Зміст
Введення ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 2
1. Обгрунтування складу та змісту техніко-економічного
обгрунтування рішення щодо створення нового виробництва ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 3
2. Розрахунок потреби в матеріальних ресурсах ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 5
3. Розрахунок потреби в основних засобах і сум
амортизаційних відрахувань ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 8
4. Розрахунок потреби в трудових ресурсах і засобах на оплату праці ... ... ... ... ... .15
5. Розрахунок поточних витрат на виробництво і реалізацію продукції,
виконання робіт ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .20
6. Розрахунок потреби в оборотних коштах ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .28
7. Основні техніко-економічні показники ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 31
Висновок ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 38
Список літератури ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 39
Введення
Всі підприємства в тій чи іншій мірі пов'язані з інвестиційною діяльністю. Прийняття рішень по інвестуванню ускладнюється різноманітними чинниками: вид інвестиції, вартість інвестиційного проекту; множинність доступних проектів, обмеженість фінансових ресурсів, доступних для інвестування, ризик, пов'язаний з прийняттям того чи іншого рішення, і т. п.
Причини, зумовлені необхідністю в інвестиціях, можуть бути різними, але в цілому їх можна підрозділити на три види: поновлення наявної матеріально-технічної бази, нарощування обсягів виробничої діяльності, освоєння нових: видів діяльності. Ступінь відповідальності за прийняття інвестиційного проекту в рамках того чи іншого напрямку різна. Так, якщо мова йде про заміщення наявних виробничих потужностей, рішення може бути прийнято достатньо безболісно, оскільки керівництво підприємства ясно уявляє собі, в якому обсязі і з якими характеристиками необхідні нові основні засоби. Завдання ускладнюється, якщо мова йде про інвестиції, пов'язані з розширенням основної діяльності, оскільки в цьому випадку необхідно врахувати цілий ряд нових факторів: можливість зміни положення фірми на ринку товарів, доступність додаткових обсягів матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, можливість освоєння нових ринків та ін .
Очевидно, що важливим є питання про розмір інвестицій. Так, рівень відповідальності, пов'язаної з прийняттям проектів вартістю 1 млн. руб. і 100 млн. руб., різний. Тому повинна бути різна і глибина аналітичного опрацювання економічної сторони проекту, яка передує прийняттю рішення. Крім того, в багатьох фірмах стає звичним явищем практика диференціації права прийняття рішень інвестиційного характеру, тобто обмежується максимальна величина інвестицій, в рамках якої, той йди інший керівник може приймати самостійні рішення.
Нерідко рішення повинні прийматися в умовах, коли є ряд альтернативних чи взаємно незалежних проектів. У цьому випадку необхідно зробити вибір одного або декількох ефектів, грунтуючись на якихось критеріях. Очевидно, що таких критеріїв може бути декілька, а ймовірність того, що якийсь один проект буде найкращим за всі інші по всім критеріям, як правило, значно менше одиниці.
В умовах ринкової економіки можливостей для інвестування досить багато. Разом з тим будь-яке підприємство має обмежені вільні фінансові ресурси, доступні для інвестування. Тому постає завдання оптимізації інвестиційного портфеля.
Дуже істотний фактор ризику. Інвестиційна діяльність завжди здійснюється в умовах невизначеності, ступінь якої може значно варіювати. Так, в момент придбання нових основних засобів ніколи не можна точно передбачити економічний ефект цієї операції. Тому нерідко рішення приймаються на інтуїтивній основі.
Прийняття рішень інвестиційного характеру, як і будь-який інший вид управлінської діяльності, грунтується на використанні різних формалізованих і неформалізованих методів. Ступінь їх сполучення визначається різними обставинами, в тому числі і тим з них, наскільки менеджер знайомий з наявним апаратом, застосовним у тому чи іншому конкретному випадку. У вітчизняній і зарубіжній практиці відомий цілий ряд формалізованих методів, розрахунки за допомогою яких можуть бути основою для прийняття рішень в області інвестиційної політики. Якогось універсального методу, придатного для всіх випадків життя, не існує. Імовірно, керування все-таки більшою мірою є мистецтвом, ніж наукою. Тим не менш, маючи деякі оцінки, отримані формалізованими методами, нехай навіть певною мірою умовні, легше приймати остаточні рішення.
1. Обгрунтування складу та змісту техніко-економічного обгрунтування рішення щодо створення нового виробництва
Розглядаються джерела невизначеностей і способи їх врахування при оцінці ефективності. Визначаються три способи оцінки обліку невизначеностей: перевірка стійкості проекту; коректування параметрів проекту та економічних нормативів; формалізований опис невизначеності. Вводиться поняття граничних значень параметрів, в тому числі - точки беззбитковості. Під непевністю розуміється неповнота або неточність інформації про умови реалізації проекту, в тому числі - про пов'язані з ними витрати і результати. Невизначеність, пов'язана з можливістю виникнення в ході реалізації проекту несприятливих ситуацій і наслідків, характеризується поняттям ризику. Фактори ризику і невизначеності підлягають обліку в розрахунках ефективності, якщо при різних можливих умов реалізації витрати і результати за проектом різні.
При оцінюванні проектів найбільше істотними рекомендуються такі види непевності й інвестиційних ризиків:
· Ризик, пов'язаний з нестабільністю економічного законодавства і поточної економічної ситуації, умов інвестування і використання прибутку;
· Зовнішньоекономічний ризик (можливість введення обмежень на торгівлю і постачання, закриття кордонів тощо);
· Невизначеність політичної ситуації, ризик несприятливих соціально-політичних змін у країні або регіоні;
· Неповнота або неточність інформації про динамік техніко-економічних показників, параметрах нової техніки і технології;
· Коливання ринкової кон'юнктури, цін, валютних курсів тощо;
· Невизначеність природно-кліматичних умов, можливість стихійних лих;
· Виробничо-технологічний ризик (аварії і відмови устаткування, виробничий шлюб тощо);
· Невизначеність цілей, інтересів і поведінки учасників;
· Неповнота або неточність інформації про фінансове становище і ділової репутації підприємств - учасників (можливість неплатежів, банкрутств, зривів договірних зобов'язань).
Організаційно-економічний механізм реалізації проекту, пов'язаного з ризиком, повинен включати специфічні елементи, що дозволяють знизити ризик або зменшити пов'язані з ним несприятливі наслідки.
У цих цілях використовуються:
· Розроблені заздалегідь правила поведінки учасників в певних "позаштатні" ситуації (наприклад, сценарії, які передбачають відповідні дії учасників при тих чи інших змінах умов реалізації проекту);
· Керуючий (координаційний) центр, який здійснює синхронізацію дій учасників при значних змінах умов реалізації проекту
У проектах можуть передбачатися також специфічні механізми стабілізації, що забезпечують захист інтересів учасників при несприятливій зміні умов реалізації проекту (у тому числі - у випадках, коли цілі проекту будуть досягнуті не повністю або не досягнуто взагалі) і запобігають можливі дії учасників, що ставлять під загрозу його успішну реалізацію. В одному випадку може бути знижено ступінь самого ризику (за рахунок додаткових витрат на створення резервів і запасів, вдосконалення технологій, зменшення аварійності виробництва, матеріальне стимулювання підвищення якості продукції), в іншому - ризик перерозподіляється між учасниками (індексування цін, надання гарантій, різні форми страхування, застава майна, система взаємних санкцій).
Як правило, застосування в проекті стабілізаційних механізмів вимагає від учасників додаткових витрат, розмір яких залежить від умов реалізації заходу, очікувань та інтересів учасників, їх оцінок ступеня можливого ризику. Такі витрати підлягають обов'язковому обліку при визначенні ефективності проекту.
Відповідно до рекомендацій ЮНІДО для проведення фінансового аналізу а процесі підготовки інвестиційних проектів необхідні наступні базові форми:
· Проектно-балансові відомості;
· Звіт про фінансові результати;
· Таблиці руху грошових коштів.
Можуть бути використані й інші форми:
· Загальні капіталовкладення;
· Потреба в оборотному капіталі;
· Загальні виробничі витрати;
· Джерела фінансування.
Проектно-балансові відомості у формі класичного бухгалтерського балансу (з кількома агрегованими показниками) дозволяють уявити структуру і динаміку активів і джерел їх утворення. Ця форма є основною (поряд зі звітом про чистий прибуток) для оцінки фінансового стану об'єкта протягом усього періоду інвестування та експлуатації.
Звіт про чистий прибуток - форма, що представляє укрупнену структуру витрат. Проте угрупування статей відрізняється від прийнятої у вітчизняній практиці.
Всі ці форми взаємопов'язані і являють достатню інформацію для оцінки проекту з точки зору його ліквідності, фінансової стійкості, рівня рентабельності продукції, що випускається.
Правильна оцінка ефективності господарських рішень в ринковій економіці дає можливість підприємству отримувати стабільні доходи, приймати обгрунтовані рішення.
Підприємство постійно здійснює нові проекти, результатом яких можуть бути:
- Розробка і випуск нової продукції для задоволення ринкового попиту;
- Економія виробничих ресурсів;
- Поліпшення якості продукції;
- Підвищення екологічної безпеки.
- Удосконалення виробництва продукції, що випускається на базі використання більш досконалих технологій та обладнання;
При оцінці вигідності проекту використовують різні методи. Міжнародна практика показує, що універсальних методів, що застосовуються в усіх техніко-економічних обгрунтуваннях, немає. Один з найбільш повних документів, що містять опис порядку проведення ТЕО (техніко-економічного обгрунтування), розроблений Організацією Об'єднаних Націй з промислового розвитку (ЮНІДО).
ЮНІДО рекомендує наступний склад матеріалів в попередньому і остаточному техніко-економічному обгрунтуванні:
· Загальні дані та умови;
· Потужності підприємства і ринок;
· Матеріальні чинники виробництва;
· Місце знаходження підприємства;
· Проектно-конструкторська документація;
· Організація виробництва та накладні витрати;
· Трудові ресурси;
· Планування термінів здійснення проекту;
· Фінансово-економічна оцінка проекту.
2. Розрахунок потреби в матеріалах, напівфабрикатах,
комплектуючих, енергоносіях.
Матеріальні ресурси (сировина, матеріали, покупні напівфабрикати, комплектуючі вироби, конструкції, деталі, паливо тощо) є предметами, на які спрямована праця людини з метою отримання готового продукту. На відміну від засобів праці, які зберігали у виробничому процесі свою форму і переносять вартість на продукт поступово, предмети праці споживаються цілком і повністю переносять свою вартість на цей продукт і замінюються після кожного виробничого циклу.
У зв'язку з цим перед урахуванням матеріальних ресурсів стоять наступні завдання:
1) правильне і своєчасне документальне відображення всіх операцій по заготівлі, надходження та відпуску матеріалів; виявлення і відображення витрат, пов'язаних з їх заготовлением, розрахунок та списання відхилень за напрямками витрат,
2) контроль за збереженням матеріальних цінностей у місцях їхнього зберігання та на всіх стадіях руху,
3) постійний контроль за дотриманням встановлених норм виробничих запасів,
4) систематичний контроль за використанням матеріалів у виробництві на базі обгрунтованих норм їх витрачання,
5) контроль за технологічними відходами та втратами і мул використанням,
6) своєчасне отримання точної інформації про величину економії або перевитрати матеріальних ресурсів у порівнянні з встановленими лімітами,
7) своєчасне здійснення розрахунків з постачальниками матеріальних ресурсів, контроль за цінностями, що знаходяться в дорозі.
Для виконання цих завдань необхідно забезпечити належну організацію матеріально-технічного постачання на підприємстві; хороший стан складського і ваговимірювального господарства; наявність прогресивних норм витрати сировини матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів, деталей, палива та інших цінностей на одиницю продукції. З метою підвищення ролі обліку і контролю в цій справі треба на кожному підприємстві мати науково розроблену номенклатуру-цінник, встановити чіткий документообіг, своєчасно проводити контрольні перевірки та інвентаризації цінностей, не допускати значних відхилень від норм запасів матеріалів, механізувати й автоматизувати обліково-обчислювальні роботи, своєчасно укладати договори про матеріальну відповідальність працівниками складів і комор. Всі служби підприємства слід забезпечити списком посадових осіб, які мають право підписувати документи на отримання та відпуск зі складів матеріалів, а також видавати дозволи (перепустки) на вивезення з підприємства матеріальних цінностей.
На підприємствах застосовують велику кількість різноманітних товарно-матеріальних цінностей. Вони використовуються у виробництві по різному. Одні з них повністю споживаються у виробничому процесі (сировина, матеріали, комплектуючі вироби, напівфабрикати і т. п.), інші - змінюють тільки свою форму (змащувальні матеріали, лаки, фарби), треті - входять без будь-яких зовнішніх змін (запасні частини), четверті - тільки сприяють виготовленню виробів і не включаються до їх масу чи хімічний склад (малоцінні та швидкозношувані предмети).
Важливою передумовою правильної організації обліку виробничих запасів є їх класифікація за призначенням і у процесі виробництва і технічними ознаками.
За функціональної ролі та призначення в процесі виробництва виробничі запаси поділяються на наступні:
· Сировина та матеріали;
· Покупні напівфабрикати і комплектуючі вироби;
· Конструкції і деталі;
· Паливо;
· Тара і тарні матеріали;
· Запасні частини;
· Інші матеріали;
Вихідними матеріалами для розрахунку потреби в матеріальних ресурсах служить передбачуваний обсяг продажів (або випуску) продукції, а також нормативна база потреб в матеріальних ресурсах (норми витрати матеріалів, енергоносіїв, діючі ціни і тарифи, поворотні відходи і їх вартість).
