Є. Гік
Як зміг переконатися читач, багато письменників і поети любили шахи, зверталися до них у своїй творчості (див. «Наука і життя» № 7, 2007 р.). У цьому номері ми завершуємо короткий розповідь про шахи в художній літературі і пропонуємо вирішити ще одну шахову задачу. Її автор - блискучий письменник і шаховий композитор Володимир Набоков, про який поряд зі Стефаном Цвейг, І. Ільф і Є. Петров та іншими класиками літератури йшла мова в попередньому номері. «Наше життя подібна шаховій грі» - це відоме стародавній вислів зустрічається в художній літературі ще в епоху Відродження, наприклад, у «Декамероні» Джованні Боккаччо, написаному в середині XIV століття.
Майже через 300 років ці ж слова повторив у «Дон Кіхоті» Мігель Сервантес. Пристрасним любителем шахів був Лев Толстой. У 1864 році він писав братові дружини Олександру Берсе: «Граєш ти в шахи? Я не можу уявити собі це життя без шахів, книжок та полювання ». У «Війні і мирі» при описі військових дій Толстой нерідко говорить про шаховій грі.
Свою прихильність до шахів письменник зберіг до кінця життя. Згадаймо світовий бестселер «Аліса в Країні чудес» Льюїса Керрола. Там героїня грає в крокет, а в наступній книзі, «Аліса в Задзеркаллі», перетворившись на пішака, стає учасницею шахової партії. Дія відбувається на казковій дошці, де всі персонажі - шахові фігури. Любов до шахів Еріха Марії Ремарка знайшла відображення в різних його творах. Сцени ігри зустрічаються в романах «Три товариші», «Тріумфальна арка» і «Життя в борг». В останньому з них один з персонажів, 80-річний старий по прізвища Ріхтер, що страждає важкою формою туберкульозу, проводить багато років в санаторії. Еліксиром, що продовжує йому життя, виявляються шахи. Дізнавшись, що безнадійно хвора людина пристрасно захоплюється ними, лікарі знаходять йому відповідних партнерів, і ті грають з Ріхтером по телефону або по пошті. «Шахи дають нашим думкам зовсім інший напрямок. Вони так далекі від усього людського ... від сумнівів і туги ... це настільки абстрактна гра, що вона заспокоює. Шахи - світ у собі, не знає ні суєти, ні ... смерті ", - переконує Ріхтер іншу пацієнтку, героїню роману Ліліан. Відомий російський драматург і письменник Леонід Зорін - великий шанувальник шахів, автор сценарію популярного на початку 1970-х фільму« Гросмейстер »- часто звертався до шахової темі. Ось уривок з його роману« Записки непитущого », одним з головних персонажів якого став шаховий майстер Мельхіор, наставник героя-оповідача:« У шаховому гуртку Мельхіор відчував себе багато вільніше, у всякому разі, природніше. Години занять були мені в радість. Безперечно, наш рябої декламатор був педагогом неабияким . ... Він говорив про мелодії кольору - білого і чорного, - і про таємничого сполученні цих різному пофарбованих клітин, і про те, як вони співіснують - то в органічному взаємодії, то в стані відторгнення. Тут він досить витончено стосувався загадки різнокольорових слонів , що залишилися в пішаковому оточенні. Тут геніально проявляється, - так стверджував він, здіймаючи перст, - закон гармонійного відповідності протилежних характеристик - різний колір забезпечує рівну вагу. Однією із сторін іноді можна недорахуватися навіть двох пішаків, рівність сил не буде порушено. Ніжно погладжуючи дошку, Мельхіор не втомлювався нагадувати, що кожне поле має свій голос, власний, неповторний голос, треба тільки вміти його почути. Існує сигнальна система позиції, нервова діяльність організму, яку пізнають партнери, точніше сказати - прагнуть пізнати. Від їх успішного проникнення в її суть залежить перебіг партії і її кінцевий результат ... »А ось забавний епізод з повісті