Функції банків як агентів валютного контролю

Функції банків як агентів валютного контролю
Згідно зі ст. 19 Банківського кодексу Республіки Білорусь (далі - БК) Нацбанк і інші державні органи не мають права вимагати від банків виконання не властивих їм контрольних та інших функцій, за винятком функцій агентів валютного контролю та контролю за веденням касових операцій. Правові основи виконання банками функцій агентів валютного контролю встановлені Законом Республіки Білорусь від 22.07.2003 № 226-3 "Про валютне регулювання та валютний контроль" (далі - Закон). Згідно з ч. 2 ст. 27 Закону порядок здійснення валютного контролю банками встановлюється законодавчими актами (тобто нормативними правовими актами Президента і Парламенту) і (або) нормативними правовими актами Нацбанку. При цьому банки як агенти підзвітні останньому як органу валютного контролю (ст. 24 і 26 Закону). Але після прийняття Закону втратив чинність комплексний підзаконний нормативний акт, який регулював питання валютного контролю 1, залишився лише цілий ряд розрізнених документів, присвячених тим чи іншим аспектам його здійснення.
З вересня 2006 р. таким комплексним нормативним правовим актом стала Інструкція з виконання банками і небанківськими кредитно-фінансовими організаціями функцій агентів валютного контролю, затверджена постановою Правління Національного банку Республіки Білорусь від 27.06.2006 № 89 (далі - Інструкція № 89). Слід зазначити, що Інструкція № 89 дослівно відтворює функції, перераховані в ч. 3 ст. 27 Закону. При цьому, однак, Інструкція № 89 деталізує кожну з них, визначаючи предмет валютного контролю.

Таблиця 1
Функції і предмет валютного контролю згідно з Інструкцією № 89.
Основною формою банківського контролю є документальний контроль. Іншими словами, банк має справу не з товарами чи іншими фактами зовнішньоекономічної угоди, а з документами, їх відбивають. Тому згідно з п. 11 Інструкції № 89 відповідальність за своєчасність подання документів, необхідних банку для здійснення функцій агентів валютного контролю, та достовірність 2 містяться в них відомостей покладається на клієнтів.
У подп. 7.1-7.11 Інструкції № 89 дається перелік документів, що подаються клієнтами банкам як агентам валютного контролю в тих чи інших випадках. Проте слід враховувати, що цей перелік не є вичерпним. Банк має право самостійно визначати конкретний перелік документів (п. 9 Інструкції № 89). При необхідності банк має право зажадати також: а) дозвіл Нацбанку на проведення валютної операції (свідоцтво про реєстрацію, повідомлення), б) документи, що підтверджують правонаступництво у разі реорганізації суб'єкта валютних операцій - одержувача (відправника) грошових коштів, в) договори, пов'язані з уступкою права вимоги або переведенням боргу, або інші документи (додатки, повідомлення, листи), пов'язані з зміною осіб, у зобов'язанні або містять вказівки платити третій особі у випадках, коли має місце зміна осіб у зобов'язанні. У той же час, аби уникнути сваволі з боку агента валютного контролю банкам заборонено вимагати подання тих документів, які безпосередньо не відносяться до проведеної валютної операції (п. 15 Інструкції № 89).
Одночасно банк не вимагає подання документів, необхідних йому для здійснення функцій агентів валютного контролю, при:
- Здійсненні обов'язкових платежів до бюджету, державні цільові бюджетні фонди і державні позабюджетні фонди;
- Проведенні валютних операцій нерезидентами (за винятком випадків, передбачених законодавством у сфері запобігання легалізації доходів, отриманих незаконним шляхом, і фінансування терористичної діяльності);
- Надходження грошових коштів фізичним особам;
- Здійсненні приватних переказів, які не потребують дозволу Нацбанку.
Відзначимо, що для банку функція агента валютного контролю має двоїсту природу. З одного боку, це його обов'язок перед державою, за невиконання якої він несе відповідальність перед відповідними державними органами, з іншого - його право відмовити у виконанні договірних зобов'язань перед клієнтом або додатково вимагати від нього подання визначених документів. Однак виконуючи функції агента валютного контролю та виходячи за межі наданих законодавством повноважень, банк ризикує бути залученим клієнтом до відповідальності за невиконання зобов'язань за договором поточного рахунку.
