МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
КАФЕДРА МЕНЕДЖМЕНТУ
на тему: «Фінансовий механізм, його вплив на
ефективність економіки »
Введення
Фінанси як розподільна категорія має тісний взаємозв'язок з економікою. З одного боку, за допомогою фінансів розподіляється створений у суспільстві ВВП. Розподілити можна лише стільки, скільки створено. З іншого боку, обмінно-розподільні відносини формують певну систему економічних інтересів, які впливають на виробництво, стимулюючи або, навпаки, стримуючи зростання ВВП.
За узагальненими визначеннями фінансовий механізм може бути охарактеризований як комплекс спеціально розроблених і законодавчо закріплених форм і методів створення й використання фінансових ресурсів для забезпечення економічного розвитку та соціальних потреб громадян. Фінансовий механізм - це, по суті, методичні, організаційні та правові положення та заходи, які визначають функціонування фінансів в економіці держави, їх практичне використання для досягнення визначених відповідними програмами цілей і завдань.
Формування та використання фондів фінансових ресурсів для задоволення загальнодержавних потреб, а також потреб підприємницьких структур і населення здійснюються на підставі відповідних нормативних актів, які служать основою для розробки методичних положень. Методичні положення визначають техніку мобілізації та використання цих ресурсів, обов'язки суб'єктів, які беруть участь у цих процесах та ін
Фінансовий механізм є складовою частиною господарського механізму в державі, проте це специфічна складова, яка значною мірою визначає характер не лише господарського механізму зокрема, а й економічної системи в цілому. Його специфіка полягає в тому, що за допомогою фінансів визначається кінцевий результат усієї господарської діяльності в державі.
Фінансовий механізм, його вплив на ефективність економіки.
Фінансова політика реалізується за допомогою фінансового механізму, який являє собою досить складну систему впливу на різні сторони фінансової діяльності окремих суб'єктів. Основним вектором цього впливу є відносини держави, яке здійснює і реалізує фінансову політику, із суб'єктами господарювання, які забезпечують виробництво ВВП.
Фінансовий вплив на соціально - економічний розвиток, який лежить в основі формування і реалізації фінансової політики, здійснюється не автоматично сам по собі, а через фінансовий механізм, який відображає напрями, характер і сутність функціонування фінансів у суспільстві.
Функціонування фінансового механізму забезпечується через організаційні структури, які характеризують надбудову суспільства. Це правове регламентування, планування, організація і контроль.
Підсистеми
Методи розподілу
Інструменти
Фінансовий контроль спрямований на перевірку правильності вартісного розподілу і перерозподілу ВВП, а також на цільове витрачання коштів і відповідних фондів. Дає можливість постійно стежити за рухом грошових потоків, забезпечує перевірку законності здійснення фінансових операцій, і тим самим забезпечує ефективність функціонування фінансового механізму.
Кінцевою метою фінансового контролю є сприяння формуванню та успішної реалізації науково обгрунтованої фінансової політики держави та ефективного фінансового механізму, а також сприяння раціональному використанню фінансового механізму в усіх ланках економіки.
Функціонування фінансового механізму та його призначення реалізуються за допомогою двох основних функцій - фінансового забезпечення та фінансового регулювання економічних і соціальних процесів в державі. Однак, ці функції є повною теоретичною абстракцією. Фінансове забезпечення одночасно виконує функцію регулювання в такій же мірі, як і регулювання може здійснювати функцію фінансового забезпечення.
Кількісна та якісна характеристики фінансового механізму визначаються тим, який обсяг фінансових ресурсів зосереджується й витрачається на відповідних рівнях господарського управління та якою є технологія їх зосередження і використання. Дуже важливо правильно вибрати саме техніку цих процесів, тобто суб'єкт і об'єкт зосередження і використання фінансових ресурсів, показники, ставки, норми, строки, санкції, пільги, тобто весь інструментарій здійснення руху фондів грошових коштів.
Так, фінансове забезпечення здійснюється шляхом використання методів самофінансування, кредитування, зовнішнього фінансування, яке включає в себе бюджетне фінансування, інвестування, оренду та ін кожен з цих методів має свою особливість практичного застосування. При самофінансуванні проводяться розрахунки доцільності й ефективності використання власних коштів, форми їх мобілізації тощо; при кредитуванні визначаються умови надання кредитів, гарантії і терміни їх повернення, окупність і ефективність кредитів; при бюджетному фінансуванні враховуються умови визначення обсягів фінансування, періодичність надходження коштів , норми певних видів витрат та ін
Фінансове регулювання - це метод здійснення державою функцій управління економічними і соціальними процесами при використанні фінансів. Використовуючи фінанси, держава шляхом встановлення форм і методів мобілізації фінансових ресурсів та їх використання стимулює ті або інші явища і процеси в державі. Так, надаючи капітал на розвиток економіки, держава стимулює розвиток таких виробництв, які в умовах ринку не можуть забезпечити свій розвиток за рахунок власних коштів. Аналогічно при розробці методів мобілізації ресурсів шляхом диференціації ставок і пільг досягається прискорення або стримування розвитку окремих виробництв, робіт, послуг. Фінансове регулювання полягає в регламентуванні розподільних відносин у суспільстві та на окремих підприємствах. Так як фінанси є розподільними і перерозподільними відносинами, то фінансові методи регулювання, по суті - це методи розподілу. Існує два методи розподілу доходів: сальдовий і нормативний.
