Сучасні підручники з валеології надзвичайно різнопланові та цікаві. Так, підручник за редакцією В. Бобрицької має такі розділи:
—Історія пізнання людиною проблем власного здоров'я.
—Проблеми здоров'я людини в сучасному суспільстві.
—Здоров'я дитини.
—Харчування і здоров'я.
—Екологія та здоров'я.
—Основи психічного здоров'я.
—Духовний світ людини та здоров'я [51].
При всій значущості такого підходу (тобто валеологічного) до проблем формування здорового способу життя ми вважаємо обмеження валеологічною освітою надзвичайно вузьким простором у багатоаспектній життєдіяльності підростаючого покоління. Тому валеологічну освіту й виховання можна використовувати лише як один із структурних компонентів у загальній системі зміцнення здоров'я школярів.
Приділивши достатньо уваги вивченню дисертаційних досліджень, ми визнаємо за необхідне зупинитись на оглядовому аналізі науково-популярної літератури з проблеми здоров'я та його збереження, адже впевнені, що більшість масових читачів отримують інформацію саме з таких джерел.
У педагогічній теорії та практиці проблем збереження та зміцнення здоров'я підростаючого покоління існують різноманітні підходи до вивчення найбільш важливих аспектів здоров'я та здорового способу життя.
Питання здоров'я, резервів організму, фізичної культури, режиму праці та відпочинку, раціону харчування тощо хвилювали багатьох дослідників ще за часів радянського та пострадянського періоду. Так, Янес X. зосередив свою увагу на практичних рекомендаціях щодо біоритмів та режиму життя людини, якісного сну, здорового та нездорового харчування, користі гігієнічних навичок у повсякденному житті, принципів організації відпочинку, гармонійних стосунків у родині. Окремо автор наголошує на шкідливості для здоров'я алкоголю та тютюнопаління й закликає бути обережним, приймаючи ліки та лікарські засоби. Янес X. охорону та зміцнення здоров'я індивіда вбачає, по-перше, у захисних здібностях та вмінні організму людини пристосовуватися до умов навколишнього середовища; по-друге, в економічних та соціальних умовах, у яких перебуває людина; по-третє, у резервах психічних, фізичних сил людини [435].
Проблемі ролі фізичної культури в зміцненні здоров'я та формуванні здорового способу життя у 80—90-ті рр. XX ст. присвятили свої праці такі автори, як: Амосов М., Борзов В., Волошин А., Головко Д., Єфименко А., Коротченко А., Зелінський А., Клопов I., Туленков Н., Романовський А., Телегуз К., Ольховик Ю., Півненко А. Погляди Апанасенка Г., Григоренка В., Круцевич Т., Волкова Л., Шиян Б., Доній В. спиралися на ідеологічні постулати комуністичної партії, але, незважаючи на це, педагогічна наука та шкільна практика накопичували цінний матеріал з проблеми формування здорового способу життя. Так, Зелінський А. доводить, що формуван­ня нової людини поєднує в собі духовне багатство, моральну чистоту та фізичну досконалість, що, на його думку, є основою здорового способу життя [388].
Єфименко А., Туленков Н., Телегуз К. вбачають ефективність формування здорового способу життя молоді у вирішенні вищезазначених завдань на державному рівні [388].
Резерви організму та їх роль у збереженні власного здоров'я розкривають Косицький Г. та Дяконова I. Вони визначають джерела здоров'я та самореалізації людини, які розуміють у силі життя, вірі в себе, володінні собою, пошуках радості [184].
Стрес як причина психічного перевантаження та емоційного напруження розглядається Е. Рутманом. У своїй книзі він пропонує рецепти запобігання конфліктів та їх негативних наслідків для здоров'я людини [330].
Збірник «Если хочешь быть здоров» із серії «Библиотека молодой семьи» цілком присвячений оздоровленню засобами фізич­ної культури. Так, у ньому детально описується технологія побудування спортивних споруд, домашнього стадіону. Головною запорукою здоров'я дитини автори вважають повсякденні заняття фізичною культурою в умовах сім'ї. Акцентують свою увагу на складових здорового способу життя: русі, загартовуванні, харчуванні [117].
Сучасні філософсько-соціальні та науково-педагогічні дослідження в контексті проблеми, що розглядається, трактують фізичну культуру як багатокомпонентну соціальну систему, при визначенні якої необхідно виходити з теорії погреб і теорії діяльності людини [11; 15; 881. Фізична культура, перш за все, задовольняє потреби в різнобічному й оптимальному розвитку фізичних здібностей і формуванні рухових умінь і навичок. Цю потребу задовольняє така соціально-педагогічна модель діяльності, як базове фізичне виховання [88; 109], у структуру якого входить зміст програм навчальних закладів, професійно-прикладна фізична підготовка і склад педагогічних факторів, що задовольняють вищевказані потреби [ 190].
Важливою потребою суспільства й особистості є змагальна діяльність, у процесі якої порівнюються й оцінюються людські можливості, розкриваються резерви організму людини. Цю потребу задовольняє така соціально-педагогічна модель діяльності, як спортивна діяльність [66; 422]. Соціально-педагогічна модель діяльності, яка задовольнятиме потреби різних демографічних труп у активному відпочинку, оздоровленні, переключенню з одного виду діяль­ності на інший, визначається як фізична реакція [39; 66; 190].
У суспільстві завжди існує потреба у відновленні сил, лікуванні травм, патологічних станів і зниженні їх наслідків через фізичні вправи. Цю найважливішу потребу задовольняє соціально-педагогічна модель — фізична (рухова) реабілітація [88; 427].
При визначенні структури представлених соціально-педагогічних моделей фізичної культури можна виокремити явища, що знаходяться на межі цих моделей. Функціональний аналіз цих явищ дозволяє стверджувати, що є система потреб, яка спрямована, за В. Григоренком, на задоволення мотивації людини на здоров'я та здоровий спосіб життя [88]. Такий підхід у дослідженні питань вибору тієї чи іншої моделі, побудови фізкультурно-освітньої оздоровчої діяльності дозволив нам надати особливої уваги такій соціально-педагогічній моделі, як адаптивне фізичне виховання [88; 91].
Ця модель [91] забезпечує ефективне вирішення таких, не залежних від нозології, педагогічних завдань:
— оптимізація функціонального стану організму школярів, підвищення рівня здоров'я;
—      профілактика захворювань і ускладнень через підвищення
рівня неспецифічних і специфічних факторів захисту організму;
—ефективний розвиток локомоторно-статичних функцій організму;
—мобілізація духовних сил, формування свідомого ставлення до реальності і власних можливостей;
—формування життєво необхідних знань, умінь, навичок зі збереження й підтримки організму в оптимальному функціональному стані, з подолання психічних і фізичних перевантажень в аспекті збереження, розвитку і зміцнення здоров'я, формування здорового способу життя.
Без сумніву, ця соціально-педагогічна модель досить ефективна, тому що вона забезпечує реальну адаптацію школярів з різним рівнем здоров'я до сучасних громадсько-соціальних відносин держави.
Як уже зазначалося вище, значне місце в збереженні свого здоров'я кожен народ відводить засобам народної медицини. Нова книга професійних лікарів Неумивакіних Івана та Людмили присвячена ендоекологічному (внутрішньому) стану організму людини, без чого, на їх погляд, не можна бути здоровий. Автори пропонують практичні рекомендації та поради з профілактики та позбавлення багатьох хвороб. «Шлях до здоров'я — це знання й наполеглива праця над собою, зробивши який, ви знайдете здоров'я й радість життя», — вважають лікарі [252].
Відомий досвідчений лікар та психолог Володимир Леві у своїх працях категорію здоров'я розглядає як музичний твір і роз’яснює, як його розуміти, як виконувати, як виправляти. Розмаїття рецептів оздоровлення тіла й душі подасться з позиції не тільки лікаря та психолога, а и з позиції письменника [203].
Акцентуючи увагу на тому, що саме освіта та освітні заклади, зокрема на державному рівні, у першу чергу повинні просувати ідеї формування здорового способу життя підростаючого покоління — майбутніх громадян України, ми вважаємо доречним проаналізувати педагогічні видання здоров'язберігаючого напрямку.
На сьогоднішній день існує безліч проектів та цільових пробам охорони здоров'я учнів в умовах загальноосвітніх закладів. Ці документи розглядають найскладніші питання створення здорового середовища, валеологізації освіти, формування здорового способу життя та становлення учня як особистості. адже, як свідчать факти, стан здоров'я населення в Україні доведений до кризового. У гімназії № 59 м. Києва впроваджено комплексну програму «Здоров'я че­рез освіту». За цією програмою принципами школи здоров'я є:
1.Гуманізація освіти є основою для створення здорового морального, психічного середовища, що сприяє становленню учня як особистості, забезпечує реалізацію його творчих здібностей.
2.Система валеологічної освіти базується на принципи науковості, зв'язку навчання з життям, спрямована на вироблення свідомого ставлення до свого здоров'я як до найбільшої цінності й блага.
3.Школу здоров'я засновано на принципі взаємопроникнення знань про здоров'я і заходів щодо попередження захворюваності через усі ланки життя навчального закладу.
4.Усі оздоровчі та діагностичні заходи здійснюються за принципом добровільності, погоджуються з батьками, виконуються висококваліфікованими спеціалістами.
5.Дієвість валеологічних заходів досягається шляхом переконання через результати моніторингів, роз'яснювальну роботу, через лекторії.
6.Оздоровчі заходи, валеологічна освіта доступні всім членам навчально-виховного закладу.
7.Гімназія як член ЄМШЗ, учасниця українсько-канадського проекту «Партнерство в ім'я здоров'я» є відкритим закладом для обміну досвідом з проблем здоров'я, з пропаганди здорового способу життя.
8.Інформація про всі оздоровчі заходи, результати моніторингів, обстежень доводиться до відома батьків [323].
Комплексна система охорони здоров'я, згідно з програмою, передбачає об'єднання зусиль учителів, батьків, учнів, науковців, громадськості, спрямованих на підвищення культури здоров'я, попередження захворюваності, підготовку учнів до дорослості, ство­рення здорового середовища. Робота проводиться за такими основними напрямками, що тісно пов'язані між собою:
1.Екологічна освіта. Діагностика та оздоровлення.
2.Валеологічна освіта.
3.Партнерство в ім'я здоров'я дитини.
4.Здоров'я через виховання та позакласні заходи.
5.Інформаційно-методичне забезпечення школи здоров'я.
У програмі розроблено й запропоновано систему відповідних заходів у навчально-виховному процесі щодо кожного напряму.
Цільова програма «Зміцнення здоров'я» запроваджена в Хортицькому навчально-реабілітаційному центрі. Комплексна програма реабілітації допомагає дітям обґрунтувати вибір шляху до здоров'я індивідуальною мотивацією життєдіяльності. Це, на думку її авторів, дасть можливість вихованцям сформувати власну життєву спрямованість на здоровий спосіб життя, який є інтефуючим станом фізичного, мо­рального, психологічного добробуту людини з високими адаптивними якостями.
Запропоновані в програмі етапи засвоєння основних категорій здорового способу життя за віковими аспектами (економічний, соціологічний, соціально-психологічний, соціально-економічний) викликають певний інтерес своєю новизною [324].
У контексті викладеного особливу увагу звертає зміст «Міжгалузевої комплексної програми «Здоров'я нації» на 2002—2011 роки», мета якої—зміцнення здоров'я дітей та учнівської молоді, розвиток позитивної мотивації щодо формування в них здорового способу життя. Реалізація означеної програми здійснюється в таких напрямках:
—школи в напрямку впровадження здоров'язберігаючих, здоров'я формуючих та здоров'я зміцнюючих технологій, які сприяють значній ефективності навчально-виховного процесу, створюють здоровий освітній простір;
—учителі, медичні працівники, батьки займають чітку громадянську позицію щодо виконання державних та національних програм, Указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, спрямованих на утвердження здорового способу життя, профілактики тютюнопаління, алкоголізму, наркоманії, захворювання на ВІЛ-інфекцію (СНІД та інші небезпечні хвороби);
—загальноосвітні навчально-виховні заклади України визначають пріоритетом своєї діяльності збереження і зміцнення здоров'я підростаючого покоління;
—використання системи комплексного моніторингу здоров'я учнів (методи динамічного нагляду за станом здоров'я на основі психологічних, соціальних і медичних обстежень дітей);
—проведення науково-дослідної роботи з проблеми розробки моделей «Школи сприяння здоров'ю».
Немає сумнівів у тому, що реалізація цієї програми буде вагомим внеском у подальший розвиток Національної мережі загальноосвітніх шкіл сприяння здоров'ю, залучення батьківської громадськості, самоврядування, громадських організацій та об'єднань до проведення превентивних заходів щодо профілактики негативних проявів у дитячому та молодіжному середовищі, формування культури здоров'я в підростаючого покоління [143].
Проаналізовані програми життєтворчості за напрямком здоров'язберігаючої педагогіки мають на межі формування свідомого ставлення до здоров'я як важливої людської цінності, основи щастя людини, умови вдачі та гармонії життя і в межах нашого дослідження заслуговують детального вивчення.
Чільне місце в системі виховання підростаючого покоління посідає сьогодні педагогіка щастя. I хоча багато авторів сучасних робіт цього напрямку не пов'язують стан щастя, безпосередньо, зі здоровий способом життя, ми вважаємо, і вже вище про це говорили, що саме відчуття щастя є джерелом фізичного й морального здоров'я.
У книзі «Педагогіка щастя» автори А. Зайцев та Г. Зайцев розглядають питання подружнього життя, виховання дитини в щасливій сім'ї, здібність любити та потребу виявляти почуття. Автори зазначають, що до всього необхідно готуватися ретельно — на морально-психологічному та валеологічному рівні. Слова академіка Д. Лихачова «Наша школа ... не вчить найголовнішого — бути щасливою людиною...», наведені у вступі, спонукають кожного вчителя, батьків, узагалі людину замислитися над проблемою щастя й у мовами, від яких воно залежить [ 124].
На нашу думку, відчуття щастя — це, перш за все, настрій та переконання самої людини.
Мальханова I. у цікавій роботі «Школа щастя» допомагає кожному знайти творчий та одночасно аналітичний підхід до особисто­го індивідуального щастя, спрогнозувати майбутнє відповідно кон­кретного психотипу. її позиція — щастя кожного в його руках [221 ].
Проблему відчуття щастя сучасної студентської молоді розглядає I. Меліхова. Вона доводить, що більш щасливими себе відчувають люди, у яких задоволені потреби в безпеці та самовираженні. Але кожен по-різному розуміє щастя. «Одні люди бачать своє щастя в почутті задоволеності, спокої, у відчутті своєї корисності, у матеріальній забезпеченості, інші—у розвагах, задоволеності, приємному проведенні часу» [228].
Сибірцова Г. у настільній книзі заступника директора шкода з виховної роботи, посилаючись на розробки Павлової Є. та Щуркової Н., доводить, що основою змісту виховання е здібність бути щасливим. Турбога про щастя дитини в процесі шкільного вихован­ня, на її погляд, е аспектом гуманістичної педагогіки, показником культури суспільства; сприяє максимальному розвитку особистості школяра, реалізації його здібностей і творчого потенціалу, виховання творця особистого життя. Але учень повинен мати в житті образ щастя в індивідуальному варіанті (чого хочу?), знати про способи й засоби досягнення бажаного (з чого почати?), уміти скласти план бажаного та спрогнозувати наслідки таких досягнень, а також участь інших людей у реалізації особистого задуму. Вищеназвані соціально-психологічні утворення і становлять основу змісту й методики роботи педагога з дітьми як суб'єктами особистого щастя [337].
У методичному посібнику «Щасливий підліток» О. Хухлаева, Т. Кириліна, О. Федорова описали систему роботи з профілактики порушень психологічного здоров'я, яка сприяє підтримці емоційного комфорту учнів у колективі, розкриває індивідуальні творчі здібності підлітка. Посібник адресовано шкільним психологам і педагогам, батькам — усім дорослим, які хочуть бачити дитину щасливою, здоровою, успішною [408].
Для розуміння и розробки ідей формування здорового способу життя для нас велике значення мають положення, рекомендації та програми Л. Маленкової. Стимулювання здорового способу життя педагога й вихованця як основа виховання — незмінний постулат автора. На думку вченої, починати роботу зі створення та стимулювання здорового способу життя свого та своїх вихованців педагог повинен з визначення кола принципів та методичних правил, до яких необхідно привчити учнів і неодмінно дотримуватись їх самому.
Роботу з формування здорового способу життя школярів досконало може здійснювати тільки той учитель, який сам веде здоро­вий спосіб життя, має здоровий вигляд, емоційно врівноважений, приємний зовнішньо, життєрадісний, фізично досконалий. Звичайно, це ідеальна модель, але кожен учитель, кожна людина повинна до неї прагнути. І починати потрібно зі створення власної програми оздоровлення. За Л. Маленковою [219], вона може мати такі ідеї:
1)«Я — чудо!»;
2)«Кохання — найвище людське почуття»;
3)«Очищення фізичне і духовне»;
4)«Турбота про психічне здоров'я»;
5)«Спеціальні заходи щодо оздоровлення хворих людей»;
6)«Самооздоровлення»;
7)«Дев'ять лікарів: сонячне світло, свіже повітря, чиста вода, природне харчування, голодування, фізичні вправи, відпочинок, гарна постава, розум».
Саме ці ідеї визначають зміст діяльності з реалізації завдань підвищення якості здоров'я підростаючого покоління.
Дуже цікавою є методика самооздоровлення, у якій зазначаються такі методи та прийоми організації здорового способу життя: споглядання, рефлексія, релаксація, аутогенне тренування тощо. У практиці оздоровлення широко використовують прийоми, які починаються зі слова само (самоаналіз, самокритика, саморозвиток, самосхвалення), це дає можливість знищити межу між вихованням і самовихованням [219].
Сучасні вчені К. Байер та Л. Шейнбер вважають, що складовими здорового способу життя є:
—Оптимальний рухомий режим.
—Тренування імунітету й загартування.
—Оптимальне харчування.
—Психофізіологічна регуляція.
—Психосексуальна і статева культура.
—Раціональний режим життя.
—Відсутність шкідливих звичок.
—Висока медична активність [25].
I хоча вищеназвані складові мають психолого-медичний характер, ми вважаємо їх урахування необхідним у процесі формування здорового способу життя підлітків.
Надзвичайно багато нової наукової та публіцистичної літератури присвячено формуванню здорового способу життя в дітей групи ризику. Це дуже складне й важливе завдання не тільки для батьків, учителів та психологів, а й для всієї держави в цілому.
—Важкий підліток [6; 98; 287]. —Сім кроків від пропасті [164].
—Підтримка дітей групи ризику [261].
—Курс виживання для підлітка [346].
—Особливості агресивної поведінки підлітка [333].
—Наш некерований підліток [46].
—Наркотики: вихід є [38].
—Кого і як ми виховуємо [225].
—Емоції і воля [326] —далеко не повний перелік проблем, що хвилюють фахівців та суспільство сьогодні.
Цінний матеріал пропонують учителям, вихователям, практичним психологам, студентам у своїй монографії «Народознавство та організація здорового способу життя школярів» С. Литвин-Кіндратюк та Б. Кіндратюк. У науковій праці обґрунтовуються теоретико-методологічні засади психолого-педагогічного проектування здорового способу життя школярів з позиції профілактичної етнопсихології й превентивної етнопедагогіки.
Це дослідження виконано на межі шкільного народознавства, валеології, педагогіки, соціальної та екологічної психології. Автори вважають, що «народний досвід здорового способу життя має стати незмінним у розробці психолого-педагогічних профілактичних програм, в основу яких покладені етнопревентивні впливи, що спрямовані на зміцнення фізичного та психічного здоров'я підростаючого покоління» [209, с. 6]. Отже, психолого-педагогічне проектування здорового способу життя школярів засобами народознавства дозволяв відчутно у різноманітні варіанти використання соціально-культурного досвіду народу в навчально-виховному процесі.
Проблеми репродуктивного здоров'я на сучасному етапі давно вийшли за межі індивідуума, сім'ї, галузі охорони здоров'я. Виховання фізично, психічно, духовно та соціально здорового покоління стало найактуальнішим завданням національного виховання.
Система державних заходів не може охопити всі групи населення й не орієнтується на індивідуальні форми роботи. Тому саме навчальні заклади повинні безпосередньо вирішувати питання збереження здорового генофонду нації та виховання національно свідомого молодого покоління. Сьогодення вимагає формування в педагогів, класних керівників, вихователів систематичного бачення процесу виховання й актуалізації потреби здорового способу життя школярів.
Для того, щоб знання про здоров'я стали переконаннями, необхідно розробити нові підходи, прийоми, методи роботи з учнями. Чи кожен дорослий зможе зацікавити своїх вихованців у виборі здорового способу життя? Так, зможе, за умов власної позитивної позиції щодо цієї проблеми, наявності знань, умінь та навичок організатора, координатора спільної діяльності дітей, батьків, педагогів - предметників, медиків, з усвідомлення кожним учнем феномена здоро­в'я як найвищої індивідуальної та суспільної цінності, першої необхідності особистісного життя.
Спираючись на аналіз педагогічної літератури, зазначимо, що на етапі відродження й розвитку національного виховання важливого значення набуває проблема покращення, зміцнення здоров'я підростаючого покоління. А здоровий спосіб життя є основною умовою збереження здоров'я нації.
Обрана нами тема актуального дослідження має складний характер, оскільки синтезує в собі філософський, педагогічний, медичний, психологічний, соціологічний, валеологічний, фізкультурно-оздоровчий, спортивний та реабілітаційний аспекти діяльності людини в галузі розвитку збереження та зміцнення здоров'я, формування здорового способу життя.
Для розуміння й розвитку ідей формування здорового способу життя для нас велике значення має досвід мислителів народу, козацтва, висновки та положення класиків педагогічної науки, розробки програм, методик та технологій сучасних науковців щодо формування здоров'я та здорового способу життя осіб різного віку та статі, різних соціальних груп.
Зазначаючи надзвичайну цінність і важливість накопиченого роками з досліджуваної проблеми, ми наголошуємо на необхідності нетрадиційного, експериментального підходу до проблеми збереження та зміцнення здоров'я молодого покоління. Сьогодні не досить ефективно спрацьовують усталені методи й форми роботи з цього напряму.
Нетрадиційність вбачаємо:
—у зверненні до почуттів дитини, її природи, настрого, самовідчуття;
—у впровадженні феліксологічного виховання (виховання щасливого підлітка) у навчально-виховний процес сучасних загальноосвітніх закладів;
—у визначенні джерел та чинників здоров'я та здорового способу життя.
На наш погляд, фундаментальними джерелами розвитку й зміцнення здоров'я є:
1.Реалізація природних нахилів і задатків як основа задоволення та щастя, успіху дитини в побутовій, навчальній, трудовій, спортивній, професійно орієнтованій діяльності.
2.Почуття щастя як запорука психологічного, соціального, духовного, фізичного здоров'я дитини, підлітка, юнака, дорослої людини.
3.Внутрішня і зовнішня гармонія як умова стабільності та краси життя кожної особистості.
4.Міцність духу як підґрунтя для подолання труднощів і негод повсякденного життя.
5.Любов — як прагнення до життя та неперервного вдосконалення фізичного, соціального, психічного здоров'я людини.
Отже, здоровий спосіб життя — це високий рівень самовідданості, за умов зовнішньої і внутрішньої гармонії, щастя, на основ1 безкорисливої любові до праці, життя, світу.
У процесі аналізу педагогічних концепцій, моделей, програм, методик і технологій формування здорового способу життя людини було встановлено такі методологічні положення організації навчально-виховного процесу в системі соціальних інститутів збереження, розвитку й зміцнення здоров'я школярів:
—Сучасні комплекси міждисциплінарні стратегії оздоровлення школярів орієнтовані на санітарно-гігієнічні напрямки й особистість учня. Здебільшого цей симбіоз обумовлено складною соціально-економічною та демографічною ситуацією в країні, негативними тенденціями щодо рівня здоров'я підростаючого покоління. За цих умов зрозуміло, що для перетворення соціальних інститутів у систему ефективного формування здорового способу життя школярів недостатньо набору окремих профілактичних, оздоровчих, корекційних заходів. Необхідний радикальний злам багатьох сталих педагогічних, психологічних і медико-біологічних стереотипів, потрібна відмова від емпіричних, приблизних, а інколи й абстрактних побудов цієї робота.
—Оптимальна побудова системи соціальних інститутів формування здорового способу життя школярів неможлива без реалізації в н структурі адаптивної моделі формування здоров'я людини. Така модель на основі педагогічного моніторингу відслідковує стан здоров'я, рівень здорового способу життя учасників освітньо-виховного процесу та фактори, що впливають на здоров'я учнів. На основі свого власного, а не чужого досвіду виносить управлінські рішення, організовує цілеспрямовану роботу з їх виконання. Систе­матично зіставляє отримані результати з програмою й у випадку серйозних відхилень вносить необхідні корективи.
—Загальноосвітня школа повинна об'єднати всі соціальні інститути на певній території з метою посилення її можливостей у створенні умов для розвитку індивідуальних здібностей і базових потреб учня не тільки в спеціально організованому освітньому середовищі, але й у реальному житті.
—Система соціальних інститутів формування здоров'я і здо­рового способу життя школярів повинна включати, на рівні взаємин, стимулюючу функцію, яка дозволяє зафіксувати зміни стану кожного конкретного учня, а також й орієнтації не тільки на кінцевий результат, а й на те, яким чином він досягається.
—Технологізація формування здоров'я і здорового способу життя школярів с достатньо ефективним механізмом реалізації визначення педагогічних стратегій. Але, як репрезентують наші дослідження, більшість авторів не вважають за потрібне розрізняти методику й технологію оздоровчої роботи. В аспекті нашого дослідження методика — це сукупність рекомендацій, указівок, методичних принципів організації та проведення оздоровчого процесу. Педагогічна технологія характеризується двома принциповими моментами — високою вірогідністю досягнення кінцевого результату та процедурністю проектування процесу формування здоров'я й здорового способу життя школярів. Співвідношення формального та конкретного рівнів побудови навчально-виховного процесу в струк­турі соціальних інститутів освіти й оздоровлення школярів дозволяє вирішити проблему індивідуального дозування педагогічних факторів, стимулювання пізнавальної мотивації школярів різноманітних вікових груп.
—Реальним резервом у структур1 соціальних інститутів ос­віти, оздоровлення та формування здорового способу життя школярів є фізична культура, індивідуалізація фізичного виховання учнівської молоді. Але реалізація індивідуального підходу має певні труднощі, пов'язані як з організацією навчально-виховного процесу, так і з виявленням особливостей індивідуальних рухових можливостей кожного школяра. Методологічним аспектом вирішення цієї проблеми є здійснення групової індивідуалізації процесу формування здоров'я, фізичної підготовленості, здорового способу життя школярів, що мають подібні групові закономірності. Отже, диференційована фізкультурно-оздоровча освіта виступає як така організація педагогічного процесу, при якій у кожному соціальному інституті враховуються індивідуальні фізичні, психоемоційні й інтелектуальні можливості учнів, а оптимальні їх стосунки формують дидактичні умови виникнення симулятивного ефекту розвитку, збереження й зміцнення здоров'я, виховання здорового способу життя підростаючого покоління.

РОЗДІЛ 2 ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАНИЯ ВЗАЄМОДІЇ СОЦІАЛЬНИХ ІНСТИТУТІВ У ПРОЦЕСІ ФОРМУВАННЯ ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ УЧНІВ

Звертаючись до реалій сьогодення, помічаємо девальвацію цінності особистості в сучасній дегуманізованій культурі, хоча в межах гуманістичної антропології та традицій філософії саме людина та її здоров'я повинні сприйматися як найбільша величина планетарного масштабу. Соціальна ідея духовно-морального та здорового способу життя поступово набуває національно-державного значення. Саме така глобальна ідея може об'єднати навколо себе не тільки здорові сили суспільства та організації, що її втілюють у життя, а и країни, які вважають оздоровлення нації основою державної політики.
Для вирішення завдань ефективної соціалізації особистості, формування здорового покоління вчені і практики аналізують можливості оптимізації соціально-педагогічного процесу, виявляють шляхи вирішення поставлених цілей та досягнення вищезазначеної мети.
Взаємодія соціальних інститутів характеризується наявністю певних механізмів, за допомогою яких не тільки вирішуються соціальні протиріччя та конфлікти, а й координуються зусилля, досягається консенсус відносно поставленої мети та завдань. У нашому випадку, метою організованої взаємодії є формування здорового способу життя підростаючого покоління і, як наслідок цього, збереження здоров'я нації та суспільний розвиток.
У другому розділі мова буде йти про теоретичні засади взаємодії соціальних інститутів та науково-практичні засади створення й функціонування відкритої соціально-педагогічної системи з метою формування здорового способу життя учнів загальноосвітніх навчальних закладів. Також ми беремо до уваги традиції селища та школи, визначаючи їх як системоутворюючий компонент формування здорового способу життя підростаючого покоління в межах чітко окресленого простору. Таким чином, спробуємо довести, що тільки за умов функціонування відкритої соціально-педагогічної системи можна вирішити будь-які завдання стосовно формування, розвитку, соціалізації особистості. Причому органічний взаємозв'язок державних та соціально-виховних інститутів дасть більш позитивні результати, ніж вирішення конкретної проблеми окремими соціальними інститутами.

2.1. Теоретичні засади системи взаємодії соціальних інститутів у процесі формування здорового способу життя школярів

