Поетична творчість Осипа Мандельштама післяреволюційної пори поділяється хронологічно на дві частини п'ятирічним перервою, з 1925 по 1930 р., коли поет віршів зовсім не писав. До 1917 р. він був вже визнаним майстром. Чотирма роками раніше Мандельштам випустив першу книгу віршів «Камінь», що звернули на себе увагу справжніх цінителів поезії. Він ніколи не виступав у ролі пророка або в ролі жерця «чистої» поезії. Він просто жив у потоці часу серед людей, думаючи, що допомагає їм своїми віршами. Поета постійно звинувачували у відриві від дійсності, в небажанні або невмінні йти в ногу з епохою. З цього приводу він писав письменниці Маріетті Шагінян 5 квітня 1933: «Хто я? Уявний ворог дійсності, удаваний відщепенець. Можна дути на молоко, але дути на буття трошки смешновато. Але для того, щоб діяти, потрібно буття густе і важке, як хороші вершки, - буття Аристотеля і Ламарка, буття Гегеля, буття Леніна ». Таке «густе буття» в достатку надала поетові революція і післяреволюційна дійсність. Близька до Мандельштама поетеса Анна Ахматова згадувала: «Революцію Мандельштам зустрів цілком сформованим і вже, хоча і у вузькому колі, відомим поетом. Мандельштам одним з перших став писати на громадські теми. Революція була для нього величезним подією, і слово «народ» не випадково фігурує в його віршах ».
Лютневу революцію Мандельштам вітав, а до Жовтневої спочатку поставився досить насторожено. Тим не менш вже в травні 1918 р. він написав «Сутінки свободи», де закликав:
Прославимо, брати, сутінки свободи,
Великий сутінковий рік!
У киплячі нічні води
Опущений грізний ліс тенет.
Приходиш ти в глухі роки, -
О, сонце, суддя, що народ.
Поетові здавалося, що революція несе з собою докорінну зміну життя переважної більшості народу в кращу сторону, і заради подібного оновлення буття можна тимчасово пожертвувати демократичними свободами:
Ну що ж, спробуємо: величезний, незграбний,
Скрипучий поворот керма.
Наслідки цього повороту Мандельштаму скоро довелося випробувати на собі. Його поезію друкували дуже мало, оскільки виконувати у віршах «соціальне замовлення» він відмовлявся. У країні виникла все більш гнітюча атмосфера несвободи, яку Мандельштам переживав дуже важко. Ще в роки громадянської війни, опинившись в ув'язненні у білих, він, за свідченням одного мемуариста, вимагав звільнення, стверджуючи, що «не створений для в'язниці». Але сталося так, що більшу частину життя Мандельштаму довелося прожити в суспільстві, де свобода особистості придушувалася, а умови існування нагадували табірні. Тим більше що останні чотири роки Осип провів у засланнях і таборах, звідки йому не судилося вийти. Все це не могло не відбитися в його віршах і навіть призвело до тривалого перерви у поетичній творчості.
Мандельштам підкреслював:
Пора вам знати: я теж сучасник,
Я людина епохи Москвошвея,
Дивіться, як на мені настовбурчується піджак,
Як я ступати і говорити вмію!
Спробуйте мене від віку відірвати! -
Ручаюся вам, собі згорнете шию!
Ці рядки написані в 1931 р., коли переважна більшість поетів славило великі будівництва п'ятирічки і небувалий розмах соціалістичного будівництва. Мандельштам ж знайшов у собі мужність іронізувати над епохою, натякаючи, що її правильніше пов'язати з низькоякісною одягом Москвошвеі, а не з гігантами металургії та енергетики. Останні не дають ніякого видимого полегшення в повсякденному житті людей, тоді як їхні нагальні потреби задовольняються навіть гірше, ніж до революції.
Мандельштам відчував свій розлад з епохою, але не збирався здаватися на милість «століття-вовкодава»:
Мені на плечі кидається століття-вовкодав,
Але не вовк я по крові своєї,
Запхав мене краще, як шапку, в рукав
Жарко шуби сибірських степів.
Щоб не бачити ні боягуза, ні хисткою грязци,
Ні кривавих кісток в колесі,
Щоб сяяли всю ніч блакитні песці
Мені у своїй первісній красі ...
Так писав поет за три роки до заслання, немов передчуваючи свою долю. Він відчував себе сучасником великих і трагічних подій, але не хотів ні в якій мірі розділяти відповідальність за придушення свободи і пролиту кров з можновладцями. Хоча часом мав велика спокуса піти по шляху, по якому вже пішли багато побратими по літературі. У 1930 р.. він писав про альтернативний, благополучному варіанті своєї долі: «А міг би життя просвістать шпаком, заїсти горіховим пирогом ... Та, видно, не можна ніяк ». Друг Мандельштама Б.С. Кузін згадував: «Особливо, мабуть, для нього був сильний спокуса повірити в нашу офіційну ідеологію, прийняти всі жахи, яким вона служила ширмою, і стати в ряди активних борців за великі ідеї та за прекрасне соціалістичне майбутнє. Втім, фанатичною переконаності у своїй правоті при цих заскок у нього не було. Кожен, хто близько і дружньо з ним стикався, знає, до чого він був безкомпромісний у всьому, що стосувалося до мистецтва чи моралі ... Але коли він починав своє чергове правовірне цвірінькання, я на це бурхливо обурювався, але він не входив до полемічний запал, не відстоював з жаром свої позиції, а лише просив погодитися з ним: «Ну, Борис Сергійович, ну адже правда ж, це добре ». А через день-два: «Невже я це говорив? Нісенітниця! Бред собачий! »Тут справа була не в простому бажанні пристосуватися, щоб забезпечити собі гідні умови життя. Мандельштам відчував потребу відчути себе частиною якогось великого цілого, учасником перетворення життя. Однак, на щастя для поезії, прихильність Осипа Емільовича нормам моральності в літературі та житті не дозволила йому піти у своїй творчості на згубний компроміс. Мандельштам одним з перших затаврував як ката «кремлівського горця» Сталіна, за що поплатився засланням і в кінцевому рахунку загибеллю. Поет і в пізніших віршах зухвало заявляв:
Позбавивши мене морів, розбігу та розльоту
І давши ступі упор насильницької землі,
Чого домоглися ви? Блискучого розрахунку:
Губ шевелящіхся відняти ви не могли.
Мандельштам вірив: «Не розняти мене з життям, - їй сниться вбивати і зараз же пестити ...» Він відчував, що епоха вб'є його, як і тисячі й тисячі інших, що відмовилися жити у відповідності з мораллю «століття-вовкодава», і що судилося йому лише посмертне визнання. А характер епохи він у своїй поезії визначив точніше і глибше переважної більшості сучасників.