братів А. і Г. Вайнерів« Гонки по вертикалі », в якій дантист Зубакін, за сумісництвом досвідчений валютник, погорів на своїй пристрасті до шахів:« Зубопротезний кабінет Зубакіна був розташований на Гоголівській бульварі, поряд із шаховим клубом. Одного разу, займаючись своєю черговою пацієнткою, він зацементований їй протез і велів трохи посидіти, не розкриваючи рота, поки міст не просохне. Сам же на хвилинку вискочив у сусідній будинок - у шаховий клуб. І треба такому статися - саме в цей момент там починався сеанс одночасної гри, який давав улюблений гросмейстер валютника. Упустити такий шанс було б непростимо, і Зубакін прилаштувався до однієї з дощок, закаменев, немов гіпс у його пацієнтки. Поєдинок вийшов дуже цікавим, але коли через три години дантист повернувся в свій кабінет, бідну жінку встигли відвезти в Інститут Скліфосовського, де їй мало не ломом вибивали з рота цемент. А в Зубакіна тим часом міліція встигла конфіскувати все золото і валюту. У результаті цей пристрасний шанувальник шахів змушений був на три роки відправитися в місця не настільки віддалені - підвищувати свій рейтинг ... »Одного разу я запитав у Аркадія Вайнера, великого любителя шахів, дружив з Василем Смисловим і Гаррі Каспаровим: - Зубакін - плід вашої письменницької фантазії або у гравця-дантиста був живий прототип? - Ви будете сміятися, - відповів Аркадій Олександрович, - але такий любитель шахів був, він і зараз є. Не стану називати його ім'я (воно широко відоме у вузьких колах), а прославився ця людина, настільки жорстоко постраждав внаслідок шахів , ще й тим, що вставив золоті зуби своєї улюбленої собаці, побитої в якійсь вуличній бійці. Нині його імідж від такого вчинку тільки виріс би, але в ті далекі часи це виглядало зухвало ... Складний аналіз злочинів чимось нагадує процес шахової гри. Не випадково шахи часто-густо фігурують в детективних романах, наприклад у Яна Флемінга (його головний герой Джеймс Бонд), Жоржа Сіменона (комісар Мегре), Агати Крісті (Еркюль Пуаро і міс Марпл). Один з розповідей Агати Крісті так і називається «Шахова загадка». Ще одна невичерпна тема - шахи і поезія. Гра, настільки багата драматичними поворотами, дивовижними метаморфозами, емоційними потрясіннями, немов створена для того, щоб служити джерелом поетичного натхнення. От знамените рубаї Омара Хайяма, знайоме багатьом шанувальникам шахів: Світ я порівняв би з шахівницею: Те день, то ніч. А пішаки? - ми з тобою. посувають, притиснутий, - і побили, І в темний ящик сунуть на спокій. Нелегка доля пішаків, які йдуть лише вперед, найгарячіші точки бою, а безтрепетно зникаючих з «обличчя дошки», підказала поетові їх неочевидне, але переконливе схожість з простими смертними, до яких він відносив і себе, допомогла йому створити образну модель людського життя. Не можна не згадати і А. С. Пушкіна. Два рядки з «Євгенія Онєгіна»: І Ленський пішки човен Бере в розсіянні свою - викликали гарячий відгук у шахових композиторів. *** Чудове вірш Бориса Пастернака "Марбург", написане за рік до Жовтневої революції 1917 року, завершує така строфа: І тополя - король . Я граю з безсонням. І ферзь - соловей. Я тягнуся до солов'я. І ніч перемагає, фігури цураються. Я біле ранок в обличчя дізнаюся. У цьому шаховому фрагменті поет чудово відбив складний опосередковане сприйняття ним світу. Зіставлення несподівані, інтуїтивні, створена потужним уявою картина відображає душевний стан автора і залишає читачеві простір для тлумачень. *** Чуйний до віянь часу, відгукувався на великі спортивні події і Володимир Висоцький. Перед історичним матчем на першість світу між Спаським і Фішером він написав одну з найсмішніших