Сальдовий метод передбачає виділення підсумкового (сальдового) елемента в розподілі доходу. Цей елемент, як правило, несе в собі основну стимулюючу навантаження. Так, прибуток підприємств є різницею між валовими доходами і валовими витратами. Це стимулює збільшення доходів і зниження витрат. Проміжні елементи розподілу за сальдовим методом обчислюються за допомогою окремих розрахунків, які можуть носити нормативний характер, але нормативи встановлюються не до об'єкта розподілу (доходу, прибутку), а до інших показників.
Нормативний метод розподілу полягає в тому, що всі елементи розподілу визначаються за нормативами, які встановлюються по відношенню до об'єкта розподілу. Нормативним є розподіл прибутку при її оподаткуванні. Ставка податку на прибуток ділить його на дві частини: перша вноситься до бюджету держави, друга становить чистий прибуток, якій підприємство розпоряджається самостійно.
Вибір методу розподільних відносин є дуже важливим етапом побудови підсистеми фінансового регулювання і фінансового механізму в цілому. Але не можна протиставляти один метод іншому. При сальдовому методі - головне виділення підсумкового елемента. У ньому повинні бути закладені стимулюючі функції, і вони мають реалізуватися на практиці, якщо цього немає, то така модифікація сальдового методу не відповідає завданням фінансового регулювання.
При нормативному методі важливе встановлення оптимального співвідношення між нормативним регламентуванням та самостійністю юридичних і фізичних осіб з приводу використання коштів.
Метод фінансового регулювання визначає характер дії фінансового механізму. Кожен метод може мати безліч модифікацій залежно від того, які елементи розподільних відносин він охоплює. Кожному елементу надається повне цільове призначення у вигляді закріплених за ним функцій. Таким чином, у складі фінансового механізму створюється набір фінансових інструментів, за допомогою яких здійснюється вплив на різні сторони суспільного розвитку.
Видами таких інструментів є податки, збори, субсидії і дотації. Конкретний склад фінансових інструментів постійно змінюється, залежно від завдань фінансової політики. Чим ширше втручання держави у фінансову діяльність, тим більше йому необхідно інструментів.
Характер і ступінь впливу за допомогою фінансових інструментів на соціально - економічний розвиток залежить як від методу розподільних відносин, так і від того, які функціями наділені ці інструменти і наскільки повно вони реалізуються на практиці. Дієвість фінансового механізму визначається дієвістю окремих інструментів. Механізм не буде працювати ефективно, якщо окремі інструменти або зовсім не мають стимулюючих функцій, або вони недостатньо чітко виражені, або в силу деяких причин не реалізуються.
У будь-якому механізмі управління базується на використанні відповідних важелів. Самі по собі вони нічого не визначають, а тільки приводять в рух відповідні інструменти. Вплив на діяльність фінансового механізму, а через нього на різні сторони соціально - економічного розвитку, досягається встановленням або зміною положення того чи іншого важеля.
Сукупність важелів становить систему управління фінансовим механізмом. По напрямку своєї дії вони поділяються на дві групи: стимули і санкції. Стимули матеріалізують фінансове заохочення, а санкції - покарання. На практиці в ролі стимулів виступають різні пільги (в оподаткуванні, кредитуванні тощо), а санкції - це штрафи, пені і т. п. Крім того важелі управління фінансовим механізмом поділяються на окремі види. Перш за все - це принципи, умови та порядок формування доходів, нагромаджень і фондів, умови і принципи фінансування і кредитування.
Таким чином, кожна сфера і ланка фінансового механізму є складовою єдиного цілого, вони взаємопов'язані. Одночасно сфери та ланки функціонують відносно самостійно. Ця обставина зумовлює необхідність постійного узгодження складових фінансового механізму.
У процесі фінансового планування та прогнозування визначаються обсяги фінансових ресурсів, які створюватимуться в державі в цілому, обсяги ресурсів, які будуть зосереджуватися і розподілятися через бюджетну систему й інші фінансові інститути, а також тих, які будуть у розпорядженні підприємницьких структур і населення. Але для здійснення запланованих показників треба в першу чергу вдосконалювати методику і методологію фінансового планування та прогнозування.
