Фінансові ризики в діяльності підприємств та їх оцінка на прикладі ВАТ ТАИФ НК

Зміст

Введення

1. Теоретичні аспекти управління фінансовими ризиками підприємства

1.1 Сутність і класифікація фінансових ризиків підприємства

1.2 Основи управління фінансовими ризиками

1.3 Методологія оцінки фінансових ризиків підприємства

2. Аналіз фінансових ризиків господарської діяльності ВАТ «ТАИФ-НК»

2.1 Загальна характеристика ВАТ «ТАИФ-НК»

2.2 Методика оцінки ризиків ВАТ «ТАИФ-НК» за абсолютними фінансовими показниками

2.3 Методика оцінки ризиків ВАТ «ТАИФ-НК» за відносними фінансовими показниками

3. Шляхи нейтралізації фінансових ризиків підприємства

3.1 Методи нейтралізації фінансових ризиків

3.2 Розробка рекомендацій щодо зниження фінансових ризиків ВАТ «ТАИФ-НК»

Висновок

Список використаних джерел та літератури

Введення

У сучасних реаліях будь-яка економічна діяльність різних господарюючих суб'єктів в більшій чи меншій мірі пов'язана з ризиками. Успіх в економічній діяльності в значній мірі залежить від здатності управляти ризиками. В даний час дана проблема - одна з основних в економіці, вона викликає неуменьшающимся інтерес серед різних дослідників і, безсумнівно, заслуговує всебічного вивчення.

У ринкових умовах ризик як об'єкт вивчення має самостійне теоретичне та прикладне значення, будучи важливим елементом теорії та практики управління, особливо якщо взяти до уваги маловивченою цієї об'єктивної проблеми. На сучасному етапі розвитку вітчизняної економічної думки концептуальних досліджень з питань оцінки та управління ризикованими ситуаціями практично немає. Ця прогалина пов'язаний зі специфікою історії нашої країни, що орієнтується на протязі тривалого часу в основному на екстенсивний розвиток економіки, не розглядає проблеми обліку невизначеності і ризику. Крім того, на думку доктора економічних наук А. С. Шапкина, при «економіці дефіциту» у підприємця немає зацікавленості і бажання йти на ризик, змінювати сформовану технологію виробництва. У цьому й полягають основні причини недостатньої вивченості основних проблем ріскологіі.

Ризик - це дії, пов'язані з подоланням невизначеності в ситуації неминучого вибору, в процесі яких існує можливість оцінити ймовірність досягнення передбачуваного результату, можливості невдачі, відхилення від мети.

Ризик в даний час виступає як невід'ємна складова діяльності в економіці. Існує пряма залежність між розвитком ринкових відносин і невизначеністю, а, отже, і величиною ризику. Неможливо повністю усунути невизначеність в ринковій економіці, вона є її об'єктивною дійсністю: чим більше розвинені ринкові відносини, тим сильніше буде проявлятися ризикова компонента в діяльності підприємств.

Існування ризику тягне за собою необхідність аналізу всіх можливих альтернатив розвитку ситуації. Залежно від змісту діяльності і безпосередньо ризикової ситуації вибір варіанта рішення за критерієм оптимальності володіє різним ступенем складності, у зв'язку з чим для вирішення багатофакторних економічних завдань з метою прийняття раціонального рішення часто вдаються до використання спеціальних методів аналізу.

Фінансова діяльність компанії у всіх її формах пов'язана з численними ризиками, ступінь впливу яких на результати цієї діяльності та рівень фінансової безпеки істотно зростає в даний час. Ризики, що супроводжують господарську діяльність компанії і генеруючі фінансові загрози, об'єднуються в особливу групу фінансових ризиків, що грають найбільш істотну роль у загальному «портфелі ризиків» компанії. Істотне зростання впливу фінансових ризиків компанії на результати господарської діяльності викликане нестабільністю зовнішнього середовища: економічної ситуації в країні, появою нових інноваційних фінансових інструментів, розширенням сфери фінансових відносин, мінливістю кон'юнктури фінансового ринку та низкою інших факторів. Тому оцінка і відстеження рівня фінансових ризиків є одним із актуальних завдань у практичній діяльності фінансових менеджерів.

Одним з найважливіших напрямків стратегічного фінансового аналізу компанії напередодні розробки її фінансової стратегії є аналіз фінансового стану за критерієм ризику. Інформація, отримана в результаті такого дослідження, допоможе встановити ті обмежуючі умови при виборі фінансової стратегії, які дозволять звузити можливий коридор рішень, що забезпечує найбільш прийнятний шлях розвитку компанії, адекватний зовнішнім і внутрішнім умовам середовища впливу.

Так чи інакше, будь-яка компанія стикається з необхідністю управління ризиками. Одні починають оцінювати ризики після того, як зіткнулися з серйозними збитками, інші займаються ними постійно і планомірно. Тим не менше, ігнорувати це питання не можна, якщо компанія планує залишатися на ринку і розраховувати на успіх. Спираючись на досвід великих корпорацій, які в основному мають повноцінну систему ризик-менеджменту, а також на теоретичний базис, розроблений вітчизняними і зарубіжними вченими, практично будь-яка компанія може впровадити окремі елементи цієї системи, зокрема виділити фінансові ризики і вжити заходи для їх зниження.

При написанні дипломної роботи була визначена мета - виявити фінансові ризики в діяльності підприємства, провести їх аналіз та внести пропозиції щодо їх зниження. Виходячи з поставленої в дипломній роботі мети, необхідно вирішити такі завдання:

-Розкрити сутність фінансових ризиків і розглянути їх класифікацію;

-Вивчити основи управління фінансовими ризиками;

-Дослідити методики оцінки фінансових ризиків підприємства;

-Провести аналіз загальної характеристики діяльності ВАТ «ТАИФ-НК»;

-Дати оцінку фінансових ризиків ВАТ «ТАИФ-НК» за 2007-2009 роки;

-Розглянути загальноприйняті методи нейтралізації фінансових ризиків;

-Внести рекомендації щодо зниження фінансових ризиків на підприємстві.

Об'єктом дослідження дипломної роботи виступає ВАТ «ТАИФ-НК».

Предметом дослідження є фінансові ризики в діяльності підприємства.

Теоретичною основою дослідження стали праці вітчизняних і зарубіжних вчених з питань ризик-менеджменту, матеріали періодичних видань. Дана проблема вивчена наступними вченими: Ковальової А.М., Крейнина М.Н., Проданова Н.А., Черкасовим В.В., Шапкіним А.С., Яковлєвої І.М.

Інформаційною основою дослідження з'явилися форми фінансової звітності ВАТ «ТАИФ-НК» за 2007-2009 роки, зокрема, форма № 1 "Бухгалтерський баланс", форма № 2 "Звіт про прибутки та збитки", а також Річний звіт ВАТ «ТАИФ-НК »за 2007-2009 роки.

У процесі дослідження застосовувалися загальнонаукові методи пізнання соціально-економічних явищ і процесів: порівняння, конкретизація, класифікація, логічний аналіз, моделювання. Методика проведення дослідження грунтувалася на угрупованню, аналізі та систематизації отриманих даних, встановлення та практичної реалізації отриманих результатів. Запропоновані рекомендації і критичні зауваження можуть бути використані підприємствами при зниженні впливу негативних факторів та вирішенні проблем, що виникають у процесі їх функціонування.

Дипломна робота складається з трьох розділів. У першому розділі розглянуто теоретичні та методичні основи оцінки фінансових ризиків підприємства: сутність фінансових ризиків і їх класифікація; функції та принципи управління фінансовими ризиками; методика оцінки фінансових ризиків підприємства.

У другому розділі проведений аналіз оцінки фінансових ризиків на прикладі ВАТ «ТАИФ-НК»: дана коротка характеристика підприємства, аналіз фінансових ризиків та їх комплексна оцінка.

У третьому розділі висвітлені загальноприйняті методи нейтралізації фінансових ризиків та запропоновані рекомендації щодо зниження фінансових ризиків на підприємстві.

1. Теоретичні аспекти управління фінансовими ризиками підприємства

1.1 Сутність і класифікація фінансових ризиків підприємства

Фінансова діяльність фірми у всіх її формах пов'язана з численними ризиками, ступінь впливу яких на результати цієї діяльності фірми досить висока. Ризики, супутні фінансової діяльності фірми, виділяються в особливу групу ризиків, які носять назву - фінансові ризики [9, c .8].

Під ризиком розуміють всі внутрішні і зовнішні передумови, які можуть негативно вплинути на досягнення стратегічних цілей протягом точно визначеного відрізка часу спостереження, наприклад періоду оперативного планування. До стратегічних показників відносяться виручка і покриття витрат, включаючи відсотки на капітал, оборот, якість, імідж і т.д. [17, c .33] Під фінансовими ризиками розуміється ймовірність виникнення непередбачених фінансових втрат (зниження прибутку, доходів, втрати капіталу і т.п.) у ситуації невизначеності умов фінансової діяльності організації.

Фінансові ризики грають найбільш значущу роль у загальному портфелі підприємницьких ризиків підприємства. Зростання ступеня впливу фінансових ризиків не тільки на результати фінансової діяльності підприємства, але і в цілому на результати виробничо-господарської діяльності пов'язано з швидкою мінливістю економічної ситуації та кон'юнктури фінансового ринку, розширенням сфери фінансових відносин підприємства, появою нових для російських організацій фінансових технологій та іншими факторами [6, c .8].

Фінансові ризики мають об'єктивну основу з-за невизначеності зовнішнього середовища по відношенню до підприємства. Зовнішнє середовище включає в себе об'єктивні економічні, соціальні та політичні умови, в рамках яких підприємство здійснює свою діяльність і до динаміки яких воно змушене пристосовуватися. Невизначеність зовнішнього середовища зумовлюється тим, що вона залежить від множинних змінних, контрагентів та осіб, поведінка яких не завжди можна передбачити з прийнятною точністю [35, c.167].

Діяльність організації завжди пов'язана з невизначеністю економічної кон'юнктури, яка обумовлена ​​непостійністю попиту - пропозиції на товари, грошові кошти, фактори виробництва, багатоваріантністю сфер докладання капіталів і різноманітністю критеріїв перевагу інвестування коштів, обмеженістю інформації та багатьма іншими обставинами. Таким чином, об'єктивність фінансових ризиків пов'язана з наявністю факторів, існування яких, в кінцевому рахунку, не залежить від діяльності підприємства [27, c .134].

З іншого струни, фінансові ризики мають і суб'єктивну основу, оскільки завжди реалізуються через людину, який оцінює ризикову ситуацію, формує безліч можливих результатів і робить вибір з безлічі альтернатив. Крім цього, сприйняття ризику залежить від кожної конкретної людини з його характером, складом розуму, психологічними особливостями, рівнем знань і досвіду в області його діяльності [35, c .169].

Виділяють чисті ризики, які передбачають можливість отримання тільки збитку, і спекулятивні ризики, допускають одержання або позитивного, або негативного результату. Фінансові ризики - це, з одного боку, небезпека потенційно можливої, імовірної втрати ресурсів або недоотримання доходів у порівнянні з варіантом, який розрахований на раціональне використання ресурсів у цій сфері діяльності, з іншого - це ймовірність отримання додаткового обсягу прибутку, пов'язаного з ризиком. Таким чином, фінансові ризики відносяться до групи спекулятивних ризиків, які в результаті виникнення можуть призвести як до втрат, так і до виграшу [29, c .79].

Фінансові ризики підрозділяються на 4 види:

-Ризики, пов'язані з купівельною спроможністю грошей;

-Ризики, пов'язані з капітальними вкладеннями (інвестиційні ризики);

-Ризики, пов'язані зі зміною попиту на продукцію підприємства;

-Ризики, пов'язані із залученням позикових коштів як джерела фінансування [23, c .263].

До ризиків, пов'язаних з купівельною спроможністю грошей, відносяться інфляційні і дефляційні ризики, валютні ризики, ризик ліквідності.

Інфляційний ризик - це можливість знецінення грошей при зростанні інфляції більш швидкими темпами, ніж темпи зростання номінальної суми одержуваних грошових доходів [12, c .56].

Дефляційний ризик виникає у разі, якщо зростає купівельна спроможність грошей і відповідно знижуються ціни. З точки зору підприємця це може погіршити економічні умови діяльності й знизити дохід, наприклад у випадку, якщо ціни на сировину, матеріали, послуги знижуються в меншій мірі, ніж ціни на продукцію (роботи, послуги) даного підприємства.

Валютні ризики виражаються в небезпеці валютних втрат, пов'язаних зі зміною курсу однієї іноземної валюти по відношенню до іншої при проведенні валютних операцій.

Ризик ліквідності пов'язаний з можливістю втрат при реалізації цінних паперів і товарів з-за зміни оцінки їх якості та споживчої вартості [28, c .119].

Інвестиційні ризики - це ризик упущеної вигоди, ризик зниження прибутковості, ризик прямих фінансових втрат.

Ризик упущеної вигоди у неотриманні будь-якого доходу, який можна було б отримати. Наприклад, капітал не вкладено під відсоток, а замість цього спрямований в інвестиційний проект, ефективність якого може виявитися нижче, ніж рівень банківського відсотка; не укладено договір страхування і в результаті не відшкодовані втрати при настанні страхового випадку і т. д.

Ризик зниження прибутковості може виникнути, якщо зменшаться відсотки або дивіденди з портфельних інвестицій, вкладами, кредитам. Цей ризик можна розділити на процентний і кредитний [25, c.115].

Процентний ризик - це небезпека для кредитних установ, що виникає при перевищенні процентних ставок, виплачуваних ними по залучених засобах, над ставками за наданими кредитами. До процентних ризиків відносяться також ризики втрат, які можуть понести інвестори у зв'язку зі зміною рівня дивідендів по акціях, процентних ринкових ставок по облігаціях і інших цінних паперів.

Зростання ринкової ставки процента веде до зниження курсової вартості цінних паперів з фіксованим відсотком. При підвищенні відсотка може початися масове скидання цінних паперів, емітованих під більш низькі фіксовані відсотки і, за умовами випуску, достроково прийнятих назад емітентом. Процентний ризик несе інвестор, що вклав кошти в середньострокові і довгострокові цінні папери з фіксованим відсотком при поточному підвищенні середньоринкового відсотка в порівнянні з фіксованим рівнем. Іншими словами, інвестор міг би отримати приріст доходу за рахунок підвищення відсотка, але не може вивільнити свої кошти, вкладені на більш тривалий термін.

Процентний ризик несе емітент, що випускає в обіг середньострокові і довгострокові цінні папери з фіксованим відсотком при поточному зниженні середньоринкового відсотка в порівнянні з фіксованим рівнем. Інакше кажучи, емітент міг би залучати кошти з ринку під більш низький відсоток, але він вже зв'язаний здійсненим їм випуском цінних паперів.

Цей вид ризику при швидкому зростанні відсоткових ставок в умовах інфляції має значення і для короткострокових цінних паперів [32, c .35].

Кредитний ризик - небезпека несплати позичальником основного боргу і відсотків, належних кредитору. До кредитного ризику відноситься також ризик такої події, при якому емітент, що випустив боргові цінні папери, виявиться не в змозі виплачувати відсотки по них або основну суму боргу.

Кредитний ризик можна також розглядати як одну з форм ризику прямих фінансових втрат. Крім того, ризики прямих фінансових втрат виражаються в біржових ризики, селективних ризики і ризик банкрутства.

Біржовий ризик - це небезпека втрат від біржових угод: ризик неплатежу по комерційних справах, ризик неплатежу комісійної винагороди брокерської фірми і т. д.

Селективні ризики - це ризики неправильного вибору способу вкладення капіталу, виду цінних паперів для інвестування в порівнянні з іншими видами цінних паперів.

Ризик банкрутства являє собою небезпека в результаті неправильного вибору способу вкладення капіталу, втрати власного капіталу і нездатності розрахуватися за зобов'язаннями. У результаті підприємство стає банкрутом. Таким чином, ризик банкрутства - це найбільш небезпечні наслідки селективного ризику [36, c .45].

Ризики, пов'язані зі зміною попиту на продукцію підприємства, виникають у зв'язку з тим, що у випадку зниження виручки від реалізації прибуток від реалізації зменшується в набагато більшому ступені. Джерелом ризику в даному випадку є операційний левередж. Він вимірюється одним з двох показників, в залежності від конкретних проявів зниження попиту на продукцію підприємства: або знижуються ціни, або зменшується натуральний обсяг збуту.

У разі зменшення виручки від реалізації за рахунок зниження цін при збереженні натурального обсягу продажів рівень операційного левереджа дорівнює (за даними базисного періоду, якими вимірюється майбутня ймовірність ризику) приватному від ділення виручки від реалізації на прибуток від реалізації.

Якщо виручка від реалізації знижується в результаті зменшення натурального обсягу продажів, рівень операційного левереджа дорівнює частці від ділення виручки від реалізації за вирахуванням змінних витрат на реалізовану продукцію на прибуток від реалізації.

Чим вище операційний левередж, тим вище рівень ризику втрати підприємством прибутку. Зрозуміло, що у випадку зниження цін операційний левередж вище, ніж при зниженні натурального обсягу продажів, тому що остання ситуація забезпечує скорочення змінних витрат, яке частково компенсує втрати прибутку.

Інший вид ризику, пов'язаного зі зміною попиту на продукцію підприємства, - небезпека недостатності прибутку для здійснення з неї всіх обов'язкових витрат і платежів, встановлених, як правило, або у твердих сумах, або розрахунково, але незалежно від розміру прибутку. Якщо прибуток від реалізації знижується, то одночасно може знизитися і загальна сума прибутку, що є безпосереднім джерелом таких витрат і платежів. Джерелом ризику в цьому випадку виступає фінансовий левередж, який вимірюється як відношення загального прибутку підприємства до прибутку за вирахуванням всіх обов'язкових витрат і платежів, що не залежать від неї за розміром, але мають її в якості джерела виплат. Чим вище рівень фінансового левереджу, тим вище ступінь ризику при зниженні попиту на продукцію підприємства.

