Світлана Макаренко
(Лариса Косач - Квітка) (25.02.1871 - 01.08.1913) Україною.
Поетеса, перекладачка, драматург, що писала двома мовами - російською та українською.
Автор драми "Камінний господар", п'єси "Блакитна троянда", численних віршів і поем.
Перекладала українською мовою твори Гете, Шиллера, Гейне.
Засновник українського товариства молодих поетів "Плеяда."
Леся Українка
Леся Українка народилася 25 лютого 1871 року в м. Новоград-Волинському, у тій частині України, яка входила до складу Російської імперії. У родині не ворожій високим духовним інтересам: мати - письменниця, що писала під псевдонімом: Олена Пчілка (Її поезію та оповідання рідною мовою для дітей, добре знали на Україні), батько - високоосвічений поміщик, дуже любив літературу і живопис. У будинку Косачів часто збиралися письменники, художники і музиканти, влаштовувалися вечори і домашні концерти. Дядько Лесі (так її називали в родині і це домашнє ім'я стало її літературним псевдонімом.) - Михайло Драгоманов, що згодом дружньо опікувався племінницею і всіляко допомагав їй, - був відомим вченим, громадським діячем, подовгу жив за кордоном у Франції і Болгарії. Він водив знайомство з Іваном Сергійовичем Тургенєвим, Віктором Гюго, був в курсі всіх новітніх літературних і політичних подій і часто поповнював бібліотеку племінниці посилками з - за кордону.
Улюблена усіма Леся спочатку зростала здоровою та веселою. Вона не отримала систематичної освіти, тому що не відвідувала гімназії. Її єдиним і досить суворим домашнім учителем була мати, Ольга Петрівна. Вона розробила власну програму навчання, що відрізнялася широтою й обгрунтованістю, але строгої системи в ній не було і про цей недолік сама поетеса згодом дуже шкодувала. Батько намагався наполягати на тому, щоб запросити до Лесі викладачів з гімназії, але хіба можна було перечити владній, самозакоханій Ольгу Петрівну, що звикла до того, що в житті Лесі повинні бути головними тільки її рішення?!! Обставини долі дочки сприяли цьому помилковому переконанню.
Надзвичайно талановита, сприйнятлива, чутлива, з глибоким, справжнім музичним даруванням, (вона почала грати і складати маленькі музичні п'єси з п'яти років!) У віці восьми років написала перший вірш, Леся в 1881 році зненацька важко занедужала. Її мучив нестерпний біль у правій нозі. Спершу вирішили, що в неї гострий ревматизм, лікували ваннами, мазями, травами, але все було марно. Біль перейшов у руки.
Лікарі, нарешті, змогли визначити, що це - туберкульоз кістки. На музичній кар'єрі Лесі був поставлений хрест. Після першої, складної, але вкрай невдалої, операції рука залишилася покаліченою! Тоді-то в очах тендітної дівчинки вперше з'явився сум. Вона і надалі, немов легке покривало, буде огортати всю її творчість. Відтепер багато місяців на рік дівчинка повинна лежати в ліжку, не робити різких рухів, увесь час відчувати болісну біль ...
Батьки не сдавалісь.Оні возили дівчинку до моря, на грязьових ванн і купання, зверталися до найкращих лікарів, народної медицини, закордонним професорам в Німеччині, але все було марно. Хвороба якщо і відступала, то не надовго. Лесі тепер доводилося лише згадувати її таємничі нічні прогулянки по садибному парку в Колодяжному (маєтку Косачів на Волині), коли вона слухала і їй здавалося, що чула сонний подих листя і трав, бачила купалася в ставку відьму - русалку Мавку, вплітають у волосся жовто - біле латаття, ловила руками місячні промені ....
Про ці прогулянках дорослі і не підозрювали тоді! Пізніше, коли мати говорила Лесі, що на створення її прекрасної драми - феєрії "Лісова пісня" (1911 рік) вплинули лише образи класичної літератури, поетеса сміливо заперечувала це: "Я не поминаю лихом волинські ліси. Згадавши про них, написала" драму - феєрію "у їхню честь і вона принесла мені багато радощів!" (Л. Українка - А. Е. Кримському 14 жовтня 1911 - А. Ю. Кримський - учений, філолог і історик - сходознавець, великий друг Л. Косач, що допомагав їй в обробці і запису народних переказів і пісень-автор.)