Фінансове планування повинно базуватися на достовірній інформації, передусім на правильно визначених макроекономічних показниках, таких як обсяг ВВП, фонд оплати праці, прибуток, амортизаційні відрахування, загальний обсяг фінансових ресурсів та інші.
Одночасно фактичного виконання прогнозних показників потребують фінансові норми, стимули, санкції, які мають добру юридичну та наукове обгрунтування. Тому першочергове значення має науково обгрунтована система мобілізації коштів у розпорядження держави для фінансового забезпечення її економічного і соціального розвитку та забезпечення регулятивної функції. Причому регулювання темпів і пропорцій розвитку економіки за наявних умов набуває актуальності. Задіяна в Україні система мобілізації доходів у розпорядження держави виявилася на досить прийнятною, створила значні податкові навантаження на суб'єктів господарювання, призвела до виникнення додаткової потреби в кредитних ресурсах.
Значні деформації та нестабільність виявлено в розмірах ставок оподаткування, у методології визначення бази та періодів оподаткування. Надмірна кількість податкових пільг зумовило необгрунтоване перерозподіл валового внутрішнього продукту, створило неоднакові економічні умови для господарювання. Все це призвело до створення значного неофіційного сектора економіки, ухилень від оподаткування, затримки податкових надходжень.
Створення ефективної системи доходів - справа дуже складна. Перш за все, потрібна науково обгрунтована політика доходів держави, яка б враховувала сучасне економічне становище в Україні, ті функції, які покладені на неї Конституцією в галузі економічного і соціального життя. Без всебічно продуманої та концептуально вивіреної політики доходів держави важко здійснити податкову реформу. Тому основними принципами побудови системи доходів держави є:
- Мобілізація доходів до бюджетної системи завдяки впровадженню прямих податків, тобто податків, де об'єктом оподаткування є дохід фізичної особи, земля, майно і капітал;
- Використання непрямих податків лише у формі акцизів із метою обмеження споживання окремих видів товарів, можливостей виробника-монополіста в одержанні необгрунтовано високих доходів, а також для оподаткування предметів розкоші, захисту власного виробника;
- Застосування при оподаткуванні обгрунтованої диференціації ставок податків залежно від виду діяльності та розміру одержуваного прибутку чи доходу;
- Ліквідація податкових пільг, які сприяють перерозподілу доходів, деформують вартісні показники в економіці й знижують конкурентоспроможність товаровиробників. Пільги можуть надаватися на певний строк і за умови використання коштів на визначені державою цілі;
- Надходження повинні бути з різних джерел - чим різноманітніші джерела, тим менша ймовірність того, що бюджет постраждає від несподіваного зниження надходжень;
- Зростання витрат пропорційно зі зростанням доходів бюджету - це буде гарантувати збалансованість бюджету за будь-яких економічних умовах в державі;
- Прогнозована й стійка система надходжень, що, у свою чергу, вимагає застосування економічно вигідних автоматизованих систем збирання статистичної інформації, застосування обчислювальної техніки, сучасних комп'ютерних технологій, створення автоматизованих інформаційних баз і банків даних.
Необхідно також ввести чітке розмежування податків, які зараховуються до державного та місцевих бюджетів, розширити права органів місцевого самоврядування у сфері оподаткування.
Організаційна основа податкової системи будь-якої держави, тобто правильне обчислення податків, своєчасна їх сплата, неможливість ухилення від оподаткування забезпечуються добре продуманою системою обліку та звітності суб'єктів господарювання.
Важливого значення при функціонуванні фінансового механізму набуває система фінансових норм і нормативів. Її розробка й використання пов'язані з низкою організаційних і методологічних труднощів, пов'язаних, перш за все з тим, що фінансові норми є синтетичним показником, а значить, на їх абсолютну величину впливає безліч факторів, які необхідно враховувати. Необхідно також відпрацювати методи коригування норм залежно від зміни факторів у кожному певному періоді часу.
Наявні фінансові норми за методом їх формування умовно можна розподілити на чотири групи. До першої належать норми, що централізовано затверджуються органами законодавчої та виконавчої влади - ставки заробітної плати, розмір стипендій, ставки податків, деяких видів зборів і відрахувань.
До другої групи належать норми, які повністю грунтуються на матеріальних потребах. Це норми витрат на харчування в дошкільних та інших навчальних закладах та охорони здоров'я, норми витрат на медикаменти, освітлення, опалення і т.п.
Третю групу складають норми, які визначаються міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, з огляду на загальні методологічні принципи створення й використання фінансових ресурсів. Зокрема, це норми значної частини витрат бюджетних установ та ін
Четверту групу складають фінансові нормативи, які використовуються на загальнодержавному рівні й характеризують пропорції економічного та соціального розвитку. Ця група найменш досліджена й остаточно не сформована.
