1   2   3   4
Ім'я файлу: Курсова робота з загального рунтознавства на тему Агрогенетична
Розширення: docx
Розмір: 102кб.
Дата: 18.04.2021
Пов'язані файли:
361.docx
Шпаргалки - Товароведение и экспертиза вкусовых и кондитерских т
Курсова робота з загального рунтознавства на тему Агрогенетична

Міністерство аграрної політики та продовольства України

Харківський національний аграрний університет

ім. В.В.Докучаєва

Кафедра ґрунтознавства

Курсова робота з загального ґрунтознавства

на тему: “ Агрогенетична характеристика чорнозему на елювії глинистих сланців“
Виконав: студент 2 курсу 2 групи

Факультету агрохімії та

ґрунтознавства Рєзнік С.В.

Перевірила: Казюта А.О.

Харків-2013

Зміст

ВСТУП……………………………………………………………………………3

Розділ 1. Фактори та умови ґрунтотворення……………………5

Розділ 2. ОСНОВНІ МорфологічнІ елементи ґрунту……………14

Розділ 3. ГУМУСОВИЙ СТАН ДОСЛІДЖУВАНОГО ГРУНТУ. Баланс гумусу………………………………………………………………………...19

Розділ 4. вбирна ЗДАТНІСТЬ грунту. СКЛАД ОБМІННИХ КАТІОНІВ……………………………………………………………………….26

Розділ 5. КИСЛОТНІСТЬ І ЛУЖНІСТЬ ГРУНТУ. хімічна меліорація грунту………………………………………………………………………….30

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….. 35

Список використаної літератури…………………………………...36

ВСТУП

В.В. Докучаєв дав вперше наукове визначення ґрунту, назвавши ним денні (приповерхневі) горизонти пухких геологічних порід, природно змінених сумісним впливом води, повітря та різного роду організмів (живих і мертвих). Тим самим він сформулював «поняття про ґрунт як самостійне природно-історичне тіло — продукт взаємодії: а) породи, б) клімату, в) рослинних і тваринних організмів (біоти), г) рельєфу, д) віку країни».

Ґрунт є специфічним приповерхневим природним утворенням земної суші, тобто має тільки йому одному притаманні будову, властивості, цикл розвитку, ґрунтово-екологічні режими, впливаючи на які, можна регулювати (змінювати, поліпшувати) конкретні властивості ґрунтів.

Ґрунтознавство – вивчає ґрунти, їх утворення (генезис), еволюцію, будову, склад, властивості, закономірності розповсюдження, шляхи раціонального використання у різних галузях народного господарства, передусім у зв’язку з формуванням родючості та її підвищенням у різних природно-антропогенних ландшафтах. Ґрунтознавство сформувалося на перехресті біологічних, геономічних, сільськогосподарських, екосоціальних та інших наук у другій половині ХІХ ст. та на початку ХХ ст. завдяки працям В.В. Докучаєва, П.А. Костичева, М.М. Сибірцева, К.Д. Глінки та інших учених.

Мета й завдання курсу «Ґрунтознавство» визначаються його важливістю як однієї з центральних природничих та агрономічних дисциплін, яка вивчає ґрунт різнопланово:

 генетично — походження самостійного природно-історичного тіла, компоненту і дзеркала ландшафту;

 екологічно — «геодерма (від. лат. geoderma — шкіра)» планети, надзвичайно впливова підсистема біосфери, довкілля для біоти;

 агрономічно — середовище для культурних рослин, вирощуваних з метою отримання стабільно високих, доброякісних та екологічно чистих урожаїв;

 економічно — головний і незамінний засіб сільськогосподарського виробництва (ґрунт є складовою частиною поняття «земля»).
Зв’язок ґрунтознавства з іншими науками


Глобальні функції грунту:

1.Забезпечення життя на Землi. З ґрунту рослини (а через них тварини i людина) отримують елементи мiнерального живлення i воду для створення бiомаси. В ґрунтi акумулюються необхiднi органiзмам бiофiльнi елементи в доступних для них формах хiмiчних сполук. Ґрунт – це наслiдок життя i водночас умова його iснування.

2. Забезпечення постiйної взаємодiї великого геологiчного i малого бiологiчного кругообiгiв (циклiв) речовин на земнiй поверхнi. На поверхнi землi первиннi гiрськi породи пiддаються вивiтрюванню. Поверх кори вивiтрювання формується ґрунт, в якому акумулюються елементи живлення живих органiзмiв. Цi елементи захоплюються з ґрунту рослинами i через ряд промiжних трофiчних циклiв (рослини – тварини – мiкроорганiзми) повертаються назад до ґрунту, що й складає малий бiологiчний кругообiг (МБК) речовин.