До нововведень Інструкції № 89 слід віднести те, що тепер банк має право приймати тільки ті документи, представлені клієнтом, які дійсні на день подання. Уточнено також вимоги до форми зовнішнього подання та запевнення документа, причому встановлено, що банк не несе відповідальності за завірення копій документів, що подаються юридичною особою (індивідуальним підприємцем, фізичною особою). Змінено вимоги і до перекладу зовнішньоекономічного договору 3: тепер переклад на білоруський чи російська мова не обов'язкові, а надаються тільки на вимогу банку. При цьому "лінгвістичний ризик" за правильність перекладу несе клієнт (п. 18 Інструкції № 89).
З практичної точки зору дуже важливий п. 19 Інструкції № 89, який визначає ті умови зовнішньоекономічного договору, які перевіряються банком. При цьому слід звернути увагу на його співвідношення з абз. 13 п. 15 Положення про порядок контролю за проведенням юридичними особами та індивідуальними підприємцями зовнішньоторговельних операцій, затвердженого Указом № 7 (далі - Положення), який покладає на суб'єкти господарювання обов'язок забезпечити наявність в зовнішньоторговельному договорі певних реквізитів.
По-перше, сфера дії Указу № 7 вже, ніж Інструкції № 89, тому що він поширюється лише на зовнішньоторговельні, а не зовнішньоекономічні договори. По-друге, самі реквізити в п. 19 Інструкції № 89 і п. 15 Положення не збігаються.
Таблиця 2
Вимоги до реквізитів договору в зовнішньоторговельному і валютному законодавстві.
По-третє, обов'язки у даному випадку покладаються на різний коло осіб: на самих суб'єктів господарювання (Указ № 7); на банки (Інструкція № 89). А згідно з п. 22 Інструкції № 89 банк при проведенні валютних операцій не здійснює контроль виконання вимог валютного законодавства, покладених безпосередньо на клієнтів, за винятком випадків, коли такий контроль покладено на банк у відповідності з нормативними правовими актами Нацбанку.

По-четверте, порушення вимог двох нормативних актів в частині окремих реквізитів тягнуть абсолютно різні наслідки (див. далі). Таким чином, протиріч між Указом № 7 та Інструкцій № 89 в даному випадку немає.
Пункт 20 Інструкції № 89 деталізує норми ч. 4 ст. 27 Закону 5, в яких перераховуються підстави відмови клієнтові у проведенні валютної операції, а саме у випадках:
- Неподання клієнтом у банк документів, необхідних банку для здійснення валютного контролю даної операції, або невідповідності поданих документів (платіжних інструкцій) вимогам, зазначеним у наведеній вище таблиці відзначені зірочкою (*));
- Отримання від клієнта доручення на перерахування грошових коштів з рахунку, який не відповідає режиму функціонування рахунку клієнта;
- Неподання клієнтом у банк платіжного доручення про сплату офшорного збору при здійсненні валютної операції, вимагає сплати офшорного збору;
- Внесення клієнтом готівкової іноземної валюти на рахунок в банку, якщо використання готівкової іноземної валюти не передбачено валютним законодавством.
Зауважимо, що "відмова клієнту у проведенні валютної операції" не тотожний "відмови у візуванні паспорта угоди". Що стосується останнього, то підстави для такої відмови перераховані не в Інструкції № 89, а в подп. 5.1-5.4 Інструкції № 151 (див. далі). Не можна також його змішувати з іншими заходами впливу, що застосовуються банками як агентами валютного контролю: "призупиненням операцій по рахунках клієнтів, за якими не представлена ​​документація про проведених операціях" (абз. 5 ч. 3 ст. 27 Закону, п. 23 Інструкції № 89 ) і "повідомленням банками органів КГК про валютні операції, проведені з порушенням валютного законодавства" (ч. 5 ст. 27 Закону, п. 24-25 Інструкції № 89).
Зокрема, таке повідомлення надається під час вступу клієнту коштів по валютній операції, проведеної з порушенням валютного законодавства, шляхом направлення формуляра обліку надходження грошових коштів по валютній операції, проведеної з порушенням законодавства, не пізніше наступного робочого дня після дня встановлення факту порушення. При цьому сам факт порушення валютного законодавства повинен фіксуватися банком не пізніше шостого робочого дня після дня надходження грошових коштів на рахунок клієнта.
