Ім'я файлу: курсова.docx
Розширення: docx
Розмір: 27кб.
Дата: 19.04.2020
скачати
Пов'язані файли:
есе особливі.docx
ЩО пригадати на олымп.docx

Усі події та явища навколишньої об`єктивної дійсності протікають у часі, який є об`єктивним, нескінченним й необоротним. Усі події чи явища ми відносимо до одного з трьох часових поясів - справжнього, минулого, майбутнього. Розповідаючи про будь-яку дію чи явище, ми використовуємо певні мовні засоби, які дозволяють нам співвіднести його з моментом промови, а саме лексичні - спеціальні слова чи словосполучення - today, yesterday, now, then, clock sharp, next spring:

1. I am tired today.

2. I shall be free next summer.

3. I was free a tmnute ago.

4. New Riddick game coming next spring News.

5. My 12 year old was asking me today why we say to be somewhere at something o' clock sharp.

6. Yesterday all my troubles seemed so far away.

Але ці лексичні позначення часу у висловлюванні не є необхідними, щоб часовий план висловлювання був ясний, тому що цей план у кожному висловлюванні передається певними дієслівними формами, які називаються тимчасовими. Розмовляючий може представляти дію чи явище яка має місце у теперішньому, т. б. в момент промови; у майбутньому, т. б. після моменту промови; чи минулому, т. б. до моменту промови.

When the my daughter is expected, I speak I will quite old (майбут. час) [2, с. 36]

Коли моя донька виросте, я буду надто старий.

I quickly drew back my lifted foot, and through the almost opaque darkness I saw far below me a vast plain (теперіш. час) [2, с. 42]

Я швидко прибрав занесену ногу і скрізь ледве прозору темряву ночі, побачив далеко під собою величезну рівнину.

People were stirring round them, shadows hovered, and sometimes the front of a little curly head was lighted up by the glow (минулий час) [2, с. 44].

Кругом них вертілися люди, коливалися тіні, іноді яскраво світилася половинка маленької кучерявої голови.

Остільки ця розбіжність в часі здійснення дії, визначеного дієсловом, систематично виявляється у граматичних формах, ми можемо говорити про існування у дієслова категорії часу. Дієслівна категорія часу служить для локалізації у часі тієї дії, яка визначена дієсловом.

Розмовляючий співвідносить події чи явища дійсності із моментом свого висловлювання, використовуючи його як вихідну точку, щоб відповідно до цього вживати існуючі у мові дієслівні форми. Отже, мовні часові форми мають несамостійний характер, мовний час відносний, тоді як час буття об`єктивний. Момент промови для розмовляючого є дійсним, а минуле стосовно цього моменту є справді минулим в прямому сенсі. Поняття «момент промови» не встановлюється промовивши довільно, воно існує як точка об`єктивного часу та залежить від людської свідомості [13, с. 50].

Мовний час (Tense) не обов`язково збігаються з об`єктивним часом (Time). Так, в художніх творах розповідається про події об`єктивно минулих часів, але автор може користуватися мовним дійсним, яке не збігається з дійсним об`єктивної дійсності [13, с. 51]. Людина може свідомо використовувати мовні часові форми для позначення різних відрізків об`єктивного часу, які не збігаються зі значенням мовного часу. Так, мовне дійсне можливо вжити для позначення дії, яка належить до майбутнього (Я їду в Москву завтра) або до минулого (Входжу я вчора до квартири i бачу...). Отже, говорячи про мовний, чи граматичний час, ми встановлюємо як він співвідноситься з часом об`єктивним, так і певні розбіжності.

Головна з цих відмінностей в англійській мові у тому, що якщо об`єктивний час зі всією очевидністю ділиться на минулий, нинішній та майбутній, то тут для мовного часу характерно дуже багато форм висловлювання. В англійській мові три головних періоди часу виражаються різними формами дієслова Indefinite (Present, Past, Future), Continuous (Present, Past, Future), Perfect (Present, Past, Future), Perfect Continuous (Present, Past, Future) [10, с. 118].

Наявність у мові дієслівних форм, тимчасовий розподіл яких збігається - справжнє, минуле, майбутнє, - змушує припустити, що вони несуть якесь додаткове матеріальне значення, крім часового.

