МОСКОВСЬКИЙ НОВИЙ ЮРИДИЧНИЙ ІНСТИТУТ
РЕФЕРАТ ПО ПОЛІТОЛОГІЇ
НА ТЕМУ: "Сучасна політична еліта (Зюганов Г.А.)"
Студентки 1-го курсу
Кочеткової Оксани Сергіївни
МОСКВА, 1997рЗЮГАНОВ ГЕННАДІЙ АНДРІЙОВИЧ
Голова ЦВК Комуністичної партії Російської Федерації, співголова Політради Фронту національного порятунку, голова Ради Народно-Патріотичних сил Росії
Колишній головний ідеолог Компартії РРФСР, патріот-державник, з лютого 1993 р. лідер найчисленнішої російської компартії Геннадій Андрійович Зюганов - фігура неоднозначна і у своєму роді унікальна на російському політичному небосхилі. Багато хто з його соратників з патріотичного табору не можуть пробачити Зюганову його комуністичне минуле і сьогодення. "Правовірні" ж комуністи також не схильні приймати його за "свого", звинувачуючи в націоналізмі, ревізіонізм і т.п. Є й ті, хто вважає саме таку фігуру найбільш придатною для об'єднання роздираються протиріччями опозиційних сил, "червоних" і "білих". Супротивники, такі як Михайло Полторанін, роздратовані тим, що "куди не кинь оком - всюди Зюганов", називають його "комуністичним Фігаро". Сам же Геннадій Андрійович, природно і органічно поєднує у своїй позиції як "лівий", так і "правий" компоненти, намагається всюди встигнути. Зюганов переконаний у сумісності національної державницької і соціалістичної ідей, але поки він - "свій серед чужих, чужий серед своїх" ...
Народився Геннадій Зюганов 26 червня 1944 в селі Мимрін Знам'янського району Орловської області, в місцях, для Росії дуже прикметні. "У нас у селі півень кричав на три області - Орловську, Брянську і Калузьку, - згадує Зюганов. - Це межа лісостепу, далі йдуть Брянські ліси. Межиріччя Оки і Волги, звідки російський народ пішов". У 1941 р. сто чоловіків пішли з села на фронт, повернулися десять. Геннадій формувався в середовищі, в якій "почуття захисту Вітчизни, сумлінну працю були притаманні всім".
Зюганов походить з сім'ї потомствених вчителів у трьох поколіннях, десять педагогів з цієї сім'ї пропрацювали в загальній складності 300 років: "були партійні, безпартійні, але є дві особливості: всі з ранку до вечора працювали, все практично воювали, захищаючи Батьківщину, багато хто не повернулися , батько втратив ногу в Севастополі, і ніхто жодного разу не був під судом і слідством ". Трудова біографія самого Геннадія почалася приблизно з 7-8 років, коли йшло повоєнне перебудову села і хлопчакам невеликими бригадами доводилося крити дахи тріскою. Тоді просто більше нікому було робити це.
У 1961 р. Геннадій закінчує з відзнакою середню школу в рідному селі (у початкових класах вчителем у нього була його мати) і, слідуючи сімейної традиції, вступає на педагогічне терені. Протягом року працює сільським учителем, а в 1962 р. вступає на фізико-математичний факультет Орловського педагогічного інституту. Потім три роки служби в армії (1963-1966) - в Групі радянських військ у Німеччині, в спеціальній військовій розвідці по боротьбі з атомним, хімічними і бактеріологічними зброєю. "Служба - нікому такого не побажаєш, - згадує Зюганов. - З трьох років рік провів у протигазі і гумовому костюмі. Тягав руками всі типи отруйних і радіоактивних речовин. Спалив три пари чобіт, просочених радіацією". Одного разу на полігоні, зараженому синильною кислотою, верхня гайка на його протигазі відійшла: "втратив пильність". Відчувши присмак металу в роті, Геннадій Андрійович встиг подати сигнал напарникові, і той, побачивши у Геннадія "зіниці на весь око", перекрив підсмоктування отруйного повітря ... Тоді ж в армії в 1964 р. Зюганов "абсолютно усвідомлено" вступив в КПРС. У студентські роки активно займався громадською роботою, обирався головою студентського профкому інституту.
Після закінчення ОПІ викладав на кафедрі вищої математики фізико-математичного факультету. З 1971 р. Зюганов на комсомольській роботі. Спочатку він секретар одного з райкомів, перший секретар міськкому Орловського та обкому ВЛКСМ. Потім - секретар, другий секретар Орловського міськкому КПРС (1974-1978). З цього починається його досить швидке сходження по партійній ієрархічній драбині. У 1978 р. Зюганов знову сідає за "парту" в Академії суспільних наук при ЦК КПРС, де отримує філософську освіту і в 1980 р. захищає кандидатську дисертацію за темою: "Основні напрями планового розвитку міського способу життя (на прикладі великих міст країни)" .