З урахуванням вищесказаного, розробка сучасних фінансових норм, які задовольнили б потреби ринкового господарства, потребує дослідження зв'язків, причин та умов, які впливають на їх величину, а також оптимального вибору розрахункового показника й форми застосування його на практиці.
Важливою складовою фінансового механізму є також стимули, спрямовані на забезпечення своєчасного і повного надходження коштів до бюджету, найбільш ефективного та економного їх використання, які припускають застосування матеріального заохочення. Система стимулювання у складі нині діючого фінансового механізму включає в основному, різні санкції за неповне й несвоєчасне надходження коштів до бюджету, неекономне і неефективне використання бюджетних асигнувань. Найбільший перелік фінансових стимулів зосереджено в системі взаємовідносин бюджету з господарськими структурами та населенням. Причому платежі до бюджету і система бюджетного фінансування лише тоді можуть перетворитися в економічні стимули, якщо методи мобілізації, напрями та порядок використання бюджетних коштів будуть пов'язані з інтересами суб'єктів господарювання.
Доходи бюджету - це ще не стимули, незважаючи на те, що їх формування зачіпає матеріальні інтереси всіх, хто вносить відповідні платежі. Вилучення коштів у платника не може заохотити його до кращих результатів діяльності. Швидше навпаки, ці платежі не зацікавлюють платника в одержанні високих прибутків. Тим не менш, завдяки вдосконаленню порядку стягнення платежів можна зацікавити того, хто платить, в кращих результатах своєї діяльності. На відміну від бюджетних доходів, які не завжди можуть бути економічними стимулами, витрати бюджету потенційно завжди мають таку властивість. Все залежить від того, наскільки повно вдається реалізувати цей потенціал у конкретних формах бюджетного фінансування.
Таким чином, невтручання держави в створення й використання фінансових ресурсів, а також відсутність ефективного фінансового механізму регулювання економіки призводять до значних втрат і соціальних потрясінь.
Висновок
Фінансовий механізм - явище об'єктивне, зумовлене наявністю фінансів в економічній системі держави, тим не менш, його функціонування залежить від того, які структури в державі зуміють його використати для досягнення поставлених цілей, тобто для здійснення тієї фінансової політики, яку вони проводять.
У ринкових умовах фінансовий механізм вимагає чіткої взаємодії всіх його складових. Серед них немає таких, якими можна б було знехтувати або застосовувати без взаємозв'язку з іншими складовими.
Досвід розвитку економіки в умовах ринку в багатьох зарубіжних країнах підтверджує, що стабільність економічного зростання та підвищення суспільного добробуту потребують постійного вдосконалення фінансового механізму в кожній із його складових. Економічною наукою завжди здійснювався пошук найбільш ефективних форм і методів удосконалення фінансового механізму, і в більшості наукових джерел він одержав назву системи державного макроекономічного регулювання.
Фінансовий механізм у цілому є принциповою схемою практичного використання фінансів в економіці держави, їх впливу на відповідні процеси. Одночасно йому притаманні свої відмінності у практичному застосуванні на рівні держави, підприємницької структури, фінансового інституту і ін
Таким чином, фінансовий механізм працює ефективно, якщо функціонують усі його складові. Застосовуючи їх, держава може спрямовувати економічний і соціальний розвиток на задоволення суспільних потреб.
Список використаної літератури:
1. Опарін В.М. Фінанси (загальна теорія): Навчальний посібник. - К.: КНЕУ, 1999 р.
2. Леоненко П.М., Юхименко П.І., Ільєнко А.А. та ін. Теорія фінансів: навч. посібник / за ред. О.Д. Василенка - Київ: Центр навч. Літератури, 2005
3. Василик О.Д. Теорія фінансів - Київ, 2000
4. Кудряшов В.П. Фінанси. Навч. посібник / Херсон: ОЛДІ-плюс, 2002
5. Курс економіки: Підручник / За ред. Б.А. Райзберг. - ИНФРА-М, 1997
6. Д.В. Клинове, Перпровська І.О. Фінанси. Навчальний посібник. - К., 2002
ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
КАФЕДРА МЕНЕДЖМЕНТУ
РЕФЕРАТ
з дисципліни: «Теорія фінансів»на тему: «Фінансовий механізм, його вплив на
ефективність економіки »
Донецьк 2006
Введення
Фінанси як розподільна категорія має тісний взаємозв'язок з економікою. З одного боку, за допомогою фінансів розподіляється створений у суспільстві ВВП. Розподілити можна лише стільки, скільки створено. З іншого боку, обмінно-розподільні відносини формують певну систему економічних інтересів, які впливають на виробництво, стимулюючи або, навпаки, стримуючи зростання ВВП.
За узагальненими визначеннями фінансовий механізм може бути охарактеризований як комплекс спеціально розроблених і законодавчо закріплених форм і методів створення й використання фінансових ресурсів для забезпечення економічного розвитку та соціальних потреб громадян. Фінансовий механізм - це, по суті, методичні, організаційні та правові положення та заходи, які визначають функціонування фінансів в економіці держави, їх практичне використання для досягнення визначених відповідними програмами цілей і завдань.
