Тема: сутність, структура та критерії розмежування ринку.
ЗМІСТ
Вступ
1.Сутність, структура та критерії розмежування ринку.
1.1. Сутність ринку та його роль.
1.2. Структура ринку та його функції.
1.3. Умови розмежування ринку.
2. Сучасний стан зовнішнього ринку України.
2.1. Аналіз сучасного стану зовнішнього ринку України.
2.2. Чинники, що впливають на розвиток зовнішнього ринку України.
2.3. Напрямки вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності України.
3. Перспективи розвитку ринкових відносин в Україні.
3.1. Тенденції розвитку ринкових відносин в Україні.
3.2. Проблема переходу України до ринкової економіки.
Висновки
Додатки
Список використаної літератури
ВСТУП
Ринок – одне з вагоміших досягнень цивілізації, яке сформувалося в процесі довгого історичного розвитку.
Для вирішення основних економічних проблем найбільш ефективною та гнучкою виявилася саме ринкова система. Ринок є однією з найрозповсюдженіших категорій в економічній теорії та господарській практиці. Досвід виявив, що сучасна ринкова система краще, ніж інші, пристосована для використання досягнень науково-технічного прогресу, інтенсифікації виробництва і у кінцевому рахунку для більш повного задоволення потреб споживачів. В основі цієї системи знаходиться поняття “ринок”, яке має різні трактування в нашій країні , так і за кордоном. Саме ринкова економіка надає можливість кожному члену суспільства підвищити свій рівень життя. Тому виграє суспільство в цілому.
Ось чому вивчення ринку, його функцій, специфіки надзвичайно важливе у сучасних умовах, коли Україна переходить до ринкової економіки.
Сучасна ринкова економіка являє собою складний організм , що складається з величезної кількості різноманітних виробничих, комерційних, фінансових і інформаційних структур , що взаємодіють на фоні розгалуженої системи правових норм бізнесу, і що об'єднуються єдиним поняттям - ринок.
По визначенню ринок - це організована структура, де "зустрічаються" виробники і споживачі, продавці і покупці, де в результаті взаємодії попиту і пропозиції виробників встановлюються і ціни товарів, і обсяги продажів. При розгляді структурної організації ринку визначальне значення має кількість виробників і кількість споживачів, що беруть участь у процесі обміну загального еквівалента вартості на якийсь товар. Ця кількість виробників і споживачів, характер і структура відношень між ними визначають взаємодію попиту і пропозиції. При цьому ринки приймають самі різні форми. Найближча автозаправна станція, закусочна, магазин грамплатівок, пришляховий ларьок фермера, усе – це звичайні ринки. Нью-Йоркска фондова біржа і Чикагська зернова біржа - це уже високорозвинені ринки, на яких покупці і продавці відповідно акцій, облігацій і сільськогосподарської продукції з усього світу встановлюють контакт один з одним. Подібною уявою й організатори аукціонів зводять разом покупців і продавців предметів мистецтва, худоби, держаного сільськогосподарського устаткування, а іноді і нерухомості. Всі ці ситуації, що зв'язують потенційних покупців із потенційними продавцями, утворюють ринки. Як випливає з наведених прикладів, одні ринки є локальними, тоді як інші носять національний або міжнародний характер. Деякі відрізняє особистий контакт між пред'явником попиту і постачальником, а інші є безособовими – на них покупець і продавець ніколи не бачать або зовсім не знають один одного. Існує безліч видів ринків, головні з який можна згрупувати по таких трьох ознаках.
Основні види ринків
| З погляду відповідності чинному законодавству
| По економічному призначенню об'єктів ринкових відносин | По просторовій ознаці |
| - легальний ринок - тіньовий ринок | - споживчий ринок - ринок капіталів - ринок робочої сили - ринок інформації - фінансовий ринок - валютний ринок і ін.
| - місцевий ринок - національний ринок - міжнародний регіо- нальний ринок - світовий ринок
|
Кожен із цих ринків, у свою чергу, можна розділити на складові елементи. Так ринок засобів виробництва включає ринок землі, верстатів, кормів, газу і т. д.; ринок інформації - ринки науково-технічних розробок, ноу-хау, патентів і ін.; фінансовий ринок - ринки цінних паперів, банківських позичок і інших кредитних ресурсів.
Щоб якісно перебудувати суспільство на ринкових засадах, треба чітко уявляти всі ці поняття. Саме тому я обрала цю тему.
Сутність, структура та критерії розмежування ринку.
1.1. Сутність ринку та його роль.
Ринок - це складне й багатогранне явище. Ринкові відносини суттєво відрізняються в різних країнах за ступенем розвитку, особливостями модифікації, рівнем зрілості, історичними, соціальними та іншими ознаками. Ринок — синтетична категорія, за допомогою якої визначаються різноманітні за змістом і параметрами явища. Історично слово «ринок» характеризувало певне місце, де продавалися та купувалися товари. У буденному розумінні ринок – це базар. У кращому випадку ринок розуміється як поєднання попиту і пропозиції. Такі визначення відображають особливості ринку, що лежать на поверхні явищ. Але вони не виявляють глибинних властивостей ринку як економічного феномена й не є конструктивними, щоб зрозуміти його роль в економічній системі.
Сьогодні економісти під терміном «ринок» розуміють будь-яку впорядковану структуру, що забезпечує нормальну взаємодію продавців і покупців. У широкому розумінні ринок означає певний спосіб організації економічного життя, характерними ознаками якого є: самостійність учасників економічного процесу; комерційний характер їхньої взаємодії; суперництво (конкуренція) господарюючих суб’єктів; формування економічних пропорцій під впливом динаміки цін та конкурентної боротьби; ціни, що складаються на основі попиту та пропозиції.
Суспільне господарство, яке функціонує на цих засадах, називають ринковою економікою. Її антиподом є командна економіка, в якій діяльність господарюючих суб'єктів централізовано регулюється державою, народногосподарські пропорції формуються на базі директивних планів, а ціни встановлюються адміністративним шляхом.
Функціонування ринку підпорядковується законам товарного виробництва – закону вартості, попиту і пропозиції та закону конкуренції. Саме на основі дії цих законів формується ринкова ціна, яка врівноважує попит і пропозицію, регулює обсяг і асортимент вироблюваних товарів, впливає на розвиток виробництва і є основним регулятором господарської діяльності. Через ринкову ціну виробник і покупці дізнаються про попит на ті чи інші товари, технологічні можливості виробників. Тим самим ринок виступає як регулятор господарської діяльності.
Насправді ж поняття "ринок" значно ширше, й визначити його зміст якимось одним формулюванням досить важко. Проте можна вибрати три з багатьох визначень, які зустрічаються найчастіше в нашій і зарубіжній літературі. На мою думку, вони найбільш чітко відображають багатогранну суть і роль ринку.
Ринок, по-перше, розуміється як місце, де відбувається процес купівлі-продажу результатів людської діяльності, а отже, як сфера підприємницької діяльності - бізнесу. Тобто, мова йде не лише про купівлю-продаж товарів, а й про інші результати діяльності людей, наприклад, діяльності інтелектуальної, фінансово-кредитної. Предметом купівлі-продажу виступає також інформація. Тому поняття "товарний ринок" – це лише елемент загального поняття "ринок". По-друге ринок – це сукупність економічних відносин між людьми у сфері обміну, посередництвом яких здійснюється реалізація результатів людської діяльності. По-третє, ринок – це місце, де відбувається остаточне визнання суспільством втіленої в результати діяльності праці.