3. Регулювання хiмiчного складу атмосфери i гiдросфери. “Ґрунтове дихання” разом з фотосинтезом i диханням живих органiзмiв вiдiграє вирiшальну роль у створеннi та пiдтримцi складу приземного шару атмосферного повiтря, а через нього – й атмосфери в цiлому. З iншого боку, ґрунтовий покрив визначає склад тих речовин, якi надходять до гiдросфери на континентальнiй гiлцi глобального кругообiгу води в природі.

4. Регулювання бiосферних процесiв. Щiльнiсть життя на землi регулюється родючістю ґрунту, оскiльки забезпечує рiст i розвиток рослин, їх життєві процеси. Розподiл живих органiзмiв на сушi планети, їх щiльнiсть у великій мiрі визначаються географiчною неоднорiднiстю ґрунту та його родючiстю разом з клiматичними умовами.

5.Акумуляцiя активної органiчної речовини i зв'язаної з нею хiмiчної енергії на земній поверхні. Ґрунтовий покрив є важливою умовою фотосинтетичної діяльності рослин, які акумулюють колосальну кількість сонячної енергії, зв'язаної у рослинній органічній речовині.

Метою курсової роботи є :

1)закріплення і систематизування знань з курсу загального грунтознавства;

2)навчитися аналізувати матеріали польових і лабораторних досліджень;

3)визначитися з методами аналізу конкретного ґрунту;

4)застосувати на практиці теоретичні знання з курсу загального ґрунтознавства при вирішенні питань раціонального використання ґрунтів в сільському господарстві.

Завдання курсової роботи :

1)оволодіти технікою опису морфологічних ознак грунту;

2)навчитись «читати» данні аналізу профілю грунту;

3)навчитись співставляти матеріали теоретичної бази з власноруч отриманими даними;

4)навитись надавати характеристику умов ґрунтоутворення;

5)навчитись розробляти рекомендації по раціональному використанню ґрунтів.

Об’єктом цієї курсової роботи є агрогенетична характеристика чорнозему звичайного на елювії глинистих сланців.

Розділ 1

Фактори та умови ґрунтотворення

Фактори та умови ґрунтотворення — це зовнішні компоненти природного середовища, під впливом і за участю яких формується ґрунтовий

покрив земної поверхні, який відіграє величезну роль у житті планети і набув статусу ґрунтосфери, поєднуюча мертву і живу природу. У своєму визначенні поняття «ґрунт» В. В. Докучаєв встановив функціональний взаємозв’язок ґрунтового покриву з факторами та умовами ґрунтотворення за формулою: Г = f(К, O, ГП, Р)·Ч, де Г — ґрунт, К — клімат, О — живі організми, ГП — гірська порода, Р — рельєф, Ч — час. Усі фактори він вважав рівнозначними і незамінними. Відсутність одного з них виключає можливість ґрунтотворення. Великий вплив на весь комплекс факторів і умов ґрунтотворного процесу здійснює виробнича діяльність людини, яка нині належить до самостійного фактора ґрунтотворення.

Клімат — це багаторічний режим погоди й одна з основних географічних характеристик місцевості. Клімату належить головна роль у закономірному розміщенні типів ґрунтів на земній поверхні, він обумовлює

циклічність, напрямок, особливості прояву ґрунтотворних процесів. Сонячна енергія, що потрапляє на земну поверхню, має добову та річну ритмічність і впливаєна ґрунтотворення прямо й опосередковано. Прикладом прямого впливує тепловий режим ґрунту, який безпосередньо залежить від надходження на поверхню променевої енергії. Опосередкованим проявом впливу сонячної енергії є хімічна енергія, що звільняється при розкладі органічних решток і являє собою променеву енергію сонця, акумульовану зеленими рослинами у процесі фотосинтезу.

Атмосферні опади і температура визначають гідротермічний режим території. Він впливає на швидкість розкладу органічних речовин, процеси вивітрювання (гіпергенезу) мінералів, напрямок і швидкість пересування продуктів ґрунтотворення у товщі ґрунту.

Для більшої частини України характерний відносно м’який, слабо та помірно континентальний клімат з ростом континентальності на схід.

