Фінансової академії при
Уряді Російської Федерації
РЕФЕРАТКафедра: Фінанси підприємств
Тема: Шляхи зниження собівартості продукціїВиконав студент
Групи До-3-2Купріянова А.Б.
Науковий керівник
доц. Серьогіна Є.Ю.
МОСКВА
ЗМІСТ
Глава 1: Техніко-економічні фактори та резерви зниження собівартості продукції ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .2Глава 2: Резерви зниження комплексних витрат ... ... ... ... ... ... .... ... ... ... ... ... ... ... ... 8
Глава 3: Шляхи зниження собівартості продукції ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 10
Список літератури ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 17
ВСТУП
В даний час в умовах тривалого й болісного для Росії переходу до ринкової економіки важливого значення має ефективна організація виробництва.Пішло в минуле державне планування роботи підприємств, більшість економічних зв'язків втрачено. І в нових умовах виживання можливе тільки при збільшенні ефективності роботи підприємства, мінімізації витрат і максимізації прибутку.
Один за іншим економічні кризи ставлять у важке становище не тільки підприємства, але і рядових громадян - споживачів, від рівня купівельної спроможності яких залежать обсяги продажів виробленої продукції.
Таким чином, потрібно виявляти шляхи зниження собівартості продукції. У даному рефераті я як раз і постараюся показати ці шляхи.
Техніко-економічні фактори та резерви зниження собівартості
В даний час при аналізі фактичної собівартості продукції, що випускається, виявленні резервів і економічного ефекту від її зниження використовується розрахунок по економічних факторах. Економічні чинники найповніше охоплюють всі елементи процесу виробництва - засоби, предмети праці і сама праця. Вони відображають основні напрями роботи колективів підприємств по зниженню собівартості: підвищення продуктивності праці, впровадження передової техніки і технології, краще використання устаткування, здешевлення заготівлі і краще використання предметів праці, скорочення адміністративно-управлінських і інших накладних витрат, скорочення браку і ліквідація непродуктивних витрат і втрат .Економія, що обумовлює фактичне зниження собівартості, розраховується по наступному складу (типового переліку) факторів:
1. Підвищення технічного рівня виробництва. Це впровадження нової, прогресивної технології, механізація і автоматизація виробничих процесів; поліпшення використання та застосування нових видів сировини і матеріалів; зміна конструкції і технічних характеристик виробів; інші чинники, що підвищують технічний рівень виробництва.
По даній групі аналізується вплив на собівартість науково-технічних досягнень і передового досвіду. По кожному заходу розраховується економічний ефект, який виражається в зниженні витрат на виробництво. Економія від здійснення заходів визначається порівнянням величини витрат на одиницю продукції до і після впровадження заходів і множенням отриманої різниці на обсяг виробництва в планованому році:
Е = (С С - С Н) * А Н,
де Е - економія прямих поточних витрат
З С - прямі поточні витрати на одиницю продукції до впровадження заходу
З Н - прямі поточні витрати після впровадження заходу
А Н - обсяг продукції в натуральних одиницях від початку впровадження заходу до кінця планованого року.
Одночасно повинна враховуватися і перехідна економія по тим заходам, що здійснені в попередньому році. Її можна визначити як різницю між річний розрахункової економією і її частиною, врахованої в планових розрахунках попереднього року. За заходам, які плануються протягом ряду років, економія обчислюється виходячи з обсягу роботи, виконуваної за допомогою нової техніки, тільки в звітному році, без обліку масштабів упровадження до початку цього року.
Зниження собівартості може відбутися при створенні автоматизованих систем управління, використання ЕОМ, вдосконаленні і модернізації існуючої техніки і технології. Зменшуються витрати й у результаті комплексного використання сировини, застосування економічних замінників, повного використання відходів у виробництві. Великий резерв таїть у собі і вдосконалення продукції, зниження її матеріаломісткості і трудомісткості, зниження ваги машин і устаткування, зменшення габаритних розмірів та ін
2. Удосконалення організації виробництва і праці. Зниження собівартості може відбутися в результаті зміни в організації виробництва, формах і методах праці при розвитку спеціалізації виробництва; вдосконалення управління виробництвом і скорочення витрат на нього; поліпшення використання основних фондів; поліпшення матеріально-технічного постачання; скорочення транспортних витрат; інших факторів, що підвищують рівень організації виробництва.
При одночасному вдосконаленні техніки та організації виробництва необхідно встановити економію по кожному фактору окремо і включити у відповідні групи. Якщо такий поділ зробити важко, то економія може бути розрахована виходячи з цільового характеру заходів або по групах факторів.
Зниження поточних витрат відбувається в результаті вдосконалення обслуговування основного виробництва (наприклад, розвитку потокового виробництва, підвищення коефіцієнта змінності, упорядкування підсобно-технологічних робіт, поліпшення інструментального господарства, вдосконалення організації контролю за якістю робіт та продукції). Значне зменшення витрат живої праці може відбутися при збільшенні норм і зон обслуговування, скороченні втрат робочого часу, зменшенні числа робітників, не виконують норм виробітку. Цю економію можна підрахувати, якщо помножити кількість вивільнених робітників на середню заробітну плату в попередньому році (з нарахуваннями на соціальне страхування і з урахуванням витрат на спецодяг, харчування тощо). Додаткова економія виникає при вдосконаленні структури управління підприємства в цілому. Вона виражається в скороченні витрат на управління і в економії заробітної плати і нарахувань на неї у зв'язку з вивільненням управлінського персоналу.