У сучасній українській державі простежуються процеси глибокої соціальної трансформації заключним етапом якої має стати модернізація всіх рівнів та прошарків буття суспільства. Узагалі, будь-які трансформаційні процеси в соціумі розповсюджуються не лише на соціальні явища й інститути, а й на індивідуальний рівень, породжуючи якісні зміни у свідомості людини. злам та переоцінку колишніх стереотипів, цінностей,норм. Стан індивідуальної свідо­мості різноманітний, процес його перебудови здебільшого має драматичний характер. Тому всім затоми перетворенням у суспільстві притаманні психологічні кризи, які поглиблюють нестабільність та напругу серед людей. Психологічна напруга, нестабільність, апатія, цинізм — головні чинники нездорового способу життя, більш того — життя в таких у мовах і є нездорове, неповноцінне.
Погіршення медико-демографічних показників, екологічний дисбаланс, соціальна стратифікація та багато інших негативних факторів, що набирають обертів у соціальній та інших сферах буття суспільства, не можуть поліпшувати якість здоров'я як окремої людини. так і нації в цілому.
За даними соціологічних опитувань, на здоров'я людини найбільш суттєво впливають на спосіб життя — 50%; спадковість — 20%; навколишнє середовище — 20%; рівень медичної допомоги — 10% [444].
Отже, сьогодні існує гостра потреба соціологічного осмислення та аналізу системи взаємодії соціальних інститутів у процесі формування здорового способу життя, тому що саме соціальні інституції забезпечують задоволення найважливіших життєвих потреб.
Справедливо зазначив у своїй статті «Механізм реалізації соціокультурного ідеалу здоров'я» В. Копа: «Використовуючи соціальну значущість здоров'я, людина набуває здатності активно впливати на хід подій у суспільстві. Крім того, у багатьох країнах здоров'я є одним з критеріїв можливості зайняти соціально значущу посаду в суспільстві. Тим самим, визнається факт, що соціально значущим суб’єктом може бути тільки особа, яка володіє достатнім рівнем здоров'я. Тобто здоров'я можна віднести до одного з модусів соціальної значущості: слави, професіоналізму, знання, влади, багатства. Ці модуси є основними стимулами діяльності людей як соціальних істот. А певною діяльністю щодо досягнення здоров'я як модусу соціальної значущості є здоровий спосіб життя (як процедура чи спосіб)...»[239].
Щодо походження самої проблеми та її історії, зазначимо, що коло питань «соціальний інститут — здоровий спосіб життя» існує давно. Так, наприклад, німецький учений М. Сус вважає, що вперше соціологічний аналіз значення здорового способу життя та охорони здоров'я було проведено в роботі відомого спеціаліста з питань соціальної політики В. Петті «Політична арифметика»(1690р.). Також до цього питання зверталися такі відомі дослідники: К. Вінтер (робота «Соціологія для лікарів»), Иоганн П. Франк (робота «Система досконалої медичної поліції»), французький учений Ж. Гуєрні (робота «Соціальна медицина»), Р. Вірхов, С. Норман, Мак-Йнтайр.
Високої оцінки, на наш погляд, заслуговує багатотомна праця Иоганна П. Франка «Система досконалої медичної поліції», яка чудово презентує знання того часу про соціальні зв'язки здорового способу життя та захворювання. А французький учений Ж. Гуєрні вперше до науки залучає таке поняття, як «соціальна медицина», щоб з'ясувати зв'язок фізичного та психічного стану населення та законодавства й різноманітних соціальних інститутів, з метою вивчення взаємодії між соціальними факторами, здоров'ям та хворобою, а також задля здобуття засобів щодо покращення здоров'я та профілактики захворювань.
Ще однією значною фігурою в полі цього дослідження можна вважати німецького соціолога С. Ноймана. Саме він у роботі «Суспільна турбота про здоров'я і власність» указує на необхідність пошуку зв'язків медицини з іншими соціальними інститутами, тому що соціальний статус людини завжди відображає її спосіб життя, який не завжди с здоровий. Захист здоров'я людини не є лише прерогативою медицини. У суспільстві треба налагодити цілу систему зв'язків між соціальними інститутами, яка б могла контролювати та корегувати рівень здоров'я людей різного соціального походження та пропагувати здоровий спосіб життя серед різних верств населення.
Узагалі в Німеччині ще в середині минулого сторіччя здоров'я громадян було проголошено соціальною турботою, а працю Р. Вірхова «Доповіді про епідемію тифу у Верхній Сілезії» можна вважати класичним трудом з німецької соціальної гігієни.
Водночас у США, Великобританії, Німеччині соціологія медицини як окрема дисципліна сформувалася приблизно в середині XX сторіччя у зв'язку з необхідністю соціологічного осмислення ролі та значення медицини, системи охорони здоров'я, самого пацієнта в сучасних соціально-економічних умовах та потребою соціологічної освіти для медичного персоналу.
Таким чином, існує цілий науковий напрямок—соціологія медицини, що вивчає стан здоров'я населення, його соціальну зумовленість, роль та значення в розвитку суспільства, організаційну структуру та ефективність медичних закладів. Але, як і кожна прикладна наука, соціологія медицини має дуже вузьку спрямованість на вирішення конкретних завдань медицини (наприклад, медичне страхування, юридичний захист пацієнта та інші проблеми, що стосуються медицини як соціального інституту).
Проблема, на наш погляд, полягає не в тому, як працювати з хворими людьми, а в тому, як не бути хворими, як попередити хворобу, і в цьому людині може допомогти здоровий спосіб життя, де не останнє значення мають різноманітні соціальні служби та їх ро­бота в плані збереження здоров'я людини.
Діяльність соціальних служб цілком залежить від статусу того чи іншого соціального інституту в суспільстві. Узагалі, соціальний інститут—це комплекс формальних та неформальних правил, принципів, норм, положень, котрі регулюють різноманітні галузі людської діяльності та організують їх у систему ролей та статусів, що формують соціальну систему. Термін «соціальний інститут» уживають у найрізноманітніших випадках. Кажуть, наприклад, про інститут сім'ї, інститут освіти, інститут військових сил, інститут релігії. Класифікація соціальних інститутів здійснюється за різними критеріями: сфери, види діяльності, функції, рівень та характер організації. Однак, «у всіх цих випадках ідеться про відносно стійкі типи та форми соціальної діяльності, зв'язків та відносин, завдяки котрим організується суспільне життя, забезпечується усталеність» [322, с. 150]. Сутність будь-якого соціального інституту відкривається саме через його зв'язки та відносини з іншими соціальними інститутами та суб'єктами.
Сучасні соціологи розробили кілька класифікацій соціальних інститутів залежно від галузі дії та функцій, які вони виконують:
—реляційні інститути — визначають рольову структуру суспільства за різноманітними критеріями (школа, інститут; пенсійний фонд, сім'я тощо);
—регулятивні—установлюють дозволені суспільством межі дій та санкцій, тобто всі механізми соціального контролю (парламент, житлово-побутові служби, міліція, суд, армія тощо);
—культурні інститути, пов'язані з ідеологією, релігією, мистецтвом (партії, церква, музичні спілки та інші заклади мистецтва).
Функції соціальних інститутів зумовлені, перш за все, «потребами конкретного суспільства, реалізація яких потребує спільних організованих дій», та пріоритетною «загальною метою» [322, с. 151]. Потреби та мета кожного суспільства на визначеному етапі його розвитку відображені в різноманітних соціальних програмах, де визначені головні пріоритетні напрямки діяльності суспільства або якого-небудь суспільного інституту.
Зараз в Україні заплановано багато соціальних програм, які спрямовані на забезпечення громадянам умов для здорового способу життя. Як правило, вітчизняні проекти з формування здорового способу життя ініціюються державними установами, переважно спеціалізованими (освітянськими, молодіжними, медичними, соціальними тощо) і тими з різноманітних громадських організацій, які дістали підтримку міжнародних організацій, фондів. Розглянемо деякі існуючі різноспрямовані проекти, що сприяють формуванню здорового способу життя дітей та молоді.
Перш за все, це додаткові заходи щодо забезпечення виконання Національної програми «Діти України» на період до 2005 року. У пункті № 29 цього документа зазначено: «3 метою забезпечення права дитини на здоровий розвиток науково обґрунтувати та експериментально апробувати нові технологи фізичного виховання учнів загальноосвітніх навчальних закладів. Розробити відповідні методичні рекомендації для педагогів».
Далі Національна програма «Репродуктивне здоров'я 2001— 2005».
У пункті № 24 зазначено: «Запровадити в межах програми підвищення кваліфікації педагогічних та соціальних працівників (у т.ч. працівників центрів соціальних служб для молоді) спеціалізований курс з питань популяризації здорового способу життя, збереження репродуктивного здоров'я, запобігання абортам, інфекційним захворюванням, що передаються статевим шляхом».
У пункті № 27 зазначено: «Підготувати для медичних, педагогічних і соціальних працівників методичні посібники з проведення серед різних груп населення профілактичної роботи, спрямованої на збереження і поліпшення репродуктивного здоров'я».
I найбільш актуальна національна програма стосовно здорового способу життя «Забезпечення профілактики ВІЛ — інфекції, допомоги та лікування ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2004— 2008 роки». Ця програма спрямована безпосередньо на захист людини від найбільш тяжких наслідків нездорового способу життя, а саме від хвороб, від яких і досі немає ліків у медицин1.
У пункті № 7 указано на необхідність «забезпечити доступ різних категорій населення (передусім молоді, яка не навчається й не працює, батьків, військовослужбовців строкової служби) до інформаційно-просвітницьких заходів, спрямованих на зменшення поширеності ризикованої щодо інфікування ВІЛ-поведінки та пропаганду здорового способу життя».
Виконання всіх вищевказаних програм не може забезпечити будь-який один соціальний інститут. У суспільстві існує гостра потреба у форму ванні взаємозв'язків між різними соціальними інститутами, тому що кожен індивід протягом життя є членом більшості названих інститутів. Моделі зв'язків між соціальними інститутами можуть бути різноманітними. Найбільш поширена модель представлена як модель взаємозв'язку між реляційними інститутами, наприклад: сім'я—школа—технікум—ВНЗ. Усі соціальні інститути виконують просвітницько-виховну функцію в житті людини й діють, як правило, у напрямку пропаганди та поширення здорового способу життя. Яку б соціальну роль не виконував індивід (дитина, учень, студент), він завжди більш-менш завдяки цим інститутам знаходиться в колі соціальної турботи та підтримки. Або такий варіант моделі: сім'я — медичний заклад — дитячий садок — медичний заклад— навчальний заклад— медичний заклад тощо. Як здійснюється цей зв'язок? Зараз в Україні діє програма-проект «Сімейна медицина». Розвиток первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини є одним з пріоритетних і стратегічних напрямків реформування системи охорони здоров'я України. «Так, кількість закладів, що працюють на засадах сімейної медицини, станом на 1 липня 2004 року становила більше 2000. Майже 80% з них знаходяться у сільській місцевості. Понад три тисячі лікарів надають первинну медико-санітарну допомогу на засадах сімейної медицини. Створити модель ефективної системи профілактичних та первинних заходів охорони здоров'я на засадах сімейної медицини, пристосовану до сучасних соціально-економічних умов, покликаний Проект Європейського Союзу «Профілактичні та первинні заходи охорони здоров'я України, Києва та ряду областей». Він реалізується в Україні з жовтня 2002 р. на замовлення МОЗ України німецьким консорціумом СІІ Груп/ЕПОС» [111 ].
Підготовка сімейних лікарів і медичних сестер здійснюється на 17 кафедрах медичних ВНЗ: в інтернатурі, шляхом піврічної після дипломної перепідготовки дільничних терапевтів і педіатрів, під час виїзних циклів навчання для медичних працівників сільської місцевості. Сімейний лікар мусить контролювати не лише здоров'я дитини, а й здоров'я батьків. Регулярно проводити співбесіди стосовно здорового способу життя, здорових навичок, здорового харчування, особистої гігієни. Крім того, дитячий садочок або навчальний заклад постійно контролюється з боку відповідного медичного закладу: діти та дорослі проходять медичну комісію, отримують рекомендації щодо свого стану здоров'я та його покращання. За словами Р. Стайлза, який керує цим проектом, щодо обов'язків сімейного лікаря, то практично в усіх країнах світу на нього покладено: прийом пацієнтів у амбулаторії або вдома; «ведення» своїх хворих у стаціонарі разом із фахівцем вузького профілю; встановлення попереднього діагнозу; прийняття первинного рішення щодо розв'язання медико-соціальних проблем. Організація співпраці з колегами, медичним персоналом стаціонарних медичних закладів. Співпраця з місцевими органами законодавчої та виконавчої влади, направлена на поліпшення здоров'я громадян тощо [111].
Отже, ми бачимо достатньо плідну схему взаємодії різноманітних соціальних інститутів у плані не лише лікування хвороб, але й у плані їх попередження, тобто пропаганди та поширення здорового способу життя. У схемі задіяні: інститут сім'ї, інститут медицини, інститути місцевих органів влади, інститути статистики та контролю тощо.
На жаль, не завжди, коли є модель взаємодії між соціальними інститутами, ця взаємодія здійснюється, або вона досконала. Існують і недоліки. Розробка систем удосконалення пропаганди здоро­вого способу життя серед реляційних інститутів (наприклад, стосовно розвитку дітей та підлітків завдяки заняттям фізичною культурою та спортом), потребує також урахування регіональних особливостей, екології, смертності населення тощо, наприклад, на Донеччині серед людей дуже поширеними є захворювання серцево-судинної системи, тому всі заходи щодо здорового способу життя треба будувати, спираючись на боротьбу з тими негативними явищами, які викликають саме цю хворобу. Так, «половина школярів нашого регіону харчуються нерегулярно, у третини — порушення артеріального тиску, у 50—60% підвищена або знижена вага. Здебільшого діти основний час проводить біля комп'ютера, і це на фоні низького рівня організації оздоровчої робота у школі...»[ 198, с. 3]. Результати досліджень доводить, що масова фізична культура та оздоровчі заходи, які здійснюються, у школі не відповідають вимогам нормального розвитку серцево-судинної системи дітей та підлітків. Але справа не лише в школі, оскільки ні школа, ні сім'я, ні лікарня не зможуть впоратися наодинці з комплексною проблемою. 3 комплексними проблемами й боротися треба в команді. Аналіз існуючих заходів, спрямованих на формування здорового способу життя молоді, що був проведений Українським інститутом соціальних досліджень у межах українсько-канадського проекту «Мо­лодь за здоров'я», дозволяє визначити найбільш актуальні й пріоритетні напрями в розвитку та впровадженні програм, орієнтованих на молодь:
—підготовка фахівців, навчання широкого кола спеціалістів, які працюють з молоддю у сфері охорони здоров'я, освіти, інформаційних технологій, розваг тощо;
—упровадження системи консультування батьків та сімей з питань родинних конфліктів, взаємин між поколіннями, витоків конфліктів у сім`ї;
—зміна шкільної програми з фізичної культури і впровадження шкільного курсу валеології;
—пошук привабливих, неординарних форм впливу на учнівську молодь;
—розробка інформаційно-освітніх програм-тренінгів, шкіл тощо.
Вище була представлена найбільш поширена модель зв'язку соціальних інститутів між собою. На жаль, у сучасній Україні, практично на стадії зародження знаходяться зв'язки між реляційними та культурними соціальними інститутами. Особливо великий потенціал залишається за таким потужним соціальним інститутом, як Церква. Зрозуміло, що, з одного боку, церква відокремлена від держави та в Україні діє закон про свободу совісті та віросповідання. Але, у трансформаційному, незаможному суспільстві немає іншого такого інституту, який би виконував психотерапевтичну функцію в суспільстві, а саме формував би спокійне та доброзичливе світосприйняття, дарував оптимізм, допомагав знайти сенс життя. Церква також допомагає людині не залишитися на самоті, не впасти у відчай та сторонитися від гріха, який, по суті, і є нездоровий способом життя.
Це особливо актуально для суспільств, що зараз знаходяться в стані змін та трансформації. Як писав Л. Гофман: «Щоб здійснити будь-які соціальні зміни, необхідно змінити не лише саму реальність — економіку, політику, соціальні інститути, але й скорегувати суб'єктивне ставлення людей до цієї реальності, зробити той образ соціального світу, який поширено серед більшості громадян цієї країни» [79, с. 317]. Культурні інститути, перш за все, є носіями образу соціального світу, а в цьому світі все важливо, у тому числі й здоров'я. До найвпливовіших культурних інститутів, крім церкви, належать також ЗМІ. Останнім часом у засобах масової інформації чітко простежуються тенденції комерціалізації та глобалізації. Пропаганд1 здорового способу життя приділяється занадто мало уваги, навпаки, реклама тютюнових виробів або горілки на сторінках журналів, у телероликах, жахливі та низькоякісні фільми свідчать про серйозні недоліки в роботі ЗМІ з питань поширення здорового способу життя.
Розвиток сучасних ЗМІ досягнув такого рівня, що учні мають доступ до інформації будь-якої тематики. Інформаційний простір став безмежним, тому що міжнародна система INTERNET не має ні мовних, ні державних кордонів. Інформація у всесвітній «павутині» увесь час збагачується та оновлюється, зрозуміло, що учні мають змогу знайти матеріали, які відповідають їх віку, результати досягнень з тих галузей, які постійно розвиваються, наприклад, комп'ютерні технологи, а також результати наукових відкриттів з фізики, хімії, біології, можуть узяти участь у дистанційних олімпіадах, конкурсах, змаганнях.
Поряд з тим, комп'ютерна техніка не зможе замінити «живого» спілкування. Якщо в мережі INTERNET дитина знаходить готову відповідь, то на заняттях, під час дискусій, сама засобом підбору, спроб та помилок, урешті-решт, досягає потрібного результату [443, с. 357].
У західноєвропейських країнах телебачення має багато корисних, цікавих програм, що носять як виховний, так і пізнавальний характер. Побудовані за допомогою психологічних законів, вони в ігровій формі для дітей раннього та молодшого віку, а також для підлітків у вигляді розважальних програм повідомляють про здоровий спосіб життя. У цьому виражається й піклування про освіту молоді за допомогою ЗМІ, і пропаганда, роз'яснення здорового спо­собу життя. Щодо вітчизняних ЗМІ, на жаль, у нас мало транслюється телепрограм зазначеної тематики, і вони в основному зарубіжного ґатунку. Треба підкреслити, що і зарубіжні, і вітчизняні телепрограми — пасивний спосіб сприйняття інформації. «Пасивно сприйнята інформація — залишається недійовою — споглядання здорового способу життя не покращує фізичну форму, а спостережена доброчинність не є практикою доброчесності» [199, с. 168].
I тут доцільним було б, на нашу думку, ввести до складу чинних Основ законодавства України про охорону здоров'я (або передбачити в майбутньому в окремому спеціальному законі про контроль над тютюном) норми, що повинні визначити право людини на вільні від тютюнового диму громадські місця й правові механізми реалізації цього права. Доцільним було б також повернуться до внесення відповідних змін у Закон України «Про рекламу», які б забезпечили повну заборону (а не лише певні обмеження, які є на сьогодні) реклами тютюнових виробів, а також заборону спонсорської підтримки з боку тютюнової промисловості. Відповідні Затони та інститути, які мають їх утілювати, — це, по суті, ще одна модель відносин між соціальними інститутами (регулятивними та культурними) щодо втілення здорового способу життя серед громадян нашої країни.
Регулятивні інститути, як ми вважаємо, є найважливішими соціальними інститутами, що дійсно можуть впливати на стан соціальних відносин, стосунків, зв'язків у державі. В Україні відсутні концепції розвитку медичного права та законодавчого забезпечення здорового способу життя, що дали б змогу визначати загальні підходи, структуру, порядок (черговість) розробки та прийняття законів. Теоретична основа розвитку медичного права в Україні визначає приблизний перелік необхідних правових актів у галузі охорони здоров'я, їх взаємодію, загальні принципи їх підготовки та впровадження. Базовим для правових концепцій має стати чинний Закон України «Основи законодавства про охорону здоров'я громадин України» — це свого роду «Медична конституція України», комплексний закон, який визначає загальні засади охорони здоров'я і буде як основа утримувати на собі всю систему правотворчості. Вочевидь, законодавство має відображати відповідальність уряду за сприяння здоров'ю та профілактиці захворювань. Законодавчим шляхом можуть укладатися урядові та добровільні програми-заходи з охорони здоров'я, проводитися пропаганда здорового способу життя та формуватися сприятлива для його запровадження громадська думка.
Законодавча політика в цій сфері має передбачати поєднання освітніх, примусових та заохочувальних заходів, охоплюючи, наприклад, закони, що забороняють деякі види поведінки, які вважаються ризикованими для здоров'я (наприклад, невикористання ременів безпеки під час їзди на автомашині); закони, що стимулюють здоровий спосіб життя (наприклад, через податкові пільги або зміни у структурі страхових тарифів); законодавство, що підтримує урядову політику освіти населення з питань охорони здоров'я. Крім того, уряд повинен підтримувати незалежні приватні та неурядові установи, що займаються питаннями охорони здоров'я та здорового способу життя. Перед тим, як запроваджувати певні заходи, спрямовані на поліпшення здоров'я населення, необхідно переконатися, що населення усвідомлює цінність цих заходів. Покладання уряду на громадську думку може значною мірою сприяти більшій готовності населення зрозуміти нові закони та впроваджувати їх у життя. Роль громадської думки в досягненні цілей громадського здоров'я вказує на важливість інформаційно-освітніх програм для різних груп населення та необхідність участі населення в законодавчому процесі з питань охорони здоров'я.
Аналізуючи регулятивні інститути та їх взаємодії з іншими соціальними інститутами, особливу увагу треба звернути на проблеми здорового способу життя громадян, що знаходяться в умовах позбавлення волі. Тюрма—- це своєрідний соціальний інститут, до якого не завжди доходять справи в суспільстві, що перебуває в кризовому (або близько до кризового) стані. Проте, «кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та необхідне соціальне обслуговування, який є необхідним для підтримання здоров'я і добробуту її самої та її сім'ї, право на забезпечення в разі безробіття, хвороби, інвалідності, старості чи іншого випадку втрати засобів до існування через незалежні від неї обставини» (Ст. 25 Загальної Декларацій прав людини). І це право треба реалізувати. Тут виникають не лише фінансові проблеми, а й проблеми відсутності зв'язку інституту тюрми з іншими організаціями та соціальними суб'єктами, котрі можуть допомогти вирішити існуючі проблеми.
Не краще складаються справи й в іншому регулятивному інституті — армії. Багато молодих людей, які потрапляють до армії, просто не можуть вести здорове життя. 3 одного боку, у держави не вистачає грошей, щоб забезпечити дійсно гідне існування тих, хто потрапив до армії, а з іншого—суспільству бракує система військової підготовки майбутніх солдат. Отже, інститут Армії потребує серйозної реформи, такої, завдяки якій зі служби будуть повертатися сильні, мужні, ще більш здорові чоловіки, а не хворі (психічно та фізично) істоти.
Окремо хотілось би звернути увагу на такий соціальний інститут, як політичні партії. У Програмах багатьох з них увага приділяється турботі про поширення здорового способу життя в Україні. Так, наприклад, у програмі Партії промисловців і підприємців України чітко зазначено, що «необхідно пропагування (серед населення) здорового способу життя через розвиток фізичної культури, масового та професійного спорту; видання загальної і спеціальної літератури, що безкоштовно або за собівартістю розповсюджується серед молоді» [443]. Такі ж гасла лунають у програмних документах ліберально-демократичної, соціал-демократичної та багатьох інших українських партій. Але далі, ніж просто обіцянки, ці турботи, як правило, не йдуть.
Проблема здорового способу життя змикається із ще більшою, можна казати, глобальною проблемою — депопуляцією в Україні. Цей процес розпочався ще наприкінці 60-х років та продовжує набирати обертів: кожен рік населення нашої країни скорочується на 0,8—1 % (!). Чим зумовлено вимирання нації — ніяка наука точно не може дати відповідь: дехто бачить корінь проблем в економіці (але ж не в 60-ті роки!), дехто в розвалі системи охорони здоров'я та відсутності відповідної політики в цій галузі вже протягом багатьох років... Так, але сучасні хвороби часто не піддаються лікуванню ані в Україні, ані в розвинених країнах (мова йде про рак, СНІД, курячий грип тощо)... За словами професора Г. Апанасенка, голови проблемної комісії МЗ і АМН України «Синологія і валеологія», тільки валеологія може дати відповідь на причини депопуляції в Україні [16]. Валеологія як наука про здоровий спосіб життя має цілісний підхід до людини й бачить у ньому єдину систему: тіло, психіку, духовність. Кожен біологічний вид вимирає тоді, коли змінюються умови його існування, до яких він пристосований. За останні 100 років умови існування людства змінено радикально: знижуються на популяційному рівні функціональні резерви органів та систем організму людини, спостерігається порушення реактивності та резистентності, процесів саморегуляції, погіршення кількості та якості статевих клітин — ось неповний перелік характерних рис. які впливають на зміни в демографічних показниках багатьох країн. Лікуванню цє не підлягає. Рішення проблеми в підвищенні популяційного потенціалу здоров'я нації в цілому через покращення життєвого потенціалу кожної людини, навіть якщо вона почувається здоровою. Головна формула здорового способу життя: Я ЗНАЮ (усе про здоров'я), Я ХОЧУ (бути здоровим), Я ВМІЮ (бути здоровий), Я РОБЛЮ (усе залежне, щоб бути здоровим). Реалізувати ці прагнення людині може допомогти грамотно сконструйована си­стема взаємодії соціальних інститутів, кожен з яких буде нести відповідальність за конкретну галузь діяльності з пропаганди та втілення здорового способу життя в суспільстві.
Ось деякі конкретні кроки в цьому напрямку.
1. Формування нових цінностей і настанов суспільства, нового ставлення до збереження й зміцнення здоров'я. Цінності, як будь-які матеріальні й ідеальні явища, вільно сприймаються самою істотою. Інакше кажучи, «завдяки цінностям людська діяльність набуває дві найважливіші характеристики — волю й суб'єктивно заданий зміст» [344, с. 45—52]. Цінності та наше ставлення до світу починають формуватися ще в дитинстві. Тому саме інститут сім'ї, інститути освіти, науки, інститут медицини, ЗМІ, інститут спорту, культурно-розважальні заклали можуть упоратися з цим завданням.
«Буття визначає свідомість» — матеріалістична аксіома, істинність якої все більше піддається сумніву. Виявляється спра­ведлива і зворотна формула: змінюючи свідомість (суспільну думку), можна змінити й буття. Доречним тут буде згадати вислів Г. Шалигіної: «... є такий універсальний засіб, що робить людину здоровою — здорова свідомість, правильне світосприйняття. Уся філософія збереження здоров'я повинна будуватися таким чином, щоб максимально розвинути здібності кожної особистості творити себе та світ навколо себе, а в цілому, Життя» [417, с. 12].
Особливо треба звернути увагу на потенціал ЗМІ. Телебачення, журнали, Інтернет усе більш активно впливають на свідомість дітей та підлітків. Виконуючи функції маніпуляції суспільною свідомістю, ЗМІ формують світогляд молоді, демонструють правила поведінки, «вчать» та «виховують» краще, ніж учителі. Отже, соціальні психологи готують технологію, а засоби масової інформації— реалізують вирішення завдання. Фахівці стверджують: немає такої абсурдної ідеї, у реальності якої неможливо було б переконати суспільство. Що ж говорити про таку шляхетну ідею, як наше здоров'я.
2. Формування особистісної й соціальної мотивації до збереження та зміцнення свого здоров'я в різних групах населення.
Рішення цієї проблеми у компетенції психологів, соціологів, валеологіів. Тут також треба розробити добре налагоджені технологи. Мається на увазі особистісна мотивація. А як бути з соціальною?
Щороку на форумах, присвячених підведенню підсумків діяльності українських медиків, у доповідях керівників охорони здоров'я лунають заклики, звернені до практичних лікарів: «Формуйте здоровий спосіб життя у ваших пацієнтів!» А як? Ніхто з лікарів не може відповісти на це питання. I правильно: вони не володіють технологією формування особистісної мотивації. їх цього ніколи не вчили. Результати наочні. Досліджуючи проблему цінності здоров'я й визнання здоров'я соціальною значущістю серед студентської молоді, соціологи здобули й узагальнили такі результати [ 181, с. 34—37]:
«Стан свого здоров'я вважають гарним і відмінним — 57% опитаних. 32% опитаних, що не вважають своє здоров'я відмінним і добрим. ведуть здоровий спосіб життя. 6,7% визнали, що ведуть і вважають свій спосіб життя нездоровим. Незважаючи на те, що 91% опитаних відзначили, що вважають і ведуть здоровий спосіб життя, 86% студентів уживають алкоголь і палять. Така диспропорція у свідомості молодих людей відображає перелік соціальних процесів, близьких до «крайнього» стану і дестабілізуючих відносин у сфері охорони здоров'я, фізичної культури і спорту нашої держави» [181, с. 37]. Моніторинг проводився у 2002 р. на кафедрі фізичного виховання Одеської національної академії харчових технологій. В опитуванні брали участь 503 студента 1—2 курсів денного навчання семи факультетів (чоловіків— 109, жінок — 394).
Зарубіжний досвід, особливо США, говорить про те, що формування твердої мотивації до збереження і зміцнення свого здоров'я — реальність, наприклад, кожен американський офіцер знає, що якщо він не складе тести з фізичної підготовки, про кар'єру він може забути. Мотивація кар'єрного росту — одна з найвпливовіших не тільки в США, а й у багатьох західноєвропейських суспільствах. А тверда система штрафів і заборон, пов'язаних з палінням в офісах і в місцях суспільного користування? Саме вона призвела до того, що паління в Штатах стало немодним. Хіба може бути модним неуспішна людина? Є маса інших подібних прикладів.
Розробкою системи мотивації збереження і зміцнення свого здоров'я повинні займатися фахівці. Водночас, мабуть, щодо різних груп населення треба застосовувати різні методи формування мотивації.
Які саме інститути можуть бути корисними в цьому випадку? Насамперед, багато залежить від адміністрації та керівництва будь-якого закладу, від їх ініціативи, від органів місцевого самоврядування, інституту науки, від культурних та регуляційних інститутів. інститут науки (психології, соціології) повинен розробити схему мотивації, яка буде найбільш зручною для кожного конкретного випадку, адміністративні органи мають цю схему запровадити, а культурні інститути довести через ЗМІ та мистецтво, що здоров'я — найбільша цінність життя.
3.      Упровадження системи виховання й навчання здоров'я різних
груп населення.
Мова йде про обов'язкове включення різноманітних курсів, факультативне, свят, конференцій, семінарів. присвячених здоровому способу життя, до запланованих заходів у програми шкіл, ВНЗ і, не виключено, дошкільних установ.
Значною мірою це все може бути реалізовано лише в тому випадку, якщо будуть ураховані три аспекти рішення проблеми. По-перше, це освітній аспект: дитина повинна одержать й засвоїти інформацію про те, що добре для здоров'я і що погано (через інститути освіти, інститут сім'ї). По-друге, аспект виховний — формування мотивації в кожного школяра до того, щоб зберігати і зміцнювати своє здоров'я (інститут сім'ї, інститут науки, інститут ЗМІ). I третій аспект — чисто практичний, у якому необхідно передбачити мінімум оздоровчих заходів: повноцінне фізичне виховання, харчування й формування оптимального психологічного клімату в школі (інститут медицини, інститут освіти, інститут загального харчування, інститут фізичної культури і спорту). I, звичайно, всі практичні заходи повинні проходити на тлі постійного моніторингу («виміру») рівня здоров'я. Тільки цей показник дасть нам достовірну ін формацію — чи правильні наші дії, чи в потрібний бік спрямовані наші зусилля.
4.      Фізичне виховання різних груп населення.
Природа нагородила людину локомоторним апаратом. Рух — неодмінний компонент підтримки необхідного резерву функцій організму. Але людина пішла всупереч природі, обмеживши кількість рухів у своєму житті (гіпокінезія), зменшивши їхню силу (гіподинамія), амплітуду і швидкість (ці обмеження термінів поки не мають). А природа не вибачає подібних порушень. Збільшення частота порушень постави в наших школярів (за 20 років з 8—9 до 80—90%, а це тільки вершина айсберга!); слабкі м'язи черевного преса, стегон і спини, а також зниження функціональних резервів у вагітних, що формують відхилення плину вагітності й пологів; прискорення процесів старіння (біологічний вік 20-літніх студентів 35—40 років!) — ось далеко неповний перелік наслідків дефектів у фізичному вихованні.
Держава переважно виділяє гроші не на потреби фізичного виховання, а на великий спорт. Спорт став політичним дійством, досить далеким від здоров'я народу. А великий спорт починає спотворювати тіла й душі всіх, хто до нього доторкається. Розвивається його комерціалізація. I хоча там працюють мужні люди, але вони самі заробляють собі на хліб.
Наше суспільство досить скептично ставиться до фізичних вправ заради здоров'я. Лише 3—5% населення приділяє їм належну у вагу. Проте, немає більш могутнього засобу зміцнення здоров'я і продовження життя. За даними українських геронтологів (О. Коркушко і співавт., 2004 р.), люди похилого віку, які систематично займаються аеробними вправами, за станом функцій організму та його систем виглядають молодше своїх однолітків на 12 (!) років.
Відповідальність за цей напрямок цілком лягає на інститути держави, спорту, сім'ї та ЗМІ. Їх взаємодія може бути надзвичайно плідною та довготривалою.
5. Забезпечення моніторингу індивідуального здоров'я та індивідуальних рекомендацій з його збереження і зміцнення.
Цей пункт рекомендацій треба виконувати установам охорони здоров'я. Але здійснювати його реалізацію можна лише тоді, коли вже буде сформована відповідна мотивація в населення, коли з’явиться попит на цю послугу.
Років 20—30 тому при поліклініках були організовані відділення профілактики. Але вони працювали за старою методикою — шукали ознаки патології в пацієнтів, проводячи їх через усі аналізи й огляди «вузьких» фахівців. Система дорога й малоефективна. Зараз існують різні експрес-системи оцінки рівня (кількості) здоров'я, які доступні середньому медперсоналу й дають досить інформації для призначення оздоровчих заходів. До того ж, можна використовувати й такі соціологічні методи контролю за здоров'ям людини, як анкетування, тестування, інтерв'ю щодо стану здоров'я кожної окремої людини. Тим більш, що багато дослідників пропонують у ішані контролю здорового способу життя індивідуальний підхід, що пов’язано з властивостями та особистими показниками стану здоров’я кожної окремої людини. Моніторинг індивідуального здоров'я може забезпечити такі соціальні інститути, як інститут охорони здоров'я, соціальні організації, що пов'язані з пропагандою та контролем здорового способу життя населення і, безумовно, держава, яка повинна фінансувати більшість заходів з контролю здоров'я нації.
6. Створення кадрового потенціалу й матеріально-технічної бази для збереження й зміцнення здоров'я населення.
Виконання цього завдання потребує модернізації наявних соціальних інститутів та створення нових, наприклад, діагностичних підрозділів нового типу, фізкультурно-оздоровчих центрів, центрів психологічного й соціального розвантаження, центрів здорового потомства, рекреаційних зон, інститутів промислового виробництва харчових добавок тощо. Для досягнення цієї мети можна залучити деякі міністерства та відомства.
7. Участь підприємців і керівників виробництва в оздоровленні своїх працівників.
Можна скористатися зарубіжним досвідом. Там прекрасно розуміють, що вкладення грошей у здоров'я робітника означає фінансування виробництва. I на це грошей не шкодують. Але мова не йде про будівництво лікувальних установ. Будуються спортивні майданчики, басейни, бази відпочинку. Зрозуміло, що це вигідно.
В Україні, у цьому випадку, усе залежить від таких інститутів, як трудовий колектив, підприємство, будь-який службовий або трудовий заклад та їх керівництво.
8. Законодавче та нормативне забезпечення діяльності з формування здорового способу життя.
Якщо звернутися знову до досвіду інших високорозвинених країн і проаналізувати сучасні інститути медичного законодавства Іспанії, Франції, Німеччини тощо, то можна виділити такі аспекти:
— Кримінальне законодавство, особливо про покарання за заподіяну шкоду здоров'ю іншій особі або за вбивство; за вживання наркотиків, за злочин, скоєний у нетверезому стані (Іспанія та інші держави);
—Законодавство про соціальне страхування, регулювання фінансової підтримки при захворюваності та інвалідності (Німеччина, Іспанія, Франція тощо);
—Законодавство про працю, розділ про охорону праці, про пожежну охорону і відвернення нещасних випадків на виробництві, про умови праці на робочому місці та в цілому про трудову гігієну, про місце жінки та молоді в трудовому процесі (Іспанія, Польща, Німеччина, Люксембург тощо);
—Соціальне законодавство про залучення до суспільного та трудового життя інвалідів дитинства і праці, а також асоціальних груп населення (Німеччина, Франція, Іспанія, Люксембург);
—Законодавство про захист навколишнього середовища та очищення від відходів виробництва (Угорщина, Німеччина, Норвегія, Польща);
—Законодавство про фізичну культуру та спорт — про зобов’язання державних органів будувати спортивні споруди, створювати системи лікувальної фізкультури, спортивних занять у навчальних закладах, відповідальність за спортивну просвіту населення (Люксембург);
—Законодавство про податки, кредити, оподаткування, ціноутворення на продукти харчування, алкогольні напої та тютюнові вироби, для закупівлі садових ділянок (Англія, Норвегія, Фінляндія);
—Законодавство про правила вуличного руху, про тверезість, про застосування засобів захисту, про увагу та всі аспекти страхування (Австрія, Люксембург та ін.);
—Накази щодо розподілу держбюджету на потреби місцевих органів охорони здоров'я та сприяння здоровому способу життя (Франція).
У цілому, українські соціальні інститути, що пов'язані із законодавством, не стояли осторонь нового погляду на здоров'я населення ще з кінця 80-х років. Нові підходи до сфери охорони здоров'я лягли в основу Комплексно1" програми профілактики захворювань і формування здорового способу життя населення, затвердженої постановок) Ради Міністрів України від 7 грудня 1989 року № 305. її виконання планувалося до 2000 року.
Подібні програми розроблялися і впроваджувалися нарівні установ та адміністративних територій, підприємств і організацій, але їх виконання стримувалося через відсутність необхідного фінансування. Подальша трансформація українського суспільства потребувала нових законодавчо-нормативних документів у цій сфері діяльності, що визначали б досить вчасні положення. Так, наприклад, згідно із Законом «Про фізичну культуру і спорт», прийнятим у грудні 1993 р., держава створює умови для правового захисту інтересів громадян у сфері фізичної культури і спорту, розвиває фізкультурно-спортивну індустрію та інфраструктуру, заохочує громадян зміцнювати своє здоров'я, вести здоровий спосіб життя. Але цим та іншими законами регулювалися окремі сфери життєдіяльності, і частина з них торкалася лише певних аспектів здорового способу життя. Комплексний підхід законодавчо-нормативної інституалізації щодо забезпечення впровадження здорового способу життя потребує подальшої розробки.
9.      Соціально-економічне стимулювання народжуваності. Виконання цього завдання мають взяти на себе такі соціальні
інститути, як: держава, сім'я, інститут економіки та соціального захисту, благодійні організації, інститути захисту матері та дитини, інститути права і передусім, міністерство охорони здоров'я.
10.    Відпрацьовування системи збору й обробки інформації про реалізацію програм щодо здорового способу життя та їх ефективності.
Не виключено, що така система повинна функціонувати при Міністерстві охорони здоров'я або при будь-якій соціальній структурі, що доцільно створити для реалізації тої чи іншої Програми.
Отже, для реалізації заходів щодо створення системи взаємодії соціальних інститутів у процесі формування здорового способу життя передбачається науковий і науково-технічний супровід, законодавче й нормативно-правове забезпечення, розробка проблем фінансування і самофінансування.
Соціальні інститути як вираження норм та правил будь-якого суспільства водночас існують на засадах, що склалися в глибоку давнину. Тому, будуючи систему пропаганди та поширення здоро­вого способу життя, треба не тільки моделювати схеми відносин між самими інститутами в цьому напрямку, але й ураховувати той великий досвід, який мали наші пращури і який сьогодні часто називають «народною медициною». Як зазначає у своїх роботах С. Мезенцев: «Необхідність перетворювання інституту здоров'я з відомства, що спеціалізовано на боротьбі з хворобами та стражданням, у соціально-економічну інфраструктуру покращення здо­ров'я людини і суспільства, є абсолютно очевидною. У зв'язку з цим основну ставку треба робити на «живу творчість народних мас у питаннях удосконалення способу життя, збереження та покра­щення здоров'я, а також на новий тип відносин між суспільними та професійними інститутами охорони здоров'я» [227].
Отже, учені ґрунтовно стверджують, що за умов функціонування соціально-педагогічної системи можна вирішити будь-які завдання стосовно формування, розвитку; соціалізації особистості, органічний взаємозв'язок державних та соціально-виховних інститутів дасть більш позитивні результати формування здорового способу життя, ніж вирішення проблеми окремими соціальними інститутами.
У зв'язку з цим, підкреслимо, що здоровий спосіб життя може взагалі стати потужним соціальним інститутом, який би регулював норми та правила здорового життя громадян нашої країни. Але це дійсно стане можливим тоді, коли зміняться самі засади життя суспільства, коли суспільство стане більш гуманістичним, а держава поставить соціальні пріоритети як найважливіші.
Перетворення населення України у найздоровіший та найзаможніший народ цілком може стати основою національної ідеї та державної політики.

