Програмне забезпечення ЕОМ і мови програмування

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

1. ПРОГРАМНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕОМ

1.1. Види програмного забезпечення

Програмне забезпечення (ПЗ) - комплекс програм забезпечують обробку або передачу даних призначених для багаторазового використання та застосування різними користувачами [7].
Програмне забезпечення - сукупність програм системи обробки інформації і програмних документів, необхідних для їх експлуатації.
Під програмним забезпеченням (Software) розуміється сукупність програм, виконуваних обчислювальною системою.
Програма - це впорядковані послідовності команд.
Кінцева мета будь-якої комп'ютерної програми - управління апаратними засобами. Навіть якщо на перший погляд програма ніяк не взаємодіє з обладнанням, не вимагає ніякого введення даних з пристроїв введення та неї здійснює виведення даних на пристрій виведення все одно її робота полягає в управлінні апаратними пристроями комп'ютера.
Програмне та апаратне забезпечення у комп'ютері працюють у нерозривному зв'язку і в безперервній взаємодії.
Склад програмного забезпечення обчислювальної системи називають програмною конфігурацією.
Між програмами, як і між фізичними вузлами і блоками існує взаємозв'язок - багато програм працюють, спираючись на інші програми більш низького рівня, тобто ми можемо говорити про міжпрограмному інтерфейсі. Можливість існування такого інтерфейсу теж заснована на існуванні технічних умов та протоколів взаємодії, а на практиці він забезпечує розподіл ПЗ на кілька взаємодіючих між собою рівнів.
Рівні ПО представляють собою пірамідальну конструкцію. Кожен наступний рівень спирається на ПЗ попередніх рівнів. Таке членування зручно для всіх етапів роботи з обчислювальною системою, починаючи з встановлення програм до практичної експлуатації та технічного обслуговування. Кожен вищерозміщений рівень підвищує функціональність всієї системи. Так, наприклад, обчислювальна система з ПЗ базового рівня не здатна виконувати більшість функцій, але дозволяє встановити системне ПЗ.

Базовий рівень - найнижчий рівень ПО являє базове ПЗ. Воно відповідає за взаємодію з базовими апаратними засобами. Як правило, базові програмні засоби безпосередньо входять до складу базового обладнання і зберігаються в спеціальних мікросхемах, званих постійними запам'ятовуючими пристроями (ПЗУ - Read Only Memory - ROM). Програми та дані записуються («прошиваються») в мікросхемах ПЗУ на етапі виробництва і не можуть бути змінені в процесі експлуатації.
У тих випадках, коли зміна базових програмних засобів під час експлуатації є технічно доцільним, замість мікросхем ПЗУ застосовують перепрограмувальні ПЗУ (ППЗУ - Erasable and Programmable Read Only Memory, EPROM). У цьому випадку зміна змісту ПЗУ можна виконувати як безпосередньо у складі обчислювальної системи (така технологія називається флеш-технологією) так і поза її, на спеціальних пристроях, званих программаторами.
Системний рівень - перехідний. Програми, що працюють на цьому рівні, забезпечують взаємодію інших програм комп'ютерної системи з програмами базового рівня і безпосередньо з апаратним забезпеченням, тобто виконують «посередницькі» функції.
Системні програми - програми загального користування, виконувана разом з прикладними програмами і служить для керування ресурсами комп'ютера: центральним процесором, пам'яттю, введенням-виводом.
Системні програми - це програми призначені:
- Для підтримки працездатності системи обробки інформації;
- Для підвищення ефективності її використання.
Розрізняють програми:
- Системні управляючі;
- Системні обслуговують.
Системні програми - це програми загального користування, які призначені для всіх користувачів комп'ютера. Системне програмне забезпечення розробляється так, щоб комп'ютер міг ефективно виконувати прикладні програми.
Серед десятків тисяч системних програм особливе місце займають операційні системи, які забезпечують управління ресурсами комп'ютера з метою їх ефективного використання.
Важливими класами системних програм є також програми допоміжного призначення - утиліти (лат. utilitas - користь). Вони або розширюють і доповнюють відповідні можливості операційної системи, або вирішують самостійні важливі завдання. Деякі різновиди утиліт:
- Програми контролю, тестування та діагностики, які використовуються для перевірки правильності функціонування пристроїв комп'ютера й для виявлення несправностей у процесі експлуатації; вказують причину і місце несправності;
- Програми-драйвери, які розширюють можливості операційної системи з управління пристроями введення-виведення, оперативною пам'яттю і т.д.; за допомогою драйверів можливе підключення до комп'ютера нових пристроїв або нестандартне використання наявних;
- Програми-пакувальники (архіватори), які дозволяють записувати інформацію на дисках більш щільно, а також об'єднувати копії декількох файлів в один архівний файл;
- Антивірусні програми, призначені для запобігання зараження комп'ютерними вірусами та ліквідації наслідків зараження вірусами;
- Програми оптимізації та контролю якості дискового простору;
- Програми відновлення інформації, форматування, захисту даних;
- Комунікаційні програми, що організують обмін інформацією між комп'ютерами;
- Програми для управління пам'яттю для досягнення більшої гнучкості використання оперативної пам'яті;
- Програми для запису CD-ROM, CD-R і багато інших.
Частина утиліт входить до складу операційної системи, а інша частина функціонує незалежно від неї, тобто автономно.
Від програмного забезпечення цього рівня багато в чому залежать експлуатаційні показники всіх обчислювальної системи в цілому. Так, наприклад, при підключенні до обчислювальної системи нового обладнання на системному рівні повинна бути встановлена ​​програма, що забезпечує для інших програм взаємозв'язок із цим обладнанням. Конкретні програми, що відповідають за взаємодію з конкретними пристроями, називаються драйверами пристроїв - вони входять до складу програмного забезпечення системного рівня.
Інший клас програм системного рівня відповідає за взаємодію з користувачем. Саме завдяки їм він отримує можливість вводити дані у обчислювальну систему, керувати її роботою й отримувати результат у зручній для себе формі. Ці програмні засоби називають засобами забезпечення для користувача інтерфейсу. Від них безпосередньо залежить зручність роботи з комп'ютером і продуктивність праці на робочому місці.
Сукупність програмного забезпечення системного рівня утворює ядро ​​операційної системи комп'ютера. Якщо комп'ютер оснащений програмним забезпеченням системного рівня, то він вже підготовлений до установки програм більш високих рівнів, до взаємодії програмних засобів з устаткуванням і, найголовніше, до взаємодії з користувачем. Тобто наявність ядра операційної системи - неодмінна умова для можливості практичної роботи людини з обчислювальною системою.
Службовий рівень. Програмне забезпечення цього рівня взаємодіє як із програмами базового рівня, так і з програмами системного рівня. Основне призначення службових програм (їх також називають утилітами) полягає у автоматизації робіт по перевірці, наладці і налаштуванні комп'ютерної системи. У багатьох випадках вони використовуються для розширення або покращення функцій системних програм. Деякі службові програми (як правило, це програми обслуговування) спочатку включають до складу операційної системи, але більшість службових програм є для операційної системи зовнішніми і служать для розширення її функцій.
У розробці та експлуатації службових програм існує два альтернативні напрямки: інтеграція з операційною системою та автономне функціонування. У першому випадку службові програми можуть змінювати споживчі властивості системних програм, роблячи їх більш зручними для практичної роботи. У другому випадку вони слабо пов'язані з системним програмним забезпеченням, але надають користувачеві більше можливостей для персонального налаштування їх взаємодії з апаратним і програмним забезпеченням.
Прикладний рівень. Програмне забезпечення прикладного рівня являє собою комплекс прикладних програм, за допомогою яких на даному робочому місці виконуються конкретні завдання. Спектр цих завдань надзвичайно широкий - від виробничих до творчих і розважально-повчальних. Величезний функціональний діапазон можливих додатків засобів обчислювальної техніки обумовлений наявністю прикладних програм для різних видів діяльності.
Оскільки між прикладним ПЗ та системним існує безпосередній взаємозв'язок (перше спирається на друге), то можна стверджувати, що універсальність обчислювальної системи, доступність прикладного програмного забезпечення і широта функціональних можливостей комп'ютера безпосередньо залежать від типу використовуваної операційної системи, від того, які системні засоби містить її ядро, як вона забезпечує взаємодію триєдиного комплексу людина - програма - обладнання.
Програми, за допомогою яких користувач безпосередньо вирішує свої інформаційні завдання, не вдаючись до програмування, називається прикладними програмами.
Очевидно, що системи програмування потрібні далеко не всім, тоді як системне і прикладне ПЗ незамінне і необхідно будь-якому користувачеві.
Прикладні програми діляться на програми загального і спеціального призначення
Програми загального призначення: текстові та графічні редактори; системи управління базами даних; табличні процесори; комунікаційні (мережеві) програми; комп'ютерні ігри.
Програми спеціального призначення: бухгалтерські пакети; системи автоматизованого проектування; експертні системи; програми для проведення складних математичних розрахунків; програми для професійної діяльності та ін
До програмного забезпечення (ПО) відноситься також вся область діяльності з проектування та розробки ПЗ: технологія проектування програм (наприклад, спадний проектування, структурне і об'єктно-орієнтоване проектування та ін); методи тестування програм; методи доказу правильності програм; аналіз якості роботи програм ; документування програм, розробка та використання програмних засобів, що полегшують процес проектування програмного забезпечення, і багато іншого.
Програмне забезпечення - невід'ємна частина комп'ютерної системи. Воно є логічним продовженням технічних засобів. Сфера застосування конкретного комп'ютера визначається створеним для нього ПЗ. Сам по собі комп'ютер не володіє знаннями в жодній області застосування. Всі ці знання зосереджені у виконуваних на комп'ютерах програмах.