Оцінка матеріальних ресурсів, за якою вони включаються до собівартості продукції, визначається виходячи з ціни придбання (без урахування податку на додану вартість), всіх надбавок і комісійних постачальницьким, посередницьким і зовнішньоторговельним організаціям, вартості послуг товарних бірж, митних зборів, а також плати за транспортування стороннім організаціям. З витрат на матеріальні ресурси виключається вартість поворотних відходів - залишків сировини, матеріалів, напівфабрикатів, теплоносіїв, що утворюються е. процесі виробництва, які втрачають (повністю або частково) споживчі якості вихідного ресурсу і не можуть використовуватися за прямим призначенням. Зворотні відходи оцінюються в залежності можливого їх використання. Введення ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 2
1. Обгрунтування складу та змісту техніко-економічного
обгрунтування рішення щодо створення нового виробництва ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 3
2. Розрахунок потреби в матеріальних ресурсах ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 5
3. Розрахунок потреби в основних засобах і сум
амортизаційних відрахувань ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 8
4. Розрахунок потреби в трудових ресурсах і засобах на оплату праці ... ... ... ... ... .15
5. Розрахунок поточних витрат на виробництво і реалізацію продукції,
виконання робіт ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .20
6. Розрахунок потреби в оборотних коштах ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .28
7. Основні техніко-економічні показники ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 31
Висновок ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 38
Список літератури ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 39
Введення
Всі підприємства в тій чи іншій мірі пов'язані з інвестиційною діяльністю. Прийняття рішень по інвестуванню ускладнюється різноманітними чинниками: вид інвестиції, вартість інвестиційного проекту; множинність доступних проектів, обмеженість фінансових ресурсів, доступних для інвестування, ризик, пов'язаний з прийняттям того чи іншого рішення, і т. п.
Причини, зумовлені необхідністю в інвестиціях, можуть бути різними, але в цілому їх можна підрозділити на три види: поновлення наявної матеріально-технічної бази, нарощування обсягів виробничої діяльності, освоєння нових: видів діяльності. Ступінь відповідальності за прийняття інвестиційного проекту в рамках того чи іншого напрямку різна. Так, якщо мова йде про заміщення наявних виробничих потужностей, рішення може бути прийнято достатньо безболісно, оскільки керівництво підприємства ясно уявляє собі, в якому обсязі і з якими характеристиками необхідні нові основні засоби. Завдання ускладнюється, якщо мова йде про інвестиції, пов'язані з розширенням основної діяльності, оскільки в цьому випадку необхідно врахувати цілий ряд нових факторів: можливість зміни положення фірми на ринку товарів, доступність додаткових обсягів матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, можливість освоєння нових ринків та ін .
Очевидно, що важливим є питання про розмір інвестицій. Так, рівень відповідальності, пов'язаної з прийняттям проектів вартістю 1 млн. руб. і 100 млн. руб., різний. Тому повинна бути різна і глибина аналітичного опрацювання економічної сторони проекту, яка передує прийняттю рішення. Крім того, в багатьох фірмах стає звичним явищем практика диференціації права прийняття рішень інвестиційного характеру, тобто обмежується максимальна величина інвестицій, в рамках якої, той йди інший керівник може приймати самостійні рішення.
Нерідко рішення повинні прийматися в умовах, коли є ряд альтернативних чи взаємно незалежних проектів. У цьому випадку необхідно зробити вибір одного або декількох ефектів, грунтуючись на якихось критеріях. Очевидно, що таких критеріїв може бути декілька, а ймовірність того, що якийсь один проект буде найкращим за всі інші по всім критеріям, як правило, значно менше одиниці.
В умовах ринкової економіки можливостей для інвестування досить багато. Разом з тим будь-яке підприємство має обмежені вільні фінансові ресурси, доступні для інвестування. Тому постає завдання оптимізації інвестиційного портфеля.
Дуже істотний фактор ризику. Інвестиційна діяльність завжди здійснюється в умовах невизначеності, ступінь якої може значно варіювати. Так, в момент придбання нових основних засобів ніколи не можна точно передбачити економічний ефект цієї операції. Тому нерідко рішення приймаються на інтуїтивній основі.
Прийняття рішень інвестиційного характеру, як і будь-який інший вид управлінської діяльності, грунтується на використанні різних формалізованих і неформалізованих методів. Ступінь їх сполучення визначається різними обставинами, в тому числі і тим з них, наскільки менеджер знайомий з наявним апаратом, застосовним у тому чи іншому конкретному випадку. У вітчизняній і зарубіжній практиці відомий цілий ряд формалізованих методів, розрахунки за допомогою яких можуть бути основою для прийняття рішень в області інвестиційної політики. Якогось універсального методу, придатного для всіх випадків життя, не існує. Імовірно, керування все-таки більшою мірою є мистецтвом, ніж наукою. Тим не менш, маючи деякі оцінки, отримані формалізованими методами, нехай навіть певною мірою умовні, легше приймати остаточні рішення.
1. Обгрунтування складу та змісту техніко-економічного обгрунтування рішення щодо створення нового виробництва
Розглядаються джерела невизначеностей і способи їх врахування при оцінці ефективності. Визначаються три способи оцінки обліку невизначеностей: перевірка стійкості проекту; коректування параметрів проекту та економічних нормативів; формалізований опис невизначеності. Вводиться поняття граничних значень параметрів, в тому числі - точки беззбитковості. Під непевністю розуміється неповнота або неточність інформації про умови реалізації проекту, в тому числі - про пов'язані з ними витрати і результати. Невизначеність, пов'язана з можливістю виникнення в ході реалізації проекту несприятливих ситуацій і наслідків, характеризується поняттям ризику. Фактори ризику і невизначеності підлягають обліку в розрахунках ефективності, якщо при різних можливих умов реалізації витрати і результати за проектом різні.
При оцінюванні проектів найбільше істотними рекомендуються такі види непевності й інвестиційних ризиків:
· Ризик, пов'язаний з нестабільністю економічного законодавства і поточної економічної ситуації, умов інвестування і використання прибутку;
· Зовнішньоекономічний ризик (можливість введення обмежень на торгівлю і постачання, закриття кордонів тощо);
· Невизначеність політичної ситуації, ризик несприятливих соціально-політичних змін у країні або регіоні;
· Неповнота або неточність інформації про динамік техніко-економічних показників, параметрах нової техніки і технології;
· Коливання ринкової кон'юнктури, цін, валютних курсів тощо;
· Невизначеність природно-кліматичних умов, можливість стихійних лих;
· Виробничо-технологічний ризик (аварії і відмови устаткування, виробничий шлюб тощо);
· Невизначеність цілей, інтересів і поведінки учасників;
· Неповнота або неточність інформації про фінансове становище і ділової репутації підприємств - учасників (можливість неплатежів, банкрутств, зривів договірних зобов'язань).
Організаційно-економічний механізм реалізації проекту, пов'язаного з ризиком, повинен включати специфічні елементи, що дозволяють знизити ризик або зменшити пов'язані з ним несприятливі наслідки.
У цих цілях використовуються:
· Розроблені заздалегідь правила поведінки учасників в певних "позаштатні" ситуації (наприклад, сценарії, які передбачають відповідні дії учасників при тих чи інших змінах умов реалізації проекту);
· Керуючий (координаційний) центр, який здійснює синхронізацію дій учасників при значних змінах умов реалізації проекту
У проектах можуть передбачатися також специфічні механізми стабілізації, що забезпечують захист інтересів учасників при несприятливій зміні умов реалізації проекту (у тому числі - у випадках, коли цілі проекту будуть досягнуті не повністю або не досягнуто взагалі) і запобігають можливі дії учасників, що ставлять під загрозу його успішну реалізацію. В одному випадку може бути знижено ступінь самого ризику (за рахунок додаткових витрат на створення резервів і запасів, вдосконалення технологій, зменшення аварійності виробництва, матеріальне стимулювання підвищення якості продукції), в іншому - ризик перерозподіляється між учасниками (індексування цін, надання гарантій, різні форми страхування, застава майна, система взаємних санкцій).
Як правило, застосування в проекті стабілізаційних механізмів вимагає від учасників додаткових витрат, розмір яких залежить від умов реалізації заходу, очікувань та інтересів учасників, їх оцінок ступеня можливого ризику. Такі витрати підлягають обов'язковому обліку при визначенні ефективності проекту.
Відповідно до рекомендацій ЮНІДО для проведення фінансового аналізу а процесі підготовки інвестиційних проектів необхідні наступні базові форми:
· Проектно-балансові відомості;
· Звіт про фінансові результати;
· Таблиці руху грошових коштів.
Можуть бути використані й інші форми:
· Загальні капіталовкладення;
· Потреба в оборотному капіталі;
· Загальні виробничі витрати;
· Джерела фінансування.
Проектно-балансові відомості у формі класичного бухгалтерського балансу (з кількома агрегованими показниками) дозволяють уявити структуру і динаміку активів і джерел їх утворення. Ця форма є основною (поряд зі звітом про чистий прибуток) для оцінки фінансового стану об'єкта протягом усього періоду інвестування та експлуатації.
Звіт про чистий прибуток - форма, що представляє укрупнену структуру витрат. Проте угрупування статей відрізняється від прийнятої у вітчизняній практиці.
Всі ці форми взаємопов'язані і являють достатню інформацію для оцінки проекту з точки зору його ліквідності, фінансової стійкості, рівня рентабельності продукції, що випускається.
Правильна оцінка ефективності господарських рішень в ринковій економіці дає можливість підприємству отримувати стабільні доходи, приймати обгрунтовані рішення.
Підприємство постійно здійснює нові проекти, результатом яких можуть бути:
- Розробка і випуск нової продукції для задоволення ринкового попиту;
- Економія виробничих ресурсів;
- Поліпшення якості продукції;
- Підвищення екологічної безпеки.
- Удосконалення виробництва продукції, що випускається на базі використання більш досконалих технологій та обладнання;
При оцінці вигідності проекту використовують різні методи. Міжнародна практика показує, що універсальних методів, що застосовуються в усіх техніко-економічних обгрунтуваннях, немає. Один з найбільш повних документів, що містять опис порядку проведення ТЕО (техніко-економічного обгрунтування), розроблений Організацією Об'єднаних Націй з промислового розвитку (ЮНІДО).
ЮНІДО рекомендує наступний склад матеріалів в попередньому і остаточному техніко-економічному обгрунтуванні:
· Загальні дані та умови;
· Потужності підприємства і ринок;
· Матеріальні чинники виробництва;
· Місце знаходження підприємства;
· Проектно-конструкторська документація;
· Організація виробництва та накладні витрати;
· Трудові ресурси;
· Планування термінів здійснення проекту;
· Фінансово-економічна оцінка проекту.
2. Розрахунок потреби в матеріалах, напівфабрикатах,
комплектуючих, енергоносіях.
Матеріальні ресурси (сировина, матеріали, покупні напівфабрикати, комплектуючі вироби, конструкції, деталі, паливо тощо) є предметами, на які спрямована праця людини з метою отримання готового продукту. На відміну від засобів праці, які зберігали у виробничому процесі свою форму і переносять вартість на продукт поступово, предмети праці споживаються цілком і повністю переносять свою вартість на цей продукт і замінюються після кожного виробничого циклу.
У зв'язку з цим перед урахуванням матеріальних ресурсів стоять наступні завдання:
1) правильне і своєчасне документальне відображення всіх операцій по заготівлі, надходження та відпуску матеріалів; виявлення і відображення витрат, пов'язаних з їх заготовлением, розрахунок та списання відхилень за напрямками витрат,
2) контроль за збереженням матеріальних цінностей у місцях їхнього зберігання та на всіх стадіях руху,
3) постійний контроль за дотриманням встановлених норм виробничих запасів,
4) систематичний контроль за використанням матеріалів у виробництві на базі обгрунтованих норм їх витрачання,
5) контроль за технологічними відходами та втратами і мул використанням,
6) своєчасне отримання точної інформації про величину економії або перевитрати матеріальних ресурсів у порівнянні з встановленими лімітами,
7) своєчасне здійснення розрахунків з постачальниками матеріальних ресурсів, контроль за цінностями, що знаходяться в дорозі.
Для виконання цих завдань необхідно забезпечити належну організацію матеріально-технічного постачання на підприємстві; хороший стан складського і ваговимірювального господарства; наявність прогресивних норм витрати сировини матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів, деталей, палива та інших цінностей на одиницю продукції. З метою підвищення ролі обліку і контролю в цій справі треба на кожному підприємстві мати науково розроблену номенклатуру-цінник, встановити чіткий документообіг, своєчасно проводити контрольні перевірки та інвентаризації цінностей, не допускати значних відхилень від норм запасів матеріалів, механізувати й автоматизувати обліково-обчислювальні роботи, своєчасно укладати договори про матеріальну відповідальність працівниками складів і комор. Всі служби підприємства слід забезпечити списком посадових осіб, які мають право підписувати документи на отримання та відпуск зі складів матеріалів, а також видавати дозволи (перепустки) на вивезення з підприємства матеріальних цінностей.
На підприємствах застосовують велику кількість різноманітних товарно-матеріальних цінностей. Вони використовуються у виробництві по різному. Одні з них повністю споживаються у виробничому процесі (сировина, матеріали, комплектуючі вироби, напівфабрикати і т. п.), інші - змінюють тільки свою форму (змащувальні матеріали, лаки, фарби), треті - входять без будь-яких зовнішніх змін (запасні частини), четверті - тільки сприяють виготовленню виробів і не включаються до їх масу чи хімічний склад (малоцінні та швидкозношувані предмети).
Важливою передумовою правильної організації обліку виробничих запасів є їх класифікація за призначенням і у процесі виробництва і технічними ознаками.
