Ім'я файлу: вар.1.docx
Розширення: docx
Розмір: 91кб.
Дата: 21.03.2020
скачати
Пов'язані файли:
екон.теор. 13вар..docx
Розширення: docx
Розмір: 91кб.
Дата: 21.03.2020
скачати
Пов'язані файли:
екон.теор. 13вар..docx
Варіант №1
1. Економічна теорія та предмет її вивчення. Місце економічної теорії в системі наук.
2. Фактори суспільного виробництва: організаційно-технологічні фактори; наука як ключовий фактор сучасного виробництва; інформаційний фактор; енергетичний та екологічний фактори виробництва.
3. Сучасні теорії ринку.
4. Інфляція. Види інфляції. Причини інфляції в Україні. Наслідки інфляційних процесів.
1. Економічна теорія та предмет її вивчення. Місце економічної теорії в системі наук.
Незважаючи на виникнення економічної теорії як науки у формі економікс лише наприкінці XIX ст. (з часу виходу у світ у 1890 р. праці англійського економіста А. Маршалла "Principles of Economics"), тобто майже на три століття пізніше від політичної економії, економікс стала домінуючою не лише в країнах Заходу, але й у постсоціалістичних країнах, у тому числі в Україні. Цьому значною мірою сприяло безглузде і волюнтаристське рішення колишнього Міністерства вищої освіти України про запровадження у вузах країни економічної теорії замість політичної економії. І лише наприкінці 90-х років XX ст. політична економія була знову введена в навчальний процес, проте майже ціле десятиліття остракізму політичної економії негативно відбилося на обох науках.
Внаслідок цього, а також непродуманого механічного впровадження економікс, сформувалися такі основні точки зору щодо предмета економічної теорії. По-перше, це вивчення поведінки і діяльності людини або груп людей з метою максимізації прибутку в умовах обмеженості ресурсів і безмежності потреб. Слід зазначити, що ідейними витоками такого тлумачення є погляди окремих представників меркантилізму, посткласичної, передусім вульгарної (від лат. vulgar - поверхневий), політичної економії (так, французький економіст С. Сісмонді предметом політичної економії вважав "людину, її добробут, щастя людського роду"), з одного боку, і представників маржиналізму та неокласиків - з іншого (наприклад, австрійський економіст Фрідріх фон Візер називав вихідним пунктом політичної економії суб'єкта, індивіда, у якого є певні потреби, а Ф. Хайєк вважав, що "прагнення до прибутку... дозволяє найефективніше використати ресурси"). Намагаючись удосконалити такі визначення, А. Маршалл стверджував, що "з одного боку, це наука про багатство (відтворюючи при цьому думку А. Сміта. - С. М. і О. А), але з іншого - це наука про людину...".
Представник неокласичного синтезу П. Самуельсон в окремих із семи виз-начень предмета економікс називає науку, що "... вивчає людей у їх діловому житті", науку, "що вивчає багатство". Інші американські економісти (Кемпбелл Р. Макконнелл і Стенлі Л. Брю) заявляють, що економікс - "це аналітична економія, яка досліджує поведінку людей у процесі виробництва, розподілу та споживання матеріальних благ і послуг у світі обмежених ресурсів...".
Таким чином, незважаючи на певні відмінності у наведених визначеннях, загальною їх особливістю є акцент на вивченні людини, її поведінки, потреб тощо. Найчіткішого вираження ця точка зору набула у визначеннях англійського економіста Л. Роббінса: "Економіка - це наука, яка вивчає поведінку людини з точки зору відносин між її цілями і обмеженими засобами, що допускають альтернативне використання". Це визначення є водночас найпопулярнішим у західній економічній літературі.
Відповідно до другої точки зору, якої дотримується ряд українських та російських економістів, предметом економічної науки є "... економічні відносини між людьми і соціальними групами, що складаються у виробництві, обміні, розподілі і споживанні благ". Водночас деякі автори замість цих суб'єктів вживають узагальнююче поняття "економічні суб'єкти".
