Ядерні відходи - отрутна спадщина
для 12 тисяч майбутніх поколінь.
Проблема Куди подіти ядерний "хвіст" атомної енергетики? У атомників є в ході слівце - "хвіст". Під ним мають на увазі те, що з'являється у виробничому процесі потім. Спочатку йдуть спорудження реакторних блоків і зірки героям-будівельникам, розрізування червоної стрічечки й важливих гостей, звуки оркестру й перша кіловат-годину. А через якийсь час з'являється і "хвіст" - радіоактивні та ядерні відходи. Їхня маса починає повільно наростати, але вже в рутинній обстановці, без шуму й оплесків.
Сотні мільйонів тонн радіоактивних відходів, що утворюються в результаті діяльності атомних електростанцій (рідкі та тверді відходи й матеріали, що містять сліди урану) нагромадилися у світі за 50 років використання атомної енергії. При нинішньому рівні виробництва кількість відходів у найближчі кілька років може подвоїтися. При цьому жодна з 34 країн з атомною енергетикою не знає сьогодні рішення проблеми відходів. Справа в тому, що більша частина відходів зберігає свою радіоактивність до 240 000 років і повинна бути ізольована від біосфери на цей час. Сьогодні відходи містяться в "тимчасових" сховищах, або забороняються неглибоко під землею. У багатьох місцях відходи безвідповідально скидаються на землю, в озера й океани. Що стосується глибокого підземного поховання - офіційно визнаного в цей час способу ізоляції відходів, то згодом зміни русла водних потоків, землетруси та інші геологічні фактори порушать ізоляцію поховання й приведуть до зараження води, грунту і повітря.
Поки що людство не придумало нічого розумнішого, ніж просте зберігання відпрацьованого ядерного палива (ВЯП). Справа в тому, що коли АЕС із канальними реакторами тільки будувалися, планувалося, що використані паливні складання будуть вивозитися на переробку на спеціалізований завод. Такий завод передбачалося побудувати в закритому місті Красноярську-26. Відчуваючи, що басейни витримки незабаром переповняться, а саме в басейни тимчасово містяться витягаються із РБМК використані касети, ЛАЕС зважилася на будівництво на своїй території сховища відпрацьованого ядерного палива (СВЯП). У 1983 році виросла величезна будівля, що вміщає цілих п'ять басейнів. Відпрацьоване ядерне складання являє собою високоактивний речовину, що несе смертельну небезпеку для всього живого. Навіть на відстані вона разить твердим рентгенівським випромінюванням. Але найголовніше, у чому й полягає ахіллесова п'ята атомної енергетики, небезпечної вона буде залишатися ще протягом 100 тисяч років! Тобто весь цей період, із працею піддаючись уяві, ВЯП потрібно буде зберігати так, щоб до нього не мала доступу ні те, що жива, але й нежива природа - ядерна бруд ні при яких умовах не повинна потрапити в навколишнє середовище. Сьогодні на Ленінградської атомної вже і ХОЯТ заповнено під зав'язку. За 26 років експлуатації ядерний "хвіст" ЛАЕС склав 30 тисяч складань. Враховуючи, що кожна важить трохи більше сотні кілограмів, загальна маса високотоксичних відходів досягає 3 тисяч тонн! І весь цей ядерний "арсенал" знаходиться неподалік від першого блоку ЛАЕС, до того ж на самому березі Фінської затоки: 20 тисяч касет скопилося на Смоленської, приблизно стільки ж на Курської АЕС. Існуючі сьогодні технології переробки ВЯП не вигідні з економічної точки зору й небезпечні з екологічної. Незважаючи на це атомники наполягають на необхідності будівництва об'єктів з переробки ВЯП, в тому числі і в Росії. Існує план будівництва в Железногорську (Красноярську-26) другого російського заводу по регенерації ядерного палива, так званого РТ-2 (РТ-1 перебуває на території комбінату "Маяк" у Челябінській області й переробляє ядерне паливо з реакторів типу ВВЕР-400 і атомних підводних човнів). Передбачається, що РТ-2 буде приймати на зберігання і переробку ВЯП у тому числі і з-за кордону, на засоби цих же країн планувалося здійснювати і фінансування проекту.
Багато ядерних держав намагаються сплавити низько-і високоактивні відходи в більше бідні країни, які вкрай потребують в іноземній валюті. Так, низькоактивні відходи звичайно продаються з Європи в Африку. Перекидання отрутних відходів у менш розвинені країни тим більше безвідповідальні, зважаючи на те, що в цих країнах немає підходящих умов для зберігання ВЯП, не будуть дотримуватися необхідних заходів щодо забезпечення безпеки при зберіганні, не буде якісного контролю за ядерними відходами.