Пунктом 25 Інструкції № 89 визначено перелік випадків, коли складається формуляр: 1) необгрунтоване перевищення суми надійшли грошових коштів над сумою, передбаченою умовами зовнішньоекономічного договору (крім випадків помилкового перерахування грошових коштів нерезидентом), 2) невідповідність валюти надійшли грошових засобів вимогам валютного законодавства або умов зовнішньоекономічного договору; 3) неподання у строки, передбачені валютним законодавством, документів по валютних операціях; 4) неподання дозволи Нацбанку на проведення валютної операції у випадках, встановлених валютним законодавством; 5) подання документів з валютної операції, які не відповідають вимогам, що стосуються наявності у зовнішньоекономічному договорі предмета договору, кількості і ціни (вартості), умов розрахунку, найменувань і банківських реквізитів сторін, юридичної адреси нерезидента-контрагента; 6) подання документів з валютної операції, оформлених з порушенням термінів, встановлених валютним законодавством.
Пунктом 27 Інструкції № 89 роз'яснено, що є датою платежу по акредитиву: це дата списання грошових коштів з рахунку спеціального режиму. Зауважимо, що визначення дати платежу по акредитиву для цілей Указу № 7 існувало і до цього (подп. 2.9 Указу № 7). А нове уточнення (раніше подібне роз'яснення вже існував у вигляді окремого листа Нацбанку 6) має важливе значення для визначення строків використання іноземної валюти, купленої на внутрішньому валютному ринку.
Уточнено також повноваження банку в частині контролю за сплатою офшорного збору. Так, банк має право вимагати від клієнта додаткові документи, що уточнюють місце реєстрації нерезидента: сертифікат про реєстрацію організації нерезидента, виписку з торговельного реєстру місця державної реєстрації, установчі документи та ін 7
Інструкція № 89 є основним і найбільш комплексним нормативним актів у сфері банківського валютного контролю, але не єдиним. Зокрема, окремими нормативними правовими актами на банки додатково покладено функції контролю за:
а) проведенням клієнтами зовнішньоторговельних операцій відповідно до Інструкції № 151;
б) вчиненням юридичними і фізичними особами банківських переказів (п. 11 Інструкції № 66);
в) проведенням клієнтами документарних операцій відповідно до Інструкції про порядок вчинення банківських документарних операцій, затвердженої постановою Правління Національного банку Республіки Білорусь від 29.03.2001 № 67;
г) здійсненням авансових платежів (п. 8 Інструкції № 153);
д) вчиненням фізичними особами валютних операцій у разі отримання ними кредиту в іноземній валюті (лист Національного банку Республіки Білорусь від 22.07.2004 № 04-23/533 "Про надання кредитів у готівковій іноземній валюті").
Навпаки, банки не мають права здійснювати контроль за:
а) безготівковими переказами фізичних осіб на користь фізичних осіб, здійснюваними на підставі п. 6 Інструкції про порядок здійснення безготівкових переказів через приватні платіжні системи, затвердженої постановою Правління Національного банку Республіки Білорусь від 02.06.2004 № 87;
б) цільовим використанням готівкової іноземної валюти, купленої індивідуальними підприємцями (п. 43 Інструкції № 112).
Зупинимося на найбільш важливих з перерахованих нормативних актах, і передусім на Інструкції № 151. Вона має відношення не до функцій агентів валютного контролю в цілому, а лише до одного з його сегментів - контролю за проведенням клієнтами зовнішньоторговельних операцій. Справа в тому, що поняття "валютне регулювання" охоплює три види операцій: а) між резидентом і нерезидентом (незалежно від валюти), б) між двома резидентами, якщо операції здійснюються в іноземній валюті; в) між двома нерезидентами, якщо операції здійснюються в білоруських рублях. А Інструкція № 151 поширюється тільки на контроль банків за зовнішньоторговельними операціями. Згідно подп. 2.16 Указу № 7 зовнішньоторговельна операція - це кожна експортна (імпортна) відвантаження товарів за окремої митної декларації, кожен етап виконання робіт (надання послуг), оформлений окремим актом про приймання-здачі виконаних робіт (наданих послуг), а також кожен проведений платіж. У свою чергу, поняття "експорт" та "імпорт" в Указі № 7 означають оплатної передачі товарів (виконання робіт, надання послуг) між резидентом і нерезидентом. Таким чином, дію Інструкції № 151 охоплює тільки перший вид валютних операцій (резидент - нерезидент), причому тільки ті з них, які є торговими в широкому сенсі (але не фінансовими, інвестиційними, безоплатними і т.п.).