Ризики, пов'язані із залученням позикових коштів як джерело фінансування, - це ризики помилок у розрахунках ефективності такого залучення. Позикові кошти взагалі доцільно залучати лише у випадках, коли віддача від них перевищує рівень відсотків за кредити. Цей процес називають фінансовим важелем. Перевага фінансового важеля полягає в тому, що можна капітал, взятий в борг під фіксований відсоток, використовувати для інвестицій, що приносять прибуток, що перевищує сплачений відсоток. Різниця є додатковим прибутком підприємства-позичальника, ризик полягає в тому, що якщо прибуток від позикового капіталу нижче ціни кредиту, підприємство несе тим більше втрат, чим більше величина позикових коштів, тому що різниця між ціною кредиту та прибутком, отриманим в результаті його використання, - це вже збиток підприємства.

Всі види фінансових ризиків піддаються кількісній оцінці. Ця оцінка може і повинна бути різносторонньою. По-перше, оцінюється ймовірність настання фінансових втрат, по-друге, визначається розмір можливого збитку, по-третє, розраховуються межі допустимих помилок у прогнозних розрахунках, що не приводять до серйозного погіршення фінансового стану підприємства. Особливості різних видів ризиків припускають неоднакові підходи до їх кількісної оцінки. Але у всіх випадках ризик є ймовірнісної категорією, тому його кількісне вимірювання не може бути однозначним і визначеним [23, c .265].

1.2 Основи управління фінансовими ризиками

Сьогодні управління ризиками є ретельно планованим процесом. Завдання управління ризиком органічно вплітається в загальну проблему підвищення ефективності роботи підприємства. Пасивне ставлення до ризику і усвідомлення його існування замінюється активними методами управління.

Управління фінансовим ризиком можна охарактеризувати як сукупність методів, прийомів і заходів, що дозволяють певною мірою прогнозувати настання ризикових подій і вживати заходів до виключення або зниження негативних наслідків настання таких подій [1, c .100].

На ступінь і величину ризику можна впливати через фінансовий механізм. Такий вплив здійснюється за допомогою прийомів фінансового менеджменту і особливої ​​стратегії. У сукупності стратегія і прийоми утворюють своєрідний механізм управління ризиком, тобто ризик-менеджмент. Таким чином, ризик-менеджмент представляє собою частину фінансового менеджменту [16, c .145].

Особливе місце в системі ризик-менеджменту займають фінансові ризики. Вони впливають на різні аспекти фінансової діяльності компанії, однак найбільш значуще їх вплив проявляється у двох напрямках. По-перше, рівень прийнятого ризику справляє визначальний вплив на формування рівня прибутковості фінансових операцій компанії - ці два показники перебувають у тісному взаємозв'язку і являють собою єдину систему «прибутковість-ризик». По-друге, фінансові ризики є основною формою генерування прямої загрози банкрутства компанії, так як фінансові втрати, пов'язані з цим ризиком, найбільш відчутні. Тому практично всі фінансові рішення, спрямовані на формування прибутку компанії, підвищення її ринкової вартості та забезпечення фінансової безпеки, вимагають від фінансових менеджерів володіння технікою вироблення, прийняття та реалізації ризикових рішень [39, c .15].

У порівнянні з фінансовими компаніями (кредитними установами, страховими компаніями, пенсійними фондами) виробничі компанії менше забезпечені формалізованими процедурами та методиками оцінки та управління сукупними ризиками. Виробничі компанії на відміну від фінансових позбавлені механізмів регулювання рівня ризикованої діяльності з боку державних органів нагляду. Тому виробничим компанії потреба важелі управління ризиками і ризиковим вкладенням капіталу, тобто їм потрібно створювати ризик-менеджмент [33, c .31].

З сучасних позицій прийняття рішення щодо попередження можливих втрат розрізняють такі підходи до управління ризиками: активний, адаптивний і консервативний (пасивний):

-Активне управління означає максимальне використання наявної інформації і засобів для мінімізації ризиків. При такому підході управляючі дії повинні випереджати або упереджувати ризикові чинники і події, які можуть вплинути на реалізацію проведеної операції. Очевидно, що даний підхід передбачає витрати на прогнозування та оцінку ризиків, а також організацію їх безперервного контролю та моніторингу;

-Адаптивний підхід до управління ризиком будується на принципі «вибору меншого із зол», тобто на адаптації до ситуації, що склалася. При такому підході управляючі дії здійснюються в ході проведення господарської операції як реакція на зміни середовища. У цьому випадку запобігається лише частина можливих втрат;

-При консервативному підході управляючі дії запізнюються. Якщо ризикове подія настала, збиток від нього поглинається учасниками операції. У даному випадку управління спрямоване на локалізацію шкоди, нейтралізацію його впливу на подальші події. Зазвичай витрати на управління ризиком при такому підході мінімальні, проте можливі втрати можуть бути досить великі [31, c .115].

Система управління фінансовими ризиками складається з двох підсистем - керованої (об'єкт управління) і керуючої (суб'єкта управління):

-Об'єктом управління тут виступають ризикові операції та виникають при цьому фінансові відносини між учасниками господарської діяльності в процесі її здійснення. Подібні відносини виникають між страхувальником і страховиком, позичальником і кредитором, замовником і підрядником, партнерами по бізнесу тощо;

-Суб'єкт управління - це група людей (фінансовий менеджер, фахівець із ризиків тощо), яка за допомогою різних прийомів і методів здійснює цілеспрямований вплив на об'єкт управління.

Головними завданнями суб'єкта управління є: виявлення областей підвищеного фінансового ризику; оцінка ступеня ризику; аналіз прийнятності даного рівня ризику для організації; розробка в разі потреби заходів щодо попередження або зниження ризику; у разі, коли ризикове подія відбулася, вжиття заходів до максимально можливого відшкодування заподіяної збитку [5, c .18].

Управління фінансовими ризиками здійснює певні функції. Ці функції поділяються на дві основні групи, обумовлені комплексним змістом ризик-менеджменту:

-Функції управління фінансовими ризиками підприємства як керуючої системи (склад цих функцій в цілому характерний для будь-якого виду менеджменту, хоча і має враховувати його специфіку);

-Функції управління фінансовими ризиками як спеціальної області управління підприємством (склад цих функцій визначається конкретним об'єктом даної функціональної системи управління).

У групі функцій управління фінансовими ризиками підприємства як керуючої системи основними є:

1) Формування ефективних інформаційних систем, що забезпечують обгрунтування альтернативних варіантів управлінських рішень;

2) Здійснення ризик-аналізу різних аспектів фінансової діяльності підприємства. У процесі реалізації цієї функції проводяться експрес-і поглиблений ризик-аналіз окремих фінансових операцій, фінансові угод окремих дочірніх підприємств і внутрішніх "центрів відповідальності", фінансової діяльності підприємства в цілому та в розрізі окремих її напрямів [15, c .35];

3) Здійснення ризик-планування фінансової діяльності підприємства за основними її напрямками. Реалізація цієї функції управління фінансовими ризиками пов'язана з розробкою системи планів і оперативних бюджетів по основних напрямках захисту підприємства від можливих фінансових загроз зовнішнього і внутрішнього характеру, які забезпечують нейтралізацію ідентифікованих фінансових ризиків. Основою такого планування є розроблена стратегія фінансового ризик-менеджменту, що вимагає конкретизації на кожному етапі його розвитку [4, c .35];

4) Здійснення ефективного контролю реалізації прийнятих ризикових рішень. Реалізація цієї функції управління фінансовими ризиками пов'язана зі створенням відповідних систем внутрішнього контролю на підприємстві, поділом контрольних обов'язків окремих служб і ризик-менеджерів, визначенням системи контрольованих показників і контрольних періодів, оперативним реагуванням на результати здійснюваного контролю [21, c .63].

У групі функцій управління фінансовими ризиками як спеціальної області управління підприємством основними є:

1) Управління формуванням портфеля прийнятих фінансових ризиків. Функціями цього управління є ідентифікація можливих фінансових ризиків підприємства, пов'язаних з його майбутньої фінансової діяльністю; уникнути окремих фінансових ризиків за рахунок відмови від надмірно ризикованих фінансових операцій та угод; визначення остаточного складу окремих систематичних і несистематичних фінансових ризиків, прийнятих підприємством [8, c .139 ];

2) Управління оцінкою рівня і вартості фінансових ризиків. У процесі реалізації цієї функції здійснюється вибір методів оцінки окремих фінансових ризиків з обліку наявної інформаційної бази і кваліфікації ризик-менеджерів підприємства, виявляється можливий обсяг пов'язаних з ними фінансових втрат у розрізі окремих операцій і по фінансовій діяльності в цілому [20, c .19];

3) Управління нейтралізацією можливих негативних наслідків фінансових ризиків в рамках підприємства. Функціями цього управління є розробка та реалізація заходів з профілактики та мінімізації рівня і вартості окремих фінансових ризиків за рахунок відповідних внутрішніх механізмів, оцінка ефективності здійснення таких заходів [13, c. 98];

4) Управління страхуванням фінансових ризиків. У процесі реалізації цієї функції формуються критерії передачі фінансових ризиків підприємства страховим компаніям, здійснюється вибір відповідних страхових компаній для співробітництва з урахуванням їх спеціалізації та рейтингу на страховому ринку, узгоджується система умов договору, що укладається страхування, оцінюється ефективність передачі окремих фінансових ризиків підприємства зовнішньому страховику.

Основні функції управління фінансовими ризиками розглянуті у найбільш агрегованому вигляді. Кожна з цих функцій може бути конкретизована більш цілеспрямовано з урахуванням специфіки фінансової діяльності підприємства і портфеля його фінансових ризиків [40, c .52].

Найважливіше значення для ефективного управління фінансовими ризиками має адекватне інформаційне забезпечення. Наявність надійної та актуальної інформації дозволяє швидко приймати управлінські рішення, що впливають на зниження ризиків і збільшення прибутку.

Конкретні методи і прийоми, які використовуються при прийнятті та реалізації рішень в умовах ризику, в значній мірі залежать від специфіки діяльності, прийнятої стратегії досягнення поставлених цілей, конкретної ситуації і т.п. Разом з тим теорія і практика управління ризиком виробили ряд основних принципів, якими слід керуватися суб'єкту управління [18, c .109].

Серед основних принципів управління фінансовим ризиком виділяють наступні:

-Усвідомленість прийняття ризиків. Менеджер повинен свідомо йти на ризик, якщо він сподівається отримати відповідний дохід від здійснення тієї чи іншої операції. Незважаючи на те, що за деякими операціями можна прийняти тактику «уникнення ризику», повністю виключити його з діяльності підприємства не представляється можливим, оскільки фінансовий ризик - об'єктивне явище, притаманне більшості господарських операцій;

-Керованість прийнятими ризиками. До складу портфеля фінансових ризиків повинні включатися тільки ті з них, які піддаються нейтралізації в процесі управління, незалежно від їх об'єктивної і суб'єктивної природи. Ризики некеровані, наприклад форс-мажорні групи, можна або ігнорувати, або передати зовнішньому страховику або партнерам по бізнесу [24, c .39];

-Порівнянність рівня прийнятих ризиків з рівнем прибутковості фінансових операцій - основоположний принцип у теорії ризик-менеджменту. Він полягає в тому, що підприємство повинно приймати в процесі здійснення своєї діяльності тільки ті види фінансових ризиків, рівень яких компенсується адекватної величиною очікуваної прибутковості. Операції, ризики яких не відповідають необхідному рівню прибутковості, повинні бути відкинуті, або, відповідно, повинні бути переглянуті розміри премії за ризик [26, c .21];

-Порівнянність рівня прийнятих ризиків з можливими втратами підприємства. Можливий розмір фінансових втрат підприємства в процесі проведення тієї чи іншої ризикової операції повинен відповідати частці капіталу, яка зарезервована для його покриття. Інакше настання ризикового випадку спричинить за собою втрату певної частини активів, які забезпечують операційну або інвестиційну діяльність підприємства, тобто знизить його потенціал формування прибутку і темпи подальшого розвитку;

-Облік чинника часу в управлінні ризиками. Чим довший період здійснення операції, тим ширший діапазон супутніх їй фінансових ризиків, тим менше можливостей забезпечувати нейтралізацію їх негативних наслідків. При необхідності здійснення таких операцій підприємство повинно включати в необхідну величину доходу не тільки премії за відповідні ризики, але і премію за ліквідність (тобто за зв'язування на певний термін вкладеного в неї капіталу) [24, c .40];

-Облік стратегії підприємства в процесі управління ризиками. Система управління фінансовими ризиками повинна базуватися на загальних принципах, критеріях і підходах, відповідних обраної підприємством стратегії розвитку. Орієнтація на генеральну стратегію розвитку дозволяє зосередити основні зусилля на тих видах ризику, які обіцяють підприємству максимальну вигоду, визначити граничний обсяг ризиків, які можна взяти на себе, виділити необхідні ресурси для управління ними [11, c .108];

-Урахування можливості передачі ризиків. - Прийняття ряду фінансових ризиків незрівнянно з можливостями підприємства по нейтралізації їх негативних наслідків. У той же час необхідність реалізації тієї чи іншої ризикової операції може диктуватися вимогами стратегії і спрямованості господарської діяльності. Включення в портфель ризиків припустиме лише в тому випадку, якщо можлива часткова або повна їх передача партнерам по бізнесу чи зовнішньому страховику [24, c .41].

На підставі розглянутих принципів на підприємстві формується політика управління фінансовими ризиками. Ця політика являє собою частину загальної стратегії підприємства, що полягає в розробці системи заходів з нейтралізації їх можливих негативних наслідків ризиків, пов'язаних із здійсненням різних аспектів господарської діяльності [2, c .46].

1.3 Методологія оцінки фінансових ризиків підприємства

Кількісним виразом того, що в результаті прийнятого рішення очікуваний дохід буде отриманий не в повному обсязі або підприємницькі ресурси будуть повністю або частково втрачені, є показник ризику.

Система показників оцінки ризику - це сукупність взаємопов'язаних показників, націлена на вирішення конкретних завдань підприємницької діяльності.

В умовах визначеності група показників оцінки ризику включає фінансові показники, які відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів і тим самим дають можливість оцінити ризик наслідків результатів діяльності компанії. В якості вихідної інформації при оцінці ризику використовується бухгалтерська звітність компанії: бухгалтерський баланс, що фіксує майнове і фінансове становище організації на звітну дату; звіт про прибутки і збитки, що становить результати діяльності за звітний період. Основні фінансові ризики, що оцінюються компаніями, наступні:

-Ризики втрати платоспроможності;

-Ризики втрати фінансової стійкості і незалежності;

-Ризики структури активів і пасивів.

Модель оцінки ризику ліквідності (платоспроможності) балансу за допомогою абсолютних показників представлена ​​на малюнку 1.

Малюнок 1 - Модель оцінки ризику ліквідності балансу за допомогою абсолютних показників

Оцінка ризику фінансової стійкості підприємства представлена ​​на малюнку 2. Це самий простий і наближений спосіб оцінки фінансової стійкості. На практиці ж можна застосовувати різні методики аналізу фінансової стійкості.

Тип фінансового стану Умови ± Фс ≥ 0; ± Фт ≥ 0; ± Фо ≥ 0; = 1, 1, 1 ± Фс <0; ± Фт ≥ 0; ± Фо ≥ 0; = 0, 1, 1 ± Фс <0; ± Фт <0; ± Фо ≥ 0; = 0, 0, 1 ± Фс <0; ± Фт <0; ± Фо <0; = 0, 0, 0 Абсолютна незалежність Нормальна незалежність Нестійкий фінансовий стан Кризовий фінансовий стан Використані джерела покриття витрат Власні оборотні кошти Власні оборотні кошти плюс довгострокові кредити Власні оборотні кошти плюс довгострокові і короткострокові кредити і позики - Коротка характеристика типів фінансового стану Висока платоспроможність; підприємство не залежить від кредиторів Нормальна платоспроможність, ефективне використання позикових коштів; висока прибутковість виробничої діяльності Порушення платоспроможності; необхідність залучення додаткових джерел; можливість поліпшення ситуації Неплатоспроможність підприємства; грань банкрутства Оцінка ризику фінансової нестійкості
Безризикова зона	Зона допустимого ризику	Зона критичного ризику	Зона катастрофічного ризику

Малюнок 2 - Оцінка ризику фінансової стійкості компанії

Для підприємств, зайнятих виробництвом, узагальнюючим показником фінансової стійкості виступає надлишок або недолік джерел коштів для формування запасів і витрат, який визначається у вигляді різниці величини джерел засобів і величини запасів і витрат [38, c .58].

Оцінка ризиків ліквідності та фінансової стійкості за допомогою відносних показників здійснюється за допомогою аналізу відхилень від рекомендованих значень. Розрахунок коефіцієнтів представлений у таблицях 1 і 2.

Таблиця 1 - Фінансові коефіцієнти ліквідності

Показник	Спосіб розрахунку	Рекомендовані значення	Коментар
1. Загальний показник ліквідності		L 1 ≥ 1	Показує здатність компанії здійснювати розрахунки за всіма видами зобов'язань - як по найближчим, так і по віддаленим
2. Коефіцієнт абсолютної ліквідності		L 2> 0,2-0,7	Показує, яку частину короткострокової заборгованості організація може погасити найближчим часом за рахунок грошових коштів
3. Коефіцієнт «критичної оцінки»		Допустиме 0,7-0,8; бажано L 3 ≥ 1,5	Показує, яка частина короткострокових зобов'язань організації може бути негайно погашена за рахунок засобів на різних рахунках, у короткострокових цінних паперах, а також надходжень по розрахунках
4. Коефіцієнт поточної ліквідності		Оптимальне - не менше 2,0	Показує, яку частину поточних зобов'язань за кредитами і розрахунками можна погасити, мобілізувавши всі оборотні кошти
5. Коефіцієнт маневреності функціонуючого капіталу		Зменшення показника в динаміці - позитивний факт	Показує, яка частина функціонуючого капіталу знерухомлена у виробничих запасах і довгострокової дебіторської заборгованості
6. Коефіцієнт забезпеченості власними коштами		Не менше 0,1	Характеризує наявність власних оборотних коштів у організації, необхідних для її фінансової стійкості

Таблиця 2 - Фінансові коефіцієнти, які застосовуються для оцінки фінансової стійкості компанії

Сутність методики комплексної (бальною) оцінки фінансового стану організації полягає в класифікації організацій за рівнем фінансового ризику, тобто будь-яка організація може бути віднесена до певного класу в залежності від набраної кількості балів, виходячи з фактичних значень її фінансових коефіцієнтів. Інтегральна бальна оцінка фінансового стану організації представлена ​​в таблиці 3.

