[ Оцінка фінансового стану ]! | Відхилення (+,-) | |||
Чистий дохід (виручка) від реалізації продукції, тис.грн. | 859,1 | 830,5 | 1299,0 | 439,9 |
Собівартість виробленої продукції, тис.грн. | 714,1 | 874,5 | 966,0 | 251,9 |
Валовий прибуток (збиток), тис.грн. | 145,0 | -44,0 | 333,0 | 188,0 |
Середньорічна чисельність працюючих, чол. | 11 | 12 | 16 | 5 |
Виручка від реалізації на 1 працюючого, тис.грн. | 78,1 | 69,2 | 81,2 | 3,1 |
Чистий дохід (збиток), тис.грн | 9,4 | 2,4 | 9,0 | -0,4 |
Рентабельність продажу, % | 20,3 | 5,0 | 34,5 | 14,2 |
Збільшилась кількість найманих працівників підприємства, хоча їх кількість і є надзвичайно малою. Так у 2006 р. в господарстві працювало 11 чол., а у 2008 р. - 16 чол. Поряд з цим зросла продуктивність праці. У 2006 р. з розрахунку на одного працюючого вироблялось 78,1 тис.грн. товарної продукції, а у 2008 р. - 81,2 тис.грн. Зросла і рентабельність продажу продукції. Її величина зросла у 2008 р. на 14,2 пункту порівняно з 2006 р.
2.2 Стан охорони праці та заходи щодо його покращення
2.2.1 Аналіз стану охорони праці
Закон України “Про охорону праці” прийнято Верховною Радою України 14 жовтня 1992 року і введено вдію з 24 жовтня 1992 року. Він визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров’я в процесі трудової діяльності, регулює за участю відповідних державних органів відносини між власником підприємства, установи і організації або уповноваженим органом і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні [8].
На всіх підприємствах, в установах, організаціях повинні створюватися безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення цих умов покладається на власника або уповноважений ним орган.
Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.
В організації охорони праці в ПАФ «Винниківська» беруть участь керівник господарства, головний спеціаліст, керівники виробничих дільниць, окремих підрозділів, що певним чином впливають на організацію охорони праці.
Керівник орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові, і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників.
Керівник не має права вимагати від працівника виконання роботи, поєднаної з явною небезпекою для життя, а також в умовах, що не відповідають законодавству про охорону праці. Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров’я або людей, які його оточують, і навколишнього середовища.
В ПАФ «Винниківська» систематично проводиться інструктаж (навчання) працівників з питань охорони праці, протипожежної охорони. Трудові колективи обговорюють і схвалюють комплексні плани поліпшення умов, охорони праці та санітарно-оздоровчих заходів і контролюють виконання цих планів. Жодне підприємство, цех, дільниця, виробництво не можуть бути прийнятті і введенні в експлуатацію, якщо на них не створено безпечних і нешкідливих умов праці.
Введення в експлуатацію нових і реконструйованих об’єктів виробничого та соціально-культурного призначення без дозволу органів державного нагляду за охороною праці забороняється.
Керівник зобов’язаний вживати заходів щодо полегшення і оздоровлення умов праці працівників шляхом впровадження прогресивних технологій, досягнень науки і техніки, засобів механізації та автоматизації виробництва, вимог ергономіки, позитивного дозволу з охорони праці, зниження та усунення запиленості та загазованості повітря у виробничих приміщеннях, зниження інтенсивності шуму, вібрації, випромінювань, тощо.
Разом з тим на працівників ПАФ «Винниківська» покладаються певні обов’язки:
знати і виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту.
додержувати зобов’язань щодо охорони праці, передбачених колективним договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку ПАФ «Винниківська»;
проходити у встановленому порядку попередні та періодичні медичні огляди;
співробітничати з керівником ПАФ «Винниківська» у справі організації безпечних і нешкідливих умов праці, особисто вживати посильних заходів щодо усунення будь-якої виробничої ситуації, яка створює загрозу їх життю чи здоров’ю або людей, які їх оточують, і навколишньому природному середовищу, повідомляти про небезпеку свого безпосереднього керівника або іншу посадову особу.
Постійний контроль за додержанням працівниками вимог нормативних актів про охорону праці покладається на інженера по охороні праці. Трудові колективи через обраних ними уповноважених, професійні спілки в особі своїх виборних органів і представників контролюють додержання всіма працівниками нормативних актів про охорону праці на підприємствах, в установах, організаціях.
Керівник зобов’язаний за свої кошти організувати проведення попереднього (при прийнятті на роботу ) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, а також щорічного обов’язкового медичного огляду осіб віком до 21 року.
Важливе значення для охорони праці у сільському господарстві має аналіз виробничого травматизму. Аналіз виробничого травматизму потрібен для того, щоб виявити причини виробничих травм та захворювань. Показники виробничого травматизму, підраховані при аналізі, застосовуються також для визначення динаміки їх змін, для порівняння рівня виробничого травматизму між окремими дільницями (бригадами), галузями, господарствами. Тільки завдяки правильно встановленим причинам виробничих травм чи аварій вдається найбільш точно вжити заходів щодо їх запобігання.
Визначення показників травматизму (Пч , ПТ , ПВ ).
Показник частоти травматизму ПЧ - це відношення кількості потерпілих П1 до середньоспискового числа робітників ПР за звітний період, в розрахунку на тисячу працівників:
(2.1)
Показник тяжкості травматизму ПТ характеризує середню тривалість тимчасової непрацездатності потерпілих:
(2.2)
де ДН – кількість людино-днів непрацездатності у всіх потерпілих за звітний період;
П2 – кількість потерпілих з втратою працездатності без врахування загиблих.
Показник втрат робочого часу на 1000 робітників за визначений період (рік) більш повно характеризує стан травматизму в господарстві. Він визначається за формулою:
= (2.3)
Основні показники з охорони праці подано в таблиці 2.4
Таблиця 2.4 Основні показники з охорони праці у ПАФ «Винниківська»
Показники | Ум. познач. | 2006 р. | 2007 р. | 2008 р. | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Середньоспискове число працюючих | ПР | 108 | 85 | 89 | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Фактично витрачено на одного працюючого | АФ | 85 | 81 | 74 | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Витрати протипожежні | ПВ | 2100 | 2500 | 2500 | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Кількість нещасних випадків
Аналізуючи стан охорони праці у модельному господарстві варто зазначити, що рівень травматизму потребує покращення як у фінансовому напрямі та і у підвищенні виробничої дисципліни з боку працівників. 2.2.2 Планування заходів з покращення охорони праці та їх фінансування До заходів щодо поліпшення умов праці належать всі види діяльності, спрямовані на попередження, нейтралізацію або зменшення негативної дії шкідливих і небезпечних виробничих факторів на працівників. У щорічному фінансовому плануванні потрібно виділяти кошти на охорону праці, зокрема для зменшення кількості робочих місць із небезпечними та шкідливими умовами праці з метою запобігання нещасних випадків, захворювань та поліпшення умов праці, що у кінцевому результаті підвищує ефективність виробництва. На даний час спостерігається незначне виділення коштів на охорону праці, у зв’язку із фінансовими труднощами та низькою прибутковістю господарства. Невелика сума виділених коштів не може забезпечити суттєвого покращення стану охорони праці. Заходи щодо поліпшення умов праці здійснюються з метою створення безпечних умов праці шляхом доведення до нормативного рівня показників виробничого середовища за елементами умов праці; захисту працівників від дії небезпечних і шкідливих виробничих факторів. До показників ефективності заходів щодо поліпшення умов праці належать: а) зміни стану умов праці: зміна кількості засобів виробництва, приведених у відповідність до вимог стандартів безпеки праці; поліпшення санітарно-гігієнічних показників тощо. б) соціальні результати заходів: збільшення кількості робочих місць, що відповідають нормативним вимогам; зниження рівня виробничого травматизму тощо. в) економічні результати заходів щодо поліпшення умов праці виражаються у вигляді економії за рахунок зменшення збитків внаслідок аварій, нещасних випадків і професійних захворювань у економіці в цілому та на кожному підприємстві. Таблиця 2.5 Заходи з охорони праці та витрати коштів у ПАФ «Винниківська», 2008 р.
Джерелами фінансування заходів щодо поліпшення умов праці на підприємстві можуть бути: власні кошти підприємства, фінансові ресурси від продажу акцій, кредити, бюджетні кошти держави, благодійні внески тощо. Розрахунок витрат коштів для впровадження рекомендованих заходів з охорони праці у господарстві виконується залежно від характеру пропонованих заходів. 2.2.3 Розрахунок економічної ефективності заходів з поліпшення охорони праці У результаті реалізації заходів з охорони праці створюється певний соціальний і економічний ефект, який виражається: з одного боку підвищенням продуктивності праці, збільшенням обсягу випуску продукції за рахунок повного використання номінального фонду робочого часу і основних виробничих фондів; з іншого - зниженням матеріальних затрат внаслідок травматизму і захворювань за рахунок зниження оплати листків непрацездатності. Для оцінки ефективності заходів з покращання умов і охорони праці потрібно порівняти наслідки травматизму у грошовому виразі, а також затрати на ці заходи до і після їх впровадження. Загальні матеріальні витрати внаслідок травматизму і захворювань визначають за формулою: МЗ = РТ + Рл, (2.4) де МЗ - загальні матеріальні витрати, грн.; РТ - матеріальні наслідки травматизму, грн.; Рл - матеріальні наслідки захворювань, повязані з несприятливими умовами праці, грн. До основних елементів, які складають матеріальні наслідки травматизму (Рт), відносять: - виплати за листками непрацездатності в результаті травматизму, грн. (Р1); - вартість невиробленої продукції в результаті нещасних випадків, грн. (Р2); - інші матеріальні витрати, грн. (Р3), які включають затрати на утримання стаціонарних і лікування амбулаторних хворих, доплати при тимчасовому переведенні потерпілих на легшу роботу, допомогу членам сімей потерпілих, затрати на підготовку кадрів на місце тих, що вибули через травми. Для отримання початкових даних складають таблицю показників. Згідно з дослідженнями проведеними під керівництвом академіка А.М. Гржегоржевського, було встановлено, що інші матеріальні витрати в результаті травматизму можна обчислити, увівши коефіцієнт 1,5. Тому формулу для визначення матеріальних показників травматизму можна написати у вигляді: РТ = 1,5 (Р1 + Р2). (2.5) Таблиця 2.6 Показники матеріальних наслідків травматизму у ПАФ «Винниківська», 2008 р.