У 1980-1983 рр.. Геннадій Андрійович завідує відділом пропаганди в Орловському обкомі КПРС і одночасно викладає марксистсько-ленінську філософію на літературному факультеті та факультеті початкових класів педагогічного інституту, у своїй alma mater. У 1983 р. Зюганова висувають на роботу в апарат ЦК КПРС завідуючим сектором у відділі пропаганди і направляють до Москви. "На Старій площі в нижніх поверхах, напевно, не було жодної сходинки, де б не довелося себе спробувати", - говорить Геннадій Андрійович. Робота була "вельми різнохарактерна": "З одного боку я проїхав всю країну наскрізь - від Західної кордону до Сахаліну, від Ленінграда до Середньої Азії. Напевно, за останні 10 років не було жодного соціального пожежі, де б мені не довелося розбиратися, т . бо я був одним з небагатьох, хто займався "Особливої папкою" на випадок надзвичайного стану і війни. Брав участь як у великих масово-політичних заходах, так і в заходах військово-стратегічного характеру ". Доводилося з колегами готувати аналітичні матеріали щодо ситуації в Прибалтиці, на Кавказі, Середній Азії - "всі вони були покладені керівництвом під сукно". А в них між тим попереджалося, наприклад, про те, що буде в Таджикистані в разі руйнування державно-політичних структур і про багато іншого. Перебудову Геннадій Андрійович "сприйняв як знамення, наближав, як міг", але незабаром зрозумів, що його надії на реформи не виправдовуються: "перебудова - це важка і відповідальна робота, а не нескінченна, беззмістовна говорильня", - вважає він. Гласність Зюганов бачить в образі "неохайного істоти з вузьким лобиком,, злими оченятами, верескливим голосом, безсердечна гогочущее біля ліжка хворої матінки Вітчизни". Горбачова він називає не "видатним реформатором", а "геніальним руйнівником, плутаником і пристосуванцем". Вже в 1989 р. Зюганов починає бити на сполох у зв'язку зі становищем у країні і, насамперед, зростанням злочинності. Займаючись аналізом роботи Рад і правоохоронних органів, Геннадій Андрійович кладе на стіл своєму керівникові, за його словами, "майстру закулісних інтриг", А. М. Яковлєву доповідь із страхітливими цифрами зростання за рік числа вбитих, загиблих в результаті нещасних випадків, знівечених, згвалтованих і пограбованих, в кілька разів перевищували десятирічні втрати в афганській війні. Проблеми, які накопичувалися в суспільстві, були у Зюганова на очах і не могли залишити його байдужим. На його думку, системна криза в країні почався ще в 70-і рр.. Саме тоді "соціалізм в СРСР поступово почав втрачати історичну ініціативу, КПРС не змогла адекватно відповісти на нові проблеми внутрішньодержавної та міжнародного життя, а верхній ешелон компартії поступово деградував - морально, ідеологічно і політично". З кінця 80-х рр.. відбувається "поступове, цілком усвідомлене відсторонення партії від вироблення політичного курсу, коли вона, як правило, в основному лише узаконювала ряд положень і заходів, які в принципі вже були проговорені і на вищому рівні вжито".
Ще тоді, коли протиріччя між "командою Горбачова" і російськими комуністами тільки назрівали, Зюганов активно підтримав ідею створення Російської компартії як "партії, що відстоює національно-державні інтереси". Це викликало, за словами Геннадія Андрійовича, "жахливий пропагандистський вогонь з усіх" демократичних "знарядь. З нами не стільки сперечалися по суті, скільки намагалися дискредитувати". До того часу Зюгановим була вже опублікована ціла серія статей - "Третій раз гніваємось, а ріпа не росте", присвячених гласності як "інструменту соціально-психологічної обробки населення", ряд статей про російську державності та інших.
Влітку-восени 1990 р. Зюганов бере участь в роботі Установчого з'їзду Компартії РРФСР та XXVIII з'їзду КПРС. На російському з'їзді його обирають членом ЦК, а на пленумі - членом Політбюро, секретарем ЦК КП РРФСР. "Ліберальна" преса писала з цього приводу: "Мало кому відомий дрібний функціонер скористався майже неймовірним шансом пробитися нагору у скандально засновувалося ієрархії керівників РКП. Зумів-таки зробити запаморочливий кульбіт - зміг стати членом Політбюро, секретарем ЦК і головним партійним ідеологом".
У той час, висловлюючись словами Зюганова, уже на повну "гриміли фанфари перебудовної пропаганди, вітіі свободи віщали про нову духовності в розхристаному всім вітрам загальноєвропейському домі. Під цей гуркіт Яковлевской ідеологічної молотарки до 1991 року горбачовська команда ... вже наочно довела, як вона піклуватися про "цій країні" і "цей народ". Наростає відчуття того, що "наш державний корабель без керма і вітрил бовтається в бурхливому політичному морі і ось-ось налетить на рифи". Спроба пленуму ЦК Компартії РРФСР у листопаді 1990 р. " прямо і чесно відповісти, чому не вдалася перебудова і що потрібно зробити для того, щоб були все-таки реалізовані ідеї соціалістичного оновлення, була просто блокована замовчуванням ". Вже в грудні 1990 р. Зюганов всерйоз говорить" про можливості соціального вибуху ".
У лютому 1991 р. Геннадій Андрійович виступає одним з ініціаторів конференції "За велику, єдину Росію" (Москва, 27 лютого 1991 р.). У ній брали участь В. Стародубцев, В. Варенников, А. Проханов, Ю. Бондарєв та інші. На конференції було утворено Координаційну раду народно-патріотичних сил Росії, куди увійшли представники близько 40 "державницьки орієнтованих" організацій, люди абсолютно різної політичної та ідеологічної орієнтації - від дворян-монархістів до соціалістів і комуністів. "Ліберальна" преса вже тоді починає створювати Зюганову імідж "націонал-більшовика", "сильної особистості" в керівництві "партії Полозкова". У цей час він багато їздить по країні, зустрічається з трудовими колективами, інтелігенцією, воїнами Радянської Армії, партактивом. "Як не гірко, і боляче усвідомлювати, але цілі та ідеали перебудови ще більше віддалилися, - констатував Зюганов, - а в чомусь і обернулися своєю протилежністю". У своїй статті в "Радянській Росії" "Ще не пізно" (березень 1991 р.) Геннадій Андрійович писав: "У наявності криза перебудови і він став всеосяжність. Однак причини його носять скоріше суб'єктивний характер. Це передусім криза компетентності, політичної волі і моральності керівництва різних рівнів ". На його думку, не був реалізований головний задум "такою бажаною і так широко підтриманої перебудови" - не розкритий потенціал соціалізму через включення всіх творчих сил народу. Не сприяли успіху і "поспішна і бездумна зміна пріоритетів", "насадження політичного плюралізму", "швидка сублімація багатопартійності".
7 травня 1991 в "Радянській Росії" під заголовком "Архітектор біля руїн" було опубліковано відкритий лист Г. А. Зюганова колишньому члену Політбюро, секретаря ЦК КПРС, тодішньому старшому раднику Президента СРСР А. Н. Яковлеву. Хоча воно було адресовано цілком конкретній особі, багато хто угледів в ньому "пряму атаку на Горбачова". Зюганов чув виступу Яковлєва, читав всі його статті, аналізував їх, добре знав його особисто і, як уже говорилося, був його підлеглим. "У мене склалося відчуття, - згадує Геннадій Андрійович, - що Олександр Миколайович не знає у всій необхідній повноті повсякденному житті країни. І в роки роботи в ЦК КПРС він не часто жалував виробничі, трудові колективи своєю увагою. Волів мати справу лише з тими, хто "віддзеркалював" інтереси трудящих ...". У листі вівся політико-ідеологічна суперечка про сутність перебудови. Зюганов таврував її "архітектора" за нігілістичне ставлення до всієї попередньої історії країни, розрив зв'язку часів, за абсолютизацію понять "демократія" і "гласність", за впроваджені в суспільну свідомість "з легкої руки" Яковлєва "нові ідеологічні стереотипи" - "застій" , "адміністративно-командна система", "повернення у світову цивілізацію", відповідав на випади Олександра Миколайовича на адресу керівництва Компартії РРФСР, ставив питання про політичну відповідальність (за життя) керівництва країни. У листі він також звертав увагу на загрозливе зростання "тіньової" економіки, попереджав про небезпеку знову народжується при демократії "союзу охотнорядцев, люмпенізованої інтелігенції та кримінальників".