1.2. Класифікація програмного забезпечення

Програмне забезпечення сучасного комп'ютера дуже різноманітно відповідно до різноманіттям завдань, що вирішуються користувачами з його допомогою, і безліччю операцій, виконуваних пристроями комп'ютера. Всі програмні модулі взаємопов'язані через керуючі (системні) програми. Частина модулів працює у взаємодії з користувачем, частина - автоматично. Кожна з програм виконує свою функцію, а всі разом вони забезпечують автоматизоване виконання інформаційних процесів при вирішенні задач користувачів. Таким чином, програмне забезпечення комп'ютера - це автоматизована інформаційна система, що досить велика і складна.
Сучасні програми складаються, як правило, з великого числа модулів, а тому замість терміна "програма" частіше використовуються терміни "програмний засіб" і "пакети програм".
Можна виділити наступні види програмних засобів: перш за все, це програми, необхідні для управління роботою самого комп'ютера як складної системи. Користувач, як правило, може навіть не знати, що це за програми, скільки їх, що вони роблять. Але більшість команд користувача виконується саме з їх допомогою. У сукупності вони називаються системним ПЗ. До нього традиційно відносять [5]:
- Програми початкового завантаження комп'ютера. Вони зберігаються в ПЗУ (постійному запам'ятовуючому пристрої) і забезпечують перевірку працездатності основних пристроїв комп'ютера після його включення і передачу управління операційній системі. Часто називаються базовим ПЗ;
- Операційні системи (ОС), необхідні для управління узгодженої роботою всіх пристроїв і програм комп'ютера, виконання команд користувача;
- Файлова система;
- Операційні оболонки, призначені для забезпечення зручного для користувача способу роботи з файлами і запуску прикладних програм;
- Драйвери пристроїв, що забезпечують програмну підтримку роботи конкретних пристроїв (останнім часом входять до складу операційної системи).
Інший клас програмного забезпечення - прикладне ПЗ. Він призначений для вирішення користувачем завдань із самих різних предметних областей - математики, лінгвістики, діловодства, управління і т.д. Існують самі різні класифікації прикладного ПЗ. У прикладному ПЗ можна виділити наступні групи програмних засобів (ПЗ):
- ПС для обробки текстів - текстові редактори, текстові процесори, редакційно-видавничі системи, програми-перекладачі, програми перевірки орфографії та синтаксису, лінгвокорректори тощо;
- ПС для обробки числової інформації - електронні таблиці, пакети математичних програм, пакети для статистичної обробки даних тощо;
- ПС для обробки графічної інформації - графічні редактори, аніматори, програми ділової та презентаційної графіки, засоби роботи з тривимірними і відеозображеннями та ін;
- ПС для обробки звукової інформації - музичні та звукові редактори, синтезатори звуку, програми розпізнавання і синтезу мови і ін;
- ПС, що забезпечують роботу в телекомунікаційних мережах - поштові програми, пошукові системи, броузери і пр.;
- ПС, що забезпечують автоматизоване зберігання інформації - системи управління базами даних (СКБД), побудовані за їх допомогою бази і банки даних (БД і БнД), спеціалізовані інформаційно-пошукові системи (ІПС) та ін;
- ПС, що використовуються в процесах управління та діагностики - різні типи автоматизованих систем управління (АСУ) та систем автоматизованого управління (САУ), системи підтримки прийняття рішень (СППР), експертні системи (ЕС) та ін;
- ПС, застосовувані для проведення дослідних і проектно-конструкторських робіт - спеціалізовані моделюючі програми, системи автоматизованого проектування (САПР) та ін;
- ПС, що використовуються в навчанні - електронні підручники, тренажери, тести тощо;
- Ігрові програми;
- Програми, створені користувачем за допомогою середовищ програмування.
Ще один клас програмного забезпечення - спеціальне програмне забезпечення. Основна його відмінність від системного ПЗ в тому, що користувач сам вирішує, чи буде він використовувати ці ПС чи ні, а відмінність від прикладного ПО складається в тому, що спеціальні ПС використовуються не для вирішення завдань з інших предметних областей, а для задач, пов'язаних з використанням безпосередньо комп'ютера.
Наприклад, коли користувач активно працює за комп'ютером, то йому часто доводиться зберігати на вінчестері потрібні файли і видаляти ті, які більше не будуть потрібні. При видаленні файлу місце, яке він займав, звільняється. На це місце в подальшому може бути записана інша файл, але його розмір може бути менше. У результаті багаторазового видалення / запису файлів на диску з'являється багато невеликих "порожніх" місць. Їх розмір не дозволяє записати на них нові файли цілком, і якщо вільного місця на диску небагато, то файли великого розміру розбиваються на окремі фрагменти і записуються по частинах. У цьому випадку говорять, що інформація записана фрагментарно (не безперервно). Звернення до таких файлів вимагає набагато більше часу і, щоб уникнути цього, користувач може провести дефрагментацію диска, тобто виконати програму, яка перепише, якщо це можливо, файли один за іншим, зібравши тим самим всі вільні ділянки в одну область.
У спеціальному ПЗ можна виділити інструментальне ПЗ та сервісне ПЗ.
Інструментальне ПЗ - це всілякі середовища програмування, за допомогою яких створюється все різноманіття програмних засобів.
До сервісного ПО ставляться:
- Антивірусні програми;
- Програми-архіватори;
- Утиліти, що розширюють можливості ОС по управлінню апаратними та програмними засобами (відновлення помилково видалених файлів, дефрагментація диска, спроба відновлення "зіпсованих" секторів диска, очищення системних регістрів і т.п.)
Програмне забезпечення комп'ютера постійно вдосконалюється. З'являються нові програми, що дозволяють розширити коло вирішуваних завдань. Існуючі програми модифікуються: усуваються помічені помилки, додаються нові функції, призначений для користувача інтерфейс (спосіб взаємодії користувача з програмою) робиться більш зручним. Для складних програм складаються інструкції, пишуться навчальні версії, що демонструють прийоми і правила роботи і т.д.
Всі ці процеси називають супроводом програм.
Однією з важливих підсистем програмного забезпечення є файлова система. У вигляді файлів зберігаються і самі програми, і дані до них, і результати їх роботи.
Файл - це пойменована цілісна сукупність записів на зовнішніх носіях [1]. Іншими словами, файл - це сукупність записів, логічно взаємопов'язаних між собою, що зберігаються на зовнішніх носіях під певним ім'ям.
Те, що файл - цілісна сукупність записів, означає, що, наприклад, не можна скопіювати або видалити тільки половинку файлу. У визначенні підкреслюється, що файли зберігаються лише на зовнішніх носіях. Це, зокрема означає, що по відношенню до оперативної пам'яті не можна сказати, що інформація в ній зберігається у вигляді файлів.
Тобто файлова система - це спосіб зберігання інформації на зовнішніх носіях.
Назва файлу складається з двох частин - власне імені та розширення, що визначає найчастіше тип записів, що складають вміст файлу.
Крім імені файлу атрибутами файлу є тип його вмісту, дата і час створення, прізвище творця, розмір, умови надання дозволів на його використання, метод доступу, повний шлях до файлу.
Файли об'єднуються в каталоги, кожен з яких теж має своє ім'я. Не може бути в одному каталозі двох файлів з однаковим ім'ям.
Послідовне перерахування імен всіх підкаталогів, в яких розміщений файл, називається повний шлях до файлу.

