ДЕРЖАВНА освітня установа вищої професійної освіти
СИБІРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ І СПОРТУ
КАФЕДРА ТЕОРІЇ І МЕТОДИКИ СПОРТИВНИХ ІГОР
РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:
ФОРМИ ПСИХОЛОГІЧНОГО ВПЛИВУ ТРЕНЕРА НА СПОРТСМЕНІВ
2. Індивідуалізація педагогічного впливу тренерів на спортсменів
3. Особливості секундірованія тренером спортсменів на змаганнях
4. Спілкування тренера зі спортсменами, що мають різний соціометричний статус
Список використаної літератури
1. Форми психологічного впливу тренера на спортсменів
Вплив тренера на свідомість і волю спортсменів може здійснюватися у формі прояву уваги до них, прохання, вимоги, переконання, навіювання та ін
Прояв уваги
Суттєвим моментом спілкування тренера зі спортсменом на групових тренувальних заняттях є прояв уваги до кожного учня. Якщо тренер бачить учня, але не виявляє до нього уваги, то учневі здається, що він лише фон для тренера, не сприймається ним як окрема особистість, що тренер байдужий до його успіхів. Поки звернене до учня слово, жест, легкий кивок, усмішка не покажуть учневі, що його бачать, учень відчуває себе на тренуванні знеособленим. Таке становище як би звільняє його від необхідності вести себе дисципліновано. Більше того, порушення дисципліни може бути наслідком протесту учня проти неуваги до нього тренера, може бути способом, за допомогою якого він хоче привернути до себе увагу.
Тому тренер повинен прагнути до того, щоб кожен учень відчував на занятті, що він знаходиться в полі уваги тренера. Це досягається шляхом встановлення різних контактів-звернень до учнів у формі питань: "Як ти себе почуваєш?", "Не забився?", "Не боляче?" або шляхом висловлення згоди, схвалення, прохання. Безліч контактів-звернень створює в учня враження постійного контролю над ним. При цьому важливо, щоб тренер на початку знайомства з новачками не плутав їхні імена та прізвища.
Відчувши до себе увагу, учень стає розкутим і довірливим. Йому лестить прояв уваги з боку тренера, і він відповідає взаємністю, намагається виконати завдання якомога краще.
Враховуючи заохочувальну функцію уваги, навмисне його відсутність може використовуватися як міра покарання за погану поведінку і прояв лінощів на занятті. Наприклад, при опитуванні тренер може кожен раз як би не помічати винного учня.
Прохання як форма впливу на учня може використовуватися в тому випадку, коли тренер не хоче з педагогічних міркувань надавати спілкуванню офіційний характер. Учневі лестить, що замість вимоги використовується форма звернення, в якій проявляється певний момент залежно тренера від учня. Це відразу змінює ставлення учня до дії тренера: йому хочеться показати, що і він щось означає у виниклій ситуації.
Вимога є жорстким впливом. Його використання обумовлене більш високим статусом тренера. Треба враховувати, що сенс ряду вимог тренер повинен аргументувати. Аргументація знімає з вимоги забарвлення волюнтаристського впливу тренера на спортсменів ("Тому, що я так вважаю", "Тому, що я тренер, а не ви"), надає їм доцільність.
Кінцевий ефект всякого індивідуального впливу на спортсмена - в педагогічних яких психологічних та психотерапевтичних цілях - визначається не тільки особистісними якостями цього спортсмена, але більшою мірою якостями його безпосереднього оточення. Якщо спортсмен <...> завзято відхиляється від певного завдання тренера, то причина може полягати в негативному ставленні до занять авторитетного члена цієї команди або спортсменів з інших видів спорту, чия думка з якоїсь причини значимо для даного індивіда.
Кожна вимога може бути аргументовано по-різному в залежності від обставин. Все залежить від творчості, вигадки тренера. При цьому слід враховувати, що:
1) аргументація не повинна перетворюватись на постійне читання моралі, повчання;
2) аргумент, хоча і може бути заготовлено тренером, для спортсменів повинен виглядати експромтом, тому не можна повторювати вже раз висловлену аргументацію;
3) ладу аргументацію, необхідно враховувати вікові та статеві особливості своїх учнів.
На жаль, дуже хороша людина не буває видатним тренером. Тренер повинен бути жорстким і вимогливим.
Переконання. Його основою служить роз'яснення причинно-наслідкових зв'язків і відносин, виділення соціальної та особистісної значущості вирішення того чи іншого питання. Переконувати можна не тільки словом, але й ділом, особистим прикладом. У психологічному відношенні переконання найбільш надійно.
Щоб переконати учнів у чомусь і не штовхати їх при цьому до конфлікту, завжди починайте вирішення спірного питання, невдалого поведінки з похвали, з тез, з якими вони згодні, і тільки знайшовши спільну мову, приступайте до розбору конфліктної ситуації, спірного питання. Практика переконує: краще спочатку схвалити висловлені молодим людиною думки, скоєні вчинки, а потім сказати: "Але можна й по-іншому ..." або "А як ви думаєте, якщо спробувати інакше, наприклад ось так ..."
Навіювання - це психологічний вплив однієї людини на іншу (або однієї людини на групу осіб, або навпаки), яке здійснюється за допомогою мови і немовних засобів (жестів, міміки тощо) і відрізняється зниженою аргументацією. Навіювання адресовано не до розуму та логіки, а до почуттів. Спортсмени при вселенні вірять в ті доводи, які висловлюються тренером навіть бездоказово. У цьому випадку вони орієнтуються не стільки на зміст навіювання, скільки на його форму і джерело, тобто на ту особу, яка дає поради або вказівки. Навіювання, прийняте спортсменами, стає їх внутрішньою установкою, яка направляє, регулює і стимулює їх психічну і фізичну активність.
За критерієм наявності мети і зусиль, застосовуваних тренером для навіювання, виділяються ненавмисне і навмисне навіювання. Перше характеризується тим, що тренер не ставить перед собою мету вселити учневі ту чи іншу думку, наприклад невіра в свої сили. Однак таке негативне внушающее дія може надати поведінку тренера, пов'язане з сильним переживанням результату майбутнього змагання.
Один з тренерів з боксу, коли не був упевнений у перемозі свого учня, перед виходом того на ринг весь час від хвилювання поправляв свою краватку. Спортсмен, кілька разів програвши бої, звернув на це увагу і тепер, прогнозуючи свої шанси на успіх, став звертати увагу на цю особливість поведінки тренера. У результаті, як тільки він помічав, що тренер поправляє свою краватку, його переможна мотивація знижувалася і з'являлася невпевненість.
Характерною особливістю ненавмисного навіювання є те, що вселяє людина може сама цього не підозрювати.
Навмисне навіювання характеризується наявністю конкретної мети: тренер знає, що і кому він хоче вселити. Залежно від особливостей учня вселяє підбирає найбільш ефективний в даній ситуації прийом.
За змістом того, що навіюється, виділяють специфічне і неспецифічне навіювання. Перша пов'язана з конкретними думками, діями і вчинками, друге - з тими чи іншими психічними станами, добрим чи поганим настроєм, емоційним підйомом або спадом і т.п.
За способом впливу навіювання діляться на пряме (відкрите) і непряме (закрите). Перше характеризується відкритістю мети навіювання і прямої спрямованістю на конкретного учня: "Ти зовсім спокійний ... Твої руки сильні та слухняні, а око точний ... При стрільбі ти покажеш хороший результат". Друге має властивість опосередкованого впливу на учня. Можна, наприклад, сказати учневі, що якийсь сильний спортсмен програв відносно слабкому спортсмену. У цьому висловлюванні буде приховано присутніми навіювання, що даний учень в змозі обіграти цього сильного спортсмена. Негативна сторона навіювання подібного типу буде в тому випадку, коли учневі чекає зустріч зі слабким спортсменом, який обіграв до цього сильного супротивника. Таке повідомлення може викликати у спортсмена невпевненість у своїх силах. Непряме, чи закрите, навіювання є, таким чином, як відзначає А.Г. Ковальов, навіюванням "обхідним шляхом".
Умови успішності прямого навіювання. Оскільки при вселенні спілкування відбувається як мінімум між двома людьми - вселяє (суггестером) і вселяється (суггерентом), успіх цього процесу залежить, насамперед, від особливостей того й іншого.
Навіювання є більш успішним, якщо тренер має авторитет і високим соціальним статусом. Сприяє успішному навіюванню доброзичливе ставлення тренера до спортсмена. Слід також враховувати, що порушена, емоційно піднесений стан сприяє позитивному навіюванню. Крім того, тренер повинен відчувати психологічну перевагу над спортсменом. Від цього багато в чому залежить впевненість тренера в досягненні мети навіювання. Впевненість / невпевненість тренера при вселенні позначається в інтонації голосу, міміці і т.д. і через них передається внушаемому спортсмену.
