[
Система трудового права в Україні в умовах формування ринкових відносин Конституційні основи права
]
<div style="font-size:16px;text-align:justify;"> <div > МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І <a href="Науки" title="Науки">НАУКИ</a> <a href="України" title="України">УКРАЇНИ</a> <br /> ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ <br /> Кафедра правового <br /> <a href="Регулювання_ЕКОНОМІКИ" title="Регулювання ЕКОНОМІКИ">регулювання економіки</a> <br /> <b>КУРСОВА РОБОТА </b><br /> „СИСТЕМА ТРУДОВОГО ПРАВА В УКРАЇНІ В УМОВАХ ФОРМУВАННЯ РИНКОВИХ ВІДНОСИН. <a href="Конституція" title="Конституція">КОНСТИТУЦІЙНІ</a> <a href="Основи_права" title="Основи права">ОСНОВИ ПРАВА</a> ЛЮДИНИ НА ТРУД” <br /> <a href="Керівник" title="Керівник"> Керівник</a> <a href="Роботи" title="Роботи">роботи</a> <br /> Викладач М. В. Грузд <br /> <a href="Студент" title="Студент"> Студентка</a> 2 курсу 6 групи <br /> ф-ту економіки і права С. С. Мартиросян <br /> <a href="Харків" title="Харків"> Харків</a> – 2006 <br /> </div> <br clear=all style='page-break-before:always;mso-break-type:section-break'> <div > ЗМІСТ <br /> ВСТУП 3 <br /> 1. <a href="Поняття_трудового_права_України_як_галузі_права" title="Поняття трудового права України як галузі права">ПОНЯТТЯ ТРУДОВОГО ПРАВА <a href="України" title="України">УКРАЇНИ</a> ЯК ГАЛУЗІ ПРАВА</a>. <br /> МІСЦЕ ТРУДОВОГО ПРАВА В СИСТЕМІ ПРАВА УКРАЇНИ 4 <br /> 2. <a href="Система_трудового_права" title="Система трудового права">СИСТЕМА ТРУДОВОГО ПРАВА</a> УКРАЇНИ В СУЧАСНИХ УМОВАХ 8 <br /> 2.1. Загальні положення трудових відносин 8 <br /> 2.2. Індивідуальні трудові відносини 11 <br /> 2.3. <a href="Колектив" title="Колектив">Колективні</a> трудові відносини 13 <br /> 3. <a href="Конституція_України" title="Конституція України">КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ</a>, ЯК ОСНОВНЕ ДЖЕРЕЛО <br /> ТРУДОВОГО ПРАВА 18 <br /> 3.1. Основні законодавчі акти України, які регулюють трудові відносини 18 <br /> 3.2. Гарантії дотримання законодавчих акті 24 <br /> ВИСНОВОК 27 <br /> ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 28 <br /> <br clear=all style='page-break-before:always'> ВСТУП <br /> <a href="Акт_проголошення_Незалежності_України" title="Акт проголошення Незалежності України">Акт проголошення незалежності України</a>, прийняття Конституції обумовили необхідність подальшого зміцнення правової основи державного й громадського <a href="Життя" title="Життя">життя</a> в умовах переходу до ринкових відносин. Невід'ємною частиною цієї основи є заходи щодо вдосконалювання законодавства, практики його застосування, підвищенню рівня правової культури громадян і посадових осіб. <br /> <a href="Трудове_законодавство" title="Трудове законодавство">Трудове законодавство</a> є найважливішою складовою частиною системи законодавства України, воно складається із численних нормативних актів різних рівнів - як законодавчих, так і підзаконних. Своєрідність методу правового регулювання трудових відносин проявляється й у широкому договірному регулюванні соціально-економічних відносин, що виникають при організації праці й створенні належних умов праці й побуту. Такі відносини мають безліч особливостей на галузевому й регіональному рівнях, де діють угоди по соціально-економічних питаннях, а також на виробничому рівні, де приймаються <a href="Колектив" title="Колектив">колективні</a> <a href="Договор" title="Договор">договори</a>. Ці акти не тільки сприяють реалізації основних трудових прав і воль, але й дозволяють урахувати інтереси конкретних <a href="Колектив" title="Колектив">колективів</a> трудящих. <br /> У системі нормативних актів, що регулюють <a href="Трудові_Відносини" title="Трудові Відносини">трудові відносини</a>, головним, безумовно, є <a href="Кодекс_законів_про_працю" title="Кодекс законів про працю">Кодекс Законів про працю</a>. Він закладає основи реалізації <a href="Конституція" title="Конституція">конституційних</a> положень про права й волі людини в області праці, установлює гарантії трудових прав в області робочого часу й часу відпочинку, охорони праці й <a href="Створення_безпечних_умов_праці" title="Створення безпечних умов праці">створення безпечних умов праці</a>, охорони заробітної плати, визначає особливості правового регулювання для окремих категорій трудящих (неповнолітні, <a href="Жінки" title="Жінки">жінки</a>, інваліди й ін.). Роль його в регулюванні трудових відносин важко переоцінити, так само як і неможливо допустити, щоб Кодекс не виконував своє основне призначення - бути основою системи регулювання відносин у сфері праці. Коментований Кодекс був прийнятий більше тридцяти років тому, і за ці роки в нього були внесені численні зміни й доповнення. <br /> 1.<b> </b>ПОНЯТТЯ ТРУДОВОГО ПРАВА УКРАЇНИ ЯК <a href="Галузі_права" title="Галузі права">ГАЛУЗІ ПРАВА</a>. МІСЦЕ ТРУДОВОГО ПРАВА В СИСТЕМІ ПРАВА УКРАЇНИ <br /> <a href="Історичка" title="Історичка"> Історично</a> <a href="Трудове_право" title="Трудове право">трудове право</a> становить собою результат боротьби робітничого класу за свої <a href="Економіка" title="Економіка">економічні</a> і соціальні права. Усвідомивши себе як <a href="Революція" title="Революція">революційну</a> силу і вступивши в організовану боротьбу за свої права, робітничий клас прагнув зайняти певні позиції в економіці. Це, в свою чергу, забезпечувало радикальну перебудову всіх суспільних відносин. <br /> <a href="Саме" title="Саме"> Саме</a> боротьба трудящих за свої права створює дві <a href="Тенденції" title="Тенденції">тенденції</a> правового регулювання праці: <br /> 1) тенденцію поступок, проведення під тиском вимог трудящих часткових реформ. Правові норми, що відображають цю тенденцію, створюють «соціальне законодавство», за максимальне розширення і точне дотримання якого ведуть боротьбу ліві партії та <a href="Професія" title="Професія">професійні</a> спілки; <br /> 2) тенденцію насильства, відмову держави від будь-яких поступків, заперечення необхідності проведення реформ. Норми, що відображають цю тенденцію, одержали назву «анти робітниче законодавство». Воно має відкриту антидемократичну спрямованість на скасування раніше проведених поступок. <br /> Соціальний і анти робітничий види законодавства не становлять різних категорій правових норм, а є двома методами, двома лініями в правовому регулюванні праці. Досить часто <a href="Норми_права" title="Норми права">норми права</a>, що мають анти робітничий і соціальний <a href="Характер" title="Характер">характер</a>, тісно переплітаються між собою і вміщуються в одному і тому ж законодавчому акті. Від співвідношення полярних сил в країні залежить, який з цих видів законодавства переважає. <br /> Формування капіталістичного ладу і його зміцнення в усіх <a href="Країна" title="Країна">країнах</a> проходило майже однаково. <a href="Держава" title="Держава">Держава</a>, звільнивши працівника від кріпосницької залежності, одночасно звільнила його і від засобів виробництва, внаслідок чого створилась вільна робоча сила. Крім <a href="Того" title="Того">того</a>, виникло правове становище, при якому працівник змушений був, але «вільно» і «за своїм розсудом», продавати власнику засобів