2.2. Науково-практичні засади створення та функціонування відкритої соціально-педагогічної системи взаємодії соціальних інститутів суспільства

Оскільки наша експериментальна робота передбачає створення відкритої соціально-педагогічної системи, у цьому параграфі ми вважаємо за доцільне охарактеризувати науково-практичні засади розробки цієї проблеми, показати механізми функціонування, окреслити межі взаємодії соціальних інститутів з питань соціалізації особистості та формування здорового способу життя підростаючого п-коління.
Детальне вивчення наукових доробок стосовно ключових по­нять (соціалізація, соціальні інститути, інституалізація, система, соціальна система, педагогічна система, структурні елементи та механізми функціонування) було необхідним.
Поняття «система» є предметом широких теоретичних досліджень багатьох наук: філософії, політології, педагогіки, психології, соціології. Історія розвитку системи та системних підходів Має свій особистий шлях у кожній науці. Надзвичайно глибоко була розроблена проблема соціальних систем американським соціологом-теоретиком Т. Парсонсом (1902—1979 рр.) у роботі «Соціальна систе­ма» [403]. На його думку, існує три види проблем: інтеграція соціальної й особистої систем; інтеграція елементів систем; інтеграція соціальної системи з культурними зразками. Концепція соціальної системи Т. Парсонсона передбачає таку інституалізацію, яка спроможна створити стійкі форми взаємодії—соціальні інститути.
Перш, ніж перейти до характеристики соціально-педагогічної системи, ми звернули увагу на визначення понять «система», «соціальна система», педагогічна система»:
—система—це сукупність господарських одиниць, установ, споріднених за своїми завданнями й організаційно об'єднаних в одне ціле[342,с.336];
—соціальна система—безліч елементів, що знаходяться у взаємодії і відносинах, створюють єдине ціле. Внутрішня впорядкованість системи — це її структура. Соціальна структура є продуктом і видом взаємодії людей, їх почуттів, емоцій, настрою [403, с. 148];
—педагогічна система — певна сукупність взаємопов'язаних засобів, методів і процесів, необхідних для створення організованого, цілеспрямованого, навмисного педагогічного впливу на формування особистості [342, с. 341].
Саме ці визначення беремо за основу у своєму формулюванні поняття відкритої соціально-педагогічної системи з формування здорового способу життя.
Для нашого дослідження надзвичайно важливу науково-практичну базу становлять роботи О. Безпалько, А. Капської, О. Кар-пенка, Л. Міщик, Р. Вайноли, О. Кузьменка, Л. Пундика, С. Толстоухової та ін. Учені аргументовано доводять думку про необхідність створення відкритої соціально-педагогічної системи для підвищення ефективності в досягненні результатів з вирішення будь-якої соціально-педагогічної проблеми. «При такому підході має бути органічний взаємозв'язок державних соціально-педагогічних інститутів з іншими соціалізуючими інститутами суспільства на основі інтеграції та повноцінної взаємодії, — зазначає О. Кузьменко, — варто наголосити на взаємодії, але не окремих факторів чи компонентів, а на взаємодії окремих інфраструктур» [355, с. 141]. Водночас, зазначимо, що внутрішня єдність усіх аспектів такої системи створює умови для формування в молоді не тільки життєвої позиції та стилю життя, а й певного способу життя. «Це по суті є результатом функціонування системи, яка розглядає особистість як мету й абсолютну цінність» [Там само, с. 142].
На думку В. Кабуша, цілісна система виховання Має розвиватися як ієрархія виховних систем, але центральне місце в ієрархії систем посідає педагогічна система. У нашому випадку, саме школа займає центральне місце. «Відкрита соціально-педагогічна система здатна підтримувати тенденції до розширення і зміцнення її взаємодії з життям, усіма соціальними інститутами — сім'єю, підприємствами, навчальними закладами, культурно-освітніми установами, громадськими та молодіжними організаціями, державними установами [Там само, с. 143] — саме така постановка питання щодо створення й функціонування відкритої соціально-педагогічної системи є для нашого експерименту базового. При чому основним принципом ефективного функціонування системи с консолідація сил для вирішення поставленої мети.
Набуття підлітком навичок здорового способу життя, знайомство в засобами досягнення гармонійного поєднання фізичного, психічного, морального здоров'я відбувається в процесі соціалізації. Тому ми зупиняємо свою увагу на характеристиці не тільки цього поняття, а й процесу соціалізації.
Сам термін «соціалізація» вперше було вжито американським соціологом Ф. Гедінгсом у 1887 р. За Ф. Гедінгсом, соціалізація — це «розвиток соціальної природи або характеру індивіда, підготовка людського матеріалу до соціального життя» [237, с. 8].
Українські філософи Г. Заїченко, В. Сагановський, I. Кальний розвивають діалогічну концепцію соціалізації виокремлюють такі рівні:
—відношення «я—я»—внутрішній діалог, умова формування самосвідомості та самооцінки;
—відношення «я — ти» — царина формування морального почуття любові, ненависті, дружби;
—відношення «я — ми» — царина виховання національної свідомості, класового почуття, почуття гуртової солідарності,
—відношення «я — людство» — умова усвідомлення своєї приналежності до роду людського, джерело філософсько-історичних, футурологічних рефлексій;
—відношення «я — друга природа» — царина оцінки світу речей, створених людиною, можливість стати «мірою всіх речей»;
—відношення «я — природа» — царина прояву найрізноманітніших інтересів — від прагматичного до естетичного, царина формування екологічної свідомості, різних філософських концепцій;
—відношення «я—універсум» — царина формування світогляду, релігійних і філософських вчень, міркувань щодо сенсу життя та смерті [199, с. 42; 392].
Сутність соціалізації є в тому, що кожна людина в процесі соціалізації формується як член того суспільства, до якого належить.
Існує багато факторів, які впливають на соціалізацію людини, деякі — ще докладно не вивчені, але всі їх можна поділити на чотири групи.
I група — мегафактори — космос, планета — тією чи іншою мірою впливають на соціалізацію всіх мешканців планети Земля.
II група — макрофактори — країна, етнос, суспільство, держава. Ці складові впливають на соціалізацію всіх членів того чи іншого окремого суспільства.
III група — мезофактори. До факторів цієї групи належать умови соціалізації великих груп людей: за ознаками місцевості, типу поселення, наприклад, регіон, місто, село, селище та ін.; за ознаками приналежності до тієї чи іншої субкультури.
IVгрупа—мікрофактори. Це трупа факторів, що безпосередньо впливає на конкретних членів суспільства, які з ними взаємодіють — це сім'я, референтні групи однолітків, гуртки, державні та релігійні організації, мікросоціум [237, с. 73—75].

Усі ці фактори не тільки одночасно впливають на об'єкт соціалізації— людину (дитину, підлітка), але і взаємодіють між собою.
Характерним для селищного способу життя с нормативність, тобто ухвалюється типова поведінка, стиль життя, людські характери. Психологічною особливістю підліткового віку, провідною діяльністю є спілкування, утворення референтних груп. Референтні групи належать до мікрофакторів. Прагнення підлітків до спілкування призводить до утворення груп за спільними інтересами, схильностями. Головне для членів груп — не виділятися, а бути «як усі». Саме такі групи, на нашу думку, доцільно використовувати для прищеплення підліткам і молоді селища здорового способу життя. Коли хоч би кілька членів усвідомлять безпечну, здорову поведінку, то вона згодом стане типовою для всієї групи. Як ми побачили, мезо-та мікрофактори дуже пов'язані між собою. Тому вважаємо за необхідне розглянути вплив таких соціальних інститутів, які становлять мікро та мезосередовище школяра.
Найважливішим фактором, безперечно, є сім'я. Початкові стадії соціалізації, за П. Парсонсом, відбуваються особливо в нуклеарній сім'ї. Батьки, брати й сестри, родичі для дитини є агентами соціалізації. Агенти соціалізації відіграють важливу роль у тому, якою виросте людина, як відбуватиметься її становлення. Стосунки між бать­ками та дітьми в сучасній сім'ї стають більш емоційно-психологічними, тобто визначаються глибиною, міцністю прив'язаності одного до іншого. Поряд з тим діти раніше отримують високий статус у сім'ї. Нерідко вони мають більш високий рівень освіти, вільний час заповнюють діяльністю, розповсюдженою серед однолітків. Батьківське ухвалення та авторитет батьківської влади вже не мають силь­ного впливу, замість нього для дітей стає важливим сприйняття батьків як особистостей [237, с. 11,86,87]. Саме в сім'ї дитина отримує від батьків перші шаблони, стереотипи поведінки.
Сім'я, яка виконує різноманітні функції: демофафічну, репродуктивну, комунікативну, дозвіллєву, виховну, — це держава в мініатюрі.
Головне призначення сім'ї—забезпечення соціальної та культурної безперервності суспільства. Дослідники виділяють низки функцій сім'ї, усі соціальні функції задовольняють й особисті потреби, наприклад, виховна функція задовольняє потребу в дітях, батьківстві. Економічна та господарча — у побутових послугах та матеріальній допомозі. Функція соціалізації надає духовне взаємозбагачення членів родини [433, с. 136].
Виховна функція сім'ї посилюється з народженням дитини. 3 одного боку, батьки стають вихователями майбутньої особистості, бажають виховати ті якості, що вважають за  потрібні; з іншого

дитина є вихователем для своїх батьків, тому що, виховуючи, вони й самі вчаться бути справжніми матір'ю та батьком.
Безпосередній виховний вплив на дитину Важливим фактором успішності виконання цієї функції є ступінь відкритості сім'ї для суспільного впливу. Якщо відносини з суспільством будуть відсутні, то ефективність виховання знижується. При взаємодії з суспільством сім'я відбиває та сприймає риси суспільного життя. Отже, завдання подальшої адаптації дитини в суспільстві значно полегшується, тому що основні правила поведінки, норми вона засвоїла вже в родині.
Під час вивчення ціннісних орієнтацій української сім'ї В. Постовий дійшов висновку, що виховні орієнтації української родини базується на основі української національної ідеї, згідно з принципами етнопедагогіки [305, с. 18]. У сім'ї зберігаються традиції і звичаї минулих поколінь, разом з тим відбувається засвоєння культури інших народів.
Як окремий соціальний інститут сім'я тісно пов'язана з економікою. Історичні типи сім'ї, її особливості визначаються тими економічними відносинами, які є сталими в конкретний проміжок часу в конкретному суспільстві. Сім'я — це не тільки родинні стосунки, а й спільне співіснування, наявність домашнього господарства та пов’язаний з цим розподіл обов'язків, відповідальність[433, с. 134]. 3 розвитком ринкових відносин у суспільстві спостерігаємо таке явище, як «сімейний бізнес», тому сім'ю можна розглядати і як економічну категорію.
Сім'я як соціальне явище динамічна. Зміна та розвиток її форм, типів, структури пов'язана й залежить від розвитку потреб суспільства, соціально-історичних умов, наприклад, нерівність прав, приниження людини як особистості в суспільстві тягне за собою нерівноправність одного з членів подружжя, авторитарний, навіть тоталітарний стиль виховання дітей. Навпаки, розкутість характерів, уседозволеність і безвідповідальність одразу відбивається на особливостях спілкування дітей з батьками, стилі виховання (ліберальний), атмосфері, яка панує в родині, звичках, часто згубних, тобто всі суспільні проблеми та негаразди проявляються саме в сімейних стосунках.
Саме благополучна, щаслива родина може надати умови, сприяти повною мірою реалізації природних задатків, наприклад, за даними психологів, коефіцієнт розумового розвитку дітей, які виросли в благополучних сім'ях, на двадцять балів вищий.
Американські дослідники В. Метьюз і К. Миханович, вивчаючи щасливі й нещасливі родини, виділили такі відмінності.
Так, у нещасливих родинах:
—не думають однаково з багатьох питань;
—погано розуміють почуття іншого;
—почувають незадоволену потребу б довірі та в людині, якій можна довіритися.
У благополучних родинах присутні:
—      нормальне безконфліктне спілкування дітей з батьками,
сиблінгів між собою, а також подружжя між собою;
—довірливість і емпатія; —розуміння один одного;
—      наявність дому [161]. Під поняттям «дім» ми розуміємо
наявність особливої атмосфери в сім'ї, де подружжя та члени сім'ї
почувають себе фізично і психологічно комфортно.
На сьогодні, коли економічна ситуація недостатньо стабільна й багато батьків зайняті пошуками робочого місця або працюють з ранку до вечора, щоб тільки утриматися, а як наслідок—усе менше приділяють власним дітям у вагу, поширюється думка, що бла­гополучна родина — це сім'я, яка матеріально всім забезпечена. Дитина в такій матеріально забезпеченій сім'ї, де вона оточена надмірною батьківською любов'ю і турботою (часто це едина дитина), виказує протест і знаходить референтну, значущу групу в сумнівних компаніях.
Незалежно від того, чи є окрема сім'я благополучною або неблагополучною, діти в кожній з них проходять так звану стихійну соціалізацію. Результати соціалізації визначаються такими характеристиками сім'ї, як рівень освіти, соціальний статус, матеріальні умови, а також моральними цінностями — про соціальними, асоціальними, антисоціальними, стилем життя та взаємин членів сім'ї |237, с. 89]. Хоча соціалізація має місце в усіх соціальних групах (якщо ми не будемо брати до уваги сім'ю), то найвиразніше вона сконцентрована в освітніх закладах. Школа — спеціалізована суспільна установа, головна мета якої— створення основних умов і можливостей подальшої соціалізації молоді в інші соціальні групи та спільноти—її навчання, виховання, розвиток і базова соціаліза­ція. «Освіта як особлива соціальна інституція залежна у своїй організації від особливостей структури та функціонуванні інших суспільних підсистем—економічної, політичної, соціальної»[199,с. 81, 83], у той же час вона взаємодіє з ними і має вплив на інші суспільні підсистеми.
Е. Дюркгейм писав, що однією з головних цілей освіти є перенесення цінностей культури нащадками [343]. Г1ройшло кілька століть, але й зараз школа залишається, особливо в селищі, центром науки, культурного життя. скарбницею духовних цінностей, важливою частиною суспільного життя. На думку Е. Еріксона, автора егопсихології, успішне розв'язання школою її завдань щодо соціалізації формує у вихованців належний рівень рольової самоіндифікації. Якщо мета не досягнута, виникає дезоріентованість особистості, тобто соціалізація не вдається [419, с. 219—222].
Дитина, починаючи з першого класу, багато часу проводить у школі, як на уроках, так і позаурочний час. Тому вчитель — одна з ключових фігур, яка бере активну участь в її соціалізації. Між учнем та вчителем, як правило, немає такого інтимно-особистісного зв'язку, як у дитини з батьками, тому вчитель намагається бути об'єктивним щодо реального стану справ. Учнівські колективи не завжди однорідні, тому педагоги намагаються протистояти проявам расизму; сегрегації, маргіналізації. Шанобливе ставлення учня до національних традицій однокласників інших етнічних груп виховує повагу до рідних звичаїв та обрядів, гордість за збережені й набуті духовні скарби [ 199, с. 240]. На думку Ж. Делора, «роль педагогів є вирішальною. Саме вчителі середньої та початкової ланки повинні віднайти шляхи розв'язаних важливих завдань, які стоять перед освітою: сприяти прогресу, формуванню глобального способу мислення, забезпечувати соціальну злагоду» [438, с. 157].
Що стосується наших зарубіжних колег, то серед завдань, наприклад, дошкільних навчально-виховних закладів у країнах Європи найголовнішими є:
— мотиву вати дітей, починаючи з якомога молодшого віку до навчання, до нового життя, нового оточення;
— прищеплення навичок поведінки, необхідних для майбутнього школярства [440, с. 21].
Дошкільне виховання, початкова, середня школа, освіта у західноєвропейських країнах часто знаходиться під патронатом як держави, так і регіону. Взаємодія школи з робочим світом, суспільно-виробничою сферою є прикладом координації зусиль кількох рівнів[199, с. 160—161].
Відсутність тісного зв'язку між дошкільними і шкільними закладами, неузгодженість дій між батьківським впливом і спробами вчителів прищепити дитині навички здорового способу життя в школі, епізодичні зустрічі учнів-випускників з представниками різних професій, а від цього відсутність чіткого уявлення про виробничу сферу й доросле життя, е на сьогодні однією з найбільш актуальних проблем.
Освіта — один з найдавніших інститутів. Потреба суспільства у відтворенні й передачі знань, умінь, навичок, підготовці нових поколінь до дорослого життя призвела до появи цього інституту. Освіта як процес — багатозначне явище, тому що містить у собі й навчання, і виховання. У педагогічній літературі іноді зустрічаємо протиставлення цих процесів. Але в дослідженнях з історії педагогіки зазначається, що виховання завжди вважалося майже «головною місією навчання: і в епоху античності, і в століття «просвітництва», і в новітні часи» [231; 433].
Освіта як соціальний інститут виконує низку окремих функцій, серед яких соціально-економічні, пов'язані з підготовкою нового покоління спеціалістів, робітників — представників різних професій. Освіта також включає людину в соціальні відносини, тобто сприяє соціалізації. Водночас відбувається не тільки поверхневе знайомство з культурними нормами, цінностями, соціальними та тендерними ролями, а також їх засвоєння, усвідомлення та подальше створення власного способу життя.
Зазначимо, що школа виконує функцію соціальної інтеграції, об'єднуючи фізично представників різних соціальних груп, національностей, віросповідань, культур, тобто разом з тим учить толерантності й терпимості, поваги до світогляду інших людей. Соціологи зазначають., що виконання функцій освіти набуває специфічних рис. На сьогодні спостерігається зближення освіти і науки. Освіта та наука виконують функції взаємного розвитку, «... їх органічний зв'язок—порука подальшого вдосконалення освіти» [433, с. 147—148].
Виховання як у сім'ї, так і в школі має бути таким, що враховує вікові, психодинамічні, психологічні особливості, індивідуальні риси характеру, потреби та інтереси школярів, а для цього необхідна тісна співпраця, взаємодія педагогів і батьків. Це дуже важливо, тому що батьки і вчителі бачать поведінку дитини тільки в тій ситуації, у якій спілкуються, працюють, тобто батьки — тільки вдома, а педагоги —тільки в школі. Одними з безлічі форм спільної організації дозвілля є проведення туристичних походів та екскурсій, спортивних змагань та спартакіад, об’єднання в клуби.
Т. Гаврилова вважає, що вчителі й батьки повинні бути партнерами у справі виховання й доповнювати один одного, допомагати один одному у вирішенні різних педагогічних проблем.
К. Ігошев, М. Панкратова, Г. Міньковський та ін. у своїх працях розглядають різні сторони взаємодії сім'ї й школи. На їхню думку, неправильне розуміння та уява в суспільній свідомості про співвідношення сімейного та шкільного виховання, віднесення останнього в розряд не головного, а другорядного фактора педагогічного процесу е одним з недоліків, що знижує ефективність виховного процесу. У результаті  маємо порушення зв'язку між школою та родиною [138, с. 134].
У вітчизняній науково-педагогічній літературі 1980—90-х років зустрічаємо таку думку щодо відносин школи та сім'ї: школа — на­ставник, контролер батьків, а сім'ї відводиться лише роль об'єкта виховного впливу. Так, наприклад, I. Гребенніков зводить стосунки батьків і педагогів, в основному, до впливу на батьків з боку школи. Завдання вчителів—допомогти батькам правильно організувати життя в сім'ї. 3 погляду педагогіки, для цього необхідно підключати роботу батьківського комітету, рад сприяння сім'ї та школи тощо [86, с. 7—8].
Ми дотримуємося тієї думки, що сім'я і школа с суб'єктами виховання, які мають цілком рівні права, оскільки батьки і вчителі мають до того ж однакові цілі і принципи виховання, а, значить, їх спільна праця та взаємозв'язок повинні підсилюватися, — зазначає Ю. Азаров [5].
На думку К. Ігошева та Г. Міньковського, у сучасній роботі сім'ї і школи значну роль відіграє батьківська громадськість [138, с. 134]. На сьогодні різень освіченості та культури батьків зростає; стосунки між батьками мають будуватися на засадах особистісної та професійної взаємоуваги, партнерства, особистої зацікавленості батьків у тому, що збагачення педагогічними знаннями й тісний контакт, співпраця із школою принесуть позитивні результати у вихованні, всебічному розвитку дитини. Батьки можуть брати участь у житті школи не тільки через те, що контролюють відвідування, допомагають у забезпеченні нормальної діяльності школи, використовуючи особисті можливості, а й беруть безпосередню участь в організації виховної роботи (підготовці екскурсій, зустрічей з цікавими людьми, тематичних бесід, круглих столів, КВК тощо).
Зазвичай у школі учні отримують інформацію про здорову поведінку від педагогів, але вдома батьки повинні контролювати, що саме дивиться їхня дитина по телебаченню. У зарубіжних сім'ях вони намагаються всіляко обмежити перебування дітей перед екранами; замість цього пропонуються спортивні гуртки, художні виставки, походи в музеї та театри, екскурсії та мандрівки [449, с. 79—87].
Школа як один з елементів системи соціалізації повинна не тільки виконувати освітньо-виховну функцію, а й формувати такий рівень, що буде в нагоді учням у дорослому житті. Про відірваність школи від звичайного життя свідчить дослідження французьких педагогів, які провели опитування за анкетою «Чого ви навчилися в школі і яких знань вам бракує?» Ось деякі висловлювання:
1.«Школа не дала нам пізнання світу, навичок гармонійного входження до нього, не озброїла знаннями наших прав, не прищепи­ла інтересу до економіки, подій повсякденного життя».
2.«Школа не навчила нас підтримувати стосунки з людьми, бути відповідальними та солідарними з ними, не надала нам навичок співжиття в колективі».
3.«Школа не навчила нас мислити, оцінювати та усвідомлювати ситуації... не дала навичок критичних суджень... Школа не навчила нас спілкуватися на публіці і бути особистостями» [199, с. 377; 447, с. 10].
Навчання дітей здорового способу життя в школі полягає в прищепленні молоді почуття відповідальності за власне здоров'я (ча Грізаром) [199, с. 396]. Навчання має носити не епізодичний характер, а відрізнятися системністю, сприянням гармонійного розвитку здібностей учнів. Це не тільки класні години або профілактичні заходи, що проводяться класним керівником і присвячені окремим питанням щодо здоров'я людини, а ціла система заходів, які спрямовані на те, щоб дитина усвідомила людське життя і здоров'я як найвищу цінність. Необхідно інформувати дітей про:
—прості і дійові заходи проти дії організму інфекціям;
—значення гігієни, дотримання чистоти, правильного раціону;
—важливість щеплення у профілактиці хвороб [199, с. 396].
Часто вчителі уникають бесід безпосередньо про ті чи інші хвороби, щоб не травмувати дитячу психіку. Але, на нашу думку, якщо це стосується тих хвороб, що стали наслідками вживання наркотичних речовин, алкоголю, сигарет, то треба роз'яснювати реальну картину, і якщо це можливо, підкріплювати слова ілюстраціями.
Лікарня та її працівники насторожують, аби не сказати лякають, дорослих, а малюків тим більше, особливо якщо з лікарнею пов'язані ранні спогади дитинства. Школа повинна навчити дітей сприймати візит до лікаря за необхідний тоді, коли це потрібно, а не тоді, коли вже пізно. Для цього бажано, щоб із шкільною медсестрою, лікарем і учнями було встановлено тісний контакт.
На сьогодні шкільні медпункти проводять профілактичну роботу, наприклад, бесіди про загрозу отруєння грибами, важливість щеплення; здійснюються медогляди стану фізичного здоров'я. Ми вважаємо, що школа спільно з лікарнею повинна тісно співпрацювати, скласти циклограму бесід і профілактичних заходів, які відповідали б віковим особливостям учнів. Що стосується підліткового віку, то необхідні бесіди щодо статевого виховання окремо для дівчат і хлопців, тому що класним керівникам діти не завжди можуть довіритися, ставити питання, що їх хвилює, особливо коли вчитель протилежної статі. Теми бесід, лекцій з лікарем повинні бути актуальними, цікавим, корисними.
Один з найбільш важливих чинників соціалізації—це правильно організоване дозвілля, тобто раціональне використовування вільного часу, оптимальне сполучення в ньому основних функцій: відновлення фізичних та психічних сил людини як запорука фізичного й психічного здоров'я.
Правильна організація вільного часу дитини — це умова для розвитку, самореалізації, розкриття закладених природою нахилів і здібностей, залучення школярів до різних видів діяльності.
У гуртку або в студії учні більш розкуті, безпосередні. Тоді як під час навчання школяр має регулювати свою діяльність, яка повинна відповідати правилам внутрішньо шкільного розпорядку, пра­вилам поведінки учнів, тендерним очікуванням.
Під час дозвілля дитина самостійно обирає той вид діяльності, який більше їй підходить. Ця діяльність здебільш  добровільна (але зустрічається таке, що батьки змушують дитину відвідувати той чи інший гурток лише тому, що у своєму дитинстві не змогли реалізувати свої прагнення і бажання), опирається на інтерес, ініціативу. Якщо дитина самостійно виявила бажання обрати той чи інший гурток або досвідчений викладач, з одного боку, і батьки - з іншого, стимулюють та надають відповідну установку, настрій, то дитина отримує багато позитивних емоцій, які є астенічними, тобто гарно впливають на загальний стан здоров'я дитини. I навпаки — негативні емоції, відсутність морального заохочення ведуть до зниження самооцінки, невпевненої поведінки, звичайно, зникає інтерес до такої діяльності.
Правильно дібрати методи та форми роботи в різних групах дозволяє врахування вікових, статевих, інтелектуальних особливостей, наприклад, за даними досліджень психологів, для дітей молодшого шкільного віку характерні емоційність, прагнення до масових, колективних форм діяльності. Тоді як у підлітків перебувають протилежні переживання: з одного боку, не хочеться виділятися і «бути як всі», а з іншого — бажання бути індивідуальністю [68]. За І. Коном, для підліткового віку є характерними диспропорції в рівні та темпах розвитку. Почуття дорослості в підлітків — це новий рівень претензій на рівень, якого він ще не досяг [177]. Беручи до у ваги діяльність, що переважає в певному віці, необхідно будувати специфічні умови, застосовувати окремі засоби для роботи.
Проблемами формування та розвитку інтересів у дітей займалися такі вчені, як С. Шацький, В. Тріоді, Г. Фролова, С. Смирнова, Д Кабалевський, Л. Єрмоленко та ін. [378; 400, с. 61; 418, Т.2, с. 280].
На думку С. Рубінштейна, «інтерес — тенденція або скерованість особистості, що полягає в зосередженості и помислів на певному предметі» [328, с. 320].
Т. Сущенко вважає, що дитяче ставлення до програми виховання та методів роботи залежить від того, наскільки виховний процес відповідає їх інтересам. Виховний процес має бути для учнів цікавою, приємного та життєво важливою справою [368, с. 25].
Велике значення в організації дитячого дозвілля та в реалізації освітньо-виховних завдань відіграють позашкільні установи, зокрема будинки культури.
Основна мета позашкільних виховних заходів — це створити такі оптимальні умови, які допоможуть розвитку особистісної (фізичної і духовної), пізнавальної(у тому числі й інтелектуальної), а також креативної сфер дитини у вільний від школи час.
Під час роботи в гуртках, секціях за допомогою неформального спілкування з однолітками розвивається також комунікативна сфера дитини, збагачується словниковий запас, розширюється кругозір. Під час самоуправління в групі, навіть мінімального, відбувається також розвиток організаційних здібностей, виховується відповідальність за доручену справу. Кожен з членів групи посту­пово проходить усі щаблі від новачка, який тільки адаптується, до досвідченого гуртківця, якому можна доручити важливу справу.
Розвиток емоційної сфери дитини—дуже важлива річ. На думку Г Фролової, вплив на формування емоційної сфери дитини дошкільного та молодшого шкільного віку має принципове значення, тому що в підлітковому віці емоційна сфера розвивається значно повільніше. Для поглиблення емоційного впливу Г Фролова пропонує:
—широке впровадження театралізації;
—організація діяльності учнів на основі створення ігрової ситуації;
—широке використання видів та жанрів мистецтв — прози, поезії, кіномистецтва, музики, образотворчих засобів, танцю, які забезпечують позитивний настрій аудиторії;
—створення атмосфери неформального спілкування, яке дозволяє кожному почувати себе максимально вільним і розкутим;
—створення атмосфери особливої щирості, дбайливості, чуйності для розвитку емоційності особистості;
—розвиток сфери інтересів та потреб дитячої особистості [400, с. 61].
Школа і Будинок культури повинні співпрацювати, тобто бути партнерами. Тісний взаємозв'язок може виражатися в тому, що учні активно беруть участь у підготовці різноманітних заходів, які організовують працівники клубу. У той же час школа у своїй роботі використовує клубні форми проведення свят, зустрічей тощо.
Закон України «Про освіту» та Державна національна програма «Освіта» (Україна XXI ст.) зазначає, що позашкільне навчання й виховання — невід'ємна частина системи освіти. Необхідно їх націлювати, спрямовувати на задоволення потреб особистості дитини у творчому самовираженні, здобутті додаткових знань, умінь та навичок за інтересами, інтелектуальний та духовний розвиток, підготовку до професійної діяльності [101,с. 15].
Першою спробою наукового осмислення розвитку позашкільної освіти та виховання, реформування форм і методів роботи зі школярами, що досі використовувалися, у якісно нову систему ста­ла «Концепція позашкільної освіти та виховання», у якій викладаються завдання, принципи, основні напрямки та зміст цих видів діяльності[180,с.3].
У структуру позашкільної освіти та виховання входять дитячі та юнацькі комплекси позашкільної роботи. Це різноманітні центри, а саме:
У радянські часи було створено унікальну систему оздоровлення та відпочинку дітей у оздоровчих таборах. Раніше це була налагоджена система таборів, санаторіїв та пансіонатів для сімейного оздоровлення, які було розташовано за містом у мальовничих місцях. На жаль, за останні роки в Україні з економічних причин перестало працювати багато позаміських таборів. На сьогодні одним з головних завдань середовища сучасного табору є створення побутових умов сучасного рівня: достатньої кількості приміщень для творчої роботи з дітьми, як в індивідуальній, та і в груповій формах; побудова спортивних та ігрових майданчиків, а також зон, де б дитина могла побути на самоті, якщо в цьому виникне потреба.
Статистичні факти свідчать про те, що діти потребують оздоровлення. За офіційними даними, лише чверть дітей України відносно здорові, ще стільки перебувають на диспансерному обліку. На одну дитину України в середньому припадає 2,5 види хронічних захворювань.
I все ж таки сучасний табір оздоровлення та відпочинку дітей надає можливість:
—прищепити дітям навички сучасної взаємодії;
—зняти напруження після закінчення навчального року;
—отримати нові знання за допомогою гри, творчих завдань, пошукової й дослідницької діяльності;
—зміцнити й відновити фізичне здоров'я дітей;
—відпрацювати й отримати нові методики та педагогічні технології;
—створити систему фізичного, інтелектуального й психологічного оздоровлення [82].
Як видно з наведеної таблиці, характер діяльності позашкільних закладів виховання різноманітний. Це і пізнавальний, і дослідницький, і творчої спрямованості, цілі окремих гуртків і секцій багато в чому перетинаються, наприклад, колективи художньої самодіяльності основною метою бачать естетичне виховання, але це і фізичний розвиток дітей, і прищеплення почуття стилю, розвиток пластики, грації тощо.
Позашкільні заклади освіти організовують навчально-виховний процес серед різновікових та різностатевих учнівських (для молодших школярів, підлітків, юнаків) об’єднань. При цьому використовуються індивідуальні, групові, масові форми проведення та різні методи роботи.
Позашкільні заклади мають такі характерні функції педагогічного процесу:
—початкова, яка спрямована на те, щоб задовольнити інтереси учнів до окремого виду діяльності;
—основна — формування особистості дитини в процесі певної діяльності.
За статистичними даними, на сьогодні існує більш ніж дві тисячі позашкільних закладів, які охоплюють своєю діяльністю біля двох мільйонів учнів. Але привертають увагу серйозні проблеми, пов'язані з матеріальним, технічним забезпеченням, з одного боку, та недостатньою науково-методологічною та методичною забезпеченістю працівників культури, учителів, вихователів, педагогів цієї сфери, а також керівників гуртків — з іншого. Ці фактори часто стають основними причинами припинення існування позашкільних закладів.
Можна сказати, що при функціонуванні відкритої соціально-педагогічної системи утворюється механізм взаємодії єдності й наступності виховного впливу у всіх мікро соціумах, членом якого є молода людина.
Аналізуючи соціальні взаємодії, В. Харчева визначає три їх рівні [403]:
І рівень — міжособистісні; II — групові; III — соцієтальні.
На думку вченої, для ефективного функціонування системи взаємодії соціальних інститутів на всіх трьох рівнях необхідно, щоб вона вирішувала чотири фундаментальні їх завдання:
—підтримувала ціннісні зразки культурного суспільства;
—здійснювала інтеграцію всіх частин системи в цілісність;
—сприяла досягненню мети системи;
—створювала можливості інтеграції суб’єктів взаємодії в суспільство[403].
Не зменшуючи ролі жодного соціального інституту, ми говоримо про необхідність і доцільність створення відкритої соціально-педагогічної системи взаємодії різноманітних соціальних інститутів селища з метою вирішення проблем формування здорового способу життя школярів. Це складно організована, самостійна, багатофункціональна система, взаємозв'язки та взаємодія складових компонентів якої не стільки стихійно та відносно спрямовано впливають на особистість, а й забезпечують підвищення рівня та якості здоров'я підростаючого покоління.
«Зміст соціалізуючого процесу у відкритій соціально-педагогічній системі не обмежується його проявом лише в окремих видах діяльності. Соціалізуючи процес у такій системі охоплює всі сфери життєдіяльності особистості, у тому числі й особистісну, і сімейну, і трудову, і неформальну» [355].
Отже. Відкрита соціально-педагогічна система передбачає комплексний процес соціалізації, що носить інтеграційний характер як за змістом, так і за формами.
Тільки в тісній співдружності, партнерстві та співробітництві педагогічного колективу, батьків, селищної ради, громадської організації «Успіх», дільничної лікарні, Будинку природи та дозвілля, кафедри педагогіки СДПУ можна досягти успіху у вирішенні глобальних завдань щодо виховання та розвитку особистості. Освітня та виховна робота, що здійснюється різноманітними соціальними інститутами, покликана сприяти соціальній адаптації учнів, допомогти їм у самовизначенні, виборі стилю життя та формуванні здорового способу життя.