Успішність навіювання визначається також психологічними особливостями спортсменів: сугестивність вище у спортсменів із слабкою нервовою системою та високий тривожністю. Має значення і ставлення спортсмена до того, що йому нав'язується. Важко подолати внутрішній опір людини навіюванню, якщо воно стосується його світогляду. Навіть в гіпнозі, коли критичність людини знижена, йому важко вселити те, що суперечить його поглядам і переконанням. Гірше сприймати і те, що викликає сумнів, недовіру. Невпевненість учнів підвищує вселяють впливу тренерів. Високої сугестивністю мають діти, оскільки в них сильно виражена емоційність і недостатньо розвинені вольові якості і критичність мислення.
У групі вселяє вплив на кожного її члена виявляється сильнішим, ніж при індивідуальному впливі.
Тренеру слід враховувати і свої можливості у здійсненні навіювання. Якщо авторитет тренера досить високий, він може вселяти від свого імені, якщо ж ні, то може вдатися до імені іншої людини, що є для учня більш авторитетним. Можна спиратися і на думку команди.
Крім навіювання існують і інші способи словесного впливу на учнів.
Вплив через протиставлення: один учень протиставляється іншому, з яким він змагається. У цьому випадку робиться ставка на те, що учень не захоче поступитися в заочному змаганні. Наприклад, тренер каже до учня: "Навряд чи в тебе вистачить сміливості, щоб зробити цю вправу. Ось Х. (учень, з яким спортсмен змагається) напевно не побоявся б". Ефективність цього прийому залежить від ряду умов. По-перше, учень не повинен знати справжніх намірів тренера, по-друге, необхідно, щоб протиставлюваний дійсно був для учня конкурентом, по-третє, учень повинен вірити, що конкурент дійсно може зробити те, про що каже тренер.
Вплив через заборону: словесна формула виглядає як заборона здійснювати ту чи іншу дію, але заборона абсолютно не аргументований. У цьому випадку при наявності у спортсмена негативізму, тобто прихованого протидії наказам, заборона може з'явитися стимулом до здійснення забороненого дії. Якщо з формули заборони аргументація не буде виключена, то заборона може прийняти форму аргументованого переконання і тренер не досягне позитивного ефекту.
Примушення. Ця форма взаємодії повинна використовуватися тренером в тих випадках, коли інші форми не дієві або коли немає часу, щоб використовувати переконання, вмовляння. Примус виражається:
1) у прямому вимозі тренера до учнів погодитися з його думкою і пропонованим рішенням;
2) у виконанні розпорядження тренера.
Постійне використання примусу малопридатне, але повністю відмовлятися від нього теж нерозумно. По-перше, примус сприяє зняттю конфлікту на даний відрізок часу і виконання учнями необхідних дій. По-друге, спортсмен, не навчилося примушувати себе робити те, чого не хочеться, навряд чи досягне високих спортивних результатів.
Домогтися покори можна закликом до совісті і свідомості, створенням безвихідній ситуації. Наявність авторитету у тренера полегшує виконання розпоряджень.
Оцінювання дій і вчинків учнів. Оцінювання учнів тренером має три функції:
1) контроль за результатами тренувального процесу та виховних впливів (що є зворотним зв'язком, говорить про ефективність роботи тренера);
2) управління поведінкою і діяльністю учнів;
3) отримання спортсменами інформації про правильність їхніх дій і вчинків (зворотній зв'язок для учнів).
Щоб оцінка мала вплив, вона повинна задовольняти наступним вимогам:
-Здійснюватися систематично, але не дуже часто, так, як велика кількість поточних оцінок сковує самостійність учнів, не дозволяє розвинутися самоконтролю;
-Бути об'єктивною, неупередженою;
-Носити диференційований характер залежно від старанності, здібностей і характеру учнів;
-Бути різноманітною за формою.
Оцінки можуть бути прямими і опосередкованими, позитивними (схвалення) і негативними (осуд).
Осуд (докір, осуд) може чинити на спортсмена двояку дію. Якщо воно розкриває перспективу перед учнем ("Дивись, які в тебе здібності! А ти їх не реалізуєш"), то є позитивною стимуляцією спортсмена, якщо ж засуджуються його здібності, інтереси, то це викликає негативний ефект, а саме зниження активності та рівня домагань учня. До речі, найчастіше засуджуються саме "безперспективні" в очах тренера учні. Правда, якщо учень має високий рівень домагань, виражене самолюбство, то після осуду він може мобілізуватися, щоб довести тренерові його неправоту.
Не слід дорікати спортсмена відразу після невдалого виступу. Треба витримати певний час, щоб схлинули негативні емоції, спокійно пошукати причини невдачі. Інакше тренер може наговорити спортсмену багато образливих слів, часом і несправедливих. Краще проводити розбір на наступний день після змагань.
Відсутність оцінки чинить негативний вплив на учня, знижує його активність, оскільки неоценіваніе одного учня на тлі оцінювання інших сприймається як негативне ставлення тренера. Неоценіваніе веде до формування у спортсмена подання про власну неповноцінність, невпевненість у власних силах.
Відсутність оцінки є найгіршим способом оцінки, оскільки це не орієнтує спортсмена, викликає у нього зниження активності і цілеспрямованості. У цьому випадку він змушений будувати сам оцінку на суб'єктивному тлумаченні натяків, ситуації, поведінки тренера і товаришів. Інтонація, жест, міміка тренера набувають при цьому для спортсмена особливе смислове значення.
Заохочення і покарання. Дієвими способами впливу тренера на дітей, які займаються спортом, є заохочення і покарання.
Заохочення може здійснюватися морально - похвала, подяка, прояв довіри і матеріально - нагородження грамотою, призом і т.д. Заохоченням є і залучення тренером учня собі в помічники або призначення його черговим.
Ще однією формою заохочення є схвалення. Схвалювати можна різними способами: словом, інтонацією, мімікою (посмішкою) Ю пантомимикой (кивком голови), оплесками.
При розробці системи заохочень важливо правильно пояснити її спортсменам і застосовувати ті нагороди, які мають дійсну для них цінність, виключивши ті, які не відповідають рівню та віком спортсменів. Використовувати цю систему потрібно дуже обережно, щоб заохочення розподілилися справедливо, а нагороди та призи відповідали рівню досягнень спортсменів.
Виявилося, що спортсмен може помітно поліпшити свій результат, якщо він сам визначить і зростання своєї майстерності, і коли його слід заохотити. Раніше помилково передбачалося, що нагороджує знає, яка форма заохочення представляє інтерес для спортсменів, і може правильно оцінити його досягнення. Дослідження показали, що спортсмени, які дозволяють заохочувати себе за поліпшення своєї спортивної діяльності на свій розсуд, більшою мірою мотивовано на подальше поліпшення своїх результатів, ніж у випадку, коли таке рішення приймають інші.
СИБІРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ І СПОРТУ
КАФЕДРА ТЕОРІЇ І МЕТОДИКИ СПОРТИВНИХ ІГОР
РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:
ФОРМИ ПСИХОЛОГІЧНОГО ВПЛИВУ ТРЕНЕРА НА СПОРТСМЕНІВ
м. Омськ 2009
Зміст:
1.Форма психологічного впливу тренера на спортсменів2. Індивідуалізація педагогічного впливу тренерів на спортсменів
3. Особливості секундірованія тренером спортсменів на змаганнях
4. Спілкування тренера зі спортсменами, що мають різний соціометричний статус
Список використаної літератури
1. Форми психологічного впливу тренера на спортсменів
Вплив тренера на свідомість і волю спортсменів може здійснюватися у формі прояву уваги до них, прохання, вимоги, переконання, навіювання та ін
Прояв уваги
Суттєвим моментом спілкування тренера зі спортсменом на групових тренувальних заняттях є прояв уваги до кожного учня. Якщо тренер бачить учня, але не виявляє до нього уваги, то учневі здається, що він лише фон для тренера, не сприймається ним як окрема особистість, що тренер байдужий до його успіхів. Поки звернене до учня слово, жест, легкий кивок, усмішка не покажуть учневі, що його бачать, учень відчуває себе на тренуванні знеособленим. Таке становище як би звільняє його від необхідності вести себе дисципліновано. Більше того, порушення дисципліни може бути наслідком протесту учня проти неуваги до нього тренера, може бути способом, за допомогою якого він хоче привернути до себе увагу.
Тому тренер повинен прагнути до того, щоб кожен учень відчував на занятті, що він знаходиться в полі уваги тренера. Це досягається шляхом встановлення різних контактів-звернень до учнів у формі питань: "Як ти себе почуваєш?", "Не забився?", "Не боляче?" або шляхом висловлення згоди, схвалення, прохання. Безліч контактів-звернень створює в учня враження постійного контролю над ним. При цьому важливо, щоб тренер на початку знайомства з новачками не плутав їхні імена та прізвища.
Відчувши до себе увагу, учень стає розкутим і довірливим. Йому лестить прояв уваги з боку тренера, і він відповідає взаємністю, намагається виконати завдання якомога краще.