виробництва єдиний належний йому <a href="Товар" title="Товар">товар</a> — робочу силу. <br /> У цих умовах <a href="Трудові_Відносини" title="Трудові Відносини">трудові відносини</a> регулювались лише за допомогою цивільного права, нормами, що відносились до свободи умов і рівності сторін. Договір найму, або, як його називав законодавець, — договір про найом послуг, розглядався як звичайна цивільно-правова угода, предметом якої виступав особливий товар — робоча сила. <br /> Далі цей Кодекс встановлював, що найом послуг дозволяється лише на певний строк, що є простим нагадуванням усунення підданства, і що в разі виникнення спору зі слугою <a href="Перевал" title="Перевал">перевага</a> в показаннях надається хазяїнові. <br /> Спочатку система норм, які були прийняті <a href="Держава" title="Держава">державою</a> для регулювання трудових відносин, спрямовувалась на регулювання праці фабричних робітників, у першу чергу жінок і дітей. Тому ці норми одержали назву «фабричне законодавство». Пізніше почав застосовуватись термін «промислове законодавство», хоч приписи цих норм охоплювали значно більше відносин, ніж регулювання трудових відносин робітників у промисловості. В 20-х роках XX ст. Джордж Шелл застосував термін «робітниче право», термін більш широкий, тому що він охоплював працю не тільки робітників, а й людей розумової праці. <br /> В XX ст. значного поширення набуває термін «соціальне право», що пов'язувалось з проблемою «економічно слабких громадян». До нього спочатку відносилось законодавство про <a href="Соціальне_страхування_та_забезпечення" title="Соціальне страхування та забезпечення">соціальне <a href="Страхування" title="Страхування">страхування</a> та забезпечення</a>. Поступово це законодавство поширилося й на інші категорії громадян, <a href="Економіка" title="Економіка">економічне</a> становище яких наближалось до становища робітників, почало охоплювати всю сукупність правових норм, що регулюють трудові відносини в суспільному виробництві. <br /> Найбільш повно сутність цієї <a href="Галузі_права" title="Галузі права">галузі права</a> відображає термін «трудове право», що закріпився за роки радянської влади. Трудове <a href="Право" title="Право">право</a> регулює використання особою своєї здатності до праці, незалежно від того, в якій галузі <a href="Господар" title="Господар">господарства</a> ця особа погодилася виконувати роботу і <a href="Саме" title="Саме">саме</a> яку роботу: службовця чи робітника (за <a href="Термінологія" title="Термінологія">термінологією</a> законодавства розвинутих країн — «білі» та «сині комірці»). Термін «трудове право» виявився досить вдалим, бо в ньому відбивається його зміст — регулювання праці. <br /> Змістом цього регулювання є сукупність реальних витрат працівником при виконанні ним трудової <a href="Функції" title="Функції">функції</a> розумової та фізичної енергії, які створюють спрямований до певної мети виробничий <a href="Процес" title="Процес">процес</a>. <br /> Трудова <a href="функція" title="функція">функція</a>, що виконується тим чи іншим працівником, відображає конкретний зміст його праці. Вона поділяє працю на фізичну і розумову. Якщо у виробничому <a href="Процес" title="Процес">процесі</a> працівник бере участь як його <a href="Матеріали" title="Матеріали">матеріальний</a> компонент, в разі відсутності якого процес обривається, то така <a href="Праця" title="Праця">праця</a> за своїм змістом є фізичною, а працівник — робітником («синій комірець»). <br /> Якщо ж <a href="функція" title="функція">функція</a> працівника зводиться до того, щоб створювати, проектувати сам виробничий процес або цикл, налагоджувати і настроювати систему машин, здійснювати контроль за <a href="Процес" title="Процес">процесом</a> виробництва, що завершується без його безпосередньої участі, то <a href="Такий" title="Такий">такий</a> працівник зайнятий розумовою працею і є службовцем («білий комірець»). <br /> Об'єктивно існуючі відмінності в змісті праці знаходять своє відображення в нормах трудового права, що регламентують тарифікацію робіт і професій робітників, посадові обов'язки відповідних категорій службовців та кваліфікаційні вимоги, що до них ставляться. Цим <a href="Право" title="Право">право</a> певною мірою консервує існуючий зміст праці, яка ще довго залишатиметься фізичною або розумовою. <br /> Тому слід визнати передчасною відмову законодавця від <a href="Терміни" title="Терміни">термінів</a> «робітник» і «службовець» та заміною їх на термін «працівник», що здійснено Законом України від 20 березня 1991 р. «Про внесення змін і доповнень до Кодексу законів про працю України при переході республіки до ринкової економіки». Терміни «робітник» і «службовець» більш повно визначають зміст праці цієї категорії працюючих. <br /> Разом з тим ці <a href="Терміни" title="Терміни">терміни</a> не охоплюють зміст розумової праці тих, хто <a href="Працює" title="Працює">працює</a> в установах державної влади і <a href="Управління" title="Управління">управління</a>. Це <a href="Державні_службовці" title="Державні службовці">державні службовці</a>, правове становище яких визначено Законом України від 16 грудня 1993 р. «Про <a href="Держава" title="Держава">державну</a> службу». Відповідно до ст. 1 цього Закону державною службою визнається <a href="Професія" title="Професія">професійна</a> діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань та функцій держави. <br /> Для державних службовців Законом встановлено 7 категорій посад і 15 рангів <a href="Відповідь" title="Відповідь">відповідно</a> до посади, рівня кваліфікації тощо, тобто фактично визначено чини. Тому це — чиновники, і <a href="Саме" title="Саме">саме</a> цей термін повинен застосовуватись при визначенні праці цієї категорії працюючих. Саме характер праці цих категорій працівників визначає соціально-економічний аспект місця і ролі працівника в суспільстві. <br /> <a href="Трудове_право" title="Трудове право">Трудове право</a> тісно пов'язане з Іншими галузями права. Як трудові відносини, що становлять частину життя суспільства, не можуть бути відірвані від цього суспільства, так і трудове право, що регулює ці відносини, не може бути відірване від тієї системи галузей права, що регулюють інші відносини суспільства. <br /> <br clear=all style='page-break-before:always'> 2. <a href="Система_трудового_права" title="Система трудового права">СИСТЕМА ТРУДОВОГО ПРАВА</a> УКРАЇНИ В СУЧАСНИХ УМОВАХ <br /> 2.1. Загальні положення трудових відносин <br /> Система галузі права взагалі — це об'єктивно обумовлене об'єднання взаємопов'язаних, внутрішньо погоджених правових норм, розподілених по різним структурним підрозділам. <a href="Система_трудового_права" title="Система трудового права">Система трудового права</a> України становить структуру взаємозв'язаних норм, що регулюють відокремлену сферу суспільних відносин — трудові відносини. Ця сукупність норм переважно встановлюється державою у загальному порядку з метою врегулювання всіх відносин, що виникають із застосуванням праці в суспільному житті. В свою чергу це визначає численність правових норм, необхідність їх об'єднування в певні групи, створює певну систему правових норм. <br /> Усвідомлення