Реферати, курсові, дисертації, дипломи

[ Українська літературна мова формування норми та стилі Ділова українська мова ]

<div style="font-size:16px;text-align:justify;">
	<DIV TYPE=HEADER> 	 	 </DIV> МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І <a href="Науки" title="Науки">НАУКИ</a> <a href="України" title="України">УКРАЇНИ</a> ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Кафедра Українознавства Реферат на тему: Українська <a href="Літературна_мова" title="Літературна мова">літературна мова</a>: формування, норми та стилі. Ділова українська <a href="Мова" title="Мова">мова</a>. Виконав: студент 1 курсу 2 групи факультету економіки і права спеціальності 107 Семикрас М. Г. Перевірила: Архипенко Л. М. Харків, 2005 Зміст 1. Вступ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .3 стр. 2. Українська <a href="Література" title="Література">літературна</a> <a href="Мова" title="Мова">мова</a> . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3 – 4 стр. 3. Формування української мови . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 4 – 6 стр. 4. Норми української <a href="Література" title="Література">літературної</a> мови . . . . . . . . . . . . . . 6 – 8 стр. 5. Стилі сучасної української мови. . . . . . . . . . . . . . . . . . 8 – 9 стр. 6. <a href="Ділова_українська_мова" title="Ділова українська мова">Ділова українська мова</a> . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 9 – 10 стр. <OL> 	<LI> 	Вступ </OL> Мова — найважливіший засіб <a href="Спілкування" title="Спілкування">спілкування</a> людей, тобто засіб вираження і передавання думок, почуттів, волевиявлень. У цій ролі людська мова має універсальний <a href="Характер" title="Характер">характер</a>: нею просто передати все те, що виражається, наприклад, мімікою, жестами, чи дорожніми знаками, тоді як жоден із цих засобів спілкування не може конкурувати у вираженні з мовою. Мова — це засіб формування, оформлення та <a href="Існування" title="Існування">існування</a> думки: без називання нема думання, осмислення реальності. "Ми не лише говоримо якоюсь мовою, ми думаємо, ковзаючи вже прокладеною колією, на яку ставить нас мовна доля" (Х.Ортега-і-Гассет). Мова — система знаків, <a href="Матеріали" title="Матеріали">матеріальних</a> за своєю <a href="Природа" title="Природа">природою</a> і соціальних за змістом та функціями. Кожен елемент мови має свою значимість лише в єдності та взаємозв'язку з іншими елементами. Тому будь-яке насильство над окремим елементом негативно позначається на мові в цілому. Мова — явище суспільне. Вона виникає, розвивається, живе і функціонує в суспільстві. Між мовою і <a href="Суспільство" title="Суспільство">суспільством</a> існує взаємний зв'язок: не лише загибель суспільства призводить до загибелі мови, але й загибель мови веде до зникнення суспільства, що не вберегло свою мову. Мова — не тільки витвір історії суспільства, але й активний чинник цієї історії: не тільки об'єкт, а й суб'єкт історії. 2. Українська <a href="Література" title="Література">літературна</a> мова Мова – суспільне явище, що виникає, розвивається, живе й функціонує в суспільстві, оскільки є засобом спілкування людини.<a href="Мова" title="Мова"> Мова</a> – це витвір історії суспільства. Форма існування мови – мовлення, тобто різноманітне використання мови в усіх сферах громадського та особистого <a href="Життя" title="Життя">життя</a>. Ставлення до рідної мови – свідчення національної свідомості. Культурно-мовні питання мали велике значення в усі періоди історії України, мовна проблема – це політична проблема, яка завжди в полі зору кожної <a href="Держава" title="Держава">держави </a>(наприклад, сучасні служби мови у Франції, Англії, Естонії, Латвії і т.д.). Державною (або офіційною) є мова більшості корінного населення країни, тобто мова корінної національності. Державною в Україні може бути лише літературна <a href="Українська_мова" title="Українська мова">українська мова</a> як мова корінного народу. У Конституції України у ст.10 записано: Державною мовою в Україні є <a href="Українська_мова" title="Українська мова">українська мова</a>. Держава забезпечує всебічний <a href="Розвиток" title="Розвиток">розвиток</a> і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантується вільний <a href="Розвиток" title="Розвиток">розвиток</a>, використання й захист російської, інших мов національних меншин України. Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування. Застосування мов в Україні гарантується <a href="Конституція" title="Конституція">Конституцією</a> України та визначається законом”. 