Враховуючи заохочувальну функцію уваги, навмисне його відсутність може використовуватися як міра покарання за погану поведінку і прояв лінощів на занятті. Наприклад, при опитуванні тренер може кожен раз як би не помічати винного учня.
Прохання як форма впливу на учня може використовуватися в тому випадку, коли тренер не хоче з педагогічних міркувань надавати спілкуванню офіційний характер. Учневі лестить, що замість вимоги використовується форма звернення, в якій проявляється певний момент залежно тренера від учня. Це відразу змінює ставлення учня до дії тренера: йому хочеться показати, що і він щось означає у виниклій ситуації.
Вимога є жорстким впливом. Його використання обумовлене більш високим статусом тренера. Треба враховувати, що сенс ряду вимог тренер повинен аргументувати. Аргументація знімає з вимоги забарвлення волюнтаристського впливу тренера на спортсменів ("Тому, що я так вважаю", "Тому, що я тренер, а не ви"), надає їм доцільність.
Кінцевий ефект всякого індивідуального впливу на спортсмена - в педагогічних яких психологічних та психотерапевтичних цілях - визначається не тільки особистісними якостями цього спортсмена, але більшою мірою якостями його безпосереднього оточення. Якщо спортсмен <...> завзято відхиляється від певного завдання тренера, то причина може полягати в негативному ставленні до занять авторитетного члена цієї команди або спортсменів з інших видів спорту, чия думка з якоїсь причини значимо для даного індивіда.
Кожна вимога може бути аргументовано по-різному в залежності від обставин. Все залежить від творчості, вигадки тренера. При цьому слід враховувати, що:
1) аргументація не повинна перетворюватись на постійне читання моралі, повчання;
2) аргумент, хоча і може бути заготовлено тренером, для спортсменів повинен виглядати експромтом, тому не можна повторювати вже раз висловлену аргументацію;
3) ладу аргументацію, необхідно враховувати вікові та статеві особливості своїх учнів.
На жаль, дуже хороша людина не буває видатним тренером. Тренер повинен бути жорстким і вимогливим.
Переконання. Його основою служить роз'яснення причинно-наслідкових зв'язків і відносин, виділення соціальної та особистісної значущості вирішення того чи іншого питання. Переконувати можна не тільки словом, але й ділом, особистим прикладом. У психологічному відношенні переконання найбільш надійно.
Щоб переконати учнів у чомусь і не штовхати їх при цьому до конфлікту, завжди починайте вирішення спірного питання, невдалого поведінки з похвали, з тез, з якими вони згодні, і тільки знайшовши спільну мову, приступайте до розбору конфліктної ситуації, спірного питання. Практика переконує: краще спочатку схвалити висловлені молодим людиною думки, скоєні вчинки, а потім сказати: "Але можна й по-іншому ..." або "А як ви думаєте, якщо спробувати інакше, наприклад ось так ..."
Навіювання - це психологічний вплив однієї людини на іншу (або однієї людини на групу осіб, або навпаки), яке здійснюється за допомогою мови і немовних засобів (жестів, міміки тощо) і відрізняється зниженою аргументацією. Навіювання адресовано не до розуму та логіки, а до почуттів. Спортсмени при вселенні вірять в ті доводи, які висловлюються тренером навіть бездоказово. У цьому випадку вони орієнтуються не стільки на зміст навіювання, скільки на його форму і джерело, тобто на ту особу, яка дає поради або вказівки. Навіювання, прийняте спортсменами, стає їх внутрішньою установкою, яка направляє, регулює і стимулює їх психічну і фізичну активність.
За критерієм наявності мети і зусиль, застосовуваних тренером для навіювання, виділяються ненавмисне і навмисне навіювання. Перше характеризується тим, що тренер не ставить перед собою мету вселити учневі ту чи іншу думку, наприклад невіра в свої сили. Однак таке негативне внушающее дія може надати поведінку тренера, пов'язане з сильним переживанням результату майбутнього змагання.
Один з тренерів з боксу, коли не був упевнений у перемозі свого учня, перед виходом того на ринг весь час від хвилювання поправляв свою краватку. Спортсмен, кілька разів програвши бої, звернув на це увагу і тепер, прогнозуючи свої шанси на успіх, став звертати увагу на цю особливість поведінки тренера. У результаті, як тільки він помічав, що тренер поправляє свою краватку, його переможна мотивація знижувалася і з'являлася невпевненість.
Характерною особливістю ненавмисного навіювання є те, що вселяє людина може сама цього не підозрювати.
Навмисне навіювання характеризується наявністю конкретної мети: тренер знає, що і кому він хоче вселити. Залежно від особливостей учня вселяє підбирає найбільш ефективний в даній ситуації прийом.
За змістом того, що навіюється, виділяють специфічне і неспецифічне навіювання. Перша пов'язана з конкретними думками, діями і вчинками, друге - з тими чи іншими психічними станами, добрим чи поганим настроєм, емоційним підйомом або спадом і т.п.
За способом впливу навіювання діляться на пряме (відкрите) і непряме (закрите). Перше характеризується відкритістю мети навіювання і прямої спрямованістю на конкретного учня: "Ти зовсім спокійний ... Твої руки сильні та слухняні, а око точний ... При стрільбі ти покажеш хороший результат". Друге має властивість опосередкованого впливу на учня. Можна, наприклад, сказати учневі, що якийсь сильний спортсмен програв відносно слабкому спортсмену. У цьому висловлюванні буде приховано присутніми навіювання, що даний учень в змозі обіграти цього сильного спортсмена. Негативна сторона навіювання подібного типу буде в тому випадку, коли учневі чекає зустріч зі слабким спортсменом, який обіграв до цього сильного супротивника. Таке повідомлення може викликати у спортсмена невпевненість у своїх силах. Непряме, чи закрите, навіювання є, таким чином, як відзначає А.Г. Ковальов, навіюванням "обхідним шляхом".
Умови успішності прямого навіювання. Оскільки при вселенні спілкування відбувається як мінімум між двома людьми - вселяє (суггестером) і вселяється (суггерентом), успіх цього процесу залежить, насамперед, від особливостей того й іншого.
Навіювання є більш успішним, якщо тренер має авторитет і високим соціальним статусом. Сприяє успішному навіюванню доброзичливе ставлення тренера до спортсмена. Слід також враховувати, що порушена, емоційно піднесений стан сприяє позитивному навіюванню. Крім того, тренер повинен відчувати психологічну перевагу над спортсменом. Від цього багато в чому залежить впевненість тренера в досягненні мети навіювання. Впевненість / невпевненість тренера при вселенні позначається в інтонації голосу, міміці і т.д. і через них передається внушаемому спортсмену.
Успішність навіювання визначається також психологічними особливостями спортсменів: сугестивність вище у спортсменів із слабкою нервовою системою та високий тривожністю. Має значення і ставлення спортсмена до того, що йому нав'язується. Важко подолати внутрішній опір людини навіюванню, якщо воно стосується його світогляду. Навіть в гіпнозі, коли критичність людини знижена, йому важко вселити те, що суперечить його поглядам і переконанням. Гірше сприймати і те, що викликає сумнів, недовіру. Невпевненість учнів підвищує вселяють впливу тренерів. Високої сугестивністю мають діти, оскільки в них сильно виражена емоційність і недостатньо розвинені вольові якості і критичність мислення.
У групі вселяє вплив на кожного її члена виявляється сильнішим, ніж при індивідуальному впливі.
Тренеру слід враховувати і свої можливості у здійсненні навіювання. Якщо авторитет тренера досить високий, він може вселяти від свого імені, якщо ж ні, то може вдатися до імені іншої людини, що є для учня більш авторитетним. Можна спиратися і на думку команди.
Крім навіювання існують і інші способи словесного впливу на учнів.
Вплив через протиставлення: один учень протиставляється іншому, з яким він змагається. У цьому випадку робиться ставка на те, що учень не захоче поступитися в заочному змаганні. Наприклад, тренер каже до учня: "Навряд чи в тебе вистачить сміливості, щоб зробити цю вправу. Ось Х. (учень, з яким спортсмен змагається) напевно не побоявся б". Ефективність цього прийому залежить від ряду умов. По-перше, учень не повинен знати справжніх намірів тренера, по-друге, необхідно, щоб протиставлюваний дійсно був для учня конкурентом, по-третє, учень повинен вірити, що конкурент дійсно може зробити те, про що каже тренер.
Вплив через заборону: словесна формула виглядає як заборона здійснювати ту чи іншу дію, але заборона абсолютно не аргументований. У цьому випадку при наявності у спортсмена негативізму, тобто прихованого протидії наказам, заборона може з'явитися стимулом до здійснення забороненого дії. Якщо з формули заборони аргументація не буде виключена, то заборона може прийняти форму аргументованого переконання і тренер не досягне позитивного ефекту.
Примушення. Ця форма взаємодії повинна використовуватися тренером в тих випадках, коли інші форми не дієві або коли немає часу, щоб використовувати переконання, вмовляння. Примус виражається:
1) у прямому вимозі тренера до учнів погодитися з його думкою і пропонованим рішенням;
2) у виконанні розпорядження тренера.