Різко змінюється на території України і ступінь зволоженості, який виражають коефіцієнтом зволоження (КЗ), за Г. М. Висоцьким. Він показує співвідношення кількості опадів за рік до випаровування з відкритої водної поверхні на окремій території. При КЗ понад 1 створюється промивний (пермацідний) тип водного режиму. На таких територіях ґрунтовий профіль промивається (вилуговується), збіднюється на розчинні сполуки, що характерно для лісо-лучної зони. У степовій і сухосте повій зонах КЗ менше одиниці, тому створюється непромивний (імпермацідний) тип водного режиму. Для цих територій є характерним випаровування вологи. Це часто призводить до «підтягування» легкорозчинних солей до поверхні ґрунтів.

Біологічному фактору (рослинному і тваринному світу) відводиться провідна роль у ґрунтотворенні. У ґрунтотворному процесі беруть активну участь рослини, мікроорганізми, тварини. Рослинні організмивпливають на ґрунтотворення як своєю живою масою, так і продуктами опаду [1, c. 227 – 228].

Виділяють чотири рослинні формації.

1. Дерев’яниста рослинна формаціяскладається із деревних рослин, грибів, актиноміцетів і бактерій. У лісі на поверхні утворюється шар напіврозкладеної мертвої органічної речовини — лісова підстилка. Розкладається підстилка в основному грибною мікрофлорою з утворенням кислого гумусу фульватного типу. Найчастіше під лісом утворюються ґрунти підзолистого ряду.

2. Лучна трав’яниста рослинна формаціяпредставлена трав’яною рослинністю і бактеріями. Лучна трав’яна рослинність щороку залишає на поверхні степову повстину. Більша частина рослинних решток представлена відмерлими коріннями. При їх розкладі, в більшості бактеріальному, утворюються нейтральний гумус гуматного типу. На лесових породах, багатих карбонатами кальцію, вони утворюють стійкі органо-мінеральні комплекси, які накопичуються у ґрунті. Так формуються чорноземи, каштанові та лучні ґрунти.

3. Галофітна рослинна формаціяпредставлена трав’яною рослинністю, яка акумулює легкорозчинні солі у своєму тілі. При мінералізації рослинних решток вивільнюються велика кількість солей, насамперед натрію, які потрапляють у ґрунт. У таких умовах відбувається біогенне засолення ґрунтів.

4. Болотна рослинна формаціяскладається з болотних рослин, мохів тощо. Ця формація розвивається, як правило, на понижених елементах рельєфу в умовах тривалого перезволоження підґрунтовими і делювіальними водами. Болотна рослинність у аеренхімі накопичує велику кількість води, тому її розкладання йде дуже повільно в анаеробних умовах. Рослинні рештки не

встигають повністю розкластися і на поверхні ґрунту накопичується торф’яна маса [9].

Діяльність тварин.У ґрунті живе велика кількість представників тваринного світу. Це крупні гризуни, польові миші, черв’яки, (хробаки), багато видів різних комах. Вони подрібнюють, перетирають мертвий рослинний матеріал, роблять його більш доступним для діяльності мікроорганізмів, перемішують ґрунтову масу.

Діяльність мікроорганізмів. Мікроорганізми ґрунту дуже різноманітні. Сюди належать бактерії, актиноміцети, мікроскопічні гриби, водорості, лишайники. Вони поділяються на аеробні та анаеробні. Мікроорганізми розкладають органічну речовину ґрунту до простих сполук, синтезують гумус ґрунту, беруть участь у біологічному вивітрюванні мінеральної частини ґрунту, мобілізації та іммобілізації біофільних елементів.

Рельєф — це сукупність нерівностей земної кори. Він впливає на генезис ґрунтів, структуру ґрунтового покриву, його контрастність і просторову неоднорідність, мікроклімат місцевості опосередковано: через перерозподіл рослинності, вологи, тепла тощо. Рельєф — це головний фактор, який визначає вертикальну кліматичну, рослинну і ґрунтову зональність у горах. Характеризуючи рельєф, відмічають належність території до його типів: орорельєфу з висотами у тисячі метрів, у межах якого виділяють макрорельєф з відносними висотами в сотні метрів, мезорельєф (1—10 м), мікрорельєфу (0,2—1,0 м), нанорельєфу (0,1—0,2 м).

Схили й висоти різної експозиції нагріваються сонячними променями по-різному. Схили південної експозиції нагріваються сильніше, ніж схили інших експозицій. Тому сніговий покрив на північних схилах лежить довше, ніж на південних. Неоднакове прогрівання схилів часто веде до розвитку різних асоціацій рослинного покриву і різного прояву ерозійних процесів. На схилах створюються умови підвищеної сухості за рахунок втрати вологи через поверхневий стік. На ввігнутих схилах та у пониженнях, навпаки, накопичується волога за рахунок делювіального стоку з оточуючих схилів. Рельєф також впливає на швидкість, напрямок вітру і прояв вітрової ерозії.

