In 1962, first oil was brought by this pipeline to Czechoslovakia, in September 1963 - to Hungary, and in November 1963 - to Poland, and, in December the same year - to GDR. The whole of the pipeline was put into operation in October 1964. Its route crossed the mountain ranges and navigable rivers - the Volga, Dnepr, Danube and Tisza. Oil from Tataria and the Kujbushev region fields was the first to be pumped.
In the seventh five-year-plan period, the last segment of the Tujmazy - Irkutsk oil pipeline was commissioned in 1964. Construction of the 530 mm, 750 km long Penza - Bryansk product pipeline was brought to completion, as well as construction of small length oil pipelines: Gorky - Ryazan, Ozek - Suat - Grozny (second line), Kamenny Log - Perm, Almetjevsk - Kujbushev, Ryazan - Moscow and others in 1961-65.
By the end of the seventh five-year-plan period, development of the West Siberian fields was commenced. In 1965, around 1 million tons of oil were tapped there. The greatest problem in development of this region was absence of the oil transportation routes. The only route was along the Ob and Irtysh rivers whose navigation periods lasted for less than 6 months. Therefore, together with boosting of the oil output, it was planned to start construction of the pipelines regarded as the most economically and technically feasible oil supply routes. Already in late 1965, construction of the first Siberian Shaim - Tyumen, 530 ... 720 mm, 410 km long oil pipeline was accomplished.
From 1961, oil production in Kazakhstan was growing. By 1965, the Uzen and Zhetybaj fields had been put into commercial operation. The same year saw the start of construction of the 142 km long Uzen - Shevchenko oil pipeline, which was put into operation in April 1966. Further, oil to the Gurjevsky refinery was still delivered by the railroad. In total in 1961-65, around 11,000 km of pipelines were built, and by the end of 1965, the total length of the pipelines accounted for 28.5 thousand km.
The eighth five-year-plan period saw construction of the Uzen - Guriev - Kujbyshev pipeline for pumping of extra-heavy crude oil from the Kazakhstan fields. The Mangyshlak highly paraffinic crude oil (chilling temperature 30 ... 32 ° С) was pumped along the 1,020 mm heated pipeline. 18 heating stations were built for that purpose. The timely commissioning of this pipeline had allowed to boost oil production more than 10-fold and to reach 20 million tons by 1975. In 1970, construction of the third line of the 820 mm, 580 km Almetjevsk - Gorky line was completed. A pipeline now went from Gorky to Yaroslavl and further on to Kirishi.
At that period, the Druzhba oil pipeline was further prolonged by another 2,000 km, the pipes diameter was basically 1,020 mm. Its total length approached 8,000 km at the expense of parallel lines. By the end of 1970, Druzhba pumped the oils of Tataria, Bashkiria, Udmurtia, Mangyshlak, the Kujbyshev region and Western Siberia. Two new oil pipelines were built in Western Siberia. The 1,020 mm, 950 km Ust-Balyk - Omsk pipeline was put into operation in 1967. Water crossings were laid across the Ob and Irtysh rivers. Due to absence of roads, the pipes were brought to the construction site by means of transport aircraft. The 720 mm, 250 km Nizhnevartovsk - Ust-Balyk oil pipeline was none the worth than the first one, judging by the construction conditions. Its route went across the marshes, big and small rivers, streams and ravines. The 1.8 km crossing across the Ob river was very difficult to construct.
By the end of 1970, three Siberian oil pipelines steadily delivered over 30 million tons of oil to the basic routes and refineries. The total length of pipelines with account of those built in the eighth five-year-plan period was 38.5 thousand km. In 1971-1975, construction of the oil pipelines became even more intensive, and around 19,000 km were built. This was the largest reached figure in all five-year-plan periods. The most noteworthy was construction of the 1,020 ... 1,220 mm, 2,100 km Ust-Balyk - Ufa - Almetjevsk pipeline commissioned in May 1973. Its construction lasted for 18 months during which the online operations method was used for the first time, which further on became mandatory. It was along this pipeline that the Tyumen oil was brought to the European part of the country and further to the Novorossijsk port along the 1,020 ... 1,220 mm, 1,550 km Kujbyshev Tikhoretsky - Novorossijsk pipeline commissioned in the same period. In 1973, West Siberia took the leader position in the whole of the USSR in the volumes of oil production, while the latter were still growing. Therefore, year 1974 saw a start of construction of one more 1,120 mm, 2,150 km Nizhnevartovsk - Kujbyshev pipeline in Siberia. The construction of the 1,180 km segment was completed by the end of 1975 and connected by a dam with the Ust-Balyk - Almetjevsk oil pipeline.
