ФУНКЦІОНАЛЬНІ ПРИНЦИПИ ГОСПОДАРСЬКОГО
ПРОЦЕСУ РЕСПУБЛІКИ БІЛОРУСЬ
Відповідно до принципу диспозитивності учасникам спірного правовідносини при зверненні до господарського суду і на всіх наступних стадіях процесу надається, зокрема, право вільно розпоряджатися предметом спору, суб'єктивним матеріальним правом, а також правами, спрямованими на виникнення, розвиток і припинення процесу.
Відповідно до загального правила процес у конкретній спору виникає тільки за заявою зацікавлених осіб, які звернулися за захистом своїх порушених або оспорюваних інтересів.
ГПК надає право юридичним особам і індивідуальним підприємцям, а у випадках, передбачених законодавчими актами, і іншим особам звернутися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і законних інтересів. Відмова від права на звернення до господарського суду недійсний.
Право на звернення до господарського суду на захист державних і суспільних інтересів, а також інтересів юридичних осіб, індивідуальних підприємців та інших осіб мають також прокурор, державні та інші органи, але тільки у випадках, передбачених законодавчими актами (ст. 4 і 47 ГПК).
Дія принципу диспозитивності наочно розкривається при пред'явленні позову прокурором, державним чи іншим органом в інтересах інших осіб. Такий позов може бути пред'явлений за згодою цих осіб (ст. 47,48,124 ГПК). За згодою сторін спір, підвідомчий господарському суду, може бути переданий на розгляд третейського суду (ст. 28 ГПК).
За ініціативою осіб, що беруть участь у справі, порушується касаційне і наглядове виробництво, виробництво про відновлення справ за нововиявленими обставинами, чинити злі процесуальні дії з примусового виконання судових актів та інших виконавчих документів.
Зміст принципу диспозитивності розкривається і в інших нормах ГПК: при виборі господарського суду у разі альтернативної підсудності спору (ст. 31), при заміні неналежної сторони - за згодою позивача (ст. 42), при зміні підстав або предмету позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог або відмову від позову, укладення мирової угоди, визнання позову (ст. 43) і т.д.
Однак свобода розпорядчих дій сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, ставиться під контроль господарського суду, якщо вони суперечать законодавству або порушують права і законні інтереси інших осіб. У цих випадках, наприклад, господарський суд не приймає відмови від позову, клопотання про зменшення розміру позовних вимог, про визнання позову, не затверджує мирову угоду.
Принцип диспозитивності у господарському судочинстві має відмінні риси, не характерні для цивільного процесу.
По-перше, якщо законодавчими актами або договором для певної категорії спорів встановлено досудовий порядок врегулювання спору, спір може бути переданий на розгляд господарського суду лише за умови дотримання такого порядку (ст. 4 ГПК).
По-друге, на пред'явлення позову прокурора, державного чи іншого органу в інтересах інших осіб потрібна згода цих осіб (ст. 47, 48 ГПК).
Окремими законодавчими актами встановлено особливості дії принципу диспозитивності у господарському процесі. Так, Закон про банкрутство передбача
ривает обов'язок власників, керівників юридичної особи та інших осіб звернутися до господарського суду з заявою про своє банкрутство.
Принципи змагальності та рівноправності сторін (ст. 9 ГПК). Принципи змагальності та рівноправності сторін у процесі як принципи правосуддя закріплені в ст. 115 Конституції. Витоки змагальності кореняться в протилежності матеріально-правових інтересів сторін.
Відповідно до принципу змагальності кожне з осіб, які беруть участь у справі, і перш за все сторони у справі, має право й зобов'язана зазначити господарському суду юридичні факти, що обгрунтовують їх вимоги та заперечення, подавати докази, що підтверджують ці факти. Крім того, вони мають право брати участь у дослідженні доказів, вчиняти інші передбачені ГПК процесуальні дії, необхідні для відстоювання своєї позиції.
Ключовим моментом реалізації принципу змагальності є правило про розподіл тягаря доказування, згідно з яким кожна особа, яка бере участь у справі, має довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 61 ГПК). У справах про визнання недійсними ненормативних актів державних та інших органів є особливість - обов'язок доказування обставин, що стали підставою для прийняття зазначених актів, відповідності їх вимогам законодавства покладається на органи, що прийняли акти.