До представників третьої точки зору слід віднести тих вчених, які стверджують, що економічна наука вивчає "...соціально-економічні та організаційно-економічні відносини в їх взаємодії з розвитком продуктивних сил і відповідним науково-технічним прогресом, а також економічні закони, що вивчають процес виробництва, розподілу, обміну та споживання в різних історичних епохах" ''. Близьким за змістом є визначення предмета даної науки іншими авторами. Зокрема, у підручнику "Основи економічної теорії" за редакцією Ю. В. Ніколенка зазначається, що економічна теорія вивчає "...а) соціально-економічні відносини; б) загальні організаційно-економічні відносини", а також "...закони й закономірності, які характеризують функціонування цих відносин як цілісної, логічно зумовленої економічної системи" п. При цьому до загальних організаційно-економічних відносин автори включають певну систему господарського механізму, а саме - систему форм і методів суспільної організації та регулювання народного господарства.
Ще одна група економістів вважає предметом економічної теорії економічну систему і притаманні їй закони та закономірності. Наприклад, у "Великому економічному словнику" зазначається, що економічна теорія - це "сукупність наукових поглядів на економічні системи, економічний розвиток і економічні закони та закономірності".
П'ята (основна) група науковців намагається поєднати визначення предмета політичної економії з наведеним вище найпоширенішим визначенням предмета економікс. Так, Ю. Палкін вважає, що економічна теорія "вивчає закономірності та фактори виробництва, розподілу, обміну та споживання в умовах ринкової економіки", "виробничі відносини людей у тісному зв'язку з продуктивними силами і надбудовою економічного базису", а також "економічну поведінку людей у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ". Приблизно таке саме визначення дають окремі автори предмета іншої науки - політичної економії, яка "вивчає всю систему економічних відносин у їх єдності і взаємодії з обмеженими продуктивними силами та політичними, ідеологічними і соціальними інститутами суспільства. Вона, пізнаючи закони, показує, як люди і суспільство мають здійснювати кінцевий вибір рідкісних ресурсів, якнайкраще виробляти різні товари та послуги, розподіляти і обчислювати їх з метою досягнення максимального задоволення потреб людини".
Шосту точку зору представляють ті автори, які стверджують, що "...зміст і межі предметного простору фундаментальної економічної науки детермінуються проблематикою багатства. Економія, політична економія, економікс відбивають не тільки історичні етапи, а й особливі складові фундаментальної економічної науки, з якими пов'язане дослідження цілком певних предметних напрямів, рівнів та сфер. Останні, проте, аж ніяк не вичерпують усього різноманіття її предметного простору. Та це й неможливо, бо для її онтології та гносеології не існує інших меж, крім меж самого багатства".
Формуванню цілісного узагальнюючого уявлення про предмет економічної теорії заважає також ряд інших факторів. До них належать, по-перше, ототожнення економічної теорії з політичною економією. Цієї думки дотримуються як відомі західні економісти (П. Самуельсон, А. Маршалл та ін.), так і українські вчені (Г. Башнянин, В. Бобров, І. Тивончук та ін.). По-друге, різні назви економічної теорії, серед яких найчастіше зустрічаються "аналітична економіка", "економіка" (американські економісти Едвін Дж. Долан, Дейвід Е. Ліндсей), "теоретична економічна наука", "загальна теорія економіки" (на думку В. Ковальчука, остання об'єднує політичну економію і економікс), "теорія економіки", "нормативна теоретична економіка", "позитивна теоретична економіка", "загальна економічна теорія", "фундаментальна економічна теорія". По-третє, значні розбіжності у поглядах різних авторів щодо структури економічної теорії. Так, одні автори в рамках цієї науки виділяють макроекономіку і мікроекономіку; другі - економікс, основи економічної теорії, макроекономіку і мікроекономіку; треті - політичну економію, макроекономіку і мікроекономіку 18; четверті відносять макроекономіку та мікроекономіку до прикладних галузевих наук, які мають свої предмети і методи вивчення, "свою теорію, закони і категорії, за допомогою яких пояснює явища, які вивчає".
У зв'язку з цим критично проаналізуємо наведені точки зору з метою виділення в них окремих позитивних та негативних сторін і обґрунтування на основі перелічених і своїх теоретико-методологічних підходів чіткого наукового визначення предмета економічної теорії.
