План
1. Функції грошей
2. Грошовий оборот, його економічна основа
3. Розрахункова частина
Список використаної літератури
Функції грошей
В сучасній економічній літературі сутність грошей, як правило, визначається через їх функції. Функція являє собою конкретний прояв економічного явища, виражає основне призначення економічних законів, які діють в певній сфері економічних відносин.
По відношенню до сутності грошей в економічній літературі існують наступні підходи:
- прагматичне тлумачення,
- концепція представницької вартості,
- гіпотеза власної вартості неметалевих грошей.
Прибічники прагматичного тлумачення вважають, що оскільки неречові, нерозмінні на благородний метал гроші фактично виступають в ролі виняткового грошового антипода, що протистоїть товарному світу, а процес ціноутворення здійснюється в цих грошах, то це доводить, що вони служать реальною мірою вартості товару. Таке тлумачення є достатнім для вирішення обмежених аналітичних задач, але не дає можливості проникнути в глибину сутності явищ. Представники концепції представницької вартості розглядають паперові гроші в якості представників вартості товарів. Вони трактують сучасні неречові кредитні гроші в якості представників сумарної вартості всіх товарів на ринку, що втілюють суспільне необхідну працю, витрачену на виробництво цих товарів. В даній концепції відсутнє пояснення того, яким чином фіксується вартість, яка утримується окремою грошовою одиницею. Гіпотеза власної вартості неметалевих грошей ґрунтується на тому, що нерозмінні на золото гроші є в сучасних умовах не представниками, а носіями власної внутрішньої вартості. Прибічники даної теорії припускають, що вартість грошей формується ніби в два етапи. Підставою її є праця, що витрачається при виробництві грошей і їхнє функціонування, що забезпечує вартість. Ця вартість знаходить свій вираз в ринковій ціні грошового матеріалу. Однак вона трансформується в деяку мінову вартість, на базі якої гроші виступають в ролі загального вартісного еквіваленту.
З загального вартісного еквіваленту, тобто міри вартостей товарів, гроші перетворюються в посередника при обміні товарами. Вони стають універсальним вимірником, технічним інструментом для порівняння вартостей різноманітних товарів. В даному механізмі гроші виконують роль лічильних грошей. При такому підході припускається збереження грошей в якості необхідного елементу господарського механізму. Гроші, що отримують від держави статус законного платіжного засобу, набувають безумовних прав на товари і послуги. Вони продовжують опосередковувати ринковий обмін товарів, однак при цьому в поняття гроші вкладається інший, більш полегшений зміст. Нерозробленість теорії сутності кредитних паперових грошей не заважає їм в країнах з розвинутою ринковою економікою виконувати відповідні завдання. Функції грошей, що виділяються в сучасній економічній літературі, виступають не застиглою формою виразу грошових відносин, а відображають динамічні процеси, що відбуваються, і збагачення цих відносин якісними змінами. Ступінь розвитку тієї чи іншої функції відображає певні етапи розвитку суспільного виробництва. Першою функцією грошей є функція міри вартості, тобто їх спроможність вимірювати вартість всіх товарів, служити посередником при визначенні ціни. Тільки наявність вартості у грошового товару забезпечує одночасну появу еквівалентів товару і грошей на протилежних полюсах та їх наступний обмін у відповідності із законом вартості в функції грошей як засіб обігу та платежу і світових грошей. Разом з тим, необхідно мати на увазі, що не гроші роблять товари порівнюваними. Товари порівнювані за допомогою грошей тому, що вони як і гроші є продуктами людської праці, мають однорідну з ними базу порівняння – абстрактну працю. Виражена в грошах вартість товару є ціною. Ціна або грошова форма товару – це форма лише ідеальна. Вартість взуття, одягу, автомобілів, відеомагнітофонів тощо існує хоча і невидимо в самих речах, вона виражається в їх відношенні до золота. Так як вираз товарних вартостей в золоті носить ідеальний характер, то для цієї операції може бути застосоване також лише уявне або ідеальне золото. Кожний товаровласник і товаровиробник знає, що він ще не перетворює свій товар в гроші, якщо надав їх вартості форму ціни і, що йому не потрібно ні граму реального золота для того, щоб виразити в ньому великий обсяг вартостей. Отже, свою функцію міри вартостей гроші виконують як уявні гроші, що подаються ідеально, тому що тут має місце лише ідеальний переказ товару в їх загальне вартісне буття. Хоча функцію міри вартості виконують гроші, що подаються лише уявно, ціна цілковито залежить від реального грошового матеріалу. Ціну може мати тільки той товар, що знаходиться у відносній формі вартості. Самі гроші ціни не мають, їх вартість не може бути виражена в них же самих. Замість ціни гроші володіють купівельною спроможністю, яка виражаються в абсолютній кількості товару, що можна за них купити. Функція міри вартості відображає відношення товару до грошей, як загального еквіваленту. Однак для визначення ціни товару цього недостатньо. Необхідний масштаб для їх порівняння, одиниця виміру речовинної субстанції загального еквіваленту. Коли гроші відносяться до самих себе, вони виступають як масштаб цін. Масштаб цін не є новою функцією грошей. Це іншого роду функція – "природної субстанції" грошового матеріалу. Хоча речовинним носієм обох функцій с одне і те ж золото, гроші як міра вартості і як масштаб цін виконують дві різні функції, що різняться своєю природою. Міра вартості – економічна функція грошей, що залежить від держави. Гроші як міра вартостей с суспільним вартісним еквівалентом, втіленням суспільне необхідної абстрактної праці і виразом вартостей товару. А це означає, що ця функція визначається законом вартості. Масштаб цін має юридичний характер, залежить від волі держави і служить для вираження не вартості, а ціни товару. Через масштаб цін ідеальна, уявна ціна, що надається товару як показник величини вартості, перетворюється в прейскурантну або ринкову ціну виражену в національній грошовій одиниці.
