Ціноутворення на підприємстві

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

Зміст
Введення ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. .... 1
Глава 1. Ціни і ціноутворення: теоретичні аспекти проблеми ... ... ... ... ... ... ... .... ... .. 3
1.1. Види цін ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... ... .3
1.1.1.Классіфікація цін по сферах торгівлі ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... ... .. 3
1.1.2. Класифікація цін за способами і ступеня регулювання ... ... ... ... ... ... ... ... 4
1.1.3. Інші способи класифікації цін ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. ... .... ... ... .. 6
1.2.Способи ціноутворення ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. ... .. ... .. 8
1.2.1 Ціноутворення по витратах ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 10
1.2.2. Ціноутворення, засноване на попиті ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 11
1.2.3.Ценообразованіе, засноване на цінах на конкурентну продукцію ... ... ... .12
1.3. Стратегії ціноутворення ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .12
1.3.1. Стратегія ціноутворення, заснована на цінності товару ... ... ... ... ... .. ... .12
1.3.2. Стратегія слідування за попитом ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 13
1.3.3. Стратегія проникнення ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... ... .. 13
1.3.4. Стратегія усунення конкуренції ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... ... ... 13
1.4. Цінові стратегії ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. ... .. 14
1.4.1. Ціноутворення на різних типах ринків і на різних етапах життєвого
циклу продукції ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... ... ... ... ... ... 15
1.4.2. Аналіз ринкових цін ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. ... ... ... ... ... ... ... ... .. 18
1.4.3. Вибір методу ціноутворення. Ціна рівноваги ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 19
1.4.4 Стратегія надання знижок ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... ... ... ... ... 20
1.4.5. Встановлення остаточної ціни ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... ... ... .... 22
Глава 2. Підприємство ВАТ «Мосамміак»: характеристика діяльності та особливості функціонування ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 22
2.1. Аналіз ринку азотних добрив ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 22
2.2. Виробництво нітроаммофоса в Росії ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... .... 28
Глава 3. Ціноутворення на підприємстві ВАТ «Мосамміак» на прикладі
виробництва нітроаммофоса ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 31
3.1. Ціноутворення нітроаммофоса ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 31
3.2. Політика ціноутворення ВАТ «Мосамміак» ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... 38
Висновок ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 40
Список літератури ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. ... ... ... ... .43
Введення
Історично склалося, що ціни встановлювалися покупцями і продавцями в ході торговельних переговорів один з одним. Продавці звичайно запитували ціну вище тієї, що сподівалися отримати, а покупці - нижче тієї, що розраховували заплатити. Поторгувавшись, вони зрештою сходилися на взаємоприйнятній ціні. Встановлення єдиної ціни для всіх покупців - ідея порівняно нова. Поширення вона одержала тільки з виникненням наприкінці XIX ст. великих підприємств роздрібної торгівлі.
Ціна завжди була основним фактором, що визначає вибір покупця. Це положення дотепер справедливо в бідних країнах серед незаможних груп населення стосовно до продуктів типу товарів широкого вжитку. Однак в останні десятиліття на купівельному виборі відносно сильніше стали позначатися нецінові фактори, такі, як стимулювання збуту, організація розподілу товару і послуг для кліентов.PRIVATE "TYPE = PICT; ALT = 06_Konovalcev.JPG (18397 bytes)"
PRIVATE "TYPE = PICT; ALT = stuff.gif (822 bytes)" Основою будь-якої ринкової системи є механізм ціноутворення. У період перехідної економіки це дійсно окрема завдання, оскільки за 70 дет планового ціноутворення російські економісти, і передовсім економісти підприємств, втратили ту культуру господарської діяльності в умовах ринку, якою володіли повною мірою наші колеги в дореволюційній Росії і елементом якої є і комерційне ціноутворення. Тому, запропонувавши економістам підприємств у 1992 р.: «А тепер встановлюйте ціни самі - як хочете!», Держава не вправі було очікувати від них використання інших методів ціноутворення, крім найбільш їм відомого і звичного - витратного. До того ж саме на цей шлях їх підштовхувала інфляція, яку самі підприємства і підстьобували своєю політикою цін, і яка потім формувала вже їх власні цінові очікування.
Але економічна ситуація в країні до середини минулого десятиліття сильно змінилася: темпи інфляції вже до кінця 1995 р. істотно знизилися: ступінь конкуренції помітно зросла через імпорту (в 1995 р. на частку імпорту припали вже більше 50% всього обсягу продажів споживчих товарів) ; різко впав виробничий і споживчий попит стали бар'єром на шляху витратного ціноутворення - і бар'єром куди більш потужним, ніж колишній Держкомцін.
Для російських підприємств настав час освоювати нові моделі комерційної політики, вчитися виживати за рахунок адаптації до непростої і постійно мінливої ​​ринкової ситуації, знаходить і власні способи боротьби із зарубіжними конкурентами на російських і світових ринках.
Основною метою даної роботи є визначення та аналіз основних напрямків цінової політики підприємств на сучасному етапі. Для досягнення цієї мети в роботі передбачається вирішити такі завдання:
1) розглянути основні моделі ціноутворення, що застосовуються в російській економічній практиці;
2) проаналізувати можливі стратегії цінової політики підприємства в умовах як розвиненої ринкової, так і перехідної економіки;
3) дослідити реальну практику політики ціноутворення на прикладі виробника нітроаммофоса (поширеного азотного добрива) ВАТ «Мосамміак».
У першому розділі розглянуто теоретичні основи ціноутворення, системи цін, їх класифікація, диференціація, а також особливості російських економічних реалій. Друга глава присвячена аналізу стану ринку збуту азотних добрив, особливостей фінансово-економічної діяльності та цінової політики підприємства ВАТ «Мосамміак» і цінової політики конкурентів. У третьому розділі досліджено процес ціноутворення на підприємстві ВАТ «Мосамміак» на прикладі конкретного продукту - нітроаммофоса, і Процес проаналізовано з метою вироблення рекомендацій щодо підвищення ефективності виробництва та реалізації продукту.
У роботі використані відомості з різних теоретичних праць, присвячених проблемам ціноутворення, а також статистичні дані інформаційно-аналітичних оглядів російського та світового ринків мінеральних добрив і конкретні економічні показники діяльності ВАТ «Мосамміак», опубліковані у відкритій пресі.
Перехідний характер сучасної російської економіки і відсутність досвіду господарювання в умовах ринкових відносин викликали труднощі у підприємств і що з'явилися фірм. Однією з найбільш складних проблем стало вільне ціноутворення після лібералізації цін.
Глава 1. Ціни і ціноутворення: теоретичні аспекти проблеми
1.1. Види цін
           
           Безумовно, для того, щоб приступити до дослідження загальних закономірностей процесу ціноутворення, необхідно дати визначення поняттю ціни як такої, і розглянути прийняті в сучасній економіці способи класифікації різних видів цін.
1.1.1. Класифікація цін по сферах торгівлі
Оптовими називають ціни, за якими продукція реалізується великими партіями, в умовах так називаної оптової торгівлі. Система оптових цін застосовується в торговельно-збутових операціях між підприємствами, а також при реалізації продукції через спеціалізовані магазини і збутові контори оптової торгівлі, на товарних біржах і в будь-яких інших торгових організаціях, що продають товари оптом, у значній кількості.
Звичайно за оптовими цінами підприємства-виробники реалізують продукцію або один одному, або торговельним посередникам. Найчастіше необхідність в оптовому продажу виникає, коли виробництво продукції локалізоване в обмеженій кількості пунктів, а сфера споживання має великий радіус.
Роздрібними прийнято називати ціни, за якими товари продаються в так називаній роздрібній торговельній мережі, тобто в умовах їх продажу індивідуальним покупцям, при відносно невеликому обсязі кожного продажу. За роздрібними цінами звичайно реалізуються товари народного споживання населенню й у меншій мері - підприємствам, організаціям, підприємцям. За допомогою торгівлі за роздрібними цінами найчастіше обслуговуються кінцеві споживачі, домашні господарства, громадяни. Роздрібна ціна звичайно вище оптової на величину торговельної надбавки, за рахунок якої компенсуються витрати обігу в роздрібній торгівлі й створюється прибуток організацій й установ роздрібної торгівлі.
  Закупівельні ціни - це ціни державних закупівель продукції в підприємств, організацій, населення. У російській економічній практиці були й деякою мірою продовжують бути розповсюдженими державні закупівлі сільськогосподарської продукції у її виробників за закупівельними цінами для продовольчого постачання міського населення, районів півночі, армії і створення державних резервів. Однак у принципі термін «закупівельні ціни може трактуватися набагато більш широко, стосовно до всіх видів державних закупівель.
Певною специфікою володіють ціни на послуги, що представляють, як вже було згадано, види діяльності, при яких не створюється продукт у його матеріально-речовинній формі, але змінюється якість наявного продукту. Найчастіше виробництво послуги збігається з початком її споживання. Специфічність послуг як виду діяльності накладає відбиток на формування цін на послуги, іменованих тарифами (розцінками). При встановленні тарифів на послуги враховується не тільки обсяг робіт, але й часовий фактор, істотну роль грає якість.
1.1.2. Класифікація цін за способами і ступеня регулювання