Крім того, банківський контроль згідно з Інструкцією № 151 можна назвати, в якійсь мірі, попередніми, оскільки він відбувається, головним чином, на стадії візування паспорта угоди.
Відповідно до п. 10 Положення, логічним продовженням якого виступає Інструкція № 151, при проведенні зовнішньоторговельних операцій на банки покладено такі функції:
- Візування паспорта угоди (далі - ПС);
- Здійснення розрахункового обслуговування юридичних осіб і індивідуальних підприємців лише після подання ними зареєстрованого ПС;
- Контроль за правильністю проведення клієнтами платежів по імпорту та подання інформації про надходження грошових коштів від експорту.
ПС - основний документ контролю зовнішньоторговельних операцій, порядок заповнення і використання якого визначається постановою Державного митного комітету Республіки Білорусь від 07.07.2001 № 32 "Про порядок здійснення валютного контролю митними органами" (далі - постанова № 32), оскільки саме митні органи реєструють ПС. Банки ПС лише візують.
Оформлення ПС здійснюється по кожному зовнішньоторговельним договором (у тому числі з резидентами РФ), якщо одночасно дотримуються три умови:
1) вартість експортованих або імпортованих товарів 8 не менше 1500 євро;
2) товари будуть використовуватися в одному з наступних митних режимів 9: а) випуск для вільного обігу; б) реімпорт, в) магазин безмитної торгівлі; г) переробка на митній території; д) переробка під митним контролем; е) вільна економічна зона; ж) вільний склад; ж) експорт, і) реекспорт.
У разі використання товарів у зазначених митних режимах пред'явлення ПС є умовою видачі митними органами відповідних дозволів. Для цілей здійснення валютного контролю допускається зазначення номера ПС при розміщенні товарів у митні режими знищення, відмови на користь держави і митного складу;
3) відсутня одна з обставин, наявність яких звільняє від необхідності оформлення ПС. До числа останніх відносяться: оплата імпорту товарів цінними паперами, експорт товарів на умовах 100%-ої передоплати, імпорт товарів, придбаних резидентами у роздрібній торгівлі за кордоном, і деякі інші випадки, перераховані в подп. 3.4 постанови № 32.
Згідно з Інструкцією № 151 при візуванні ПС в обов'язок банку входить зіставлення таких граф ПС з відповідними відомостями з зовнішньоторговельного договору (з урахуванням документів, зазначених у графі 44 ("Додаткова інформація / подані відомості")):
- Графа 9 ("Одержувач платежу / Платник"), в якій зазначаються найменування та юридична адреса фактичного отримувача з експорту або фактичного платника по імпорту;
- Графа 22 ("Валюта та загальна фактурна вартість товарів"), де вказується цифровий код валюти оцінки відповідно до умов договору;
- Графа 28 ("Фінансові та банківські відомості") - указується найменування банку, де відкрито рахунок особи, названого в графі 9, на який надходять платежі за вказані в ПС товари.
В даний час банки не здійснюють більше контроль за заповненням графи 13, де вказується валюта платежу (якщо вона відрізняється від валюти оцінки, зазначеної в графі 22, і визначається за курсом на дату платежу). Згідно з п. 5 листа Національного банку Республіки Білорусь від 03.10.2006 № 21-20/931 "Про застосування норм Інструкції про виконання банками і небанківськими кредитно-фінансовими організаціями функцій агентів валютного контролю" роз'яснено, що відповідність вказаної в платіжній інструкції валюти платежу умов договору перевіряється банком тільки в разі наявності у зовнішньоекономічному договорі вказівки на конкретну валюту, в якій повинні проводитися розрахунки. В іншому випадку клієнт має право проводити дані розрахунки з нерезидентом в будь-якій валюті відповідно до валютного законодавства.