1.3. Операційні системи

Частиною програмного забезпечення, найбільш тісно взаємодіє з апаратною частиною комп'ютера, є системне програмне забезпечення і, перш за все операційна система.
Операційна система відіграє роль посередника між користувачем, програмами та обладнанням комп'ютера. Вона забезпечує можливість запуску програм, підтримує працездатність пристроїв, надає засоби перевірки та настроювання різних компонентів. Чим більш гнучкими і багатофункціональні операційна система, тим більше можливостей вона надає, тим зручніше працювати з комп'ютером.
Операційна система (ОС) - це комплекс (набір) програм, що забезпечує взаємодію всіх пристроїв ЕОМ та дозволяє користувачеві здійснювати загальне управління ЕОМ [2].
Головне призначення ОС - керування ресурсами, а головні ресурси, якими вона управляє, - це апаратура комп'ютера. ОС управляє обчислювальним процесом і інформаційним обміном між процесором, пам'яттю, зовнішніми пристроями. Оскільки всі пристрої комп'ютера працюють одночасно, ОС забезпечує поділ ресурсів, запобігаючи тим самим небезпеку виникнення конфліктних ситуацій між компонентами обчислювальної системи, здатних призвести до збою в роботі, втрату або спотворення інформації.
ОС реалізує багато різних функцій, в тому числі:
- Створює робочу середу і підтримує користувальницький інтерфейс;
- Забезпечує виконання команд користувача та програмних інструкцій;
- Управляє апаратними засобами комп'ютера;
- Забезпечує розподіл апаратних ресурсів між програмами;
- Планує доступ користувачів до загальних ресурсів;
- Забезпечує виконання операцій введення-виведення, зберігання інформації і керування файловою системою;
- Здійснює відновлення інформації у разі апаратних збоїв та програмних помилок.
Розвиток операційних систем завжди слід було за розвитком апаратури.
Операційна система - це комплекс взаємопов'язаних системних програм, призначення якого - організувати взаємодію користувача з комп'ютером і виконання всіх інших програм [5].
Операційна система виконує роль сполучної ланки між апаратурою комп'ютера, з одного боку, та виконуваними програмами, а також користувачем, з іншого боку.
Операційну систему складають:
- Керуюча програми;
- Набір утиліт, необхідних для експлуатації операційної системи.
Операційна система зазвичай зберігається у зовнішній пам'яті комп'ютера - на диску. При включенні комп'ютера вона прочитується з дискової пам'яті і розміщується в ОЗУ. Цей процес називається завантаженням операційної системи.
У функції операційної системи входить:
- Здійснення діалогу з користувачем;
- Введення-виведення і керування даними;
- Планування і організація процесу обробки програм;
- Розподіл ресурсів (оперативної пам'яті і кеша, процесора, зовнішніх пристроїв);
- Запуск програм на виконання;
- Усілякі допоміжні операції обслуговування;
- Передача інформації між різними внутрішніми пристроями;
- Програмна підтримка роботи периферійних пристроїв (дисплея, клавіатури, принтера та ін.)
Операційну систему можна назвати програмним продовженням пристрою управління комп'ютера. Операційна система приховує від користувача складні непотрібні подробиці взаємодії з апаратурою, утворюючи прошарок між ними. У результаті цього люди звільняються від дуже трудомісткої роботи з організації взаємодії з апаратурою комп'ютера.
Вимоги до сучасних операційних систем:
- Сумісність - ОС повинна включати засоби для виконання додатків, підготовлених для інших ОС;
- Переносимість - забезпечення можливості переносу ОС з однієї апаратної платформи на іншу;
- Надійність і відмовостійкість - припускає захист ОС від внутрішніх і зовнішніх помилок, збоїв відмов;
- Безпека - ОС повинна містити засоби захисту ресурсів одних користувачів від інших;
- Розширюваність - ОС повинна забезпечувати зручність внесення подальших змін і доповнень;
- Продуктивність - система повинна мати достатній швидкодією.
Класифікація ОС
По числу одночасно виконуваних завдань виділяють ОС:
- Однозадачние (MS DOS, ранні версії PS DOS);
- Багатозадачні (OS / 2, UNIX, Windows)
Багатозадачність буває:
- Невитесняющая (Net Ware, Windows 95/98), коли активний процес після закінчення сам передає управління ОС для вибору із черги іншого процесу;
- Витісняє (Windows NT, OS / 2, UNIX) - рішення про переключення процесора з одного процесу на інший приймає ОС.
По числу одночасно працюючих користувачів ОС ділять:
- Однокористувацькі (MS DOS, Windows 3х, ранні версії OS / 2)
- Розраховані на багато (UNIX, Windows 2000, NT, XP, Vista). У багатокористувацьких системах присутні засоби захисту інформації користувачів від несанкціонованого доступу.
На даний момент близько 90% комп'ютерів використовують ОС Windows.
Розрізняють чотири основні класи операційних систем:
1. однокористувацькі однозадачние, які підтримують одну клавіатуру і можуть працювати тільки з одного (в даний момент) завданням;
2. однокористувацькі однозадачние з фонової печаткою, які дозволяють крім основного завдання запускати одну додаткову завдання, орієнтовану, як правило, на виведення інформації на друк. Це прискорює роботу при видачі великих обсягів інформації на друк;
3. однокористувацькі багатозадачні, які забезпечують одному користувачеві паралельну обробку декількох завдань. Наприклад, до одного комп'ютера можна підключити декілька принтерів, кожен з яких буде працювати на "свою" завдання;
4. багатокористувацькі багатозадачні, що дозволяють на одному комп'ютері запускати кілька завдань декільком користувачам. Ці ОС дуже складні і вимагають значних машинних ресурсів.
Операційна система для персонального комп'ютера, орієнтованого на професійне застосування, повинна містити такі основні компоненти:
- Програми управління вводом / виводом;
- Програми, що керують файловою системою і планують завдання для комп'ютера;
- Процесор командного мови, що приймає, аналізує і виконує команди, адресовані операційній системі.
Кожна операційна система має свій командний мова, яка дозволяє користувачеві виконувати ті чи інші дії:
- Звертатися до каталогу;
- Виконувати розмітку зовнішніх носіїв;
- Запускати програми;
- Інші дії.
Аналіз і виконання команд користувача, включаючи завантаження готових програм з файлів в оперативну пам'ять і їх запуск, здійснює командний процесор операційної системи.
Для управління зовнішніми пристроями комп'ютера використовуються спеціальні системні програми - драйвери. Драйвери стандартних пристроїв утворюють в сукупності базову систему введення-виведення (BIOS), яка зазвичай заноситься в постійне ЗУ комп'ютера.
Коротка характеристика деяких операційних систем
ОС Linux - мережева ОС, ядро ​​якої розроблено на базі ОС Unix. Linux поширюється у вихідних кодах і застосовується для створення серверів в обчислювальних мережах і в Інтернеті.
ОС Unix - розрахована на багато, багатозадачна ОС, включає достатньо могутні засоби захисту програм і файлів різних користувачів. ОС Unix є машінонезавісімой, що забезпечує високу мобільність ОС і легку переносимість прикладних програм на комп'ютери різної архітектури. Важливою особливістю і обширним набір сервісних програм, які дозволяють створити сприятливу обстановку операційну для користувачів - програмістів (тобто система особливо ефективна для фахівців - прикладних програмістів).
Незалежно від версії загальними для Unix рисами є:
- Багатокористувацький режим із засобами захисту даних від несанкціонованого доступу;
- Реалізація багатозадачного обробки в режимі поділу часу;
- Переносимість системи шляхом написання основної частини мовою СІ.
Недолік Unix - велика ресурсомісткість, і для невеликих однокористувацьких систем на базі персональних комп'ютерів вона найчастіше є надмірною.
У цілому ОС сімейства Unix орієнтовані насамперед на великі локальні (корпоративні) та глобальні мережі, що об'єднують роботу тисяч користувачів. Великого поширення Unix і її версія Linux отримали в мережі Інтернет, де найважливіше значення має машінонезавісімость ОС.
ОС MS DOS - широко використовувалася для ПК, побудованих на базі процесорів Intel 8088 - 80486.
В даний час MS DOS для керування ПК практично не застосовується. Однак її не слід вважати повністю вичерпала свої можливості і втратила актуальність. Низькі вимоги до апаратних ресурсів залишають DOS перспективною для практичного використання.
Так у 1997 році компанія Caldera початку роботи з адаптації DR DOS (аналог MS DOS) до ринку вбудованих ОС дрібних високоточних пристроїв, які приєднуються до Інтернету та Інтернет-мереж. До цих пристроїв відносяться касові апарати, факси, електронні записні книжки та ін
ОС OS / 2 (Operation system / 2) є однокористувальницької багатозадачного ОС призначеної для роботи з МП 80386 і вище (ПК IBM PS і PS / 2) OS / 2 може одночасно виконувати до 16 програм (кожна з них у своєму сегменті пам'яті), але серед них тільки одну, підготовлену для MS DOS.
Найважливішими особливостями OS / 2 є:
- Наявність багатовіконного інтерфейсу користувача;
- Програмних інтерфейсів для роботи з системою баз даних;
- Ефективних програмних інтерфейсів для роботи в локальних обчислювальних мережах.
До недоліків OS / 2 відноситься в першу чергу порівняно невеликий обсяг програмних додатків, напрацьованих до теперішнього часу.
ОС Windows - це сімейство ОС, що включають: Windows 3.1; Windows for Workgroups 3.11; Windows 95, Windows 98, Windows 2000, Windows XP, Windows 2003, Windows Vista.
Windows 95 характеризується простотою інсталяції невисокими рівнями захисту даних і стійкості до збоїв додатків; представляє собою універсальну високопродуктивну многозадачную і багатопотокових 32-розрядну ОС нового покоління з графічним інтерфейсом і розширеними мережевими можливостями. Ця операційна система забезпечує роботу користувача в мережі, надаючи вбудовані засоби підтримки для обміну файлами та заходи щодо їх захисту, можливість спільного використання принтерів, факсів та інших спільних ресурсів.
Застосовуваний в Windows 95 захищений режим не дозволяє прикладній програмі у разі збою порушити працездатність системи, надійно охороняє програми від випадкового втручання одного процесу в інший, забезпечує певну стійкість до вірусів.
Інтерфейс користувача Windows 95 простий і зручний. На відміну від оболонки Windows 3 ця операційна система не потребує встановлення на комп'ютері операційної системи DOS. Вона призначена для установки на настільних ПК і комп'ютерах блокнотного типу з процесором 486 або Pentium. Рекомендований розмір оперативної пам'яті 8-16 Мбайт.
Windows 98 є розвитком Windows 95. Ця версія тісно інтегрована з Web-броузерами Internet Explorer і містить велику кількість драйверів до старих і нових пристроїв. Користувачі відзначають спрощений процес інсталяції ОС, знижені в порівнянні з Windows NT вимоги до потужності процесора, об'єму пам'яті і дискового простору.
Windows NT 5.0 (NT - англ. New Technology) або Windows 2000 - повністю 32-розрядна ОС із пріоритетною багатозадачністю, поліпшеною реалізацією роботи з пам'яттю і спочатку проектувалася із засобами забезпечення надійності, захисту та управління.
Windows NT - операційна система, а не просто графічна оболонка; використовує всі можливості новітніх моделей персональних комп'ютерів, працює без DOS. Windows NT дуже зручна для користувачів, що працюють в рамках локальної мережі, для колективних користувачів, особливо для груп, що працюють над великими проектами і обмінюються даними.
Сімейство Windows 2000 - операційна система для ділового використання на найрізноманітніших комп'ютерах - від портативних до серверів. Windows 2000 випускається в 4-х варіантах:
- Windows 2000 Professional;
- Windows 2000 Server;
- Windows 2000 Advanced Server;
- Windows 2000 Data Center Server.
Ці версії відрізняються кількістю вхідних в постачання служб і програм, ступенем підтримки апаратного забезпечення. Ця ОС є однією з найкращих для ведення комерційної діяльності в Інтернеті; об'єднує притаманну Windows 98 простоту використання з притаманними Windows NT надійністю, економічністю і безпекою.
Windows ХР є продовженням розвитку ОС Windows 2000. Дана ОС в основному орієнтована на клієнтські ПК. Її основними відмінностями є більш високий рівень надійності, більш проста система управління, покращений графічний інтерфейс користувача.
Windows 2003 - серверна ОС, що є розвитком Windows 2000 і що має ті ж характеристики що і Windows XP, так і специфічними особливостями, характерними для ОС, призначених для управління локальними і мобільними обчислювальними мережами.
Подальшим розвитком ОС сімейства Windows є операційна система Windows Vista.