Таблиця 3 - Інтегральна бальна оцінка фінансового стану організації

Показник фінансового стану	Рейтинг показника	Критерій		Умови зниження критерію
		вищий	нижчий
1. Коефіцієнт абсолютної ліквідності (L 2)	20	0,5 і вище - 20 балів	Менше 0,1 - 0 балів	За кожні 0,1 пункту зниження в порівнянні з 0,5 знімається 4 бали
2. Коефіцієнт «критичної оцінки» (L 3)	18	1,5 і вище - 18 балів	Менше 1 - 0 балів	За кожні 0,1 пункту зниження в порівнянні з 1,5 знімається по 3 бали
3. Коефіцієнт поточної ліквідності (L 4)	16,5	2 і вище - 16,5 бала	Менше 1 - 0 балів	За кожні 0,1 пункту зниження по порівняно з 2 знімається по 1,5 бала
4. Коефіцієнт автономії (U 1)	17	0,5 і вище - 17 балів	Менш 0,4 - 0 балів	За кожні 0,1 пункту зниження в порівнянні з 0,5 знімається по 0,8 бала
5. Коефіцієнт забезпеченості власними засобами (U 3)	15	0,5 і вище - 15 балів	Менше 0,1 - 0 балів	За кожні 0,1 пункту зниження в порівнянні з 0,5 знімається по 3 бали
6. Коефіцієнт фінансової стійкості (U 4)	13,5	0,8 і вище - 13,5 бала	Менш 0,5 - 0 балів	За кожні 0,1 пункту зниження в порівнянні з 0,8 знімається по 2,5 бала

1-й клас (100-97 балів) - це організації з абсолютною фінансовою стійкістю і абсолютно платоспроможні. Вони мають раціональну структуру майна і, як правило, прибуткові.

2-й клас (96-67 балів) - це організації нормального фінансового стану. Їхні фінансові показники досить близькі до оптимальних, але по окремих коефіцієнтах допущено певне відставання. Рентабельні організації.

3-й клас (66-37 балів) - це організації, фінансовий стан яких можна оцінити як середнє. При аналізі балансу виявляється слабкість окремих фінансових показників. Платоспроможність знаходиться на кордоні мінімально допустимого рівня, а фінансова стійкість нормальна. При взаємовідносинах з такими організаціями навряд чи існує загроза втрати коштів, але виконання ними зобов'язань у строк видається сумнівним.

4-й клас (36-11 балів) - це організації з нестійким фінансовим станом. При взаємовідносинах із ними є певний фінансовий ризик. У них незадовільна структура капіталу, а платоспроможність знаходиться на нижній межі допустимого. Прибуток, як правило, відсутня або незначна.

5-й клас (10-0 балів) - це організації з кризовим фінансовим станом. Вони неплатоспроможні і абсолютно нестійкі з фінансової точки зору. Такі організації збиткові [37, c. 24].

Існує поняття ступеня ризику діяльності підприємства в цілому. Ступінь ризику діяльності підприємства залежить від співвідношення його виручки від реалізації та прибутку, а також від співвідношення загальної суми прибутку з тією ж сумою, але зменшеної на величину обов'язкових витрат і платежів з прибутку, розміри яких не залежать від розмірів самого прибутку.

Показник співвідношення виручки від реалізації (або виручки за вирахуванням змінних затрат) та прибуток від реалізації називається "операційний левередж" і характеризує ступінь ризику підприємства при зниженні виручки від реалізації.

Загальна формула, за якою можна визначити рівень операційного левереджа при одночасному зниженні цін і натурального обсягу, - така:

Л1 = (Л2 х Іц + Л3 х Ін): Ів (1)

де Л1 - рівень операційного левереджа;

Л2 - рівень операційного левереджа при зниженні виручки від реалізації за рахунок зниження цін;

Л3 - рівень операційного левереджа при зниженні виручки від реалізації за рахунок зниження натурального обсягу реалізації;

Іц - зниження цін (у відсотках до базисної виручки від реалізації);

Ін - зниження натурального обсягу продажів (у відсотках до базисної виручки від реалізації);

Ів - зниження виручки від реалізації (у відсотках).

Можливий випадок, коли падіння виручки від реалізації відбувається в результаті зниження цін при одночасному зростанні натурального обсягу продажів. У цьому випадку формула перетвориться в іншу:

Л1 = (Л2 х Іц - Л3 х Ін): Ів (2)

Ще один варіант. Виручка від реалізації знижується при зростанні цін та зниженні натурального обсягу продажів. Формула для цих умов приймає наступний вигляд:

Л1 = (Л3 х Ін - Л2 х Іц): Ів (3)

Таким чином, рівень операційного левереджа вимірюється і оцінюється по-різному залежно від того, за рахунок яких чинників може відбутися зменшення виручки від реалізації: тільки в результаті зниження цін, тільки в результаті зниження натурального обсягу продажів, або, що набагато реальніше, за рахунок поєднанням обох цих факторів. Знаючи це, можна регулювати ступінь ризику, використовуючи кожен фактор в тій чи іншій мірі, в залежності від конкретних умов діяльності підприємства.

На відміну від операційного, фінансовий левередж має на меті виміряти не рівень ризику, що виникає в процесі реалізації підприємством своєї продукції (робіт, послуг), а рівень ризику, пов'язаного з недостатністю прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства. Іншими словами, мова йде про ризик не розплатитися за зобов'язаннями, джерелом виплати яких є прибуток. При розгляді цього питання важливо врахувати деякі обставини. По-перше, такий ризик виникає у разі зменшення прибутку підприємства. Динаміка прибутку не завжди залежить від динаміки виручки від реалізації. Крім того, підприємство формує свій прибуток не тільки від реалізації, але і від інших видів діяльності (інші операційні та інші позареалізаційні доходи і витрати, доходи від участі в інших організаціях і т.п.).

Коли ми говоримо про достатність або недостатності прибутку як джерела певних виплат, про ризик зниження цього джерела, у розрахунок повинна прийматися весь прибуток, а не тільки прибуток від реалізації. Джерелом витрат і платежів за рахунок прибутку є вся сума її, незалежно від того, яким методом прибуток отриманий.

Загальна сума прибутку підприємства в першу чергу зменшується на величину податку на прибуток. Що залишилася після цього в розпорядженні підприємства сума може бути використана на різні цілі. У даному випадку мають значення не конкретні напрями витрачання прибутку, а характер цих витрат.

Ризик породжується тим обставиною, що у складі витрат і платежів з прибутку є такі, які повинні бути здійснені обов'язково, незалежно від величини прибутку і взагалі від її наявності або відсутності.

До таких витрат належать:

-Дивіденди за привілейованими акціями та відсотки за облігаціями, випущеними підприємством;

-Відсотки за банківські кредити в частині, що сплачується за рахунок прибутку. Сюди відносяться: суми відсотків за кредитами банків, отриманими на заповнення нестачі оборотних коштів (цей кредит є цільовим і видається за спеціальним кредитним договором з установою банку). У договорі передбачаються конкретні умови видачі кредиту та заходи, які має провести підприємство для відновлення необхідної суми оборотних коштів;

-Відсотки за кредити на придбання основних засобів, нематеріальних та інших необоротних активів;

-Суми оплати відсотків за коштами, взятими в борг у інших підприємств і організацій;

-Штрафні санкції, які підлягають внесенню до бюджету. Сюди відносяться штрафи та витрати з відшкодування збитків у результаті недотримання вимог з охорони навколишнього середовища; штрафи за отримання необгрунтованого прибутку внаслідок завищення цін, приховування або заниження прибутку та інших об'єктів оподаткування; інші види штрафних санкцій, що підлягають внесенню до бюджету.

Чим більше ці та інші витрати, що носять аналогічний характер, тим більше ризик підприємства. Ризик полягає в тому, що при зниженні величини прибутку в певній мірі прибуток, що залишилася після сплати всіх обов'язкових платежів, знизиться в набагато більшому ступені, аж до виникнення негативної величини цієї частини прибутку.

Ступінь фінансового ризику вимірюється часткою від ділення прибутку за вирахуванням податку на прибуток до прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, за винятком обов'язкових витрат і платежів з неї, що не залежать від величини прибутку. Цей показник називається фінансовий левередж. Фінансовий ризик тим вище, чим вище базисне співвідношення названих величин.

Операційний і фінансовий левередж дозволяють дати єдину оцінку фінансового ризику підприємства. Введемо наступні позначення:

Ло - операційний левередж;

ЛФ - фінансовий левередж;

В - виручка від реалізації;

Пер - змінні витрати;

Пч - чистий прибуток;

Пс - вільна прибуток;

Пр - прибуток від реалізації.

Тоді Ло = В / Пр або (В - Пер) / Пр;

ЛФ = Пч / Пс.

Якщо ввести до = Пр / Пч, то обидві формули можна об'єднати в одну:

Ло х ЛФ = (В / Пр) х (Пр / (до х Пс)) = В / к х Пс

Ло х ЛФ = (В - Пер) / (до х Пс) (4)

Отже загальний ризик неотримання у достатніх сумах вільної прибутку тим вище, чим менше змінні витрати, чим менше чистий прибуток у порівнянні з прибутком від реалізації (тобто чим більше "к") і чим менше величина вільного прибутку, тобто чистого прибутку за вирахуванням обов'язкових витрат і платежів з неї [23, c .273].

Таким чином, фінансові ризики - це спекулятивні ризики, для яких можливий як позитивний, так і негативний результат. Їх особливістю є ймовірність настання збитку в результаті проведення таких операцій, які за своєю природою є ризикованими. В основі управління фінансовими ризиками лежать цілеспрямований пошук і організація робіт з оцінки, уникненню, утримання, передачі та зниження ступеня ризику. Кінцевою метою управління фінансовими ризиками є отримання найбільшого прибутку при оптимальному, прийнятному для підприємства співвідношенні прибутку і ризику. Всі види фінансових ризиків піддаються кількісній оцінці. Особливості різних видів ризиків припускають неоднакові підходи до їх кількісної оцінки.

2. Аналіз фінансових ризиків господарської діяльності ВАТ «ТАИФ-НК»

2.1 Загальна характеристика ВАТ «ТАИФ-НК»

Нафтопереробна галузь - найважливіша ланка нафтового комплексу, визначає ефективність використання вуглеводневої сировини. Від її надійного функціонування залежить гарантоване забезпечення потреби регіонів Росії в моторних паливах, мастильних оліях та інших нафтопродуктах, без яких неможливі функціонування транспортної інфраструктури, економічна і стратегічна безпека держави. У Приволзькому федеральному окрузі, де сконцентровано близько 43% нафтопереробних потужностей Росії (12 нафтопереробних заводів), багато компаній вже почали вкладати кошти в модернізацію наявних виробництв і розширення асортименту продукції.

Істотна потреба економіки країни в сучасних нафтопереробних виробництвах обумовлює актуальність, перспективність, ефективність інвестиційного проекту «Нафтопереробний комплекс ВАТ« ТАИФ-НК »в м. Нижнєкамськ», а також його адекватність ринковим тенденціям.

Повне фірмове найменування Товариства - Відкрите акціонерне товариство «ТАИФ-НК». Місце знаходження Товариства - Російська Федерація, Республіка Татарстан, місто Нижнєкамськ, промислова зона, ВАТ «ТАИФ-НК». Основною метою діяльності Товариства є отримання прибутку. Товариство має цивільні права і несе цивільні обов'язки, необхідні для здійснення будь-яких видів діяльності, не заборонених чинним законодавством Російської Федерації. ВАТ «ТАИФ-НК», в даний час є «серцем» нафтопереробки в Республіці Татарстан, випускає широкий спектр нафтопродуктів. Сумарна потужність компанії по сировині 8 млн. тонн на рік: проектна потужність установки первинної перегонки нафти - 7 млн. тонн і установки перегонки газового конденсату - 1 млн. тонн на рік.

Місія ВАТ «ТАИФ-НК» - сприяти розвитку і збільшення потенціалу нафтогазового кластеру промисловості для забезпечення довгострокового економічного зростання і соціальної стабільності Республіки Татарстан і Російської Федерації шляхом забезпечення потреб суспільства у високоякісних нафтопродуктах на основі застосування сучасних передових технологій і ефективного використання природних паливно-енергетичних ресурсів.

Стратегічною спрямованістю розвитку ВАТ «ТАИФ-НК» є послідовне вдосконалення діючих виробництв Товариства та будівництво нових установок, що дозволяють досягти світового рівня переробки високосірчистої нафти і максимально забезпечити потреби Республіки Татарстан в нафтохімічному сировину і високоякісних моторних паливах, що відповідають вимогам і нормам європейських стандартів. При цьому передбачається:

- Забезпечити доведення глибини переробки нафти до рівня - не нижче 98,5% у перерахунку на переробну нафту, максимально збільшивши обсяг виробництва світлих нафтопродуктів і підвищивши додаткову вартість і рентабельність діяльності.

- Забезпечити суттєве зростання промислового виробництва і продажів ринкової товарної продукції республіканської нафтопереробки через доведення обсягів переробки нафти на ВАТ «ТАИФ-НК» до 9,1 млн. тонн на рік і розвиток виробництва компонентної бази для випуску автомобільних бензинів.

- Забезпечити можливість переробки високосірчистої карбонової нафти, що видобувається на території Республіки Татарстан, в обсязі 9,1 млн. тонн на рік.

- Сприяти зростанню зайнятості трудового населення Республіки Татарстан за рахунок відкриття нових високооплачуваних робочих місць на вводяться в дію промислових виробництвах ВАТ «ТАИФ-НК».

Нафтопереробний завод ВАТ «ТАИФ-НК» має можливість виробляти такі основні види продукції: нафта прямогонний; бензин газового конденсату; автобензини; дизельне паливо; гас технічний; авіагас; вакуумний газойль; мазут високосірчистої.

Нафтопереробний завод ВАТ «ТАИФ-НК» не дивлячись на своє монопольне становище в Республіці Татарстан розташований в зоні регіонів з високою концентрацією нафтопереробних виробництв. Враховуючи, що до кінця 60-х років Урал і Поволжі були найбільшими центрами видобутку нафтової сировини, і в Башкирії, Самарської і Пермській областях були побудовані нові заводи. При цьому необхідно враховувати, що група блізрасположенних Уфимський НПЗ є однією з кращих в Росії за технічним рівнем. Крім того, на 2010 рік намічений пуск першої черги комплексу нафтопереробних і нафтохімічних виробництв ВАТ «Танеко», будівництво яких йде на Нижньокамський промисловому майданчику. Все це неминуче призведе до загострення конкуренції на цільових ринках збуту Товариства.

Виробнича структура ВАТ «ТАИФ-НК» складається з двох технологічних підрозділів: Нафтопереробного заводу і Заводу бензинів.

Нафтопереробний завод ВАТ «ТАИФ-НК» включає в себе три основних виробництва: виробництво перегонки сірчистих нафт і вироблення з них нафтопродуктів; виробництво гідроочищення середніх дистилятів і товарно-сировинне виробництво.

Завод бензинів ВАТ «ТАИФ-НК» в даний час один з найсучасніших заводів галузі. Його основу складає установка каталітичного крекінгу сірчистих нафтопродуктів, призначена для крекінгування вакуумного газойля на микросферические цеолітвмісній каталізаторі з метою отримання компонентів товарного бензину, пропан-пропіленової і бутан-бутиленовой фракцій, важкого і легкого газойлів, сухого вуглеводневого газу, кислого (сероводородсодержащих) газу.

Для реалізації заходів з підвищення якості продуктів нафтопереробки в 2009 році ВАТ «ТАИФ-НК» ввело в експлуатацію установки одержання високооктанових компонентів бензинів - ТАМЕ і МТБЕ. Впровадження даних установок сприяло збільшенню обсягів виробництва автомобільних бензинів, а також виробництво автомобільних бензинів з поліпшеними якісними характеристиками на основі існуючої установки каталітичного крекінгу вакуумного газойлю.

У 2009 році завершено роботи по спостереженню за застосуванням палива для реактивних двигунів марки РТ виробництва ВАТ «ТАИФ-НК» на авіатехніку цивільної авіації.

В даний час ВАТ «ТАИФ-НК» здійснює випуск авіапалива марки РТ у промисловому масштабі без обмежень.

За підсумками 2009 року Товариством вироблено товарної продукції на 74,9 млрд. рублів. Реалізовано продукції на суму 74,4 млрд. рублів. Частка експорту в реалізованої продукції у 2009 році, у порівнянні з 2008 роком, - зросла і склала 54%. Отримано чистий прибуток у розмірі 617 млн. рублів. Рентабельність витрат по чистому прибутку склала 0,9%.

В даний час кон'юнктура боргового ринку дозволяє ВАТ «ТАИФ-НК» виробляти запозичення за досить низькими ставками. Середня ставка залучення позикових коштів у 2008 році склала 5,24% річних.

В основі управління даним ризиком лежить аналіз ймовірних змін процентної ставки в заданому горизонті планування. На основі отриманих результатів ВАТ «ТАИФ-НК» структурують кредитний портфель між різними кредитними установами, що дозволяє оперативно вибирати найкращі процентні ставки.

Оскільки ВАТ «ТАИФ-НК» реалізує значну частину продукції на експорт, а також здійснює запозичення на міжнародному ринку позичкового капіталу (синдикований кредит), виникає необхідність оцінки впливу валютних ризиків на фінансовий результат Товариства.

З метою мінімізації втрат ВАТ «ТАИФ-НК» здійснює управління структурою продажів між зовнішнім і внутрішнім ринком, заснованим на моніторингу цін та прогнозний зміні курсів валют. Крім того, активно використовується інструмент залучення валютних ресурсів з метою погашення заборгованості в іноземній валюті, що дозволяє уникати конверсійних операцій і тим самим знижувати ймовірні втрати, зумовлені зниженням курсів валют. Також здійснюється оптимізація співвідношення залучення рублевих і валютних кредитів в залежності від ситуації на валютному ринку.

Зміна рівня інфляції в країні може впливати на результати діяльності Товариства. Зниження темпів інфляції позитивно позначається на здібностях ВАТ «ТАИФ-НК» виконувати прийняті на себе зобов'язання перед партнерами. Підвищення ж рівня інфляції, навпаки, може призвести до підвищення транспортних витрат, витрат на енергоресурси і сировину темпами, що перевищують темпи зростання цін на готову продукцію.