По ступені й способу регулювання ціни розділяються на групи: жорсткофіксовані (призначаються); регульовані (змінювані); договірні (контрактні); вільні (ринкові).
Жорсткофіксовані, тверді ціни призначаються органами ціноутворення або інших державних органів. Їх рівень фіксується документально. Ні виробники, ні продавці товару не мають право змінити величину такої ціни в яку-небудь сторону, така зміна переслідується за законом. У централізовано керованій економіці призначувані ціни мають широке поширення, вони відомі за назвою державних. Державні органи ціноутворення мають монопольне право призначати й змінювати державні ціни, підвищувати або знижувати їх. Система державного ціноутворення широко використалася в Радянському Союзі. Не слід думати, що державні ціни призначалися довільним чином, в основі такого ціноутворення звичайно лежить витратний принцип, тобто ціна розраховується як сума витрат на виробництво й обіг одиниці продукції, до яких додається нормативний прибуток або з яких віднімається державна цінова дотація.
Регульовані ціни називаються так тому, що їхня величина регулюється державними органами. При регулюванні вплив з боку держави на ціни носить обмежений, непрямий характер, здійснюється за допомогою впливу на зміну попиту чи пропозиції товару. Наприклад, при необхідності встановлення більш високої ціни на товар з метою стимулювання розвитку даного виду виробництва держава може зменшити податки, сплачують покупцями, споживачами цієї групи товарів, що призведе до розширення попиту на товар і відповідно до підвищення цін на нього. Таким же чином можна сприяти і зниження цін. Іноді регулювання зводиться до обмеження величини цін на певні групи товарів верхньою межею з метою розширення купівельної спроможності споживачів або нижньою межею з метою стимулювання розвитку виробництва.
Однак і той й інший шлях мають ряд істотних недоліків, що і приводить до рідкого використання цього методу. Вся справа в тому, що держава, встановлюючи, наприклад, верхню межу ціни, установлює її на більш низькому рівні, ніж рівноважний рівень ціни, що призводить до скорочення пропозиції й росту попиту на товар. Підсумком такого встановлення ціни є перевищення попиту над пропозицією товарів, тобто товарний дефіцит, а отже, природне бажання покупця купити відсутній товар навіть по більш високій ціні, що породжує чорний ринок, на якому ціни будуть вище рівноважних через додаткові витрати продавців які нелегальним шляхом продають товар (хабара, витрати, пов'язані з придбанням товару). У цьому випадку страждають як покупці, які в умові нерегульованості цін купували б товар в остаточному підсумку дешевше, так і сама держава, тому що в умовах створеного дефіциту воно займається розподільними функціями, друкуванням талонів, карток, що приводить до додаткових грошових витрат і соціальних колізій . Певна втрата наноситься і виробникам - за низькими цінами їм не вигідно продавати свою продукцію і вони починають скорочувати виробництво. Аналогічно несприятлива картина складається й при встановленні нижньої межі ціни.
Регулювання цін по величині може також проводиться шляхом затвердження державними органами граничного рівня рентабельності (прибутковості), що більше відповідає тенденціям впливу на ціни в централізованій економіці. Це означає, що відношення прибутку до собівартості (витратам) або до ціни не повинне перевершувати заданого рівня, скажімо 50%. Обмеження за рівнем рентабельності звичайно вводяться для підприємств-монополістів. В окремих випадках задається припустимий ступінь відхилення реальної ціни від фіксованої, базисної.
Жорстке вплив державних органів на ціни за допомогою регулювання здійснюється не тільки в централізовано керованої, але й у ринковій економіці. Найчастіше в умовах економіки ринкового типу регулювання поширює сферу свого впливу на товари і послуги, що мають життєво важливе значення для держави і суспільства (земля, стратегічна сировина, паливо, енергія, суспільний транспорт, споживчі товари першої необхідності). Доводиться спостерігати й регулювання цін з боку мафіозних структур, підкоряють собі ринок.
  Договірні ціни - це ціни, величина яких визначена застережно акт купівлі-продажу угодою, документально зафіксованим контрактом між продавцями і покупцями. У сучасній практиці ділового співробітництва прийнято виділяти в договорах спеціальний розділ, якому обмовляється рівень цін. У ряді випадків у договорі фіксується не абсолютна величина цін, а діапазон цін (у межах від і до), верхній або нижній рівень (не вище або не нижче) або їх зв'язок з державними, ринковими, світовими цінами. Обмовляється також допустимість зміни закріплених контрактом цін внаслідок інфляції, виникнення форс-мажорних обставин, прийняття нових законів.
Вільні ринкові ціни звільнені від безпосереднього цінового втручання державних органів, формуються під впливом ринку, законів попиту та пропозиції й звуться рівноважних цін, тобто таких цін, при яких обсяг попиту дорівнює обсягу пропозиції товарів на ринку. Теоретично в ідеалі ринкові ціни повинні складатися в процесі вільного торгу між покупцями і продавцями. Але реально не вдається уникнути впливу на процес встановлення ринкових цін ряду факторів не тільки економічної, але й психологічної природи, пов'язаних з поведінкою, інтересами покупців і продавців. У цьому сенсі коректно визначити вільні ринкові або рівноважні ціни як ціну, яка дорівнює, з одного боку, цінності для споживачів додаткової одиниці придбаного блага і, з іншого боку, витратам виробництва і продажу додаткової одиниці даного блага для продавця.
Перехід від фіксованих державних цін до вільних, ринкових цін називають лібералізацією цін.
1.1.3. Інші способи класифікації цін
В економічному аналізі, плануванні і статистиці, а також у дослідницьких цілях, поряд з поточними, фактично використовуються зіставні або, як їх іноді називають, незмінні ціни. Використання таких цін об'єктивно необхідно у зв'язку з природною зміною багатьох цін, процесами інфляції. . У міру переходу в зону стрибкоподібного, найчастіше некерованого підйому цін замість або на додаток до індексу цін став частіше застосовуватися показник рівня інфляції, що характеризує, на скільки відсотків збільшуються ціни за певний період. Показник рівня інфляції у відсотках дорівнює процентному індексу росту цін за відповідний період, зменшеному на 100%. Індекс цін є показник зростання, а рівень інфляції - приросту цін.
У цих же цілях іноді застосовують реальні ціни, які представляють совою ціну в грошовому вираженні щодо загального рівня цін. У ході прийняття споживчих рішень покупця цікавлять і відносні (порівнянні) ціни, тобто ціна даного товару в порівнянні із ціною деякого іншого родинного товару або того ж товару в іншому регіоні. З цією метою встановлюється відношення цін. Частіше за все визначається відношення цін взаємозамінних товарів, визначених як субститутами.
В процесі проектування нових видів виробів і об'єктів для виробництва знову освоюваної продукції, товарів, послуг, матеріалів, напівфабрикатів, енергії використаються проектні ціни. З урахуванням їх наближеного, орієнтовного характеру часто визначається граничний рівень таких нових цін у вигляді лімітних цін.
Стосовно до об'єктів будівельної індустрії на етапі їхнього проектування визначається ціна будівництва об'єкта, обумовлена ​​з урахуванням всіх видів витрат на створення та оснащення. Таку ціну прийнято називати кошторисною вартістю, тому що вона обчислюється на основі кошторисів, у яких підсумовані витрати на створення річного будівельного об'єкта.
У більш широкому плані види цін, обумовлені за допомогою розрахунків, називають розрахунковими, а ціни, очікувані в майбутньому, - очікуваними.
Ряд цін на товари і послуги фіксується в документальній формі у вигляді прейскурантів, тобто покажчиків цін. Величини цін, представлених у таких документах, називають прейскурантними. В умовах державного ціноутворення прейскурант, цінник був основним, іноді первинним ціновим документом. У ринковій економіці прейскурант стає довідковим документом.
У ході здійснення планово-управлінських робіт використовуються прогнозні і планові ціни, зміст і призначення яких ясні з їхньої назви. Згідно з економічною теорією, вважалося, що при державно-плановій системі господарювання величина державних цін, що становили переважну більшість всього цінового арсеналу, визначається державними планами, тобто в господарстві діють планові ціни. У дійсності ціни не встановлювалися планами, а були об'єктом оперативного управління з боку державних органів ціноутворення. У той же час державні плани економічного і соціального розвитку складалися на певній ціновій базі, яка була скоріше прогнозно-аналітичної, ніж плановою. І в економіці ринкового типу широко використаються прогнозні ціни, на основі яких складаються бізнеси проекти, бізнес-плани, плани фірм, індикативні державні плани-прогнози.
Часто вид ціни зумовлюється видом ринку, на якому вона утвориться. За цією ознакою виділяють такі види цін:
· Біржові ціни;
· Аукціонні ціни;
· Комісійні ціни.
В Україні радянського і пострадянського періоду прийнято було говорити й усе ще говорять про ціни так званого колгоспного ринку і про кооперативні ціни (що встановлюються кооперативними організаціями).