Формування та використання фондів фінансових ресурсів для задоволення загальнодержавних потреб, а також потреб підприємницьких структур і населення здійснюються на підставі відповідних нормативних актів, які служать основою для розробки методичних положень. Методичні положення визначають техніку мобілізації та використання цих ресурсів, обов'язки суб'єктів, які беруть участь у цих процесах та ін
Фінансовий механізм є складовою частиною господарського механізму в державі, проте це специфічна складова, яка значною мірою визначає характер не лише господарського механізму зокрема, а й економічної системи в цілому. Його специфіка полягає в тому, що за допомогою фінансів визначається кінцевий результат усієї господарської діяльності в державі.
Фінансовий механізм, його вплив на ефективність економіки.
Фінансова політика реалізується за допомогою фінансового механізму, який являє собою досить складну систему впливу на різні сторони фінансової діяльності окремих суб'єктів. Основним вектором цього впливу є відносини держави, яке здійснює і реалізує фінансову політику, із суб'єктами господарювання, які забезпечують виробництво ВВП.
Фінансовий вплив на соціально - економічний розвиток, який лежить в основі формування і реалізації фінансової політики, здійснюється не автоматично сам по собі, а через фінансовий механізм, який відображає напрями, характер і сутність функціонування фінансів у суспільстві.
Фінансовий механізм - це сукупність фінансових методів і форм організації фінансових відносин, інструментів і важелів впливу на соціально - економічний розвиток суспільства, за допомогою якого забезпечується процес відтворення, тобто здійснюються розподільчі і перерозподільні відносини, утворюються доходи суб'єктів господарювання і фонди грошових коштів.
Структура фінансового механізму досить складна (Рис.1). До неї відносяться різні елементи, які відповідають різноманітності фінансових відносин.Функціонування фінансового механізму забезпечується через організаційні структури, які характеризують надбудову суспільства. Це правове регламентування, планування, організація і контроль.
Правове регламентування полягає у розробці та прийнятті законодавчих актів про фінанси і кредиту. Цю функцію виконують органи державної влади. Фінансове планування полягає у розробці фінансових планів, на підставі яких ведеться оперативне управління. Основний державний план - бюджет держави - стверджується законодавчо. Основними завданнями фінансового планування є: визначення джерел і обсягів грошових ресурсів, необхідних для розширеного відтворення, зосередження в державі централізованого фонду грошових коштів для виконання державних функцій, забезпечення необхідних пропорцій у розподілі фінансових ресурсів, стимулювання найбільш ефективного використання трудових та матеріальних ресурсів.
Функції організації фінансової діяльності в країні покладаються на органи державного управління і безпосередньо на Міністерство фінансів і Національний банк. Ефективність управління фінансовим механізмом залежить в першу чергу від чітких і узгоджених дій цих органів.
ФІНАНСОВИЙ МЕХАНІЗМ |
Правове регламентування |
Контроль |
Організація |
Планування |
Фінансове забезпечення |
Фінансове регулювання |
Важелі впливу |
кредитування |
стимули |
санкції |
нормативний |
сальдовий |
збори |
субсидії, дотації |
Організаційні структури |
Підсистеми
Методи розподілу
Рис. 1 - Склад фінансового механізму.
Фінансовий контроль спрямований на перевірку правильності вартісного розподілу і перерозподілу ВВП, а також на цільове витрачання коштів і відповідних фондів. Дає можливість постійно стежити за рухом грошових потоків, забезпечує перевірку законності здійснення фінансових операцій, і тим самим забезпечує ефективність функціонування фінансового механізму.
Кінцевою метою фінансового контролю є сприяння формуванню та успішної реалізації науково обгрунтованої фінансової політики держави та ефективного фінансового механізму, а також сприяння раціональному використанню фінансового механізму в усіх ланках економіки.
Функціонування фінансового механізму та його призначення реалізуються за допомогою двох основних функцій - фінансового забезпечення та фінансового регулювання економічних і соціальних процесів в державі. Однак, ці функції є повною теоретичною абстракцією. Фінансове забезпечення одночасно виконує функцію регулювання в такій же мірі, як і регулювання може здійснювати функцію фінансового забезпечення.
Кількісна та якісна характеристики фінансового механізму визначаються тим, який обсяг фінансових ресурсів зосереджується й витрачається на відповідних рівнях господарського управління та якою є технологія їх зосередження і використання. Дуже важливо правильно вибрати саме техніку цих процесів, тобто суб'єкт і об'єкт зосередження і використання фінансових ресурсів, показники, ставки, норми, строки, санкції, пільги, тобто весь інструментарій здійснення руху фондів грошових коштів.