The 1,220 mm, 817 km Alexandrovskoje - Anzhero-Sudzhensk was built in Siberia and further prolonged to Irkutsk.
In August 1973, the 377 mm Usa - Ukhta oil pipeline was put into operation in the north of the USSR, in 1975 it was prolonged to Yaroslavl and Moscow, while its total length was 1,850 km. The Druzhba pipeline was further developed. Commissioning of its second phase helped to prolong it up to 10,000 km. In 1976-80, one of the principal challenges was to expand the trunk pipeline network. Only the construction of new and expansion of old pipelines could help to develop the numerous oil fields. 1976 saw the end of construction of the Nizhnevartovsk - Kujbyshev oil pipeline and construction of an oil pipeline going along the so-called Northern Surgut - Polotsk, 1,020 mm, 3,250 km, corridor. The construction was implemented phase-by-phase in 1977-81. 32 pump stations were built along with around 1,450 crossings which helped to overcome on-path natural and artificial blocks, over 400 km of the marshes were overcome. In June 1976, the 820 mm and 250 km long Kholmogory - Surgut oil pipeline was commissioned. Oil from remote Kholmogory fields was brought along this pipeline into the general oil pipeline system.
In 1980-85, the country's oil pipeline network was expanded by 10.6 thousand km of oil pipelines and by 5.8 thousand km of product pipelines. In 1983, the 820 mm, 1,600 km Pavlodar - Chimkent, the 720 mm, 600 km Grozny - Baku pipelines and a segment of the new 1,120 mm, 519 km Kholmogory - Klin pipeline were commissioned.
The new twelfth five-year-plan period was not brought to a finish, the plans of oil pipeline construction were also not fulfilled. The period 1985-90 saw only the end of construction of the oil pipelines, and above all of the pump stations commissioned in the divvious five-year-plan period. By 1987, 94 thousand km of the oil and products trunk pipelines were built and commissioned in the USSR. They were managed by the Central Department for Oil Transportation and Supplies (Glavtransneft). It included 16 departments, which by 1990 serviced over 70 thousand km of the oil trunk pipelines. Apart from that, Glavtransneft included the Start-Adjustment Department, Directorate for Construction of Oil Pipelines and other departments. Glavtransneft was responsible for oil supplies to exports.
By 1990, the economic and political changes in the life of the country had led to a stop in construction of the new trunk pipelines. In late 1991, the USSR disappeared from the map of the world. Fifteen new states had distributed between themselves common property, including oil pipelines. The universal oil pipeline system was left only in Russia. In some of the countries only part of the trunk pipelines were left. Other countries were engaged in the Russian oil transit, which was accompanied by complete reorganization of the oil industry, Russia included. Glavtransneft was being reorganized into the Transneft joint-stock company. By that time, Transneft was operating 49.6 thousand km of oil trunk pipelines with diameters 400 ... 1220 mm, 404 pump stations, 934 tankers with the total capacity 13.2 million m3. The operation of the oil pipeline system was implemented by 11 joint-stock companies of the oil trunk pipelines. From 1992, the company rendered services related to the oil transportation in accordance with the tariffs established by the federal executive power structures. The introduction of tariffs had ensured steady operations in the changing economic conditions, whereas all oil producers enjoyed equal rights in their oil transportation along the trunk pipelines. However, the load of АК Transneft trunk pipelines accounted at the time for mere 45% of the planned load.
Year 1992 is believed to be the start of the new epoch in the new Russia's pipeline transportation system.
The 20th century is over now. In the changing political and economic situation in the country, the system of AK Transneft oil trunk pipelines guarantees steady pumping of oil volumes as it is required by the Russian economics.