цієї системи сприяє правильному вивченню права, подальшому удосконаленню законодавства, дозволяє правильно застосовувати ці норми на практиці. <br /> <a href="Трудове_право_України" title="Трудове право України">Трудове право України</a> поділяється на дві частини: загальну і особливу. До загальної частини відносяться норми, що є єдиними для всіх трудових відносин, визначають принципи правового регулювання, <a href="Джерела_трудового_права" title="Джерела трудового права">джерела трудового права</a> України, класифікують суб'єктів трудового права, визначають правове становище професійних спілок і трудових колективів, <a href="Поняття" title="Поняття">поняття</a>, порядок підготовки та укладення <a href="Колектив" title="Колектив">колективних</a> <a href="Договор" title="Договор">договорів</a>, класифікують <a href="Правові_Відносини" title="Правові Відносини">правові відносини</a>, що виникають із застосування праці, визначають <a href="Поняття" title="Поняття">поняття</a> <a href="Працевлаштування" title="Працевлаштування">працевлаштування</a> і його правові форми. <br /> Особливу частину складають норми, що регулюють певні елементи трудових відносин, порядок виникнення, зміни та припинення трудових відносин, тривалість праці та відпочинку, види оплати праці, порядок і строки виплати заробітної плати, питання внутрішнього трудового розпорядку, <a href="Дисципліна" title="Дисципліна">дисциплінарної</a> і <a href="Матеріали" title="Матеріали">матеріальної</a> відповідальності працівників, визначають здорові. <br /> <a href="Функції" title="Функції"> Функція</a> права — це напрям правового впливу на суспільні відносини, що визначає службове призначення права в житті суспільства. В першу чергу цей вплив спрямований на підвищення суспільного виробництва, зміцнення економічних відносин, оскільки передумовою прискорення соціального розвитку є самовіддана <a href="Праця" title="Праця">праця</a> громадян України в усіх сферах господарства. <br /> Регулюючи трудову діяльність громадян трудове право активно впливає на <a href="Виробництво" title="Виробництво">виробництво</a> і тим самим виконує економічну, виробничу функцію. Саме через трудові відносини реалізуються виробничі програми, створюються і збільшуються народне багатство і фонди матеріального забезпечення працюючих. <br /> Соціальна функція трудового права проявляється у тому, що за її допомогою формується особа працівника в напрямку, необхідному для суспільства. Проявом розвитку особи працівника є його сумлінне ставлення до праці, участь в справах трудового <a href="Колектив" title="Колектив">колективу</a> та громадських <a href="Організація" title="Організація">організаціях</a>. <br /> Соціальна функція трудового права є основною і <a href="Характер" title="Характер">характерною</a> саме для цієї галузі права. Тому в розвинутих промислових країнах досить часто замість терміну «трудове право» вживається термін «соціальне право», що знайшло відображення і в юридичній літературі. Так, наприкінці 1975 р. в Федеративній Республіці Німеччини оголошено про створення Соціального кодексу ФРН, завданням якого визначено «здійснення соціальної справедливості і соціальної безпеки, включаючи соціальну і виховну допомогу». <br /> До соціальної <a href="Функції_трудового_права" title="Функції трудового права">функції трудового права</a> тісно примикає ідеологічна (виховна) функція, яка має загальну соціальну спрямованість на справедливе регулювання трудових відносин і виховання свідомості цієї справедливості. Провідне становище людини у виробництві визначають його розумові <a href="Здібності" title="Здібності">здібності</a>, хоч і фізичні здібності є важливим компонентом робочої сили. Саме завдяки мисленню, свідомості, своїм розумовим <a href="Здібності" title="Здібності">здібностям</a> <a href="Людина" title="Людина">людина</a> відіграє активну роль в суспільному виробництві. <br /> Норми трудового права містять правила належної поведінці працівника в процесі спільної праці. Завдяки цим нормам у працюючих формується певна <a href="Правосвідомість" title="Правосвідомість">правосвідомість</a>. Разом з тим дані норми містять й певні негативні наслідки, примус до тих, хто ці правила порушує. <br /> Громадянином визнається фізична особа, яка володіє певним цивільним статусом, тобто сукупністю обставин фактичного порядку, що характеризують цю особу як учасника юридичного <a href="Спілкування" title="Спілкування">спілкування</a>. Термін «громадянський статус» досить широко застосовується в цивільному праві. Але він необхідний також для визначення становища особи як суб'єкта кримінального, житлового, сімейного, трудового права. <br /> Реалізувавши своє право на працю шляхом укладення трудового <a href="Договор" title="Договор">договору</a> (ст. 2 КЗпП), громадянин набуває статусу працівника. Для того щоб вступити в трудові відносини, громадянин повинен досягнути віку шістнадцяти років. У виняткових випадках за згодою одного з батьків або особи, що його замінює, на роботу можуть прийматись особи, які досягли п'ятнадцяти років. <br /> <a href="Право" title="Право"> Право</a> займатися трудовою діяльністю <a href="Відповідь" title="Відповідь">відповідно</a> до Закону України від 4 лютого 1994 р. «Про правовий статус іноземців» мають також <a href="Іноземці" title="Іноземці">іноземці</a>. Обсяг їх прав залежить від того, чи проживають вони в Україні постійно, чи іммігрували в Україну для працевлаштування. <br /> <a href="Іноземці" title="Іноземці"> Іноземці</a>, які постійно проживають в Україні, мають право працювати на підприємствах, в установах і організаціях або займатися іншою трудовою діяльністю нарівні з громадянами України, мають рівні з ними права і обов'язки. <br /> <a href="Іноземці" title="Іноземці">Іноземці</a>, які іммігрували в Україну для працевлаштування на визначений термін, можуть займатися трудовою діяльністю відповідно до одержаного дозволу на працевлаштування. Такий дозвіл оформляється за умови, коли в країні чи певному регіоні відсутні працівники, спроможні виконувати цей вид роботи, або є достатнє обґрунтування доцільності використання праці іноземних фахівців. Дозвіл на працевлаштування видається Державним центром зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України. <br /> Іноземці не можуть призначатися на окремі посади або займатися певною трудовою діяльністю, якщо відповідно до законодавства України призначення на цю посаду або зайняття такою діяльністю пов'язане з належністю до громадянства України. <br /> 2.2. Індивідуальні трудові відносини <br /> Індивідуальні трудові відносини виникають з трудових правовідносин. Стороною, трудові права якої порушені, переважно виступає працівник, тому ці відносини, як правило, носять позовний характер, є спорами про право. <br /></div><div> За ознакою підвідомчості можна виділити три види розгляду цих відносин: <br /> 1) в загальному порядку, який включає до себе послідовність розгляду спору в комісії по трудових спорах (КТС) і суді. <a href="Природа" title="Природа">Природно</a>, що розгляд цих спорів може закінчуватись в комісії, якщо сторони не оскаржать її рішення і спір не буде перенесений до суду; <br /> 2) в судовому