Втрати робочого часу внаслідок як виробничого травматизму, так і в результаті захворювань після впровадження заходів на охорону праці за статистичними даними зменшуються орієнтовно на 25 %. Таким чином, матеріальні витрати (Рт25) в результаті впровадження типових заходів на охорону праці порівняно з існуючими (Ртд) будуть меншими на відповідну суму. Матеріальні витрати в результаті захворювань визначають за формулою: РЛ = 0,25 (ЗСР . ПР.ДН.+ ВД . ПР.ДН.), (2.6) де 0,25 - коефіцієнт, який враховує питому вагу затрат праці, повязаних з несприятливими умовами праці в загальній вартості втрат через захворювання; ЗСР - середня оплата листів непрацездатності за день, грн.; ПР.ДН. - число робочих днів, втрачених в результаті захворювань, днів; ВД – середньоденна вартість виробітку одного працівника, грн. [8]. Для отримання початкових даних стосовно захворювань складають таблицю показників. Як було зазначено, затрати праці внаслідок захворювань після впровадження типових номенклатурних заходів на охорону праці зменшуються приблизно на 25 %. Таблиця 2.7 Показники матеріальних наслідків у результаті захворювань, пов’язаних із несприятливими умовами праці у ПАФ «Винниківська», 2008 р.
Економічний ефект заходів з покращання умов праці можна визначити за формулою: Е = ПД + СЛ - К, (2.7) де ПД - додаткова продукція, випущена в результаті зниження виробничого травматизму і захворюваності, грн.; СЛ - кошти, зекономлені на оплату лікарняних листків у результаті зниження виробничого травматизму і захворюваності, грн.; К - сума коштів, затрачених на заходи щодо попередження нещасних випадків і захворювань у фірмі, грн. Величина К складається із суми витрат на протипожежні заходи, спецодяг, спеціальне харчування та інші витрати, повязані із заходами з покращання умов праці та іншими заходами з охорони праці. Окупність вкладень (С, років) можна визначити за формулою: С = К / Е (2.8) Загальний стан охорони праці у господарстві можна вважати задовільним. Існуючий рівень травматизму та професійних захворювань при незначному фінансуванні заходів з охорони праці вказують на малоефективну організацію робіт щодо забезпечення відповідного рівня техніки безпеки, виробничої санітарії та пожежної безпеки на робочих місцях [8]. Таблиця 2.8 Економічна ефективність заходів з покращання охорони праці у ПАФ «Винниківська»
На майбутнє слід збільшувати фінансування витрат на охорони праці, покращувати стан охорони праці за рахунок наявних у господарстві засобів, забезпечувати на належному рівні трудову дисципліну. 2.2.4 Захист населення у надзвичайних ситуаціях Актуальність проблеми забезпечення природно-техногенної безпеки населення і території зумовлена тенденціями зростання втрат людей внаслідок дії небезпечних природних явищ, промислових аварій і катастроф. Ризик надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру невпинно зростає. Система захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій (НС) в Україні, здійснюються відповідно до Закону України “Про цивільну оборону України”, положення про цивільну оборону, концепцій про захист населення та території від надзвичайних ситуацій, постанов Кабінету Міністрів. До ймовірних природних надзвичайних ситуацій на території господарства слід віднести урагани, грози, затоплення, снігові заметілі тощо, до техногенних – аварії на фермах, електричному господарстві, аварії пов’язані із витіканням хімічних речовин, паливно-мастильних матеріалів, викиди Яворівського підприємства із виробництва сірки тощо. Тому організація життєзабезпечення населення в разі виникнення надзвичайної ситуації є одним з основних завдань цивільної оборони України. Заходи життєзабезпечення здійснюються центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, структурними підрозділами у їх складі, що безпосередньо відповідають за захист населення, адміністраціями підприємств, установ і організацій з метою задоволення життєвих потреб громадян, які потерпіли від наслідків НС. Головними заходами є:
Організація життєзабезпечення населення в екстремальних умовах є комплекс заходів, спрямованих на створення і підтримання нормальних умов, життя здоров`я і працездатності людей. Він включає:
Всі ці заходи організуються державною виконавчою владою областей, районів, міст, районів у містах, селищ і сіл, органами управління цивільної оборони при чіткому погодженні між ними заходів, що проводяться. Керівники підприємств. установ і організацій є безпосередніми виконавцями цих заходів. Заходи розробляються завчасно, відображаються в планах ЦО і виконуються як в період загрози так і після виникнення НС. 2.3 Стан екологічної безпеки та заходи щодо його покращення 2.3.1 Аналіз стану екологічної безпеки у ПАФ «Винниківська» Побічним продуктом кожної економічної діяльності, в тому числі пов’язаної з сільськогосподарським виробництвом, є забруднення навколишнього середовища. Труднощі розв’язання екологічних проблем у сільському господарстві часто пов’язані з тим, що сільськогосподарські забруднення мають нечіткий, опосередкований характер, коли загальний стан, якість природного середовища погіршується, а конкретний винуватець відсутній. Різноманітність форм забруднення також ускладнює завдання оцінки якості природного середовища в агро екосистемах. Все це вимагає для оздоровлення природного середовища у сільському господарстві не лише технологічних, а й соціальних та економічних рішень. Відтворення природних ресурсів, їх охорона вимагають суттєвих матеріальних витрат. Тому важливо проводити економічну і соціальну оцінку ефективності заходів, які пов’язані з природоохоронною діяльністю, оскільки вона повинна бути достатньо високою для того, щоб суспільство могло їх дозволити. За роботи підприємства в умовах ринкової економіки важливим є запобігання виникненню економічних збитків, пов’язаних із забрудненням природного середовища. Основні екологічні проблеми вносять люди, тому головним завданням екології є усвідомлення людьми того, що при веденні усіх видів виробництва треба орієнтуватися не на боротьбу з наслідками, які руйнують природу, а на усунення самих причин деградації біосфери. Це означає, що основні технології вирощування сільськогосподарських культур, які включають обробіток ґрунту, використання міндобрив, хімічних засобів захисту від шкідників і хвороб, повинні застосовуватися науково обґрунтовано та бути спрямованими на підтримання еколого безпечного режиму функціонування АПК. У землекористуванні ПАФ «Винниківська» є 566 га сільськогосподарських угідь, з них 509 га рілля. Важливо відмітити, що розораність угідь господарства надзвичайно висока (більше 90%), що майже у два рази перевищує науково обґрунтовані рекомендації, що створює небезпеку ерозійних процесів. Територія господарства розташована у зоні західного вологого лісостепу. Мікрорельєф виражений у формі рівнинних занижень, западин. Для попередження ерозійних процесів на окремих ділянках з хвилястим рельєфом розміщені сінокоси - угіддя, які вважаються ерозійно найбільш стійкими. На території господарства ґрунтовий покрив досить строкатий. Проте найбільш поширеними ґрунтами є чорноземи лучні. Загалом рельєф досліджуваного господарства дозволяє проводити механізований обробіток ґрунту, посів сільськогосподарських культур, догляд за ними та збирання врожаю. У структурі посівних площ господарства посіви багаторічних трав займали в останні роки менше 10%. Для забезпечення відновлення якісних характеристик ґрунту цей показник доцільно суттєво підвищити. У господарстві за роки досліджень вирощували цукрові і кормові буряки, кукурудзу на зелену масу, і загальна частка просапних культур більше 20%. Вирощування цих культур також створює підвищену загрозу ерозії ґрунтів. Для боротьби з ерозійними процесами у господарстві практикують вирощування у сівозміні післяжнивних і проміжних культур. 2.3.2 Еколого-економічна характеристика діяльності ПАФ «Винниківська» В повсякденній діяльності господарства трапляються випадки забруднення ґрунтів пестицидами, мінеральними добривами, розмитими паливно-мастильними матеріалами при роботі сільськогосподарської техніки і стічними водами з ферм із надмірним вмістом гноївки, а також побутовими стоками. Має місце висока забур’яненість ґрунтів, яка спостерігається в основному під посівами зернових культур. Все це приводить до деградацій ґрунту, утруднює його обробіток, знижує родючість. Важливим чинником погіршення стану ґрунтів є використання важкої сільськогосподарської техніки. За період від основного обробітку ґрунту до збирання врожаю сумарна площа поля, по якій рухаються ходові системи агрегатів в двоє перевищую площу поля, а на поворотних смугах в 6-20 разів. Це приводить до пластичної деформації ґрунту, погіршується мікрорельєф, робить його більш ерозійно небезпечним, збільшує площу випаровування, а як наслідок знижується врожайність сільськогосподарських культур. Під час обробітку ґрунту в господарстві використовують, як правило важкі трактори марок Т-150К і Т-150. На території господарства є озеро, штучного походження. Навколо водних об’єктів є встановлені прибережні захисні смуги, проте з вини місцевих жителів не завжди дотримується режим обмеженої господарської діяльності. Окремі ділянки самовільно використовуються для ведення городництва, часто влаштовуються табори для випасання худоби, жителі влаштовують звалища побутових відходів. Коштами господарства проводилися роботи з упорядкування озера. Господарство робить спроби для промислового вирощування риби. Джерелами технічного і питного водопостачання у господарстві є 2 артезіанські свердловини. Вода з цих джерел подається на виробничі потреби, до адміністративного будинку, постачання населення. Відведення стоків здійснюється у вигрібні ями. Досить часто трапляються випадки засмічення цих ям і тоді забруднені стоки попадають на прилеглі території та у річку. Основними забруднювачами поверхневих і підземних вод є стоки тваринницьких ферм, приватних господарств, а також змитий ґрунт . Щоправда, важливо зауважити, що місця забору води розташовані на достатній відстані від складів паливно-мастильних матеріалів, тракторного парку, складів міндобрив і отрутохімікатів, тому попадання цих речовин при зберіганні, практично, виключається. Основним забруднювачем атмосферного повітря на території господарства є вихлопні гази двигунів внутрішнього згорання. Через високий рівень зносу транспортних засобів та самохідних сільськогосподарських машин, для господарства є актуальною проблема перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у вихлопних газах. Невчасне і нерегулярне регулювання паливної апаратури та систем запалювання сприяє неповному згоранню нафтопродуктів, викиду в повітря токсичних та небезпечних для довкілля речовин. Господарство, як і інші підприємства, сплачує збір за забруднення навколишнього природного середовища. Збір встановлюється на основі лімітів викидів і скидів забруднюючих речовин і розміщення відходів. Так, за 2007 р. господарство сплатило 198,00 грн.; за 2008 р. – 189,00 грн. збору за забруднення довкілля. Загалом, незважаючи на досить скрутне економічне становище, господарство намагається у цілому дотримуватися природоохоронного законодавства, а також проводити природоохоронні заходи для стабілізації екологічної ситуації. Витрати на природоохоронні заходи подано у таблиці. Таблиця 2.9 Структура витрат на природоохоронні заходи у ПАФ «Винниківська»
Як бачимо коштів на природоохоронні заходи виділяються дуже мало, але по роках спостерігається тенденція до їх зменшення. За природні ресурси та забруднення навколишнього середовища господарство також здійснює платежі в бюджет. Проаналізуємо, які саме платежі сплачуються господарством. Таблиця 2.10 Структура платежів за використання природних ресурсів та забруднення навколишнього середовища у ПАФ «Винниківська»
Якщо врахувати, що повна собівартість виробленої продукції в господарстві по роках становила 122,7 тис.грн., 125,4 тис.грн. і 102,9 тис.грн., а витрати на екологічні заходи – 3,3 тис.грн., 2,7 тис.грн. і 2,5 тис.грн., то частка витрат на екологічні заходи у собівартості по роках становитиме: 2,7%, 2,2%, і 2,4, що є дуже мало. 2.3.3 Шляхи покращення екологічної безпеки діяльності ПАФ «Винниківська» та розрахунок витрат на їх здійснення Слід відмітити, що у досліджуваному господарстві не проведено екологічної експертизи і, що дане господарство не має екологічного паспорта, а отже, продукція, якав виробляється в господарстві немає сертифіката якості. Проте, аби продукція була сертифікована, господарство мало б можливість реалізувати свою продукцію за підвищеними цінами, а це в свою чергу давало б відповідний економічний ефект у вигляді прибутку. Отже, для ПАФ «Винниківська» ми пропонуємо пройти відповідну експертизу і отримати сертифікат якості продукції, яку виробляють у ньому. Проведення сертифікації продукції є платною процедурою, проте протягом року, при збереженому обсязі виробництва, ці витрати будуть відшкодовані за рахунок підвищеної ціни. Важливим для досліджуваного господарства, яке планує виробництво конкурентоспроможної екологічно чистої продукції, є створення надійної екологічно чистої сировинної бази. Покращення екологічної ситуації в ПАФ “Винниківське” передбачає:
Витрати господарства на вище перелічені заходи коливатимуться в межах 8-12 тис.грн. Таблиця 2.11 Шляхи покращення екологічної безпеки в ПАФ “Винниківське”.