3. Формування української мови Писемність на території України була ще в дохристиянські часи, раніше, ніж брати-просвітителі <a href="Кирило_І_Мефодій" title="Кирило І Мефодій">Кирило і Мефодій</a> удосконалили уже існуючу азбуку, якою користуємось і яка називається кирилицею. Українська писемна мова пройшла такі основні етапи розвитку: руська народна і старослов’янська (церковнослов’янська) мови Київської Русі – <a href="Відповідь" title="Відповідь">відповідно</a> староукраїнська мова світської літератури, літописів, адміністрації Великого князівства Литовського і старослов’янська мова релігійної літератури. Нормалізації й уніфікації писемної мови сприяли книгодрукування в Україні, видання граматик й <a href="Словник" title="Словник">словників</a>, розвиток стилів на основі народного мовлення (документи гетьманських канцелярій, ораторська проза, <a href="Вірші" title="Вірші">вірші</a>, драми і т. інше). Становлення нової української літературної мови відбувалося на основі середньонаддніпрянських діалектів. Розвиток літературної української мови спостерігаємо у творах видатних українських <a href="Письменник" title="Письменник">письменників</a> усієї <a href="України" title="України">України </a>(кінець XIX – початок XX ст.). Державно-імперські антиукраїнські заходи <a href="Царизм" title="Царизм">царизму</a>, такі як Емський указ та Валуєвський циркуляр, ускладнювали <a href="Процес" title="Процес">процес</a> становлення єдиної літературної української мови в Росії. Єдина українська <a href="Літературна_мова" title="Літературна мова">літературна мова</a> для всієї України, за яку виступав <a href="Іван_Франко" title="Іван Франко">Іван Франко</a>, стала можливою після возз’єднання всіх українських земель 1939 року. Боротьба з так званим українським націоналізмом в УРСР, репресії 30-х і подальших років призвели до значної мовної русифікації в суспільному житті. Разом із тим, створення словників, граматик, правописів, діяльність письменників та інших <a href="Культура" title="Культура">культурних</a> діячів сприяли становленню нормованої, а отже, літературної української мови та її вжитку в усіх сферах суспільного життя. Однак закон про державність української мови було прийнято лише 1989 року. У боротьбі проти всіляких заборон українська національна мова успадкувала надбання попередніх століть і не лише вистояла й утвердилася, а й розширила свої функціональні стилі, відшліфувала засоби вираження. Поняття національна мова охоплює загальнонародну українську мову – як <a href="Література" title="Література">літературну</a>, так і діалекти, <a href="Професія" title="Професія">професійні</a> й соціальні жаргони, суто розмовну лексику. Вищою формою національної мови є літературна мова. Українська літературна мова сформувалася на основі південно-східних (середньонаддніпрянських) говорів, які раніше й ширше за інших закріпилися в художніх творах і науковій літературі. Початком нової української літературної мови умовно вважається 1798 рік, коли вийшли друком три перші частини “Енеїди” І.П. <a href="Котляревський" title="Котляревський">Котляревського</a>. І.П. <a href="Котляревський" title="Котляревський">Котляревський</a> – зачинатель нової української літературної мови. Він увів до літератури багату, колоритну, мелодійну співучу українську народну мову. Основоположником сучасної української літературної мови став <a href="Тарас_Шевченко" title="Тарас Шевченко">Тарас Шевченко</a>, який відібрав з народної мовної скарбниці багаті лексико-фразеологічні шари, відшліфував <a href="Орфоепія" title="Орфоепія">орфоепічні</a> й граматичні норми, поєднав її різнотипні стильові засоби (книжні, <a href="Фольклор" title="Фольклор">фольклорні</a>, іншомовні елементи) в єдину чітку мовностилічну систему. Українська мова стала придатною для вираження найскладніших думок і найтонших почуттів: Шевченко вивів українську мову на рівень високорозвинених європейських мов, відкрив перед нею необмежені перспективи дальшого розвитку. Кращі <a href="Письменник" title="Письменник">письменники</a> ХІХ і ХХ ст. творчо розвивали і збагачували українську літературну мову, боролися за надання українському народові права вільно користуватися рідною мовою. Визвольні змагання українського народу в 1917-1920 роках зумовили розширення функцій української мови як державної. Проголошена радянським керівництвом <a href="Політика" title="Політика">політика</a> розвитку