Вона завжди і в усьому намагалася відшукати радість, навіть у малому! У ній жив неприборканий дух. Самозабутньо, ночами, вивчала мови: болгарську, іспанську, латинську, давньогрецьку, італійську, польську, німецьку, не говорячи про англійську і французькою, географію, історію Сходу і східних культур, історію мистецтва і релігій, а для своїх молодших сестер у 19 - тилетнем віці (!) написала підручник: "Давня історія східних народів". Михайло Павлик - український письменник і громадський діяч - згадував про одну із зустрічей з поетесою у Львові в 1891 році: "Леся просто приголомшила мене своєю освітою і тонким розумом: Я думав, що вона живе лише поезією, але це далеко не так. Для свого віку це - геніальна жінка. Ми говорили з нею дуже довго, і в кожному її слові я бачив розум та глибоке розуміння поезії, науки і життя! "
Лесі було усього лише двадцять років! Рік тому, в 1893, у Львові, (Західна Україна) вийшла тоненька книжечка її віршів названа: "На крилах пісні" і тепло зустрінута критикою і публікою. Книга швидко зробила її популярною.
Іван Франко писав із замилуванням про "чудо життєствердження" - вірші молодої поетеси, що немов виросли з українських пісень і казок.
"Читаючи м'які і розслаблені чи холодно резонерські твори українців - чоловіків і порівнюючи їх з цими бадьорими, сильними і сміливими, і разом з тим, такими щирими словами Лесі Українки, мимоволі думаєш, що ця хвора, слабка дівчина - чи не єдиний чоловік у всій Україні! " - З гірким гумором укладав І. Франка.
Вже в ранній ліриці читачів захоплювало прекрасне володіння словом, жива образність мови, багатство рим і порівнянь і що важливо - прихована сила і глибока одухотвореність: За сумом і легким смутком ховалася часом така мудрість і жага до життя, що ті деякі, хто знав про особисту драму поетеси, лише в замилуванні качали головою. Треба сказати, що багато з віршів тоненького збірника майже відразу стали народними піснями. Їх наспівували часто і не знаючи імені автора.
У творчості Лесі Українки занадто помітна тема батьківщини, тема свободи для України, щоб її можна було обійти стороною. Її дядько, прихильник ідеї національної незалежності України від Російської імперії, був змушений емігрувати за кордон, тітка по батьку, Олена Антонівна Косач за участь у революційному русі не раз піддавалася арештам і засланням: Навіть коханий поетеси, Сергій Мержинський (вони познайомилися в Криму, в 1897 році), будучи смертельно хворим, сам брав участь у революційному русі РСДРП, розповсюджує прокламації і листівки: І хто знає, може бути, саме тому, любляча, але владна, Ольга Петрівна Косач так противилася зближенню, а потім і роману, своєї дочки з Сергієм Мержинським, що занадто лякала її ця небезпечна діяльність, надто добре вона знала, до чого може призвести захопленя бажанням подвигу і жертви, як може воно розбити і зранити серце й душу!
Далеко за прикладами їй і ходити не треба було - полродні Косачів - Драгоманових перебували в опалі, включаючи рідного брата Лесі, Михайла, (* у майбутньому професора Харківського і Дерптського університетів) якого за співчуття революційним і національним ідеям ледве не вигнали з університету!
Домішувалася до цього всього, звичайно, ще й звичайна егоїстична материнська ревнощі, страх втратити контроль і владу над тендітною безпомічною істотою, яким їй завжди здавалася дочка .... Але лише здавалася ...