Так, фінансове забезпечення здійснюється шляхом використання методів самофінансування, кредитування, зовнішнього фінансування, яке включає в себе бюджетне фінансування, інвестування, оренду та ін кожен з цих методів має свою особливість практичного застосування. При самофінансуванні проводяться розрахунки доцільності й ефективності використання власних коштів, форми їх мобілізації тощо; при кредитуванні визначаються умови надання кредитів, гарантії і терміни їх повернення, окупність і ефективність кредитів; при бюджетному фінансуванні враховуються умови визначення обсягів фінансування, періодичність надходження коштів , норми певних видів витрат та ін
Фінансове регулювання - це метод здійснення державою функцій управління економічними і соціальними процесами при використанні фінансів. Використовуючи фінанси, держава шляхом встановлення форм і методів мобілізації фінансових ресурсів та їх використання стимулює ті або інші явища і процеси в державі. Так, надаючи капітал на розвиток економіки, держава стимулює розвиток таких виробництв, які в умовах ринку не можуть забезпечити свій розвиток за рахунок власних коштів. Аналогічно при розробці методів мобілізації ресурсів шляхом диференціації ставок і пільг досягається прискорення або стримування розвитку окремих виробництв, робіт, послуг. Фінансове регулювання полягає в регламентуванні розподільних відносин у суспільстві та на окремих підприємствах. Так як фінанси є розподільними і перерозподільними відносинами, то фінансові методи регулювання, по суті - це методи розподілу. Існує два методи розподілу доходів: сальдовий і нормативний.
Сальдовий метод передбачає виділення підсумкового (сальдового) елемента в розподілі доходу. Цей елемент, як правило, несе в собі основну стимулюючу навантаження. Так, прибуток підприємств є різницею між валовими доходами і валовими витратами. Це стимулює збільшення доходів і зниження витрат. Проміжні елементи розподілу за сальдовим методом обчислюються за допомогою окремих розрахунків, які можуть носити нормативний характер, але нормативи встановлюються не до об'єкта розподілу (доходу, прибутку), а до інших показників.
Нормативний метод розподілу полягає в тому, що всі елементи розподілу визначаються за нормативами, які встановлюються по відношенню до об'єкта розподілу. Нормативним є розподіл прибутку при її оподаткуванні. Ставка податку на прибуток ділить його на дві частини: перша вноситься до бюджету держави, друга становить чистий прибуток, якій підприємство розпоряджається самостійно.
Вибір методу розподільних відносин є дуже важливим етапом побудови підсистеми фінансового регулювання і фінансового механізму в цілому. Але не можна протиставляти один метод іншому. При сальдовому методі - головне виділення підсумкового елемента. У ньому повинні бути закладені стимулюючі функції, і вони мають реалізуватися на практиці, якщо цього немає, то така модифікація сальдового методу не відповідає завданням фінансового регулювання.
При нормативному методі важливе встановлення оптимального співвідношення між нормативним регламентуванням та самостійністю юридичних і фізичних осіб з приводу використання коштів.
Метод фінансового регулювання визначає характер дії фінансового механізму. Кожен метод може мати безліч модифікацій залежно від того, які елементи розподільних відносин він охоплює. Кожному елементу надається повне цільове призначення у вигляді закріплених за ним функцій. Таким чином, у складі фінансового механізму створюється набір фінансових інструментів, за допомогою яких здійснюється вплив на різні сторони суспільного розвитку.
Видами таких інструментів є податки, збори, субсидії і дотації. Конкретний склад фінансових інструментів постійно змінюється, залежно від завдань фінансової політики. Чим ширше втручання держави у фінансову діяльність, тим більше йому необхідно інструментів.
Характер і ступінь впливу за допомогою фінансових інструментів на соціально - економічний розвиток залежить як від методу розподільних відносин, так і від того, які функціями наділені ці інструменти і наскільки повно вони реалізуються на практиці. Дієвість фінансового механізму визначається дієвістю окремих інструментів. Механізм не буде працювати ефективно, якщо окремі інструменти або зовсім не мають стимулюючих функцій, або вони недостатньо чітко виражені, або в силу деяких причин не реалізуються.
У будь-якому механізмі управління базується на використанні відповідних важелів. Самі по собі вони нічого не визначають, а тільки приводять в рух відповідні інструменти. Вплив на діяльність фінансового механізму, а через нього на різні сторони соціально - економічного розвитку, досягається встановленням або зміною положення того чи іншого важеля.
Сукупність важелів становить систему управління фінансовим механізмом. По напрямку своєї дії вони поділяються на дві групи: стимули і санкції. Стимули матеріалізують фінансове заохочення, а санкції - покарання. На практиці в ролі стимулів виступають різні пільги (в оподаткуванні, кредитуванні тощо), а санкції - це штрафи, пені і т. п. Крім того важелі управління фінансовим механізмом поділяються на окремі види. Перш за все - це принципи, умови та порядок формування доходів, нагромаджень і фондів, умови і принципи фінансування і кредитування.