Provision of environmental safety of the Baltic Pipeline System
Special attention is paid by joint-stock company Transneft to providing highest environmental safety of the BPS's facilities at all stages of the project implementation - from investment planning to production facilities construction and operation.
The fact that the BPS project involves not only Russia's interests but also those of a number of the Baltic and Northern Seas countries, has required to consider the environmental norms and standards of all countries concerned, irrespective of material differences between them, to choose appropriate standards .
Strictest ecological norms have been used in the divparation of the Project Environmental Feasibility Report - be they Russian, European or International. Such approach was simple and easy to understand, helping solve in principle the legal problem of compliance with various environmental standards to satisfy as fully as possible public demands in respect of the environment protection.
In addition to Russian specialists, a number of foreign western companies have been actively involved in the project development - German, Finnish, Danish, Dutch, US and UK. The project has been partially funded by the World Bank and the EU TASIS program.
At the same time, priority has been given to Russian norms, Russia's nature protection legislation being more strict as compared with similar norms of the international ecological organizations and the European Union.
Moreover, basic international documents and agreements have been used in the project divparation, such as
- Convention for the Prevention of Pollution from Ships (MARPOL 1998), with amendments as per Protocols 1997, 1998
- Convention on the Protection of the Marine Environment of the Baltic Sea, Helsinki, 1974
- Conversion on the Protection of the Marine Environment of the Baltic Sea (HELCOM 1992)
- Convention on Environmental Impact Assessment in a Transboundary Context, 1991.
- Convention on Transboundary Effects of Industrial Accidents, 1992.
- Operational Directive 4.01 of the World Bank. Environmental Assessment, 1991
- Environmental Procedures, EBRD (BDS96-23, Rev.3), 1996.
- Convention on oil pollution divparedness, response and cooperation 1990, as amended by Protocol 1999.
Comdivhensive ecological studies have been completed as a result of project work:
Assessment of Environmental Impact procedures within the framework of the BPS have been carried out both under Russian and International standards under the aegis of the IBRD, which fact is being undivcedented and evidencing Transneft's concern over the environment and commitment to solving ecological problems.
In developing the Feasibility Report for the 1st and 2nd stages of the BPS, a set of environmental measures was envisaged in section 'Environmental Protection' considering not only the conclusions and recommendations made by various expert bodies but also those resulting from consultations with public.
As a result, a full set of administrative, technical and environmental measures has been developed aimed at minimizing an adverse impact on the environment and diminution of their after-effects on both natural and social environment, such as:
- Optimum route has been chosen providing that 80% of the pipeline should run along the technical corridors of the existing oil-and gas pipelines, which would substantially minimize damage to soil, plants and animals. At the same time, in order to comply with the established norms the route is well distanced from native and water zones and inhabited localities that are being put under special protection by law.
- The tank farms of the oil pumping stations and the tanks of the oil loading terminal are equipped with pontoons and floating tank roofs, diminishing the emissions by 95% -97%. In the construction of the tank farm of the Port of Primorsk, for the first time ever in Russia, a sheet-by-sheet tanks assembling method and higher grade 09U2C steel have been used, the first sheet of 28 mm exceeding by 10 mm the standard made. The corrosion protection of tanks complies with the ISO 8501, the coating used is Amercoat, with a 20-year quality guaranty.
Oil spills non-penetration into soil is guarantied, as surface under the tanks and tanks protective installations are waterproof. Diking is made of reinforced concrete framing, which makes it completely impossible for the oil to overstep the borders of the tank protective installation.
- Directional drilling method has been used in respect of main rivers underwater crossings enabling to eliminate oil penetration into the waterways in emergency situation or adverse impact on the river bed during the pipeline construction. In addition, pipes made of higher strength steel and of higher wall thickness provided with manufacturer's insulation have been used for all of the pipeline sections passing through the water supply points of the Neva river and the Ladoga lake. The helipads are provided along the pipeline route. Electrified gates are installed every 20 km, equipped with telemechanics and automation systems.
