На розвинених фондових ринках біржова торгівля облігаціями, як правило, невелика за об'ємом. Сучасні біржі виконують для облігацій головним чином представницькі функції: норми, що встановлюються державою для інвестиційних операцій інституціональних інвесторів, забороняють багатьом з них купувати облігації, які не котируються на якій-небудь з фондових бірж. Оскільки зараз важко знайти емітента, що не розраховує на покупку його облігацій інституціональними інвесторами, зовсім не дивно, що абсолютна більшість емітентів справно йде на біржу з проханням прийняти облігації до котирування, що здійснюється наступним чином. Котирувальна ціна - фактична типова (чи середня) ціна по біржових угодах за визначений період часу (на початок біржового дня, його середину, за весь біржовий день).
Котирування - це головним чином виявлення і фіксування цін, укладених на біржі угод, крім того - це ще й аналіз ринкової інформації, що характеризує кон'юнктуру ринку.
Біржова котирування використовується як орієнтир при укладанні контрактів, в тому числі і поза біржею. Через котирування відбувається зворотний вплив біржових торгів на ринкову кон'юнктуру в цілому.
Роль біржового котирування різна у відношенні так званих касових і термінових угод на біржах.
Касові угоди - це угоди купівлі-продажу реальних цінних з оформленням їх у плині найближчих трьох днів. У цьому випадку ціни котирування носять, як правило, довідковий характер і служать орієнтиром для учасників біржової торгівлі у визначенні рівнів цін на продавані і купуються цінні папери.
Котирування складається спеціальною котирувальною комісією за результатами попереднього біржового торгу (наприклад, учорашнього дня) і представляється продавцям і покупцям у вигляді біржового бюлетеня.
Здавалося б, раз уже облігації котируються на біржі, то і операції з ними доцільно провести в торговому залі. Адже в свій час біржова торгівля цінними паперами починалася саме з облігацій. Підписання угод на біржі здається тим більше виправданим, що в торгівлі облігаціями беруть участь найбільш активні фірми, що входять до числа найбільш великих і впливових членів біржі.
Одним з головних нормативних актів, що регулюють взаємини між всіма учасниками, є Закон України "Про цінні папери і фондову біржу". Відповідно до цього Закону фондова біржа створюється лише як акціонерне товариство. Її засновниками можуть бути лише торговці цінними паперами і їх повинно бути не менше 20. Засновники повинні внести в статутний фонд біржі певну суму.
Акціонерами фондової біржі в нашій країні можуть стати як підприємці, великі банки, так і будь-який громадянин, що вклав свої заощадження в акції.
Фондова біржа України грунтується на безприбуткових засадах і повинна діяти на принципах ліквідності, тобто вільного перетворення цінних паперів у гроші без фінансових втрат для власника, стабільність ринку, широкої гласності і довіри. Це дозволить їй виконувати роль: засобу залучення грошових сум для інвестицій у виробничу і соціальну сфери; перерозподілу капіталів між різними галузями і підприємствами; кошти централізації капіталів, стабілізації заощаджень представників різних верств населення, створення умов для розвитку в країні підприємницької діяльності.
Організацію українського ринку цінних паперів і створення необхідних умов для його функціонування прийняла на себе Українська фондова біржа (УФБ). Серед її акціонерів (усього їх близько 30) такі великі республіканські банки, як Укрінбанк, Агропомбанк, Укрсоцбанк, Агропромбанк "Україна", Ощадний банк України, регіональні банки в Одесі, Дніпропетровську, Харкові, Донецьку, Ужгороді, Криму.
Виходячи з важливості регулюючої ролі фондової біржі в економічному житті країни встановлено, що вона є суб'єктом особливої державної реєстрації. Її реєструє Кабінет Міністрів України, тоді як товарну - виконком місцевої Ради (як і всіх суб'єктів підприємницької діяльності на загальних засадах). Особливістю державного регулювання роботи біржі є те, що міністерство Фінансів призначає своїх представників, уповноважених стежити за дотриманням положень статуту і правил фондової біржі і що мають право приймати в роботі її керівних органів. Така практика має місце в країнах з розвиненою економікою: наприклад, в Англії, США функціонують державні комісії з нагляду за фондовими біржами. Уряд має намір йти на визнання правонаступництва у відношенні цінних паперів і здійснювати компенсацію втрат від їх знецінення.