Світові ціни складаються під впливом економічних, природно-кліматичних, політичних та інших факторів. Тому світова ціна на один і той же товар може бути різна в різних районах земної кулі. В основі світової ціни лежить інтернаціональна вартість, яка орієнтується на витрати виробництва і реалізації товару тих країн і регіонів, які постачають основну його масу на світовий ринок. Практично це - ціни продавців в основних центрах експорту даного товару і ціни покупців у найважливіших центрах його імпорту. Світові ціни являють собою або реально діючі на всесвітньому ринку ціни на товари даної групи, або ціни, визнані на певний період з боку організацій, що відають міжнародною торгівлею, або середні значення цін за одні й ті ж товари, що встановилися в різних країнах та регіонах. Світові ціни обчислюються звичайно у вільно конвертованих валютах. У міру становлення ринкових відносин в Україні ціни на російських ринках придбали тенденцію наближатися до світових.
Ну особливу категорію цін представляють ціни неофіційного, так званого чорного або тіньового ринку. Найчастіше це ціни на заборонені у відкритому продажу товари, з різних причин відсутні в даний момент у вільному продажу.
Застосовуються також демпінгові ціни. Це штучно занижені ціни, які застосовуються як засіб для витіснення конкурентів з ринку і збільшення обсягу власних продажів.
1.2. Способи ціноутворення
Взаємозв'язок понять "ціна" і "прибуток" очевидна. Чим більше ціна, тим більший прибуток, чим менше ціна, тим менший прибуток. З іншого боку, дешевий товар чи послугу легше продати, і за той же проміжок часу вони будуть продаватися в більшому обсязі, ніж дорогі аналоги. Таким чином, важливо встановити взаємозв'язок між ціною продукту і кількістю продаваних його одиниць.
Існують два основних способи встановлення ціни на продукцію: виходячи з витрат на виробництво і збут продукту і з можливостей ринку (купівельної спроможності). Перший спосіб називається ціноутворення по витратах, другий - ціноутворення по попиту. Третім, менш поширеним, але теж важливим способом є ціноутворення, засноване на цінах на конкурентну продукцію.
             Можна виділити декілька чинників, під впливом яких знаходиться безпосередньо підприємство малого бізнесу при виборі способу ціноутворення на свій товар.
            Фактор цінності - один з найбільш важливих факторів. Кожен товар здатний певною мірою задовольнити потреби покупців. Для узгодження ціни і корисності товару можна: додати товару велику цінність, просвітити покупця за допомогою реклами про цінності товару.
Фактор витрат - витрати і прибуток складають мінімальну ціну товару. Найпростіший спосіб утворення ціни: при відомих витратах і витратах додати прийнятну норму прибутку. Однак навіть якщо ціна тільки покриває витрати, немає гарантії, що товар буде куплений.
Фактор конкуренції - конкуренція робить сильний вплив на цінову політику. Можна спровокувати сплеск конкуренції призначивши високу ціну або усунути її призначивши мінімальну. Якщо товар потребує особливого методу виробництва, або виробництво його дуже складне, то низькі ціни не притягнуть до нього конкурентів, але високі ціни підкажуть конкурентам, чим їм варто зайнятися.
Фактор розподілу - розподіл товару значно впливає на його ціну. Чим ближче товар до споживача, тим дорожче для підприємства його розподіл. Якщо товар буде надходити безпосередньо до споживача, то кожна операція стає окремою операцією, гроші, призначені постачальникові, отримує виробник, але і його витрати зростають. Перевага такого методу розподілу полягає в повному контролі над продажами і маркетингом.
Фактор обслуговування - обслуговування бере участь в передпродажному, продажному і післяпродажному етапах операції. Витрати по обслуговуванню повинні входити в ціну. У такі витрати входять: підготовка котирувань, розрахунків, встановлення обладнання, доставка товару, навчання персоналу, надання гарантії або права оплати в розстрочку.
1.2.1. Ціноутворення по витратах
Даний спосіб широко розповсюджений на увазі того, що він досить нескладний для малих підприємств. Визначається вартість виготовлення, закупівель матеріалів для виробництва, додаються всі інші витрати і встановлену величину прибутку. У результаті обчислень виходить ціна товару.
Типовим прикладом ціноутворення по витратах є роздрібна торгівля. Ціна тут визначається наступним чином: до величини засобів, витрачених на закупівлю додається певний відсоток на покриття інших витрат, відсоток прибутку (плюс відповідний відсоток для виплати ПДВ, якщо даний податок стягується).
Спеціальний відсоток додається до закупівельної ціни для покриття часу обігу товару або послуги (такий час отримало назву «оборотність запасів»). Чим нижче цей показник, тим більше часу потрібно для того, щоб розпродати всі запаси зі складу, і тим самим нижче стає відсоток прибутку. При торгівлі швидкопсувними товарами, можливо обернути весь обсяг запасів кілька разів протягом тижня. Наприклад, різниця між товарною ціною таких товарів як риба або овочі та їх собівартістю не дуже велика, але в результаті їх доброю оборотності можна отримати значний прибуток, "обернувши" такий товар багато разів за короткий проміжок часу. І навпаки, для товарів з низькою оборотністю характерна значна різниця між продажною ціною і собівартістю.
При необхідності прийняття способу розрахунку цін по витратах для даного товару, розробляється стандартна величина різниці між ціною і собівартістю. Така величина повинна розраховуватися, наприклад, у випадку, коли є товар, що складається з постійної і змінної частин. Збираються дані по витратах і підраховується розмір націнки на собівартість, необхідний для покриття всіх витрат.
Складнощі методу ціноутворення по витратах. Ціноутворення за методом "середні витрати плюс прибуток" досить нескладно, але його рекомендується застосовувати лише коли діяльність підприємства відносно проста. З розвитком її все ускладнюється, і тоді рекомендується взяти на озброєння метод регулярних процентних націнок по всіх позиціях цінової відомості.
Цілком виправдане застосування даного методу ціноутворення, якщо діяльність підприємства пов'язана з посередництвом, тобто з придбанням товарів у виробників і продажем їх роздрібним продавцям, так як виробники, товари яких реалізуються підприємством, зазвичай самі встановлюють роздрібні ціни на свою продукцію.
1.2.2. Ціноутворення, засноване на попиті
Суть даного підходу до ціноутворення полягає в тому, що треба встановити таку ціну, яку покупець готовий заплатити за даний товар. На жаль, покупці рідко повідомляють про те, скільки вони готові заплатити. Продавець повинен сам назвати ціну.
Тут при призначенні цін радником може стати рівень цін за аналогічні товари та послуги. При продажу товару слід звернути увагу на ціни його аналогів у магазинах, супермаркетах, на оптових складах, магазинах знижених цін, каталогах для замовлень товарів поштою і інших можливих торгових точках. Якщо є можливість, то можна провести аналіз: з яких матеріалів зроблено аналоги, яке їх якість. Висока ціна зазвичай виправдана високоякісними матеріалами, чудовим дизайном і т.п. При такій системі краще призначати високу ціну і давати знижку, ніж продавати за нормальною ціною відразу. Основна складність ціноутворення по попиту полягає в тому, що ціна повинна бути такою, яку заплатить покупець, але встановити її належить продавцю. Яка б ціна не була призначена, не існує гарантій, що товар буде по ній користуватися попитом. Таким чином, при ціноутворенні по попиту, ціна призначається, відштовхуючись від витрат і піднімається до величини, яку, на думку продавця, готовий заплатити покупець.
Очевидно, що ціна впливає на попит: якщо встановлена ​​висока ціна, то навряд чи обсяги продажів будуть високі, а якщо встановлена ​​низька ціна, то продасться багато, але з маленькою прибутком або на збиток. При цьому дуже важливо встановити закономірності впливу ціни на попит: якщо знизити ціну на 10%, то чи збільшиться попит на 10%, або більше, ніж на 10% або менше?
Те, як попит реагує на зміну ціни, називається еластичністю попиту. Якщо зниження ціни спричинило до зростання обсягу продажів більш ніж на 10%, то попит еластичний. Тобто загальне співвідношення таке: якщо для будь-якого пропорційної зміни ціни обсяг збуту зростає пропорційно більше, то попит вважається еластичним, а якщо обсяг збуту зростає пропорційно менше, то попит нееластичний.
Якщо підприємство тільки починає свою діяльність, то не існує необхідної інформації про збут товару для аналізу еластичності попиту. При розробці цінової політики особливе місце слід приділяти чутливості цін, тому що іноді для товару з високоеластічним попитом невелика зміна в ціні може корінним чином змінити обсяг продажів.
1.2.3. Ціноутворення, засноване на цінах на конкурентну продукцію
            Таке ціноутворення вже згадувалося у зв'язку з ціноутворенням, заснованим на попиті. Цей спосіб вимагає аналізу аналогічних товарів конкурентів з урахуванням всіх відмінностей між даними товарами. Природно, нижньою межею цін є витрати, але надалі вони не є орієнтиром. Підприємство може дотримуватися середнього рівня цін, що гарантує від помилок при ціноутворенні, але в той же час не принесе великих прибутків і виключає можливість ведення цінової війни з конкурентами.
Вибір цінової стратегії складає зміст концепції підприємства у визначенні цін на свою продукцію. Цим визначається планування виручки і прибутку підприємства від продажу товару. Підприємству, що працює ринкових умовах, перш за все необхідно виробити стратегію і принципи визначення цін, керуючись якими вона може вирішувати поставлені перед ним завдання.
Відсутність чітко визначеної цінової стратегії сприяє невизначеності у прийнятті рішень у цій області різними службами підприємства (якщо воно має складну структуру), може призвести до неузгодженості цих рішень і мати наслідком ослаблення позицій підприємства на ринку, втрати у виручці і прибутку.
1.3. Стратегії ціноутворення