Якщо ми звернемося до російського дієслова, то побачимо, що йому властива крім категорії часу і категорія виду. Вид у російській мові є граматичною категорією, що характеризує дію по способу її здійснення і має чіткі формальні показники - префіксацію. В російській та інших слов`янських мовах вид виражається у вигляді парних співвідносних дієслів (малювати - намалювати) і характеризує спосіб, характер перебігу дії в часу. Наявність у слов`янських мовах особливих способів передачі характеру дієслівної дії змусило лінгвістів звернутися до пошуків цієї категорії в інших мовах. Спроби провести прямі аналогії зі слов`янським видом були й на історичному і сучасному матеріалі, але не увінчалися успіхом, тому що германських мовах відсутня форма висловлювання виду, подібна слов`янському. Питання існуванні категорії виду в німецьких, і зокрема в англійській мові піддається обговоренню, оскільки немає єдності погляду на суті цієї категорії [13, с. 55].

Деякі лінгвісти (Curme, 1935; Kruisinga, 1932; Poutsma, 1929) розуміють під категорією виду значення, властиві деяким дієсловам, що містять вказівку на спосіб перебігу дії і що позначають початок чи кінець дії (to begin, to finish), багаторазовість дії тощо. Але таке тлумачення категорії виду призводить до того, що лексичні засоби передачі характеру перебігу дії видаються за граматичну категорію виду [13, с. 55]. Цей шлях перешкодив встановити наявність граматичної категорії виду англійського дієслова, але привернув увагу до його видового характеру.

Видовий характер англійського дієслова складається з його граничності чи не граничності.

Видовий характер дієслова не можна розглядати, як явище лексичне, оскільки, як показує І. П. Іванова, «групи дієслів граничного, неграничного і двоїстого характеру не мають загального, що об`єднує цю групу лексичного значення» [13, с. 56]. В той самий час видовий характер дієслова володіє граматичними ознаками, саме передає форму існування дії, не називається в слові, але супроводжується лексичним значенням. Оскільки через брак формальних зовнішніх показників не можна видовий характер дієслова визнати граматичною категорією, вважатимемо його граматичним значенням, яке отримує свою форму у взаємодії з близькою за змістом граматичною категорією часу. Таке граматичне значення прийнято називати «залежним граматичним значенням» на відміну від основного граматичного значення, має постійний формальний показник і входить у граматичну категорію. Залежне граматичне значення граничності/не граничності проявляється у відмінності значень деяких часових форм [13, с. 57].

Існування категорії часу поза сумнівом у дослідників англійської мови, проте співвідношення часових планів об`єктивного часу і мовного трактується по-різному, тому немає єдиної думки про кількість часів в англійській мові. Серед лінгвістів (Есперсен) прийнято уявлення об`єктивного часу, як прямої, де точка, «нульової пункт» означає момент мови і є тим самим кордоном між минулим і майбутнім, яка відділяє лише доступне «до», від того, що буде «після» [13, с. 58]. Намагаючись визначити місце дій, які визначаються різними дієслівними формами, на цій уявній прямий будуються різні концепції значення дієслівних форм. Відрізкам в цій прямій повинні відповідати у мові певні часові форми. У майбутньому і минулому є своя перспектива: стосовно певної точки часу у минулому дія може, у свою чергу, бути як минулим так і майбутнім. Ця схема універсальна, і тому за її межами залишаються деякі дієслівні форми англійської, котрим немає відповідних відрізків на прямій, - тривалі форми і перфект дійсного часу, так як і перфектно-тривалі форми. Разом із цим у цій логічній побудові є такі відтинки на прямій, котрим в англійській мові немає форм - відтинку after-future повинна відповідати форма post-future, якої не існує [10, с. 122].

Ця схема не задовольняє лінгвістів, і надалі були запропоновано різні її модифікації, щоб наблизити цю загальну схему до даних англійської мови. Найбільш складними, непідвладними такому лінійному зображенню є форми Perfect і Perfect Continuous. Слід зазначити, що, попри визнання розподілу об`єктивного часу на дійсний, минулий і майбутній, все-таки висловлювалися сумніви існування а англійській мові дієслівного майбутнього часу. Ці сумніви грунтуються ось на якому затвердженні. Форми майбутнього часу з shall і will завжди зберігають особливе модальне значення, властиве цим дієсловам - повинності у shall та бажання у will - не можуть розглядатися як форми чистого майбутнього часу.

Shall We Dance.

Shall and will are both modal verbs in English primarily used to express the future and conditional [3, с. 90].

Guidance on making a will, plus information on where to get further help.

Horn said that in 15 years almost 50% of all courses will be delivered online [3, с. 94].

Проте мовний матеріал свідчить про втрату цими дієсловами самостійного значення в більшості випадків і, як наслідок, перетворення поєднань з тими дієсловами в аналітичну форму висловлювання майбутньої дії [10, с. 124].