Фахівці в досліджуваному господарстві повинні здійснювати виважену оцінку природоохоронних ресурсів, визначити ефективність витрат на природоохоронні заходи. Планувати природоохоронні заходи у нерозривному зв’язку з іншими основними показниками економічного і соціального розвитку підприємства. 3. Аналіз та оцінка фінансового стану ПАФ «Винниківське» 3.1 Сутність фінансового стану підприємства, його показники та методика їх розрахунку Підприємства, які працюють в умовах ринку, несуть повну відповідальність за своїми зобов'язаннями перед ланками фінансово-кредитної системи, постачальниками, власними працівниками, а також за результатами виробничо-фінансової діяльності. Здатність підприємства своєчасно погашати свої боргові зобов'язання характеризує його фінансовий стан. Під фінансовим станом підприємства розуміють також рівень його забезпеченості відповідним обсягом фінансових ресурсів, необхідних для здійснення ефективної господарської діяльності та своєчасних грошових розрахунків за своїми зобов'язаннями. Фінансовий стан - одна з найважливіших характеристик виробничо-фінансової діяльності підприємств. Він може бути стійким або нестійким. Кожне підприємство намагається досягти стабільного фінансового стану, тобто створити достатній обсяг фінансових ресурсів, що є гарантом своєчасності розрахунків з постачальниками, бюджетом та іншими ланками фінансової системи, подальшого економічного та соціального розвитку підприємства. Метою оцінки фінансового стану підприємства є пошук резервів збільшення його прибутковості, рентабельності та платоспроможності. Оцінка фінансового стану підприємства має здійснюватись шляхом обчислення системи економічних показників, які характеризують господарсько-фінансове становище суб'єктів господарювання. До основних показників, що, характеризують фінансовий стан підприємства, належать такі: • прибутковість (рентабельність); • оптимальний розподіл прибутку; • оптимальні розміри власних оборотних активів, які забезпечують нормальний процес виробництва та реалізації продукції; • наявність власних джерел формування оборотних активів в обсязі, достатньому для їх покриття; • платоспроможність підприємства [16]. Якщо підприємство досягає у вказаних напрямках необхідних оптимальних параметрів, його фінансовий стан є стійким. Якщо ж воно не отримує, скажімо, прибутку, який би забезпечував необхідний приріст власних фінансових ресурсів, його фінансовий стан не може бути стійким. Тому розгляд змісту, порядку розрахунку вказаних показників, їх взаємозв'язку і впливу на фінансовий стан дуже важливий для підприємства. 3.2 Оцінка фінансово-майнового стану ПАФ «Винниківське» Майновий стан підприємства характеризують показники, які дозволяють оцінити вартість та структуру майна. Сума господарських засобів, що має підприємство у своєму розпорядженні дає загальну вартісну оцінку активів, що перебувають на балансі підприємства. Для більш глибокого аналізу вартісного стану активів дається оцінка змінам, що відбулися в складі господарських засобів в напрямку співвідношення основних і оборотних активів; динаміки виробничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції, грошових коштів, дебіторської заборгованості; якості оборотних активів. Збільшення питомої ваги необоротних активів в загальній вартості господарських засобів може вказувати на заморожуванні капіталу в основних засобах або на його втраті в зв’язку із фізичним і моральним зносом, що в кінцевому результаті підвищує ризик неліквідності підприємства. Зміна структури активів підприємства в напрямку збільшення частки оборотних активів може вказувати на формування більш мобільної їх частини, або на створення надлишкових виробничих запасів. Кожне підприємство для забезпечення нормального процесу виробництва повинно мати відповідну суму оборотних активів. Розмір цих активів на конкретному підприємстві пов’язаний як з обсягом виробництва так і з їх структурою. Тому при проведенні внутрішнього аналізу стану оборотних активів важливо провести аналіз їх структури за категоріями ризику при їх ліквідності. За ступенем ліквідності кошти і легкореалізовані цінні папери мають мінімальний; нормально перехідна дебіторська заборгованість, виробничі запаси (за винятком залежалих) і готова продукція – малий; продукція виробничо-технічного призначення, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів – середній; готова продукція, що не користується попитом, прострочена дебіторська заборгованість – високий ризик ліквідності. При збільшенні питомої ваги активів з високим рівнем ризику фінансовий стан погіршується [21]. Важливим у характеристиці використання оборотних активів є показник забезпеченості підприємства оборотними активами в межах нормативів та власними оборотними активами. Так, наявність наднормативних залишків товарно-матеріальних цінностей свідчить про нераціональне використання оборотного капіталу, сповільнення його оборотності. Утримання зайвих виробничих запасів приводить до збільшення витрат на їх зберігання. Підприємство ризикує втратити частину вартості цих запасів через псування та старіння. Крім цього накопичення зайвих запасів приводить до заморожування грошових коштів, що в умовах їх дефіцитності є досить небажане. Отже наявність як надлишку власних оборотних активів так і їх нестача негативно впливають на фінансову стійкість підприємства. Тому чітка організація оборотних активів, дотримання відповідності фактичної їх наявності до встановленого нормативу буде сприяти зміцненню фінансового стану підприємства. Фінансовий стан підприємства значною мірою також залежить і від стану грошових коштів. Збільшення грошових коштів свідчить, як правило, про зміцнення фінансового стану підприємства. Проте якщо значні залишки грошових коштів тривалий час не використовується, то це свідчить про неефективне їх використання. Тому наявність грошових коштів повинна бути такою, щоб їх вистачило для покриття всіх першочергових платежів. Всі надлишкові кошти повинні бути використані на розширення власного виробництва або на проведення фінансових інвестицій (купівля акцій та облігацій, вкладення в статутні фонди інших підприємств, вкладення на депозитні рахунки) [16]. В умовах сучасної платіжної кризи суттєво зростає дебіторська заборгованість. Відвертання коштів в дебіторську заборгованість призводить до фінансових забруднень. В результаті підприємство-дебітор може відчувати нестачу грошових коштів на придбання виробничих запасів, виплати заробітної плати, розрахунків з бюджетом. В результаті заморожування коштів в дебіторській заборгованості призводить до сповільнення оборотності капіталу. Тому аналіз дебіторської заборгованості повинен проводитися в напрямку вивчення та оцінки її складу і структури; реальності її виникнення; її впливу на фінансовий стан підприємства. Для ліквідації негативного впливу дебіторської заборгованості на фінансовий стан кожне підприємство повинно бути зацікавлене в скороченні термінів платежів шляхом оформлення передоплати, покращання розрахунків, своєчасного оформлення розрахункових документів, впровадження вексельної форми розрахунків. Аналіз динаміки складу та структури майна відобразимо за даними форми №1 "Баланс". Виходячи з розрахунків, проведених в таблиці 3.1 можна зробити висновок, що вартість майна підприємства на кінець 2008 р. у порівнянні із 2006 р. зросла на 2591,4 тис.грн. Це свідчить про підвищення майнового потенціалу підприємства, що є позитивним для господарства. Це відбулось як за рахунок збільшення вартості основних засобів і необоротних активів на 1236,1 тис.грн. та оборотних активів на 1355,3 тис.грн. При цьому частка основних засобів в структурі майна господарства знизилась на 12,4 %, а оборотних активів зросла відповідно на 12,4 %. Таблиця 3.1 Аналіз динаміки та структури майна ПАФ «Винниківське», станом на кінець року
| 2006 р. | 2007 р. | 2008 р. | Відхилення (+,-) | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| тис.грн. | % | тис.грн. | % | тис.грн. | % | тис.грн. | % | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Усього майна | 1620,6 | 100 | 1375,1 | 100 | 4212 | 100 | 2591,4 | – | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
в т.ч. основні засоби і необоротні активи | 1098,9 | 67,8 | 1046,4 | 76,1 | 2335,0 | 55,4 | 1236,1 | -12,4 | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Оборотні активи | 521,7 | 32,2 | 328,7 | 23,9 | 1877,0 | 44,6 | 1355,3 | 12,4 | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
з них: матеріальні оборотні активи | 229,6 | 14,2 | 197,8 | 14,4 | 566,0 | 13,4 | 336,4 | -0,7 | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Грошові кошти | 6,0 | 0,4 | 20,7 | 1,5 | 486,0 | 11,5 | 480 | 11,2 | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Кошти в розрахунках | 286,1 | 17,7 | 110,2 | 8,0 | 825,0 | 19,6 | 538,9 | 1,9 | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Витрати майбутніх періодів | - | - | - | - | - | - | - | - |
Приріст вартості оборотних активів відбувався за рахунок зростання суми коштів у розрахунках на 538,9 тис.грн., вартості матеріальних оборотних активів на 336,4 тис.грн. і грошових коштів на 480,0 тис.грн. Частка складових вартості оборотних активів у вартості майна змінилась наступним чином: частка коштів у розрахунках зросла на 1,9 %, грошових коштів – на 11,2 %, а частка матеріальних оборотних активів зменшилась на 0,7 %.