Рис. 2.2.1. Модель соціально-педагогічної системи селища

2.3. Традиції селища та школи як системо утворюючий компонент формування здорового способу життя відкритої соціально-педагогічної системи взаємодії соціальних інститутів

Важливим аспектом у контексті формування здорового способу життя підлітків у межах функціонування відкритої соціально педагогічної системи є визначення системо утворюючого компонента, що допоміг би виробити конкретну тактику та стратегію подальшої експериментальної роботи.
На нашу думку, таким компонентом є традиції селища та школи. Ми виходили з того, що звернення до традицій, духовно-морального виховання молодого покоління дасть можливість створити природне середовище в просторі взаємодії соціальних інститутів формування здорового способу життя.
Традицію розглядаємо як елементи соціальної та культурної спадщини; досвід, звичаї, погляди, смаки, норми поведінки, що склалися історично й передаються з покоління в покоління, та базуються на вічних морально-духовних категоріях і поняттях. Отже, використання традицій має стати підґрунтям для розробки нових і вдосконалення відомих методологій і методик з теорії та практики формування здорового способу життя молоді.
«Концептуальне осмислення провідних проблем національної освіти і виховання переконує в тому, що демократизація, гуманізація ї гуманітаризація їх неможливі без відродження вітчизняних культурно-історичних, народно-педагогічних, народознавчих виховних традицій» [280, с. 3].
Багато науковців, педагогів-практиків розглядають проблему використання українських виховних традицій у системі сучасного розвитку, формування та соціалізації особистості (О. Вишневський, В. Омеляненко, П. Щербань, Ю. Руденко, А. Кузьмінський, В. Кузь, З. Сергійчук, С. Литвин-Кіндратюк, Б. Кіндратюк, О. Кобрій, М Чепіль та ін.). Для нашого дослідження важливим є визначення ролі традицій, звичаїв та обрядів у поліпшенні самопочуття, настрою та здоров'я людини. «Традиції, звичаї та обряди, які супроводжують дати, свята та інші урочистості народного календаря, передбачають різні види діяльності, зокрема, трудової, стиль поведінки, способи харчування, що відповідають біоритмам природи і людини. Це першооснова забезпечення гармонійності між природою та людиною, об'єктивними обставинами та її діяльністю, поведінкою, відчуття нею комфортності самопочуття, настрою» [280, с. 13].
Не можна залишити поза увагою наукові погляди та практичні доробки О. Вишневського стосовно змісту національного виховання та впливу традиційно-християнської системи цінностей на формування фізично здорової та духовно багатої молоді. «Якщо хочемо зберегти себе як живий національний організм, то повернення до традиційно-християнських засад освіти і виховання мусимо визнати своїм імперативом... Український виховний ідеал спирається на нашу традицію»[374, с. 15,118].
Видатний учений наголошує на тому, що в позаурочній виховній діяльності є широкі можливості вибору змісту, форм, організації щодо вивчення народних звичаїв, традицій, обрядів і саме їх необхідно використовувати у вихованні підростаючого покоління. «Звичаї, традиції та обряди стосуються трудового, морального та естетичного життя і несуть у собі почуття гармонії особистості. Прилучаючись до них, молодь формує також почуття причетності до свого народу, утверджує історичну пам'ять...Кожне, освячене традицією дійство, — це свято життя у єдності праці, духу, життя і краси» [248, с. 27].
Дуже багато уваги О. Вишневський приділяє власному здоров’ю людини, доводить думку про першооснову здорової душі. Переживаючи процеси відродження душі й тіла, звільнення людини, культу здоров'я і краси, на його погляд, можемо досягти гармонії особистості. Надзвичайно цінним для нас є аналіз ученого безхарактерної людини, оскільки відсутність сили волі та здоровоохоронної культури значно погіршує здоров'я людини та скорочує життя. Здоров'я також тісно пов'язано з релігією та традиційно-християнськими цінностями. Релігійність в українській виховній традиції— живий чинник формування свідомості та світогляду. «Релігія в нас глибоко проникає у звичаї та обряди, поєднує чисто духовні елементи з національними, громадськими, сімейними та особистими. У традиції українського народу, що слугувала духовною основою виховання, завжди було прийнято дотримуватись релігійних засад і в побуті» [374, с. 235].
Релігія — значний пласт людської культури, стрижневий фактор у формуванні духовності особистості. Шкільна та сімейна педагогіка багато втратили, коли відмовились від такого вагомого чинника виховання, яким е віра в Бога. Саме релігія є носієм загальнолюдських морально-етичних цінностей, сприяє збереженню національної ідентичності. Вона забезпечує відродження й збереження віри в ідеали, без чого повноцінне життя людини неможливе. Духовність людини визначається, звичайно, не тільки релігією. Будь-який фанатизм, і насамперед, релігійний, викликає занепокоєння, неприйняття, навіть тривогу в атеїста. Так само атеїст, який визнає свободу совісті, сприймає загальнолюдські моральні цінності, розуміє їх сутність, живе за їх законами, не поступається в рівні духовності людині, яка є віруючою.
Любов до людини є головним компонентом віри в Бога. Тому релігія не може бути модою, бо вона завжди була духовною потребою людини, її моральним стрижнем. Упродовж тисячоліть у свідомості українського народу віра в Бога була живим чинником. Життя в єдності з природою навіювало людині пошану до надземних сил. Таке світосприйняття є наближеним до християнського.
Християнство принесло українцям не тільки релігійні норми, а ще й багатющий досвід морального виховання, стало природнім звершенням процесу становлення духовності. Основними темами всіх релігій і християнства зокрема є мати, дитина, виховання, любов, віра, надія, милосердя, тобто всі ці та інші цінності життя, що складають кодекс абсолютних, вічних.
Споконвіку наші пращури дбали про виховання в дітей працьовитості, набожного, шанобливого ставлення до Землі-годувальниці, до хліба, поваги до членів своєї родини, виховували чемність і  правдивість, витривалість і відвагу. Українцям завжди були притаманні порядність, моральна чистота, людська гідність, ощадність і дбайливість, господарність, здоровий глузд та здоровий дух тощо.
Родинне виховання українців здійснювалось з урахуванням народних навчально-виховних традицій. Жива народна мова, традиційно-звичаєва обрядовість у сукупності із загальнолюдськими нормами, які були складовими релігійного вчення, виховували в дітей любов до ближнього, повагу до національних цінностей.
Українська педагогіка має у своєму арсеналі велику кількість різноманітних засобів, серед яких чинне місце належить виховному потенціалу народного календаря як енциклопедії знань про життя людей, їх працю, побут, спосіб життя, виховну мудрість, природні явища. Народний календар — це система історично зумовлених дат, подій, спостережень за навколишньою дійсністю, народних свят, інших урочистостей, які в певній послідовності визначаються впродовж року. Фактично народний календар протягом тривалого часу свого існування складався в поєднанні з церковним. 3 глибини віків відомо тяжіння українського народу до Церкви. Згуртовуючись навколо неї, громада виробляла свої правила й закони співжиття, свою мораль. Нехтування церковним календарем збіднило народну культуру.
Християнські звичаї та обряди, передбачені церковним календарем, спрямовані на формування в людині загальнолюдських моральних цінностей. Вони багатогранні, складні, наповнені великим ідейно-моральним та емоційно-естетичним змістом.
Педагогіка народного календаря с природовідповідною, апробованою тисячолітнім досвідом життєдіяльності народу. Бона адекватна за суттю, спрямованістю і за характером культурно-історичних потреб української нації, відображає національний характер народу, його самобутній культурно-історичний шлях.
Традиції, звичаї, обряди становлять ґрунтовну складову духовності українського народу. Саме духовність — найголовніша мета виховної політики соціальних інститутів освіти. Це синтез високої моральності, духовної культури, потреби в пізнанні та творчості. Тому надзвичайно глибоке теоретичне та практичне значення для нашого дослідження має посібник В. Оржеховської та Т. Тарасової «Духовність — це здоров'я молодого покоління». У цій праці відведено велику роль нашій християнській культурі, звичаям і традиціям, живопису та молитвам у здійсненні благородної місії— відродженні Батьківщини. Учені розкривають духовно-моральні причини виникнення захворювань, а саме:
1.Людина не хоче бути мудрою.
2.Людина не хоче бути доброю.
3.Людина не хоче розвивати своє фізичне тіло.
4.Людина порушує духовні закони природа.
5.Розтоптується або обмежується свобода людини.
6.Зневажається людська гідність.
7.Людина  їсть ті плоди, які виростила своїми поганими вчинками.
8.Людина не вміє жити лише одною миттю.
9.Людина ввела у свою психіку негативну настанову.
10.Людина не прагне до духовності.
11.Людина живе не за своєю натурою.
12.Людина веде неправильний спосіб життя.
13.Людина не має зв'язку з матір'ю-природою [275, с. 37—40]. Усе це можна взяти на озброєння в розробці методики експерименту нашого дослідження.
Погляд ученого П. Щербаня на проблему традицій та звичаїв у системі національного виховання сім'ї нас дуже зацікавив. На його думку, «традиції створюються на основі тих форм діяльності, як і не раз підтвердили свою ефективність, суспільну вагу, індивідуальну користь. Це важливий чинник регуляції життєдіяльності людини, основа її виховання» [423, с. 134].
Саме П. Щербань дуже чітко визначає, які бувають традиції та звичаї за змістом і метою, а саме родинно-сімейні, регіональні й загальнонаціональні. Серед чисельних традицій та звичаїв чільне місце належить культуротворчим і духовно творчим, політичним і державотворчим. Його класифікація має для нас велике значення, тому що у своєму дослідженні ми зробили спробу класифікувати традиції селища та школи.
Традиції, обряди, звичаї правдиво відображають не тільки зміст, а й характер подій та явищ у природі, житті, побуті, дозвіллі людей, завдяки чому мають надзвичайно велике пізнавально-виховне значення.
Саме народна мудрість, народна традиція створила «струнку систему виховних цінностей, яка спирається на такі начала індивіда, як приналежність до родини, роду, громади, народу. До того ж паремійний масив народної культури надзвичайно широкий і охоплює повсякденну практику виховної роботи у всіх вимірах і деталях» [248, с. 8].
Вплив етнокультурних умов на соціалізацію людини найбільш суттєво визначається менталітетом. За А. Мудриком, менталітет — це духовний склад, сукупність колективних уявлень, притаманних етносу як великій групі людей, яка сформувалася в певних природнокліматичних та історико-культурних умовах [237, с. 36]. У попередньому параграфі ми визначили характерні риси селища, і хоча не можна сказати, що селище — це окрема нація, ми візьмемо на себе сміливість зазначити той факт, що це історично-стійка сукупність людей, якій притаманні характерний менталітет та стабільні особливості культури. Цей факт дає підстави говорити про традиції як системоутворюючий компонент формування здорового способу життя в межах певного простору, а в нашому випадку селища Райгородок.
Виникнення й розвиток селища тісно пов'язаний з його заселенням та господарським освоєнням. За свідченням джерел, постійне його населення формується з початку XVI ст. У зв'язку із загрозою раптових татарських набігів, московський уряд уже на початку XVI ст. став направляти до Сіверського Дінця прикордонну службу, що повинна була вивідувати та повідомляти про наміри татар воєводам порубіжних міст. Для захисту південних кордонів Російської імперії були збудовані перші укріплення, і серед них Козача Пристань, яка потім була перейменована на Городок, пізніше Райгородок. Велику роль у вивченні історії селища відіграє монографія В. Пірка «Заселення Донеччини у XVI—ХVІІІ ст.». У цій роботі вивчається заселення Подінців'я, у тому числі Райгородка. Особливої уваги заслуговує «Історичний церковний літопис Свято-горського заповідника». Він знайомить з хронологічним розвитком селища у ХVІІ—XVIII століттях.
Давнім мешканцям поселення не раз доводилося схрещувати свою зброю з татарами. Битви були немалі. Про це свідчать могили: Жовта могила біля річки Казенний Торець, неподалік від Сорочиного, могила в районі крейдяного кар'єру.
Під час розкопок могили біля крейдяного кар'єру знайшли вершника в дубовині, біля нього був меч, ручка якого обмотана дротом із срібла.
Дуже цікавою є сторінка з історії нашого селища, присвячена священнослужителю В. Спесивцеві, який був сильний духом, любив історію та довкілля рідного краю і в 1891 р. разом з райгородцями пройшов шлях від Слов'янська до Ямполя. Ними були досліджені околиці Щурова, Старого Каравана, Бруківки, береги річок Сіверський Донець і Казенний Торець. У 1905 р. усі свої археологічні знахідки В. Спесивців передав у музей Харківського університету.
Войовничий дух козацтва, бажання жити вільно й заможно, бути здоровими душею й тілом, цінувати надзвичайно красиву природу рідного краю, яка давала їм сили та натхнення. завжди були притаманні райгороддям.
Райгородоцька загальноосвітня школа I—III ступенів є соціокультурним центром селища Райгородок. Саме школі належить провідна роль у вивченні історії селища, започаткуванні традицій селища і школи при тісній взаємодії соціальних інститутів селища (дитячого садка, виконкому, селищної ради, ради ветеранів, громадської організації «Успіх», Будинку природа та дозвілля, дільничної лікарні та ін.).
Давні традиції дали початок нестандартним формам роботи в контексті формування здорового способу життя. Особливо велику роль у цьому відіграє козацька педагогіка. У незалежній Україні дуже активно почалося відродження козацьких традицій українського народу. Особливо актуальними е вони для нашого селища Райгородок — однієї з перлин козацької слави. Козача Пристань вивчалася археологами особливо активно в 1995—2002 рр., у розкопках брали участь учні, батьки та майже всі мешканці селища Райгородок.
14 жовтня 2002 р. на історичному місці Козачої Пристані відбулося встановлення та посвячення Хреста Козацької Слави. На це урочисте свято з'їхалося козацтво всієї України. У 2003 р. відбувся на цьому священному місці Всеукраїнський фестиваль Козацької пісні.
Починаючи з 1995 р., на загальнодержавному рівні реалізуються укази Президента України «Про відродження історико-культурних та господарських традицій Українського козацтва» (1995 р.), Про День Українського козацтва (1999 р.), «Положення про Координаційну раду з питань розвитку Українського козацтва» (1999 р.), Програма Президента України.
У листопаді 2001 р. Президент України затвердив «Національну програму відродження та розвитку Українського козацтва на 2002—2005 роки».
Одними з головних завдань козацької педагогіки є підготовка фізично загартованих, з міцним здоров'ям, мужніх воїнів — захисників рідного народу.
У книзі Ю. Руденка «Основи сучасного українського виховання» [329, с. 185] виділені ступені козацької системи виховання.
Перший ступінь — це козацьке дошкільне родинне виховання, яке утверджувало високий статус батьківської і материнської козацької педагогіки. Батько цілеспрямовано займався загартуванням своїх дітей, готував їх до подолання життєвих труднощів. Сьогодення підтверджує, що здебільшого райгородцькі родини починають загартовувати своїх дітей з раннього віку. Як приклад — це родинний відпочинок сімей на озері Маяцькому, річках Сіверський Донець, Казенний Торець. 3 ранньої весни до пізньої осені діти купаються, цього їх навчають батьки з перших кроків. Родини, які проживають біля озера Маяцького, мають човни й також учать управляти ними своїх дітей з раннього дитинства.
Українські козаки одними з перших оволоділи елементами підводного плавання з військовою метою. Козачата селища Райгородок, не тільки хлопці, а й дівчата, частенько проводять змагання: хто далі допірне на озері Маяцькому та річці Сіверський Донець.
Система козацького виховання культивувала й оберігала, як зіницю ока, фізичне й духовне здоров'я особистості.
Другий ступінь козацького виховання найдоцільніше назвати козацьким родинно-шкільним. У школах джур козаків навчали перемагати, оволодівати високим бойовим мистецтвом, бути витривалими, здоровими, сильними. Військово-спортивному вихованню приділяли найбільшу увагу [329, с. 185].
У Райгородцькій ЗОШ I—ІІІ ступенів розроблена і впроваджується в життя виховна система, що опирається на голови і засади козацької педагогіки. Ця виховна система відповідає можливостям і запитам учнівського і вчительського колективів, духу нашої селищної громади, умовам функціонування нашої школи, яка працює над проблемою: «Виховання успішного духовно та фізично здорового покоління. Створення умов для самореалізації творчої особистості в освітньому процесі школи на основі даних моніторингових досліджень».
Особлива увага приділяється напрямкам:
—збереження та продовження козацьких звичаїв, традицій, обрядів;
—психофізичний розвиток особистості на основі відродження козацьких традицій фізичного загартування.
У початкових класах проводяться родинні свята «Козацькому роду — нема переводу», спортивні свята «Козацькі забави», «Нумо, козаче», «Райгородоцька козачка», «Веселі старти козачат», мандрівки «Шляхами козацької звитяги», походи до Козачої Пристані.
Для учнів 5—6 класів традиційними стали години спілкування «Козацьке здоров'я — багатство Батьківщини», тематичні бесіди Береженого Бог береже. а козака шабля стереже», подорожі «Шля­хами козацької слави», уроки козаччини «Раз козак у похід збирався» (походи берегами Сіверського Дінця, де були найдавніші поселення козаків), козацькі ігри, спартакіади «А нумо, козаки», «Козацькі розваги», родинний конкурс на кращу козацьку справу.
У 7—8 класах проводяться бесіди «Харчування козаків», тематичний вечір «I покажемо, що ми, браття, козацького роду», козацькі збори-естафети «Гей ви, хлопці-райгородці», усний журнал «Фізичне загартування козаків», змагання «Ігри та розваги козаків».
Для старшокласників: теоретична конференція «Розвиток особистості на основі відродження козацьких традицій фізичного загартування», уроки козацького гарту та здоров'я, театралізоване свято  «Секрети козацького здоров я», змагання з козацьких єдиноборств, змагання «Супер козак класу, школи».
Учні школи активно збирають рецепти козацької кухні та медицини.
У шкільному музеї створений куточок козацької слави. Головною метою при проведенні цих заходів є підготовка фізично загартованих, з міцним здоров'ям майбутніх громадян нашої країни.
Виховна система традиційної козацької педагогіки Райгородцької ЗОШ передбачає як результат її впровадження впродовж 11 років навчання в школі такі результати:
—озброєння школярів знаннями про роль фізичної культури в житті людини, системи фізичного та психологічного загартування украі'нського козацтва;
—      розвиток природних задатків, удосконалення душі, тіла в іграх, танцях, різних видах змагань;
—вироблення шляхетного й відповідального ставлення до себе;
—опанування військово-прикладними видами спорту, туризму, відповідними знаннями й навичками;
—вивчення особливостей свого організму;
—уміння надавати першу допомогу при нещасних випадках.
Авторським колективом представників різних соціальних інститутів селища Райгородок створено Програму школи сприяння здоров’ю, у її основу покладена педагогічна спадщина В. Сухомлинського, над вивченням якої довгий час працював педагогічний колектив школи з подальшим інформуванням батьків та громадськості.
Саме за право носити ім'я видатного вченого — В. Сухомлинського — бореться Райгородоцька ЗОШ I—III ступенів. Детальне вивчення та аналіз педагогічних праць Василя Олександровича [367] сприяло вдосконаленню навчально-виховного процесу, поліпшенню взаємодії педагогічного колективу з батьками, організації співпраці адміністрації школи, учителів, учнів, батьків з соціальними інститутами селища. Своєю багаторічною педагогічною діяльністю відомий педагог довів реальність існування школи радості, у якій навчається фізично й морально здорова дитина, енергійна, щаслива, повна життєвих сил. Під час вивчення спадщини В. Сухомлинського ми брали до уваги погляди, що стосувалися вирішення проблем здоров'я дітей, профілактики захворювань, режиму праці й відпочинку. Важливою для нас стала думка науковця про тісний взаємозв'язок здоров'я учнів і рівня їхньої успішності.
Тому кожним класним керівником школи ведеться паспорт здоров'я учнів класу. Це допомагає вчителям-предметникам здійснювати особистісне орієнтований підхід навчанні школярів.
Дирекція Райгородцької ЗОШ, передусім, створює здоровий мікроклімат у стосунках учителів — дітей, учителів — батьків, батьків — дітей.
Медичними працівниками Райгородцької дільничної лікарні та педагогічним колективом проводяться спільні наряди, розроблені пам’ятки та рекомендації для учнів та батьків з профілактики різноманітних захворювань.
Традиційними в Райгородцькій школі стали рейди «Зайди в кожен дім! Зазирни в душу дитини» з наступним обговоренням на семінарах.
У школі створений і працює педагогічний всеобуч для батьків, на заняттях якого розглядаються психологічні, педагогічні, фізіологічні проблеми розвитку та виховання дітей і підлітків. На батьківських конференціях обговорюються питання зміцнення та охорони здоров'я учнів, режим праці та відпочинку, перспектива розвитку фізичної культури та виховання.
Після закінчення навчального року Міністерством освіти і науки введено вимоги до проведення навчальних екскурсій для учнів 1-8, 10 класів. Усі екскурсії для учнів нашої школи відбуваються на околицях селища, де школярі пізнають рідний край і зміцнюють своє здоров'я. Учителі рекомендують учням і батькам частіше влітку бувати в полі, у лісі, біля річки, тому що Василь Олександрович своїм досвідом довів, що дитина, яка ціле літо буде спілкуватися з природою, ніколи не захворіє застудними захворюваннями. Методи народної медицини в спадщині видатного вченого завжди були в основі системи роботи щодо зміцнення здоров'я школярів.
Педагогічний колектив школи, проводячи оздоровчий моніторинг, також зробив такі висновки: у сім'ях, де батьки прислухаються до порад учителів, відвідують педагогічний лекторій, відповідально ставляться до свого здоров'я та здоров'я своїх дітей, значно зменшилося число захворювань.
Василь Олександрович завжди відмічав, що праця вчителя потребує великих затрат розумової енергії, є дуже відповідальною і психічно перевантаженою. Здоровий спосіб життя вчителя повинен стати основою його життєдіяльності. У Райгородцькій ЗОШ стало доброю традицією заняття спортом серед учителів, оволодіння різноманітними оздоровчими системами, навчання їх колег, заняття в тренажерному залі, проведення тренінгів «Як покращити здоров'я», «Умій володіти собою», адже тільки здоровий учитель зможе виховати здорового учня.
Не можна не погодитися з думкою про те, що здоров'я дітей — найголовніша цінність за будь-яких умов життя. I саме тому питання здоров'я дитини потребує особливої уваги, оскільки від ста­ну здоров'я малюка багато чого залежить: успіх у навчанні, фізичний розвиток та психічний стан дитини, ситуація в класному колективі, взаємини з товаришами.
Отже, треба з дитинства вчити малюка цінувати, берегти та зміцнювати своє здоров'я. Дуже важливо, щоб навчання здорового способу життя було традиційним, послідовним, тобто передбачало комплекс систематичних заходів, спрямованих на формування н учнів розуміння важливості піклування про своє здоров'я, фізичний розвиток.
Ураховуючи цей факт, педколектив нашої школи працює в напрямку створення оздоровчої системи, головними завданнями якої є:
—виховання свідомого ставлення до свого здоров'я та здоров'я інших як найголовнішої соціальної цінності;
—створення умов для збереження та зміцнення фізичного й психічного здоров'я учнів.
3 яких же елементів навчальної та позаурочної діяльності складається робота, спрямована на досягнення вищезазначених завдань?
По-перше, це уроки валеології, на яких учителі озброюють учнів необхідними вміннями, формують бажання й прагнення залишатися здоровим на довгі роки. А щоб цей процес був ефективнішим, докладається чимало зусиль для активізації уваги, мислення, уяви дітей, а саме: проведення уроків у нестандартній формі (уроки подорожі, уроки-ігри, уроки-вікторини тощо), використання різноманітного та цікавого для дітей навчального матеріалу та художньо-ігрових методів.
Зазначимо, що збагачення школярів знаннями з питань особистої гігієни, фізичної культури, спорту, формування навичок здоро­вого способу життя здійснюється на уроках з ОБЖ та інших загальноосвітніх дисциплін: це фізкультхвилинки, тести, завдання, бесіди, ігри валеологічного змісту.
Безумовно, одним з основних чинників рухової активності є уроки фізичної культури. I чим цікавіші вони, тим більше користі приносять дітям. Тому вчителі фізкультури нашої школи організовують заняття так, щоб вони були для учнів джерелом радості, натхнення, емоційного задоволення. 3 цією метою на уроках широко застосовуються ігровий та змагальний методи, самостійні заняття за інтересами.
Крім уроків фізичної культури, валеології, ОБЖ, у школі організовано фізкультурно-оздоровчі заходи в режимі навчального дня: гімнастика до занять, ігрові перерви, спортивні години в групах подовженого дня.
Великого значення у справі зміцнення здоров'я дітей набувають спортивно-оздоровчі позакласні заходи. Дні здоров'я, екскурсії на природу, дні колективного відпочинку батьків та дітей, спортивно-родинні свята, змагання «Козацькі розваги» (8—11 клас), «Веселі козачата» (3—7 клас). Активну участь беруть учні школи в районних та міських змаганнях з різних видів спорту: волейболу, футболу, баскетболу; із захопленням проходять шкільні змагання з баскетболу між учнівською командою та командою вчителів!
Значна роль у процесі зміцнення здоров'я дітей належить факультативам, клубам, виховним годинам.
Для учнів старших класів організовано роботу факультативу «Пізнай себе», на практичних заняттях якого діти дізнаються про те, що через пізнання себе, своїх можливостей і прагнень відбувається пізнання навколишнього світу, про те, що самопізнання веде людину до розуміння свого місця у світі, сенсу життя, формує її характер і волю. Особливу увагу учнів привертають такі теми факультативу, як «Емоції. Фізіологічна природа емоцій», «Етика спілкування», «Психофізіологічний вплив кольору на організм людини».
3 минулого навчального року в початкових класах проводяться виховні години за програмою «Корисні звички». Учителі вважають, що методи роботи за цією програмою гармонійно доповнюють навчання після уроків. Рекомендовані програмою теми спрямовані не тільки на профілактику шкідливих звичок, а й на розвиток дитини як особистості, на виховання в дітей самоповаги та взаємоповаги, гуманності та доброти. Достатня увага приділяється те­мам оздоровлення організму (засоби загартовування, пропаганда різних видів спорту).
Позитивно впливають на учнів заняття в клубі «Здоровий спосіб життя». А від виступів агітбригади «Здоровенькі були», до складу якої входять члени клубу, отримують задоволення не тільки глядач, а ще більшою мірою самі артиста.
3 метою попередження тютюнопаління, наркоманії та алкоголізму для учнів дев'ятих класів з II семестру розпочато заняття за програмою «Діалог».
Найважливіша роль у збереженні здоров'я дітей належить сім'ї. I тому батьківський лекторій значну увагу приділяє таким темам: «Як запобігти деяким захворюванням дітей», «Гігієна розумової та фізичної праці підлітків у сім'ї», «Режим дня молодшого школяра», «Психологічні особливості молодших школярів», «Правильна організація дозвілля в сім'ї» та ін.
Отже, слід наголосити, що наявність чіткого режиму дня, ефективна система оздоровчих заходів у процесі навчання та позаурочної діяльності учнів, різноманітність змісту і методів навчання та виховання сприяють вирішенню проблем валеологічної освіти, головним результатом якої, насамперед, має бути міцне здоров'я вихованців.
Традиції, звичаї, обряди — це енциклопедія знань про спосіб життя людей, їх працю, побут, виховну мудрість. Вони є тим цементуючим матеріалом, який має зберегти нашу національну свідомість, менталітет; допомогти нашій нації вижити; виховати духовно та фізично здорове покоління.
У своєму дослідженні ми презентуємо найулюбленіші традиції школи та селища, які, на нашу думку, мають великий виховний потенціал і сприяють формуванню високої духовно-моральної культури підростаючого покоління.
Свято Першого Дзвоника Це головне свято школи. Воно запрошує у учнів до захоплюючих мандрівок. Саме в стінах школи починає формуватися, набувати знань, морального здоров'я молоде покоління нашої країни. Від того, як пройде Свято Першого Дзвоника, як школа прийме дітей, залежить дуже багато. Щоб успішно пройшов цей день, педагогічний колектив постійно шукає шляхи й форми цікавого, змістовного проведення цього свята. Успіх у вихованні значною мірою залежить від ставлення дітей до школи. Від любові до школи, діяльної, активної, беруть початок кращі пориви душі. Уся робота педагогічного колективу спрямована на те. щоб наша школа була школою радості для дітей. Свято Першого Дзвоника в нас завжди яскраве й веселе. С щорічні святкові традиції: учителі зустрічають першокласників короваєм, який випікає в шкільній їдальні кухар із зерна, вирощеного на шкільних полях; кожен першокласник скуштує шкільного хліба після урочистого свята, а під час заходу його пригостять шкільною кашею з горщика, щоб вони були здорові й щасливі в рідній школі; директор школи посипає малят пшеницею, щоб були добрими учнями та ученицями; учні одинадцятих класів заводять першокласників до школи, знайомлять їх з будівлею, звичями, оберігають і наглядають за ними в перші дні життя в школі. На святі першого Дзвоника нагороджуються відмінники навчання 5—11 класів, оголошуються умови конкурсу «Найбільш старанний та допитливий учень року», «Найкращий спортсмен року», «Художник року», «Соліст-вокаліст», «Найкращий танцюрист» та інші. Процедура нагородження викликає прагнення до успіху серед учнів школи, створює добре емоційне середовище, що сприяє успішному початку нового навчального року.
Туристичні походи 3 моменту відкриття школи в 1952 р. зародилася традиція проведення туристичних походів, які е шляхом до зміцнення здоров'я учнів. Ним пройшли тисячі випускників школи. Вони оволоділи основами туристичної майстерності, пройшли школу загартовування й витривалості, пізнали романтику. Під час туристичних походів школярі розкриваються, учитель може побачити учнів з іншого боку, вивчити стан його здоров'я в нестандартних ситуаціях. Традиційно під час туристичних походів, змагань складається в класних колективах добрий мікроклімат, що сприяє покращанню психологічного здоров'я. Учні школи не хворіють під час туристичних походів.
Багаторічний досвід туристсько-краєзнавчої робота в школі свідчить, що вона відіграє велику роль у вихованні волі, мужності, зміцненні здоров'я. Туризм допомагає старшокласникам долати негативні прояви сучасного життя. Ще А. Макаренко підкреслював, що мужність не можна виховати без спеціальних вправ. Для вирішення завдань використовуються природні ситуації під час туристичних походів. Учні старших класів люблять ситуації «подолання й боротьби». Саме під час туристичних походів вони загартовуються, стають сильнішими, учаться поводитися в екстремальних ситуаціях.

«Зірниця», «Патріот»
Улюбленою шкільною грою старших поколінь є гра «Зірниця». Сьогоднішні школярі в Райгородцькій школі назвали її «Патріот». Кожного року, у травні, напередодні свята Перемоги, ця гра прово­диться в мальовничому куточку селища. Гра «Патріот» є підсумком фізкультурно-масової роботи, підсумком досягнень кожного учня у спорті, зміцненні свого здоров'я. Місцевість, де проводиться гра, — це горбиста рівнина з усілякими перешкодами (височини, заболочена місцевість, річка, круті схили). Під час військово-спортивної естафети їх треба подолати. Для кожної вікової категорії свій маршрут. Класні колективи цілий рік готуються до цієї гри. Вона допомагає виявити найсильніших, фізично загартовує дітей, впливає на їх розвиток, розвиває кмітливість, спостережливість. У проведенні гри беруть участь представники влади, Будинку природа та дозвілля, ветерани ВВВ, батьки.
Райгородці — працелюбні, фізично розвинені, витривалі люди. Традиційно склалося, що вони вирощують перші овочі, полуниці й привозять до міст Слов'янська та Краматорська. За ці якості їх поважають далеко за межами Слов'янського району.
Є в селищі традиції, які спонукають молодь, школярів вести здоровий спосіб життя. Традиційними стали свята: День селища (вересень), Свято Козацької Слави (14 жовтня), Свято полуниці (червень), Свято Івана Купала (7 липня). Під час проведення Свята козацької слави до історичного місця Козача Пристань сходяться всі райгородці, приїздять представники козацьких полків з різних областей України, гості з різних куточків Донецької області. Під час проведення цього свята відбувається посвячення в козаки найсильніших, найхоробріших, найспритніших, найкмітливіших молодих людей.
День селища
Кожного року в перші дні вересня в Райгородку проходить Свято Селища. Під час проведення свята вшановують старожилів, які прожили довге життя, їм більше 90 років, але вони ще здорові та щасливі, що пояснюється здоровим способом життя. Ця сторінка Свята селища завжди приваблює молодь та школярів, учить молоде покоління берегти своє здоров'я, протистояти шкідливим звичкам. На святі завжди чітко простежується характер (ментальність) райгородця. Райгородці сміливі, спритні, завзяті до роботи, життєрадісні, охоче беруть участь у козацьких розвагах, змаганнях на велосипедах, мотоциклах, автомобілях. Ці змагання виховують у підростаючого покоління бажання займатися спортом, бути сильними, здоровими. Це свято допомагає кожній особистості впродовж життя підтримувати своє здоров'я на максимально високому рівні і завдяки цьому реалізовувати свої внутрішні можливості. А особ­ливо в молодого покоління формується переконання в необхідності турбуватися про своє здоров'я та здоров'я оточуючих та рідних.
Школярі оволодівають уміннями й навичками, завдяки яким людина здатна підтримувати здоров'я.
Свято полуниці Більше десяти років у селищі святкується Свято полуниці. Полуниця — найперша ягода, дуже корисна для зміцнення здоров'я. Ягоди полуниці запашні, красиві, мають прекрасний смак і склад: 8% цукру, 1,5% органічних кислот, велику кількість мінеральних солей і вітамінів, необхідних для життя людини.

Рис. 2.3.1. Модель взаємозв'язків традицій селища і загальноосвітньої школи
Райгородці з давніх-давен вирощують цей цінний продукт. Райгродоцькою громадською організацією «Успіх» створена Асоціація любителів полуниць, закладений питомник, до якого завезені 11 найкращих сортів ягід, які розповсюджуються між тими, хто бажає займатися цією доброю справою. Основною метою створення асоціації та проведення Свята полуниці в селищі е залучення якомога більшої кількості райгородців до вирощування полуниць, включення її в щоденний режим харчування, у подальше рекламування цієї доброї справи на території Донецької області з метою розвитку зеленого туризму.
Це свято забезпечує збереження та зміцнення здоров'я людей, продовження періоду активної діяльності й тривалості життя людини — однієї з кінцевих цілей реалізації Концепції розвитку охорони здоров'я населення України.
Дійсно, усі ми впевнені в тому, що добре здоров'я— це запорука чудового настрою та самопочуття, високої працездатності, сімейного благополуччя.
На цьому святі, безумовно, кожна людина— і доросла, і мала — хоче почуватися сильною, бадьорою, радісною та щасливою.
Отже, здійснений у цьому параграфі системний аналіз дозволяє дійти висновку, що традиції та звичаї детально досліджуються вченими різних галузей науки і практики. I хоча розглядається багато аспектів цієї проблеми, у нас є всі підстави узагальнити вивчений матеріал і побудувати педагогічну модель (рис. 2.3.1.) структурних та функціональних взаємозв'язків культурно-виховних традицій селища і загальноосвітньої школи (у структурі базових соціальних інститутів суспільства з формування здоров'я та здорового способу життя учнів загальноосвітньої школи). Означена педагогічна модель є проективно-структурною складовою цілісної концептуальної моделі взаємодії соціальних інститутів суспільства в комплексному процесі формування здоров'я та здорового способу життя дітей та молоді.

РОЗДІЛ З. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА РОЗРОБКА ТА ПЕРЕВІРКА СИСТЕМИ ВЗАЄМОДІЇ СОЦІАЛЬНИХ ІНСТИТУТІВ У ФОРМУВАННІ ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ УЧНІВ ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ

3.1 Соціально-психологічний портрет сучасного школяра в контексті здорового способу життя