Таке розширене розуміння суті ринку дає можливість визначити його місце, роль і значення в процесі відтворення. Ринок виступає як момент, що опосередковує виробництво й споживання, і тому перебуває під їхнім впливом, а також сам впливає на них. На ринку можуть з'явитися лише ті результати людської діяльності, які задовольняють потреби суспільства в особі покупців. На ринку з'ясовуються реальні потреби суспільства. Ринок показує виробникам, що виробляти і в якій кількості. Трактуючи так широко поняття "ринок", не слід у той же час ототожнювати його з ринковою економікою.
Ринок як самодостатній, автоматично діючий, само регульований механізм — це абстракція, яка деякою мірою відбиває реалії XIX ст. Сучасний же ринок — це один з феноменів, який зумовлює складну систему господарювання, в якій тісно взаємодіють ринкові закономірності, численні регулюючі інститути і масова свідомість.
Цивілізований характер ринку в промислово розвинутих країнах визначається широким арсеналом перевірених часом і господарською практикою законодавчих і моральних норм, багатоплановою і компетентною політикою держави щодо розвитку економіки та соціальної інфраструктури, інформованістю і самостійністю керівників господарських структур на всіх рівнях, правовою свободою економічної самодіяльності людини.
До характерних ознак сучасного цивілізованого ринку можна віднести наступні ознаки. По-перше, сучасний ринок є ринком покупців, тобто це стан ринку, при якому пропозиція товарів перевищує попит на них при фіксованій ціні. Такий стан ринку визначає пріоритет покупців по відношенню до продавців. Можна сказати “диктат споживачів” на відміну від "диктату продавців", характерно для нашої сучасної економіки. В такій ситуації підприємець може досягти збільшення своїх доходів лише тоді, коли він поставить на ринок продукцію високої якості за доступними цінами.
Другою обов'язковою ознакою сучасного ринку є його конкурентний характер. Це означає, що в системі підприємства кожний суб’єкт виступає як конкуруюча сторона по відношенню до всіх інших суб’єктів.
Третя ознака сучасного ринку - стабілізація відносин між суб’єктами ринку на основі інтеграції. Сучасний ринок - це арена суперництва підприємців та інших суверенних суб’єктів економіки, кожному з яких повинен бути гарантований його суверенітет і збереження його конкурентної потенції. А це можливо лише при умові протидії монополізації економіки й широкої інтеграції конкуруючих суб’єктів ринкових відносин. Тобто, мова йде про те, що ринок розвивається й функціонує ефективно лише тоді, коли суб'єкти ділових відносин, зберігаючи взаємне суперництво, в той же час зберігають і взаємну зацікавленість у протидії монополізації.
У нашому буденному житті учасники (суб'єкти) ринкових відносин, як правило асоціюються з покупцями й продавцями, які протистоять один одному в торговельних закладах або на базарі. Таке уявлення про суб'єкти ринку не випадкове. Насправді, враховуючи, що товарно-грошові відносини в ринковій економіці опосередковують усі відносини суспільства, суб’єктами ринку практично стають всі учасники суспільного виробництва (див. додаток №1)
Об’єктами ринкових відносин у сучасній економіці стають усі результати суспільної діяльності. Тобто, ними можуть бути матеріальні продукти праці, інтелектуальні продукти праці, робоча сила, цінні папери, валюта, позичкові капітали і т. Д (див. додаток №2)
Сутність ринку полягає в тому, що це певна сукупність економічних відносин між різними типами фірм (промисловими, торговельними, індивідуальними, корпораціями, державними фірмами тощо) та індивідами з приводу купівлі-продажу товарів і послуг відповідно до законів товарного виробництва.
Щоб дати комплексне (або системне) визначення сутності ринку, необхідно з’ясувати його основні функції. Ними є:
1) здійснення остаточного визначення вартості товарів і послуг та їх реалізації, перетворення продукту праці на товар;
2) забезпечення безперервності процесу суспільного відтворення, формування цілісної національної економічної системи та її зв'язку з іншими національними економіками в масштабі світового ринку;
3) спонукання виробників товарів і послуг знижувати індивідуальні витрати порівняно з суспільно необхідними, підвищення суспільної корисності товарів і послуг, їх якості та споживних властивостей;
4) регулюючий вплив на економіку в цілому, на пропорції між різними сферами та галузями економіки, приведення у відповідність платоспроможного попиту і пропозиції, нагромадження і споживання та інших пропорцій;
5) сприяння контролю споживачів за виробництвом, вирівнювання цін;
6) посилення конкуренції між виробниками товарів і послуг у межах як окремих країн, так і світового господарства.
Виходячи з цього, ринок слід розглядати як певну сукупність економічних відносин між різними типами фірм та індивідами з приводу купівлі-продажу товарів і послуг, де відбувається остаточне визнання їх вартості та реалізація, завдяки чому посилюється конкуренція між товаровиробниками за зниження витрат виробництва і підвищення суспільної корисності товарів, поліпшується пропорційність розвитку народного господарства, забезпечується безперервність суспільного відтворення і формування цілісної економічної системи, а також здійснюється опосередкований контроль споживачів за виробництвом.
1.2. Структура ринку та його функції
Сутність ринку полягає в тому, що це певна сукупність економічних відносин між різними типами фірм (промисловими, торговельними, індивідуальними, корпораціями, державними фірмами тощо) та індивідами з приводу купівлі-продажу товарів і послуг відповідно до законів товарного виробництва.
Щоб дати комплексне (або системне) визначення сутності ринку, необхідно з’ясувати його основні функції. Ними є:
1) здійснення остаточного визначення вартості товарів і послуг та їх реалізації, перетворення продукту праці на товар;
2) забезпечення безперервності процесу суспільного відтворення, формування цілісної національної економічної системи та її зв'язку з іншими національними економіками в масштабі світового ринку;
3) спонукання виробників товарів і послуг знижувати індивідуальні витрати порівняно з суспільно необхідними, підвищення суспільної корисності товарів і послуг, їх якості та споживних властивостей;
4) регулюючий вплив на економіку в цілому, на пропорції між різними сферами та галузями економіки, приведення у відповідність платоспроможного попиту і пропозиції, нагромадження і споживання та інших пропорцій;
5) сприяння контролю споживачів за виробництвом, вирівнювання цін;
6) посилення конкуренції між виробниками товарів і послуг у межах як окремих країн, так і світового господарства.
Виходячи з цього, ринок слід розглядати як певну сукупність економічних відносин між різними типами фірм та індивідами з приводу купівлі-продажу товарів і послуг, де відбувається остаточне визнання їх вартості та реалізація, завдяки чому посилюється конкуренція між товаровиробниками за зниження витрат виробництва і підвищення суспільної корисності товарів, поліпшується пропорційність розвитку народного господарства, забезпечується безперервність суспільного відтворення і формування цілісної економічної системи, а також здійснюється опосередкований контроль споживачів за виробництвом.
Для ефективного функціонування такого ринку необхідні певні умови.
1) реальний плюралізм форм власності та форм господарювання. Якщо виходити з досвіду розвинутих країн Заходу, то для забезпечення такого плюралізму повинні існувати індивідуальна приватна власність, колективна власність, державна власність, муніципальна власність, змішана форма власності як результат різної комбінації названих форм.
2) ефективність функціонування ринку залежить від здатності різних суб'єктів підприємницької діяльності впливати на рівень цін.