Постійне використання примусу малопридатне, але повністю відмовлятися від нього теж нерозумно. По-перше, примус сприяє зняттю конфлікту на даний відрізок часу і виконання учнями необхідних дій. По-друге, спортсмен, не навчилося примушувати себе робити те, чого не хочеться, навряд чи досягне високих спортивних результатів.
Домогтися покори можна закликом до совісті і свідомості, створенням безвихідній ситуації. Наявність авторитету у тренера полегшує виконання розпоряджень.
Оцінювання дій і вчинків учнів. Оцінювання учнів тренером має три функції:
1) контроль за результатами тренувального процесу та виховних впливів (що є зворотним зв'язком, говорить про ефективність роботи тренера);
2) управління поведінкою і діяльністю учнів;
3) отримання спортсменами інформації про правильність їхніх дій і вчинків (зворотній зв'язок для учнів).
Щоб оцінка мала вплив, вона повинна задовольняти наступним вимогам:
-Здійснюватися систематично, але не дуже часто, так, як велика кількість поточних оцінок сковує самостійність учнів, не дозволяє розвинутися самоконтролю;
-Бути об'єктивною, неупередженою;
-Носити диференційований характер залежно від старанності, здібностей і характеру учнів;
-Бути різноманітною за формою.
Оцінки можуть бути прямими і опосередкованими, позитивними (схвалення) і негативними (осуд).
Осуд (докір, осуд) може чинити на спортсмена двояку дію. Якщо воно розкриває перспективу перед учнем ("Дивись, які в тебе здібності! А ти їх не реалізуєш"), то є позитивною стимуляцією спортсмена, якщо ж засуджуються його здібності, інтереси, то це викликає негативний ефект, а саме зниження активності та рівня домагань учня. До речі, найчастіше засуджуються саме "безперспективні" в очах тренера учні. Правда, якщо учень має високий рівень домагань, виражене самолюбство, то після осуду він може мобілізуватися, щоб довести тренерові його неправоту.
Не слід дорікати спортсмена відразу після невдалого виступу. Треба витримати певний час, щоб схлинули негативні емоції, спокійно пошукати причини невдачі. Інакше тренер може наговорити спортсмену багато образливих слів, часом і несправедливих. Краще проводити розбір на наступний день після змагань.
Відсутність оцінки чинить негативний вплив на учня, знижує його активність, оскільки неоценіваніе одного учня на тлі оцінювання інших сприймається як негативне ставлення тренера. Неоценіваніе веде до формування у спортсмена подання про власну неповноцінність, невпевненість у власних силах.
Відсутність оцінки є найгіршим способом оцінки, оскільки це не орієнтує спортсмена, викликає у нього зниження активності і цілеспрямованості. У цьому випадку він змушений будувати сам оцінку на суб'єктивному тлумаченні натяків, ситуації, поведінки тренера і товаришів. Інтонація, жест, міміка тренера набувають при цьому для спортсмена особливе смислове значення.
Заохочення і покарання. Дієвими способами впливу тренера на дітей, які займаються спортом, є заохочення і покарання.
Заохочення може здійснюватися морально - похвала, подяка, прояв довіри і матеріально - нагородження грамотою, призом і т.д. Заохоченням є і залучення тренером учня собі в помічники або призначення його черговим.
Ще однією формою заохочення є схвалення. Схвалювати можна різними способами: словом, інтонацією, мімікою (посмішкою) Ю пантомимикой (кивком голови), оплесками.
При розробці системи заохочень важливо правильно пояснити її спортсменам і застосовувати ті нагороди, які мають дійсну для них цінність, виключивши ті, які не відповідають рівню та віком спортсменів. Використовувати цю систему потрібно дуже обережно, щоб заохочення розподілилися справедливо, а нагороди та призи відповідали рівню досягнень спортсменів.
Виявилося, що спортсмен може помітно поліпшити свій результат, якщо він сам визначить і зростання своєї майстерності, і коли його слід заохотити. Раніше помилково передбачалося, що нагороджує знає, яка форма заохочення представляє інтерес для спортсменів, і може правильно оцінити його досягнення. Дослідження показали, що спортсмени, які дозволяють заохочувати себе за поліпшення своєї спортивної діяльності на свій розсуд, більшою мірою мотивовано на подальше поліпшення своїх результатів, ніж у випадку, коли таке рішення приймають інші.
Покарання учня за проступки здійснюється тренером тільки в моральній формі: у вигляді зауваження, зміни ставлення до учня, відсторонення від виконання завдання, виконання позачергових робіт.
Усні зауваження повинні робитися віч-на-віч. Нет смысла делать замечания одному и тому же ученику несколько раз подряд: они утрачивают свою действенность уже после третьего раза.
Убеждая в чем-то юных спортсменов, целесообразно апеллировать к их лучшим чувствам. Разговаривая, например, с провинившимся спортсменом, необходимо дать ему почувствовать, что веришь в него, что он – достойный член коллектива, но на этот раз допустил проступок (нагрубил, сошел с дистанции, опоздал на старт), не достойный его. В подобной ситуации, обращаясь к коллективу, следует передать его членам веру в то, что спортсмен обязательно найдет в себе силы исправить ошибки, не допускать их в дальнейшем.
В эксперименте, проведенном в бассейне Фрунзенского Дворца пионеров Москвы, позитивная апелляция привела к улучшению результатов в проплывании дистанции 100 м вольным стилем на 5,9 с, негативная – на 2,7 с. Наблюдения показали, что обращение к лучшим чувствам спортсмена особенно эффективны, если в обыденной жизни он чаще сталкивается с осуждением и, видимо, адаптируется к нему. Часть спортсменов улучшила свой результат и тогда, когда преподаватель указывал на изъяны в их нравственном облике. Как показало изучение личности этих молодых людей (методом независимых характеристик), в работе с ними эффективнее прямо было говорить об их недостатках, так как в повседневной жизни они не привыкли к осуждению. Опрос показал, что большинство юных спортсменов считают, что ласковый, доброжелательный упрек значительно скорее оказывает воздействие на них (85%), чем резкий, жесткий выговор (15%).
Юмор, шутка. Юмор является эффективным средством воздействия на учеников. Он поднимает тонус, снимает напряжение в отношениях, помогает преодолеть усталость и монотонность выполнения упражнений. В арсенале тренера всегда должны быть шутка, веселый рассказ, остроумная пословица или поговорка.
Однако неумелая шутка сама может вызвать конфликт между тренером и учеником. Чтобы этого не произошло, тренеру нужно руководствоваться следующими правилами:
1) не подвергать осмеянию личность ученика. И шутя, надо соблюдать этику;
2) не смеяться над тем, чего ученик не может исправить (по поводу фамилии и, его физической слабости и т.д.);
3) не смеяться первым над своей шуткой;
4) не допускать пошлой шутки, зубоскальства;
5) не высмеивать неловкость, невольный промах ученика.
2. Индивидуализация педагогического воздействия тренеров на спортсменов
Как видно из вышеизложенного, регулирующие воздействия тренера на спортсменов могут быть разнообразными. Различны и реакции на них спортсменов, одни из которых более внушаемы (это чаще спортсмены со слабой нервной системой и высокой тревожностью), поэтому легче подвергаются регулирующим воздействием извне, а другие менее внушаемы (в основном это спортсмены с сильной нервной системой) и труднее подвергаются воздействиям извне, но более эффективно используют приемы саморегуляции, например, занимаясь психорегулирующей тренировкой.
Поэтому выбор того или иного средства воздействия требует от тренера учета психологических особенностей своих учеников. Люди с низким самоуважением чувствительны ко всему, что затрагивает их самооценку, они сильнее реагируют на смех, критику, порицание, чем люди с высоким самоуважением. Они реже участвуют в спорах, избегают ответственных соревнований, что мешает им проверить свои возможности. Спортсменов такого психологического склада надо чаще поощрять, замечая даже незначительные их успехи. Порицание же следует высказывать в осторожной форме и в отсутствие посторонних.
Спортсмены со слабой нервной систем ой имеют меньший порог фрустрированности (фрустрация – крушение надежд), чем спортсмены с сильной нервной системой. Кроме того, у первых фрустрация выражается в интрапунитивной форме, при которой спортсмен испытывает подавленность, тревожность, обвиняет себя в неудаче, считая себя бездарным, бестолковым и т.п., а у вторых – в экстрапунитивной форме, при которой спортсмен видит причину своих неудач в окружающих, в сложившейся ситуации. У первых может пропасть желание тренироваться и выступать, у вторых появляется стремление во что бы то ни стало доказать свою правоту и случайность неудач.
