Поема "Кому на Русі жити добре" займає центральне місце у творчості М. А. Некрасова. Вона стала своєрідним художнім підсумком більш ніж тридцятирічної літературної роботи автора. Всі мотиви його ранньої лірики як б зібрані воєдино і розвинені в поемі, заново переосмислені всі хвилювали його проблеми, використані вищі художні досягнення.
Н. А. Некрасов не лише створив особливий жанр соціально-філософської поеми. Він підкорив його своїй надзавдання: по-казать Росію в її минуле, сьогодення і майбутнє. Почавши писати "по гарячих слідах", тобто одразу після реформи 1861 року, епічну поему про звільняється, відроджується народі, Н. А. Некрасов нескінченно розширив свій первісний задум. Пошуки "щасливців" на Русі повели його з сучасності до стародавніх витоків: поет прагне усвідомити не тільки результати скасування кріпосного права, а й саму філософську природу таких понять, як "щастя", "свобода", "гріх", бо поза цього філософського осмислення неможливо зрозуміти суть цього самого моменту і прозирати майбутнє народу.
Принципова новизна жанру пояснює фрагментарність поеми, побудованої з окремих незавершених голів. Об'єднана чином - символом дороги, поема розпадається на чиїсь історії, а також на долі десятків людей. Кожен епізод сам по собі міг би стати сюжетом пісні чи повісті, легенди або роману. Всі разом, в єдності своєму, вони складають долю російського народу, висвічуючи його історичний шлях від рабства до свободи. Саме тому лише в останньому розділі з'являється образ "народного заступника" Гриші Добросклонова - того, хто допоможе знайти людей волю. У кожного з персонажів поеми свій голос. Н. А. Некрасов поєднує сказовую, побутову та поетичну мову і вносить до неї оцінний елемент, змушуючи читачів сприймати мову персонажа так, як того хоче автор. У нас не виникає враження стилістичної неструнко поеми, тому що всі використані прийоми тут підпорядковані загальному завданню: створити поему, яка була б близька і зрозуміла селянинові.
Авторська завдання визначила не тільки жанрове новаторство, але і всі своєрідність поетики твору. Н. А. Некрасов багато разів звертався в ліриці до фольклорних мотивів і образів. Поему про народне життя він цілком будує на фольклорній основі. У творі в тій чи іншій мірі задіяні всі основні жанри фольклору: казка, пісня, билина, легенда, частівка.
Яке ж місце і значення фольклору в поемі? По-перше, фольклорні елементи дозволяють Н. А. Некрасову відтворити картину селянського уявлення про світ, висловити погляд народу на багато важливих питань. По-друге, поет вміло використовує особливі фольклорні прийоми, стиль, образну систему, закони і художні засоби. З фольклору взяті образи Кудеяр, Савелія. Народна творчість підказало Н. А. Некрасову і багато порівняння; деякі з них взагалі засновані на загадках. Поет використовує властиві народної мови повтори, негативний паралелізм, підхоплення кінця рядки на початку наступного, вживання пісенних вигуків. Але саме основне відміну фольклору від художньої літератури, яке знаходимо у Н. А. Некрасова, це відсутність авторства. Фольклор відрізняється тим, що народ спільно складає твір, народ його розповідає, і народ же слухає. У фольклорі авторську позицію замінює загальнонародна мораль. Індивідуальна авторська точка зору чужа самій природі усної народної творчості.
Авторська література звертається до фольклору, коли необхідно глибше проникнути в суть загальнонародної моралі; коли сам твір звернена не тільки до інтелігенції (основна частина читачів XIX століття), але й до народу. Обидві ці завдання і ставив перед собою М. О. Некрасов у поемі "Кому на Русі жити добре".
І ще один найважливіший аспект відрізняє авторську літературу від фольклору. Усно творчість не знає поняття "канонічний текст": кожен слухач стає співавтором твору, по-своєму переказуючи його. До такого активного співтворчості автора й читача і прагнув Н. А. Некрасов. Саме тому його поема написана "вільним розумом, максимально наближеним до простонародної мови". Вірш поеми дослідники називають "геніальною знахідкою" Н. А. Некрасова. Вільний і гнучкий віршований розмір, незалежність від рими відкрили можливість щедро передати своєрідність народної мови, зберігши всю його влучність, афористичність і особливі поговорочного обороти; органічно вплести у тканину поеми сільські пісні, приказки, голосіння, елементи народної казки (чарівна скатертина-самобранка пригощає мандрівників ); майстерно відтворити і завзяті промови підпилих на ярмарку мужиків, і виразні монологи селянських ораторів, і безглуздо-самовдоволені міркування самодура поміщика.
Барвисті народні сцени, повні життя і руху, хороводи характерних виразних осіб і фігур - все це створює неповторне багатоголосся в Некрасівській поемі.