3) розвинуте антимонопольне законодавство та наявність достатніх механізмів його реалізації значно послаблюють монополістичні тенденції в економіці й сприяють ефективному функціонуванню сучасного ринку.
4) добре розвинута система економічного та адміністративного регулювання економіки державою створює передумови для існування регульованого ринку.
5) наявність і доступність всебічної інформації про ринок, розвинута маркетингова діяльність.
6) конкурентна боротьба між різними суб'єктами підприємницької діяльності.
7) розвинутий і розгалужений комплекс об'єктів власності, які можуть стати об'єктом купівлі-продажу.
Ринок виконує ряд функцій:
Організаційні. 1.Встановлення зв'язків між виробниками споживачами продукції (послуг), не опосередкованих іншими системами розподілу. 2. Забезпечення вільного вибору партнерів по господарських зв'язках. 3. Забезпечення конкуренції між суб'єктами ринку.
Економічні. 1.Механізм ринку робить усіх учасників конкурентного процесу матеріально зацікавленими в задоволенні тих потреб, які виражаються через попит. 2. Ринок, створюючи сигнали через ціни, стимулює засвоєння досягнень науково-технічного прогресу, зниження витрат, підвищення якості, розширення асортименту товарів і послуг. 3. Сприяє вирішенню центральних проблем економіки. Таких, як підвищення рівня життя, зміна структури економіки, підвищення ефективності суспільного виробництва тощо. 4. Механізм ринку в цілому звільняє економіку від дефіциту товарів і послуг.
Більш повно і глибоко сутність ринку можна розкрити через функції, які він виконує. Головні з них такі: регулююча, стимулююча, розподільча та інтегруюча.
Будучи за своєю природою інтернаціональним, ринок сприяє проникненню товарів у різні країни і куточки світу. Обмін товарами між країнами здійснюється за світовими цінами, які будуються на інтернаціональній вартості. Якщо ж на світовий ринок потрапляють товари, витрати на виготовлення якого перевищують суспільно необхідні інтернаціональні витрати праці, то їхній власник стає неконкурентоспроможним.
Структура ринку — це сукупність окремих ринків у межах національної економіки або внутрішнього ринку, світового господарства та його окремих регіонів і взаємодія між ними.
Ринок як складне, полісистемне утворення має надзвичайно багату структуру. Його складовими є ринки: товарів, капіталу, фінансово-кредитний, валютний, трудових ресурсів, інформації, так званий тіньовий, а також ринкова інфраструктура. Кожний з перелічених елементів здатний функціонувати в так званому автономному режимі і тому має свою структурну побудову. Всі вони взаємодіють як частини єдиної системи, оскільки органічно пов'язані між собою в становленні та розвитку. Порушення цього взаємозв'язку стає серйозною перешкодою існування повноцінного ринкового середовища.
1.3. Умови розмежування ринку.
Ринкове середовище розмежовується за політико-адміністративними ознаками: ринки окремих областей, територій, регіонів, країн, коаліцій, континентів, світовий ринок. Крім того, в рамках конкретного ринкового середовища можуть функціонувати агенти різних форм власності та господарювання. Відповідно до цього ринок характеризується за критерієм конкурентоспроможності функціонуючих суб'єктів господарювання як монопольний чи олігопольний.
У монопольному ринку має місце диктат виробника, постачальника, продавця. Однак перевиробництво будь-якого виду продукції може продовжувати, а іноді й загострювати конкуренцію за її збут, тобто монополію недостатньо трактувати як антипод ринково-конкурентного середовища. Крім монополії ворогом останнього є також тотальний дефіцит.
Відправною точкою ринкової структури є ринок товарів. Макроекономічні складові його — це ринки споживчих товарів і послуг, інвестицій і капіталу тощо.
Ринок споживчих товарів і послуг — один з найважливіших компонентів товарного ринку. Невід'ємною рисою цивілізованого ринку, свідченням його стабільності й життєздатності є стан суспільного виробництва. Конкретним проявом останнього є рівновага попиту й пропозиції, насичення ринку споживчими товарами та послугами.
Ринок інвестицій і капіталу. Включення галузей інвестиційної сфери в систему ринкових відносин оголило дефекти, які протягом десятиліть нагромаджувалися і проявлялися у формі довгобуду, розпорошення капіталовкладень, зростання вартості споруджуваних об'єктів, невідповідності встановлених на них машин, обладнання, приладів світовому рівню.
Ринкове господарство в його широкому розумінні неможливе поза функціонуванням капіталу. Виключивши його із сфери виробничих відносин, країни командно-адміністративної системи пригнобили виробництво, його рушійні сили.
Ринок праці — посередник між роботодавцями та найманими працівниками. Це форма узгодження попиту на робочу силу з її пропозицією, досягнення в нормальних умовах відносно стабільної рівноваги в цій сфері на основі державної політики, чинного законодавства та саморегулювання.
Складовими ринку праці є: працездатне населення, тобто ті, хто за віком і станом здоров'я здатні працювати у різних сферах суспільного виробництва; зайняте населення, тобто та його частина, яка постійно виконує роботу на підприємствах, в організаціях, закладах за заробітну плату. Ринок праці включає також ту частину населення, яка тимчасово не працює, але не відкидає надію на це.
У ході розвитку системи ринків в Україні формуються усі їхні різновиди за сегментами ринку, і вони набувають певної структурованості.
Вільний ринок — це ринок з великою кількістю виробників однорідної продукції, які не в змозі впливати на рішення один одного. В ньому немає обмежень в інформації про попит, пропонування, ціни, якість продукції тощо.
Регульований ринок — це ринок, який контролюється і регулюється державою за допомогою спеціальних заходів економічного та адміністративного характеру.
Залежно від того, хто є покупцем товару, що продається і з якою метою він купується, розрізняють також споживчий ринок, ринки виробників, проміжних продавців, державних установ і міжнародний ринок.
Споживчий ринок — окремі особи і господарства, які купують товари для особистого споживання.
Ринок виробників— організації, що купують товари для використання їх у процесі виробництва.
Ринок проміжних продавців — організації, що купують товари для наступного перепродажу їх з прибутком для себе.
Ринок державних установ — державні організації, що купують товари або для наступного їх використання у сфері комунальних послуг, або для передачі цих товарів тим, кому вони потрібні.
Міжнародний ринок — покупці за межами країни, включаючи закордонних споживачів, виробників, проміжних продавців, держави і установи.
Кожен вид ринку, що згадувався, має свою інфраструктуру, свій набір інструментів, які забезпечують його життєдіяльність. Окремі види ринку не існують самі по собі. Всі вони пов'язані між собою, утворюючи розгалужену ринкову систему. Вона діє не тільки в межах тієї чи іншої країни, а й глобально, охоплюючи своїм впливом значну частину світового господарства.
Сучасний стан зовнішнього ринку України.
2.1. Аналіз сучасного стану зовнішнього ринку України.
Маючи високий експортний потенціал, Україна використовує його недостатньо ефективно. З 1997р. спостерігається зменшення вартісних обсягів експорту, що свідчить про кризу виробництва, зорієнтованого переважно на експорт.
За обсягами експорту на душу населення, Україна значно поступається не лише розвиненим країнам, але й більшості країн Центральної та Східної Європи. Це спонукає до більш ефективної реалізації експортного потенціалу з метою збільшення впливу України на світові економічні процеси.