Лист викликав бурхливу відповідну хвилю критики на адресу Геннадія Андрійовича. Перший коментар дав радник Президента СРСР В. Ігнатенко. Він заявив, що Горбачов за зайнятістю лист не читав, але якщо би прочитав, то оцінив би його так-то і так-то. "Я знаю, - з іронією зауважив з цього приводу Зюганов, - Ігнатенко досить здібна людина, але не припускав, що він володіє і даром передбачення". Запеклій критиці Зюганов піддався не тільки з боку демократичної преси. Навіть газета "Правда" висловила негативне ставлення до письма. Зюганов пішов ва-банк. По суті це був перший серйозний виступ проти людини, якого давно вже соратники Геннадія Андрійовича називали "сірим кардиналом", але зачіпати не вирішувалися. Опоненти звинувачували його в тому, що "устами ідеолога РКП її керівники у відкриту ревізують рішення XXVIII з'їзду КПРС, начисто відкидають перебудову і, вилазячи з окопів, думають про реванш, про своє термідора". Автору навіть намагалися приписати "уражені амбіції типового чиновника невеликого штибу, якого колись і, мабуть, справедливо недооцінював його колишній начальник".
Зюганов неодноразово публічно виступав і проти Горбачова, вважаючи його "навіть не соціал-демократом, а типовим, класичним ліберальним буржуа, із закваскою, яка пахне зрадою небаченого масштабу". Геннадій Андрійович жалкує про те, що "ЦК КПРС не вистачило мужності звільнити Горбачова навіть тоді, коли вже були очевидні його повна нездатність керувати партією і державою, моральна неохайність, порушення клятви, даної народу і державі".
У червні 1991 р. після виборів Президента РРФСР і тріумфу Б. М. Єльцина Зюганов, оцінюючи ситуацію, підкреслював, що "перебудову осідлали крайні праві сили, які прагнуть не до реформування, а до перелицовке суспільного ладу", і що країна знаходиться на межі національної катастрофи. Не знімає частки ответстенності Геннадій Андрійович і з себе: "Мені є в чому каятися. Я перш за все себе звинувачую в тому, що, будучи на високому політичному Олімпі, сні не вистачило часу і можливості до кінця викрити цю мафіозну політичну структуру, яка по суті справи зруйнувала державу. " 28 липня в газеті "Радянська Росія" публікується підписана Едуардом Володіним (голова Союзу патріотичних сил), Геннадієм Зюгановим, генералом Борисом Громовим, Олександром Прохановим (головний редактор газети "День"), письменниками Юрієм Бондаревим і Валентином Распутіним, майбутніми "путчистами" Валентином Варенникова , Олександром Тізяковим і Василя Стародубцева та іншими "Слово до народу", що викликало таку ж реакцію, як колись - лист Ніни Андрєєвої. Пристрасті не влягалася, а 6 серпня 1991 р. відбувся пленум ЦК КП РРФСР, що задовольнив прохання І. К. Полозкова про звільнення його з посади першого секретаря ЦК. Тоді на пост "першого" від Політбюро висувалася кандидатура секретаря ЦК КПРС В. А. Купцова. У якості претендентів називалися прізвища першого секретаря Московського міськкому КПРС Ю. А. Прокоф 'єва та секретаря ЦК КП РРФСР Г. А. Зюганова. Обидва зняли свої кандидатури. Своє рішення Геннадій Андрійович мотивував відсутністю досвіду парламентської роботи. Першим секретарем ЦК КП РРФСР був обраний В. А. Купцов. Зюганов став "другим", правда, дуже ненадовго.
Події 19-21 серпня 1991 р., застали Зюганова на відпочинку. Згадуючи через два роки, Геннадій Андрійович пише: "Вивчаючи в силу професійних обов'язків техгологію введення НС, у тому числі міжнародний досвід, який оброблений по країнах і континентах. І знаю: щоб зробити хоч маленький переворот, треба, по-перше, відключити як мінімум телефон. І по-друге, треба принаймні залишити людей, на яких можна покластися в критичну хвилину. Нас же майже всіх відпустили з 15 серпня у відпустку. Я нходітся на Північному Кавказі. Коли мене вранці зустрів знайомий міністр і сказав, що в шостій ранку радіо передало повідомлення про переворот, я сразв запитав: "Де - у Колумбії?" Він сказав: "Ні, у нас". Коли став перераховувати, хто увійшов до складу ГКЧП - Язов, Болдін, Пуго, я сказав: "Вибач , будь ласка, але вони буз узгодження з Гобачевим жодного питання не вирішують ... "Коли я з'ясував, чого вимагають члени ГКЧП ... мої симпатії були на їхньому боці ... Але все питання: як це було зроблено ... У місті, по якому проїхати не можна, - танки. Нічого іншого, крім роздратування та озлоблення, у населення це викликати не могло. Я попросив набрати "Білий Дім". Всі три зв'язку працювали. Будь-який сержант в самій банановій республіці знає, що при перевороті треба відключити телефони. І ось тоді мене вдарила думка: так це ніякий не путч і не переворот. Це провокація. " Події були були розцінені як "нищівної поразки партії і перш за все політичного курсу, який розчарував трудовий народ, що привів країну на межу катастрофи". На його думку, до такої безславного кінця КПРС призвели поряд з іншими факторами, в тому числі і зовнішніми, "гіпертрофоване відчуття зарозумілий партії", а також монополія на владу, істину і власність.