Практика діяльності підприємств в умовах ринкової економіки виробила певні стратегії в області встановлення цін. Найбільш поширені з них описуються нижче.  

1.3.1. Стратегія ціноутворення, заснована на цінності товару
            Дана стратегія полягає у встановленні високої ціни на товар на невеликому сегменті ринку і "зняття вершків" у вигляді високої рентабельності продажів. Ціна тримається високою для того, щоб нові покупці, що входять в даний сегмент ринку виходили на якісно новий, більш високий рівень. Застосування даної стратегії стає можливим за переваги даного вироби над аналогами або його унікальності.
1.3.2. Стратегія слідування за попитом
             Дана стратегія схожа зі стратегією "зняття вершків", але замість утримування ціни на постійному високому рівні і переконання покупців вийти на новий рівень споживання, ціна під суворим контролем знижується. Часто товар отримує несуттєві зміни в дизайні та можливості, щоб значно відрізнятися від попередніх моделей. Іноді, щоб відповідати зниження ціни, доводиться міняти зовнішній вигляд товару, заходи щодо стимулювання його збуту, упаковку або спосіб розподілу. Ціна утримується на кожному новому зниженому рівні досить довго, щоб задовольнити весь існуючий попит. Як тільки обсяг продажу починає істотно скорочуватися, слід готуватися до наступного зниження ціни.
1.3.3. Стратегія проникнення
Ціновий прорив, як видно із самої назви є встановлення дуже низької ціни для проникнення і розвитку діяльності на новому ринку в найкоротші терміни, щоб убезпечити переваги у витратах від обсягу виробництва. Така стратегія мало підходить для невеликої компанії, так як вона не має потрібних обсягів виробництва, а роздрібна торгівля конкурентів може відреагувати дуже швидко і жорстко.
1.3.4. Стратегія усунення конкуренції
            Стратегія усунення конкуренції схожа зі стратегією проникнення, але використовується в інших цілях. Вона призначена для того, щоб не дати потенційним конкурентам вийти на ринок, інше її призначення - домогтися максимального обсягу продажів перш, ніж на ринок вийде конкурент. Ціна тому встановлюється максимально близько до витрат, що дає малий прибуток і виправдовується тільки великим обсягом продажів. Невелика компанія могла б вдатися до даної стратегії для концентрування своєї діяльності на невеликому сегменті ринку: швидко вийти на нього, швидко отримати прибуток і так само швидко покинути цей сегмент.
Крім описаних стратегій, можливі й інші:
- Збереження стабільного становища на ринку (збереження помірного відсотка рентабельності до акціонерного капіталу: на заході 8-10% для великих підприємств)
- Підтримання та забезпечення ліквідності - платоспроможності підприємства (ця стратегія в основному пов'язана з вибором надійних замовників, які могли б забезпечити стабільне надходження грошових коштів на рахунок підприємства, що пов'язано з переходом на вигідні для замовників види оплати, надання бездоганним в платежах замовникам пільг за цінами і т.п.)
- Цінова стратегія, спрямована на розширення експортних можливостей підприємства (вона пов'язана зі стратегією "зняття вершків" на нових ринках).
Ціна, єдиний елемент традиційного маркетингу, що забезпечує продавцю реальний дохід. Ринкова ціна не є незалежною змінною, її значення залежить від значення інших елементів маркетингу, а так само від рівня конкуренції на ринку і загального стану економіки. Зазвичай інші елементи маркетингу також змінюються (наприклад, при збільшенні диференціації продукції з метою максимально підняти ціну або, як мінімум, різницю між ціною і собівартістю).
Основним завданням стратегії ціноутворення в ринковій економіці стає отримання максимального прибутку при запланованому обсязі продажів. Цінова стратегія повинна забезпечити довгострокове задоволення потреб споживачів, шляхом оптимального поєднання внутрішньої стратегії розвитку підприємства та параметрів зовнішнього середовища в рамках довгострокової маркетингової стратегії.
Отже, при розробці цінової стратегії кожне підприємство має визначити для себе її головні цілі-концепцію, як, наприклад, доведення до максимуму виручки, ціни, обсягів реалізації продукції чи конкурентоспроможності, забезпечення певної рентабельності.
1.4. Цінові стратегії
Структура цінової стратегії складається з стратегії ціноутворення та стратегії управління цінами.
Стратегія ціноутворення дозволяє визначити з позицій маркетингу рівень цін і граничні ціни на окремі товари. Ціноутворення завжди слід проводити з урахуванням номенклатури та якості продукції, її корисності, значущості та купівельної спроможності споживачів і цін конкурентів. В окремих випадках слід враховувати і ціни на продукцію-замінник.
Стратегія управління цінами є, комплекс заходів з підтримки умовних цін при фактичному їх регулювання у відповідності з різноманітністю і особливостями попиту, конкуренції на ринку. Основні кроки розробки цінової стратегії такі:
Аналіз цін (включає отримання відповідей на наступні питання):
· Чи визначені цінові норми.
· Враховано чи характеристика споживача.
· Чи обгрунтована диференціація цін.
· Враховано чи можлива тенденція зміни цін.
· Чи достатньо цінові норми ув'язані з іншими маркетинговими засобами.
· Чи дозволяють вони брати участь у конкурентній боротьбі.
· Враховано чи гнучкість попиту при встановленні ціни.
· Враховано чи реакція конкурентів на ціну цього виду продукції.
· Чи відповідає ціна іміджу продукції.
· Враховано чи при встановленні ціни етап життєвого циклу продукції.
· Чи правильно визначені норми знижок.
· Чи передбачається диференціація цін (по регіонах, категоріям споживачів, порами року тощо).
· Визначення завдань цінової стратегії.
Встановлення цілей та напрямків ціноутворення:
· Цілі ціноутворення (прибуток, виручка, підтримання цін, протидія конкуренції).
· Напрямки ціноутворення (за рівнем цін, з регулювання цін, за системою знижок).
· Остаточне прийняття рішення щодо цінової стратегії.
1.4.1. Ціноутворення на різних типах ринків і на різних етапах життєвого циклу продукції
На кожному типі ринків з урахуванням завдань, що стоять перед підприємством і кон'юнктури, ціноутворенням можуть бути вирішені наступні завдання:
         -   Забезпечення планової норми прибутку, гарантує конкурентоспроможність і швидку реалізацію продукції підприємства. Тут треба бути досить обережними, тому що це може призвести до того, що ціна перестане відігравати позитивну роль у маркетингу.
- Створення грошового запасу, у разі, коли у підприємства є проблеми зі збутом продукції, приплив грошей може бути важливіше прибутку. Таке становище характерно сьогодні для багатьох підприємств у відношенні "живих" грошей. Іноді вартість наявних запасів така, що їх краще продати за ціною, яка дорівнює або нижче собівартості, ніж зберігати її на складі в очікуванні зміни кон'юнктури ринку.
В окремих випадках утриманням низьких цін, коли завойовано тверде становище на ринку, можна стримувати появу нових конкурентів (ціни недостатньо високі для покриття витрат з організації нового виробництва для новачків).
- Забезпечення заданого обсягу продажів, коли заради утримання довгострокової позиції на ринку і збільшення обсягів реалізації можна поступитися часткою прибутку. Добре, коли вона одночасно має і якісні переваги перед продукцією конкурентів. Тоді після завоювання великої частки ринку можна з часом і дещо підняти ціни. Крайньою формою такої політики є "виключає" ціноутворення, коли ціна на продукцію встановлюється настільки низькою, що призводить до відтоку з ринку частини конкурентів.
- Завоювання престижу, найбільш ефективний спосіб у випадках, коли споживач не може у визначенні різниці в якості продукції конкурентів. Престижна ціна відповідно повинна належати продукції, яка відповідним чином рекламується і просувається на ринок.
- Повне використання виробничих потужностей за рахунок "не пікового" ціноутворення. Це ефективно там, де склалися високі "встановилися" і низькі "мінливі" ціни, де попит змінюється з певною періодичністю (наприклад, природні ресурси, транспорт та ін.)
Вважається, що коли попит низький, замість того щоб залишати незавантаженими виробничі потужності, не окупаючи постійної частини вартості, необхідно стимулювати попит, оцінюючи продукцію більш високо, ніж змінну складову попиту.
У залежності від стадії життєвого циклу продукції політика цін, у рамках політики маркетингу, так само міняється. На стадії впровадження нового виду продукції розрізняють чотири стратегії в ціновій політиці.
- Стратегія інтенсивного (активного) маркетингу, яка відрізняється тим, що установлюється висока ціна і витрачається багато коштів на стимулювання збуту. Високою ціною забезпечується високий прибуток, а великі витрати на стимулювання збуту дозволяють швидко просунути продукцію на ринок. Це стратегія, на думку Ф. Котлера, вигідна, коли:
· Споживачі в своїй масі не інформовані про продукцію;
· Ті, хто вже знає про неї, не постоїть за ціною;
· Необхідно протидіяти конкуренції.
- Стратегія вибіркового проникнення-це висока ціна, при незначному стимулюванні збуту. Використовується, коли:
· Місткість ринку невелика;
· Продукція відома більшості споживачів;
· Споживачі готові платити високу ціну;
· Конкуренція незначна.
- Стратегія широкого проникнення означає, що ціна встановлюється низкою, а витрати на маркетинг-високими. Вважається найбільш успішної для швидкого виходу на ринок і захоплення максимально можливої ​​його частки. Застосовується якщо:
· Велика місткість ринку;
· Споживачі погано інформовані про продукцію:
· Сильна конкуренція;
· Збільшення масштабу виробництва зменшує витрати на одиницю продукції.
- Стратегія пасивного маркетингу спирається на низьку ціну і незначні витрати на стимулювання збуту. Вона виправдана, коли рівень попиту визначається в основному ціною.
На наступній стадії життєвого циклу продукції - стадії росту конкуренція звичайно підсилюється і тому нова продукція починає поступово витісняти продукцію конкурентів, форсують маркетингову діяльність конкуренти. У цій ситуації необхідно:
· Поліпшувати продукцію, модернізуючи і закріплюючи її відрив від конкурентів;
· Виходити з нею на нові сегменти ринку;
· Посилити рекламу, в тому числі з акцентом на престижність та з метою формування у споживачів - новаторів прагнення до вторинної купівлі.
На стадії зрілості продаж стабілізується на свій розсуд, і головну роль починають грати споживачі-консерватори.
На стадії насичення - продаж цілком стабілізується і підтримується вторинними закупівлями.
Щоб запобігти стадію спаду, приймаються заходи для "підбадьорення" продажу, у тому числі значне зниження ціни, щоб зробити продукцію доступної для тих категорій споживачів, які не набували її з-за високої ціни.
1.4.2. Аналіз ринкових цін
Головним чинником, що враховується при встановленні ціни, є вивчення цін конкурентів. Реальні і потенційні конкуренти завжди намагаються оцінити структуру цін і прибутку виробництва. Реальні конкуренти будуть прагнути пропонувати таку ж або кращу продукцію, а потенційні - прагнути вийти на ринок, якщо, на їхню думку, прибуток може бути високою.
Ціна є найбільш помітною з усіх складових конкурентноздатності і, отже, її зміни швидше виявляються і викликають відповідну реакцію. Зміни інших елементів маркетингу можуть бути менш помітними, їх важче виявити і організувати відповідні дії.
При встановленні ціни необхідно враховувати й можливу реакцію основних груп споживачів. Вона тісно пов'язана з очікуваннями споживача і репутацією виробника. споживач скоріше вважатиме за краще придбати продукцію за вищою ціною, але з добре зарекомендувала себе маркою. Але при цьому слід уникати формування несприятливої ​​суспільної думки про так званої "надлишковий прибуток", навіть при гарній репутації виробника. Це може підштовхнути споживача зробити замовлення туди, де з'явиться прийнятна альтернатива.
Спроби максимально збільшити прибуток будь-якими способами завжди пов'язані з великим ризиком. Справедливо вважається, що краще довести ризик до мінімуму, ніж довести прибутку до максимуму.
У той же час деякі виробники спочатку краще помилитися у бік призначення на нову продукцію більш високої ціни з наступних причин:
· Нова продукція повинна мати унікальні переваги, за яку Споживач заплатить більше;
· Висока ціна, особливо там, де важко порівнювати конкуруючі види продукції, створить враження про якість, яке може залишитися про продукцію, навіть при подальшому зниженні її;