Щодо першої (основної) точки зору, в якій стверджується, що предметом економічної теорії, відповідно до визначень різних авторів, є поведінка і діяльність людини, групи людей, спільні дії людей, поведінка людей у діловому житті з метою максимізації прибутку в умовах обмеженості ресурсів або в процесі виробництва, розподілу та споживання матеріальних благ і послуг тощо, то така точка зору є, на наш погляд, найменш конструктивною. Це зумовлено, по-перше, тим, що в першій частині визначення, яка повинна мати найбільшу теоретико-методологічну цінність, одне невідоме (тобто визначення предмета економічної теорії) підміняється іншим аморфним (поведінка людей), яке взагалі позбавлене категоріальної конструктивності. Цей істотний недолік значною мірою долається у тих визначеннях, де в першій частині називаються економічні відносини, економічні системи та інші раціональні сторони дефініцій, що набувають таким чином подальшої логічної конкретизації.
По-друге, значна частина працездатного населення в розвинутих країнах світу у своїй діяльності не має на меті максимізацію прибутку. Це стосується передусім зайнятих у державному секторі економіки у сфері послуг, різних неприбуткових організаціях та установах. Таким чином, ці зайняті, за логікою наведених визначень, перестають бути об'єктом вивчення, що не узгоджується із змістом економікс, в якій, наприклад, при визначенні ВВП враховуються доходи і витрати всіх верств населення.
По-третє, якщо дотримуватися наведеного визначення, то економікс не повинна ніякою мірою займатися проблемами безробіття, що також суперечить змісту західної економічної науки.
По-четверте, якщо у визначенні предмета економічної теорії не акцентувати увагу в першій його частині на економічних відносинах між людьми, то це націлює на дослідження відношення людини до речей. Тому не дивно, що визначення Л. Роббінса (економіка - це наука, яка вивчає поведінку людини з точки зору відносин між її цілями і обмеженими засобами...) є яскравим прикладом такого неконструктивного підходу.
По-п'яте, наведені визначення не націлюють на обґрунтування економічних законів у процесі розвитку та функціонування різних економічних систем. У кращому випадку сформульовані західними економістами закони відбивають процес взаємодії між людьми і певними матеріальними благами (отже, речами) або між самими речами. Такими, зокрема, є закони зменшувальної (спадної) продуктивності факторів виробництва, закон зростання витрат, закон зростання відносних втрат, закон зростання граничних витрат.
По-шосте, визначення предмета економічної теорії з акцентуванням на поведінці людини проповідує атомістичний, суб'єктивістський підхід при вивченні економічних явищ та процесів.
По-сьоме, таке визначення не враховує відмінності між людьми і юридичними особами (підприємствами, фірмами, компаніями та ін.), які хоч і представлені людьми або колективами людей, але водночас мають істотні відмінності від фізичних осіб. Найбільше, на що може претендувати визначення економічної теорії з акцентом на поведінці людей, - це обмеження рамок науки такою економічною дисципліною, як маркетинг. Зокрема, однією із складових маркетингових досліджень є вивчення поведінки споживача. З точки зору методології це означає зведення цілого до окремих його елементів.
Економічна теорія відрізняється від конкретних економічних наук. Вона дає не просто опис економічних явищ і процесів в економічній системі, а показує їх взаємозв'язок і взаємообумовленість і спрямована на виділення загальних закономірностей цих явищ і процесів.
До економіки як науки тісно приєднуються економіко-математичне моделювання, економічна кібернетика, економетрія. Остання вивчає кількісні співвідношення, взаємозв'язки між економічними величинами на основі застосування математичних моделей і статистичних методів обробки економічної інформації.
Прикладна економіка спирається більше на досвід, практику господарювання, конкретні показники господарської діяльності. її завдання — предметний аналіз економічної діяльності, вивчення конкретних економічних ситуацій стосовно мікро- і макроекономіки.
Економіка як наука і теоретична і прикладна широко використовує дані економічної статистики. Але це не зводить економічну теорію до емпіричної науки, яка ґрунтується на досвіді.