Коли в 1901 році Сергій Костянтинович Мержинський буде помирати від туберкульозу легенів, Ольга Петрівна беззаперечно підкориться вольовому рішенню дочки бути біля коханого і відпустить її до Мінська, до нього. Мержинський так і помре на руках у Лесі-Ларочки, як він кликав її, а вона, - щоб вийти з "апогею скорботи", - за одну ніч напише ліричну драму "Одержима", використовуючи древній біблійний сюжет: Пізніше вона скаже про цю свою роботі: "Зізнаюся, що я писала в таку ніч, після якої, вірно, довго буду жити, якщо вже тоді жива залишилася. Якби мене хто спитав як я з усього цього жива вийшла, я б могла відповісти:" J ' en ai fait un drame * - Я створила з цього драму! (Франц.) "
Але й не тільки драму. Цикл її кращих ліричних віршів 1898 - 1900 рр.. присвячений Сергію Мержинському. Він був опублікований тільки після смерті поетеси і до цієї пори потрясає глибиною і ікренностью болю і висоти прекрасного любовного почуття! В одному з віршів 7 червня 1901 є такі рядки:
"Уста твердять: Пішов він без повернення,
Ні, не покинув, - вірить серце свято.
Ти чуєш, як струна дзвенить і плаче?
Вона дзвенить, тремтить сльозою гарячою.
Тут в глибині тремтить в лад зі мною:
"Я тут, я тут завжди, завжди з тобою!"
І в піснях чи хочу ізбить я борошно,
Іль хто небудь стисне мені ніжно руку,
Іль задушевна розмова ведеться,
Іль губ моїх губами хто торкнеться -
Струна бринить, як відлуння наді мною:
"Я тут, я тут завжди, завжди з тобою!"
Переклад О. Островського
Леся Українка по натурі була дуже скромною людиною і свої ліричні вірші для публікацій відбирала особливо ретельно. Багато чого з написаного за її життя так і не побачило світ, а академічні видання 60 - років двадцятого сторіччя давно позабуті: Лише в її чудових драмах і поемах ми бачимо найяскравіші відблиски - відзвуки пристрасної, поетичною натури, здатної на глибоке, самовіддане почуття:
Коли помру, на світі запалають
Слова, зігріті моїм вогнем.
І полум'я, в них прихований, засяє
Запаленою в ніч, горіти він буде днем ...
Переклад Н. Брауна
як - то пророчо написала вона в 1896 році.
Внутрішнім полум'ям почуття обійнято і одне з найкращих її творів - драма феєрія "Лісова пісня" Образ русалки - дівчини Мавки, закоханої в простого сільського хлопця, заради якого вона залишила озерний, лісовий світ і прийшла жити до людей, навіяний казками, легендами і повір'ями , почутими в дитинстві на Волинщіне: Поетеса писала цю поему - драму днів десять, майже відразу набіло, немов випліскуючи з себе накопичився потік слів і образів: Виразно тут, звичайно, перекличка і з чарівним світом Андерсена і його "Русалочкой." І з тими спогадами в які занурювалася Леся, записуючи чергові рядки драми, яку вона визначила німецьким словом marchendrama - казкова. "Чи знаєте Ви, що я люблю казки і можу їх вигадувати мільйони, хоча не написала дотепер жодної" - зізнавалася вона в листі А.Є. Кримському від 14 жовтня 1911 року.
"Лісова пісня" - розповідь про трагічну любов русалки - Мавки, яка загинула в жорстокому і цинічному світі людей із захопленням була прийнята читачами, але сценічна її постановка була здійснена тільки багато пізніше Київським театром драми імені Лесі Українки десь у середині двадцятого століття, в радянських часів. З тих пір вона не сходить з театральних афіш найрізноманітніших театрів драми, так само як і інша прославлена п'єса поетеси - "Кам'яний господар".