За функціональної ролі та призначення в процесі виробництва виробничі запаси поділяються на наступні:
· Сировина та матеріали;
· Покупні напівфабрикати і комплектуючі вироби;
· Конструкції і деталі;
· Паливо;
· Тара і тарні матеріали;
· Запасні частини;
· Інші матеріали;
Вихідними матеріалами для розрахунку потреби в матеріальних ресурсах служить передбачуваний обсяг продажів (або випуску) продукції, а також нормативна база потреб в матеріальних ресурсах (норми витрати матеріалів, енергоносіїв, діючі ціни і тарифи, поворотні відходи і їх вартість).
Витрати за основними матеріалами на один виріб ведуться по кожному з використовуваних матеріалів, комплектуючих.
S m = å Н м i * Ц м i * До m-з - Å Н 0i * Ц 0i
Де Н м i - норма витрати i-го матеріалу на виріб, кг
Ц м i - ціна i-го матеріал аза одиницю, р.
До m-з - коефіцієнт, що враховує ТЗВ (приймемо 1,2)
Н 0 i - маса зворотних відходів, кг.
Ц 0 i - Ціна зворотних відходів, р.
Результати розрахунків оформлені в таблиці 1
Потреби в матеріальних ресурсах на одиницю продукції, грн.
Таблиця 1
| Найменування | Норма | Ціна | Зворотні відходи | Загальні | ||
| матеріалу | витрата | одиниці | вага | ціна од. | сума | витрати |
| Матеріал 1 | 65 | 3,5 | 6,5 | 0,7 | 4,55 | 268,45 |
| Матеріал 2 | 85 | 8 | 8,5 | 0,8 | 6,8 | 809,2 |
| Комплектуючі | | 190 | | | | 190 |
| І т о г о: | | | | | | 1267,65 |
Отримали 1267,65 рублів - матеріальні витрати на одиницю продукції, помноживши це число на планований обсяг випуску в рік, отримаємо потреба в матеріальних ресурсах на річний випуск, У період освоєння (таблиця 2.1) і в період повного використання потужності (таблиця 2), і розіб'ємо їх за елементами.
Потреби в матеріальних ресурсах на річний випуск, при використанні повної потужності руб.
Таблиця 2
| Складові елементи "Матеріальні витрати" | Питома вага у складі елемента "матеріальні витрати" | Сума, тис.р. | ||
| Сировина, матеріали, комплектуючі, вироби, | 85 | 2155005 | ||
| покупні напівфабрикати | ||||
| Допоміжні матеріали, запчастини для | ||||
| ремонту обладнання, роботи та послуги | 5 | 126765 | ||
| виробничого характеру | ||||
| Паливо, енергія, куплені з боку | 10 | 253530 | ||
| Всього матеріальних витрат | 100 | 2535300 | ||
Потреби в матеріальних ресурсах на річний випуск, в період освоєння руб.
Таблиця 2.1
| Складові елементи "Матеріальні витрати" | Питома вага у складі елемента "матеріальні витрати" | Сума, тис.р. | ||
| Сировина, матеріали, комплектуючі, вироби, | 85 | 1616254 | ||
| покупні напівфабрикати | ||||
| Допоміжні матеріали, запчастини для | ||||
| ремонту обладнання, роботи та послуги | 5 | 95073,75 | ||
| виробничого характеру | ||||
| Паливо, енергія, куплені з боку | 10 | 190147,5 | ||
| Всього матеріальних витрат | 100 | 1901475 | ||
У складі матеріальних витрат виділимо залежні від обсягу виробництва і незалежні від нього. Визначимо суму матеріальних витрат, прямим рахунком відносяться на собівартість продукції і входять до складу непрямих витрат.
Спираючись на дані аналогічних підприємств, приймемо питома вага умовно-постійних витрат у складі допоміжних матеріалів рівним 70%, у складі палива та енергії 40%. У період освоєння (таблиця 3.1) і в період повного використання потужності (таблиця 3)
Матеріальні витрати на виробництво продукції (повна потужність)
Таблиця 3
| Елементи витрат | На річний випуск | На еденицу продукції | ||||
| Сума тис.руб | У тому числі | Сума тис.руб | У тому числі | |||
| умовно- пост-ті | умовно- прем-ті | умовно- пост-ті | умовно- прем-ті | |||
| Сировина, основні мат-ли, комплектуючі вид-ия, напівфабрикати | 2155005 | Х | 2155005 | 1077,503 | Х | 1077,5025 |
| Допоміжні мат-ли, запчастини для ремонту, роботи та послуги виробниц- ного характеру | 126765 | 88735,5 | 38029,5 | 63,3825 | 44,37 | 19,01 |
| Паливо, енергія, придбані з боку | 253530 | 101412 | 152118 | 126,765 | 50,706 | 76,059 |
| Всього мат-их витрат | 2535300 | 190147,5 | 2345153 | 1267650 | 95,07 | 1172,58 |
Матеріальні витрати на виробництво продукції в період освоєння
Таблиця 3.1
| Елементи витрат | На річний випуск | На еденицу продукції | ||||
| Сума тис.руб | У тому числі | Сума тис.руб | У тому числі | |||
| умовно- пост-ті | умовно- прем-ті | умовно- пост-ті | умовно- прем-ті | |||
| Сировина, основні мат-ли, комплектуючі вид-ия, напівфабрикати | 1616254 | Х | 1616254 | 1077,503 | Х | 1077,5025 |
| Допоміжні мат-ли, запчастини для ремонту, роботи та послуги виробниц- ного характеру | 95073,75 | 66551,63 | 28522,13 | 63,3825 | 44,37 | 19,01 |
| Паливо, енергія, придбані з боку | 190147,5 | 76059 | 114088,5 | 126,765 | 50,706 | 76,059 |
| Всього мат-их витрат | 1901475 | 142610,6 | 1758864 | 1267650 | 95,07 | 1172,58 |
3. Визначення розміру початкових інвестиційних витрат і
суми амортизаційних відрахувань.
3.1 Структура основних фондів
Основні виробничі фонди підприємства - це вартісне вираження засобів праці. Головним визначальною ознакою основних фондів виступає спосіб перенесення вартості на продукт - поступово: протягом ряду виробничих циклів; частинами: у міру зносу. Знос основних фондів враховується за встановленими нормами амортизації, сума якої включається в собівартість продукції. Після реалізації продукції нарахований знос накопичується в особливому амортизаційному фонді, який призначається для нових капітальних вкладенні. Таким чином, одноразово авансована вартість у статутний капітал (фонд) у частині основного капіталу здійснює постійний кругообіг, переходячи з грошової форми в натуральну, в товарну і знову в грошову. У цьому полягає економічна сутність основних фондів.
Основні виробничі фонди підприємства - це засоби праці беруть участь у багатьох виробничих циклах, що з'єднують свою натуральну форму і переносять вартість на виготовлений продукт частинами, у міру зносу. Закон відтворення основного капіталу виражається в тому,-що в нормальних економічних умовах його вартість, введена у виробництво повністю відновлюється, забезпечуючи можливості для постійного технічного оновлення засобів праці.
У простому відтворенні за рахунок коштів амортизаційного підприємства формують нову систему знарядь праці, рівну вартості зношеним. Для розширення виробництва потрібні нові вкладення коштів, що залучаються додатково до прибутку
внесків засновників, емісії цінних паперів, кредитів.
При великих масштабах використовуваного основного капіталу великі і найбільші підприємства мають можливість з інтенсивним технічним переоснащенням їх виробничого апарату і підвищенням їх питомої ваги в загальній вартості основних фондів промисловості.
Функціонально-видова класифікація та структура основних фондів
Для управління основним капіталом на всіх рівнях господарювання першорядне значення має функціонально-видова угруповання засобів праці. Вона дозволяє отримати інформацію про найважливіші якісні зміни, що відбуваються економічний потенціал підприємств. Динаміка видової структури відображає зміни в технічній оснащеності виробництва, темпах впровадження інновацій, розвитку спеціалізації, концентрації і комбінування та ін
Діюча класифікація об'єднує основні фонди в 10 груп:
1. Будівлі (з них виділяються житлові будинки).
2. Споруди.
3. Передавальні пристрої.
4. Машини та обладнання
5. Транспортні засоби.
6. Інструмент виробничий і господарський інвентар (у тому числі меблі).
7. Робоча худоба.
8. Продуктивна худоба.
9. Багаторічні насадження
10.Другіе; не перераховані вище види основних фондів
У даному проекті структура основних фондів виглядає наступним чином:
Структура основних фондів
Таблиця 4
| № | Елементи основних засобів | Питома вага,% | Сума тис. руб |
| 1 | Будинки | 29,28% | 632 |
| 2 | Споруди | 27,06% | 584 |
| 3 | Передавальні пристрої | 11,17% | 241 |
| 4 | Обладнання | 32,50% | 701,394 |
| Всього основних засобів | 100% | 2158,394 |
Рис № 1 Структура основних фондів
3.2 Розрахунок потреби у технологічному обладнанні
Розрахунок потреби у технологічному обладнанні ведеться на основі загальної трудомісткості програми випуску продукції та режиму роботи підприємства.
До про j = N рік / F еф j * К вн j
Де До про j - потреба в устаткуванні j-го виду, шт
N рік - річна програма випуску виробів
До вн j - Коефіцієнт виконання норм при роботі устаткування j-го виду
F еф j - Ефективний фонд часу роботи устаткування j-го виду
F еф j = D p * m * t p * (1 - k втрат / 100)
Де D p - число робочих днів у році (260)
m - Кількість змін роботи обладнання (норма часу / продолж-ть робочого дня)
t p - тривалість робочого дня (8 годин)
k втрат - планові втрати раб. часу на ремонт і налагодження обладнання
Потреба у технологічному обладнанні в період освоєння
Таблиця 5
| Найменування обладнання | Трудомісткість річного випуску, год | Річний фонд часу роботи обладнання | Коеф-т виконання норм | Кількість обладнання | |
| розрахункове | прийняте | ||||
| Токарне 16 Т 04а | 9000 | 1872 | 1,2 | 5,769 | 6 |
| Фрезерне 6 З 12 | 24000 | 1872 | 1,2 | 15,385 | 15 |
| Свердлильні 2 Н 150 | 39000 | 1872 | 1,2 | 25,000 | 25 |
| Шліфувальне 3 У 132 У | 36000 | 1872 | 1,2 | 23,077 | 23 |
| Складальне місце | 21000 | 1872 | 1,2 | 13,462 | 13 |
| І т о г о: | 129000 | 82 | |||
Потреба у технологічному обладнанні при повному використанні потужностей
| Найменування обладнання | Трудомісткість річного випуску, год | Річний фонд часу роботи обладнання | Коеф-т виконання норм | Кількість обладнання | |
| розрахункове | прийняте | ||||
| Токарне 16 Т 04а | 12000 | 1872 | 1,2 | 7,692 | 8 |
| Фрезерне 6 З 12 | 32000 | 1872 | 1,2 | 20,513 | 21 |
| Свердлильні 2 Н 150 | 52000 | 1872 | 1,2 | 33,333 | 33 |
| Шліфувальне 3 У 132 У | 48000 | 1872 | 1,2 | 30,769 | 31 |
| Складальне місце | 28000 | 1872 | 1,2 | 17,949 | 18 |
| І т о г о: | 172000 | 111 | |||
Розрахунок ефективного фонду часу роботи обладнання
Таблиця 5.1
| Dp | H | tp | m | Kp | F |
| 260 | 6 | 8 | 1 | 0,9 | 1872,0 |
| 260 | 16 | 8 | 1 | 0,9 | 1872,0 |
| 260 | 26 | 8 | 1 | 0,9 | 1872,0 |
| 260 | 24 | 8 | 1 | 0,9 | 1872,0 |
| 260 | 14 | 8 | 1 | 0,9 | 1872,0 |
| Kp = 10% |
Визначимо вартість технологічного обладнання, беручи до уваги його оптову ціну (вихідні дані), а також витрати на його транспортування (k тр = 7%), витрати на будівельно-монтажні роботи з підготовки фундаменту (k см = 20%), витрати на монтаж і освоєння обладнання (k м = 12%).
У період освоєння
Таблиця 6
| Найменування обладнання | Оптова ціна одиниці облад. руб | Кількість обладнання шт. | Балансова стоісость обладнання руб |
| Токарне 16 Т 04а | 94200 | 6 | 785628 |
| Фрезерне 6 З 12 | 128300 | 15 | 2675055 |
| Свердлильні 2 Н 150 | 128300 | 25 | 4458425 |
| Шліфувальне 3 У 132 У | 141500 | 23 | 4523755 |
| Складальне місце | 12300 | 13 | 222261 |
| І т о г о: | 504600 | 82 | 12665124 |
При повному використанні потужностей
| Найменування обладнання | Оптова ціна одиниці облад. руб | Кількість обладнання шт. | Балансова стоісость обладнання руб |
| Токарне 16 Т 04а | 94200 | 8 | 1047504 |
| Фрезерне 6 З 12 | 128300 | 21 | 3745077 |
| Свердлильні 2 Н 150 | 128300 | 33 | 5885121 |
| Шліфувальне 3 У 132 | 141500 | 31 | 6097235 |
| Складальне місце | 12300 | 18 | 307746 |
| І т о г о: | 504600 | 111 | 17082683 |
При управлінні основними фондами використовується диференційована система вартісних оцінок, яка визначається установкою вимірювання вартості основного капіталу: внутрішньовиробничої діяльності та оцінки результатів, нарахування амортизації і розрахунку податків, для продажу і передачі в оренду, заставних операцій і ін Базовими видами оцінки основних фондів є: первісна , відновлюваних та залишкова вартість.