Велико умение находить "ключик" к спортсмену у известного тренера по прыжкам в воду Т.М. Петрухиной. Вот два ее ученика: серебряный призер Олимпийских игр К. и олимпийский чемпион В. На К. тренер никогда не повышала голос, иначе та немедленно уходила в себя, начинала плакать и выступала плохо. Во время соревнований К. перед каждым прыжком нужно было еще и еще раз напоминать, как и что надо делать, а на В. нередко нужно было повысить голос, но после окрика к нему больше не следовало подходить. Разозлившись, он начинал напряженно думать, жестко контролировать себя, и тренер знала, что подсказка ему уже не нужна.
Спортсмены не похожи один на другого, отмечает и заслуженный тренер СССР по фехтованию В.А. К Светлане Ч. нельзя подходить после боя, особенно если она проиграла, так как в этот момент она вообще не в состоянии разговаривать. А с В.П. охотно беседует сразу после поединка, даже если он проиграл. Л.К. перед ответственным боем приходится убеждать, что от этого боя уже ничего не зависит, и, успокоившись, он прекрасно выступает, а Д.Т., наоборот, в трудный момент надо сказать, что от этого боя зависит все.
Фигуристка И. Моисеева любое объяснение схватывает на лету, но детали быстро забывает. А ее партнер Андрей Мининков просит объяснить ему новое упражнение несколько раз. Часто переспрашивает объясняющего, задает уточняющие вопросы. Но то, что понял, запоминает надолго.
Станкин М.І. Учитель физической культуры: личность, общение.
М., 1993. С. 86
Похвалой от спортсменов, имеющих слабую нервную систему, можно добиться большего результата, чем порицанием и наказанием, поэтому их рекомендуется чаще поощрять, а на их неудачи не реагировать остро. Это придаст им уверенность в своих силах. Спортсменов с сильной нервной системой, если они не проявили полностью своих возможностей, отнеслись легкомысленно к заданию, можно и критиковать, не боясь вызвать у них упадническое настроение. Если у них и возникнуть при этом отрицательные эмоции (досада, злость), то они будут лишь стимулировать их работоспособность, спортсменам захочется доказать несправедливость упреков тренера.
Соответственной должна быть и тактика общения спортсменов в команде. Нельзя набрасываться на спортсмена со слабой нервной системой всей команде после его неудачного выступления, так же как и нецелесообразно бросать ему упреки в процессе игры: это лишь вызовет у него дополнительное психическое напряжение, нервозность, неуверенность в себе. Наоборот, после неудачного действия его надо успокоить, подбодрить (Таблица 1).
На независимого спортсмена лучше действуют внушение и убеждение, чем простые указания. Такой спортсмен негативно реагирует на распоряжения или приказы тренера. Целесообразно объяснить и аргументировать необходимость тех или иных действий, даваемой нагрузки. По возможности ему следует создавать условия для проявления независимости, свободы творчества, сохраняя тем самым у него высокий уровень самооценки. Слишком резкие переходы и изменения стиля взаимоотношений с таким спортсменом могут иметь нежелательные последствия (Б.Дж. Кретти).
Таблиця 1
Программа индивидуально-воспитательной работы по оптимизации психического состояния спортсменов в соревнованиях в зависимости от силы нервной системы (Вяткин Б.А. Управление психологическим стрессом в спортивных соревнованиях. М.: ФиС, 1981. С. 76-77.)
3. Особенности секундирования тренером спортсменов на соревнованиях
Контакт тренера со спортсменами в процессе соревнований имеет большое значение. Не каждый спортсмен может правильно оценить особенности соревновательной обстановки, наметить пути достижения высокого результата. У спортсмена, как уже говорилось выше, могут возникнуть паническое состояние, неуверенность в своих возможностях. Спортсмен ждет от тренера поддержки, помощи советом. Важна в этом случае, очевидно, не столько словесная стимуляция, сколько само присутствие тренера. Именно поэтому тревожность у спортсменов при секундировании их тренером меньше, чем при отсутствии его или замене (Ханин Ю.Л., Копысов В.С. Состояние соревнующегося спортсмена при общении с разными секундантами // Теория и практика физической культуры. 1977. № 11. С. 37-40).
Секундирование обычно осуществляется в двух формах: советов-наставлений, даваемых перед началом соревнования, и советов-подсказок, даваемых в ходе соревнования.
Советы-наставления имеют цель сформировать у спортсмена положительное отношение к предстоящему соревнованию, укрепить его уверенность в своих силах, мобилизовать его. Однако пользоваться наставлениями тренеру надо очень продуманно, не превращая их в "накачку". В противном случае наставления могут вызвать либо излишнее возбуждение спортсмена, либо торможение как реакцию на сверхсильный раздражитель, то есть вызвать либо предстартовую лихорадку, либо апатию.
На международных выступлениях, - говорит мастер спорта М., - ясно понимаешь, что нужно выиграть во что бы то ни стало. Навряд ли есть такой спортсмен, который бы не стремился к победе на любых соревнованиях. Там не менее часто в этот момент, когда и так напряжен до предела, тебя начинают подстегивать и напоминать об ответственности выступления. Это приводит к тому, что спортсмен выходит на лед в нервозном, взвинченном с остоянии, игра не клеится, игроки допускают грубые тактические и технические ошибки, теряют контроль над собой, хаотически мечутся по полю, в результате терпят поражение.
Советы тренера, призывающие к осторожности, могут, с одной стороны, способствовать более продуманному, сдержанному ведению соревновательной борьбы, а с другой – вызвать у спортсмена сомнение в благоприятном итоге соревнования, сменить установку "одержать победу" на установку "не проиграть". Не следует, давая наставления, подчеркивать силу соперника, тем более не указывая конкретно, в чем состоит эта сила. Это ставит перед спортсменом новую задачу: разобраться самому, в чем силен соперник. Не обладая достаточной информацией, спортсмен может снизить вероятность достижения победы, у него может возникнуть страх перед соперником.
С другой стороны, желая вселить веру в себя, не нужно внушать спортсмену представление о слабости соперника, о легкости победы над ним. Встретив вопреки наставлению тренера достойное сопротивление, спортсмен может растеряться и проиграть борьбу.
Поэтому если тренер хочет реально помочь воспитаннику, он должен давать конкретные указания об основных сильных и слабых сторонах соперника. Но и эти сведения надо сообщать осторожно, учитывая индивидуальные особенности и опыт спортсмена.
Советы-подсказки, даваемые тренером в ходе соревновательной борьбы, тоже надо использовать осторожно, поскольку они также могут привести к отрицательному эффекту. Чаще всего это связано с тем, что подсказки не дают спортсмену сосредоточиться, отвлекают его от анализа меняющейся соревновательной ситуации, мешают самостоятельно решать соревновательные задачи. Систематическое применение подсказок делает спортсмена беспомощным, когда ему приходится выступать без тренера или когда условия соревнований не позволяют тренеру "суфлировать". Кроме того, подсказка тренера может вступать в противоречие с имеющимся у спортсмена замыслом, что создает у него внутренний мотивационный конфликт, разрешение которого при дефиците времени на принятие решения весьма затруднительно. Как правило, подсказки полезны лишь в критических ситуациях. Следует учитывать, что в пылу соревновательной борьбы спортсмен может вообще не воспринимать подсказки тренера или воспринимать их искаженно.
Выявлены индивидуальные способности общения тренера со спортсменами во время соревнования (Богданова Д.Я. Общение тренера в условиях соревнований по спортивным играм // Вопросы психологии спорта. Л., 1975. С. 79-83). Одни тренеры ведут себя эмоционально, другие сдержанно.
Эмоциональным тренерам свойственна высокая интенсивность общения: за игру они обращаются к игрокам в среднем 61 раз. Их речь сопровождается богатой мимикой и жестами. По направленности общение ограничено тремя-четырьмя сильнейшими игроками команды. В обращениях к игрокам преобладает повышенный и резкий тон голоса. Содержание обращений характеризуется преобладанием технической, оценочной и организационной информации. Успокаивающие и дисциплинарные обращения встречаются редко. Среди форм обращений преобладают указания, побуждения и неодобрения (за игру они используются в среднем 36 раз), замечания. Одобрения и требования используются реже.
Эмоциональные реакции у таких тренеров носят нервозный, почти конфликтный характер и вызываются неудачными действиями игроков.
Общение сдержанных тренеров значительно отличается от общения эмоциональных коллег. Интенсивность общения составляет у них в среднем 35 обращений за игру. Их речь небогата мимикой и жестами. Тон обращения несколько повышенный, но резкий тон встречается редко. В содержании обращений часто встречается техническая, оценочная и тактическая информация. Почти отсутствуют организационные, успокаивающие и дисциплинарные обращения. В формах обращений преобладают побуждения, указания, неодобрения и замечания. Редко встречаются одобрения и почти никогда требования.
Причинами обращений наиболее часто служат реакции на технические моменты; эмоциональные реакции на неудачные действия игроков внешне почти не проявляются. Чаще всего наблюдается нормальное, спокойное проявление эмоций.
У эмоциональных тренеров интенсивность общения на соревнованиях выше, чем на тренировках, а у сдержанных тренеров – меньше, чем на тренировках (Максаков А.Н. Стили педагогического общения тренеров детских команд и их оптимизация: Автореф. Дис. … канд. наук. Л., 1990).