"У КПРС давно було дві партії, - говорить Геннадій Андрійович, - партія маніпуляторів і зрадників і партія державників і патріотів. У серпні 1991 р. до влади прийшла партія національної зради". Якби не заборона КПРС, вважає Зюганов, на черговому з'їзді вона неминуче розпалася б на два крила і в країні утворилося б декілька великих центрів політичних сил, здатних на основі діалогу виробляти конструктивну політику - "ось тут-то і виникла б повноцінна демократія". При цьому КПРС була тим стрижнем, навколо якого "оберталася" суспільно-господарське життя, починаючи від Радміну і Держплану, і кінчаючи профспілками, комсомолом і кооперацією. Система була "вельми зношеної і вимагала реконструкції та реформації", але "її знищення зруйнувало всю державну систему".
Серпневі події перевели Зюганова в розряд "колишніх". Але він не намагається "перефарбовуватися" в демократа і не шукає "теплого місця" в комерційних і правлячих структурах, а переходить в активну опозицію. У грудні 1991 р. Геннадій Андрійович з ленінградцем Юрієм Бєловим звернулися з відкритим листом до всіх комуністів "Вітчизна превцше", проголосивши необхідність створення собза державно-патріотичних сил. 21 грудня він бере участь у I з'їзді Російського загальнонародного союзу (РІС), входить до його координаційна рада (головою був обраний Сергій Бабурін), а 18 січня 1992 р. він "реанімує" Координаційна рада народно-патріотичних сил Росії - прообраз об'єднаної "лівої і правої "опозиції, а потім і Фронту національного порятунку, стає одним з провідників в життя теорії примирення" червоних "і" білих ". 24 січня, на наступний день після зіткнення демонстрантів з міліцією в День Радянської Армії і Військово-Морського Флоту, названого опозицією "побоїщем", лідери правих і лівих дали першу спільну прес-конференцію. У той же день на засіданні КС, що зібрався в редакції газети "Радянська Росія", за пропозицією відомого публіциста Едуарда Володіна (явно - не комуніста) Зюганова обирають головою Ради. "Независимая газета" писала у зв'язку з цим, що у патріотичних колах колишній головний ідеолог КП РРФСР вже давно вважається не ортодоксальним комуністом, а державником, здатним досягати компромісів. Новий голова заявив, що його політична позиція не змінилася з тих пір, як в липні 1991 р. він підписав відоме "Слово до народу".
На Установчому з'їзді Всеросійського патріотичного руху "Вітчизна" в лютому 1992 р. Зюганова обирають членом Координаційної ради.
1 березня проходить нарада лідерів рухів, партій, депутатів Рад різних рівнів і редакторів патріотичної друку. Прийнято рішення про створення об'єднаної опозиції. 3 березня КС Народно-патріотичних сил Росії підписує платформу Об'єднаної опозиції "Справедливість, народність, державність, патріотизм", а Зюганов входить (29 червня) в її Політрада.
12-13 червня в Нижньому Новгороді проходить I з'їзд Російського Національного Собору. Геннадій Андрійович разом з Олександром Стерлігових, Альбертом Макашовим, Валентином Распутіним і директором красноярського хімкомбінатаПетром Романовим стає співголовою Думи РНС. Тривалого союзу Зюганова з Стерлігових не вийшло. Вже в листопаді співголови Зюганов і Распутін, члени президії Думи Баркашов та Ілюхін і член Думи Макашов, не згодні з Стерлігових, "гримнули дверима". Але ще раз було продемонстровано союз "червоною" і "білої" опозиції, Зюганов заявив: "Ми зобов'язані відкласти ідейні розбіжності на потім і насамперед домогтися обрання уряду народної довіри".
На проведеному після тривалої перерви пленумі ЦК КПРС 13 червня 1992 Зюганова включають до складу групи осіб, уповноважених представляти і відстоювати права КПРС на засіданнях Конституційного суду РФ. Указ Б. М. Єльцина про фактичну заборону партії Геннадій Андрійович вважав неконституційним за самою своєю суттю. Виступаючи свідком у Конституційному суді, він говорив: "У самому факті, коли колишні члени КПРС, її керівники, по суті, заборонили і судять породило їх партію, є щось протиприродне, нелюдське. Адже зневажається одвічна норма народної моралі: діти своїм батькам не судді . Цікавий і той факт, що безпартійний адвокат Ю. Іванов захищає КПРС, а колишній член КПРС А. Макаров, чиї репліки часом нагадують Хазанова, є її головним обвинувачем ". На суді Зюганов визнав, що провина партії полягала в тому, що вона "здійснювала тривалий час монопольне право на владу, розгубила досвід політичної боротьби, реальні оцінки обстановки й опору в масах", підкресливши, що процес демократизації КПРС зобов'язана була починати з самої себе. Тоді ж Геннадій Андрійович з упевненістю заявив, що вважати драматичні події останніх років результатом "природного" розвитку країни було б "абсолютно наївно". На його глибоке переконання, проти СРСР були застосовані якісно нові технології руйнування соціальних систем - "інформаційно-психологічне програмування і організаційне управління млявоплинними катастрофами". У результаті - "країна нагадує сухий ліс, залитий бензином, .. лютує бандитизм, рекет, рікою тече зброю з півдня і заходу до центру, селяни відмовляються здавати хліб державі .., ось-ось зупиняться всі масові виробництва і на Манежну площа вийдуть не різночинці, а ті, хто сам себе годує працею своєю ". Від імені "об'єднаної опозиції", блоку народно-патріотичних сил і Російського Національного Собору Зюганов заявив, що вони зроблять все, щоб "не допустити чергового братовбивства у Вітчизні, повторення 1937 року і появи нової компрадорської опричнини". Серед корінних причин спіткало країну кризи їм були названі також "невігластво державних діячів і національно-державна зрада". Тоді ж для своїх супротивників він вводить визначення - "партія зради".