Господарський суд може винести рішення, грунтуючись на тих доказах, які представлені особами, які беруть участь у справі, і не зобов'язаний сам збирати докази. Порушення правила про розподіл тягаря доведення тягне несприятливі наслідки: позивача - відмова в позові, для відповідача - задоволення позову.
У той же час у господарського суду є право запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати додаткові докази або безпосередньо їх повернути, якщо визнає неможливим розглянути справу на підставі наявних доказів.
Якщо особи, які беруть участь у справі, не мають можливості самостійно отримати необхідні докази, вони мають право звернутися до господарського суду з клопотанням про витребування цих доказів.
Принцип змагальності реалізується і в інших нормах господарського процесуального права. Так, у ст. 39 ГПК зазначено, що особи, які беруть участь у справі, мають право знайомитися з матеріалами справи та робити виписки з них, заявляти відводи, представляти докази і брати участь в їх дослідженні, з дозволу господарського суду задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, свідкам та експертам , заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, заперечувати проти клопотань і доводів інших осіб, а також користуватися іншими процесуальними правами з метою встановлення дійсних фактичних обставин у справі, прав і обов'язків сторін.
Господарське судочинство від початку до кінця проходить у формі змагання беруть участь у справі. Перш ніж задовольнити або відхилити заявлене клопотання однієї особи, господарський суд повинен вислухати думку з даного клопотанням інших беруть участь у справі (ст. 141 ГПК).
Обов'язки щодо забезпечення принципу змагальності покладаються і на суддю починаючи з моменту отримання позовної заяви. Вже на стадії підготовки справи до судового розгляду суддя зобов'язаний: розглянути питання про залучення до участі у справі іншого відповідача або третьої особи; сповістити зацікавлених осіб про виробництві у справі; запропонувати особам, які беруть участь у справі, та іншим особам виконати певні дії, в тому числі представити документи і відомості, що мають значення для вирішення спору, і т.д.
Принцип змагальності здійснюється на всіх стадіях господарського процесу та за умови рівноправності сторін.
Держава надає всім рівні права для здійснення господарської та іншої діяльності, крім за
заборон законом, і гарантує рівний захист і реальні умови для розвитку всіх форм власності (ст. 13 Конституції). Рівність учасників матеріально-правових відносин передбачає їх рівність і у процесуальних відносинах, що і закріплено в ст. 9 ГПК. Все, що дозволено в процесі позивачу (представляти докази, заявляти клопотання, оскаржити судові акти і т.п.), повинно бути дозволено відповідачу, і навпаки.
При цьому в суперечці між собою сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і виконувати процесуальні обов'язки.
У свою чергу господарський суд повинен створювати особам, які беруть участь у справі, умови для реалізації принципу змагальності (участь у наданні, зіставленні й оцінці доказів, використання права ставити питання, заявляти клопотання тощо).
Принцип змагальності має здається на перший погляд антипод - принцип об'єктивної (судової) істини. Принцип об'єктивної (судової) істини прямо не закріплений у ГПК, не завжди однаково сприймається процесуалістами, але слід визнати, що він випливає з аналізу ряду норм ГПК.
Так, основними завданнями господарського судочинства є правильний і своєчасний розгляд справ, захист порушених або оспорюваних прав і законних інтересів юридичних осіб і громадян. Правильно захистити права і законні інтереси можна тільки з дотриманням вимог закону і з урахуванням фактичних обставин справи. Іншими словами, метою судового розгляду є встановлення об'єктивної істини, оскільки господарський суд є державним органом, що здійснює правосуддя. В іншому випадку суд би перетворився на судилище, де діють принципи сили, моторності, підприємливості тощо Без прагнення до істини процес здійснення правосуддя втрачає свій сенс.
У свою чергу, принцип змагальності випливає з протиборства матеріально-правових інтересів. Особи, які беруть участь у справі, повинні довести свою правоту на основі доказів, що надаються. Господарський суд розглядає справу на підставі доказів, представлених цими особами або витребуваних судом за їх ініціативи. Таким чином, господарський суд звільнений від обов'язку збирати докази і може тільки сприяти цьому.