При поліпшенні використання основних фондів зниження собівартості відбувається в результаті підвищення надійності та довговічності обладнання; вдосконалення системи планово-попереджувального ремонту; централізації і впровадження індустріальних методів ремонту, утримання та експлуатації основних фондів. Економія обчислюється як твір абсолютного скорочення витрат (крім амортизації) на одиницю устаткування (чи інших основних фондів) на среднедействующее кількість обладнання (або інших основних фондів).
Удосконалення матеріально-технічного постачання і використання матеріальних ресурсів знаходить відображення у зменшенні норм витрати сировини і матеріалів, зниженні їх собівартості за рахунок зменшення заготівельно-складських витрат. Транспортні витрати скорочуються в результаті зменшення витрат на доставку сировини і матеріалів від постачальника до складів підприємства, від заводських складів до місць споживання; зменшення витрат на транспортування готової продукції.
Певні резерви зниження собівартості закладені в усуненні або скороченні витрат, які не є необхідними при нормальній організації виробничого процесу (наднормативний витрата сировини, матеріалів, палива, енергії, доплати робітникам за відступ від нормальних умов праці і понаднормові роботи, платежі за регресивним позовами і т. п.). Виявлення цих зайвих витрат вимагає особливих методів і уваги колективу підприємства. Їх можна виявити проведенням спеціальних обстежень і одночасного урахування, при аналізі даних нормативного обліку витрат на виробництві, ретельному аналізі планових і фактичних витрат на виробництво.
3. Зміна обсягу і структури продукції, які можуть призвести до відносного зменшення умовно-постійних витрат (крім амортизації), відносного зменшенню амортизаційних відрахувань, зміні номенклатури й асортименту продукції, підвищення її якості. Умовно-постійні витрати не залежать безпосередньо від кількості продукції, що випускається. Зі збільшенням обсягу виробництва їх кількість на одиницю продукції зменшується, що призводить до зниження її собівартості. Відносна економія на умовно-постійних витратах визначається за формулою
Е П = (Т * П З) / 100,
де Е П - економія умовно-постійних витрат
П С - сума умовно-постійних витрат у базисному році
Т - темп приросту товарної продукції в порівнянні з базисним роком.
Відносне зміна амортизаційних відрахувань розраховується окремо. Частина амортизаційних відрахувань (як і інших витрат на виробництво) не включається до собівартості, а відшкодовується за рахунок інших джерел (спецфондів, оплати послуг на сторону, не включаються до складу товарної продукції, тощо), тому загальна сума амортизації може зменшитися. Зменшення визначається за фактичними даними за звітний період. Загальну економію на амортизаційних відрахуваннях розраховують за формулою
Е А = (А О К / Д О - А 1 К / Д 1) * Д 1,
де Е А - економія в зв'язку з відносним зниженням амортизаційних відрахувань
А 0, А 1 - сума амортизаційних відрахувань у базисному і звітному році
К - коефіцієнт, що враховує величину амортизаційних відрахувань, що відносяться на собівартість продукції в базисному році
Д 0, Д 1 - обсяг товарної продукції базисного і звітного року.
Щоб не було повторного рахунку, загальну суму економії зменшують (збільшують) на ту частину, яка врахована по інших факторів.
Зміна номенклатури та асортименту виробленої продукції є одним з важливих факторів, що впливають на рівень витрат на виробництво. При різної рентабельності окремих виробів (по відношенню до собівартості) зрушення в складі продукції, пов'язані з удосконаленням її структури і підвищенням ефективності виробництва, можуть приводити і до зменшення і до збільшення витрат на виробництво. Вплив змін структури продукції на собівартість аналізується по перемінних витрат за статтями калькуляції типової номенклатури. Розрахунок впливу структури виробленої продукції на собівартість необхідно пов'язати з показниками підвищення продуктивності праці.
4. Поліпшення використання природних ресурсів. Тут враховується: зміна складу і якості сировини; зміна продуктивності родовищ, обсягів підготовчих робіт при видобутку, способів видобутку природної сировини; зміна інших природних умов. Ці фактори відбивають вплив природних (природних) умов на величину змінних витрат. Аналіз їх впливу на зниження собівартості продукції проводиться на основі галузевих методик видобувних галузей промисловості.
5. Галузеві та інші фактори. До них відносяться: введення і освоєння нових цехів, виробничих одиниць і виробництв, підготовка й освоєння виробництва в діючих об'єднаннях і на підприємствах; інші фактори. Необхідно проаналізувати резерви зниження собівартості в результаті ліквідації застарілих і введення нових цехів і виробництв на більш високій технічній основі, із кращими економічними показниками.
Значні резерви закладені в зниженні витрат на підготовку і освоєння нових видів продукції і нових технологічних процесів, у зменшенні витрат пускового періоду по знову вводиться в дію цехах і об'єктах. Розрахунок суми зміни витрат здійснюється за формулою
Е П = (С 1 / Д 1 - С 0 / Д 0) * Д 1,
де Е П - зміна витрат на підготовку і освоєння виробництва
З 0, С 1 - суми витрат базисного і звітного року
Д 0, Д 1 - обсяг товарної продукції базисного і звітного року.
