Зміст
  Введення. 3
1. Функції держави. 5
2. Поняття форми держави. 12
3. Вплив форми держави на здійснення соціальної функції. 17
Висновок. 20
Список використаної літератури .. 22

Введення

Будь-яка держава є єдність його сутності, змісту і форми. Щоб воно активно функціонувало, щоб якісно і злагоджено діяв його механізм, потрібно чітко організована державна влада. На думку відомого російського філософа і юриста І.А. Ільїна, форма держави є не «абстрактне поняття» і не «політична схема", байдужа до життя народу, а лад життя, жива організація влади народу.
Необхідно, щоб народ розумів свій життєвий устрій, щоб він вмів - саме «так» - організуватися, щоб він поважав закони цього устрою і вкладав свою волю в цю організацію »[1].
Серед безлічі проблем, що стосуються держави, особливе місце займають питання визначення поняття форм держави. У науковій та навчальній літературі їм традиційно приділяється особлива увага [2]. І це не випадково, оскільки залежно від того, як розуміється форма держави і як вона співвідноситься з іншими його сторонами, багато в чому створюється уявлення і про самій державі в цілому.
Форма держави завжди виступає як безпосереднє вираження його сутності та змісту. Які сутність і зміст (функції) держави, така в кінцевому рахунку і його форма.
Елементом системи «держава» є система «функції держави», в яку входить соціальна функція.
Тема даної роботи «Форми держави та соціальні функції держави. Проблеми їх взаємозв'язку »носить актуальний характер, так як сьогодні чітко вимальовується контур нового соціальної держави,« держави можливостей », що здійснює соціальну функцію на базі нових принципів. «Держава можливостей» - мета, до якої прагне сучасне державно-організоване суспільство, етап розвитку соціальної держави, наступний за «державою загального благоденства».
На думку О.В. Родіонової, соціальна функція повинна вивчатися в деятельностном аспекті, що включає в себе такі сторони, як діяльність різних соціальних чинників: по соціальному захисту нужденних груп населення; щодо забезпечення права кожного на свободу праці, зайнятості населення, міграції робочої сили, контролю над безпекою умов праці та відповідністю вимогам гігієни, соціального страхування і забезпечення; в галузі освіти, охорони здоров'я, забезпечення громадян житлом і т.д [3].
Мета даної роботи - простежити взаємозв'язок форми держави та соціальної функції.
Завдання - дати коротку характеристику функцій держави; зупинитися на поняття форми держави; розглянути вплив форми держави на здійснення соціальної функції

