ЗМІСТ
Введення
1. Поняття та ознаки юридичної відповідальності
2. Юридична відповідальність і державний примус
3. Підстави і порядок покладання юридичної відповідальності
4. Види юридичної відповідальності
5. Цілі та функції юридичної відповідальності
6. Принципи юридичної відповідальності
7. Роль органів внутрішніх справ у забезпеченні юридичної відповідальності
Висновок
Список використаних джерел
Введення
Найбільш гострим знаряддям боротьби з правопорушеннями і забезпечення правомірної поведінки є юридична відповідальність. Вже одне це робить розгляд проблем, пов'язаних з юридичною відповідальністю, актуальним і важливим як з теоретичної, так і з практичної точок зору. Щодо змісту та форм юридичної відповідальності, як жодної іншої правової категорії, існує ще багато невирішених, спірних питань. Тому зберігається завдання вироблення цілісної науково обгрунтованої концепції юридичної відповідальності, її відображення в законодавстві та реалізації у правозастосовчій діяльності, особливо в сенсі забезпечення невідворотності покарань за правопорушення.
Історія виникнення, існування юридичної відповідальності багата в багатьох відносинах. Необхідною умовою зміцнення і розвитку сучасного суспільства є дотримання законів усіма громадянами, посадовими особами, організаціями.
Законність і правопорядок - невід'ємні елементи демократичної держави. Забезпечення встановлених законом обов'язків, так само як і здійснення прав, обумовлено насамперед високою свідомістю громадян, посадових осіб державного апарату. Але поки існує держава і право необхідно примус по відношенню до тих, хто не підкоряється закону. Важливим інструментом такого примусу є юридична відповідальність.
Головною метою курсової роботи є наступне:
- Дати поняття юридичної відповідальності
- Визначити підстава юридичної відповідальності
- Виділити види юридичної відповідальності
- Вказати цілі юридичної відповідальності та визначити її функції
- Визначити принципи юридичної відповідальності та провести їх коротку характеристику
- Визначити роль ОВС у забезпеченні юридичної відповідальності
1. ПОНЯТТЯ І ОЗНАКИ ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ
Юридична відповідальність, будучи складовою частиною правової системи і соціальної відповідальності, виконує в ній важливі функції. Вона є тим юридичним засобом, який локалізує, блокує протиправну поведінку і стимулює суспільно корисні дії людей у правовій сфері.
У широкому (філософському) значенні поняття відповідальності трактується як ставлення особи до суспільства і держави, до інших осіб з точки зору виконання ним певних вимог, усвідомлення і правильного розуміння громадянином своїх обов'язків (боргу) по відношенню до суспільства, державі та іншим особам. У вузькому або спеціально-юридичному значенні юридична відповідальність інтерпретується як реакція держави на вчинене правопорушення. У зазначеному значенні юридична відповідальність є обов'язок особи зазнавати певних позбавлення державно-владного характеру, передбачені законом, за вчинене правопорушення.
З наведеного визначення випливає, що:
По-перше, юридична відповідальність завжди пов'язана з державним примусом. Державний примус виступає змістом юридичної відповідальності. Розглянутий ознака юридичної відповідальності у різних галузях права проявляється по-різному. Цивільне, господарське, трудове законодавство передбачає можливість добровільного виконання обов'язків (відшкодування заподіяної шкоди, "загладжування" його силами або за рахунок порушника). Так громадянин або підприємства, які порушили договірні зобов'язання, можуть в добровільному порядку сплатити встановлену законом неустойку (штраф, пеню), відшкодувати збитки. У тому випадку, якщо добровільного виконання не буде, відповідальність реалізується через суд чи арбітраж. У кримінальному та адміністративному праві державний примус виступає більш явно і завжди реалізується через діяльність спеціальних органів держави.
По-друге, юридична відповідальність характеризується певними стражданнями, які винний зобов'язаний зазнати.
Позбавлення правопорушника певних благ є об'єктивним властивістю відповідальності. Ці позбавлення наступають як природна реакція держави на шкоду, заподіяну правопорушником суспільству або окремої особи. Особливість поневірянь (а відтак і відповідальності) полягає в тому, що вони наступають як додаткові несприятливі наслідки за скоєне порушення. Особа не несло їх, якщо б вело себе правомірно. Позбавлення - це не обов'язок, яку суб'єкт повинен був раніше виконати. Виконання обов'язку - не відповідальність. Негативні наслідки можуть бути:
а) особистого характеру, наприклад: позбавлення волі, права займати певну посаду, виправні роботи - у кримінальному праві; обов'язок правопорушення принести публічні вибачення за поширення неправдивих, ганебних відомостей про іншу особу в цивільному праві; догана - в трудовому праві; попередження в адміністративному.
б) майнового характеру, наприклад: конфіскація, штраф - в адміністративному і кримінальному праві; матеріальна відповідальність по трудовому праву і т. д.