Протягом 90-х років відбулась значна географічна переорієнтація зовнішнього ринку України - з країн колишнього СРСР на інші регіони, що загалом є позитивним чинником. Однак, скорочення експорту в країни СНД (в першу чергу - в Росію) не вдалося компенсувати нарощуванням експорту на нові ринки.
Товарна структура експорту України є вкрай несприятливою. Вона свідчить про нездатність держави подолати структурні диспропорції економіки, сформованої в рамках колишнього СРСР. Домінуючими експортними позиціями залишаються металопродукція (44% загального експорту), мінеральні продукти та хімія (22%), а машинобудування складає лише 12%. На відміну від держав Центральної Європи, в Україні так і не відбулась переорієнтація з торгівлі сировиною та напівфабрикатами на торгівлю товарами з високою доданою вартістю.
Головні експорто-орієнтовані галузі залишаються надзвичайно енергоємними, що робить їх критично залежними від імпортованих енергоносіїв та обмежує можливості нарощування експорту за рахунок девальвації національної валюти.
Експорт продукції металургії характеризується чутливістю до цінових коливань на світових ринках, значною часткою продукції з низьким ступенем переробки та низькою економічною ефективністю. Нерідко експорт металопродукції орієнтується не на економічну ефективність, а на утримання позицій на зовнішніх ринках з метою забезпечення валютних надходжень будь-якою цінною.
Продовжується скорочення експорту хімічної продукції, що зумовлено несприятливою кон'юнктурою світового ринку. Окрім того, розвиток експорту хімічної продукції стримується його високою енергоємністю та екологічною шкідливістю.
Частка продукції машинобудування в структурі імпорту продовжує зменшуватись. Це негативно впливає на експортний потенціал України, не дає можливості модернізації підприємств-експортерів.
Реалізація значного експортного потенціалу АПК буде залежати від ефективності здійснюваних нині економічних перетворень на селі. Внаслідок неефективного державного регулювання відносин в сфері АПК (включаючи і регулювання експорту сільськогосподарської продукції), Україна зазнає відчутних втрат на світових ринках. Вона вже втратила позицію європейського лідера з виробництва бурякового цукру, а також ринки його збуту в країнах СНД, насамперед - в Росії; втрачає зовнішні ринки збуту і перетворюється на імпортера зерна; втрачає ринки збуту насіння соняшнику. Експорт послуг має однобічний характер (транзит російських енергоносіїв). Україна не реалізує можливості виходу на найбільш динамічні в сучасному світі ринки послуг - туристичний бізнес, ринок інформаційних технологій, а також недостатньо використовує сприятливі умови для нарощування експорту послуг та ринкиів СНД та Азії.
Слід зауважити, що в 2001р. після періоду певного скорочення показників зовнішньої торгівлі почала визначатися тенденція до стабілізації роботи галузі. Так, за попередніми даними, у 2002 р. зовнішньоторговельний оберт товарами збільшився на 12,3% у порівнянні з попереднім роком. При цьому експорт товарів збільшився на 11,6% і склав 16264,7 млн.дол.США; імпорт збільшився на 13,0% і склав 15775,1 млн.дол.США. Позитивне сальдо зовнішньої торгівлі товарами склало 489,6 млн.дол.США, у 2001 р. - 616,6
млн.дол.США. (див. табл. №1).
За рахунок нарощування постачань неблагородних металів і виробів із них забезпечено 21,4% загального приросту експорту товарів, мінеральних продуктів - 15,9%, продукції АПК - 22,1%, машин і устаткування - 27,9%, легкої промисловості - 5,9%.
Поліпшилася товарна структура експорту: питома вага продукції машинобудування і металообробки в загальній структурі експорту товарів зросла із 12,6% у 2001 р. до 14,2% у 2002 р. Доля продукції агропромислового комплексу збільшилася з 9,0% у 2001 р. до 10,8% у 2002 р. Продукції металургійного комплексу продовжує належати третина загального обсягу експорту товарів.
Протягом 2002 р. продовжувалася диверсифікація географії зовнішньої торгівлі України товарами (Рис.1). Темпи росту обсягів товарообігу з іншими країнами (13,5%) випередили темпи росту товарообігу з країнами СНД (6,6%), у тому числі на 12% збільшився товарообіг із країнами Африки, на 5% із країнами Азіатсько-Тихоокеанського регіону. Це відбулося за рахунок збільшення темпів росту експорту в інші країни на 14,8%, тоді як темп росту по країнах СНД склав 2,6%. Обсяг експорту товарів у Російську Федерацію складав 22,9% від загального обсягу експорту, а імпорту - 37,4%.
Розвиток зовнішнього ринку України відбувається під дією комплексу внутрішніх і зовнішніх чинників, причому як позитивного, так і негативного характеру.
2.2. Чинники, що впливають на розвиток зовнішнього ринку України.
Проведений аналіз показує, що домінуючий вплив на розвиток зовнішньої торгівлі України сьогодні мають негативні чинники. Чинники, які сприяють реалізації експортного потенціалу України, є досить обмеженими, хоча їх роль поступово зростає.
Серед негативних чинників найголовнішим можна вважати низький рівень конкурентоспроможності української продукції, що стає серйозною проблемою в умовах зростаючої глобалізації світової економіки і пов'язаної з нею жорсткої міжнародної конкуренції.
Аналіз вказує на слабку роль ринкових інституцій в регулюванні зовнішнього ринку України, недосконалість основних інструментів і механізмів її ринкового регулювання. Держава зберігає важелі адміністративно-бюрократичного впливу і контролю за експортними операціями, причому головною проблемою експортерів є неявні обмеження на експорт. Політика захисту вітчизняного виробника в Україні здійснюється в спотворених формах, що не сприяє підвищенню конкурентоспроможності українських експортерів на міжнародних ринках.
Комплекс негативних чинників розвитку зовнішнього ринку України обумовлений, передусім, низьким темпом економічних перетворень в Україні, що позначилось на потенціалі участі країни в міжнародному поділі праці. В результаті, Україна закріплюється на міжнародних ринках переважно як постачальник сировини, напівфабрикатів і продукції з незначною доданною вартістю.
Відсутність належної (організаційної, інформаційної) підтримки обмежує експорт з України фінансових, телекомунікаційних, інформаційних, ділових послуг, послуг міжнародного туризму, освіти та охорони здоров'я. Незадовільний рівень захисту прав інтелектуальної власності та вкрай низька оплата праці наукових працівників перешкоджають розширенню експорту науково-технічних послуг.
Невідповідність національного правового режиму міжнародним критеріям захисту прав інтелектуальної власності обмежує можливість участі України в крупних міжнародних проектах. Залишаються слабкими інститути банківської і страхової системи. Нерозвинутими є механізми надання гарантій та страхування експортних поставок, що підвищує ризики зовнішньої економічної діяльності.
Наявні позитивні чинники впливу самі по собі не забезпечать бажаних темпів нарощування експорту, а тим більше - якісних змін на зовнішньому ринку України.
Важливим завданням зовнішньої економічної політики України має стати посилення дії позитивних чинників впливу, які охоплюють: розширення "точок економічного зростання", підвищення ефективності регулювання зовнішньої економічної діяльності на основі використання набутого досвіду та якісної професійної підготовки; гармонізацію національної нормативно-правової бази з міжнародним правом; послідовну лібералізацію зовнішньої економічної діяльності; активізацію переговорного процесу щодо співробітництва України з міжнародними інтеграційними об'єднаннями; проведення наступальної експортної політики, в т.ч. із застосуванням дипломатичних і політичних важелів.