1. Функції держави

У функціях проявляється діяльна цілеспрямованість держави, його динамічна суть. Функція держави не будь-яке, а саме основне, головний напрям його діяльності, без якого держава на даному історичному етапі або протягом усього свого існування обійтися не може. Це необхідна, стійка предметна діяльність держави у тій чи іншій сфері. У функціях виражається саме глибинне і стійке в державі - його сутність. Тому через функції можна більш предметно пізнати сутність держави, його багатосторонні зв'язки з суспільством.
У функціях конкретизуються завдання та цілі державного управління на кожному історичному етапі розвитку суспільства. Реалізуються функції держави в певних (переважно правових) формах і з використанням різноманітних методів державної діяльності.
Функції держави рухливі і мінливі, їх виникнення та зміну залежить від черговості завдань, що постають перед суспільством у ході історичної еволюції, і цілей, які воно переслідує.
Кожна функція держави має свій об'єкт впливу та своє утримання. Об'єкт - певна суспільна сфера (економіка, культура, екологія тощо), на яку спрямоване державний вплив. Об'єкти і служать критерієм розмежування функцій держави. Зміст функцій показує, що робить держава, які управлінські дії в даній сфері вона вчиняє, чим конкретно займаються його відповідні органи [4].
З причин виникнення (генезису) функції держави можна спочатку класифікувати:
на функції, що випливають з класових протиріч (придушення опору експлуатованих класів і ін);
на функції, що випливають з потреб суспільства в цілому («функції загальних справ» - економічна, екологічна та ін.)
По спрямованості функції держави поділяються на внутрішні і зовнішні. Внутрішні функції спрямовані на вирішення внутрішніх завдань країни, показують ступінь активності впливу держави на дане суспільство, а зовнішні - на встановлення і підтримання взаємовигідних відносин з іншими (зарубіжними) державами та світовим співтовариством у цілому. У сучасних умовах між внутрішніми і зовнішніми функціями посилюється взаємозв'язок, взаємозалежність і взаємопроникнення.
До зовнішніх функцій держави відносяться: оборона країни; інтеграція у світову економіку, взаємовигідне економічне співробітництво; забезпечення миру; співпрацю з іншими державами у вирішенні глобальних проблем сучасності, підтримання світового правопорядку.
До внутрішніх функцій держави відносяться: економічна, забезпечення прав і свобод людини і громадянина, охорона правопорядку; екологічна; стимулювання науково-технічного прогресу і обмеження його шкідливих наслідків; інформаційна та соціальна.
Економічна функція сучасної держави має антикризову спрямованість і націлена на створення соціально орієнтованої ринкової економіки, що враховує і узгоджуючої інтереси виробників і споживачів. Цьому присвячено законодавство про компанії, про акціонерні товариства та інших об'єднаннях. Воно захищає права та інтереси громадян-акціонерів, вкладників, споживачів, не допускає до участі в ринку недобросовісних контрагентів. Держава бере антимонопольне законодавство, здійснює ліцензування виробництва низки товарів та торгівлі цими товарами, контроль над експортом та імпортом окремих товарів, стимулює розвиток пріоритетних галузей економіки і т. д. Ця функція держави забезпечила економіці капіталістичних країн як би друге дихання: пішли в історію руйнівні економічні кризи, затяжні депресії, економіка придбала велику стійкість і динамізм. Невід'ємною частиною економічної функції держави є охорона існуючих форм власності - економічного фундаменту будь-якої держави [5].
Охорона правопорядку - функція, притаманна будь-якій державі в усі історичні періоди його розвитку. Правопорядок - необхідна умова нормальної життєдіяльності будь-якого організованого в державу суспільства, його об'єктивна необхідність. Не випадково багато вчених саме поняття і основне призначення держави пов'язували з правопорядком. Правопорядок є підсумкове стан урегульованості, впорядкованості відносин у суспільстві. Його одиничним актом є правомірна поведінка конкретного суб'єкта права. Так само як одиничним актом його підриву (деформації) служить протиправну поведінку (правопорушення). Панування правомірної поведінки всіх суб'єктів права призводить у результаті до ідеального правопорядку, до бажаного для всіх спокою і повної громадської безпеки. Іншими словами, якщо усі суб'єкти права будуть вести себе правомірно, то всі виявляться в безпеці. Реальний же правопорядок мінливий. Його стан залежить від численних і різноманітних факторів. В останні десятиліття в демократичних державах набула особливої ​​актуальності проблема надійного забезпечення та захисту прав і свобод людини і громадянина, без чого неможливий демократичний правопорядок. Стаття 2 Конституції РФ говорить: «Людина, її права і свободи є найвищою цінністю. Визнання, дотримання і захист прав і свобод людини і громадянина - обов'язок держави »[6]. Тому функція охорони правопорядку модифікується і стає функцією держави щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, охорони правопорядку.
Наприкінці XX - початку XXI ст. всі мислячі люди на планеті відзначають факт загострення екологічних проблем. У великих масштабах забруднення повітря, водних джерел, підвищення радіації, кислотні дощі, скорочення лісів - «легких Землі» - створюють реальну загрозу рослинному і тваринному світу, здоров'ю і життю людини. У цих умовах екологічна функція набула виняткового значення не тільки в окремих країнах, але і в глобальному, міжнародному масштабі, перетворилася на проблему порятунку планети, збереження людства.
Охорона природи і навколишнього середовища - не тільки важлива функція держави, а й першорядна проблема світової громадськості. Буддійська методологія, приміром, не без підстави вважає, що забруднення навколишнього середовища є наслідком забруднення людської свідомості, але люди не бачать цього забруднення, адже він приховано від очей. Поки не відбудеться «очищення» свідомості, людство не зможе вирішити екологічної проблеми в цілому [7].