Сучасна економічна теорія виконує такі основні функції: практичну, яка полягає у всебічному обґрунтуванні необхідності та шляхів удосконалення прогресивних форм власності, що найбільше відповідають інтересам людини, колективу, суспільства, розробці наукових основ управління господарською практикою, обґрунтуванні наукових організаційно-господарських форм, у пошуку найадекватніших форм розв'язання економічних суперечностей. Це дає змогу виробляти науково обґрунтовані рекомендації щодо підвищення ефективності виробництва для забезпечення зростання життєвого рівня населення. В умовах глибокої економічної кризи, що охопила в 90-х роках економіку України, практична функція економічної теорії полягає ще й у тому, щоб знайти найраціональніші шляхи виходу з цієї кризи, обґрунтувати оптимальні напрями переходу від команд-но-адміністративної до планомірно ринкової, або змішаної, економіки. Економічна теорія повинна більше уваги, ніж політична економія, приділяти проблемам підвищення ефективності виробництва, господарського механізму, ефективності форм власності, вести пошук нових організаційно-господарських форм, що відрізняє її від економікс. Важливим завданням економічної теорії є вивчення досвіду світового розвитку, запозичення на цій основі найпрогресивніших соціально-економічних форм розвитку світової цивілізації.
Отже, економічна теорія є основою економічної політики, обґрунтування правильних дій суб'єктів господарювання у сфері практичної діяльності. Ця функція економічної теорії найповніше виявляється з поділом її на нормативну (тобто таку, що не лише пояснює економічні явища і процеси, а й сприяє виробленню економічної політики, конкретних рекомендацій уряду та іншим суб'єктам господарювання) і позитивну (яка лише пояснює ці явища і процеси, з'ясовує зв'язки між ними).
По-друге, економічна теорія виконує пізнавальну функцію, яка полягає в тому, щоб розкрити сутність економічних законів та категорій і форм їх вияву, властиві їм внутрішні суперечності, механізм їхньої дії. Лише на основі всебічної реалізації цієї функції може бути виконана практична функція економічної теорії. Пізнавальна функція є методологічною основою для інших майже 50 економічних дисциплін. У комплексі економічних наук виділяють галузеві (економіка промисловості, сільського господарства та ін.), міжгалузеві (економічна географія, статистика та ін.), функціональні (фінанси, менеджмент, маркетинг та ін.), історико-економічні (історія народного господарства, історія економічної думки та ін.) тощо.
По-третє, економічна теорія виконує світоглядну функцію, тобто покликана формувати новий тип економічного мислення і, отже, сучасний світогляд людини. "Ідеї економістів і політичних діячів — і коли вони правильні, і коли — помилкові, — мають, на думку Дж. Кейнса, набагато більше значення, ніж прийнято вважати, бо насправді лише вони управляють світом". Звісно, Кейнс перебільшує роль ідей, але, безперечно, цінні економічні теорії, які відповідають вимогам часу, відіграють надзвичайно важливу роль у соціально-економічному прогресі суспільства. Виходячи з названих особливостей економікс, вона частково виконує лише практичну функцію.
Щоб повніше визначити предмет економічної теорії, необхідно з'ясувати сутність двох сторін суспільного способу виробництва.
2. Фактори суспільного виробництва: організаційно-технологічні фактори; наука як ключовий фактор сучасного виробництва; інформаційний фактор; енергетичний та екологічний фактори виробництва.
Виробничий процес незалежно від соціально-економічної системи є споживання виробничих, економічних ресурсів, які ще називають факторами (чинниками) виробництва. Економічна сутність виробництва саме і полягає в ефективному використанні факторів для створення з їх допомогою різноманітних економічних благ.
Фактори — це рушійна сила виробництва, основна умова його здійснення, складова виробничого потенціалу, параметри, що визначають його результативність.
Теорія факторів виробництва виникла ще в першій половині XIX ст. В економічній теорії існують різні підходи до класифікації факторів виробництва.
Ф. Кене вважав найважливішим фактором виробництва землю і характеризував її як "матір усього багатства", а труд називав "батьком багатства". Ж.-Б. Сей факторами виробництва вважав працю, капітал і землю.
У XX ст. Дж. Кларк до факторів виробництва запропонував віднести підприємницькі здібності, тобто особливі організаційні та управлінські здібності людей, які дають їм змогу якнайкраще розв'язувати питання щодо використання обмежених ресурсів як факторів виробництва.