У серпні 1992 р. Зюганов разом з іншими представниками КПРС і КП РРФСР у Конституційному суді РФ (В. Зоркальцевим, В. Купцова, І. Рибкін, І. Осадчим та ін) виступає зі зверненням до комуністів Росії з викладом свого бачення шляхів відновлення діяльності КПРС і Компартії РРФСР. Одночасно він веде велику підготовчу роботу по створенню масового народно-патріотичного руху - Фронту національного порятунку, підписує "Звернення до громадян Росії" оргкомітету Фронту, опубліковане 1 жовтня в "Радянської Росії". "Прийшов час діяти, - говорилося у зверненні. - Залишимо ідеологічні суперечки до кращих часів. Тільки об'єднавшись, ми зможемо запобігти катастрофі. Сьогодні нам потрібна сила, здатна зупинити руйнування Вітчизни і взяти на себе відповідальність за майбутнє країни. Нам потрібен Фронт національного порятунку" . Зюганов вважає, що перед обличчям "поневолення" країни ідеологічні та політичні розбіжності стають другорядними, а основоположною проблемою є "зміцнення єдності опозиційних сил в ім'я збереження і виживання, порятунку Росії". 24 жовтня 1992 "націонал-державники і народо-патріоти" (за висловом Зюганова) збирають Установчий Конгрес Фронту національного порятунку. Геннадій Андрійович, колишній одним з членів утвореного ще у вересні 1992 р. оргкомітету, делегат і член президії Установчих Конгресу ФНС, обирається на ньому одним з дев'яти співголів, членом Політичного та Національного рад Фронту. За підсумками конгресу, через три тижні, 12 листопада, Геннадій Андрійович пояснював необхідність створення ФНП тим, що країна знаходиться на межі диктатури, іменованої прямим президентським правлінням. На думку Зюганова, в той час бвл "готовий до дії ГКЧП-2 у складі Гайдара, Чубайса, Бурбуліс, Полтораніна і Козирєва" і "Г. Бурбуліс налагоджує контакти з командуванням ооруженних сил на різних рівнях, розробляє плани запровадження Надзвичайного стану".
Після рішення Конституційного суду РФ разом з В. Купцова, Ю. Бєловим, Л. Вартазаровой, А. Денисовим, І. Осадчим та іншими Геннадій Андрійович підписує звернення Ініціативного оргкомітету по скликанню з'їзду комуністів Російської Федерації (згодом II Надзвичайний з'їзд КП РРФСР), входить до складу оргкомітету, створеного з представників компартій, що виникли на базі КПРС, регіональних об'єднань комуністів, активних членів колишнього ЦК КП РРФСР, народних депутатів України. Зюганов переконаний, що знайти "друге життя", стати масовою організацією, привабливою політичною силою Компартія Російської Федерації зможе тільки, якщо з-поміж себе висуне досить молодих, енергійних, діяльних людей; якщо буде партією державників, партією національних інтересів; якщо зможе відсікти "вкрай лівацьких ортодоксію тих, хто залишився ідейно в минулому столітті, а праворуч - тих, хто зрадив партію і намагається знову підточувати її зсередини ", якщо вона буде стверджувати свій пріоритет за рахунок інтелекту, більш широкого бачення горизонту, чітко відображати взаємодію людини, суспільства і природи , перспективи загальноцивілізованого та державного розвитку. Виступаючи на II Надзвичайному з'їзді КП РФ (13-14 лютого 1993 р.), Зюганов підкреслював, що світоглядне кредо відроджуваної російської компартії повинні складати справедливість як основа соціалістичного ідеалу, народність як форма реалізації народовладдя, державність (не просто форма існування, а форма гармонізації інтересів), патріотизм - як збереження традицій і зв'язку часів і поколінь.
Ситуація на з'їзді складалася не просто. "З'їзд - за зауваженням газети" День "- блискуче продемонстрував плоди комуністичного плюралізмаі переконливо показав, що комуністи здатні наплодити стільки ж платформ і ліній, скільки і демократи ... І знову об'єднатися в одну партію і прийти до угоди вони могли тільки за умови появи на з'їзді товариша Сталіна, який би чітко і ясно пояснив, що є лівий і правий ухил, що є генеральна лінія, і що кожному з ухильників буде за відхід від неї ". Виправляючи колишні помилки, з'їзд ухвалив історичну поправку, пред'явивши жорсткі вимоги до нового покоління комуністів: визначитися, в якій із численних компартій вони складаються, і відмовитися від подвійного членства та створення платформ і фракцій в партії. Особливим драматизмом відрізнялися вибори нового складу керівних органів. Зіткнулися дві позиції: одна - взаємного прощення "гріхів" за поведінку до і після серпня представників середнього та вищого ешелонів старої партбюрократия, інша - не допустити обрання діячів, які заплямували себе співучастю в "горбачовщини" і політичному бездіяльності після серпня 1991 р. Це зіткнення двох настроїв вплинуло і на співвідношення двох конкуруючих угруповань на з'їзді, одну з яких очолював В. Купцов, а іншу - Г. Зюганов. Ще до процедури виборів зійшов на трибуну генерал А. Макашов заявив, що на чолі партії повинні стояти борці, а не угодовці, яких "Горбачов топтав, а вони навіть у відповідь не нявкали", і зажадав обрати головою ЦВК Зюганова прямим голосуванням з'їзду. Сильні "антігорбачевскіе" (а, отже, і "антікупцовскіе") настрої делегатів з'їзду привели до перемоги у керівництві прихильників Фронту національного порятунку і об'єднаної опозиції - Г. Зюганова, С. Терехова, С. Горячевій, А. Макашова, Г. Костіна і інших. 14 лютого на I організаційному пленумі ЦВК вибори голови та шести його заступників тривали 15 хвилин. За пропозицією В. Купцова головою ЦВК майже одноголосно (один голос проти і один утримався) був обраний Геннадій Зюганов, тобто з точністю "до навпаки" повторилася ситуація серпневого (1991) пленуму ЦК КП РРФСР, коли Зюганов зняв свою кандидатуру на користь Купцова. Єхидний "Московський комсомолець" написав, що комуністи "обзюганілісь". Неоднозначну реакцію робота II з'їзду КП РФ викликала і у нових "послеавгустовскіх" компартій. Так, у Москві в ті ж дні був проведений ще один "II Надзвичайний з'їзд КП РРФСР", організатором якого виступила Російська комуністична робітнича партія (В. Анпілов). "Анпіловци" засудили "прагнення партократів реанімувати антикомуністичну лінію Горбачова в партії з комуністичною назвою", визнали роботу ЦК КП РРФСР на чолі з В. Купцова незадовільною і в довершення всього виключили з партії В. Купцова, І. Антоновича, О. Ільїна та Г . Зюганова - "за усвідомлене і неусвідомлене пособництво антикомуністом, за відхід від класових позицій, за ліквідаторську діяльність". Лідерам ж інший компартії - Всесоюзної комуністичної партії більшовиків (ВКПБ) не