Науково-технічні досягнення XX ст. зумовили появу у багатьох держав світу нової функції - стимулювання науково-технічного прогресу і обмеження його шкідливих наслідків. Ця функція має двояке прояв.
З одного боку, діяльність держави проявляється в стимулюванні науково-технічного прогресу. Це викликано тим, що сучасні масштаби наукових досліджень і експериментальних робіт надзвичайно великі й постійно зростають. Тому держава бере на себе обов'язок стимулювати науково-технічний прогрес, майже повністю оплачувати витрати на фундаментальні теоретичні дослідження. Держава підтримує і захищає інтелектуальну власність, створює умови для успішної наукової діяльності, забезпечує справедливу оцінку наукової праці та гідну винагороду за впровадження результатів наукових розробок у наукомісткі технології.
З іншого боку, людство аж ніяк не відразу усвідомило шкідливі наслідки науково-технічного прогресу, а держава з запізненням і недостатньо енергійно стало застосовувати адекватні заходи з обмеження цієї грізної небезпеки. У сучасних умовах створення екологічно чистих виробництв, безвідходних технологій - одна з найважливіших цілей, досягнення якої дозволить людству вижити. Без їх створення, повсюдного і широкого застосування, як вважають багато вчених, всесвітня катастрофа неминуча. Сьогодні екологічна функція і з цієї причини набуває нових рис, виходить на інший якісний рівень, вимагає іншою мірою обов'язковості, відповідальності, застосування запобіжних і каральних засобів і заходів проти екологічних правопорушень.
До появи нової інформаційної функції держави підштовхує швидко розвивається інформатизація суспільства, створення баз даних, всесвітніх інформаційних систем, формування загальносвітового інформаційного простору.
Специфіка даної функції полягає у способах її впливу на суспільство: цілеспрямоване інформування населення (а часом і маніпулювання суспільною свідомістю), інші способи передачі інформації створюють необхідні умови для нормального функціонування всіх гілок влади та органів держави [8].
Соціальна функція різноманітна за видами і обсягом державної діяльності. Головне її призначення - усунути або пом'якшити можливу соціальну напруженість у суспільстві, не допускати великого розриву між багатством і бідністю, розвивати охорону здоров'я, освіту, культуру. Великий китайський мислитель Конфуцій стверджував, що якщо держава управляється згідно з розумом, ганебні бідність і нужда; коли держава не управляється згідно з розумом, ганебні багатства і почесті. Розглянута функція пов'язана з поняттям соціальної держави, діяльність якого спрямована на створення умов, що забезпечують гідне життя і вільний розвиток людини, захист сім'ї, соціальну захищеність.
Для виконання соціальної функції держава створює фонди, що витрачаються на виплату пенсій, допомог, охорону здоров'я, освіту. Воно розробляє і реалізує програми, стабілізуючі зайнятість населення і скорочують безробіття. Великих успіхів у соціальній сфері домоглися Скандинавські держави, в яких державно-правове регулювання націлене на досягнення економічної стабільності і перерозподіл доходів на користь найменш забезпечених верств населення. У цих державах встановлений високий рівень прогресивного оподаткування. Держава, виступаючи рівноправним господарюючим суб'єктом, реалізує функцію забезпечення високого рівня життя населення і бере на себе відповідальність за створення гідних умов життя своїх громадян.
У розвинених країнах соціальна діяльність держави регулюється особливою галуззю права - соціальним правом. Наприклад, у ФРН вже багато років діє Соціальний кодекс, в якому зведено воєдино (кодифіковані) норми про різні види соціальних пільг і соціального забезпечення, про форми соціальної допомоги (жертвам війни, сім'ям військовослужбовців, молоді, дітям, багатодітним сім'ям і т. д. ) [9].
У сучасних умовах зростає роль держави в справі підтримки та розвитку охорони здоров'я, освіти і культури. Для управління названими видами діяльності державою створюються і фінансуються відповідні органи та установи.
Держава виконує свої функції у властивих йому формах, використовує у своїй діяльності різні методи. Під формами здійснення функцій розуміється однорідна за своїми зовнішніми ознаками діяльність органів держави по виконанню функцій держави. Розрізняють правові та неправові форми реалізації функцій держави.
У правових (основних) формах відображається зв'язок права і держави, обов'язок останнього діяти на основі норм права і в рамках закону. Крім того, вони показують, як державні органи та посадові особи працюють, які юридичні дії вчиняють. Зазвичай виділяють ряд правових форм здійснення функцій держави - правотворчу, правоісполнітельную, правоохоронну, правосуддя і контроль.
Неправові форми охоплюють великий обсяг організаційно-підготовчої роботи в процесі здійснення функцій держави. Така фактична робота і необхідна, і правомірною, але вона не пов'язана з юридично значущими діями, що тягнуть за собою правові наслідки. Це, наприклад, підготовча робота по збору, оформленню, вивчення різноманітної інформації, необхідної для прийняття управлінських рішень, ознайомлення з листами, скаргами громадян та ін Сюди ж відносяться бухгалтерський облік, статистика, організація постачання, збуту і т. д.
Методи здійснення функцій держави різноманітні і залежать від виду функцій, державних органів, які їх здійснюють [10].
Таким чином, функції держави - це основні напрямки його діяльності, що виражають сутність, соціальне призначення, завдання та цілі держави з управління суспільством у властивих йому формах та властивими йому методами.
Функції держави мають об'єктивний характер, але реалізуються свідомою діяльністю людей. Всі вони тісно взаємопов'язані, діють в системі, здійснюються відповідними державними органами. Динаміка і мінливість функцій держави залежить від завдань, що стоять перед суспільством в ході історичної еволюції, цілей, які воно переслідує.