- Considering exceptional importance of the Neva river as being the main source of water supply for Saint-Petersburg, micro-tunneling method has been used for laying the underwater crossing to be located 10 m under the washout line, providing for the construction of a 777 m tunnel of 2000 mm reinforced concrete framing; laying a 1220x15.2 mm protective casing in which a 720x16 mm working pipeline is laid equipped with manufacturer's insulation.
The most advanced telemecanics technology is being used - a leakage control system has been installed enabling to immediately discover even the smallest oil leaks. Application of this method having no analog worldwide makes it possible to avoid water pollution in case of emergency.
To provide safe navigation in the area of ​​the oil loading terminal, the port of Primorsk and all access to the port, as well as the fairways and ships are being put under the control of a regional system of navigation control to allow keeping track of tankers movement accurate to 10 m.
A 3.8 sq. km Company's responsibility zone has been established in the waters of the Gulf of Finland. Repair and Recovery Services have been established to eliminate possible oil spills in this territory including 120 highly qualified certified specialists (the IMO certificates). The services are equipped with 11 km of booms and 11 oil-gathering systems to collect 1160 cub.m of spilled oil per hour. In addition, environmental fleet of 7ships has been built including a booms installation boat, an oil skimmer, a sewage collector and an oil tank barge. Icebreaker-type tugs are being built.
The Oil Spills Elimination Plan has been developed and agreed upon with all controlling bodies by Spetzmornefteport Primorsk pursuant to current Russian legislation. Should more than 700 t be spilled, the Plan provides for involvement of regional and federal Emergency Ministry and Ministry of Transport forces. Mathematic modeling of possible scenarios for oil spills behavior has been carried out in various climate regimes. 46 environmental sensitivity maps have been worked out and priority protection zones have been determined.
Fire safe operation of the tank farm and mooring facilities is achieved by the use of an up-to-date automate fire-extinguishing system that can immediately identify any fire that will be extinguished in 10 minutes, irrespective of the fire complexity degree. Specialized fire-fighting service comprised of 47 persons has been established which regularly conducts firefighting and emergency training exercises.
High capacity industrial and sewage waters treatment facilities have been put into operation to divvent the environmental pollution. The unique technology applied by Transneft permits to comply with strict sewage treatment standards for all the range of pollutants.
From the very beginning of operation, an independent eco-analytical laboratory has been put into operation by Spetzmornefteport Primorsk accredited under the RF Gosstandart (the RF State Standards Committee), keeping continuous control over the treating facilities operation, air state and condition of the Gulf of Finland waters and coastal strip.
Decision has been made by Transneft to provide additional environmental control over the state of the isolated ballast waters discharged from tankers in the process of loading the crude oil.
To this end, special regulations have been worked out determining the requirements to the content of the ballast waters and analytical control procedures have been approved, according to which permission by the ecological services for ballast discharge is only given if chemical analysis for all samples are in full compliance with the established oil product content standards - 0.05 mg / cub.m. Today, the port of Primorsk is the only port worldwide where such strict environmental control requirements have been introduced.
After the port began operating, over 6000 control analyses of ballast waters were carried out and 12 tankers were identified with impermissible pollutant concentrations. 124137 cub.m of dirty ballast water, in sealed tanks, together with the tankers were sent back to the ports of departure.
Prevention of the Baltic Sea waters pollution is also supported by the Regulations of JOINT-STOCK COMPANY AK Transneft containing an explicit prohibition for the tankers that do not comply with the international safe navigation requirements to enter the port of Primorsk to be loaded there.
Number of environmental eco-analytical analyses carried out in the port of Primorsk in 2002-2003
№ Type of eco-analytical control Number of selected samples Total analyses
1 Pooled treated waters flow 101 2525
2 Waters of the port (the Bierkesund Channel) 180 3240
3 Collector and drain waters 78 тисячі п'ятсот вісімдесят дев'ять
4 Tankers isolated ballast 6343 6343
5 Industrial emissions 70 437
6 Air of working zone 71 203
7 Soil 32 32
In October 2002, Spetzmornefteport Primorsk obtained the IQNET, EVROCERT (Belgrad) and OQS (Vienna) certificates evidencing that the implemented set of environmental measures was in conformity with the ISO-14000 international ecological standards. In autumn 2003, an international inspection team confirmed the certification.