1.4. Види прикладного програмного забезпечення

Інструментальні програмні засоби - це програми, які використовуються в ході розробки, коригування або розвитку інших прикладних або системних програм [10].
За своїм призначенням вони близькі систем програмування. До інструментальних програм, наприклад, відносяться:
- Редактори;
- Засоби компонування програм;
- Налагодження програми, тобто програми, які допомагають знаходити і усувати помилки в програмі;
- Допоміжні програми, що реалізують часто використовувані системні дії;
- Графічні пакети програм тощо
Інструментальні програмні засоби можуть надати допомогу на всіх стадіях розробки ПЗ.
Пакети прикладних програм (ППП) - це спеціальним чином організовані програмні комплекси, розраховані на загальне застосування в певній проблемної області та доповнені відповідною технічною документацією.
У залежності від характеру вирішуваних завдань розрізняють такі різновиди ППП:
- Пакети для вирішення типових інженерних, планово-економічних, загальнонаукових завдань;
- Пакети системних програм;
- Пакети для забезпечення систем автоматизованого проектування і систем автоматизації наукових досліджень;
- Пакети педагогічних програмних засобів і інші.
Щоб користувач міг застосувати ППП для вирішення конкретного завдання, пакет повинен володіти засобами налаштування (іноді шляхом введення деяких доповнень).
Кожен ППП має зазвичай поруч можливостей за методами обробки даних і формам їх подання, повноті діагностики, що дає можливість користувачеві вибрати підходящий для конкретних умов варіант.
ППП забезпечують значне зниження вимог до рівня професійної підготовки користувачів в області програмування, аж до можливості експлуатації пакету без програміста.
Часто пакети прикладних програм мають базами даних для зберігання даних і передачі їх прикладним програмам.
Інтегровані пакети становлять собою набір декількох програмних продуктів, об'єднаних в єдиний зручний інструмент. Найбільш розвинені з них містять у собі текстовий редактор, органайзер, електронну таблицю, СУБД, засоби підтримки електронної пошти, програму створення презентаційної графіки.
Результати, отримані окремими підпрограмами, можуть бути об'єднані в остаточний документ, що містить табличний, графічний і текстовий матеріал.
Інтегровані пакети, як правило, містять деяку ядро, що забезпечує можливість тісної взаємодії між складовими.
Приклад: інтегрований пакет для написання книг, що містять ілюстрації. Він містить: текстовий редактор; орфографічний коректор на 80000 слів (програму виявлення орфографічних помилок); програму злиття текстів; програму формування змістів і складання покажчиків; автоматичний пошук і заміну слів і фраз; засоби телекомунікації; електронну таблицю; систему управління базами даних; модулі графічного оформлення; графічний редактор; можливість друку сотнями різних шрифтів і т.д.

1.4.1. Програмні засоби роботи з текстом

Електронні записні книжки, текстові редактори, текстові процесори, редакційно-видавничі системи), програми-перекладачі, програми автореферірованія тексту, програми та програмні модулі перевірки орфографії, підбору синонімів, лінгвістичні коректори, системи, що здійснюють інтелектуальний пошук і обробку текстів, розміщених в мережах і ін
Текстовий редактор - це програма, яка використовується спеціально для введення і редагування текстових даних.
Основними функції цього класу прикладних програм полягають у введенні і редагуванні текстових даних. Додаткові функції полягають у автоматизації процесів введення і редагування.
Основні функції текстового редактора:
- Забезпечення введення тексту з клавіатури або з існуючих файлів;
- Редагування тексту (додавання, зміна, видалення або копіювання фрагментів тексту і т.д.);
- Оформлення тексту (вибір шрифту, вирівнювання, встановлення міжрядкового, межабзацного інтервалів і т.п.);
- Розміщення тексту на сторінці (установка розміру сторінки, полів, відступів; розбиття на колонки та ін)
- Збереження тексту у файлі на зовнішньому носії або отримання твердої копії (друк тексту);
- Перевірка орфографії, підбір синонімів, пошук і заміна;
- Система підказок і т.д.
Найбільш поширені текстові редактори: Лексикон, Edit, Слово і діло, Ched, NotePad, Write, Word Pad, Блокнот.
Текстовий процесор відрізняється від текстового редактора більш широкими функціональними можливостями, а саме:
- Настроюється користувачем меню;
- Використання контекстного меню;
- Супровід тексту таблицями та проведення в них найпростіших розрахунків;
- Вставка графічних об'єктів або створення малюнків з допомогою вбудованих інструментів;
- Вставка формул, графіків, діаграм;
- Оформлення тексту списками, буквицями;
- Використання інструменту автокорекції тексту і його автореферірованія;
- Фонова перевірка орфографії, синтаксису та ін
Можливості текстових редакторів різні - від програм, призначених для підготовки невеликих документів простої структури, до програм для набору, оформлення і повної підготовки до типографського видання книжок і журналів (видавничі системи).
Сучасний стиль роботи з документами має на увазі два альтернативних підходи - роботу з паперовими документами та роботу з електронними документами. Говорячи про форматування документів засобами текстових процесорів, треба мати на увазі два принципово різних напрямки - форматування документів, призначених для друку, і форматування електронних документів, призначених для відображення на екрані. Прийоми і методи в цих випадках істотно розрізняються. Відповідно, розрізняються і текстові процесори, хоча багато з них успішно поєднують обидва підходи.
Найбільш поширені текстові процесори: Word (Microsoft Office), Word Pro (Lotus SmartSuite), WordPerfect (Perfect Office), WordExdivss, Accent, StratusPad - це комерційні продукти. Існує також альтернативне вільне програмне забезпечення для роботи з текстом: Emacs, Vim, OpenOffice.org Writer, PolyEdit, Angel Writer та ін
Emacs (Editor MACroS) - текстовий редактор, основу ідеології якого становлять принципи «все в одному», розширюваності, настроюваності під користувача і документованості. Функціональність Emacs можна розділити на три рівні: базова, основний режим і додаткові режими. Поєднання цих трьох рівнів дозволяє виконувати величезну кількість завдань (у тому числі і не пов'язані прямо з редагуванням тексту) не виходячи з редактора. Emacs написаний на двох мовах: C і Elisp (діалект Ліспу, від Emacs Lisp). При цьому сам редактор є інтерпретатором Elisp. Користувачі можуть самі створювати частини Emacs, від окремих функцій до нових основних режимів. При цьому можна перевизначати будь-які Elisp-функції, в тому числі і ті, що є частиною самого редактора.
Vim (скор. від Vi Improved, вимовляється Вім) - вільний текстовий редактор. Нині це один з найпотужніших текстових редакторів з повною свободою настройки та автоматизації, і створених завдяки цьому розширень і надбудов. Користувальницький інтерфейс Vim'а може працювати в текстовому (командному) режимі, і він не зовсім інтуїтивний, так що ефективна робота з редактором вимагає попереднього навчання. З головних особливостей редактора - застосування двох основних, вручну перемикаються, режимів вводу: командного і текстового. Одна з переваг редактора Vim - те, що він доступний під безліч операційних систем.
OpenOffice.org Writer - текстовий процесор і візуальний редактор HTML, входить до складу OpenOffice.org і є вільним програмним забезпеченням. Writer схожий на Microsoft Word і функціональності цих редакторів приблизно однакова. Writer також має деякі можливості, відсутні в Word, наприклад:
- Збереження документів у формат PDF;
- Арифметичні розрахунки і інші формули в таблицях;
- Можливість створення складених документів;
- Можливість захисту окремих частин документів (розділів) і окремих осередків таблиць від змін;
- Підтримка стилів сторінок.
Writer дозволяє зберігати документи в різних форматах, включаючи Microsoft Word, RTF, XHTML і OASIS Open Document Format, який є форматом, використовуваним за умовчанням починаючи з версії OpenOffice.org 2.0, а також у форматі попередніх версій Writer. На відміну від таких редакторів, як Microsoft Word і Abiword, в Writer відсутня перевірка граматики, хоч і присутня перевірка орфографії.
Angel Writer - вільно розповсюджуваний текстовий редактор, що дозволяє працювати як з простими текстами, так і з текстами у форматі Rich Text. Володіючи приємним і інтуїтивно зрозумілим інтерфейсом, Angel Writer компактний і швидкий. Він незамінний у повсякденній роботі над невеликими документами! При роботі з записами програма надає в розпорядження справжній Rich Text - редактор з можливістю читання, запису та друку текстових документів у форматах *. txt і *. rtf. Крім того, реалізовані всі основні можливості редагування та форматування тексту. Для полегшення і прискорення роботи всі команди продубльовані "гарячими клавішами". Почати роботу в редакторі можна без попереднього навчання, оскільки він розроблений у відповідності зі стандартами Microsoft Office.
Редакційно-видавничі системи (верстка) повинні забезпечувати всі функції текстового процесора, а також:
- Сприймати тексти, створені в різних текстових редакторів;
- Сприймати відскановані або намальовані в графічних редакторах ілюстрації, створені на різних платформах ПК, і коректувати їх кольору;
- Мати більший набір шрифтів і можливість їх графічного перетворення (стиск, розтяг);
- Можливість для різного "обтікання" малюнка текстом;
- Забезпечувати автоматичне складання змісту тексту, автоматичне оптимальне розміщення тексту на сторінці;
- Забезпечувати адаптацію до різних друкуючим пристроям і т.д.
Повнофункціональні видавничі системи - Microsoft Publisher, Corel Ventura і Adobe PageMaker, FrameMaker, QuarkXPress, Ventura Publisher. Видавничі системи незамінні для комп'ютерної верстки і графіки.

