У нашій країні складно писати фейлетони і взагалі щось смішне. Тому, що саме наше життя - суцільний фейлетон. Ось, настали холоди. Ми померзли при мінусовій температурі за вікном і відключених батареях. Дочекалися, - батареї потеплішали. Зате в половині міста тут же з кранів гарячої води стала текти трохи тепленька: «Не фіг, - треба думати, - балувати!» І це ще добре. Тому, що могла б перестати текти взагалі.
Для іноземців наша звична життя - джерело приколів і іскрометного гумору. Візитер, приміром, з якого-небудь глухого (за їхніми поняттями) ранчо в Південній (так, - хоч і в Північній) Дакоті, не виявивши в цьому самому крані води ... що, ви думаєте, робить? Ні в життя не здогадаєтеся: заливається дитячим сміхом і тицяє в сантехніку пальчиком. Для нього це смішно, тому що - незбагненно. Для нас це - норма, і нам вже зовсім не смішно.
Щодо того ж тепла, тієї ж води можна говорити довго. І чути (теж - довго) у відповідь всякі цілком розумні і вагомі виправдання. Мовляв, з газом проблеми, з електроенергією ... Це - теж не смішно, а, швидше, - сумно, але як би смішить передчуття того, що під вибори (ближче до 29 жовтня) раптом з'являться і газ і електрику, і гаряча вода. Тому, що треба, щоб жителі «правильно» проголосували. А вибори пройдуть (неважливо, хто переможе), - і мешканці знову стануть не потрібні. І знову почнуться «проблеми» з тим же самим. Це у нас - національна традиція і національна забава одночасно.
Так що: «Жити стало краще, жити стало веселіше!». Так ще Сталін сказав. Зараз, правда, не ті часи. Так що, щодо «веселіше», - це для гостей. Щодо «краще», - для начальства. А ось «жити стало ...» - це для всіх нас. І - дуже важко щось смішне писати. До того ж - і не тягне.
Ось так.