Разом з тим, існуючий рівень інфляції далекий від критичного для Товариства значення. З метою зниження даного ризику, вживаються заходи з обмеження витрат, зниження дебіторської заборгованості і скорочення середніх термінів її обороту.

Таким чином, відкрите акціонерне товариство «ТАИФ-НК» - одне з найбільш динамічно розвиваються підприємств республіки універсального паливно-сировинного спрямування, створене з метою задоволення попиту споживачів в нафтопродуктах та забезпечення сировиною нафтохімічних виробництв Республіки Татарстан.

2.2 Методика оцінки ризиків ВАТ «ТАИФ-НК» за абсолютними фінансовими показниками

Для проведення аналізу компанії за критерієм ризику використовувалася звітність за 2007-2009 рр.. на підставі «Бухгалтерського балансу" (форма № 1), який представлений в Додатку А, Б та В, і «Звіту про фінансові результати» (форма № 2), який представлений в Додатку Г, Д і Е. Результати аналізу згруповані в таблиці.

Отже, почнемо з платоспроможності (ліквідності). Платоспроможність підприємства характеризує його здатність своєчасно розраховуватися за своїми фінансовими зобов'язаннями за рахунок достатнього наявності готових засобів платежу та інших ліквідних активів. Оцінка ризику втрати платоспроможності безпосередньо пов'язана з аналізом ліквідності активів і балансу в цілому. Цю взаємозв'язок ми розглянемо в таблицях 4, 5 і 6.

Таблиця 4 - Аналіз ліквідності балансу 2007

А ₁ <П _1; А ₂ ≥ П _2; А ₃ <П _3; А ₄ ~ П _4. Підприємство потрапляє в зону допустимого ризику.

Таблиця 5 - Аналіз ліквідності балансу 2008

А ₁ <П _1; А ₂ ≥ П _2; А ₃ <П _3; А ₄ ~ П _4. Підприємство потрапляє в зону допустимого ризику.

Таблиця 6 - Аналіз ліквідності балансу 2009

А ₁ <П _1; А ₂ ≥ П _2; А ₃ ≥ П _3; А ₄ ~ П _4. Підприємство потрапляє в зону допустимого ризику.

Графічно динаміка груп ліквідних активів організації за досліджуваний період залежно від їх питомої ваги представлена ​​на малюнку 3.

Рисунок 3 - Аналіз ліквідності активів ВАТ «ТАИФ-НК»

На малюнку 4 зображено динаміку груп ліквідних пасивів організації за досліджуваний період залежно від їх питомої ваги.

Рисунок 4 - Аналіз ліквідності пасивів ВАТ «ТАИФ-НК»

За типом стану ліквідності балансу за підсумками 2007-2009 рр.. підприємство потрапило в зону допустимого ризику: поточні платежі і надходження характеризують стан нормальної ліквідності балансу.

Дані таблиць свідчать про те, що у звітному періоді підприємство не мало абсолютною ліквідністю, оскільки найбільш ліквідні активи значно менше суми кредиторської заборгованості, платіжний недолік склав на початок 2007 року 8090207 тис. крб., або 94,11%, і на кінець 2007 року 14835977 тис. крб., або 79,62%, на початок 2008 року 13831623 тис. крб., або 78,46% і на кінець 2009 року 9780663 тис. крб., або 75,8%. Це говорить про те, що на кінець 2009 року 24,2% строкових зобов'язань підприємства покривалися найбільш ліквідними активами. Протягом аналізованого періоду недолік у погашенні кредиторської заборгованості зменшувався, до кінця 2008 року найбільш ліквідні активи перевищили суму кредиторської заборгованості на 783 775 тис. руб., Що говорить про позитивну тенденцію в управлінні короткостроковими фінансовими вкладеннями і коштами підприємства, але у зв'язку з фінансовою кризою в 2009 році ситуація знову погіршилася.

За підсумками 2007-2009 рр.. швидко реалізованих активи перевищували короткострокові пасиви, як на початок, так і на кінець періоду, відповідно, на 2123406 тис. крб. в 2007 році, на 5720440 тис. крб. в 2008 році і на 5061313 тис. крб. в 2009 році. Таким чином, короткострокові позики і кредити, а також інші короткострокові зобов'язання можуть бути покриті швидко реалізованими активами.

У звітному періоді виявлено перевищення довгострокових пасивів над сумою повільно реалізованих активів, тобто платіжний недолік склав на початок 2007 року 3640816 тис. крб., або 43,21%, і на кінець 2007 року і початок 2008 року 3359040 тис. крб., або 36,16%, і на кінець 2008 року 9 429 136 тис. руб., або 72,27%, а також на початок 2009 року 9377388 тис. крб., або 72,16%. Це говорить про те, що підприємство не має перспективну ліквідність. Спостерігається негативна тенденція зростання платіжного нестачі, що говорить про неправильне розпорядженні довгостроковими зобов'язаннями і запасами.

Перевищення важкореалізованих активів над постійними пасивами протягом всього аналізованого періоду, а саме, у розмірі 9607617 тис. крб. на початок 2007 року, 12819328 тис. крб. на кінець 2007 року і на початок 2008 року, 2924921 тис. крб. на кінець 2008 року, 2873173 тис. крб. на початок 2009 року і 4021921 тис. крб. на кінець 2009 року говорить про неефективність використання грошових коштів. Власний реальний капітал повинен бути більше, ніж величина позаоборотних активів. Тоді підприємство буде фінансово стійким.

Однією з характеристик фінансової стійкості є ступінь покриття запасів і витрат певними джерелами фінансування. Фактор ризику характеризує невідповідність між необхідної величиною оборотних активів і можливостями власних і позикових коштів за їх формування. Цю закономірність ми розглянемо в таблицях 7 і 8.

Таблиця 7 - Розрахунок покриття запасів і витрат з допомогою певних джерел фінансування

Показник	01.01.07	01.01.08	01.01.09
Запаси і витрати (ЗЗ)	5 929 081	3 618 313	7 105 351
Власні оборотні кошти (ВОК)	- 12819328	- 2924921	- 4021921
Показник	01.01.07	01.01.08	01.01.09
Власні та довгострокові позикові джерела (СДІ)	- 3529585	10 122 807	3 506 951
Загальна величина основних джерел (ОВИ)	18 551 416	15 052 116	19 279 943
А) Надлишок (+) або нестача (-) власних оборотних коштів	- 18748409	- 6543234	- 11127272
Б) Надлишок (+) або нестача (-) власних і довгострокових позикових джерел формування запасів і витрат	- 9458666	6 504 494	- 3598400
В) Надлишок (+) або нестача (-) загальної величини основних джерел формування запасів і витрат	12 622 335	6 506 327	12 174 592
Трикомпонентний показник типу фінансової ситуації, S	(0, 0, 1)	(0, 1, 1)	(0, 0, 1)

Таблиця 8 - Тип фінансового стану

Умови
= 1, 1, 1	= 0, 1, 1	= 0, 0, 1	= 0, 0, 0
Абсолютна незалежність	Нормальна незалежність	Нестійкий фінансовий стан	Кризовий фінансовий стан
Оцінка ризику фінансової нестійкості
Безризикова зона	Зона допустимого ризику	Зона критичного ризику	Зона катастрофічного ризику

У результаті проведених розрахунків можна зробити висновок. У 2007 році запаси і витрати забезпечувалися за рахунок короткострокових кредитів і позик. Цей рік характеризувався нестійким фінансовим станом і відповідав зоні критичного ризику. До кінця 2008 року фінансовий стан підприємства покращився, стало більш стійким і відповідало зоні допустимого ризику. Ця ситуація пов'язана з тим, що в 2008 році збільшилися довгострокові позикові джерела. Але в 2009 році у зв'язку з фінансовою кризою фінансовий стан підприємства знов погіршився. Для того щоб зберегти можливість відновлення рівноваги, підприємству необхідно поповнити власний капітал і збільшити власні обігові кошти за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел, обгрунтовано знизити суму запасів і витрат, прискорити оборотність капіталу в оборотних активах.

2.3 Методика оцінки ризиків ВАТ «ТАИФ-НК» за відносними фінансовими показниками

У таблиці 9 проведемо оцінку ризиків ліквідності за допомогою відносних показників.

Таблиця 9 - Показники ліквідності балансу

На малюнку 5 представлений графік динаміки показників ліквідності балансу організації за досліджуваний період.

Малюнок 5 - Аналіз показників ліквідності балансу ВАТ «ТАИФ-НК»

Відповідно до розрахованими показниками ліквідності балансу з точки зору оцінки ризику можна сказати, що загальний показник ліквідності (L ₁ = 0,43) знаходився нижче нормативного рівня протягом 2007 року, тобто фінансовий стан компанії в 2007 році можна охарактеризувати як недостатньо ліквідне; в 2008 році ситуація кардинально помінялася - загальний показник ліквідності (L ₁ = 1,09) укладався в рекомендовані значення, в 2009 році показник зменшився (L ₁ = 1), але відповідав нормативному рівню, тобто компанія була здатна здійснювати розрахунки за всіма видами зобов'язань - як по найближчим, так і по віддаленим.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності (L ₂₎ мав позитивну динаміку за підсумками 2007-2008 рр.. У 2009 році у зв'язку з фінансовою кризою показник зменшився відносно 2008 року (L ₂ = 0,2), але вкладався в рекомендовані значення. Готовність і мобільність компанії з оплати короткострокових зобов'язань за рахунок грошових коштів, коштів на розрахункових рахунках і короткострокових фінансових вкладень в 2008 році (L ₂ = 1,16) досить висока. Чим вище показник, тим краще платоспроможність підприємства. З іншого боку, високий показник може свідчити про нераціональну структуру капіталу, про занадто високій частці непрацюючих активів у вигляді готівки і коштів на рахунках.

Коефіцієнт «критичної оцінки» у 2007 році (L ₃ = 0,57) знаходився нижче нормативного рівня, це означає, що компанія протягом цього року була не здатна погашати свої поточні зобов'язання у разі виникнення складнощів з реалізацією продукції, внаслідок чого ризик невиконання зобов'язань перед кредитними організаціями - у зоні допустимого. Цей же коефіцієнт у 2008 році значно змінився (L ₃ = 2,32), але, незважаючи на те, що в 2009 році коефіцієнт значно зменшився (L ₃ = 0,7), його значення було допустимим - це говорить про те, що організація в періоді, що дорівнює тривалості одного обороту дебіторської заборгованості, була в змозі покрити свої короткострокові зобов'язання, тобто ця здатність оптимальна, внаслідок чого ризик невиконання зобов'язань перед кредитними організаціями - у безризикової зоні.

Коефіцієнт поточної ліквідності у 2007 році (L ₄ = 1,14) і в 2009 році (L ₄ = 1,23) показує, що підприємство було не здатне погашати поточні (короткострокові) зобов'язання за рахунок тільки оборотних активів. Встановлене в РФ нормативне значення коефіцієнта поточної ліквідності становить 2. Однак, враховуючи те, що для коефіцієнта нормативне значення фактично різко коливається по галузях і видам діяльності, реальні значення показника добре працюючих підприємств далеко не завжди відповідають 2. І навпаки: значення коефіцієнта> або = 2 може і не означати стійкості фінансового становища. Значення, рівне 2, досягається при значенні коефіцієнта забезпеченості власними засобами (L6), що дорівнює 0,6, тому що L4 = 1 / (1 ​​- L6). Але, оскільки мінімально допустиме значення L6 = 0,1, то з позицій фінансового менеджера при достатній оборотності оборотних активів, їх раціональній структурі і відсутності сумнівної дебіторської заборгованості припустиме зниження коефіцієнта поточної ліквідності до 1,11. Деякі кредитні організації, що займаються проведенням фінансового аналізу з метою оцінки кредитоспроможності позичальника, беруть нижнє значення коефіцієнта поточної ліквідності на рівні 1,0, тому що в сучасних російських умовах таке значення вважається нормальним. Як видно з таблиці 9, значення коефіцієнта поточної ліквідності у 2007 році дорівнює 1,0, що свідчить про нормальну поточної ліквідності підприємства.

Коефіцієнт поточної ліквідності у 2008 році (L ₄ = 3,05) дозволяє встановити, що в цілому були прогнозні платіжні можливості. Сума оборотних активів відповідала сумі короткострокових зобов'язань. Організація мала обсягом вільних грошових коштів і з позиції інтересів власників за прогнозованого рівня платоспроможності перебувала в безризикової зоні.

Функціонуючий (власний оборотний) капітал характеризує ту частину власного капіталу підприємства, яка є джерелом покриття поточних активів підприємства, тобто активів, що мають оборотність менш одного року. Коефіцієнт маневреності функціонуючого капіталу (L ₅₎ служить орієнтовною оцінкою оборотних коштів, що залишаються вільними після погашення короткострокових зобов'язань, тих коштів, з якими можна «працювати». Збільшення цього показника в розумних межах оцінюється позитивно, але збільшення власного оборотного капіталу не завжди означає поліпшення фінансового становища. Збільшення коефіцієнта маневреності функціонуючого капіталу в аналізованому періоді показує, що відносно невелика частина функціонуючого капіталу знерухомлена у виробничих запасах і довгострокової дебіторської заборгованості. Прийнятне орієнтовне значення показника встановлюється підприємством самостійно і залежить, наприклад, від того, наскільки висока щоденна потреба підприємства у вільних грошових ресурсах.

При використанні даного коефіцієнта в економічному аналізі необхідно пам'ятати про його обмеженість. В умовах ще далекою від стабільності російської економіки (під стабільністю слід розуміти перш за все наявність стабільних правових та економічних умов: нормативної бази, податкового механізму, цінових пропорцій і т. п.) до даного коефіцієнту слід ставитися з великою обережністю. Лише в міру того, як у стабільних умовах складуться нормальні, зумовлені специфікою аналізованого виду діяльності структурні співвідношення і пропорції у майні та джерела фінансування, цей показник почне набувати аналітичну цінність. Перш за все, він буде виступати як індикатор змін умов надходження грошових коштів та їх витрачання.

Негативне значення коефіцієнта забезпеченості власними коштами в 2007 році (L ₆ = - 0,69), у 2008 році (L ₆ = - 0,19) і в 2009 році (L ₆ = - 0,21) свідчить про те, що в організації існує низький ступінь забезпеченості власними засобами, необхідними для її фінансової стійкості, тобто більша частина оборотних коштів підприємства, а також частина необоротних активів (тому що значення власних оборотних коштів негативне) сформовані за рахунок позикових джерел. Але в той же час протягом аналізованого періоду спостерігається позитивна тенденція збільшення даного коефіцієнта.

Далі в таблиці 10 проведемо оцінку ризиків фінансової стійкості також за допомогою відносних показників.

Таблиця 10 - Показники фінансової стійкості

Графічно динаміка показників фінансової стійкості організації за досліджуваний період представлена ​​на рисунку 6.

Малюнок 6 - Аналіз показників фінансової стійкості ВАТ «ТАИФ-НК»

Невиконання нормативних вимог до коефіцієнта фінансової незалежності (автономії) в 2007 році (U ₁ = 0,15) було тривожним сигналом для інвесторів і кредиторів, тому що чим нижче значення коефіцієнта, тим вище ризик втрати інвестиції та кредитів. Але в 2008 році ситуація значно покращилася. У цьому році значення коефіцієнта фінансової незалежності (U ₁ = 0,48) дозволяє встановити те, що підприємство стало фінансово стійкіше і незалежно від зовнішніх кредиторів. У 2009 році значення показника незначно знизилася (U ₁ = 0,4), але на фінансовій стійкості підприємства це не позначилося.

Коефіцієнт співвідношення позикових і власних коштів (коефіцієнт капіталізації) в 2007 році (U ₂ = 5,77) набагато перевищує нормативне значення - це говорить про те, що компанія була залежна від зовнішніх джерел коштів. Високий рівень коефіцієнта відображає також потенційну небезпеку виникнення в організації дефіциту грошових коштів. Висока залежність від зовнішніх позик могла суттєво погіршити становище організації у разі уповільнення темпів реалізації, оскільки витрати по виплаті відсотків на позиковий капітал зараховуються до групи умовно-постійних, тобто таких витрат, які за інших рівних умов не зменшуються пропорційно зниженню обсягу реалізації. У 2008 році ситуація змінилася - коефіцієнт співвідношення позикових і власних засобів (U ₂ = 1,09) зменшився, тобто знизилася ступінь ризику, підприємство стало фінансово стійким і незалежним від зовнішніх джерел. У 2009 році в зв'язку в настанням фінансової кризи значення коефіцієнта незначно збільшилася (U ₂ = 1,58).

Негативне значення коефіцієнта забезпеченості власними коштами в 2007 році (U ₃ = - 0,69), у 2008 році (U ₃ = - 0,19) і в 2009 році (U ₃ = - 0,21) свідчить про те, що у підприємства був недолік власних оборотних коштів, необхідних для його фінансової стійкості. Але в той же час протягом аналізованого періоду спостерігається позитивна тенденція збільшення даного коефіцієнта.

Невиконання нормативних вимог до коефіцієнта фінансової стійкості в 2007 році (U ₄ = 0,4) говорить про те, що фінансовий стан підприємства було нестійким. Значення коефіцієнта в 2008 році (U ₄ = 0,86) і в 2009 році (U ₄ = 0,6) відповідало нормативу - це значить, що більша частина активу фінансувалася за рахунок стійких джерел, тобто частку тих джерел фінансування, які організація може використовувати у своїй діяльності тривалий час. Збільшення показника в аналізованому періоді свідчить про те, що підприємство не зазнає фінансових труднощів.

Змістом моделі комплексної бальної оцінки ризику фінансової неспроможності підприємства є класифікація фінансового стану підприємства, яка дана в таблиці 11, і на цій основі - оцінка можливих негативних наслідків ризикової ситуації в залежності від значень факторів-ознак і рейтингового числа.

Таблиця 11 - Класифікація рівня фінансового стану

Таким чином, в залежності від набраної кількості балів, виходячи з фактичних значень фінансових коефіцієнтів підприємства, ВАТ «ТАИФ-НК» може бути віднесено до певного класу.