1.4.2. Програмні засоби для обчислювальних робіт

Електронні таблиці, пакети прикладних програм (ППП) для статистичної обробки даних, спеціалізовані математичні ППП. Електронні таблиці (SuperCalc, Excel, Lotus, Quattro Pro, SDSS Sdivadsheet, VistaCalc, GS-Calc та ін) відносяться до класу систем обробки числової інформації, званих Sdivadsheet. Буквальний переклад терміна "sdivadsheet" c англійської мови означає "розстелений лист (паперу)". Області застосування електронних таблиць: бухгалтерський і банківський облік, планування розподілу ресурсів; проектно-кошторисні роботи; інженерно-технічні розрахунки; статистична обробка великих масивів інформації; дослідження динамічних процесів.
Табличний процесор - це комплекс взаємопов'язаних програм, призначений для обробки електронних таблиць.
Електронна таблиця - це комп'ютерний еквівалент звичайної таблиці, що складається з рядків і граф, на перетині яких розташовуються клітки, в яких міститься числова інформація, формули або текст.
Електронні таблиці представляють комплексні засобів для зберігання типів даних та їх обробки. В деякій мірі вони аналогічні системам управління базами даних, але основний акцент зміщений не на зберігання масивів даних і забезпечення до них доступу, а на перетворення даних, причому відповідно до їх внутрішнім змістом.
На відміну від баз даних, які зазвичай містять широких спектр типів даних (від числових і текстових до мультимедійних), для електронних таблиць характерна підвищена зосередженість на числових даних.
Основна властивість електронних таблиць полягає в тому, що при зміні змісту будь-яких елементів таблиці може відбуватися автоматичне зміна змісту у всіх інших осередках, пов'язаних із змінами співвідношенням заданим математичними або логічними виразами (формулами). Простота й зручність роботи з електронними таблицями здобули їм широке застосування у сфері бухгалтерського обліку, в якості універсальних інструментів аналізу фінансових, сировинних і товарних ринків, доступних засобів обробки результатів технічних випробувань, тобто всюди, де необхідно автоматизувати регулярно повторювані обчислення досить великих обсягів числових даних .
Найпопулярніші табличні процесори - Microsoft Excel, Access і Lotus 1-2-3. У Microsoft Excel автоматизовані багато рутинних операцій, спеціальні шаблони допомагають створювати звіти, імпортувати дані та багато іншого.
Lotus 1-2-3 - професійний процесор електронних таблиць. Широкі графічні можливості й зручний інтерфейс пакета дозволяють швидко орієнтуватися в ньому. З його допомогою можна створити будь-який фінансовий документ, звіт для бухгалтерії, скласти бюджет, а потім розмістити всі ці документи в базах даних.
Основні можливості електронних таблиць: рішення розрахункових завдань, проведення обчислень за формулами, заданими користувачем; рішення оптимізаційних завдань; аналіз і моделювання на основі результатів обчислень; оформлення таблиць, звітів; побудова діаграм необхідного виду; поширення та перегляд електронних таблиць всіма учасниками робочої групи та інше .
Елементами таблиці є стовпці, рядки, клітинки, блоки комірок. Найчастіше рядки пронумеровані (1, 2, 3, 4, ...), а стовпці названі латинськими буквами і комбінаціями букв (А, В, С, ..., АА, АВ ,..., IV). Елемент, що знаходиться на перетині стовпця і рядка, називається осередком (кліткою).
Прямокутна область таблиці називається блоком (діапазоном, інтервалом) осередків. Блок задається адресами верхньої лівої та правої нижньої комірок блоку, перерахованими найчастіше через двокрапку.
Кожна клітинка таблиці має такі характеристики: адреса; вміст; зображення; формат; коментар.
Адреса комірки - ім'я (номер) шпальти і номер рядка, на перетині яких знаходиться осередок. Використовується в формулах у вигляді відносної, абсолютної чи змішаної посилання, а також для швидкого переміщення по таблиці.
Вмістом комірки може бути: число (ціле зі знаком чи без (-345), дробове з фіксованою точкою (253,62) або з плаваючою крапкою (+2,5362 е + 2)); текст; формула.
Формула - завжди починається зі знака "=" і може містити числові константи, абсолютні або відносні посилання на адреси осередків, вбудовані функції. Аргументи функцій завжди полягають у круглі дужки.
Формат комірки - визначається форматом чисел, шрифтом, кольором символів, видом рамки, кольором фону, вирівнюванням по межах осередку, наявністю захисту осередки.
Ім'я - вживається як заміна абсолютної адреси комірки для використання його у формулах.
Переваги використання ЕТ при вирішенні завдань:
1. рішення задач за допомогою електронних таблиць звільняє від складання докладного алгоритму розв'язання задачі та налагодження відповідної програми.
2. при використанні однотипних формул використовується копіювання формули в потрібні елементи.
3. зміна вмісту будь-якої комірки призводить до автоматичного перерахунку значень всіх елементів таблиці, в яких є посилання на дану.
4. вихідні дані та результати розрахунків можна аналізувати як в числовому вигляді, так і представити їх за допомогою ділової графіки. Зміна даних, за якими будувалися графіки, автоматично відобразиться в зміні графічного образу.
Крім розглянутих вище комерційних продуктів існує альтернативне вільне програмне забезпечення для роботи з електронними таблицями: OpenOffice.org Calc, Gnumeric.
Gnumeric - це вільний табличний процесор, підтримується на GNU / Linux, Mac OS, Microsoft Windows та інших ОС. Gnumeric є частиною GNOME Office, набору офісних застосувань з деякою часткою інтеграції. Розробники прагнуть забезпечити підтримку повнофункціональних електронних таблиць і простій перехід для користувачів і організацій з невільних програм. Деякі фахівці стверджують, що він забезпечує більше функцій і набагато більшу точність обчислень, чим Microsoft Excel. Gnumeric підтримує систему модулів, що дозволяє розширювати функціональність - додавати функції, використовувати інші формати введення-виводу і можливості обробки даних в реальному часі.
OpenOffice.Calc - схожий на Microsoft Excel і функціональності цих редакторів приблизно однакова. Якщо Calc порівнювати з Excel, то в останньому працювати зручніше і швидше. При роботі з програмою Calc слід відзначити один важливий момент: функції в програмі названі англійською мовою в будь-локалізованої версії, тоді як у продукті від Microsoft - російською в російськомовній і англійською в англомовній. При роботі з діаграмами, по-перше, незважаючи на відмінну сумісність з багатьма документами MS Office, Calc відображає діаграми і графіки, створені в Excel, некоректно. По-друге деякі параметри для редагування діаграм недоступні - зокрема це стосується заливки. Для безпосередньо самих смуг графіка можна задавати заповнення суцільним кольором, градієнтом, штрихуванням і яким-небудь малюнком, але градієнт можна вибрати тільки з предуставленних розробниками - це досить серйозна недоробка, але з іншого боку, для графіків можна включити прозорість і тіні. Крім того, можна створювати тривимірні діаграми, де дозволяється задати будь-який кут нахилу і навіть розраховується освітлення для кожної смужки графіка.
Мінус програм OpenOffice - деяка «загальмованість» при збереженні великих документів: виною всьому формат файлів цього пакета. Всі вони зберігаються у вигляді XML, запакованого в ZIP-архів - перетворення та упаковка займають досить довгий час.
Пакети статистичної обробки (Systat, Statistica, Stadia та ін) призначені, як це ясно з назви, для проведення статистичної обробки великих масивів даних. Зауважимо, що багато електронні таблиці дозволяють користувачеві розрахувати не тільки прості статистичні показники, а й зробити більш складні розрахунки з використанням вбудованих статистичних функцій: обчислення коефіцієнтів кореляції, що характеризують ступінь подібності результатів різних вимірів, ранг числа у списку чисел, коефіцієнти функцій розподілу даних та багато інше. Пакети статистичної обробки мають розвинені засоби графічного представлення вихідних даних і результатів розрахунку. Це не тільки двовимірні діаграми та графіки, але і багатовимірні зображення.
Універсальні пакети містять такі розділи математичної статистики, як описова статистика, парні категорії, аналіз факторних ефектів, аналіз часових рядів, багатомірні методи, методи контролю якості та ін Парні критерії оцінюють відмінності між двома сукупностями даних (завдання: визначення впливу нововведення, зробленого на підприємстві , на результати роботи). Багатовимірні методи (дискримінантний, кластерний) дозволяють за економічними показниками виділити групи подібних підприємств.
Математичні пакети (Eureka, Mathcad, Mathcad Professional, Matlab, Maple, Mathematica і ін) дозволяють вирішити практично будь-яку задачку і представити результати розрахунків у табличному або графічному вигляді. Багато математичні пакети мають розвинені засоби побудови тривимірних поверхонь, що задаються за допомогою функцій.
Mathematica розроблена компанією Wolfram Research Inc, дозволяє спрощувати алгебраїчні вирази, диференціювати, обчислювати різні інтеграли, суми, твори, вирішувати алгебраїчні і диференціальні рівняння та системи, розкладати функції в ряди і знаходити межі. Mathematica вирішує чисельними методами завдання, які не піддаються аналітичному рішенням, а також задачі оптимізації та математичної статистики.
В основу системи Matlab (MATrix LABoratory - матрична лабораторія) покладено принцип розширюваності, що дозволяє адаптувати систему під завдання користувача. Сутність цього принципу полягає в тому, що користувач може створювати практично необмежену кількість власних функцій, які зберігаються на жорсткому диску ЕОМ. Matlab має кошти для розрахунку і проектування аналогових і перехідних характеристик і таких же характеристик для лінійних електричних ланцюгів, засоби для спектрального аналізу і синтезу. Для вирішення завдань моделювання програма Matlab доповнена пакетом Simulink c візуально-орієнтованим програмуванням.
Maple V - універсальний математичний пакет, перевага якого полягає у підтримці символьних обчислень, потужних графічних можливостей, наявністю багатофункціонального внутрішнього мови програмування. Пакет Maple дає можливість користувачу зосередиться на вирішенні завдання в аналітичному вигляді, не витрачаючи час на чисельні рішення приватних завдань. Студентам та викладачам пакет допомагає глибше зрозуміти багато математичні методи та проаналізувати вплив різних параметрів на знайдене рішення.
Відмінною рисою Mathcad є використання в ній загальноприйнятих в математиці символів для позначення операцій інтегрування, диференціювання, обчислення рядів і т.д. можливість використання латинських, грецьких літер, верхніх і нижніх індексів дозволяє отримувати формули у звичному вигляді. Mathcad є інтегруючою системою, що дозволяє створювати проекти, в яких даних циркулюють по системі Matlab, електронних таблиць MS Excel b пакету наукової графіки Axum.