Однак принцип змагальності не означає, що господарський суд звільнений від обов'язку з'ясовувати дійсні (фактичні) обставини справи. Це підтверджується низкою норм ГПК: про оцінку доказів за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх доказів, що є в справі; про право господарського суду за своєю ініціативою призначати експертизу; про забезпечення доказів; про судові дорученнях.
Більш того, якщо викладені в рішенні господарського суду висновки не відповідають матеріалам справи і фактичним обставинам, то рішення визнається необгрунтованим і підлягає скасуванню або зміні.
Наявність принципу об'єктивної (судової) істини підтверджують і інші норми ГПК, що регулюють порядок перегляду судових актів у касаційному і наглядовому виробництві. По суті, на відміну від деяких інших процесуальних законів, ГПК не допускає можливість використання фікції законності і обгрунтованості судового акту. Касаційна і наглядова інстанції господарського суду не пов'язані доводами касаційної скарги і наглядового протесту і зобов'язані перевірити законність і обгрунтованість судового акту за наявними в справі матеріалами.
Таким чином, можна зробити висновок, що ГПК орієнтує господарські суди на з'ясування не формальної, а об'єктивної істини (встановлення обставин у справі), достатньої для винесення рішення по справі. Такий висновок свідчить і про те, що принцип об'єктивної (судової) істини і змагальності не суперечать один одному, а, навпаки, доповнюють один одного.
Для господарського судочинства зазначений принцип має свою специфіку. Вона полягає в тому, що основну масу справ, розглянутих господарськими судами, становлять економічні суперечки. В економічних відносинах передбачається, як правило, рівність партнерів, яке повинно зберігатися і при розгляді спору в суді.
Принцип безпосередності (ст. 14 ГПК) визначає способи сприйняття господарським судом доказів по справі та передбачає точне дотримання двох правил:
господарський суд повинен засновувати рішення або інший судовий акт у справі на матеріалах (доказах та встановлених ними факти), безпосередньо сприйнятих, перевірених і досліджених у судовому засіданні;
господарський суд та особи, які беруть участь у справі, повинні прагнути до того, щоб відомості про факти, необхідних для розгляду справи, були взяті безпосередньо з першоджерел або з належним чином оформлених копій документів або виписок з них.
У силу принципу безпосередності не допускається винесення рішення, заснованого на позапроцесуальних матеріалах, на доказах, які не були перевірені в судовому засіданні, за винятком випадків, прямо зазначених у законі, що спричиняють звільнення від доказування.
Такі процесуальні інститути, як огляд і дослідження доказів у місці їх знаходження, підстави звільнення від доказування, забезпечення доказів, судові доручення, містять у собі окремі винятки з принципу безпосередності.
Принцип безперервності судового розгляду і незмінності складу суду (ст. 136 ГПК). Відповідно до цього принципу розгляд справи здійснюється за незмінному складі господарського суду. Проте через низку об'єктивних причин суддя може вибути з процесу. У разі заміни одного із суддів у процесі про це виноситься ухвала, і судовий розгляд проводиться з самого початку.
Судовий розгляд у справі відбувається безперервно, крім нічного часу і перерв для відпочинку за клопотанням сторін або розсуд господарського суду. При необхідності господарський суд має право оголосити перерву в засіданні на термін не більше трьох днів.
Перераховані вимоги про безперервність судового розгляду і незмінності складу суду направлені на концентрування уваги суду на одній справі, на забезпечення принципу законності у цій справі. Суддя, який безперервно розглядає справу, має більше можливості встановити істину у справі і винести справедливе, законне і обгрунтоване рішення, ніж суддя, періодично розглядає різні справи. До прийняття рішення по даній справі або відкладення його суддя не вправі розглядати інші справи.
Принцип усності судового розгляду і писемності (ст. 136 ГПК). Господарське судочинство поєднує усність і писемність. Ці два принципи визначають форму надходження до господарського суду фактичного і доказового матеріалу, а також способи його сприйняття господарським судом.
У силу названого принципу судові засідання у господарському суді ведуться усно: особи, які беруть участь у справі, усно викладають свої пояснення та клопотання, задають питання. Усно оголошуються судові акти, висновки експертів і фахівців, протоколи процесуальних дій і т.п.