Повна початкова вартість основних фондів являє собою суму фактичних витрат в діючих цінах на набуття або створення засобів праці: зведення будівель і споруд, купівлю, транспортування, установку і монтаж ін та обладнання та ін За повною первісною вартістю основні фонди приймаються на баланс підприємства, і залишається незмінною протягом усього терміну служби засобів і переглядається при переоцінці основних фондів підприємства або уточнюється при модернізацій або капітального ремонту. Амортизація основних фондів також нараховується з повної початкової вартості. За цією ціною засоби праці плануються і враховуються в повсякденній господарській діяльності. Поточні ціни і тарифи на основні фонди постійно змінюються під впливом чинників попиту і пропозиції, інфляції тощо З плином часу в первісної вартості основних фондів накопичуються диспропорції і протиріччя. Один і той же верстат чи машина, придбані в різні роки, ставляться за різною вартістю;: Первісна вартість основного капіталу перестає відображати дійсну його оцінку в сьогоднішніх умовах господарської діяльності.
Управління процесом відтворення основних фондів не може, виникають перешкоди до нормального здійснення комерційної діяльності підприємств. Показники, що обчислюються з використанням первісної вартості фондів (капіталовіддача, рентабельність, платоспроможність, ліквідність тощо) перестають відбивати їх дійсний рівень. Великі проблеми виникають в управлінні амортизацією, собівартістю, а отже, прибутком та податками. Виникає необхідність переоцінки основних фондів та приведення їх до єдиний ціннісним измерителям.
Відновлювальна вартість виражає оцінку відтворення основних фондів у сучасних умовах на момент переоцінки. Вона відображає витрати на придбання та створення переоцінюваних об'єктів в цінах, тарифи та інші нормативи, що діють на встановлену дату. Повна відновна вартість - це сума розрахункових витрат на придбання або зведення нових засобів праці, аналогічних переоцінюємо.
Залишкова вартість основних фондів являє собою різницю між повною первісною або повної відновної вартістю і нарахованим зносом, тобто це грошове вираження вартості засобів праці, не перенесеної на виготовлену продукцію на певну дату. Залишкова вартість дозволяє судити про ступінь зношеності засобів праці, планувати їх оновлення і ремонт. При проведених переоцінках фондів одночасно уточнюється розмір нарахованого зносу, кожній одиниці засобів праці. Також визначається відновна вартість з урахуванням зносу. Вона розраховується у відсотках до повної відновної вартості на основі даних бухгалтерського обліку.
Балансова вартість - вартість, за якою основні фонди враховуються в балансі підприємства за даними бухгалтерського обліку про їх наявність та рух. На балансі підприємства вартість основних фондів числиться в змішаній оцінці. Об'єкти, по яких проводилася переоцінка, обліковуються за відновну вартість на встановлену дату, а нові засоби праці, придбані (або зведені) після переоцінки, - за первісною вартістю. У практиці роботи підприємств і в методичних матеріалах балансова вартість нерідко розглядається як початкова, так як відновлювальна вартість на момент останньої переоцінки збігається з первісною вартістю на цю дату.
3.4 Розрахунок річної суми амортизаційних відрахувань
Основні фонди служать протягом декількох років і підлягають заміні (відшкодуванню) лише в міру їх фізичного або морального зносу.
Знос основних фондів - часткова або повна втрата основними фондами споживчих властивостей і вартості, як у процесі експлуатації, так і при їх бездіяльності. Розрізняють фізичний і моральний знос основних фондів.
Фізичний знос засобів праці виражається у втраті ними технологічних властивостей і характеристик у результаті експлуатації, атмосферних впливів, умов зберігання.
Моральний знос основних фондів - зниження вартості діючих основних фондів в результаті появи нових і, більш дешевих і більш продуктивних. Розрізняють дві форми морального зносу. Перша проявляється у втраті вартості обладнанням в результаті підвищення продуктивності праці в галузях, що виготовляють їх. Нові машини стають дешевшими, а діючі морально знецінюються, економічно застарівають. Моральний знос другої форми виражається у втраті вартості засобом праці в результаті появи нових більш продуктивних машин, кращих за техніко-економічними параметрами Моральний знос - це економічна категорія. На основі дослідження закономірностей фізичного і морального зносу визначається період економічного снашивания даного виду засоби праці, який лежить в основі затверджуються нормативних термінів служби основних фондів.
Амортизація основних фондів
Для своєчасної заміни застарілих засобів праці, без шкоди для підприємця, необхідно, щоб вартість вибувають фондів була повністю перенесена на готову продукцію.
У амортизаційному фонді повинні бути накопичені необхідні кошти. Тільки за цієї умови процес відтворення основного капіталу може здійснюватися планомірно і ефективно.
Амортизація - процес поступового перенесення вартості основних фондів у міру зносу на вироблену продукцію, перетворення її в грошову форму і нагромадження фінансових ресурсів з метою подальшого відтворення основних фондів.
За економічною сутністю амортизація - це грошове вираження частини вартості основних фондів, перенесених на знову створений продукт.
Амортизаційний фонд - особливий грошовий резерв, призначений для відтворення основних фондів. Він є фінансовим ресурсом для капітальних вкладень. Амортизаційний фонд призначений для простого відтворення основних фондів, для заміни зношених засобів новими екземплярами, рівними за вартістю. Однак в умовах високих темпів науково-технічного прогресу амортизація служить джерелом розширеного відтворення основних фондів. У процесі відтворення основних фондів моменти їх просте відновлення і розширення гармонійно об'єднані, і їх розмежування має умовний характер.
Норма амортизації
Норма амортизації є головним важелем амортизаційної політики держави. За допомогою норми регулюється швидкість обороту основних фондів, інтенсифікується процес їх відтворення. У кожен період розвитку економіки рівень норм не може бути однаковим.
Норма амортизації представляє собою відношення річної суми амортизації до первісної вартості засобу праці, виражене у відсотках.
Рівень норми амортизації визначається прийнятим нормативним терміном служби різних видів основних фондів. Вибір його величини обумовлюється рядом факторів: темпи і напрями технічного прогресу, можливості виробничого апарату по випуску нових видів техніки, співвідношення між потребами і ресурсами в різних видах основних засобів і т.п. Розрахунки термінів амортизації по конкретних видах основних фондів враховують багато чинників, що відображають їх специфічні якості і призначення. Так, амортизаційні періоди для багатьох видів споруд і устаткування добувної промисловості визначаються періодом вичерпання сировинних ресурсів, а для засобів, що працюють в агресивному середовищі, - терміном їх фізичного зносу і т.д.
Річні норми амортизації
| Категорії майна, що підлягає амортизації | Норма амортизації |
| 1. Будинки, споруди та їх структурні компоненти | 6 |
| 2. Легковий автотранспорт, меблі, комп'ютерна техніка | 30 |
| 3. Технологічне, енергетичне обладнання | 18 |
Таким чином, річні суми амортизаційних відрахувань вважаються виходячи з балансової вартості обладнання.
Річна сума амортизаційних відрахувань в період освоєння
Таблиця 7
| Найменування елементів основних засобів | Початковий вартість руб | Річна норма амортизації % | Річна сума амартізаціонних відрахувань руб |
| Токарне 16 Т 04а | 785628 | 18 | 141413,04 |
| Фрезерне 6 З 12 | 2675055 | 18 | 481509,9 |
| Свердлильні 2 Н 150 | 4458425 | 18 | 802516,5 |
| Шліфувальне 3 У 132 У | 4523755 | 18 | 814275,9 |
| Складальне місце | 222261 | 18 | 40006,98 |
| Будинки | 632000 | 6 | 37920 |
| Споруди | 584000 | 6 | 35040 |
| Передавальні пристрої | 241000 | 6 | 14460 |
| І т о г о: | 14122124 | 2367142,32 |
Річна сума амортизаційних відрахувань в період повної потужності
Таблиця 7.1
| Найменування елементів основних засобів | Початковий вартість руб | Річна норма амортизації % | Річна сума амартізаціонних відрахувань руб |
| Токарне 16 Т 04а | 1047504 | 18 | 188550,72 |
| Фрезерне 6 З 12 | 3745077 | 18 | 674113,86 |
| Свердлильні 2 Н 150 | 5885121 | 18 | 1059321,78 |
| Шліфувальне 3 У 132 У | 6097235 | 18 | 1097502,3 |
| Складальне місце | 307746 | 18 | 55394,28 |
| Будинки | 632000 | 6 | 37920 |
| Споруди | 584000 | 6 | 35040 |
| Передавальні пристрої | 241000 | 6 | 14460 |
| І т о г о: | 18539683 | 3162302,94 |
3.5 Система резервів поліпшення використання основних фондів
Резерви зростання капіталоотдачі пов'язані з мобілізацією як
екстенсивних чинників - збільшення часу корисного використання машин, так і інтенсивних факторів - підвищення продуктивності устаткування за одиницю часу. Головним чинником підвищення ефективності використання основних фондів є їх оновлення і технічне вдосконалення. Впровадження досягнення НТП підвищує рівень механізація та автоматизації виробництва, підвищує продуктивність праці робітників, сприяє економії матеріальних витрат, підвищує культуру і безпеку виробництва.
· Значні резерви знаходяться в збільшенні часу роботи машин і механізмів. Основними причинами цілозмінних і целосуточних простоїв обладнання є ремонт, несправність і налагодження, а також організаційні неполадки: відсутність матеріалів, заготовок, інструменту, енергії та ін
Система резервів поліпшення використання основних фондів підприємства може бути представлена наступним чином.
I. Технічне вдосконалення засобів праці:
· Технічне переозброєння на базі комплексної автоматизації і гнучких виробничих систем;
· Заміна застарілої техніки, модернізація обладнання;
· Ліквідація вузьких місць і диспропорції у виробничих потужностях підприємства;
· Механізація допоміжних і обслуговуючих виробництв
· Впровадження прогресивної технології спецоснащення;
· Розвиток винахідництва і раціоналізації.
II. Збільшення часу роботи машин і устаткування:
· Ліквідація недіючого обладнання (здача в оренду, лізинг, реалізація та ін.);
· Скорочення термінів ремонту обладнання;
· Зниження; простоїв: цілозмінних і внутрізмінних.
III. Поліпшення організації та управління виробництвом:
· Прискорення досягнення проектної продуктивності
нововведених виробничих систем
· Впровадження наукової організації праці та виробництва;
· Поліпшення забезпечення матеріально-технічними ресурсами
· Вдосконалення управління виробництвом на базі ЕОМ
· Розвиток матеріальних стимулів у працівників, сприяють підвищенню ефективності виробництва.
4. Розрахунок потреби в трудових ресурсах і засобах на оплату праці
Створення виробництва завжди пов'язане з людьми, які працюють на підприємстві (фірмі). Правильні принципи організації виробництва, оптимальні системи і процедури грають важливу роль, але виробничий успіх залежить від конкретних людей, їх знань, компетентності, кваліфікації, дисципліни, мотивації, здатності вирішувати проблеми, сприйнятливості до навчання.
У той же час трудові відносини - чи не найскладніша проблема підприємництва, особливо коли колектив підприємства налічує десятки, сотні й тисячі чоловік. Трудові відносини охоплюють широке коло проблем, пов'язані з організацією трудового процесу, підготовкою і набором кадрів, вибором оптимальної системи заробітної плати, створення відносин соціального партнерства на підприємстві.
Персонал підприємства
Персонал (трудовий персонал) підприємства - основний склад кваліфікованих працівників підприємства, фірми, організації.
Зазвичай трудової персонал підприємства підрозділяють на виробничий персонал і персонал, зайнятий в невиробничих підрозділах.
Виробничий персонал - працівники, зайняті у виробництві та його обслуговуванні, - складають основну частину трудових ресурсів підприємства.
Категорії виробничого персоналу
Найчисленніша і основна категорія виробничого персоналу - це робітники підприємства (фірми) - особи безпосередньо зайняті створенням матеріальних
цінностей або роботами по наданню виробничих послуг, переміщення вантажів. Робітники підрозділяються на основних і допоміжних.
До основних робітників відносять працівників, які безпосередньо створюють товарну (валовий) продукцію підприємств і зайнятих здійсненням технологічних процесів, тобто зміною форм, розмірів, стану, стану, структури, фізичних, хімічних та інших властивостей предметів праці.
До допоміжних відносяться робітники, зайняті обслуговуванням устаткування і робочих місць у виробничих, а також усі робочі допоміжних цехів і господарств.
Допоміжні робітники можуть бути поділені на функціональні групи: транспортну і вантажну, контрольну, ремонтну, інструментальну, господарську, складську та т.п.
Керівники - працівники, які займають посади: керівників підприємств (директора, майстра, головні фахівці)
Спеціалісти - працівники, які мають вищу або середню спеціальну освіту, а також працівники, які не мають спеціальної, освіти, але що займають певну посаду.
Сл ужащіе - працівники, що здійснюють підготовку та оформлення документів, облік і контроль, господарське обслужите (агенти, касири, діловоди, секретарі).
Молодший обслуговуючий персонал - особи, що займають посаду по догляду за службовими приміщеннями (двірники, прибиральниці та ін), а також з обслуговування робітників і службовців (кур'єри, розсильні та ін)
Співвідношення різних категорій працівників у їхній загальній чисельності характеризує структуру кадрів (персоналу) підприємства, цеху, дільниці. Структура кадрів також може визначаться за такими ознаками, як вік, стать, рівень освіти стаж роботи, кваліфікація, ступінь виконання норм і т.п.
У даному проекті оцінюється передбачувана потреба в трудових ресурсах із розподілом за категоріями промислово-виробничого персоналу (робітники, фахівці, службовці, керівники, інші). В результаті виконання даного розділу ми отримаємо суму щорічних витрат на трудові ресурси.
