Фольклорні мотиви у творчості раннього Набокова

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

М.М. Афанасьєва, Воронезький державний університет

Звернення художника до фольклорних традицій обумовлено історично. "Деякі традиційні уснопоетичної символи, - пише В. К. Соколова, - генетично пов'язані зі звичаями, обрядами, первісними соціальними інститутами. Основою їх як обрядів і міфів служили асоціацію між окремими явищами, породжені стародавніми поглядами. Надалі первісний зміст цих зіставлень і що виникли на їх основі образів-символів забувався, але, закріплені в словесних формулах, вони набували стійкість "[8, 188]. Література, як явище більш пізнього періоду, спирається на фольклорну систему, використовує жанри народно-поетичної творчості. Зустрічаються в ранніх творах Набокова образи народної поезії - береза, русалка, кликушах, лісовик - свідчать про духовний зв'язок письменника з традиціями країни, в якій він народився, але з якою був розлучений.

Не моря шум - у тиші нічний інше чутно мені гудіння: шум тихий батьківщини моєї, її подих і биенье.

У ньому всі відтінки голосів мені милих, перерваних так скоро, і спів пушкінських віршів,

і ремство пам'ятного бору [4, 215].

Набоков, що не терпить ніякого насильства над особистістю, не зміг прийняти той режим, який "робив замах" на внутрішню свободу людини. Емігрувавши в юному віці разом з родиною, він зробив і власний вибір. На відміну від інших емігрантів, Набоков, на жаль, не відвіз на Захід ту Росію, яку встиг "дізнатися і усвідомити", яка "обдарувала не тільки берізками, але темами, конфліктами, людськими характерами - всім строєм літератури", так як покинув її у віці "майже юнацькому" [1, 75-76]. Про це він і сам напише в 1920 році: "... і в дальніх містах ми, мандрівники, вчилися вітчизну чисту любити і розуміти "[4, 135]. Але почуття вірності Росії, "створювалася повільно і розмірено і колишньої величезної державою серед інших держав" [5, 548], Набоков проніс через усе життя. Однак ставлення до революційної Росії не змінив: "... мені нестерпний той нудотний смак міщанства, який я відчуваю в усьому большевицьким. Міщанській нудьгою віє від сірих сторінок "Правди", міщанської злобою звучить політичний вигук більшовика, міщанської дурью набухла бідна його голівонька. Кажуть, подурнішали Росія; та й не дивно ... Я зневажаю комуністичну віру як ідею низького рівності, як нудну сторінку у святковій історії людства, як заперечення земних і неземних красот, як щось, нерозумно посягає на мій вільний "я "..." [5, 547] Яким би полотном батальним ні була радянська сусальною Русь, якою б жалістю душа ні наповнювалася, не вклонюся, не примирити з усією гидотою, жорстокістю і нудьгою німого рабства - немає, о, ні, ще я духом живий, ще не ситий розлукою, звільніть, я ще поет. [4, 279] Незважаючи на те, що "фатальні для світу події", на які "наклалася особиста біографія" письменника, "миготять на сторінках необов'язковим згадкою, ніби не було ні війн, ні революцій, ні економічних криз" [1, 7 ], у творах Набокова проглядаються дві сторони медалі. З одного боку - це гіркота туги від розлуки з батьківщиною:

Хто мене повезе по вибоїнах додому, повз сизих боліт і струмуючих нив?

Хто вкаже батогом,

обернувшись до мене, між беріз та горобин

зелена будинок? .. [4, 129] О Боже! Я готовий за вічними стінами незліченні страждання восприять, але дай нам, дай нам знову під тими деревцями

хоч мить, та постояти [4, 164].

З іншого боку - "злість, навіть злостивість, з якою Набоков накидається на оновлену Росію" [1, 42]. Я б сказала, що це не злість, а біль за країну, яка "подурнішали". Презирство Набокова спрямоване не на окрему людину, а на "потворну, тупу ідейку" "низького рівності", яка є поощрітельніцей "невігластва, тупості і самовдоволення".