сподобалося те, що новоспечений голова ЦВК "категорично відкинув революційний шлях боротьби з буржуазною контрреволюцією". Затаврувавши його "ренегатом", вони заявили, що "зюгановщіна є специфічна форма соціал-демократизму на нинішньому переломному етапі історії Росії" і всі сили повинні бути спрямовані на її викриття. Тим не менш, сьогодні Зюганов - "перша особа" найчисленнішої російської компартії і один з лідерів патріотичного руху. Вважається "енергійним керівником, здатним до рішучих дій, з хорошими організаторськими здібностями". Проте його ідейні позиції далеко не завжди знаходять розуміння як серед керівництва, так і в масі рядових комуністів. Його нерідко звинувачують в ідеологічній "всеїдності", спробах "деідеологізації" компартії, в угодовстві - за його "готовність сісти за стіл переговорів з будь-якою людиною, незалежно від політичних поглядів", в ревізіонізмі - за відмову від класового підходу, пропаганду ідей примирення "червоних "і" білих ". Називають його і "націоналістом", звинувачуючи у відході від інтернаціональних позицій. Багато хто просто не вважають голови ЦВК КП РФ комуністом. Особливо сильні нападки на Зюганова з боку прихильників КПРС. Це і зрозуміло. Адже Геннадій Андрійович відкрито заявляє, що КПРС більше не існує і що "склеїти уламки цього унікального політичного споруди, якою була колишня КПРС, навряд чи вдасться". Бурю обурення серед комуністів, аж до закликів до виключення з партії, викликала і стаття Г. Зюганова "Російське питання", опублікована в "Радянській Росії" 3 липня 1993 р. У ній представлена цілісна концепція діяльності російського патріотичного руху. Закликаючи відмовитися від звичних ілюзій, догм і стереотипів, "вміло сконструйованих русофобством ідеологами", усвідомити нові реальності, Зюганов пише: "Відновивши російську ідею в усьому її історичну велич і духовної привабливості, збагативши її нашим недавнім трагічним і героїчним досвідом, аналізом причин нинішньої смути , стрясає в конвульсіях багатостраждальну країну, ми зможемо нарешті гармонійно поєднати штучно розчленоване історичне Отечество, вилікувати хвороби, розколи і виразки національної самосвідомості ". Саме ця ідея зберегла після жовтня сімнадцятого народну душу "всупереч потугам ідеологів" перманентної революції "- цинічних космополітів, які розглядали Росію лише як плацдарм для розпалювання світової пожежі". Вона ж допомогла "здобути славну перемогу в кровопролитні війни, відтворити велику державу, на руїнах якої бенкетує сьогодні вороння ренегатів, зрадників і відвертих русофобів". Борг патріотів перед народом, укладає Зюганов, "вирвати країну з рук конструкторів глобальної політичної диктатури і повернути її на шлях історично спадкоємного, гармонійного розвитку".
Повертаючись до витоків формування своєї світоглядної позиції, Геннадій Андрееевіч згадує, як вже після служби в армії, в більш зрілому віці прочитав Біблію, Коран і раптом відкрив для себе "істину", що етика соціалістична і етика християнська по багатьом основним характеристикам збігаються. Досить порівняти забутий сьогодні "моральний кодекс будівника комунізму", а заповідей християнства, щоб переконатися в цьому. Тоді ж Геннадій Андрійович глибоко усвідомив, що в світі йде боротьба двох магістральних напрямів: частноегоістіческого і суспільно-колективістського. "Росія завжди йшла своїм власним шляхом, при якому духовне незмінно святкувало над матеріальним і панували ідеї соціальної справедливості, а не захланного егоїзму". На його думку, соціалістична ідея, в основі якої - братство, соціальна справедливість, солідарність, так легко лягла на російський грунт тому, що основою народного буття є колективістський, общинний спосіб мислення. Зюганов переконаний: "люди завжди тягнулися і будуть тягнутися до справедливості, а коли так, то поки живе людина, буде жива і соціалістична ідея". Для нього "навіть ідеалістична ідея, людина, що вірить у гарну ідею, завжди краще, ніж споживач, життя якого зводиться до того, щоб щось дістати або перепродати". "Люди, які вірять в соціальну справедливість .., в братерство і дружбу народів, мені завжди симпатичні. Я до них маю братські почуття, вони мені душевно споріднені".
"Коли зараз деякі соціалісти, комуністи кажуть, що Зюганов комусь там змінює, - говорить Геннадій Андрееевіч, - а в Російському соборі корять мене моїми лівими переконаннями, я бачу головний сенс діяльності у розвитку суспільно-колективістської тенденції. Але такому розвитку, при якому буде знайдена розумна форма поєднання державної власності і індивідуально-приватної - у пропорції, яка б дозволяла заповнити всі ніші і кожному реалізувати свій талант ...". Цікавий досвід такого поєднання державних, приватних, колективних форм господарювання Зюганов знаходить в Китаї. "Коли я бачу, - додає він, - як наші старателі починають вказувати китайцям, що і як їм робити, підштовхуючи їх до дестабілізації, я приходжу в жах. Якщо і Китай почне наслідувати Єльцину, то, боюся, Земля з осі зійде". Саме з соціалізацією життя, соціалістичною ідеєю, приматом громадських інтересів Геннадій Андрійович пов'язує майбутнє країни і всієї планети, вважаючи, що частноегоістіческая лінія, індивідуалістична споживацька психологія ведуть людство до загибелі. Допускає Зюганов і існування різних моделей соціалізму. "Анпіловская" "Блискавка" іронізувала з цього приводу: "Недалеко пішов Геннадій Андрееевіч від свого знаменитого вчителя-антикомуніста А. Н. Яковлєва, який заявляв точнісінько те ж саме:" історичною реальністю стає різноманіття форм як сучасного капіталізму, так і сучасного соціалізму ". У Росії від" сучасного соціалізму "стараннями Яковлєва залишилися ріжки та ніжки, проте це анітрохи не бентежить карасів-ідеалістів Зюганова, Бєлова, Купцова".
Відповідаючи своїм опонентам, ревнителям ідеологічної чистоти партії, Геннадій Андрееевіч підкреслює, що "зараз відстояти Росію, врятувати народ від геноциду куди важливіше, ніж зберегти свою ідеологічну цноту". Адже "коли країна була на краю прірви, то комуніст Шолохов і антикомуніст Бунін виступали в загальному строю, обидва відстоювали національно-державні інтереси". Не бачить Зюганов суперечності і між патріотизмом та інтернаціоналізмом. На його переконання, любов до своєї Вітчизни, рідного коріння, традицій та культурних цінностей не суперечить інтернаціональним інтересам робітничого класу, народів, що проживають в Росії, навпаки, вони доповнюють один одного.