4-й клас (36-11 балів) - в 2007 р. у підприємства було нестійке фінансове становище. При аналізі балансу виявляється слабкість багатьох фінансових показників. Платоспроможність знаходиться на кордоні мінімально допустимого рівня, фінансова стійкість недостатня. Взаємовідносини з аналізованої організацією характеризуються високим ступенем ризику.

2-й клас (96-67 балів) - у 2008 р. у підприємства було нормальне фінансове становище. Фінансові показники досить близькі до оптимальних, але по окремих коефіцієнтах допущено певне відставання. Підприємство рентабельне, знаходиться в зоні допустимого ризику.

3-й клас (66-37 балів) - в 2009 р. у підприємства була середня фінансовий стан. При аналізі балансу виявляється слабкість деяких фінансових показників. При взаємовідносинах з аналізованої організацією не існує загроза втрати коштів, але виконання їй зобов'язань у строк видається сумнівним. Підприємство знаходиться в зоні допустимого ризику.

Графічно це співвідношення до певних класів організацій, виходячи з фактичних значень фінансових коефіцієнтів ВАТ «ТАИФ-НК» за досліджуваний період, представлено на рисунку 7.

Малюнок 7 - Комплексна оцінка ризику фінансового стану ВАТ «ТАИФ-НК»

Результати проведеного дослідження за критерієм ризику на кінець досліджуваного періоду представлені в таблиці 12.

Таблиця 12 - Результати оцінки ризиків компанії

Вид ризику	Розрахункова модель	Рівень ризику
Ризик втрати платоспроможності	Абсолютні показники ліквідності балансу	Зона допустимого ризику
	Відносні показники платоспроможності	Зона допустимого ризику
Ризик втрати фінансової стійкості	Абсолютні показники структури капіталу	Зона критичного ризику
	Відносні показники структури капіталу	Зона критичного ризику
Комплексна оцінка ризику фінансового стану	Відносні показники платоспроможності і структури капіталу	Зона допустимого ризику

У результаті проведених розрахунків можна зробити висновок, що на кінець аналізованого періоду підприємство знаходиться на межі зон критичного і допустимого ризиків, тому що у підприємства є відносно високий ризик втрати фінансової стійкості. Якщо цей вид ризику не буде своєчасно нейтралізована, підприємство втрачає можливість генерування необхідного рівня прибутку (внаслідок зростання вартості капіталу, що залучається), а також темпи свого стійкого зростання в майбутньому періоді. Ризик зниження фінансової стійкості належить до так званих структурним ризиків підприємства, так як він викликається в першу чергу недосконалістю структури формування операційних активів і капіталу. Тому основним змістом процесу управління ризиком зниження фінансової стійкості підприємства виступає оптимізація складу позаоборотних і оборотних активів, з одного боку, а також співвідношення власного і позикового капіталу, з іншого.

Оптимізація співвідношення необоротних і оборотних активів потребує врахування галузевих особливостей здійснення операційної діяльності, середньої тривалості операційного циклу на підприємстві, а також оцінки позитивних і негативних особливостей функціонування цих видів активів.

Але, тим не менш, фінансовий стан підприємства тяжіє до зони допустимого ризику. Допустимий ризик - це ризик рішення, в результаті нездійснення якого, підприємству не загрожує втрата прибутку. У межах цієї зони діяльність підприємства зберігає свою економічну доцільність, тобто втрати мають місце, але вони не перевищують розмір очікуваного прибутку.

Можна припустити, що відставання деяких коефіцієнтів від нормативних значень пов'язане з активною інвестиційною діяльністю підприємства останнім часом. Початок досліджуваного періоду характеризувався досить високим рівнем дефіциту власних оборотних коштів (близько 19 млрд. руб.), На кінець досліджуваного періоду також спостерігається брак власних оборотних коштів (11 млрд. руб.), Проте ситуація значно покращилася. У період активного росту і розвитку підприємства ця ситуація вважається нормальною.

3. Шляхи нейтралізації фінансових ризиків підприємства

3.1 Методи нейтралізації фінансових ризиків

Після виявлення можливих фінансових ризиків, з якими може зіткнутися підприємство в процесі здійснення фінансової діяльності, та їх оцінки, а також виявлення пов'язаних з ними потенційних втрат перед підприємством стоїть завдання розробки програми мінімізації фінансових ризиків. Таким чином, фахівець з ризику повинен прийняти рішення про вибір найбільш прийнятних шляхів нейтралізації фінансових ризиків, тобто вибрати найбільш прийнятний метод зниження ризику [19, c .380].

Підприємство в процесі фінансової діяльності може відмовитися від здійснення фінансових операцій, пов'язаних з високим рівнем ризику, тобто ухилитися від ризику. Ухилення від ризику - це найбільш простий і радикальний напрямок нейтралізації фінансових ризиків. Воно дозволяє повністю уникнути потенційних втрат, пов'язаних з фінансовими ризиками, але, з іншого боку, не дозволяє отримати прибутки, пов'язаної з ризикованою діяльністю. Крім цього, ухилення від фінансового ризику може бути просто неможливим, до того ж, ухилення від одного виду ризику може призвести до виникнення інших. Тому, як правило, даний спосіб можна застосовувати лише у відношенні дуже серйозних і великих ризиків [34, c .136].

Рішення про відмову від даного виду фінансового ризику може бути прийняте як на попередній стадії прийняття рішення, так і пізніше, шляхом відмови від подальшого здійснення фінансової операції, якщо ризик виявився вище передбачуваного. Однак більшість рішень про уникнення ризику приймається на попередній стадії прийняття рішення, оскільки відмова від продовження здійснення фінансової операції часто тягне за собою значні фінансові та інші втрати для підприємства, а іноді він скрутний у зв'язку з контрактними зобов'язаннями.

Застосування такого методу нейтралізації фінансових ризиків, як ухилення від ризику, ефективно, якщо:

- Відмова від одного виду фінансового ризику не тягне за собою виникнення інших видів ризиків більш високого або однозначного рівня;

- Рівень ризику набагато вище рівня можливої ​​прибутковості фінансової операції;

- Фінансові втрати по даному виду ризику підприємство не має можливості відшкодувати за рахунок власних фінансових коштів, так як ці втрати занадто високі.

Природно, що не від усіх видів фінансових ризиків підприємству вдається ухилитися, більшу частину з них доводиться брати на себе. Деякі фінансові ризики приймаються, тому що несуть у собі потенціал можливого прибутку, інші приймаються в силу їх неминучості [19, c .381].

При прийнятті ризику на себе основним завданням підприємства є пошук джерел необхідних ресурсів для покриття можливих втрат. У даному випадку втрати покриваються з будь-яких ресурсів, що залишилися після настання фінансового ризику і як наслідок - понесення втрат. Якщо ресурсів, що залишилися у фірми недостатньо, це може призвести до скорочення обсягів бізнесу [14, c .31].

Ресурси, якими підприємство має в своєму розпорядженні для покриття втрат, можна розділити на дві групи:

-Ресурси всередині самого бізнесу;

-Кредитні ресурси.

Ресурси всередині самого бізнесу. При виникненні втрат вкрай рідко бувають пошкоджені всі види власності одночасно, тому до внутрішніх ресурсів належать:

-Готівка в касі, яка не страждає при фізичному пошкодженні будівель і споруд, що належать підприємству;

-Залишкова вартість пошкодженої власності;

-Дохід від часткового продовження як фінансової, так і виробничої діяльності;

-Дивіденди та відсотковий дохід від цінних паперів і найдохідніших інвестицій;

-Додаткові кошти, що вносяться власниками підприємства з метою його підтримки, і пр.;

-Нерозподілений залишок прибутку, отриманої у звітному періоді, до його розподілу може розглядатися як резерв фінансових ресурсів, що направляються в необхідному випадку на ліквідацію негативних наслідків окремих фінансових ризиків;

-Резервний фонд підприємства, який створюється відповідно до вимог законодавства та статуту підприємства [19, c .382].

Кредитні ресурси. У тому випадку, якщо підприємство не в змозі покрити всі втрати від фінансових ризиків, використовуючи внутрішні ресурси, частина втрат можна покрити, використовуючи кредитні ресурси.

Проте в даному випадку доступність кредитних ресурсів має суттєві обмеження. І головною з них є перспектива майбутньої прибутковості підприємства. Доступність кредитних ресурсів багато в чому залежить від залишкової вартості бізнесу після виникнення втрат. У фінансових колах ходить такий жарт: «Для того щоб отримати кредит, необхідно довести, що ти в ньому потребуєш». Тому підприємству ще до виникнення втрат необхідно мати план їх подолання, щоб переконати кредитні організації в перспективах діяльності підприємства [3, c .200].

Іншим обмеженням у залученні кредитних ресурсів після виникнення фінансових ризиків може бути їх ціна. Використання кредитних ресурсів може послабити фінансовий стан підприємства. Кредитні ресурси як засіб покриття втрат не підвищують ефективність фінансових операцій, так як тягнуть за собою додаткові витрати, пов'язані з процентними платежами.

Наступний можливий метод нейтралізації фінансових ризиків, що виникають у фінансовій діяльності підприємства, - це передача, або трансферт, ризику партнерам за окремими фінансовими операціями шляхом укладення деяких контрактів. При цьому господарським партнерам передається та частина фінансових ризиків підприємства, за якою вони мають більше можливостей нейтралізації їх негативних наслідків і, як правило, мають більш ефективними способами внутрішньої страхового захисту.

Передача ризику в сучасній практиці управління фінансовими ризиками здійснюється за такими основними напрямками.

-Передача ризиків шляхом укладення договору факторингу. Предметом передачі в даному випадку є кредитний ризик підприємства, який у переважної його частці передається банку або спеціалізованої факторингової компанії, що дозволяє підприємству в істотному ступені нейтралізувати негативні фінансові наслідки кредитного ризику;

-Передача ризику шляхом укладення договору поруки. Російське законодавство передбачає можливість укладення договору поруки. У силу договору поручитель зобов'язується перед кредитором третьої особи відповідати за виконання останнім його зобов'язання повністю або частково. При невиконанні або неналежному виконанні боржником забезпеченого порукою зобов'язання поручитель і боржник відповідають перед кредитором солідарно. Підприємство використовує поруки для залучення позикового капіталу і при цьому несе відповідальність перед поручителем за чітке виконання договору поруки. Таким чином, підприємство-кредитор передає ризик неповернення кредиту і пов'язані з цим втрати поручителя.

Існує ще один вид гаранта - це банківська гарантія. Це письмове зобов'язання кредитної організації, видане на прохання іншої особи - принципала, сплатити кредитору принципала - бенефіціару відповідно до умов дається гарантом зобов'язання грошову суму при представленні бенефіціаром письмової вимоги про її сплату. За видачу банківської гарантії принципал сплачує гаранту винагороду. Банківська гарантія дозволяє підприємству уникнути ризиків при укладанні угод з оплатою в майбутньому або за фактом надання послуг, надання робіт, відвантаження товарів;

-Передача ризиків постачальникам сировини і матеріалів. Предметом передачі в даному випадку є насамперед фінансові ризики, пов'язані з псуванням або втратою майна в процесі їх транспортування і здійснення вантажно-розвантажувальних робіт. Однак втрати, пов'язані з падінням ринкової ціни продукції, несе підприємство, навіть якщо подібне падіння викликане затримкою доставки вантажу;

-Передача ризиків шляхом укладання біржових угод. Цей метод передачі ризику здійснюється шляхом хеджування і буде розглянуто далі як самостійний метод нейтралізації фінансових ризиків.

У цілому ж передача ризику відбувається, якщо в укладеному сторонами контракті існує специфічне положення щодо передачі конкретних (або всіх) фінансових ризиків контрагенту. Сторона, яка прийняла на себе ризик, звичайно вдруге передає його, уклавши договір страхування відповідальності.

Найбільш небезпечні за своїми наслідками фінансові ризики підлягають нейтралізації шляхом страхування, в принципі це також передача ризику. Стороною, що приймає фінансові ризики, в даному випадку виступає страхова компанія [19, c .382].

Страхування фінансових ризиків - це страхування, яке передбачає обов'язки страховика по страхових виплатах у розмірі повної або часткової компенсації втрат доходів (додаткових витрат) особи, на користь якої укладено договір страхування, викликаних наступними подіями: зупинка виробництва або скорочення обсягу виробництва в результаті обумовлених у договорі подій ; банкрутство; непередбачені витрати; невиконання (неналежне виконання) договірних зобов'язань контрагентом застрахованої особи, яка є кредитором по угоді; понесені застрахованою особою судові витрати; інші події. Таким чином, перелік подій, які можуть спричинити фінансову шкоду, від ризику настання якого можна застрахуватися, досить широкий. Страхування фінансових ризиків належить до майнового страхування. У деяких випадках страхування фінансових ризиків включається в договір страхування майна, в такому випадку страхова компанія відшкодовує страхувальникові не тільки збиток, спричинений застрахованому майну, але і не отриману внаслідок зупинки виробництва (в результаті страхового випадку) прибуток [30, c .578].

У практиці вітчизняного страхування найбільшого поширення одержує страхування фінансових ризиків, пов'язаних з невиконанням зобов'язань клієнтами (контрагентами) страхувальника. Це може бути фінансовий ризик як по одній, так і по декількох однотипним операцій (ризик за договором купівлі-продажу або поставки товару). Наприклад, постачальник, направляючи товар покупцеві з умовою подальшої оплати товару, може укласти договір страхування фінансового ризику, за умовами якого страховик зобов'язаний відшкодувати страхувальникові (постачальнику) неодержані доходи у разі невиконання покупцем - контрагентом страхувальника - своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу товару [7 , c .345].

Вдаючись до послуг страхової компанії, підприємство має в першу чергу визначити об'єкт страхування, тобто ті види фінансових ризиків, за якими вона має намір забезпечити страховий захист. При визначенні складу страхуються ризиків підприємству необхідно враховувати певні умови, основними з яких є:

-Висока ступінь імовірності виникнення фінансового ризику;

-Неможливість повністю відшкодувати фінансові втрати за ризиком за рахунок власних фінансових ресурсів;

-Прийнятна вартість страхування фінансового ризику.

Страхування ймовірних втрат служить не тільки надійним захистом від невдалих рішень, що саме по собі дуже важливо, але також підвищує відповідальність керівників підприємства, спонукаючи їх серйозніше ставитися до розробки і прийняття рішень, регулярно вживати превентивних заходів захисту відповідно до страхового контрактом. Проте російське законодавство не стимулює застосування такого методу мінімізації ризику. Закон дозволяє вітчизняним підприємствам включати у вартість витрат, що відносяться на собівартість продукції (робіт, послуг), витрати на страхування в обсязі, що не перевищує 1% обсягу реалізованої продукції (робіт, послуг).

Ринок страхування в Росії отримав достатній розвиток, до 2007 р. налічувалося близько 4 тис. страхових компаній, в основному це початківці страхові компанії, і тільки 20% з них функціонують більше двох років [19, c .383].

Щоб з величезного переліку страхових компаній вибрати ту, яка більшою мірою відповідає потребам підприємства в забезпеченні страхового захисту, необхідно отримати наступну обов'язкову інформацію:

- Наявність ліцензії Федеральної служби Росії з нагляду за страховою діяльністю;

- Форма спеціалізації страхової компанії;

- Розмір статутного капіталу і власних коштів страхової компанії. Звичайно, величина цього показника не гарантує абсолютної надійності, але страховик, який має великий оборот і в зв'язку з цим великий потенціал, наприклад для інвестиційної діяльності, більш стійкий у фінансовому відношенні;

- Рейтинг страхової компанії, заснований на порівнянні відносних і абсолютних показників фінансової діяльності таких компаній;

- Розмір тарифів, використовуваних страховою компанією в процесі здійснення різних видів страхування фінансових ризиків.

Взаємовідносини підприємства зі страховою компанією грунтуються на договорі страхування - угоди між страхувальником і страховиком, що регламентує їх взаємні права та обов'язки [10, c .182].

Об'єднання ризику - це ще один спосіб мінімізації або нейтралізації фінансових ризиків. Підприємство має можливість зменшити рівень власного ризику, залучаючи до вирішення спільних проблем в якості партнерів інші підприємства і навіть фізичні особи, зацікавлені в успіху спільної справи. Для цього можуть створюватися акціонерні товариства, фінансово-промислові групи, підприємства можуть придбавати або обмінюватися акціями один одного, вступати в різні консорціуми, асоціації, концерни.

Таким чином, під об'єднанням фінансового ризику розуміється метод його зниження, при якому ризик ділиться між декількома суб'єктами економіки. Об'єднуючи зусилля у вирішенні проблеми, кілька підприємств можуть розділити між собою як можливий прибуток, так і збитки від її реалізації. Як правило, пошуки партнерів проводяться серед тих фірм, які мають у своєму розпорядженні додатковими фінансовими ресурсами, а також інформацією про стан і особливості фінансового ринку [19, c .384].

Диверсифікація - один з ефективних шляхів нейтралізації фінансових ризиків. Диверсифікація дозволяє знижувати окремі види фінансових ризиків: кредитний, депозитний, інвестиційний, валютний. В якості основних можуть бути використані наступні форми диверсифікації:

-Диверсифікація фінансової діяльності підприємства, яка передбачає використання альтернативних можливостей отримання доходу від різних фінансових операцій, безпосередньо не пов'язаних один з одним. У такому випадку, якщо в результаті непередбачених подій одна з фінансових операцій виявиться збитковою, інші операції будуть приносити прибуток;

-Диверсифікація портфеля цінних паперів, яка дозволяє знижувати інвестиційні ризики, не зменшуючи при цьому рівень прибутковості інвестиційного портфеля;

-Диверсифікація програми реального інвестування. В області формування реального інвестиційного портфеля підприємству рекомендується віддавати перевагу програмам реалізації кількох проектів, відносно невеликий капіталомісткості, перед програмами, що складаються з єдиного великого інвестиційного проекту;

-Диверсифікація покупців товарів (робіт, послуг) підприємства, яка спрямована на зниження кредитного ризику, що виникає при комерційному кредитуванні;

-Диверсифікація депозитних вкладів підприємства, яка передбачає розміщення великих сум тимчасово вільних грошових коштів з метою отримання прибутку в декількох банках. Звичайно умови розміщення грошових активів в різних банках істотно не розрізняються, тому при диверсифікації депозитних вкладів знижується рівень депозитного ризику, але рівень прибутковості депозитного портфеля підприємства при цьому, як правило, не знижується;

-Диверсифікація валютної корзини підприємства, яка передбачає вибір кількох видів валют у процесі здійснення підприємством зовнішньоекономічних операцій, що дає можливість мінімізувати валютні ризики;

-Диверсифікація фінансового ринку, яка передбачає організацію робіт одночасно на декількох сегментах фінансового ринку. Невдача на одному з них може бути компенсована успіхами на інших [22, c .246].