Як говорилося раніше, момент промови є поняттям вкрай важливим для категорії часу, для співвіднесення дії, про які йдеться з об`єктивним часом. Проте тимчасові дієслівні форми орієнтують описувану ними дію, у відношенні як не тільки моменту промови, але загалом у деяких випадках якоїсь іншої дії. З усіх дієслівних форм виділяються такі, які співвідносять дію безпосередньо з моментом промови, і ті, які співвідносять дію з якоюсь іншою дією. Час, безпосередньо направлений на момент промови, може проектувати дію на минуле, справжнє чи на майбутнє. Їх називають абсолютними, основними чи головними. Лінгвісти говорять про незалежні часи. Такими незалежними є всі часи групи Indefinite і дійсні часи решти груп. Інші часи - залежні, оскільки співвіднесені з якоюсь іншою дією чи з яким-небудь моментом минулого, переданим лексично. Вони позначають, що дія відбувається одночасно з цим моментом, чи були до нього або будут опісля нього:

Не said he would be back soon [10, с. 125].

Отже, залежні часи передають значення одночасності, попередження чи наступності. Такі часи англійські лінгвісти називають відповідно відносними, вторинними чи підлеглими. Різниця залежного і незалежного вживання дієслівних форм дуже істотна для англійської мови [13, с. 60].

Залежні тимчасові форми показують послідовність діянь та відносять дію до сьогодення, минулого чи майбутнього. Найчастіше вони вживаються в придаткових підметах та придаткових присудка й у додаткових придаткових. Незалежні форми вживаються в простих реченнях, головних частинах складнопідрядних речень, в придаткових обставин і часто - порівняльних:

He could prove that he had never been there [3, с. 99].

Особливістю англійської мови є і зване узгодження часів, що полягає в обов`язковому вживанні відносних дієслівних форм в підрядному реченні залежно від одночасності чи різночасності описуваної дії - дії, про яку йдеться у головній частини складнопідрядного речення. Дії, які у плані дійсного, передаються формами дійсного часу; дії, які у плані майбутнього, - формами майбутнього часу. Інша справа, коли дії відбуваються у плані минулих часів. Одноплановість дій, їх одночасність передаються формами одного часового плану; передування - перфектом минулого часу; намір дії до виконання - формами залежного майбутнього:

Не said that he had never seen the man (предш.),

Не said he would see the man next day (майб.) [10, с. 128].

Можна зауважити, проте, що є «відхилення» від правила узгодження часів, які пояснюються різноплановістю дій у часі в головній і в підрядній частинах:

The two ladies were standing in the manner of those who have completed their purchases and are waiting for their change.

Дія, позначена «неузгодженою формою», випадає із загальної розповіді, відбувається в іншому часовому плані порівняно з дією головного речення. «Узгодженість» присудка підрядного речення у часі з присудком головного речення визначається не жорсткими правилами, а реальним співвідношенням дій [13, с. 62].

Отже, найскладнішим і дискусійним є питання існуванні категорії виду в англійській мові і про характер значень дієслівних часових форм. У більшості досліджень питання граматичної категорії виду у англійського дієслова або не розглядалися взагалі або не пов`язували з категорією часу.

Як відзначалося раніше, спроби довести існування виду, з лексичного значення дієслова, не увінчалися успіхом. Проте важливі самі спроби встановити наявність цієї категорії в англійській мові. Досить часто стверджується наявність видового значення тільки в однієї групи дієслівних форм - Continuous. Ці форми, звані «розширеними» (Expanded), тривалими (Curative), продовженими (Continuous), «прогресивними» (Progressive), передають спосіб перебігу дії, характеризують її як процес. Інші форми розглядаються як суто тимчасові [10, с. 132].

У зарубіжних дослідженнях останніх десятиліть констатується наявність в англійській мові двох видів, виражених протиставленням форм goes - is going, і відзначається своєрідне вживання дієслівних форм залежно від їх віднесеності - або на момент об`єктивного часу, або до різних часовим відношень.

So it goes without saying that you left me feeling hurt [3, с. 101].

When the smoke is going down.

Where is our love going?

У зв`язку з цим говориться про двоїстість англійської часової системи: в першому випадку дія співвідноситься з минулим, майбутнім чи дійсним, у другому - з передуванням, одночасністю або майбутньою послідовністю. У структурних описах дієслівних форм виникає усунення аналітичних часових форм і поєднань модальних дієслів з інфінітивом, але в окремих випадках, спираючись на опис дієслівних структур, робляться цікаві висновки про часовий чи видовий їх характер [4, с. 79].