З розвитком світового ринкового господарства, поглибленням міжнародного розвитку праці і формуванням інтернаціональної вартості товару функція міри вартості переростає у функцію інтернаціональної міри вартості. Це пов'язано з ускладненням специфіки суспільної праці в процесі інтернаціоналізації суспільного відтворення: національно-суспільна праця перетворюється в інтернаціонально-суспільну. Протиріччя між поодинокою і суспільною працею отримує своє розширення на світовому ринку. Відповідно продукт національної праці отримує суспільне визнання на основі національної міри вартості. За допомогою інтернаціональної міри вартостей реалізується основна вимога товарного виробництва: гроші повинні забезпечувати абсолютну обмінність товару не тільки на національному, а і на світовому ринку. Завдяки цьому товари набувають порівнянності і абсолютної обмінності в межах світового господарства. Все сказане справедливо для реальних грошей. Однак в сучасних умовах стан справ докорінно змінився. На зміну повноцінній монеті реальної вартості прийшли папірці, передували яким векселі і розписки ювелірів. Сучасні кредитні гроші не виконують в повній мірі свої класичні функції. Благородний метал в якості загального еквіваленту виконував функцію міри вартості лише завдяки тому, що містив в собі реальну вартість. Проводячи аналогію між обчисленням вартості і виміром ваги головки цукру в шматках золота, К. Маркс писав, що якщо б обидва тіла не володіли вагою, вони не могли б вступити в це відношення, і одне з них не могло б стати виразником ваги іншого. Це наочно показує, що кредитні білети не можуть бути мірою вартості, так як, скажімо, шматки паперу з написом 1, 3, 5, 10 кг – служити мірою ваги. Тільки носій реальної вартості може виконувати функцію міри вартостей. Грошові знаки, які ми називаємо "грошима", не володіють власною вартістю, вони можуть бути лише представниками реальної вартості, е її знаками, але це не дає їм можливості виконувати функцію міри вартості, притаманну повноцінним грошам. Сучасні грошові знаки є лічильними грошима, наділеними представницькою вартістю сукупної товарної маси, що знаходяться в обігу на ринку в даний момент. При цьому "роль міри вартостей виконує сукупна товарна маса (визначена нами в якості загального еквівалента), між якою (ідеально, шляхом грошових знаків) і окремим товаром встановлюється реальне мінове співвідношення, необхідне останнім для обміну. Саме це співвідношення і закріплюється в якості ціни за допомогою кредитних білетів, функції виразу (фіксації) вартісних пропорцій. Таким чином, в процесі еволюції, функція грошей як міри вартості перетворилася у функцію фіксації вартісних пропорцій властиву кредитним грошам. Гроші як одиниця рахунку. Купони. В сучасній ринковій економіці гроші як одиниця рахунку використовуються передусім для виміру і порівняння цінності товару. В кожній державі існує національна одиниця рахунку: карбованець, гривня, долар, марка, єна, песо і т.д. Деякі з валют, що вільно конвертуються, реально виконують цю функцію і на міжнародному ринку. В країнах з високим рівнем інфляції нерідко віддають перевагу використанню в якості одиниці рахунку не місцевій валюті, а іноземній. Така практика, наприклад була широко розповсюджена в 90-ті роки XX століття в Росії, Україні та інших постсоціалістичних країнах, коли велика кількість товарів та послуг поруч з ціною в національних валютах отримали ціну в доларах. Ціни на нерухомість (квартири, землю тощо) виражаються передусім в доларах і лише потім в карбованцях. Висока інфляція, підриваючи національну грошову одиницю, може призвести до грошової реформи і встановленню нової рахункової грошової одиниці. Однак зміна масштабу цін не зачіпає цю функцію грошей, бо впливає на зміни цін всіх товарів і послуг. Існує дві форми обмеження функціонування грошей як одиниці рахунку: бартерна торгівля і торгівля з допомогою купонів. Бартерна торгівля, або безпосередній обмін одного товару на інший, хоч і зустрічається в сучасних умовах, в нормальних умовах має невелике значення. Лише в період суспільних бурь і потрясінь роль бартеру зростає, однак в процесі нормалізації відносин він знову посідає своє другорядне місце. Іншим прикладом обмеження грошей в функціонуванні одиниці рахунку е торгівля за допомогою купонів або спеціальних талонів. Така торгівля е спробою раціонування споживання певних товарів і послуг. Як правило, це викликається дефіцитом товару або цілеспрямованою політикою виробників. В обох випадках випускаються купони, що дозволяють купувати певні товари. Метою їхнього випуску є або обмеження споживання дефіцитних товарів, або навпаки, стимулювання споживання тих товарів, що знаходяться в надлишку. Раціонування продуктів означає, що продукт або послугу можна придбати тільки при наявності купону та спеціального талону. В умовах ринкової економіки таке обмеження свободи вибору легко переборюється: одні купони починають обмінювати на інші. Бартерний обмін поступово витісняється товарно-грошовими відносинами, купони отримують за гроші. В цьому випадку повна вартість товару буде дорівнювати його ціні плюс вартість купону. В більшості випадків купони вводяться не з метою обмеження купівлі окремого виду товарів, а для обмеження грошової маси взагалі. В такій ситуації заробітна плата видається на певну суму в купонах. Здолання локальних меж обігу купону в цьому випадку можливо шляхом обміну його на тверду валюту або товар, що володіє високою ліквідністю, та є спроможним перетворюватися в сучасні гроші. Іншим різновидом раціонування споживання е американські купони. Вони не обмежують свободу вибору адміністративними заходами, а створюють зацікавленість у покупців в придбанні певних товарів шляхом надання знижок з офіційно оголошеної ціни. Американські купони бувають декількох типів. Найбільш простим типом є купон, що надається крамницею покупцеві, який купив товарів на певну суму. Цей купон видається як правило з врахуванням смаків споживача. Касир при цьому лише злегка корегує вибір споживача, та пропонує купон на той вид продукції, яку крамниця купує на пільгових умовах або має в надлишку. Такий купон може бути використаний тільки в крамниці, що його видавала, і при чому протягом певного часу. Поруч з купонами конкретних крамниць є купони більш загального виду, обов'язкові для всіх підприємств роздрібної торгівлі. Вони в свою чергу також поділяються на декілька типів. Найбільш розповсюдженими з них е знижка на новий товар, що ще не завоював ринок, або товар, в реалізації якого в даний момент зацікавлені торгові компанії, прагнучи прискорити реалізацію всієї партії. Торгові організації можуть надати право покупки чергового товару безкоштовно, якщо покупець вже придбав більшу її партію. Купонна торгівля, існуючи в розвинутій ринковій економіці не скасовує гроші ані як одиницю рахунку, ані як засіб обігу, а лише корегує зв'язки між покупцями та продавцями.
Гроші як засіб обігу та платежу. Процес товарного обігу породжує потребу в грошах як засобу обігу. Це зумовлено тим, що грошовий вираз вартості шляхом функції міри вартості ще не означає реалізацію товару. Його ціна реалізується лише при обміні товару на гроші в процесі товарного обігу "Т-Г-Т". Переміщуючи товар з рук в руки, постійно виштовхуючи його із сфери обігу, доводячи товар до споживача, гроші безпосередньо знаходяться в русі, переходять від однієї особи до іншої, пов'язуючи завдяки цьому акти обміну в єдиний процес обігу товарів. Для виконання функції засобу обігу гроші завжди повинні бути в наявності, тобто цю функцію можуть виконувати лише реально існуючі гроші. Вони повинні також володіти такими якостями як портативність, міцність, однорідність, подільність. Суспільна праця у формі вартості здійснює особливий вид руху – товарна вартість перетворюється в грошову, грошова – в товарну. Обіг товарів здійснюється за допомогою грошей. Зміна форм, в процесі якої здійснюється обмін продуктами "Т-Г-Т" припускає, що товар є вихідним і кінцевим пунктом процесу кругообігу товарів. З іншого боку включається кругообіг грошей. До тих пір поки товар зберігається в руках продавця у вигляді грошей, він здійснює лише першу половину свого обігу, коли ж за ці гроші куплений товар, то гроші віддаляються від свого первісного власника. Відбувається безперервне вилучення грошей з їх вихідного пункту: Г-Т. Щоб гроші виконували функцію засобу обігу необхідно додержуватися однієї умови: рух грошей і товарів повинен здійснюватися водночас. Призначення грошей як засобу обігу – бути посередником при обміні товарів. Для ранніх етапів товарообміну кожний товар, що виконував роль загального еквіваленту, вступаючи в обмін з іншим товаром, був одночасно і мірою вартості і засобом обігу, обидві функції в ньому співпадали. Подальший розвиток обміну призвів до відокремлення цих функцій, що сприяло утворенню особливих форм грошей: лічильних грошей як міри вартості і знаків вартості як засобів обігу. Таким чином, тотожність функції в загальному еквіваленті перетворилася в єдність двох протилежностей у повноцінних монетах. В подальшому ця протилежність розвивається у власне протиріччя, що призводить до порушення стійкості грошей як суспільних виробничих відносин. З кількісного боку це виявляється в тому, що брак грошового матеріалу для потреб товарообігу веде до появи в обігу знаків вартості як знаків золота, що створює потенційну можливість для виникнення представницької вартості як результату відриву номінальної і реальної вартості грошової о товару. Якісний бік цього протиріччя виявляється при порушенні оборотності золота і його знаків. Зважаючи на певні обставини, товари не завжди продаються за готівкові гроші. Причинами цього є неоднакова тривалість періодів виробництва і обігу різноманітних товарів, а також сезонний характер виробництва і збуту окремих товарів, що створює нестачу додаткових коштів у господарюючого суб'єкта. В результаті виникає необхідність купівлі-продажу товару з відстрочкою платежу, тобто в кредит. Гроші як засіб платежу мають специфічну форму руху: Т – 3, а через заздалегідь встановлений строк: 3 – Г (де 3 – боргове зобов'язання). При такому обміні немає зустрічного руху грошей і товарів, погашення боргового зобов'язання є кінцевою ланкою в процесі купівлі-продажу. Розрив між товаром і грошима в часі створює небезпеку неплатежу боржника кредитору. В умовах розвинутого товарного господарства гроші в функції засобу платежу пов'язують між собою велику кількість товаровласників, кожний з яких купує товари в кредит. В результаті розрив в одній із ланок платіжного ланцюга призводить до руйнування всього ланцюга боргових зобов'язань і виникнення масових банкрутств товаровласників. Проблема неплатежів по своїм боргам стоїть перед підприємцями всіх країн світу. Особливо гострою вона стала в Україні у 90-х рр. Прискоренню платежів між підприємствами може сприяти розширення використання таких видів кредитних грошей, як банківський вексель, електронні гроші та кредитні картки. В сучасних мовах господарство є кредитним за своєю суттю, тому кредитні гроші виконують функцію – гроші як засіб обігу і платежу водночас.