2.3. Напрямки вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності України
Із сказаного вище випливає висновок про необхідність невідкладного формування цілісної системи заходів стимулювання експорту. Такими заходами підтримки українських експортерів могли б стати наступні:
1. Проведення ревізії законодавства України, що регулює зовнішню економічну діяльність; внесення змін, які б забезпечили реалізацію наведених вище стратегічних пріоритетів України та адаптацію національного законодавства до норм СОТ. Ці заходи треба вживати паралельно з активізацією переговорного процесу щодо набуття Україною членства в СОТ
2. Розробка і реалізація національної програми підвищення конкурентоспроможності виробників у стратегічно важливих для України секторах; створення комплексів технологічно пов'язаних конкурентноспроможних (на міжнародних ринках) виробництв, здатних нарощувати експорт як товарів, так і науково-технічних, інжинірингових, освітніх, інформаційних та інших послуг. Така програма мала б, зокрема, передбачати наступні пріоритети.
Розвиток комплексу конкурентноспроможних виробництв на основі вітчизняного АПК, експортна спеціалізація по окремих видах сільськогосподарської продукції (зерно, олійне насіння), переробної і харчової промисловості (м'ясопродукти, окремі молокопродукти, олія, цукор, кондитерські вироби, алкогольні та безалкогольні напої), сільськогосподарські машини та обладнання для харчової промисловості.
Розвиток спеціалізованого, зорієнтованого на міжнародні ринки, комплексу виробництва ракетної та авіаційної техніки (насамперед, будівництво транспортних літаків); підтримка військово-промислового комплексу, передусім по напрямах, які вже сьогодні мають перспективи виходу на зовнішні ринки (бронетехніка, техніка ППО, стрілецька зброя, інженерна техніка).
Створення нового виробничого комплексу на основі галузей по видобутку рідкоземельних металів, розвитку мікроелектроніки (в т.ч. з використанням нових космічних технологій), випуску комп'ютерів, побутової електроніки та іншої техніки; залучення в цей комплекс іноземного капіталу з метою прискореної модернізації і створення нових виробництв.
Формування нового наукомісткого комплексу на базі виробництв, які безпосередньо пов'язані з реалізацією перспективних науково-технічних досягнень, а також наукових установ Національної академії наук і провідних університетів України - в галузі порошкової металургії, зварювальної апаратури, нових високоякісних матеріалів тощо. Організаційними формами розвитку такого комплексу могли б стати; а) мережа технопарків і технополісів, створена із залученням іноземного капіталу; б) підключення провідних наукових установ України до міжнародних науково-технологічних програм, зокрема в рамках ЄС.
Істотне розширення та модернізація транспортного комплексу і транспортної інфраструктури України для реалізації транзитних функцій в напрямах Схід - Захід і Північ - Південь. Мова йде про всі види перевезень з використанням трубопровідного, залізничного, автомобільного, морського і повітряного транспотрту.
Створення в Україні комплексу розвитку міжнародного туризму - на основі широкого залучення іноземного капіталу в розвиток відповідної інфраструктури.
3. Підвищення конкурентоспроможності підприємств-експортерів шляхом створення маркетингових і сервісних мереж на пріоритетних закордонних ринках. В такі мережі слід залучати капітал та комерційні можливості авторитетних місцевих компаній і банків, що володіють інформацією про стан ринку та відповідними комерційними контактами. Держава могла б ініціювати цей процес через заснування на найбільш важливих ринках торгових домів, бізнес-центрів і технічних центрів на акціонерних засадах, спільно з комерційними і банківськими структурами України.
4. Збільшення закупівель за кордоном ліцензій на новітні технології (ноу-хау), машини, устаткування і прилади з метою створення нових конкурентноспроможних національних виробництв. На думку експертів УЦЕПД, для цього Державний інноваційний фонд України варто перетворити в акціонерну комерційну структуру із залученням державного і приватного українського капіталу.
5. Більш активне впровадження в Україні міжнародних стандартів, вимог і процедур сертифікації, які забезпечать відповідність національної продукції та послуг міжнародним стандартам, розробка і реалізація відповідної національної програми; скорочення до виправданого мінімуму переліку продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації при експорті; поширення практики визнання українських сертифікатів за кордоном.
6. Вжиття заходів політичного, дипломатичного і законодавчого характеру, які б сприяли участі України в крупних міжнародних (виробничих, науково-технічних, науково-виробничих) коопераційних проектах у пріоритетних для вітчизняної економіки галузях. При цьому пріоритет має віддаватись (а) відновленню коопераційних зв'язків з Росією, (б) входженню в міждержавні програми ЄС, (в) участі в регіональних і глобальних коопераційних проектах (в ракетно-космічній галузі, в сферах інформатики і телекомунікацій, енергетики, АПК, охорони здоров'я та екології, розвитку міжнародних транспортних коридорів, вирішення фундаментальних наукових проблем.
7. Прискорена інформатизація економіки та зовнішніх економічних зв'язків України на різних ієрархічних рівнях. Цьому сприятиме вжиття наступних заходів: створення комплексної інформаційної системи в галузі зовнішньої економічної діяльності і державного моніторингу за здійсненням експортно-імпортних операцій; створення єдиної інформаційної бази даних тендерів, що проводяться в зарубіжних країнах; розробка заходів щодо державної інформаційної підтримки вітчизняних підприємств, що беруть участь у міжнародних тендерах; впровадження в практику господарської діяльності міжнародних стандартів бухгалтерського і статистичного обліку;
стимулювання підключення суб'єктів зовнішньої економічної діяльності до міжнародних інформаційних мереж (наприклад, шляхом звільнення продаж комп'ютерної техніки та надання Інтернет-послуг від ПДВ, а імпорту відповідних комплектуючих та унікального обладнання - від сплати мита).
8. Вдосконалення фінансових механізмів регулювання діяльності експортерів. Цей захід передбачає наступні кроки: а) розробка механізму оформлення боргових зобов'язань держави з повернення експортерам ПДВ у вигляді облігацій (або сертифікатів) як своєрідних гарантій для отримання кредитів. Впровадження такого механізму збільшить обігові кошти підприємств-експортерів, які можна буде спрямувати на відновлення (розширення) виробництва; (б) дозволить експортерам отримувати кредити, необхідні для розвитку виробництва; (в) дасть можливість збільшити строк повернення підприємствам ПДВ, не відволікаючи в них обігових коштів;
г) запровадження механізму надання експортних кредитів шляхом проведення Національним банком України переобліку банківських векселів. Це збільшить обігові кошти експортерів, стимулюватиме зростання обсягів виробництва експортної продукції.
9. Укладення міжнародних договорів щодо проведення спільного контролю транзитних вантажів та приєднання України до Міжнародної конвенції про узгодження умов проведення контролю вантажів на кордонах, підписаної в Женеві у 1982р. Це сприятиме підвищенню конкурентоспроможності України на ринках транспортних послуг.