Марксистська політекономія розрізняє фактори виробництва і джерела вартості. Єдиним джерелом вартості вважається праця; а засоби виробництва — це джерела споживної вартості. Робочу силу при цьому вважають особистим фактором, який також бере участь у створенні споживної вартості. Речові фактори виробництва ще називають природними, об'єктивними, а робочу силу — суб'єктивним фактором.
Для факторів виробництва характерною рисою є їх визначеність. Слід зазначити, що ресурси виробництва — ширше поняття, ніж його фактори (чинники). Ресурси — природні, трудові, соціальні — можуть бути залучені до виробничого процесу. Фактори виробництва — це економічна категорія, що означає реально залучені у виробництво ресурси. Якщо ресурси не використано у виробничому процесі або у процесі їх використання не отримано очікуваного результату, такі ресурси не є факторами.
Вся сутність виробничого процесу зводиться до використання різноманітних ресурсів, які, стаючи виробничими факторами, забезпечують процес створення економічних благ, необхідних для життєдіяльності суспільства. Виробництво завжди передбачає взаємодію його основних факторів як найважливіших елементів або об'єктів, які впливають на його можливості та результативність. Таких факторів, що використовують у виробничому процесі для створення різних благ, велика кількість. Причому для виготовлення кожної одиниці продукту існує свій набір факторів.
Природний ресурс відтворює вплив природних факторів на виробничі процеси, використання у виробничому процесі корисних копалин, земельних і водних ресурсів, повітряного басейну, флори і фауни. Ставши факторами виробництва, природні ресурси втілюють можливості людини залучити у виробничий процес певні види й обсяги природного багатства, на основі якого виготовити всі різновиди матеріально-речових продуктів.
Трудовий ресурс представлений у виробничому процесі особистим фактором, у ресурсі "праця" втілено всі види і форми трудової діяльності людини — носія робочої сили. Людина — працівник, основна функція якого — використання своєї робочої сили у виробничому процесі як діяльності. Функція засобів виробництва (речовий фактор) полягає в підвищенні продуктивної праці людини. Обидва типи факторів виробництва (засоби виробництва, робоча сила) мають єдине економічне призначення — вони є складовими продуктивних сил суспільства.
Існує тісний зв'язок між людиною і процесом виробництва. Процес виробництва — це продукт розвитку самої людини, її здібностей. Виробництво без орієнтації на людину втрачає будь-який сенс. Засоби виробництва та економічні блага споживання слід розглядати тільки як інструменти реалізації людини, відтворення умов її існування.
Людина впливає на економічний процес і сама постійно змінюється. При цьому розвиваються не тільки її здібності до пращ, а й розширюється спектр суспільних зв'язків і відносин. Змінюються місце і роль людини як у процесі праці, так і в суспільному виробництві в цілому.
В епоху науково-технічних відкриттів розвиток економічного життя сягає якісно нового етапу. Зміни, що відбуваються у змісті праці та структурі робочої сили, — закономірний процес суспільного розвитку. Проте це не означає, що він здійснюється автоматично. Суспільству необхідно постійно приводити якісний склад робітничих кадрів у відповідність до потреб виробництва, яке постійно розвивається. Світова практика свідчить, що успіхи в науково-технічній політиці значною мірою визначаються рівнем відповідності речових і особистих факторів виробництва, рівнем освоєння досягнень науково-технічного прогресу.
За сучасних умов особливого значення набувають такі чинники виробництва, як наука та інформація. Наука як особливий чинник виробництва — це особливий вид людської діяльності, спрямований на виробництво нових знань про природне середовище, суспільство та мислення. Особливостями науки як чинника виробництва є:
— наука перетворюється на найважливіший елемент продуктивних сил;
— лежить в основі досягнень оптимального рівня ефективності виробничих процесів;
— впливає на процес підготовки кваліфікованих працівників;
— визначає рівень технології та організації виробничих процесів;
— перетворюється на безпосередню продуктивну силу суспільного виробництва.
Науково-технічна революція якісно змінює фактори виробництва. Капітал також є ресурсом. Це матеріально-речові фактори, які залучені у виробництво і безпосередньо використовуються у ньому. Особливого значення набуває процес збагачення їх інформатикою, електронною та комп'ютерною технікою.