2. Поняття форми держави

Кожна держава, як особлива політична організація, всі свої змістовні ознаки виявляє в тій чи іншій формі. Інакше не може бути. Зміст будь-якого організованого соціального феномена неодмінно «формировано», існує і проявляється назовні обов'язково в якійсь формі. У найбільш широкому сенсі під змістом розуміється упорядкована певним образок сукупність елементів і процесів, що утворюють предмет або явище. Форма ж являє собою зовнішній вираз змісту предмета, його просторові і часові межі.
Держава не становить винятку в цьому сенсі. Воно необхідне набуває ту чи іншу форму, без вивчення якої неможливо зрозуміти його природу, призначення і роль у суспільстві.

Антична філософська думка особливо підкреслювала значення форми, відводячи їй активну, визначальну роль. У Аристотеля, например, форма имела приоритет перед содержанием. Древнегреческий философ считал, что всякая конкретная вещь состоит из материи и формы, причем форма является как активным фактором, благодаря которому вещь становится действительной, так и целью процесса. становления предмета и явления. Римские юристы полагали, что именно форма, а не что-либо другое, содержательна. «Forma dat esse rei» - «форма дает бытие вещи», - считали они. Такой подход был заимствован и развит в Средние века и Новое время. Так, например, Фома Аквинский утверждал, что сущность и существование любой вещи возникают из ее формы. Кант относился к форме государства как к способу упорядочения государственности, единения ее слагаемых.
Марксистская философия выдвинула тезис о диалектическом единстве формы и содержания. При этом содержание представляет собой ведущую сторону предмета, а форма - ту его сторону, которая модифицируется и изменяется в зависимости от изменения содержания и конкретных условий его существования. В свою очередь, форма, обладая относительной самостоятельностью, может оказывать обратное активное воздействие на содержание: форма, соответствующая содержанию, ускоряет его развитие, тогда как форма, переставшая соответствовать изменившемуся содержанию, тормозит его дальнейшее развитие[11].
К сожалению, в отечественной литературе доперестроечного периода наблюдалась известная недооценка формы государства. Не всегда обращалось внимание на то, что содержание «формировано», что форма и есть способ существования и выражения содержания, что именно форма, а не что-либо другое содержательно. С «легкой руки» представителей марксизма все прогрессивное относилось к «классовому» содержанию. Однако история многих стран учит, что во времена жестоких социально-политических кризисов, чреватых национальными катастрофами, лишь форма государства, его внутренняя организация, если в ней оставались живые силы, спасала от гибели. Все, что есть устойчивого, стабильного в государстве, в большей мере относится к его форме.
В настоящее время под формой государства понимают организацию государственной власти и ее устройство. Подобно другим «парным» философским категориям, форма государства характеризуется неразрывной связью с его содержанием. Под содержанием государства следует понимать его многогранную деятельность, нацеленную на решение стоящих перед ним задач. В этом плане просматривается связь формы государства с его функциями как основными направлениями деятельности государства, а также иными общетеоретическими категориями: механизмом государства, социальным назначением государства и др. Изучение же формы государства проливает свет на то, как организована власть в государстве, какими органами представлена, каков порядок образования этих органов, сколь длителен период их полномочий, наконец, какими методами при этом осуществляется государственная власть и т.д.
Изучить государство с точки зрения его формы - это значит в первую очередь изучить его строение, его основные составные части, внутреннюю структуру, основные методы осуществления государственной власти.
Становится очевидным, что роль и значение формы государства нельзя приуменьшать, а сама проблема формы государства имеет не только теоретическое, но и первостепенное практически-политическое значение. От того, как организована и как реализуется государственная власть, определяющим образом зависит эффективность государственного руководства, действенность управления, престиж и стабильность правительства, состояние законности и правопорядка в стране. Так, личная твердость в отстаивании демократических принципов короля Испании неоднократно спасала эту страну от происков реваншистских сил в послефранкистский период ее развития (в том числе в ходе вполне реальных государственных переворотов, исходящих от агрессивно настроенных военных).