Цінність людської особистості виявляється насамперед у взаємозв’язку і взаємодії психічних і фізичних сил організму. Гармонія психофізичних сил підвищує резерви здоров'я, створює умови для творчого самовираження в різних сферах нашого життя.
У попередніх параграфах ми говорили про гомеостаз (динамічна рівновага, постійність внутрішнього середовища) як одну з домінантних умов здорового способу життя. Саме хвороба є сигналом про порушення рівноваги, яка необхідна організму для нормального функціонування.
Сучасна медицина не може повністю вилікувати людину, тому що намагається здебільшого усунути наслідки, а не причину захворювання. При цьому причини часто залишаються в підсвідомості та продовжують руйнівну дію. Лікарі дуже рідко звертаються до внутрішньої сутності людини, до аналізу її поглядів, переконань, дій, вони зазвичай користуються медикаментозними хімічними метода­ми лікування. Інший фактор — підкорення медицини фармацевтичній промисловості, яка в гонитві за прибутком забуває про людину.
На думку видатного лікаря В. Синельникова [338], існують причини захворювань, які лежать глибше, ніж фізичний і хімічний рівні. Це рівень інформаційно-енергетичного поля, а саме: наші думки, почуття, емоції, поведінка, світогляд. Отже, причини будь-яких хвороб знаходяться не зовні, а в середині нас, у підсвідомості. Багато вчених (В. Синельников, В. Мегре, Т. Дичев, О. Васютін, С. Ковальов та ін.) стверджуюгь, що зміна світогляду людини (з негативної на позитивну програму життя) має дивні наслідки, веде за собою виліковування найтяжчих хвороб. Активна, доброзичлива, чуйна, працелюбна людина надовго зберігає здоров'я, молодість, займається творчою діяльністю, насолоджується життям і спілкуванням, резерви її організму необмежені.
Академік М. Амосов запропонував ввести новий медичний термін «кількість здоров'я» для позначення міри резервів організму, що складаються з біохімічних, фізіологічних та психічних підсистем.
Як ми вже зазначали, в умовах сучасного суспільства формування здорового способу життя учнів виступає не тільки в якості противаги негативним наслідкам цивілізації та екологічної ситуації, а й елементом виховання та соціалізації особистості учнів загальноосвітніх закладів. I перш ніж розпочати роботу зі збереження та зміцнення здоров'я дітей, необхідно глибоко та детально проаналізувати портрет сучасного школяра й навіть ґрунтовно розглянути його соціально-психологічний бік. Соціальний аспект нас цікавить з приводу того, що саме соціальні інститути суспільства покликані ефективно здійснити процес соціалізації особистості, адаптації школяра до сучасного життя. А психологічний аспект має надзвичайно велике значення, оскільки починати формування здорового способу життя, на нашу думку, необхідно з природа мотивів, що спонукають до вибору діяльності із задоволення потреб особистості.
Початок шкільного життя для дитини збігається з етапом «прихованого формування світогляду і моралі» (від 6 до 12 років) [211 ]. У процесі навчально-пізнавальної діяльності, одночасно спілкуючись з однолітками й дорослими, закладається моральне здоров'я особи­стості. Час навчання дітей у середніх і старших класах школи — «первинний у відкритих проявах світогляду і моралі» [211 ]. До закінчення школи, тобто у віці 16—17 років, можна вважати особистість людини сформованою, отже, відбулося становлення характеру, світогляду, системи цінностей, сформувалася спрямованість.
3 раннього віку дитина хоче бути схожою на дорослого, тому завжди намагається імітувати його поведінку. Малюки копіюють дії старших братів та сестер, батьків, граються в «дорослі ігри»,які відображають ті ситуації, що вони бачили, при цьому намагаються вживати відповідну інтонацію, міміку, жести.
Так, діти, які зростають у сім'ях, де прийнято часто вживати у їхній присутності спиртні напої, палити, грають у відповідні сюжетні ігри, уживаючи відповідний лексикон. Згодом уживання алко­голю, тютюну, а іноді й наркотичних речовин та наркотиків стають для них нормальним кроком дорослішання, і сприймається це цілком нормально.
3 іншого боку, на психічне, фізичне та соціальне здоров'я дитини впливає процес навчання й виховання, який відбувається в школі. Такі порушення, як неврози, психопатичні реакції, астенія — збуджує шкільна дезадаптація, неуспішність, необ'єктивне ставлення до особистості школяра з боку педагогів.
Молодший шкільний вік характеризується вдосконаленням і диференціацією емоційних реакцій, формуванням характеру, поглиблюється  і знання навколишнього світу, пізнається сутність навколишньої дійсності.
Молодший шкільний вік—вік інтенсивного розвитку інтелекту. Пізнавальна сфера розвивається в такому напрямку:
•сприйняття — перехід до довільного, цілеспрямованого, але на початку шкільного віку недостатньо диференційоване;
•пам'ять—виникає довільне запам'ятовування, поступово виконується завдання на довільне відтворення, використовуються прийоми мнемотехніки;
•формування довільної уваги;
•образно мислення — основний вид мислення на зазначеному етапі, розвиваються елементи абстрактно-логічного мислення, логічного мислення, з його формуванням усвідомлюються свої фізичні і психічні можливості;
•поведінка імпульсивна, воля недостатньо розвинена, виникає підвищений інтерес до свого тіла [63; 351 ].
Зважаючи на те, що поведінці молодшого школяра властиві довірливість, допитливість, наслідування, то безпосередній вплив на ставлення до свого здоров'я мають батьки й близьке оточення. Спілкування з батьками і споглядання взаємин між ними стає об'єктом пильної уваги та копіювання. Вони сприймаються як при­клад, зразок для усвідомлення власної статі, у цей час формується ставлення до репродуктивного здоров'я. Правильний режим харчування в сім'ї, гігієнічні заходи, а також взаєморозуміння й емоційна підтримка батьками один одного унаслідуються дитиною.
Домінантна потреба молодшого школяра—бути ним зовнішньо та внутрішньо, відповідати ролі школяра. Коли дитина приходить до школи, вона опиняється в новій системі стосунків з оточуючими її людьми, від неї вимагають підкорення новим правилам, підтримання нового розпорядку дня. Сім'я по-новому контролюватиме молодшого школяра у зв'язку з тим, що з'явився новий вид діяльності для дитини — навчання, яке потребує відповідальності. Такі вимоги, навіть у м'якій, доброзичливій формі, викликають напруження й дискомфорт. Така ситуація є для дитини стресогенною. Перехід до нового етапу життя відображається не тільки на поведінці школяра, а й на його здоров'ї:
—фізичному (нові навантаження, перевтомлення, суворий режим дня);
—психічному (необхідність стримання імпульсивності, безпосередньої, невимушеної поведінки; вимоги вчителя контролювати себе);
—моральному (спілкування з новими людьми, дорослими й однолітками, вчитися співіснувати в колективі);
—духовному (дитині відкривається ширше світ людських цінностей, які вона повинна засвоїти та навчитися втілювати їх у власну, ще маленьку систему світогляду) [94; 315; 341 ].
Зі вступом до школи збільшується час спілкування з однолітками, з'являються нові зразки для копіювання. Ця пора характеризується активною соціалізацією дитини, формуванням у неї колективної свідомості. На ставлення до здоров'я до кінця молодшо­го шкільного віку дуже впливають засоби масової комунікації, оточення друзів у класі, на вулиці, вплив сім'ї поступово зменшується. У цілому, коло спілкування розширюється, стає багатшим.
Один з найважливіших процесів на початковому етапі шкільно­го життя дитини — це адаптація до школи. Особливої уваги потребують діти, які не відвідували дошкільних закладів, тому що вдома вся увага приділялася тільки їм. Інша справа — школа. Учитель повинен працювати з усіма, і це викликає додаткову напругу — дитина може почувати себе розгубленою. У зв'язку зі стандартизацією умов життя дитини з'являються відхилення в поведінці:
—надмірне збудження;
—гіпердинамія;
—агресивність;
—виражені гальмівні процеси;
—підвищена тривожність.
Ці відхилення можуть викликати дитячий страх, апатію, небажання ходити до школи, зниження вольової активності, зниження працездатності. Успішна адаптація дитини до шкільного життя — це новий етап формування дитини як здорової особистості. Набуття нового статусу в сім'ї(учень, відповідальний), прийняття та визнання школяра новим колективом, учителем створює ситуацію успішності, надає дитині впевненості, позитивних емоцій, що в цілому сприятливо діє на здоров'я дитини. Особливо важливо в цей період надати дитині позитивних емоцій, яких вона потребує й чекає від дорослих.
Один з показників, який спостерігається в молодшому шкільному віці, — це розвиток мовлення, збільшення словникового запасу, розширення понятійного апарату. Порушення розвитку мовлення впливає на ефективність процесу соціалізації дитини. Нездатність до правильної вимови окремих звуків через різні причини веде до труднощів у навчанні та спілкуванні з однолітками, особливо це проявляється в початкових класах, тому що ставлення учнів один до одного визначається через успішність, тобто гарно вчиться — зна­чить хороша, позитивна людина.
Через логопедичні труднощі, і як наслідок, — труднощів у спілкуванні й поганої успішності — у дітей можуть розвинутися комплекс неповноцінності та депресія. Деякі намагаються уникати однолітків через страх насміхання [113].
Порушення експресивного письма, тобто коли дитина має труд­нощі у формуванні своїх думок у письмовій формі, допускає багатопунктуаційних та орфографічних помилок, веде до відмови виконувати домашні завдання в письмовій формі, відвідувати ті уроки, на яких цей дефект особливо помітний. Ця вада здебільшого впливає на емоційний стан дітей, їх настрій, можлива поява відчаю, відчуження від однолітків, бажання усамітнення. Узагалі при відсутності відповідного лікування виникають труднощі в соціальній адаптації.
У зв'язку з формуванням хребта (шийного, грудинного та спин­ного відділів) і необхідністю фізичного навантаження, пов'язаного іі шкільним життям (носіння шкільного рюкзака або портфеля), звертається увага на відповідне навантаження на зростаючий організм. Разом з тим велика гнучкість та рухливість хребта надає можливість для початку правильного фізичного виховання та за­нять багатьма видами спорту саме в цьому віці, що сприяє розвитку фізичного здоров'я.
Нажаль, навчально-виховний процес не завжди враховує анатомо-фізіологічні та психологічні зміни, що відбуваються з перехо­дом дошкільника до шкільного життя, і зміни, які відбуваються впродовж усього шкільного життя дітей.
Успішне входження в шкільне життя, завершеність формування пізнавальної сфери знаменується основними новоутвореннями молодшого шкільного віку — довільністю, внутрішнім планом дій, рефлексією, — які необхідні для нормального переходу в підлітковий вік.
У зв'язку з тим, що початок шкільного життя більшості дітей починається в шестирічному віці, криза семи років припадає на пер-ший-другий рік навчання в школі. При цьому спостерігаються зміни и поведінці, виникають труднощі в контролюванні дитини. Ця криза пов'язана з появою внутрішнього життя дитини. Шестирічки, готовність до школи яких ще не сформована, не можуть швидко пе­рейти від ігрової до навчальної діяльності. Їм важко себе контролювати, зауваження вчителя та невдачі навчальної діяльності сприймають боляче, тому відчувають незадоволеність своїм новим ста­новищем. Позитивний етап, тобто успішне вирішення конфлікту, полягає в прийнятті навчальної діяльності як ведучої. Гра та на­вчання сполучаються в житті. Негативні враження згодом забуваються, але разом з відставаннями, що інколи відмічаються вже в першому класі, можуть суттєво вплинути на мотивацію навчання, емоційний настрій і бажання вчитися.
Згідно з класифікацією Всесвітньої організації охорони здоров’я підлітковий вік охоплює проміжок віку дитини від 10 до 18 років. У зв'язку з процесами акселерації, тобто з більш раннім дорослішанням, на сьогодні середня тривалість підліткового періоду складає від 4 до 7 років. Тривалість цього періоду може коливатися залежно від соціального становища та тривалості освіти в цілому. Цей етап характеризується завершенням психологічного дозрівання організму, а також остаточним формуванням будови та його функцій.
Суперечності між новими потребами й неможливістю їх задоволення, а також між фізичними та інтелектуальними можливостями, з одного боку, і старими формами стосунків з дорослими — з іншого, є силами, які рухають психічний розвиток підлітків.
У розвитку психічних процесів визначаються такі зміни:
—формування більш складного аналітико-синтетичного сприйняття предметів і явищ, воно стає послідовним, всебічним, довільним;
—пам'ять стає довільною, зростає швидкість запам’ятовування та вміст пам'яті;
—увага поступово стає післядовільною;
—закінчується формування абстрактного мислення, зростає його критичність.
У підлітковому віці простежується стабілізація й визначеність основних якостей особистості, формуються риси характеру, спрямованість особистості. Розвивається сфера моральної свідомості, складаються відносно стійкі моральні погляди, оцінки, судження, цінності. Одним з визначних новоутворень зазначеного віку с формування самосвідомості — образу самого себе, самооцінки та рефлексії.
Підлітковий період має назву пубертатного і є найбурхливішим у сексуальному розвитку організму. Сприйняття перетворення дитячого тіла на доросле певною мірою впливає на емоційне самопочуття: з'являється підвищена чутливість і збудливість, поєднання соромливості й сором'язливості. Позиція батьків не завжди адек­ватна стосовно дітей у пубертатному періоді. Нещирі відповіді, не­правдива інформація викликав недовіру й відчуження від батьків. Відсутність непорозуміння й відвертості штовхає підлітка на пошуки відповідей на вулиці, до ризикованих експериментів, ранніх статевих стосунків. Своєчасно надана інформація батьками або фахівцями правильно формує уявлення і ставлення до здоров'я репродуктивної системи людини.
Надмірна увага батьків до здоров'я дитини, підвищена тривожність, велика кількість обмежень і заборон, суворий контроль може сформувати іпохондрію, комплекс неповноцінності, фантазування щодо неіснуючої хвороби, пошуки симптомів небезпечного захворювання.
Підлітковий вік — це період відчайдушних спроб «пройти че­рез все» або «спробувати все в житті». При цьому підліток починає з того, що «куштує» доросле життя. Саме в цьому віці багато дітей починають уживати алкоголь та наркотики, що призводить до психологічної залежності. Якщо батьки намагаються ставати на перешкоді спілкування з асоціальною компанією, протест підлітка може виражатися у відмові від спілкування з батьками, уживання їжі, виконання домашніх обов'язків та шкільних завдань.
Підлітків тягне до невідомого, тому часто в цей період спостерігається цікавість до мандрів, пригод.
Отроцтво є часом, коли підліток починає по-новому оцінювати свої стосунки із сім'єю, однолітками, дорослими. До дорослих, учителів підлітки, як правило, ставляться дуже критично. Характер взаємин різко змінюється. У цьому віці дуже рідко є «улюблені вчителі», ставлення до вчителів надкритичне, тоді як у молодшому шкільному віці вчителька (класний керівник) займала значне місце, була «ідеалом», «другою мамою». Учитель знецінюється, не вибачаються навіть маленькі помилки, часто підлітки мають негативні установки щодо педагогів — навішують ярлики, надають прізвиська.
Труднощі спілкування підлітка та дорослого не є проблематичними, якщо мають форму дружніх і будуються на взаємоповазі, взаємопорозумінні, взаємодопомозі та довірі.
Однолітки, друзі стають найближчими людьми, яким довіряють найпотаємніше. Через друзів діти пізнають самих себе [71].
Центральним та специфічним новоутворенням особистості підлітка є уявлення про те, що він уже не дитина, тобто набувається почуття дорослості. У цьому віці в деяких підлітків, а іноді в цілих груп з’являться свій «ідеал», «кумир». Це може бути відомий актор, співак. Дівчатка та хлопчики намагаються наслідувати стиль зачіски, одяг та поведінку улюбленця. Формуються групи за інтересами — спільне заняття будь-яким видом спорту, цікаве хобі.
У випадку, коли взірцем для копіювання стає позитивна особистість, підліток намагається працювати над собою (охайний одяг, манера поведінки, зачіска), щоб стати схожим на неї, то можна говорити про позитивний вплив; але часто прикладом стають кіногерої з асоціальною поведінкою, утворюються цілі групи на манер «кіношних» («Бригада»). Треба зазначити, що «негативних героїв» наслідують хлопці та дівчатка не тільки з тих сімей, що зазвичай називають «проблемними», а й з цілком благополучних. Для слухняних дітей це інше життя, повне цікавих пригод, яке приваблює своєю дорослістю, забороною з боку батьків [63; 98; 113; 351].
Поряд з «кумирами», які приходять зі світу кіно та музики, підлітки обирають собі взірець для копіювання зі свого оточення. Це може бути реальна людина, як позитивний, так і негативний при­клад. В останньому випадку такий дорослий, іноді з кримінальним минулим, що зловживає алкоголем, а іноді наркотичними речовинами, розповідає різні історії, вигадує байки для того, щоб привабити дітей. Серед дітей така людина знаходить слухачів, а згодом діти повністю довіряються їй, вважають другом, близькою людиною. Підліткам дуже приємно, що така доросла людина звертає на них увагу, спілкується з ними; поступово навколо неї може згрупуватися компанія з асоціальною спрямованістю. Відмовити «дорослому другу» підліток не може, тому втягується у вживання алкоголю, тютюнопаління, наркотиків. Подібна дружба у сполученні з низькою правовою культурою може призвести до скоєння правопорушень. Під час навіть короткочасного перебування в такій групі відбуваються значні зміни в поведінці дитини. Погіршуються стосунки з батьками — у спілкуванні діти перестають бути щирими, грублять, часто обманюють; не подобається навчання у школі, свій вільний час підліток не проводить удома, тому що в компанії цікавіше.
Подібна поведінка суперечить соціальним нормам і є девіантною. Підліток вибирає такий тип поведінки, який веде до порушення взаємодії між своєю особистістю та групою. Відхилення виникають як результат політичної, соціально-економічної й екологічної нестабільності суспільства, зсуві в ціннісних орієнтаціях молодого покоління.
У психологи та педагогіці умовно виділяють три групи «важких дітей»:
—діти з відхиленням у розумовій сфері;
—діти з відхиленням у психічній діяльності;
—педагогічно занедбані діти.
Одним з вагомих чинників, який впливає на формування цього типу поведінки, залишається сім'я і проблеми, пов'язані з нею, а саме: несприятливі сімейно-побутові стосунки, відсутність контро­лю з боку батьків унаслідок браку часу та збільшення кількості розлучень. Умови сім'ї — соціальне та матеріальне становище, рід занять та рівень освіти батьків, стосунки членів родини — усе це формує особистість дитини, зокрема підлітка.
Зважаючи на те, що девіантна поведінка включає в себе як стосунки із соціумом, так і деформації у формуванні особистості підлітка, то можна вважати, що різні її прояви свідчать про відхи­лення у сфері соціального здоров'я. Беручи до уваги, що не всі діти схильні до девіантної поведінки, можна виділити фактори ризику або передумови виникнення подібного типу поведінки.
До біологічних факторів належить толерантна схильність, тобто якщо у спадковості підлітка закладена підсвідома потреба у споживанні речовин, то ймовірність появлення згубної звички різко збільшується.
Психологічні фактори включають особистісний склад людини, потребу в переживанні, надзвичайних станах, привабливість відчуттів у алкогольному, наркотичному та подібних станах.
Доступність відповідної речовини, мода на вживання серед близького оточення або авторитетних людей, особливості розташування місця проживання — це є соціальними факторами ризику.
До медичного фактора ризику зараховуємо наявність захворювань, уроджених та набутих, унаслідок чого дитина може не­адекватно реагувати в деяких ситуаціях.
Традиційний фактор охоплює способи взаємодії в окремих групах, типову поведінку й пов'язане з нею вживання шкідливих речовин, що не схвалюється суспільством [261].
Існує низка причин, які можуть призвести до того, що підлітки починають уживати алкоголь, наркотичні речовини, наркотики. Се­ред них:
• залежність від інших людей (однолітків та старших, часто з асоціальною поведінкою);
У всіх галузях філософування (філософській антропологи, соціальній філософії, філософії культури та філософії історії, філософії освіти та виховання) відбувається опосередковане й пряме осмислення шляхів людства до усвідомлення необхідності та доцільності здорового способу життя.
Здоров'я і хвороба є суб'єктивними переживаннями. Хвороба — це доказовий патологічний процес, а ось «вимірника здоров'я» не існує. Може, бути здоровим — це те ж, що й не бути хворим? ... Безперечно, ні. Здоров'я — це щось більше. Для нас фізичне здо­ров'я — це і стан, і здатність, й енергія займатися тим, що нам необхідно, отримувати при цьому задоволення й видужувати без усякої допомоги.
За останні сто років існування людства було заявлено, що майбутнє за медициною попереджувальною. Звучить обнадійливо, але новітня історія поки що показує розбіжність гасла й результатів.
Через причини, від нас незалежні, ми живемо в період якщо не повного розпаду системи медичної допомоги, так точно и напіврозпаду. А це здатне викликати фатальні наслідки, які ми відчуваємо на собі щодня. Проголошений профілактичний напрямок дуже далекий від народу й ніби не збирається до нього наближатися. Це помітно, починаючи від шкільних програм, хоча б з фізичного виховання, і закінчуючи рівнем медичної допомоги.
Немає такого універсального засобу, комплексу вправ, якогось позитивного мислення, які задовольнятимуть кожного і на всі часи. У ході багатовікової еволюції людини природа знаходить різноманітні оптимальні рішення її буття. Звідси начебто сама по собі виникає потреба в інформації щодо збереження і збільшення рідного кожній людині здоров'я.
Уже в стародавніх державах (Рим, Єгипет, Вавилон, Індія, Китай) виникає й починає розвиватися така значуща галузь людської діяльності, як медицина (хоч на цьому щаблі розвитку підвалинами для її існування були знахарство та ворожба, але саме її виникнення свідчить про вагомість цієї проблеми). На цьому етапі існування цивілізації багато стародавніх мислителів присвячували свої трактаті філософському осмисленню проблем здоров'я та здорового способу життя. Так, наприклад, у старовинних індійських текстах «Упанішадах» говориться: «Лише тіло потрібно тут (при земному існуванні— прим. автора) вшановувати, про тіло слід дбати. Той, хто дбає про тіло, досягне обох світів — і цього, і того» [14, Т.1, с. 85].
Джавахарлал Неру у своїх історичних працях розповідав про Агастія—філософа, історика, лікаря, письменника, релігійного проповідника й найкращого оратора середини VI тисячоліття до нашої ери, який приїхав на територію сучасної Індії з Трипілля, де, окрім релігійної мудрості, проповідував «філософію серця», добродійства та беззастережного служіння Богові й земній красі заради блага свого народу. Агастій залишив нащадкам великий список правил збереження здоров'я та лікування хвороб різними травами, соками, мінералами [14, Т.1].
Одним з пізніших учнів філософського вчення Агастія був відомий лікар античності Царака. Він народився на землі проукраїнській — у Трипіллі. Прізвища Царака, Царик, Царюк, Царак і досі побунтують на Волині та Лемківщині. Наш знаменитий пращур іще на початку V тисячоліття до нашої ери клинописною абеткою написав найбільший трактат з медицини під назвою «Яюр-веді», що в сучасному перекладі означає «Наука відродження» або «Знання (мудрість) про людське відродження». Ця капітальна праця збереглася в Індії під назвою «Джядюрведі» [14, Т.1]. Індуси й досі шанують її як підручник з найдавнішої медицини. Царака подає опис анатомії людського тіла. Тут же вперше подається детальний опис пологів та догляду за новонародженим. Уперше автор застерігає від штучного переривання вагітності, роз'яснює його шкідливість для здоров'я жінки. У цьому трактаті є й опис деяких спадкових хвороб, а серед лікувальних речовин велику увагу приділено овочам, фруктам, сокам. Нині можемо позаздрити глибині розуму, спостережливості й професійності нашого славетного пращура. Його твердження цікаві й актуальні навіть на початку XXI століття.
Турботу про здоров'я породжують, як відомо, страждання, які є наслідком хвороби. У буддійському каноні «Дхаммападі» згодом буде проголошена одна з істин шляхетності та правильного життєвого шляху: «А це, о бхиккху, шляхетна істина про шлях призводить до знищення страждань: правильні погляди, правильні думки, правильна мова, правильне діло, правильна увага...» [14, Т.1, с. 117]. Тобто вперше в історії філософської думки ми зустрічаємося з поняттям «правильний спосіб життя» саме в буддійських трактатах, де наголошується, що все життя є страждання, біль, марнота. Щоб уникнути страждань, треба правильно жити, відмовившись від бажань, які породжують ці страждання й біль.
У давньокитайських текстах здоров'я мислилось як довголіття. «Той, хто знає міру, не зазнає невдачу. Хто знає край, той не буде в небезпеці. Він може стати довговічним», — говорив Лаоцзи [434]. Використовуючи категорію дао — нескінченної космічної енергії, філософ намагався розповісти про закони Всесвіту, завдяки яким можна значно збільшити свій вік. «Той, хто дотримується дао, майже віковічний. Той, хто дотримується дао, не буде в небезпеці» [434]. Щоб наблизитися до дао, потрібно жити за правилом де, тобто доброзичливості та справедливість У багатьох учених здоров'я та правильний спосіб життя пов'язані між собою етичними нормами та установками конкретно1 суспільної культури. Продовжуючи цю тему, розглянемо ще проблему здорового способу життя в зрізі культури Давньої Греції.
У давнину греки обожнювали красиве тіло. В основі всього була краса, і фізичну красу повинна була доповнювати краса моральна, що поєднувала в собі доброчестя й порядність. Тіло виховували атлетикою, гімнастикою, а душу—поезією, танком, музикою.
Духовне здоров'я грецькі філософи визначали як характеристику людини. Вона показує, наскільки ефективно індивід здатний вирішувати складні ситуації, зберігаючи оптимальне емоційне тло, адекватну поведінку. Під терміном «духовне здоров'я» розуміли ідеальний та нормальний стан психіки особистості, тому можна сказати, що поняття «психічне здоров'я» та «духовне здоров'я» вони вважали тотожними.
Одне з найбільш ранніх визначень здоров'я, яке сформулювалося в античні часи, належить Алкмеону (поч. V ст. до н.е.). Алкмеон визначив здоров'я як гармонію або рівновагу протилежно спрямованих сил. Філософ зазначав, що в людському організмі від час хвороби порушується рівновага елементів [437].
Античне уявлення про здоров'я взагалі базується на ідеї оптимального співвідношення компонентів тілесної та духовної сутності людини, які створюють упорядковану внутрішню єдність.
Для розв'язання будь-яких проблем тіла або душі існувала досить розвинута для тих часів галузь знання — медицина.
Давньогрецький лікар Гіппократ (460—377 рр. до н.е.), порівнюючи медицину з філософією, стверджував, що всі відповідні філософії мудрості є також у медицині [74]. Це — презирство до грошей, совісність, скромність, простота одягу, розважливість, рішучість, акуратність. Гіппократова «Клятва лікаря» ввійшла в історію як основа лікарських присяг і фахового кодексу.
Отже, проблема здоров'я і здорового способу життя хвилювала взагалі давньогрецьке суспільство й не могла залишитися без уваги найвидатніших грецьких філософів. Так, скажімо, на думку Сократа, здоров'я й щастя тотожні. Тільки доброзичлива людина може бути щасливою, а здоров'я — породження добра, хвороба— породження зла. Але, щоб зрозуміти, що таке добро, а що є зло, треба, як вважав філософ, «людині прагнути до знання, перш за все, знання самої себе» [350, с. 41—42].
Досліджуючи проблему здоров'я та здорового способу життя в давньогрецькій філософії, не можна не звернути увагу на погляди таких видатних мислителів, як Платон і Аристотель.
Платон першим показав (як своїм способом життя, так і своїм ученням), що бути гарною людиною і бути щасливою людиною — це дві сторони одного й того ж [241, с. 77]. Він відрізняв існування душі (як прекрасної і вічної ідеї) та існування тіла—темниці душі. Усе тілесне, за Платоном, не є справжнім існуванням, не є буттям взагалі. Буття — це царина ідей, які можуть впливати на матеріальний світ. Саме тому, вважає філософ, благо породжує здоров'я, добробут, красу. Усе в цьому світі прагне до блага, а значить, і до здоров'я, і до краси, і до добра.
Згідно з твердженням Платона, здоров'я виражається в пропорційному співвідношенні духовного та тілесного. У його діалогах, які розповідають про історію засудження та смерть Сократа, змальовано образ людини, яка досягла найвищого ступеня внутрішньої гармонії. Які саме якості допомагають Сократу зберегти душевну рівновагу та адекватну поведінку, знаючи сувору кару? Це впевненість у своєму обов'язку, стійкість, розуміння свого призначення.
Послідовник Платона Аристотель поділяв не всі погляди свого вчителя. Він вважав, що всі живі істоти, які існують у світі, від тварин і до людини, глибоко різняться одна від одної. Так, наприклад, жінка не може зрівнятися у фізичній силі з чоловіком, тому її здоров'я й сила — це одне, а чоловічі — зовсім інше. Також «природа встановила, що фізична організація вільних людей відмінна від фізичної організації невільних: в останніх тіло міцне, пристосоване до виконання необхідних фізичних робіт; але вони не пристосовані для політичного життя...» [14, Т. 1, с. 470]. I, навпаки, шляхетні люди не мають міцного фізичного тіла, але вони можуть займатися політичною та будь-якою іншою духовною діяльністю. «Той, хто має надлишок у чомусь одному — тому бракує в іншому... Аристотель робить висновок у роботі «Етика»: «Мудра людина уникає зайвого і прагне середини й обирає її...» і далі «Добродійність — придбана якість душі, що складається із суб'єктивної середини, та відзначена розумом...середина двох лих — надлишку та нестачі» [14, Т1, с. 460—461].
У своїх працях Аристотель розмірковує щодо структури душі, щастя, чеснот. Філософ не досліджує душевні муки, але в порадах стосовно того, як досягти щастя, можна знайти рекомендації щодо уникнення душевних страждань. Аристотель стверджує, що найвища форма розумності людини, яка виражена доброчесним життям, — це споглядання. Коли людина нещаслива, її можуть підтримувати близькі люди, таким чином беручи на себе частку нещастя. Тому «справжні мужі, за своєю природою, остерігаються співчуття до них самих» [16, с. 76]. 3 ім'ям Аристотеля пов'язаний дуже важливий для теми здоров'я термін «катарсис», тобто очищення. Це визначення також використовували інші філософи, наприклад, Платон говорить про очищення душі від пристрастей тіла, з метою досягнення істини. Але, на думку видатного філософа сучасності О. Лосева, найбільш удале трактування катарсису належить саме Аристотелю [213, с. 78]. За Аристотелем, страждання людини закінчується, якщо вона усвідомлює їх неминучість. Цей процес очищення душі від страждань є катарсисом.
Досить розвинуті погляди на здоровий спосіб життя вирізняють давньогрецького філософа Епікура — засновника епікурейської школи (342/341—271/270 рр. до н.е.). У своїй праці «Про спосіб життя» він писав, що людина ніколи не зможе примиритися зі своєю смертністю та стражданнями, які можуть супроводжувати її протягом життя. Але більшість з них породжена суто людським жахом. Жах — початок усякого нещастя та болю. Філософія має усунути цей жах та навчити кожного «науки життя людського» [241, с. 95]. Філософ звертався у своїх роботах до різних тем, зазначаючи, що головна мета розмірковування, тобто філософії, це — знаходження душевного здоров'я. Стан, до якого повинна прагнути людина, душевний стан, Епікур називав атараксією (з грец. ataraxia — відсутність хвилювань). Якщо людина досягла здоров'я душі, то, за Епікуром, вона вивільнилася від страхів перед смертю й богами.
На думку Сенеки, справжнє душевне здоров'я може бути лише в мудреця: «Мудрець повний радості, веселий і непохитно безтурботний» [334, с. 104].
Філософ стверджує, що такий стан притаманний людині, яка цінує те, що має, і не бажає більшого. Сенека звертає увагу на те, що душевні страждання можуть не усвідомлюватися людиною.
Учений, філософ, математик Піфагор замислювався над гармонією, яку він бачив у музичних звучаннях, співвідношеннях чисел та людській душі, тому його ідеї стосуються й душевного здоров'я. Гармонія Всесвіту виникає завдяки взаємодії протилежних, ворожнечих сил (наприклад, світ — темрява, рух — спокій, добре — погане, чоловіче — жіноче тощо). Людина — частка Всесвіту, тому душа людини налаштовується на вищий порядок, притаманний Всесвіту. Щоб бути в гармонії з космічним порядком, людина повинна дотримуватися міри в думках, почуттях та діях, виховувати цноти, стриманість, повагу до давніх учених, відмовитися від убивства тварин [229, с. 52].
Історія свідчить, що в VI столітті до нашої ери з'явилися перші натурфілософські системи.
Розмірковуючи про природу, учені уявляли її в єдності з людиною. Геракліт вважав, що людям треба прагнути до пізнання природи речей і використовувати ці знання у своєму житті. Природа логосу — вогняна, такою ж є душа людини, яка підкоряється зако­нам космосу [14, Т. 1].
Демокріт (V—IV ст. до н.е.) описував душевне здоров'я в його суб'єктивній данині, надавши цьому стану термін euthumia — у перекладі позначає «благий стан духу». «Це такий стан, при якому душа перебуває в спокої та рівновазі...» [214, с. 373].
Звертаючись до культури Давнього Риму, слід, на нашу думку, зупинитися на такій яскравій персоні, яка своєрідно виражає «дух Риму» та його філософію, — це Марк Туллій Цицерон. Переглянемо його роботу «Про старість». Свої роздуми автор починає з того, що констатує: «Тим людям, котрі самі нічого не мають, що дозволяло б їм жити гарно та щасливо, важко в будь-якому віці; але тим, хто шукає всіх благ у самому собі, не може здаватися злим ніщо, засноване на неминучому законі природи, а в цьому відношенні перше місце посідає старість» [410, с. 9]. Для мудрої людини старість та хвороби, що вона несе, не існують, тобто здоровим можна бути в будь-якому віці, головне, до чого слід прагнути, щоб бути здоровим та життєздатним, — це мудрість. Далі у своєму творі Цицерон зазначає, що дехто шкодує, нібито старості бракує насолоди, що життя перестає радувати та хвилювати людину, на що філософ відповідає: «Ні, причина всіх подібних скарг — у норові, а не у віці» [410, с. 11]. У добрих, лагідних, вгамованих людей майже й наприкінці життя все гаразд, а недобра людина ніколи не буває задоволеною. Далі Цицерон підкреслює, що фізичний стан мудрої людини теж іноді буває не дуже гарним. Хоча наш духовний стан і пов'язаний з фізичним, але іноді трапляється, що старість несе хворобу та фізичний занепад. Отже, філософ рекомендує: «...як борються з хворобою, також треба боротися й зі старістю: стежити за своїм здоров’ям, удаватися до помірних фізичних занять, їсти й пити стільки, скільки треба для відтворення сил, а не для їх пригнічення. При цьому слід підтримувати не тільки тіло, але й значною мірою розум і дух, бо вони згаснуть від старості, якщо в них, як у світильник, не підливати масла» [410, с. 28]. Таким чином, Цицерон розповідає про правильний, здоровий спосіб життя. I якщо хтось слідуватиме його порадам, то ніколи не зазнає турботи та бід у похилому віці. Марк Туллій Цицерон, отже, робить висновок: «Якщо вона (душа—прим. автора) дійсно знаходить живлення в справах та знаннях,то немає нічого приємнішого за старість, яка приваблює вільним часом» [410, с. 29].
Аналізуючи античні теорії, можна зробити висновок, що підтримка здоров'я полягала в тому, щоб бути помірним в усьому, дотримуватися «золотої середини». Будь-яке тілесне або душевне хвилювання завдає людині тільки шкоди. Помірність, за Платоном,—це «середина між надлишком та нестачею. Для того, щоб завжди дотримуватися цієї середини, необхідна особлива система самоконтролю, самовиховання...» [314, с. 56].
Оздоровлення в античному розумінні полягає в постійній роботі над собою, такий режим формує визначений стиль, спосіб життя. Коли людина постійно турбується про те, щоб бути помірною у всьому, вона виховує самовідповідальність, самоконтроль, тобто росте не тільки фізично, а й особистісне. Таким чином, турбота за себе й помірність є основними принципами оздоровлення. Якщо аналізувати шляхи оздоровлення в античні часи в широкому розумінні, тобто не тільки як сукупність превентивних дій, спрямованих проти хвороб у фізичному чи фізіологічному плані, то оздоровлення стосується також підтримки цілісності організму, наприклад, відомий такий метод гармонізації душі та тіла, як комплекс різних гімнастичних вправ, що оздоровлює людський організм. Гімнастичні вправи сполучаються з музикою. I якщо гімнастика зміцнює тіло, то музика возвеличує душу людини. До речі, Платон у творі «Держава» стверджував, що «необхідність звертатися до лікаря сама по собі ганебна, тобто це свідчить про незрілість, про те, що людина не в змозі сама про себе подбати» [314, с. 47—55].
• конфліктні стосунки з батьками, дорослими, ровесниками;
• відчуття самотності та відсутність порозуміння з оточенням;
• небажання вибачити образу, виказування протесту подібною поведінкою;
• відсутність адекватної поведінки у важких ситуаціях;
• несформована система цінностей та життєвої позиції.
Особливої уваги щодо девіацій у поведінці потребують дівчата. Для них характерні конфліктні взаємини з членами сім'ї, класом, учителями. Спостерігаються випадки крадіжок, відставання у навчанні, відмова вчитися або працювати, бродяжництво, уживання спиртних напоїв, жорстокість тощо.
Такі дівчата не проявляють великого інтересу до професійного самовизначення, обирають види професій, що не потребують значних фізичних та інтелектуальних зусиль.
За характером, здебільшого, дівчата з девіантною поведінкою невитримані, уперті, егоцентричні. Вони повинні бути завжди в центрі уваги. Самооцінка неадекватна. Характеризують себе як самостійних, комунікативних, чуйних особистостей. Для досягнення власних цілей використовуються будь-які засоби. Система цінностей не розвинена, превалюють примітивні потреби та інтереси. Бажання зосереджені на красивому житті, як правило, за рахунок інших.
Їхня спрямованість часто асоціальна через включення в асоціальні групи. Скоєння правопорушень пов'язано з аморальним спо­собом життя. Вони часто стають ініціаторами з'ясувань підліткових стосунків.
Тоді як одна категорія підлітків занадто комунікативна, є чле­ном дружніх груп, компаній, то існує інша категорія дітей — самотніх. Причини самотності різні: віддаленість місць проживання, перехід до нової школи, серйозні фізичні, розумові або емоційні недоліки, але існує найпоширеніша група, діти якої мають бажання розширити коло друзів чи покращити стосунки з оточенням однолітків. Самотні діти часто мають нерозвинені навички спілкування й потребують підтримки та допомоги з боку дорослих.
Поряд з активним розвитком комунікативних якостей у підлітків формуються різноманітні захоплення, інтереси, хобі. Деякі з хлопців та дівчат пробують себе у різних сферах діяльності (заняття художньою самодіяльністю, спортивних секцій, студій вока­лу тощо), тобто їх інтереси не дуже стійкі. Інші мають стійкі інте­реси та захоплюються якимось одним хобі, наприклад, колекціонуванням. Такі захоплення теж пов'язані з підлітковим спілкуванням, і деякі дають можливість бути підлітку в центрі уваги, поступово самоутверджуючись.
Трапляються випадки, коли підлітки занадто захоплюються власним хобі, через що пропускають заняття, навіть наважуються на скоє­ння проступків (крадіжки, обману) задля придбання чергового експонату для колекції. У хлопців відмічається пристрасне захоплення бойовими видами спорту (дзюдо, карате). Якщо спочатку цей вид спорту служить для фізичного розвитку, розвинення витримки, вивчення засобів самозахисту, то надалі деякі підлітки намагаються спробувати вивчені прийоми на однолітках, молодших, чіпають стар­ших, провокують бійки.
Під час спілкування підлітки намагаються передбачити, зрозуміти думки людини, особливо якщо об'єкт викликає симпатію. Працюють над власною культурою мовлення, розширюють свій кругозір за допомогою читання, вивчення відеоматеріалів задля того, щоб під час спілкування підтримувати тему, яка цікава співрозмовнику.
Уживання своєрідної мови — підліткового сленгу — формують так звану «підліткову субкультуру». Складові субкультури, зокрема й особисті якості, які підлітки цінують і поважають один в одного, є значущими для кожного з них. Переконання та погляди групи стають власними переконаннями для кожного; їх підлітки готові відстоювати в суперечках з дорослими, навіть і з батьками.
Як правило, про цей вік говорять як про період підвищеної емоційності. Це проявляється в збудженості, частій зміні настрою, неврівноваженості. Кульмінація такої емоційності відмічається в дітей 12—15 років. Емоційна сфера вкрай амбівалентна, тобто підліток водночас здатний відчувати почуття протилежної спрямованості: любов та ненависть, надію та відчай тощо.
Поява агресивної поведінки хлопців, конфліктність у стосунках, бажання сперечатися пов'язане з особливостями спілкування «хлоп'ячих груп». Подібне спілкування характеризується виникненням грубих форм імен та прізвищ, прізвиськ. 3 іншого, боку агресія пов'язана з фізіологічними причинами, а саме — нерівномірністю фізичного розвитку підлітка.
Через надто чутливу емоційну сферу різні форми протесту виникають у відповідь на образу, неадекватне ставлення до вимог та заборон батьків, дорослих, однолітків. Причиною протесту також можуть бути конфліктні стосунки з батьками, сприйняття конфліктів між батьками, тобто несприятлива ситуація в родині. Ревнощі, які виникають, коли в родині з'являється молодша дитина, або вітчим (мачуха), ведуть до реакції протесту. У поведінці підлітка можуть спостерігатися демонстративність, намагання вразити всіх своїм зовнішнім виглядом, дорослими манерами, для цього деякі підлітки починають уживати спиртні напої, пропускають заняття в школі, тобто будь-яким чином прагнуть привернути до себе увагу.
Незважаючи на сприйняття дорослими цих підлітків як конфліктних, важких, важковиховуваних, ці форми протесту, конфліктної поведінки необхідно розглядати як прохання, крик про допомогу, який вони виражають таким способом.
Підліткова криза — це вершина перехідного періоду від дитинства до дорослості, яка зовні може виявлятися у зміні поведінки, — виникає грубість, бажання робити все наперекір дорослим. На утворення підліткової кризи впливають як зовнішні, так і внутрішні фактори.
Підліткова криза, за Ш. Бюлером, складається з негативної та позитивної фази. Основні риси, притаманні негативному періоду, - надчутливість, роздратованість, «фізична й душевна недуга». Підліток відчуває себе чужим, ворожим до оточуючих, йому здається, що його не розуміють, що він самотній, іноді з'являються суїцидальні думки [351].
Позитивний період пубертатної кризи характеризується тим, що  поступово підліток починає сприймати у своєму житті нові джерела радості, усвідомлює своє нове, майже доросле «Я».
Успішне розв'язання підліткової кризи дає можливість підлітку піднятися на сходинку вище в особистісному, фізичному, соціальному, духовному розвитку завдяки новоутворенням.
Щодо комунікативної сфери, то дівчата мають більш розвинені комунікативні здібності. Зазвичай, вони більш схильні до спілкування й відкриті спілкуванню. Це бажання може призвести до пошуків компаній, які мають асоціальну спрямованість.
У підлітковому віці рефлексія скоріше розвивається в дівчаток і є новоутворенням, тобто виникає в жіночої статі раніше. Скоріш за все, це пов'язано з тим, що під час спілкування з однолітками дівчата багато уваги приділяють аналізу власних переживань, почуттів. Через взаємне спостереження внутрішнього світу подруг складається власне уявлення про себе.
3 рефлексією і спілкуванням тісно пов'язана емпатія, яка у дівчат розвинена більше, але це не означає, що хлопці не здатні і співчувати іншим. В емоційній сфері хлопці більше стримані, гірше розбираються в тих почуттях, що відчувають. Не розібравшись з емоціями, хлопці частіше схильні до спалахів агресії.
Реакція емансипації у дівчаток може проявитися не тільки у спробах уникнути впливу дорослих, а й у висловлюванні, критиці звичних для останніх понять і цінностей — «старомодних» уявлень про дівочу честь, цнотливість, чарівність, жіночність, привабливість дівчини без сигарети тощо. Це виявляється у втечах з дому, у нанесенні татуювань, палінні, уживанні алкогольних напоїв, ранньому статевому житті.
Прагнення мати права дорослих — характерне для всіх підлітків. Дівчатка й хлопчики намагаються засвоїти позитивні риси дорослості, оволодіти їхніми формами праці, спілкування, пізнання. Це вимагає значних зусиль, вдумливості, зосередженості, цілеспрямованості й тривалого часу. Деякі підлітки засвоюють лише зовнішній, переважно негативний бік дорослості, а саме: грубі ма­неру й мову, уживання спиртних напоїв і наркотиків.
У дітей підліткового віку стає актуальною потреба у статево­му самопізнанні (особливостях власної статі), потреба в любові. Процес самопізнання відбувається у вигляді романтичних мрій, самоспостереження, самоаналізу.
Незважаючи нате, що підлітки ззовні наче дорослішають, у внутрішньому плані вони залишаються соціально незрілими, інфантильними, їхня поведінка характеризується нестійкістю й ситуативністю. «Примірювання» до еталонів дорослої статевої поведінки часто породжує різноманітні прояви сексуальної агресії, тривожність, замкненість, песимістичні настрої, стан пригнічення. Викривлений розвиток сексуального інтересу призводять до різного роду ерзаців статевих збочень, індивідуальних та групових правопорушень.
У частини підлітків збудження нервових процесів переважають над гальмуванням; нестійкість нервової системи може викликати зміни у функціонуванні життєво важливих органів (підвищене збудження, висока реактивність), що може стати передумовою для розвитку хронічних та інших захворювань.
Серед захворювань, які вражають школярів підліткового віку, виділяються такі:
—серйозні порушення зросту;
—захворювання, безпосередньо пов'язані з гормональною регуляцією — зміни в гормональній системі, а також зовнішні факто­ри іноді призводять до зниження захисних функцій імунної системи в підлітків, що є причиною виникнення хронічних захворювань;
—порушення психічного здоров'я (зокрема дисморфофобії, нервової булімії, анорексії;
—порушення психологічного здоров'я (почуття неповноцінності, неадекватно занижена самооцінка, підвищена тривожність);
—туберкульоз;
—серцево-судинні захворювання — у період статевого дозрівання відбувається інтенсивний ріст серця. Одним з важливих показників функціонального стану системи є артеріальний тиск. По­чаток статевого дозрівання супроводжується підвищенням рівня артеріального тиску. Підлітки, які мають схильність до ожиріння, а також ті, які мають відповідну спадковість, потрапляють у групу ризику щодо формування гіпертонічної хвороби;
—захворювання органів травлення — тривалі емоційні та фізичні навантаження, порушення режиму харчування, праці й відпочинку — дуже впливає на стан здоров'я цієї системи. Це може призводити до збільшення гастроентерологічних захворювань;
—соціальні хвороби (уживання наркотиків та наркотичних речовин, куріння, уживання алкогольних напоїв, ВІЛ/СНІД);
—      хвороби імунної системи — формування та становлення залежить від спадковості та впливу факторів зовнішнього середовища. Науковці виділяють п'ять критичних періодів розвитку імунної системи, останній збігається з підлітковим віком. У дівчаток він спостерігається у віці 12—13 років,у хлопчиків — у 14—15 років.
Однією з форм девіантної поведінки є суїцид, тобто свідоме позбавлення себе життя. У другій половині XX ст. суїциди посідають четверте місце серед причин смерті, особливо збільшилась кількість таких випадків серед підлітків та молоді у віці 15—24 роки. И Україні за останні роки збільшилася кількість самогубств серед дітей  5—14 років. Великий відсоток самогубств відмічається серед підлітків там молоді, яка навчається. Зарубіжні науковці підкреслюють, що у віці до 13 років суїцидальні спроби є рідкими, макси­мум припадає на період від 16 до 19 років [147]. Проте близько 60% підлітків є практично здоровими (відсутні психічні захворювання, психопатії), які в період пубертатної кризи знаходяться в пошуках сенсу життя. Нерідко дорослі, особливо в проблемних сім'ях, не висловлюють розуміння, і тим більше не пропонують підтримку.
Часто зустрічаються випадки, коли суіцидальна поведінка сполучається з надмірним уживанням алкоголю, наркотичних речовин або невротичними захворюваннями. Доведено, що немає прямої кореляції між кількістю самогубств та рівнем життя. Але існує об’єднуючий фактор — усі особи перебували в стані життєвої кризи. Під час кризи людина опиняється в пошуках сенсу життя, через що відсутня можливість адекватно сприймати труднощі життя й вирішувати проблеми. Водночас людина відчуває цілу низку негативних емоцій — відчай та горе, почуття вини та гніву, почуття безпомічності та бажання помститися чи припинити тілесні або душевні страждання.
Значна частина випадків суїцидів та суїцидальних спроб охоплює підлітків та молодь у пубертатному віці. Найбільша кількість спроб фіксується у 16—17-річних. Перехід від дитячого життя до дорослих реалій сприймається надто болісно особливо найчутливішими дітьми, тому деякі з них наважуються на жахливі кроки.
Суїцидальна поведінка розвивається поступово. Спочатку з’являються антивітальні думки, суїцидальні уявлення, до яких людина приєднує наміри, задуми, планує цей вчинок, далі скоює спробу самогубства. Іноді підліток неначе натякає про свої задуми, уживаючи в розмові вирази типу «коли мене не стане, от тоді побачите», «як я стомився жити» тощо.
Виникненню думок про скоєння суїцидальної спроби сприяють наявність депресивного стану, низької самооцінки, негативного ставлення до життя, а також присутність в оточенні підлітка таких осіб, які скоїли подібні дії або позитивно ставляться до смерті й суїцидів. Діти підліткового віку, завдяки психофізіологічним особливостям, мають неадекватне сприйняття наслідків аутоагресії. Часто вони не думають про велику можливість фатального кінця суїцидальної поведінки. Так, підлітки, особливо хлопці, захоплюються екстремальними видами спорту, таким чином нібито кидаючи виклик смерті й доводячи власну сміливість та дорослість.
Сам факт скоєння самогубства іноді розцінюється і сприймається як «романтичний» або такий вчинок, що притаманний справді сильним натурам, як право самостійно розпоряджатися власним життям. Найбільш вразливі, емоційні дівчата сприймають такий крок як вирішення проблем нерозділеного кохання (як спосіб привернути увагу об'єкта) або як шантаж. Мотивація суїцидальної поведінки охоплює також вирішення шкільних проблем, боротьбу з батьками за свободу і самостійність, конфлікти з друзями, подругами. Одним з важливих факторів, що може викликати подібну поведінку, є жорстоке ставлення з боку батьків, насильство, дефіцит спілкування в сім'ї, відсутність батьківської підтримки.
На сьогодні існує проблема браку профілактичних програм суї­цидальної поведінки на рівні навчальних закладів, що відбивається на стані психологічного та особистісного здоров'я дитини.
Для всіх підлітків характерним є прагнення мати такі ж права, як і в дорослих. I дівчата, і хлопці намагаються не тільки бути схожи­ми на дорослих, а й бути ними, тому засвоюють певні риси дорослості щодо діяльності, спілкування, пізнання. Деякі підлітки здатні засвоїти спочатку зовнішній, часто лише негативний, бік дорослості, тобто грубі манери й мову, уживання ненормативної лексики, спиртних напоїв і наркотиків, цікавість до азартних ігор, статевого життя. Уникаючи пояснень батькам та дорослим, самоаналізу власних вчинків, підлітки оволодівають прийомами психологічного захисту, наприклад, витіснення неприємних думок про наслідки скоєного, використовують хитрість, обман, демонструють фізичну силу, агресивність, шантаж тощо.
Юнацький вік — період створення планів, прогнозів та сподівань. У цьому віці майже провідною діяльністю стає освоєння власного майбутнього, власних життєвих перспектив.
У період юнацтва формується новий рівень самосвідомості, а також прагнення самопізнання. Підлітки прагнуть знайти особисту ідентичність, самоповагу. Головне новоутворення віку — відкриття внутрішнього світу.
Один з головних факторів — творчий характер діяльності, яка пов’язана з безліччю інтересів, цікавих стосунків.
Пізнавальна сфера має такі характеристики:
—хлопці: переважає схильність до абстрактного мислення; дівчата більше схильні розв'язувати конкретні завдання;
—увага стає більш вибірковою, залежить від інтересів, у той же час збільшується її обсяг, концентрація;
—розвиток інтелектуальної сфери та креативності
3 початком юності зникає необхідність у відокремленні. Особистість підлітка стає більш завершеною, цілісною. Простежується поступовий перехід від зовнішнього управління до самоуправління. Самоуправління та самосвідомість старшокласників, критична самооцінка та прагнення до самоствердження є базою для самовиховання.
Старший шкільний вік — це пора формування світогляду, власних поглядів і переконань. Це період самовизначення — соціального, особистісного, професійного, духовного. У зв'язку з необхідністю самовизначення виникають потреби розібратися в навколишньому оточенні й у самому собі, зокрема, у пошуках сенсу життя. У старшому шкільному віці посилюється суспільна спрямованість особистості учня, його потреба принести користь суспільству, іншим людям. Саме в цьому виражається самостійність старшокласників. На відміну від підлітків, які бачать відображення своєї самостійності у справах і вчинках, старші школярі найбільш важливою сферою прояву своєї самостійності вважають власні погляди, оцінки, дум­ки. Вони також прагнуть бути самостійними, ніж підлітки.
Юнаки та дівчата цього віку розраховують не тільки на сприйняття їх дорослими, але й визнання їхньої індивідуальності і навіть оригінальності. Таке бажання викликає демонстративний, часто показний тип поведінки, а також захоплення тим, що дорослі часто засуджують, або це не сприймається в суспільстві позитивно (уживання в розмові з однолітками сленгу, наслідування ультрасучасній моді тощо).
Прагнення до самостійності, однак, не виключає потреби в спілкуванні з дорослими. Ця потреба займає найбільш високу позицію порівняно з іншими віковими періодами.
Потреба в спілкуванні з дорослими обумовлюється тим, то в ранній юності постають проблеми самосвідомості й самовизначення.
Вирішити які самому буває дуже важко. Усі проблеми обговорюються в колі однолітків, але через причину недостатнього життєвого досвіду виникає необхідність у допомозі дорослого. У цьому віці потреба у спілкуванні з однолітками співіснує з потребою спілку­вання з дорослими.
Із зростанням рівня самосвідомості юнака підвищується рівень вимог до однолітків кола, що оточує, та до самого себе. Дівчата та юнаки стають більш критичними й самокритичними, висувають високі вимоги до морального обличчя дорослих та однолітків.
Типова риса підліткових і юнацьких груп — надзвичайно висока конформність. Твердо відстоюючи свою думку про незалежність від старших, підлітки найчастіше абсолютно некритично ставляться до думок власної групи та її лідерів.
Бажання бути «як усі», не виділятися поширюється на одяг, етичні смаки, стиль поведінки. Протиріччя між прагненням до індивідуальності, з одного боку, та бажанням злитися з колективом — з іншого, викликає тривожність. Однаковість підтримується, особливо в малень­ких групах, і тому, хто ризикує кинута виклик, доводиться відстоювати свої власні позиції. Чим примітивніше співтовариство, тим з меншою толерантністю воно ставиться до індивідуальних розходжень, інакомислення і взагалі несхожості. Залежно від спрямованості групи поділяються на ті, що формують або не формують здоровий спосіб життя. Такі групи конкурують між собою, частими є випадки, коли юнаки «мігрують» від однієї до іншої в пошуках власної спрямованості.
Як і в підлітковому віці, комунікативні риси і стиль спілкування юнаків та дівчат відрізняються.
Спілкування дівчат виглядає більш пасивним, зате більш дружнім і виборчим. За даними психологічних досліджень, хлопчи­ки спочатку вступають у контакти один з одним і лише потім, у процесі взаємодії, у них складається позитивна установка, з’являється духовна близькість. Дівчата, навпаки, вступають у контакт головним чином з тими, хто їм подобається.
Колектив однолітків у юнацькому віці впливає на розвиток і формування таких рис:
—суспільної спрямованості;
— колективних взаємин;
— скромності;
— чесності;
— наполегливості;
— рішучості;
— витримки;
—дисциплінованості;
—сміливості.
Колектив не тільки надихає на боротьбу з труднощами, він допомагає боротися зі шкідливими звичками (лінощами, егоїзмом, заздрістю, боягузтвом). Думка колективу, оцінка колективом вчинків і поведінки деяких учнів мають найчастіше вирішальне значення. Старшокласники звичайно дуже гостро реагують на оцінку з боку свого колективу, але прислухаються до неї і зважають на неї.
Як будь-який перехід на вищу сходинку в розвитку, перехід від підліткового віку до юнацтва теж характеризується кризою. Криза юнацького віку часто не виокремлюється, на ній не акцентується увага подібно підлітковій, але вона має місце в дорослішанні молоді. Цей вік характерний тим, що юнаки та дівчата усвідомлюють власну неповторність, несхожість на інших людей, тобто свою індивідуальність. Відбувається перебудова та переоцінка системи цінностей, яка склалася протягом отроцтва.
Подібно підліткам, під час кризи юнаки переживають непорозуміння з батьками. Це виражається в деяких стратегіях поведін­ки батьків: авторитарному, «гнітючому» ставленні, коли дорослі не зважають на думки, критикують усі вчинки й діяльність дітей. 3 іншого боку, «байдужа» позиція, тобто батьки наче и не помічають дорослішання дитини. Така атмосфера може призвести до випадків агресії з боку юнаків, не допоможе конструктивно пройти кризовий стан. Надмірно уважні батьки, тісний емоційний взаємозв'язок. участь у всіх подіях життя дитини стане на перешкоді набуття самостійності, автономності молодого чоловіка або дівчини. Здебільшого батьки залишаються авторитетними людьми для дітей незалежно вік віку останніх. Але часто причиною конфліктних ситуацій між юнаками та батьками е протиріччя в системі цінностей, переконаннях самих батьків. Якщо вимоги батьків (наприклад, не палити, не зловживати алкоголем, шанобливо ставитися до дорослих) не збігаються з їхніми власними діями, майже завжди в юнаків з'являється почуття непорозумілості, образи, підвищується тривожність, існує ймовірність виникнення внутрішнього конфлікту, ставлення до батьків теж змінюється — з'являються іронічні інтонації, грубі жарти, зникає довіра та щирість.
У юнацькому віці домінують соціальні потреби в самовираженні (демонстрування поведінки, яка притаманна власній статі), самоутвердженні, самовдосконаленні та самовизначенні. Формуються уявлення про майбутнє сімейне життя через розвиток чоловічих та жіночих якостей.
У наших предків існував обряд ініціації. тобто особистісне переродження, а також посвячення хлопця в парубки, а дівчинки — у дівчину. Цей обряд був пов'язаний з кризою, тобто відповідав переходу молоді з одного соціального статусу в інший і містив у собі такі етапи, як: символічна смерть (прощання з попереднім станом), нове народження й ритуальне посвячення в новий соціальні й стан.
Підчас ініціації відбувалося посвячення новобранця в новий стан. Так, в українських селах хлопці мали пройти випробування на фізичну силу, моральну витримку задля того, щоб вважатися парубком.
Головна мета жіночих ініціацій полягала в тому, що дівчина переходила від стану дитинства в стан жіноцтва. Від тоді вона мала відтворювати рід. У наші часи деякі підліткові та юнацькі угрупування проводять теж посвячення, якщо можна так сказати, своїх нових товаришів. Завдання груп асоціальної спрямованості часто полягають у скоєнні правопорушень, щоб довести свою дорослість, сміливість і хоробрість. Такі риси притаманні як хлоп'ячим, так і дівочим групам.
На формування правильного сприйняття статевої ролі, а та­кож формування особистості як майбутнього сім'янина великий пилив мають взаємини в батьківській родині.
Надалі людина прагне одержувати від свого партнера любов і визнання в тій галузі, у якій у дитинстві вона відчувала дефіцит подібного ставлення, найчастіше: дівчина — від батька, а хлопець — від матері.
Якщо дитина бачила позитивну модель батьківського шлюбу, гарні стосунки батька та матері, щасливе дитинство, розуміння з боку батьків(її рідко карали, частіше проявляли ніжність і турботу, з нею більш відкрито обговорювали питання стосунків між людьми різної статі), то й сама буде намагатиметься будувати подібний тип стосунків.
Багато дітей у ранньому віці обов'язково хочуть бути схожи­ми на своїх батьків. Це бажання впливає на їхні життєві сценарії. Так, наприклад, відповідно до сценаріїв багатьох багатодітних ро­дин, одному з дітей призначено прославите їх, а іншому приділяється роль невдахи, що може зганьбити. 3 такої дитини, можливо, виросте особа з комплексом неповноцінності, яка намагатиметься прагнути самоствердження будь-якими шляхами, навіть якщо він є асоціальним.
Також на формування сімейних правил впливає кількість дітей у родині, їх стать та різниця у віці між ними.
Стосунки між рідними братами і сестрами, їх спілкування вчать того, як здійснювати взаємини з однолітками. Дружба в дорослих чи вибір чоловіка (дружини) сильно залежать від отриманого досвіду. Це підтверджується науковими даними [186].
Період юнацтва характеризується становленням сексуальність. На цьому етапі відмічаються гендерні відмінності щодо став­лення до стану свого здоров'я. Дівчата в цей період більш адек­ватно ставляться до власного репродуктивного здоров'я, їх погля­ди більшою мірою відповідають принципам здорового способу життя. Так, дівчата раніше починають піклуватися про здоров'я, приділяють більше уваги правильному харчуванню, частіше звертаються до лікарів за консультаціями. Юнаки переважно в разі захворювання не бажають звертатися до лікаря.
У юнацькому віці молоді люди виявляють більшу самостійність, автономність у поведінці, обирають метод вирішення проблем, не завжди радячись з дорослими, тому доводиться брали на себе відповідальність за свої вчинки, така відповідальність вимагає від людини концентрації внутрішніх сил, тобто деякого напруження. Ситуації напруження, а значить моральні, емоційні затрата в подальшому вимагають розрядки, релаксації, але не вся молодь обирає саме конструктивну розрядку (переключитися на інший вид діяльності, приділити час хобі тощо), а обирають у якості допомоги вживання спиртних напоїв, психотропних та наркотичних речовин. Звичайно, що подібна втеча від реальності лише тимчасова, і все одно треба буде повернутися до вирішення проблеми. «Поринаючи» в алкоголь, суб'єкт почуває себе нібито вільним від обов'язків, власний образ стає для нього привабливішим, ніж є насправді.
На сьогодні ми спостерігаємо велику кількість сімей з однією дитиною. Єдина дитина посідає особливе місце. Батьки пильно стежать, щоб нічого не трапилося з нею. Вона одержує значно більше уваги й на неї більше витрачається зусиль по вихованню, ніж на дітей, які мають братів і сестер. Дитина також не має досвіду соціальних контактів, навичок у житті колективу на відміну від дітей з багатодітних родин. Але вона має більше можливостей для розвитку й саморозвитку порівняно з іншими дітьми.
Треба окремо виділити роль батька у зв'язку із збільшенням кількості неповних сімей, де батько відсутній, а також кількості розлучених сімей, де зустрічі з батьком є епізодичними.
Жінка доглядає за дитиною, годує й виховує її. Батько здійснює «загальне керівництво», забезпечує родину матеріально, охороняє її від ворогів. Такий поділ ролей досить поширений і для багатьох — ідеал сімейних стосунків. Але спілкування батька з дітьми відіграє дуже важливу роль і у формуванні правил стосунків у майбутній родині.
У сім'ях патріархального типу зустрічаються різні стилі виховання. Але існує загальна риса: батько знаходиться на недосяжній висоті для дитини, і їхні стосунки строго вертикальні, батько — насамперед, авторитет, якому дитина буде підкорятися, поважати, навіть, коли виросте й сама стане батьком. Статистика стверджує, що багато дітей сприймають батька частіше як помічника матері.
Соціальна роль батька важка там, що вона, на перший погляд, здається очевидною. Ця очевидність створює багато психологічних пасток при її виконанні, наприклад, батько думає, що він годує одягає дитину й цього досить для виконання батьківських обов'язків.
Стосунки з батьками в дитинстві також впливають на виникнення в дорослої людини відчуття самотності. Доведено, що ті, хто мав теплі та довірливі взаємини з батьками, відчував підтримку з їхнього боку, той найбільше захищений в емоційному плані в зрілому віці. Конфліктні стосунки з батьками викликають помірну самотність у дорослої людини; відсутність одного з батьків є причи­ною глибокої самотності.
Один з важливих факторів, закладений у дитинстві й пов'язаний з проблемою самотності в подальшому житті людини, — розлучення батьків; відомо: чим молодша була дитина в той час, як відбулося розлучення, тим самотнішою вона відчуватиме себе в зрілому віці.
Закладена в ранньому дитинстві виключна слухняність у дорослому віці впливає на формування самооцінки, самоповаги, упевненості у власних силах. Людина почуває себе гіршою за інших, у чомусь «неповноцінною». Перші уявлення людини про саму себе — це уявлення наших батьків або тих вихователів, з якими вона тісно спілкується в дитинстві. У житті дитини протягом усього дорослішання трапляються як щасливі, радісні моменти, пов'язані з приємними подіями, спогадами, так і нещасливі, важкі емоційно, наприклад, тяжка хвороба, втрата близьких (батьків, родичів, з якими діти відчувають емоційну близькість, друзів). На неприємну ситуацію, що може трав­му вати, діти, як і дорослі, реагують кожен по-своєму й залежно від віку. Дехто стає більш замкненим у собі, хтось виявляє агресію. Зовсім маленькі діти, не розуміючи природи смерті, починають її боятися, інші — задавати різні питання, на які дорослим часто важко відповісти. Необговорені проблеми, почуття, емоції можуть вилитися в нічних страхах і кошмарах, виникненні різноманітних фобій, а як наслідок — затримка і навіть гальмування емоційного розвитку, яке впливатиме на соціальну адаптацію.
У зв'язку з соціально-економічними, політичними змінами суспільства вирізняються зміни й у самосвідомості сучасних старшокласників. Юнацтво, з одного боку, відрізняється від старшого покоління більшою відкритістю, гнучкістю, умінням пристосуватися до умов, різноманітністю інтересів, з іншого — відсутністю чіткої життєвої позиції, принципів. Переважно, інтереси та потреби молоді пов'язані з матеріальним благополуччям, яке можна отримати, не доклавши зусиль (наприклад, виграти в лотерею, отримати спадщину тощо).
Отже, аналізуючи соціально-психологічний портрет школяра в контексті здорового способу життя та враховуючи той факт, що становлення людської особистості від молодшого школяра до юнацтва припадає на роки навчанні в школі, остання має великий вплив на його формування.
Задля ефективного впливу розвивальних та профілактичних програм, спрямованих на формування здорового способу життя та всіх складових здоров'я, доцільно використовувати диференційований підхід. З цією метою ми виділили кілька груп за різними показниками.
Залежно від того, до якої групи належать учні, доцільно використовувати відповідну розвивальну програму, фізкультурно-оздоровчу роботу, спортивну діяльність та виховні заходи.