· Виробник не прагне до великого початкового об'єму.
Якщо ціна встановлюється на самому високому рівні, відповідному досягнення запланованого обсягу продажів, така політика називається "зняттям вершків". Вона може бути рекомендована тільки тоді, коли є впевненість, що унікальність продукції не буде скопійована перш, ніж вдасться опанувати значною часткою ринку.
Інші виробники, навпаки, вважають за краще помилитися у бік низької ціни. Вона їм здається менш ризикованою, тому що знижує до мінімуму ймовірність переоцінки і повинна допомогти продукції відразу перейти в стадію зростання. Однак якщо попит не чутливий до ціни і собівартість одиниці продукції поступово зменшується у міру збільшення обсягу, тоді вигоди від низької ціни стають практично не відчутними. Більш того, вона може асоціюватися і з низькою якістю продукції.
Якщо можна було б відобразити на графіку залежність ціни від обсягу реалізації, то ціноутворення стало б простою арифметичною завданням. При певному діапазоні цін і обсяги можна було б елементарно підрахувати прибуток. Але в тому то й справа, що попит на продукцію не має лінійну залежність з ціною. У цілому попит буде еластичним, якщо споживачі не зможуть знайти істотні відмінності між конкуруючими видами продукції, якщо частота покупок висока, якщо є висока вартість одиниці продукції. Попит буде нееластичним, якщо продукція унікальна і споживачі бачать в ній більшу необхідність, а попит випереджає пропозицію.
1.4.3. Вибір методу ціноутворення. Ціна рівноваги
Щоб встановити оптимальний рівень цін, застосовують два традиційних методу розрахунку: орієнтацію на витрати і задану (бажану для продавця) прибуток або орієнтацію на ціни основних конкурентів або одного конкурента-лідера. Перший метод одержав назву витратного, другий-адміністративного.
Витратний метод використовує інформацію про повні, прямих, усереднених, стандартних і граничних витрат, враховує політику цільової ціни (цільової норми прибутку).
Які ж ще методи ціноутворення, орієнтуються на конкуренцію і попит, можна було б рекомендувати?
- Орієнтація на середні ринкові ціни продукції даного роду (галузеві). Цей метод характерний для підприємств, що працюють на слабомонополізірованних товарних ринках. В основі середніх галузевих цін лежать суспільно необхідні витрати праці, які забезпечують прибуток стійко працюючим підприємствам.
- Орієнтація на цінового лідера. Цей метод практикується на ринках, де домінують кілька (3-5) підприємств, так що ринок практично повністю поділений між ними. У цьому випадку одне з підприємств, частка ринку якого є найбільшою, мовчазно визнається іншими виробниками ціновим лідером. Будь-які зміни цін, вжиті ним, відтворюються іншими підприємствами, щоб не вносити хаос у ринковий механізм і зберігати свою частку ринку.
- Орієнтація на попит. На відміну від цін, орієнтованих на витрати виробництва, ці ціни встановлюють, постійно спостерігаючи за інтенсивністю попиту. При підвищенні попиту ціни збільшують, а при падінні - зменшують, хоча витрати виробництва при цьому залишаються незмінними. У результаті відбувається "цінова дискримінація", що означає, що продукція одночасно продається за кількома цінами, залежно від місця і часу продажу, а іноді і від категорії Споживача (найбільш часто використовується при реалізації продукції тривалого користування).
У деяких випадках цінова дискримінація робиться в залежності від місця продажу, наприклад, від категорії та престижності магазину. Самостійну групу методів визначення цін становить математичне, в тому числі імітаційне моделювання, особливо при розрахунку «ціни рівноваги».
В основу розрахунку моделі "ціни рівноваги" кладеться взаємодія двох функцій:
· Функції можливого обсягу випуску (пропозиції) продукції в залежності від її ціни;
· Функції попиту на цю продукцію, що залежить також від ціни.
Точка перетину цих кривих і є ціною рівноваги, при якій вся випущена продукція буде реалізована. Якщо при певному обсязі виробництва ціна виходить вище рівноважної, то це означає, що частина продукції може бути не реалізована. В іншому випадку - інша ситуація, що характеризується дефіцитом на даний вид продукції. Основна складність побудови цієї моделі полягає у визначенні функції попиту, що і є одним із завдань маркетингу.
1.4.4 Стратегія надання знижок
Хоча ціни на свою продукцію підприємство встановлює з урахуванням прийнятої ціновою стратегією, на кожній стадії просування продукції на ринок йому необхідно регулювати ціни залежно від обсягів та умов поставки, порядку і форм оплати, а в рамках програми зі стимулювання збуту вводити систему знижок. Саме по собі введення будь-яких видів знижок повинно бути спрямовано на закріплення позицій підприємства на конкретних ринках.
Найбільш традиційним видом знижки є знижка на кількість. Розмір знижки, яку іноді ще називають оптової, може змінюватись досить сильно і досягати часом до 20-30% від оптової ціни продукції.
Знижки за оплату продукції за готівку, як правило, встановлюються в розмірі 1-1,5% від загальної вартості поставки, а ось знижки при попередній оплаті можуть доходити до 3-5%, залежно від періоду від дати оплати до поставки.
Дилерські знижки надаються з метою підтримки в регіоні певного рівня цін і також можуть варіюватися в досить широкому діапазоні, починаючи від 10% і вище. Для дилерів крім гнучкої системи знижок нерідко використовується і оплата за відкритим рахунком. Це означає, що дилер може отримувати продукцію і рахунки за неї хоч кожен день, а оплачувати її один раз на місяць. Як еквівалент знижку, при великих обсягах закупівель, може стати надання Дилеру пільг за асортиментом придбаної продукції, за рахунок більш високої частки в постачанні ліквідної продукції. Даний варіант ефективний для тих підприємств, які виробляють кілька моделей однакової за призначенням продукції і, у яких, при укладанні договорів діє принцип дотримання асортиментних обмежень.
Крім шкали знижок при постачанні продукції на умовах консигнації або з реалізації застосовуються надбавки до ціни в залежності від строків розстрочки платежу, що розраховуються, виходячи з банківської ставки на кредит. Але й тут, крім традиційних пені за прострочення платежу, при прискоренні платежу в порівнянні з наданою розстрочкою - встановлюється премія у розмірі 0,5-1% за кожен день випередження.
            Бонус - це премія, яку надає споживачеві за великий обсяг придбаної продукції за конкретний період часу або, простіше кажучи, накопичувальна знижка. Він виражається в додатковій невеликий знижці на всі минулі платежі і враховується у чергових платежів на конкретний період часу.
Аналізувати результати від впровадженої системи знижок необхідно повсюдно і регулярно. Знижки лише інструмент, який у різні періоди часу можуть використовуватися вами для вирішення завдань. Вони можуть змінюватися залежно від ситуації на ринку і це нормально. Ненормально, коли знижки переглядаються в рамках вже укладених договорів, що підриває довіру до підприємства і дає можливість конкурентам відіграти цю ситуацію на свою користь. У той же час знижки не можуть розглядатися як самоціль. Кожного разу, особливо, у випадку масового виробництва, необхідно прогнозувати реакцію на них великих оптовиків та інші наслідки.
1.4.5. Встановлення остаточної ціни
Приступаючи до вирішення питання про встановлення остаточної ціни на свою продукцію необхідно пам'ятати, що вона служить сильним інструментом маркетингу, а, значить, визначення її розміру не може здійснюватися без урахування ситуації на ринку і загальної маркетингової стратегії підприємства.
Практика показала, що остаточний розмір ціни повинний визначатися керівниками служб маркетингу, збуту, економіки і фінансів. У кожного з них свої уявлення про рівень ціни і тому деколи доводиться робити не одну ітерацію, щоб прийти до порозуміння. На деяких підприємствах створюються експертні ради (тарифні комітети) на яких і встановлюються розміри базових цін. Хотілося б звернути увагу, що базова ціна не завжди може збігатися з відпускною. Вона є лише та порогова ціна, нижче якої продукція не може бути реалізована без дозволу керівника підприємства або особи, яка уповноваженого ним для прийняття такого рішення. До базової ціни не застосовуються традиційні знижки і бонуси.
Більше того, сьогодні, коли частка розрахунків "живими грошима" за продукцію деколи може не перевищувати 20-30%, стає необхідним у прайс-листах вказувати і ціни на продукцію при розрахунках за бартером, взаємозаліками або цінними паперами. Вони, як правило, вище.
Глава 2. Підприємство ВАТ «Мосамміак»: характеристика діяльності та особливості функціонування
Як приклад підприємства, на якому доцільно розглянути процес ціноутворення в умовах сучасної російської економіки, обраний досить великий виробник азотних добрив для агропромислового комплексу - відкрите акціонерне товариство «Мосамміак», розташоване Серпуховському районі Московської області.
2.1. Аналіз ринку азотних добрив
Щоб точно уявити процес ціноутворення окремого продукту на даному підприємстві, важливо знати ситуацію на галузевому ринку. Доцільно буде розглянути положення азотної промисловості в Росії, так як ціноутворення в галузі позначається на цінах на окремий продукт.
Головною сировиною для виробництва азотних добрив є аміак. Розглянемо картину виробництва аміаку (як ключового реагенту при отриманні нітроаммофоса) в Росії.
Протягом усього минулого року квартальна вироблення аміаку стабільно перевершувала аналогічні показники попереднього року. Не став винятком і четвертий квартал, більш тоги, в другому півріччі виробництво аміаку перевищило показники відповідного періоду двох попередніх років (2000 і 2001 рр..) Та практично досягло показників 1996р. Як і раніше зберігається щорічна сезонна циклічність коливань вироблення аміаку: збільшення її в четвертому кварталі щодо третього.
Виробництво аміаку в 4 кварталі 2002 року в цілому але Росії склало 2438.3 тис.т, приріст у порівнянні з показниками попереднього кварталу і аналогічного періоду попереднього року склав 9.8% і 16.7%, відповідно. При цьому основне зростання виробництва мав місце у грудні місяці (щодо жовтня та листопада вироблення збільшилася на 25 і 20%, відповідно).
У цілому за 2002 рік випуск аміаку склав 9286.0 тис.т, що на 6% вище показника попереднього року. У четвертому кварталі, коли сезон проведення капітальних ремонтів агрегатів аміаку був, в основному, завершено, кількість непланових зупинок агрегатів аміаку збільшилося в порівнянні з попередніми двома кварталами, протягом яких велика частина агрегатів простоювала капремонту. У цілому число простоїв агрегатів збільшилася майже на третину (у т.ч. в п'ять разів зросло число зупинок з-за обмежень по природному газу, на чверть - з огляду ремонту обладнання). Щодо четвертого кварталу попереднього року всі простої скоротилися на 17-20%. За підсумками 2002 року кількість зупинок на один агрегат склало 5.2, це більш, ніж на чверть нижче показника попереднього року. При цьому, в основному скоротилися простої, викликані обмеженнями але природному газу (у 2 рази) і у зв'язку з ремонтом обладнання (на 25%). У четвертому кварталі, а також в цілому в 2002 році, найбільш значний час простоювали великі агрегати з виробництва аміаку на Кемеровському АТ «Азот», Березниківському АТ «Азот» і АТ «Міндобрива» в Росоші.
Основними виробниками аміаку традиційно залишаються великі агрегати - на їх частку припадає в середньому 97.8% вироблюваного,, Росії аміаку, частка виробітку на старих агрегатах (АТ «Воскресенські Міндобрива», АТ «Корунд», АТ «Щекіноазот», АТ «Новолипецький МК») складає 2.2% від загального виробітку.
У четвертому кварталі, як і раніше майже не було випуску продукції на ВО «Корунд», м. Дзержинськ (0.5 тис. т), ВО «Новолипецький МК» (0.6 тис.т) та АТ «Ангарська НХК» (1.9 тис. т) . Найбільш тривалий час простоювали великі агрегати з виробництва аміаку:
• на Кемеровському АТ «Азот» тривав простий одного агрегату через відсутність попиту, інший агрегат майже місяць простоював через ремонт обладнання;
• на Березниківському АТ «Азот» близько полугоре місяців агрегат простоював у зв'язку з обмеженнями але природному газу;
• на АТ «Міндобрива» (Росош) агрегат стояв у загальній складності майже місяць але через ремонт обладнання та з-за обмежень але природному газу.
Таб. 1. Темпи зростання виробництва аміаку
Темпи зростання виробництва аміаку по підприємствах Росії,%