Озираючись на минулі після серпня 1991 р. два роки, Геннадій Андрійович зауважує, що вони збагатили його таким досвідом, яким він раніше не мав. Весь цей час Зюганов постійно вивчав ситуацію. Не було жодного великого заходу, де б він не був присутній, не аналізував, не досліджував. На цій базі він готує аналітичні матеріали, довідки, прогнози для самих різних "замовників" (не завжди під своїм прізвищем), намагаючись вплинути на процес прийняття управлінських рішень, попередити про можливі наслідки, розкрити людям очі на те, що відбувається. "І ніде не зустрічаю неприйняття, - зауважує Зюганов, - так як будь-який серйозний людина хоче оцінити ситуацію і очима фахівця лівих поглядів". За його сьогоднішніми оцінками, в країні здійснюється формаційний зсув, який точно визначається поняттям "контрреволюція". Вона почалася приблизно в 1989 р., досягла свого піку на початку осені 1991 р. і в даний час пускає свої метастази в усі верстви суспільства і сфери економіки, змінює фундаментальні принципи людських взаємин. Суть сучасної трагедії, вважає Зюганов, лежить в площині особистості кожної людини. І одужання почнеться тільки після того, як кожен задасть собі особисто питання: "а що я зробив, а що я можу, наскільки я розкаявся у скоєному і готовий діяти інакше ...".
Геннадій Андрійович постійно зустрічається з різними людьми, виступає в різних аудиторіях, на мітингах. Він - хороший оратор, завжди враховує до кого звертається. Бере участь у всіх великих суспільно-політичних акціях опозиції, багато їздить по країні. Ні тижня, щоб не проходили його зустрічі з посланцями нинішніх незалежних держав. Посилає своїх "гінців" для вивчення ситуації на Кавказі, Україна, Середньої Азії, Далекому Сході, в інших "гарячих точках". Спілкується з промисловцями і підприємцями, представниками різних партій і рухів, директорами, військовими. Пригадується Зюганову і одна з його численних зустрічей з провідними західними фахівцями. Один з них, прямо дивлячись Геннадію Андрійовичу в очі, сказав: "Ви - системник, я читав всі ваші статті. Скажіть, чому до 1 жовтня (1992 р. - авт.) Країна не звалилася?". І у відповідь почув: "Тому що ви не врахували той гігантський запас міцності, який є в середній ланці кадрів і на яких сьогодні тримається наша держава. Запевняю, воно витримає".
Черговий сплеск інтересу до Геннадія Андрійовичу стався в другій половині 1993 р. Після II конгресу ФНС (24-25 липня) різко зріс вплив Зюганова у Фронті; участь у конференції Союзу лівих сил регіонів Далекого Сходу і Східного Сибіру, що пройшла в г.Благовещенска, призвело до зміцнення позицій комуністів за Уралом (що було продемонстровано на грудневих виборах до Держдуми).
У вересні голова ЦВК дає інтерв'ю "Російській газеті" і заявляє, що "основна увага ... приділяє створенню потужного і впливового передвиборчого блоку державно-патріотичних сил", головного противника Геннадій Андрійович бачить в "склочною влади, яка не має концепції управління країною і допустила ситуацію, при якій дев'ять грабованій в ім'я десятого ". Тоді серйозно домагання Геннадія Андрійовича сприйняті не були.
1 жовтня, за 2 дні до трагічних подій, Зюганов разом з головою Московської Ради Миколою Гончаром зустрічався з прокурором Москви Пономарьовим і представником "Демократичної Росії" і намагалися запобігти очікуються зіткнення. У кривавих подіях 3-4 жовтня Зюганов не брав, однак рахунку партії були закриті, Геннадія Андрійовича це не бентежить, він заявляє, що досвід підпільної роботи давно вже навчив комуністів тримати гроші в місцевих осередках і закриття рахунків не завадить партії балотуватися на виборах. Перший дзвінок продзвенів у листопаді - Компартія в свою підтримку набрала півмільйона підписів. Зюганов заявив, що сподівається на успіх у виборах і що "комуністично-аграрне більшість зможе зламати хребет Єльцину!" Але як висловився один з найбільш точних незалежних аналітиків з провінційного Рибінська - Андрій Новиков - в кінці червня в газеті "Вік": "Коли комуніст Зюганов прийде до влади, він повинен буде вручити демократові Петру Філіппову іменний маузер, наручний годинник і нагородити його орденом Червоного Прапора. Ніхто з патріотів не робить сьогодні більше для перемоги націонал-більшовизму, ніж наші радикал-демократи ". Йому вторить у "Комсомольській правді" Василь Устюжанін: "Кожен танковий залп по Будинку Рад 4 жовтня давав додаткові сто-двісті тисяч голосів комуністам і п'ятдесят-сто тисяч - жіріновцам". Але їм мало хто вірив. В урядових і навколоурядових колах панували святкові будні. Олександр Гамов, висловив у "Комсомольській правді" їх настрою: "Я впевнений ... що ні Зюганов, ні Жириновський зі своїми виборчими блоками не перестрибнуть через п'ятивідсоткову планку ... зюгановская" партгрупи "... вже стрибала, правда з капеесесовскім шостому , на парламентську висоту ... І що ж? Висоту начебто взяли, а планку збила. Тепер комуністи кажуть: не та була толчковая, треба було з лівого, а ми з правої ". Пророчий дар Гамова був засоромлений вже через два дні. (Щоправда і сам Зюганов не знаходив місця Жириновському в Думі, 11 листопада він дав наступний прогноз результатів виборів: "Вибір Росії + ПРЕС - 30% голосів виборців, центристи - 1 / 3, ліві сили - 20-25%".