Разом з тим господарському суду та іншим учасникам процесу доводиться закріплювати свої відносини, в тому числі і здійснювати процесуальні дії, в письмовій формі: позовну заяву (заяву, скарга) подається в письмовій формі, усні свідчення, клопотання, питання фіксуються письмово в протоколі судового засідання , судові акти викладаються також у письмовій формі і т.д.
Роль писемності в господарському процесі значно більша, ніж у цивільному процесі. Госпо
відного господарського суду розглядає частіше за все справи з участю юридичних осіб і індивідуальних підприємців. У зв'язку з цим у господарському процесі досліджуються переважно установчі документи, протоколи зборів, договори, товарно-транспортні накладні, акти перевірок та інші документи.
Принцип оптимальності (оперативності), або принцип процесуальної економії. Цей принцип також належить до збірним. Одночасно він є і характерним для господарського (економічного) судочинства. Інтереси зміцнення законності та економіки, договірної дисципліни в діяльності і у взаємовідносинах суб'єктів підприємництва, створення найбільш сприятливих умов для їх нормальної діяльності вимагають, щоб виникаючі між ними (або з їх участю) суперечки вирішувалися б правильно, своєчасно (у встановлений термін), при мінімальній витраті сил, коштів і часу.
Значення цього принципу полягає в тому, що в поєднанні та у взаємодії з іншими принципами їм забезпечується правильне і своєчасне вирішення господарських спорів, ефективне виконання судом своїх завдань в гранично стислі терміни, при мінімальній витраті коштів і зусиль як суду, так і учасників суперечки.
Сутність цього принципу розкривається в нормах ГПК: про участь у справі кількох позивачів, відповідачів, зміні позову, відмову від позову, визнання позову, мирову угоду, третіх осіб, що заявляють самостійні вимоги на предмет спору, судових дорученнях, термін розгляду справи, строк подання касаційної скарги, строки розгляду скарг і справ у порядку нагляду та ін
С принципом оптимальности связаны и такие закрепленные в ХПК процессуальные институты, как встречный иск, соединение и разъединение исков, замена ненадлежащей стороны, привлечение к участию в деле других ответчиков или третьих лиц, приказное производство.
Принцип оптимальности нельзя сводить только к ускорению процесса. Быстрое рассмотрение дела в ущерб законности и объективности судебного решения было бы антипринципом хозяйственного процессуального права. Сущность этого принципа сводится к тому, чтобы при разбирательстве дела в хозяйственном суде наиболее полно, своевременно и оптимально использовались все установленные законом средства для правильного (законного и обоснованного) и быстрого разрешения споров и устранения выявленных при этом недостатков в хозяйственной деятельности.
Право обжалования судебных постановлений как принцип судопроизводства предусмотрен Конституцией (ст. 115). В ХПК он раскрывается прежде всего через право лиц, участвующих в деле, обжаловать судебные постановления, не вступившие в законную силу, в кассационную инстанцию хозяйственного суда, рассмотревшего спор по существу. Такое же право имеют лица, не привлеченные к участию в деле, если хозяйственный суд принял решение об их правах и обязанностях. Прокурор, принимавший участие в деле, вправе принести кассационный протест на незаконное или необоснованное решение хозяйственного суда независимо от обжалования его лицами, участвующими в деле. Если прокурор не принимал участия в деле, он не имеет права на кассационный протест.
Лица, участвующие в деле, а также другие лица, чьи права и охраняемые законом интересы нарушены судебным актом хозяйственного суда, вправе обжаловать его в надзорном порядке. Должностные лица хозяйственных судов и органов прокуратуры, имеющие право принесения надзорного протеста на вступившие в законную силу судебные акты, перечислены в ст. 200 ХПК.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Конституція Республіки Білорусь 1994 року. Прийнята на республіканському референдумі 24 листопада 1996 року. Мінськ «Білорусь». (Національний реєстр правових актів Республіки Білорусь, 05.01.1999, № 1, реєстр. № 1 / 0 від 04.01.1999) (зі змінами, прийнятими на республіканському референдумі 24 листопада 1996 р . і 17 жовтня 2004р.).
2. Господарський процесуальний кодекс Республіки Білорусь від 15 грудня 1998 р . N 219-З Прийнято Палатою представників 11 листопада 1998 року. Схвалений Радою Республіки 26 листопада 1998 року.