Функція грошей як засобу нагромадження і заощадження. Гроші виступаючи загальним еквівалентом, тобто забезпечуючи його власнику отримання будь-якого товару, стають загальним втіленням багатства. Тому у людей виникне прагнення до їх накопичення та заощадження. Для утворення скарбів гроші вилучаються з обігу, тобто акт купівлі-продажу переривається. Однак просте накопичення і заощадження грошей власнику додаткового доходу не приносить. На відміну від попередніх двох функцій гроші як засіб накопичення і заощадження повинні володіти здатністю зберігати вартість хоча б на певний період і бути реальними. При металевому обігу ця функція виконувала економічну роль стихійного регулятора грошового обороту: зайві гроші направлялися в скарби, нестача поповнювалася за рахунок скарбів. З розвитком товарного виробництва значення функції як засобу накопичення та заощадження зростало. Без накопичення та заощадження ставало неможливим здійснення процесу відтворення. На відміну від простого товарного відтворення, коли гроші нагромаджувались у вигляді "мертвих скарбів", з розвитком виробництва підприємцю стало не вигідно зберігати гроші, їх стали направляти в оборот для отримання прибутку. Крім того, акумуляція тимчасово вільних коштів – необхідна умова кругообігу капіталу. Саме створення грошових резервів на підприємстві забезпечує пом'якшення порушень, що виникають у окремого господарюючого суб'єкта, а резерви в масштабі країни – відсутність диспропорцій в народному господарстві. Золотий обіг потребував накопичення центральним (емісійним) банком золотого запасу, який використовувався для поповнення внутрішнього обігу; розміну знаків вартості на золото, міжнародних платежів. Це призначення золотого запасу в сучасних умовах відпало в зв'язку з вилученням золота з обігу. Однак золото продовжує відігравати роль скарбу, зосереджуючись в резервах центральних банків, казні держави, урядових валютних органах. Розмір золотого резерву свідчить про багатство країни і забезпечує довіру резидентів та іноземців до національної грошової одиниці. Окремі особи також накопичують золото у формі зливків, монет, прикрас (тезаврація золота), купуючи його на ринку в обмін на національну грошову одиницю. Мета такого накопичення в умовах панування знаків вартості – застрахувати себе від знецінення цих знаків вартості. Основна маса членів суспільства при відсутності золотого обігу накопичує і зберігає кредитні гроші. які є паперовими символами і не створюють реального багатства для власників. Господарюючі суб'єкти зосереджують короткостроковий капітал в кредитних установах, а довгостроковий – за допомогою цінних паперів, отримуючи при цьому дохід. Важливе значення цієї функції – стихійно регулювати грошовий обіг при пануванні знаків вартості – втрачено. Тепер кредитні гроші не можуть еластичне розширювати або зменшувати кількість необхідних для обігу грошей, як це було при золотих грошах. Виконання грошима функції засобу накопичення є важливою передумовою розвитку кредитних відносин, за допомогою яких стає можливим використання тимчасово вільних коштів, що утворюються в різних сферах господарства і населення для надання їх в позику підприємствам і організаціям інших галузей і окремим кредиторам. Кредитні відносини, що виникають і постійно відновлюються, сприяють доцільному використанню ресурсів господарства, розвитку виробництва і більш повному задоволенню потреб населення. Такі результати використання грошей у функції засобу накопичення в межах народного господарства. 1. Функції грошей
2. Грошовий оборот, його економічна основа
3. Розрахункова частина
Список використаної літератури
Функції грошей
В сучасній економічній літературі сутність грошей, як правило, визначається через їх функції. Функція являє собою конкретний прояв економічного явища, виражає основне призначення економічних законів, які діють в певній сфері економічних відносин.
По відношенню до сутності грошей в економічній літературі існують наступні підходи:
- прагматичне тлумачення,
- концепція представницької вартості,
- гіпотеза власної вартості неметалевих грошей.
Прибічники прагматичного тлумачення вважають, що оскільки неречові, нерозмінні на благородний метал гроші фактично виступають в ролі виняткового грошового антипода, що протистоїть товарному світу, а процес ціноутворення здійснюється в цих грошах, то це доводить, що вони служать реальною мірою вартості товару. Таке тлумачення є достатнім для вирішення обмежених аналітичних задач, але не дає можливості проникнути в глибину сутності явищ. Представники концепції представницької вартості розглядають паперові гроші в якості представників вартості товарів. Вони трактують сучасні неречові кредитні гроші в якості представників сумарної вартості всіх товарів на ринку, що втілюють суспільне необхідну працю, витрачену на виробництво цих товарів. В даній концепції відсутнє пояснення того, яким чином фіксується вартість, яка утримується окремою грошовою одиницею. Гіпотеза власної вартості неметалевих грошей ґрунтується на тому, що нерозмінні на золото гроші є в сучасних умовах не представниками, а носіями власної внутрішньої вартості. Прибічники даної теорії припускають, що вартість грошей формується ніби в два етапи. Підставою її є праця, що витрачається при виробництві грошей і їхнє функціонування, що забезпечує вартість. Ця вартість знаходить свій вираз в ринковій ціні грошового матеріалу. Однак вона трансформується в деяку мінову вартість, на базі якої гроші виступають в ролі загального вартісного еквіваленту.
З загального вартісного еквіваленту, тобто міри вартостей товарів, гроші перетворюються в посередника при обміні товарами. Вони стають універсальним вимірником, технічним інструментом для порівняння вартостей різноманітних товарів. В даному механізмі гроші виконують роль лічильних грошей. При такому підході припускається збереження грошей в якості необхідного елементу господарського механізму. Гроші, що отримують від держави статус законного платіжного засобу, набувають безумовних прав на товари і послуги. Вони продовжують опосередковувати ринковий обмін товарів, однак при цьому в поняття гроші вкладається інший, більш полегшений зміст. Нерозробленість теорії сутності кредитних паперових грошей не заважає їм в країнах з розвинутою ринковою економікою виконувати відповідні завдання. Функції грошей, що виділяються в сучасній економічній літературі, виступають не застиглою формою виразу грошових відносин, а відображають динамічні процеси, що відбуваються, і збагачення цих відносин якісними змінами. Ступінь розвитку тієї чи іншої функції відображає певні етапи розвитку суспільного виробництва. Першою функцією грошей є функція міри вартості, тобто їх спроможність вимірювати вартість всіх товарів, служити посередником при визначенні ціни. Тільки наявність вартості у грошового товару забезпечує одночасну появу еквівалентів товару і грошей на протилежних полюсах та їх наступний обмін у відповідності із законом вартості в функції грошей як засіб обігу та платежу і світових грошей. Разом з тим, необхідно мати на увазі, що не гроші роблять товари порівнюваними. Товари порівнювані за допомогою грошей тому, що вони як і гроші є продуктами людської праці, мають однорідну з ними базу порівняння – абстрактну працю. Виражена в грошах вартість товару є ціною. Ціна або грошова форма товару – це форма лише ідеальна. Вартість взуття, одягу, автомобілів, відеомагнітофонів тощо існує хоча і невидимо в самих речах, вона виражається в їх відношенні до золота. Так як вираз товарних вартостей в золоті носить ідеальний характер, то для цієї операції може бути застосоване також лише уявне або ідеальне золото. Кожний товаровласник і товаровиробник знає, що він ще не перетворює свій товар в гроші, якщо надав їх вартості форму ціни і, що йому не потрібно ні граму реального золота для того, щоб виразити в ньому великий обсяг вартостей. Отже, свою функцію міри вартостей гроші виконують як уявні гроші, що подаються ідеально, тому що тут має місце лише ідеальний переказ товару в їх загальне вартісне буття. Хоча функцію міри вартості виконують гроші, що подаються лише уявно, ціна цілковито залежить від реального грошового матеріалу. Ціну може мати тільки той товар, що знаходиться у відносній формі вартості. Самі гроші ціни не мають, їх вартість не може бути виражена в них же самих. Замість ціни гроші володіють купівельною спроможністю, яка виражаються в абсолютній кількості товару, що можна за них купити. Функція міри вартості відображає відношення товару до грошей, як загального еквіваленту. Однак для визначення ціни товару цього недостатньо. Необхідний масштаб для їх порівняння, одиниця виміру речовинної субстанції загального еквіваленту. Коли гроші відносяться до самих себе, вони виступають як масштаб цін. Масштаб цін не є новою функцією грошей. Це іншого роду функція – "природної субстанції" грошового матеріалу. Хоча речовинним носієм обох функцій с одне і те ж золото, гроші як міра вартості і як масштаб цін виконують дві різні функції, що різняться своєю природою. Міра вартості – економічна функція грошей, що залежить від держави. Гроші як міра вартостей с суспільним вартісним еквівалентом, втіленням суспільне необхідної абстрактної праці і виразом вартостей товару. А це означає, що ця функція визначається законом вартості. Масштаб цін має юридичний характер, залежить від волі держави і служить для вираження не вартості, а ціни товару. Через масштаб цін ідеальна, уявна ціна, що надається товару як показник величини вартості, перетворюється в прейскурантну або ринкову ціну виражену в національній грошовій одиниці.