У вітчизняної лінгвістиці традиційно категорії часу і виду англійського дієслова розглядаються у взаємодії. Вітчизняні дослідники, як й іноземні, визнають видовий характер форм Continuous; різночитання можливі лише за деталізації окремих приватних значень цих форм. Спірний є питання про наявність особливих видових характеристик у форм Indefinite і Perfect. Група форм Indefinite часто протиставляється групі Continuous як часова. При порівнянні форм goes і is going виявляється чітко лише видове значення процесуальності форми Continuous - is going, тоді як форма goes має настільки невизначене та настільки широке значення, що часом її вважають позбавленої будь-якого видового значення.

My Scene Goes Hollywood.

Ще більш суперечливе тлумачення сутності форм Perfect. Якщо зарубіжні дослідники переважно трактують ці форми як часові, то вітчизняні дослідники вважають їх чи видовими чи видо-часовими [4, с. 80].

Існує і думка, вперше висунута проф. А.І. Смирницьким, за якою ці форми виділяються на самостійну дієслівну категорію - категорію співвіднесеності [4, с. 80]. Найдокладнішу і повну картину взаємодії категорій виду та часу у англійських дієслівних формах створила проф. І.П. Іванова. Після проф. У.М. Ярцевої І.П. Іванова розглядає видове значення у зв`язку з часовими формами, вважаючи, що вид є постійною характеристикою дієслівної форми, а час – постійною, але перемінною величиною. Оскільки вид і час для І.П. Іванової є взаємопов`язаними поняттями, вона називає xасові групи розрядами і розглядає зміст кожного з погляду властивого йому видового та часової значення [4, с. 81].

Перший - головний розряд, який об`єднає форми Indefinite, характеризується більшою розмаїтістю переданих ним значень, форми цього розряду можуть позначати окремі, закінчені дії (I met him three hours ago), ряд послідовних дій чи незакінчену дію (She drank her coffee, put down her cup and looked at me thoughtfully (Fr., Odds, 108). З іншого боку, значення закінченості/незакінченості може передаватися однієї формою (She drank her coffee noisily) [10, с. 135].

В очевидь, що форма Indefinite сама по собі не несе видового значення, таке значення обумовлюється чи видовим характером дієслова чи контекстом. Подальші спостереження доводять, що ця форма може вживатися синонімічно формам як Continuous, і Perfect.

У реченнях The clock strikes і The hour is striking часове значення збігається, обидві дій ставляться сьогодення, але тривала форма передає значення процесу дії протікання. Така сама однакова віднесеність у часі зокрема у реченнях [4, с. 83].

I merely came back to water the roses - Paris became impossible, and I have come here, але форми Perfect виділяють дію з інших, переносять їх у центр уваги. І. П. Іванова виходячи з байдужості розряду Indefinite до видового характеру форм, які застосовуються синонімічно форм інших розрядів приходить до висновку про відсутність у цього розряду видового характеру і пропонує вважати ці форми кульовою формою виду [4, с. 84]. Отже, форми розряду Indefinite суто часові.

Три інших розряди - Continuous, Perfect, Perfect Continuous - видо-часові. Для розряду Continuous основним видовим значенням є значення процесуальності, для розряду Perfect - значення повноти дії, а для розряду Perfect Continuous - значення повноти розгортання дії [4, с. 85].

Усі розряди дійсного часу співвіднесені безпосередньо з моментом промови, хоча характер цієї співвіднесеності не однаковий: час основного розряду може збігатися з моментом промови, і може бути і значно ширше його (якщо йдеться про повторювані дії чи почасові); для справжнього тривалого розряду момент промови входить у перебіг процесу, для перфекта момент промови є лише кордон періоду, куди протікала дія, що вже завершилася до моменту промови; для тривалого перфектного момент промови є кордоном періоду розгортання дії.

Минуле основного розряду безпосередньо співвіднесено з моментом промови, але не поширюється на нього. Дії, виражені минулими формами інших розрядів, ніколи прямо не стикаються з моментом промови. Вони співвіднесені з якимось моментом у минулому. Ця деталь, що може бути вказано лексично чи передана за значенням на іншу дію, називається часовим центром минулого чи майбутнього, що у позначення майбутніх дій картина подібна до тільки що описаної: безпосередньо пов`язаним з моментом мови тільки майбутнє основного розряду. Форми, співвіднесені з моментом промови, називаються незалежними, а співвіднесені з часовим центром – залежними [4, с. 87].