3.2 Діагностика здоров'я та рівня здорового способу життя учнів загальноосвітніх шкіл

Оцінна практика наукових досліджень, що реалізується в межах педагогічної діагностики, охоплює диференційовані, всебічні та взаємопов'язані процеси, що підлягають впливу різноманітних інституціональних, ситуативних, комбінованих і особистісних факторів [23; 91; 189; 249; 404; 414]. В умовах соціологічних досліджень педагогічна діагностика покликана:
—визначити вихідні дані, що об'єктивно характеризують особливості структури явища, об'єкта та предмета дослідження [404], управління педагогічними процесами [18; 194; 249];
—оптимізувати процес індивідуального навчання, виховання. соціалізації, підготовки особистості до трудової діяльності в різних соціально-економічних умовах суспільства [18; 404; 414];
—забезпечити правильне визначення результатів навчання, ви­ховання, оздоровлення, соціально-культурної адаптації особистості до різноманітних форм соціально-економічної практики [91; 194; 380; 404];
—керуючись розробленими інформаційно-причинними критеріями та методами діагностики, звести до мінімуму помилки, про­яви неефективності в процесах навчання, виховання, соціалізації осо­бистості [81; 380; 404];
—забезпечити інформаційно-теоретичний фундамент предметно-практичної діяльності особистості в таких соціальних аспек­тах, як навчання, виховання, оздоровлення, формування оптималь­ного та здорового способу життя, підготовка до трудової й суспільно корисної діяльності [ 12; 89; 91; 217];
—забезпечити інформаційний матеріал для моделювання інноваційних систем, технологій, програм, методик взаємодії соціальних інститутів суспільства в ефективному формуванні гармонійно розвиненої особистості підростаючого покоління нашої держави (на­вчання, виховання, формування здоров'я та здорового способу життя, підготовка до трудової діяльності, толерантність, загальна культу­ра особистості).
Отже, немає сумніву в тому, що ефективне моделювання інноваційної системи, формування взаємодії соціальних інститутів суспільства, спрямованих на розвиток здоров'я та виховання здорового способу життя учнів загальноосвітніх шкіл, неможливе без на­лежного інформаційного забезпечення. У процесі наших досліджень був реалізований принцип певної відповідності між досліджуваним об'єктом і його моделлю [404]. Означена відповідність визначається, уточнюється, регулюється тільки на основі інформаційного забез­печення процесів проектування інноваційної концептуальної педагогічної та соціальної моделі взаємодії соціальних інститутів суспільства, технологічних моделей формування здоров'я: здорового способу життя учнів загальноосвітніх шкіл як особистісно-соціальної цінності.
У зв'язку з незаперечною актуальністю викладених положень ми провели спеціальні діагностичні дослідження, які були спрямовані на вивчення динаміки розповсюдження різноманітних захворювань у середовищі учнів загальноосвітніх шкіл, рівня сформованості базових компонентів здорового способу життя, соматичного здоров'я та функціональних можливостей їх організму.
Означена динаміка вивчається на основі сучасної соціально-медичної та соціально-педагогічної методики ситуативних дослі­джень етапу здоров'я дітей та підлітків з урахуванням факторів, що на нього впливають [289]. Методика охоплювала такі методи, як: анкетування (закриті та відкриті анкети), соціологічне опитування, аналіз офіційних статистичних даних, глибинне інтерв'ювання, метод фокусних груп. Дослідження охопило 2100 дітей і підлітків віком від 7 до 17 років, які проживають у Донецькій області.
Результати нашого дослідження свідчать про те, що маловтішною є ситуація щодо запобігання та профілактики різних захворювань серед дітей і підлітків Донецької області. Занепад спортивно-оздоровчої інфраструктури, послаблення її в межах навчальних закладів, недоступність оздоровчих послу: за цінами, втрата зв'яз­ку з сім'ями є основними причинами незадовільної ситуації стосовно здоров'я підростаючого покоління.
Фінансування позашкільної та частково шкільної спортивно-оздоровчої та культурно-виховної роботи з дітьми та підлітками в умовах відсутності коштів у держави все більше перекладається на батьків і сім'ю. I як результат, понад 79,7% дітей і підлітків у містах (74,7%) і селах (84,6%) не відвідують спортивні секції, групи здоров'я, центри фізичної та соціальної реабілітації тощо. Низький рівень загальної культури та культури здоров'я в дітей і підлітків обертається негативними наслідками не лише індивідуального значення, а й загальносоціального.
Результати нашого дослідження, отримані на основі методики, підготовленої Українською Асоціацією планування сім'ї та молоді [16], свідчать про те, що в останні роки виникла негативна тенденція прояву серед дітей та підлітків такого явища, як агравація (свідоме перебільшення важкості симптомів реального захворювання). Таке ставлення школярів до свого здоров'я є загрозливим як соціально, так педагогічно й психологічно, тому що в них на інформаційному рівні моделюється, а потім і формується негативний стереотип поведінки, яка не сприяє оздоровленню, а, навпаки, шкодить дитині.
Наше дослідження та дослідження інших науковців [89; 97; 189] довели, що від 30% до 50% пацієнтів поліклінік є людьми здоровими, але потребують консультацій психолога.
Ставлення людини до власного життя змінюється на різних вікових етапах. Спосіб і якість життя залежить від медицини лише на 10— 15%, а решта — від культури особистості, оточення й суспільства.
В останні роки спостерігається зниження смертності в році немовляти взагалі, але в цілому стан здоров'я дітей продовжує погіршуватися.
За результатами обстеження соматичного здоров'я дітей 6— 18 років мають: високий рівень фізичного здоров'я — 0,8%; вищий за середній рівень — 6,7%; середній рівень — 22,5%; нижче за середній — 34%; низький рівень — 36%.
Підвищується загальна захворюваність дітей за рахунок хвороб кістково-м'язової системи, уроджених аномалій розвитку, хвороб системи кровообігу. ендокринної системи, новоутворень тощо. Зростає кількість дітей, які знаходяться на диспансерному обліку з такими хворобами, як цукровий діабет, бронхіальна астма, уроджені пороки серця.
Зростає кількість відхилень у нервово-психічному здоров'ї.
Таблиця 3.2.1
Показники дитячої захворюваності по місту Слов'янську (абсолютні показники)
Попри те, що відбувається зменшення хвороб нервової системи по місту Слов'янську порівняно з 2002 роком, кількість захворювань НС залишається достатньо високою.
Під час прийому до школи з дітьми спілкується спеціаліст-логопед, який визначає правильність сформованості мовленнєвої культури майбутнього школяра. По Слов'янському району відмічається 2% першокласників, які мають ті чи інші проблеми в розвитку мовлення. Причини дефектів мовлення різні. Найпоширенішою є педагогічна недбалість з боку батьків, які замало часу приділяють спілкуванню з дітьми, замало читають їм дитячу художню літературу.
На жаль, у цьому плані немає відмінності між тими дітьми, які відвідували дошкільні заклади, і тими, які перебували до школи вдома, тому що дитячим садкам бракує спеціалістів-логопедів.
Аналіз захворюваності дитячого населення по селищу пока­зав, що за 2005 рік зареєстровано 587 хворих, у тому числі 320 дітей у віці від 7 до 14 років і 267 дітей у віці від 14 до 17 років. Аналізуючи класи хронічних хвороб серед дітей та підлітків у 2005 р., можна зробити висновки, що найпоширенішими є порушення кістково-м'язової системи (див. табл. 3.2.2), а саме: сколіоз I—III ступеня — 67 осіб; III—IV ступеня — 1 особа; порушення постави — 26 осіб.
Наступив місце посідають хвороби зорового апарату, а саме: короткозорість — 42 особи, косоокість — 2 особи.
Захворюваннями органів травлення страждали 36 дітей і підлітків, зокрема: гастрит — 12 осіб, холецистит — 9 осіб, дискенезія жовчовивідних шляхів — 15 осіб.
Захворювання системи травлення є досить поширеними в дітей шкільного віку. Причин набутих у шкільному віці хвороб кілька. Якщо діти початкової ланки більш охоплені шкільним харчуванням і контролюються класоводом, а після школи — батьками, то підлітки та учні старших класів, по-перше, не завжди купують собі гарячі обіди, а обходяться «сухом'яткою» з метою економії кишенькових грошей, а, по-друге, день більш дорослих дітей заповнений після шкільного навантаження різноманітними секціями, гуртками, студіями тощо, і просто не вистачає часу для правильного, повноцінного споживання їжі.
Таблиця 3.2.2
Показники дитячої захворюваності по селищу Райгородок (абсолютні показники)

	Класи захворювань	2002	2005
1 2 3 4 5 6	Новоутворення	2	1
2	Хвороби крові, кровотворних органів	1	1
3	Захворювання ендокринної системи	2	8
4	Захворювання зорового апарата	35	44
5	Захворювання слухового апарата	1	1
6	Захворювання органів дихання	22	8
7	Захворювання органів травлення	20	36
8	Захворювання кістково-м'язової системи	30	94
9	Захворювання сечовивідної системи	6	4
10	Вроджені аномалії	10	13

Таблиця 3.2.3
Діти з обмеженими можливостями по селищу Райгородок

	Класи захворювань	Вік
		7—15років	15—17 років
1	Новоутворення	1	1
2	Психічні порушсння	4	3
3	Захворювання нервової системи	2	1
4	Захворювання органів дихання	1	1
5	Захворювання кістково-м'язової системи	1	1
6	Вроджені аномалії	6	7
Усього		15 дітей	14 дітей

За 2005 рік уперше набули статусу «дитина з обмеженими можливостями» 2 дітей.