З розвитком світового ринкового господарства, поглибленням міжнародного розвитку праці і формуванням інтернаціональної вартості товару функція міри вартості переростає у функцію інтернаціональної міри вартості. Це пов'язано з ускладненням специфіки суспільної праці в процесі інтернаціоналізації суспільного відтворення: національно-суспільна праця перетворюється в інтернаціонально-суспільну. Протиріччя між поодинокою і суспільною працею отримує своє розширення на світовому ринку. Відповідно продукт національної праці отримує суспільне визнання на основі національної міри вартості. За допомогою інтернаціональної міри вартостей реалізується основна вимога товарного виробництва: гроші повинні забезпечувати абсолютну обмінність товару не тільки на національному, а і на світовому ринку. Завдяки цьому товари набувають порівнянності і абсолютної обмінності в межах світового господарства. Все сказане справедливо для реальних грошей. Однак в сучасних умовах стан справ докорінно змінився. На зміну повноцінній монеті реальної вартості прийшли папірці, передували яким векселі і розписки ювелірів. Сучасні кредитні гроші не виконують в повній мірі свої класичні функції. Благородний метал в якості загального еквіваленту виконував функцію міри вартості лише завдяки тому, що містив в собі реальну вартість. Проводячи аналогію між обчисленням вартості і виміром ваги головки цукру в шматках золота, К. Маркс писав, що якщо б обидва тіла не володіли вагою, вони не могли б вступити в це відношення, і одне з них не могло б стати виразником ваги іншого. Це наочно показує, що кредитні білети не можуть бути мірою вартості, так як, скажімо, шматки паперу з написом 1, 3, 5, 10 кг – служити мірою ваги. Тільки носій реальної вартості може виконувати функцію міри вартостей. Грошові знаки, які ми називаємо "грошима", не володіють власною вартістю, вони можуть бути лише представниками реальної вартості, е її знаками, але це не дає їм можливості виконувати функцію міри вартості, притаманну повноцінним грошам. Сучасні грошові знаки є лічильними грошима, наділеними представницькою вартістю сукупної товарної маси, що знаходяться в обігу на ринку в даний момент. При цьому "роль міри вартостей виконує сукупна товарна маса (визначена нами в якості загального еквівалента), між якою (ідеально, шляхом грошових знаків) і окремим товаром встановлюється реальне мінове співвідношення, необхідне останнім для обміну. Саме це співвідношення і закріплюється в якості ціни за допомогою кредитних білетів, функції виразу (фіксації) вартісних пропорцій. Таким чином, в процесі еволюції, функція грошей як міри вартості перетворилася у функцію фіксації вартісних пропорцій властиву кредитним грошам. Гроші як одиниця рахунку. Купони. В сучасній ринковій економіці гроші як одиниця рахунку використовуються передусім для виміру і порівняння цінності товару. В кожній державі існує національна одиниця рахунку: карбованець, гривня, долар, марка, єна, песо і т.д. Деякі з валют, що вільно конвертуються, реально виконують цю функцію і на міжнародному ринку. В країнах з високим рівнем інфляції нерідко віддають перевагу використанню в якості одиниці рахунку не місцевій валюті, а іноземній. Така практика, наприклад була широко розповсюджена в 90-ті роки XX століття в Росії, Україні та інших постсоціалістичних країнах, коли велика кількість товарів та послуг поруч з ціною в національних валютах отримали ціну в доларах. Ціни на нерухомість (квартири, землю тощо) виражаються передусім в доларах і лише потім в карбованцях. Висока інфляція, підриваючи національну грошову одиницю, може призвести до грошової реформи і встановленню нової рахункової грошової одиниці. Однак зміна масштабу цін не зачіпає цю функцію грошей, бо впливає на зміни цін всіх товарів і послуг. Існує дві форми обмеження функціонування грошей як одиниці рахунку: бартерна торгівля і торгівля з допомогою купонів. Бартерна торгівля, або безпосередній обмін одного товару на інший, хоч і зустрічається в сучасних умовах, в нормальних умовах має невелике значення. Лише в період суспільних бурь і потрясінь роль бартеру зростає, однак в процесі нормалізації відносин він знову посідає своє другорядне місце. Іншим прикладом обмеження грошей в функціонуванні одиниці рахунку е торгівля за допомогою купонів або спеціальних талонів. Така торгівля е спробою раціонування споживання певних товарів і послуг. Як правило, це викликається дефіцитом товару або цілеспрямованою політикою виробників. В обох випадках випускаються купони, що дозволяють купувати певні товари. Метою їхнього випуску є або обмеження споживання дефіцитних товарів, або навпаки, стимулювання споживання тих товарів, що знаходяться в надлишку. Раціонування продуктів означає, що продукт або послугу можна придбати тільки при наявності купону та спеціального талону. В умовах ринкової економіки таке обмеження свободи вибору легко переборюється: одні купони починають обмінювати на інші. Бартерний обмін поступово витісняється товарно-грошовими відносинами, купони отримують за гроші. В цьому випадку повна вартість товару буде дорівнювати його ціні плюс вартість купону. В більшості випадків купони вводяться не з метою обмеження купівлі окремого виду товарів, а для обмеження грошової маси взагалі. В такій ситуації заробітна плата видається на певну суму в купонах. Здолання локальних меж обігу купону в цьому випадку можливо шляхом обміну його на тверду валюту або товар, що володіє високою ліквідністю, та є спроможним перетворюватися в сучасні гроші. Іншим різновидом раціонування споживання е американські купони. Вони не обмежують свободу вибору адміністративними заходами, а створюють зацікавленість у покупців в придбанні певних товарів шляхом надання знижок з офіційно оголошеної ціни. Американські купони бувають декількох типів. Найбільш простим типом є купон, що надається крамницею покупцеві, який купив товарів на певну суму. Цей купон видається як правило з врахуванням смаків споживача. Касир при цьому лише злегка корегує вибір споживача, та пропонує купон на той вид продукції, яку крамниця купує на пільгових умовах або має в надлишку. Такий купон може бути використаний тільки в крамниці, що його видавала, і при чому протягом певного часу. Поруч з купонами конкретних крамниць є купони більш загального виду, обов'язкові для всіх підприємств роздрібної торгівлі. Вони в свою чергу також поділяються на декілька типів. Найбільш розповсюдженими з них е знижка на новий товар, що ще не завоював ринок, або товар, в реалізації якого в даний момент зацікавлені торгові компанії, прагнучи прискорити реалізацію всієї партії. Торгові організації можуть надати право покупки чергового товару безкоштовно, якщо покупець вже придбав більшу її партію. Купонна торгівля, існуючи в розвинутій ринковій економіці не скасовує гроші ані як одиницю рахунку, ані як засіб обігу, а лише корегує зв'язки між покупцями та продавцями.
