|
|
|
|
|
|
|
|
|
ін), нітроксолін, так як резистентність основного збудника пієлонефриту - кишкової палички - до цих препаратів перевищує 20%. Набагато складніше прогнозувати ефективну антибактеріальну терапію госпітального пієлонефриту, оскільки є істотні відмінності між медичними установами в рівні резистентності мікроорганізмів. Планування антибактіверіальної терапії пієлонефриту у стаціонарі повинно грунтуватися на даних локального моніторування внутрішньолікарняних збудників та їх чутливості. Важливою умовою ефективності антибактеріальної терапії пієлонефриту є створення в сечі і тканинахафівнирок бактерфіваицидних концентрацій антибіотиків. Крім того, з огляду на високий відсоток бактерієміаї, що спостерігається при пієарювати високі сироваткові концентрації. У зв'язку з цим при пієлонефриті не івфможуть вважатися адекватними такі антибактеріальні препарати, як тетрацикліни, фіавіНефторовані хіфв збудників захворювання. При плануванні антибактеріальної терапії пієлонефриту доцільно виділити групи хворих в залежності від умов виникнення захворівантибактеріальної терапії пієлонефриту представлена в табл. 4.
Профілактика рецидивів та повторних інфекцій
При частих загостреннях пієлонефриту загальноприйнятим підходом є призначення щомісячних профілактичних курсів (1-2 тижні) антибактеріальних препаратів. Однак до профілактичного застосування антибактеріальних засобів при пієлонефриті слід ставитися вкрай обережно. В даний час немає достовірних даних, що свідчать про ефективність і доцільність профілактичних курсів антиаваібактеріальних препаратів при пієлонефриті. Крім того, слід враховувати, що профілактичне застосування антибіотиків сприяє селекції стійких штамів мікроорганізмів. Тим більше слід визнати необгрунтованим профілактичне призначення антибіотиків у хворих похилого віку та у пацієнтів з постійним сечовим катетвфром, так як ризик ускладнень терапії істотно перевищує потенційну користь. Набагато більш виправдані нефівамедикаментозні заходи з профілактики загострень пієлонефриту, які включають адекватний питний режим - 1,2-1,5 л щодня (обережно у хворих з порушеною функцією серця), застосування фітотерапії. При больовому синдромі застосовують спазмоанальгетікі (дротаверину гідрохлорид та ін), нестероїдні протизапальні препарати, в тому числі у вигляді ректальних свічок. У відношенні фітоівафіерапії, хоча і не існує достовірних доказів її ефективності, слід ставитися доброзичливо, тому що вона принаймні сприяє поліпшенню МОЧЕВИВЕДЕНІЯ і не призводить до розвитку серйозних небажаних явищ. При виборі фітотерапії слід враховувати наявність наступних сприятливих для ниркової функції ефевфктів лікарських рослин: - Сечогінну дію, залежне від вмісту ефірних олій, сапонінів, силікатів (ялівець, петрушка, листя бефірези); - Протизапальну дію, що з присутністю танінів і арбутина (листя брусниці, мучниці); - Антисепа Н.А., Дфіваерев'янко І.І. Неускладнені та ускладнені інфекції сечостатевих шляхів: принципи ватерапії. аУкр. мед. журн. 1997; 5 (24): 1579-88.
2. Двоіварецький Л.І., Лазебник Л.Б., Яковлєв С.В. Діагностика та лікування бактеріальних інфекцій у літніх людей. Маіфівва О.П., Воробйов П.А., Яковлєв С.В. Інфекції сечовивідних шляхів. Укр. мед. журн. 1997; 5 (2): 81-90.
аіфва
|