порядку, при якому розгляд трудового спору розпочинається безпосереднім зверненням до суду, минаючи КТС; <br /> 3) в особливому порядку, при якому певні категорії спорів або <a href="Трудові_спори" title="Трудові спори">трудові спори</a> певних категорій працівників вирішуються відповідно до спеціальних правил, визначених процесуальними нормами. <br /> Другу значну групу становлять колективні трудові відносини, що виникають з організаційно-управлінських і соціально-економічних відносин у сфері праці. Конфліктуючою стороною тут переважно виступає трудовий <a href="Колектив" title="Колектив">колектив</a> одного або декількох підприємств. Предметом таких відносин можуть бути розбіжності як з приводу встановлення умов праці, так і в зв'язку із застосуванням чинного законодавства. <br /> Третю групу становлять причини організаційно-господарського <a href="Характер" title="Характер">характеру</a>. Розрив економічних зв'язків, відсутність у достатній кількості власних <a href="Енергоносій" title="Енергоносій">енергоносіїв</a>, наявність значної кількості підприємств оборонного комплексу, що потребують конверсії, призвели до спаду виробництва, вимушеної неповної зайнятості та <a href="Безробіття" title="Безробіття">безробіття</a>, руйнування соціальної інфраструктури. Внаслідок цього знизились реальні доходи значної частини населення, зросла заборгованість із виплат заробітної плати, пенсій та інших соціальних виплат. <br /> Зменшення надходжень до <a href="Бюджет" title="Бюджет">бюджету</a> загострило проблему <a href="Фінансування_бюджетних_установ" title="Фінансування бюджетних установ">фінансування бюджетних установ</a> освіти, <a href="Науки" title="Науки">науки</a>, охорони здоров'я, культури. <br /> Потребами життя є активізація проведення заходів щодо структурної перебудови економіки, стимулювання зростання обсягів виробництва, оздоровлення фінансового <a href="Стану" title="Стану">стану</a> підприємств, підтримка <a href="Інвестиції" title="Інвестиції">інвестиційних</a> програм та заохочення інвестицій. <br /> Причини, що породжують <a href="Трудові_спори" title="Трудові спори">трудові спори</a> в сфері застосування праці, відомі, і <a href="Держава" title="Держава">держава</a> намічає заходи щодо їх усунення. Як ці заходи впроваджуватимуться у життя і до яких наслідків вони приведуть, покаже майбутнє. <br /> Поряд з причинами виникнення трудових спорів існують також приводи їх виникнення, які слід відрізняти від причин. Приводом є <a href="Подія" title="Подія">подія</a>, що безпосередньо передує виникненню спору, але не породжує його сама по собі. Зв'язок між приводом і спором існує, але цей зв'язок зовнішній, неістотній. Зв'язок між причиною і наслідком носить універсальний, істотний характер. <br /> Розгляд трудових спорів був удосконалений новим Положенням про порядок розгляду трудових спорів, затвердженим Указом Президії Верховної Ради <a href="СРСР" title="СРСР">СРСР</a> від 20 травня 1974 р. Але органи по розгляду трудових спорів і порядок їх вирішення залишилися такими, якими вони були установлені Положенням-від 31 січня 1957 р. <br /> Законом України від 18 лютого 1992 р. в КЗпП України була повністю замінена глава XV «Трудові спори» (ст. ст. 221 — 242). Вона одержала назву «Індивідуальні трудові спори», була зменшена на три статті — відсутні ст. ст. 240, 241 та 242. Пізніше, за відсутності ст. ст. 240 і 241, були введені ст. ст. 240' і 241'. <br /> Трудові спори стали розглядатись тільки комісіями по трудових спорах і районними (міськими) судами. Фабричний, заводський, місцевий комітет <a href="Профспілки" title="Профспілки">профспілки</a> був виключений з числа органів, що розглядали трудові спори. <br /> Змінився і порядок створення комісії по трудових спорах. Якщо, починаючи з 1957 р., комісії по трудових спорах створювались на паритетних засадах з представників адміністрації та профспілкового комітету і за відсутності погодженої думки сторін рішення не приймалося, то тепер вони обирались трудовим <a href="Колектив" title="Колектив">колективом</a>, обов'язково по трудовому спору виносили рішення по суті і це рішення поряд з працівником, у разі незгоди, міг оскаржити власник або уповноважений ним <a href="Орган" title="Орган">орган</a>. <br /> Встановлювались особливості розгляду трудових спорів судей, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають власні чини. <br /> Порядок розгляду спорів з приводу встановлення або зміни умов праці, що регулювався ст. 242 КЗпП. <br /> 2.3. Колективні трудові відносини <br /> В Україні <a href="Правове_регулювання" title="Правове регулювання">правове регулювання</a> колективних договорів і угод здійснюється Законом України „Про колективні договори та угоди” від 1 липня 1993 року, розділом ІІ „Колективний договір” КЗпП. <br /> Згідно з діючим законодавством , колективний договір – це угода, що укладається власником підприємства або уповноваженою ним особою, з однієї сторони, і трудовим колективом найманих працівників, який уповноважив профспілковий комітет чи інший <a href="Представництво" title="Представництво">представницький</a> орган на проведення колективних <a href="Переговори" title="Переговори">переговорів</a> і <a href="Укладення_договору" title="Укладення договору">укладення договору</a>, — з другої, з метою врегулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, що потребують додаткової регламентації з урахуванням особливостей <a href="Здійснення" title="Здійснення">здійснення</a> праці на даному підприємстві, а також питань, що не урегульовані чинним законодавством. <br /> Метою <a href="Колектив" title="Колектив">колективного</a> договору є поліпшення господарської діяльності підприємства, підвищення його рентабельності і якості продукції, що випускається, забезпечення трудящим можливості <a href="Брати" title="Брати">брати</a> участь в управлінні <a href="Виробництво" title="Виробництво">виробництвом</a>, удосконалення винагороди за працю, підняття рівня охорони праці, матеріально-побутового та культурного обслуговування працюючих. <br /> Забороняється включати до колективного договору умови, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників. <br /> Зміст колективного договору і його сторони значною мірою залежать від <a href="Форми_власності" title="Форми власності">форми власності</a> на засоби виробництва. <br /> Укладенню колективного договору передують колективні <a href="Переговори" title="Переговори">переговори</a> між сторонами колективного договору. Від імені трудового колективу переговори повинен вести орган, який одержав на це повноваження. Відповідно до практики, що існувала в минулі роки, таким органом виступав профспілковий комітет підприємства. Але право вести колективні переговори може надаватись й іншим представницьким органам, наприклад раді трудового колективу, страйковому комітету, якщо трудовий колектив висловився за надання їм таких повноважень. Такі повноваження надаються загальними зборами трудового колективу або конференцією його членів шляхом голосування. <br /> Якщо на підприємстві є кілька професійних спілок чи інших об'єднань або інших уповноважених колективом представницьких організацій, усі вони повинні сформувати спільний