Восприятие спортсменами замечаний и советов тренера страдает, если спортсмены находятся в состоянии эмоционального напряжения, поскольку ослабляются смысловая обработка и анализ запечатлевшейся в памяти информации. При выступлении без секунданта (тренера) состояние тревоги повышается у спортсменов за счет возникновения дополнительных трудностей (недостаточно качественная разминка, не с кем заполнить паузы, возникающие в ходе соревнований, и т.п.). Отсутствие желаемой эмоциональной поддержки, общения создает для спортсмена дискомфортные условия, так как из стереотипа его представлений о соревновании выпадает одна из существенных деталей. Знание того, кто будет секундировать на соревнованиях, создает у спортсмена специфическую эмоциональную преднастройку, вызывает состояние комфорта или тревоги.
Взаимоотношения тренера и спортсмена в процессе соревнований во многом отличаются от таковых во время тренировок. Во время соревнований тренер должен быть предельно внимателен и корректен. Спортсмены из-за эмоциональной напряженности иногда очень остро реагируют на замечания тренера, тяжело переживают его упрек. Иногда это может стать причиной поражения. Специфика общения тренера со спортсменами на соревнованиях заключается и в том, что корригирующие воздействия тренера на спортсмена в случае неблагоприятного хода борьбы последним либо с трудом, либо совсем не воспринимаются. Осознаваемость указаний тренера на качество выполнения тактических и технических приемов колеблется от 25 до 44% случаев (Рыжкина Ю.Е. Экспериментальное исследование внушаемости и внушающих воздействий в экстремальных условиях деятельности (по материалам изучения соревновательной деятельности в спорте): Автореф. Дис. … канд. Наук. Л., 1977).
Естественно стремление тренера уделять спортсмену в процессе соревнований большее внимание. Однако заботливость может быть воспринята спортсменом неадекватно. Во-первых, она расценена как выражение чувства жалости к нему, и спортсмен начинает судить трудности своего положения. Во-вторых, эта заботливость может быть воспринята как неискренняя ("Ведь раньше этого не было!"). В результате спортсмен может на будущее сделать неправильные выводы и начнет злоупотреблять этим, думая, что тренер должен относиться к нему мягко и нетребовательно. В итоге это приведет к снижению дисциплины.
При секундировании тренер не должен обнаруживать перед спортсменом свое эмоциональное состояние (ведь для тренеров характерны те же предстартовые состояния, что и для спортсменов), имеющиеся сомнения, неуверенность в исходе спортивного соревнования. Следует иметь ввиду, что эмоции обладают заразительностью, передаются от тренера к спортсмену. Иногда сам тренер индуцирует свое эмоциональное состояние и свою неуверенность спортсмену, даже не подозревая об этом.
4. Общение тренера со спортсменами, имеющими разный социометрический статус
По данным А.Н. Максакова, направленность и интенсивность обращений тренера к игрокам юношеских команд во многом зависят от статуса игрока в команде. На тренировочных занятиях и во время соревнований интенсивность обращений к лидеру была наиболее высокой, ниже – к игрокам со средним статусом и очень низкой – к аутсайдерам. Во время соревнований интенсивность обращений к лидерам повышается.
Воздействие на игроков повышенным тоном речи используется реже по отношению к лидерам, чаще – к аутсайдерам. При этом на тренировочных занятиях количество таких воздействий возрастает, причем опять-таки в большей степени на лидеров.
В общении тренера с лидерами преобладает контролирующая форма общения, с игроками среднего статуса – стимулирующая, а с аутсайдерами – стимулирующая, контролирующая и организующая формы. С учетом всех категорий обращений их наименьшее количество достается аутсайдерам, а наибольшее – игрокам со средним статусом.
Таким образом, основное внимание тренеры уделяют лидерам и игрокам со средним статусом. Наименее благоприятное общение спортсменов с тренером – у социометрических аутсайдеров.
Список використаної літератури
1. Гогун Є.М., Мартьянов Б.І. Психологія фізичного виховання і спорту. М.: AKADEMIA, 2000.
2. Джамагаров т.т,, Румянцева В.І. Лідерство в спорті. М.: ФиС. 1983.
3. Хлопчиків А.В. Соціально-психологічні засади управління спортивною командою. Смоленськ, 1987.
4. Марищук В.Л., Блудов Ю.М. Методики психодіагностики в спорті. М.: Просвещение, 1982.
5. Найдіффер О.М. Психологія змагається спортсмена. М.: ФиС, 1979.
6. Новиков М. А. В зб.: Психологічна підготовка спортсменів різних видів спорту до змагань. М.: ФиС, 1968.
7. Параносіч В., Лазарович Л. Психодинаміка спортивної групи. М.: ФиС, 1977.
8. Петровський А. В., Шпалінскій В. В. Соціальна психологія колективу. М., 1978.
9. Пілоян Р.А. Мотивація спортивної діяльності. М.: ФиС, 1984.
10. Психологія і сучасний спорт. М.: ФиС, 1973. (С. 72-85)
11. Родіонов А.В. Психологія спортивного поєдинку. М.: ФиС, 1968.
12. Рижонкін А. В. Про співвідношення положення спортсмена в команді і характеру прояву некото-х особистісних особливостей: Тези доповідей VII Всесоюзній конференції «Психологія фізичного виховання і спорту». М., 1973. Ч. 2. С. 153.
13. Спортивна психологія в працях вітчизняних фахівців: Хрестоматія. СПб.: Пітер, 2002.
14. Станкин М. І. Учитель фізичної культури: особистість, спілкування. М., 1993.
15. Теорія і практика фізичної культури. 1974. № 9.
Усні зауваження повинні робитися віч-на-віч. Нет смысла делать замечания одному и тому же ученику несколько раз подряд: они утрачивают свою действенность уже после третьего раза.
Убеждая в чем-то юных спортсменов, целесообразно апеллировать к их лучшим чувствам. Разговаривая, например, с провинившимся спортсменом, необходимо дать ему почувствовать, что веришь в него, что он – достойный член коллектива, но на этот раз допустил проступок (нагрубил, сошел с дистанции, опоздал на старт), не достойный его. В подобной ситуации, обращаясь к коллективу, следует передать его членам веру в то, что спортсмен обязательно найдет в себе силы исправить ошибки, не допускать их в дальнейшем.
В эксперименте, проведенном в бассейне Фрунзенского Дворца пионеров Москвы, позитивная апелляция привела к улучшению результатов в проплывании дистанции 100 м вольным стилем на 5,9 с, негативная – на 2,7 с. Наблюдения показали, что обращение к лучшим чувствам спортсмена особенно эффективны, если в обыденной жизни он чаще сталкивается с осуждением и, видимо, адаптируется к нему. Часть спортсменов улучшила свой результат и тогда, когда преподаватель указывал на изъяны в их нравственном облике. Как показало изучение личности этих молодых людей (методом независимых характеристик), в работе с ними эффективнее прямо было говорить об их недостатках, так как в повседневной жизни они не привыкли к осуждению. Опрос показал, что большинство юных спортсменов считают, что ласковый, доброжелательный упрек значительно скорее оказывает воздействие на них (85%), чем резкий, жесткий выговор (15%).
Юмор, шутка. Юмор является эффективным средством воздействия на учеников. Он поднимает тонус, снимает напряжение в отношениях, помогает преодолеть усталость и монотонность выполнения упражнений. В арсенале тренера всегда должны быть шутка, веселый рассказ, остроумная пословица или поговорка.
Однако неумелая шутка сама может вызвать конфликт между тренером и учеником. Чтобы этого не произошло, тренеру нужно руководствоваться следующими правилами:
1) не подвергать осмеянию личность ученика. И шутя, надо соблюдать этику;
2) не смеяться над тем, чего ученик не может исправить (по поводу фамилии и, его физической слабости и т.д.);
3) не смеяться первым над своей шуткой;
4) не допускать пошлой шутки, зубоскальства;
5) не высмеивать неловкость, невольный промах ученика.
2. Индивидуализация педагогического воздействия тренеров на спортсменов
Как видно из вышеизложенного, регулирующие воздействия тренера на спортсменов могут быть разнообразными. Различны и реакции на них спортсменов, одни из которых более внушаемы (это чаще спортсмены со слабой нервной системой и высокой тревожностью), поэтому легче подвергаются регулирующим воздействием извне, а другие менее внушаемы (в основном это спортсмены с сильной нервной системой) и труднее подвергаются воздействиям извне, но более эффективно используют приемы саморегуляции, например, занимаясь психорегулирующей тренировкой.
Поэтому выбор того или иного средства воздействия требует от тренера учета психологических особенностей своих учеников. Люди с низким самоуважением чувствительны ко всему, что затрагивает их самооценку, они сильнее реагируют на смех, критику, порицание, чем люди с высоким самоуважением. Они реже участвуют в спорах, избегают ответственных соревнований, что мешает им проверить свои возможности. Спортсменов такого психологического склада надо чаще поощрять, замечая даже незначительные их успехи. Порицание же следует высказывать в осторожной форме и в отсутствие посторонних.