Вплив на собівартість товарної продукції змін у розміщенні виробництва аналізується тоді, коли один і той же вид продукції виробляється на декількох підприємствах, що мають неоднакові витрати в результаті застосування різних технологічних процесів. При цьому доцільно провести розрахунок оптимального розміщення окремих видів продукції по підприємствах об'єднання з урахуванням використання існуючих потужностей, зниження витрат виробництва і на основі зіставлення оптимального варіанта з фактичним виявити резерви.
Якщо зміни величини витрат у аналізований період не знайшли відображення в вищевикладених чинниках, то їх відносять до інших. До них можна віднести, наприклад, зміна розмірів або припинення різного роду обов'язкових платежів, зміна величини витрат, що включаються до собівартості продукції та ін
Виявлені в результаті аналізу фактори зниження собівартості і резерви необхідно підсумовувати в остаточних висновках, визначити сумарний вплив всіх факторів на зниження загальної величини витрат т витрат на одиницю продукції.
Резерви зниження комплексних витрат
Аналіз комплексних витрат дозволяє виявити додаткові резерви зниження витрат на виробництво продукції, підвищення ефективності виробництва. До складу собівартості товарної продукції входять комплексні витрати, які являють собою витрати по обслуговуванню виробництва і управлінню, витрати на підготовку і освоєння виробництва нових видів продукції, втрати від браку; інші виробничі витрати; позавиробничі витрати. в кожну статтю комплексних витрат включаються витрати різного економічного характеру і призначення. При обліку вони деталізуються на більш дробові позиції, об'єднуючі витрати однакового цільового призначення, причому економія за одними з них не дає перевитрата за іншими. При аналізі відхилення від кошторису витрат визначаються не за статтею в цілому, а за окремими що входять до неї позиціях. Потім підраховуються роздільно суми перевищення кошторису за одними статтями витрат і економії по інших. Тому при аналізі не можна проводити взаємне погашення відхилень шляхом їх підсумовування.До витрат на обслуговування виробництва та управління входить три статті: витрати на утримання та експлуатацію устаткування, цехові витрати і загальнозаводські витрати.
Витрати на утримання та експлуатацію устаткування займають значну питому вагу в загальній сумі комплексних витрат. До їх складу включаються витрати, пов'язані з роботою устаткування, тобто витрати на утримання, амортизацію, поточний ремонт виробничого та підйомно-транспортного устаткування, цехового транспорту, обслуговування робочих місць, а також на амортизацію і відшкодування зносу інструментів і пристосувань та ін Вони розподіляються між окремими видами виробів пропорційно до кошторисних (нормативним) ставками і зростають при перевиконання плану за обсягом виробництва. Однак це зростання непропорційний збільшення обсягу виробництва, і темпи його залежать від тих факторів, які зумовили надплановий приріст виробництва.
У цехові витрати включаються витрати з утримання цехового персоналу, амортизація та витрати з утримання будинків, споруд та інвентарю, на поточний ремонт будівель та споруд, витрати з випробувань, дослідів і досліджень, з раціоналізації і винахідництва цехового характеру, на заходи з охорони праці та т . д. До складу фактичних цехових витрат додатково включаються непродуктивні витрати: втрати від простоїв, від псування матеріальних цінностей та технологічної оснастки при зберіганні в цехах, недостачі матеріальних цінностей і незавершеного виробництва (за вирахуванням надлишків), інші непродуктивні витрати і надлишки.
Загальнозаводські витрати, які пов'язані з обслуговуванням та управлінням виробництва всього підприємства, поділяються на п'ять груп: витрати на утримання апарату управління; загальногосподарські витрати; податки, збори та інші обов'язкові відрахування і витрати; непродуктивні витрати; виключаються доходи (не плановані доходи підприємства, отримані ним у звітний період). Цехові і загальнозаводські витрати розподіляються між різними видами продукції пропорційно сумі основної заробітної плати виробничих робітників (без доплат по прогресивно-преміальних системах) і витратам на утримання та експлуатацію устаткування або пропорційно іншій базі.
При аналізі витрат на обслуговування виробництва та управлінню необхідно зробити оцінку загального рівня витрат; визначити виконання кошторисів зазначених витрат у цілому, по групах і окремих статтях; виявити резерви зниження витрат.
Вирішальну роль в цехових і загальнозаводських витратах грають витрати на утримання апарату управління, велике місце займають амортизація і поточний ремонт основних фондів, відшкодування зносу малоцінних і швидкозношуваних предметів.
При розгляді інших комплексних статей собівартості необхідно враховувати, що витрати на підготовку і освоєння виробництва, втрати від шлюбу, інші виробничі витрати являють собою виробничі втрати. Основна частина витрат на підготовку і освоєння виробництва пов'язана з розробкою нових видів виробів і нових технологічних процесів та підготовкою промислового виробництва цих виробів. Фактичні витрати на ці цілі спочатку обліковуються у складі витрат майбутніх періодів, а потім списуються поступово на собівартість продукції, виходячи з планованого терміну їх повного відшкодування (не більше двох років) і планованого обсягу випуску продукції в цей період.
Найбільш поширеними виробничими втратами є втрати від браку. Усунення цих втрат є істотним резервом зниження собівартості продукції. Для визначення втрат від браку, що відносяться на собівартість продукції, до собівартості остаточно забракованих виробів додають витрати на виправлення браку і з отриманої суми віднімають вартість шлюбу за ціною можливого їх використання, суми утримання з винуватців браку і суми відшкодування збитків, фактично стягнуті з постачальників за поставку недоброякісних матеріалів або напівфабрикатів. При цьому визначають не тільки абсолютна зміна суми втрат від браку у порівнянні з минулим звітним періодом, але й зміна питомої ваги їх у складі собівартості продукції.