Today, we are confident that the set of environmental measures that have been taken during the construction of the Baltic Pipeline System and continuously used in its operation will provide in full the environmentally safe functioning of the production facilities, minimizing impact on the environment and, thus , helping harmonize Russia's economy development and environmentally safe living of people.
Історія трубопровідного транспорту Росії.
Після війни інтенсивне зростання обсягів нафтовидобутку в районі між Волгою і Уралом і в нових районах вимагав якнайшвидшого розвитку транспортних комунікацій. Вже в четвертій п'ятирічці були побудовані нові нафтопроводи. Одним з них став магістральний нафтопровід Туймази - Уфа (Наришево - Уфимський крекінг-завод). Рішення про будівництво ухвалила Рада Народних Комісарів СРСР 7 січня 1946 року. Інститут «Центр-спецпроект» в 1946 році спроектував нафтопровід протяжністю 182,8 км, діаметром 350 мм, пропускною здатністю 2 млн тонн на рік, з можливістю її збільшення до 3 млн тонн на рік. На ГУ АС НКВС СРСР, пізніше реорганізоване в Главнефтегазстрой при Раді Міністрів СРСР, поклали будівництво.
Підготовка траси нафтопроводу почалася 10 квітня 1946 біля села Субханкулово. Будівельні роботи виконував трест «Востокнефтепроводстрой», монтажні-БМУ-74 тресту № 7 Главнефтегазстроя, переходи через водні перешкоди - Управління підводних робіт (Епрон).
Це будівництво було найважливішою в той час. Більше 20 тисяч чоловік працювало на будівництві. За два літні місяці 1946 року була вирита траншея довжиною 137 км, це три чверті всій протяжності траси. Майже вся лінійна частина нафтопроводу виконувалася вручну: земляні роботи, зварювання труб, нанесення антикорозійного бітумної ізоляції. Труби укладали за допомогою кранів і триноги, але частіше скачували на дно траншеї дерев'яними вагамі (важелями). Одночасно будували нафтоперегонні станції і житло в селах Наришево, Субханкулово. Перший котлован вирили 6 липня 1946 біля села Субханкулово і там же 23 серпня 1946 заклали фундаменти під дизельну насосну і житловий комплекс.
Заповнювати окремі ділянки водою і спресовувати їх почали в травні 1947 року, а опресовування всього трубопроводу закінчили в серпні, коли запрацювала нафтоперекачувальна станція «Наришево», обладнана поршневими насосами НГ-30/320 з приводом від електродвигунів потужністю 260 кВт. У процесі обпресування було виявлено 44 розриву труби, так як Челябінський трубопрокатний завод поставив труби низької якості. Закачуючи нафту в трубопровід, поступово витісняли обпресувальний воду. Перша партія Туймазінський девонської нафти прибула на Уфимський крекінг-завод 3 вересня 1947 року, і з того часу почалась її регулярна поставка. Цей день вважається днем ​​народження системи Урало-Сибірських магістральних нафто-і продуктопроводів. У 1949 році проклали нафтопровід Туймази - Бугу-Руслан, протяжністю 133 км, діаметром 300 мм. Були побудовані нафтопроводи невеликої протяжності: Ас-саке - ВАКівським, Майлі - Ассаке, Кумдаг - Вишка в Середній Азії; Войвож - Ухта на Півночі, а також у Саратовській і Куйбишевської областях. Видобуток туркменської нафти зростала, залізнична дорога не справлялася з її перевезеннями. Необхідно було продовжити нафтопровід Кумдаг - Вишка до Красноводська, і в 1947-1949 роках побудували нафтопровід Вишка - Красноводськ, протяжністю близько 180 км.