Таким чином, кожна сфера і ланка фінансового механізму є складовою єдиного цілого, вони взаємопов'язані. Одночасно сфери та ланки функціонують відносно самостійно. Ця обставина зумовлює необхідність постійного узгодження складових фінансового механізму.
У процесі фінансового планування та прогнозування визначаються обсяги фінансових ресурсів, які створюватимуться в державі в цілому, обсяги ресурсів, які будуть зосереджуватися і розподілятися через бюджетну систему й інші фінансові інститути, а також тих, які будуть у розпорядженні підприємницьких структур і населення. Але для здійснення запланованих показників треба в першу чергу вдосконалювати методику і методологію фінансового планування та прогнозування.
Фінансове планування повинно базуватися на достовірній інформації, передусім на правильно визначених макроекономічних показниках, таких як обсяг ВВП, фонд оплати праці, прибуток, амортизаційні відрахування, загальний обсяг фінансових ресурсів та інші.
Одночасно фактичного виконання прогнозних показників потребують фінансові норми, стимули, санкції, які мають добру юридичну та наукове обгрунтування. Тому першочергове значення має науково обгрунтована система мобілізації коштів у розпорядження держави для фінансового забезпечення її економічного і соціального розвитку та забезпечення регулятивної функції. Причому регулювання темпів і пропорцій розвитку економіки за наявних умов набуває актуальності. Задіяна в Україні система мобілізації доходів у розпорядження держави виявилася на досить прийнятною, створила значні податкові навантаження на суб'єктів господарювання, призвела до виникнення додаткової потреби в кредитних ресурсах.
Значні деформації та нестабільність виявлено в розмірах ставок оподаткування, у методології визначення бази та періодів оподаткування. Надмірна кількість податкових пільг зумовило необгрунтоване перерозподіл валового внутрішнього продукту, створило неоднакові економічні умови для господарювання. Все це призвело до створення значного неофіційного сектора економіки, ухилень від оподаткування, затримки податкових надходжень.
Створення ефективної системи доходів - справа дуже складна. Перш за все, потрібна науково обгрунтована політика доходів держави, яка б враховувала сучасне економічне становище в Україні, ті функції, які покладені на неї Конституцією в галузі економічного і соціального життя. Без всебічно продуманої та концептуально вивіреної політики доходів держави важко здійснити податкову реформу. Тому основними принципами побудови системи доходів держави є:
- Мобілізація доходів до бюджетної системи завдяки впровадженню прямих податків, тобто податків, де об'єктом оподаткування є дохід фізичної особи, земля, майно і капітал;
- Використання непрямих податків лише у формі акцизів із метою обмеження споживання окремих видів товарів, можливостей виробника-монополіста в одержанні необгрунтовано високих доходів, а також для оподаткування предметів розкоші, захисту власного виробника;
- Застосування при оподаткуванні обгрунтованої диференціації ставок податків залежно від виду діяльності та розміру одержуваного прибутку чи доходу;
- Ліквідація податкових пільг, які сприяють перерозподілу доходів, деформують вартісні показники в економіці й знижують конкурентоспроможність товаровиробників. Пільги можуть надаватися на певний строк і за умови використання коштів на визначені державою цілі;
- Надходження повинні бути з різних джерел - чим різноманітніші джерела, тим менша ймовірність того, що бюджет постраждає від несподіваного зниження надходжень;
- Зростання витрат пропорційно зі зростанням доходів бюджету - це буде гарантувати збалансованість бюджету за будь-яких економічних умовах в державі;
- Прогнозована й стійка система надходжень, що, у свою чергу, вимагає застосування економічно вигідних автоматизованих систем збирання статистичної інформації, застосування обчислювальної техніки, сучасних комп'ютерних технологій, створення автоматизованих інформаційних баз і банків даних.
Необхідно також ввести чітке розмежування податків, які зараховуються до державного та місцевих бюджетів, розширити права органів місцевого самоврядування у сфері оподаткування.
Організаційна основа податкової системи будь-якої держави, тобто правильне обчислення податків, своєчасна їх сплата, неможливість ухилення від оподаткування забезпечуються добре продуманою системою обліку та звітності суб'єктів господарювання.
Важливого значення при функціонуванні фінансового механізму набуває система фінансових норм і нормативів. Її розробка й використання пов'язані з низкою організаційних і методологічних труднощів, пов'язаних, перш за все з тим, що фінансові норми є синтетичним показником, а значить, на їх абсолютну величину впливає безліч факторів, які необхідно враховувати. Необхідно також відпрацювати методи коригування норм залежно від зміни факторів у кожному певному періоді часу.