Витрати, пов'язані з реалізацією продукції, відносяться до позавиробничих витрат. До їх складу входять витрати на тару, упаковку продукції, доставку її на станцію призначення, а також завантаження в залізничні вагони та інші транспортні засоби. У складі собівартості вони показані загальними сумами без розшифровки, на основі яких визначається загальне відхилення фактичних позавиробничих витрат від планових. Слід мати на увазі, що ці витрати залежать від обсягу відвантаженої продукції і є змінними.
До комплексних статей відносяться і інші виробничі витрати, до складу яких у різних галузях промисловості включаються різні види витрат, наприклад відрахування на науково-дослідні і дослідні роботи, на гарантійне обслуговування та ремонт продукції, а також витрати, які не можуть бути віднесені на собівартість складі інших статей.
Серйозним резервом зниження собівартості продукції є розширення спеціалізації і кооперування. На спеціалізованих підприємствах з масово-потоковим виробництвом собівартість продукції значно нижче, ніж на підприємствах, що виробляють цю ж продукцію в невеликих кількостях. Розвиток спеціалізації вимагає встановлення й найбільш раціональних кооперованих зв'язків між підприємствами.
Зниження собівартості продукції забезпечується насамперед за рахунок підвищення продуктивності праці. З ростом продуктивності праці скорочуються витрати праці в розрахунку на одиницю продукції, а отже, зменшується і питома вага заробітної плати в структурі собівартості.
Успіх боротьби за зниження собівартості вирішує перш за все зростання продуктивності праці робітників, що забезпечує в певних умовах економію на заробітній платі. Розглянемо, в яких умовах при зростанні продуктивності праці на підприємствах знижуються витрати на заробітну плату робітників. Збільшення вироблення продукції на одного робітника може бути досягнуте за рахунок здійснення організаційно-технічних заходів, завдяки чому змінюються, як правило, норми виробітку і відповідно їм розцінки за виконувані роботи. Збільшення вироблення може відбутися і за рахунок перевиконання встановлених норм виробітку без проведення організаційно-технічних заходів. Норми виробітку і розцінки в цих умовах, як правило, не змінюються.
У першому випадку, коли змінюються норми виробітку і розцінки, підприємство отримує економію на заробітній платі робітників. Пояснюється це тим, що у зв'язку зі зниженням розцінок частка заробітної плати в собівартості одиниці продукції зменшується. Однак це не призводить до зниження середньої заробітної плати робітників, так як наведені організаційно-технічні заходи дають можливість робітникам з тими ж витратами праці виробити більше продукції. Таким чином, проведення організаційно-технічних заходів з відповідним переглядом норм виробітку дозволяє знижувати собівартість продукції за рахунок зменшення частки заробітної плати в одиниці продукції одночасно зі зростанням середньої заробітної плати робітників.
У другому випадку, коли встановлені норми виробітку і розцінки не змінюються, величина витрат на заробітну плату робітників у собівартості одиниці продукції не зменшується. Але із зростанням продуктивності праці збільшується обсяг виробництва, що призводить до економії по інших статтях видатків, зокрема скорочуються витрати по обслуговуванню виробництва і управлінню. Відбувається це тому, що в цехових витратах значна частина витрат (а в загальнозаводських майже повністю) - умовно-постійні витрати (амортизація обладнання, утримання будівель, зміст цехового і загальнозаводського апарату та інші витрати), які не залежать від ступеня виконання плану виробництва. Це означає, що їх загальна сума не змінюється або майже не змінюється в залежності від виконання плану виробництва. Звідси випливає, що, чим більше випуск продукції, тим менше частка цехових і загальнозаводських витрат у її собівартості.
Зі збільшенням обсягу випуску продукції прибуток підприємства збільшується не тільки за рахунок зниження собівартості, але і внаслідок збільшення кількості продукції, що випускається. Таким чином, чим більший обсяг виробництва, тим за інших рівних умов більше сума одержуваної підприємством прибутку.
Найважливіше значення в боротьбі за зниження собівартості продукції має дотримання найсуворішого режиму економії на всіх ділянках виробничо-господарської діяльності підприємства. Послідовне здійснення на підприємствах режиму економії виявляється насамперед у зменшенні витрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції, скорочення витрат на обслуговування виробництва та управління, у ліквідації втрат від браку й інших непродуктивних витрат.
Матеріальні витрати, як відомо, в більшості галузей промисловості займають велику питому вагу в структурі собівартості продукції, тому навіть незначне заощадження сировини, матеріалів, палива і енергії при виробництві кожної одиниці продукції в цілому по підприємству дає великий ефект.
Підприємство має можливість впливати на величину витрат матеріальних ресурсів, починаючи з їх заготівлі. Сировина і матеріали входять у собівартість за ціною їх придбання з урахуванням витрат на перевезення, тому правильний вибір постачальників матеріалів впливає на собівартість продукції. Важливо забезпечити надходження матеріалів від таких постачальників, які знаходяться на невеликій відстані від підприємства, а також перевозити вантажі найбільш дешевим видом транспорту. При укладанні договорів на постачання матеріальних ресурсів необхідно замовляти такі матеріали, які за своїми розмірами та якістю точно відповідають планової специфікації на матеріали, прагнути використовувати більш дешеві матеріали, не знижуючи в той же час якості продукції.