Важливо при цьому мати на увазі те, що незалежно від галузевих особливостей застосування тих чи інших заходів юридичної відповідальності завжди означає претерпеваніе правопорушником якихось поневірянь, сором його волі, применшення честі, гідності, тягне витрати майнового характеру. Значить, юридична відповідальність є кара. Вона представляє для правопорушника нову юридичну обов'язок, яким для нього до правопорушення не існувало.
По-третє, юридична відповідальність настає лише за вчинене правопорушення. Правопорушення виступає в якості підстави юридичної відповідальності. Не є правопорушеннями і відповідно не можуть виступати в якості підстав юридичної відповідальності діяння, хоча зовні і подібні з правопорушеннями, але не є такими в силу своєї суспільної значимості. До таких діянь чинне законодавство відносить інститути необхідної оборони, крайньої необхідності, а так само професійний ризик [8, с. 291].
Юридична відповідальність не тільки виникає в разі порушення правових норм, а й здійснюється в суворій відповідності з ними. Іншими словами, застосування заходів юридичної відповідальності до правопорушника можливе лише за умови дотримання певного процедурно-процесуального порядку, встановленого законом (цивільно-прцессуального, кримінально-процесуальним, процесуальними нормами, що містяться в законодавстві про адміністративні правопорушення, та ін) [6, с. 358]. І так, зробимо висновок з вищесказаного:
Юридична відповідальність - особлива, пов'язана з правопорушенням суб'єктивна обов'язок правопорушника зазнати передбачені законодавством несприятливі, караючі його наслідки вчиненого ним протиправного винного діяння.
2. ЮРИДИЧНА відповідальністю та ДЕРЖАВНЕ ПРИМУС
Для правової науки і практики дуже важливо з'ясувати співвідношення і взаємозв'язок юридичну відповідальність і державного примусу, їх спільні та відмінні риси. Тим більше що в літературі вони нерідко або ототожнюються, або, навпаки, протиставляються.
Юридична відповідальність - це завжди реакція держави на протиправне діяння. Свідченням, що відповідальність і державне примус - незбіжні поняття, служить той факт, що момент притягнення до відповідальності правопорушника і застосування до нього заходів державного примусу розходяться у часі. Встановлення провини і притягнення до відповідальності передують державного примусу.
Юридична відповідальність не єдина міра державного примусу, оскільки державне примус переслідує різні цілі в процесі правового регулювання. До цих заходів відносяться:
Перш за все, це заходи захисту суб'єктивних прав. Суть їх полягає в тому, що у вказаних у законі випадках держава застосовує примусові заходи з метою відновлення порушеного права та захисту, об'єктивних прав без залучення порушника до відповідальності. Такими є примусове вилучення майна з чужого незаконного володіння (віндикація), примусове стягнення аліментів на утримання дітей і т.д. І хоча в даному випадку примус направлено на правопорушника (наприклад, на батька, який ухиляється від сплати аліментів), мети кари, покарання винного тут відсутні. Названі заходи закріплені не в санкціях юридичних норм, а в їх диспозиціях.
До заходів державного примусу відносяться і міри запобіжного заходу. Вони застосовуються для попередження, припинення правопорушення. Оскільки в цьому випадку правопорушення відсутній, немає і мети покарання винного. До заходів припинення відносяться затримання, обшук, огляд багажу і т.д. Вони носять правовий характер і здійснюються в порядку і на підставах, встановлених законом.
Законодавство передбачає й інші специфічні заходи державного примусу, які не є відповідальністю. Це, наприклад, примусові заходи виховного впливу, що застосовуються до неповнолітніх (недієздатною) особам за вчинення суспільно небезпечних діянь (ст. 117 Кримінального Кодексу Республіки Білорусь). Вони також не несуть елементів кари. Такий же специфіку мають заходи медичного характеру - примусове лікування в умовах, які забезпечують безпеку осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння в стані неосудності - приміщення душевнохворого порушника в психіатричний стаціонар (ст. 101 Кримінального Кодексу Республіки Білорусь).
Специфічна міра державного примусу - реквізиція-вилучення в екстрених випадках майна у власників у державних або громадських інтересах з виплатою його вартості (ст.243 Цивільного Кодексу Республіки Білорусь).
Усі перелічені заходи носять державно-правовий характер, здійснюються на правовій основі.
На практиці іноді заходи державного примусу застосовуються незалежно від юридичної відповідальності. Наприклад, затримання особи за підозрою, обрання запобіжного заходу, примусове лікування та ін
При розгляді співвідношення правової відповідальності і державного примусу можна зробити висновки:
- По-перше, вони можуть збігатися на певних етапах реалізації, але ставити між ними знак рівності не можна;
- По-друге, у правовій відповідальності демократичного суспільства державне примус не є головним елементом. Таким виступає усвідомлена переконаність більшості громадян у необхідності дотримання закону, глибока особиста відповідальність за стан законності і правопорядку в країні, за перспективу суспільного розвитку, створення правової держави;
- По-третє, правова відповідальність в її позитивному і ретроспективному проявах знаходиться під захистом держави. І якщо позитивна розширюється й зміцнюється, то друга - надалі буде звужуватися.