Закон передбачає також особливі умови припинення діяльності фондової біржі. Одним з них є виникнення ситуації, коли в біржі залишається 10 членів і протягом 6 місяців у її склад не будуть прийняті нові члени. Таким чином законодавець намагається не допустити виникнення монополістів у сфері фондового ринку.
На УФБ відповідно до чинного законодавства можуть випускатися і знаходитися в обігу як державні, так і недержавні цінні папери, укладатися касові угоди і угоди на термін.
Перші торги на УБФ відбулися 6 лютого 1992 р. На даний час, крім основної біржі, функціонують 25 її філій по всій Україні. 13 грудня 1993 відбулися перші електронні торги.
Практика функціонування фондового ринку показує, що ринок недержавних цінних паперів розвивається більш високими темпами. На 1 липня 1993 р. в Україні були зареєстровані 218 недержавних емітентів, якими було випущено цінних паперів на загальну суму 41,1 млрд. крб. Більшість цих цінних паперів - акції. Їх випущено на суму 40,9 млрд. крб., А облігацій - тільки на 2,2 млрд. крб. У цей же час помітна тенденція зростання обсягів угод по реалізації кредитних ресурсів у порівнянні з продажем акцій і інших цінних паперів. На біржі проводяться і такі операції, як реалізація експортних квот, валютні торги і т.д. Це говорить про те, що біржа знаходиться на "голодному пайку" (в країні не створений ринок цінних паперів на первинному рівні), немає товару фондової біржі - цінних паперів, а жити всім, хто там працює, потрібно.
Операції, здійснювані на українському фондовому ринку, показують, з одного боку, те, що його зародження відбулося, а з іншого, - що він може і законсервуватися, не стати тим інститутом, який є ядром сучасних ринкових відносин, якщо не станеться справжнє роздержавлення і приватизація, не будуть створені акціонерні товариства, самостійні підприємства, не з'являться цінні папери, які будуть відображати реальний капітал - засоби виробництва, землю, товар. Лише в цьому випадку можна сподіватися на створення умов для ринкового середовища, переміщення капіталу від інвестора до виробника, переливу його з однієї галузі в іншу.
Економічні та соціальні реформи в нашій країні знаходяться в прямій залежності від формування ефективної моделі фондового ринку. У зв'язку з цим заслуговують на увагу ті пропозиції по корегованих ринку капіталів в Україну, які містяться в Концепції, розробленою Українською фондовою біржею.
УФБ вважає за необхідне створення централізованого фондового ринку України, який повинен складатися з трьох головних елементів: єдиної національної фондової біржі, єдиного клірингового банку, єдиного Центрального депозитарію.
Перший інститут - фондова біржа є місцем котирування, здійснення операцій з цінними паперами і укладання угод. Фондова біржа сприяє встановленню єдиної ціни на цінні папери, оскільки їхня вартість визначається ринковим шляхом у процесі торгів. Це дає можливість протидіяти спекуляціям цінними паперами внаслідок створення їхнього штучного курсу в різних регіонах, а також унеможливлює продаж фіктивних паперів.
Інший інститут - кліринговий банк спеціалізується на розрахунках по операціях з цінними паперами. У Франції наприклад, його функції виконує Французький Національний банк. Вимагає рішення, хто буде займатися цим у нашій країні.
Третій інститут - Центральний депозитарій, який вже створений при УБФ, займається збереженням, обліком і переміщенням цінних паперів. Така структура сприяє введенню єдиної наскрізної нумерації цінних паперів, уніфікації правил здійснення операцій з проведення платежів і доставці цінних паперів.