Основною умовою зниження витрат сировини і матеріалів на виробництво одиниці продукції є поліпшення конструкцій виробів і вдосконалення технології виробництва, використання прогресивних видів матеріалів, впровадження технічно обгрунтованих норм витрат матеріальних цінностей.
Скорочення витрат на обслуговування виробництва і керування також знижує собівартість продукції. Розмір цих витрат на одиницю продукції залежить не тільки від обсягу випуску продукції, але і від їх абсолютної суми. Чим менше сума цехових і загальнозаводських витрат у цілому по підприємству, тим за інших рівних умов нижче собівартість кожного виробу.
Резерви скорочення цехових і загальнозаводських витрат полягають насамперед у спрощення та здешевлення апарату управління, в економії на управлінських витратах. До складу цехових і загальнозаводських витрат у значній мірі включається також заробітна плата допоміжних і підсобних робітників. Проведення заходів щодо механізації допоміжних і підсобних робіт призводить до скорочення чисельності робочих, зайнятих на цих роботах, а отже, і до економії цехових і загальнозаводських витрат. Найважливіше значення при цьому мають автоматизація та механізація виробничих процесів, скорочення питомої ваги витрат ручної праці у виробництві. Автоматизація та механізація виробничих процесів дають можливість скоротити і чисельність допоміжних і підсобних робітників у промисловому виробництві.
Скороченню цехових і загальнозаводських витрат сприяє також економне витрачання допоміжних матеріалів, використовуваних при експлуатації устаткування і на інші господарські потреби.
Значні резерви зниження собівартості укладені в скороченні втрат від браку й інших непродуктивних витрат. Вивчення причин браку, виявлення його винуватця дають можливість здійснити заходи щодо ліквідації втрат від браку, скороченню і найбільш раціональному використанню відходів виробництва.
Масштаби виявлення і використання резервів зниження собівартості продукції багато в чому залежать від того, як поставлена робота з вивчення та впровадження досвіду, наявного на інших підприємствах.
Таблиця: Класифікація витрат за економічними елементами і калькуляційними статтями
За ступенем однорідності всі витрати поділяються на прості (одноелементні) і комплексні. Прості витрати мають однорідний зміст: сировина і матеріали, паливо, енергія, амортизація, заробітна плата. Комплексні витрати включають різнорідні елементи. До них відносяться, наприклад, витрати по утриманню та експлуатації обладнання, загальноцехові витрати та ін
За ознакою залежності від зміни обсягу виробництва витрати поділяються на змінні і умовно-постійні. До змінних (пропорційним) відносяться витрати, розмір яких змінюється пропорційно зміні обсягу виробництва. Ці витрати включають: витрати на основні матеріали, різальний інструмент, основну заробітну плату, паливо й енергію для технологічних цілей і ін Умовно-постійними (непропорційними) є витрати, розмір яких не залежить від зміни обсягу виробництва. До них відносяться: заробітна плата адміністративно-управлінського персоналу, витрати на опалення, освітлення, амортизація тощо
Собівартість продукції характеризується показниками, що виражають: а) загальний обсяг витрат на всю вироблену продукцію і виконані роботи підприємства за плановий (звітний) період - собівартість товарної продукції, порівнянної товарної продукції, реалізованої продукції; б) витрати на одиницю об'єму виконаних робіт - собівартість одиниці окремих видів товарної продукції, напівфабрикатів і виробничих послуг (продукції допоміжних цехів), витрати на 1 крб. товарної продукції, витрати на 1 крб. нормативної чистої продукції.
Собівартість продукції є якісним показником, що характеризує виробничо-господарську діяльність виробничого об'єднання, підприємства. Собівартість продукції - це витрати підприємства в грошовому вираженні на її виробництво і збут. У собівартості як в узагальнюючому економічному показнику знаходять своє відображення всі сторони діяльності підприємства: ступінь технологічного оснащення виробництва і освоєння технологічних процесів; рівень організації виробництва і праці, ступінь використання виробничих потужностей; економічність використання матеріальних і трудових ресурсів та інші умови і чинники, що характеризують виробничо- господарську діяльність.
У залежності від обсягу включаються витрат розрізняють цехову, виробничу і повну собівартість. У цехову собівартість входять витрати окремих цехів на виготовлення продукції. Вона є вихідною базою для визначення проміжних внутрішньозаводських планово-розрахункових цін при організації внутрішньозаводського господарського розрахунку. Виробнича собівартість охоплює витрати підприємства на виробництво продукції. Крім цехової собівартості в неї входять загальнозаводські витрати. Повна собівартість продукції включає всі витрати, пов'язані з її виробництвом і реалізацією. Вона відрізняється від виробничої собівартості на величину позавиробничих витрат і обчислюється тільки по товарній продукції.
Зниження собівартості планується по двох показниках: по порівнянній товарній продукції; за витратами на 1 руб. товарної продукції, якщо в загальному обсязі випуску питома вага порівнянної з попереднім роком продукції невеликий. До порівнянної товарної продукції відносять усі її види, вироблені на даному підприємстві в попередньому періоді в масовому або серійному порядку.
Планований розмір зниження собівартості визначається на основі наступних розрахунків.