Відповідальність за правомірне поведінка кожного суб'єкта права є не лише морально-політична, а й правова категорія, яку необхідно розвивати, удосконалювати і зміцнювати. Перебільшення ролі примусу в 30-40-ті роки знайшло відображення і в правознавстві. Свідченням цього є пануючий в юридичній науці тривалий час погляд на примус при визначенні права як на сукупність норм, реалізація яких забезпечується примусовою силою держави.
3. ПІДСТАВИ І ПОРЯДОК ПОКЛАДАННЯ ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ
Підстави відповідальності - це ті обставини, наявність яких робить відповідальність можливої (необхідної), а відсутність їх, її виключає. Юридична відповідальність виникає у силу розпорядження норм права на підставі рішення правозастосовчого органу. Фактичною підставою її - є правопорушення. Воно, як відомо, характеризується сукупністю різних ознак, що утворюють склад правопорушення. Особа може бути притягнута до відповідальності лише за наявності в його дії всіх елементів складу.
Разом з тим саме по собі правопорушення не породжує автоматично виникнення відповідальності, не тягне за собою застосування державно-примусових заходів, а є лише підставою для того застосування. Для реального ж здійснення юридичної відповідальності необхідний правозастосовний акт - рішення компетентного органу, якому покладається юридична відповідальність, встановлюються обсяг, і форма примусових заходів до конкретної особи. Це може бути вирок суду, наказ адміністрації, і т. д.
У деяких випадках відповідальність настає і реалізується без правозастосувального акту, наприклад добровільне відшкодування заподіяної шкоди, сплата пені, неустойки.
Право передбачає і обставини, що виключають юридичну відповідальність (наприклад, особа вчинила діяння, що містить ознаки злочину, може бути звільнена від кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що за час розслідування або розгляду справи в суді внаслідок зміни обстановки вчинене діяння втратило характер суспільно небезпечного).
Зазначені підстави можна схематично виразити таким чином:
Схема 1: Підстави юридичної відповідальності
Порядок покладання юридичної відповідальності.
Різноманіття фактичних обставин, що передбачають юридичну відповідальність, вимагають певну процедуру їх виявлення і притягнення особи до відповідальності. Для юридичної відповідальності характерна чітка нормативна регламентація її здійснення. Така регламентація необхідна для максимального забезпечення та захисту прав і законних інтересів громадян та інших суб'єктів.
Порядок покладання юридичної відповідальності встановлюється нормами процесуального права, породжують при наявності певного факту процесуальні правовідносини, через які, як через свою форму, виявляються відносини юридичної відповідальності. Чітка регламентація дозволяє максимально точно зафіксувати всі обставини справи, склад правопорушення, забезпечуючи при цьому права всіх учасників процесу. Звичайно, зайве громіздкі, ускладнені форми розгляду в деяких випадках можуть грати і негативну роль, породжуючи формалізм, тяганину і т.д. Однак ще більше зло викликає відсутність в окремих випадках процесуальної регламентації, механізму покладення відповідальності.
Зрозуміло, ступінь регламентації різних видів юридичної відповідальності різна. Найбільш жорстко врегульовані кримінальна і адміністративна відповідальність, що носять каральний, штрафний характер (наприклад, порядок притягнення до кримінальної відповідальності регламентується Кримінально-процесуальним кодексом, в якому міститься більше 450 статей). Менш жорсткий порядок залучення, наприклад, до дисциплінарної відповідальності робітників і службовців, однак і тут неприпустимі упрощенство, порушення встановленої процедури.
4. ВИДИ ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ
Юридична відповідальність може підрозділятися на певні види по різних підставах:
- За галузевою належністю застосовуваних до правопорушення заходів відповідальності;
- За юридичною силою нормативних актів, що встановлюють відповідальність,
- За видами державних органів, що реалізують юридичну відповідальність та ін
Схема 2. Види юридичної відповідальності.
У залежності від того, до якої галузі права належить відповідальність, (який вид правопорушення тягне її) виділяються кримінальна, адміністративна, дисциплінарна, цивільно-правова відповідальність і матеріальна відповідальність працівників за шкоду, заподіяну підприємству, установі.
Кримінальна відповідальність виникає у зв'язку з вчиненням злочину і характеризується найбільш жорсткими заходами державного впливу (покарання) - позбавлення волі, виправні роботи, конфіскація майна та ін Тільки наявність в діях індивіда складу кримінального злочину служить підставою виникнення кримінальної відповідальності. Порядок притягнення до кримінальної відповідальності та її реалізація регламентуються найбільш детально і визначаються кримінально-процесуальним та кримінально-виконавчим законодавством.
Залученню певної особи до кримінальної відповідальності як обвинуваченого зазвичай передують порушення кримінальної справи за фактом злочину, збір та дослідження доказів, що підтверджують підозрюваного до злочину. Підозрюваний і обвинувачений мають право на захист. Кримінально-процесуальним законодавством визначені права та обов'язки підозрюваного, обвинуваченого та інших учасників процесу, а також повноваження державних органів і посадових осіб, що здійснюють провадження по кримінальній справі.
