеціальний детоксикатор, важливою складовою якого є сорбційні колонки;
— гемодіаліз — очищення крові від отрути за допомогою апарата «штучна нирка»;
— перитонеальний діаліз — очищення організму від отрути через очеревину;
— замінне переливання крові (видаляють із організму частину крові, що містить шкідливі речовини, і переливають до 2-3 л донорської крові тієї самої групи, що й у потерпілого).
Висновки
Номенклатура небезпек - система назв, термінів, уживаних у певній галузі науки, техніки тощо.
При необхідності виділяють кілька рівнів: загальний, локальний, галузевий тощо.
При виконанні конкретних досліджень складається номенклатура небезпек для окремих об'єктів (виробництв, цехів, робочих місць, процесів, професій тощо). Корисність у тім, що номенклатура містить повний перелік потенційних небезпек і має профілактичну спрямованість.
Не менш важливим є правильна ідентифікація факторів навколишнього середовища, тобто визначення його типу і величини.
Ідентифікація - процес виявлення і встановлення кількісних, тимчасових, просторових та інших характеристик, необхідних і достатніх для розробки профілактичних і оперативних заходів, спрямованих на забезпечення безпеки життєдіяльності.
Класифікація - застосування логічної операції розподілу обсягу поняття, що являє собою сукупність розподілів (розподіл деякого класу на види, розподіл цих видів і т.п.). Звичайно як основи розподілу і класифікації вибирають ознаки, істотні для даних предметів [5].
Небезпека є поняттям ієрархічним, складним, має багато ознак. Виробничі, природні, побутові й інші небезпеки є багатоаспектними і їх варто розглядати спільно, а не у відриві одних від інших.
Список використаної літератури
Безопасность жизнедеятельности: Учебник для студентов / Под общ. Ред. С.В. Белова. - 3-е изд., испр. И доп. - М.: Высш. шк., 2013
Безпека життєдіяльності. Нормативні документи для навчальних закладів. - К.: Основа, 2010.- 1024 с.
Безпека життєдіяльності: Підручник. / Под ред. професора Е. А. Арустамова. - М.: Изд. Дім «Дашков і К о», 2010 - 678 с.
Гринін А. С., Новіков В. М. Безпека життєдіяльності: навчальний посібник. - М.: ФАИР-ПРЕСС, 2002 - 288 с.
Депутат О.П., Коваленко І.В., Мужик Г.Я., «Цивільна оборона», Навчальний посібник, Львів, «Афіша», 2000, 51-67. Додаток 1,2,3, стор. 285-291.
Євдін О.М., Могильниченко В.В. Захист населення і територій від над-звичайних ситуацій. Том 1. Техногенна та природна небезпека. Київ: “КІМ”, 2007. – С. 206 - 208.
Желібо Є.П., Зацарний В.В. Безпека життєдіяльності. - Київ: „Каравела”, 2006. – С. 181 – 191.
Концепція захисту населення і території у разі загрози та виникнення надзвичайних ситуацій. Затверджено Указом Президента України від 26 березня 1999 р. № 284-99.
Кучма М.М. Цивільна оборона ( цивільний захист): Навчальний посібник. – 3-тє видання, виправлене і доповнене – Львів: «Магнолія плюс», 2009.- С. 44-84.
Лапін В.М. Безпека життєдіяльності людини. К.: Т-во "Знання", КОО, 2000. — 186 с.
Миценко І.М. Забезпечення життєдіяльності людини в навколишньому середовищі. — Кіровоград, 1998. — 292 с.
П.Сергеев В.С. «Защита населения и территорий в чрезвычайных ситуациях», Учебное пособие, Москва, «Академический проспект», 2003, стр. 5-39
Санько С.П., Жушнас С.Л., Плющенко С.С., Янгевскокий А.С., Вшшк Н.В., Голубшкша О.М., «Надзвичайні ситуації та цивільний захист населення» Навчальний посібник, Львів, «Магнолія», 2007, стр. 18-43.
Скобло Ю.С. «Безпека життєдіяльності» Навчальний посібник, «Нова книга», Вінниця, 2000, стор. 41-47, 198-213, 229-241.
Стеблюк М.І. Цивільна оборона та цивільний захист: Підручник. – 2-ге вид., переробл. - К.: Знання, 2010. – С. 33-62.
Тимофеева С.С. «Введение в БЖД», учебное пособие, Ростов «Феникс», 2004.
Хван Т. А., Хван П. А. Основи безпеки життєдіяльності. Серія «Підручники і навчальні посібники». - Ростов-на-Дону: Фенікс, 2008 - 384 с.
Ярошевська В.М. «Безпека життєдіяльності», Підручник, Київ, «Професіонал», 2004, стор. 130-205.