Травестія (від італ. Travestire - перевдягати) - 1) тип комічної імітації, при якій автор запозичує теми, сюжетні мотиви або окремі образи відомого чужого твору й застосуванням до них абсурдно "низьких" літературних форм трансформує його зміст; 2) історична жанрова форма іроі -комічної поеми в європейській літературі XVII-XVIII ст.
Виникнення поняття про Т. пов'язано з еволюцією жанру комічної поеми в західноєвропейській поезії першої половини XVII ст. Першим зразком стала поема італійця Лалл "Eneida travestita" ("переодягти Енеїда", 1633). Французький сатирик П. Скаррон, слідуючи за її автором у перелицовке "Енеїди" Вергілія, використовував новознайдених метод комічного наслідування в поемі "Virgil travesti" ("Переодягнений Вергілій", 1649-1652). Широка популярність творчості Скаррона сприяла появі у французькій літературі поняття про Т. як відокремленої жанровій формі, а також последовавшему входженню терміна "Т." в загальноєвропейський літературний побут.
У Росії твори в жанрі Т. іменували "виворіт", а їх сукупність - "поезією навиворіт". Вперше охарактеризував Т. перед вітчизняними читачами А. П. Сумароков у "епістоли про вірш" (1747): "Гектор не на війну йде - в кулачний бій, / Не воїнів - бійців веде на брань з собою. / Зевес не блискавка, не грім з небес кидає, / Він з кременю вогонь залізом висікає, / Не жителів земних їм хоче налякати, / На щось хоче він лучинку засвітити ".
Приклади Сумарокова показують, що специфіка жанру, який "в підлому жінку Дідону перетворює", - в "приземленні" міфологічних героїв і богів: у "знижує" мотивуванні їх вчинків, в примусовому обрамленні відомих образів абсурдними побутовими деталями. У Т. герої повинні проявляти себе в негероїчні ситуаціях, життя богів повинна зображуватися так само, як повсякденна, прозаїчна життя простого люду. Разом з тим авторам Т. при описі подій наказувалося використовувати "пренізкіе слова".
У російських поетів жанр користувався популярністю у другій половині XVIIIст. Його першим вітчизняним зразком вважають написану в наслідування мовної манері Скаррона іроі-комічну поему В. І. Майкова "Єлисей, або Роздратований Вакх" (1769). Однак у авторів російських поем-Т. був попередник - І. С. Барков, перекладач античної поезії і сатиричний поет. В кінці 1750 - початку 1760-х рр.. він написав "Оду кулашному бійця" і збірник "сороміцьких" віршів "Дівоча іграшка", пізніше придбав скандальну популярність. Барков пародіював жанрові штампи лірики класицизму зверненням до нарочито грубому, площадному мови, в тому числі до ненормативної лексики. Стиль Баркова зробив істотний вплив на російську поезію XVIII - початку XIX ст., Але воно виявлялося не в граничній розкутості мови поетів, а в їх прагненні до досягнення яскравого контрасту між початково "високими" темами й образами і "знижує" їх трактуванням, їх крайнім "обитовленіем".
На початку XIX ст. Т. як різновид іроі-комічної поеми зникає. Одним з останніх зразків великий жанрової форми, у якій "зниження" проявлялося як на рівні сюжету і образів, так і на рівні мови, стала поема В. Л. Пушкіна "Небезпечний сусід" (1811). Вона не була звичною "виворотом", не співвідноситься з конкретним літературним джерелом, а служила цілям жанрово-стильового пародіювання. Поему О. С. Пушкіна "Гаврііліада" (1821) сучасники вже не будуть розглядати в ряду традиційних травестійно поем, незважаючи на очевидне "зниження" мотивів з біблійного сюжету.
Т. зникає з російської літератури як жанр, але як спосіб імітації залишається і у великих, і в малих формах. До середини XIX ст. твори, стилістично наближаються до жанру Т., суспільство іменує пародіями. У результаті теоретичного обгрунтування в першій половині XX ст. існування жанрової форми переспіву, або "пародіческого використання", сучасні дослідники (Н. І. Миколаїв та інші) приходять до висновку про те, що переспів успадковував канонічній формі Т.
У дійсності Т. як стилістичний прийом використовується і в пародіях, і в переспівах. Перелицовке, отже деформації, можуть бути піддані ідеї, образи, сюжет твору, його мовні форми. Автор пародії зосереджується на "зниження" смислового компонента твори-джерела, яке може супроводжуватися і "зниженням" мови оригіналу. Лексичні та інші мовні форми можуть бути відтворені з метою показати анахронізм стилю пародіруемого автора.
У переспіві залучення чужого мовного матеріалу у вигляді ремінісценцій, "осколків" цитат і доповнення цього матеріалу лексикою, що позначає сучасні реалії, неминуче призводить до того, що читач, що сприймає пародіческое використання як засіб сатири на сучасність, помічає в результаті і "зниження" стилю цитованого автора, отже, його непряме пародіювання.
Сам факт співвіднесення, порівняння "високого" з "низьким" дозволяє засумніватися в дійсній "висоті" першого. Данте в "Комедії" підкреслено відмовляється від рим до слова "Христос", так як порівняти Христа з ким-небудь або з чим-небудь - означає "знизити" його образ, принизити його значення. Дж. Джойс у пародіческое романі "Улісс" проектує сюжетну схему "Одіссеї" Гомера на зображувану життя мешканців Дубліна, отже, "знижує" класичний сюжет, створює сучасну "Одіссею навиворіт".
Як було зазначено, Т. як тип комічної імітації джерела може здійснюватися на сюжетно-образному та мовному рівнях. Мовна перелицювання має дві форми. У творі або зберігаються синтаксичні конструкції і риторичні фігури, а "висока" лексика контаміновані з новою, "низькою", або "знижує" перефразування піддається весь мовний шар імітованого тексту, при цьому особливо значущі лексичні елементи (наприклад, є епітетами, що входять до складу порівнянь) замінюються "низькими" еквівалентами. В даний час перша форма зустрічається рідко, друга - практично зникла. У зв'язку з поширенням постмодернізму, розпорядчого гру з жанрово-стилістичними стереотипами, з вічними образами і з чужим словом, сучасні автори часто звертаються до прийому сюжетно-образної перелицювання, при якій образи з відомого твору або переносяться в сучасний побут, або залишаються в умовному історичному часу, зображеному в імітованої тексті, але оточуються відрізняються анахронізмом деталями.
Список літератури
Миколаїв Н.І. Російська літературна травестія і її історичні різновиди (II половина XVIII ст. - I половина XIX ст.): Дисс. к.ф.н. М., 1982
Karrer W. Parodie, Travestie, Pastiche. Munchen, Fink, 1977; Morillot P. Scarron et le genre burlesque. Paris, 1888.