Об'єктивною необхідністю подальшого розвитку економіки країни є заходи, які направлені на довготривале використання переваг міжнародного розподілу праці, створення умов широкого обміну досягненнями світової науки і техніки й повсюдне їх упровадження у виробництво. Зовнішньоекономічна діяльність - це важлива й невід'ємна сфера господарської діяльності, котра при ефективному використанні всього комплексу сучасних форм і методів міжнародних економічних відносин здатна впливати на технічне удосконалювання виробництва, підвищення продуктивності праці і якості продукції, яка виробляється. В цілому ж, вихід на зовнішній ринок самостійно господарюючих суб'єктів сприяє пристосуванню економіки до системи світогосподарських відносин, формуванню економіки відкритого типу. Саме тому розвиток зовнішньоекономічної діяльності підприємств, фірм, усіх учасників ринкових відносин - це суттєвий фактор підвищення ефективності господарської діяльності як на рівні окремих підприємницьких структур, так і в масштабах усієї країни. Ефективна зовнішньоекономічна діяльність сприяє відтворенню експортного потенціалу країни, підвищенню конкурентоспроможності українських товарів на світових ринках, формуванню раціональної структури експорту й імпорту, залученню іноземних інвестицій на взаємовигідних умовах, забезпеченню економічної безпеки України.
Основу системи зовнішньоекономічних зв'язків складає зовнішня торгівля. Тож використання новітніх засобів і кращих методів організації зовнішньої торгівлі, удосконалювання роботи на зовнішніх ринках здобувають першочергове значення для подальшого збільшення ролі зовнішньоекономічних зв'язків країни.
Отже, вітчизняний товаровиробник буде спроможний вийти на світовий ринок лише за умови виробництва якісної продукції, яка б відповідала існуючим запитам і потребам споживачів. Розв'язання цієї проблеми можливе лише за умови вкладення капіталу та впровадження сучасних інноваційних розробок у пріоритетні галузі, іншими словами, забезпечення інтенсивного розвитку економіки. У переважній більшості продукція вітчизняних товаровиробників характеризується низьким рівнем якості, що не відповідає світовим стандартам, а також високим рівнем
затрат на її виробництво, що в кінцевому підсумку обумовлює низький рівень конкурентоспроможності на зарубіжних ринках.
Перспективи розвитку ринкових відносин в Україні.
Тенденції розвитку ринкових відносин в Україні.
Запровадження ринкових відносин в Україні гостро висвітлює загальну для перехідних економік проблему – не ефективне використання наявних ресурсів, витратність виробництва на мікро- та макрорівні. Ціни ринкової рівноваги, що утворюються, поставили більшість підприємств перед фактом банкрутства.
У наших реаліях процеси ринкового пристосування можуть відбуватися переважно тільки через інноваційні технологічні зміни, бо капітал, який нагромадився у кризовій фазі надвиробництва, не знайде позитивної економічної мотивації в старій технологічній структурі. Для подолання кризи він мусить втілитися у науково-технічні інновації, у нові виробництва, створити нові галузі, які визначать характер структурної трансформації перехідної економіки.
Проте сьогодні ще не створено дієвого механізму забезпечення необхідних технологічних змін. Поки що такі управлінські зусилля не дають потрібних кінцевих результатів. Міністерства, обтяжені необхідністю підтримки “на плаву” традиційних виробництв, не мають достатніх коштів, та й економічної мотивації, для революційних інноваційних трансформацій своєї галузі. Принципово нові базові інноваційні технології, які потребують значних інвестицій, не мають на державному рівні ефективних механізмів їх програмування та подальшого управлінського супроводження при реалізації. Помилкові кредитна та податкова політики разом із провальною політикою щодо заробітної плати створюють підприємницьке середовище, в якому недержавні та приватні комерційні структури сьогодні не мають економічної мотивації займатися інноваційною діяльністю.
Один із шести пріоритетних проектів програми “Україна – 2010” “Підвищення конкурентноспроможності виробництва і збільшення експортного потенціалу держави”, що передбачує активізацію технічної творчості розробників і виробничників.
До 1991 року існувала проблема впровадження створених новацій, сьогодні – в наявності самих новацій. Творчий потенціал вичерпався, кінчився, розробки зістарились.
В процесі становлення ринкових відносин в Україні все більш наочним стає факт низької конкурентоспроможності продукції, що традиційно вироблялася в умовах адміністративно-командної системи господарства. Отже створення необхідних умов для своєчасного оновлення продукції — це стратегічно найважливіший шлях структурної перебудови виробництва та випуску товарів, які будуть прийняті ринком. Тільки таке виробництво має перспективу щодо збільшення його обсягів і, відповідно, щодо впливу на економічне зростання країни.
Інноваційний розвиток в Україні передбачає цілеспрямоване використання та залучення до господарської діяльності результатів інтелектуальної науково-технічної творчості — прав на об’єкти промислової власності: винаходів, корисних моделей, промислових зразків. Ці винахідницькі інновації, як внутрішній двигун виробництва, дозволяють зробити стрибок від старої виробничої функції до нової, прискорюючи технологічний та економічний розвиток держави. Значний рівень ефективності витрат, пов’язаних з патентно-ліцензійною діяльністю (на 1 грн. витрат 8-9 грн. доходу), створює економічні умови для високої продуктивності інвестицій у цю сферу, посилення трансферу технологій за рахунок використання об’єктів інтелектуальної науково-технічної власності та реалізації прав на них.
Приклад. Підприємством “Крона” реалізований інноваційний проект “Впровадження енерго- та сировиннозберігаючої технології виробництва високоякісного активованого вугілля на основі розробки Інституту сорбції НАНУ з використанням винаходів” Побудовано 2 цехи і лабораторія, створено 54 робочих місця, розпочалося використання 10 тис.м.куб неділової деревини (граба) та випуск вперше в Україні 400 тон в рік імпортозамінюючої продукції — високоякісного деревного активованого вугілля. При цьому використані нові розробки науковців Санкт-Петербурга та Києва, два винаходи, ліцензія, масштабні маркетингові дослідження, що забезпечують виробництво активованого вугілля з місцевої сировини, яке вигідно відрізняється від імпортного покращеними технічними характеристиками, нижчою на 30% ціною, та й технологія виробництва забезпечує значну економію енерго- та сировинних ресурсів, екологічну чистоту. Планується в найближчий час освоїти біля десяти видів цього цінного сорбента.
Технологічні зміни відбуваються також на основі ліцензійного обміну технологіями. В наслідок відсутності державного контролю за переносом технологій, за торгівлею ліцензіями в Україні розповсюджуються псевдоінновації. За даними Держкомстату більше половини закуплених за останні п’ять років ліцензій є морально застарілими, з терміном дії від 7 до 10 і навіть до 20 років. Це означає, що в промисловості закріплюється технологічна відсталість, зростають непродуктивні витрати фінансових ресурсів, що призводить до високої собівартості продукції виготовленої на основі таких ліцензій.
Розроблені пропозиції щодо удосконалення та розширення інфраструктури системи охорони прав промислової власності спрямовані на сприяння впровадженню і ефективному використанню результатів науково-технічної творчості та об’єктів промислової власності в області за рахунок: — Проведення патентних досліджень при розробці та впровадженню у виробництво нової продукції, нових технологій.
— Створення регіонального фонду винаходів, який повинен виконувати відбір винаходів, корисних моделей та промислових зразків, набувати на них права патентовласника на договірній основі та сприяти їх використанню в інтересах держави. Джерелами фінансування такого фонду може бути виручка від продажу об’єктів промислової власності, патенти на які належать йому.
— Забезпечення безкоштовним інформацiйним обслуговуванням iндивiдуальних винахiдникiв та рацiоналiзаторiв.
— Органiзацiя постiйно дiючої виставки закiнчених розробок, зразкiв iнновацiйної продукцiї, моделей винаходів, що пропонуються до серiйного виробництва.