3. Борік С.В. Судоустрій: Підручник. - Мн.: Амалфея, 2000.
4. Завадська Л.М. Реалізація судових рішень. М: Наука, 1982.
5. Мартинович І.І., Пастухов М.М. Судово-правова реформа в Республіці Білорусь. Мінськ, 1995.
6. Каменков В.С., Жандаров В.В. Господарський процес у Республіці Білорусь. - Мн.: Амалфея, 2007 - 221с.
7. Практикум з господарського процесу: Навчальний методичний посібник / В.С. Каменков, С.В. Луньов, В.В. Жандаров, А.А. Гаріовскій: За заг. ред. В.С. Каменкова. - Мн.: Амалфея, 2000. - 208 с.
ПРОЦЕСУ РЕСПУБЛІКИ БІЛОРУСЬ
Відповідно до принципу диспозитивності учасникам спірного правовідносини при зверненні до господарського суду і на всіх наступних стадіях процесу надається, зокрема, право вільно розпоряджатися предметом спору, суб'єктивним матеріальним правом, а також правами, спрямованими на виникнення, розвиток і припинення процесу.
Відповідно до загального правила процес у конкретній спору виникає тільки за заявою зацікавлених осіб, які звернулися за захистом своїх порушених або оспорюваних інтересів.
ГПК надає право юридичним особам і індивідуальним підприємцям, а у випадках, передбачених законодавчими актами, і іншим особам звернутися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і законних інтересів. Відмова від права на звернення до господарського суду недійсний.
Право на звернення до господарського суду на захист державних і суспільних інтересів, а також інтересів юридичних осіб, індивідуальних підприємців та інших осіб мають також прокурор, державні та інші органи, але тільки у випадках, передбачених законодавчими актами (ст. 4 і 47 ГПК).
Дія принципу диспозитивності наочно розкривається при пред'явленні позову прокурором, державним чи іншим органом в інтересах інших осіб. Такий позов може бути пред'явлений за згодою цих осіб (ст. 47,48,124 ГПК). За згодою сторін спір, підвідомчий господарському суду, може бути переданий на розгляд третейського суду (ст. 28 ГПК).
За ініціативою осіб, що беруть участь у справі, порушується касаційне і наглядове виробництво, виробництво про відновлення справ за нововиявленими обставинами, чинити злі процесуальні дії з примусового виконання судових актів та інших виконавчих документів.
Зміст принципу диспозитивності розкривається і в інших нормах ГПК: при виборі господарського суду у разі альтернативної підсудності спору (ст. 31), при заміні неналежної сторони - за згодою позивача (ст. 42), при зміні підстав або предмету позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог або відмову від позову, укладення мирової угоди, визнання позову (ст. 43) і т.д.
Однак свобода розпорядчих дій сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, ставиться під контроль господарського суду, якщо вони суперечать законодавству або порушують права і законні інтереси інших осіб. У цих випадках, наприклад, господарський суд не приймає відмови від позову, клопотання про зменшення розміру позовних вимог, про визнання позову, не затверджує мирову угоду.
Принцип диспозитивності у господарському судочинстві має відмінні риси, не характерні для цивільного процесу.
По-перше, якщо законодавчими актами або договором для певної категорії спорів встановлено досудовий порядок врегулювання спору, спір може бути переданий на розгляд господарського суду лише за умови дотримання такого порядку (ст. 4 ГПК).
По-друге, на пред'явлення позову прокурора, державного чи іншого органу в інтересах інших осіб потрібна згода цих осіб (ст. 47, 48 ГПК).
Окремими законодавчими актами встановлено особливості дії принципу диспозитивності у господарському процесі. Так, Закон про банкрутство передбача
Принципи змагальності та рівноправності сторін (ст. 9 ГПК). Принципи змагальності та рівноправності сторін у процесі як принципи правосуддя закріплені в ст. 115 Конституції. Витоки змагальності кореняться в протилежності матеріально-правових інтересів сторін.
Відповідно до принципу змагальності кожне з осіб, які беруть участь у справі, і перш за все сторони у справі, має право й зобов'язана зазначити господарському суду юридичні факти, що обгрунтовують їх вимоги та заперечення, подавати докази, що підтверджують ці факти. Крім того, вони мають право брати участь у дослідженні доказів, вчиняти інші передбачені ГПК процесуальні дії, необхідні для відстоювання своєї позиції.