Підприємства

Темпи зростання,%
4 кв. 2002р.

4 кв. 2001р.

2001р. / 2000р.
АТ "Башкирська агрохім. Компанія"
40
-
Березниковско АТ "Азот"
89 114
108
АТ "Воскресенські мііудобренія"
116 160
111
Кемеровське АТ "Азот"
142 170
180
АТ "Кірово-Чепецький ХК"
122 95
102
ЗАТ "Куйбишев азот"
164 137
91
АТ "Невінномисський Азот"
157 132
128
Холдинг "Акрон", в т.ч.
119 101
120
АТ "Акрон", Новгород
102 94
107
АТ "Дорогобуж"
177 116
160
Новомосковська АК "Азот"
98 113
113
АТ "Міндобрива", Перм
115 92
98
АТ "Міндобрива", Россош
86 148
139
АТ "Юльяттіазот"
95 121
110
АТ "Череповецький" Азот "
117 101
106
АТ "Щекіноазот"
127 121
134
Більшість підприємств (за винятком п'яти) нарощувало обсяги виробництва в 4 кварталі минулого року щодо попереднього кварталу (приріст по окремих підприємствах варіюється в межах 6-6,4%). У цьому списку лідируючі позиції за темпами зростання займає ЗАТ "Куйбишев азот". У порівнянні з четвертим кварталом минулого року майже всі підприємства (за винятком двох) збільшили виробіток. Аналогічна ситуація і з виробництвом аміаку в цілому за рік: на всіх підприємствах, крім двох, відзначено зростання виробництва на 2-80%. Високі показники (незважаючи на простий одного агрегату) Кемеровського АТ "Азот" пояснюються як низькою виробленням в попередньому році, так і низкою заходів, вжитих у 2002 р. для відродження підприємства. Так, виділення адміністрацією області позики підприємству, заміна керуючого, а також створення "Сибірської хімічної компанії", (для координації роботи, відстеження цінової політики та посередництва при постачаннях на експорт) дозволили в минулому році вийти на рівень рентабельної роботи. У цілому за рік вся аміачна промисловість працювала досить стабільно: найвищі темпи зростання спостерігалися на АТ "Міндобрива", Россош (139%), холдинг "Акрон", незважаючи на кращі серед підприємств показники в Дорогобужі, - на четвертому місці. Скорочення вироблення в 2002 р. на ЗАТ "Куйбишевазот" пов'язане з досить тривалими простоями через ремонт обладнання, а також проведенням капремонту з реконструкцією. Крім цього, в минулому році підприємство зазнавало ряд технічних проблем у виробництвах переробки аміаку. З вироблення аміаку в 2002 році збереглася ранжировка попередніх кварталів: на першому місці АТ «Тольяттиазот», потім холдинг "Акрон" і Новомосковська АК "Азот". Сім найбільших продуцентів аміаку (50% з представлених в огляді) охоплюють майже 80% виробленого в Росії продукту.
На частку найбільшого виробника аміаку, АТ "Тольяттіазот", в минулому році припадало менше однієї п'ятої (19-2%), здійснених аміаку (у той час як підприємство володіє 23% діючих в Росії потужностей). Продовжує скорочуватися частка холдингу "Акрон" (з 16.2 у першому півріччі до 14.9% в цілому за рік). Частки інших виробників протягом року залишалися досить стабільними. У четвертому кварталі середній рівень використання потужностей на російських підприємствах-виробниках аміаку збільшився щодо показника попереднього кварталу на 6.3% і склав 70.3%. Це знову підтверджує циклічний характер динаміки виручки потужностей: щорічне зниження рівня використання потужності в третьому кварталі і подальше його збільшення в четвертому. Крім того, поряд зі згладжуванням квартальних показників у минулому році в порівнянні з попередніми роками очевидно загальне збільшення середнього завантаження потужностей у 2001 р. на агрегатах аміаку щодо попереднього року. Завантаження потужностей практично досягла середнього показника 2000 р. Збільшення ступеня використання потужності в четвертому кварталі 2002 року порівняно з відповідним кварталом попереднього року склало 8%, у середньому ж за рік завантаження потужностей виросла на 8.3% в порівнянні з попереднім роком. Майже всі підприємства, за винятком ЗАТ "Куйбишевазот" і АТ "Міндобрива" (Перм) у 2002 р. збільшили ступінь завантаження аміачних виробництв в порівнянні з попереднім роком. Зниження використання потужності, тим не менш, не завадило ЗАТ "Куйбишевазот" в 2002 р. вийти за цим показником на друге місце серед російських підприємств (95.1%). Лідером же традиційно залишається холдинг "Акрон", який працював у минулому році з повним завантаженням потужностей (102.5%). Підприємство стало переможцем у щорічному конкурсі "Кращі російські підприємства", що проводиться протягом останніх трьох років Російським Союзом промисловців і підприємців, Торгово-промисловою палатою РФ і журналом "Експерт" в категорії "За стабільно високі результати". На третьому місці АТ "Невінномисський Азот" (91.9%). З досить високим рівнем використання потужності (трохи менше 90%) працювали АТ "Череповецький" Азот "і АТ" Кірово-Чепецький ХК ". Як вже неодноразово наголошувалося і попередніх випусках, визначальним чинником у рейтингу підприємств щодо виробництва і, відповідно, використання потужностей є близькість до портів та внутрішніх ринків збуту. Так, незважаючи на майже дворазове збільшення рівня використання потужності у 2002 році в порівнянні з попереднім роком, тривалий простій одного з "гріх агрегатів через відсутність збуту сильно обмежує завантаження потужностей на Кемеровському АТ" Азот "значно нижче середнього але аналізованим підприємствам використовувалися потужності на Березниківському АТ "Азот", що пов'язано як з відсутністю збуту, так і з обмеженнями по природному газу. Низький рівень завантаження агрегатів аміаку на АТ "Тольяттіазот" (56.7%) зумовлений обмеженою виробленням карбаміду і проблемами з експортом аміаку через п. Південний. Українська влада постійно підвищують плату за прокачування аміаку через одеський порт, звідки продукт відвантажується в США і інші країни. Одночасно України постійно скорочує росіянам квоту на прокачування аміаку. В даний час велика частина продукту експортується через п. Рига.
Керівництвом АТ "Тольяттіазот" прийнято рішення про будівництво на російському узбережжі Чорного моря власного порту. Будівництво нового терміналу планується в Краснодарському краї на мисі Залізний Ріг. Передбачається транспортувати аміак по аміакопроводу до Воронезької області, після чого перевантажувати його у залізничні цистерни і що залишилися 60 км до нового порту перекладати по залізниці, будівництво якої також передбачено проектом. Загальний обсяг інвестицій у проект складе 300 млн. дол
У четвертому кварталі середній по Росії показник витрати природного газу на великих агрегатах аміаку знову знизився (на 2.3%) і досяг рівня 1329 м / т. Перевищення над мінімальним в аналізованому році показником, зафіксованим в 1 кварталі, склало 1,5%. Витрата природного газу на агрегатах ТЕК також знизився але порівняно з попереднім кварталом і ледь не досяг мінімуму (на 0.5% вище), зазначеного у другому кварталі. Витрата природного газу на вітчизняних агрегатах, навпаки, продовжує зростати, і в четвертому кварталі було максимальним за період з початку року. Тим не менш, як вже було зазначено вище, це не вплинуло на зниження витратного коефіцієнта в середньому по Росії, зважаючи на досить значної частки агрегатів ТЕК (що працюють з низькою витратою природного газу) в загальному виробленні аміаку на великих агрегатах. У порівнянні з початком року зниження середнього витратного коефіцієнта на російських великих агрегатах і агрегатах ТЕК склало 2.4 і 1,3%, відповідно, витрата газу на вітчизняних агрегатах за цей же період виріс на 3-2%. У четвертому кварталі перевищення над проектними показниками на вітчизняних агрегатах і агрегатах ТЕК склало 18.2% і 3.8%, відповідно.
За підсумками за 2002 рік та витраті природного газу на великих агрегатах аміаку виділено 3 групи підприємств - з витратою природного газу до 1250 куб.м, з витратою природного газу від 1250 до 1350 куб.м., з витратою природного газу понад 1350 куб.м .
• витрати природного газу до 1250 куб.м.:
Холдинг "Акрон" (обидва агрегату в Новгороді, агрегат у Дорогобужі - у першому півріччі і четвертому кварталі; при цьому, новгородський "Акрон" протягом усього року зберігав найнижчий показник серед російських виробників аміаку);
АТ "Невінномисський Азот" (обидва агрегату);
АТ "Череповецький" Азот "(агрегат ТЕК - за підсумками четвертого кварталу).
• витрати природного газу від 1250 до 1350 куб.м:
агрегат ТЕК на АТ "Міндобрива" в Росоші;
агрегат ТЕК в Дорогобужі (але підсумками третього кварталу);
вітчизняний агрегат на АТ "Череповецький" Азот "(але підсумками другого півріччя) і агрегат ТЕК (за результатами першого півріччя);
агрегат на АТ''Куйбишевазот "(у четвертому кварталі);
агрегат на Кемеровському АТ "Азот" (у четвертому кварталі).
• витрати природного газу понад 1350 куб.м / т:
один з працювали агрегатів на Кемеровському АТ "Азот" - протягом усього року (найвищий витрати природного газу серед російських підприємств), другий - в 1-3 кварталах (третій перебував у простої);
Новомосковська АК "Азот" (всі агрегати);
Березниковско АТ "Азот" (обидва агрегату);
агрегат на ЗАТ "Куйбишевазот" за результатами другого і третього кварталів; вітчизняний агрегат на АТ "Міндобрива", Россош.
У цілому за 2002 рік середній видатковий коефіцієнт по природному газу па великих агрегатах аміаку був на 1% нижче показника попереднього року.
2.2. Виробництво нітроаммофоса в Росії
Спад виробітку азотних удобренні, спостережуваний протягом трьох років (1999-2001 р.), змінився помітним її зростанням у 2002 р. Приріст в основному обумовлений збільшенням вироблення основних азотних добрив - нітроаммофоса та аміачної селітри, а також деяким зростанням виробництва складних добрив.
Сумарна діюча потужність виробництва нітроаммофоса в Росії на початок 2003 р. складає 3058 тис. т, що дорівнює приблизно 20% oт загальносвітових потужностей. Протягом досить тривалого періоду Росія лідирувала в світі але даним показником, сьогодні вона займає друге місце після США. За виробництвом продукту Росія також поступається США, який виробляє близько 23% світового нітроаммофоса, на частку ж Росії в 2001 р. припадало 13.4% усього світового обсягу. Тим не менше, Росія залишається світовим лідером в експорті нітроаммофоса, поставляючи на міжнародний ринок близько 40% всього експортованого продукту.
Як і для аміаку і карбаміду, 2001 рік був піковим в динаміці потужностей та виробництва нітроаммофоса в Росії. За 11 років (1991-2002 рр..) Потужності знизилися на 18%, вироблення за цей же період скоротилася на 41%. Зростання експорту нітроаммофоса в 1999-1999 рр.. викликав тимчасове пожвавлення виробництва продукту, яке, проте, вже в 2000 р. змінилося черговим спадом. Нове зростання виробництва спостерігався в 2002 р.
Масові поставки російського нітроаммофоса на зовнішній ринок почалися приблизно в середині вісімдесятих років, а з 1994р., Завдяки зростанню світових цін на азотні добрива, помітно активізувалися, досягнувши максимуму в 1996р. У 1997р. експорт знову впав, проте, в наступні два роки обсяг продажів частково відновився. Особливо помітне зростання експорту спостерігається з першого кварталу 2000 р. Мабуть, це дещо запізніла реакція на майже чотириразове зниження ціни природного газу у серпні 1998р. у доларовому еквіваленті для російських промислових споживачів, в результаті якого ефективність експортних продажів продуктів переробки аміаку різко зросла. Приріст вироблення в четвертому кварталі 2002 року щодо відповідного кварталу попереднього року склав 34%, вироблення ж у цілому за рік була на 20.3% вище, ніж у попередньому році. На відміну від виробництва карбаміду, в динаміці щоквартальної вироблення нітроаммофоса досить чітко простежується сезонна циклічність: збільшення вироблення в першій половині року і скорочення її - у другій. Основний обсяг азотних добрив поставляється сільському господарству в першому півріччі, в т.ч. у другому кварталі. Нитроаммофос є одним з основних добрив, що поставляються сільському господарству. Цим зумовлений значною мірою зростання виробництва в першому півріччі. Крім того, як видно з діаграми, три попередні роки (1999-2001 рр.). Характеризувалися стійким спадом виробництва. У 2002 році, як уже згадувалося вище, квартальні обсяги вироблення продукту стабільно перевершують показники аналогічних попереднього року, що свідчить про наявність позитивної динаміки виробництва в аналізований період.
Виробництво нітроаммофоса в 4 кварталі минулого року в цілому по Росії склало 454.2 тис. тонн, що на 44.6% вище показника попереднього кварталу і, практично, на рівні показника вироблення в першому кварталі.
Табл.2. Виробництво нітроаммофоса по підприємствах
Темпи зростання виробництва аміачної селітри
Підприємства
Темпи зростання,%
4 кв.2002г. / 3 кв. 02г.
2002р. / 2001р.
АТ "Ангарська НХК"
в 16 разів
157
Березниковско АТ "Азот"
122
104
Кемеровське АТ "Азот"
87
157
ЗАТ "Куйбишевазот"
161
70
АТ "Невініомисскій Азот"
147
138
Холдинг "Акрон"
в 2,8 рази
157
АТ "Кірово-Чепецький ХК"
118
95
Новомосковська АК "Азот"
128
114
АТ "Міндобрива", Россош
95
133
АТ "Міндобрива", Мелеуз
36
в З рази
АТ "Череповецький Азот"
127
111
АТ "Новоменделеевскій ХЗ"
в 7 разів
70
Велика частина підприємств-виробників нітроаммофоса збільшила вироблення в минулому році в порівнянні з попереднім роком, у середньому на 53%. Серед великих виробників зниження вироблення мало місце на ЗАТ "Куйбишевазот" (на 30%) і Кірово-Чепецького ХК (на 5%), найбільше збільшення випуску (па 57%) - па холдингу "Акрон". Щодо третього кварталу 2002 р. також на більшості підприємств відзначений приріст виробництва, виняток склали Кемеровській АТ "Азот", АТ "Міндобрива", Россош, АТ "Міндобрива", Мелеуз. Кращі показники темпів зростання зафіксовано також на "Акроні" - 280%, що очевидно пов'язано з проведенням капремонту агрегатів аміаку в третьому кварталі. За виробленні нітроаммофоса в 2002 р. рейтинг очолив холдинг "Акрон", далі йдуть: АТ "Кірово-Чепецький ХК", АТ "Невінномисський Азот". Найбільш великими виробниками нітроаммофоса є холдинг "Акрон" і АТ "Кірово-Чепецький ХК", на частку яких припадає, відповідно, 23 і 18% всього виробленого за рік продукту. Частка АТ "Невінномисський Азот" склала 11%. Динаміка використання потужностей в загальноукраїнському виробництві нітроаммофоса повторює динаміку її виробництва. Максимальний рівень використання потужностей на російських виробництвах нітроаммофоса також був зафіксований в 1990 році, після чого, протримавшись 3 роки па позначці більше 70%, у наступні 3 роки (1994-1996 рр..) Упав до 45%. Останній за часом виток зростання до 61% був відзначений у 1998 р., після чого показник знову знизився. У 2002 році завантаження потужностей збільшилася до 58.8%. У цілому за аналізований період зниження склало 22.6% У квартальній динаміці завантаження потужностей проглядається циклічність, аналогічна виробничої: максимальний рівень використання потужності в другому кварталі року, мінімальний - у третьому. При цьому, найнижча завантаження потужності мала місце в третьому кварталі 2001 р., з огляду на різке скорочення вироблення. Завантаження потужностей у 2002 р. у всіх кварталах була вище рівня попереднього року.
За ступенем використання потужності у виробництві нітроаммофоса лідирували: АТ "Кірово-Чепецький ХК" (102.8%), Невінномисський Азот (95.8%) і Череповецький Азот (91.1%). З досить високою завантаженням потужностей працювали АТ "Міндобрива", Россош (80.9%), холдинг "Акрон" використовував потужності на 66.4%. Інші підприємства працювали із завантаженням, нижче середньої по підприємствах.
Глава 3. Ціноутворення на підприємстві ВАТ «Мосамміак» на прикладі виробництва нітроаммофоса
3.1. Ціноутворення нітроаммофоса
Розглянемо ціноутворення конкретного продукту на прикладі ВАТ «Мосамміак». Коротка характеристика підприємства така: організаційно-правова форма - відкрите акціонерне товариство, частка держави в капіталі - 1 звичайна акція, кількість працюючих на 01.04.2002 - 4939 осіб, середня заробітна плата в 1 кварталі 2002 року - 2704 руб., Місячний фонд оплати праці - 13470, 7 тис. руб., площа земельної ділянки - 1459417 кв. м.
Вартість майна в 1 кварталі 2002 р. - 922487 тис. руб., У тому числі основних засобів - 633097 тис. руб.
Виробнича діяльність з випуску основної номенклатури продукції характеризується наступними показниками в динаміці:
Обсяги виробництва основних видів продукції (аміак, карбамід, нітроамофос) у 1996 - 2002 роках.
Таб.3. Обсяг в натуральних одиницях (т.)