Написана вона за мотивами легенди про знаменитого Дон-Жуана, оспіваного багатьма класиками світової літератури задовго до слабкої жінки, яка писала українською мовою: От що сама Лариса Петрівна говорила про створення і задум драми "Кам'яний Хазяїн чи Дон-Жуан" у листі А. Е . Кримському від 24 травня 1912 року: "Я написала Дон-Жуана! От того самого," всесвітнього і світового ", не давши йому навіть ніякого псевдоніма. Правда, драма (знову драма!) називається" Кам'яний господар ", тому що ідея її - перемога кам'яного, консервативного початку, втіленого в Командорі, над роздвоєною душею гордої й егоїстичної жінки (донна Анна), а через неї і над Дон - Жуаном, "лицарем волі". Не знаю, звичайно, що в мене вийшло, добре чи погано , але скажу Вам, що в цій темі щось диявольське, таємниче, недарма вона вже скоро триста років мучить людей. Кажу "мучить", бо написано на неї багато, а гарного написано мало, на те її і видумав "ворог роду людського ", щоб розбивалися об неї справжнє натхнення і найглибші думки: Так чи інакше, але от вже й у нашій літературі є Дон-Жуан, власний, оригінальний тим, що написала його жінка, чого не було до цих пір, здається ... . "
Новаторство письменниці було не лише в тому, що вона виявилася першою (і єдиною!) Жінкою, що написала один "із шедеврів про шедевр", але і в тому, що вперше Дон - Жуан був у цій драмі був показаний як марнославний й егоїстична людина, заради своїх хвилинних примх і бажань готовий піти на будь-який злочин: Він під стать гордій, уїдливо - глузливою донні Анні, що визнає владу над людьми - даром для обраних, що цінується вище багатства і любові! Але презревший любов (уособлену в образі жертвує для коханого честю і добрим ім'ям Долорес) і Дон-Жуан і донна Ганна завмирають у кам'яному заціпенінні Смерті: Фінал драми був яскравий і незвичайний настільки, що багато хто з глядачів, скрикували від жаху, побачивши в дзеркалі на сцені образ Кам'яного Хазяїна - Командора, у якого перетворився Дон - Жуан, одягнувши його плащ!
Драма вперше була поставлена в 1914 році М.К. Садовським на сцені Київського театру драми і пройшла з аншлагом. М. Садовський - чудовий актор і режисер, виконав у ній роль Командора.
А тим часом для поетеси життя розігрувала останні акти її власної драми.
Тридцяти шести років від народження, вона знову полюбила. Людину, що на її почуття відповіла не менш щирою і глибокою прихильністю - Климента Квітку, ученого музикознавця-фольклориста, збирача народних переказів і пісень Мати Лесі знову була люто проти усіляких відносин дочки "з якимсь жебраком", як вона презирливо називала Климента - людину м'яку за характером, замкнуту, сором'язливого, що пережила в дитинстві глибоку особисту драму-він ріс у прийомній родині. Але Квітка так жагуче прив'язався до тоненької, хворої жінки з великими сумними очима, яка розуміє його з півслова, що навідріз відмовився її залишити! І, незважаючи на весь гнів і похмурі прогнози майбутнього молодих, Ольга Петрівна була змушена погодитися на шлюб дочки.
Вона, однак, продовжувала отруювати її життя листами, у яких намагалася всіляко опорочити Климента, називаючи його "бессчестним людиною, що одружується на грошах Косачів - Драгоманових". Тут її вже важко було виправдати і зрозуміти. Материнські ревнощі, як і любов, - глибокий вир!
Молоді прийняли рішення: відмовилися від допомоги батьків. Усі гроші, необхідні на лікування важкохворої дружини Климент заробляв сам. Продавали усе, що можна було продати: речі, нехитрий скарб, кухонне начиння. Дорожили тільки бібліотекою.
Леся лікувалася в Єгипті та Греції, у Німеччині та Австрії. Все було марно. До загострився процесу кісткового туберкульозу, додалася невиліковна хвороба нирок. Вона померла в м. Сурамі (Грузія) 1 серпня 1913 року. Полетіла "на крилах пісні". Здійснилася її давня мрія: вона завжди хотіла поторкати руками хмари ...
У багатьох її віршах часто повторюються два слова: "крила" і "пісня". Можливо, тому, що найсильнішою мрією її завжди було злетіти, переборюючи окови слабкого тіла, а рядки її віршів, наповнені м'якими і сумними наспівами рідної землі, де б вона не знаходилася: під жарким сонцем Єгипту, чи сірим і дощовим небом Німеччини чи на берегів Середземного моря в Греції ...