Ключовим моментом реалізації принципу змагальності є правило про розподіл тягаря доказування, згідно з яким кожна особа, яка бере участь у справі, має довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 61 ГПК). У справах про визнання недійсними ненормативних актів державних та інших органів є особливість - обов'язок доказування обставин, що стали підставою для прийняття зазначених актів, відповідності їх вимогам законодавства покладається на органи, що прийняли акти.
Господарський суд може винести рішення, грунтуючись на тих доказах, які представлені особами, які беруть участь у справі, і не зобов'язаний сам збирати докази. Порушення правила про розподіл тягаря доведення тягне несприятливі наслідки: позивача - відмова в позові, для відповідача - задоволення позову.
У той же час у господарського суду є право запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати додаткові докази або безпосередньо їх повернути, якщо визнає неможливим розглянути справу на підставі наявних доказів.
Якщо особи, які беруть участь у справі, не мають можливості самостійно отримати необхідні докази, вони мають право звернутися до господарського суду з клопотанням про витребування цих доказів.
Принцип змагальності реалізується і в інших нормах господарського процесуального права. Так, у ст. 39 ГПК зазначено, що особи, які беруть участь у справі, мають право знайомитися з матеріалами справи та робити виписки з них, заявляти відводи, представляти докази і брати участь в їх дослідженні, з дозволу господарського суду задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, свідкам та експертам , заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, заперечувати проти клопотань і доводів інших осіб, а також користуватися іншими процесуальними правами з метою встановлення дійсних фактичних обставин у справі, прав і обов'язків сторін.
Господарське судочинство від початку до кінця проходить у формі змагання беруть участь у справі. Перш ніж задовольнити або відхилити заявлене клопотання однієї особи, господарський суд повинен вислухати думку з даного клопотанням інших беруть участь у справі (ст. 141 ГПК).
Обов'язки щодо забезпечення принципу змагальності покладаються і на суддю починаючи з моменту отримання позовної заяви. Вже на стадії підготовки справи до судового розгляду суддя зобов'язаний: розглянути питання про залучення до участі у справі іншого відповідача або третьої особи; сповістити зацікавлених осіб про виробництві у справі; запропонувати особам, які беруть участь у справі, та іншим особам виконати певні дії, в тому числі представити документи і відомості, що мають значення для вирішення спору, і т.д.
Принцип змагальності здійснюється на всіх стадіях господарського процесу та за умови рівноправності сторін.
Держава надає всім рівні права для здійснення господарської та іншої діяльності, крім за
При цьому в суперечці між собою сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і виконувати процесуальні обов'язки.
У свою чергу господарський суд повинен створювати особам, які беруть участь у справі, умови для реалізації принципу змагальності (участь у наданні, зіставленні й оцінці доказів, використання права ставити питання, заявляти клопотання тощо).
Принцип змагальності має здається на перший погляд антипод - принцип об'єктивної (судової) істини. Принцип об'єктивної (судової) істини прямо не закріплений у ГПК, не завжди однаково сприймається процесуалістами, але слід визнати, що він випливає з аналізу ряду норм ГПК.
Так, основними завданнями господарського судочинства є правильний і своєчасний розгляд справ, захист порушених або оспорюваних прав і законних інтересів юридичних осіб і громадян. Правильно захистити права і законні інтереси можна тільки з дотриманням вимог закону і з урахуванням фактичних обставин справи. Іншими словами, метою судового розгляду є встановлення об'єктивної істини, оскільки господарський суд є державним органом, що здійснює правосуддя. В іншому випадку суд би перетворився на судилище, де діють принципи сили, моторності, підприємливості тощо Без прагнення до істини процес здійснення правосуддя втрачає свій сенс.
У свою чергу, принцип змагальності випливає з протиборства матеріально-правових інтересів. Особи, які беруть участь у справі, повинні довести свою правоту на основі доказів, що надаються. Господарський суд розглядає справу на підставі доказів, представлених цими особами або витребуваних судом за їх ініціативи. Таким чином, господарський суд звільнений від обов'язку збирати докази і може тільки сприяти цьому.