Фінансовий стан підприємства значною мірою залежить від структури формування джерел фінансування господарських засобів. Тому аналізу формування господарських засобів надається особлива увага. Основними напрямками такого аналізу є вивчення та оцінка змін, що відбулися в структурі джерел формування капіталу та показників, що характеризують фінансову стійкість підприємства.
Для аналізу зміни структури джерел формування капіталу визначають питому вагу власних і позикових коштів в загальній їх сумі. При цьому необхідно враховувати, що власний капітал повинен бути основою самостійності і незалежності підприємства. Проте фінансування лише за рахунок власних коштів не завжди виправдане. Особливо це стосується підприємств, що мають сезонний характер. В цих підприємствах в окремі періоди часу на рахунках у банку будуть накопичуватися значні суми коштів, а в інші періоди підприємство відчуватиме їх нестачу. В даному випадку необхідно реально враховувати ціни на фінансові ресурси та віддачу власного капіталу. Так, якщо ціни на фінансові ресурси невисокі , а підприємство може забезпечити більш високий рівень віддачі на вкладений капітал, то залучення позик банку є вигідним. З цією метою розраховується величина виторгу від реалізації, величина чистого прибутку та рівень рентабельності у двох варіантах: з використанням кредитів банку і без використання кредитів банку. Залучення кредитів банку буде раціональним лише тоді, якщо процентна ставка на них буде нижчою ніж рентабельність вкладеного капіталу [22].
При аналізі кредиторської заборгованості будь-який факт простроченої заборгованості необхідно розглядати як негативне явище, що приводить до погіршення фінансового стану підприємства. Особливу увагу необхідно звернути на наявність простроченої заборгованості перед бюджетом та позабюджетними фондами, з страхування та оплати праці.
Таблиця 3.2 Аналіз динаміки джерел коштів, що вкладені в майно ПАФ “Винниківська”, станом на кінець року
Показники | 2006 р. | 2007 р. | 2008 р. | Відхилення(+,-) | ||||
| тис.грн. | % | тис.грн. | % | тис.грн. | % | тис.грн. | % |
Усього коштів | 1620,6 | 100 | 1375,1 | 100 | 4212,0 | 100 | 2591,4 | – |
Власний капітал | 822,2 | 50,7 | 824,6 | 60,0 | 834,0 | 19,8 | 11,8 | -30,9 |
Забезпечення наступних витрат і платежів | 3,8 | 0,2 | 1,7 | 0,1 | 0,0 | 0,0 | -3,8 | -0,2 |
Позичені кошти | 39,7 | 2,4 | 0,9 | 0,1 | 3100,0 | 73,6 | 3060,3 | 71,1 |
Кредиторська заборгованість | 754,9 | 46,6 | 547,9 | 39,8 | 278,0 | 6,6 | -476,9 | -40,0 |
Доходи майбутніх періодів | - | - |
| - | - | - | - | - |
Зробивши аналіз джерел коштів, які вкладені у майно господарства, можемо зробити висновок, що на кінець 2008 р. в господарстві зросла сума джерел вкладених у майно на 2591,4 тис.грн. Власний капітал збільшився на 11,8 тис.грн., а його частка у структурі джерел коштів зменшилась на 30,9 %.
Щодо позичених коштів, то в 2008 р. в порівнянні із 2006 р. вони зросли на 3060,3 тис.грн., а у структурі джерел їх частка збільшилась на 71,1 %, що є позитивним моментом. Одночасно з цим знизилась на 476,9 тис.грн. кредиторська заборгованість, а її частка зменшилась на 40,0 %, що також є позитивним для господарства.
3.3 Сутність ліквідності підприємства, її показники та методика їх розрахунку
Найважливішим показником фінансового стану підприємства є ліквідність, сутність якої полягає в можливості підприємства в будь-який момент розрахуватися за своїми зобов'язаннями (пасивам) за допомогою (за рахунок) майна (активів), яке є на балансі, тобто в тому, як швидко підприємство може продати свої активи, отримати грошові кошти і погасити заборгованість перед постачальниками, і банком щодо повернення кредитів, перед бюджетом та позабюджетними централізованими фондами із сплати податків та платежів, перед працівниками з виплати заробітної плати тощо.
Ліквідність суб'єкта господарювання визначається відношенням вартості ліквідного майна, тобто активів, які можуть бути використані для оплати заборгованостей, до короткострокової заборгованості. По суті, ліквідність суб'єкта господарювання є ліквідністю його балансу. Ліквідність же балансу підприємства характеризує зв'язок можливості продажу його активів з одночасною оплатою пасивів [16]
Ліквідність балансу визначається рівнем покриття зобов'язань підприємства його активами, строк перетворення яких на грошові кошти відповідає строку погашення зобов'язань.
Залежно від того, якими платіжними коштами підприємство може погасити свої зобов'язання, розраховують кілька показників ліквідності (платоспроможності).
Найважливішим показником платоспроможності (ліквідності) є коефіцієнт покриття (загальної ліквідності), що характеризує рівень покриття активами підприємством своїх зобов'язань. Коефіцієнт покриття визначається відношенням усіх поточних активів підприємства до його поточних зобов'язань.
Нормативне значення коефіцієнта Кп>1. Якщо значення Кп відповідає нормативному, підприємство може своєчасно погасити свої зобов'язання, а якщо Кп< 1, підприємство має неліквідний баланс.
Крім коефіцієнта покриття для оцінки рівня ліквідності розраховують коефіцієнти швидкої і абсолютної ліквідності.
Коефіцієнт швидкої (поточної) ліквідності розраховується діленням найбільш ліквідних активів та активів, які швидко реалізуються (грошових коштів і дебіторської заборгованості), на поточні зобов'язання за формулою
Коефіцієнт поточної ліквідності виражає відношення грошових коштів, вкладень у дебіторську заборгованість, термін оплати якої не настав та готової продукції до поточних зобов’язань, тобто:
Кпп = ГК + ПФВ + ДЗ + ГП,
де Кпп – коефіцієнт поточної платоспроможності;
ДЗ – дебіторська заборгованість, термін оплати якої не настав;
ГП – готова продукція.
Теоретично оптимальною величиною даного коефіцієнта є значення 0,7–0,8.
Коефіцієнт абсолютної ліквідності характеризується рівнем покриття зобов'язань підприємства його активами, строк перетворення яких на гроші відповідає строку погашення зобов'язань. Визначається коефіцієнт абсолютної ліквідності як відношення суми грошових коштів і короткострокових фінансових вкладень до суми короткострокових (поточних) зобов'язань за формулою
Кап = (ГК + Пфі) : ПЗ,
де Кап - коефіцієнт абсолютної платоспроможності;
ГК – залишки грошових коштів та їх еквівалентів на розрахунковому рахунку і в касі;
Пфі – поточні фінансові інвестиції (акції, облігації);
ПЗ – поточні короткотермінові зобов’язання (короткотермінові кредити та кредиторська заборгованість) [23].
Значення коефіцієнта абсолютної ліквідності Кал > 0,2 достатнє, щоб підприємство своєчасно розрахувалось за своїми боргами з кредиторами. Зменшення цього коефіцієнта відображає зовнішню причину неплатоспроможності підприємства.
Якщо коефіцієнт абсолютної ліквідності Кал < 0,2, а коефіцієнта покриття Кп < 0,5, підприємство вважається банкрутом і може підлягати ліквідації з продажем майна.
Таблиця 3.3 Розрахунок коефіцієнтів ліквідності ПАФ “Винниківська”, станом на кінець року
Показник | 2006 р. | 2007 р. | 2008 р. | Відхилення (+,-) |
Грошові кошти, тис. грн. | 6,0 | 20,7 | 486 | 480,0 |
Дебіторська заборгованість, тис. грн. | 286,1 | 110,2 | 825,0 | 538,9 |
Запаси, тис. грн. | 229,6 | 197,8 | 442,0 | 212,4 |
Поточні зобов'язання, тис. грн.. | 794,6 | 548,8 | 278,0 | -516,6 |
Загальний коефіцієнт ліквідності | 0,7 | 0,6 | 6,3 | 5,6 |
Коефіцієнт швидкої ліквідності | 0,4 | 0,2 | 4,7 | 4,3 |
Коефіцієнт абсолютної ліквідності | 0,01 | 0,04 | 1,75 | 1,74 |
Згідно отриманим даним, коефіцієнт абсолютної ліквідності протягом 2006-2007 рр. досить низький, а у 2008 р. високий. Його значення свідчить про те, що тільки у 2006-2007 рр. 1-4 % короткострокової заборгованості підприємство може погасити негайно, а у 2008 р. в повному обсязі. Значення даного коефіцієнта в досліджуваному господарстві є вище нормативного значення лише у 2008 р., яке для нормального функціонування підприємства повинно бути в межах 0,2-0,35.