— Створення по кожному прiоритетному для регiону напряму розвитку науки i технiки автоматизованих iнформацiйно-пошукових систем, що містять повний банк даних фiрм, наукових центрiв країни i свiту, патентної iнформацiї, публiкацiй з вiдповiдного напряму (проблеми).
— Організація в обласному центрі безплатного консультаційного пункту для винахідників і раціоналізаторів по питаннях правової охорони об’єктів промислової власності.
— Створення бози даних нових ідей та розробок винахідників області, інформація про них виробничників та сприяння їх впровадженню у виробництво.
Запропоновані, пропозиції щодо удосконалення законодавчої та інституційно-нормативної бази націлені на активізацію винахідницької та відповідної інноваційної активності. Вони дають можливість поєднати інтереси окремих власників об’єктів промислової власності, підприємств та економіки в цілому і, тим самим, більш повно сприяти забезпеченню необхідної концентрації винахідницьких ресурсів для розвитку виробничої бази промисловості, що буде активно впливати на динамізм економічного зростання в Україні.
Проблема переходу України до ринкової економіки.
Зробивши свій історичний вибір і пройшовши досить тривалий і суперечний період самостійного розвитку, з ряду об’єктивних і суб’єктивних причин Україна знову стоїть на економічному роздоріжжі.
Згідно з універсальною концепцією для успішної економічної діяльності країн, що знаходяться у стадії ринкової трансформації, необхідна лібералізація торгівлі, реструктуризація економіки за рахунок приватизації, макроекономічна стабілізація з подальшим економічним зростанням.
Однак у нас не спрацював, здавалось б зрозумілий механізм “низька інфляція – зростання виробництва”, не реалізованою залишилась промислова і соціальна політика, поглибилась фінансова і, особливо інвестиційна криза.
Аналіз ключових проблем реформування української економіки тільки на традиційній монетаристській основі цей парадокс не пояснює.
Вкрай несприятливі внутрішні умови розвитку при порівняно слабких міжнародних позиціях економіки України примушують активно шукати нестандартні шляхи виходу з кризи, засоби формування по-справжньому міжнародно конкурентноспроможної національної економіки.
Попередні спроби перейти від адміністративно-командної економіки до ринкової і наступні намагання уникнути або подолати соціально-економічну кризу засвідчили: короткострокові управлінські рішення та установки приховують в собі прорахунки стратегічного порядку. Треба діяти від зворотного: прийняти конкретні цілі розвитку держави і суспільства та формалізувати їх в систему основних ключових параметрів, розрахованих на термін 15-20 років; визначити найбільш прийнятні і реальні шляхи їх досягнення з врахуванням ресурсного забезпечення, змін внутрішніх і зовнішніх факторів. Мотивом діяльності всіх щаблів державного управління в соціальній сфері і в сфері виробництва повинно бути майбутнє. Всі без виключення сьогоднішні дії законодавчої і виконавчої влади мають витікати із необхідності досягнення визначених параметрів, а не навпаки.
Основним стратегічним вектором продовження економічних реформ нам слід визначити створення соціально орієнтованої ринкової економіки на базі відродження та прискореного розвитку перспективних секторів власного виробництва.
Безумовний пріоритет повинні мати напрямки законотворчої діяльності, спрямовані на формування ефективної системи державного регулювання економічних і соціальних процесів. Тоді ми зможемо не тільки подолати бюджетну і боргову кризи, але створити сприятливі умови для економічного зростання.
Головним завданням поточного періоду слід однозначно визнати надання керованості процесам, що відбуваються в економіці і соціальній сфері України.
Власний досвід і досвід інших постсоціалістичних країн, уроки сучасної світової фінансової кризи, дія внутрішніх і зовнішніх, зачасти екстремальних політичних факторів роблять невідкладними неупереджений аналіз соціально-економічної ситуації, і на цій основі розробку комплексної програми розвитку економіки України.
Не можна говорити, що в Україні повністю паралізоване просування вперед.
Серед позитивних економічних зрушень в українській економіці, важливих з точки зору її ринкових перспектив, слід вважати:
роздержавлення власності, поява недержавного сектору економіки і прошарку приватних підприємців;
зародження національних ринків товарів, праці і капіталу з переважно ринковим ціноутворенням;
становлення національної фінансово-банківської системи, в цілому регульованого валютного ринку;
диверсифікація зовнішньоекономічних зв’язків, поява нових каналів торговельного та інвестиційного співробітництва;
підвищення рівня економічної свободи в цілому.
Як позитив можна також оцінити перевірену на практиці здатність держави, підприємницьких структур і населення витримувати безпрецедентні економічні труднощі – гіперінфляції, постійних неплатежів, соціальної незахищеності тощо. Можна вже говорити про певний імунітет нації до спонтанних дій органів управління економікою.
Однак більше нас турбують негативні явища і тенденції:
не відбулося модернізації структури державного управління у відповідності з об’єктивними законами розвитку ринкової економіки. Зокрема, в процесі приватизації так і не створено інституту ефективних власників;
не створено дієздатної системи ринкових інститутів;
втрачені високотехнологічні виробництва, лідерство у багатьох напрямках фундаментальних досліджень, критичного рівня досяг “відплив умів”;
склалися гіпертрофовані пропорції між реальним і фінансовим секторами економіки, а також в середині кожного з них. Рекордними темпами зростає внутрішній і зовнішній державний борг з неочевидними перспективами не тільки його погашення, але й обслуговування;
криза внутрішнього інвестування набула рис системної. Прямі іноземні інвестиції не йдуть в Україну. На національному ринку панують портфельні інвестори. Зовнішні кредити міжнародних фінансових організацій, вкрай потрібні для економіки перехідного типу, разом з тим виконали і свою негативну роль – скували ініціативу в пошуку альтернативних, насамперед власних джерел фінансування суспільних потреб;
відбулося катастрофічне падіння матеріального добробуту населення. Розрив у доходах 10% найбагатіших і 10% найбідніших досяг 14-15 разів, тоді яка у західних країнах він становить 4-6 разів;
небаченого рівня сягнула тінізація економіки (40-60%).
Але, з нашої точки зору, негативні тенденції соціально-економічного розвитку 1991-1999рр. стали результатом не ринкових реформ, а не завжди послідовної політики їх проведення, тобто, були обумовлені причинами переважно суб’єктивного характеру. Україна продовжує залишатися у перманентному перехідному стані.
Можна сказати, що ми не просто втратили час, ми не використали шансу і виявились як ніхто ринково неспроможними.
Успіх тактичних превентивних заходів українського уряду, відносна політична і соціальна стабільність у суспільстві дозволяють говорити про подовження терміну певної макроекономічної стабільності. Але чи стимулюватиме вона пожвавлення і економічне зростання, якщо цього не вдалося досягти у більш сприятливих з традиційної макроекономічної точки зору умовах 1996-1997рр.?
Стає все більш очевидним, що з точки зору цивілізованих перспектив розвитку нам не минути реальних ринкових реформ. Це, по-перше, забезпечить у розумних обсягах зовнішню фінансову підтримку, а по-друге - дасть певний кредит довіри суспільства, вкрай необхідний для справжнього реформування економіки.
Влада і суспільство мають зрозуміти: ще раз втративши шанс, ми втратимо все. Інтегрування в ринки кінця ХХ століття - це, в принципі, арифметика. Інтегрування в ринки ХХІ століття - це вже алгебра, яка для нас виглядатиме як теорія ймовірності.