національних мов і культур не була послідовною, і розвиток української літературної мови суттєво уповільнився вже на зламі 20-30-х років, з утвердженням у державному житті <a href="Тоталітарізм" title="Тоталітарізм">тоталітарного</a> режиму, із запровадженням політики русифікації, що базувалася на хибній теорії злиття всіх радянських націй і народностей в одній радянській спільноті. Гарантією успішного розвитку української літературної мови, повнокровного її життя може бути тільки справжня державність українського народу. Історична <a href="Доля" title="Доля">доля</a> української мови, як і доля українського народу, має докорінно змінитися з утворенням соборної, <a href="Демократия_2" title="Демократия 2">демократичної</a>, правової української держави. 4. Норми української літературної мови Українська літературна національна мова сформувалася на основі найбільш уніфікованого й поширеного діалекту, в основі якого лежать середньонаддніпрянські говірки, але увібрала в себе і найважливіші елементи інших діалектів України. Літературна мова – це нормована мова з погляду лексики, граматики, орфографії, орфоепії (тобто це певні критерії вживання слів та речень). Мовна норма – це сукупність загальновизнаних, кращих, найпридатніших мовних засобів, що вважаються правильними на певному історичному етапі. Лексична норма – це відбір словесних засобів які сприяють встановленню певного мовного стилю. Орфографічна норма – це орієнтація в написанні на останнє видання “Українського правопису” та на нормативні словники. Граматична <a href="Норма" title="Норма">норма</a> – це <a href="Вибір" title="Вибір">вибір</a> правильних словоформ, а також правила побудови речень та словосполучень. Орфоепічна й акцентна – це правила вимови й наголосу. Стилістична норма – використання мовних засобів, властивих певному стилю.</LI> Пунктуаційна норма – вживання розділових знаків. Літературна мова має дві форми вживання: <OL> 	<LI> 	писемну, пов’язану з усіма 	названими нормами, крім орфоепічної 	та акцентної; 	<LI> 	усну – розмовно-літературний <a href="Стиль" title="Стиль">	стиль</a>, що включає всі норми, крім 	орфографічної. </OL> Норми літературної мови – це сукупність загальноприйнятих правил, якими користуються мовці в усному й писемному мовленні. Літературна мова – це вища форма вияву національної мови, відшліфована форма загальнонародної мови, якій властиві: багатофункціональність, унормованість, стандартність, уніфікованість, розвинена система стилів. Вона обслуговує всі сфери діяльності суспільства (матеріально-виробничу, <a href="Держава" title="Держава">державну</a>, культуру, радіо і <a href="Телебачення" title="Телебачення">телебачення</a>, пресу, освіту, науку, художню літературу, побут людей); є засобом вираження національної культури, національної самосвідомості українців. Найголовніша ознака літературної мови – це її унормованість, властиві їй норми. 5. Стилі сучасної української літературної мови. Стиль (з лат. stilos) у мові – це проблема мовного вживання; це система мовних засобів, вибір яких зумовлюється змістом, метою та <a href="Характер" title="Характер">характером</a> висловлювання. Розмовний стиль – найдавніший, виник з потреби спілкування; має дві форми: кодифіковану і не кодифіковану. Риси його: не одноманітність, експресивно-емоційне забарвлення, просторічні елементи в лексиці, різні інтонації, ритми, мелодика; форма – діалогічна й монологічна, а тому неповні, еліптичні речення і позамовні засоби: міміка, жести, ситуація. Художній стиль – це складний сплав, відображає багатство національної мови; це поєднання всіх мовних стилів з погляду лексики, граматики, але з орієнтацією на літературну мову. Основні різновиди: проза й <a href="Поезія" title="Поезія">поезія</a>. Одна з його особливостей – вживання художніх засобів (тропів: епітетів, метафор, порівнянь, алегорій і т.ін.), що сприяє створенню образності. Науковий стиль – це повідомлення з науковою <a href="Інформація" title="Інформація">інформацією</a>, які вимагають логічного викладу на лексичному та граматичному рівнях; характеризується вживанням <a href="Термінологія" title="Термінологія">термінологічної</a> лексики, розгорнутими складними і складнопідрядними реченнями, <a href="Відповідь" title="Відповідь">відповідними</a> <a href="Фразеологізмі" title="Фразеологізмі">фразеологізмами</a>; документуються твердження, обов’язкові посилання, а також цитати. Його різновиди: власне науковий, науково-популярний, науково-навчальний, виробничо-технічний з відповідними мовними вимогами до кожного різновиду. Публіцистичний стиль – призначений інформувати <a href="Суспільство" title="Суспільство">суспільство</a> про факти, явища і формувати громадську думку. Основна риса: поєднання логічного викладу з емоційно-експресивним забарвленням з метою впливу і переконання. Орієнтується на усне мовлення (ораторський <a href="Стиль" title="Стиль">стиль</a>), а тому можлива діалогічна форма (запитання і відповіді на тлі авторського монологу), звертання, чіткість оцінок явищ, подій і т.