Хеджування - новий спосіб компенсації можливих втрат від настання фінансових ризиків, який з'явився в Росії з розвитком ринкових відносин. У загальному вигляді хеджування можна визначити як страхування ціни товару від ризику, або небажаного для продавця падіння, або невигідного покупцеві збільшення, шляхом створення зустрічних валютних, комерційних, кредитних та інших вимог і зобов'язань. Таким чином, хеджування використовується підприємством з метою страхування прогнозованого рівня доходів шляхом передачі ризику іншій стороні. Залежно від виду використовуваних похідних цінних паперів виділяють відповідно кілька видів хеджування фінансових ризиків:

-Хеджування з використанням опціонів, яке дозволяє нейтралізувати фінансові ризики по операціях з цінними паперами, з валютою, реальними активами. У даному випадку використовується угода з премією (опціоном), яка сплачується за право продати чи купити протягом передбаченого опціоном строку цінний папір, валюту в обумовленому кількості і за обумовленою ціною. Існують три можливі способи хеджування з використанням опціонів:

1) хеджування на основі опціону на покупку, який надає право купівлі за обумовленою ціною;

2) хеджування на основі опціону на продаж, який надає право продажу за узгодженою ціною;

3) хеджування на основі подвійного опціону, який надає одночасно право купівлі або продажу відповідного фінансового інструменту за обумовленою ціною.

-Хеджування з використанням ф'ючерсних контрактів. Ф'ючерсні контракти - це термінові, що укладаються на біржах угоди купівлі-продажу сировинних товарів, золота, валюти, цінних паперів за цінами, що діють на момент укладання угоди, з поставкою купленого товару і його оплатою в майбутньому. Принцип механізму хеджування з використанням ф'ючерсних контрактів заснований на тому, що якщо підприємство несе фінансові втрати через зміну цін до моменту поставки як продавець валюти або цінних паперів, то воно виграє в тих же розмірах як покупець ф'ючерсних контрактів на таку ж кількість валюти або цінних паперів, і навпаки.

-Хеджування з використанням операції «своп». Своп - торгово-фінансова обмінна операція, в якій укладення угоди про купівлю (продажу) цінних паперів, валюти супроводжується укладанням контрсделкі, угоди про зворотний продаж (купівлю) того ж фінансового інструменту через певний термін на тих самих або інших умовах. Існує ряд видів своп-операцій:

1) своп з метою продовження термінів дії цінних паперів являє собою продаж цінних паперів і одночасну покупку такого ж виду цінних паперів з тривалішим терміном дії;

2) валютна своп-операція полягає в купівлі іноземної валюти з негайною оплатою в національній валюті з умовою зворотного викупу;

3) своп-операція з відсотками полягає в тому, що одна сторона (кредитор) зобов'язується виплатити іншій відсотки, одержувані від позичальника за ставкою «лібор» (ставка по короткострокових кредитах, що надаються лондонськими банками іншим першокласним банкам) в обмін на зворотну виплату за фіксованою в договорі ставкою.

Хеджування як метод нейтралізації фінансових ризиків у вітчизняній практиці набуває дедалі більшого застосування в процесі управління фінансовими ризиками через досить високою його результативності.

Мінімізувати фінансові ризики підприємство може також шляхом встановлення та використання внутрішніх фінансових нормативів в процесі розробки програми здійснення певних фінансових операцій або фінансової діяльності підприємства в цілому. Система внутрішніх фінансових нормативів може включати в себе:

-Граничний розмір позикових засобів, що використовуються у виробничо-господарської діяльності підприємства;

-Максимальний розмір комерційного або споживчого кредиту, наданого одному покупцеві;

-Мінімальний розмір активів у високоліквідної формі;

-Максимальний розмір депозитного вкладу, що розміщується в одному банку;

-Максимальний розмір коштів, що витрачаються на придбання цінних паперів одного емітента, та ін

Оскільки ці нормативи внутрішні, розробляти їх повинна фінансова служба самого підприємства, якій краще, ніж будь-кому, відомі особливості фінансової і виробничої діяльності.

Перераховані методи можуть бути істотно доповнені з урахуванням специфіки фінансової діяльності окремих підприємств і конкретного складу портфеля їх фінансових ризиків [19, c .385].

Таким чином, процес нейтралізації можливих негативних наслідків фінансових ризиків полягає в розробці і здійсненні підприємством конкретних заходів щодо зменшення ймовірності виникнення окремих видів ризиків і зниження розміру пов'язаних з ними очікуваних фінансових втрат. Ці заходи передбачають використання як внутрішніх механізмів нейтралізації фінансових ризиків, так і зовнішнього їхнього страхування. У процесі розробки і реалізації заходів з нейтралізації фінансових ризиків забезпечується принцип економічності управління ними.

3.2 Розробка рекомендацій щодо зниження фінансових ризиків ВАТ «ТАИФ-НК»

Кожне підприємство самостійно вибирає методи підвищення ефективності своєї діяльності і причому лише ті, які воно в змозі реально здійснити. У силу особливостей нинішнього фінансового становища ВАТ ТАИФ-НК, на наш погляд, даному підприємству можна рекомендувати використання методу прогнозування. Прогнозування - основа будь-якої соціально-економічної системи. Воно базується на методах створення різних варіантів майбутніх подій. Чим точніше будуть розраховані можливі варіанти розвитку подій, тим краще фірма буде підготовлена ​​до виникнення ризиків.

Далі ми розглянемо, як змінюється рівень операційного левереджа, тобто ступінь ризику при зміні впливають на нього факторів.

Чинник № 1 - структура виручки від реалізації. При одних і тих же зміни виручки від реалізації і при однаковому співвідношенні динаміки цін і натурального обсягу, що знижують виручку, операційний левередж буде різним, якщо неоднакова структура виручки від реалізації. У наступній таблиці 13 ми будемо послідовно змінювати складові виручки від реалізації, не змінюючи її величину в цілому, а також не змінюючи динаміку цін і натурального обсягу продажів.

Таблиця 13 - Розрахунок рівня операційного левереджа (I)

Показники	Од. ізм.	2009	Варіанти
			I	II
1	2	3	4	5
1. Змінні витрати	млн. р..	58 421	59 421	60 421
2. Постійні витрати	»	5 080	3 080	1 080
3. Прибуток від реалізації	»	10 892	11 892	12 892
4. Виручка від реалізації (р. 1 + р. 2 + р. 3)	»	74 393	74 393	74 393
5. Зниження виручки від реалізації	%	15	15	15
5.1. За рахунок зниження цін	»	10	10	10
5.2. За рахунок зниження натурального обсягу продажів	%	5	5	5
6. Операційний левередж:
а) при зниженні цін (стор. 4: стор 3)	б / р	6,83	6,26	5,77
б) при зниженні натурального обсягу ((стор. 4 - стор 1) / / стор 3)	»	1,47	1,26	1,08
7. Рівень операційного левереджа в умовах стор 5. [(Стор. 6а × стор 5.1 + р. 6б × стор 5.2): стор 5]	»	5,04	4,59	4,21

Таблиця дозволяє зробити ряд висновків:

-Рівень операційного левереджа істотно змінюється під впливом структури виручки від реалізації;

-Чим менше постійних витрат у складі виручки від реалізації, тим нижче рівень ризику;

-Чим вище рентабельність реалізації, тим нижче рівень ризику;

-У всіх випадках зниження натурального обсягу реалізації з точки зору рівня ризику переважно зниження цін (порівняти рядки 6а і 66);

-Рівень операційного левереджа, розрахований з урахуванням обох факторів, що знижують виручку від реалізації, ближче до рівня, розрахованому для випадку зниження цін (стор. 6-а), тому що фактор зниження цін вище за кількісним значенням, ніж фактор зниження натурального обсягу продажів.

Практичний висновок з цього розрахунку: якщо у підприємства в перспективі виручка від реалізації має тенденцію до зниження, треба знайти способи зменшення постійних витрат і збільшення за рахунок цього прибутку від реалізації.

Подивимося тепер, як впливає на рівень операційного левереджа співвідношення факторів, що знижують виручку від реалізації - цін і натурального обсягу продажів.

У таблиці 14 при одній і тій же структурі виручки від реалізації і одному і тому ж рівні її зниження динаміка цін і натурального обсягу продажів різна. Розрахуємо, як від цього змінюється рівень операційного левереджу. У розрахунок приймається структура виручки від реалізації 2009 попередньої таблиці.

Таблиця 14 - Розрахунок рівня операційного левереджа (II)

Знак "+" означає, що відбулося зростання, а не зниження фактора, однак інший чинник знизився більшою мірою, перекрив це зростання і привів до зниження виручки від реалізації.

Розрахунок показує, що навіть проста перестановка цінового і натурального факторів при збереженні всіх інших умов призвела до зниження рівня операційного левереджа з 5,04 до 3,26.

У варіантах I і II взяті особливі умови, коли зменшення виручки від реалізації відбувається виключно за рахунок зниження натурального обсягу продажів; одночасно підвищуються ціни, частково компенсують скорочення натурального обсягу (варіант I); або при різкому зниженні цін зростання обсягу продажів частково компенсує цей фактор, і виручка від реалізації знижується меншою мірою, ніж ціни (варіант II). Такі ситуації реальні, тому що саме по собі зниження цін може викликати зростання попиту на продукцію підприємства, і навпаки.

Рівень ризику у варіанті II в 5 разів вище, ніж у варіанті I. Це зрозуміло, тому що зниження натурального обсягу продажів призвело до зниження змінних витрат, а отже, до відносно меншому скорочення суми прибутку від реалізації в порівнянні з варіантом II, коли при зниженні цін довелося збільшувати змінні витрати.

Практичний висновок з цього розрахунку: якщо у підприємства при несприятливої ​​ринкової ситуації для його продукції є можливість вибору, то краще значно знизити натуральний обсяг продажів, кілька підвищивши при цьому ціни. Тоді втрати прибутку будуть менше, ніж при інших варіантах регулювання попиту.

Звернемо увагу на співвідношення рівнів операційного левереджа у варіанті II. Ступінь ризику виявляється менше при зниженні цін на 15% без зміни натурального обсягу продажів, ніж при зниженні цін на 25% і збільшенні натурального обсягу продажів на 10%.

Ще один практичний висновок. При ситуації, коли виручка від реалізації знижується, недоцільно зниження цін компенсувати зростанням натурального обсягу продажів. При такій компенсації підприємство може втратити більше прибутку, ніж при зниженні цін, що забезпечує реалізацію натурального обсягу на базисному рівні.

Рівень фінансового левереджа залежить і від ставки податку на прибуток, і від загальної величини прибутку, і від розмірів обов'язкових витрат і платежів, здійснюваних за рахунок чистого прибутку. Цілком реальні випадки, коли при низькій ставці податку на прибуток фінансовий левередж невисокий і навпаки. Подивимося це на конкретних прикладах в таблицях 15, 16 і 17.

Таблиця 15 - Розрахунок рівня фінансового левереджа (I)

Розрахунок дозволяє зробити наступні висновки:

-При зміні ставки податку на прибуток і постійної суми обов'язкових витрат і платежів за рахунок чистого прибутку ступінь фінансового ризику зростає із збільшенням ставки податку на прибуток. Це пояснюється тим, що з підвищенням ставки податку збільшується частка обов'язкових платежів у складі чистого прибутку.

-Якби підприємство регулювала розміри обов'язкових платежів залежно від своїх фінансових можливостей, тобто, наприклад, в I варіанті збільшило б їх, враховуючи низьку ставку податку на прибуток, в III варіанті зменшило б і т. д., то підтвердився б висновок про те, що низька ставка податку на прибуток підвищує ступінь фінансового ризику (рядок "Довідково"). При відсутності гнучкої фінансової політики - чим вище ставка податку на прибуток, тим вище ризик.

-Якщо співвідношення загальної суми прибутку і чистого прибутку за вирахуванням обов'язкових витрат і платежів за рахунок неї змінюється в меншому ступені або в іншому напрямку, ніж ставка податку на прибуток, рівень фінансового ризику виявляється у вирішальній мірі залежним від цього співвідношення. Порівняємо, наприклад, I і III варіанти таблиці: ставка податку на прибуток в III варіанті в 7 рази вище, ніж в I, а чистий прибуток за вирахуванням обов'язкових платежів до 3 разів нижче. У результаті рівень фінансового левереджу підвищився.

Ми розглянули, як змінюється рівень фінансового ризику в залежності від зміни ставки податку на прибуток при інших незмінних умовах. Подивимося тепер, як впливають інші фактори на ступінь фінансового ризику. У таблиці 16 розрахуємо, як він зміниться, якщо в умови попередньої таблиці ввести фактор зміни загальної суми прибутку.

Таблиця 16 - Розрахунок рівня фінансового левереджа (II)

Показники	2009	Варіанти
		I	II	III
1	2	3	4	5
1.Загальна сума прибутку, млн. руб.	912	612	1 512	2 250
2.Ставка податку на прибуток,%	20	10	40	70
3.Чістая прибуток (без урахування інших обов'язкових платежів), млн. руб.	730	551	907	675
4.Сумма обов'язкових витрат і платежів з чистого прибутку, млн. руб.	99	99	99	99
5. Вільна прибуток, млн. руб.	631	452	808	576
6.Фінансовий левередж, б / р.	1,16	1,22	1,12	1,17

Таким чином, при зміні величини загального прибутку і збереженні суми обов'язкових платежів і витрат за рахунок чистого прибутку ставки податку на прибуток грають мінімальну роль у формуванні фінансового левереджу. Рівень фінансового левереджа майже однаковий у 2009 році і варіанті III, хоча всі інші параметри різняться.

Практичний висновок з розрахунків полягає в наступному. При великій сумі обший прибутку і низькій частці у складі чистого прибутку обов'язкових витрат і платежів рівень ризику мало залежить від ставки податку на прибуток.

Поміняємо тепер ще одна умова розрахунку - суму обов'язкових витрат і платежів з чистого прибутку. У таблиці 17 в порівнянні з попередньою змінені значення лише цього показника.

Таблиця 17 - Розрахунок рівня фінансового левереджа (III)

Отже, ступінь фінансового ризику в найбільшій мірі визначається часткою обов'язкових витрат і платежів у складі чистого прибутку. Зрозуміло, що при їх збільшенні ризик зростає, але у випадку дуже великої частки вона зростає багато разів: у варіанті II і III варіанті ступінь ризику виросла в порівнянні з умовами попередньої таблиці. В умовах I варіанта, незважаючи на невеликі суми загальної та чистого прибутку, низька питома вага обов'язкових платежів до останньої став єдиним чинником, який істотно знизила ступінь фінансового ризику.

Таким чином, загальний рівень фінансового ризику залежить від ряду чинників, але найбільш кількісно значущим є питомі вага обов'язкових витрат і платежів з чистого прибутку в загальній сумі.

Практично це означає, що для зниження ступеня фінансового ризику підприємство в межах своїх можливостей має регулювати розміри своїх зобов'язань, які вона повинна виконати незалежно від величини отриманого прибутку. Це особливо важливо, якщо в перспективі передбачається зниження з яких-небудь причин величини чистого прибутку. Тоді особливо необхідно дивіденди за привілейованими акціями, відсотки за облігаціями, відсотки за кредити пов'язувати з можливим ступенем фінансового ризику.

Чим більше цінних паперів з фіксованим доходом випускає підприємство і чим більше воно платить відсотків за позикові кошти, тим більше ймовірність різкого зниження його вільної прибуток (тобто чистого прибутку за вирахуванням обов'язкових платежів) при невеликому зменшенні загальної суми прибутку. У цих умовах вільна прибуток може перетворитися на негативну величину. Аналогічно впливають на ситуацію сплачуються бюджету штрафні санкції.

Операційний і фінансовий левередж дозволяють дати єдину оцінку фінансового ризику підприємства. З формули 4 випливає, що загальний ризик неотримання у достатніх сумах вільної прибутку тим вище, чим менше змінні витрати, чим менше чистий прибуток у порівнянні з прибутком від реалізації (тобто чим більше "к") і чим менше величина вільного прибутку, тобто чистого прибутку за вирахуванням обов'язкових витрат і платежів з неї.

Розглянемо цю залежність на цифрових даних в таблиці 18; деякі з них вже використані в попередніх розрахунках.

Таблиця 18 - Розрахунок загального рівня фінансового ризику підприємства

Показники	Умовні позначення	2009	Варіант
1	2	3	4
1. Виручка від реалізації, млн. руб.	У	74 393	74 393
2. Змінні витрати, млн. руб.	Пер	58 421	58 421
3. Прибуток від реалізації, млн. руб.	Пр	10 892	10 892
4. Чистий прибуток, млн. руб.	Пч	730	730
5. Коефіцієнт співвідношення (стор. 3: стор 4)	до	14,92	14,92
6. Вільна прибуток, млн. руб.	Пс	631	631
7. Рівень фінансового ризику (стор. 1 / (стор. 5 × стор 6))	Ло × ЛФ	7,9	1,7 *

* Для гр. 4: стор 1 - стор.2 / стор.5 х стор.6

Зрозуміло, що зміна будь-якого із закладених в таблицю умов приведе до зміни загального рівня фінансового ризику підприємства. Рівень ризику, розрахованого в групі 4, майже в 5 разів нижче за рівень у групі 3 завдяки більш низького показника операційного левереджа. Останнє пов'язано з тим, що в розрахунок прийнятий варіант, при якому передбачається зниження виручки від реалізації за рахунок скорочення натурального обсягу реалізації, що супроводжується економією змінних витрат.

Таким чином, загальний ступінь ризику підприємства формується з ризику значної втрати прибутку від реалізації і ризику різкого зниження вільного прибутку. У випадках прогнозування зниження виручки від реалізації важливо забезпечити мінімум постійних витрат у її складі і мінімум фіксованих платежів за рахунок чистого прибутку.