Набравши разом з головними союзниками - Аграрною партією - близько 110 голосів (з 450), близько 25% за партійними списками, Зюганов став справжнім переможцем виборів - волею долі він став у центр політичної палітри майбутньої Думи. Про можливість співпраці з ним заявили всі фракції, що пройшли 5-процентний рубе, від Гайдара і Козирєва ("Вибір Росії") до Жириновського (ЛДПР). Геннадій Андрійович раптом зробився багатою політичної нареченою. Однак він заявляє: "Ми не змінюємо своїх друзів і союзників, з якими співпрацювали на з'їзді народних депутатів". Серед можливих нових союзників Зюганов назвав і "тих членів ЛДПР, які в цілому підтримують пріоритет курсу комуністів", відзначивши при цьому, що заяви про "походах на Південь чи Схід не мають нічого спільного з конструктивною політикою". У відповідь Володимир Вольфович зглянувся: "Представники КПРФ займуть два або три пости в уряді. Це будуть невеликі міністерства, в крайньому випадку митниця".
З інших партійГеннадій Андрійович віддає перевагу ДПР Травкіна ("Нам близька і зрозуміла позиція ДПР, пов'язана з відродженням Росії"), жінки. На його згляд, "бачачи свою повну поразку, будуть винеюдени перегрупуватися демократи. Явлінський розумніший за багатьох з них. Навряд чи він об'єднається з ними".
Легке і зручне пояснення перемоги опозиції, запропоноване відомим публіцистом Корякін: "Росія, ти збожеволіла", спростував тижневик "Аргументи і факти", що представив підсумки голосування в московської психіатричної лікарні ім.Кащенко: "Вибір Росії" - 200 голосів, ЛДПР - 111 голосів і Компартія - 40.
Для Зюганова підсумки виборів не стали несподіванкою: ще в 1992 р. йому приписували фразу: "Після Гайдара прийде Вольський, після Вольського - я". Вольський поки або вже прем'єром не став ...
Андрій Вознесенський, зреагувавши на грудневі вибори, написав вірш "Ніч 12/13" (маючи на увазі шоу "Зустріч нового політичного року", організоване телестудією "Останкіно"), в якому є рядки:
Яка мука там товпитися,
Коли осліпла країна
Від болю, як самогубець,
Чи готова стрибнути з вікна!
Чи знав він рядки, написані так само в грудні, але 1922 Володимиром Ходасевичем:
Було на вулиці напівтемно.
Стукнуло десь під дахом вікно.
...
Щасливий, хто падає вниз головою:
Світ для нього хоч на мить - а інший.
Може бути з'явився привід для впровадження ще одного "нового мислення".
Зюганов - оптиміст, він упевнений, що як тільки до влади прийдуть патріотичні сили, "правильні мужні люди, Росії досить буде підняти лише праву брову, щоб Союз знову був могутнім і єдиним".
Зюганов крім усього іншого займається науково-дослідницькою діяльністю. Його цікавлять проблеми розвитку соціальних систем, національно-державного устрою Росії, її сьогодення і майбутнього. Прочитавши праці митрополита Санкт-Петербурзького і Ладозького Іоанна, він, за його словами, краще зрозумів російську духовність, історію розвитку Росії. Звертався і до історичного досвіду діяльності комуністичної партії в перші місяці Великої Вітчизняної війни. Його вразило, що "партія, спочатку відкинув досвід російської державності і російського патріотизму, негайно усвідомила, що без цих глибинних духовно-моральних цінностей, що базуються на державний інстинкт нашого народу, Росія вистояти не зможе". "І я відчув, - розповідає Зюганов, - що це був певною мірою мій особистий пробіл, а й прогалину в ідеології партії, якого вона до кінця не усвідомлювала".
Перелік шанованих їм великих людей минулого наведено в одному із звернень до рядових комуністів: "У нашій боротьбі з окупаційним режимом нас надихають і підтримують Сергій Радонежскійі політрук Клочков, патріарх Гермоген і маршал-комуніст Жуків" ... Ще називаються С. П. Корольов, М. Ломоносов, М. Вавілов, Пожарський, Матросов, Гагарін. Список, прямо скажемо, різноманітний.
Аналітична діяльність Геннадія Андрійовича є зараз статтею його заробітку, може бути, не дуже важливою, але все ж підтримує його матеріально. "У мене є два десятки записних книжок, - розповідає Зюганов, - у яких тисяча прізвищ. Свого часу я знав всіх керівників Росії, не тільки політиків, але і найбільших виробничників. Якщо, припустимо, поставити чисто егоїстичні цілі, я б .. . зі своїми зв'язками сколотив би величезний статок ".
Зюганов займається також публіцистикою. Часто виступає з гострими матеріалами в "Радянській Росії", "Правде", "Літературної України", "Дні" та інших опозиційних виданнях. Нерідко його статті стають предметом палких дискусій. Геннадій Андрійович - член редколегії газети "День".
Про більшість своїх захопленнях Зюганов говорить в минулому часі: коли-то регулярно ходив на хокей, грав у волейбол, колись знав весь репертуар Великого театру, пам'ятав напам'ять цілі розділи з творів Лермонтова і Некрасова. Зараз захоплюється читанням класичної літератури. Любить ходити пішки. Віддає перевагу прогулянкам по центральній вулиці міста (б.Горького), запам'яталася йому ще з юності по його першому приїзду до столиці. Його "ностальгічно" тягне туди - "в ній, як в промінці, відбиваються події неспокійної історії Батьківщини від Юрія Долгорукова до наших днів ...". Але сьогодні картини міського пейзажу вже не тішать: "у мене, коли ходжу по місту і бачу знедолених людей - старих, калік, дітей, які торгують порнографією, серце кров'ю обливається". Православний.
Всім, хто вважає Зюганова політиком жорстким і непримиренним, залишається повірити йому на слово, що в житті він сповідує виключно миролюбні настрої. Його сусід по під'їзду - президент Борис Єльцин. Зустрічаючи членів президентської сім'ї, Геннадій Андрійович "ніколи не співвідносить, чиї вони родичі і близькі".
Зюганов одружений, має двох дітей, двох онуків. За його словами, в домі панує злагода: "У нас вісім душ, з котом дев'ять". Та ще безліч друзів та родичів. За підрахунками Геннадія Андрійовича, в сім'ї шматок мила зникає менше, ніж за тиждень, тюбик зубної пасти - за чотири дні, а відро картоплі - на третю добу. Найважче доводиться котові, він дуже любить рибу, а тепер з нею проблеми.
Список літератури
1. "Московський комсомолець", вибірково 1990-1996
2. "Аргументи і факти", вибірково 1990-1995
3. "Ділові люди", жовтень 1990, січень 1991
4. "Сторінки історії радянського суспільства", 1989