Спортсмены со слабой нервной систем ой имеют меньший порог фрустрированности (фрустрация – крушение надежд), чем спортсмены с сильной нервной системой. Кроме того, у первых фрустрация выражается в интрапунитивной форме, при которой спортсмен испытывает подавленность, тревожность, обвиняет себя в неудаче, считая себя бездарным, бестолковым и т.п., а у вторых – в экстрапунитивной форме, при которой спортсмен видит причину своих неудач в окружающих, в сложившейся ситуации. У первых может пропасть желание тренироваться и выступать, у вторых появляется стремление во что бы то ни стало доказать свою правоту и случайность неудач.
Велико умение находить "ключик" к спортсмену у известного тренера по прыжкам в воду Т.М. Петрухиной. Вот два ее ученика: серебряный призер Олимпийских игр К. и олимпийский чемпион В. На К. тренер никогда не повышала голос, иначе та немедленно уходила в себя, начинала плакать и выступала плохо. Во время соревнований К. перед каждым прыжком нужно было еще и еще раз напоминать, как и что надо делать, а на В. нередко нужно было повысить голос, но после окрика к нему больше не следовало подходить. Разозлившись, он начинал напряженно думать, жестко контролировать себя, и тренер знала, что подсказка ему уже не нужна.
Спортсмены не похожи один на другого, отмечает и заслуженный тренер СССР по фехтованию В.А. К Светлане Ч. нельзя подходить после боя, особенно если она проиграла, так как в этот момент она вообще не в состоянии разговаривать. А с В.П. охотно беседует сразу после поединка, даже если он проиграл. Л.К. перед ответственным боем приходится убеждать, что от этого боя уже ничего не зависит, и, успокоившись, он прекрасно выступает, а Д.Т., наоборот, в трудный момент надо сказать, что от этого боя зависит все.
Фигуристка И. Моисеева любое объяснение схватывает на лету, но детали быстро забывает. А ее партнер Андрей Мининков просит объяснить ему новое упражнение несколько раз. Часто переспрашивает объясняющего, задает уточняющие вопросы. Но то, что понял, запоминает надолго.
Станкин М.І. Учитель физической культуры: личность, общение.
М., 1993. С. 86
Похвалой от спортсменов, имеющих слабую нервную систему, можно добиться большего результата, чем порицанием и наказанием, поэтому их рекомендуется чаще поощрять, а на их неудачи не реагировать остро. Это придаст им уверенность в своих силах. Спортсменов с сильной нервной системой, если они не проявили полностью своих возможностей, отнеслись легкомысленно к заданию, можно и критиковать, не боясь вызвать у них упадническое настроение. Если у них и возникнуть при этом отрицательные эмоции (досада, злость), то они будут лишь стимулировать их работоспособность, спортсменам захочется доказать несправедливость упреков тренера.
Соответственной должна быть и тактика общения спортсменов в команде. Нельзя набрасываться на спортсмена со слабой нервной системой всей команде после его неудачного выступления, так же как и нецелесообразно бросать ему упреки в процессе игры: это лишь вызовет у него дополнительное психическое напряжение, нервозность, неуверенность в себе. Наоборот, после неудачного действия его надо успокоить, подбодрить (Таблица 1).
На независимого спортсмена лучше действуют внушение и убеждение, чем простые указания. Такой спортсмен негативно реагирует на распоряжения или приказы тренера. Целесообразно объяснить и аргументировать необходимость тех или иных действий, даваемой нагрузки. По возможности ему следует создавать условия для проявления независимости, свободы творчества, сохраняя тем самым у него высокий уровень самооценки. Слишком резкие переходы и изменения стиля взаимоотношений с таким спортсменом могут иметь нежелательные последствия (Б.Дж. Кретти).
Таблиця 1
Программа индивидуально-воспитательной работы по оптимизации психического состояния спортсменов в соревнованиях в зависимости от силы нервной системы (Вяткин Б.А. Управление психологическим стрессом в спортивных соревнованиях. М.: ФиС, 1981. С. 76-77.)
| Типичные недостатки деятельности | Пути психолого-педагогического воздействия |
| Спортсмены с сильной нервной системой | |
| Склонность к недооценке важности соревнований и личной ответственности за выступления в них | Вызывать активность мотивации и интерес к тренировочному занятию, к данному соревнованию |
| Предрасположенность к переоценке своих сил и завышению уровня притязаний, особенно в соревнованиях с низкой мотивацией или слабой степенью стресса | Повышать чувство личной ответственности за каждое выступление в соревнованиях |
| Склонность к планированию на тренировках завышенного объема нагрузки, с которым спортсмен не всегда справляется | Предупреждать излишнюю самоуверенность путем снижения завышенного уровня притязаний до адекватного уровня |
| Избегать частой положительной оценки при удачном исполнении упражнения | |
| Замечать малейшую ошибку и акцентировать на ней внимание (дозировать похвалу и порицание) | |
| Постоянно требовать подробного анализа качества выполнения упражнения в тренировке и в соревнованиях | |
| Ставить конкретные задачи на тренировке и соревнованиях, требовать их выполнения | |
| Спортсмены со слабой нервной системой | |
| Чрезмерная ответственность за выступления в соревнованиях | Снижать чувство ответственности за выступления в соревнованиях путем установки не на достижение высокого результата, а на технику, чистоту исполнения, его оригинальность и т.д. |
| Неуверенность в своих силах и занижение уровня притязаний | Вселять уверенность в своих силах, повышать уровень притязаний, завышая оценку положительных качеств спортсмена, и т.д. |
| Преобладание мотива избегания неудачи над мотивом достижения успеха | Трезво оценивать силы и возможности свои и противника |
| Болезненные реакции на неудачи, ошибки, критические замечания тренера, судей, партнеров и т.д. | Ставить на тренировках и на соревнованиях трудные, но выполнимые цели и задачи |
| Акцентировать внимание на малейшем успехе | |
| Не заострять внимание на возможных ошибках и неудачах | |
| Вежливо, внимательно, тактично относиться к спортсмену (особенно перед стартом) | |
| Организовать межличностные отношения с партнерами по команде, предупреждающие возникновение конфликтов в связи с низкой оценкой ими личности и деятельности спортсмена | |
| Обучать методам психорегуляции (ПРТ). Чаще моделировать соревновательную обстановку в условиях тренировки | |
Контакт тренера со спортсменами в процессе соревнований имеет большое значение. Не каждый спортсмен может правильно оценить особенности соревновательной обстановки, наметить пути достижения высокого результата. У спортсмена, как уже говорилось выше, могут возникнуть паническое состояние, неуверенность в своих возможностях. Спортсмен ждет от тренера поддержки, помощи советом. Важна в этом случае, очевидно, не столько словесная стимуляция, сколько само присутствие тренера. Именно поэтому тревожность у спортсменов при секундировании их тренером меньше, чем при отсутствии его или замене (Ханин Ю.Л., Копысов В.С. Состояние соревнующегося спортсмена при общении с разными секундантами // Теория и практика физической культуры. 1977. № 11. С. 37-40).
Секундирование обычно осуществляется в двух формах: советов-наставлений, даваемых перед началом соревнования, и советов-подсказок, даваемых в ходе соревнования.
Советы-наставления имеют цель сформировать у спортсмена положительное отношение к предстоящему соревнованию, укрепить его уверенность в своих силах, мобилизовать его. Однако пользоваться наставлениями тренеру надо очень продуманно, не превращая их в "накачку". В противном случае наставления могут вызвать либо излишнее возбуждение спортсмена, либо торможение как реакцию на сверхсильный раздражитель, то есть вызвать либо предстартовую лихорадку, либо апатию.
На международных выступлениях, - говорит мастер спорта М., - ясно понимаешь, что нужно выиграть во что бы то ни стало. Навряд ли есть такой спортсмен, который бы не стремился к победе на любых соревнованиях. Там не менее часто в этот момент, когда и так напряжен до предела, тебя начинают подстегивать и напоминать об ответственности выступления. Это приводит к тому, что спортсмен выходит на лед в нервозном, взвинченном с остоянии, игра не клеится, игроки допускают грубые тактические и технические ошибки, теряют контроль над собой, хаотически мечутся по полю, в результате терпят поражение.
Советы тренера, призывающие к осторожности, могут, с одной стороны, способствовать более продуманному, сдержанному ведению соревновательной борьбы, а с другой – вызвать у спортсмена сомнение в благоприятном итоге соревнования, сменить установку "одержать победу" на установку "не проиграть". Не следует, давая наставления, подчеркивать силу соперника, тем более не указывая конкретно, в чем состоит эта сила. Это ставит перед спортсменом новую задачу: разобраться самому, в чем силен соперник. Не обладая достаточной информацией, спортсмен может снизить вероятность достижения победы, у него может возникнуть страх перед соперником.