Найважливішою, вирішальною стадією кримінальної відповідальності є розгляд справи в суді. Згідно з Конституцією Республіки Білорусь ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину, якщо його провина не буде в передбаченому законом порядку доведена і встановлена набрав законної сили вироком суду (ст.26). Каждый осужденный, его защитник и законный представитель вправе обжаловать в кассационном порядке не вступивший в законную силу приговор суда. Вступивший в законную силу приговор может быть пересмотрен в порядке надзора по протесту должностных лиц, указанных в законе. Назначенное приговором суда наказание исполняется в соответствии с нормами уголовного и уголовно-исполнительного законодательства. Отношения уголовной ответственности завершаются отбытием наказания, назначенного осужденному, либо освобождением его от наказания в результате помилования или амнистии.
Административная ответственность осуществляется на основе законодательства об административных правонарушениях. Дела об административных правонарушениях рассматриваются административными комиссиями при местных исполнительно-распорядительных органах, судьями по административным делам, органами внутренних дел органами государственных инспекций и другими государственными органами и должностными лицами, уполномоченными на то законодательными актами
Производство по делу начинается обычно с составления протокола об административном правонарушении. Лишь в случаях, когда в соответствии с законодательством административное взыскание накладывается на месте совершения правонарушения и правонарушитель не оспаривает налагаемое на него взыскание, протокол не составляется. К лицу, привлекаемому к административной ответственности, могут применяться такие меры обеспечения производства по делу, как административное задержание, личный досмотр, досмотр вещей и изъятие вещей и документов. Привлеченный к ответственности вправе знакомиться с материалами дела, давать объяснения, представлять доказательства, заявлять ходатайства, пользоваться юридической помощью адвоката, обжаловать постановление по делу, имеет и ряд других прав.
Административное взыскание может быть наложено не позднее двух месяцев со дня совершения правонарушения, а при длящемся правонарушении - двух месяцев со дня его' обнаружения. Если лицо, подвергнутое административному взысканию, в течение года со дня окончания исполнения взыскания не совершило нового административного правонарушения, то оно считается не подвергшимся административному взысканию.
Дисциплинарная ответственность возникает в результате нарушения трудовой, служебной, воинской, учебной дисциплины.
Выделяют два вида дисциплинарной ответственности:
а) в соответствии с правилами внутреннего трудового распорядка;
б) в соответствии с дисциплинарными уставами, специальными положениями, мерами дисциплинарных взысканий, порядком и сроками их обжалования.
Ст. 198 Трудового кодекса Республики Беларусь называет виды дисциплинарных взысканий: замечание, выговор, увольнение и др. меры воздействия.
Нарушители дисциплины привлекаются к ответственности администрацией предприятия, учреждения, организации. До наложения взыскания от нарушителя должны быть истребованы объяснения по поводу совершенного проступка. Законодательством определены также и порядок обжалования дисциплинарного взыскания, сроки его применения и действия, порядок снятия.
Гражданско-правовая ответственность – это ответственность физических и юридических лиц, наступающая вследствие неисполнения или ненадлежащего исполнения субъективной гражданско-правовой обязанности, а также в случае причинения вреда имуществу или здоровью какого-либо лица. Особенностями этого вида ответственности является то, что, во-первых, применяемые в связи с ней санкции носят право восстановительный характер (возмещение причинного ущерба, выселение лица из самоуправно занятой квартиры, признание сделки, совершенной под влияние обмана, насилия или угрозы, недействительной) и, во-вторых, правонарушитель может сам, без вмешательства государственных органов, выполнить свою обязанность, вытекающую из санкции правовой нормы (возместить причиненный вред, освободить незаконно занятую им жилплощадь). В случае спора гражданско-правовая ответственность реализуется на основе норм гражданского процессуального законодательства.
Материальная ответственность заключается в обязанности работников возместить имущественный ущерб, причиненный по их вине предприятию, учреждению или организации, в которых они работают. Материальная ответственность ограничивается, как правило, определенной частью заработка.
По юридической силе нормативных актов, устанавливающих ответственность, последняя может быть разграничена на предусмотренную Конституцией РБ, обычными законами, подзаконными актами органов государства, локальными нормативными актами (актами предприятий, учреждений, организаций), нормативными договорами. Признавая возможность такой классификации, следует учитывать, по меньшей мере, два обстоятельства. Во-первых, субординацию названных нормативных актов и недопустимость противопоставления предусмотренных ими мер ответственности. В этом отношении определенную опасность для правопорядка может представлять собой придание одинаковой юридической силы нормативно-правовым актам различных органов власти. Во-вторых, допустимость установления юридической ответственности посредством соглашений сторон (нормативных договоров) только в международных отношениях, а применительно к национальному праву - лишь в сфере имущественных (гражданско-правовых) отношений.
По государственным органам, реализующим юридическую ответственность, различают ответственность, реализуемую представительными органами государственной власти, исполнительно-распорядительными органами, судебными органами, другими юрисдикционными органами (прокуратура, таможенные органы, различные государственные комитеты, комиссии, осуществляющие контрольные функции).