Гроші як засіб обігу та платежу. Процес товарного обігу породжує потребу в грошах як засобу обігу. Це зумовлено тим, що грошовий вираз вартості шляхом функції міри вартості ще не означає реалізацію товару. Його ціна реалізується лише при обміні товару на гроші в процесі товарного обігу "Т-Г-Т". Переміщуючи товар з рук в руки, постійно виштовхуючи його із сфери обігу, доводячи товар до споживача, гроші безпосередньо знаходяться в русі, переходять від однієї особи до іншої, пов'язуючи завдяки цьому акти обміну в єдиний процес обігу товарів. Для виконання функції засобу обігу гроші завжди повинні бути в наявності, тобто цю функцію можуть виконувати лише реально існуючі гроші. Вони повинні також володіти такими якостями як портативність, міцність, однорідність, подільність. Суспільна праця у формі вартості здійснює особливий вид руху – товарна вартість перетворюється в грошову, грошова – в товарну. Обіг товарів здійснюється за допомогою грошей. Зміна форм, в процесі якої здійснюється обмін продуктами "Т-Г-Т" припускає, що товар є вихідним і кінцевим пунктом процесу кругообігу товарів. З іншого боку включається кругообіг грошей. До тих пір поки товар зберігається в руках продавця у вигляді грошей, він здійснює лише першу половину свого обігу, коли ж за ці гроші куплений товар, то гроші віддаляються від свого первісного власника. Відбувається безперервне вилучення грошей з їх вихідного пункту: Г-Т. Щоб гроші виконували функцію засобу обігу необхідно додержуватися однієї умови: рух грошей і товарів повинен здійснюватися водночас. Призначення грошей як засобу обігу – бути посередником при обміні товарів. Для ранніх етапів товарообміну кожний товар, що виконував роль загального еквіваленту, вступаючи в обмін з іншим товаром, був одночасно і мірою вартості і засобом обігу, обидві функції в ньому співпадали. Подальший розвиток обміну призвів до відокремлення цих функцій, що сприяло утворенню особливих форм грошей: лічильних грошей як міри вартості і знаків вартості як засобів обігу. Таким чином, тотожність функції в загальному еквіваленті перетворилася в єдність двох протилежностей у повноцінних монетах. В подальшому ця протилежність розвивається у власне протиріччя, що призводить до порушення стійкості грошей як суспільних виробничих відносин. З кількісного боку це виявляється в тому, що брак грошового матеріалу для потреб товарообігу веде до появи в обігу знаків вартості як знаків золота, що створює потенційну можливість для виникнення представницької вартості як результату відриву номінальної і реальної вартості грошової о товару. Якісний бік цього протиріччя виявляється при порушенні оборотності золота і його знаків. Зважаючи на певні обставини, товари не завжди продаються за готівкові гроші. Причинами цього є неоднакова тривалість періодів виробництва і обігу різноманітних товарів, а також сезонний характер виробництва і збуту окремих товарів, що створює нестачу додаткових коштів у господарюючого суб'єкта. В результаті виникає необхідність купівлі-продажу товару з відстрочкою платежу, тобто в кредит. Гроші як засіб платежу мають специфічну форму руху: Т – 3, а через заздалегідь встановлений строк: 3 – Г (де 3 – боргове зобов'язання). При такому обміні немає зустрічного руху грошей і товарів, погашення боргового зобов'язання є кінцевою ланкою в процесі купівлі-продажу. Розрив між товаром і грошима в часі створює небезпеку неплатежу боржника кредитору. В умовах розвинутого товарного господарства гроші в функції засобу платежу пов'язують між собою велику кількість товаровласників, кожний з яких купує товари в кредит. В результаті розрив в одній із ланок платіжного ланцюга призводить до руйнування всього ланцюга боргових зобов'язань і виникнення масових банкрутств товаровласників. Проблема неплатежів по своїм боргам стоїть перед підприємцями всіх країн світу. Особливо гострою вона стала в Україні у 90-х рр. Прискоренню платежів між підприємствами може сприяти розширення використання таких видів кредитних грошей, як банківський вексель, електронні гроші та кредитні картки. В сучасних мовах господарство є кредитним за своєю суттю, тому кредитні гроші виконують функцію – гроші як засіб обігу і платежу водночас.
При вирішенні проблеми доцільності накопичення коштів слід враховувати наступне:
- можливість безперешкодного використання розміщених грошових коштів;
- надійність вкладень;
- мінімізація ризику;
- можливість отримання доходу від вкладених коштів.
Функція світових грошей. Появу світових грошей викликали зовнішньоторговельні зв'язки, міжнародні кредити, надання послуг зовнішньому партнеру. Світові гроші функціонують як загальний платіжний засіб, загальний купівельний засіб і загальна матеріалізація суспільного багатства. Вони в якості міжнародного засобу виступають при розрахунках по міжнародним балансам: якщо платежі даної країни за певний період перевищують її грошові надходження від інших країн, то гроші виступають засобом платежу. Міжнародним купівельним засобом світові гроші служать при порушенні рівноваги обміну товарами та послугами між країнами, тоді їх оплата здійснюється готівковими грошима. Як загальне втілення суспільного багатства світові гроші використовуються при наданні позик або субсидій однією країною іншій або при виплаті репарацій країні-переможниці країною, що переможена. В такому випадку відбувається переміщення частини багатства від однієї держави до іншої в грошовій формі. При золотому стандарті світовими грошима виступало золото, як засіб регулювання платіжного балансу, і кредитні гроші (банкноти) окремих держав, розмінні на золото (в основному долар США та британський фунт стерлінгів). Для зміцнення національних грошей таких держав, як США та Великобританія, в якості світових грошей та за їх ініціативою використовувались міжнародні валютні договори та валютні кліринги. Вперше міжнародний валютний договір був застосований на Генуезькій конференції 1922 р. У відповідності з ним долар США та англійський фунт стерлінгів були оголошені еквівалентами золота і введені в міжнародний оборот як світові гроші. Наступні міжнародні договори були оформлені на Бретон-Вудській конференції 1944 р., яка встановила, що функція світових грошей зберігається за золотом як засобом кінцевих розрахунків між країнами, хоча масштаби його використання зменшувались. Паралельно з золотом в якості міжнародних платіжних засобів та резервних валют в міжнародному обороті визнаний долар США, який прирівнювався до золота за офіційним співвідношенням 35 доларів за тройську унцію (31,1 г.) і в меншій мірі – фунт стерлінгів Великобританії. Крім міжнародних валютних договорів підписувались регіональні валютні угоди (валютні блоки, валютні зони), які забезпечували пануюче становище однієї грошової одиниці найбільш розвинутої держави у зовнішньоекономічних відносинах країн, які їх підписали. Так були створені Стерлінговий блок (1931 р.), Доларовий блок (1933 р.), Золотий блок (на чолі з Францією, 1933 р.). Під час Другої світової війни і після її закінчення на базі валютних блоків сформувались зони:
стерлінгова, доларова, французького франка, а також з'явились зони голландського гульдена, італійської ліри, іспанської песети, південноафриканського ринда.
Валютні кліринги – система розрахунків між країнами на основі заліку взаємних вимог у відповідності з міжнародними платіжним угодами, які передбачали клірингові рахунки, валюту, порядок вирівнювання платежів. Після Другої світової війни валютні кліринги діяли в умовах валютних обмежень, відміна останніх призвела до ліквідації таких угод між розвинутими країнами.
Для створення міжнародної лічильної грошової одиниці з метою вирішення проблеми міжнародної ліквідності Міжнародний валютний фонд ввів нові резервні і платіжні засоби –- спеціальні права запозичення (СДР). СДР призначені для регулювання сальдо платіжного балансу країн-членів МВФ, поповнення офіційних резервів та розрахунків, а також порівняння національних валют. В 1971 р. був встановлений золотий вміст СДР, що дорівнював, як і долар США, 0,888671 г., але з 1 липня 1974 р. (після девальвації долара) вартість одиниці СДР визначалась на основі середньозваженого курсу спочатку 16, а потім 5 провідних валют розвинутих країн.