Дедалі більшого значення в сучасному виробництві набувають екологічні фактори. Виробництво як відповідна система взаємодії різних груп факторів виробничого процесу не є лише економіко-технологічною формою їх функціонування. Існує також значна група соціальних факторів. Люди постійно виробляли споживну вартість, об'єднувалися в кооперативи, бригади тощо. Під впливом науково-технічної революції відбуваються якісні зміни й у праці: з'являється її наукова організація, змінюється кваліфікаційний рівень працюючих, зростає інтелектуальний зміст трудових процесів, збільшується значення підприємницьких здібностей робітників. Діючи активно, люди незалежно від їх розуму і волі вступають у певні відносини між собою. Це, по-перше, організаційно-економічні відносини, що характеризують організаційні форми виробничого процесу; по-друге, це соціально-економічні відносини з привласнення засобів і розподілу результатів виробництва.
Система соціально-економічних відносин зумовлює економічну природу суспільного виробництва. В їх основі — суспільний спосіб поєднання факторів виробництва. Ця система відносин взаємодіє не лише з продуктивними силами, вона водночас є економічним базисом суспільства, на якому грунтуються відносини надбудови — правові, національні, сімейні та інші суспільні інститути.
Право як важливий елемент надбудови регулює розвиток суспільного виробництва через певні інститути (адміністративне, цивільне, фінансове, земельне, екологічне, міжнародне право), організовує й впорядковує виробничий процес. Право виконує функцію стабілізуючого механізму економічного життя людей, сприяє реалізації їхніх економічних інтересів.
Всі види економічних ресурсів, які людство використовує як фактори виробництва, обмежені у кількісному й якісному відношеннях. їх недостатньо для задоволення всіх людських потреб. Тому суспільство намагається використовувати рідкісні ресурси ефективно, що можливо лише за таких умов функціонування економічної системи, коли головна, об'єктивно зумовлена мета суспільного виробництва досягається з найменшими витратами природних, трудових та матеріальних ресурсів відповідно до вимог дії закону рідкості.
Пізнання й використання вимог цього закону потребує подолання суперечності між задоволенням потреб суспільства та обмеженістю ресурсів, розробки шляхів, орієнтованих на розвиток та ефективніше використання факторів виробництва. Основними складовими елементами ефективності використання факторів у виробничому процесі с продуктивність праці, якість продукції, її матеріало- і фондомісткість, норма рентабельності. У загальному вигляді проблему ефективності функціонування факторів виробництва можна зобразити таким чином:
Динамічний розвиток факторів виробництва безпосередньо пов'язаний з технічним прогресом, що зумовлює якісні зміни у знаряддях праці, техніці, технології, рівні кваліфікації робочої сили, а це і є продуктивні сили суспільства. Особливого значення набуває проблема освоєння досягнень науково-технічного прогресу з метою забезпечення економічного і соціального зростання добробуту людей. Це основний фактор динамічного зростання суспільного продукту (валового, кінцевого, чистого). Співвідношення між темпами зростання суспільного продукту і зміною технічної побудови виробництва залежить від того, який тип екологічного зростання має місце в економічній структурі суспільства — екстенсивний чи інтенсивний. Якщо перший з них пов'язаний з кількісними збільшеннями використання факторів виробництва при незмінній технічній основі, то другий характеризується збільшенням продукції на основі якісного вдосконалення факторів виробництва. Відставання процесу виробництва від рівня науково-технічного прогресу призводить до неефективного використання факторів виробництва, до нераціональних витрат матеріальних, природних і трудових ресурсів, знижує у цілому ефективність виробничого процесу. При цьому посилюється функціональний вплив технічної побудови виробництва на рівень трудомісткості, матеріаломісткості та фондомісткості виробничих процесів.
В другій половині XX століття у зв'язку із змінами в навколишньому природному середовищі та якістю мінерально-сировинних ресурсів, а також створенням ринку екологічних послуг значно зросла роль екологічного фактора в процесі відтворення суспільного продукту та робочої сили.