У гірських умовах зі збільшенням висоти зменшується кількість тепла та збільшується кількість опадів, що обумовлює вертикальну зональність ґрунтового покриву. В умовах яружно-балкового рельєфу вивчають його вплив на інтенсивність прояву водної ерозії, мікроклімат території, глибину залягання підґрунтових вод, верховодки. Визначають закономірності формування ґрунтів залежно від форми рельєфу.

Ґрунтотворні (материнські) породи — це такі осадові гірські породи, на поверхні та з тіла яких утворюються ґрунти. Під ґрунтотворними породами залягають підстилаючі породи. Материнські породи суттєво впливають на хімічний, мінералогічний, гранулометричний склад ґрунтів, їх фізичні, фізико-механічні властивості, водно-повітряний, тепловий і поживний режими. Склад і властивості материнських порід впливають на швидкість і напрямок ґрунтотворних процесів.

За походженням ґрунтотворні породи поділяють на такі основні групи: елювіальні, колювіальні, пролювіальні, делювіальні, алювіальні, озерні, льодовикові, водно-льодовикові, озерно-льодовикові, морські,

еолові. Породи відрізняються одна від одної морфологічними ознаками,

умовами залягання, будовою, хімічним, мінералогічним, гранулометричним складом.

Елювій — це продукти вивітрювання вихідних порід, що залишилися на місці свого утворення. Елювій щільних порід поширений здебільшого в гірських районах. Характерною ознакою цих порід є грубозернистість, щебенистість, невелика грубизна та поступовий перехід до невивітрених порід.

Колювій — це відклади на схилах, біля підніжжя гір у вигляді осипів та обвалів. Характеризуються різноманітним гранулометричним складом до кам’янистого.

Пролювій — продукти вивітрювання різних порід, що перевідкладені бурхливими, але короткочасними потоками атмосферних вод (селевими потоками) і відкладені на пригірських похилих рівнинах. Це погано відсортована грубоуламкова порода.

Делювій — продукти вивітрювання різних порід, що перевідкладені атмосферними (стікаючими) водами. Вони займають схили та понижені місця. Це шарувата дрібноземиста порода, часто гумусована, її склад пов’язаний з характером порід, що виходять на поверхню підвищених ділянок рельєфу. За часом розрізняють давній і сучасний делювій, а за місцем відкладення — схиловий і яружний.

Алювій — це породи, що утворюються внаслідок постійних річкових водних потоків і викладені у річкових долинах. Це шарувата, дрібноуламкова порода, з доброю обкатаністю часточок. Розрізняють давній і сучасний алювій: перший залягає на надзаплавних терасах, другий — у заплаві. Виділяють три фації сучасного алювію: русловий, заплавний, старичний.

Озерні формуються в замкнених пониженнях, на місцях колишніх озер. Вони шаруваті, важкого гранулометричного складу з високим умістом мулистої фракції. Спостерігаються прошарки сапропеліту, торфу, бувають оглеєні та засолені.

Морена — це льодовикові відклади. Порода червоно-бура, має переважно суглинковий гранулометричний склад з включеннями валунів, гальки, гравію. Частіше морени безкарбонатні (кислі), але рідко трапляються і карбонатні.

Флювіогляціальні (водно-льодовикові) відклади — це переважно піщані, супіщані породи, що перевідкладені водами під час танення льодовика. Це шаруваті, бідні на елементи живлення породи.

Лімногляціальні (озерно-льодовикові) відклади — це тонкошаруваті стрічкові глини, що утворюються у пониженнях на місці льодовикових озер.

Морські відклади — засолені породи, що залягають у місцях регресії моря. Вони щільні, тонкошаруваті, засолені.

Еолові відклади — це піщані та пилуваті породи, що утворилися завдяки діяльності вітру. У пустелях еолові піски утворюють бархани, в районах помірного клімату на берегах морів і в долинах річок — дюни, горби. Вони рухомі.

До пилуватих еолових порід належать лесові породи. Вони займають 75% території України. Походження їх до кінця не встановлено, але більш вірогідною, що еолове. Вони залягають на міжрічкових вододілах прадавніх терас у Лісостепу і Степу України. Ці породи поділяють на леси і лесоподібні суглинки.

Леси — полімінеральні, пухкі, пилувато-суглинкові породи, бурувато-палевого кольору, високо пористі (до 50%), карбонатні (10—15%), багаті на елементи живлення. У напрямку на південь і схід гранулометричний склад цих порід стає важчим.