Итак, форма государства - это не только понятие государствоведения. Это также институт государственности и реальность - конкретное явление каждого государства. Как институт она характеризуется обобщением родовых признаков (включающих не только юридические). Как конкретное явление она присуща любому государству: нет государства, которое не имело бы уникальной, во всех деталях присущей только ему государственной формы. Вместе с тем понятие, институт и явление имеют в виду один и тот же феномен.
Поэтому форма государства, в каких бы философских категориях она ни трактовалась, «это - способ организации и функционирования государственной власти на базе прямых и обратных связей ветвей власти с населением».
Форма государства в содержательном отношении выступает разными своими сторонами. Во-первых, это определенный порядок образования и организации высших органов государства. По-друге, це спосіб територіального устрою держави, певний порядок взаємовідносин центральної, регіональної та місцевої влади. В-третьих, это приемы и методы осуществления государственной (политической) власти.
Таким образом, форма государства синтезируется из трех основных элементов, а именно:
- формы (государственного) правления;
- формы (государственного) устройства;
- формы (государственного) режима.
Интересно, что некоторые авторы полагают, что в форму государства развились в ходе исторического прогресса три основных признака государства. В форме государства прежде всего воплощается связь населения в политическое целое, т.е. те публично-властные отношения, которые позволяют рассматривать государство как объединение индивидов, одномасштабное общество, основанное на обмене товарами и деятельностями. В форме государства, далее, воплощается природа и организация публичной власти - системы учреждений, управляющих делами общества. Наконец, в ней выражается внутреннее территориальное деление государства.
Как видим, форма государства - это его устройство, выражающееся в характере политических взаимоотношений между людьми, между людьми и государством, между государством и людьми в процессе управления ими (государственный режим), в способах организации высших органов государственной власти (форма правления) и в административно-территориальном делении государства (форма территориального устройства).
В юридической литературе термин «государственное устройство» обозначает организацию территории государства, соотношение государства как целого с его составными частями. Поэтому в последние годы он все чаще заменяется понятием «государственно-территориальное устройство». Это и понятно, поскольку исторически любое государство возникало в виде особенного территориального объединения.
Для выполнения своего социального назначения - организации производственно-экономической жизни, обеспечения защиты интересов и прав различных групп населения, а также всего общества от внешних угроз и - государство реализует собственные важнейшие задачи на всей «своей» территории. Вся эта многообразная деятельность не может эффективно осуществляться только из одного центра. Тем более если размеры территории и численность населения достаточно большие. Именно в связи с этим возникает необходимость деления всей территории государства на соответствующие подразделения - губернии, области, штаты, земли и т.п., которые управляются региональными органами государства. Следовательно, с неизбежностью встает вопрос оптимального распределения власти центра и регионов[12].
На это структурирование государства влияет множество факторов: потребности экономики, рост населения, политические интересы, исторический опыт государственности, политико-правовые заимствования, геополитическое окружение и т.д. Эти и другие факторы определяют конкретную форму государственного устройства той или иной страны. Это было осознано еще в самых древних государствах, которые знали различные виды внутреннего деления. При этом статус территориальных единиц, входящих в государство, уже тогда мог быть неодинаков[13].
Таким образом, форма государственного устройства показывает следующее: I) из каких составных частей состоит внутренняя структура государства; 2) каков статус (правовое положение) этих частей и взаимоотношения их органов власти; 3) каким образом строятся отношения центральных и региональных государственных органов.
Следовательно, понятие формы государственного устройства раскрывает то, какова территориальная организация государства, статус частей, его составляющих, их взаимоотношения между собой и центральной властью страны.
Роль и значение формы государства нельзя приуменьшать. От того, как организована и как реализуется государственная власть, определяющим образом зависит эффективность государственного руководства, действенность управления, престиж и стабильность правительства, состояние законности и правопорядка в стране, а также благосостояние населения.