Тривалий час природокористування здійснювалось людським суспільством нераціонально. Нині світове співтовариство усвідомило, що забезпечення стійкого соціально-економічного розвитку неможливе без раціонального споживання, збереження та підтримання життєво необхідних екологічних процесів. Кінець ери дешевої сировини та безвідплатного споживання природних ресурсів призвів до зростання витрат в добувних та обробних галузях, збільшення витрат на впровадження очисних технологій, вжиття природоохоронних та природно відновлюваних заходів. Виходячи з викладеного, екологічний фактор можна визначити як систему спеціалізованих видів трудової діяльності та витрат, спрямованих на раціональне використання природних ресурсів, охорону навколишнього середовища, а також на його відтворення.
Екологічний фактор у сучасних умовах набуває все більшого значення як на мікро-, так і на макрорівні.
На мікроекономічному рівні господарювання екологічний фактор може або здешевлювати випуск конкретної продукції, або навпаки, значно збільшувати витрати виробництва. Практика господарювання показала, що впровадження дорогих за вартістю, але економно споживаючих вихідну сировину та природозаощаджуючих новітніх технологій, є, безумовно, економічно вигіднішим за всіма параметрами, ніж витрати підприємств на очищення та утилізацію відходів, що утворюються на кінцевій стадії виробничого процесу.
На макроекономічномурівні стало очевидним, що зростання суспільних екологічних витрат справляє суттєвий вплив на динаміку окремих показників господарської діяльності держави - продуктивність суспільної праці, обсяги ВВП та національного доходу.
Підприємницькі здібності - особливий, специфічний фактор виробництва, що характеризує діяльність людини стосовно поєднання та ефективного використання всіх інших факторів виробництва з метою створення благ та послуг.
Специфіка цього фактора полягає в особливому типі поведінки суб'єкта господарювання, якому притаманні ініціатива, новаторство, гнучкість, певний ступінь ризику та відповідальності. Підприємницькі здібності керівника забезпечують розвиток та вдосконалення виробництва, його постійне оновлення, створення інноваційного середовища, зміну традиційних стереотипів в управлінні процесом виробництва та відкривають дорогу новому. Підприємницька діяльність за своєю значущістю та результативністю прирівнюється до витрат інтелектуального капіталу.
Зазначаючи роль і значення вищенаведених факторів виробництва, потрібно зауважити, що вони переплітаються і взаємодіють один з одним. Жоден з них сам по собі не спроможний виробити продукт і принести дохід. Відсутність хоча б одного з них може призвести до руйнування системи і зробити неможливим сам виробничий процес.
Крім того, факторам виробництва властива взаємозамінність, котра обумовлена специфікою споживчих властивостей і конструктивними особливостями продукту, що виробляється, а також обмеженістю того чи іншого виду ресурсу.
Співвідношення між будь-яким набором факторів виробництва і максимально можливим обсягом продукції, що виробляється за допомогою цього набору факторів, характеризує виробничу функцію.
Найважливішим фактором сучасного постіндустріального виробництва стає інформаційний фактор.
Володіння інформацією - дуже важлива умова функціонування підприємств в ринковій економіці. В умовах розвитку науково-технічного прогресу ринкові структури не можуть успішно функціонувати, не будучи поінформованими. Виробники та споживачі повинні володіти належною, повної, доброякісної інформацією. Відсутність її згубно.
Інформаційна база і розвинений ринок інформації є надзвичайно важливими факторами, що забезпечують можливості споживчого вибору і споживчих переваг.
Незалежні самостійні виробники товарів і послуг не можуть успішно функціонувати на ринку, не маючи інформації про інших виробників, про можливих споживачів продукції, про постачальників сировини, комплектуючих і технологіях, про становище на товарних ринках і ринках капіталів , про загальну економічну і політичну ситуацію не тільки у власній країні, а й у світі, тенденції розвитку економіки, перспективах розвитку науки і техніки, про правові умови господарської (комерційної) діяльності і т. д.
Без розвинутої інформаційної системи ефективне функціонування підприємницьких структур в сучасних умовах практично неможливо. Володіння інформацією є найважливішим фактором успіху. За оцінками фахівців, ефективне рішення передбачає 90% інформації і 10% натхнення.