Для тривалого розряду виділяється основне значення процесуальності, позначення дії розвитку на якомусь етапі. У цьому видове значення незалежних дієслів - відсутність краю, до якого прагне дія - збігається з значенням тривалого розряду. При дієсловах граничних, які застосовуються у тривалому розряді, відбувається протиставлення видового характеру дієслова - наявність краю, до якого прагне дія, і значення даного розряду, на першому плані виступає властиве цим дієсловам у цьому розряді значення незавершеності дії. Дієслова двоїстого характеру виступають в значенні, аналогічному значенням неграничних дієслів, у них реалізується значення, яке збігається з граматичним значенням форми, дія у процесі. Тривалий розряд позначає дію-процес, який фактично проходить в останній момент промови (тривале дійсне) чи проходить у минулому у визначений час (тривале минуле), чи дію, що буде протікати в даний момент у майбутньому. Час і вид нерозривно пов`язані один з одним, і видове значення є з тимчасового значення, оскільки визначає ставлення дії на той час часу, з`ясуванням часового значення, так як визначає відношення дії до того моменту часу з яким ця дія безпосередньо пов`язана [4, с. 88].

Якщо ми звернімося до значення перфектного розряду, то побачимо, що перфект дійсного часу від граничних дієслів позначає завершене дію, у межах дійсного часу, видовий характер дієслова збігаються з граматичним значенням форми. При вживанні у цій формі граничного дієслова дія, ним позначувана, припиняється раніше моменту промови, закінчується над силу досягнення краю - її в цих дієслів немає, а в силу якихось інших причин. Спільним виявляється для граничних і неграничних дієслів у цій формі значення завершеності, повноти дії. Дієслова двоїстого характеру виступають багатозначно, з аналогічним значенням граничних дієслів.

Усі дієслова, незалежно від свого видового характеру, виступають багатозначно дії, виконаного у цьому і аналізованого у його обсязі. Отже, тут маємо працювати з граматичним значенням перфекта. Дія, позначена перфектом, немає в останній момент промови, вона закінчена раніше, але пов`язана з моментом промови тим, що відбувається у період, кінцевою точкою якого є момент промови. Відсутня фіксація дії в часі, оскільки проміжок між дією і моментом промови може бути різним.

Слід зазначити, що перфекту властива оповідальна функція, яка не передає послідовних дій у плані їх розгортання й вживається переважно у прямій мові. Перфектно-довгий розряд висловлює дію як процес у його протіканні у часі, період якого заповнюється, що притаманне значенням неграничних дієслів і дієслів двоїстого характеру даної формі. У граничних дієслів чітко простежується значення процесуальності; значення закінченості чи незакінченості залежить від характеру дії, яка позначається дієсловом [4, с. 89]. Тимчасове значення перфектно-довгого розряду тотожне тимчасовому значенню перфекта. Отже, перфектно-довгий розряд збігається з тривалим щодо видового значення й з перфектом щодо тимчасового.

Підсумовуючи огляд проблем, пов`язаних з аналізом граматичних категорій виду та часу в англійській мові можна назвати, що пошуки переконливих доказів існування цих категорій у англійського дієслова тривають. Дослідники одностайно визнають наявність видових і тимчасових характеристик у дієслівних форм. Теорія виділення окремої категорії співвіднесеності потребує подальшої розробки і уточненні, проте безперечно вірно, що категорії виду та часу в англійській мові настільки пов`язані, що необхідно говорити про існування системи видо-часових форм, причому категорія часу в цій системі є провідною [4, с. 90].

It was a sultry day in June and I was sitting by the stream. (Holt) [2, с. 45]

The sun was setting going down like a battleship. (Braine) [2, с. 45].

Через те, що претерит тривалого розряду співвідноситься з тимчасовим центром колишніх часів, часто вираженим іншим дієсловом, йому характерно вживання у складнопідрядному реченні, але таке вживання необов`язково; якщо претерит тривалого розряду вжито у простій дії пропозиції, то тимчасової центр зазначений поза цієї пропозиції, іноді далеченько від цього:

The gas fire was burning; the Principal was writing at his desk... (Snow) [10, с. 144]

Підсумовуючи усе сказане вище, можна вивести такі закономірності. Справжній час - сфера прямої мови - дає можливість найповнішого, незалежного вживання видо-часових форм. Усі форми співвіднесені з моментом промови однаково; точка тимчасового співвіднесення не вказується у пропозиції. Саме тому форми справжнього часу вживаються переважно у простому реченні [4, с. 91].
скачати

© Усі права захищені
написати до нас