3. Влияние формы государства на осуществление социальной функции

Социальная функция свойственна не только демократическим, но и антидемократическим режимам. Примером является СССР, политический режим в котором принято квалифицировать как тоталитарный. Но в СССР социальная функция осуществлялась довольно активно, особенно в таких аспектах, как право на труд, право на медицинскую помощь, право на образование и так далее.
В качестве примера обратимся к одному из наиболее важных аспектов проявления социальной функции государства - пенсионному обеспечению.
Пенсии в СССР финансировались из общественных фондов потребления, которые складывались из средств государственного бюджета и из отчислений предприятий. Сами работники из индивидуальных доходов не отчисляли ничего. Относительно низкий возраст выхода на пенсию (55 лет для женщин и 60 лет для мужчин) также можно считать весьма важной составляющей данного аспекта проблемы. Следует отметить, что сроки возможного выхода на пенсию по старости не изменились и по сей день.
У 1990р. в России был принят Закон РСФСР «О государственных пенсиях в РСФСР», самый гуманный и самый социальный закон о пенсионном обеспечении за всю историю России. Он ввел институт социальных пенсий; был расширен перечень выплат, за счет которых формируется пенсия; размер пенсий был поставлен в зависимость от уровня оплаты труда и числа проработанных лет; период учета заработка для исчисления пенсии был увеличен с 12 до 24 месяцев перед выходом на пенсию; появилась возможность рассчитывать пенсию из заработка за любые пять лет непрерывного стажа; в трудовой стаж включили «нестраховые» периоды (служба в армии, учеба, нахождение в декретном отпуске по уходу за ребенком и т.п.); право получать пенсию в полном размере получили все работающие пенсионеры; минимальная пенсия в соответствии с этим законом не должна была опускаться ниже прожиточного минимума; пенсии предполагалось индексировать в соответствии с ростом цен. Но данный закон был рассчитан на советское государство с плановой экономикой, на другие реалии. В условиях рыночной экономики данный закон стал невыполним по целому ряду причин[14].
Для современной России неотъемлемым элементом социальной функции является система государственных гарантий права граждан на пенсионное обеспечение. Но в настоящее время пенсия слабо зависит от трудового вклада и совсем не учитывает вклад страховой, т.е. продолжительность и объем уплаченных в Пенсионный фонд взносов. На размер пенсионных выплат сильнее всего влияет стаж работы, а слабее всего - заработная плата, и общий уровень пенсий остается при этом сравнительно низким. Поэтому пенсионные выплаты напоминают разновидность социальной помощи.
Итак, в плане выполнения социальной функции современное Российское государство может еще поучиться у СССР, хотя политический режим в современной России можно квалифицировать как демократический режим либерального толка.
Если говорить о взаимосвязи формы правления и социальной функции, то следует отметить, что тут нет прямой зависимости. Например, Япония является монархией, но одновременно достаточно развитым социальным государством, если квалифицировать ее по уровню жизни населения, по уровню образования и оказания качественных медицинских услуг. Ее вполне можно отнести к социальному государству. Хотя в Японии основное бремя по осуществлению социальной функции несет семья, что отличает Японию от, например, Германии, которой присуща республиканская форма правления.
Таким образом, нет какой-либо зависимости в проявлениях социальной функции государства от формы правления. Здесь прямая зависимость прослеживается опять же от того, на каком уровне развития находится конкретное государственно-организованное общество: если на индустриальном или постиндустриальном, то социальная деятельность является имманентным атрибутом деятельности государственно-организованного общества; если на аграрном уровне - осуществляется фрагментарно[15].
Аналогичным образом решается вопрос с зависимостью социальной функции от территориального устройства государства. Ни тип социального государства, ни качество социальной деятельности не зависят от формы территориального устройства. Так, например, Дания является унитарным государством. Ей присущ социально-демократический тип социального государства, высокий уровень развития социальной функции, специфичность которой определяется этнокультурными особенностями, а в целом - постиндустриальным обществом, в рамках которого существует данное государственное образование.
Швейцария является федеративным государством. Но и ей присущ тот же тип социального государства, что и Дании, т.к. определяющим критерием степени развитости и качества социальной деятельности является не форма территориального устройства, а уровень развития общества и этнокультурные особенности. Разница лишь в организационных моментах реализации социальной функции, которая во многом обусловлена унитарным или федеративным способом территориальной организации того или иного государства.
Таким образом, прямая, непосредственная зависимость степени развитости и объема реализации социальной функции от форм государства прослеживается только в случае с политическим режимом, тогда как ни формы правления, ни территориальное устройство не являются детерминантами социальной функции государственно-организованного общества.