У західних країнах вже більше двох десятиліть інформаційна діяльність "залучена" в ринкові відносини в якості одного з найважливіших елементів ринкової інфраструктури.
Разом з тим процес становлення інформаційного ринку і розвитку ринкової інфраструктури в Росії досить активізувався лише з середини 80-х рр.. При цьому нестійкість російської економіки, нерозвиненість статистичної бази даних визначили його особливості, обмеженість.
Модель російського інформаційного ринку значною мірою орієнтується на системи, що використовуються у Франції, Японії, Південній Кореї, що характеризуються високою роллю держави.
Як показав досвід, ця особливість не суперечить розвитку ринкових відносин, конкуренції в інформаційній діяльності.
В даний час комерційна інформаційна діяльність в Росії в значній мірі не тільки покриває витрати по поширенню інформації і генерації баз даних, а й стає прибутковою.
На локальному рівні в окремих регіонах Росії (Нижньому Новгороді, Вологді, Самарі і пр.) в останні роки сформовані елементи інформаційної інфраструктури досить високого рівня і з хорошим потенціалом. Однак орієнтація на обслуговування виключно регіонів може привести до недовикористання інтеграційного потенціалу, що вкрай неефективно.
Для подолання замкнутості необхідно активізувати інтеграціонні процеси, пов'язані з об'єднанням інформаційних систем, включення їх в глобальні мережі - Internet.;
Структура російського інформаційного ринку не повинна сусуспільних чином відрізнятися від моделей, що отримали розвиток на Заході, так як це є основою інтеграції російської інформаційної індустрії в світовий інформаційний ринок, розвитку експорту та імпорту інформаційних послуг і продуктів.
У розвинених економічних системах інформаційний фактор важливий не тільки при визначенні перевагу того або іншого продукту, але і для розрахунку ефективності різних варіантів застосування капіталу, вибору найкращого.
Відсутність інформації, неточність чи відносність інформації обумовлюють загрозу втрати підприємством частини своїх ресурсів, недоотримання доходів або появи додаткових витрат у результаті виробничої та фінансової діяльності.
В умовах нестабільної, швидко мінливої економіки підприємство повинно враховувати всі можливі наслідки від дії конкурентів, зміни ринкової ситуації, здійснювати діяльність щодо скорочення втрат, концентрації зусиль на найбільш бажаних напрямках, мінімізувати ризики.
Ефективною можна вважати таку підприємницьку діяльність, при якій витрати на інформаційну діяльність окупаються підвищенням результативності виробництва.
Свою причетність до електронного ринку Росія офіційно визнала в 2000 р., підписавши Хартію глобального інформаційного суспільства. Наслідком цього стала Федеральна цільова програма (ФЦП) "Електронна Росія 2002-2010 рр.." Мета програми - розвиток бізнесу та інформатизація всіх сфер суспільного життя, особливо освіти. Грошова оцінка програми - 66,5 млрд. руб. Передбачається 50% її фінансування здійснити за рахунок Федерального бюджету, 28% - за рахунок коштів суб'єктів федерації, 22% - позабюджетних джерел.
За оцінками, сектор інформаційно-комунікативних технологій в 2010 р. повинен скласти 2% ВВП. У 2001 р. - склав лише 0,6%, тоді як в США - 4,38%.
У 2010 р. експорт інформаційних технологій досягне 1-2 млрд. дол При цьому в 2000 р. в Індії він склав 4 млрд. дол, в Ізраїлі - 16 млрд. дол
Держзакупівлі різного рівня через електронний ринок вже в 1999 р. склали в США 550 млрд. дол, в країнах ЄС - 780 млрд. дол Досвід держзакупівель через електронний ринок в Сінгапурі дозволив заощадити 20% загальних витрат.
Разом з тим інформаційний ринок пов'язаний з досить істотними ризиками. У сучасних умовах становлять загрозу віруси, комп'ютерні зломщики, технологічні інновації, не завжди однозначні взаємодії в глобальній мережі і т. д. Важливо передбачити їх у практичній діяльності.
Поряд з інформаційним виключно важливого значення набуває екологічний фактор, що стає одним з найактуальніших чинників сучасного високотехнологічного виробництва.
1 2