5. ЦЕЛИ И ФУНКЦИИ ЮРИДИЧЕСКОЙ ОТВЕТСТВЕННОСТИ
Для более глубокого проникновения в сущность юридической ответственности необходимо выяснить её цели и назначение в обществе. На необходимость подобного выяснения указывал ещё Н. Винер: "До тех пор, пока общество не установит, чего же оно действительно хочет: искупления, изоляции, воспитания или устрашения потенциальных преступников, – у нас не будет ни искупления, ни воспитания, ни устрашения, а только путаница, где одно преступление порождает другое".
Цель есть идеальное представление субъектов (личностей, органов, социальных групп) о результатах своих действий. Именно они определяют и средства, и характер действий, направленных на её достижение.
Цель свидетельствует о социальной необходимости юридической ответственности, её предназначении в правовой системе. Юридическая ответственность независимо от отраслевой принадлежности преследует две цели: защиту правопорядка и воспитание граждан в духе движения к праву. Обе эти функции преследуют конкретную цель - предупреждение правонарушений [8, с.295].
Кроме того, существуют и чисто правовые цели юридической ответственности, которые служат средством обеспечения нормального функционирования механизма правового регулирования, путём обеспечения реализации субъектами правоотношений субъективных прав и юридических обязанностей, являются важнейшей гарантией законности.
Указанные цели юридической ответственности определяют её функции, среди которых выделяют следующие:
Репрессивно – карательная (штрафная). Она свидетельствует о том, что юридическая ответственность является, во-первых, актом возмездия государства по отношению к правонарушителю; во-вторых, средством, предупреждающим новые правонарушения;
Предупредительно - воспитательная или превентивная функция, тесно связанная с репрессивно – карательной. Она призвана обеспечить формирование у адресатов права мотивов, побуждающих соблюдать законы, уважать права и законные интересы других лиц;
Правоприменительная или компенсационная функция присуща имущественной ответственности. Взыскание причинённого вреда с правонарушителя компенсирует потери потерпевшей стороны, восстанавливает её имущественные права. Наиболее ярко она проявляется в гражданском праве, предполагающем такие, например, санкции, как возмещение убытков. Конечно, возмещение ущерба возможно далеко не во всех случаях (нельзя воскресить убитого и т.д.).
Однако там, где это достижимо, компенсационная функция юридической ответственности - одна из важнейших.
Все эти функции, в конечном счете, оказывают воспитательное воздействие на потенциальных правонарушителей.
6. ПРИНЦИПЫ ЮРИДИЧЕСКОЙ ОТВЕТСТВЕННОСТИ
Для более полного уяснения сущности юридической ответственности важно определить принципы, на которых она базируется. В принципах любого явления отражаются глубинные, устойчивые, закономерные связи, благодаря которым оно и существует. Познание принципов ответственности позволяет правильно применять охранительные нормы, разрешать дела при пробелах в праве, обеспечивать эффективность государственно-правового принуждения.
Схема 3. Принципы юридической ответственности.
В правовой науке различают следующие принципы юридической ответственности: законности, равенства перед законом, права на защиту, справедливости, обоснованности привлечения к ответственности, целесообразности, своевременности, неотвратимости, недопустимости удвоения наказания [5, с.439].
Исходным изначальным принципом юридической ответственности является принцип законности. Это значит, что ответственность возникает только на основании правовой нормы и в случае совершения противоправного виновного деяния. Закону, устанавливающему юридическую ответственность, не должна придаваться обратная сила, поскольку люди соизмеряют свои поступки с действующим правом и могут быть наказаны лишь за то противоправное деяние, которое было признано таковым на момент его совершения. По той же причине правонарушителю должны быть заранее известны вид и мера того наказания, которое может быть к нему применено. Исследование состава правонарушения, назначение наказания и его реализация назначаются в строго процессуальной форме, предусматривающей правовые гарантии объективного рассмотрения дела, его решения с обеспечением прав законных интересов лица, привлечённого к ответственности. Если в действиях субъекта отсутствует хотя бы один элемент состава правонарушения, то нет и законного основания для привлечения его к ответственности. Никакой иной фактор (национальность, партийность, образование, пол, идеологическое воззрение и др.) не может служить таким основанием. В противном случае это будет уже не правовая ответственность, а произвол.
Конкретная мера ответственности, назначенная правонарушителю, не может выходить за пределы санкции соответствующей правовой нормы.
Законодательством определены специальные гарантии законности, предупреждающие и пресекающие выход за рамки закона, злоупотребления и ошибки при применении материально - правовых норм (неправильная юридическая квалификация деяния, определение наказания или взыскания вне пределов санкции) и норм процессуальных (нарушение процедуры рассмотрения дела, исследования доказательств, принятия решения, порядка его обжалования и реализации и т.п.).