Лесоподібні суглинки — це перевідкладені леси. На відміну від лесів вони шаруваті, менш карбонатні і малопористі. Лесові породи найкращі для ґрунтотворення, але ерозійнонебезпечні. Леси підстилаються переважно пісками, глинами. На схилах балок у Лісостепу і Степу, де лесові породи змиті, ґрунтотворення відбувається на червоно-бурих глинах. Вони карбонатні, засолені водорозчинними солями, мають призматичну структуру.

Строкаті глини залягають під червоно-бурими і з’являються на поверхні схилів внаслідок ерозійних процесів. Вони мають строкате забарвлення — на сірому фоні оливкові та бурі плями, місцями мають піщані прошарки.

За впливом на процес ґрунтотворення розрізняють кислі безкарбонатні породи і породи, що мають у своєму складі карбонати кальцію СаСО3 або Са(НСО3)2. До кислих безкарбонатних порід, у складі яких більше оксиду кремнію (SiO2), належать морени, водно-льодовикові, давньоалювіальні та частково сучасні алювіальні відклади. У таких породах немає основ (насамперед кальцію), які могли б нейтралізувати кислоти, що утворюються у процесі ґрунтотворення.

Час — період ґрунтогенезу. Сучасні ґрунти є продуктом тривалої

і складної геологічної історії земної поверхні. Для формування ґрунту потрібен певний час. Процес ґрунтотворення, як і будь-який природний процес, має свій початок, етапи розвитку, певну швидкість і період завершення. Ґрунтотворення починається з моменту поселення живих організмів на пухкій вивітреній породі. Вважають, що 1 см гумусового горизонту ґрунту в умовах помірного клімату формується за 100—200 років, а повний профіль сучасного ґрунту — від кількох сотень до кількох тисяч років. Ознакою завершення формування ґрунту, досягнення ним зрілого стану є чітка диференціація профілю на генетичні горизонти.

Сучасний ґрунтовий покрив землі різновіковий. Нульовий вік мають

ті ділянки суші, які щойно звільнилися від води в результаті морської

регресії, осушення дельт річок. Нульовий вік мають також поверхні, вкриті. вулканічним попелом сучасних вулканічних вивержень та відслонення відкритих кар’єрів і відвалів.

Ґрунти, які не досягли повної диференціації і повного розвитку профілю, називають незрілими або молодими.

У процесі еволюції живого світу на Землі простежується процес виникнення нових ґрунтів, збільшення їх різноманіття.

Вік ґрунту визначається не тільки періодом від початку формування ґрунту до тепер (абсолютний вік), але і швидкістю ґрунтотворного процесу залежно від рельєфу і особливостей материнських порід (відносний вік). Дають аналіз віку ґрунту у зв’язку зі специфікою історії території, грубизною і гумусованістю профілю.

Антропогенна діяльність виражається у пристосуванні ґрунту до потреб людини. Антропогенний фактор перетворює ґрунт як природне тіло на природно-антропогенне. Вивчають вплив антропогенного впливу на інші фактори ґрунтотворення і в цілому на напрям розвитку ґрунтів і його властивості. Аналізують вплив на ґрунт заходів окультурювання (хімічних меліорацій, внесення добрив, агротехнічних і протиерозійних заходів тощо). Дають оцінку деградуючому впливу людини на ґрунтогенез (непомірне збільшення площ орних земель, вирубка лісів, розорювання схилів, заплав річок, нерегульований випас худоби, побутове і техногенне забруднення ґрунтів, степові та лісові пожежі, ерозія, підтоплення ґрунтів тощо).

Завершують розгляд факторів та умов ґрунтотворення аналізом їх сукупного впливу на ґрунтотворення. Фактори ґрунтоутворення специфічно впливають на формування ґрунту і не можуть бути замінені один одним. Кожен з них відіграє свою роль в процесі обміну речовини та енергії між ґрунтом і довкіллям[1 c. 227 – 235].

Чорнозем на елювії глинистих сланців розповсюджений на Донецькому кряжі де залягають на грядо подібних підвищеннях та їх схилах. Грунт формується на підвищеннях рельєфу, тому слабкорозвинений, розвивається на щебенистому елювію глинистих сланців потужністю від 0,7 до 2 м. під різнотравно-ковилово-костричевою рослинністю, але в умовах жорсткого гідро термального режиму в них гальмується процес гумусоутворення. Чорнозем має акумулятивний тип профілю (утворений дерновим процесом грунтотворення), неглибокий (короткопрофільний), у складі гумусу переважають гумати [1],[3].

  1   2   3   4

скачати

© Усі права захищені
написати до нас