За свідченням А. В. Леденева, величезну роль у творчості В. Набокова зіграє "накопичений у дитячі та юнацькі роки запас вражень, пов'язаних з петербурзьким сімейним побутом і особливо - з літніми сезонами, які сім'я Набокових проводила в заміських маєтках. Вира, Батово, Рождествено назавжди залишаться в чіпкої пам'яті художника земним раєм, його Росією "[2, 323]. Вимушена еміграція "дає потужний імпульс ліричному творчості Набокова", - продовжує дослідник.

І дійсно, ніколи Набоков не писав так багато віршів, як у перші роки "благополучного изгнанья", яке він з готовністю обміняв би на "ніч розстрілу" і "яр в черемшині".

Уже в назві одного з перших збірок Набокова-Сирина "Горний шлях" (1923) намічені символічні для народної поезії образи: "гора", "шлях". Гори в слов'янській міфології, згідно А. А. Потебня, виступають символом неволі, горя, так як стискують свободу руху, а образ шляху (що характерно для всіх слов'ян) зближається зі значенням смерті. Смерть, як і шлюб, виходячи зі слов'янських уявлень, відображає перехід в новий життєвий стан. "Все глухіше під листям дорога шелестить" - у цьому рядку вірша "Ліс" із зазначеного збірника можна відчути тугу ліричного героя від розлуки з "милим" - з батьківщиною, особливо якщо взяти до уваги те, що опале листя, згідно символічної природі фольклорних образів , порівнюються з розлукою.

У слов'янській міфології з темрявою ночі з'єднана думка про самоту, про самотність. У Набокова самотність ліричного героя нагнітається описом похмурого лісу: "дорога в темряві журиться", "назустріч ніч повільно летить", "ліс жадібний, ніч сліпа", "в тумані ... розпуститься місяць "," під хмарами листя "," від весняних сутінків до похмурої зорі "," звивається місяць "," вночі марить ліс "... "Даль полів" відкриється подорожньому лише в "просвіті". І не дивно: "світло" - краса, любов, "поле" - свобода. З "ночі", яка уособлювала самотність на чужині, мандрівник повинен вийти до "світу", тобто до свободи, до батьківщини. Як би не називали Росію - "рабою чи, наемніцей иль просто божевільною" [4, 64], вона - "світить", і саме до неї веде подорожнього "віща" дорога, її він бачить в "ненавмисному просвіті попереду".

У збірнику Росія постає чином недосяжним, втраченим і безповоротним. Росія Набокова знаходиться за межами цього, і для художника не представляється можливим возз'єднання з вітчизною, як неможливе повернення в минуле. Але батьківщина письменника живе в його серці, в його пам'яті.

Ти - в серці, Росія. Ти - ланцюг та підставу, ти - в гомоні крові, у сум'ятті мрії. І мені чи блукати в цей вік бездоріжжя?

Мені світиш, як і раніше ти. [4, 64]. Береза ​​у слов'ян - живе, могутня істота, предмет шанування [9, 104]. З березою, як з першими розпускаються деревом, пов'язані травневі обряди, сутність яких у бажанні запастися цілющими силами на весь рік. Багато поетів-емігранти пов'язували з образом берези образ покинутої батьківщини. Набоков не став винятком. Часто зустрічається в ранніх творах художника образ берези уособлює те світле, чисте, до чого спрямовані всі думки письменника; це символ далекої батьківщини, любов до якої завжди в серці:

Сідай у тінь рідку, але продовжуй у мріях свій шлях, і пошепки невинним і тривожним розповість кожен лист про милого неможливе, про далеку батьківщину, про вітрі, про ліси ... [4, 30].

Серед квітучих, вогняних дерев сумує береза ​​на лузі, як діва полонена в блискучому колі іноплемінних дів.

І тільки я дружу з берізкою самотньою, сумую з нею весняною часом: вона мені здається сестрою коханої далекій [4, 29].