Розрахунок потреби в персоналі починається з розрахунку чисельності робітників на нормованих роботах. Якщо програма виробництва N задана на рік, фонд часу одного робітника при 40-годинному робочому тижні, тривалості відпустки 24 дня становить 1780 год (F еф) і сформований показник виконання норм (до вн), то чисельність робітників (Чр)
Чр = (N * t) / (F еф * до вн)
Чисельність основних робітників у період освоєння
Таблиця 8
| Вид робіт | Трудомісткість одиниці продукції | Програма випуску | Коефіцієнт виконання норм | Чисельність робочих |
| Токарні | 6 | 0,84 | 1,2 | 4,21 |
| Фрезерні | 16 | 0,84 | 1,2 | 11,24 |
| Свердлильні | 26 | 0,84 | 1,2 | 18,26 |
| Шліфувальні | 24 | 0,84 | 1,2 | 16,85 |
| Складальні | 14 | 0,84 | 1,2 | 9,83 |
| І т о г о: | 60,39 |
Чисельність основних робітників у період повного використання потужностей
| Вид робіт | Трудомісткість | Програма | Коефіцієнт | Чисельність |
| одиниці продукції | випуску | виконання норм | робочих | |
| Токарні | 6 | 1,12 | 1,2 | 5,62 |
| Фрезерні | 16 | 1,12 | 1,2 | 14,98 |
| Свердлильні | 26 | 1,12 | 1,2 | 24,34 |
| Шліфувальні | 24 | 1,12 | 1,2 | 22,47 |
| Складальні | 14 | 1,12 | 1,2 | 13,11 |
| І т о г о: | 80,52 |
Структура персоналу підприємства в період освоєння
Таблиця 9
| Категорії персоналу | Чисельність | Питома вага,% | |
| Робітники всього | |||
| У тому числі: основні | 60,39 | 60 | 75 |
| допоміжні | 8,00 | 8 | 10 |
| Керівники | 7,20 | 7 | 9 |
| Фахівці | 3,20 | 3 | 4 |
| Інший персонал | 1,60 | 2 | 2 |
| І т о г о: | 80,39 | 80 | 100 |
Структура персоналу підприємства в період повного використання потужностей
| Категорії персоналу | Чисельність | Питома вага,% | |
| Робітники всього | |||
| У тому числі: основні | 80,52 | 81 | 75 |
| допоміжні | 10,80 | 11 | 10 |
| Керівники | 9,72 | 10 | 9 |
| Фахівці | 4,32 | 4 | 4 |
| Інший персонал | 2,16 | 2 | 2 |
| І т о г о: | 107,52 | 108 | 100 |
4.1 Тарифікація праці
Нормування праці на підприємстві є основою норм виконання різних операцій, дозволяє встановлювати кожному працівнику нормований обсяг трудовитрат. Метою тарифікації є встановлення розцінок (тарифів) на відповідні види робіт операцій, що дозволяє організувати роботу з визначення розмірів оплати праці працівників підприємства.
Тарифна система зазвичай охоплює робітників і службовців підприємства, але розробляється окремо за різними категоріями працівників.
Основними складовими тарифних умов оплати праці за окремою їх розробці для робітників і службовців є: мінімальна ставка оплати працівника як основа для роз-тарифних ставок робітників і посадових окладів службовців;
• тарифні ставки першого розряду, диференційовані за основними тарифообразующим факторів (інтенсивності праці, видів робіт, умов праці) і утворюють так звану вертикаль ставок першого розряду;
• тарифні ставки за розрядами робітників, диференційовані за складністю виконуваних ними робіт (кваліфікації робітників) і утворюють так звану горизонталь ставок, чи там тарифну сітку;
• схеми посадових окладів службовців, включаючи керівників, фахівців і т.д., побудовані з урахуванням складності виконуваних ними посадових обов'язків;
• тарифно-кваліфікаційні довідники робіт і професій робітників, кваліфікаційні довідники посад керівників, фахівців і службовців або відповідні описи робіт на підприємстві як інструменти тарифікації робітників і службовців.
Підприємство може самостійно проводити роботу по тарифікації робітників і службовців, проте зазвичай для цих цілий використовується Єдиний тарифно-кваліфікаційний довідник робіт і професій робітників (ЄТКД). Крім того, знайомство з методиками, використовуваними в ЕТКС, може сприяти будовою раціональної системи оплати праці на підприємстві.
Ставки першого розряду
Практика показує, що багато підприємств використовують диференціацію тарифних ставок першого розряду за такими трьома основними ознаками (тарифообразующим факторів):
· За формами оплати: застосовуються тарифні ставки першого
розряду для відрядників (вищі) і почасових;
· За окремими професійними групами: виділяються, наприклад, групи з підвищеною інтенсивністю праці (верстатники, робітники на конвеєрах), з підвищеною відповідальністю пов'язаної з роботою з особливими технічними засобами (робітники на високопродуктивних машинах і агрегатах);
· За умовами і важкості праці: тарифні ставки підвищуються в певному відсотку при відхиленні умов та ступеня важкості праці на робочому місці від нормальних.
Ці ознаки диференціацій ставок можуть бути прийняті підприємством повністю, частково або замінені іншими, що випливають із його специфіки.
Тарифна сітка
Тарифна сітка - це співвідношення тарифних ставок рядах.
За ЕТКС робіт і професій робітників, наприклад, переважна більшість робітників «тарифікується» за 6 основних розрядами, іншими словами, в ЕТКС передбачена 6-розрядна сітка із співвідношенням ставок крайніх розрядів 1:1,8. Для обмеженого кола робіт у машинобудуванні, в основному виробництві чорної металургії, при видобутку сировини для чорної металургії, для деяких робіт в електроенергетиці використовуються 2 додаткових розряду тарифікації робіт і робітників - сивий восьмий, застосування яких розширює діапазон диференціації тарифних ставок до 1:2. Міжрозрядні співвідношення тарифних ставок у нашому випадку в 8-розрядній сітці складають:
Тарифний коефіцієнт | Розряди | |||||||
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | |
1,0 | 1,07 | 1,20 | 1,35 | 1,53 | 1,8 | 1,89 | 2,01 | |
Якщо підприємство зберігає ці розміри диференціації тарифних ставок за складністю праці, то воно розраховує горизонталь ставок, за розрядами виходячи з прийнятої мінімальної ставки першого розряду і її вертикальної диференціації.
У нашому випадку ставка першого розряду - 600 рублів.
4.2 Матеріальне стимулювання праці
Система матеріального стимулювання включає заробітну плату, грошові премії, і іноді в якості інструменту матеріального стимулювання використовується, система участі працівників у прибутку підприємства.
Заробітна плата - винагорода працівників за працю і його кінцеві результати. Підприємство зобов'язане виплачувати працівникам заробітну плату не нижче встановленого державою мінімального рівня.
Форми заробітної плати
Форми і системи заробітної плати є способи встановлення залежності величини заробітної плати від кількості і якості витраченої праці за допомогою сукупності кількісних і якісних показників, що відбивають результати праці. Основне їх призначення - забезпечення правильного співвідношення між мірою праці та мірою її оплати, а також підвищення зацікавленості робітників в ефективній праці.
Основними формами заробітної плати є погодинна і відрядна форми оплати.
При погодинній оплаті мірою праці є відпрацьований час, а заробіток нараховується відповідно до тарифної ставкою працівника або окладом за фактично відпрацьований час, Заробітна плата підраховується за формулою:
ЗП = ТС - РВ
Де ЗП - заробітна плата;
ТЗ - тарифна ставка присвоєного робітнику кваліфікаційного розряду;
РВ - фактично відпрацьований час.
При відрядній оплаті мірою праці є вироблена робітником продукція, і заробіток залежить від кількості і якості виробленої робочим продукції, тому що при даній системі заробітна плата нараховується за кожну одиницю продукції виходячи із встановленої відрядної розцінки. Заробіток розраховується за формулою:
ЗП = СР * ВП,
Де ЗП - заробітна плата робітника;
СР - відрядна розцінка за одиницю продукції;
ВП - кількість виготовленої продукції
Вибір відрядної і погодинної форм оплати праці залежить від ряду факторів: характеру застосовуваного обладнання особливостей технологічного процесу, організації виробництва праці, вимоги до якості продукції, використання трудових і матеріальних ресурсів.
Ефективне застосування почасової форми оплати праці визначається наступними умовами:
1) строго регламентовані, апаратурні, автоматизовані виробництва, де робітник не може впливати на технологічний час;
2) високі вимоги до якості продукції, які безпосередньо залежать від робітників;
3) на робочому місці можна реально збільшити вироблення продукції, а виробництву стільки продукції не вимагаєте;
Погодинна форма оплати може застосовуватися для оплати праці таких допоміжних робітників, як чергові електромонтери, комірники, обліковці, у зв'язку з труднощами нормування та кількісного вимірювання їх праці. Робітники служб технічного контролю також оплачуються з погодинної формі.
Наявність таких умов робить доцільним застосування відрядної форми оплати праці:
1) наявність реальних можливостей збільшення виробітку продукції при скороченні витрат часу на одиницю продукції;
2) можливість робочих збільшувати випуск продукції за стабільної технології і відповідній якості продукції;
3) при потребі в збільшенні випуску продукції на даній ділянці.
4) Для фахівців, службовців та керівників використовується система посадових окладів. Посадовий оклад - абсолютний розмір заробітної плати, встановлений відповідно до займаної посади.
Праця керівників оцінюється за результатами роботи всього колективу, за ступенем виконання покладених на них функцій, досягнутому рівню організації праці. А праця фахівців і службовців - виходячи з обсягу, повноти, якості та своєчасності виконання посадових обов'язків. Премії нараховуються за основні результати господарської діяльності.
Для впорядкування оплати праці керівників державних підприємств було прийнято постанову Уряду РФ від 23 березня 1994 р. «Про умови оплати праці керівників державних підприємств під час укладання з ними трудових договорів». Постанова обов'язкова для застосування на державних підприємствах виробничих і невиробничих галузей, а також в акціонерних товариствах. Подібна система регулювання заробітної плати не стосується адміністрації бюджетних організацій.
Згідно з постановою для директорів встановлені 2 види можливих виплат:
- Оклад, максимальний розмір якого може перевищувати 16-кратну тарифну ставку 1-го розряду робочого основної професії
- Винагорода за результатами фінансово-господарської діяльності підприємства
Розрахунок на оплату праці почнемо з оплати виробничих (основних) робітників. Враховуючи технологічну трудомісткість, розряд робіт, тарифну ставку, необхідні доплати.
Основна заробітна плата виробничих робітників-відрядників на i-ої операції розраховується за формулою:
З сд i = N * t шт i * k т i * C т I
Де N - кількість виробів, шт.
t шт i - норма часу на i-ої операції
k т i - тарифний коефіцієнт, що відповідає розряду на i-ої операції
C т I - Тарифна ставка I розряду
Таким чином, заповнимо перший рядок 10 таблиці.
Фонд заробітної плати персоналу в період освоєння
Таблиця 10
| Категорії персоналу | ФОНДИ | Всього оплата праці | |||
| Оплата праці за відрядними розцінками | Зарплата за тарифним ставками і окладів | Премії 25% | Додат- тельная зарплата | ||
| Робітники всього | |||||
| У тому числі: основні | 743701,5 | Х | Х | Х | 743701,5 |
| допоміжні | Х | 918 | 229,5 | 1500 | 2647,5 |
| Керівники | Х | 1206 | 301,5 | 2000 | 3507,5 |
| Фахівці | Х | 1134 | 283,5 | 1900 | 3317,5 |
| Інший персонал | Х | 1080 | 270 | 1600 | 2950 |
| І т о г о: | 756124 | ||||
Фонд заробітної плати персоналу в період повного використання потужностей
| Категорії персоналу | ФОНДИ | Всього оплата | |||
| Оплата праці за | Зарплата за | Премії | Додат- | ||
| відрядними | тарифним | 25% | тельная | праці | |
| розцінками | ставками | зарплата | |||
| і окладів | |||||
| Робітники всього | |||||
| У тому числі: основні | 991602 | Х | Х | Х | 991602 |
| допоміжні | Х | 918 | 229,5 | 1500 | 2647,5 |
| Керівники | Х | 1206 | 301,5 | 2000 | 3507,5 |
| Фахівці | Х | 1134 | 283,5 | 1900 | 3317,5 |
| Інший персонал | Х | 1080 | 270 | 1600 | 2950 |
| І т о г о: | 1004024,5 | ||||
Розрахунок заробітної плати інших робітників, проводиться згідно їх розряду:
Допоміжні 5 розряд
Керівники 8 розряд
Фахівці 7 розряд
Інші 6 розряд
Премія вважається виходячи з 25% від зарплати за тарифними ставками, додаткова зарплата береться довільно.
5. Розрахунок поточних витрат на виробництво і реалізацію продукції
Собівартість продукції (робіт, послуг) являє собою вартісну оцінку використовуваних у процесі виробництва продукції (робіт, послуг) природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних фондів, трудових ресурсів, а також інших витрат на її виробництво і реалізацію. Собівартість відображає величину поточних витрат, що мають виробничий, некапітальний характер, забезпечують процес простого відтворення на підприємстві. Собівартість є економічною формою відшкодування споживаних факторів виробництва.
Склад і структура витрат, що включаються до собівартості продукції
Витрати, що утворюють собівартість, за економічним змістом групуються, за такими елементами: матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні потреби, амортизація основних фондів, інші витрати. Їх структура формується під впливом різних факторів: характеру виробленої продукції і споживаних матеріально-сировинних ресурсів, технічного рівня виробництва, форм його організації та розміщення, умов постачання і збуту продукції і т.д. B залежно від переважної частки окремих елементів витрат розрізняють наступні види галузей і виробництв: матеріаломісткі, трудомісткі, фондомісткі, паливо-та енергомісткі та змішані. Структура витрат не залишається постійною, вона динамічна.