С принципом законности тесно связан принцип обоснованности привлечения к ответственности и её реализации. Под ним понимается:
во-первых, объективное исследование и всесторонняя оценка обстоятельств совершения правонарушения, всех элементов его состава,
во-вторых, определение меры ответственности (наказания, взыскания, возмещения материального и морального вреда) в соответствии с предусмотренными законом критериями, тяжестью содеянного, характером вины, а так же с учётом смягчающих ответственность обстоятельств.
При применении правовостановительных санкций так же решается вопрос о том, было ли совершено правонарушение, но при конкретизации санкции рассматриваются другие проблемы: об объеме и порядке возмещения причинённого вреда (иногда - о возможности уменьшения или рассрочки выплат), о способе устранения противоправного состояния, о возмещении убытков и ущерба и т.д.
Принцип равенства перед законом означает, что лица, совершившие правонарушение, равны перед законом и подлежат ответственности независимо от пола, возраста, национальности, социального происхождения, имущественного и должностного положения, места жительства.
Из этого принципа есть исключение, касающиеся лиц, обладающих иммунитетом (неприкосновенностью). К ним относятся Президент, депутаты, судьи. Эти лица от ответственности не освобождаются, однако в отношении их установлена более сложная процедура привлечения к ответственности. Например, для привлечения к ответственности депутатов, необходимо согласие соответствующего представительного органа. Что же касается гражданско-правовой ответственности, то здесь исключений из принципа равенства нет.
Принцип справедливості. Засноване на вимогах законності покарання винного має бути пройнятий ідеєю соціальної справедливості. Она является принципом права, основой правосудия. А.Ф. Кони подчёркивал, что "справедливость в законодательстве, которое тем выше, чем глубже оно всматривается в правду людских потребностей и возможностей, и в правосудии, осуществляемом судом, который тем выше, чем больше в нём живого, а не формального отношения к личности человека" [7, с.25].
Вышеуказанное, в полной мере относится и к юридической ответственности. "Покарать преступника, не нарушая справедливости, -говорил Ж.П. Марат - это, значит, обуздать злых, защитить невинных, избавить слабых от притеснения, вырвать меч из рук тирании, поддержать порядок в обществе и общественное спокойствие его членов. Какая другая цель может быть более радужной, более благородной, более великодушной и более важной для благополучия людей?"[9, с.31].
Справедливость юридической ответственности не абстрактное нравственное либо психологическое понятие. Оно проявляется в следующей системе формальных требований:
– Нельзя назначать уголовное наказание за проступки;
– Закон, устанавливающий ответственность или усиливающий её, не имеет обратной силы;
– Если вред, причинённый нарушением, имеет обратный характер, юридическая ответственность должна обеспечить его восполнение;
– За одно нарушение возможно лишь одно наказание;
– Ответственность несёт тот, кто совершил правонарушение;
– Вид и мера наказания зависит от тяжести правонарушения.
При установлении ответственности учитываются как отягощающие, так и смягчающие вину обстоятельства. В отдельных предусмотренных законом случаях, возможно определение меры наказания ниже установленного санкцией нормы предела либо вообще освобождение лица от наказания
Принцип неотвратимости ответственности требует, что бы любое правонарушение влекло за собой ответственность. Если за то или иное деяние должны последовать меры государственного принуждения, то без законных оснований никто не может быть освобождён от ответственности и наказания ни под каким предлогом (общественное положение, партийная принадлежность, родственные связи и т. д.)
Если совершено правонарушение, а ответственность не наступила, это наносит моральный урон авторитету закона, подрывает идею законности в сознании граждан и должностных лиц. Безнаказанность не только поощряет правонарушителей к совершению новых правонарушений, но и способствует вовлечению в противоправную деятельность других неустойчивых лиц.
Здесь уместно привести высказывание Чезаре Беккария: "Эффективность наказания не в его жестокости, а в его неотвратимости".
Наряду с принципом неотвратимости наказания существует принцип недопустимости повторного наказания (двух и более наказаний) за одно и то же правонарушение (точнее за один состав правонарушения). Это значит, что ни кто не может быть вторично наказан за правонарушение, за которое он уже претерпел наказание. Однако это требование не отрицает возможности, во-первых, применения санкций, которыми предусмотрено несколько право ограничений одновременно (лишение свободы и последующее лишение права занимать некоторое время определенные должности), и, во-вторых, применение мер защиты (удержание средств на содержания ребёнка) в отношении лиц, наказанных за правонарушение (за уклонение от уплаты алиментов).
В отношении юридической ответственности действует и принцип целесообразности. Он выражается, в частности, в том, что лицо, признанное виновным в совершении правонарушения, может быть по предусмотренным в законе основаниям освобождено от ответственности или от наказания. Так, согласно ст.87УК Республики Беларусь, лицо, совершившее деяние, содержащее признаки преступления, может быть освобождено от уголовной ответственности, если признано, что по времени расследования или рассмотрения дела в суде, вследствие изменения обстановки, совершённое им деяние потеряло характер общественно-опасного или это лицо перестало быть общественно-опасным. Лицо, совершившее преступление, может быть по приговору суда освобождено от наказания, если будет признано, что в силу последующего безупречного поведения и честного отношения к труду, это лицо по времени рассмотрения дела в суде не может быть сочтено общественно опасным. Принцип целесообразности проявляется так же при выборе вида и меры ответственности, при досрочном освобождении от наказания или взыскания.