представницький орган для ведення переговорів і укладення колективного договору. <br /> Основою цивілізованих відносин профспілок з державою є укладення колективних угод. <a href="Поняття" title="Поняття">Поняття</a> «колективна угода» в законодавстві України з'явилося порівняно недавно з прийняттям Закону України «Про колективні договори і угоди». До цього існували тарифні угоди, які укладалися на міжгалузевому, галузевому, територіальному та виробничому рівнях. Тарифна угода визначалась як договір між представниками сторін переговорів з питань оплати праці та соціальних гарантій. <br /> Закон України «Про колективні договори і угоди» визначив правові засади розробки, укладення та виконання колективних угод з метою сприяння регулюванню трудових відносин та соціально-економічних інтересів працівників і власників. Метою укладення колективних угод є не тільки вирішення питань оплати праці і соціальних гарантій, а й регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів. <br /> Сторонами Генеральної угоди виступають професійні спілки, які об'єдналися для ведення колективних переговорів і укладення Генеральної угоди, та власники або уповноважені ними органи, які об'єдналися також для проведення таких переговорів. Оскільки в Україні в даний час більшість найманих працівників зайнято в державному секторі економіки, тому інтереси власника при укладенні Генеральної угоди представляє <a href="Кабінет_Міністрів_України" title="Кабінет Міністрів України">Кабінет Міністрів України</a>. <br /> Право представляти інтереси трудящих при укладенні Генеральної угоди законом надається об'єднаним з цією метою <a href="Профспілки" title="Профспілки">профспілкам</a>. Але інші представницькі організації трудящих не позбавляються можливості брати участь в <a href="Переговори" title="Переговори">переговорах</a> і при укладенні Генеральної угоди. <br /> 18 жовтня 1997 року підписана Генеральна угода на 1997-1998 роки. Її особливість полягає в тому, що вона укладена між Кабінетом Міністрів України і Українським союзом промисловців і підприємців, з одного боку, та профспілковими об'єднанням України — з другого, тобто на двосторонній основі. Держава в особі Кабінету Міністрів України і Український союз промисловців і підприємців виступили єдиною, об'єднаною стороною. <br /> Сторонами угоди на галузевому рівні є власники, об'єднання власників або інші представницькі організації роботодавців. На підприємствах державної власності інтереси власника представляють міністерства і відомства. Інтереси ж працюючих представляють галузеві об'єднання профспілок. <br /> Угода на регіональному рівні укладається між місцевими органами державної виконавчої влади або регіональними об'єднаннями підприємців, якщо вони створені і мають <a href="Відповідь" title="Відповідь">відповідні</a> повноваження, і об'єднаннями профспілок чи іншими уповноваженими трудовими <a href="Колектив" title="Колектив">колективами</a> органами. <br /> За наявності на галузевому чи територіальному рівні кількох профспілок або їх об'єднань чи інших уповноважених трудовим колективом на <a href="Представництво" title="Представництво">представництво</a> органів вони повинні сформувати спільний представницький орган для ведення переговорів і укладення <a href="Колектив" title="Колектив">колективної</a> угоди. У разі недосягнення згоди у створенні спільного представницького органу угода вважається укладеною, якщо її підписали представники профспілок чи їх об'єднань або інші уповноважені трудовим колективом на представництво органи, до яких входить більше половини найманих працівників галузі, території. <br /> Законодавець послідовно відстоює право інших, крім професійних спілок, організацій трудящих на участь в колективних переговорах і укладення колективних угод, а також право трудящих самим вирішувати, які організації представлятимуть їх інтереси. <br /> <a href="Колектив" title="Колектив">Колективна</a> угода є нормативним актом, її положення діють безпосередньо і є обов'язковими для всіх суб'єктів, що перебувають у сфері дії сторін. Одночасно вона є локальним актом, бо її положення поширюється на певне коло суб'єктів, обмежене сферою дії сторін, які підписали угоду. <br /> Порядок укладення колективної угоди є досить демократичним. Однією з її сторін виступають уповноважені представники трудящих, хоча їх участь в розробці і укладенні угоди опосередкована через їх представників. <br /> Порядок ведення переговорів, розробки проекту та укладення колективних угод майже не відрізняється від порядку укладення колективного договору. Сторони ведуть колективні переговори, утворюють робочу комісію, яка готує проект угоди, використовують прямі процедури для регулювання розбіжностей тощо. Але <a href="Колектив" title="Колектив">колективна</a> угода на відміну від договору не виноситься на схвалення трудовими колективами. <br /> <a href="Колектив" title="Колектив"> Колективна</a> угода є строковим актом. Вона укладається на визначений термін і набирає чинності з дня їі підписання представниками сторін або з дня, зазначеного в угоді. <br /> Угодою на державному рівні регулюються основні принципи і норми реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин. Зокрема, ст. 8 Закону України «Про колективні договори і угоди» передбачає включення в зміст угод гарантій праці і забезпечення продуктивності зайнятості, мінімальних соціальних гарантій оплати праці, розміру прожиткового мінімуму, соціального страхування, умов охорони праці та інші питання. <br /> Структура Генеральної угоди законодавче не визначена, тому Це питання вирішується сторонами під час проведення переговорів. Так, Генеральною угодою між Кабінетом Міністрів України і профспілковими об'єднаннями України, що підписана 4 серпня 1995 р., передбачено 10 розділів з різних питань, що пов'язані з трудовими відносинами. Генеральна угода на 1997— 1998 роки вміщує вже 11 розділів. <br /> Чинне законодавство і <a href="Наука" title="Наука">наука</a> трудового права не дають визначення поняття колективної угоди. З урахуванням наведених вище відправних позицій можна визначити <a href="Колектив" title="Колектив">колективну</a> угоду як строкову угоду, яка укладається між власниками та органами, що уповноважені представляти трудящих на державному, галузевому та регіональному рівнях, про встановлення нормативних положень в сфері праці та соціально-побутових питань, які є обов'язковими для всіх суб'єктів, що перебувають у сфері дії сторін, з метою врегулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів держави, трудящих і власників, а також уповноважених ними органів. <br /> <b><i><br clear=all style='page-break-before:always'> </i></b> 3. <a href="Конституція" title="Конституція">КОНСТИТУЦІЯ</a> УКРАЇНИ, ЯК ОСНОВНЕ ДЖЕРЕЛО ТРУДОВОГО ПРАВА <br /> 3.1. Основні законодавчі акти України, що регулюють трудові відносини<b> </b><br /> Основним законом кожної держави є <a href="Конституція" title="Конституція">конституція</a>. Вона дає наукове осмислення політичних та економічних <a href="Процес" title="Процес">процесів</a> у країні, закріплює ідею розподілу і організації державної влади, її співвідношення з демократичними інституціями суспільства, визначає права та свободи