Матеріальні витрати у всіх галузях народного господарства (крім видобувних), займають основну частку в собі, вартості продукції. До їх складу входять: сировина, основні матеріали, покупні напівфабрикати, паливо, енергія та ін Сировина і матеріали містять у собі вартість придбаних з боку ресурсів, які входять у продукт і складають його основу або є необхідним компонентом. Покупні матеріали і напівфабрикати, придбання з боку, піддаються надалі додаткової обробки чи складанні-монтажу. Допоміжні матеріали додаються до основних з метою зміни їх зовнішнього вигляду або інших властивостей, а також використовуються при обслуговуванні виробництва (мастильні, обтиральні, барвники, пакувальні та ін.). Паливо (тверде, рідке, газоподібне) і енергія всіх видів (електрична, теплова, стисненого повітря, холоду та ін), які придбаваються з боку, виділяються особливо в складі матеріальних витрат у зв'язку з їх важливим народногосподарським значенням. У матеріальні витрати включаються також витрати на тару, пакувальні матеріали, інструмент, запасні частини та ін
Оцінка матеріальних ресурсів, за якою вони включаються до собівартості продукції, визначається виходячи з ціни придбання (без урахування податку на додану вартість), всіх надбавок і комісійних постачальницьким, посередницьким і зовнішньоторговельним організаціям, вартості послуг товарних бірж, митних зборів, а також плати за транспортування стороннім організаціям. З витрат на матеріальні ресурси виключається вартість поворотних відходів - залишків сировини, матеріалів, напівфабрикатів, теплоносіїв, що утворюються е. процесі виробництва, які втрачають (повністю або частково) споживчі якості вихідного ресурсу і не можуть використовуватися за прямим призначенням. Зворотні відходи оцінюються в залежності можливого їх використання.
Витрати на оплату праці відображають участь у собівартості продукції необхідної живої праці. Вони включають заробітну плату основного виробничого персоналу, а також не перебувають у штаті працівників, які належать до основної діяльності. Оплата праці включає: заробітну плату, що нараховується за відрядними розцінками, тарифними ставками та посадовими окладами відповідно до системами оплати праці, прийнятими на підприємстві; вартість продукції, що видається в порядку натуральної оплати; надбавки і доплати, премії за виробничі результати; оплату чергових і додаткових відпусток; вартість безкоштовно наданих послуг; одноразові винагороди за вислугу років, надбавки за роботу на Крайній Півночі і по районних коефіцієнтах та інші витрати. Не включаються до собівартості виплати працівникам підприємств, не пов'язані безпосередньо з оплатою праці, які мають своїм джерелом кошти спеціальних фондів, цільових надходжень, фондів профспілкових організацій та ін (матеріальна допомога, надбавки і одноразові допомога ветеранам праці, оплата путівок на лікування і відпочинок, дивіденди , що виплачуються по акціях, компенсації у зв'язку з підвищенням цін, оплата проїзду до місця роботи та ін.).
Відрахування на соціальні потреби являють собою форму перерозподілу національного доходу на фінансування суспільних потреб. Нараховані кошти спрямовуються до позабюджетних фондів і використовуються на передбачені законом мети. Тарифи страхових внесків щорічно! затверджуються у федеральному законі, прийнятому Державною Думою і одобряемом Радою Федерації. У цю групу витрат в даний час включаються чотири види платежів.
1. Відрахувань до Фонду соціального страхування Російської Федерації. Тариф страхових внесків встановлений у розмірі 5,4% по відношенню до нарахованої оплати праці по всіх підставах. Ці внески формують, в основному, бюджети профспілкових організацій, з яких оплачуються лікарняні листи, путівки в санаторії, матеріальна допомога та інші соціально-культурні потреби трудового колективу і окремих працівників.
2. Відрахування до Пенсійного фонду Російської Федерації включаються до собівартості продукції організаціями-роботодавцями в розмірі 28% (у сільському господарстві - 20,6%) від на чисельного фонду оплати праці. Індивідуальні підприємці вносять у цей фонд 5% доходу, отриманого від їх діяльності, а працюючі громадяни - 1% від заробітної плати. Кошти фонду використовуються на виплату всіх видів пенсій та допомог пенсіонерам та інвалідам.
3. Фонд обов'язкового медичного страхування формується з внесків у розмірі 3,6% від нарахованої оплати праці (з них 0,2% направляється в Федеральний фонд). Відрахування, що формують цей фонд, спрямовуються на фінансування установ охорони здоров'я.
Крім вищеназваних фондів у країні діють численні недержавні пенсійні фонди, фонди медичного страхування, служби працевлаштування тощо, формування коштів яких має інші джерела, не пов'язані з собівартості продукції підприємств.
Амортизація основних фондів на їх повне відновлення включається в собівартість продукції в сумах, які визначаються на основі балансової вартості фондів та діючих норм амортизаційних відрахувань. Знос нараховується як на власні основні фонди, так і орендовані (якщо інше не передбачено договором оренди), а також на вартість приміщень, що надаються безкоштовно підприємствам громадського, харчування і медичного обслуговування трудових колективів підприємств;
До складу інших витрат входять різноманітні і численні витрати; податки і збори, відрахування в спеціальні фонди, платежі по обов'язковому страхуванню майна та за викиди забруднюючих речовин в навколишнє середовище, оплата відсотків за кредит, суми зносу по нематеріальних активів, відрядження та представницькі витрати, оплата робіт з сертифікації продукції, винагороди за винахідництва та раціоналізацію та ін
Витрати, включені в собівартість виробленої продукції, утворюють виробничу собівартість валової продукції. Якщо у виробничій собівартості врахувати (додати або відняти) зміна залишків незавершеного виробництва. то визначимо виробничу собівартість товарної продукції. Після додавання до неї групи позавиробничих витрат, пов'язаних з реалізацією продукції і відрахуванням коштів у вищестоящі організації, отримуємо повну собівартість товарної продукції.
Угрупування витрат за економічними елементами
(Кошторис витрат на виробництво)
За методами планування, обліку і розподілу витрати класифікуються за економічними елементами - кошторисний розріз затрат і за місцем їх здійснення - угруповання за статтями калькуляції. Ця класифікація має важливе теоретичне і практичне значення, так як відповідно до її вимог організується економічна діяльність підприємства.
Угрупування витрат за економічними елементами відображається у кошторисі витрат на виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг). У ній збираються витрати по спільності економічного змісту, за їх природному призначенням. Так, по елементу «Оплата праці" показується весь фонд оплати праці підприємства незалежно від того, якої категорії працівників він призначений: виробничим робочим, службовцям чи молодшому обслуговуючому персоналу. Амортизація основних фондів також відображає загальну суму нарахованого зносу від усіх видів основних фондів підприємства: верстатів, на яких виготовляється продукція; всіх видів виробничих будівель, в тому числі і заводоуправління; вантажного і легкового автотранспорту і т.д.
Кошторис витрат включає такі елементи:
1) сировину, основні матеріали, покупні напівфабрикати, комплектуючі вироби (за вирахуванням зворотних відходів);
2) допоміжні та інші матеріали;
3) паливо з боку;
4) енергія зі сторони;
5) заробітна плата основна і додаткова;
6) відрахування на соціальні потреби;
7) амортизація основних фондів;
8) інші грошові витрати.
У кошторисі відображаються витрати, оплачувані постачальникам ресурсів з боку. Якщо підприємство саме виробляє якийсь вид ресурсів (стиснене повітря, пар, енергію), то витрати на їх виробництво розподіляються в кошторисі за відповідними елементами витрат (паливо, заробітна плата, амортизація тощо)
Класифікація витрат за економічними елементами має для підприємства важливе значення. Кошторисний розріз витрат дозволяє визначити загальний обсяг споживаних підприємством різних видів ресурсів. На основі кошторису здійснюється ув'язка розділів виробничо-фінансового плану підприємства: по матеріально-технічному постачанню, з праці, визначається потреба в оборотних коштах і т.д. За кошторисом витрат обчислюється собівартість валової продукції, зміна залишку незавершеного, виробництва, списання витрат на невиробничі рахунки.
Разом з тим на основі кошторисного розрізу не можна визначити конкретний напрямок і місце використання витрат (виробничий процес, обслуговування цеху, зміст заводоуправління і т.п.), що не дозволяє аналізувати ефективність використання витрат, виявляти резерви їх зниження. А головне на основі елементів кошторису неможливо визначити собівартість одиниці продукції, що випускається в розрізі всього асортименту, а також кожного найменування, групи, виду. Ці завдання вирішує класифікація витрат за статтями калькуляції.
Угрупування витрат за статтями калькуляції
Класифікація витрат за статтями калькуляції дозволяє визначити собівартість одиниці продукції, розподілити витрати по асортиментних групах, встановити обсяг витрат по кожному виду робіт, виробничим підрозділам, апарату управління, виявити резерви зниження витрат. Калькуляційний принцип угруповання витрат лежить в основі побудови плану рахунків бухгалтерського обліку в усіх галузях народного господарства в нашій країні і за кордоном. Звітність також складається і аналізується переважно за статтями калькуляції.
При групуванні за статтями калькуляції витрати об'єднуються за напрямами їх використання, за місцем їх виникнення: безпосередньо у процесі виготовлення продукції, в обслуговуванні виробництва, в управлінні підприємством і т.д.
Типова угруповання витрат за статтями калькуляції має наступний вигляд:
1) сировину, основні матеріали, напівфабрикати, комплектуючі, вироби (за вирахуванням зворотних відходів);
2) допоміжні матеріали;
3) паливо на технологічні цілі;.
4) енергія на технологічні цілі;
5) основна заробітна плата виробничих робітників;
6) додаткова заробітна плата виробничих робітників;
7) відрахування на соціальні потреби по заробітній платі виробничих робітників;
8) витрати на утримання та експлуатацію устаткування;
9) витрати на підготовку і освоєння нового виробництва;
10) цехові витрати;
Цехова собівартість
11) загальновиробничі витрати;
12) втрати від браку;
Виробнича собівартість товарної продукції
13) позавиробничі витрати;
Повна собівартість товарної продукції.
У наведеній класифікації перші сім статей витрат здійснюються безпосередньо на робочому місці і прямо відносяться на собівартість кожного виду продукції. Всі інші стадо є комплексними, які збирають витрати з обслуговування і управління виробництвом.
Витрати з утримання та експлуатації устаткування включають витрати на технічне обслуговування машин і механізмів, витрати на поточний і капітальний ремонт обладнання, цехового транспорту та інструментів, амортизацію основних фондів,
закріплених за цехами, знос малоцінних і швидкозношуваних предметів та ін
До статті «Витрати на підготовку і освоєння нового виробництва» входять витрати некапітального характеру: вдосконалення технологій, переналагодження обладнання, виготовлення спеціального устаткування і оснащення і т.д.
До складу цехових витрат включаються витрати на управління цехів основного виробництва: заробітна плата цехового персоналу, витрати на амортизацію, поточний ремонт, опалення, освітлення, прибирання будинків та цехових приміщень, знос інвентарю і малоцінних предметів загальноцехового призначення та ін «Загальновиробничі витрати» прямують на покриття витрат з управління та обслуговування загальногосподарських потреб підприємства: апарату управління, утримання будівель, території, транспорту та інших, що мають загальновиробничого призначення.
Позавиробничі витрати включають витрати, пов'язані з реалізацією продукції (упаковка, відвантаження, реклама, збутова мережа, комісійні та ін), а також різного роду відрахування та платежі.
У даному проекті матеріальні витрати були розраховані в таблиці 3, фонд оплати праці - у таблиці 10, амортизація - в таблиці 7, інші витрати приймаємо на рівні 5,5% від загальної суми витрат на виробництво.
Витрати на виробництво продукції (в розрахунку на річний випуск)
Таблиця 11
| № | Елементи витрат | Сума, руб | Уделний вага,% |
| 1 | Матеріальні витрати | 1901475 | 34,0 |
| 2 | Оплата праці | 756124 | 13,5 |
| 3 | Відрахування ЕСН (35,6%) | 269180,14 | 4,8 |
| 4 | Амортизація | 2367142,3 | 42,4 |
| 5 | Інші витрати | 291165,7 | 5,5 |
| І т о г о поточні витрати на пр-во | 5585087,14 | 100 |
Рис. 2 Структура витрат підприємства в період освоєння
Витрати на виробництво продукції при повному використанні потужностей
| № | Елементи витрат | Сума, тис. руб. | Питома вага,% |
| 1 | Матеріальні витрати | 2535300 | 45,4 |
| 2 | Оплата праці | 1004024,5 | 18,0 |
| 3 | Відрахування ЕСН (35,6%) | 357432,72 | 6,4 |
| 4 | Амортизація | 3162302,94 | 56,6 |
| 5 | Інші витрати | 388248,31 | 5,5 |
| І т о г о поточні витрати на пр-во | 7447308,47 | 100 |
Рис. 2 Структура витрат підприємства при повній потужності
Оскільки графік реалізації робіт передбачає збільшення обсягу продукції, що випускається, необхідно, виділивши змінну і постійну частину у складі витрат, розрахувати собівартість одиниці продукції і всієї випущеної продукції для періоду освоєння і повного завантаження виробничої потужності.