Продукт
1996
1997
1998
1999
2000
2001
1 кв. 2002
1
Аміак
239650
377945
470600
497189
379695
409885
167600
2
Нітроамм.
300800
384800
572200
601600
408800
424850
157500
3
Карбамід
11084
171991
288640
295455
266655
282762
100150
Таб.4. Об'єм в грошових одиницях (грн.)

Продукт
1996
1997
1998
1999
2000
2001
1 кв. 2002
1
Аміак
61685
212342
489760
493271
436258
451634
202905
2
Нітроамм.
38075
151167
303571
297107
186488
261568
117685
3
Карбамід
4717
125136
223508
179265
122836
236560
120442
Таб. 5. Проектні потужності виробництв і відсоток завантаження потужностей у 1996-2002 роках.

Продукт
Вироб.
мощн., тн.
1996
1997
1998
1999
2000
2001
1 кв. 2002
1
Аміак
860000
27,9
43,9
54,7
57,8
44,2
47,7
68,0
2
Нітроамм.
900000
33,4
42,7
63,6
66,8
45,4
47,2
67,0
3
Карбамід
450000
2,5
38,2
64,1
65,7
59,3
62,8
82,0
Візьмемо, як приклад найбільш поширеного продукту вітчизняного ринку азотних добрив, нітроамофос.
Нитроаммофос, суміш технічного нітрату амонію, містить не менш 34,2% азоту, хімічний склад приблизно відповідає формулі (NH4) 2HPO4 • NH4NO3. Використовується для промисловості (марки А, Б) і для сільського господарства як добрива. Являє собою гранульований продукт без сторонніх механічних домішок.
Для повного уявлення про собівартість продукту важливо мати уявлення про основні стадіях виготовлення, сировину і ресурси, що використовуються для виготовлення даного продукту.
Основні стадії виробництва за схемою АС-72 перераховані нижче:
-Нейтралізація азотної кислоти газоподібним аміаком з додаванням фосфоритного
борошна;
-Отримання висококонцентрованого плаву нітроаммофоса;
-Гранулювання плаву;
-Охолодження гранул;
-Обробки гранул поверхнево-активною речовиною - диспергаторов «НФ»;
-Очищення повітря і сокового пари перед викидом в атмосферу;
-Упаковка та зберігання готового продукту.
На ВАТ «Мосамміак» введена модернізована схема АС-72, яка повинна забезпечити подальше підвищення якості продукції, зниження капітальних витрат, зменшення енерговитрат на виробництво продукції.
Подальше підвищення якості нітроаммофоса необхідно для забезпечення можливості його безтарного зберігання на заводі, безтарного перевезення залізничним, водним та автомобільним транспортом, тривалого зберігання у споживача без втрати розсипчастості як в тарі, так і насипом.
На ВАТ «Мосамміак» нітроамофос виробляє цех № 3А. Доцільно розглянути перелік місячних витрат і витрат на утримання цього цеху.
Таб.6. Витрати на утримання і експлуатацію машин і обладнання 3А
Найменування статей витрат
У руб.
У%
1. Амортизація обладнання і транспорт. ср-в
186 845,00
19,26
2. Зміст машин і верстатів
11 452,00
1,18
Зарплата робітників
4 409,00
0,45
Нарахування на зарплату
35 000,00
3,61
3. Поточний ремонт обладнання


Зарплата робітників
45 621,00
4,70
Нарахування на зарплату
17 564,00
1,81
Допоміжні матеріали
40 000,00
4,12
Послуги РМЦ
70 000,00
7,22
Послуги електроцеху
16 000,00
1,65
Послуги цеху КВП
24 644,00
2,54
Лабораторія діагностики
7 700,00
0,79
Послуги ЦЦР-2
11 000,00
1,13
Електроенергія
7 954,00
0,82
4. Транспортні витрати
40 000,00
4,12
5. Знос, ремонт і понов. МБІ
9 000,00
0,93
6. Пар на дрібні произв. витрати
56 400,00
5,81
7. Послуги ЦРЛ - повітря КВП
161 000,00
16,60
8. Капітальний ремонт обладнання
225 410,00
23,24
Усього:
969 999,00
100,00
Таб.7. Цехові витрати цеху 3 А
Найменування статей
У руб.
У%
1. Зарплата майстрів
7559
0,93091
Відрахування на соц. Потреби
2910
0,358374
2. Зарплата апарату упр-я цеху
30843
3,798394
Відрахування на соц. страхування
11874
1,462313
3. Зарплата іншого цех. персоналу
4596
0,566009

1770
0,21798
4. Амортизація будівель, споруд
80905
9,963658
5. Охорона праці


Спецодяг
11300
1,391624
Спецжіри
9678
1,19187
Допоміжні матеріали
600
0,073892
Пар
133333
16,4203
Електроенергія
99417
12,24346
Витрати з техніки безпеки
167
0,020566
Послуги ЦПП
9033
1,112437
Вода артезіанська
3704
0,456157
6. Утримання будинків, споруд

Зарплата робітників
7685
0,946427
Відрахування на соцстрах
2959
0,364408
Допоміжні матеріали
6300
0,775861
Пар
163333
20,11488
Електроенергія
34925
4,301103
7. Поточний ремонт будівель, соор

Зарплата робітників
576
0,070936
Відрахування на соцстрах
222
0,02734
Допоміжні матеріали
40000
4,926102
Послуги АХР
7700
0,948275
8. Інші витрати
8000
0,98522
Пар на дрібні произв. витрати
4000
0,49261

4200
0,517241
124412
15,32166

812001
100
ВАТ «Мосамміак» використовує витратний метод ціноутворення (метод, що приймає в якості відправної точки фактичні витрати фірми на виробництво і організацію збуту товарів), тобто всі витрати, підтверджені документами бухгалтерії, включаються до собівартості. До недавнього часу формування цінової політики підприємства було пасивним, існував величезний розрив між потрібної величиною продажів і величиною середніх витрат.
У підприємства існували такі проблеми, що обмежують збут і не сприяють отриманню прибутку:
1. Чи не повне використання потужностей підприємства. Як було описано вище, головною сировиною для виробництва нітроаммофоса є аміак, вироблений самим заводом, а той, у свою чергу проводиться з природного газу. Підприємство володіє двома установками для виробництва аміаку, до недавнього часу працювала тільки одна з них, обидві установки споживають газу приблизно стільки ж, скільки одна. А продукції від двох установок виходить в 1,5 рази більше.
2. Підприємство страждає від ефекту масштабу. Не включення другої установки обумовлювалося боязню досягти надвиробництва і затоварення, тобто відсутністю платоспроможного попиту.
3. Важливу роль для заводу грає сезонність. Так, в сільськогосподарський сезон (травень-вересень) спостерігається дефіцит добрив, в той час як грудні спостерігається проблеми зі збутом.
4. Великий вплив на попит на добрива надає Постанова Уряду Російської Федерації від 21 грудня 1999 р. № 1405 «Про заходи щодо забезпечення сільськогосподарських товаровиробників мінеральними добривами та засобами захисту рослин». Воно передбачає, що підприємствам - виробникам засобів хімізації виплачується дотація в розмірі 40 відсотків відпускної ціни (без податку на додану вартість) засобів хімізації, поставлених сільськогосподарським товаровиробникам у рамках реалізації цієї постанови. Сільськогосподарські виробники оплачують поставлені засоби хімізації за цінами, пониженими на суму зазначеної дотації.
Дані проблеми істотно підірвали фінансове становище підприємства, яке на даний момент характеризується наступними показниками:
- Непокритий збиток минулих років - 854090 тис. руб.
- Балансовий прибуток на 01.05.00 - 64768 тис. руб.
- Кредиторська заборгованість на 01.05. 00 - 1548865 тис. крб.
- Заборгованість федеральному бюджету на 01.05.00 - 47862 тис. руб.
- Заборгованість обласному бюджету - 44000 тис. руб.
- Місцевому бюджету - 17187 тис. руб.
- Пенсійному фонду - 82832 тис. руб.
- З податку на користувачів автодоріг - 44915 тис. руб.
Щоб виправити ситуацію, що склалася, керівництвом ВАТ «Мосамміак» було укладено угоду з ТОВ «Міжрегіонгаз» про додаткові постачання газу на завод. За цією угодою завод отримує природний газ для виробництва, при цьому розраховується з газовиками своєю продукцією (нітроаммофоса, карбамід, аміак) при чому додаткові обсяги своєї продукції реалізує по каналах ТОВ «Міжрегіонгаз».