Для країн-учасниць Європейського валютного союзу (ЄВС) з березня 1979 р. введена регіональна міжнародна лічильна одиниця – ЕКЮ (European Currency Unit (ЕСU). На відміну від СДР європейська валютна одиниця була на половину забезпечена золотом і доларами США (за рахунок об'єднання 20 % офіційних резервів країн-учасниць ЄВС), а на половину їх національними валютами. ЕКЮ – безготівкова грошова одиниця, яка виступала у вигляді записів на рахунках в центральних банках країн-членів. Вартість ЕКЮ визначалася так само, як і СДР, середньозваженим курсом валют країн-членів. Її використовували в розрахунках дванадцять країн ЄВС. З 1999 р. замість ЕКЮ в обіг була введена нова грошова одиниця євро. На першому етапі (січень 1999 р. – грудень 2001 р.) євро офіційно введена в безготівковій формі в 11 країнах Союзу (Австрія, Бельгія, Німеччина, Ірландія, Іспанія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Фінляндія). З 1 січня 2002 р. почався другий етап – введення готівкових євро (банкнот і монет) в 12 країнах ЄВС (вище перелічені плюс Греція). Великобританія, Швеція і Данія з різних причин поки що вирішили не приєднуватися до зони євро. Наступний етап планується почати з 1 липня 2002 р., коли припиняться готівкові і безготівкові розрахунки в національних валютах країн-учасниць зони євро, і євро стане єдиним платіжним засобом. Стабільна грошова одиниця євро повинна відігравати значно важливішу роль у міжнародній валютній системі як торгова, інвестиційна і резервна валюта; аніж будь-яка з діючих національних валют. Крім того, євро може стати серйозним конкурентом долару в якості розрахункового засобу і альтернативною резервною валютою як для країн ЄВС, так і для торгово-фінансових партнерів по всьому світу. Всі наведені функції грошей представляють собою прояв єдиної сутності грошей як загального еквіваленту товарів та послуг, знаходяться в тісному зв'язку та єдності. Логічно та історично кожна наступна функція е результатом розвитку попередніх функцій.
З усього вищесказаного випливають три основні властивості грошей, які розкривають їх сутність:
• гроші забезпечують загальну безпосередню обмінність – за них купується будь-який товар;
• гроші виражають мінову вартість товарів – через них визначається ціна товару, а це дає кількісне порівняння різних за споживчими вартостями товарів;
• гроші виступають загальною матеріалізацією загального робочого часу, що втілюється в товарі.
Грошовий оборот, його економічна основа
Серед понять, що характеризують грошові відносини в суспільстві, основними є грошовий оборот, грошовий обіг, фінанси, кредит, маса грошей, швидкість обігу грошей. Якщо деякі з них знайшли в літературі досить повне й однозначне тлумачення, то поняття грошового обороту і грошового обігу досі залишаються дискусійними. Дискусії ведуться щодо сутності цих понять, їх взаємозв’язку, сфер використання тощо. У багатьох виданнях грошовий оборот трактується як сукупність усіх грошових платежів у народному господарстві. Таке визначення має той істотний недолік, що фіксує лише кількісний бік грошового обороту, його результативний аспект. Сутність же його як руху грошей у процесі відтворення залишається поза увагою. Цей недолік спричиняє формальний підхід і до визначення поняття грошового обігу, який трактується лише як готівкова сфера грошового обороту. Уперше визначення грошового обороту і грошового обігу з відтворювальних позицій було дано в першому виданні цього підручника, що був опублікований у 1992 р. Такий підхід підтримали автори фундаментального російського підручника «Деньги, кредит, банки», виданого за редакцією О.І. Лаврушина в 1998 р. Проте відтворювальна позиція у трактуванні грошового обороту в підручнику російських авторів не була послідовною, й у визначенні грошового обігу автори повернулися до формальних ознак, звівши його лише до обороту готівки на тій підставі, що лише готівка здійснює обіг поза банками. Насправді рух грошей при реалізації цінностей однаково здійснюють як готівкові, так і безготівкові гроші, переходячи від одного учасника сфери обігу до іншого. Відмінність лише в тому, що готівка переміщується з рук платника в руки одержувача, а безготівкові гроші переміщуються з рахунку платника на рахунок одержувача. Але ця відмінність не змінює сутності явища грошового обігу, що обслуговує реалізацію реальних благ (детальніше це питання буде розглянуто в розділі 2.3). У ринковій економіці суспільне виробництво має товарну форму, що зумовлює двоякий вираз руху валового сукупного продукту — натурально-речовий та грошовий. У процесі відтворення рух вартості в цих двох виразах проявляється як два самостійні процеси — як рух продуктів і як рух грошей чи грошових доходів. Проте вони нерозривно пов’язані, у них спільна субстанція — вартість сукупного продукту. Гроші базуються на цій вартості, вона визначає реальну цінність маси грошей, що перебуває в обороті, незалежно від її номінальної величини. Водночас рух грошей обслуговує переміщення цієї вартості в процесі відтворення, окремі грошові операції суб’єктів економічних відносин спричинюють відповідне переміщення між ними реальної вартості, тобто мають реальний економічний зміст. Процес суспільного відтворення відбувається безперервно, тому безперервним є і рух грошей, що його обслуговує. Взятий сам по собі цей процес безперервного руху грошей між суб’єктами економічних відносин у суспільному відтворенні являє собою грошовий оборот. Грошовий оборот — явище макроекономічного порядку. Він обслуговує кругообіг усього сукупного капіталу суспільства на всіх стадіях суспільного відтворення: у виробництві, розподілі, обміні і споживанні. Тому нерідко його називають сукупним грошовим оборотом. Через авансування грошей на придбання засобів виробництва і оплату робочої сили капітал спрямовується у сферу виробництва і забезпечує виготовлення валового національного продукту. Через оплату виготовленої продукції та послуг гроші обслуговують реалізацію національного продукту і вивільнення суспільного капіталу в грошовій формі. У процесі використання грошової виручки від реалізації продукції та послуг здійснюється розподіл вартості національного продукту між власниками факторів виробництва (кредиторами, акціонерами, найманими працівниками) та державою, якій належать установлені податки. В усіх економічних суб’єктів формуються грошові доходи, за рахунок яких вони спрямовують капітал у сферу споживання — виробничого та особистого. Тим самим забезпечується новий цикл суспільного відтворення. Грошовий оборот як макроекономічне явище слід відрізняти від обороту грошей у межах кругообігу окремого індивідуального капіталу, тобто на мікрорівні. В останньому випадку гроші є однією з функціональних форм капіталу, його складовою та елементом багатства, яким володіє власник цього індивідуального капіталу. У цьому випадку гроші являють собою капітал, вони вимагають для себе відповідної норми прибутку (доходу) подібно до інших форм капіталу. Чим більшою масою грошей володіє даний індивідуальний власник, тим він багатший, тим більші його можливості «заробити» прибуток чи дохід. Зовсім іншу роль відіграють гроші в сукупному грошовому обороті. Тут вони функціонують виключно як гроші і не є функціональною формою капіталу. Тому їх масу в обороті не можна вважати частиною багатства країни, тобто її зростання не збільшує сукупного капіталу суспільства подібно до капіталу окремого індивіда. Якби грошова маса, що перебуває в обороті, раптово збільшилася вдвічі, то загальний обсяг багатства країни не тільки не збільшився, а міг би навіть зменшитися у зв’язку зі зростанням витрат на виготовлення додаткових грошей та з провокуванням інфляції їх випуском в оборот. Цього положення не змінює той факт, що значна частина маси грошей, яка обслуговує сукупний оборот, капіталізується і перетворюється в позичковий капітал. Капіталізація частини грошової маси сприяє прискоренню реалізації сукупного валового продукту, а отже — збільшенню його обсягу, тобто зростанню суспільного багатства, але