І з огляду на це, сучасна економічна політика, на мою думку повинна бути:
самостійною із забезпеченням безумовного пріоритету національних інтересів і національної безпеки;
орієнтованою на послідовну відкритість національної економіки з урахуванням тенденцій глобалізації економічного розвитку і конкуренції;
рішучою і послідовною, але водночас і гнучкою у межах визначеної економічної стратегії;
принципово важливо, щоб економічна політика була загальнонаціональною, а не окремих політичних партій і рухів. На сьогодні необхідно хоча би мінімальне політичне порозуміння з ключових питань національного розвитку.
Особливість і гострота сучасного стану національної економіки вимагають ринкової інституціоналізації з ефективною державною участю в управлінні макро- і мікроекономічними процесами.
ВИСНОВКИ
В процесі підготовки курсової роботи розглянуто такі питання:
- сутність, структура та критерії розмежування ринку;
- сучасний стан зовнішнього ринку України;
- перспективи розвитку ринкових відносин в Україні.
Об’єктом дослідження був зовнішній ринок України. В процесі дослідження вивчено чинники, які впливають на розвиток зовнішнього ринку України, напрямки вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності України, аналіз сучасного стану зовнішнього ринку України.
Найважливішим атрибутом ринкової системи господарювання є ринок. Його часто визначають як сферу обміну, у якій здійснюється угоди купівлі і продажу товарів і послуг. Також можна виділити ще одне розуміння ринку – як форми організації і функціювання економічних зв’язків господарюючих суб’єктів, що ґрунтуються на принципах вільної купівлі-продажу, і як суспільної форми функціонування економіки, за якої забезпечується взаємодія та прямий і зворотній вплив виробництва і споживання.
Об’єктивними умовами існування і функціонування ринку є товарне виробництво – основа ринкової економіки, суспільний поділ праці, економічна відокрлеменість виробників, базою якої є економічна конкуренція між відокремленими виробниками, самобутніми суб’єктами господарювання, існування відповідної структури та інфраструктури, стійкої фінансової і грошової систем, наявність правової бази, що сприяє створенню і постійному відновленню відповідного ринкового середовища і психологічного клімату.
Щодо структури ринку, то її розглядають з різних точок зору, що пов’язано зі складною системою господарських відносин. Залежно від економічного призначення розрізняють ринок ресурсів ( засобів виробництва), ринок продуктів (предметів споживання), ринок праці (робочої сили) та ринок капіталів (грошовий). Структура ринку з точки зору територіального підходу являє собою : внутрішній ринок – місцевий, регіональний, національний, зовнішній ринок – транснаціональний та світовий.
З урахуванням конкретних видів товарів і послуг виділяють ринок спеціалізованих товарів (промислових, продовольчих, комп’ютерів, бавовни, цукру та ін.) та ринок спеціалізованих послуг (страхування, консультативні послуги тощо).
Свої функції ринок виконує через розгалужену інфраструктуру : товарні, фондові та валютні біржі, торгово – збутові фірми, банки тощо. Між ступенем розвитку ринку та його інфраструктурою існує пряма залежність – чим більше розвинута інфраструктура, тим розвинутіший ринок.
Україні, в сучасних умовах, як і іншим постсоціалістичним країнам, що переходять до ринкової економіки, необхідне ринкове регулювання, в тому числі щодо ціноутворення.
За останні роки понад 80 країн світу здійснили фундаментальні реформи з метою створення ринкової системи. Усі вони визнали основоположний факт економічного життя: для досягнення процвітання та підвищення життєвого рівня неможливо обминути створення ринкової системи, тісно взаємопов'язаної з усією світовою економікою.
Відомо, що всі країни, що йдуть ринковим шляхом розвитку мають різні ринкові моделі. Скажімо є американська, канадська, німецька, японська та інші моделі. На які з них може орієнтуватися Україна?
Спочатку слід відзначити, що існуючі системи і спрямованість їх розвитку залежить від географічного положення; наявності природних ресурсів; історичних умов розвитку; традицій населення і його звичаїв; рівня розвитку продуктивних сил: соціально спрямованого суспільства.
В усіх країнах є свої підходи, відмінні особливості ринкових відносин господарювання. Разом з тим у всіх розвинутих ринкових моделях є спільні риси, до яких відносяться:
наявність різноманітних форм власності;
перевага вільних цін на товари і послуги;
розвинута система вільної конкуренції;
певна система державного регулювання економіки.
Україна не повинна нікого копіювати, повторювати, а має будувати таку модель ринкової економіки, яка найбільше відповідає особливостям нашого розвитку, структурі економіки, географічному положенню. Враховуючи те, що Україна має могутній індустріальний і науково-технічний потенціал, підготовлені кадри, нам недоцільно обирати модель ринкової економіки, в якій переважає дрібна приватна власність і економіка регулюється виключно ринковими законами. Цей шлях був би не прогресом, а регресом.
Таким чином, Україні важливо обрати правильний шлях переходу до ринку. Найпоширенішими з них є: еволюційний, прискорений (або "шокової терапії"), жорсткого регулювання. Вводити ринкову економіку в Україні слід прискорено, але без "шоку". Таким є поелементний, еволюційно-радикальний шлях. Він поєднує перший і третій варіант, тобто поступовість, поетапність і державне регулювання цін на найважливіші товари, з одного боку, і прибутків - з іншого. Одним стрибком нам не вдасться скочити в ринок, тому що в країні, по суті, немає розвиненої інфраструктури, без якої не може існувати сучасний ринок. Перехід до ринкової економіки потребує також докорінних організаційних перетворень, проведення цілеспрямованих реформ, зміни психологічного мислення. В організаційному плані перехід до ринкової економіки може бути поділений на три основні стадії:
- підготовча – демократизація економіки;
- реформаторська – оздоровлення, стабілізація економіки;
- творча – організація навчальної діяльності ринку.
У межах основних стадій та їх напрямів розробляються загальна і конкретні цільові програми. Наприклад, програма економічної реформи і політики України включає такі розділи: фінансова політика, грошово-кредитна політика, лібералізація цін, зовнішньоекономічна політика,
програма приватизації, інвестиційна політика, конверсія та структурна перебудова економіки та ін.
Додаток №1
Суб’єкти ринку
Держава
Іноземні фірми та громадяни
Державні, колективні, кооперативні, приватні підприємства та їх об’єднання
Суб’єкти
Громадяни України
Різні установи та організації
Додаток №2
Об’єкти ринку
Матеріальні продукти праці
Інтелектуальні продукти праці
Робоча сила
Об’єкти
Позичкові капітали, валюта, золота Цінні папери
|
| 2001р | 2002р |
| експорт | $14 377,9948 | $16 264,7000 |
| імпорт | $13 724,3370 | $15 775,1000 |
| позитивне сальдо | $616,6000 | $489,6000 |
Мал.1 Процентне співвідношення експорту українських товарів по країнах.
Список використаної літератури
Головко В. Украинская экономика в первом полугодии (макроэкономический аспект) // Экономика Украины. – 2000. – № 9. – С. 50-62.
Головко В. Украинская экономика в 2000 году (макроэкономический аспект) // Экономика Украины. – 2001. – № 2. – С. 32-41.
Ніколенко Ю.В.,”Основи економічної теорії”,К.1998
Основи економічної теорії / за ред. Г.Н.Климка,В.П.Нестеренка.,К.”Вища школа”,1997
Мовсесян А., Огнивцев С. Некоторые тенденции мировой экономики // Экономист. - 2000. - № 7. - С. 85-94.