1.4.3. Програмні засоби роботи з графікою
Це великий клас програм, призначених для гідного і (або) обробки графічних зображень: графічні редактори, графічні процесори, аніматори; програмні засоби для роботи з тривимірною графікою; кошти ділової графіки; кошти для створення презентацій, засоби моделювання та проектування.
За своїм "професійного" призначенням кошти комп'ютерної графіки та анімації можна підрозділити на наступні групи:
- Пакети комп'ютерної графіки для поліграфії - дозволяють доповнювати текст ілюстраціями різного походження, створювати дизайн сторінок і виводити поліграфічну продукцію на друк з високою якістю;
- Програми двовимірної комп'ютерної живопису - графічні редактори;
- Презентаційні пакети, що використовуються як засоби створення різноманітних слайдів для супроводу доповідей, виступів, рекламних акцій;
- Програми двовимірної анімації, використовувані для створення динамічних зображень і спецефектів у кіно;
- Програми для двовимірного і тривимірного моделювання, що застосовуються для дизайнерських і інженерних розробок;
- Пакети тривимірної анімації, які використовуються для створення рекламних і музичних кліпів і кінофільмів;
- Комплекси для обробки відеозображень, необхідні для накладення анімаційних спецефектів на відеозапис;
- Програми для наукової візуалізації.
Графічні редактори (Painter, Corel Draw, FreeHand, Picture Man і ін) призначені переважно для перегляду, створення і редагування площинних (двовимірних) статичних зображень.
Графічні процесори (Adobe Photoshop, Adobe Illustrator) призначені не стільки для створення, як для перетворення існуючих зображень, отриманих шляхом сканування, цифрової фотографії і т.д. Вони включають в себе в якості інструментів для обробки зображень різноманітні ефекти.
Графічний редактор - це програма, призначена для автоматизації процесів побудови на екрані дисплея графічних зображень. Надає можливості малювання ліній, кривих, розмальовки областей екрану, створення написів різними шрифтами і т.д.
У цьому класі розрізняють наступні категорії:
- Растрові редактори,
- Векторні редактори
- 3D - редактори - програмні засоби для створення та обробки тривимірної графіки.
Растрові редактори застосовують у тих випадках, коли графічний об'єкт представлений у вигляді комбінації точок, що утворюють растр і володіє властивостями яскравості і кольору. Такий підхід ефективний у тих випадках, коли графічне зображення має багато напівтонів і інформація про колір елементів, що складають об'єкт, важливіша за інформацію про їх формі. Це характерно для фотографічних та поліграфічних зображень. Растрові редактори широко застосовують для обробки зображень, їх ретуші, створення фотоефектів і художніх композицій (колажів).
Можливості створення нових зображень засобами растрових редакторів обмежені і не завжди зручні. У більшості випадків художники вважають за краще користуватися традиційними інструментами, після чого вводити малюнок у комп'ютер за допомогою спеціальних апаратних засобів (сканерів) і завершувати роботу з допомогою растрового редактора шляхом застосування спецефектів.
Векторні редактори відрізняються від растрових способом представлення даних про зображення. Елементарним об'єктом векторного зображення є не точка, а лінія. Такий підхід характерний для креслярсько-графічних робіт, в яких форма ліній має більше значення, ніж інформація про колір окремих точок, що становлять її. У векторних редакторах кожна лінія розглядається як математична крива третього порядку і, відповідно, представляється не комбінацією точок, а математичною формулою (в комп'ютері зберігаються числові коефіцієнти цієї формули). Таке подання набагато компактніше, ніж растрове, відповідно дані займають багато менше місця, проте побудова будь-якого об'єкта виконується не простим відображенням точок на екрані, а супроводжується безперервним перерахунком параметрів кривої у координати екранного або друкованого зображення. Відповідно, робота з векторною графікою вимагає більш продуктивних обчислювальних систем.
З елементарних об'єктів (ліній) створюються найпростіші геометричні об'єкти (примітиви) з яких, у свою чергу, складаються закінчені композиції. Художня ілюстрація, виконана засобами векторної графіки, може містити десятки тисяч найпростіших об'єктів, що взаємодіють один з одним.
Векторні редактори зручні для створення зображень, але практично не використовуються для обробки готових малюнків. Знайшли широке застосування в рекламному бізнесі, їх застосовують для оформлення обкладинок поліграфічних видань і всюди, де стиль художньої роботи близький до креслярські.
Редактори тривимірної графіки використовують для створення тривимірних композицій. Мають 2 характерні особливості:
1.Во-перше, вони дозволяють гнучко управляти взаємодією властивостей поверхні зображуваних об'єктів з властивостями джерел освітлення;
2.Во-друге, дозволяють створювати тривимірну анімацію.
Тому редактори тривимірної графіки нерідко називають також 3D-аніматорами.
Програми аніматори (Animator Pro, PowerAnimator, Animation Works Interactive, Animo тощо) можуть створювати і працювати як з двовимірними, так і з тривимірними зображеннями. На відміну від традиційної анімації, де кожний кадр малюється вручну, у комп'ютерній двовимірної анімації значну частину рутинної роботи бере на себе програма. Використовуючи спеціальні інструменти для користувача меню таких програм, можна задати рух по певній траєкторії (автоматично будуть створені відповідні проміжні кадри) або плавно змінити палітру протягом декількох кадрів (наприклад, поступово затемнити зображення або прибрати частину кольорів).
Програми двовимірного і тривимірного моделювання (AutoCAD, Sketch!, Ray Dream Designer, Crystal 3D Designer, AutoStudio та ін) застосовуються для дизайнерських і інженерних розробок інженерами-конструкторами, архітекторами, технологами та ін
Програми для наукової візуалізації (Surfer, Grapher, IRIS Explorer, PV-Wave, Khronos, Data Visualizer, MapViewer тощо) можуть бути призначені для різних цілей - від рішення проблем муніципального планування до візуалізації сонячних вибухів.
Найбільш часто вони застосовуються для створення поверхонь, що описуються функціями типу z = f (x, y), для побудови топографічних карт і карт тих процесів, для створення моделей погодних умов та океану і т.п.