Таблиця 3.2.4
Показники інвалідності (на 10 000 дітей)
Загальна патологічна ураженість молоді становить 919,7 на 1000 осіб, особливо з-поміж дівчат, де здоровими вважаються лише 15%, при цьому поширеність хронічних захворювань серед дівчат у 1,5—2 рази вища, ніж серед юнаків. Поширеність наркологічних захворюваність з-поміж підлітків України на 1996 р. становила 2,34 на 10 тис. підлітків. Результати соціологічних досліджень доводять: на одного виявленого неповнолітнього, який уживає наркотичні засоби й психотропні речовини, припадає 10—12 невиявлених осіб. Загальна кількість молоді, що причетна до вживання наркотичних і психотропних речовин, може досягати понад 20 тис. осіб. У1997 р. в Україні відмічалося з-поміж 7 тис. ВІЛ/СНІД-інфікованих 15% дітей і підлітків.
Аналіз статистичних даних щодо скоєння суїцидів та суїцидальних спроб говорить, що у 1998 році на 100 тис. населення відбувалося 30 самогубств, більшість з яких здійснювалося молоддю. Перші місця посідали Сумська, Запорізька, Чернігівська, Львівська, Донецька, Луганська області, Республіка Крим, де реєструвалося 38—44 самогубств на 100 тис. населення.
За результатом проведення анкетування експрес-діагностики наркотичної залежності соціально неадекватної поведінки учнів (опитувальник створений на основі анкета, розробленої Рівненським обласним центром практично1 психології і соціальної роботи) серед підлітків, 82% школярів 6 класів та 74% 7 класів ніколи не курили і впевнені, що цього не робитимуть. Відповідно ставлення до алко­голю—10% опитуваних шестикласників та 11% учнів сьомих класів ніколи не пробували спиртних напоїв і в подальшому цього не збираються робити.
Майже чверть опитуваних підлітків уживають спиртні напої регулярно (28% та 22% відповідно), на відміну від тютюнопаління (0% — обидва класи).
Ставлення до вживання наркотиків категорично негативне. Відповідь одностайна — «не вживав і ніколи не вживатиму» — 100 % опитуваних підлітків. Подібне ставлення до наркотично діючих речовин, зокрема клею, ацетону, гасу, але з деякими змінами.
Можливо, це пов'язано з тим, що наркотично діючі речовини помилково сприймаються деякими підлітками як такі, що не викликають залежності так швидко, як наркотики.
95% шестикласників та 91,6% семикласників ніколи не обговорювали з близькими друзями можливість спробувати наркотичні речовини, проте 5% учнів шостих класів мали розмову з друзями щодо бажання спробувати ці речовини. 8,4% опитаних семиклас­ників відповіли, що разом з друзями спробували наркотичні речови­ни, але в подальшому не планують їх уживати.
Вивчаючи ставлення дітей до власної сім'ї й до стосунків у ній, ми отримали такі результати:
—      більшість підлітків задоволені власною сім'єю й почуваються в ній захищено та комфортно (97,5% — шості класи; 72,2% сьомі класи);
—відчувають деяку незадоволеність стосунками в сім'ї та своєму місці в ній 8,3% семикласників;
—мають конфліктні стосунки з одним  із членів своєї родини 2,5% учнів шостих класів та 2,7% учнів сьомих класів. Переваж-но конфліктні взаємини існують зі старшими братами, сестрами або зі старшим поколінням, якщо родина мешкає з бабусями та дідусями;
—на думку 16,8% школярів сьомих класів, вони мають конфліктні стосунки із сім'єю.
Диференціація відповідей цього пункту анкети свідчить про формування в школярів сьомих класів власної думки, розвитку комунікативних здібностей, тому спілкування з дорослими, зокрема, з членами своєї родини, стає більш дискусійним, суперечливим і сприймається дітьми як конфліктне.
Аналіз відповідей підлітків щодо їхніх взаємин з учителями Показав, що кожен п'ятий учень шостого класу повністю задоволе­ний учителями школи (20,51 %) і лише 2,7% школярів сьомих класів висловлюють симпатію своїм учителям. Переважно всі опитані підлітки висловлюють симпатію вчителям, але деяких з них все ж таки хотіли замінити (79,49%та 88,8% відповідно).
Як свідчать статистичні дані, у всьому світі щодня доводить до логічного кінця суїцидальні спроби 4—6 тисяч осіб. Лише 35— 40% з них мають психічні порушення. Заданими О. Личко, в Україні лише 5% суїцидальних спроб у підлітковому віці припадає на психози, 20—30% — психопатії, решта — так звані «підліткові кризи».
Всесвітня організація охорони здоров'я на 2020 рік прогнозує таку ситуацію: приблизно 1,53 млн. у всьому світі помруть від суїциду, у 10—20 разів зросте кількість суїцидальних спроб.
В Україні лише тільки за перші десять днів січня 2005 р. закінчили життя самогубством 12 осіб, з яких восьмеро зробили це в один день.
Причинами вживання алкогольних напоїв указують:
а)      багато вільного часу;
б)      відсутність матеріальних можливостей батьків для організації дозвілля;

Соціально оптимістичні та реально педагогічні сподівання обумовлюють дані про те, що 59,2% (11—12-літніх), 67,3% (13—14-літніх) та 69,8% (15—16-літніх) учнів отримують задоволення від систематичних занять фізкультурно-оздоровчою роботою, при цьому 84,3%(11—12-літніх), 79,5%(13—14-літніх) ті 86,7%(15—16-літніх) респондента на теоретичному рівні усвідомлюють необхідність здорового способу життя людини.
Отримані результати дослідження були систематизовані, і результатом систематизації кількісних і якісних параметрів стали чітко визначені, сформульовані компонента свідомого та мотивованого ставлення учнів загальноосвітніх шкіл до здорового способу життя як до особистісно-соціальної цінності, а саме:
— мотиваційно-потребнісний компонент здорового способу життя охоплює оптимістичній світогляд, оптимальний рівень соціокультурної толерантності; систему соціальних мотивів у сфері формування здоров'я та здорового способу життя людини, креативне ставлення до педагогічних, психологічних, соціальних процесів у вищезазначеній сфері, систему особистісно та соціально обумовлених потреб, які виражають соціальну сутність цього явища (потреба в систематичних заняттях, пошуку додаткової інформації про здоров'я та здоровий спосіб життя; потреба в профілактиці шкідливих звичок; потреба в удосконаленні фізичної та психолого-емоційної регуляції; стійкий інтерес до сучасних фізкультурно-оздоровчих технологій, програм, методик);
—когнітивний компонент включає: наявність в учнів стабільних знань, умінь і навичок відносно формування здорового способу життя людини; знань, умінь і навичок у галузі фізичного виховання, валеології, гігієни, спортивної підготовки, національних традицій в означеній сфері, знань у галузі формування здоров'я та безпеки життєдіяльності; наявність додаткової інформації у сфері міжнародного досвіду оздоровлення людини та формування культури здоров'я; профілактики шкідливих звичок;
—аксіологічний компонент охоплює: сформованість в учнів системи соціально спрямованого ціннісного ставлення учнів до духовних та матеріальних засобів у формуванні здорового способу життя; здатність учнів реально та об'єктивно оцінювати свої фізичні, психоемоційні та інтелектуальні можливості; розуміння здоров'я й фізичної досконалості людини як практичної соціальної, особистісної, національної,етичної та загальнолюдської цінності;
— праксіологічний компонент охоплює: систему практичних умінь і навичок відносно формування учнями цілей та завдань у га­лузі фізкультурно-оздоровчої робота, формування здорового способу життя; профілактики шкідливих звичок; фізичного та інтелектуального самовдосконалення; систему вмінь і навичок самоконтролю уч­нями стану свого здоров'я, функціональних можливостей; практичне застосування школярами правил, умов здорового способу життя;
—афективний компонент включає: здатність дітей та підлітків отримувати задоволення від систематичних занять спортом, фізкультурою, процедурами загартування тіла; радість та задово­лення від спілкування з однолітками в умовах формування здорового способу життя, фізичного виховання, змагань, туристичних походів; наявність в учнів позитивних сподівань на майбутнє, пози­тивна «Я-концепція».
Оцінка кожного компонента в його елементарній структурі здійснюється на основі спеціальної шкали оцінок за 12-бальною системою, яка адаптована до умов навчального процесу загальноосвітніх шкіл.
Отже, систематизовані базові компоненти здорового способу життя учнів загальноосвітніх шкіл були в повному обсязі використані в процесі визначення генеральної розробки концептуальної моделі взаємодії соціальних інститутів суспільства у формування здо­рового способу життя молоді й структури технологічних моделей і функціональних зв'язків між ними. Також вищеназвані компоненти стали невід'ємною частиною процесу проектування механізмів функціонування технологічних моделей у цілісній інноваційній системі соціальних інститутів суспільства у формуванні здоров'я та здорового способу життя учнів різного віку і статі.
Вікова динаміка стану здоров'я учнів загальноосвітніх шкіл вивчалася на основі методики Т. Круцевич [189]. Означена методика дала оцінку таких складових розвитку та збереження здоров'я, як: співвідношення росту та маси тіла; чинників ризику відносно здоров'я; функціональних можливостей системи кровообігу; виконання учнями фізіологічної норми рухової активності в режимі дня школи та сім'ї; позитивні тенденції вдосконалення фізичних можливостей тіла учнів.
Оцінювання результат1е тесту здоров'я здійснювалося в системі експертних оцінок у балах:
—      менше 20-ти балів — рівень здоров'я низький, майже критичний та загрозливий;
—від 21 —99 балів — рівень здоров'я задовільний або середній;
—100 і більше балів — рівень здоров'я високий з тенденцією
до вищого.
Вікову динаміку показників стану здоров'я учнів загально­освітніх шкіл у повному обсязі представлено в таблиці 3.2.6.
Аналіз результатів означеної діагностики дозволив нам стверджувати, що між негативною кількісною характеристикою компонентів здорового способу життя має місце певна кореляція з показниками вікової динаміки показників здоров'я в учнів загальноосвітніх шкіл. Так, учні 10-ти років хлопчики 20,0% (115,6 б.) та дівчата 18,0% (110,2 б.) мають високий рівень здоров'я; 51,0% (144,5 б.) хлопчиків та 48,5% (56,4 б.) дівчаток — середній рівень; а 29,0% (18,6 б.) хлопчиків і 37,0% (17,0 б.) дівчаток відносимо до групи з низьким рівнем здоров'я.
Таблиця 3.2.6
Вікова динаміка показників стану здоров'я учнів загальноосвітніх шкіл (бали, %)
У віковій групі 11-річних учнів 22,5% (112,6 б.) хлопчиків та 25,0% (111,0 б.) дівчат віднесено до групи з гарним здоров'ям; 48,5% (56,4 б.) хлопчиків та 45,0% (58,1 б.) дівчаток мають задовільний рівень; 29,0% (18,46.) хлопчиків та 30,0% (16,5 6.) дівчаток мають низький рівень здоров'я з тенденцією його погіршення.
У віковій групі 12-річних учнів означена динаміка зберігає виявлену тенденцію: так, 40,0%(19,2 б.)хлопців і 30,0% (16,5 б.) дівчат мають низький рівень здоров'я; 40,0% (49,6 б.) хлопців та 44,0% (53,8 б.) дівчат — середній рівень і тільки 20,0% (114,16.) хлопців і 26,0% (108,0 6.) дівчат — високий рівень здоров'я.
Вікова група 13-річних підлітків характеризувалася такою динамікою: 50,0% (18,1 6.) хлопців і 42,0% (19,2 6.) дівчат віднесено до групи з низьким рівнем здоров'я; 31,0% (61,0 б.) хлопців та 3 8,0% (59,4 б.) дівчат мають середній рівень і лише 19,0%(120,5 б.)хлопців і 17,0% (115,3 б.) дівчат демонструють високий рівень здоров'я, експертні оцінки в них сягають 115,3—120,5 балів.
Особливо складна ситуація виявилася у віковій групі 14-річних школярів, де тільки 21,0% (120,6 б.) хлопців і 16,0% (113,5 б.) дівчат мають високий рівень здоров'я; 39,0% (52,86.) хлопців та 34,0% (56,3 б.) дівчат мають задовільний (середній) рівень і 40,0% (17,8 б.) хлопців і 50,0% (18,3 б.) дівчат мають загрозливо низький рівень здоров'я.
У групі 15-річних учнів виявлена аналогічна попередня негативна тенденція продовжує поглиблюватися, обумовлюючи появу кризової статистики: так, тільки 22,9% (119,8 б.) хлопців і 15,0% (118,2 б.) дівчат мали високий рівень здоров'я; 33,1% (51,6 б.) хлопців та 45,0% (49,8 б.) дівчат характеризувалися середнім рівнем і аж 44,0% (13,0 б.) хлопців і 40,0%( 12,2 б.) дівчат (при рівні експертних оцінок у 12,2—13,0 балів) було віднесено до групи із загрозливо низьким рівнем здоров'я.
Педагогічна діагностика стану здоров'я у віковій групі 16-річних учнів дозволила виявити певні коливання статистичних даних, так 26,0% (118р. б.) хлопців і 14,0% (111,9 б.) дівчат мали високий рівень здоров'я; 37,0% (50,5 б.) хлопців та 48,0% (48,9 б.) дівчат мали середній рівень; 41,0% (18,2 б.) хлопців і 38,0% (13,86.) дівчат мали кризово-низький рівень здоров'я із загрозливою динамікою балів експертних оцінок у межах 13,8—14,2.
Вікова трупа 17-річних учнів загальноосвітніх шкіл характеризувалася аналогічними проявами негативних тенденцій: так, у 25,0% (128,2 б.)хлопціві20,0%(129,3б.)дівчат високий рівень; 35,0% (49,3 б.) хлопців і 38,0% (53,8 б.) дівчат мали середній рівень; 50,0% (14,4 б.) хлопців і 42,0% (16,9 б.) дівчат було віднесено до групи з кризово-низьким рівнем здоров'я, експертна оцінка в межах 14,4—16,9 балів.
Отже, результати педагогічної діагностики стану здоров'я учнів загальноосвітніх шкіл свідчать про те, що ми маємо справу із стабільною негативною та кризовою тенденцією погіршення здоров'я у всіх вікових трупах як у хлопців, так і у дівчат. Очевидно, що ця соціально-педагогічна та медична проблема повинна інноваційно вирішуватися на всіх етапах онтогенезу дітей і підлітків. У зв'язку з виявленими закономірностями формування здоров'я та здорового способу життя в школярів, діагностична інформація була нами використана в процесі проектування структурно-функціональних параметрів технологічних моделей у цілісній системі взаємодії соціальних інститутів суспільства, спрямованих на ефективне формування здоров'я та здорового способу життя підростаючого покоління.
Функціональні можливості учнів загальноосвітніх шкіл у процесі педагогічної діагностики вивчалися на основі методик Сергієнка Л. [336], Ауліка I. [19], Філіна В. [389], Годіка М. [178], Григоренка В. [89], які розглядали низку рухових тестів та функціональних проб, спрямованих на дослідження адаптаційних можливостей системи кровообігу, дихальної системи, нервово-м'язової працездатності в умовах фізичної активності різної спрямованості.
Результати тестування у відповідних одиницях виміру оцінювали за допомогою спеціальних таблиць у балах:
—285—315 балів характеризують низький рівень функціональних можливостей організму учнів;
—320—358 балів указують на середній рівень;
—398—499 балів — високий рівень функціональних можли­востей організму підлітків.
У таблиці 3.2.7 репрезентовано отримані результати педаго­гічної діагностики вікових особливостей функціональних можливо­стей учнів загальноосвітніх шкіл.
Таблиця 3.2.7
Вікова динаміка показників функціональних можливостей учнів загальноосвітніх шкіл (%, бали)
Отримані результати свідчать про те, що їх показники нео­днозначно. Відомо, що функціональні можливості організму дитини значною мірою визначають рівень її здоров'я [19; 91; 189; 200; 249; 389] та загальної психоемоційної й фізичної працездатності в умовах різних видів діяльності (навчальної, трудової, спортивної тощо).
У зв'язку з цим інформація про вікові особливості динаміки функціональних можливостей організму школярів є актуальною, оскільки на її основі реально можна розробити формувальні, розвивальні та оздоровчі структурні компоненти технологічних моделей у цілісній системі взаємодії соціальних інститутів суспільства у формуванні здорового способу життя дітей та підлітків. На основі інформації, яка отримана в результаті діагностики, реалізується ме­тодика розробки ефективних критеріїв оцінки інноваційних параметрів та сутності концептуальної моделі формування здорового способу життя підростаючого покоління.
Отже, було встановлено, що в 10—11-річних учнів 6,0% (488,2 б.) хлопців та 5,0% (482,6 б.) дівчат мають високий рівень функціональних можливостей; 24,0% 339,1 б.) хлопців і 26,0% (128,2 б.) дівчат — середній рівень, і аж 70,0% (287,9 б.) хлопців і 69,0% (276,5 б.) дівчат характеризуються низьким рівнем функціонального потенціалу їх організму.
Вікова група 12-річних учнів характеризувалася дуже низькими кількісними показниками: так, тільки 9,5% і 8,6%(хлопців і дівчат) мали високий рівень функціональних можливостей організму; 30,5% (341,5 б.) хлопців і 32,4% (336,8 б.) дівчат було віднесено до групи з середнім рівнем, стабільно високий рівень статистичних даних свідчить про те, що 60,0%(254,0 б) хлопців та 59,0%(269,3 б.) дівчат мають кризово-низькі функціональні можливості організму.
Щодо 13-річних дітей тільки 10,0% (489,4 б.) хлопців і 7,5% (487,5 б.) дівчат мали високий рівень функціональних можливостей; 33,0% (345,1 б.) хлопців та 32,5% (329,8 б.) дівчат характеризувалися середнім рівнем, а 57,0% (258,6 б.) хлопців та 60,0% (262,4 б.) дівчат було віднесено до категорії з низьким рівнем фун­кціональних можливостей. При цьому зберігалася тенденція негативного коливання експертних оцінок від 262,4 до — 489,4 балів.
Динаміка статистичних показників розподілу учнів у віковій групі 14-річних підлітків за ознаками функціональних можливостей організму людини мала таку кризову характеристику: так, тільки 12,8% (493,2 б.) хлопців та 11,0% (486,3 б.) дівчат було віднесено до категорії з високим рівнем функціонального потенціалу; 38,2% (356,0 б.) хлопців та 35,0% (352,6 б.) дівчат мали середній рівень, 49,0% (278,2 б.) хлопців та 54,0% (263,9 б.) дівчат характеризувалися низьким рівнем функціональних можливостей.
У віковій групі 15-річнихучнів14,0%(493,8б.) хлопців та 12,5% (491,3 б.) дівчат мали високий рівень функціональних можливос­тей; 36,0% (361,8 б.) хлопців і 28,5% (352,6 б.) дівчат було віднесено до категорії з середнім рівнем і 50,0% (299,1 б.) хлопців та 59,0% (301,2 б.) дівчат мали низький рівень функціональних можливостей з аналогічною динамікою експертних оцінок.
Аналіз результатів педагогічної діагностики у віковій групі 16-річних підлітків показав, що виявлена негативна тенденція в попередніх трупах продовжує поглиблюватися: так, тільки 8,5% (499,8 б.) хлопців і 6,0% (485,2 б.) дівчат мали високий рівень фун­кціональних можливостей; 43,3% (333,8 б.) хлопців і 44,0% (329,0 б.) дівчат відповідали вимогам середнього рівня; 51,8% (268,8 6.) хлопців і 50,0% (298,2 б.) дівчат було віднесено до категорії з низь­ким рівнем функціональних показників.
Динаміка статистичних даних кількісного розподілу учнів у віковій групі 17-річних свідчить про те, що означена попередньо не­гативна тенденція продовжує погіршуватися до кризово небезпечних показників: так, тільки 27,5% (486,8 б.) хлопців га 5,8% (481,5 6.) дівчат мали високий рівень функціональних можливостей; 30,1% (242,3 б.) хлопців і 25,2% (355,0 б.) дівчат склали групи з середнім рівнем і 62,4% (249,5 б.) хлопців та аж 69,0% (235,2 б.) дівчат увійшли до складу з низьким рівнем функціональних показників
Отже, аналіз вікової динаміки показників функціональних мож­ливостей життєво важливих систем організму дітей і підлітків обумовлює рівень їх соматичного здоров’я [16; 91; 189; 336] і має важливе значення в розробці та впровадженні в соціально-педагогічну практику технологічних моделей у цілісній інноваційній системі взаємодій соціальних інститутів суспільства у формуванні здоров'я та здорового способу життя підростаючого покоління.
Системний аналіз результатів педагогічної діагностики поширення захворюваності серед дітей і підлітків, стану їх здоров'я та сформованості базових компонентів здорового способу життя учнів дозволив зробити такі висновки:
—серед основних чинників погіршення загального стану здоров’я дітей і підлітків негативно-визначальна роль наложить низькому рівню економіки, соціальних умов життя, реалізації оздоровчої робота в школах, позашкільних закладах, сім'ях, за місцем проживання;
—за даними наших досліджень, що збігаються з інформацією епідеміологічних служб, 80,3—89,8% дітей і підлітків мають певні відхилення від нормального стану здоров'я, з них 17,8—20,0% мають по два і більше захворювань, які є результатом посилення дезінтеграції зв'язків шкіл, сімей, особистості з соціальними інститутами суспільства, що забезпечують виховання, освіту та оздоровлення підростаючого покоління, формування в нього здорового спо­собу життя;
—вивчення вікової динаміки показників здоров'я, функціональних можливостей організму дітей і підлітків, їх соціально-педагогічного статусу відносно здоровою способу життя, фізичної культури, спорту, загартування тіла, профілактики шкідливих звичок, особистої та суспільної гігієни дало змогу реалізувати інформаційні умови ефективної розробки інноваційної системи взаємодії соціальних інститутів суспільства та технологічних моделей формування здо­рового способу життя підростаючого покоління.

3.3 Науково-методичне обґрунтування та розробка концептуальної моделі системи  взаємодії соціальних інститутів селища

Вихідними умовами актуалізації й розробки інноваційної системи взаємодії соціальних інститутів суспільства (соціально-економічної структури селища, загальноосвітньої школи, сім'ї, дитячих дошкільних закладів, бібліотеки, Будинку природи та дозвілля, ради ветеранів, Будинку реабілітації людей похилого віку, форм реабілі­тації й профілактики наркоманії та алкоголізму) у формуванні в школярів здоров'я та здорового способу життя виступили такі програм-но-нормативні та організаційно-управлінські основи:
•Конституція України; основи законодавства України про охорону здоров'я; Закони України «Про загальну середню освіту», «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю»;
•Концепції загальної середньої освіти (12-річна школа); Національна доктрина розвитку освіти; Указ Президента України «Про заходи щодо розвитку духовності та захисту моралі, формування здорового способу життя»;
•Накази в системі освіти і соціальних служб про розробку педагогічної системи взаємодії соціальних інститутів у формуванні здорового способу життя у школярів загальноосвітніх шкіл:
—наказ Міністерства освіти і науки України від 09.06,2005 р. № 349 «Про план заходів щодо виконання у 2005 році Програми Кабінету Міністрів України «Назустріч людям»;
—наказ Міністерства освіти і науки України та Міністерства України у справах молоді та спорту від 17.08.2005 р. № 479/1656;
—наказ про впровадження фізкультурно-оздоровчого комп­лексу школярів України «Козацький гарт» № 68 від 15.12.2005 р., Райгородоцька ЗОШ;
—наказ Міністерства освіти і науки України від 22.02.06 р. №123 про впровадження Комплексно1 програми формування навичок здорового способу життя серед дітей та підлітків «Діалог».
•Програма розвитку «Школи сприяння здоров'ю», затверджена педагогічною радою Райгородоцької ЗОШ I—III ступенів, прото­кол № 5 від 14.05.2004 р. та виконкомом Райгородоцької селищної ради від 16.05.2004 р., протокол № 58;
•Авторська навчальна програма факультативного курсу «Здо­ров'я і особистість», Слов'янськ—2004 (Омельченко С).
Специфіка формування здоров'я й здорового способу життя в школярів полягає в тому, що усвідомлення освітньої інформації стає мотивованим збуджувачем до їх ефективної діяльності в різноманітних соціальних інститутах селища, які сприяють досягненню як особистісних, так і суспільних цілей. Досягнення мети у формуванні здорового способу життя обумовлюється низкою обставин, що перебувають у причинно-наслідкових зв'язках, а також впливом випадкових факторів [15; 38; 44; 81; 84; 89; 91; 151; 323; 427].
Так, при акцентованій увазі суспільства на зміцнення здоров'я молоді зазначається неадекватність її реалізації — здоров'я значно погіршувалося.
Аналізуючи ці явища ми, виділили низку факторів, від яких за­ложить оздоровчо-виховна та освітня ефективність педагогічного процесу:
—              педагогічні — правильність вибору засобів та методів, форм і технологій навчання, виховання школярів, професійна компетентність педагога та інших спеціалістів, які працюють у системі соціальних інститутів;
—      соціальні — доступність занять фізичною культурою та спортом, оптимальна програмно-нормативна основа фізкультурно-оздоровчої роботи в системі соціальних інститутів селища;
—              біологічні — морфофункціональні відмінності окремих статевовікових груп, індивідуальні особливості організму школярів та їх детермінація спадковістю;
—      особистісні — мотивована поведінка школярів у процесі оздоровчо-виховної та освітньої роботи в різноманітних соціальних інститутах селища.
Така багатофакторна залежність створює ненадійну систему формування в школярів здорового способу життя, оскільки за умови виключення або послаблення хоча б однієї складової система не спроможна досягти педагогічної мети.
Наведене протиріччя можна подолати тільки на основі розробки оптимальної концептуальної моделі управління процесом взаємодії соціальних інститутів суспільства у формуванні здорового способу життя школярів загальноосвітніх закладів.
Не викликає сумніву те, що ефективність управління цим про­цесом залежить від рівня розуміння законів, які складають його основу, від якості моделювання функціональних відносин соціальних інститутів суспільства в педагогічній практиці.
У сучасній науковій літературі сформульовано кілька визначень педагогічної моделі, але всі вони відображають ту ж саму сутність цього поняття [88; 91; 1б1; 305]. Під моделлю розуміють таку обмірковано уявну або матеріально реалізуючу систему, яка, відбиваючи або відтворюючи об'єкт дослідження, здатна його замінити, надати уявлення про суттєво важливі характеристики педагогічного явища, системи, ситуації. При створенні концептуаль­ної моделі взаємодії соціальних інститутів суспільства у формуванні в школярів здорового способу життя ми розглядали другорядні умови, ознаки, фактори, що принципово не впливали на модель у цілому [37; 73; 89; 103; 151; 242; 379; 409].
У процесі розробки моделі взаємодії соціальних інститутів су­спільства ми визначили базові умови оптимальної побудови і функціонування цієї складної динамічної системи, що є гарантами її динамізму, надійності та ефективності:
—наявність якісної та кількісної моделі результату, що очікується — мети взаємодії соціальних інститутів суспільства у фор­муванні здорового способу життя у школярів на певний період (рік, два і т.п.) та проміжних моделей на етапах реалізації концептуаль­ної моделі;
—наявність вихідної інформації про керовані об'єкти в системі соціальних інститутів суспільства, спрямованих на формування в школярів здорового способу життя, інформації про рівень індивідуальних особливостей, здоров'я, фізичного і психічного стану, детермінованості спадковістю та біологічним віком;
—вибір адекватних засобів, методів, програм, методик, педагогічних технологій, форм занять у системі взаємодії соціаль­них інститутів формування у школярів здорового способу життя;
—отримання об'єктивної інформації про стан об'єкта(терміновий та поточний), фактичну спрямованість і характер змін його функціонального стану (система педагогічного моніторингу);
—урахування екзо- та ендогенних факторів, якими є клімат, екологія, соціально-економічні умови життя сім'ї, фізкультурно-оздоровчі традиції, мотивація до занять, стимулювання діяльності школярів;
— графік запропонованих змін під час і на етапах фізкультур-но-оздоровчої, освітньої та виховної роботи;
—корекція програм, методик, технологій формування у шко­лярів здорового способу життя, якщо процес та його результат не відповідає запланованому;
—визначення ступеня деталізації моделі (кількість параметрів, структурних компонентів, характер зв'язку між ними);
—наявність системи аналізу, оцінки інформації та розробки механізмів керування взаємодією.
Формуючи теоретичні та методологічні засади побудови й обґрунтування концептуальної моделі технологічних моделей взаємодії соціальних інститутів суспільства у формуванні здорового способу життя, ми використали методологічний факт, що наявність структурних відношень різного типу в цілісній системі ще не дає підстав вважати будь-який компонент складної педагогічної системи елементом її структури. Елементом структури був лише той компо­нент, що мав функціональні можливості не нижче рівня зв'язків, характерний для цієї системи.
Отже, у процесі моделювання інноваційної системи всі елементи, що використовувалися з цією метою, були систематизовані на основі показника вищого типу зв'язків [105]. Такий підхід забезпечив нам виникнення цілісності системи не як поєднання елементів, а як їх сполучення в концептуальній і технологічних моделях на рівні власних вищих якостей формування мотиваційно-потребнісного, афективного, когнітивного, аксіологічного га праксіологічного компонентів здорового способу життя учнів.
Під час науково-дослідної роботи, при побудові концептуаль­ної моделі взаємодії соціальних інститутів формування у школярів здорового способу життя ми спиралися на базові положення загальної теорії функціональних систем [151; 379; 446], моделювання та управління педагогічними системами [81; 190; 397]. Такий підхід дозволив нам сформувати низку спеціальних принципів, на основі яких здійснювалося моделювання складної та багатокомпонентної системи взаємодії соціальних інститутів суспільства у формуванні в школярів здорового способу життя:
—провідним системоутворюючим фактором, що організовує педагогічну функціональну систему будь-якого рівня складності, є корисний результат, який виражається у формі мети взаємодії соціальних інститутів суспільства у формуванні здоров'я і здорового способу життя школярів (формування стратегії і тактики освітньої, виховної, фізкультурно-оздоровчої діяльності структурі соціальних інститутів суспільства, створення умов для організації оптимального педагогічного процесу з урахуванням інтересів усіх його суб'єктів);
—науковість і системність, що полягає в забезпеченні оптимальних умов для розширення й поглиблення знань,умінь, навичок, а також у забезпеченні інтегруючої функції процесів навчання й виховання в умовах досягнення домінантної мети взаємодії соціаль­них інститутів суспільства — формування в учнів оптимального рівня здоров'я, здорового способу життя, культури здоров'я, фор­мування цінностей високого рівня та порядку;
—наступність та перспективність у реалізації змісту навчально-виховного процесу, спрямованого на формування в дітей різного віку здоров'я, здорового способу життя, культури здоров'я, є осно­вою інтеріоризації, яка пов'язана з поняттям соціалізації свідомості дитини, здібності мислення під час переходу з однієї вікової групи в наступну в процесі генезису. На їх основі реалізується оптимальна структура організації та проведення навчально-виховного процесу, який повинен повністю відповідати, задовольняти провідні духовні, фізичні та предметно-практичні потреби, які підлягають педагогічному моделюванню й виникають на всіх етапах онтогенезу дитини;
—гуманізація, що створить умови для формування гуманної особистості, людяності та доброзичливості, милосердя та умов для творчої самореалізації учнів не тільки в галузі фізкультурно-оздоровчої діяльності, а й в інших сферах соціальної практики суспільства;
—неперервність та спадковість, що забезпечить єдність усіх ланок системи взаємодії соціальних інститутів, спрямованої на фор­мування здорового способу життя в учнів загальноосвітніх шкіл, об'єднає зусилля школи, дитячого садочка, бібліотеки, лікарні, сім'ї, громадської організації «Успіх», Будинку реабілітації самотніх лю­дей похилого віку, селищної ради, культурно-оздоровчих комплексів (Будинку природи та дозвілля); цілісність і наступність виховання, набуття нових якостей, цінностей, умінь та навичок;
— багатоукладність та поліваріантність, що передбачає можливість широкого вибору змісту, форм, методів, методик, педагогічних технологій освіти, виховання та оздоровлення, альтернативність у задоволенні духовних та предметно-практичних потреб особис­тості, її пізнавальних та інтелектуальних можливостей та інтересів; диференціації та індивідуалізації навчання, виховання, фізичного вдосконалення та оздоровлення учнів загальноосвітніх шкіл;
—принцип зв'язку процесу формування у школярів здорового способу життя з різними предметами у структурі школи та інших соціальних інститутів суспільства. Цей принцип відображає міждисциплінарний характер усієї оздоровчої роботи в педагогічній системі, результат якої має форму випереджаючого віддзеркалення;
—доступність та добровільність, що передбачає право вибо­ру та реальні можливості в забезпеченні потреб особистості у творчій самореалізації, духовному самовдосконаленні, набутті додаткових знань, умінь та навичок, на основі яких реалізується активність особистості, що полягає у створенні умов та психолого-педагогічної атмосфери, які сприяють саморозкриттю, прояву творчої активності, обдарованості й таланту, самореалізації;
— оптимізація навчально-виховного та оздоровчого процесу передбачає досягнення кожним учнем найвищого для нього рівня розвитку здоров'я, культури здоров'я, творчих здібностей, знань, умінь, навичок, психічних функцій, способів діяльності, можливих у певному віці й за певних умов. Цей принцип своєю сутністю забезпечує творчий розвиток учня на кожному етапі його генезису;
—принцип партнерства в соціально-педагогічній роботі з фор­мування в учнів здорового способу життя є базового формою соціальної взаємодії, у якій громадяни, соціальні групи, державні та суспільні організації належать до такої системи організації, якій притаманні такі утворювально-дієві ознаки [21; 54; 105; 222; 224; 257];
• соціальне замовлення — комплекс заходів організаційно-правового характеру, які спрямовані на вирішення соціальної проблеми в межах окремої адміністративно-територіальної одиниці (селища);
•наявність спільних цілей у системі соціальних інститутів щодо формування в учнів здорового способу життя;
•вибір оптимальної форми співробітництва, яка відповідає інтересам усіх партнерів (соціальні інститути);
•еволюція інституціональних механізмів, правових процедур та організаційно-управлінських механізмів, які забезпечують оптимально-ефективну взаємодію соціальних інститутів суспільства в означеному аспекті;
•відкритість інноваційної системи взаємодії соціальних інсти­тутів суспільства з метою залучення та ротації нових партнерів у формуванні в учнів загальноосвітніх шкіл здоров'я та здорового способу життя;
•відкритість і динамічність інноваційної освіти передбачає постійний розвиток особистості, її становлення й саморегуляцію.
Функціонування педагогічної системи взаємодії соціальних інститутів суспільства у викладеному аспекті ми пов'язували з реалізацією основних її функціональних компонентів, а саме:
•психолого-педагогічною діагностикою фізичного, психологічного, соціального й духовного розвитку учнів;
•постановкою педагогічних завдань;
•організацією діяльності учнів;
•психолого-педагогічним моніторингом динаміки рівнів та їх соціальної активності;
•регулюванням, корекцією та компенсацією відхилень у фізичному, психічному, соціальному й духовному розвитку та поведінці учнів;
•формуванням позитивної мотивації в учнів до здорового спо­собу життя;
•профілактикою в учнів шкідливих звичок, девіантної поведінки;
•аналізом (рефлексією), прогнозуванням виховних, навчальних, оздоровчих мотиваційних ситуацій міжсуб'єктивної взаємодії в пе­дагогічних підсистемах на індивідуальному та гру новому рівнях;
— розвивальний характер навчально-оздоровчої діяльності пе­редбачає саморозвиток і самоактуалізацію особистості учня й вимагає переорієнтації педагогічного процесу з предметного змісту на процесуальні й мотиваційні аспекти освіти. Розвивальною є виховна, фізкультурно-оздоровча робота, що забезпечує якісні зміни в цілісній системі особистості
—інтелектуальній, емоційно-вольовій, дієво-практичній та моторно-вісцеральній сферах;
—індивідуалізація та диференціація формування в учнів здо­рового способу життя вимагає найповнішої реалізації творчого розвитку кожної дитини з урахуваннями різниці в інтелектуальній, емо­ційно-вольовій, дієво-практичній та моторно-вісцеральній сферах, особливостей статевого, психічного, фізичного розвитку та віку. Викладені положення реалізуються через профільне та спеціальне навчання, створення різноманітних оздоровчих програм, методик, педагогічних технологій і підручників різної складності й розподіл на групи класів на основі достатнього матеріального забезпечення, через варіативність фізкультурно-оздоровчого навчання, розгалуженість та оптимальну взаємодію соціальних інститутів формування в учнів здорового способу життя;
—єдність загальнолюдських і національних цінностей, що забезпечують у навчальному, виховному та оздоровчому процесах органічний зв'язок і духовну єдність української національної культури з культурами народів світу; сприяння усвідомленню пріоритетності загальнолюдських цінностей над груповими, класовими; інтегруюча роль належить таким поняттям «Україна — природа», «Україна — етнос», «Україна — держава», «Україна — культура», « Україна — екологія», «Україна — ментальність», «Україна — здоров'я нації».
Система взаємодії соціальних інститутів суспільства у формуванні в учнів здорового способу життя повинна виховувати в кож­ної дитини ставлення до свого здоров'я як до особистісно-соціальної цінності.
Систему соціальних принципів моделювання інноваційної педагогічної системи ми використовували як комплекс теоретичних і методичних положень, які відображають базові закономірності розробки оптимальних технологічних моделей у цілісній структурі кон­цептуальної моделі взаємодії соціальних інститутів формування у школярів здорового способу життя. Аналіз педагогічної практики і наукових досліджень у цій галузі [44; 84; 91; 323; 427] дозволив установити, що практично всі моделі формування здоров'я і здорово­го способу життя людини відмінні певною статичністю, оскільки їхнє зображення на площині є двомірним, тому автори [88; 89; 91; 103] змушені наголошувати на наявності міжокремими компонен­тами системи вертикальних та горизонтальних зв'язків, удаватися до схем. Водночас, вертикальні зв'язки вказують на наявність у системі різних рівнів, тобто ієрархії структурних параметрів систе­ми. Способом регулювання відносин у середині ієрархії рівнів сис­теми виступає управління, яке є новою властивістю педагогічних систем. Ідея тривимірності, що лежить в основі концептуальної мо­делі, яка нами розроблялася, підкреслює динамізм системи, на­явність в останньої потенціалу розвитку, що проявляється в системних ефектах. Ознакою системних ефектів є виникнення в сис­теми таких властивостей, як: адиктивність, інтегративність, інноваційність, відкритість.
Отже, на підставі визначення мети та завдань діяльності сис­теми взаємодії соціальних інститутів суспільства у формуванні в учнів здорового способу життя, науково обґрунтованого соціально-психологічного портрета школяра в контексті здорового способу життя, діагностики рівня здоров'я та здорового способу життя учнів, а також з огляду на спеціальні методологічні принципи щодо трактування педагогічної системи інноваційного типу ми отримали можливість побудувати означену модель взаємодії соціальних інститутів у вигляді вербально-графічної структури та певної сукупності ієрархічно підпорядкованих її елементів (див. рис. 3.3.1; 3.3.2).     У процесі розробки концептуальної моделі взаємодії соціаль­них інститутів суспільства у формуванні здорового способу життя в школярів загальноосвітніх закладів ми виходили з розуміння, що сучасна школа — відкрита соціально-педагогічна система, яка перебуває під постійним впливом економічних, політичних, культур-но-історичних сфер життя держави, регіону, області, території. У зв'язку з ним школа повинна об'єднати всі інші соціальні інститути на відповідній території з метою посилення її можливостей у створенні стабільних умов для розвитку індивідуальних здібностей, здоров'я й реалізації базових потреб учнів не тільки в спеціально організованому освітньому середовищі, а й у реальному житті.