ін. Має різновиди: науково-популярний, газетний, <a href="Радіомовлення" title="Радіомовлення">радіомовлення</a> і телебачення. Побутують усна й писемна форми публіцистичного стилю. Офіційно-діловий стиль – це прийоми використання мовних засобів під час документального оформлення актів державного, суспільного, політичного, економічного життя, ділових стосунків між окремими <a href="Держава" title="Держава">державами</a>, <a href="Організація" title="Організація">організаціями</a> та членами суспільства у їхньому офіційному спілкуванні. Має дві форми: усну і писемну. Його стильові різновиди: дипломатичний, законодавчий, адміністративно-канцелярський. Написання документів вимагає суворої нормативності (літературної мови з <a href="Відповідь" title="Відповідь">відповідним</a> добором мовних засобів) та логічної виразності. 6. Ділова українська мова Ділова українська мова як різновид літературної мови виявляється в офіційно-діловому стилі, в основному в його адміністративно-канцелярському різновиді, який має писемну й усну форми вживання. Історично цей <a href="Стиль" title="Стиль">стиль</a> базується на документах доби Київської Русі та адміністрації Великого князівства Литовського, на юридичних актах міських урядів (XV - XVII ст.), на документах гетьманських канцелярій, має лексико-синтаксичний вплив російської канцелярії та мови австро-угорських і польських канцелярій. Основна одиниця документа – <a href="Текст" title="Текст">текст</a>, що оформляється за певними правилами з використанням <a href="Відповідь" title="Відповідь">відповідних</a> реквізитів ( за класифікацією управлінських документів ). Композиція, або структура, тексту [вступ, <a href="Доказ" title="Доказ">доказ</a> (<a href="Розповідь" title="Розповідь">розповідь</a>, міркування, пояснення),закінчення (висновки, мета, заради якої укладено документи пропозиції)] вимагає стандартизації (для кожної групи документів зразок, еталон, який є нормативним, вихідним), тобто єдиних обов’язкових вимог до відповідних груп документів з погляду мовних засобів. Так, на рівні лексики в основі ділової української мови лежать загальнозрозуміла, нейтральна, нормована, так звана книжна, між стильова <a href="Лексика" title="Лексика">лексика</a>, відповідно <a href="Термінологія" title="Термінологія">термінологія</a> та професійно-виробнича лексика; відтінок книжності мають слова з абстрактним значенням (виконання, дозволяється, розробляється, посвідчення), дієслова (здійснювати, надіслати, призначити), вмотивовані слова (що <a href="Відповідь" title="Відповідь">відповідають</a> змісту документа); <a href="Іншомовні_слова" title="Іншомовні слова">іншомовні слова</a> (за доцільністю вживання); на рівні словоформ – вибір найточнішої граматичної форми слова (з погляду відмінків – прізвища, звертання), вживання роду (назви посад, професій) і числа; написання числівників, вживання відповідних займенників (Ви, ми) та відповідних форм дієслів (інфінітиву, першої та третьої особи теперішнього часу, наказового способу); на рівні <a href="Синтаксис" title="Синтаксис">синтаксису</a> документ в основному має <a href="Розповіді" title="Розповіді">розповідний</a> характер, отже, вимагає <a href="Розповіді" title="Розповіді">розповідних</a> поширених речень, найчастіше простих з прямим порядком слів, у деяких документах (контрактах, <a href="Договор" title="Договор">договорах</a>) – складних речень з умовними, причиновими підрядними реченнями; можливі <a href="Інфінітиви" title="Інфінітиви">інфінітивні</a> конструкції та вживання розщепленого присудка (зробити огляд, провести операцію, давати вказівки); важливим є вибір прийменника у <a href="Синтаксис" title="Синтаксис">синтаксичних</a> конструкціях (відповідно до, підготуватися до...) і т. Ін. <DIV TYPE=FOOTER> 	 	 		<SDFIELD TYPE=PAGE SUBTYPE=RANDOM FORMAT=ARABIC>9</SDFIELD> 	 	 </DIV> </LI></LI>
	</div>

Будь ласка, не зберігайте тестовий текст.
Ваш ip: 52.14.150.55 буде збережений.

категорії
за типом
за алфавітом
завантажені