1.4.4. Програмні засоби роботи зі звуком

Музичні редактори, синтезатори звуків, зокрема, синтезатори мови, системи автоматичного розпізнавання мови, звукові редактори, голосові навігатори, що дозволяють реалізувати мовний інтерфейс користувача, програми диктування, що дозволяють перетворювати мова в "письмовий" текст, програми для поліпшення якості фонограм і ін
З появою в 1989 р . звукових карт, перед користувачами відкрилися нові можливості. І справа навіть не в тому, що на порядок покращилася якість звуку. З'явилася звукова підсистема - комплекс програмно-апаратних засобів, призначений для:
- Записи звукових сигналів, що надходять від зовнішніх джерел, наприклад, мікрофону або магнітофона. У процесі запису вхідні аналогові сигнали перетворяться в цифрові і далі можуть бути збережені на вінчестері ПК;
- Відтворення записаних раніше звукових даних за допомогою зовнішньої акустичної системи або навушників (навушників), відтворення звукових компакт-дисків;
- Обробки звукових сигналів: редагування, об'єднання чи поділу фрагментів сигналу, фільтрації, зміни його рівня і т.п.;
- Генерування за допомогою синтезатора звучання музичних інструментів (мелодійних і ударних), а також людської мови і будь-яких інших звуків;
- Мікшування (змішування) під час запису або відтворення сигналів від декількох джерел;
- Управління панорамою стереофонічного звукового сигналу (удаваним розташуванням джерел звуку) і рівнем сигналу в кожному каналі при записі і відтворенні;
- Керування роботою зовнішніх електронних музичних інструментів через спеціальний інтерфейс MIDI (Musical Instrument Device Interface);
- Управління комп'ютером і введення тексту за допомогою мікрофона.
До програмних засобів вводу та обробки звукової інформації відносяться в основному музичні редактори, синтезатори звуків, зокрема, синтезатори мови, програми для розпізнавання мови, редактори оцифровок реальних звуків (самплов), звукові редактори, генератори стилів звучання музичних інструментів, програми для поліпшення якості фонограм та ін
Найбільш популярними програмними засобами для синтезу, обробки та відтворення звуку є Adagio, TiMidity, Playmidi, Tracker, Gmod, MikMod, XAudio, S3mod, Nspmod, Yampmod та ін
Обpаботка звуку зазвичай спрямована на отримання нових звуків із вже існуючих (наприклад, голос робота), або надання їм додаткових якостей або усунення існуючих (наприклад, додавання ефекту хору, видалення шуму або клацань).
Програми обробки цифрового звуку (Cool Editor, Sound Forge, Samplitude, Software Audio Workshop) дають можливість прослуховувати вибрані ділянки, робити вирізки і вставки, амплітудні та частотні перетворення, звукові ефекти (відлуння, реверберацію, фленжеp, дистошн), накладення інших оцифровок, зміна частоти оцифрування, генерувати різні види шумів, синтезувати звук.
Монтаж і редагування. Складається у вирізуванні із запису одних ділянок, вставці інших, їх заміні, розмноженні і т.п. Практично кожен музичний редактор має такі можливості редагування. Всі сучасні звуко-та відеозапису в тій чи іншій мірі піддаються монтажу.
Амплітудні перетворення, наприклад, посилення або ослаблення звуку.
Частотні (спектральні) перетворення, наприклад, фільтрація - посилення або ослаблення певних смуг частот.
Фазові перетворення. Слуховий апарат людини використовує фазу для визначення напрямку на джерело звуку. Фазові перетворення стереозвуку дозволяють отримати ефекти обертового звуку, рушійної джерела звуку і їм подібні.
Тимчасові перетворення. Полягають у додаванні до основного сигналу його копій, зсунутих в часі на різні величини. При невеликих зрушеннях - це дає ефект розмноження джерела звуку, при великих - ефект відлуння.
Формантний перетворення оперують з формантами - характерними смугами частот, зустрічаються в звуках, вимовних людиною. Кожному звуку відповідає своє співвідношення амплітуд і частот кількох формант, яке визначає тембр і розбірливість голосу.
Обробка мовної інформації включає в себе синтез мови та автоматичне розпізнавання мови.
В даний час сфера застосування синтезаторів мови безперервно розширюється: використовуються різні автоматизовані інформаційно-довідкові системи, системи автоматизованого контролю, здатні голосом попередити людину про стан контрольованого об'єкта, інші системи.
Розроблено пристрої, що дозволяють перетворити письмовий текст у відповідне йому фонемне уявлення, що дозволяє відтворювати у вигляді мови довільний текст, що зберігається в пам'яті комп'ютера. Чимало зусиль було покладено на те, щоб забезпечити програми та операційні системи графічним інтерфейсом користувача. Зараз розвивається новий напрямок - мовний інтерфейс користувача. Голосові навігатори (PilotVoice, Listen, Just Voice, Speech Recognizer, QwickSwitchBitWare) керують програмами, в якійсь мірі замінюючи клавіатуру і мишу.
Зростає популярність засобів автоматичного розпізнавання мови (Automated Speech Recognition, ASR). Системи ASR (програми диктування DragonDictate, Office TalkKolvox Communication) перетворять мова в закодований "письмовий" текст. Для цього проводиться спектральний аналіз оцифрованої мови і визначаються за допомогою спеціальних математичних методів мінімальні звукові одиниці мови - фонеми.

1.4.5. Бази даних

Діяльність людини постійно пов'язана з накопиченням інформації про навколишнє середовище, її відбором і зберіганням при вирішенні різних завдань. Інформаційні системи, основне призначення яких - інформаційне забезпечення користувача, тобто надання йому необхідних відомостей з певної предметної області, допомагають людині вирішувати завдання швидше і якісніше.
Будь-яка інформаційна система призначена для вирішення певного класу задач, включає в себе як сховище даних, так і кошти для реалізації інформаційних процедур. Дані, що зберігаються в запам'ятовуючих пристроях, структуровані таким чином, щоб їх могли використовувати різні програми, одержали назву баз даних (БД). Засоби створення і управління цими даними отримали назву систем управління базами даних (СКБД).
База даних - безліч даних, організованих для швидкого і зручного способу пошуку та вилучення [4].
Система управління базами даних - сукупність програм і мовних засобів, призначених для створення, ведення та використання баз даних.
До складу СУБД входять:
- Керуючі програми, що забезпечують взаємозв'язок з ОС, обробку команд користувача, черговість їх виконання, контроль завершення операцій тощо;
- Обробні програми, включаючи транслятори з мов опису даних, мов запитів і мов програмування, редактори, відладчики;
- Сервісні програми, що забезпечують зручний для користувача інтерфейс;
- Прикладні програми, що виконують обробку знайдених системою даних, обчислення, формування вихідних документів за заданою формою і пр.
Банки даних зберігають відомості з різних галузей людської діяльності: це бібліотечне та банківська справа, освіта і медицина, управління підприємством і державою, право, екологія, транспорт, туризм і багато чого іншого. Кількість інформації, що міститься в деяких банках даних, вимірюється мільярдами байт. Internet можна розглядати як гігантський банк даних.
База даних може входити в банк даних, а може використовуватися автономно. База даних може містити інформацію практично будь-якого типу. Дані в одній базі даних зазвичай ставляться до якої-небудь однієї предметної області. Більш точно можна сказати, що інформація про об'єкт чи відносинах об'єктів, виражена в знаковій формі, утворює дані.
Для будь-якої бази даних можна говорити про її логічної організації та про її фізичної організації.
Фізична організація - це спосіб представлення, розміщення та зберігання даних на носії.
Логічна організація являє собою модель структури всієї сукупності даних. По суті, це спосіб об'єднання даних у записі, це "погляд" на дані з точки зору їх використання в прикладних програмах.
Найбільш поширеними способами логічного організації даних в БД є табличний, деревоподібний, мережевий. Кожен спосіб має свої переваги і недоліки. Вибір способу представлення даних залежить від особливостей предметної області і тих завдань, які передбачається вирішувати за допомогою цих даних.
Системи управління базами даних звичайно підтримують якусь одну з моделей організації даних, тобто з їх допомогою можна створити базу даних цілком певного типу. Найбільш поширені реляційні СУБД. Це такі відомі програмні засоби, як dBASE, Ребус, Lotus, FoxPro, Clipper, Access, Paradox і багато інших.
До СУБД ієрархічного типу можна віднести багато систем управління файлами, зокрема Norton Commander, Far Manager, Менеджер файлів та ін Більшість СУБД, призначених для створення і ведення бібліотечних баз даних, також ієрархічного типу.
СУБД мережевого типу використовуються переважно в автоматизованих системах управління і системах управління корпоративними бізнес-процесами. Мережевий тип логічного організації даних найбільшою мірою відображає наявність найрізноманітніших зв'язків (сировинних, кадрових, інформаційних, фінансових тощо) між елементами виробничого процесу.