самі гроші на макрорівні в таке багатство не перетворюються. Завдяки капіталізації гроші в межах наявної маси швидше передаються від одного економічного суб’єкта до іншого, ніби швидше «тасуються», але якісно вони не змінюються, залишаючись лише віддзеркаленням реального багатства. Детальніше роль позичкового капіталу буде розглянута в розділі 9. Сукупний грошовий оборот і оборот грошей у межах індивідуального капіталу істотно відрізняються також механізмами формування грошової маси, необхідної для їх обслуговування. Грошові кошти, необхідні для обслуговування кругообігу індивідуального капіталу, значною мірою вже є в розпорядженні відповідного власника, тобто це його власні кошти. Якщо ж їх недостатньо, то додаткові кошти мобілізуються на грошовому ринку. Грошовий ринок займає важливе місце в кругообігу індивідуального капіталу, з нього починається оборот грошей, що обслуговує індивідуальний капітал, на ньому й завершується кожний окремий цикл його кругообігу. Частина грошового доходу кожного економічного суб’єкта спрямовується на погашення боргів і повертається на грошовий ринок. Інша частина, що становить тимчасово вільні кошти, спрямовується на грошовий ринок як ресурс для кредитування інших суб’єктів. Сукупний грошовий оборот обслуговується переважно теж за рахунок наявної в обороті грошової маси, тобто тих грошей, які є в розпорядженні окремих економічних суб’єктів. Грошовий ринок перетворюється у внутрішній елемент цього обороту і забезпечує перерозподіл наявної грошової маси з метою прискорення її обігу і найповнішого забезпечення потреб обороту в грошах у межах наявної їх маси. Завдяки грошовому ринку значно посилюється еластичність грошового обороту, зростає здатність даної маси грошей обслужити зростаючі обсяги обороту. Проте вказані можливості грошового ринку не безмежні, і неминуче виникають потреби в поповненні обороту додатковою масою грошей. На відміну від кругообігу індивідуального капіталу, ці потреби можуть бути задоволені лише за рахунок додаткової емісії грошей. Потреби в додатковій емісії можуть бути зумовлені кількома факторами:
· зростанням обсягів валового національного продукту, для реалізації яких банківська система повинна розширювати кредитування суб’єктів обороту;
· зростанням чистого імпорту (перевищенням імпорту над експортом);
· зниженням перерозподільної функції грошового ринку, внаслідок чого наявна грошова маса буде повільніше обертатися і не зможе забезпечити всі потреби обороту;
· іншими чинниками, що можуть уповільнити швидкість руху грошей по каналах обороту.
В усіх цих випадках додатково випущені гроші надходять у сукупний оборот через грошовий ринок, що відповідає їх кредитній природі та забезпечує відповідність емісії потребам обороту.
З усього сказаного випливає висновок, що сукупний грошовий оборот не є механічною сумою оборотів грошей у межах індивідуальних капіталів, а являє собою самостійне економічне явище, безпосередньо пов’язане з процесом суспільного відтворення в цілому. Це одне з найбільш широких, абстрактних і узагальнених явищ економічного життя суспільства. Суб’єктами грошового обороту є всі юридичні та фізичні особи, які беруть участь у виробництві, розподілі, обміні та споживанні валового внутрішнього продукту. Це всі підприємства (промисловості, сільського господарства, транспорту, зв’язку, будівництва, торгівлі, комунального господарства тощо), усі державні, громадські, комерційні установи та організації, банки та інші фінансово-кредитні установи, все населення, що самостійно одержує та витрачає грошові кошти. Усі вони на певних підставах одержують грошові доходи, витрачають чи зберігають їх і цим впливають на економічні процеси та стають економічними суб’єктами суспільства. Якщо абстрагуватися від відтворювального аспекту, то грошовий оборот можна уявити просто як безперервний процес переміщення грошей у функціях засобів обігу і платежу між окремими його суб’єктами. Це, зокрема, переміщення грошей між:
· окремими підприємствами та організаціями;
· підприємствами та організаціями і населенням;
· окремими фізичними особами;
· комерційними банками і підприємствами та організаціями;
· комерційними банками і населенням;
· окремими комерційними банками;
· комерційними банками і центральним банком;
· небанківськими фінансово-кредитними установами різного призначення, з одного боку, і підприємствами, організаціями, установами та населенням — з іншого;
· небанківськими фінансово-кредитними установами різного призначення і банками;
· окремими небанківськими фінансово-кредитними установами різного призначення.
На кожній із цих ділянок можуть мати місце зустрічні грошові вимоги між суб’єктами обороту, що створює можливість їх взаємного погашення (заліку). Залік зменшує обсяг грошового обороту і потребу в грошах для його обслуговування. Економічною основою грошового обороту є процес суспільного відтворення. Суб’єкти цього процесу постійно одержують грошові доходи від реалізації належних їм ресурсів чи виготовлених ними продуктів, що спричинює відповідні грошові потоки. Водночас потоки руху грошей є не тільки результатом відтворювального процесу, а й важливою передумовою його успішного здійснення. Надмірні затримки в русі грошей неминуче викликають гальмування товарних потоків, погіршення кон’юнктури ринків, посилення стагнації виробництва. Внутрішня обумовленість грошового обороту процесом суспільного відтворення визначає його сутнісну єдність і безперервність, які можна назвати конституційними ознаками грошового обороту. Це положення має важливе значення для практики управління і використання грошового обороту. У ній не повинно допускатися зведення непереборних перепон на шляху грошових потоків, як і непрохідних меж між окремими потоками грошей.
Розрахункова частина
Наведено балансові звіти комерційних банків. Визначити кредитний потенціал банку та банківської системи при умові, що всі банки будуть надавати кредити на максимально можливу суму. Скласти балансовий звіт банку після того, як він надасть кредити на максимально можливу суму
Визначимо кредитний потенціал банку.
Обов’язкові резерви:
R= r*D / 100;
R= 12*(32+40) /100;
R= 8,64 млн. грн.
E= TR – R
Де TR фактичні резерви банку
E= 26 – 8,64 = 17, 36 млн. грн.
Визначимо кредитний потенціал банківської системи
ΔM = m*E
m= 1/r,
де r – норм. обов. резервування
m= 1/0,12
m= 8,3.
ΔM= 8,3 * 17,36 = 144,7 млн. грн.
Складемо балансовий звіт
Завдання 2. Кредитор повинен видавати протягом трьох років кредит частинами: певні суми на початку кожного року. Позичальник буде повертати позику теж по частинах: певні суми наприкінці 3–го, 4–го, 5–го років. Чи буде така операція вигідна для кредитора?
Витрати
В = QUOTE 
Доходи
Виручка
Д-В= 4,62 - 3,93 = 0,69 млн. грн.
Відповідь: в результаті операції кредитор отримає 690000 грн. чистої виручки. Отже операціє є доцільна
Завдання 3. На основі наведених даних визначити зміну номінального доходу, реального доходу та купівельної спроможності грошей
Визначимо зміну номінального доходу
18,2 – 16,9 = 1,3 тис. грн.
Реальний дохід збільшився на
18,2/16,9 * 100% = 107,7%
107,7% - 117% = 9,3%
Купівельна спроможність становить
КС= 1/9,3;
КС=0,11
Література
1. Закон України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 р.
2. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р.
3. Закон України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» від 5 квітня 2001 р.
4. Указ Президента України «Про грошову реформу в Україні» // Вісник НБУ. — 1996. — № 5.
5. Гальчинський А.С. Теорія грошей. — К.: Основи. — 2001.
6. Долан Э.Дж., Кэмпбэлл К.Л., Кэмпбэлл Г.Дж. Деньги, банковское дело и денежно-кредитная политика. — М.; Л., 1991.
7. Деньги, кредит, банки / Под ред. О.И. Лаврушина. — М., 1998.
8. Гроші та кредит / За ред. Б.С. Івасіва. — К., 1999.
9. Мишкін Фредерік С. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків. — К., 1998.
10. Усоскин В.М. Современный коммерческий банк: управление и операции. — М., 1993.
11. Фридмен М. Количественная теория денег. — М., 1996.