Однак принцип змагальності не означає, що господарський суд звільнений від обов'язку з'ясовувати дійсні (фактичні) обставини справи. Це підтверджується низкою норм ГПК: про оцінку доказів за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх доказів, що є в справі; про право господарського суду за своєю ініціативою призначати експертизу; про забезпечення доказів; про судові дорученнях.
Більш того, якщо викладені в рішенні господарського суду висновки не відповідають матеріалам справи і фактичним обставинам, то рішення визнається необгрунтованим і підлягає скасуванню або зміні.
Наявність принципу об'єктивної (судової) істини підтверджують і інші норми ГПК, що регулюють порядок перегляду судових актів у касаційному і наглядовому виробництві. По суті, на відміну від деяких інших процесуальних законів, ГПК не допускає можливість використання фікції законності і обгрунтованості судового акту. Касаційна і наглядова інстанції господарського суду не пов'язані доводами касаційної скарги і наглядового протесту і зобов'язані перевірити законність і обгрунтованість судового акту за наявними в справі матеріалами.
Таким чином, можна зробити висновок, що ГПК орієнтує господарські суди на з'ясування не формальної, а об'єктивної істини (встановлення обставин у справі), достатньої для винесення рішення по справі. Такий висновок свідчить і про те, що принцип об'єктивної (судової) істини і змагальності не суперечать один одному, а, навпаки, доповнюють один одного.
Принцип безпосередності (ст. 14 ГПК) визначає способи сприйняття господарським судом доказів по справі та передбачає точне дотримання двох правил:
господарський суд повинен засновувати рішення або інший судовий акт у справі на матеріалах (доказах та встановлених ними факти), безпосередньо сприйнятих, перевірених і досліджених у судовому засіданні;
господарський суд та особи, які беруть участь у справі, повинні прагнути до того, щоб відомості про факти, необхідних для розгляду справи, були взяті безпосередньо з першоджерел або з належним чином оформлених копій документів або виписок з них.
У силу принципу безпосередності не допускається винесення рішення, заснованого на позапроцесуальних матеріалах, на доказах, які не були перевірені в судовому засіданні, за винятком випадків, прямо зазначених у законі, що спричиняють звільнення від доказування.
Такі процесуальні інститути, як огляд і дослідження доказів у місці їх знаходження, підстави звільнення від доказування, забезпечення доказів, судові доручення, містять у собі окремі винятки з принципу безпосередності.
Принцип безперервності судового розгляду і незмінності складу суду (ст. 136 ГПК). Відповідно до цього принципу розгляд справи здійснюється за незмінному складі господарського суду. Проте через низку об'єктивних причин суддя може вибути з процесу. У разі заміни одного із суддів у процесі про це виноситься ухвала, і судовий розгляд проводиться з самого початку.
Судовий розгляд у справі відбувається безперервно, крім нічного часу і перерв для відпочинку за клопотанням сторін або розсуд господарського суду. При необхідності господарський суд має право оголосити перерву в засіданні на термін не більше трьох днів.
Перераховані вимоги про безперервність судового розгляду і незмінності складу суду направлені на концентрування уваги суду на одній справі, на забезпечення принципу законності у цій справі. Суддя, який безперервно розглядає справу, має більше можливості встановити істину у справі і винести справедливе, законне і обгрунтоване рішення, ніж суддя, періодично розглядає різні справи. До прийняття рішення по даній справі або відкладення його суддя не вправі розглядати інші справи.
Принцип усності судового розгляду і писемності (ст. 136 ГПК). Господарське судочинство поєднує усність і писемність. Ці два принципи визначають форму надходження до господарського суду фактичного і доказового матеріалу, а також способи його сприйняття господарським судом.
У силу названого принципу судові засідання у господарському суді ведуться усно: особи, які беруть участь у справі, усно викладають свої пояснення та клопотання, задають питання. Усно оголошуються судові акти, висновки експертів і фахівців, протоколи процесуальних дій і т.п.
Разом з тим господарському суду та іншим учасникам процесу доводиться закріплювати свої відносини, в тому числі і здійснювати процесуальні дії, в письмовій формі: позовну заяву (заяву, скарга) подається в письмовій формі, усні свідчення, клопотання, питання фіксуються письмово в протоколі судового засідання , судові акти викладаються також у письмовій формі і т.д.