Наявні фінансові норми за методом їх формування умовно можна розподілити на чотири групи. До першої належать норми, що централізовано затверджуються органами законодавчої та виконавчої влади - ставки заробітної плати, розмір стипендій, ставки податків, деяких видів зборів і відрахувань.
До другої групи належать норми, які повністю грунтуються на матеріальних потребах. Це норми витрат на харчування в дошкільних та інших навчальних закладах та охорони здоров'я, норми витрат на медикаменти, освітлення, опалення і т.п.
Третю групу складають норми, які визначаються міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, з огляду на загальні методологічні принципи створення й використання фінансових ресурсів. Зокрема, це норми значної частини витрат бюджетних установ та ін
Четверту групу складають фінансові нормативи, які використовуються на загальнодержавному рівні й характеризують пропорції економічного та соціального розвитку. Ця група найменш досліджена й остаточно не сформована.
З урахуванням вищесказаного, розробка сучасних фінансових норм, які задовольнили б потреби ринкового господарства, потребує дослідження зв'язків, причин та умов, які впливають на їх величину, а також оптимального вибору розрахункового показника й форми застосування його на практиці.
Важливою складовою фінансового механізму є також стимули, спрямовані на забезпечення своєчасного і повного надходження коштів до бюджету, найбільш ефективного та економного їх використання, які припускають застосування матеріального заохочення. Система стимулювання у складі нині діючого фінансового механізму включає в основному, різні санкції за неповне й несвоєчасне надходження коштів до бюджету, неекономне і неефективне використання бюджетних асигнувань. Найбільший перелік фінансових стимулів зосереджено в системі взаємовідносин бюджету з господарськими структурами та населенням. Причому платежі до бюджету і система бюджетного фінансування лише тоді можуть перетворитися в економічні стимули, якщо методи мобілізації, напрями та порядок використання бюджетних коштів будуть пов'язані з інтересами суб'єктів господарювання.
Доходи бюджету - це ще не стимули, незважаючи на те, що їх формування зачіпає матеріальні інтереси всіх, хто вносить відповідні платежі. Вилучення коштів у платника не може заохотити його до кращих результатів діяльності. Швидше навпаки, ці платежі не зацікавлюють платника в одержанні високих прибутків. Тим не менш, завдяки вдосконаленню порядку стягнення платежів можна зацікавити того, хто платить, в кращих результатах своєї діяльності. На відміну від бюджетних доходів, які не завжди можуть бути економічними стимулами, витрати бюджету потенційно завжди мають таку властивість. Все залежить від того, наскільки повно вдається реалізувати цей потенціал у конкретних формах бюджетного фінансування.
Таким чином, невтручання держави в створення й використання фінансових ресурсів, а також відсутність ефективного фінансового механізму регулювання економіки призводять до значних втрат і соціальних потрясінь.
Висновок
Фінансовий механізм - явище об'єктивне, зумовлене наявністю фінансів в економічній системі держави, тим не менш, його функціонування залежить від того, які структури в державі зуміють його використати для досягнення поставлених цілей, тобто для здійснення тієї фінансової політики, яку вони проводять.
У ринкових умовах фінансовий механізм вимагає чіткої взаємодії всіх його складових. Серед них немає таких, якими можна б було знехтувати або застосовувати без взаємозв'язку з іншими складовими.
Досвід розвитку економіки в умовах ринку в багатьох зарубіжних країнах підтверджує, що стабільність економічного зростання та підвищення суспільного добробуту потребують постійного вдосконалення фінансового механізму в кожній із його складових. Економічною наукою завжди здійснювався пошук найбільш ефективних форм і методів удосконалення фінансового механізму, і в більшості наукових джерел він одержав назву системи державного макроекономічного регулювання.
Фінансовий механізм у цілому є принциповою схемою практичного використання фінансів в економіці держави, їх впливу на відповідні процеси. Одночасно йому притаманні свої відмінності у практичному застосуванні на рівні держави, підприємницької структури, фінансового інституту і ін
Таким чином, фінансовий механізм працює ефективно, якщо функціонують усі його складові. Застосовуючи їх, держава може спрямовувати економічний і соціальний розвиток на задоволення суспільних потреб.
Список використаної літератури:
1. Опарін В.М. Фінанси (загальна теорія): Навчальний посібник. - К.: КНЕУ, 1999 р.
2. Леоненко П.М., Юхименко П.І., Ільєнко А.А. та ін. Теорія фінансів: навч. посібник / за ред. О.Д. Василенка - Київ: Центр навч. Літератури, 2005
3. Василик О.Д. Теорія фінансів - Київ, 2000
4. Кудряшов В.П. Фінанси. Навч. посібник / Херсон: ОЛДІ-плюс, 2002
5. Курс економіки: Підручник / За ред. Б.А. Райзберг. - ИНФРА-М, 1997
6. Д.В. Клинове, Перпровська І.О. Фінанси. Навчальний посібник. - К., 2002