Коефіцієнт швидкої ліквідності теж має низьке значення, яке тільки в 2008 р. є понад межу нормативного значення. У 2008 р. значення даного показника зросло на 4,3 порівняно з 2006 р. та перевищувало нормативне значення в 7 ,2 рази. У 2007 р. значення даного коефіцієнта є найнижчим – 0,2. А оскільки даний коефіцієнт має вирішальне значення для банків, так як характеризує ступінь надійності підприємства при поверненні кредитів, тенденція до збільшення свідчить на користь підприємству.
Отже, як бачимо, показники абсолютної і миттєвої (швидкої) ліквідності набагато нижчі нормативних значень у 2006-2007 рр. та значно вище у 2008 р.
Низькими у 2006-2007 рр. залишаються і показники загальної ліквідності, але вони мають тенденцію до збільшення. Загальний коефіцієнт ліквідності господарства зріс у 2008 р. в порівнянні з 2006 р. на 5,6. При цьому, він значно вищий нормативного значення, який для нормального функціонування підприємства має бути 2,0-2,5. На жаль, високі показники загальної ліквідності свідчать не про стабільний фінансовий стан підприємства і про ефективність його діяльності, а про наявність у підприємства понаднормативних виробничих запасів та високого рівня дебіторської заборгованості, що не є позитивною рисою при аналізі фінансового стану підприємства.
3.4 Платоспроможність, її показники та методика їх розрахунку
Платоспроможність характеризується достатньою кількістю оборотних активів підприємства для погашення своїх зобов'язань протягом року.
Підприємство вважається платоспроможним, якщо його загальні активи перевищують поточні. Нездатність підприємства задовольнити вимоги кредиторів з оплати товарів, сплати платежів у бюджет, позабюджетні фонди тощо у зв'язку з перевищенням зобов'язань над вартістю майна та інших активів характеризує його неплатоспроможність, або неспроможність.
Підприємство визнається неплатоспроможним у разі виявлення незадовільної структури балансу.
Незадовільна структура балансу - це такий стан майна і зобов'язань боржника, коли за його майно не може бути забезпечене виконання зобов'язань перед кредиторами через недостатній рівень ліквідності майна.
Основними показниками, на основі яких можна визначити платоспроможність підприємства, є коефіцієнт автономії (фінансової незалежності); коефіцієнт фінансової стабільності; коефіцієнт фінансового лівериджу; коефіцієнт забезпеченості власними коштами; коефіцієнт покриття (платоспроможності).
Коефіцієнт автономії - показник, який характеризує частку власних активів у загальній сумі всіх активів підприємства, використаних ним для здійснення статутної діяльності. Коефіцієнт автономії розраховується діленням суми власного капіталу на вартість майна підприємства за формулою
Кфн = Двк : ВБ
де Кфн – коефіцієнт фінансової незалежності (автономії);
Двк – джерела власних і прирівняних до них коштів;
ВБ – валюта балансу.
Мінімальне (нормативне) значення коефіцієнта автономії Кавт > 0,5. Таке значення цього показника дає змогу припустити, що всі зобов'язання підприємства можуть бути покриті власними активами. Збільшення коефіцієнта автономії свідчить про більшу фінансову незалежність, підвищення гарантії погашення підприємством своїх зобов'язань. Отже, що більший коефіцієнт автономії, то кращий фінансовий стан підприємства.
Коефіцієнт фінансової стабільності - показник, який характеризується відношенням власних і позикових коштів підприємства, тобто він показує, скільки позикових коштів залучило підприємство в розрахунку на 1 грн, вкладених в активи власних коштів. Коефіцієнт фінансової стабільності визначається за формулою
Кфс = (ВК + ДПК – ВПК) : ВБ
де Кфс - коефіцієнт фінансової стійкості
ДПК – довготермінові позикові кошти;
ВПК – використання позикових коштів.
Нормальним (нормативним) вважається, Кфс> 1. Перевищення власних коштів над позиковими свідчить про те, що підприємство має стійкий фінансовий стан і відносно незалежне від зовнішніх фінансових джерел [16].
Коефіцієнт фінансового лівериджу характеризується відношенням довгострокових зобов'язань і джерел власних коштів підприємства, тобто показує, скільки довгострокових зобов'язань припадає на одиницю джерел власних коштів.
Нормальним (нормативним) вважається Кф с <1. У цьому разі фінансовий стан підприємства відносно нормальний.
Коефіцієнт забезпеченості власними коштами - показник, який характеризує рівень забезпеченості підприємства власними джерелами формування оборотних активів, тобто показує, скільки власних джерел формування оборотних активів підприємства припадає на одиницю цих активів. Розраховується цей коефіцієнт за даними балансу підприємства за відповідний звітний період в такому порядку: від підсумку за першим розділом пасиву балансу віднімається підсумок за першим розділом активу і отримана різниця ділиться на суму підсумку другого розділу активу балансу, тобто розрахована фактична наявність власних і прирівняних до них джерел формування обігових коштів ділиться на фактичну вартість наявних обігових коштів.
Нормальним вважається Кзвк>0,1. Це означає, що наявні оборотні активи, підприємства покриваються власними і прирівняними до них джерелами. Збільшення коефіцієнта забезпеченості означатиме, що у підприємства є надлишкові джерела формування оборотних активів, а його зниження свідчить про нестачу цих джерел. В обох випадках фінансовий стан підприємства буде нестійким.
Інформаційною базою для оцінки фінансового стану підприємства є дані Балансу підприємства (форма № 1), Звіту про фінансові результати (форма № 2), Звіту про рух грошових коштів (форма № 3), Звіту про власний капітал (форма № 4), статистичної та іншої звітності [23].
Доля власних коштів у загальній сумі джерел коштів є дуже низькою і у 2008 р. становила 0,20, тобто порівняно з 2006 р. коефіцієнт автономії значно знизився – на 0,31. Негативним є те, що його значення є менше нормативу, який для нормального функціонування підприємства повинен бути більше 0,6. У 2006-2007 рр. даний коефіцієнт був близьким до нормативного значення 0,51 та 0,6 відповідно. Це говорить про те, що підприємство здійснює свою діяльність, в основному, за рахунок позичених коштів (табл. 3.4).
Таблиця 3.4 Розрахунок показників фінансової стійкості ПАФ “Винниківське” у динаміці, станом на кінець року
Показники | 2006 р. | 2007 р. | 2008 р. | Відхилення +,-) | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Власний капітал, тис.грн. | 822,2 | 824,6 | 834,0 | 11,8 | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Необоротні активи | 1098,9 | 1046,4 | 2335,0 | 1236,1 | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Оборотні активи | 521,7 | 328,7 | 1877,0 | 1355,3 | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Загальна сума джерел коштів, тис. грн. | 1620,6 | 1375,1 | 4212,0 | 2591,4 | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Коефіцієнт автономії (незалежності) | 0,51 | 0,60 | 0,20 | -0,31 | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Коефіцієнт забезпеченості власними коштами | -0,53 | -0,67
Від’ємне значення коефіцієнта забезпеченості власними коштами свідчить про те, що власних джерел фінансування оборотних засобів господарству суттєво не вистачає і воно залучає для цих потреб інші фінансові ресурси, зокрема короткострокові позики банків. 3.5 Фінансова стійкість підприємства, її показники та методика їх розрахунку Під фінансовою стійкістю підприємства розуміють забезпечення запасів і витрат джерелами коштів для їх формування. Фінансова стійкість - це такий стан підприємства, коли обсяг його майна (активів) достатній для погашення зобов'язань, тобто підприємство платоспроможне. Іншими словами, фінансова стійкість підприємства - це таке його становище, коли вкладені в підприємницьку діяльність ресурси окупаються за рахунок грошових надходжень від господарювання, а отриманий прибуток забезпечує самофінансування та незалежність підприємства від зовнішніх залучених джерел формування активів. Визначається фінансова стійкість відношенням вартості матеріальних оборотних активів (запасів та витрат) до величини власних та позикових джерел коштів для їх формування [16]. Для характеристики фінансової стійкості підприємства використовується система абсолютних та відносних показників. Найбільш узагальнюючими абсолютними показниками фінансової стійкості є відповідність або невідповідність (надлишок або нестача) джерел коштів для формування запасів і витрат, тобто різниця між сумою джерел коштів і сумою запасів та витрат. За рівнем покриття різних видів джерел суми запасів і витрат розрізняють такі види фінансової стійкості підприємства: • абсолютна стійкість фінансового стану, коли власні джерела формування оборотних активів покривають запаси і витрати. При цьому наявність власних джерел формування оборотних активів визначається за балансом підприємства як різниця між сумою джерел власних та прирівняних до них коштів і вартістю основних фондів та інших необоротних активів; • нормальний стійкий фінансовий стан, коли запаси і втрати покриваються сумою власних джерел формування оборотних активів і довгостроковими позиченими джерелами; • нестійкий фінансовий стан, коли запаси і витрати покриваються сумою власних джерел формування оборотних активів, довгострокових позикових джерел, короткострокових кредитів і позик; • кризовий фінансовий стан, коли запаси і витрати не покриваються всіма видами можливих джерел їх забезпечення (власних, позикових та ін.), підприємство перебуває на межі банкрутства. Важливого значення для функціонування підприємств в умовах ринкової економіки набуває їх фінансова незалежність від зовнішніх позикових джерел. Запас джерел власних коштів означає запас фінансової стійкості підприємства за умови, що його власні кошти перевищують позикові. Стійкість фінансового стану підприємства оцінюється щодо власних і позикових коштів, за темпами накопичення власних коштів у результаті поточної фінансової діяльності, достатнім забезпеченням матеріальних оборотних активів власними джерелами [22]. Фінансова стійкість підприємства характеризується системою фінансових коефіцієнтів, які розраховуються як відношення абсолютних показників активу і пасиву балансу. Порівняння цих коефіцієнтів з базисними величинами (середньогалузевими, показниками фінансово стійкіших підприємств, оптимально розрахованими) дає можливість встановити рівень фінансової стійкості аналізованого підприємства. Основними показниками, які характеризують фінансову стійкість підприємства, його незалежність від позикових коштів, є коефіцієнти автономії, фінансової стабільності (власних та позикових коштів), фінансового лівериджу (залежно від довгострокових зобов'язань), забезпеченості власними коштами, фінансової залежності, відношення позикових і