Підстави відмови у візуванні ПС наступні: а) невідповідність вищевказаних граф реквізитами зовнішньоторговельного договору; б) наявність виправлень у графах 9, 22, 28, 44, в) неподання клієнтом документів (копій), зазначених у графі 44; г) відсутність у зовнішньоторговельному договорі з урахуванням всіх додатків, зазначених у графі 44 ПС, предмета договору, кількості і ціни (вартості) товару, умов розрахунку, найменувань і банківських реквізитів сторін, юридичної адреси нерезидента-контрагента (в табл. 2 ці реквізити позначені зірочкою (*)) . 10
Зауважимо, що в даний час ні Інструкція № 89, ні Інструкція № 151 не покладають на банки обов'язок контролю за термінами поставки товару, оскільки це функція вже інших органів та агентів валютного контролю.
Зміна банківських реквізитів (найменування та код білоруського банку) є підставою для візування нового ПС. Проте випадок, згаданий в Інструкції № 151, не єдиний. Згідно подп. 3.5 постанови № 32 митні органи за заявою суб'єкта господарювання зобов'язані зареєструвати новий ПС при: а) зміну таких умов договору, як ціна (вартість) або номенклатура товарів, валюта платежу, форма розрахунків (з товарної на грошову і навпаки, проведення заліку), б ) зміні платника при імпорті та отримувача коштів при експорті (або їх банківських реквізитів); в) отримання дозволу Мінторгу на продовження терміну проведення зовнішньоторговельної операції.
За заявою платника митні органи реєструють новий ПС і при інших змінах умов договору, що мають значення для здійснення валютного контролю.
Інструкція № 153 - ще один важливий документ в частині валютного контролю, здійснюваного банками. Контроль за авансовими платежами резидентів є однією з форм валютних обмежень і переслідує дві головні цілі: а) захист інтересів держави від несприятливих змін у платіжному балансі (рахунок поточних операцій), які можуть бути викликані фактами невиконання своїх договірних зобов'язань нерезидентами; б) захист інтересів самих імпортерів-резидентів шляхом їх переорієнтації на менш ризиковані умови платежу.
Дана форма валютних обмежень була введена ще Основними положеннями про регулювання валютних операцій на території СРСР (лист Держбанку СРСР від 24.05.1991 № 352), згідно з п. 2а розд. II яких авансові платежі резидента з імпорту товарів і послуг на суми більше 20 тис. інвалютних рублів, що перевищували 30% вартості цих товарів і послуг, вимагали дозволу (ліцензії) Держбанку СРСР. Пізніше ця сума послідовно підвищувалася з 10 тис. дол, спочатку до 100 тис., 500 тис. і, нарешті, 3 млн дол США.
На сьогоднішній день сума в 3 млн дол в еквіваленті може бути виражена в будь-якій валюті (як в іноземній, так і в білоруських рублях). Причому ця сума визначається в розрізі окремо взятого банку, в якому в імпортера відкриті рахунки. Якщо ж таких рахунків кілька (в дозволених випадках), то гранична сума розраховується по кожному банку, а не по всіх рахунках даного імпортера, відкритим у різних банках. Таку норму можна пояснити тим, що уповноважений банк як агент валютного контролю позбавлений можливості контролювати операції клієнта, що здійснюються останнім через інші білоруські банки.
Перевищення ліміту в 3 млн дол можливо тільки за наявності у резидента: 1) банківської гарантії або резервного акредитива банку-нерезидента, які забезпечують виконання зобов'язань з повернення авансового платежу (Advance Payment Guarantee, Advance Payment Standby) або належне виконання зовнішньоторговельного договору (Performance Bond, Performance Standby), 2) укладеного між юридичною особою - резидентом та страховою організацією - резидентом договору добровільного страхування підприємницького ризику юридичної особи - резидента, за умови встановлення в договорі страхування страхової суми, яка дорівнює сумі перевищення або більше; 3) дозволу Нацбанку.
Дія Інструкції № 153 поширюється тільки на авансові платежі у формі банківського переказу. Пояснюється це тим, що під авансовими платежами в ній розуміються будь-які платежі за зовнішньоторговельним договором до моменту подання в банк документів, що підтверджують надходження товарів на територію Білорусі. Тому авансові платежі при проведенні документарних операцій неможливі за визначенням, крім хіба що рідко зустрічається форми документарного акредитиву з червоною застереженням. Крім того, дію Інструкції № 153 обмежується платежами за товари з причини, мабуть, складності документального контролю за рухом робіт, послуг та інших нематеріальних об'єктів.