своїх пісень «Честь шахової корони », герою якої чекає поєдинок з самим Фішером: Я кричав:« Ви що там, очманіли? упустили шаховий престиж! »Ну, а мені сказали в спортотделе:« Ось чудово - ти і захистиш. Але врахуй, що Фішер дуже яскравий, - Навіть спить з дошкою, сила в ньому. Він грає чисто, без помарок, - Нічого, я теж не подарунок, - У мене в запасі хід конем. Починається посилена підготовка до «матчу століття»: Честь корони шахової - на карті, - Він від поразки не піде: Ми зіграли з Талем десять партій У преферанс, в очко і на більярді, - Таль сказав: «Такий не підведе!» І нарешті - сама гра: Тільки прилетіли - одразу сіли. Фішки все заздалегідь стоять. фоторепортери налетіли - і сліплять, І з пантелику збити хочуть. Але усе складається благополучно: І хвалений, горезвісний Фішер Тут же погодився на нічию. Іноді здається, що американського чемпіона світу, відомого всім і кожному в середині минулого століття, нинішнє молоде покоління знає тільки завдяки цій пісні. Так що Висоцький сповна відплатив Фішеру за підказку веселої теми, на десятиліття продовжив йому славу. Разом з крилатими фразами Ільфа і Петрова поетичні жарти Висоцького складають основу веселого шахового словника ... Всі згадані у статті літературні твори, пов'язані з шахами, відносяться в основному до XIX і ХХ століть. Але ось два бестселера, які з'явилися зовсім недавно, на початку ХХI століття. Перший - роман «Фламандська дошка» популярного іспанського письменника Артуро Перес-Реверте. Це парадоксальний детектив із запаморочливим сюжетом. Ключем до розгадки жорстоких злочинів служить картина, на якій зображена позиція з шахової партії, причому виявляється, за кожну з'їдену фігуру заплачено людським життям. Щоб розставити всі крапки над i, належить розібратися, як розвивалася партія. Роман служить блискучою ілюстрацією до розділу шахової композиції, який називається ретроанализа! Перш ніж говорити про другий шаховому бестселері, написаному в останні роки, треба згадати найближчу історію. Не так давно у фантастичній літературі була популярна тема боротьби людини з комп'ютером, білкового розуму - з електронним. Одним з перших образ шахового кіборга в кінці ХІХ століття створив американський письменник Амброз Бірс в оповіданні «Господар Моксона». У наші дні ця тема впевнено перейшла з області фантастики в реальність. Нагадаємо, що в 1997 році вперше в історії машина перемогла чемпіона світу в серйозному матчі. Програма «Діп Блю» здобула перемогу над Гаррі Каспаровим з рахунком 3, 5:2,5. Матч-реванш, як ми знаємо, робот грати відмовився, але завдяки фантазії французького письменника Бернарда Вербера, герой його бестселера «Останній секрет» Семюель Фенше зустрічається з «Діп Блю», точніше, з його нащадком, щоб помститися за Гаррі. У величезному, оббитому повстю залі палацу Каннських фестивалів людина в рогових окулярах бореться з комп'ютером «Діп Блю IV» за звання чемпіона світу. У нього тремтить рука. Напруга занадто високо. Навпаки шиплячий комп'ютер, значний сталевий куб висотою в метр. Від нього виходить запах озону та гарячої міді, яка сочиться крізь його вентиляційну решітку. Людина блідий і стомлений. «Я повинен перемогти», - шепоче він. Кілька величезних екранів і телевізійних камер показують його змарніле обличчя з гарячковим поглядом. ... Поєдинок триває вже майже тиждень. Нікому не відомо, день зараз чи ніч. У людини і машини рахунок рівний 2,5:2,5. Хто сьогодні переможе, той і чемпіон. суглобисті рука почала ворушитися. Механічний супротивник зробив хід чорним конем. «Шах», - з'явився напис на екрані «Діп Блю IV». Шум у залі. Сталевий палець натискає на кнопку годин. Ті