Рис. 1. Динаміка виробництва нітроаммофоса по місяцях 2000
Примітка: січень -1; лютий-2; березень-3; квітень-4; травень-5; червня-6
З моменту початку реалізації Програми реструктуризації заборгованості і основ взаємовідносин ВАТ «Мосамміак» і ТОВ «Міжрегіонгаз» ситуація почала змінюватися докорінно. Як видно з діаграми 1, обсяг випуску амселітри зріс з 40000 т до 60000 т, тобто на проектну потужність.
Газопостачання здійснюється на узгодженому рівні, що дозволило підприємству вийти вперше за останні роки в режим рентабельної роботи, за 4 місяці 2002 р. отримано балансовий прибуток 64768 тис. руб. Обсяг товарної продукції до відповідного рівня минулого року зріс у 2 рази. Стабілізація роботи підприємства дозволила корінним чином змінити можливості оплати за спожитий природний газ.
Рис. 2. Динаміка собівартості виробництва нітроаммофоса

Примітка: січень-1, лютий-2, березень-3, квітень-4, травень-5, червень-6.
Як можна побачити з діаграми 2, збільшення обсягу виробництва позитивно позначилося на собівартості продукції. Повне завантаження потужностей цеху (включення обох установок з виробництва) дозволила суттєво знизити собівартість. Щоб простежити отриманий від збільшення масштабу виробництва ефект, необхідно порівняти калькуляцію виробництва нітроаммофоса на 40000 тонн на місяць (при одній включеної установці) і на 60000 тонн.
Таб.8. Калькуляція на нітроамофос гранулірованнний (на одиницю)
Найменування статей витрат
На обсяг 40000
тонн
На обсяг 60000
тонн
Напівфабрикати власної. вироблення
442.75
442.75
Допоміжні матеріали
0.06
0.06
Технологічне паливо
29.97
29.97
Основна з / п. произв. робочих
2.67
1.78
Відрахування на соц. страх
1.03
0.68
Витрати на сприяння з-е і експл-у оборуд-я
24.25
16.17
Цехові витрати
20.30
13.53
Цехова собівартість
521.03
504.94
Загальнозаводські витрати
15.64
10.43
Разом собівартість виробництва
536.68
515.37
Позавиробничі витрати
20
20
Повна собівартість продукції
556.68
535.37
Як можна побачити, зниження собівартості становить 556.68-535.37 = 21.31 руб. При такому обсязі виробництва дане зниження собівартості є дуже значним. Економічний ефект від даного збільшення випуску -
(556,68-535,37) * 60000 = 1278600 крб.
3.2. Політика ціноутворення ВАТ «Мосамміак»
Для того, щоб мати уявлення про ціноутворення на ВАТ «Мосамміак», необхідно описати структуру управління відділу цін та цінової політики:
Директор з фінансів і
економіці



Економіст
2 категорії
Економіст
Економіст 1
категорії
Начальник відділу цін та цінової
політики

Головним завданням відділу цін та цінової політики ВАТ «Мосамміак» є розробка ефективної цінової політики на основі контролю, аналізу, розробки рекомендацій, розрахунку та коригування поточних цін з метою забезпечення надійної адаптації підприємства до коливань ринкової кон'юнктури, цінової політики до змін зовнішнього середовища і внутрішніх факторів для забезпечення рентабельності господарської діяльності підприємства. Основні обов'язки начальника відділу цін та цінової політики полягають у тому, щоб давати пропозиції про зміну цін в залежності від еластичності попиту на даний вид продукції та рівня конкуренції, коригувати цінову політику в залежності від зміни політичних, екологічних, соціальних та інших зовнішніх факторів, прогнозувати ціни на сировину, матеріали, роботи та послуги, аналізувати вплив цін на відхилення фактичної собівартості від розрахункової (за видами продукції).
Так, цінова політика ВАТ «Мосамміак» будується наступним чином:
1. Ціни виходячи з фактичної собівартості, з урахуванням цін конкурентів, що застосовуються для внутрішнього ринку.
2. Експортні ціни, коректуються залежно від світового ринку азотних добрив і цін на ньому.
3. Державно-регульовані ціни, призначені для сільськогосподарських товаровиробників.
4. Залікові ціни, що формуються за принципом «все одно візьмуть», що враховують несприятливе становище покупців.
5. Ціни, спрямовані на політику витіснення конкурентів, тобто які на першому етапі можуть бути збитковими, з подальшим досягненням рентабельності за рахунок обсягів поставок.
Висновок
Аналіз ціноутворення на підприємстві ВАТ «Мосамміак» наочно показує, що система цін - це диференційована система, що складається з окремих блоків (оптові, роздрібні та ін), що знаходиться у тісному взаємозв'язку і взаємодії. Зміна цін в одному з основних блоків швидко передається по ланцюжку в усі інші. Формуванню ефективного ціноутворення в Росії заважає ряд факторів, таких, як високі податки, збори, платежі до фондів, імпортні та експортні мита, завищені ціни природних монополій, відсутність кваліфікованих фахівців у цій галузі на підприємствах. Російська система цін ще не сформована, тому доцільно використовувати досвід зарубіжних колег.
Поки що для переважної більшості вітчизняних компаній актуальне завдання оволодіння грамотними методами витратного ціноутворення в поєднанні з жорстким управління цими витратами. І тут вітчизняним економістам цілком можна скористатися досвідом зарубіжних фірм, у практиці яких витратне ціноутворення застосовується поки досить широко. На перший погляд для країн з розвиненими ринковими механізмами подібна ситуація дивна, тому що з точки зору сучасної економічної теорії такий підхід до обгрунтування цін зовсім неприйнятний, тому що: не забезпечує облік умов формування попиту та економічної цінності товару (ціна визначається виходячи із заданого обсягу продажів , хоча цей обсяг у силу законів попиту сам залежить від ціни); спирається на бухгалтерські, а не економічні (повні) витрати і використовує як основу визначення цін середні змінні, а не граничні витрати. Але витратне ціноутворення продовжує широко використовуватися, і для цього є наступні вагомі причини:
1. Витратне ціноутворення спирається на реально доступні дані-Всю інформацію, необхідну для встановлення цін за такою методикою, можна отримати всередині самої фірми на основі бухгалтерської звітності і документів, що регламентують величину націнок. Не потрібні ніякі дослідження ринку або опитування покупців. Тому рішення про ціни можна приймати швидко.
2. Не завжди у фірми є фахівці і менеджери, які володіють більш досконалими методами ціноутворення. Сучасні підходи до обгрунтування цін (деякі з яких представлені в попередніх розділах) поєднують в собі як наукові елементи, так і творчість. У багатьох фірм (в тому числі у переважної більшості російських фірм) просто немає фахівців такого типу і менеджерів, які говорять з ними на одній мові-Але будь-який менеджер розуміє, що таке витрати і що ціна повинна бути більше витрат на величину «прийнятною прибутку" .
3. Витратне ціноутворення може бути загальноприйнятим в даній галузі. Якщо ситуація саме така, то менеджери діючої в ній фірми і не вважають за потрібне освоювати інші підходи до обгрунтування цін, знаючи, що лідери ринку теж йдуть від витрат і націнки. Це характерно поки і для більшості галузей російської економіки. Що стосується цін на імпортну продукцію, то вони сприймаються як даність, народжена якимись «світовими ринками».
4. Витратне ціноутворення часто сприймається менеджерами фірм як найбільш обгрунтоване і справедливе. Формування цін на основі витрат йде корінням в глибоку старовину, так що це традиція; освячена століттями комерції. Більш того, в основі витратного ціноутворення лежить цілком розумна для повсякденного мислення ідея про те, що «чесний виробник» повинен мати можливість відшкодувати свої витрати і отримати нормальний прибуток у винагороду за його зусилля. Тому, використовуючи витратний метод ціноутворення, менеджери фірм (у тому числі особливо директора російських підприємств, що мають, як відомо, переважно технічну освіту) сприймають його як метод не просто закономірний, але і має куди більш реальну основу, ніж методи, засновані на ідеях маркетингу .
Проаналізувавши цінову політику на ВАТ «Мосамміак», в якості рекомендацій щодо подальшого її вдосконалення, необхідно зробити наступні висновки:
-Цінова політика ВАТ «Мосамміак» на даному етапі розроблена в правильному напрямку. Основними цілями маркетингу, є забезпечення виживання, максимізація прибутку, завоювання лідерства за показниками якості
-В ціноутворення підприємства застосовується витратний метод, проте враховується існуюча кон'юнктура ринку
-Для подальшого зниження собівартості продукції шляхом зниження вартості закупівель може сприяти ліквідація монополізму менеджера, відповідального за номенклатуру комплектуючих, незалежний кон'юнктурний аналіз внутрішніх і зовнішніх пропозицій
-Доцільно організувати постійний динамічний перерахунок собівартості, проводити щомісячний аналіз залежності проданого обсягу продукції і ціни продажу для подальшого нормативного планування.
Список літератури
1. «Економіка підприємства» Под ред. проф. В. Я. Горфінкеля, проф. В. А. Швандара. -М.: ЮНИТИ, 2001.
2. «Підприємництво» Под ред. В. Я. Горфінкеля, Г. Б. Поляка, В. А. Швандара. -М.: ЮНИТИ, 2001.
3. Пунін Є.М. Маркетинг, менеджмент, ціноутворення на підприємстві. М., Міжнародні відносини, 1999.
4. Шуляк П.М. Ціноутворення: Навчально-практичний посібник.-2-е вид. М.: ІОЦ "Маркетинг", 1998.
5. Зайцев І. Л. «Економіка промислового підприємства» - М.: Инфра-М, 1998.
6. Ліпсіц І. В. «Комерційне ціноутворення» - М.: БЕК, 1997.
7. Котлер Ф. «Основи маркетингу» - М.: Ростінтер, 1996.
8. Баканов М.І., Шеремет А.Д. Теорія економічного аналізу-М: Фінанси і статистика, 1996
9. «Академія ринку: Маркетинг» - М.: Економіка, 1993.
10. «Ринкова економіка. 1000 термінів »- М.: Крон-Прес, 1993.
11. Ноздревой Р. «Маркетинг: як перемагати на ринку». - М.: Инфра-М, 1992.
12. «Хімічна промисловість» Довідник. -М.: Прогрес, 2002.
13. «Хімія і бізнес», № 1-12, 2002.
14. «Хімія і бізнес», № 11,12, 2001.
15. «Хімія і бізнес», № 12, 2001.
Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Маркетинг, реклама и торгівля | Курсова
295.8кб. | скачати


Схожі роботи:
Ціни і ціноутворення на підприємстві
Роль ціноутворення на підприємстві
Маркетингова стратегія ціноутворення на підприємстві
Ціноутворення на підприємстві залізничного транспорту в сучасних умовах
Ціни і ціноутворення на підприємстві Розрахунок собівартості одиниці продукції і визначення відпускної
Ціноутворення в системі фінансового планування та фінансового контролю на підприємстві
Ціноутворення на різних типах ринків постановка завдань ціноутворення
Ціноутворення
Ціноутворення 12
© Усі права захищені
написати до нас