Зауважимо також, що ні Інструкція № 89, ні Інструкція № 151 не зобов'язує банки як агенти валютного контролю здійснювати контроль за рухом товарів, а лише Інструкція № 153, оскільки отримання товарів за раніше виробленим авансовими платежами зменшує ліміт авансових платежів (див. також п. 3 вищезгаданого листа Нацбанку від 03.10.2006 № 21-20/931).
Крім того, валютний контроль, у тому числі при здійсненні міжнародних розрахунків, доповнюється іншими видами фінансового контролю, здійснюваного банками, зокрема:
а) податковим контролем (Указ Президента Республіки Білорусь від 12.03.2003 № 104 "Про офшорному збір", а також випадки, коли банки-резиденти виступають в якості податкових агентів);
б) контролем за "відмиванням грошей" відповідно до Закону Республіки Білорусь від 19.07.2000 № 426-3 "Про заходи щодо запобігання легалізації доходів, отриманих незаконним шляхом, і фінансування терористичної діяльності", який передбачає наступні обов'язки банків:
- Проводити ідентифікацію осіб, що здійснюють фінансові операції;
- Реєструвати фінансові операції, що підлягають особливому контролю, в спеціальному формулярі і представляти його перший примірник до органу фінансового моніторингу КГК не пізніше робочого дня, наступного за днем ​​здійснення операції; при надходженні коштів по міжнародних розрахунках - не пізніше робочого дня, наступного за днем ​​надходження підтверджують документів; при призупинення фінансової операції - у день її зупинення;
- Припиняти фінансову операцію, якщо хоча б однією з її сторін є особа, яка бере участь у терористичній діяльності, або якщо особа, яка вчиняє фінансову операцію, знаходиться під контролем осіб, що займаються терористичною діяльністю. У разі надходження грошових коштів вони зараховуються на рахунок одержувача з наступним припиненням видаткових операцій за рахунком у розмірі суми надійшли грошових коштів;
- Представляти за запитом органу фінансового моніторингу інформацію, необхідну для виконання покладених на нього функцій;
- Зберігати другі примірники спеціальних формулярів та документи, пов'язані із здійсненням і (або) вчиненням фінансових операцій, що підлягають особливому контролю, не менше п'яти років з дня їх заповнення;
в) фінансовим моніторингом щодо всіх безготівкових платежів як в білоруських рублях, так і в іноземній валюті, який здійснюється шляхом щоденного подання відповідної інформації в КГК згідно з Інструкцією про порядок подання до Департаменту фінансового моніторингу Комітету державного контролю Республіки Білорусь Національним банком Республіки Білорусь та банками Республіки Білорусь інформації за безготівковими платежами в білоруських рублях і іноземній валюті, затвердженої постановою Комітету державного контролю Республіки Білорусь та Правління Національного банку Республіки Білорусь від 26.08.2004 № 1 / 134;
г) контролем за використанням іноземної безоплатної допомоги відповідно до Декрету Президента Республіки Білорусь від 28.11.2003 № 24 "Про отримання та використання іноземної безвідплатної допомоги".

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Конституція Республіки Білорусь 1994 року. Прийнята на республіканському референдумі 24 листопада 1996 року (зі змінами та доповненнями, прийнятими на республіканському референдумі 24 листопада 1996р. Та 17 жовтня 2004р.) Мінськ «Білорусь» 2004р.
2. Податковий кодекс Республіки Білорусь від 19 грудня 2002 р. «166-З. Прийнятий Палатою представників 15 листопада 2002 року. Схвалений Радою Республіки 2 грудня 2002 року. (Національний реєстр правових актів Республіки Білорусь, 13.01.2003, № 4, реєстр. № 2 / 920 від 02.01.2003).
3. Л.А. Ханкевіч «Фінансове право Республіки Білорусь». Навчальний посібник / Мн. Видавництво «Амалфея» 2002р.
4. Фінансове право. Підручник / За ред. проф. О.Н. Горбунової Видавництво «МАУП» М., 2003.
5. Фінансове право. Серія «Підручники, навчальні посібники» / За ред. проф. В.М. Мандріна Ростов-на-Дону Видавництво «Фенікс», 2002.