Рис. 3.3.1. Інтегрована модель взаємодії соціальних інститутів суспільства у формуванні здоров'я та здорового способу життя в учнів загальноосвітньої школи

Рис. 3.3.2. Технологічна модель управління формування в учнів здорового способу життя
Моделюючи підсистему формування здорового способу жит­тя учнів нарівні Райгородоцької загальноосвітньої школи I—III ступенів, ми керувалися тим, що кожний учитель-предметник повинен бути ще й учителем здоров'я та формування здорового способу життя, оскільки в широкому розумінні, — це учасники освітнього, оздоровчого, виховного процесу взаємодії в межах функціональних обов'язків і професійної компетентності (див. рис.3.3.2).
їх зусилля спрямовані на досягнення такої інтегральної мети, як цілісний розвиток особистості, досягнення учнями високою рівня освіченості й культури при збереженні та зміцненні здоров'я, валеологізація змісту і способу навчання, взаємин учнів, учителів, батьків, профілактика соціально залежних захворювань, виховання здорового способу життя.
У процесі розробки та реалізації означеної моделі ми вирішували низку актуальних завдань:
1.Усвідомлення вчителями, що від стану їх здоров'я, настрою залежить ставлення учнів до цієї проблеми. Це сприятиме результативності валеологічного навчання й виховання.
2.Створення системи заохочень, яка має стимулювати фор­мування валеологічної свідомості учнів та вчителів.
3.Оволодіння навичками психологічного захисту від негативних соціальних впливів.
4.Прищеплення любові до природа, культури, людей і самого себе.
5.Формування у вчителів потреби змінити стереотипи щодо стосунків з учнями та процесу навчання відповідно до валеокультури.
6.Організація роботи, спрямованої на формування в учнів мотивації до піклування про своє здоров'я та відповідальності за його стан.
7.Вироблення навичок здорового способу життя, профілакти­ка шкідливих звичок.
8.Формування активного способу життя.
9.Вивчення світового досвіду щодо поширення та пропаганди здорового способу життя.
10.Проведення валеологічної діагностики, профілактичної та корекційної робота.
11.Оптимізація методів і форм роботи з батьками з проблеми формування здорового способу життя в родині.
їх діяльність здійснювалася на основі загального концептуаль­ного підходу в межах певної змістовної моделі, що враховувала специфіку Райгородоцької школи, соціально-економічні, культурно-історичні особливості селища і впроваджувала систему взаємопов’язаних заходів, спрямованих на збереження й розвиток здоров'я учнів.
При такому підході обов'язковою умовою ефективності цієї технологічної моделі є інтеграція роботи служби здоров'я в діяльність спеціалістів освітньо-виховного процесу. Під інтеграцією ми розуміємо: стан стійкого взаємозв'язку і взаємопроникнення в діяльність окремих служб школи, а також педагогічного процесу. Провідною ознакою інтеграції була єдність цього процесу й резуль­татів його здійснення.
Засобами інтеграції в моделі Райгородоцької школи сприяння здоров'ю учнів, а також її інтеграції в систему соціальних інститутів суспільства у формуванні здорового способу життя школярів були використані:
—рівень узгодження та синхронізації, які досягалися на ос­нові обміну інформацією, необхідною для отримання інтегрального результату у формуванні здорового способу життя школярів;
—рівень взаємодії досягався через систематичність та неперервність діяльності, у якій суб'єкти взаємодії разом прогнозували, проектували, реалізували, піддавали об'єктивному аналізу результати своєї діяльності, здійснювали своєчасну й адекватну корекцію;
—рівень взаємопроникнення досягався на основі глибокої інтег­рації функцій і зусиль спеціалістів школи та інших соціальних інститутів формування в учнів здорового способу життя, культури здо­ров'я в єдиному навчально-виховному, оздоровчому, мотиваційному та лікувально-реабілітаційному просторі селища Райгородок.
Така технологічна модель є не тільки ефективною в досягненні результату інтеграції. Вона постійно простежує стан здоров'я учасників освітнього процесу і факторів, що його визначають, дозволяє на основі свого, а не чужого досвіду вирішувати завдання управління, організовує цілеспрямовану педагогічну роботу з їх ви­конання. Ця модель надає можливості систематично зіставляти отримані результати з програмами роботи й у випадку серйозних відхилень знаходити та вносити адекватні корективи. У процесі розробки технологічної моделі школи сприяння здоров’ю учнів ми в її структуру заклали адаптаційні можливості, спрямовані на створення освітнього середовища, що забезпечить саморозвиток кожного учня. Таке середовище сприяло тому, аби учень зумів реалізувати себе як суб'єкт власного життя, діяльності, спілкування та самосвідомості з урахуванням своїх психолого-фізіологічних особливостей, здоров'я й навчальних можливостей (див. рис. 3.3.1).
Для досягнення цієї мети ми використовували ресурсний педагогічний підхід, який орієнтував спеціалістів школи та інших соціальних інститутів на реальні потреби, мотиви, можливості й бажання дитини. Його пріоритетність перед цільовим обумовлена там, що в нестабільних оточуючих умовах визначити досить конкретно бажаний і практично можливий стан школяра майже неможливо. Тому ми інтегрували зусилля спеціалістів не на стійкості, що задається учневі із зовнішньої траєкторії розвитку, а на стійкості доцільної спрямованості генезису. У зв'язку з цим положенням у струк­туру моделі включено таку форму інтеграції, як єдність зусиль спеціалістів різного профілю, їх тісний зв'язок з сім'єю, органами місцевого самоврядування, охорони здоров'я, фізичної культури і спорту, правоохоронними й дозвіллєвими закладами. Такий структурний компонент моделі максимально сприяв реалізації її координаційної функції. Особливе місце у структурі адаптивної моделі посідає орієнтаційно-мотиваційна функція, яка спрямована на забезпечення самовизначення учня в різних сферах життєдіяльності, допомагає дитині у виявленні та реалізації її індивідуальних можливостей. При цьому, насамперед, модель ураховує стан здоров'я учнів, дозволяє визначити оптимальний рівень впливу педагогічних, психологічних, фізичних, трудових, навчальних навантажень. Здійснення пропедевтичної функції розробленої моделі було пов'язано з оптимальним забезпеченням підтримки школярів у освітньому процесі. 3 позиції цілісної структури адаптивної технологічної моделі мова йде про оптимальний валеологічний супровід дитини під час навчання й оздоровлення, формування здорового способу життя [36; 60; 81; 108; 11О; 135].
Корекційна функція адаптивної моделі була спрямована на подолання відставання та неуспішності учнів, відхилень у розвитку й поведінці, на створення умов виявлення и реалізації особистісного потенціалу школяра. Комплексна діагностика здоров'я та труднощів учнів, оцінка адаптаційного періоду та рівня розвитку загальнонавчальних навичок, створення за результатами діагностики груп корекції та індивідуальних оздоровчих програм допомогло Райгородоцькій школі реалізувати корекційну функцію.
Реабілітаційна функція моделі була спрямована на відтворення частково втрачених або послаблених властивостей і функцій організму особистості дитини, окремих її сторін з метою оптималь­ного розвитку її індивідуальних можливостей та адаптації до навколишнього середовища. Для цього на основі моделі ми створювали навколо дитини реабілітаційний простір, який вимагав координації діяльності адміністрації, педагогів, шкільного лікаря, психологів, соціальних працівників, батьків. Адаптивна модель є реальним механізмом такої інтеграції й координації [88; 89; 11О; 323; 365; 427].
Мотиваційно-стимулююча функція адаптивної моделі пов’язана з використанням позитивного зворотного зв'язку, що дозволяє спостерігати зміни в стані конкретного учня, зокрема і зміни в показниках здоров'я, здорового способу життя, орієнтацію не тільки на кінцевий результат, а й на те, яким способом він досягається.
Структуризація базових функцій адаптивної моделі формування в школярів здорового способу життя й здоров'я та інтеграція її в соціальні інститути суспільства дозволяє викласти динаміку розгортання її основних компонентів:
—комплексна вхідна діагностика з інформаційним і статистичним опрацюванням результатів оцінки здоров'я та факторів, що на нього впливають;
—прогнозування результатів з урахуванням розробленої моделі та її інтеграції в систему взаємодії соціальних інститутів суспільства;
—формування мети й завдань на відповідний етап роботи, розвиток мотивації в школярів здорового способу життя;
—розробка програм, методик, педагогічних технологій, психолого-педагогічного моніторингу;
—контроль результатів та їх порівняння з даними прогнозу;
—науково-методичне уточнення структурних параметрів моделі.
У процесі дослідження розроблена педагогічна модель була реалізована через чотири її підсистеми — навчальну, виховну, соціально-педагогічну й фізкультурно-оздоровчу, що дозволило нам системати­зувати основні засоби педагогічної системи в процесі її реалізації:
•державні стандарти;
•шкільний компонент;
•режим повного дня;
•матеріально-технічна база фізкультурно-оздоровчої роботи;
•засоби збагачення соціально-педагогічного середовища: мікросоціум; батьки; педагоги; фахівці різного лікарняно-педагогічного та фізкультурно-оздоровчого профілю; дозвілля; засоби масової інформації; ініціативна діяльність вихованців; культурно-спортивні та реабілітаційні установи.
Загальнодійовим структурним компонентом адаптивної технологічної моделі формування в учнів здоров'я і здорового спо­собу життя є блок методів педагогічної системи, який представле­но в такій послідовності:
•методи управління — подано адекватно реалізації базових функцій означеної моделі на різних етапах її виконання: моделювання ситуації педагогічної взаємодії; прогнозування результату; збір та аналіз поточної інформації; регулювання та стимулювання діяльності учасників експериментального процесу;
•дидактичні методи — подано адекватно логіці вирішення низ­ки завдань, що входять до змісту, як адаптивної моделі школи, так і інтегрованої моделі взаємодії соціальних інститутів формування в учнів здорового способу життя: рейтингово-модульний метод; семестрово-заліковий; рефлексивно-спонукальний метод; програмно-прогнозуючий метод; методи виховання; методи самодіагностики и самоаналізу; методи самоорганізації, самовиховання й самоуправління; методи педагогічного супроводу;
• методи теорії та методики фізичного виховання та спортивної підготовки використано адекватно змісту завдань фізичного розвитку та функціональної підготовки учнів на різних етапах реалізації інтегральної й адаптивної моделі взаємодії соціальних інститутів формування в учнів здорового способу життя та здоров'я: метод диференційованої фізичної вправи; метод інтегрованої фізичної вправи; метод біомеханічного стимулювання; метод регламентації потужності та обсягу фізичного навантаження; методи розвитку силових, швидкісних здібностей; методи розвитку гнучкості, витривалості, спритності, ме­тоди загартування тіла та методи лікарняно-педагогічного контролю.
3 огляду на сучасне різноманіття класифікацій методів, що використані в розробленій педагогічній системі, ми вважаємо, що цілком достатнім і доцільним підходом до вибору того чи іншого методу може служите його власна сутність, адекватне призначення (системність, аспектність, ефективність, технологічність, додатковість). На основі базових функцій системи взаємодії соціальних інститутів суспільства формування в дітей здоров'я, здорового способу життя реалізується діяльність такого соціального інституту, як ви­ховання й розвиток дітей дошкільного віку. У структурі розробленої моделі були створені найбільш сприятливі умови для цілеспрямованого та ефективного використання педагогічних факторів у дошкільному закладі. Реалізація цих умов регламентувалася держав­ною «Програмою виховання в дитячому садку», яка була нами оптимізована і враховувала такі положення (див. рис. 3.3.3):
—у програмі визначені інтегративні позиції змісту занять з розумового, морального, естетичного, трудового та фізичного ви­ховання дітей. Конкретно структуровані знання, уміння та навички, які мають засвоїти діти на різних вікових етапах, а також якості, що необхідно виховати з урахуванням вимог загальноосвітньої школи;
—експериментально встановлений оптимальний руховий ре­жим, вікові періоди формування рухових навичок і вмінь, розвиток фізичних якостей, працездатності, загартування організму;
—повністю забезпечуються такі гігієнічні умови для закладів здоров'я й оптимально фізичного розвитку, як раціональний режим дня, повноцінне харчування, достатнє перебування на свіжому повітрі, заходи щодо загартовування;
—цілеспрямовано формується знання про здоров'я людини та форми його збереження, розвиток та збагачення, про здоровий спосіб життя, про шкідливі звички та методи їх подолання;
—створені сприятливі умови оптимального сполучення всіх засобів і форм спрямованого використання фізичної культури;
—діти перебувають серед однолітків, то сприяє вирішенню важливих виховних завдань на підставі факторів формування особистості.
Отже, підсистема дитячого садочка в загальній педагогічній системі взаємодії соціальних інститутів спрямована на досягнення мети — забезпечення оптимального рухового режиму, інтелектуальних навантажень для досягнення позитивного психолого-емоційного стану, нормального фізичного розвитку, зміцнення здоров'я та формування здорового способу життя (див. рис. 3.3.3).
У структурі педагогічної діяльності дитячого садка особливе місце посідають форми фізкультурно-оздоровчої роботи, спрямованої на формування позитивно1 мотивації до рухової активності, здоров'я, знань і навичок здорового способу життя. У розробленій моделі були оптимізовані такі форми навчально-виховних та фізкультурно-оздоровчих занять (див. рис, 3.3.3):
—заняття фізичними вправами у формі уроку;
—заняття фізичними вправами в режимі дня дитячого садка (ранкова гімнастика, гігієнічна гімнастика після денного сну, рухливі ігри, спортивні розваги, фізкультхвилинки, прогулянки, дні здоров'я);
—фізкультурно-оздоровчі свята, пішохідні прогулянки в зоні відпочинку, заняття спортивними та іншими видами танцю;
—      самостійна рухова діяльність дітей.
У процесі реалізації представлених форм фізкультурно-оздо­ровчої роботи постійно функціонував блок медико-педагогічного кон­тролю, основним завданням якого було визначити стан здоров'я дитини та включити її до відповідної групи: основної, підготовчої або спеціальної. Це функція лікаря-педіатра.

Рис. 3.3.3. Технологічна модель взаємодії дошкільного навчального закладу та загальноосвітньої школи в системі соціальних інститутів суспільства з формування в дітей здорового способу життя
Викладені структурні параметри педагогічної моделі дошкільного навчального закладу обумовлюють низку організаційно-методичних вимог. Функціонування системи фізкультурно-оздоровчої ро­боти, діяльності з формування в дітей здорового способу життя повинно бути забезпечено матеріально-технічними та фінансовими ресурсами, кваліфікованими педагогічними кадрами, конструктивним піклуванням та співробітництвом з такими соціальними інститутами суспільства, як селищна рада, відділ освіти Слов'янської районної державної адміністрації, органи охорони здоров'я, школа, бібліотеки, Будинок культури. Реалізація систематизованих умов оптимального функціонування цієї моделі є гарантом її соціально-педагогічної ефективності:
—      формується в дітей дошкільного віку фундамент гармонійного розумового й фізичного розвитку, зміцнення здоров'я, фізичної освіти і виховання, накопичуються передумови для успішного оволодіння знаннями и навичками здорового способу життя, виробничо-трудовими, соціально-побутовими, навчальними та іншими соціально актуальними діями;
—підтримується поточна фізична та розумова працездатність, що забезпечує успішну діяльність дітей у різноманітних навчально-виховних заняттях, а в перспективі успішна адаптація до умов школи, ефективність будь-якої суспільно корисної діяльності;
—раціонально реалізується дозвілля дітей, елементи фізичної культури, здорового способу життя впроваджуються в побут, сім'ю, школу поступовим залученням до спортивної діяльності;
—поступово підвищується моральна, інтелектуальна, естетична й трудова культура дітей дошкільного віку;
—реалізується наступність виховання, навчання та оздоровлення дошкільників та школярів молодшої вікової групи;
—зміст навчання, виховання й оздоровлення, формування здо­рового способу життя в дошкільників визначаються перспективністю робота вихователя дошкільного закладу щодо майбутнього перебування дитини в школі. Дотримання наступності та перспективності вимагає єдиного підходу до виховання, навчання й оздоровлення. У зв'язку з цим положенням у модель дитячого садка було закладено вимоги, щоб вихователі та вчителі початкових класів мали єдині теоретичні та методичні позиції організації навчально-виховного процесу, оздоровлення й формування здорового способу життя в дітей дошкільного й шкільного віку (див. рис. 3.3.3).
Отже, наступність і перспективність у змісті навчально-виховного процесу стали основними конструкторами моделі оздоровлен­ня, формування передумов здорового способу життя в дітей дошкільного віку в умовах взаємодії різних соціальних інститутів суспільства. Водночас, модель передбачає врахування морфо-функціональних і психолого-емоційних особливостей дітей молодшого шкільного віку при розробці змісту й методики навчально-виховного процесу в початкових класах. Вступ дитини до школи змінює соціальну ситуацію її поведінки й розвитку. Для успішності цього етапу дошкільник має бути готовим до нових форм співробітництва. В іншому випадку, його розвиток буде гальмуватися, а як наслідок — школяр не зможе успішно формуватися, і в результаті в нього з'являються неврози, апатія, підвищується рівень тривожності, які мають тенденцію до закріплення.
Адекватно структурі моделі дитячого садка дошкільний вік є періодом особливо інтенсивного навчання, що має велике значення для подальшого розвитку особистості, оскільки всі наступні фази розвитку базуються на цій стадії. Саме ідеї соціальної педагогіки, педагогіки оздоровлення в дошкільному віці були реалізовані в педагогічній системі взаємодії соціальних інститутів формування здо­ров'я і здорового способу життя в дошкільників та школярів різних вікових груп (див. рис. 3.3.3).
У процесі дослідження ми встановили, що відносини школи та інших соціальних інститутів суспільства, включаючи сім'ю як основний соціальний інститут виховання, у здійсненні здоров’язберігаючого виховання повинні бути відносинами співпраці. При цьому ми враховували реальні можливості сьогоднішньої сім'ї в реалізації цих партнерських стосунків. Такий підхід дозволив нам сформулювати базове положення побудови моделі взаємодії сім'ї з іншими соціальними інститутами суспільства. Зміст цього положення полягає в тому, що масштабне бачення проблем, знання, професіоналізм, механізми управління педагогічними процесами притаманні школі, оскільки вона, а саме центр здоров'я, повинні виконувати функції просвітництва, консультування, а при необхідності й виховання сім'ї. Кінцевою метою таких відносин сім'ї та інших соціальних інститутів суспільства є благополуччя, висока якість життя, здоров'я та щастя кожного її члена (див. рис. 3.3.4).
Педагогічна модель, що розроблялася, включала такі педагогічні форми роботи з сім'єю: колективна, індивідуальна, визначальна й паралельна, які регулювалися пропозиціями школи або по­требами та попитом сім'ї. Випереджальна колективна робота визначалася пропозицією школи й була спрямована на ознайомлення сім'ї з програмами формування здоров'я та здорового способу життя в школярів, роз'яснення та переконання її необхідності, з'ясування ставлення до неї батьків, пропонування форм співробітництва (див. рис. 3.3.4).
Завданням паралельної колективної роботи в цій моделі є оз­найомлення сім'ї з поточними результатами роботи центру здоро­в'я школи, при цьому взаємодія була реалізована у формі практичних занять, консультацій, спостережень.
У загальній структурі педагогічної моделі взаємодії сім'ї з іншими соціальними інститутами суспільства були конкретизовані базові напрямки її практичної реалізації:
•вивчення та аналіз сім'ї, умов побуту, виховання, оздоровлення, формування й реалізації здорового способу життя;
•освіта батьків у питаннях медичної активності, здоров'я, здо­рового способу життя, фізичного виховання, спорту, загартування;
•залучення батьків в органи шкільного самоврядування;
•проведення разом з батьками педагогічних акцій та заходів;
•робота з особливими категоріями дітей та їх батьками.
Як бачимо зі змісту рисунка 3.3.4, у моделі функціонально структурований її діагностичний компонент вивчення та аналізу сім'ї включає:
— оцінку типу сім'ї, типу виховання;
—              рівень внутрішньо сімейної адаптивності, взаємодії, стилю виховання;

Рис 3.3.4. Технологічна модель взаємодії сім'ї з соціальними інститутами суспільства у формуванні в школярів здоров'я, здорового способу життя
—оцінку готовності батьків до здійснення виховних функцій;
—рівень внутрішньосімейних факторів, що визначають здоров'я дитини;
—спосіб життя в сім'ї та її психоемоційний статус;
—моральний, культурний та педагогічний рівень батьків.
Під час організації виховної роботи з батьками відповідно до змісту розробленої педагогічної моделі були реалізовані методичні вимоги підвищення ефективності цього процесу:
•необхідно допомогти батькам зрозуміти дітей, їх спосіб жит­тя, мислення, поведінки;
•навчити батьків розумітися на мотивах та значенні вчинків дітей, розвивати свої методи виховання, оздоровлення, формування здорового способу життя з метою подальшого їх розвитку як особистості;
•сформувати в них навички спілкування з дітьми щодо допомоги дитині в самостійному вирішенні проблем, аби поступово перекласти всю відповідальність у пошуках рішень на саму дитину;
•навчити батьків діяти так, щоб своєю поведінкою вони сприяли розвитку здорової та щасливої особистості дитини;
•сприяти активній участі батьків у діяльності органів шкільного самоврядування (батьківський комітет, рада батьків);
•навчити батьків переорієнтовувати свої установки залежно від потреб дітей. Модель надає можливості знаходити спільну мову батькам з дітьми, краще довести до їх свідомості власні потреби, а разом з тим розуміти потреби дитини.
У моделі взаємодії сім'ї з іншими соціальними інститутами суспільства конкретизовано предмет особливого піклування про сім'ї дітей з особливостями розвитку. Це, передусім, діти з такими відхиленнями в психоемоційному стані: хворобливі страхи, хвороблива сором'язливість, агресивність, патологічна жорстокість, гіперреактивність, патологічна впертість, демонстративна поведінка, девіантний тип поведінки (див. рис. 3.3.4).
Отже, педагогічна модель взаємодії сім'ї з іншими соціальни­ми інститутами суспільства як багатокомпонентна педагогічна си­стема реалізує право учня та його батьків на усвідомлений і узгоджений з педагогами вибір основних компонентів своєї освіти, виховання, оздоровлення й формування здорового способу життя (мети, завдань, темпу, норм, форм і методів навчання, особистого змісту комплексної освіти, системи оцінки контролю).
У відкритій педагогічній системі взаємодії соціальних інститутів суспільства у формуванні в школярів здорового способу жит­тя технологічна модель функціонування лікарні відзначилася загальною метою дослідження. Усі структурні компонента цієї системи були спрямовані на формування в дітей різних вікових груп здібності вчитися керувати своїм здоров'ям, на розповсюдження медичних знань у загальноосвітніх закладах з метою профілактики хвороб сучасної цивілізації(ожиріння, гепатит Б, синдром придбаного імунодефіциту, венеричні хвороби, шкідливі звички — паління, уживання алкоголю, уживання токсичних речовин, наркотики й т.п.) й усунення різноманітних факторів ризику. У зв'язку з цим положенням у моделі, що розробляється, особливе значення було приділено структурі діагностичної робота селищної лікарні, укомплектованої спеціалістами, які працюють в експериментальній системі взаємодії соціальних інститутів формування в школярів здорового способу життя і здоров'я (див. рис. 3.3.5).

Рис. 3.3.5. Технологічна модель відносин установ охорони здоров'я з
соціальними інститутами суспільства в процесі формування здорового
способу життя
У моделі конкретно представлено систему вимог до комплек­сної лікарняно-педагогічної діагностики здоров'я учнів:
•кількість методів повинна бути необхідною й достатньою для оцінки медико-біологічного, психічного й соціального благополуччя дитини;
•у лікарняно-педагогічній практиці слід віддавати перевагу до-нозологічним методам діагностики, які дозволяють оцінювати не тільки межі норми й патології, а й граничний стан організму, Його функціональних систем;
•методи, що використовуються, повинні органічно вписуватися в навчально-виховний процес школи, водночас необхідно розставити акценти організації діагностики між медичними працівниками, центром здоров'я школи, педагогами й самими учнями;
•в отриманні інформації повинні бути зацікавлені педагоги, бать­ки, учні, адже вона є основою успішної профілактичної, оздоровчої, корекційної й реабілітаційної роботи в системі «лікарня — школа», тому необхідно чітко моделювати шляхи й форми практичного використання результат діагностики;
•        використання результатів комплексної лікарняно-педагогічної діагностики буде ефективним за умов:
—організації мультидисциплінарної широкомасштабної діяльності лікарів, педагогів, батьків у фізкультурно-оздоровчій роботі школи, селища, регіону тощо;
—інтеграція у відкриту освітньо-виховну систему спеціалістів різного медичного та психолого-педагогічного профілю;
—чітке та обґрунтоване планування мети, завдань, способів співробітництва школи й закладів охорони здоров'я;
—гарантія більш незалежної та більш ефективної орієнтації учнів на мету й завдання формування здоров'я та здорового спосо­бу життя;
—посилення превентивної допомоги, пріоритетності роботи лікарів, педагогів, психологів з проблемними групами школярів;
—      глибоке медико-педагогічне реагування на мінливість становища, методику й технологію оздоровчої роботи в системі «лікарня — школа — сім'я».
Функціональний аспект побудови цієї медико-педагогічної моделі обумовив необхідність сформулювати в ній низку базових методичних підходів до здійснення різних програм і технологій розвитку, збереження і примноження здоров'я, формування здорового способу життя (див. рис. 3.3.5):
•превентивно-медичний, що спрямований на зниження рівня захворюваності школярів;
•медико-педагогічний або поведінковий, який формує сприятливі для здоров'я форми поведінки школярів та їх батьків;
•навчальний — забезпечує знаннями, інформацією; розвиває навички, необхідні для усвідомленого вибору, пов'язаного із здоро­вою поведінки;
•мотиваційно-повноважний, який допомагає людям визначити свою позицію відносно здоров'я й діяти відповідно до неї.
Взаємодія установ охорони здоров'я й школи здійснювалася на основі медико-педагогічної співпраці, якав моделі представлена
в блоці форм реалізації фізкультурно-оздоровчих програм, методик, технологій  (див. рис. 3.3.5):
•        організація спільної діяльності адміністрацій установ охорони здоров'я і школи, педагогічної ради і спеціалістів медичного фаху зі створення сприятливих матеріальних і санітарно-гігієнічних умов для профілактики захворювань, збереження здоров'я в школярів різних вікових груп;
•        медичка профілактика зі збереження здоров'я учнів, попередження гострих та хронічних захворювань;
•        координація змісту навчально-виховних програм, удосконалення методів навчання й форм організації роботи в різних соціальних інститутах з метою зниження перевантаження учнів і підготовки їх до дорослого способу життя;
•об'єднання зусиль лікарів, педагогів, батьків, державних і громадських організацій у збереженні та зміцненні здоров'я, формуванні здорового способу життя в школярів різного віку;
•організація оптимального режиму навчально-виховної, трудової, фізкультурно-оздоровчої діяльності й відпочинку учнів;
•креативний зв'язок лікарні із закладами додаткової освіти й виховання школярів, з метою координації роботи педагогічної, психологічної, медичної, правової, спортивно-оздоровчої служб сели­ща, що реалізують програму здорового способу життя.
Отже, педагогічна модель взаємодії медичних установ зрізними соціальними інститутами здатна виконати функцію координато­ра медичних, педагогічних, психологічних, соціально-культурних, спортивно-оздоровчих впливів у формуванні здоров'я та здорового способу життя в школярів загальноосвітньої школи (див. рис. 3.3.5).
Для досягнення мети в цю модель було включено блок засобів здоров'язберігаючих технологій, основними з яких були:
—              спеціальні медичні методи лікарняної, корекційної, реабілітаційної та оздоровчої спрямованості;
—              засоби рухової спрямованості;
—              оздоровчі сили природа і санаторно-курортні фактори;
—              гігієнічні фактори.
Блок методів був представлений сукупністю способів і дидактичних шляхів досягнення адекватної мети й завдань у застосуванні здоров'язберігаючої моделі взаємодії медичних установ з соціальними інститутами суспільства у формуванні здоров'я та здо­рового способу життя школярів.
На основі наукових досліджень і досвіду педагогічної практи­ки в модель були включені такі методи й форми: розповідь; дидак­тична розповідь, бесіда, дискусія, робота з книгою, лекція, демон­страція, ілюстрація, відеометод, вправи, наочність, лабораторний метод, практичний метод, пізнавальна гра, методи програмованого навчання, навчальний контроль, ситуаційний метод, активні ме­тоди навчання, виховні й навчальні програми, лікувальна фізична культура, психогімнастика, тренінги, масаж; масові оздоровчі захо­ди, спортивно-оздоровчі свята, тематичні свята здоров'я га здоро­вого способу життя.
Кумулятивний аспект відкритої педагогічної системи посилювався функціонуванням такої підсистеми, як технологічна модель створення здоров'язберігаючого простору селища на основі громадської організації «Успіх», основною метою якої було запобігання та профілактика соціально-залежних захворювань (особливо наркоманія, ВІЛ/СНІД) серед підлітків шляхом створення здоров'яз­берігаючого простору за умови оптимальної взаємодії соціальних інститутів селища Райгородок (див. рис. 3.3.1; 3.3.4; 3.3.5).
Означена модель спрямована на вирішення низки спеціальних завдань:
—              координація зусиль усіх медичних, соціально-виховних, культурних, громадських, державних інститутів для вирішення постав­леної мети;
—              подолання неосвіченості і страху, що призводить до дискримінації ВІЛ-інфікованих, яка породжує напруженість у суспільстві й руйнує міжособистісні стосунки;
—      допомога молоді та підліткам у набуті необхідних умінь та
навичок безпечної поведінки, посилення мотивації до здорового способу життя;
— створення відкритої системи взаємин та взаємодії;
—              поширення культурно-мистецьких та спортивних акцій, спрямованих на пропаганду здорового способу життя серед молоді та профілактика хвороб, що передаються статевим шляхом, і зокрема ВІЛ/СНІД;
— запровадження моніторингу до й після реалізації проекту.
Логічно в означеній моделі було виділено ефективні інтерактивні профілактичні, освітні, культурні, оздоровчі комплексні захо­ди, які були спрямовані на формування в учнів здорового способу життя:
•запровадження моніторингу до й після реалізації проекту «Успіх»;
•систематичний обмін інформацією в структурі відкритої системи и взаємодії соціальних інститутів суспільства (влада, депутата, лікарі, культпрацівники, учителі, батьки, молодь, громадські орга­нізації);
•проведення спеціального лікарняно-педагогічного тренінгу для педагогів, батьків та учнів;
•спеціальний тренінг для батьків в аспекті «як навчити дітей безпечної поведінки»;
•створення банку інноваційних технологій у формуванні позитивної мотивації до здорового способу життя учнів, молоді, батьків;
•пізнавально-наукова методична діяльність учителів, лікарів з викладачами кафедр педагогіки та психології СДПУ з питань «Лікувальна педагогіка»;
•постійна індивідуальна робота психологічної служби, робота лінії довіри громадської організації «Успіх»;
•таборування для дітей «групи ризику» з багатодітних, соціально незахищених сімей;
•розробка працівниками бібліотеки й Будинку природи та дозвілля цікавих культурно-масових профілактичних заходів.
Реалізація в означеній моделі завдань в аспекті функціональних зв'язків з базовими заходами здійснювалася за допомогою та­ких методів і форм: лекція, бесіда, дидактичне оповідання, дискусія, створення ситуацій, ігровий метод, активні методи виховання, наочність, рухові ігри, змагання, круглий стіл, театралізація, психологічний тренінг, робота з книжкою, методи самоорганізації, самовиховання, самоуправління.
Модель взаємодії громадської організації «Успіх» з різними соціальними інститутами суспільства регламентує креативну співдружність педагогів з лікарями таких фахових спрямувань, як лікар-гінеколог, лікар-нарколог, лікар-дерматолог, лікар-психіатр, лікар-венеролог, лікар-інфекціоніст (див. рис. 3.3.1; 3.3.4; 3.3.5).
Приведення педагогічної моделі до діяльнісного стану, взає­модії з іншими соціальними інститутами суспільства здійснювалось на основі таких механізмів, як: прогнозування; програмування; науково-практичного консультування; ініціювання; науково-педагогічного, психологічного і технологічного супроводу функцій управління відкритої системи формування здорового способу життя.
Отже, означена технологічна модель у повному обсязі забезпечує: поєднання особливого та загального у відкритій педагогічній системі формування здорового способу життя (як інтегрально-трансформуючого ефекту); системність, яка характеризується наявністю зв'язків між компонентами об'єкта, їх упорядкованістю; цілісністю, що виражає силу й суттєвість цих функціональних зв'язків порівняно із зовнішніми зв'язками.
Співробітництво молодого та дорослого покоління у стратегічному напрямку дослідження ми розглядали як важливий метод соціально-педагогічної діяльності, що включає різноманітні форми (раду ветеранів, Будинок реабілітації людей похилого віку, товариство інвалідів) спільної робота школярів і старшого покоління.
Немає сумніву в тому, що єднанню поколінь сприяє оптимально організоване та кероване виховання [323; 378; 401; 409]. Саме виховання забезпечує наступність, обмін життєвим досвідом, со­ціальними досягненнями, знаннями, традиціями між поколіннями. У зв'язку з цим положенням у загальну відкриту систему взаємодії соціальних інститутів суспільства у формуванні в школярів здоро­вого способу життя була інтегрована технологічна модель взаємозв’язку загальноосвітньої школи з радою ветеранів, Будинком реабілітації людей похилого віку, товариством інвалідів (див. рис. 3.3.1). Мета розробки такої моделі полягала в реалізації єдності концептуальних підходів, завдань і принципів соціального захисту людей похилого віку на всіх рівнях соціального управління (див. рис. 3.1.1; 3.3.2; 3.3.3; 3.3.5).
Аналіз результатів дослідження і практичної роботи дозволив нам структурувати зміст технологічної моделі на трьох рівнях функціональної взаємодії:
•перший рівень ми визначили як наставництво. Він охоплює всі форми, методи й засоби, метою яких є пряма передача досвіду від людей похилого віку до школярів. Люди старшого покоління виступають у ролі наставників, консультантів, керівників, радників, учителів, експертів, очевидців, учасників тих чи інших економічних, соціальних, культурних, спортивних, воєнних подій. Педагогічна підтримка різних форм участі людей старшого покоління в соціальному житті дітей та молоді сприяла їх позитивній соціалізації, збереженню духової та професійної наступності поколінь у формуванні культури здоров'я і здорового способу життя;
•другий рівень співробітництва передбачає формування й реалізацію активної соціальної позиції дітей та молоді у ставленні до людей похилого віку у формі соціального патронажу. Мова йде про надання різних видів соціальної допомоги громадянам похилого віку з боку школярів. Учні виступають у ролі: помічників працівників соціальних служб, опікунів, добровільних шефів; організаторів клубів дня людей похилого віку, благодійних акцій, вечорів відпочинку, зустрічей учасників війни та праці, концертів, ушановування ветеранів. Ці форми роботи мають значні виховні можливості і створюють основу для розвитку в соціумі ідей милосердя, гуманізму, духовності, соціальної справедливості, поваги до старших;
•третій рівень співробітництва ми назвали співтворчість. Він характеризується спільною працею представників школи і старшого покоління, придбання нового досвіду, нових знань, умінь, навичок у тій чи іншій галузі людської діяльності, у сфері культури здоров'я іі здорового способу життя. Оптимальне поєднання життєвого досвіду, професійних знань з енергією школярів плідно реалізується в галузі історичного краєзнавства, підготовки молоді до сімейного життя, у наукових дослідженнях, у пропаганді здорового способу життя, фізичної культури й спорту.
Отже, технологічна модель спільної діяльності школи з радою ветеранів, Будинком реабілітації людей похилого віку, товариством інвалідів це і є технологія створення виховних соціальних ситуацій, які надають школярам можливості придбати новий досвід людських стосунків, людям старшого покоління — наповнити своє життя активним змістом, усвідомити свою необхідність, корисність, отримати допомогу й підтримку.
Системно-структурна організація цієї технологічної моделі доз­волила сформувати базові педагогічні і психологічні механізми взає­модії школи з соціальними інститутами піклування про старше по­коління. Сутність цих механізмів полягає в організаційній і психолого-педагогічній структурі наступності змісту, методів, форм і засобів взаємодії, у співробітництві та відтворенні традицій, у підтримці людей похилого віку у складних життєвих умовах.
Не викликає сумніву те, що ідея й механізми співробітництва поколінь у структурі технологічної моделі стануть потужною противагою всім деформаціям людських стосунків (педагогічним, психологічним, соціальним, духовним).
Теоретичною та методичною основою технологічної моделі профілактики у школярів залежності від алкоголю й наркотиків є принципи реалізації превентивних підходів у змісті цієї робота [38; 44; 84; 379]. Модель профілактичної робота була обумовлена метою її функціонування у структурі системи взаємодії соціальних інститутів формування у школярів здоров'я і здорового способу життя (див. рис. 3.3.2; 3.3.5). Мета полягала в тому, щоб навчити школярів нових форм поведінки, виховати стійку до стресів особистість, що здатна самостійно, ефективно й відповідально будувати своє життя.
Розроблена технологічна модель охоплювала два рівні про­філактичної роботи зі школярами:
1. Первинна профілактика наркоманії та алкоголізму мала на меті запобігти виникненню порушень або хвороб, посилити позитивні результати розвитку індивіду. Це може бути досягнуто таки­ми методичними шляхами:
— розвиток та посилення мотивації до позитивних змін у власному життєвому статусі школяра;
—посилення адаптаційних факторів або факторів стресорезистентності, ресурсів особистості;
—вплив на фактори ризику наркотизації й алкоголізму з метою їх мінімалізації;
—формування процесів самоуправління й актуалізації особи