громадян і створює умови для їх реалізації. <br /> <a href="Конституція" title="Конституція"> Конституція</a> України проголосила, що усі <a href="Люди" title="Люди">люди</a> є вільні і рівні у своїй гідності та правах. <a href="Права_і_свободи_людини" title="Права і свободи людини">Права і свободи людини</a> є <br /> невідчужуваними та непорушними, вони не є вичерпними. Кожна людина має право на вільний <a href="Розвиток" title="Розвиток">розвиток</a> своєї особистості. якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов'язки перед <a href="Суспільство" title="Суспільство">суспільством</a>, в якому забезпечується вільний та всебічний розвиток її особистості. <br /> Громадяни мають рівні <a href="Конституція" title="Конституція">конституційні</a> права і свободи та є рівними перед законом. Кожний має право на повагу до його гідності, на свободу та особисту недоторканність. <br /> Громадянам України належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, що не заборонена законом, право на працю, яку вони вільно обирють або на яку вільно погоджуються, <a href="Право_на_відпочинок" title="Право на відпочинок">право на відпочинок</a>, право на соціальний захист, право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє <a href="Харчування" title="Харчування">харчування</a>, одяг, житло, право на охорону здоров'я, медичну допомогу та <a href="Медичне_страхування" title="Медичне страхування">медичне страхування</a> та ін. <br /> Проголошувані <a href="Конституція" title="Конституція">Конституцією</a> права можна назвати позитивними правами, які у власному розумінні цього поняття не є правами, оскільки їм не кореспондуються певні обов'язки, вони не гарантуються і не можуть гарантуватись у повному обсязі, наприклад, за допомогою судового захисту. <br /> У той же час право на працю, право на освіту, <a href="Право_на_житло" title="Право на житло">право на житло</a>, право на охорону здоров'я є найважливішими економічними, соціальними та культурними правами. В сучасних умовах вони можуть бути лише соціальними намірами держави, що засвідчують її гуманістичну мету. <br /> Важливим надбанням Конституції є те, що вона закріпила національний суверенітет, недоторканність території України, забезпечила <a href="Права_людини" title="Права людини">права людини</a>, визначила співвідношення законодавчої, виконавчої та судової влади, розв'язала економічні та інші важливі для держави питання. <br /> Разом з Конституцією України на території України діють інші закони, які забезпечують верховенство Основного Закону. <br /> Так, чинний КЗпП повністю відтворив Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про працю, що були затверджені Верховною Радою СРСР 15 липня 1970 р. й уведені в дію з 1 січня 1971 р. На підставі цих Основ в союзних республіках були розроблені і прийняті нові кодекси: в Росії — 9 грудня 1971 р., в Україні і <a href="Азербайджан" title="Азербайджан">Азербайджані</a> — 10 грудня 1971 р., в <a href="Узбекистан" title="Узбекистан">Узбекистані</a> — 17 грудня 1971 р., в інших республіках — вже в 1972 р. <br /> КЗпП, затверджений Верховною Радою України 10 грудня 1971 р., уведений в дію з 1 червня 1972 р. Він складається <br /> з 18 глав, в яких об'єднані 265 статей. За роки, що пройшли після прийняття КЗпП, він доповнений главою «Забезпечення зайнятості вивільнюваних працівників», главою “Трудовий колектив». <a href="Назва" title="Назва">Назва</a> глави XV «Трудові спори» змінена на назву «Індивідуальні трудові спори». Змінені і доповнені 267 статей КЗпП, тобто до окремих статей зміни вносилися по декілька разів. Прикладом цього може слугувати ст. 67, до якої в 1995 р. була внесена ч. З такого змісту: «У випадку, коли святковий або неробочий день (стаття 73) співпадає з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого». <br /> На 1998 р. припадає п'ять таких днів, і Прем'єр-міністр України зробив подання до Верховної Ради, яка Законом від 26 грудня 1997 р. визнала цю норму такою, що втратила чинність, хоча вона й <a href="Відповідь" title="Відповідь">відповідала</a> рекомендаціям МОП. Така практика «реформування» трудового законодавства фактично є «штопанням дірок». Тому не випадково в Основних напрямах соціальної політики на 1997—2000 роки зроблено висновок про те, що регулювання соціально-трудових відносин у нових умовах, забезпечення захисту трудових прав громадян вимагають прийняття нового Кодексу законів про працю України. <br /> Поряд із КЗпП, діють інші закони України. Так, Верховна Рада 7 лютого 1991 р. прийняла Закон України «Про власність», який дає визначення <a href="Права_власності" title="Права власності">права власності</a> як урегульованих законом суспільних відносин по володінню, користуванню і розпорядженню майном. Власнику надано право використовувати на договірній основі працю інших громадян, забезпечивши їм соціальні та економічні гарантії і права, передбачені законом. Майно може використовуватися і для <a href="Підприємництво" title="Підприємництво">підприємницької</a> діяльності. <br /> 16 грудня 1993 р. Верховна Рада прийняла Закон України “Про державну службу», який регулює суспільні відносини, що охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу. Закон визначає загальні засади діяльності державної служби, правовий статус державних службовців та їх апарату, порядок проходження державної служби, її припинення, <a href="Матеріали" title="Матеріали">матеріальне</a> та соціально-побутове забезпечення державних службовців, <a href="Відповідальність" title="Відповідальність">відповідальність</a> за порушення законодавства про державну службу. <br /> Для реалізації державної політики зайнятості населення і забезпечення громадянам України гарантій в цій галузі Верховна Рада 1 березня 1991 р. прийняла Закон України «Про зайнятість населення», який сприяє повній, продуктивній і вільно обраній громадянами зайнятості, гарантує їм право на зайнятість, передбачає компенсацію в разі втрати роботи. <br /> 22 жовтня 1993 р. був прийнятий Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», основними завданнями якого є створення належних умов для підтримання здоров'я й активного довголіття; <a href="Організація" title="Організація">організація</a> соціального та інших видів обслуговування; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни; надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров'я. <br /> Закон України від 16 грудня 1993 р. «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» визначає основні засади державної політики щодо ветеранів праці, інших громадян похилого віку, гарантує їм рівні з іншими громадянами можливості в економічній, соціальній, політичній сферах, сприятливі умови для повноцінного способу життя. Передбачено надання ветеранам праці, а ними визнаються громадяни, які сумлінно пропрацювали в народному <a href="Господар" title="Господар">господарстві</a>: жінки — 35 років, чоловіки — 40 років і вийшли на пенсію, — низку пільг. <br /> Закон України від 21 березня 1991 р. «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» гарантує інвалідам рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній та соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя відповідно до індивідуальних <a href="Здібності" title="Здібності">здібностей</a> та інтересів. <br /> Загальні засади створення <a href="Організація" title="Організація">організаційних</a>, соціально-економічних, політико-правових умов соціального становлення та розвитку молодих громадян України в інтересах особистості, суспільства та держави, основні напрямки реалізації державної молодіжної політики в Україні закликаний урегулювати Закон України від 5 лютого 1993 р. «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні». <br /> Закон України від 14 жовтня 1992 р. «Про охорону праці» визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров'я в процесі трудової діяльності, регулює за участю <a href="Відповідь" title="Відповідь">відповідних</a> державних органів відносини між власником підприємства або уповноваженим ним органом і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і <a href="Встанови" title="Встанови">встановлює</a> єдиний порядок організації охорони праці в Україні. <br /> Основи законодавства України про охорону здоров'я, прийняті Верховною Радою 19 листопада 1992 р., визначили правові, <a href="Організація" title="Організація">організаційні</a>, економічні та соціальні засади охорони здоров'я в Україні. Вони регулюють суспільні відносини в цій галузі з метою забезпечення гармонічного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян. <br /> Закон України від 24 березня 1995 р. «Про оплату праці» визначив економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах на підставі трудового договору з <a href="Підприємство." title="Підприємство.">підприємствами</a>, установами, <a href="Організація" title="Організація">організаціями</a> усіх форм власн <br /> ъості та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного й договірного регулювання оплати праці. Закон спрямований на забезпечення відповідальності та стимулюючої <a href="Функції_заробітної_плати" title="Функції заробітної плати">функції заробітної плати</a>. <br /> Законом України від 5 листопада 1991 р. «Про пенсійне забезпечення» всім непрацездатним громадянам гарантується право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій. Закон спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільне корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, гарантує соціальну захищеність пенсіонерів. <br /> 15 листопада 1996 р. прийнятий Закон України «Про відпустки». <br /> 23 грудня 1997 р. прийнято Закон України «Про уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», яким передбачено <a href="Парламентський_контроль" title="Парламентський контроль">парламентський контроль</a> за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист їх прав на території України в межах її юрисдикції. <br /> Усі права і свободи громадян України, закріплені в Конституції України, <a href="Знайшли" title="Знайшли">знайшли</a> відображення в ст. 2 КЗпП, конкретизовані в ньому та інших законодавчих актах. Наслідком такої конкретизації є те, що законодавством про працю розробляються і закріплюються інші принципи, але вже не безпосередньо, не як норми-принципи, а побічно, як правові ідеї при реалізації, застосуванні норм трудового права. <br /> Трудові відносини можуть припинятися лише з підстав, передбачених законом, зокрема ст.ст. 36-41 та 45 КЗпП. Отже, цими статтями визначається принцип стабільності трудових відносин. <br /> Законом України від 1 березня 1991 р. «Про зайнятість населення» закріплено право громадян України вільно обирати види діяльності, які не заборонені законодавством; виключається будь-яка форма примусу до праці (п. 2 ст. 1). <br /> Законом України від 1 липня 1993 р. «Про колективні договори і угоди» визначено порядок врегулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин між власником або уповноваженим ним органом і трудовим колективом та профспілкою чи іншим органом, уповноваженим трудовим колективом на представництво його інтересів. Законом вирішене питання узгодження інтересів працюючих з власниками або уповноваженими ними органами, фактично закріплено принцип участі трудових колективів чи їх <a href="Представництво" title="Представництво">представницьких</a> органів у встановленні умов праці та здійсненні контролю за додержанням законодавства про працю. <br /> Законом України від 24 березня 1995 р. «Про оплату праці» конкретизоване право на винагороду і закріплено принцип матеріальної зацікавленості працюючих у наслідках своєї праці, принцип договірного регулювання праці, що здійснюється на основі системи угод, які укладаються на державному, галузевому, регіональному та виробничому рівнях. <br /> Кожен, хто працює, має право на <a href="Відпочинок" title="Відпочинок">відпочинок</a>. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки. Законом України від 15 листопада 1996 р. «Про відпустки» встановлені <a href="Держава" title="Держава">державні</a> гарантії права на відпустку, визначені умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для поновлення працездатності, зміцнення здоров'я, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи. Право на відпустку громадяни України мають незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої приналежності підприємства, установи, організації. <br /> Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров'я в процесі трудової діяльності визначає Закон України від 14 жовтня 1992 р. «Про охорону праці». <br /> 3.2. Гарантії дотримання законодавчих актів України, що регулюють трудові відносини <br /> <a href="Право" title="Право"> Право</a> на працю визнається за кожною людиною, що означає можливість заробляти собі на життя працею, яку людина сама для себе обирає чи на яку погоджується. Держава створ-умови для зайнятості працездатного населення, рівні можливості для громадян у виборі професії і роду трудової діяльності, здійснює програми професійно-технічного <a href="Навчання" title="Навчання">навчання</a> і підготовці перепрофілювання працівників відповідно до їх інтересів і потреб суспільства. <br /> Для нормального функціонування системи керування охороною праці власник зобов'язаний розробляти й затверджувати положення, інструкції, інші нормативні акти про охорону праці, що діють у межах підприємства, установлювати правила виконання робіт і поводження працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках, робочих місцях. Ці правила повинні <a href="Відповідь" title="Відповідь">відповідати</a> основним вимогам, установленим державними міжгалузевими й галузевими нормативними актами про охорону праці. У випадку відсутності в цих актах вимог, які необхідно виконати для забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці на певних <a href="робота" title="робота">роботах</a>, власник зобов'язаний прийняти погоджені з органами державного нагляду міри, які забезпечать безпека працівників. <br /> Законодавство про охорону праці передбачає й обов'язку працівників. Зокрема , вони зобов'язані знати й виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці, користуватися засобами колективного й індивідуального захисту; дотримувати зобов'язань по охороні праці, передбачені <a href="Колектив" title="Колектив">колективним</a> <a href="Договор" title="Договор">договором</a> (угодою, трудовою договором) і правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства; проходити у встановленому порядку попередні й періодичні медичні огляди й т.