відраховують секунди, нагадуючи людині в рогових окулярах, що час проти нього. ... Машина міркує, як швидше завдати вирішального удару. Порівнює ситуацію з мільйонами вже внесених до неї. Перевіривши і зваживши всі варіанти, «Діп Блю IV» своєю механічною рукою пересуває чорну човен на крайнє поле. Тік-так. Тік-так, - кажуть годинник. Нарешті Фенше робить хід у відповідь. Палець натискає на кнопку, щоб перекинути час у табір супротивника. Тиша стає гнітючою. Час зупиняється. "Шах і мат», - вимовляє Фенше. Комп'ютер переконується, що лазівки немає, потім мідною рукою кладе свого короля на бік на знак покори. ... У залі палацу Каннських фестивалів шалені оплески переходять у шалену овацію. Семюель Фенше переміг комп'ютер «Діп Блю IV», який до цього моменту зберігав звання чемпіона світу! Журналісти кидаються до тріумфатору, простягаючи свої диктофони. Організатори матчу знаком просять повернутися їх на місце і надають слово Фенше : «Якщо б ви знали, який я щасливий! Так, теоретично комп'ютер сильніший за людину, тому що у нього немає душі. Від виграшу він не відчуває ні радості, ні гордості. Програш його не засмучує і не розчаровує. Він не відчуває спраги помсти, завжди сконцентрований, невтомно використовує всі свої можливості. Ось чому комп'ютери до цих пір незмінно обігравали людей. - Доктор Фенше усміхається і продовжує: У комп'ютера немає душі, але у нього немає і мотиву. "Діп Блю IV" знав, що в разі перемоги йому не дадуть зайвої електрики або програмного забезпечення. Але він і не боявся, що його вимкнуть у разі програшу. У той час як у мене був мотив! Я хотів взяти реванш у робота за невдачу екс-чемпіона світу Леоніда Камінського, що відбулася тут же рік тому, коли він поступився "Діп Блю III", і, крім того, мріяв помститися за Гарі Каспарова, переможеного "Діп Блю" у 1997 році ... Сьогоднішня подія я розглядаю як переворот не тільки для цих гравців, але і для всього людства в цілому ». Зал тріумфував, світова громадськість аплодувала, і раптом послідувало несподіване повідомлення про смерть доктора Фенше. Що ж сталося? Але тут, мабуть, варто поставити три крапки. Прочитайте розповідь самі. І на закінчення знову про поезію. До шахової темі нерідко звертається російський поет, доктор філософських наук Костянтин Кедров. До перебудови його, як і Бродського, не друкували, а тепер він лауреат багатьох літературних премій і двічі номінант на Нобелівську премію (2003 і 2005 роки). У книзі «Або», повному зібранні поетичних творів Кедрова, є вірші з такими назвами: «Шаховий рояль», «Шаховий Озіріс», «Шахова симфонія», «паліндромний шахи», «хуртовинний ферзь». Ось характерні рядки з останнього вірша: Всі поїзди в метро йдуть ферзем, Там під землею ніхто не ходить конем! На початку 2006 року Кедров випустив поетичний альманах «Журнал поетів», цілком присвячений шахів. Йому вдалося залучити до співпраці багатьох відомих авторів. Вперше в житті шаховий вірш у властивому йому екстравагантному стилі написав Андрій Вознесенський. хід конем Горизонтальний off За полю з парасолькою йде. Кінь - вертоліт Шахів. Як зверху шарахне! зіграні. Слалом, high, speed, домертва: Не зламай спідометра. німкень конем. Хід конем. зіграні міцно! Догори денцем знову! приземляються в нову клітку, яку не зрозуміти ... У передмові до збірки написано: «Шахи - більше ніж гра. Це метакода світу, де є все від генетичного коду до ворожильної Книги змін Стародавнього Китаю. У них зашифрована чорно-біла дискретна природа мікро-і макросвіту, 64 клітини ховають у собі замкнену нескінченність ... »Просто якийсь« код да Вінчі »! Пропоную читачам самим поміркувати над філософським змістом цих слів.