Роль писемності в господарському процесі значно більша, ніж у цивільному процесі. Госпо
Принцип оптимальності (оперативності), або принцип процесуальної економії. Цей принцип також належить до збірним. Одночасно він є і характерним для господарського (економічного) судочинства. Інтереси зміцнення законності та економіки, договірної дисципліни в діяльності і у взаємовідносинах суб'єктів підприємництва, створення найбільш сприятливих умов для їх нормальної діяльності вимагають, щоб виникаючі між ними (або з їх участю) суперечки вирішувалися б правильно, своєчасно (у встановлений термін), при мінімальній витраті сил, коштів і часу.
Значення цього принципу полягає в тому, що в поєднанні та у взаємодії з іншими принципами їм забезпечується правильне і своєчасне вирішення господарських спорів, ефективне виконання судом своїх завдань в гранично стислі терміни, при мінімальній витраті коштів і зусиль як суду, так і учасників суперечки.
Сутність цього принципу розкривається в нормах ГПК: про участь у справі кількох позивачів, відповідачів, зміні позову, відмову від позову, визнання позову, мирову угоду, третіх осіб, що заявляють самостійні вимоги на предмет спору, судових дорученнях, термін розгляду справи, строк подання касаційної скарги, строки розгляду скарг і справ у порядку нагляду та ін
С принципом оптимальности связаны и такие закрепленные в ХПК процессуальные институты, как встречный иск, соединение и разъединение исков, замена ненадлежащей стороны, привлечение к участию в деле других ответчиков или третьих лиц, приказное производство.
Принцип оптимальности нельзя сводить только к ускорению процесса. Быстрое рассмотрение дела в ущерб законности и объективности судебного решения было бы антипринципом хозяйственного процессуального права. Сущность этого принципа сводится к тому, чтобы при разбирательстве дела в хозяйственном суде наиболее полно, своевременно и оптимально использовались все установленные законом средства для правильного (законного и обоснованного) и быстрого разрешения споров и устранения выявленных при этом недостатков в хозяйственной деятельности.
Право обжалования судебных постановлений как принцип судопроизводства предусмотрен Конституцией (ст. 115). В ХПК он раскрывается прежде всего через право лиц, участвующих в деле, обжаловать судебные постановления, не вступившие в законную силу, в кассационную инстанцию хозяйственного суда, рассмотревшего спор по существу. Такое же право имеют лица, не привлеченные к участию в деле, если хозяйственный суд принял решение об их правах и обязанностях. Прокурор, принимавший участие в деле, вправе принести кассационный протест на незаконное или необоснованное решение хозяйственного суда независимо от обжалования его лицами, участвующими в деле. Если прокурор не принимал участия в деле, он не имеет права на кассационный протест.
Лица, участвующие в деле, а также другие лица, чьи права и охраняемые законом интересы нарушены судебным актом хозяйственного суда, вправе обжаловать его в надзорном порядке. Должностные лица хозяйственных судов и органов прокуратуры, имеющие право принесения надзорного протеста на вступившие в законную силу судебные акты, перечислены в ст. 200 ХПК.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Конституція Республіки Білорусь 1994 року. Прийнята на республіканському референдумі 24 листопада 1996 року. Мінськ «Білорусь». (Національний реєстр правових актів Республіки Білорусь, 05.01.1999, № 1, реєстр. № 1 / 0 від 04.01.1999) (зі змінами, прийнятими на республіканському референдумі 24 листопада
2. Господарський процесуальний кодекс Республіки Білорусь від 15 грудня
3. Борік С.В. Судоустрій: Підручник. - Мн.: Амалфея, 2000.
4. Завадська Л.М. Реалізація судових рішень. М: Наука, 1982.
5. Мартинович І.І., Пастухов М.М. Судово-правова реформа в Республіці Білорусь. Мінськ, 1995.
6. Каменков В.С., Жандаров В.В. Господарський процес у Республіці Білорусь. - Мн.: Амалфея, 2007 - 221с.
7. Практикум з господарського процесу: Навчальний методичний посібник / В.С. Каменков, С.В. Луньов, В.В. Жандаров, А.А. Гаріовскій: За заг. ред. В.С. Каменкова. - Мн.: Амалфея, 2000. - 208 с.