На початку 50-х років нафтовидобуток на Ромашкинского родовищі перевищила припущення геологорозвідувальників. Нафтовики-промисловики ледве встигали облаштовувати промисли, споруджувати мірники і нефтесбор-ні пункти, прокладати внутріпромисловие транспортні комунікації. Нафтовий потік буквально захлеснув межиріччі Шешми і Степового Зая. Існуючі нафтопроводи не встигали перекачувати видобуту нафту. Тому постало питання про спорудження других ниток нафтопроводів Альметьєвськ - Карабаш, Карабаш - Ромашкіно, Карабаш - бавлю і Ромашкіно - Шугуров - Клявлін. Крім того, вирішили прокласти додатковий нафтопровід Алмет'евськ - Міннібаево - Ромашкіно з проміжною нафтоперекачувальної станцією в Міннібаево. Однак тимчасова схема транспортування нафти «промисел - нафтопровід - залізниця (або річка) - споживач» вже не вирішувала проблеми. З збільшенням обсягів видобутої нафти не впоралися б ні залізничний транспорт, ні річковий танкерний флот.
Треба було змінити принцип транспортування: перейти до спорудження магістральних нафтопроводів, які з'єднали б промисли з споживачами нафти - нафтопереробними заводами або нафтохімічними комбінатами. Наказом міністра нафтової промисловості СРСР у березні 1953 року в Бугульмі була створена Дирекція магістральних нафтопроводів, що будуються на території Татарії. Вона була підпорядкована Головному товарно-транспортному управлінню міністерства, що дозволило відразу різко підняти темпи спорудження нових підземних магістралей.
У 1946-1950 роках був підготовлений фундамент для створення трубопровідної системи СРСР, яка б з'єднала головні пункти нафтовидобутку і нафтопереробки з основними районами споживання. К1950 року загальна протяжність трубопроводів склала близько 5400 км, а до кінця 1955 року вона збільшилася удвічі і досягла більше 10000 км. За п'ять років ввели в експлуатацію стільки трубопроводів, скільки їх побудували з 1878 по 1950 рік. У п'ятій п'ятирічці споруджені найбільший нафтопровід Туймази - Омськ, протяжністю 1332 км, діаметром 530 мм (труби такого діаметра використовували вперше) та нафтопродуктопровід Уфа - Омськ, протяжністю 1180 км, діаметром 350 мм.
Згідно з Постановою Ради Міністрів СРСР від 25 травня 1949 року та наказу міністра нафтової промисловості від 31 травня 1949 року, Державний союзний трест «Центрспецстройпроект» розробив проект другого нафтопроводу Туймази - Уфа. Будівництво нафтопроводу здійснювалось у декілька черг. Передбачалося спочатку продовжити нафтопровід діаметром 350 мм і довести пропускну здатність двох нафтопроводів до 4 млн тонн. Потім побудувати проміжну станцію перекачки нафти в Мовно, збільшивши пропускну спроможність нафтопроводу до 5 млн тонн, потім, використовуючи проміжну станцію для двох нафтопроводів, довести її до 6 млн тонн на рік.
Генпідрядником будівництва другого нафтопроводу Туймази - Уфа був трест «Востокнефтепроводстрой». Будівельні та монтажні роботи механізували: земляні роботи виконували екскаваторами і бульдозерами, зварювання - газопрессовая машинами, від іржі та забруднень труби очищали механічним способом, антикорозійну ізоляцію завдавали ізоляційними машинами. Другий нафтопровід прокладали по трасі першого, що дозволило вводити нафтопровід в експлуатацію окремими ділянками в якості лупінгів до першого.
У промислову експлуатацію нафтопровід Туймази - Уфа-2 був введений в кінці вересня 1950 року.
На першому етапі перекачування по нафтопроводу Туймази - Уфа проводилася дизель-насосної нафтоперекачувальної станцією «Субханкулово». У 1951 році ввели в експлуатацію електронасосні, оснащену трьома насосами Аяп-150. Пізніше встановили ще два насоси Аяп. Повної пропускної здатності вдалося досягти після пуску в 1954 році насосної на проміжній станції «Мовно», обладнаній чотирма поршневими насосами НТ-45 з приводом від дизелів «Шкода» 6S-350.
Постановами Ради Міністрів СРСР від 30 червня 1947 року і 25 лютого 1948 дозволялося будівництво магістрального продуктопроводу Уфа - Омськ, діаметром 350 мм.