2. МОВИ ПРОГРАМУВАННЯ

2.1. Мови програмування

В даний час у світі існує кілька сотень реально використовуваних мов програмування, для кожного з яких існує своя сфера застосування. У залежності від ступеня деталізації приписів зазвичай визначається рівень мови програмування - чим менше деталізація, тим вище рівень мови. За цим критерієм можна виділити такі рівні мов програмування:
- Машинні;
- Машинно-орієнтовані (асемблери);
- Машинно-незалежні (мови високого рівня).
Машинні мови і машинно-орієнтовані мови - це мови низького рівня, що вимагають вказівки дрібних деталей процесу обробки даних.
Мови ж високого рівня імітують природні мови, використовуючи деякі слова розмовної мови і загальноприйняті математичні символи. Ці мови більш зручні для людини.
Мови високого рівня діляться на [3]:
- Алгоритмічні (Basic, Рascal, C і ін), які призначені для однозначного опису алгоритмів;
- Логічні (Рrolog, Lisр та ін), які орієнтовані не на розробку алгоритму розв'язання задачі, а на систематичне і формалізований опис завдання з тим, щоб рішення слід було зі складеного опису.
- Об'єктно-орієнтовані (Object Рascal, C + +, Java та ін), в основі яких лежить поняття об'єкта, що поєднує в собі дані і дії над нами. Програма на об'єктно-орієнтованої мови, вирішуючи деяке завдання, по суті описує частина світу, що відноситься до цього завдання. Опис дійсності у формі системи взаємодіючих об'єктів природніше, ніж у формі взаємодіючих процедур.
Кожен комп'ютер має свій машинний мова, тобто свою сукупність машинних команд, яка відрізняється кількістю адрес в команді, призначенням інформації, що задається в адресах, набором операцій, які може виконати машина та ін
При програмуванні на машинній мові програміст може тримати під своїм контролем кожну команду і кожну клітинку пам'яті, використовувати всі можливості наявних машинних операцій.
Процес написання програми на машинній мові дуже трудомісткий і виснажливий. Програма виходить громіздкою, труднообозримой, її важко налагоджувати, змінювати і розвивати. У випадку, коли потрібно мати ефективну програму, в максимальному ступені враховує специфіку конкретного комп'ютера, замість машинних мов використовують близькі до них машинно-орієнтовані мови (асемблери).
Мова Асемблера - це система позначень, використовувана для подання в зрозумілій формі програм, записаних у машинному коді.
Він дозволяє програмісту користуватися текстовими мнемонічними (тобто легко запам'ятовуються людиною) кодами, на свій розсуд привласнювати символічні імена регістрів комп'ютера і пам'яті, а також задавати зручні для себе способи адресації. Крім того, він дозволяє використовувати різні системи числення (наприклад, десяткову або шістнадцяткову) для представлення числових констант, використовувати в програмі коментарі та ін Переклад програми з мови асемблера на машинну мову здійснюється спеціальною програмою, яка також називається асемблером і є, по суті, найпростішим транслятором.
Транслятор (англ. translator - перекладач) - це програма-перекладач, яка перетворює програму, написану на одній з мов високого рівня, в програму, що складається з машинних команд [2].
Перекладачі реалізуються у вигляді компіляторів або інтерпретаторів. З точки зору виконання роботи компілятор і інтерпретатор істотно розрізняються.
За допомогою мови програмування створюється не готова програма, а тільки її текст, який описує раніше розроблений алгоритм. Щоб отримати працюючу програму, треба цей текст або автоматично перевести в машинний код (для цього служать програми-компілятори) і потім використовувати окремо від вихідного тексту, або відразу виконувати команди мови, зазначені в тексті програми (цим займаються програми-інтерпретатори).
Компілятор (англ. compiler - упорядник, збирач) читає всю програму цілком, робить її переклад і створює закінчений варіант програми на машинній мові, який потім і виконується [2].
Компілятор повністю обробляє весь текст програми (він іноді називається вихідний код), переглядаючи його в пошуках синтаксичних помилок (іноді кілька разів), виконує певний смисловий аналіз і потім автоматично переводить (транслює) на машинний мова - генерує машинний код. Нерідко при цьому виконується оптимізація з допомогою набору методів, що дозволяють підвищити швидкодію програми (наприклад, за допомогою інструкцій, орієнтованих на конкретний процесор, шляхом виключення непотрібних команд, проміжних обчислень і т.д.). У результаті закінчена програма виходить компактною і ефективною, працює в сотні разів швидше програми, що виконується за допомогою інтерпретатора, і може бути перенесена на інші комп'ютери з процесором, що підтримує відповідний машинний код.
Основний недолік компіляторів - трудомісткість трансляції мов програмування, орієнтованих на обробку даних складної структури, часто заздалегідь невідомої або динамічно змінюється під час роботи програми. Тоді в машинний код доводиться вставляти безліч додаткових перевірок, аналізувати наявність ресурсів операційної системи, динамічно їх захоплювати і звільняти, формувати і обробляти в пам'яті комп'ютера складні об'єкти, що на рівні жорстко заданих машинних інструкцій здійснити досить важко, а для ряду завдань практично неможливо.
Інтерпретатор (англ. interdivter - тлумач, усний перекладач) перекладає і виконує програму рядок за рядком [2].
Інтерпретатор бере черговий оператор мови їх тексту програми, аналізує його структуру і потім відразу виконує (зазвичай після аналізу оператор транслюється в деяке проміжне представлення або навіть машинний код для більш ефективного подальшого виконання). Тільки після того, як поточний оператор успішно виконаний, інтерпретатор перейде до наступного. При цьому, якщо один і той же оператор повинен виконуватися в програмі багато разів, інтерпретатор кожного разу виконуватиме його так, як ніби зустрів вперше. Внаслідок цього, програми, в яких потрібно здійснити великий обсяг повторюваних обчислень, можуть працювати повільно. Крім того, для виконання такої програми на іншому комп'ютері там також має бути встановлений інтерпретатор - адже без нього текст програми є просто набором символів.
По-іншому, можна сказати, що інтерпретатор моделює якусь віртуальну обчислювальну машину, для якої базовими інструкціями служать не елементарні команди процесора, а оператори мови програмування.
За допомогою інтерпретатора припустимо в будь-який момент зупинити роботу програми, досліджувати вміст пам'яті, організувати діалог з користувачем, виконати як завгодно складні перетворення даних і при цьому постійно контролювати стан навколишнього програмно-апаратної середовища, завдяки чому досягається висока надійність роботи. Інтерпретатор при виконанні кожного оператора перевіряє безліч характеристик операційної системи і при необхідності максимально докладно інформує розробника про виникаючі проблеми. Крім того, інтерпретатор зручний для використання в якості інструмента вивчення програмування, оскільки дозволяє зрозуміти принципи роботи будь-якого окремого оператора мови.
Після того, як програма откомпилирован, ні сама вихідна програма, ні компілятор більше не потрібні. У той же час програма, оброблювана інтерпретатором, повинна заново переводитися на машинну мову при кожному черговому запуску програми.
Відкомпілювалися працюють швидше, але інтерпретовані простіше виправляти і змінювати.
Кожен конкретний мова орієнтований або на компіляцію, або на інтерпретацію - залежно від того, для яких цілей він створювався. Наприклад, Паскаль зазвичай використовується для вирішення досить складних завдань, в яких важлива швидкість роботи програм. Тому даний мова зазвичай реалізується за допомогою компілятора.
З іншого боку, Бейсік створювався як мова для початківців програмістів, для яких порядкове виконання програми має незаперечні переваги.
Іноді для однієї мови є і компілятор, і інтерпретатор. У цьому випадку для розробки та тестування програми можна скористатися інтерпретатором, а потім відкомпілювати налагоджену програму, щоб підвищити швидкість її виконання.
У реальних системах програмування перемішані технології та компіляції, та інтерпретації. У процесі налагодження програма може виконуватися по кроках, а результуючий код не обов'язково буде машинним - він навіть може бути вихідним кодом, написаним на іншій мові програмування (це істотно спрощує процес трансляції, але вимагає компілятора для кінцевого мови), або проміжним машіннонезавісімим кодом абстрактного процесора , який в різних комп'ютерних архітектурах виконуватиметься за допомогою інтерпретатора і компілюватися у відповідний машинний код.

2.2. Системи програмування

Система програмування - це система для розробки нових програм на конкретній мові програмування
Сучасні системи програмування зазвичай надають користувачам потужні та зручні засоби розробки програм. У них входять:
1. компілятор або інтерпретатор;
2. інтегрована середовище розробки;
3. засоби створення і редагування текстів програм;
4. великі бібліотеки стандартних програм і функцій;
5. налагодження програми, тобто програми, які допомагають знаходити і усувати помилки в програмі;
6. "Дружня" до користувача діалогова середовище;
7. багатовіконний режим роботи;
8. потужні графічні бібліотеки; утиліти для роботи з бібліотеками
9. вбудований асемблер;
10. вбудована довідкова служба;
11. інші специфічні особливості.
Популярні системи програмування - Turbo Basic, Quick Basic, Turbo Pascal, Turbo C.
Останнім часом набули поширення системи програмування, орієнтовані на створення Windows-додатків:
1. пакет Borland Delphi (Дельфі) - блискучий спадкоємець сімейства компіляторів Borland Pascal, що надає якісні і дуже зручні засоби візуальної розробки. Його виключно швидкий компілятор дозволяє ефективно і швидко вирішувати практично будь-які завдання прикладного програмування.
2. пакет Microsoft Visual Basic - зручний і популярний інструмент для створення Windows-програм з використанням візуальних засобів. Містить інструментарій для створення діаграм і презентацій.
3. пакет Borland C + + - одне з найпоширеніших засобів для розробки DOS і Windows додатків.
4. система програмування на Java, що дозволяє компілювати програми для комп'ютерної платформи, на якій вона стоїть в тому ж ключі як і будь-яка інша,. У цьому випадку головними відмінностями Java-програм або Java-applications є використання бібліотеки Java-класів, які забезпечують розробку безпечних, розподілених систем. Мова Java призначений для складання програм, які працюють в мережах. Програми, написані на мові Java, часто використовуються для створення динамічної реклами в глобальній мережі, які «оживляють» статичні картинки Web-сторінок і тим самим привертають увагу користувачів. Перевагою мови є те, що він незалежний від конкретної архітектури ЕОМ, і Java-додатки можуть працювати на різних типах ЕОМ, під управлінням різних операційних систем. При роботі інтерпретатора мови Java вихідні тексти транслюються в псевдокод віртуальної Java-машини, який найчастіше називають байт-кодом.

ЛІТЕРАТУРА
1. Акулов О.А. Інформатика: підручник / О.А. Акулов, Н.В. Медведєв. - М.: Омега-П, 2007. - 270 с.
2. Алексєєв О.П. Інформатика 2007 / А.П. Алексєєв. - М.: СОЛОН-ПРЕС, 2007. - 608 с.
3. Вьюхін В.В. Інформатика і обчислювальна техніка: навч. посібник для інженерних спеціальностей / В.В. Вьюхін; під ред. В.Н. Ларіонова. - М.: Дрофа, 1992. - 286 с.
4. Гейн А.Г. Основи інформатики та обчислювальної техніки / О.Г. Гейн. - М.: Просвещение, 1992. - 245 с.
5. Інформатика: практикум з технології роботи на комп'ютері / під ред. Н.В. Макарової. - 2-е вид. - М.: Фінанси і статистика, 1998. - 384 с.
6. Макарова Н.В. Інформатика: практикум з технології роботи на комп'ютері / Н.В. Макарова, С.М. Рамін. - М.: Академія, 1997. - 384 с.
7. Макарова Н.В. Інформатика: навч. посібник для вузів / Н.В. Макарова, Н.В. Бройдо. - М.: Академія, 2003. - 768 с.
8. Могилів А.В. Інформатика: навч. посібник для вузів / А.В. Могильов, Н.І. Пак, Є.К. Хеннер; під ред. Є.К. Хеннер. - М.: Академія, 2000. - 346 с.
9. Острейковскій В.А. Інформатика / В.А. Острейковскій. М.: Вищ. шк., 2000. - 235 с.
10. Угринович Н.Д. Практикум з інформатики та інформаційних технологій: навч. посібник для загальноосвітніх установ / Н.Д. Угринович,
11. Л.Л. Босова, Н.І. Михайлова. - М.: Біном, 2002. - 400 с.
Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Програмування, комп'ютери, інформатика і кібернетика | Реферат
163.3кб. | скачати


Схожі роботи:
Системне програмне забезпечення ЕОМ
ЕОМ і його програмне обеспеченіне
Програмне забезпечення ПК Cистемне програмне забезпечення
Програмне забезпечення
Програмне забезпечення ПК 2
Програмне забезпечення ПК
Програмне забезпечення
Прикладне програмне забезпечення
Прикладне програмне забезпечення
© Усі права захищені
написати до нас