Витрати на річний випуск продукції
Таблиця 12
| Елементи витрат | Освоєння | Повне використання потужності | ||||
| Всього тис.руб. | У тому числі | Всього тис.руб. | У тому числі | |||
| умовно- пост-ті | умовно- прем-ті | умовно- пост-ті | умовно- прем-ті | |||
| 1. Матеріальні витрати У тому числі: | 1901475 | 142610,63 | 1758864,38 | 2535300 | 190147,50 | 2345152,50 |
| 1.1 Сировина, основні мат-ли, комплектуючі вид-ия, напівфабрикати | 1616254 | Х | 1616253,8 | 2155005 | Х | 2155005 |
| 1.2 Допоміжні мат-ли, запчастини для ремонту, роботи та послуги виробниц- ного характеру | 95073,75 | 66551,63 | 28522,13 | 126765 | 88735,50 | 38029,50 |
| 1.3 Паливо, енергія, придбані з боку | 190147,5 | 76059 | 114088,50 | 253530 | 101412 | 152118 |
| 2. Оплата праці всього: У тому числі: | 756124 | 12422,5 | 743701,5 | 1004024,5 | 12422,5 | 991602 |
| 2.1 Основних робочих | 743701,5 | 743701,5 | 991602 | 991602 | ||
| 2.2 Допоміжних | 2647,5 | 2647,5 | 2647,5 | 2647,5 | ||
| 2.3 Керівників | 3507,5 | 3507,5 | 3507,5 | 3507,5 | ||
| 2.4 Фахівці | 3317,5 | 3317,5 | 3317,5 | 3317,5 | ||
| 2.5 Інший персонал | 2950 | 2950 | 2950 | 2950 | ||
| 3. Відрахування на соц. потреби | 269180,14 | 269180,14 | 357432,72 | 357432,72 | ||
| 4. Амортизаційні отч-я | 2367142,3 | 2367142,3 | 3162302,9 | 3162302,94 | ||
| 5. Інші витрати | 291165,7 | 291165,6805 | 388248,31 | 388248,31 | ||
| У с е р о з а т р а т: | 5585087 | 3082521,27 | 2502565,88 | 7447308,5 | 4110553,97 | 3336754,50 |
Розрахунок витрат на одиницю продукції здійснюється шляхом ділення річних витрат на обсяг випуску у перший та наступні роки відповідно (1500 шт., 2000 шт.)
Витрати на одиницю продукції
Таблиця 13
| Елементи витрат | Освоєння | Повне використання потужності | ||||
| Всього тис.руб | У тому числі | Всього тис.руб | У тому числі | |||
| умовно- пост-ті | умовно- перем-ті | умовно- пост-ті | умовно- перем-ті | |||
| 1.Матеріальние витрати | 1267,65 | Х | 1267,65 | 1267,65 | Х | 1267,65 |
| 2. Оплата праці | 504,00 | 8,28 | 495 | 502 | 6,21 | 496 |
| 3. Відрахування на соц.нужди | 179,42 | 179,42 | Х | 178,71 | 178,71 | Х |
| 4. Амортизаційні отч-ия | 1578,1 | 1578,1 | Х | 1581,15 | 1581,15 | Х |
| 5. Інші витрати | 194,11 | 194,11 | Х | 194,12 | 194,12 | Х |
| В з о г о: | 3723,28 | 1959,91 | 1762,65 | 3723,64 | 1960,20 | 1763,65 |
6. Розрахунок потреби в оборотних коштах
Неодмінною умовою для здійснення підприємством господарської діяльності є наявність оборотних коштів, оборотного капіталу. Оборотні кошти - це грошові кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди, фонди обігу.
Сутність оборотних коштів визначається їх економічною метою, необхідністю забезпечення відтворювального процесу, що включає як процес виробництва, так і процес оновлення. На відміну від основних фондів, неодноразово беруть участь у процесі виробництва, оборотні кошти функціонують тільки в одному виробничому циклі і незалежно виробничого споживання повністю переносяться на вартість готового продукту.
Склад і класифікація оборотних коштів
Оборотні кошти підприємства існують у сфері виробництва і в сфері обігу. Оборотні виробничі фонди і фонди обігу поділяються на різні елементи, складові матеріально-речову структуру оборотних коштів.
Елементи оборотних коштів
Оборотні виробничі фонди включають:
· Виробничі запаси;
· Незавершене виробництво і напівфабрикати власного виготовлення;
· Витрати майбутніх періодів.
П роізводственние запаси - це предмети праці, підготовлені для. Запуску у виробничий процес. У їх складі можна виділити наступні елементи: сировина, основні допоміжні матеріали, паливо, пальне, покупні напівфабрикати і комплектуючі вироби, тара і тарні матеріали, запасні частини для. поточного ремонту, малоцінні і швидкозношувані предмети.
Незавершене виробництво і напівфабрикати собств нного виготовлення - це предмети праці, що вступили у виробничий процес: матеріали, деталі, вузли і вироби, що знаходяться в процесі обробки чи зборки, а також напівфабрикати власного виготовлення, не закінчені повністю виробництвом в одних цехах і підлягають подальшій переробці в інших цехах того ж підприємства.
Витрати майбутніх періодів - це нематеріальні е.. оборотних фондів, що включають витрати на підготовку і освоєння нової продукції, які виробляються в даному періоді (квартал, рік), але відносяться на продукцію майбутнього періоду.
Фонди обігу складаються з наступних елементів:
- готова продукція на складах;
- товари в дорозі (відвантажена продукція);
- грошові кошти;
- кошти в розрахунках зі споживачами продукції.
Зазначені елементи оборотних коштів группирую різним чином. Зазвичай виділяють дві трупи, що розрізняються за ступенем планування: нормовані і ненормовані оборотні кошти. Нормування - це встановлення економічно обгрунтованих (планових) норм запасу і нормативів по елементах оборотних коштів, необхідних для нормальної діяльності підприємства. До числа нормованих оборотних коштів зазвичай ставляться оборотні виробничі фонди і продукція. Фонди звернення зазвичай ненормовані.
Розрахунок потреби в оборотних коштах вимагає точних даних про умови постачання матеріалів, організації розрахунків з постачальниками, нормах запасу і безлічі інших даних.
Для нашого укрупненого розрахунку використовуємо прямий метод для розрахунку потреби в оборотних коштах для створення виробничих запасів сировини, матеріалів, допоміжних матеріалів, запчастин, палива (оформимо розрахунок в таблиці 14) і непрямий метод розрахунку по всіх інших складових. Непрямий метод розрахунку заснований на показнику обсягу реалізованої продукції і оборотності оборотних коштів у днях.
Потреба в оборотних коштах для створення запасів визначимо за нормативом виробничих запасів:
H пз = Q добу (N тз + N пз + N стрз) = Q добу N з
де Q добу - середньодобове споживання матеріалів;
N тз - норма поточного запасу, дні;
N п - норма підготовчого запасу, дні;
N стрз - норма страхового запасу, дні;
N з - норма запасу, дні.
Q добу = річна витрата / 360 днів
Розрахунок потреби в оборотних коштах при освоєнні
Таблиця 14
| Найменування складових у складі запасів | Річні витрати тис.руб | Середньодобовий витрата тис.руб / добу | Норма запасу днів | Потреба тис.руб |
| 1. Основні матеріали | 1616253,8 | 4489,59 | 30 | 134687,81 |
| 2. Допоміжні мат-ли | 95073,75 | 264,09 | 60 | 15845,63 |
| 3. Паливо, енергія з боку | 190147,5 | 528,19 | 60 | 31691,25 |
| І т о г о: | 1901475 | 5281,88 | 150 | 182224,69 |
Розрахунок потреби в оборотних коштах при використанні повної потужності
| Найменування складових у складі запасів | Річні витрати тис.руб | Середньодобовий витрата тис.руб / добу | Норма запасу днів | Потреба тис.руб |
| 1. Основні матеріали | 2155005,0 | 5986,13 | 30 | 179583,75 |
| 2. Допоміжні мат-ли | 126765 | 352,13 | 60 | 21127,50 |
| 3. Паливо, енергія з боку | 253530 | 704,25 | 60 | 42255,00 |
| І т о г о: | 2535300 | 7042,50 | 150 | 242966,25 |
Коефіцієнт оборотності оборотних коштів (Коб) показує, скільки оборотів здійснили оборотні кошти за аналізований період (квартал, півріччя, рік).
До об = Обсяг реалізованої продукції за період
Тривалість одного обороту (Д):
До про
Якщо відома оборотність оборотних коштів у днях і обсяг реалізованої продукції за період, то можна визначити середній залишок оборотних коштів за період.
Для непрямого методу розрахунку вважаємо, що тривалість обороту за складовими оборотних коштів:
- Незавершене виробництво 45 днів
- Витрати майбутніх періодів 10 днів
- Готова продукція на складі 10 днів
- Дебіторська заборгованість 30 днів
Резерв грошових коштів (у вигляді готівки в касі або на банківських рахунках) може досягати 5% від оборотного капіталу.
Розрахунок потреби в оборотних коштах
Таблиця 15
| Складові оборотних коштів | Потреба, тис.руб | |
| Освоєння | Повне використання потужності | |
| 1.Проізводственние запаси | 182225 | 242966 |
| 2.Незавершенное виробництво | 187,5 | 250 |
| 3.Расходи майбутніх періодів | 41,7 | 55,6 |
| 4.Готовая продукція на складах | 41,7 | 55,6 |
| 5.Дебіторская заборгованість | 125 | 166,7 |
| 6.Денежние кошти | 9111,2 | 12148,3 |
| І т о г о: | 191731,8 | 255642,3 |
Поліпшення використання оборотних коштів
Ефективність використання оборотних коштів залежить від багатьох факторів. Серед них можна виділити зовнішні фактори, що викликають вплив незалежно від інтересів і діяльності підприємства, і внутрішні, на які підприємство може активно впливати.
До зовнішніх факторів належать: загальна економічна ситуація особливості податкового законодавства, умови отримання кредитів і процентні ставки по них, можливість цільового фінансування, участь у програмах, що фінансуються з бюджету. Враховуючи ці та інші чинники, підприємство може використовувати внутрішні резерви раціоналізації руху оборотних коштів.
Підвищення ефективності використання оборотних коштів забезпечується прискоренням їх оборотності на всіх стадіях товарообігу.
Значні резерви підвищення ефективності використання оборотних коштів закладено безпосередньо в самому підприємстві. У сфері виробництва це відноситься, перш за все, до виробничих запасів. Запаси відіграють важливу роль у забезпеченні безперервності процесу виробництва, але в той же час вони представляють ту частину засобів виробництва, яка тимчасово бере участь у виробничому процесі. Ефективна організація виробничих запасів є важливою умовою підвищення ефективності використання оборотних коштів.
Нові шляхи скорочення виробничих запасів зводяться до раціонального використання; ліквідації наднормативних запасів матеріалів; удосконалення нормування; покращення організації постачання, у тому числі шляхом встановлення чітких договірних умов постачань і забезпечення їхнього виконання, оптимального вибору постачальників, налагодженої роботи транспорту. Важлива роль належить поліпшенню організації складського господарства.
Скорочення часу перебування оборотних коштів у незавершеному виробництві досягається шляхом удосконалювання організації виробництва, поліпшення застосовуваних техніки і технології, удосконалювання використання основних фондів, насамперед їхньої активної частини, економії по всіх стадіях руху оборотних коштів.
У сфері обігу оборотні кошти не беруть участь у створенні нового продукту, а лише забезпечують його доведення до споживача. Зайве відволікання коштів у сферу Найважливішими передумовами скорочення вкладень оборотних коштів у сферу обігу є раціональна організація збуту готової продукції, застосування прогресивних форм розрахунків, своєчасне оформлення документації і прискорення її руху, дотримання договірної та платіжної дисципліни.
7. Основні техніко-економічні показники
В умовах ринкової економіки отримання прибутку є безпосередньою метою виробництва. Прибуток створює певні гарантії для подальшого існування підприємства, оскільки тільки її нагромадження у вигляді різних резервних фондів допомагає долати наслідки ризику, пов'язаного з реалізацією товарів на ринку.
Виручка і прибуток підприємства
На ринку підприємства виступають як відносно відособлені товаровиробники. Установивши ціну на продукцію, вони реалізують її споживачу, одержуючи при цьому грошовий виторг, що не означає ще отримання прибутку. Для виявлення фінансового результату необхідно зіставити виторг із витратами на виробництво і реалізацію, що приймають форму собівартості продукції.
Якщо виручка перевищує собівартість, фінансовий результат свідчить про одержання прибутку. Підприємство завжди ставить своєю метою прибуток, але не завжди її витягує. Якщо виторг дорівнює собівартості, то вдається лише відшкодувати витрати на виробництво і реалізацію продукції. При витратах, що перевищують виторг, підприємство перевищує встановлений обсяг витрат і одержує збитки - негативний фінансовий результат, що ставить підприємство в досить складне фінансове становище, не виключає і банкрутство.
Для підприємства прибуток є показником, що створює стимул для інвестування в ті сфери, де можна домогтися найбільшого приросту вартості. Прибуток як категорія ринкових відносин виконує наступні функції:
• характеризує економічний ефект, отриманий у результаті діяльності підприємства;
• є основним елементом фінансових ресурсів підприємства;
• є джерелом формування бюджетів різних рівнів.
Певну роль відіграють і збитки. Вони висвітлюють помилки і прорахунки підприємства в напрямках використання фінансових засобів, організації виробництва і збуту продукції.
Показники прибутку
На кожному підприємстві формується чотири показники прибутку, що істотно розрізняються по величині, економічному змісту і функціональному призначенню. Базою всіх розрахунків служить балансовий прибуток - основний фінансовий показник виробничо-господарської діяльності підприємства. Для цілей оподаткування розраховується спеціальний показник - валовий прибуток, а на її основі - прибуток, оподатковуваний травня податком, і прибуток, не оподатковувана податком. Що залишається в розпорядженні підприємства після внесення податків і інших платежів до бюджету частина балансового прибутку називається чистим пр ібил. Вона характеризує кінцевий фінансовий результат діяльності підприємства.
Балансова прибуток
Балансова прибуток включає три основних елементи: прибуток (збиток) від реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг; прибуток (збиток) від реалізації основних засобів, їх іншого вибуття, реалізації іншого майна підприємства; фінансові результати від позареалізаційних операцій.
Прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг) - це фінансовий результат, отриманий від основної діяльності підприємства, яка може здійснюватися в будь-яких видах, зафіксованих у його статуті і не заборонених законом. Прибуток від реалізації продукції розраховується як різниця між виручкою від реалізації (без ПДВ і акцизів) і витратами на виробництво і реалізацію.