За показником можна товарної продукції. Спочатку визначається абсолютний розмір економії по формулі:
Визначивши розмір абсолютної економії в планованому періоді, розраховують шуканий відсоток зниження собівартості в плановому періоді (Sср.т.п):
де Еабс.ср.т.п. - абсолютна економія від зниження собівартості порівнянної товарної продукції, тис. крб.; NniCbi - плановий випуск порівнянної товарної продукції по собівартості звітного періоду; NniCni - те ж, за собівартістю планового періоду; n - число видів порівнянної товарної продукції.
За показником витрат на 1 грн. товарної продукції. Абсолютна економія від зниження собівартості товарної продукції в планованому періоді розраховується за формулою:
Виходячи з тих же даних визначають відсоток зниження витрат на 1 грн. товарної продукції в планованому періоді в порівнянні зі звітним періодом (S 'тп):
де Зтпб - витрати на 1 крб. товарної продукції в звітному періоді, коп.; ЗТПП - те ж, у плановому періоді; ТП - вартість товарної продукції в плановому періоді, тис. руб.
Слід мати на увазі, що на рівень витрат впливає цілий ряд факторів, у тому числі зміна норм витрат і цін на матеріали, зростання продуктивності праці, зміна обсягу виробництва та ін У зв'язку з цим при розрахунку необхідно визначити вплив кожного з них у загальному ефекті.
2. Економіка підприємства: Підручник для вузів / В. Я. Горфинкель, Є. М. Купряков, В. П. Прасолова і ін; Під ред. проф. В. Я. Горфінкеля, проф. Є. М. Купрякова. - М.: Банки і біржі, ЮНИТИ, 1996. - 367с.
3. Зайцев Н. Л. Економіка промислового підприємства: Підручник, 2-е вид., Перераб. і доп. - М.: ИНФРА-М, 1998. - 336с.
Найбільш поширеними виробничими втратами є втрати від браку. Усунення цих втрат є істотним резервом зниження собівартості продукції. Для визначення втрат від браку, що відносяться на собівартість продукції, до собівартості остаточно забракованих виробів додають витрати на виправлення браку і з отриманої суми віднімають вартість шлюбу за ціною можливого їх використання, суми утримання з винуватців браку і суми відшкодування збитків, фактично стягнуті з постачальників за поставку недоброякісних матеріалів або напівфабрикатів. При цьому визначають не тільки абсолютна зміна суми втрат від браку у порівнянні з минулим звітним періодом, але й зміна питомої ваги їх у складі собівартості продукції.
Витрати, пов'язані з реалізацією продукції, відносяться до позавиробничих витрат. До їх складу входять витрати на тару, упаковку продукції, доставку її на станцію призначення, а також завантаження в залізничні вагони та інші транспортні засоби. У складі собівартості вони показані загальними сумами без розшифровки, на основі яких визначається загальне відхилення фактичних позавиробничих витрат від планових. Слід мати на увазі, що ці витрати залежать від обсягу відвантаженої продукції і є змінними.
До комплексних статей відносяться і інші виробничі витрати, до складу яких у різних галузях промисловості включаються різні види витрат, наприклад відрахування на науково-дослідні і дослідні роботи, на гарантійне обслуговування та ремонт продукції, а також витрати, які не можуть бути віднесені на собівартість складі інших статей.
Шляхи зниження собівартості продукції
Вирішальною умовою зниження собівартості служить безперервний технічний прогрес. Впровадження нової техніки, комплексна механізація і автоматизація виробничих процесів, вдосконалення технології, впровадження прогресивних видів матеріалів дозволяють значно знизити собівартість продукції.Серйозним резервом зниження собівартості продукції є розширення спеціалізації і кооперування. На спеціалізованих підприємствах з масово-потоковим виробництвом собівартість продукції значно нижче, ніж на підприємствах, що виробляють цю ж продукцію в невеликих кількостях. Розвиток спеціалізації вимагає встановлення й найбільш раціональних кооперованих зв'язків між підприємствами.
Зниження собівартості продукції забезпечується насамперед за рахунок підвищення продуктивності праці. З ростом продуктивності праці скорочуються витрати праці в розрахунку на одиницю продукції, а отже, зменшується і питома вага заробітної плати в структурі собівартості.
Успіх боротьби за зниження собівартості вирішує перш за все зростання продуктивності праці робітників, що забезпечує в певних умовах економію на заробітній платі. Розглянемо, в яких умовах при зростанні продуктивності праці на підприємствах знижуються витрати на заробітну плату робітників. Збільшення вироблення продукції на одного робітника може бути досягнуте за рахунок здійснення організаційно-технічних заходів, завдяки чому змінюються, як правило, норми виробітку і відповідно їм розцінки за виконувані роботи. Збільшення вироблення може відбутися і за рахунок перевиконання встановлених норм виробітку без проведення організаційно-технічних заходів. Норми виробітку і розцінки в цих умовах, як правило, не змінюються.
У першому випадку, коли змінюються норми виробітку і розцінки, підприємство отримує економію на заробітній платі робітників. Пояснюється це тим, що у зв'язку зі зниженням розцінок частка заробітної плати в собівартості одиниці продукції зменшується. Однак це не призводить до зниження середньої заробітної плати робітників, так як наведені організаційно-технічні заходи дають можливість робітникам з тими ж витратами праці виробити більше продукції. Таким чином, проведення організаційно-технічних заходів з відповідним переглядом норм виробітку дозволяє знижувати собівартість продукції за рахунок зменшення частки заробітної плати в одиниці продукції одночасно зі зростанням середньої заробітної плати робітників.