У 1949 році в Главнефтесбите Міннафтопрому було створено Управління з будівництва бензопроводу. Будівництво продуктопроводу здійснювали трести «Востокнефтепроводстрой», «Нефтепроводмонтаж» (Уфа) і «Бензінопроводстрой» (Челябінськ). Ділянка Уфа - Челябінськ споруджували переважно вручну, так як будівельна техніка того часу не була пристосована для роботи в гірських умовах.
У серпні 1951 року ввели в експлуатацію тимчасову перекачувальних станцій в Уфі, ділянка продуктопроводу від Уфи до Бердяуш (Челябінська область) та наливну станцію «Бердяуш» з естакадою для одночасного наливу восьми чотиривісних цистерн, з чотирма резервуарами РВС-2000 і наливної насосної з двома насосами 5НДВ, а в грудні 1951 року - головний станцію в Уфі з насосної, оснащеної перекачувальними агрегатами 8МБ9х2 та підпірними ЗВ200х2, з товарним парком з 14 резервуарів РВС-4600, виготовлених з «киплячій» стали. Тоді ж здали в експлуатацію ділянку Бердяуш - Сі-неглазово і станцію «Сінеглазово» з наливний естакадою, насосної з трьома агрегатами 8НДВ і 12 резервуарами РВС-4600, виготовленими з «киплячій» стали. Ділянка продуктопроводу до міста Петропавловська був введений в експлуатацію в 1953 році. У тому ж році була здана в експлуатацію проміжна станція «Кропачево» і наливна станція «Петропавловськ» з естакадою гале-батарейного типу, насосної з двома агрегатами 8НДВ і резер-вуарним парком з 6 резервуарів РВС-3200 і РВС-2000.
Будівництво лінійної частини продуктопроводу (1176 км) було повністю закінчено в 1954 році.
Проміжну перекачувальних станцій «Петропавловськ», обладнану п'ятьма насосами типу НТ-45 з приводом від дизелів «Шкода» 65-350, ввели в експлуатацію в 1956 році. Пропускна здатність продуктопроводу досягла проектної величини - 2 млн тонн. За рішенням Уряду СРСР, передбачалося збільшити пропускну здатність продуктопроводу до 3,9 млн тонн на рік на ділянці Уфа - Челябінськ і до 3,5 млн тонн на рік на ділянці Челябінськ - Омськ. Для цього були побудовані перекачувальні станції: у 1957 році - «Аша», «Травники»; в 1959 році - «Хохли» і «Суслова»; в 1960 році - «Ісіль-Куль». З введенням в експлуатацію цих станцій було завершено весь передбачений проектами комплекс споруд першого продуктопроводу Уфа - Омськ. В кінці 40-х - початку 50-х років було відкрито і частково розвідано декілька родовищ типу Туйма-зінского і Ішимбайського.
У зв'язку з цим було прийнято рішення про будівництво нафтопроводу Туймази - Омськ, його проект затверджений Постановою Ради Міністрів СРСР 28 березня 1951 року. Траса йшла паралельно першому нафтопроводом Туймази - Уфа і продуктопроводу Уфа - Омськ. Будівництво нафтопроводу почали в лютому 1952 року. У зимовий період виробляли лише зварювання труб на стаціонарних установках, а з травня на трасі розгорнулися земляні та ізоляційні роботи.
30 грудня 1952 були прийняті в експлуатацію ділянку Наришево - Субханкулово (127 км) і експериментальна насосна на вузлі № 1 головних споруд у Субханкулово. Тут випробовувалися новостворені насоси 8НД10х5. Ділянка була підключений як лупінга до першого і другого нафтопроводами Туймази - Уфа.
У листопаді 1954 року комісія прийняла ділянку нафтопроводу Туймази - Омськ (127 - 261 км), нафтоперекачувальну станцію «Черкаси» і перемичку діаметром 350 мм від головного (місто Уфа) нефтепродуктоперекачивающей станції до нафтоперекачувальної станції «Черкаси».