Ядерні відходи повинні втримуватися в місцях (країнах) їхнього виробництва в накопичувачах тривалого терміну зберігання, - вважають фахівці, - вони повинні бути ізольовані від навколишнього середовища й контролюватися висококваліфікованим персоналом.
ПОВІДОМЛЕННЯ З ТОМСЬКА
У Томську у квітні підводили підсумки 5-річного періоду після самої великої після Чорнобиля аварії на Сибірському хімічному комбінаті, що трапилася в квітні 1993 року. На ліквідацію наслідків аварії вже витрачено 85,9 млрд. рублів.
Тим не менш, незважаючи на вжиті заходи, що перевіряв нас недавно Рахункова палата зробила висновок, що Томська область не готова до великомасштабних дій у разі надзвичайних ситуацій і практично відсутні шляхи й засоби евакуації населення. Потрібні величезні кошти для того, щоб закупити автобусний парк, побудувати дороги, об'їзний міст.
У зв'язку з цим, нас дуже турбують плани будівництва в Сіверську атомної станції теплопостачання, що ще не проходила промислового випробування й екологічної експертизи, а цей об'єкт уже включений у проект Програми розвитку атомної енергетики РФ до 2010 року як заміщуючих потужностей, що ставить під питання завершення будівництва ТЕЦ-3. А саме ТЕЦ-3 планувалася як заміщуючих потужностей після зупинки двох плутонієвих реакторів в Сіверську. Друге питання - плани створення високотемпературного газового реактора з гелієвої турбіною з метою утилізації енергетичного плутонію для отримання енергії. Минатом має намір спалити 15 т плутонію з демонтованих ядерних боєголовок. Ця технологія недостатньо опрацьована ще навіть на стендах. Але в адміністрацію Томської області вже прийшов лист з проектом постанови уряду за підписом Черномирдіна, у якому запитувалася згода на розміщення цього об'єкта. Ще один проект - створення дослідно-промислового виробництва палива зі збройового плутонію й сховища для довгострокового зберігання відпрацьованого палива. І четверта проблема - плани будівництва заводу з переробки відпрацьованого ядерного палива, що має вкрай брудну технологію.
Але ж не вирішені проблеми з рідкими радіоактивними відходами. Під землю розміщено 22 "Чорнобиля" з сумарної активності - і це на кордоні з
підземним водозабором! Не вирішена проблема з тим, як вчинити з 23
тисячами контейнерами з діляться, від демонтованих ядерних боєголовок. Всі ці матеріали доставляються в місто залізницею. У безпосередній близькості від ядерного гіганта розташований гігант нафтохімії - Томський нафтохімічний комбінат, два закордонних аналоги якого вже вибухнули, та й на ТНХК вже був вибух, від якого вилітали скла в житлових будинках обласного центру. Більш того, весь півмільйонний Томськ попадає в зону спостереження Сибхимкомбината. Аналогів подібної ситуації в країні немає.
Так як же все-таки повинне зберігатися відпрацьоване ядерне паливо?
- Остаточної відповіді на це питання людство поки не знайшло, - пояснює зам. Начальника Північно-Європейського округу Держатомнагляду РФ Борис Орешкін. - І, перш за все тому, що ми маємо справу з таким проміжком часу, проти якого не встоїть ніщо - за сто тисяч років і камінь може перетворитися в пісок. На західних атомних станціях для тимчасового зберігання також використовують басейни витримки, але разом з тим ядерні відходи все-таки захоронюють. У Німеччині, наприклад, воліють старі соляні штольні, що славляться ідеально сухим повітрям - для токсичного "баласту" головну небезпеку представляють грунтові води. У Швеції - гроти в скельних породах. До речі, побувати в одному такому споруджуваному підземному сховищі довелось і мені. Прорубаний в скелі тунель ішов на глибину в півкілометра. Саме туди, у недоступні й сухі підземні печери шведські атомники збираються сховати бочки з попередньо осклованих ядерними відходами. Доступ людині туди буде закритий - розставляти небезпечний вантаж будуть роботи. Зрозуміло, що цей проект - досить дороге задоволення, тому його спорудження шведи розтягли на 15 років - за цей час легше зібрати необхідні кошти. Росія - не Швеція, планувати загодя в нас не звикли, і про постійні сховища для ядерного мотлоху поки тільки мріють. У Минатоме обговорюють проекти його поховання в порожнечах, що залишилися після випробувань ядерної зброї на Новій Землі, у скельних грунтах Карелії, кембрійських глинах Північно-Західного регіону, найсвіжіший варіант - будівництво вже не заводу, а сховища в Красноярську-26: Проектів безліч, чого не скажеш про засоби. А, може бути, і істинному прагненні атомного відомства узятися, нарешті, за кардинальне рішення проблеми.
Використано інформацію з книги Олексія Яблокова "Атомна міфологія",
Грінпіс Інт. "Ядерна енергія: питання і відповіді", стаття журналіста Бориса
Некрасова