Також, на наш погляд, для ВАТ «ТАИФ-НК» прийнятними є такі напрямки зниження фінансових ризиків.

Перший напрямок грунтується на принципі "відсікання зайвого", являє собою захисну реакцію підприємства на несприятливий фінансовий розвиток і позбавлене будь-яких наступальних управлінських рішень.

Другий напрямок використовує окремі захисні заходи, у переважному виді являє собою наступальну тактику, спрямовану на перелом несприятливих тенденцій фінансового розвитку і вихід на рубіж фінансової рівноваги підприємства.

Розглянемо більш детально зміст кожного напрямку.

-Перший напрямок являє собою систему заходів, спрямовану, з одного боку, на зменшення розміру поточних зовнішніх і внутрішніх фінансових зобов'язань підприємства в короткостроковому періоді, а з іншого боку, на збільшення суми грошових активів, що забезпечують термінове погашення цих зобов'язань. Принцип "відсікання зайвого", що лежить в основі цього напрямку, визначає необхідність скорочення розмірів як поточних потреб (що викликають відповідні фінансові зобов'язання), так і окремих видів ліквідних активів (з метою їх термінового конверсії в грошову форму).

Основним змістом даного напрямку є забезпечення збалансування грошових активів і короткострокових фінансових зобов'язань підприємства, що досягається різними методами залежно від диктуються умов реального фінансового стану підприємства. Прискорена ліквідність оборотних активів, що забезпечує зростання позитивного грошового потоку в короткостроковому періоді, досягається за рахунок наступних основних заходів:

1) Прискорення інкасації дебіторської заборгованості;

2) Зниження періоду надання товарного (комерційного) кредиту;

3) Збільшення розміру цінової знижки при здійсненні готівкового розрахунку за реалізовану продукцію;

4) Зниження розміру страхових запасів товарно-матеріальних цінностей;

5) Уцінки трудноліквідних видів запасів товарно-матеріальних цінностей до рівня ціни попиту з забезпеченням подальшої їх реалізації та інших.

Прискорене часткове дезінвестірованіе необоротних активів, що забезпечує зростання позитивного грошового потоку в короткостроковому періоді, досягається за рахунок наступних основних заходів:

1) Реалізації висоліквідной частини довгострокових фінансових інструментів інвестиційного портфеля;

2) Проведення операцій зворотного лізингу, в процесі яких раніше придбані у власність основні засоби продаються лізингодавцю з одночасним оформленням договору їх фінансового лізингу;

3) Прискореної продажу невикористаного устаткування за цінами попиту на відповідному ринку;

4) Оренди обладнання, раніше планованого до придбання в процесі оновлення основних засобів і інших.

Мета цього напряму вважається досягнутою, якщо усунена поточна низька платоспроможність підприємства.

-Другий напрямок являє собою систему заходів, спрямованих на досягнення точки фінансової рівноваги підприємства в майбутньому періоді. Основним напрямом забезпечення досягнення точки фінансової рівноваги підприємством є скорочення обсягу споживання власних фінансових ресурсів. Таке скорочення пов'язане зі зменшенням обсягу як операційної, так і інвестиційної діяльності підприємства і тому характеризується терміном "стиснення підприємства".

Стиснення підприємства повинно супроводжуватися заходами щодо забезпечення приросту власних фінансових ресурсів. Збільшення обсягу генерування власних фінансових ресурсів досягається за рахунок наступних основних заходів:

1) Оптимізації цінової політики підприємства, що забезпечує додатковий розмір операційного доходу;

2) Скорочення суми постійних витрат (включаючи скорочення управлінського персоналу, витрат на поточний ремонт тощо);

3) Зниження рівня змінних витрат (включаючи скорочення виробничого персоналу основних і допоміжних підрозділів; підвищення продуктивності праці тощо);

4) Здійснення ефективної податкової політики, що забезпечує мінімізацію податкових платежів по відношенню до суми доходу та прибутку підприємства (спрямованої на зростання суми чистого прибутку підприємства);

5) Проведення прискореної амортизації активної частини основних засобів з метою зростання обсягу амортизаційного потоку;

6) Своєчасної реалізації вибуває у зв'язку з високим зносом або невикористаного майна;

7) Здійснення ефективної емісійної політики за рахунок додаткової емісії акцій (або залучення додаткового пайового капіталу) та інших.

Скорочення необхідного обсягу споживання власних фінансових ресурсів досягається за рахунок наступних основних заходів:

1) Зниження інвестиційної активності підприємства у всіх основних її формах;

2) Забезпечення відновлення операційних позаоборотних активів переважно за рахунок їх оренди (лізингу);

3) Здійснення дивідендної політики, адекватної фінансовому розвитку підприємства з метою збільшення чистого прибутку, що спрямовується на виробничий розвиток;

4) Скорочення обсягу програми участі найманих працівників у прибутку;

5) Зниження розмірів відрахувань до резервного та інших страхових фондів, що здійснюються за рахунок прибутку, та інші.

Мета цього напряму вважається досягнутою, якщо підприємство вийшло на рубіж фінансової рівноваги, що передбачається цільовими показниками фінансової структури капіталу і забезпечує достатню його фінансову стійкість.

Мінімальним буде ризик у тих, хто будує свою діяльність переважно на власному капіталі, але прибутковість діяльності таких підприємств невисока, тому що ефективність використання позикового капіталу в більшості випадків виявляється більш високою. Оптимальним варіантом формування фінансів підприємства вважається наступне співвідношення: частка власного капіталу повинна бути більше або дорівнює 60%, а частка позикового капіталу менша або дорівнює 40%.

Оскільки позитивним чинником фінансової стійкості є наявність джерел формування запасів, а негативним чинником - величина запасів понад встановлених нормативів, то основними способами виходу з незадовільного фінансового стану будуть:

1) Поповнення джерел формування запасів і оптимізація їх структур;

2) Обгрунтоване зниження рівня запасів.

Зниження рівня запасів відбувається в результаті планування залишків запасів, а також реалізації невикористаних товарно-матеріальних цінностей.

Найбільш безризиковим способом поповнення джерел формування запасів, а також найбільш суттєвим чинником підвищення фінансової стійкості підприємства є збільшення власного капіталу.

Важливою проблемою, що знаходиться на стику фінансового аналізу і фінансового планування, є визначення необхідних темпів накопичення власного капіталу. Дані показники можна визначити, виходячи з цілей забезпечення нормальних мінімальних значень фінансових коефіцієнтів, які характеризують фінансову стійкість підприємства.

Основним недоліком фінансової діяльності ВАТ «ТАИФ-НК» є брак власних оборотних коштів. Брак власних оборотних коштів означає перевищення нормативу оборотних коштів над фактичною їх наявністю. Він може виникнути з вини самого підприємства, інших підприємств, у результаті зміни умов господарювання, не взятих до уваги своєчасно (як, наприклад, несвоєчасне фінансування приросту нормативу власних оборотних коштів), через стихійне лихо та з інших причин.

Основними причинами браку власних оборотних коштів можуть бути: погана робота маркетингової служби; невиконання планів прибутку; слабка відповідальність підприємств за формування і збереження власних оборотних коштів та їх нецільове використання; несвоєчасне фінансування приросту нормативу оборотних коштів, наявність дебіторської заборгованості (несвоєчасні розрахунки) і т. д. Брак власних оборотних коштів може виникнути у зв'язку зі значним підвищенням цін у результаті інфляційних процесів. В даний час, враховуючи важкі наслідки фінансової кризи для багатьох підприємств, нарощування власних капіталів є найбільш актуальною проблемою.

Власний капітал організації - це основа нарощування обсягів її діяльності. Тому надзвичайно важливо знаходити джерела його збільшення. Ними можуть бути нерозподілений прибуток минулих років, безоплатно отримані ресурси; розміщення цінних паперів або залучення нових учасників та акціонерів.

Розмір власного капіталу організації має виключно важливе значення для її діяльності: чим більше розмір капіталу, тим вище впевненість контрагентів, кредиторів, покупців, оскільки при цьому підвищується її надійність. Капітал є резервом для адекватних дій у несподівано виникають непередбачених обставин, що дозволяє уникнути неплатоспроможності в процесі пристосування до роботи в умовах, що змінюються, або, інакше кажучи, джерелом фінансування у випадку фінансових труднощів.

При визначенні необхідного розміру капіталу слід, в першу чергу, враховувати його мінімально допустимий рівень. Тому основною проблемою при плануванні капіталу, або, інакше кажучи, визначенні його доцільного значення, є вибір прийнятного співвідношення власних коштів і зобов'язань. Таке завдання є однією з основних у плануванні. Важливість її обумовлена ​​тим, що, з одного боку, чим більше таке ставлення, тим більша фінансова незалежність або ступінь надійності організації, з іншого боку, чим більше частка позикових (залучених) коштів в загальній сумі коштів, тим за інших рівних умов буде більше прибутковість власного капіталу.

Такий ефект називається ефектом фінансового важеля. Це пов'язано з тим, що прибуток, зароблений шляхом використання всіх засобів організації (як власних, так і позикових), буде ставитися до суми власних коштів. Отже, чим менше сума власних коштів в загальній сумі коштів, тим більше буде прибуток на їх одиницю.

Таким чином, при визначенні необхідного розміру капіталу організації доводиться йти на компроміс, вибираючи між ступенем її надійності, з точки зору можливості успішно протистояти непередбаченим фінансових ускладнень, яка буде тим більше, чим більше буде частка власного капіталу в загальній сумі її коштів, і прибутковістю капіталу , яка при інших рівних умовах (вартість залучених коштів, прибутковість активів) буде тим більше, чим менше частка власного капіталу в її засобах.

При прийнятті рішення про збільшення капіталу необхідно вибрати відповідні шляхи його здійснення. Капітал може бути збільшений як за рахунок внутрішніх джерел (доходів від продажу продукції, продажу частини активів з прибутком, переоцінки основних коштів), так і за рахунок зовнішніх (випуску додаткових акцій).

Вибір способу збільшення капіталу організації визначається зростанням капіталу, що розташовуються часом, а також допустимими витратами на придбання додаткового капіталу. Так, якщо передбачається досить повільне зростання капіталу з урахуванням передбачуваного зростання активів, його необхідне збільшення може бути забезпечене за рахунок внутрішніх джерел, як правило, з нерозподіленого прибутку. Якщо планується швидке зростання активів або необхідно несподіване істотне збільшення капіталу, буде потрібно залучення коштів зовнішніх інвесторів.

При виборі способу збільшення капіталу, як і при прийнятті будь-яких фінансових рішень, рекомендується виходити з принципу підвищення цінності організації. Вважається, що цінність організації зростає при збільшенні її прибутку і зростання курсу акцій на ринку. Ці питання, однак, є не такими однозначними. Акціонери, з точки зору черговості виплати винагороди на вкладений капітал, займають підлегле становище щодо інших кредиторів, приймаючи на себе, таким чином, більш високий ризик, вони мають отримувати і більш високу винагороду за участь в капіталі у вигляді дивідендів і зростання вартості акцій. Регулярна виплата дивідендів, тим більше з збільшенням їх розміру, призводить до зростання курсу акцій на ринку.

З іншого боку, зі збільшенням виплати дивідендів буде зменшуватися частина прибутку, яка використовується з метою збільшення капіталу для зростання активів і отримання в майбутньому більшого прибутку, а також для створення резервів на випадок непередбачених фінансових ускладнень. Тому рішення про збільшення капіталу за рахунок одержуваного прибутку повинно завжди ретельно аналізуватися з-за можливих наслідків.

Слід також враховувати і особливості існуючого оподаткування. Так, якщо при планованому збільшенні капіталу враховується переоцінка основних засобів організації за вищою поточною ринковою ціною і отримана таким чином розрахункова додатковий прибуток буде включатися до оподатковуваного доходу, зросте величина податку, що сплачується, що призведе до збільшення відтоку грошових коштів. Якщо це небажано, то таке реальне збільшення капіталу краще вважати прихованими резервами.

Збільшення капіталу за рахунок додаткової емісії акцій також має як позитивні, так і негативні сторони. З одного боку, в цьому випадку збільшується капітал на значну суму. З іншого боку, акціонери можуть несхвально поставитися до випуску додаткових акцій, оскільки це може призвести до зниження прибутку на акцію і падіння курсової вартості акцій на ринку.

Крім того, в цьому випадку виникає ризик придбання великої кількості акцій інвесторами, які можуть потім істотно вплинути на політику організації та управління нею. При збереженні ж існував розміру дивіденду і значному збільшенні кількості акцій може зменшитися нерозподілений прибуток з усіма витікаючими наслідками. Ще одним ускладнює фактором є необхідність правильного вибору моменту випуску додаткових акцій з урахуванням можливої ​​оцінки ринком їх курсової вартості, оскільки вважається, що вартість акцій на фондовій біржі відображає ринкові очікування щодо можливості отримання доходу в майбутньому та оцінку ринком достовірності фінансової звітності організації.

Слід також враховувати, що за залучення додаткового акціонерного капіталу новим акціонерам треба платити дивіденди. Якщо підтримувати виплачуваний дивіденд на колишньому рівні, це може призвести до додаткових витрат. При виплаті дивідендів зменшується обсяг коштів для створення резервів, послаблюється процес формування власного капіталу, зменшується ринкова вартість акцій і здатність організації до розвитку та забезпечення прибутковості в майбутньому.

З іншого боку, при виплаті підвищених дивідендів зазвичай збільшуються значення відношення ринкової ціни акції до доходу на акцію та ринкова вартість власного капіталу (цінність фінансової установи). Отже, якщо в цих умовах будуть випускатися нові акції їх можна буде продати за більш високою ціною.

Таким чином, при визначенні необхідного розміру капіталу організації та виборі варіанту його збільшення слід враховувати всю сукупність розглянутих факторів та пов'язані з ними можливі ризики.

На наш погляд, ВАТ «ТАИФ-НК» також слід значно покращити систему інформаційного управління фінансовими ризиками. Ефективність кожної керуючої системи значною мірою залежить від її інформаційного забезпечення. В умовах ринкової економіки відома формула "час - гроші" доповнюється аналогічною формулою: "інформація - гроші". Стосовно до фінансового ризик-менеджменту вона набуває пряме значення, так як від якості використовуваної інформації при прийнятті управлінських рішень значною мірою залежить рівень прибутку, ринкова вартість підприємства, альтернативність вибору інвестиційних проектів і фінансових інструментів інвестування та інші показники формують рівень добробуту власника підприємства і темпи його економічного розвитку. Чим більший розмір капіталу використовується підприємством, чим більш диверсифікована його господарська діяльність, тим вище стає роль якісної інформації, необхідної для прийняття фінансових рішень сфер управління фінансовими ризиками.

Інформаційна система (або система інформаційно забезпечення) фінансового ризик-менеджменту являє особливо функціональний комплекс, що забезпечує процес цілеспрямованого підбору відповідних інформативних показників, необхідних для здійснення ідентифікації, оцінки та підготовки ефективних управлінських рішень щодо нейтралізації фінансових ризиків підприємство.

Інформаційна система фінансового ризик-менеджменту покликана забезпечувати необхідною інформацією не тільки управлінський персонал та власників самого підприємства, а й задовольняти інтереси широкого кола зовнішніх її користувачів. Характеризуючи склад користувачів інформації входить в інформаційну систему фінансового ризик менеджменту, слід зазначити, що коло інтересів зовнішніх і внутрішніх споживачів цієї інформації істотно різниться.

Зовнішні користувачі використовують лише ту частину інформації, яка характеризує результати фінансової діяльності підприємства і його фінансовий стан. Переважна частина цієї інформації міститься в офіційній фінансової звітності, що подається підприємством,

Внутрішні користувачі, поряд з названої вище використовують значний обсяг інформації про фінансові ризики підприємства, що є комерційною таємницею. Крім того, внутрішні користувачі використовують значний коло фінансових показників, формована із зовнішніх джерел, які також входять в інформаційну систему фінансового ризик-менеджменту.

Висока роль фінансової інформації в підготовці і прийнятті ефективних ризикових рішень пред'являє відповідно високі вимоги до її якості при формуванні інформаційної системи фінансового ризик-менеджменту. Так до інформації, що включається в цю систему, пред'являються наступні основні вимоги:

-Значимість, яка визначає наскільки привлекаемая інформації впливає на результати прийнятих ризикових рішень, в першу чергу, в процесі формувань фінансової стратегії підприємства, розробки цілеспрямованої політики по окремим аспектам фінансової діяльності, підготовки поточних і оперативних фінансових планів.

-Повнота, яка характеризує завершеність кола інформативних показників, необхідних для здійснення ідентифікації оцінки та прийняття оперативних управлінських рішень щодо нейтралізації фінансових ризиків підприємства.

-Достовірність, яка визначає наскільки формована інформації адекватно відображає реальний стан і результати фінансової діяльності, правдиво характеризує зовнішню фінансову середу, нейтральна по відношенню до всіх категорій потенційних користувачів і перевірювана.

-Своєчасність, яка характеризує відповідність формованої інформації потреби в ній по періоду її використання. Окремі види інформативних показників, які у фінансовому ризик-менеджменті, "живуть" в його інформаційній системі в незмінному кількісному вираженні лише один день, (наприклад, курс іноземних валют, курс окремих фондових і грошових інструментів на фінансовому ринку), інші - місяць, квартал і т.п.

-Зрозумілість, яка визначається простотою її побудови, відповідністю певним стандартам представлення та доступністю розуміння (а відповідно і адекватного її тлумачення) тими категоріями користувачів, для яких вона призначається. Не слід однак змішувати вимоги зрозумілості інформації для певної категорії користувачів з її універсальною доступністю для розуміння всіма учасниками фінансової діяльності підприємства, тому що ряд з них може не мати достатнього рівня кваліфікації для адекватної її інтерпретації.

-Релевантність (або вибірковість), що визначає досить високий ступінь використовуванність формованої інформації в процесі управління фінансовими ризиками підприємства. "Інформаційне переповнення" системи фінансового ризик-менеджменту ускладнює процес відбору необхідних інформативних даних для підготовки конкретних управлінських рішень, призводить до формування малоістотні альтернативних проектів цих рішень, здорожує процес інформаційного забезпечення управління фінансовими ризиками підприємства.