д. <br /> <a href="Праця" title="Праця"> Праця</a> повинна належним чином оплачуватися відповідно кількості і якості. <a href="Прибуток" title="Прибуток">Прибуток</a> може бути одержаний і за допомогою інших видів діяльності, що не заборонені законом. Це може бути <a href="Підприємницька_діяльність" title="Підприємницька діяльність">підприємницька діяльність</a> або об'єднання з іншими особами для досягнення своєї мети. <br /> Оплата за працю має бути справедливою і забезпечувати гідні умови життя працівнику і його сім'ї. Винагорода визначається трудовим договором, виходячи з тривалості робочого часу не більше встановленої законом норми 40 годин на тиждень, має забезпечувати прожитковий рівень і не може бути нижчою встановленого державою мінімального розміру. <br /> При цьому кожному громадянинові, що має виборче право, належить <a href="Рівне" title="Рівне">рівне</a> право доступу до зайняття державних посад, а також посад в органах місцевого і регіонального самоврядування. <br /> Забороняється використання примусової праці, за винятком роботи, що визначена для певних осіб вироком суду або при уведенні відповідно до закону надзвичайного або воєнного стану. <br /> У випадках незайнятості з незалежних від особи причин їй гарантується право на матеріальне забезпечення у відповідності із законом. <br /> Усім, хто працює за наймом, гарантуються встановлені законом мінімальна тривалість щодобового вільного часу, щотижневі вихідні дні, святкові дні, щорічна оплачувана відпустка, скорочений робочий день для певних професій і робіт, для неповнолітніх, осіб з обмеженою працездатністю, а також для жінок (одного з батьків), які мають малолітніх дітей. <br /> Кожний громадянин, який працює, має право на умови "Раці, що <a href="Відповідь" title="Відповідь">відповідають</a> вимогам безпеки та гігієни праці і не є шкідливими для здоров'я. <a href="Умови_праці" title="Умови праці">Умови праці</a>, визначені чинним законодавством, можуть доповнюватись <a href="Колектив" title="Колектив">колективними</a> й індивідуальними трудовими <a href="Договор" title="Договор">договорами</a>, що укладаються шляхом переговорів. <br /> Кожний має право на відшкодування державою матеріальної і моральної шкоди, спричиненої його здоров'ю чи майн) екологічними <a href="Правопорушення" title="Правопорушення">правопорушеннями</a>, а також на компенсацій витрат, пов'язаних з усуненням шкідливого впливу цих правопорушень. Гарантується доступність і безплатність обов'язкової освіти. <br /> В разі настання старості, хвороби, повної або часткової втрати працездатності, інвалідності, нещасного випадку, втрати годувальника, безробіття з незалежних від громадянина обставин він має право на <a href="Соціальне_забезпечення" title="Соціальне забезпечення">соціальне забезпечення</a>. Це право гарантується загальнообов'язковим соціальним <a href="Страхування" title="Страхування">страхуванням</a> за рахунок страхових внесків державних установ, бюджетних та інші джерел соціального забезпечення. Пенсії та інші види соціальної допомоги повинні забезпечувати <a href="Рівень_життя" title="Рівень життя">рівень життя</a> людини, ні .нижчий прожиткового мінімуму. <br /> <br clear=all style='page-break-before:always'> ВИСНОВОК <br /> Система трудового права - це всі діючі <a href="Юридичні_норми" title="Юридичні норми">юридичні норми</a> регулюючі суспільні відносини в сфері труда. Структура система трудового права обумовлена внутрішньою <a href="Організація" title="Організація">організацією</a> трудового права, котра знаходиться в єдності, узгодженості, розподілі трудових норм по окремим галузям, інститутам. Трудове право складається з 3 частин: загальні положення, котрі містять норми, що визначають предмет, функції, <a href="Принципи_трудового_права" title="Принципи трудового права">принципи трудового права</a>; індивідуальні включає такі інститути, трудового договору, <a href="Нормування_праці" title="Нормування праці">нормування праці</a>, оплату; колективні включають в себе <a href="Соціальне_партнерство" title="Соціальне партнерство">соціальне партнерство</a>, <a href="Колектив" title="Колектив">колективній</a> договір, вирішення колективних трудових спорів, правовий статус. <br /> Галузь трудового права займає важливе місце в системі права України, бо відіграє значну роль в житті кожного громадянина, так як кожна людина має право на працю і отримання <a href="Нагороди" title="Нагороди">нагороди</a> в вигляді заробітної плати. <br /> В даній роботі я намагалася детально роздивитися питання пов’язане з місцем трудового права в системі права України. Всі громадяни повинні знати свої прав, основні трудові норми і вмів ними користуватися в конкретних випадках: влаштуванні на роботу, звільненні, соціальному забезпеченні, нормуванні робочого дня и т.д. <br /> Крім того, трудові відносини які складаються між працівником та роботодавець мають регулюватися чинним законодавством, чим і займається трудове право. Але нажаль не всі знають про свої права. Тому я вважаю, що роботодавець, а в першу чергу професійні спілки мають пояснювати і захищати права працівників у відповідності до діючого законодавства. Необхідно також підвищувати правову культуру населення через <a href="Засоби_масової_інформації" title="Засоби масової інформації">засоби масової інформації</a>, проводити роз’яснювальні роботи. <br /> <b><br clear=all style='page-break-before:always'> </b> ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ <br /> <a href="1" title="1"> 1</a>. Кодекс Законов О Труде Украины: Х. «Одиссей» 2006. 387 с. <br /> 2. Трудовое право Украины.— Г.И. Чанышева, Н.Б. Болотина X.: «Одиссей», 2000, 387 с. <br /> 3. “Рынок труда: занятость и безработица” ;Пристанева А.А., К, 2002 г., - 95 с. <br /> 4. “Загальна теорiя занятостi, процентiв та грошей.” Стрепов А.П., <a href="Київ" title="Київ">Київ</a>, 1998г.,-456 с. <br /> 5. «Основы трудового права Украины», Венедиктов В.С. Мельник К.Ю., Уч.пособ. – Х.: Консум, 2005 – 315 с. <br /> 6. Трудове право України: Підр. / [Н. Б. Болотіна, Т. М. Додіна та ін.]; За ред. Н. Б. Болотіної, Г. І. Чанишевої. – К.: <a href="Знання" title="Знання">Знання</a>, 2000, - 125 с.<br /> 7. Гражданский Процессуальный Кодекс Украины.-Х.: ООО «Одиссей», 2005,-192с. <br /> 8. Трудовое право. Учеб./Под ред. О.В.Смирнова/, К., Проспект, 1996., 264с. <br /> 9. В.Н. Толкунова, К.Н. Гусов Трудове право України. Учеб. Л., Юрист, 1996, 421с. <br /> 10. Трудовое право Украины Учеб./Под ред. А.С. Пашкова/, Д, 1994, 243с. <br /> 11. Прокопенко В.И Трудове право України.-Х.: Консум, 1998. – 360 с. <br /> 12. Трудове право України: Г.И.Чанищевой. -К.: «Знання», 2001.- 564 с. <br /> <b>13. </b>Трудове право України: Збірник нормативно-правових актів. Видання 2-е випр. та доп./ Упоряд. П. А. Бущенко, І. А. Вєтухова. – Х.: Консул, 2002. – 464 с.<b> </b><br /> </div> </div>
Будь ласка, не зберігайте тестовий текст.
Ваш ip: 18.118.200.136 буде збережений.
категорії
за типом
за алфавітом
завантажені
© Усі права захищені
написати до нас