власних коштів, маневреності робочого та власного капіталу. Коефіцієнт забезпеченості власними коштами характеризує рівень забезпечення підприємства власними коштами і розраховується як відношення суми фактичної наявності джерел власних і прирівняних до них коштів (за винятком сум заборгованостей за розрахунками з учасниками, доходів майбутніх періодів, резерву майбутніх витрат і платежів, реструктуризованого боргу) до суми наявних оборотних активів, підприємства. Фінансовий стан підприємства вважається нормальним, якщо коефіцієнт забезпеченості власними коштами Кзвк > 1. Фінансова стійкість підприємства оцінюється коефіцієнтом співвідношення залучених і власних коштів, який показує, скільки позикових коштів залучило підприємство на 1 грн вкладених в активи власних коштів і розраховується як відношення всієї суми зобов'язань за залученими коштами до суми власних коштів. Нормальним є фінансовий стан підприємства, коли коефіцієнт Кзвк < 1. Якщо Кзвк > 1, фінансова стійкість і автономність підприємства досягають критичного значення. Важливим показником, який характеризує фінансову стійкість підприємства, є коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів. Він показує, скільки довгострокових позикових коштів використано для фінансування активів підприємства поряд з власними коштами. Розраховується коефіцієнт діленням суми довгострокових кредитів та інших позикових коштів на суму власних коштів. Що менше позикових коштів залучає підприємство для здійснення своєї статутної діяльності, то вища його фінансова стійкість. Для вивчення фінансової стійкості підприємства важливе значення має розрахунок коефіцієнта залучення довгострокових позикових коштів у сумі довгострокових активів. Цей коефіцієнт розраховується як відношення суми довгострокових позикових коштів до суми довгострокових активів. Коефіцієнт показує, скільки довгострокових позикових коштів і кредитів банку припадає на одиницю довгострокових активів підприємства. Ступінь залежності підприємства від кредиторів можна визначити, розрахувавши коефіцієнт концентрації залученого капіталу, який визначається відношенням суми довго- і короткострокових вкладень до суми активів підприємства [16]. Коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів суттєво зріс у 2008 р. і досягнув критичного рівня. Це вказує на те, що підприємство для фінансування власної діяльності використовувало у 2008 р. в основному позичені кошти, а у 2006-2007 рр. – власні, оскільки в ці роки даний коефіцієнт є в межах норми. Таблиця 3.5 Аналіз динаміки коефіцієнту фінансової стійкості та коефіцієнту співвідношення залучених і власних коштів ПАФ “Винниківська”, станом на кінець року
Підтвердженням даного висновку є зміна величини коефіцієнта концентрації. Він вказує на те, що підприємство у 2008 р. стало надзвичайно залежним від кредиторів. Хоча, враховуючи те, що господарство збільшило у 2008 р. розмір довгострокових позичених коштів, можна говорити про вкладення коштів у розвиток виробництва, а це дозволить отримати в майбутньому додатковий фінансовий зиск. 3.6 Дослідження показників ділової активності Ділова активність підприємств аналізується на основі показників, в основі яких знаходиться виручка від реалізації продукції, робіт і послуг. Загальне обертання капіталу. Цей показник розраховується як відношення виручки від реалізації продукції, робіт і послуг до загального підсумку балансу. Обертання мобільних коштів. В чисельнику цього показника - виручка від реалізації продукції (робіт, послуг), а в знаменнику – підсумок другого розділу активу балансу. Обертання матеріальних оборотних коштів. Для розрахунку цього показника необхідно виручку від реалізації розділити на суму запасів і витрат підприємства. Обертання готової продукції. Цей показник визначається шляхом ділення суми виручки на вартість готової продукції (код 130 другого розділу активу балансу як в "старому", так і в "новому" балансі). Обертання дебіторської заборгованості. В чисельнику цього показника - виручка від реалізації продукції (робіт, послуг), в знаменнику - сума дебіторської заборгованості. Середній строк обороту дебіторської заборгованості. Цей показник визначається за формулою: Дебіторська заборгованість х 360 Середній строк = ---------------------------------------------------э Виручка від реалізації Обертання кредиторської заборгованості. Для розрахунку цього показника потрібно суму виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) розділити на суму кредиторської заборгованості підприємства. Середній строк обороту кредиторської заборгованості. Розраховується аналогічно середньому строку обороту дебіторської заборгованості, лише в чисельнику береться сума кредиторської заборгованості [23]. Обертання власного капіталу. В чисельнику цього показника - виручка від реалізації, в знаменнику - підсумок І розділу пасиву балансу. Таблиця 3.6 Аналіз оборотності оборотних активів ПАФ “Винниківська”, тис.грн.
За досліджуваний період погіршились показники ділової активності досліджуваного господарства. Зокрема, знизилось загальне обертання капіталу, обертання мобільних коштів, дебіторської заборгованості, власного капіталу, зросли терміни обороту дебіторської та кредиторської заборгованостей. 3.7 Аналіз рентабельності ПАФ “Винниківська” Прибутковість - це дохідність, окупність вкладених витрат і використаного майна, кінцевий результат діяльності підприємства, що характеризується сумою отриманого прибутку на одиницю відповідних складових процесу виробництва або сукупних витрат підприємства. Сума отриманого прибутку - показник, який найбільш повно характеризує результативність діяльності підприємства, рівень його дохідності. Прибуток хоч і є результатом діяльності підприємства, однак не характеризує рівень ефективності його діяльності, витрат, використаного майна. Тому у практиці господарювання для якнайповнішої оцінки ефективності діяльності підприємства, здійснених ним витрат, використання майна застосовується відносний показник - рентабельність. Рентабельність - це відносний показник інтенсивності виробництва, який характеризує рівень прибутковості (окупності) відповідних складових процесу виробництва або сукупних витрат підприємства. У практиці господарювання обчислюються показники рентабельності продукції, виробництва, продажу, виробничих фондів, вкладень (капіталу) у виробництво та ін. Для характеристики ефективності використання фінансових ресурсів розраховується рентабельність вкладень усіх коштів у виробництво, власних вкладень, вкладень в акції інших підприємств тощо. Рентабельність продажу. При розрахунку цього показника потрібно суму прибутку від реалізації продукції (робіт, послуг) розділити на суму виручки від реалізації і перемножити на 100. Рентабельність основної діяльності. В чисельнику цього показника - сума прибутку від реалізації продукції (робіт, послуг), а в знаменнику - сума витрат на виробництво продукції та її реалізацію. Виражається у процентному відношенні [16]. Рентабельність власного капіталу. Цей показник розраховується шляхом ділення суми чистого доходу підприємства на середню величину власного капіталу підприємства (підсумок І розділу пасиву балансу) і множенням цієї частки на 100. Період окупності власного капіталу. При визначенні цього показника необхідно середню величину власного капіталу (сума підсумків І розділу пасиву балансу на початок та кінець року, розділена на 2) розділити на суму чистого доходу підприємства за рік. Рентабельність усього капіталу підприємства. Цей показник виражається процентним відношенням балансового прибутку підприємства до загального підсумку балансу. Рентабельність перманентного капіталу. Для розрахунку цього показника треба знайти процентне відношення балансового прибутку до підсумку першого розділу пасиву балансу. Таблиця 3.7 Динаміка показників рентабельності
Як видно з даних, представлених у таблиці 3.7, за останні три роки показники рентабельності дещо покращились. Зокрема, рентабельність продажу зросла на 8,8 пункту, основної діяльності - на 14,2, а усього капіталу підприємства не змінилась. Цього вдалось досягти за рахунок підвищення прибутковості підприємства. 4. Удосконалення методики проведення аналізу фінансового стану підприємства Для розв’язання сучасних проблем стабілізації національної економіки та підвищення регулюючої функції державного бюджету в забезпеченні соціального розвитку нашого суспільства треба здійснити низку організаційних заходів у плані зміцнення фінансового стану суб’єктів господарювання. Тільки на основі позитивних зрушень індивідуального відтворення можливе безперебійне своєчасне наповнення бюджету і посилення регулюючого впливу держави на визначальні процеси суспільного життя, збільшення платоспроможного попиту населення та піднесення його життєвого рівня. Отже, основним завданням поточного періоду є забезпечення стійкого розвитку підприємств. Щодо окремого підприємства, котре функціонує як відокремлена, автономна частка загальноекономічної системи, то його еволюційна характеристика у конкретному часі визначається як фінансовий стан. В умовах ринку фінансовий стан підприємства розкриває не лише ступінь його життєдіяльності, а й потужність чинників розвитку, яка акумулюється в його стійкості (стабільності). Аналіз цих показників і контроль дотримання їх нормативних значень допоможе підприємствам покращити стан розрахунків, унеможливити виникнення ситуацій неплатоспроможності підприємств, допоможе запобігти банкрутства, покращить інвестиційну привабливість тощо. Отже, актуальність аналізу фінансового стану обумовлюється зростаючими потребами в аналітичних даних про роботу підприємства з боку різних категорій користувачів. Але вона цим не вичерпується. Адже з вищесказаного випливають і все більше зростаючі вимоги до якості таких даних, а відповідно і аналітичної роботи, її обсягів. Не буде помилковим сказати, що конкретні завдання діючих підприємств, специфіка організації їх функціонування потребують саме обробки в першу чергу фінансової звітності. Проте, ця сторона аналітичної роботи на даний час недостатньо досліджена і висвітлена в підручниках, особливо у вітчизняних літературних та періодичних джерелах. Не існує конкретної схеми визначення певного загального інтегруючого показника, який би давав порівняно повну і правдиву характеристику фінансового стану, розраховувався за чітко визначеною методикою на основі узагальнення розрахованих коефіцієнтів платоспроможності, ліквідності, ділової активності та ін., а також давав змогу досить швидко й просто порівнювати цей узагальнюючий показник з таким же показником інших підприємств. За таких умов аналіз фінансового стану зводиться до аналізу фінансової звітності, як