У ті ж роки побудовані трубопроводи невеликої протяжності: Шкапово - Ішимбай, Альметьевск-Куйбишев, бавлю - Куйбишев, Карабаш - бавлю, Куйбишев - Саратов, Вишка - Красноводськ (друга нитка), Покровське - Сизрань, Міннібаево - бавлю, Ромашкіно-Клявлін, Бугуруслан - Куйбишев, Озек-Суат - Грозний та інші. Нафтопровід Озек-Суат - Грозний, протяжністю 144 км, введений в експлуатацію в 1955 році. Це перший радянський «гарячий» нафтопровід - для перекачування високов'язкої нафти з підігрівом.
На 1 січня 1957 року (рік сорокаліття Жовтневої революції) в експлуатації знаходилося 11500 км магістральних трубопроводів з 101 перекачувальної станцією.
У 1957 році починається будівництво Транссибірської магістралі Туймази - Іркутськ, протяжністю 3662 км, діаметром 720 мм. Трубопровід будували поетапно: Туймази - Омськ (1332 км); Омськ - Новосибірськ - Іркутськ (1639 км). Перші дві ділянки нафтопроводу ввели в експлуатацію в 1959 році. У тому ж році завершили будівельні роботи на другому нафтопродуктопроводу Уфа - Омськ, протяжністю 1083 км, діаметром 530 мм. У 1956 році споруджено нафтопровід Алмет'евськ - Азнакаево - Субханкуло-во, протяжністю 110 км, діаметром 530 мм. По ньому Альметьєвська нафта надходила в Субханкулово і далі в магістраль Туймази - Омськ - Новосибірськ. До закінчення будівництва нафтопроводу Алмет'евськ - Горький, протяжністю 579 км, діаметром 530 мм, нафту перекачували з першої ділянки до Чистопольській пристані на річці Камі. Потім її вантажили на танкери і доставляли на заводи Горького і Ярославля. З пуском всього трубопроводу водні перевезення значно скоротилися.
У шостій п'ятирічці побудували нафтопроводи Альметьєвськ - Перм, протяжністю 446 км, діаметром 350 мм, і невеликі за протяжністю Муханова - Куйбишев, Сірчані Води - Кротівка, Чекмагуш - Уфа (в майбутньому частина продуктопроводу Уфа - Камбарка), Калтаси-Уфа, Альметьєвськ - Субханкулово - Орськ, Жирне - Волгоград, Кротівка - Куйбишев, Шкапово - Субханкулово, Челекен - Белек, Белек - Красноводськ і інші.
Нове життя в шостій п'ятирічці отримує вже відомий продуктопровід Астрахань - Урбах - Саратов. Він переходить в розряд нафтопроводів і змінює напрямок перекачування. З розвитком нафтопереробної промисловості у східних районах відпала потреба поставки нафтопродуктів в ці райони, тому завантаження трубопроводу знизилася до 30%. Після введення в експлуатацію нафтопроводу Куйбишев - Саратов від нього до насосної станції «Урбах» побудували відгалуження довжиною 49 км і стали перекачувати нафту з східних нафтових районів на заводи півдня. Подальша експлуатація нафтопроводу показала високу надійність його роботи. Залізничний транспорт був значно розвантажено. А ділянка Урбах - Саратов, довжиною 65 км, стали використовувати для перекачування нафти Степанівської родовища.
У 1959 році Рада Економічної Взаємодопомоги прийняв рішення про будівництво магістрального нафтопроводу з СРСР до Польщі, Чехословаччини, НДР і Угорщини. Рівних цим нафтопроводом в світі не було. Загальна протяжність нафтопроводу з усіма відгалуженнями перевищувала 6000 км. Він починався в Куйбишевській області (НПС «Лопатіно») і біля міста Мозиря (Білорусь) ділився на дві частини. Північна частина, довжиною 700 км, проходила через Польщу в НДР, південна (400 км) - через Чехословаччину до Угорщини. Припускали побудувати ще одне відгалуження до порту Вентспілс. Кожна країна повинна була поставити необхідні для будівництва нафтопроводу матеріали, машини та обладнання. Усі будівельні роботи були механізовані. Було укладено понад 730 тисяч тонн труб діаметром 530, 630, 720, 820 і 1020 мм. Для забезпечення нормальної роботи нафтопроводу побудували 31 насосну станцію з повністю автоматизованим управлінням.