По реалізації продукції, що має натурально-речову форму, розрахунок прибутку ведеться виходячи з виручки і повної собівартості продукції, обумовленими на обсяг реалізованої продукції в натуральному вираженні:
Прибуток від реалізації = прибуток у залишках нереалізованої продукції на початок періоду + прибуток від випуску товарної продукції звітного періоду + прибуток у залишках нереалізованої продукції на кінець періоду
Прибуток від виконання робіт або надання послуг розраховується аналогічно прибутку від реалізації продукції.
Прибуток (збиток) від реалізації основних засобів і іншого майна підприємства являє собою фінансовий результат, незв'язаний з основними видами діяльності підприємства. Він відображає прибуток (збиток) від іншої реалізації, до якої відноситься продаж на сторону різних видів майна, що значиться на балансі підприємства.
Ф інансовие результати від позареалізаційних операцій - це прибуток (збиток) за операціями різного характеру, що не відносяться до основної діяльності підприємства і не пов'язаним з реалізацією продукції, основних засобів, іншого майна підприємства, виконання робіт, надання послуг. До складу позареалізаційних прибутків (збитків) включається сальдо отриманих і сплачених штрафів, пені, неустойок і інших видів санкцій, а також інші доходи:
• прибуток минулих років, виявлена у звітному році;
• доходи від дооцінки товарів;
• надходження сум в рахунок погашення дебіторської заборгованості, списаної в минулі роки;
• позитивні курсові різниці по валютних рахунках і операціям в іноземній валюті;
• відсотки, отримані по коштах, які значаться на рахунках підприємства.
До них також відноситься доход від пайової участі в статутному капіталі інших підприємств, що представляє собою частину чистого прибутку, яка надходить засновникам у заздалегідь обумовленому розмірі або у вигляді дивідендів по акціях, якими володіє засновник. Доходами від цінних паперів є відсотки по облігаціях і короткострокових казначейських зобов'язаннях. Підприємство має право на отримання доходу па цінних паперів акціонерних товариств, якщо вони придбані не пізніше, ніж за 30 днів до офіційно оголошеної дати їх виплати. По цінних державних паперів право і порядок одержання доходів визначаються умовами їхнього випуску і розміщення.
За коштами, що надаються у позику, підприємство одержує доходи за умовами договору між кредитором і позичальником.
Розрахунок ціни на продукцію, що випускається виконують виходячи з 20-80% рівня рентабельності
продукції. Ціна підприємства розраховується за формулою:
Ц перед = С + Р з
де С - собівартість одиниці продукції, р.
Р с - рентабельність продукції, (46%)
Виручка від реалізації = ціна * обсяг випуску в рік
Звіт про чисті доходи
Таблиця 16
| Показники | Освоєння | Повна потужність |
| 1.Виручка від реалізації продукції без ПДВ і акцизів | 8377630,72 | 11170962,71 |
| 2.Себестоімость реалізованої | 5585087,14 | 7447308,47 |
| продукції | ||
| 3.Прібиль від реалізації | 2792543,57 | 3723654,24 |
| 4.Налог на прибуток | 670210,46 | 893677,02 |
| 5.Чістая прибуток | 2122333,11 | 2829977,22 |
В основі Плану грошових коштів (Кеш-Флоу) лежить метод аналізу грошових потоків, що лежить в основі "класичних" методів інвестиційного аналізу і використовуваний у всіх найбільш відомих методиках планування та оцінки ефективності інвестиційних проектів (наприклад, в "COMFAR" UNIDO). Термін "Кеш-Флоу" використовується для визначення поточного залишку наявних у розпорядженні підприємства грошових коштів. Цей залишок формується за рахунок припливу (доходів від реалізації продукції і послуг, доходів від реалізації активів підприємства, внесків у статутний фонд і позик і т.д.) і відтоку (витрат на виробництво продукції і послуг, загальних витрат підприємства, витрат на інвестиції, витрат на обслуговування і погашення позик, виплати дивідендів, податкових та інших виплат) грошових коштів. Усі надходження і платежі відображаються у "Плані руху грошових коштів" в періоди часу, що відповідають фактичним датам здійснення цих платежів, тобто з урахуванням часу затримки оплати за реалізовану продукцію або послуги, часу затримки платежів за постачання матеріалів і комплектуючих виробів, умов реалізації продукції (в кредит, з авансовим платежем), а також умов формування виробничих запасів. Залишок грошових коштів на рахунку (баланс готівки) використовується підприємством для виплат, на забезпечення виробничої діяльності наступних періодів, інвестицій, погашення позик, виплати податків і особисте споживання. Таким чином, "План грошових потоків", заснований на методі "Кеш-Флоу", демонструє рух грошових коштів і відображає діяльність підприємства в динаміці від періоду до періоду.
1 Надходження від збуту продукції
2 Прямі виробничі витрати
3 Витрати на відрядну зарплату
4 Надходження від інших видів діяльності
5 Виплати на інші види діяльності
6 Операційні (загальні) витрати
7 Податки
8 = 1-2-3 +4-5-6-7 Кеш-Флоу від виробничої діяльності
9 Витрати на придбання активів
10 Інші витрати підготовчого періоду
11 Надходження від реалізації активів
12 = 11-10-9 Кеш-Флоу від інвестиційної діяльності
13 Власний (акціонерний) капітал
14 Позиковий капітал
15 Виплати на погашення позик
16 Виплати відсотків за позиками
17 Банківські вклади
18 Доходи за банківськими вкладами
19 Виплати дивідендів
20 = 13 +14-15-16-17 +18-19 Кеш-Флоу від фінансової діяльності
21 = 22 (для пе. Періоду) Баланс грошових коштів на початок періоду
22 = 8 + 12 +20 +21 Баланс грошових коштів на кінець періоду
У формі "План прибутків і збитків" показуються розрахункові величини прибутку або доходів від продажів, Кеш-Флоу відображає фактичні надходження виручки від продажів. На відміну від "Плану прибутків і збитків", який відображає тільки операційну діяльність підприємства, демонструючи її ефективність з точки зору покриття виробничих витрат доходами від виробленої продукції і послуг, "План руху грошових коштів" містить два додаткових розділи: "Кеш-Флоу" від інвестиційної діяльності "та" Кеш-Флоу від фінансової діяльності ", з яких можна з'ясувати обсяги і терміни інвестицій, форми фінансування підприємства. Що стосується витрат, то в" Плані прибутків і збитків "відображаються витрати, які списуються за період, в той час, як в "Кеш-Флоу" - фактична оплата цих витрат. В "Плані прибутків і збитків" відображається амортизація активів, але так як амортизація не є грошове зобов'язання, вона не включається в "Кеш-Флоу". І навпаки, погашення кредиту не є витратою і тому не включається в "Плані прибутків і збитків". Однак воно являє собою грошове зобов'язання і включається в "Кеш-Флоу". У початковий період існування компанії її становище з грошовими коштами важливіше прибутковості.
Грошові потоки
Таблиця 17
| Показники | Освоєння 60% від ПМ | Повна потужність | ||||
| рік 2 | рік 3 | рік 4 | рік 5 | рік 6 | ||
| А. Приплив наличностей | 11661115,13 | 16643436,73 | 16643436,73 | 16643436,73 | 16643436,73 | 16643436,73 |
| 1. Дохід від продовжились | 8377630,72 | 11170962,71 | 11170962,71 | 11170962,71 | 11170962,71 | 11170962,71 |
| 2. Залишкова вартість | 3283484,42 | 5472474 | 5472474,028 | 5472474,028 | 5472474,028 | 5472474,028 |
| Б. Відтік наличностей | -1696931,863 | -2268625,92 | -2268625,92 | -2268625,92 | -2268625,92 | -2268625,92 |
| 1. Інвестиції в основний капітал (-) | ||||||
| 2. Вкладення в оборотний капітал (-) | ||||||
| 3. Виробничо-збутові вид. (-) | 5585087,1 | 7447308,5 | 7447308,5 | 7447308,5 | 7447308,5 | 7447308,5 |
| в тому числі: | ||||||
| амортизаційні відрахування (+) | 2367142,3 | 3162302,94 | 3162302,94 | 3162302,94 | 3162302,94 | 3162302,94 |
| 4. Податки (-) | 670210,46 | 893677,02 | 893677,02 | 893677,02 | 893677,02 | 893677,02 |
| Чистий грошовий потік | 13358047,00 | 18912062,66 | 18912062,66 | 18912062,66 | 18912062,66 | 18912062,66 |
| (А) - (Б) | ||||||
У даному випадку кеш-флоу (чистий грошовий потік) вважається як різниця між припливом наличностей та їх відтоком. Приплив наличностей - це сума доходу від продажу і залишковою вартістю підприємства (включає залишкову вартість основних фондів і оборотний капітал підприємства).
Відтік наличностей вважається як сума інвестицій в основний капітал, вкладень в оборотний капітал, податків і за вирахуванням амортизації.
Показники використання основних фондів підприємства
Поліпшення використання основних фондів вирішує широке коло економічних проблем, спрямованих на підвищення ефективності виробництва: збільшення обсягу випуску продукції зростання продуктивності праці, зниження собівартості, економію капітальних вкладень, збільшення прибутку і рентабельності капіталу і, в кінцевому рахунку, підвищення рівня життя суспільства.
Аналіз показників використання фондів.
Для характеристики використання основного капіталу застосовується система узагальнюючих, вартісних, відносних і натуральних показників. В умовах ринкової економіки найбільш загальним показником, що характеризує ефективність діяльності підприємства, є рентабельність капіталу - відношення прибутку до авансованої середньорічної вартості основного і оборотного капіталу. Цей показник може бути визначений по відношенню до основних фондів і складено в динаміці.
До числа узагальнюючих показників рівня використання основного капіталу належать фондовіддача і фондомісткість. Фондовіддача виражає відношення вартості продукції, виготовленої за рік (або за інший період часу), до середньорічної вартості основних виробничих фондів. Цей показник може бути розрахований за обсягом продажів, реалізованої або відвантаженої продукції. Фондомісткість - величина, обернена фондовіддачі, вона виражає відношення вартості основних фондів до обсягу продукції. При розрахунку цих показників середньорічну вартість капіталу слід обчислювати не як среднебалансовую, а виходячи з розрахунку середньорічних цін. Фондомісткість може бути визначена на одиницю продукції в натуральному вираженні і на рубль її вартості. Фондовіддача показує, скільки продукції отримано з кожної гривні чинного основного капіталу; показник фондомісткості відображає величину вартості основних фондів, необхідну для отримання даного обсягу продукції. Показники фондовіддачі (капіталоотдачі) застосовуються в основному для аналізу рівня використання діючих фондів, а показник фондомісткості - головним чином для планування потреби в основних фондах і капітальних вкладеннях.
Тривалість одного обороту оборотних коштів обчислюється за формулою: О = З * Д / Т
де О - тривалість обороту, дні;
С - залишки оборотних коштів (середні чи на визначену дату), руб.
Т-обсяг товарної продукції, грн.;
Д-число днів у розглянутому періоді, дні
Зменшення тривалості одного обороту свідчить про поліпшень використання оборотних коштів.
Кількість оборотів за певний період, або коефіцієнт оборотності оборотних засобів (К 0), обчислюється за формулою: К 0 = Т / З
Чим вище за даних умов коефіцієнт оборотності, тим краще
Рентабельність продукції - відношення прибутку від реалізації до виручки від реалізації
Рентабельність діяльності - відношення чистого прибутку до витрат
Рентабельність виробництва - відношення чистого прибутку до виручки від реалізації
Виробіток на одного працюючого = обсяг виробленої продукції / чисельність персоналу
Виробіток на оного робочого = обсяг виробленої продукції / чисельність робітників
Чисельність робочих = основні + допоміжні
Основні техніко-економічні показники
Таблиця 18
| № | Показники | Освоєння | Повна потужність |
| 1 | Обсяг реалізації продукції, шт. | 1500 | 2000 |
| 2 | Обсяг реалізації продукції в | ||
| вартісному вираженні, руб. | 8377630,7 | 11170962,7 | |
| 3 | Собівартість одиниці продукції, грн. в тому числі | 3723 | 3724 |
| умовно-постійні витрати | 3082521 | 4110554 | |
| умовно-змінні витрати | 2502566 | 3336755 | |
| 4 | Среднеголовая вартість основних вироб-их фондів | | 5228975 |
| 5 | Середньорічний залишок оборотних средтв | 6549192,22 | 10915320,37 |
| 6 | Середньооблікова чисельність ППП | 80 | 108 |
| в тому числі за категоріями: | |||
| Основні робочі | 60 | 81 | |
| Допоміжні робітники | 8 | 11 | |
| Керівники | 7 | 10 | |
| Фахівці | 3 | 4 | |
| Інший персонал | 2 | 2 | |
| 7 | Фонд опалти праці персоналу | 756124 | 1004024,5 |
| 8 | Амортизаційні відрахування | 2367142,3 | 3162302,94 |
| 9 | Вартість щорічно споживаних у виробництві | ||
| сировини, матеріалів, палива, енергії | 182224,7 | 242966,3 | |
| 10 | Виробіток на одного працюючого | 18,8 | 18,5 |
| на одного робітника | 22,1 | 21,7 | |
| 11 | Фондовіддача основних произв-их фондів | 1,60 | 2,14 |
| 12 | Фондоемкомть | 0,62 | 0,47 |
| 13 | Рентабельність виробництва,% | 50 | 50 |
| 14 | Рентабельність продукції,% | 33 | 33 |
| 15 | Рентабельність діяльності,% | 50 | 50 |
| 16 | Коефіцієнт оборотності оборотних коштів | 1,28 | 1,02 |
| 17 | Період обороту оборотних коштів | 281,43 | 351,76 |
Розрахунок точки беззбитковості чи обсягу виробництва продукції, при якому підприємство тільки відшкодовує витрати на її виробництво і реалізацію, здійснюється за формулою