-Порівнянність, яка визначає можливість порівняльної оцінки вартості окремих активів і результатів фінансової діяльності підприємства в часі, можливість проведення автор порівняльного фінансового ризик-аналізу підприємства з аналогічними господарюючими суб'єктами і т.п. Така порівнянність забезпечується ідентифікацією визначення окремих інформативних показників та одиниць їх вимірювання, використанням відповідних національних і міжнародних стандартів фінансової звітності, послідовністю і стабільністю застосовуваних методів обліку фінансових показників на підприємстві.

-Ефективність, яка стосовно до формування інформаційної системи фінансового ризик-менеджменту означає, що витрати на залучення певних інформативних показників не повинні перевищувати ефект, отриманий в результаті їх використання при підготовці і реалізації відповідних ризикових рішень.

Можна також запропонувати наступні, так звані попереджувальні методи нейтралізації фінансових ризиків. Ці методи, як правило, більш трудомісткі, вимагають великої попередньої аналітичної роботи, від повноти і ретельності якої залежить ефективність їх застосування. До таких методів належать:

-Скорочення переліку форс-мажорних обставин в контрактах з партнерами;

-Збір та аналіз додаткової інформації про фінансовий ринок;

-Прогнозування тенденцій зміни зовнішнього середовища і кон'юнктури фінансового ринку;

-Стратегічне планування діяльності підприємства.

Тільки маючи певні стратегічні позиції можливо ефективне ведення господарства. Тому в першу чергу необхідно розробити фінансову стратегію підприємства. Метою розробки є побудова ефективної системи управління фінансами, спрямованої на досягнення стратегічних і тактичних цілей підприємства.

В даний час для більшості підприємств характерна реактивна форма управління фінансами, тобто прийняття управлінських рішень як реакція на поточні проблеми. Одним із завдань реформи підприємства є перехід до управління фінансами на основі аналізу фінансово-економічного стану з урахуванням постановки стратегічних цілей діяльності підприємства, адекватних ринковим умовам і пошуку шляхів їх досягнення. При проведенні реформи підприємства стратегічними задачами розробки фінансової політики підприємства є:

-Максимізація прибутку підприємства;

-Оптимізація структури капіталу підприємства й забезпечення його фінансової стійкості;

-Забезпечення інвестиційної привабливості підприємства;

-Створення ефективного механізму управління підприємством;

-Використання підприємством ринкових механізмів залучення фінансових коштів.

Слід відзначити той факт, що при розробці ефективної системи управління фінансами постійно виникає основна проблема сполучення інтересів розвитку підприємства, наявності достатнього рівня коштів для проведення зазначеного розвитку й збереження високої платоспроможності підприємства.

Хоча система управління фінансами орієнтована на вирішення короткострокових і поточних завдань, що вирішуються підприємством, розробка стратегії його розвитку дозволяє не тільки визначити орієнтири цього розвитку, а й домогтися розуміння спільності завдань працівниками, стимулювати інформаційний обмін між структурними підрозділами. З переходом на якісно інший рівень поточного планування підприємство розширює внутрішні можливості накопичень для модернізації виробництва, стає більш привабливим для сторонніх інвесторів.

За розробки фінансової стратегії підприємства визначають тактичні заходи - конкретизують шляхи, способи і прийоми досягнення стратегічної мети. Наприклад, такими тактичними заходами можуть бути скорочення накладних витрат, відмова від витрат на соціально-культурні, побутові заходи - стратегія мінімізації витрат, відмова від збиткових виробництв, невигідних каналів реалізації, бартеру - стратегія максимізації прибутку; розширення ринку збуту.

Таким чином, нейтралізація можливих негативних наслідків фінансових ризиків покликана забезпечити зниження вихідного рівня прийнятих фінансових ризиків до прийнятного його значення. Можливість використання кожного з методів нейтралізації фінансових ризиків залежить від досвіду роботи і можливостей підприємства. Для отримання більш ефективного результату, як правило, використовується не один, а сукупність методів. Запропоновані заходи дозволять ВАТ «ТАИФ-НК» вирішити ряд проблем, пов'язаних з фінансовою політикою підприємства, знайти нові можливості отримання прибутку. На основі отриманого прибутку можна сформувати більш раціональну структуру власного капіталу.

Висновок

Фінансова діяльність фірми у всіх її формах пов'язана з численними ризиками, ступінь впливу яких на результати цієї діяльності фірми досить висока. Ризики, супутні фінансової діяльності фірми, виділяються в особливу групу ризиків, які носять назву - фінансові ризики.

Фінансові ризики - це спекулятивні ризики, для яких можливий як позитивний, так і негативний результат. Їх особливістю є ймовірність настання збитку в результаті проведення таких операцій, які за своєю природою є ризикованими. В основі управління фінансовими ризиками лежать цілеспрямований пошук і організація робіт з оцінки, уникненню, утримання, передачі та зниження ступеня ризику. Кінцевою метою управління фінансовими ризиками є отримання найбільшого прибутку при оптимальному, прийнятному для підприємства співвідношенні прибутку і ризику. Всі види фінансових ризиків піддаються кількісній оцінці. Особливості різних видів ризиків припускають неоднакові підходи до їх кількісної оцінки.

Фінансові ризики грають найбільш істотну роль у загальному «портфелі ризиків» ВАТ «ТАИФ-НК». До основних фінансових ризиків ВАТ «ТАИФ-НК» можна віднести ризики втрати платоспроможності; ризики втрати фінансової стійкості і незалежності; ризики структури активів і пасивів. Ми провели оцінку цих ризиків за допомогою абсолютних і відносних показників і прийшли до висновку, що в 2007 році запаси і витрати забезпечувалися за рахунок короткострокових кредитів і позик. Цей рік характеризувався нестійким фінансовим станом і відповідав зоні критичного ризику. При аналізі балансу виявляється слабкість багатьох фінансових показників. Платоспроможність знаходиться на кордоні мінімально допустимого рівня, фінансова стійкість недостатня. Взаємовідносини з аналізованої організацією характеризуються високим ступенем ризику.

До кінця 2008 року фінансовий стан підприємства покращився і стало більш стійким. Ця ситуація пов'язана з тим, що в 2008 році збільшилися довгострокові позикові джерела. Фінансові показники досить близькі до оптимальних, але по окремих коефіцієнтах допущено певне відставання. Підприємство рентабельне, знаходиться в зоні допустимого ризику. Але в 2009 році у зв'язку з фінансовою кризою фінансовий стан підприємства знов погіршився. Для того щоб зберегти можливість відновлення рівноваги, підприємству необхідно поповнити власний капітал і збільшити власні обігові кошти за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел, обгрунтовано знизити суму запасів і витрат, прискорити оборотність капіталу в оборотних активах.

Зниження рівня запасів відбувається в результаті планування залишків запасів, а також реалізації невикористаних товарно-матеріальних цінностей. При прийнятті рішення про збільшення власного капіталу необхідно вибрати відповідні шляхи його здійснення. Капітал може бути збільшений як за рахунок внутрішніх джерел (доходів від продажу продукції, продажу частини активів з прибутком, переоцінки основних коштів), так і за рахунок зовнішніх (випуску додаткових акцій).

Важливою проблемою, що знаходиться на стику фінансового аналізу і фінансового планування, є визначення необхідних темпів накопичення власного капіталу. Дані показники можна визначити, виходячи з цілей забезпечення нормальних мінімальних значень фінансових коефіцієнтів, які характеризують фінансову стійкість підприємства.

У результаті проведених розрахунків також можна зробити висновок, що на кінець 2009 року підприємство перебуває на межі зон критичного і допустимого ризиків, тому що у підприємства є відносно високий ризик втрати фінансової стійкості. Якщо цей вид ризику не буде своєчасно нейтралізована, підприємство втрачає можливість генерування необхідного рівня прибутку (внаслідок зростання вартості капіталу, що залучається), а також темпи свого стійкого зростання в майбутньому періоді. Ризик зниження фінансової стійкості належить до так званих структурним ризиків підприємства, так як він викликається в першу чергу недосконалістю структури формування операційних активів і капіталу. Тому основним змістом процесу управління ризиком зниження фінансової стійкості підприємства виступає оптимізація складу позаоборотних і оборотних активів, з одного боку, а також співвідношення власного і позикового капіталу, з іншого.

Але, тим не менш, фінансовий стан підприємства тяжіє до зони допустимого ризику. Допустимий ризик - це ризик рішення, в результаті нездійснення якого, підприємству не загрожує втрата прибутку. У межах цієї зони діяльність підприємства зберігає свою економічну доцільність, тобто втрати мають місце, але вони не перевищують розмір очікуваного прибутку.

В якості методу нейтралізації фінансових ризиків ВАТ «ТАИФ-НК» можна запропонувати метод складання прогнозних значень, тобто підприємство може прогнозувати рівень фінансового ризику. Ми розглянули, як змінюється рівень операційного та фінансового левереджа, а також загальний рівень фінансового ризику і прийшли до наступних висновків:

-Якщо у підприємства в перспективі виручка від реалізації має тенденцію до зниження, треба знайти способи зменшення постійних витрат і збільшення за рахунок цього прибутку від реалізації;

-Якщо у підприємства за несприятливої ​​ринкової ситуації для його продукції є можливість вибору, то краще значно знизити натуральний обсяг продажів, кілька підвищивши при цьому ціни. Тоді втрати прибутку будуть менше, ніж при інших варіантах регулювання попиту;

-При ситуації, коли виручка від реалізації знижується, недоцільно зниження цін компенсувати зростанням натурального обсягу продажів. При такій компенсації підприємство може втратити більше прибутку, ніж при зниженні цін, що забезпечує реалізацію натурального обсягу на базисному рівні;

-При великій сумі загального прибутку і низькій частці у складі чистого прибутку обов'язкових витрат і платежів рівень ризику мало залежить від ставки податку на прибуток;

-Для зниження ступеня фінансового ризику підприємство в межах своїх можливостей має регулювати розміри своїх зобов'язань, які вона повинна виконати незалежно від величини отриманого прибутку. Це особливо важливо, якщо в перспективі передбачається зниження з яких-небудь причин величини чистого прибутку. Тоді особливо необхідно дивіденди за привілейованими акціями, відсотки за облігаціями, відсотки за кредити пов'язувати з можливим ступенем фінансового ризику;

-Загальна ступінь ризику підприємства формується з ризику значної втрати прибутку від реалізації і ризику різкого зниження вільного прибутку. У випадках прогнозування зниження виручки від реалізації важливо забезпечити мінімум постійних витрат у її складі і мінімум фіксованих платежів за рахунок чистого прибутку.

Можна також запропонувати наступні, так звані попереджувальні методи нейтралізації фінансових ризиків (більш трудомісткі, вимагають великої попередньої аналітичної роботи). До них відносяться:

-Скорочення переліку форс-мажорних обставин в контрактах з партнерами;

-Збір та аналіз додаткової інформації про фінансовий ринок;

-Прогнозування тенденцій зміни зовнішнього середовища і кон'юнктури фінансового ринку;

-Стратегічне планування діяльності підприємства.

Запропоновані заходи дозволять ВАТ «ТАИФ-НК» вирішити ряд проблем, пов'язаних з фінансовою політикою підприємства, знайти нові можливості отримання прибутку. На основі отриманого прибутку можна сформувати більш раціональну структуру власного капіталу.

Список використаних джерел та літератури

1. Антонян, Л. Роль і місце ризик-менеджменту в управлінні компанією / Л. Антонян / / Суспільство і економіка. - 2008. - № 2. - С.100-114.

2. Ахтулов, А.Л. Управління ризиками: принципи та етапи / Ю.В. Бармотіна / / Російське підприємництво. - 2009. - № 3. - С.45-48.

3. Бартон, Т. Комплексний підхід до ризик-менеджменту: чи варто цим займатися / Т. Бартон, У. Шенкір, П. Уокер. - М.: Вільямс, 2003. - 300 с.

4. Батурин, В.Ю. Механізм формування і реалізації політики підприємства з управління фінансовими ризиками / В.Ю. Батурин / / Проблеми економіки та управління нафтогазовим комплексом. - 2007. - № 2. - С.35-38.

5. Батурин, В.Ю. Фінансовий ризик як система управління економічними відносинами / В.Ю. Батурин / / Проблеми економіки та управління нафтогазовим комплексом. - 2007. - № 1. - С.17-21.

6. Бурдіна, А.А. Вплив ризиків на конкурентоспроможність підприємства / А.А. Бурдіна / / Економічний аналіз: теорія і практика. - 2006. - № 2. - С.7-15.

7. Буянова, В.П. Ріскологія (управління ризиками) / В.П. Буянова, К.А. Кірсанов, Л.М. Михайлов. - М.: Іспит, 2003. - 384 с.

8. Варечкіна, А. Ризик-менеджмент в системі управління / Таран С. / / Суспільство і економіка. - 2007. - № 1. - С.139-152.

9. Галієва, Г.М. Економічна сутність та визначення ризику / Г.М. Галієва / / Питання економічних наук. - 2009. - № 6. - С.8-9.

10. Грабовий, В.Г. Ризики в сучасному бізнесі / В.Г. Грабовий. - М.: АЛАНС, 1999. - 342 с.

11. Дорохіна, Є.Ю. Управління ризиками в будівельному концерні / Є.Ю. Дорохіна / / Російське підприємництво. - 2009. - № 6. - С.107-114.

12. Єсіпов, В.Є. Оцінка бізнесу / В.Є. Єсіпов, Г.А. Маховикова, В.В. Терехова. - СПб.: Питер, 2001. - 416 с.

13. Журавльова, Н.А. Вперед-вперед до висот оновлення! Ризик-менеджмент компаній інфраструктурного комплексу країни в умовах виходу з кризи / Н.А. Журавльова / / Креативна економіка. - 2009. - № 12. - С.97-101.

14. Зайченко, В.Ю. Ризик-менеджмент - невід'ємна частина діяльності підприємств-надрокористувачів в умовах ринкової економіки / В.Ю. Зайченко / / Проблеми економіки та управління нафтогазовим комплексом. - 2007. - № 6. - С.31-34.

15. Золотарьов, В.С. Фінансовий менеджмент / В.С. Золотарьов. - Ростов н / Д: Фенікс, 2000. - 224 с.

16. Ісаєва, Н.А. Управління ризиками підприємства з урахуванням вимог сучасної економіки / Н.А. Ісаєва / / Економічні науки. - 2009. - № 5. - С.145-148.

17. Кайль, В.М. Місце і роль ризиків в сучасній економіці / В.М. Кайль / / Довідник економіста. - 2008. - № 9. - С.33-41.

18. Кайль, В.М. Управління ризиками на основі комплексного підходу / В.М. Кайль / / Довідник економіста. - 2008. - № 6. - С.107-112.

19. Ковальова, А.М. Фінанси фірми / А.М. Ковальова, М.Г. Лапуста, Л.Г. Скамай - М.: ИНФРА-М, 2000. - 416 с.

20. Корольова, Е.А. Управління ризиками в системі функціонального управління підприємством нафтогазового сервісу / Е.А. Корольова / / Проблеми економіки та управління нафтогазовим комплексом. - 2009. - № 10. - С.19-22.

21. Косовських, Е.А. Управління ризиками та його організаційна структура / Е.А. Косовських / / Російське підприємництво. - 2009. - № 6. - С.62-67.

22. Кравцова, Н.І. Підходи до застосування прийомів і методів фінансового менеджменту з метою мінімізації фінансових ризиків комерційних організацій / Н.І. Кравцова / / Економічні науки. - 2009. - № 5. - С.241-246.

23. Крейнина, М.М. Фінансовий менеджмент / М.Н. Крейніна. - М.: Дело и Сервис, 1998. - 304 с.

24. Лукасевич, І. Принципи управління фінансовим ризиком / І. Лукасевич / / Промисловий маркетинг. - 2009. - № 5. - С.38-41.

25. Малашіхіна, М.М. Ризик-менеджмент / О.С. Белокрилова. - Ростов н / Д: Фенікс, 2004. - 320 с.

26. Осипенко, Т.В. Система управління ризиками та План ОНіВД / Т.В. Осипенко / / Гроші і кредит. - 2009. - № 9. - С.20-23.

27. Пелих, А.С. Основи підприємництва / А.С. Пелих. - Ростов н / Д: Фенікс, 2004. - 512 с.

28. Поляков, А.В. Система управління ризиками (види, класифікація, рівень ризиків) / О.В. Поляков / / Економіка і управління. - 2008. - № 6. - С.118-121.

29. Проданова, Н.А. Фінансовий менеджмент / Н.А. Проданова. - Ростов н / Д: Фенікс, 2006. - 336 с.

30. Сафронов, Н.А. Економіка організації (підприємства) / Н.А. Сафронов .- М.: Економіст, 2004. - 618 с.

31. Стрижакова, Є.М. Впровадження інтегрованого управління ризиками на промисловому підприємстві / Д.В. Стрижаков / / Менеджмент у Росії і за кордоном. - 2006. - № 3. - С.112-117.

32. Хохлов, Н.В. Управління ризиком / Н.В. Хохлов. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2001. - 239 с.

33. Цакаєв, А.Х. Комплексний ризик-менеджмент / А.Х. Цакаєв / / Менеджмент у Росії і за кордоном. - 2005. - № 2. - С.31-38.

34. Черкасов, В.В. Проблеми ризику в управлінській діяльності / В.В. Черкасов. - М.: Рефл-бук, 2002. - 320 с.

35. Шапкін, А.С. Теорія ризику і моделювання ризикових ситуацій / В.А. Шапкін. - М.: Дашков і Ко, 2006. - 880 с.

36. Шихов, А.К. До питання про підприємницькі та фінансові ризики / А.А. Шихов / / Страхова справа. - 2005. - № 6. - С.40-48.

37. Яковлєва, І.М. Як оцінювати фінансові ризики компанії на базі бухгалтерської звітності / І.М. Яковлєва / / Довідник економіста. - 2008. - № 5. - С.23-31.

38. Яковлєва, І.М. Довідник з фінансової стратегії і тактиці / І.М. Яковлєва. - М.: Професійне видавництво, 2009. - 336 с.

39. Яковлєва, І.М. Управління фінансовими ризиками компанії. Частина 1 / І.М. Яковлєва / / Довідник економіста. - 2009. - № 7. - С.14-22.

40. Яковлєва, І.М. Управління фінансовими ризиками компанії. Частина 2 / І.М. Яковлєва / / Довідник економіста. - 2009. - № 8. - С.51-57.