У другому випадку, коли встановлені норми виробітку і розцінки не змінюються, величина витрат на заробітну плату робітників у собівартості одиниці продукції не зменшується. Але із зростанням продуктивності праці збільшується обсяг виробництва, що призводить до економії по інших статтях видатків, зокрема скорочуються витрати по обслуговуванню виробництва і управлінню. Відбувається це тому, що в цехових витратах значна частина витрат (а в загальнозаводських майже повністю) - умовно-постійні витрати (амортизація обладнання, утримання будівель, зміст цехового і загальнозаводського апарату та інші витрати), які не залежать від ступеня виконання плану виробництва. Це означає, що їх загальна сума не змінюється або майже не змінюється в залежності від виконання плану виробництва. Звідси випливає, що, чим більше випуск продукції, тим менше частка цехових і загальнозаводських витрат у її собівартості.
Зі збільшенням обсягу випуску продукції прибуток підприємства збільшується не тільки за рахунок зниження собівартості, але і внаслідок збільшення кількості продукції, що випускається. Таким чином, чим більший обсяг виробництва, тим за інших рівних умов більше сума одержуваної підприємством прибутку.
Найважливіше значення в боротьбі за зниження собівартості продукції має дотримання найсуворішого режиму економії на всіх ділянках виробничо-господарської діяльності підприємства. Послідовне здійснення на підприємствах режиму економії виявляється насамперед у зменшенні витрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції, скорочення витрат на обслуговування виробництва та управління, у ліквідації втрат від браку й інших непродуктивних витрат.
Матеріальні витрати, як відомо, в більшості галузей промисловості займають велику питому вагу в структурі собівартості продукції, тому навіть незначне заощадження сировини, матеріалів, палива і енергії при виробництві кожної одиниці продукції в цілому по підприємству дає великий ефект.
Підприємство має можливість впливати на величину витрат матеріальних ресурсів, починаючи з їх заготівлі. Сировина і матеріали входять у собівартість за ціною їх придбання з урахуванням витрат на перевезення, тому правильний вибір постачальників матеріалів впливає на собівартість продукції. Важливо забезпечити надходження матеріалів від таких постачальників, які знаходяться на невеликій відстані від підприємства, а також перевозити вантажі найбільш дешевим видом транспорту. При укладанні договорів на постачання матеріальних ресурсів необхідно замовляти такі матеріали, які за своїми розмірами та якістю точно відповідають планової специфікації на матеріали, прагнути використовувати більш дешеві матеріали, не знижуючи в той же час якості продукції.
Основною умовою зниження витрат сировини і матеріалів на виробництво одиниці продукції є поліпшення конструкцій виробів і вдосконалення технології виробництва, використання прогресивних видів матеріалів, впровадження технічно обгрунтованих норм витрат матеріальних цінностей.
Скорочення витрат на обслуговування виробництва і керування також знижує собівартість продукції. Розмір цих витрат на одиницю продукції залежить не тільки від обсягу випуску продукції, але і від їх абсолютної суми. Чим менше сума цехових і загальнозаводських витрат у цілому по підприємству, тим за інших рівних умов нижче собівартість кожного виробу.
Резерви скорочення цехових і загальнозаводських витрат полягають насамперед у спрощення та здешевлення апарату управління, в економії на управлінських витратах. До складу цехових і загальнозаводських витрат у значній мірі включається також заробітна плата допоміжних і підсобних робітників. Проведення заходів щодо механізації допоміжних і підсобних робіт призводить до скорочення чисельності робочих, зайнятих на цих роботах, а отже, і до економії цехових і загальнозаводських витрат. Найважливіше значення при цьому мають автоматизація та механізація виробничих процесів, скорочення питомої ваги витрат ручної праці у виробництві. Автоматизація та механізація виробничих процесів дають можливість скоротити і чисельність допоміжних і підсобних робітників у промисловому виробництві.
Скороченню цехових і загальнозаводських витрат сприяє також економне витрачання допоміжних матеріалів, використовуваних при експлуатації устаткування і на інші господарські потреби.
Значні резерви зниження собівартості укладені в скороченні втрат від браку й інших непродуктивних витрат. Вивчення причин браку, виявлення його винуватця дають можливість здійснити заходи щодо ліквідації втрат від браку, скороченню і найбільш раціональному використанню відходів виробництва.
Масштаби виявлення і використання резервів зниження собівартості продукції багато в чому залежать від того, як поставлена робота з вивчення та впровадження досвіду, наявного на інших підприємствах.