частини фінансового аналізу. Але ж не слід забувати і про майнову сторону цього процесу. Дані фінансової звітності надають необхідну інформацію не лише для фінансового аналізу, але й для аналізу майнового стану підприємства. В умовах ринкової економіки стратегічною метою управління підприємством є підвищення його ринкової вартості, яка визначається вартістю майна підприємства. Отже, дослідження джерел фінансування як основи формування активів підприємства, оцінка розміщення та ефективності використання його фінансових ресурсів є важливими завданнями фінансового аналізу, вирішення яких забезпечує органи управління необхідною інформацією щодо наявних резервів розвитку підприємства, сприяє підвищенню конкурентоспроможності його продукції. Метою аналізу фінансового стану підприємства є підвищення його фінансової стійкості та платоспроможності на основі збільшення економічного потенціалу та поліпшення структури активів, власного капіталу і зобов’язань. Фінансовий стан підприємства — це складна, інтегрована за багатьма показниками характеристика якості його діяльності. У найконцентрованішому вигляді фінансовий стан підприємства можна визначити як міру забезпеченості підприємства необхідними фінансовими ресурсами і ступінь раціональності їх розміщення для здійснення ефективної господарської діяльності та своєчасного проведення грошових розрахунків за своїми зобов'язаннями [7]. Таке трактування суті поняття «фінансовий стан» дає змогу розуміти під ним характеристику діяльності підприємства, у якій, як у дзеркалі, знаходять відображення у вартісній формі загальні результати роботи підприємства, в тому числі й роботи з управління фінансовими ресурсами. Якщо параметри діяльності підприємства і розміщення його фінансових ресурсів відповідають критеріям позитивної характеристики фінансового стану, то це говорить про фінансову стійкість підприємства. У системі об'єктів фінансово-економічного аналізу саме стійкості належить провідна роль. Для того, щоб успішно управляти, той, хто керує, повинен знати результати свого управлінського впливу на об'єкти управління. Контроль в системі управління фінансовим станом дає змогу добувати оперативну інформацію про них, яка об'єктивно відтворює стан справ на підконтрольних об'єктах, відповідність їх діяльності накресленій програмі; виявити недоліки в рішеннях, які приймають, способах і засобах реалізації їх; вивчити ділові якості працівників. Методологія оцінки фінансового стану підприємства, яка була розроблена в попередні роки, навіть при повній можливості використання деяких окремих її елементів, в сучасних умовах не підходить для вказаної цілісної оцінки фінансового стану підприємства. Суттєвим недоліком такої оцінки є те, що в процесі її здійснення можна лише виявити, виконані чи ні планові зобов'язання, але неможливо оцінити способи досягнення їх виконання. А така інформація, на думку багатьох вчених лише констатує здійснений факт, а не дає можливості запобігти негативним явищам. З метою вирішення цієї проблеми в останні роки в літературі опубліковано ряд методик оцінки фінансового стану підприємства, в яких зроблено спроби подолання зазначеного недоліку. Дослідження вітчизняних вчених були також спрямовані на вивчення зарубіжного досвіду з цих питань. Однак його застосування в умовах України обмежене національними особливостями інформаційної бази та вимагає відповідних додаткових пристосувань. Так, методика, запропонована В.А.Гавриловою та В.М.Біленькою, є практично непридатною для оцінки фінансового стану вітчизняних підприємств [5]. Для приведення її у відповідність з вітчизняною системою звітності В.А.Гаврилова й В.Н.Біленька пропонують здійснювати трансформацію балансу в форму, прийняту на заході. Таким чином досягається одержання реальної інформації про наявність активів і джерел фінансування. Певною мірою для оцінки окремих моментів фінансового стану підприємств може підійти методика, яку пропонує В. А. Малич [15]. Проте вона націлена тільки на оцінку платоспроможності підприємства і його фінансових результатів, при чому при оцінці платоспроможності за допомогою одного і того ж коефіцієнту намагаються судити і про фінансову стійкість. В цілому ж оцінка зведена до аналізу без будь-яких висновків. Досить обґрунтованою є методика, розроблена й запропонована вченими Балабанов І.Т.[1]. Вона передбачає визначення інтегральної оцінки фінансового стану підприємств у декілька етапів:
Запропонований підхід дає змогу комплексно оцінити фінансовий стан підприємства за допомогою інтегрального показника, який може набирати фактичного і нормативного виду залежно від того, які види узагальнюючих показників використовуються при його обчисленні. Розглянута методика достатньо повно враховує сучасні вимоги та особливості діяльності вітчизняних суб’єктів господарювання. У методиці оцінки фінансового стану підприємства, запропонованій Нитецьким В.В. [18], передбачається здійснення оцінки фінансового стану економіко-математичними методами з врахуванням оцінок вагомості показників, що впливають на інтегральну величину. Розроблена автором методика дає можливість використати при здійсненні аналізу додатковий коефіцієнт для виправлення похибки невиявлених факторів та суб’єктивного впливу, а також є достатньо адаптованою щодо автоматизації розрахунків. На нашу думку, методика, запропонована Тарасенко Н.В.[ Тарасенко Н.В. Економічний аналіз діяльності промислового підприємства: Навч. посібник. – К. : Алерта, 2003. — 486с.], не дає чіткого уявлення про фінансовий стан підприємств хоча й вимагає мінімум загальнодоступної інформації. Вона не висвітлює всі сторони діяльності підприємств і не може бути основою для вироблення рекомендацій з прийняття заходів щодо поліпшення його фінансової стабільності. На думку російського вченого Ковальова В.В.[11] найбільш доцільним є виділення попереднього аналізу (експрес-аналізу) та поглибленого (деталізованого) аналізу фінансового стану. В загальному вигляді методика експрес-аналізу звітності передбачає оцінку складу ресурсів, їх структури, фінансових результатів господарювання, ефективності використання власних та залучених коштів. Зміст експрес-аналізу полягає у відборі невеликої кількості найбільш суттєвих і порівняно нескладних у розрахунку показників і постійному відстежуванні їх динаміки. В загальному вигляді методика поглибленого аналізу фінансового стану Ковальова В.В. передбачає наступні етапи:
Проте автором не пропонується прогнозування фінансових показників на перспективу, немає рейтингової оцінки. Викликає зацікавленість методика аналізу фінансового стану А.Д. Шеремета[25]. Він рекомендує проводити оцінку фінансового стану за звітний період комплексно, тобто за допомогою аналізу абсолютних і відносних показників. Порівняльний аналітичний баланс і розрахунок абсолютних показників фінансової стійкості слугують відправним пунктом аналізу фінансового стану підприємств. Запропонована автором методика може застосовуватися для фінансової звітності підприємств, які здійснюють реалізацію товарів, робіт і послуг “на момент відправки товарів, виконання робіт і послуг”, та не може бути використана прямолінійно для підприємств, що відображають у своїх бухгалтерських балансах реалізацію “на момент зарахування коштів на розрахунковий рахунок або в касу” із-за неадекватного відображення у балансі підприємства дебіторської заборгованості покупців, що призведе до перекручування фінансових показників. Однак дану методику можливо застосовувати за умови використання аналітичних даних забалансового бухгалтерського обліку для отримання порівняльного аналітичного балансу. Детально фінансовий стан підприємства можна проаналізувати використавши методику оцінки фінансового стану підприємства за Бондаревою А. Однак наведені даним автором показники доходності, фінансової сталості, кредитоспроможності й інші припускають детальний розгляд окремих моментів господарської діяльності підприємства, що виступає вже завданням економічного аналізу. Крім того, окремі показники лише підтверджують один одного, загромаджуючи вихідні дані зайвою інформацією. А відсутність граничних значень більшості показників змушує використовувати метод порівнянь. Наведені ж значення показників вимагають уточнення, оскільки вони базуються на даних банків, що не зовсім правильно. Відомо, що банку, як користувачу інформації, притаманне перестрахування, особливо в нинішніх умовах. Професор Г.В. Митрофанов [17] дає наступне визначення фінансового стану – фінансовий стан характеризується величиною, складом і структурою активів, власного капіталу і зобов’язань, відповідні співвідношення яких обумовлюють фінансову стійкість, платоспроможність і ефективність використання економічного потенціалу підприємства. Таким чином фінансовий стан підприємства можна представити через сукупність економічного потенціалу, фінансової стійкості, платоспроможності, рентабельності та ділової активності підприємства. Проведене дослідження літературних джерел і практики здійснення аналізу фінансового стану підприємств в умовах ринку дало можливість зробити висновок про необхідність врахування нових вимог до інформаційної бази з метою забезпечення більшої достовірності та реальності розрахованих показників. В сучасних умовах виникла проблема визначення ролі та місця підприємства на ринку, головна мета вирішення якої полягає в проведенні детальної оцінки його фінансового стану. На теоретико-методологічному й емпіричному рівнях проблема здійснення такої оцінки тісно пов’язана з необхідністю вибору функціонально-цільових її критеріїв. При виборі критеріїв оцінки, як свідчить вивчення літературних джерел, думки вчених мають деякі розбіжності. Так, В.А.Гаврилова та В.М.Біленька розглядають більш широкий спектр показників, однак він недостатній. Автори, в основному, докладно розглядають забезпечення цінних паперів підприємства (облігацій та акцій), що мають певний інтерес для інвесторів. При цьому в тіні залишаються показники ефективності використання засобів підприємства. Деякі автори, зокрема В.А. Малич, І.Т.Балабанов, для врахування фактора користувача як критерію оцінки фінансового стану пропонують використовувати синтезований рейтинг, який є середньою сумою балів по всіх досягнутих показниках. Проте такий підхід нівелює принципи, закладені в методиці, і тим більше не може відповісти на питання як поліпшити фінансовий стан підприємств. В.А.Малич рекомендує в якості критеріїв обрати платоспроможність підприємства і його фінансові результати, а при оцінці платоспроможності за допомогою одного і того ж коефіцієнту робити спробу судити і про фінансову стійкість. Детальніше стан підприємства можна проаналізувати використавши методику оцінки фінансового стану підприємства за І.Т.Балабановим. Однак наведені даним автором показники доходності, фінансової сталості, кредитоспроможності й інші припускають детальний розгляд окремих моментів господарської діяльності підприємства, що виступає вже завданням економічного аналізу. Крім того, окремі показники лише підтверджують один одного, загромаджуючи вихідні дані зайвою інформацією. А відсутність граничних значень більшості показників змушує використовувати метод порівнянь. Наведені ж значення показників вимагають уточнення, оскільки вони базуються на даних банків, що не зовсім правильно. Відомо, що банку, як користувачу інформації, притаманне перестрахування, особливо в нинішніх умовах. Достатньо обґрунтованою щодо критерію оцінки фінансового стану підприємства є пропозиція таких авторів, як Т.Г. Бень та С.Б. Довбня. Вони вважають, що значна кількість показників, які характеризують фінансовий стан підприємства у різних його аспектах, часом не дозволяє скласти цілісне уявлення про дійсний стан справ. Це зумовлює необхідність здійснювати комплексну інтегровану оцінку фінансового стану. Для цього доцільно використовувати систему коефіцієнтів, яку автори умовно ділять на такі групи:
Російський вчений В.В. Ковальов рекомендує проводити оцінку фінансового стану за системою показників, які відображають фінансовий стан підприємства і є зручними для користувачів, оскільки дозволяють проводити обчислення за доступною для них інформацією:
Досить докладно розглянуті критерії та показники фінансового стану підприємства, а також наведені граничні значення цих показників у методиці М.Г.Чумаченка. Запропонована автором система показників оцінки фінансового стану, на наш погляд, повною мірою характеризує фінансовий стан підприємства. Таким чином, проведене дослідження існуючих методик оцінки фінансового стану підприємства дозволяє зробити висновок, про наявність великої кількості різноманітних підходів до оцінки фінансового стану підприємства, проте всі вони мають певні недоліки. На нашу думку, більшість вітчизняних авторів не враховують особливостей перехідного періоду економіки України, їхні розробки не достатньо відповідають вимогам комплексності та повноти аналізу фінансового стану підприємства. Всі вищевказані методики розглядають або не всі сторони діяльності підприємства, або пропонують детальний розгляд окремих її елементів. В першому випадку дається неповна картина фінансового стану підприємства, в другому - потрібне проведення значної кількості розрахунків і відповідно більш докладна інформація, що не завжди є доцільним. Проведені нами дослідження спеціальної літератури, свідчать також про наявність великої кількості показників, за допомогою яких вчені та практики рекомендують здійснювати оцінку та аналіз фінансового стану підприємства. Результати дослідження також показали, що і в зарубіжній, і у вітчизняній практиці немає чітко регламентованої кількості фінансових коефіцієнтів. В економічній літературі спектр показників запропонованих для оцінки фінансового стану достатньо широкий.. Багато з них різними авторами називаються по-різному (хоча дуже часто формули їх обчислень співпадають) та мають різну встановлену граничну межу, а також склад їх у різних методиках корінним чином відрізняється. Таким чином виникає необхідність розробки методики, що дозволить об’єктивно оцінити фінансовий стан підприємства. Методичні рекомендації, що надаються різними міністерствами і відомствами, спрямовані на аналіз фінансового стану підприємства, яке знаходиться в умовах приватизації, санації, банкрутства, аудиторських перевірках тощо. Прикладом такої методики є “Методика проведення поглибленого аналізу фінансово – господарського стану неплатоспроможних підприємств та організацій”. Але використовувати такі методики для аналізу фінансової стійкості та платоспроможності у повному обсязі не є доречним та необхідним. Адже дані методики розробляються для надання методичної допомоги фахівцям Агентства з питань запобігання банкрутства, спеціалістам міністерств, відомств, податкових органів, подання пропозицій щодо доцільності внесення підприємства до Реєстру неплатоспроможних підприємств та організацій тощо. Отже, наявність різноманітних методик аналізу фінансового стану підприємства обумовлює потребу та доцільність їх системної класифікації, яка надасть можливість об’єднати різноманітні методичні підходи в окремі групи, визначити спільні проблеми та недоліки, що притаманні окремим розробкам. ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ У даній дипломній роботі розглянуто особливості оцінки фінансового стану та напрями його покращення в ПАФ «Винниківська» Пустомитівського району Львівської області. В роботі розкрито теоретичні основи проведення оцінки фінансового стану підприємства. Окреслено особливості такої оцінки, мету, завдання та етапи її проведення, інформаційне забезпечення аналізу фінансового стану підприємства, методичні підходи до оцінки фінансового стану підприємства. 1. Аналіз господарської діяльності ПАФ «Винниківська» за період дослідження вказує на те, що господарство є прибутковим. У 2008 р. чистий прибуток склав 9,0 тис.грн., що на 0,4 тис.грн. менше ніж у 2006 р., але на 6,6 тис.грн. більше показника 2007 р. У 2008 р. порівняно з 2006 р. виручка від реалізації сільськогосподарської продукції зросла на 439,9 тис.грн., собівартість реалізованої продукції збільшилась на 251,9 тис.грн., що дозволило отримати більший, порівняно з 2006 р., на 188,0 тис.грн. фінансовий результат від реалізації продукції. 2. Проведений аналіз стану охорони праці в господарстві показав, що за останні роки покращилися умови праці працівників, але стан охорони праці на підприємстві ще не відповідає повністю вимогам, які ставляться в галузевих нормах. 3. В цілому стан екологічної безпеки на підприємстві задовільний. Бажано, щоб керівництво господарства більш оперативно реагувало на виявлені порушення, вело широку роз’яснювальну роботу серед населення господарства. 4. В основній частині роботи проведено аналіз фінансового стану підприємства, що дозволяє зробити наступні висновки та внести пропозиції. Вартість майна підприємства на кінець 2008 р. у порівнянні із 2006 р. зменшилась на 2591,4 тис.грн. Це свідчить про покращення майнового потенціалу підприємства, що є позитивним для господарства. Це відбулось, в першу чергу, за рахунок зростання вартості основних засобів і необоротних активів на 1236,1 тис.грн. та оборотних активів на 1355,3 тис.грн. Частка основних засобів в структурі майна господарства знизилась на 12,4 %, а оборотних активів зросла на 12,4 %. 5. Аналіз джерел коштів, які вкладені у майно господарства, дозволяє зробити висновок, що на кінець 2008 р. в господарстві зросла сума джерел коштів вкладених у майно на 2591,4 тис.грн. Власний капітал збільшився на 11,8 тис.грн., але його частка у структурі джерел коштів зменшилась на 30,9 %. Щодо позичених коштів, то в 2008 р. в порівнянні із 2006 р. вони суттєво зросли - на 3060,3 тис.грн., а у структурі джерел їх частка збільшилась на 71,1 %, що є негативним моментом. Одночасно з цим знизилась на 476,9 тис.грн. кредиторська заборгованість, а її частка зменшилась на 40,0 %, що також є позитивним для господарства. Отже, за останні три роки змістився акцент у виборі джерел фінансування господарської діяльності з використання власного капіталу на користь позичених коштів. 6. Згідно отриманим даним, коефіцієнт абсолютної ліквідності протягом 2006-2007 рр. досить низький, а у 2008 р. високий. Його значення свідчить про те, що тільки у 2006-2007 рр. 1-4 % короткострокової заборгованості підприємство може погасити негайно, а у 2008 р. в повному обсязі. Значення даного коефіцієнта в досліджуваному господарстві є вище нормативного значення лише у 2008 р., яке для нормального функціонування підприємства повинно бути в межах 0,2-0,35. Коефіцієнт швидкої ліквідності теж має низьке значення, яке тільки в 2008 р. є понад межу нормативного значення. У 2008 р. значення даного показника зросло на 4,3 порівняно з 2006 р. та перевищувало нормативне значення в 7 ,2 раза. У 2007 р. значення даного коефіцієнта є найнижчим – 0,2. А оскільки даний коефіцієнт має вирішальне значення для банків, так як характеризує ступінь надійності підприємства при поверненні кредитів, тенденція до збільшення свідчить на користь підприємству. Низькими у 2006-2007 рр. залишаються і показники загальної ліквідності, але вони мають тенденцію до збільшення. Загальний коефіцієнт ліквідності господарства зріс у 2008 р. в порівнянні з 2006 р. на 5,6. При цьому, він значно вищий нормативного значення, який для нормального функціонування підприємства має бути 2,0-2,5. На жаль, високі показники загальної ліквідності свідчать не про стабільний фінансовий стан підприємства і про ефективність його діяльності, а про наявність у підприємства понаднормативних виробничих запасів та високого рівня дебіторської заборгованості, що не є позитивною рисою при аналізі фінансового стану підприємства. 7. Доля власних коштів у загальній сумі джерел коштів є дуже низькою і у 2008 р. становила 0,20, тобто порівняно з 2006 р. коефіцієнт автономії значно знизився – на 0,31. Негативним є те, що його значення є менше нормативу, який для нормального функціонування підприємства повинен бути більше 0,6. У 2006-2007 рр. даний коефіцієнт був близьким до нормативного значення 0,51 та 0,6 відповідно. Це говорить про те, що підприємство здійснює свою діяльність, в основному, за рахунок позичених коштів. Коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів суттєво зріс у 2008 р. і досягнув критичного рівня. Це вказує на те, що підприємство для фінансування власної діяльності використовувало у 2008 р. в основному позичені кошти, а у 2006-2007 рр. – власні, оскільки в ці роки даний коефіцієнт є в межах норми. Підтвердженням даного висновку є зміна величини коефіцієнта концентрації. Він вказує на те, що підприємство у 2008 р. стало надзвичайно залежним від кредиторів. 8. За досліджуваний період суттєво погіршились показники ділової активності досліджуваного господарства. Зокрема, знизилось загальне обертання капіталу, обертання мобільних коштів, дебіторської заборгованості, власного капіталу, зросли терміни обороту дебіторської та кредиторської заборгованостей. 9. Проведенні в роботі розрахунки вказують на те, що за останні три роки показники рентабельності дещо покращились. Зокрема, рентабельність продажу зросла на 8,8 пункта, основної діяльності - на 14,2, а усього капіталу підприємства не змінилась. Цього вдалось досягти за рахунок підвищення прибутковості підприємства. Для покращення фінансового стану підприємства необхідно забезпечити:
БІБЛІОГРАФІЧНИЙ СПИСОК
|