С другой стороны, желая вселить веру в себя, не нужно внушать спортсмену представление о слабости соперника, о легкости победы над ним. Встретив вопреки наставлению тренера достойное сопротивление, спортсмен может растеряться и проиграть борьбу.
Поэтому если тренер хочет реально помочь воспитаннику, он должен давать конкретные указания об основных сильных и слабых сторонах соперника. Но и эти сведения надо сообщать осторожно, учитывая индивидуальные особенности и опыт спортсмена.
Советы-подсказки, даваемые тренером в ходе соревновательной борьбы, тоже надо использовать осторожно, поскольку они также могут привести к отрицательному эффекту. Чаще всего это связано с тем, что подсказки не дают спортсмену сосредоточиться, отвлекают его от анализа меняющейся соревновательной ситуации, мешают самостоятельно решать соревновательные задачи. Систематическое применение подсказок делает спортсмена беспомощным, когда ему приходится выступать без тренера или когда условия соревнований не позволяют тренеру "суфлировать". Кроме того, подсказка тренера может вступать в противоречие с имеющимся у спортсмена замыслом, что создает у него внутренний мотивационный конфликт, разрешение которого при дефиците времени на принятие решения весьма затруднительно. Как правило, подсказки полезны лишь в критических ситуациях. Следует учитывать, что в пылу соревновательной борьбы спортсмен может вообще не воспринимать подсказки тренера или воспринимать их искаженно.
Выявлены индивидуальные способности общения тренера со спортсменами во время соревнования (Богданова Д.Я. Общение тренера в условиях соревнований по спортивным играм // Вопросы психологии спорта. Л., 1975. С. 79-83). Одни тренеры ведут себя эмоционально, другие сдержанно.
Эмоциональным тренерам свойственна высокая интенсивность общения: за игру они обращаются к игрокам в среднем 61 раз. Их речь сопровождается богатой мимикой и жестами. По направленности общение ограничено тремя-четырьмя сильнейшими игроками команды. В обращениях к игрокам преобладает повышенный и резкий тон голоса. Содержание обращений характеризуется преобладанием технической, оценочной и организационной информации. Успокаивающие и дисциплинарные обращения встречаются редко. Среди форм обращений преобладают указания, побуждения и неодобрения (за игру они используются в среднем 36 раз), замечания. Одобрения и требования используются реже.
Эмоциональные реакции у таких тренеров носят нервозный, почти конфликтный характер и вызываются неудачными действиями игроков.
Общение сдержанных тренеров значительно отличается от общения эмоциональных коллег. Интенсивность общения составляет у них в среднем 35 обращений за игру. Их речь небогата мимикой и жестами. Тон обращения несколько повышенный, но резкий тон встречается редко. В содержании обращений часто встречается техническая, оценочная и тактическая информация. Почти отсутствуют организационные, успокаивающие и дисциплинарные обращения. В формах обращений преобладают побуждения, указания, неодобрения и замечания. Редко встречаются одобрения и почти никогда требования.
Причинами обращений наиболее часто служат реакции на технические моменты; эмоциональные реакции на неудачные действия игроков внешне почти не проявляются. Чаще всего наблюдается нормальное, спокойное проявление эмоций.
У эмоциональных тренеров интенсивность общения на соревнованиях выше, чем на тренировках, а у сдержанных тренеров – меньше, чем на тренировках (Максаков А.Н. Стили педагогического общения тренеров детских команд и их оптимизация: Автореф. Дис. … канд. наук. Л., 1990).
Восприятие спортсменами замечаний и советов тренера страдает, если спортсмены находятся в состоянии эмоционального напряжения, поскольку ослабляются смысловая обработка и анализ запечатлевшейся в памяти информации. При выступлении без секунданта (тренера) состояние тревоги повышается у спортсменов за счет возникновения дополнительных трудностей (недостаточно качественная разминка, не с кем заполнить паузы, возникающие в ходе соревнований, и т.п.). Отсутствие желаемой эмоциональной поддержки, общения создает для спортсмена дискомфортные условия, так как из стереотипа его представлений о соревновании выпадает одна из существенных деталей. Знание того, кто будет секундировать на соревнованиях, создает у спортсмена специфическую эмоциональную преднастройку, вызывает состояние комфорта или тревоги.
Взаимоотношения тренера и спортсмена в процессе соревнований во многом отличаются от таковых во время тренировок. Во время соревнований тренер должен быть предельно внимателен и корректен. Спортсмены из-за эмоциональной напряженности иногда очень остро реагируют на замечания тренера, тяжело переживают его упрек. Иногда это может стать причиной поражения. Специфика общения тренера со спортсменами на соревнованиях заключается и в том, что корригирующие воздействия тренера на спортсмена в случае неблагоприятного хода борьбы последним либо с трудом, либо совсем не воспринимаются. Осознаваемость указаний тренера на качество выполнения тактических и технических приемов колеблется от 25 до 44% случаев (Рыжкина Ю.Е. Экспериментальное исследование внушаемости и внушающих воздействий в экстремальных условиях деятельности (по материалам изучения соревновательной деятельности в спорте): Автореф. Дис. … канд. Наук. Л., 1977).
Естественно стремление тренера уделять спортсмену в процессе соревнований большее внимание. Однако заботливость может быть воспринята спортсменом неадекватно. Во-первых, она расценена как выражение чувства жалости к нему, и спортсмен начинает судить трудности своего положения. Во-вторых, эта заботливость может быть воспринята как неискренняя ("Ведь раньше этого не было!"). В результате спортсмен может на будущее сделать неправильные выводы и начнет злоупотреблять этим, думая, что тренер должен относиться к нему мягко и нетребовательно. В итоге это приведет к снижению дисциплины.
При секундировании тренер не должен обнаруживать перед спортсменом свое эмоциональное состояние (ведь для тренеров характерны те же предстартовые состояния, что и для спортсменов), имеющиеся сомнения, неуверенность в исходе спортивного соревнования. Следует иметь ввиду, что эмоции обладают заразительностью, передаются от тренера к спортсмену. Иногда сам тренер индуцирует свое эмоциональное состояние и свою неуверенность спортсмену, даже не подозревая об этом.
4. Общение тренера со спортсменами, имеющими разный социометрический статус
По данным А.Н. Максакова, направленность и интенсивность обращений тренера к игрокам юношеских команд во многом зависят от статуса игрока в команде. На тренировочных занятиях и во время соревнований интенсивность обращений к лидеру была наиболее высокой, ниже – к игрокам со средним статусом и очень низкой – к аутсайдерам. Во время соревнований интенсивность обращений к лидерам повышается.
Воздействие на игроков повышенным тоном речи используется реже по отношению к лидерам, чаще – к аутсайдерам. При этом на тренировочных занятиях количество таких воздействий возрастает, причем опять-таки в большей степени на лидеров.
В общении тренера с лидерами преобладает контролирующая форма общения, с игроками среднего статуса – стимулирующая, а с аутсайдерами – стимулирующая, контролирующая и организующая формы. С учетом всех категорий обращений их наименьшее количество достается аутсайдерам, а наибольшее – игрокам со средним статусом.
Таким образом, основное внимание тренеры уделяют лидерам и игрокам со средним статусом. Наименее благоприятное общение спортсменов с тренером – у социометрических аутсайдеров.
Список використаної літератури
1. Гогун Є.М., Мартьянов Б.І. Психологія фізичного виховання і спорту. М.: AKADEMIA, 2000.
2. Джамагаров т.т,, Румянцева В.І. Лідерство в спорті. М.: ФиС. 1983.
3. Хлопчиків А.В. Соціально-психологічні засади управління спортивною командою. Смоленськ, 1987.
4. Марищук В.Л., Блудов Ю.М. Методики психодіагностики в спорті. М.: Просвещение, 1982.
5. Найдіффер О.М. Психологія змагається спортсмена. М.: ФиС, 1979.
6. Новиков М. А. В зб.: Психологічна підготовка спортсменів різних видів спорту до змагань. М.: ФиС, 1968.
7. Параносіч В., Лазарович Л. Психодинаміка спортивної групи. М.: ФиС, 1977.
8. Петровський А. В., Шпалінскій В. В. Соціальна психологія колективу. М., 1978.
9. Пілоян Р.А. Мотивація спортивної діяльності. М.: ФиС, 1984.
10. Психологія і сучасний спорт. М.: ФиС, 1973. (С. 72-85)
11. Родіонов А.В. Психологія спортивного поєдинку. М.: ФиС, 1968.
12. Рижонкін А. В. Про співвідношення положення спортсмена в команді і характеру прояву некото-х особистісних особливостей: Тези доповідей VII Всесоюзній конференції «Психологія фізичного виховання і спорту». М., 1973. Ч. 2. С. 153.
13. Спортивна психологія в працях вітчизняних фахівців: Хрестоматія. СПб.: Пітер, 2002.
14. Станкин М. І. Учитель фізичної культури: особистість, спілкування. М., 1993.
15. Теорія і практика фізичної культури. 1974. № 9.