Висновок

Таким образом, функции государства - это основные направления его деятельности, выражающие сущность, социальное назначение, задачи и цели государства по управлению обществом в присущих ему формах и свойственными ему методами.
К внутренним функциям государства относятся: экономическая; обеспечение прав и свобод человека и гражданина, охрана правопорядка; экологическая; стимулирование научно-технического прогресса и ограничение его вредных последствий; информационная и социальная.
К внешним функциям государства относятся: оборона страны; интеграция в мировую экономику, взаимовыгодное экономическое сотрудничество; обеспечение мира; сотрудничество с другими государствами в решении глобальных проблем современности, поддержание мирового правопорядка.
Функции государства имеют объективный характер, но реализуются сознательной деятельностью людей. Все они тесно взаимосвязаны, действуют в системе, осуществляются соответствующими государственными органами. Динамика и изменчивость функций государства зависит от задач, стоящих перед обществом в ходе исторической эволюции, целей, которые оно преследует.
Каждое государство, как особая политическая организация, все свои содержательные признаки проявляет в той или иной форме.
Форма государства - это его устройство, выражающееся в характере политических взаимоотношений между людьми, между людьми и государством, между государством и людьми в процессе управления ими (государственный режим), в способах организации высших органов государственной власти (форма правления) и в административно-территориальном делении государства (форма территориального устройства).
Роль и значение формы государства нельзя приуменьшать. От того, как организована и как реализуется государственная власть, определяющим образом зависит эффективность государственного руководства, действенность управления, престиж и стабильность правительства, состояние законности и правопорядка в стране, а также благосостояние населения.
Какой-либо зависимости в проявлениях социальной функции государства от формы правления не существует. Здесь прямая зависимость прослеживается от того, на каком уровне развития находится конкретное государственно-организованное общество: если на индустриальном или постиндустриальном, то социальная деятельность является имманентным атрибутом деятельности государственно-организованного общества; если на аграрном уровне - осуществляется фрагментарно.
Аналогичным образом решается вопрос с зависимостью социальной функции от территориального устройства государства. Ни тип социального государства, ни качество социальной деятельности не зависят от формы территориального устройства.
Прямая, непосредственная зависимость степени развитости и объема реализации социальной функции от форм государства прослеживается только в случае с политическим режимом, тогда как ни формы правления, ни территориальное устройство не являются детерминантами социальной функции государственно-организованного общества.

Список використаної літератури

1. Конституція Російської Федерації (прийнята на всенародному голосуванні 12 грудня 1993 р .)//«Российская газета». 25 грудня 1993 р . № 237.
2. Венгеров А.В. Теорія держави і права. М.: Новый Юрист, 1998.
3. Ільїн І.А. О государственной форме//Советское государство и право. 1991. № 11.
4. Пацация М.Ш. Теорія держави і права. М.: Академія, 2000.
5. Родионова О.В. Социальная функция современного государства. М., 2006.
6. Рассолов М.М. Теорія держави і права. М.: Закон и право, 2004.
7. Соколов О.М. Теорія держави і права. Калининград, 2002.
8. Темнов Е.И. Теорія держави і права. М.: Юрист, 2003.
9. Теория государства и права: Курс лекций/ Под ред. М.М. Марченко. М.: Зерцало, 2004.
10. Теория государства и права/Под ред. д. ю. н., проф. В.Д. Перевалова. М.: Норма, 2007.
11. Чиркин В.Є. Государствоведение. М.: Юрист, 1999.