С принципом целесообразности неразрывно связан принцип гуманизма. По мотивам гуманности, в частности правонарушитель может быть освобождён от наказания полностью или частично в связи с тяжёлым заболеванием или оставленным без присмотра его малолетних детей. Принцип гуманизма широко используется при проведении амнистий.
Очень важное значение имеет принцип своевременности реализации ответственности, поскольку эффективность применения мер ответственности, находится в прямой зависимости от близости во времени правонарушения и наказания за него. В связи с этим в законодательстве устанавливается давность привлечения к ответственности и давность реализации наказания. В отношении административных и дисциплинарных проступков срок привлечения к ответственности определен в несколько месяцев, а в отношении преступлений от 1года до 15 лет. Давностью ограничивается также исполнение вступившего в законную силу приговора (от 1 года до 15 лет). Отсутствие в какой-либо отрасли законодательство сроков давности исполнения решения с применением мер юридической ответственности противоречило бы принципу своевременности реализации юридической ответственности, а, следовательно, и обеспечению и эффективности.
К числу принципов реализации юридической ответственности относится и принцип обеспечения права на защиту лица, привлечённого к ответственности. Под правом на защиту понимается комплекс предусмотренных законодательством правомочий лица, привлечённого к ответственности, дающий ему возможность участвовать в исследовании обстоятельств дела, отстаивать свои права и законные интересы. Это право охватывает собой совокупность процессуальных прав привлечённого к ответственности, позволяющих ему знать, в чём состоит предъявленное ему обвинение, оспаривать его содержание, участвовать в исследовании обстоятельств дела, пользоваться помощью адвоката обжаловать применяемых к нему меры пресечения и другие процессуальные действия, предшествующие принятию решения по делу, обжаловать любое решение по делу, порядок по исполнению и др.
С правом на защиту связана презумпция невиновности, согласно которой каждый субъект права привлекаемый к ответственности, считается невиновным, пока его виновность не будет доказана в установленном законом порядке (в отношении преступления - вступившим в законную силу приговором суда). При этом любое лицо, привлечённое к ответственности, не обязано доказывать свою невиновность. Государственным органам и должностным лицам запрещено принуждать обвиняемого в совершении правонарушения к даче показаний. Никто не обязан свидетельствовать против себя, своего супруга, близких родственников.
7. РОЛЬ ОРГАНОВ ВНУТРЕННИХ ДЕЛ В ОБЕСПЕЧЕНИИ ЮРИДИЧЕСКОЙ ОТВЕТСТВЕННОСТИ
Строгое соблюдение и исполнение юридических норм называется законностью. Закон – главный источник права, имеющий высшую юридическую силу, содержащий основные юридические нормы.
Законность – основа нормальной жизни общества, его граждан. Законы обязательны для всех должностных лиц и граждан, независимо от их положения, чина, ранга.
В слове «закон» четко выражены особенности права, его. общеобязательность, нормативность, принудительность.
В слове же «правопорядок» четко выражено состояние упорядоченности общественных отношений, наступающих в результате строгого осуществления требований законности.
На страже законности и правопорядка призваны стоять правоохранительные органы, специальной задачей которых является охрана прав и законных интересов граждан, организаций, предприятий, фирм, учреждений, предупреждение правонарушений.
Выполняя свои конкретные задачи, правоохранительные органы имеют цель: содействовать укреплению правовой основы государственной и общественной жизни путем предупреждения, выявления и устранения нарушений закона. Они призваны обеспечить точное и неуклонное исполнение законов, охранять от всяческих посягательств наше демократическое правовое государство, провозглашенные и гарантированные законом права и свободы граждан.
Суд – орган государства. В Конституции РБ утверждено разграничение законодательной, исполнительной и судебной власти. Это значит, что судебная власть должна стать одной из равных и самостоятельных властей.
Назначение суда в государстве и обществе в том, чтобы быть гарантом прав и свобод личности, справедливости, законности, демократии гражданского мира и согласия. Суд должен стать единственным органом окончательно разрешающим все правовые споры в обществе.
Контроль за конституционностью нормативных актов в государстве осуществляется Конституционным Судом.
Конституционный Суд призван пресекать беззаконие высших органов государственной власти. Его главное предназначение - обеспечить верховенство Конституции, всего конституционного законодательства в целом. Решение Конституционного Суда имеет юридическую силу закона. Вместе с тем Конституционный Суд может сам рассматривать решение, если открылись новые обстоятельства, не известные на момент принятия решения, или изменилась конституционная норма, на основании которой было принято решение.
Прокурорский надзор – это особая форма конституционной законоохранительной деятельности. Работа прокурора затрагивает все стороны юридической деятельности вообще, все стороны юриспруденции, все, что образует содержание отдельных, самостоятельных видов деятельности юриста, следственную работу, судебную работу, работу по исполнению приговоров по уголовным делам.