... і це життя, і це рідний край, рідна краса ... і ллється з мене

сяйво легке, зелене, - берези ... [4, 150]. В одному з ранніх оповідань Набокова "Нєжить" виражена надзвичайна туга письменника з того милому, дорогому, близькому, що залишилося на батьківщині. Звернення до казкового персонажу російського фольклору - дідька - відносить нас до стала далекою для автора, але яка знаходиться в його серце, не покидає його думки, Росії. У "моховитих-сірому клоке на скроні", "бруснічнокрасних губах" він дізнається щось рідне, близьке, улюблене. Мох, болото, брусниця, Лісовик - те, що асоціюється в пам'яті художника з батьківщиною, те, чого йому не вистачає на чужині. Після відходу Лісовика в кімнаті залишається "чудесно-тонкий запах берези і вологого моху". Це частинка Росії, в якої залишилося щастя, "гучна, безмірне" і тепер вже "безповоротне".

Нeжіть - це був колись завзятим Лісовик, якийсь привид, якому тепер також немає місця в Росії. Але умовно наголос можна поставити і по-іншому: "Не жити". Не жити на батьківщині людям, привидів, що є "натхненням" Русі, "незбагненною її красою", "віковим зачаруванням" - тобто душею Росії. Росія позбавляється своєї душі, духовності, що трагічно усвідомлюється письменником. Колишньої Росії немає, і тому колишнє щастя "незворотно". Можливо, почуття глибокого страждання, викликаного відбуваються в рідній країні подіями, і дозволило юному автору порівняти Росію з "кликушей": "Це корчиться чорна Русь" [4, 77]. В одному з висловлювань Е. Філда проводиться така думка: хоча Набоков і "жив довго в шести країнах - Росії, Німеччини, Англії, Франції, Америці та Швейцарії, - саме російська культура була для нього, усвідомлено і інстинктивно, дороговказною зіркою. Він ... завжди залишався несамовито російською людиною і письменником ". [1, 38]. Набоков, використовуючи образи народно-поетичної творчості, намагається здійснити возз'єднання з батьківщиною, що неможливо у реальності (Росія - "миле неможливе"), але втілюється в художньому світі поета за допомогою пам'яті, уяви. Звернення до фольклорних мотивів відображає нерозривну духовну зв'язок художника з рано і вимушено покинутої їм батьківщиною.

Список літератури

1. Анастасьєв М. А. Феномен Набокова / Н. А. Анастасьєв. - М., 1992.

2. Леденьов А. В. "Нічия між змістом і смичком ..." / / Агеносов В. В. Література російського зарубіжжя. - М., 1998.

3.Міфологіческій словник. - М., 1991.

4. Набоков В. Вірші та поеми / В. Набоков. - М., 1991.

5. Набоков В. Тінь російської гілки / / В. Набоков. - М., 2000.

6. Новикова А. М. Фольклор і література (проблеми їх історичних взаємин в російській фольклористиці) / А. М. Новікова / / Фольклор і література: Проблеми їх творчих взаємин. - М., 1982.

7. Потебня А. А. Символ і міф в народній культурі / А. А. Потебня. - М., 2000. 8. Соколова В. К. Про історико-етнографічному значенні народної поетичної образності (образ весілля-смерті у слов'янському фольклорі) / В. К. Соколова / / Фольклор та етнографія: зв'язки фольклору з давніми уявленнями та обрядами. - Л., 1977.

9. Шаповалова Г. Г. Травневий цикл весняних обрядів / Г. Г. Шаповалова / / Фольклор та етнографія: зв'язки фольклору з давніми уявленнями та обрядами. - Л., 1977.

Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Іноземні мови і мовознавство | Стаття
22.5кб. | скачати


Схожі роботи:
Фольклорні мотиви в Сімейної хроніці С Т Аксакова
Фольклорні мотиви в поемі НАНекрасова Кому на Русі жити добре
Фольклорні мотиви у драматичній поемі Л Костенко Дума про братів Неазовських
Християнські мотиви в ліриці Володимира Набокова і Бориса Поплавського
Незбагненна Росія у творчості ВВ Набокова
Типологія дитячих образів у творчості У Набокова
Проблема взаємодії природи і культури у творчості Набокова
Інше - Проблема взаємодії природи і культури у творчості в. в. Набокова
Традиції російської літератури у творчості раннього Максима Горького
© Усі права захищені
написати до нас