Таблиця: Класифікація витрат за економічними елементами і калькуляційними статтями
| Угруповання витрат на Виробництво за економічними елементами | Угруповання витрат на виробництво по калькуляційних статтях витрат |
| 1. Сировина і основні матеріали (за вирахуванням зворотних відходів) | 1. Сировина і матеріали |
| 2. Покупні комплектуючі вироби і матеріали | 2. Покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати і послуги кооперованих підприємств |
| 3. Допоміжні матеріали | 3. Зворотні відходи (віднімаються) |
| 4. Паливо з боку | 4. Паливо для технологічних цілей |
| 5. Електроенергія з боку | 5. Енергія для технологічних цілей |
| 6. Заробітна плата основна і додаткова | 6. Основна заробітна плата виробничих робітників |
| 7. Відрахування на соціальне страхування | 7. Додаткова заробітна плата виробничих робітників |
| 8. Амортизація основних фондів | 8. Відрахування на соціальне страхування |
| 9. Інші грошові витрати | 9. Витрати на підготовку і освоєння виробництва |
| 10. Витрати з утримання та експлуатації обладнання | |
| 11. Цехові витрати | |
| 12. Загальнозаводські витрати | |
| 13. Втрати від браку (тільки виробництва, де втрати дозволені у межах встановлених норм) | |
| 14. Інші виробничі витрати | |
| 15. Разом виробнича собівартість | |
| 16. Позавиробничі витрати | |
| 17. Разом повна собівартість |
За ознакою залежності від зміни обсягу виробництва витрати поділяються на змінні і умовно-постійні. До змінних (пропорційним) відносяться витрати, розмір яких змінюється пропорційно зміні обсягу виробництва. Ці витрати включають: витрати на основні матеріали, різальний інструмент, основну заробітну плату, паливо й енергію для технологічних цілей і ін Умовно-постійними (непропорційними) є витрати, розмір яких не залежить від зміни обсягу виробництва. До них відносяться: заробітна плата адміністративно-управлінського персоналу, витрати на опалення, освітлення, амортизація тощо
Собівартість продукції характеризується показниками, що виражають: а) загальний обсяг витрат на всю вироблену продукцію і виконані роботи підприємства за плановий (звітний) період - собівартість товарної продукції, порівнянної товарної продукції, реалізованої продукції; б) витрати на одиницю об'єму виконаних робіт - собівартість одиниці окремих видів товарної продукції, напівфабрикатів і виробничих послуг (продукції допоміжних цехів), витрати на 1 крб. товарної продукції, витрати на 1 крб. нормативної чистої продукції.
Собівартість продукції є якісним показником, що характеризує виробничо-господарську діяльність виробничого об'єднання, підприємства. Собівартість продукції - це витрати підприємства в грошовому вираженні на її виробництво і збут. У собівартості як в узагальнюючому економічному показнику знаходять своє відображення всі сторони діяльності підприємства: ступінь технологічного оснащення виробництва і освоєння технологічних процесів; рівень організації виробництва і праці, ступінь використання виробничих потужностей; економічність використання матеріальних і трудових ресурсів та інші умови і чинники, що характеризують виробничо- господарську діяльність.
У залежності від обсягу включаються витрат розрізняють цехову, виробничу і повну собівартість. У цехову собівартість входять витрати окремих цехів на виготовлення продукції. Вона є вихідною базою для визначення проміжних внутрішньозаводських планово-розрахункових цін при організації внутрішньозаводського господарського розрахунку. Виробнича собівартість охоплює витрати підприємства на виробництво продукції. Крім цехової собівартості в неї входять загальнозаводські витрати. Повна собівартість продукції включає всі витрати, пов'язані з її виробництвом і реалізацією. Вона відрізняється від виробничої собівартості на величину позавиробничих витрат і обчислюється тільки по товарній продукції.
Зниження собівартості планується по двох показниках: по порівнянній товарній продукції; за витратами на 1 руб. товарної продукції, якщо в загальному обсязі випуску питома вага порівнянної з попереднім роком продукції невеликий. До порівнянної товарної продукції відносять усі її види, вироблені на даному підприємстві в попередньому періоді в масовому або серійному порядку.
Планований розмір зниження собівартості визначається на основі наступних розрахунків.
За показником можна товарної продукції. Спочатку визначається абсолютний розмір економії по формулі:
Визначивши розмір абсолютної економії в планованому періоді, розраховують шуканий відсоток зниження собівартості в плановому періоді (Sср.т.п):
де Еабс.ср.т.п. - абсолютна економія від зниження собівартості порівнянної товарної продукції, тис. крб.; NniCbi - плановий випуск порівнянної товарної продукції по собівартості звітного періоду; NniCni - те ж, за собівартістю планового періоду; n - число видів порівнянної товарної продукції.
За показником витрат на 1 грн. товарної продукції. Абсолютна економія від зниження собівартості товарної продукції в планованому періоді розраховується за формулою:
Виходячи з тих же даних визначають відсоток зниження витрат на 1 грн. товарної продукції в планованому періоді в порівнянні зі звітним періодом (S 'тп):
де Зтпб - витрати на 1 крб. товарної продукції в звітному періоді, коп.; ЗТПП - те ж, у плановому періоді; ТП - вартість товарної продукції в плановому періоді, тис. руб.
Слід мати на увазі, що на рівень витрат впливає цілий ряд факторів, у тому числі зміна норм витрат і цін на матеріали, зростання продуктивності праці, зміна обсягу виробництва та ін У зв'язку з цим при розрахунку необхідно визначити вплив кожного з них у загальному ефекті.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Економіка підприємства: підручник / під редакцією проф. Сафронова .- М.: "МАУП", 1998 р. с. 1462. Економіка підприємства: Підручник для вузів / В. Я. Горфинкель, Є. М. Купряков, В. П. Прасолова і ін; Під ред. проф. В. Я. Горфінкеля, проф. Є. М. Купрякова. - М.: Банки і біржі, ЮНИТИ, 1996. - 367с.
3. Зайцев Н. Л. Економіка промислового підприємства: Підручник, 2-е вид., Перераб. і доп. - М.: ИНФРА-М, 1998. - 336с.