12. Кейнс Дж.М. Трактат про грошову реформу. Загальна теорія зайнятості, процента та грошей. — К., 1999.
13. Деньги / Под ред. А.А. Чухно. — К., 1997.
14. Савлук М.І. Нова національна валюта гривня працює на економіку України // Фінанси України. — 1997. — № 2.
15. Савлук М.І., Сугоняко О.А. Чи вистачає грошей економіці України? // Вісник НБУ. — 1997. — № 4.
16. Савлук М.І. Грошово-кредитна політика Національного банку України та оцінка її ефективності // Вісник НБУ. — 1999. — № 1.
· зростанням чистого імпорту (перевищенням імпорту над експортом);
· зниженням перерозподільної функції грошового ринку, внаслідок чого наявна грошова маса буде повільніше обертатися і не зможе забезпечити всі потреби обороту;
· іншими чинниками, що можуть уповільнити швидкість руху грошей по каналах обороту.
В усіх цих випадках додатково випущені гроші надходять у сукупний оборот через грошовий ринок, що відповідає їх кредитній природі та забезпечує відповідність емісії потребам обороту.
З усього сказаного випливає висновок, що сукупний грошовий оборот не є механічною сумою оборотів грошей у межах індивідуальних капіталів, а являє собою самостійне економічне явище, безпосередньо пов’язане з процесом суспільного відтворення в цілому. Це одне з найбільш широких, абстрактних і узагальнених явищ економічного життя суспільства. Суб’єктами грошового обороту є всі юридичні та фізичні особи, які беруть участь у виробництві, розподілі, обміні та споживанні валового внутрішнього продукту. Це всі підприємства (промисловості, сільського господарства, транспорту, зв’язку, будівництва, торгівлі, комунального господарства тощо), усі державні, громадські, комерційні установи та організації, банки та інші фінансово-кредитні установи, все населення, що самостійно одержує та витрачає грошові кошти. Усі вони на певних підставах одержують грошові доходи, витрачають чи зберігають їх і цим впливають на економічні процеси та стають економічними суб’єктами суспільства. Якщо абстрагуватися від відтворювального аспекту, то грошовий оборот можна уявити просто як безперервний процес переміщення грошей у функціях засобів обігу і платежу між окремими його суб’єктами. Це, зокрема, переміщення грошей між:
· окремими підприємствами та організаціями;
· підприємствами та організаціями і населенням;
· окремими фізичними особами;
· комерційними банками і підприємствами та організаціями;
· комерційними банками і населенням;
· окремими комерційними банками;
· комерційними банками і центральним банком;
· небанківськими фінансово-кредитними установами різного призначення, з одного боку, і підприємствами, організаціями, установами та населенням — з іншого;
· небанківськими фінансово-кредитними установами різного призначення і банками;
· окремими небанківськими фінансово-кредитними установами різного призначення.
На кожній із цих ділянок можуть мати місце зустрічні грошові вимоги між суб’єктами обороту, що створює можливість їх взаємного погашення (заліку). Залік зменшує обсяг грошового обороту і потребу в грошах для його обслуговування. Економічною основою грошового обороту є процес суспільного відтворення. Суб’єкти цього процесу постійно одержують грошові доходи від реалізації належних їм ресурсів чи виготовлених ними продуктів, що спричинює відповідні грошові потоки. Водночас потоки руху грошей є не тільки результатом відтворювального процесу, а й важливою передумовою його успішного здійснення. Надмірні затримки в русі грошей неминуче викликають гальмування товарних потоків, погіршення кон’юнктури ринків, посилення стагнації виробництва. Внутрішня обумовленість грошового обороту процесом суспільного відтворення визначає його сутнісну єдність і безперервність, які можна назвати конституційними ознаками грошового обороту. Це положення має важливе значення для практики управління і використання грошового обороту. У ній не повинно допускатися зведення непереборних перепон на шляху грошових потоків, як і непрохідних меж між окремими потоками грошей.
Розрахункова частина
Наведено балансові звіти комерційних банків. Визначити кредитний потенціал банку та банківської системи при умові, що всі банки будуть надавати кредити на максимально можливу суму. Скласти балансовий звіт банку після того, як він надасть кредити на максимально можливу суму
№ | Показники | ||
| 5 | |||
| 1 | Норма обов”язкового резервування ,% | 12 | |
| Актив балансу банку, млн.грн | |||
| 2 | Резерви | 26 | |
| 3 | Кредити видані | 89 | |
| Пасив балансу банку, млн. грн. | |||
| 4 | Власні кошти | 43 | |
| 5 | Строкові вклади | 32 | |
| 6 | Вклади до запитання | 40 |
Обов’язкові резерви:
R= r*D / 100;
R= 12*(32+40) /100;
R= 8,64 млн. грн.
E= TR – R
Де TR фактичні резерви банку
E= 26 – 8,64 = 17, 36 млн. грн.
Визначимо кредитний потенціал банківської системи
ΔM = m*E
m= 1/r,
де r – норм. обов. резервування
m= 1/0,12
m= 8,3.
ΔM= 8,3 * 17,36 = 144,7 млн. грн.
Складемо балансовий звіт
| Актив | Пасив |
| 8,64 106,39 | 43 32 40 |
| 115 | 115 |
№ | Показники | ||
| 5 | |||
| 1 | Сума кредиту, всього млн.грн. | 5,0 | |
| 2 | в т. ч. на початку 1 –го року | 2,0 | |
| 3 | 2 –го року | 1,0 | |
| 4 | 3 –го року | 2,0 | |
| 5 | Сума , яку повинен повернути позичальник, всього, млн. грн. | 7,5 | |
| 6 | в т. ч. наприкінці 3- го року | 2,5 | |
| 7 | 4-го року | 2,5 | |
| 8 | 5-го року | 2,5 | |
| 9 | Процентна ставка на ринку, % | 13 |
В = QUOTE
Доходи
Виручка
Д-В= 4,62 - 3,93 = 0,69 млн. грн.
Відповідь: в результаті операції кредитор отримає 690000 грн. чистої виручки. Отже операціє є доцільна
Завдання 3. На основі наведених даних визначити зміну номінального доходу, реального доходу та купівельної спроможності грошей
№ | Показники | ||
| 5 | |||
| 1 | Номінальний доход базового року, тис. грн. | 16,9 | |
| 2 | Номінальний доход звітнього року, тис. грн | 18,2 | |
| 3 | Індекс споживчих цін, % | 117 |
18,2 – 16,9 = 1,3 тис. грн.
Реальний дохід збільшився на
18,2/16,9 * 100% = 107,7%
107,7% - 117% = 9,3%
Купівельна спроможність становить
КС= 1/9,3;
КС=0,11
Література
1. Закон України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 р.
2. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р.
3. Закон України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» від 5 квітня 2001 р.
4. Указ Президента України «Про грошову реформу в Україні» // Вісник НБУ. — 1996. — № 5.
5. Гальчинський А.С. Теорія грошей. — К.: Основи. — 2001.
6. Долан Э.Дж., Кэмпбэлл К.Л., Кэмпбэлл Г.Дж. Деньги, банковское дело и денежно-кредитная политика. — М.; Л., 1991.
7. Деньги, кредит, банки / Под ред. О.И. Лаврушина. — М., 1998.
8. Гроші та кредит / За ред. Б.С. Івасіва. — К., 1999.
9. Мишкін Фредерік С. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків. — К., 1998.
10. Усоскин В.М. Современный коммерческий банк: управление и операции. — М., 1993.
11. Фридмен М. Количественная теория денег. — М., 1996.
12. Кейнс Дж.М. Трактат про грошову реформу. Загальна теорія зайнятості, процента та грошей. — К., 1999.
13. Деньги / Под ред. А.А. Чухно. — К., 1997.
14. Савлук М.І. Нова національна валюта гривня працює на економіку України // Фінанси України. — 1997. — № 2.
15. Савлук М.І., Сугоняко О.А. Чи вистачає грошей економіці України? // Вісник НБУ. — 1997. — № 4.
16. Савлук М.І. Грошово-кредитна політика Національного банку України та оцінка її ефективності // Вісник НБУ. — 1999. — № 1.