Кроме того, прокурор имеет «свой», притом важнейший, по значению участок деятельности – это осуществление общего надзора за законностью, надзора, призванного предупредить возможные нарушения законности, выявить нарушителей закона, обеспечить привлечение их к юридической ответственности, принять по отношению к ним необходимые профилактические меры.
Следует отметить, что прокурор не вправе изменить или отменить' приговор или решение суда. Прокурор не вправе также ни отменять, ни изменять какие-либо акты органов власти и управления. При осуществлении надзора прокурор непосредственно не принимает правовых санкций.
Общими принципами организации и деятельности прокуратуры являются следующие:
– осуществление полномочий в пределах своей компетенции независимо от каких бы то ни было органов и организаций, объединений и должностных лиц, в строгом соответствии с Конституцией РБ;
– принятие мер по пресечению нарушений закона, от кого бы они ни исходили, восстановление нарушенных прав и привлечению к установленной законом ответственности лиц, допустивших эти нарушения;
– взаимодействие с другими правоохранительными органами;
– открытая деятельность в той мере, в какой это не противоречит требованиям закона об охране прав и свобод личности, равно государственной и иной, охраняемой законом тайн.
Милиция - административно-исполнительный орган государства, призванный обеспечивать охрану общественного порядка, собственности, прав и законных интересов граждан, предприятий, организаций, учреждений, фирм от преступных посягательств и иных антиобщественных действий.
Важнейшими задачами милиции являются предупреждение и пресечение преступлений, быстрое и полное их раскрытие, всемерное содействие устранению причин, порождающих преступления и другие правонарушения. Милиция – составная часть системы органов внутренних дел.
Основы организации деятельности милиции, ее задачи, компетенция, ее взаимодействие с органами власти и управления изложены в Законе о милиции РБ.
Руководство милицией осуществляется МВД РБ. Надзор за деятельностью милиции возложен на Генерального прокурора и подчиненных ему прокуроров. Милиция, выполняя возложенные на нее задачи, обязана оказывать в пределах своей компетенции всестороннюю помощь гражданам; принимать необходимые меры по защите жизни и здоровья, чести и достоинства, прав и свобод, законных интересов граждан от противоправных посягательств.
Висновок
Исторически юридическая ответственность возникла как средство защиты частной собственности. Зародышем последней явилось владение, а основой права как специфического регулятора общественных отношений классового общества – защита публичной властью владения, постепенно превращающегося в частную собственность. Важной задачей государства была защита частного владения путём установления запретов и применения государственного принуждения к их нарушителям. Анализ правовых актов древности показывает, что их ядром служили институт собственности и его защита, а обязательственное право возникло и развивалось в форме юридических последствий нарушения прав собственника.
В наше время юридическая ответственность является наиболее острым орудием борьбы с правонарушениями и обеспечения правомерного поведения. Уже одно это делает рассмотрение проблем, связанных с юридической ответственностью, чрезвычайно актуальным и важным как с теоретической, так и с практической точек зрения. К тому же следует признать, что относительно содержания и форм юридической ответственности, как ни одной другой правовой категории, существует ещё много нерешённых, спорных вопросов. Поэтому сохраняется задача выработки цельной научно обоснованной концепции юридической ответственности, её отражения в законодательстве и реализации в правоприменительной деятельности, особенно в системе обеспечения неотвратимости показаний за правонарушения.
Ведь только в том государстве, где законы имеют конструктивную силу, способствуют развитию свободы, предприимчивости, инициативы, граждане заинтересованы в сознательном и добровольном их соблюдении, проявляют действительно ответственное отношение к правовым предписаниям. И чем полнее отражены в законах интересы граждан, и чем надёжнее они защищены, тем меньше совершается правонарушений, а стало быть, снимается сама необходимость привлечения к ответственности.
Список використаних джерел
1. Конституція Республіки Білорусь 1994 року (зі змінами та доповненнями). Прийнята на республіканському референдумі 24 листопада 1996р. Мн.: Амалфея, 2001.
2. Кримінальний кодекс Республіки Білорусь. - Мн.: Национальный центр правовой информации Республики Беларусь, 1999.
3. Гражданский кодекс Республики Беларусь: с комментариями к разделам /Комментарий В.Ф. Чигир. – Мн.: Амалфея, 2007.
4. Трудовой Кодекс Республики Беларусь. -Мн.: Амалфея, 2007.
5. Вишневский А.Ф., Горбаток Н.А., Кучинский В.А. «Общая теория государства и права» // Мн.: Амалфея, 2002.
6. Комаров С.А., Малько А.В. «Теория государства и права» // учебно-методическое пособие. Короткий підручник для вузів. М., Норма – Инфра. М, 1999.
7. Коні А.Ф. «Собрание сочинений» // М., 1968.
8. Теория права и государства: Учебник/ Под ред. В.В. Лазарева – 3-е издание 2002г.
9. Марат Ж.П. «План уголовного законодательства» // М., 1951.